Реферат: Місцеві фінанси
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. М. ОСТРОГРАДСЬКОГО
Кафедра „Фінанси і кредит”
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з навчальної дисципліни „Місцеві фінанси”
Варіант №6
Виконала студентка
Групи Ф-10-1з сп
Зал.книжка№ 064166
Максимова ОльгаГеннадіївна
Перевірив викладач
Глухова ВалентинаІванівна
Кременчук 2010
Зміст
1. Принципи бюджетної системи та бюджетна класифікація
2. Порядок складання проектів місцевих бюджетів
3. Особливості фінансового планування в бюджетній сфері на місцевомурівні
4. Структура місцевих бюджетів у зарубіжних країнах
5. Практична частина
Список використаної літератури
1. Принципи бюджетної системи та бюджетна класифікація
Законвизначає бюджетну класифікацію як “єдине систематизоване, функціональне згрупуваннядоходів і видатків бюджету за однорідними ознаками, що забезпечуєзагальнодержавну і міжнародну порівнянність бюджетних даних”. Саме черезбюджетну класифікацію здійснюється єдиний облік доходів і видатків, складаєтьсязвітність про виконання бюджетів.
Структурабюджетної класифікації розробляється Кабінетом Міністрів України, а нова їїструктура була затверджена постановою Верховної Ради України від 12 липня 1996року.
Бюджетнакласифікація України застосовується для здійснення контролю за фінансовоюдіяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим,органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів,проведення необхідного аналізу в розрізі доходів, а також організаційних,функціональних та економічних категорій видатків, забезпеченнязагальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників.
Бюджетнакласифікація має такі складові частини:
1)класифікація доходів бюджету;
2)класифікація видатків (в тому числі кредитування за вирахуванням погашення)бюджету;
3)класифікація фінансування бюджету;
4)класифікація боргу.
РозділІ “Доходи бюджету” поділяється на групи, підгрупи, статті і підстатті. Групидоходів — це податкові надходження та неподаткові доходи, доходи від операцій зкапіталом, офіційні трансферти і державні цільові фонди.
РозділІІ “Видатки”. Класифікація видатків бюджетів складається з функціональної,відомчої та економічної структури видатків.
Функціональнаструктура видатків бюджетів України визначає основні напрями державної діяльності:
1.Державне управління;
2.Міжнародна діяльність;
3.Фундаментальні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу;
4.Національна оборона і т.д. (всього 24 розділи). Розділи поділяються напідрозділи, тобто більш детальні частини.
Економічнаструктура видатків групує видатки державного і місцевих бюджетів за їхекономічним змістом. Вона поділяється на поточні видатки і капітальні видатки,а також на предметні статті, підстатті та елементи витрат.
РозділIII «Фінансування бюджету» передбачає залучення коштів для фінансуваннявидатків бюджету — внутрішнє і зовнішнє фінансування.
Урозділі IV «Державний борг» наводиться структура державного внутрішнього ізовнішнього боргу.
Класифікаціядоходів бюджету
1.Доходи бюджету класифікуються за такими розділами:
1)податкові надходження;
2)неподаткові надходження;
3)доходи від операцій з капіталом;
4)трансферти.
2.Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами Українизагальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі.
3.Неподатковими надходженнями визнаються:
1)доходи від власності та підприємницької діяльності;
2)адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічногопродажу;
3)надходження від штрафів та фінансових санкцій;
4)інші неподаткові надходження.
4.Трансферти — це кошти, одержані від інших органів державної влади, органіввлади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, іншихдержав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.
Класифікаціявидатків бюджету
1.Видатки бюджету класифікуються за:
1)функціями, з виконанням яких пов'язані видатки (функціональна класифікаціявидатків);
2)економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються цівидатки (економічна класифікація видатків);
3)ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікаціявидатків);
4) забюджетними програмами (програмна класифікація видатків).
2.Функціональна класифікація видатків має такі рівні деталізації:
1)розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на здійснення відповіднозагальних функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевогосамоврядування;
2)підрозділи та групи, в яких конкретизуються напрями спрямування бюджетнихкоштів на здійснення відповідно функцій держави, Автономної Республіки Крим чимісцевого самоврядування.
3. Заекономічною класифікацією видатки бюджету поділяються на поточні видатки,капітальні видатки та кредитування за вирахуванням погашення, склад якихвизначається Міністром фінансів України.
4.Відомча класифікація видатків бюджету визначає перелік головних розпорядниківбюджетних коштів. На її основі Державне казначейство України та місцевіфінансові органи ведуть реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів.
5.Програмна класифікація видатків бюджету застосовується при формуванні бюджетуза програмно-цільовим методом.
Класифікаціяфінансування бюджету
1.Класифікація фінансування бюджету визначає джерела отримання фінансовихресурсів, необхідних для покриття дефіциту бюджету, і напрями витрачання фінансовихресурсів, що утворилися в результаті перевищення доходів бюджету над йоговидатками (до цієї категорії належать платежі з погашення основної суми боргу).
2.Класифікація фінансування бюджету здійснюється за такими ознаками:
1)фінансування за типом кредитора — за категоріями кредиторів або власниківборгових зобов'язань;
2)фінансування за типом боргового зобов'язання — за засобами, що використовуютьсядля фінансування дефіциту або профіциту.
Класифікаціяборгу
1.Класифікація боргу систематизує інформацію про всі боргові зобов'язаннядержави, Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування.
2.Борг класифікується за типом кредитора та за типом боргового зобов'язання.
Складовічастини бюджету
1.Бюджет може складатися із загального та спеціального фондів.
2.Загальний фонд бюджету включає:
1)всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціальногофонду;
2)всі видатки бюджету за рахунок надходжень до загального фонду бюджету;
3)фінансування загального фонду бюджету.
3.Спеціальний фонд бюджету включає:
1)бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерелнадходжень;
2)гранти або дарунки (у вартісному обрахунку), одержані розпорядниками бюджетнихкоштів на конкретну мету;
3)різницю між доходами і видатками спеціального фонду бюджету.
4.Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди визначається законом проДержавний бюджет України. Джерела формування спеціального фонду визначаютьсявиключно законами України.
5.Підставою для рішення відповідної ради про створення спеціального фонду ускладі місцевого бюджету може бути виключно закон про Державний бюджет України.
6.Передача коштів між загальним та спеціальним фондами бюджету дозволяєтьсятільки в межах бюджетних призначень шляхом внесення змін до закону проДержавний бюджет України чи рішення відповідної ради.
7.Платежі за рахунок спеціального фонду здійснюються в межах коштів, що надійшлидо цього фонду на відповідну мету.
8.Створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади АвтономноїРеспубліки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетнимиустановами не допускається.
Бюджетнасистема України ґрунтується на таких принципах:
1)принцип єдності бюджетної системи України — єдність бюджетної системи Українизабезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдинимрегулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністюпорядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності;
2)принцип збалансованості — повноваження на здійснення витрат бюджету повиннівідповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період;
3)принцип самостійності — Державний бюджет України та місцеві бюджети єсамостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетнізобов'язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевогосамоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевогосамоврядування коштами відповідних бюджетів не несуть відповідальності забюджетні зобов'язання одне одного, а також за бюджетні зобов'язання держави.Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерелдоходів, правом відповідних органів державної влади, органів влади АвтономноїРеспубліки Крим та органів місцевого самоврядування на визначення напряміввикористання коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної РадиАвтономної Республіки Крим та відповідних рад самостійно і незалежно одне відодного розглядати та затверджувати відповідні бюджети;
4)принцип повноти — до складу бюджетів підлягають включенню всі надходження добюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правовихактів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим,органів місцевого самоврядування;
5) принципобгрунтованості — бюджет формується на реалістичних макропоказникахекономічного і соціального розвитку держави та розрахунках надходжень добюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик таправил;
6)принцип ефективності — при складанні та виконанні бюджетів усі учасникибюджетного процесу мають прагнути досягнення запланованих цілей при залученнімінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату привикористанні визначеного бюджетом обсягу коштів;
7)принцип субсидіарності — розподіл видів видатків між державним бюджетом тамісцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами повинен грунтуватися намаксимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їхбезпосереднього споживача;
8) принципцільового використання бюджетних коштів — бюджетні кошти використовуютьсятільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями;
9)принцип справедливості і неупередженості — бюджетна система України будуєтьсяна засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства міжгромадянами і територіальними громадами;
10)принцип публічності та прозорості — Державний бюджет України та місцеві бюджетизатверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання приймаються відповідноВерховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим тавідповідними радами;
11)принцип відповідальності учасників бюджетного процесу — кожен учасникбюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність накожній стадії бюджетного процесу.
Державнийбюджет України є основним фінансовим планом. В Україні існує багато фінансовихпланів утворення і використання певних фондів коштів. Але бюджет є основним зних за величиною, за суспільно-політичним значенням, за ступенем впливу на іншіфонди коштів. Крім того, Державний бюджет України з абсолютною більшістю з нихоб'єднаний організаційно, тобто надходженням або витрачанням певних грошовихкоштів.
Державнийбюджет України має велике суспільне, економічне, політичне та інші значення.
Місцевібюджети в Україні мають велике значення у фінансуванні соціальних потребнаселення. Вони в значній частині забезпечують фінансовими ресурсами освіту,охорону здоров'я, культуру, житлово-побутові витрати та ін. З республіканськогобюджету Автономної Республіки Крим фінансуються видатки на потреби, загальнідля жителів Автономної Республіки Крим, а з обласних і районних бюджетів —відповідно для жителів цих адміністративно-територіальних одиниць.
2. Порядок складання проектів місцевих бюджетів
1.Міністерство фінансів України доводить Раді міністрів Автономної РеспублікиКрим, місцевим державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних радособливості складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний бюджетнийперіод.
2.Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації тавиконавчі органи відповідних рад зобов'язані надавати необхідну інформацію:Міністерству фінансів України – для проведення розрахунків обсягів міжбюджетнихтрансфертів та інших показників; Верховній Раді України – для перевіркидостовірності цих розрахунків.
3.Згідно з типовою формою бюджетних запитів, визначеною Міністерством фінансівУкраїни, і відповідно до статті 34 цього Кодексу та з урахуванням особливостейскладання проектів місцевих бюджетів місцеві фінансові органи розробляють ідоводять до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції з підготовкибюджетних запитів.
4.Головні розпорядники бюджетних коштів організують розроблення бюджетних запитівдля подання місцевим фінансовим органам в терміни та порядку, встановлені цимиорганами. Головні розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність засвоєчасність, достовірність та зміст поданих місцевим фінансовим органамбюджетних запитів, які мають містити всю інформацію, необхідну для аналізу показниківпроекту місцевого бюджету, згідно з вимогами місцевих фінансових органів.
5.Місцеві фінансові органи на будь-якому етапі складання і розгляду проектівмісцевих бюджетів проводять аналіз бюджетного запиту, поданого головнимрозпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті,пріоритетності, а також дієвості та ефективності використання бюджетних коштів.На основі результатів аналізу керівник місцевого фінансового органу приймаєрішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту місцевого бюджетуперед поданням його на розгляд відповідно Раді міністрів Автономної РеспублікиКрим, місцевим державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад.
6.Виконавчі органи сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад,районні державні адміністрації в містах Києві та Севастополі подають відповіднорайонним чи міським фінансовим органам пропозиції щодо показників проектіввідповідних бюджетів, визначених з урахуванням вимог частин третьої – п'ятоїцієї статті.
7.Після схвалення Кабінетом Міністрів України проекту закону про Державний бюджетУкраїни Міністерство фінансів України доводить Раді міністрів АвтономноїРеспубліки Крим, місцевим державним адміністраціям та виконавчим органамвідповідних рад розрахунки прогнозних обсягів міжбюджетних трансфертів,методику їх визначення та інші показники, необхідні для складання проектівмісцевих бюджетів, а також пропозиції щодо форми проекту рішення про місцевийбюджет (типова форма рішення).
8. Утижневий термін після ухвалення закону про Державний бюджет України в другомучитанні Кабінет Міністрів України доводить Раді міністрів Автономної РеспублікиКрим, місцевим державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних радположення та показники міжбюджетних відносин (обсяги міжбюджетних трансфертівдля відповідних бюджетів і текстові статті, що визначають особливостіміжбюджетних відносин на наступний бюджетний період), які були проголосованіВерховною Радою України при прийнятті проекту закону про Державний бюджет Українив другому читанні.
9. Напідставі інформації, отриманої відповідно до частин п'ятої – восьмої цієїстатті, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державніадміністрації та виконавчі органи відповідних рад готують проекти рішень провідповідні місцеві бюджети.
3. Особливості фінансового планування в бюджетній сфері на місцевомурівні
Особливостямифінансового планування виступають фінансові ресурси, що утворюються в процесірозподілу і перерозподілу валового національного продукту, найважливішими середних є прибуток, амортизаційні відрахування, податки, обов'язкові збори вцільові фонди та ін. Фінансовий план — це план формування, розподілу івикористання фінансових ресурсів. Особливість фінансових планів — вонискладаються виключно в грошовій формі.
Принципифінансового планування:
—наукова обґрунтованість, яка передбачає проведення розрахунків фінансовихпоказників на основі певних методик, з врахуванням кращого досвіду;використання засобів обчислювальної техніки, економіко-математичних методів,які передбачають багатоваріантність розрахунків і вибір найоптимальнішого зних;
—єдність фінансових планів полягає в єдності фінансової політики, єдиномупідході до розподілу валового національного доходу, єдиній методологіїрозрахунку фінансових показників та ін.;
—безперервність, яка означає взаємозв'язок перспективних, поточних і оперативнихфінансових планів;
—стабільність, тобто незмінність показників фінансових планів.
Фінансовіплани складаються окремими підприємствами, організаціями, установами, їхоб'єднаннями (баланси доходів і видатків, кошториси, бізнес-плани, платіжнікалендарі); на рівні міністерств, відомств, державних комітетів, державнихцільових фондів; в розрізі окремих територій (місцеві бюджети), а також нарівні країни в цілому (Державний бюджет України, зведений бюджет, зведенийбаланс фінансових ресурсів).
Затривалістю дії розрізняють:
—перспективні фінансові плани (на період понад 1 рік);
—поточні (на 1 рік);
—оперативні (на квартал, місяць).
Діяльність,пов'язана із складанням кожного фінансового плану передбачає виконання певнихвидів робіт з використанням відповідних методів .
бюджетмісцевий податкоспроможність
Методиекономічного аналізу вивчаються у відповідному навчальному курсі, а такожекономіко-математичні методи. Що ж стосується інших методів, то суть їх полягаєу наступному.
Методкоефіцієнтів, або екстраполяції передбачає розповсюдження встановлених уминулому тенденцій на майбутній період або розповсюдження вибіркових даних наіншу частину сукупності досліджуваних об'єктів, які самі не були досліджені.
Цейметод використовується при індексації вартості основних фондів, дооцінці товарно-матеріальнихцінностей в зв'язку з інфляцією, при плануванні прибутку, величини власнихоборотних коштів та ін.
Нормативнийметод у фінансовому плануванні позбавлений вказаного недоліку; він передбачаєрозрахунок фінансових показників на основі встановлених норм і нормативів. Це —нормативи утворення фондів грошових коштів, норми амортизаційних відрахувань,нормативи розподілу прибутку, норми витрачання коштів в бюджетних установах таін.
Нормативнийметод є більш ефективним при умові що норми і нормативи відповідають наступнимвимогам:
—вони мають бути науковообгрунтованими;
—прогресивними (т.б. орієнтованими на кращий досвід);
—тривалої дії;
—стабільними. Нормативи бувають двох видів:
1)нормативи, засновані на матеріальних нормах, що представляють грошовий виразнатуральних норм (при визначенні видатків бюджетних установ);
2)нормативи як самостійні розрахункові величини, які відображають процесиформування і розподілу доходів, відрахувань та ін. (податки, внески в цільовіфонди, нормативи розподілу прибутку).
Балансовийметод у фінансовому плануванні передбачає відповідність видатків джереламїхнього покриття, ув'язку всіх розділів фінансового плану, фінансових івиробничих показників, в результаті чого досягається збалансованість плану. Всучасних умовах цей метод набуває особливого значення тому що всі видаткипідприємств залежать від зароблених коштів; підприємства стали повністюсамостійними і повинні розраховувати тільки на власні поступлення, а не надопомогу держави чи міністерства.
Напрямкиудосконалення фінансового планування:
—забезпечення стабільних умов господарювання, а отже стабільних податків,зборів, подолання інфляції;
—підвищення ролі перспективного фінансового планування, яке в останній час майжене використовується через наявність негативних тенденцій в розвитку економіки інеможливості точних розрахунків фінансових показників. Разом з тим, як окремігосподарюючі суб'єкти, так і території країни в цілому зацікавлені уфінансовому плануванні на перспективу, тому що багато економічних процесів(зокрема по розширеному відтворенню) виходять за межі одного року і потребуютьсвого обґрунтування;
—широке застосування економічних нормативів, електронно-обчислювальних машин,економіко-математичних методів, автоматизованих систем управління у фінансовомуплануванні;
—дальше розширення прав суб'єктів господарювання, органів місцевогосамоврядування у фінансовому плануванні;
—уніфікація фінансових планів в окремих сферах діяльності.
Характеристиканайбільш розповсюджених видів фінансових планів.
Балансдоходів і видатків складається на підприємствах. Це поточний фінансовий план,розраховується на рік з розбивкою по кварталах.
Структурабалансу доходів і видатків
Ірозділ. Доходи і надходження коштів:
—прибуток;
—амортизаційні відрахування;
—внутрішні фінансові ресурси, що виникають в основній діяльності (виручка відреалізації зайвих товарно-матеріальних цінностей, приріст стійких пасивів);
—внутрішні фінансові ресурси, що виникають у капітальному будівництві, якепроводиться господарським способом (виручка від реалізації попутного видобуткукорисних копалин, прибуток та економія по будівельно-монтажних роботах,реалізація позатитульних споруд);
—кошти від продажу цінних паперів;
—пайові та інші внески членів трудового колективу;
—поступлення коштів від вищестоящої організації.
II розділ.Видатки і відрахування:
—капітальні вкладення;
—капітальний ремонт основних фондів;
—приріст власних оборотних коштів;
—утворення фінансового резерву;
—фонди заохочення;
—науково-дослідні роботи;
—підготовка кадрів;
—утримання об'єктів соцкультпобуту.
III розділ.Взаємовідносини з бюджетом та позабюджетними фондами:
—податки, збори та інші платежі в бюджет і в позабюджетні фонди;
—асигнування з бюджету.
ІV розділ.Взаємовідносини з кредитною системою:
—надання довгострокових позик;
—сплата відсотків по довгострокових позиках;
—погашення позик.
Платіжнийкалендар — це оперативний фінансовий план. Головна мета його складання —спрогнозувати фінансовий стан підприємства на певну дату, на відміну відбалансу доходів і видатків, який складається за певний період.
Прискладанні платіжного календаря обов'язково враховуються: строки виплатизаробітної плати, премій, внесення податків та здійснення інших платежів,розрахунків з постачальниками і споживачами; стан дебіторської і кредиторськоїзаборгованості та ін.
Бюджети,як фінансові плани на рівні держави або її окремих територіальних підрозділів,завжди мають дві частини — дохідну і видаткову. Дохідна частина включаєпоступлення податків і обов'язкових зборів, неподаткові надходження. Увидатковій частині вказуються напрямки витрачання бюджетних коштів, яківизначаються бюджетною політикою, а також діючим порядком розмежування видатківміж окремими бюджетами.
4. Структура місцевих бюджетів у зарубіжних країнах
Вусьому світі управлінські послуги – це один із системоутворювальних елементіввзаємовідносин держави або органів місцевого самоврядування з людиною. Вадміністративному праві провідних країн Заходу (Сполучені Штати Америки,Франція, Англія тощо) правовий інститут управлінських послуг є доситьвідпрацьованим, діє впродовж багатьох десятиліть і дає чітке уявлення профункцію демократичної держави відносно людини та суспільства. Сьогодніуправлінські послуги як сфера взаємовідносин держави та органів місцевогосамоврядування з громадянами набувають якісно нового змісту: людина все більшоюмірою починає розглядатися як клієнт і споживач послуг, що надаютьсявідповідними установами, у зв’язку з чим їх діяльність розглядається крізьпризму задоволення потреб та конкретних запитів споживача.
Зокрема,унікальними у цьому контексті є стандарти місцевих послуг, що застосовуються вАнглії. Одним із елементів організації публічних послуг, що належать домісцевого самоврядування, є система Best Value (Найкраща якість), якавтілюється у життя з 2000 р. і передбачає “обов’язок надання послуг згідно зясними стандартами, які включають як вартість, так і якість, за допомогоюнайбільш ефективних, економічних та продуктивних засобів”. Ключовою частиноюцієї системи є визначення точних показників ефективності використання та цілейконкретних місцевих послуг.
ВІспанії комуни в індивідуальному порядку або в асоціаціях мають забезпечити забудь-яких умов такі послуги: освітлення громадських місць, належні умовипоховання померлих, збір відходів, прибирання вулиць, постачання питної води тавідведення забруднених стоків через систему каналізації, утримання в належномустані підходів до населених пунктів та покриття доріг громадськогокористування; у комунах, які налічують більше 5000 жителів, окрім того:утримання міського парку, публічної бібліотеки, ринку, переробка відходів; укомунах, які налічують більше 20000 жителів, окрім того: надання соціальнихпослуг, здійснення заходів із попередження пожеж, утримання спортивних спорудзагального користування; у комунах, які налічують більше 50000 жителів, окрімтого: функціонування громадського міського транспорту та захист навколишньогосередовища. Провінції в усіх випадках: забезпечують координацію діяльностімуніципальних служб задля гарантування надання належного мінімуму послуг;допомогу та юридичне, економічне і технічне співробітництво, особливо тимкомунам, що мають менші економічні можливості в управлінні; наданнякомунального обслуговування, що поширюється на декілька комун, а у разінеобхідності – на декілька адміністративно-територіальних одиниць – комарок.Досвід Іспанії стосовно послідовного і системного підходу до забезпеченнянадання якісних та повних послуг жителям відповідних населених пунктів цілкомможливо запровадити і в Україні.
Польськийдосвід розробки та впровадження комплексу публічних послуг свідчить пронаявність належного рівня ухвалення управлінських рішень щодо забезпеченнявисокої якості обслуговування населення у державі. Вважаємо, що кращі надбанняцього досвіду було б доцільно запровадити в Україні. Водночас, слід взяти доуваги, що застосування його в повному обсязі на практиці можливо лише за умовивнесення відповідних змін до чинного законодавства, а також запровадження назагальнодержавному рівні дієвої структури реалізації управління комунальноювласністю територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах та їхспільною власністю в системі місцевого самоврядування в Україні.
Необхідновраховувати, що в кожній країні формувалися власні підходи до оплати послуг‚ щонадаються органами місцевого самоврядування. Місцеві органи влади цих країн‚ якправило‚ самостійно встановлюють ціни та тарифи на послуги‚ які вони надаютьжителям населених пунктів, і в багатьох країнах плата за ці послуги не покриваєвидатків на їх здійснення. Доречно акцентувати, що це свідома політика. Такимчином реалізується соціальне призначення місцевої влади щодо датуваннябільшості послуг‚ які вона надає територіальним громадам. Але понад усе реформамісцевого самоврядування в Європі сфокусована на тому, щоб служби для населеннябули більш ефективними і, врешті, саме це має за мету зробити їх зручними длягромадянина, зменшити бюрократичні труднощі, піднести ефективність тапродуктивність.
Доречнов цьому контексті згадати й Швейцарію – економічно високорозвинену країну, якуцілком слушно називають ідеалом децентралізованої держави, адже в ній 70%податків споживається територіальними громадами конфедерації. На нашепереконання, одним із перших кроків до створення дієздатних територіальнихгромад в Україні саме і є запровадження оптимальної структури управліннявласністю громад на загальнодержавному рівні та механізму безпосередньогоуправління територіальними громадами їх власністю.
Своєючергою, досвід Швеції є позитивним у тому, що за роки існування цієї державибезперервний розвиток місцевого самоврядування відбувався поетапно. На кожному етапівідповідної реформи адміністративно-територіального устрою та місцевої владиостання ставала ближчою до людей, і це значною мірою й забезпечувало гіднийрівень життя всіх громадян Швеції незалежно від місця їхнього проживання. У ційкраїні знайдено ту золоту середину, яка дає змогу структурам місцевої владипроводити спільну для всієї країни урядову політику й забезпечуватизагальнодержавні та місцеві інтереси, не сковуючи місцеву ініціативу та даючиможливість ефективного місцевого урядування в населених пунктах .
СучаснаУкраїна стикається з проблемами, аналогічними тим, що їх вирішувала Швеція уході муніципальних реформ 1862–1992 рр., однак наша країна не може дозволитисобі здійснювати реформування впродовж 130 років. Головною з них є формування повноцінногосуб’єкта місцевого самоврядування, який мав би необхідні матеріальні йфінансові ресурси для забезпечення виконання завдань місцевого самоврядування,пов’язаних із наданням послуг громадянам. Сьогодні в Україні, як і у Швеції 25років тому, існує велика кількість територіальних громад, значна частина яких єфінансово неспроможною, вони не мають можливості сформувати належні місцевібюджети лише за рахунок внутрішніх джерел.
Вбагатьох державах вирішення проблеми формування належної матеріальної основимісцевого самоврядування вбачають не в укрупненні комун, а в розвиткуспівробітництва між ними, і таке співробітництво зазвичай здійснюється шляхомукладання угод про надання послуг та спільної діяльності в певних галузях міжрізними органами і рівнями місцевої влади. Наприклад, у Сполучених ШтатахАмерики муніципалітети вступають у контрактні відносини з іншимимуніципалітетами або органами влади в таких галузях, як будівництво,протипожежна безпека, цивільна оборона, охорона здоров’я, боротьба з наслідкамистихійного лиха тощо. В Ізраїлі з цією метою створюються конфедерації міст. УФранції формами такого співробітництва є синдикати комун, які можуть мати моно-(прибирання сміття та його переробка, водозабезпечення тощо) чи поліпрофільнийхарактер, і дистрикти, що здійснюють певний мінімум обов’язкових повноважень(управління житловими службами, протипожежними центрами тощо). Французькезаконодавство також передбачає можливість формування міських об’єднань. Такеоб’єднання відкрите для приєднання нових членів, але закон не передбачаєможливостей виходу з нього. Лише на вимогу кваліфікованої більшості комун (3/4комун, що представляють 2/3 населення) таке теоретично можливе.
Шведськийдосвід муніципального самоврядування, виплеканий упродовж кількох століть,привертає до себе дедалі більшу увагу українських політиків, керівників органівмісцевого самоврядування та науковців, спонукає до “селекціонування” івпровадження найбільш ефективних зарубіжних та вітчизняних “технологій”,застосування яких допоможе сформувати у нашій країні, так би мовити, оновлененародовладдя. За останні роки у Швеції побувало чимало міських голів, науковціві представників громадських організацій, які поглибили свої професійні знаннята пересвідчились, що зарубіжні муніципальні “технології” можна творчо застосовуватив Україні.
Однієюз них можна назвати створення компаній міського транспорту та управліннятаксопарками у Болгарії, що є цінним досвідом з точки зору наявних можливостеййого застосування в Україні. Муніципалітети в Болгарії керують певною кількістюкомерційних компаній (як правило, їм належить 100% власності), що надаютьзначні послуги місцевій спільноті. Типовим прикладом є так звані компаніїміського транспорту, які забезпечують діяльність громадського транспорту місцевогозначення. Більші муніципалітети мають під своїм управлінням також таксопарки.
Зарезультатами системного аналізу виявлено спільну тенденцію до подальшогорозвитку принципів управління муніципальною (комунальною) власністю врозвинених країнах – перебування значної частини майна в управлінні органівмісцевого самоврядування. Із розширенням масштабів і ускладненнямфункціонування об’єктів забезпечення життєдіяльності локальних спільнот дедалібільше повноважень щодо управління муніципальною (комунальною) власністюпередається на місця. Виходячи із зазначеного, ми вважаємо доцільнимзапровадити в Україні аналогічні підходи з передачею регіонам державного майна,розміщеного на їх території, розширенням повноважень щодо управління спільноювласністю територіальних громад. А це, своєю чергою, потребує вдосконаленнядіючої системи управління комунальною власністю, підвищення ролі громад таорганів місцевого самоврядування.
Яквідомо, константу економічного зростання поки ще не винайшли. Отже, важковиявити тенденції, завдяки яким економіка та суспільно-політичне життя кожної зкраїн світу стрімко змінюється, дати належну оцінку тим чи іншим подіям, анадто – спробувати їх спрогнозувати. Події, що відбулися за останні місяці 2008року у світі, стали тому підтвердженням. Тому, напевно, неможливо сформуватизагальний пріоритет розвитку управління комунальною власністю в Україні,застосувавши на практиці лише одну-дві новації, запозичені із зарубіжногодосвіду. Необхідно також враховувати, що вдосконалення організаційно-правовихзасад управління власністю територіальних громад є тим складним процесом, уякому має постійно здійснюватися цільовий пошук як теоретичних, так іпрактичних новацій залежно від суспільно-політичної ситуації не тільки вУкраїні, а й у світовому товаристві.
Теоретичніпідходи та інноваційні моделі до вдосконалення управління власністютериторіальних громад в Україні запропоновані, а визначальне слово – затериторіальними громадами та державою.
5. Практичне завдання
Задача1.
Розрахуйтепрогнозний індекс відносної податкоспроможності м.Житомир по доходах, щовраховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів на 2007р.,використовуючи дані таблиці.
Показники Чисельність наявного населення, тис.чол. Доходи, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, грн. Роки 2003 2004 2005 2003 2004 2005 По місту 231,4 231,2 230,2 108362,5 96045 118103,2 По містах України 25752 25660,8 25574,7 10047890,6 9458861,5 12308569,9
/>
Задача2.
Розрахуйтепитому вагу прибуткового податку та податку на землю міст Києва і Севастополяпротягом 2003-2005 років відносно загальних надходжень по Україні, а також їхпитому вагу в абсолютному і відносному вираженні.
Міста Податки Роки Відхилення (2003/2005) 2003 2004 2005 Абсол. Віднос. Київ Прибутковий 2565085,1 2137280,5 2963610,1 +398525 +13,5%Питома вага
18,9% 17,1% 18,0% -0,9 -4,8% Земля 323816,6 380911,0 426856,1 +103039,5 +24,2%Питома вага
15,8% 16,5% 15,6% -0,2 -1,3%Севасто-
поль
Прибутковий 149848,4 126033,1 153822,9 +3974,5 +2,6%Питома вага
1,1% 1,00% 0,93% -0,17 -15,5% Земля 17736,5 19530,9 22656,8 +4920,3 +21,7%Питома вага
0,86% 0,84% 0,83% -0,03 -3,5% Україна Прибутковий 13521797,6 12515560,4 16486788,2 +2964990,6 +18% Земля 2055436,8 2313180,1 2740723,7 +685286,9 +25%Список використаної літератури
1. Алексєєв В.М. Удосконалення управліннякомунальною власністю в Україні: організаційно-теоретичні засади. – Чернівці,Технодрук, 2005. – 216 с.
2. Алексєєв В.М. Власність територіальнихгромад в Україні: шляхи розвитку. – Чернівці, Технодрук, 2008. – 336 с.
3. Бабаєв В.М. Управління міськимгосподарством: теоретичні та прикладні аспекти: Монографія. – Х.: Магістр,2004. – 204 с.
4. Кравченко В. Влада, яка найближча долюдей // Місцеве самоврядування. – 1998. – № 1–2. – С. 100–112.
5. Кравченко В.В., Пітцик М.В.Конституційні засади місцевого самоврядування в Україні (основи муніципальногоправа): Навч. посіб. – К.: Арарат-Центр, 2001. – 176 с.
6. К’ючуков С. Основна інформація промісцеве врядування в Болгарії // Місцеве самоврядування в країнах СхідноїЄвропи та Співдружності Незалежних Держав у 1994 році: антологія описовихдокументів / Пер. з англ. В. Триліс. – Будапешт: Ін-т місцев. врядування тадерж. служби. – 1994. – С. 39–57.
7. Мельниченко В. Коли місцеві власті нежебракують // Віче. – 1997. – № 11. – С. 66–81.
8. Місцеве самоврядування: Організаціяроботи сільського, селищного голови / А.О. Чемерис, П.І. Шевчук, П.Ф. Гураль таін. – Л.: Ліга-Прес, 2002. – 390 с.
9. Новікова Т.В. Розвиток місцевогосамоврядування в Україні та Польщі // Вісн. госп. судочинства. – 2003. – № 2. –С. 178–185.
10. Перспективи розвитку місцевогосамоврядування: досвід України та Швеції: Аналіт. бюл. – К., 1998. – 124 с.
11. Структура и функционирование системыдемократии на местном и региональном уровне. Испания. – Страсбург: ИзданиеСовета Европы, 1993. – 81 с.
12. Ткачук А. Децентралізація, що зміцнюєдержаву // Місцеве самоврядування. – 1997. – № 1–2 (3). – С. 84–89.
13. Ткачук А., Агранофф Р., Браун Т.Місцеве самоврядування: світовий та український досвід: Посібн. – 2-е вид. –К.: Заповіт, 1998. – 187 с.
14. Туровський Б. Якість в місцевомууряді. Польський досвід // Оцінка та стандартизація якості муніципальнихпослуг: проблеми та перспективи: Матеріали міжнар. конф. (14–16 лип. 2004 р.,Київ). – К., 2004. – С. 1–12.
15. Шкільняк М. Зарубіжний досвідуправління муніципальною (комунальною) власністю // Рада: Інформ.-метод. вісн.Терноп. обл. ради. – 2003. – № 7 (12). – С. 87–88.
16. Юрківський В.М. Країни світу:Довідник. – К.: Либідь, 1999. – 368 с.