Реферат: Причини та соціально-економічні наслідки інфляції
Вступ
Мета моєї курсовоїроботи дослідити інфляцію в Україні, а саме ії суть, причини та соціально-економічнінаслідки інфляції.
Завдання: провестианаліз визначити причини інфляції в Україні, роздивитись питання що пов’язані iз стримуванням iнфляцiйнихпроцесiв в економiцi, а саме: питання державного регулювання й контролю за цінамита антиiнфляцiйного підходу до оподаткування
Найефективнішим індикатором“здоров`я” економіки країни є її фінансовий стан. Адже фінансова система не лишезабезпечує необхідні взаємозв’язки в економіці, вона є одним з найдійовіших інструментівмакроекономічного регулювання, інструментом, за допомогою якого уряди країн маютьзмогу регулювати економічний розвиток. Саме тому діяльність уряду кожної країниспрямована на забезпечення стабільності фінансово-кредитної системи та фінансовогостану в цілому. Запорукою цього, крім усього іншого, має бути стан “керованості”інфляційними процесами. Необхідність цього викликана тим, що інфляція призводитьне лише до тяжких соціально-економічних наслідків. За умов інфляції втрачаєтьсяефективність дії та відбувається деформація інструментів макроекономічного регулювання.
Iсторично склалося так, що одназ нових й, у деякому вiдношеннi, найважливiша функцiя уряду полягає в тому, щоб стабiлiзувати економiку, тобто допомагати їй забезпечуватиповну зайнятiсть ресурсiв i стабiльний рiвень цiн. Перед вченими – економiстами стоїть завдання глибоко й конкретновивчати явища i тенденцiї у розвитку свiтової економiки. Одно з перших мiсць посiдає аналiз iнфляцiї та факторiв, що її обумовлюють
Явище інфляції маємакроекономічну природу хоча б тому, що означає підвищеннязагального рівняцін і певні зрушення усукупних обсягах виробництва. Існує багато думок видатнихвчених економістів стосовно інфляції, але все одно основний потік економістів макроекономікирозглядає інфляцію як багатофакторний процес, тобто причини інфляції різноманітні:це і надмірне зростання грошової маси, надмірні державні видатки, зростання чистогоекспорту, структурні зрушення, це інфляційні очікування, зростання процентних ставок,зростання цін на матеріальні ресурси, зокрема на енергоносії. В роботі розкриваютьсявиди інфляції такі, як інфляція попиту, пропозиції, інерційна, класична та сучаснаінфляція. Інфляція попиту та пропозиції представлена графічно.
Що таке сеньйораж?А також даються відповіді на такі питання. Чи можуть сеньйораж і інфляційний податокне співпадати? Чи сеньйораж може бути більше інфляційного податку?
Як ми знаємо інфляціянегативно позначається на ефективності функціонування національної економіки, боспотворює відносні ціни, тобто ціни на різні товари і послуги зростають неоднаковимтемпом. Але нерідко говорять і про позитивні наслідки інфляції. Одні з них указуютьна те, що помірна інфляція дає змогу збільшувати обсяг національного виробництвау фазі піднесення. Ще одна группа економістів стверджує: чим вища інфляція, тимнижча природна норма безробіття, що забезпечує певне підвищення темпів економічногозростання. Однак очевидно те, що інфляція, яка виходить за граничну межу, завдаєсуспільству значних утрат, які в період гіперінфляції сягають гігантських масштабів.
Представлений аналізінфляції за останні чотири роки. Учені економісти висловили свою точку зору і далиоцінку нинішній ситуації, а також спробували спрогнозувати розвиток подій на найближчуперспективу.
Світова практика нагромадилацілий арсенал знарядь боротьби з інфляцією. Представники макроекономіки виходятьіз того, що інфляція є багатофакторним процесом, тому для боротьби ї нею потрібновикористовувати широкий арсенал знарядь.
За своїм змiстом робота роздiлена на такi частини: в першому розділі розкриваєтьсятеоретична основа інфляції ії суть, види, причини виникнення, та наслiдки як у соцiальнiй, так i в економiчнiй сферах; другий розділ плану зосередженийна аналізах інфляції за останні чотири роки в Україні, в останньому — третьому розділірозглядаються методи стримування інфляції, а також характеристика реалiзацiї антиiнфляцiйної полiтики уряду в Українi.
1. Теоретичні основиінфляції
Від чого ж залежить кількість грошей, необхідна для забезпеченнятоварного обігу? Передусім від суми цін товарів, що підлягають реалізації протягомпевного періоду, скажімо року. Що більше товарів, тим більше потрібно грошових одиницьдля їх реалізації.
Кількість грошей вобігу залежить далі від швидкості обігу кожної грошової одиниці. Це пов'язане ізтим, що одна і та ж сума грошей може обслугувати більше чи менше число актів купівлi-продажу.
Перевищення кількостігрошових одиниць, що знаходяться в обігу, над сумою товарних цін і поява внаслідокцього грошей, не забезпечених товарами, означає інфляцію. Вона призводить до зростанняцін на товари (явному чи прихованому). Тому індекс цін — це один із головних і найбільшнаочних показників наявності чи відсутності інфляції, її глибини. Інфляція можебути викликана різними чинниками. Це і випуск зайвої кількості грошових одиниць,і відставання виробництва товарів від зростання платіжездатного попиту, і надходженняна ринок товарів, що не користуються попитом.
Інфляція — це переповнення фінансових каналів паперовими грошима,що призводить до їх знецінювання. Інфляція — це грошове явище, але вона не обмежуєтьсязнецінюванням грошей. Вона проникає у всі сфери економічного життя і починає руйнуватиці сфери. Від неї страждає держава, виробництво, фінансовий ринок, але більше завсе страждають люди. Під час інфляції має місце:
1. Знецінювання грошей по відношеннюдо золота.
2. Знецінювання грошей по відношеннюдо товару.
3. Знецінювання грошей по відношеннюдо іноземної валюти.
Ще одне визначенняінфляції ми можемо прочитати в сучасних американських підручниках:
«Інфляція — це підвищеннязагального рівня цін. Це, зрозуміло, не означає, що підвищуються обов’язково всіціни. Навіть в періоди досить швидкого зростання інфляції деякі ціни можуть залишатисявідносно стабільними, а інші падати. Одне із головних хворих місць — це те, що цінимають тенденцію підійматися дуже нерівномірно. Перші підстрибують, другі підіймаютьсяпонад помірними темпами, а треті зовсім не підіймаються.»
Інфляція вимірюєтьсяза допомогою індексу цін. Зростання iіндексу цiн визначаєрiвень iнфляцii, а зменшення його — рiвень дефляцii.
Існує також так зване«правило величини 70», що дозволяє кількісно виміряти інфляцію (показати кількістьроків, що необхідна для подвоєння цін):
Т = 70 / темп щорічногозбільшення рівня цін (%) (1.1)
Темп iнфляцii є темпом змiни загального рiвня цiн i показує ступiнь знецiнення грошей. Процес зменшення темпiв iнфляцii отримав назву дезiнфляцiя. Протилежним до iнфляцii поняттям є дефляцiя, яка має мiсце тодi, коли загальний рiвень цiн падає. Дефляцiя траплялася вкрай рiдко. Пiдтримувана дефляцiя, коли цiни постiйно падають протягом декiлькох рокiв, як правило, асоцiюється з перiодами глибокої депресii.
1.1 Поняттята види інфляції
Інфляція-це зростаннязагального рівня цін у країні продовж певного періоду часу, що супроводжується знеціненнямнаціональної грошової одиниці. Іншими словами, зростають ціни на продукти харчування,одяг, підвищується квартирна плата тощо. Зростання цін свідчить, про те що грошізнецінюються: за грошову одиницю можна купити дедалі меншу кількість товарів.
Однак не всяке зростанняцін є показником інфляції. Ціни можуть підвищуватися внаслідок поліпшення якостіпродукції чи погіршення умов видобутку паливно-сировиних ресурсів. У цьому разіце буде неінфляційне зростання цін.
Зростання загальногорівня цін, або інфляцію, вимірюють за допомогою індексів ціню Той чи інший індексцін характеризує рівень інфляції, який показує, як змінилися ціни в національнійекономіці за певний період. Цей рівень позначають літерою />. Економісти обчислюють такожтемп інфляції, який показує, прискорилась чи уповільнилась інфляція за певний період.Його визначають за формулою:
Темп інфляції
/>(1.1.1)
Де /> — рівень цін у поточномуперіоді;
/>-рівень цін у попередньомуперіоді.
В аналітичній економіїіснують різні класифікації інфляції. Залежно від рівня розрізняють три види інфляції:помірну, галопуючу, гіперінфляцію.
Помірна інфляція спостерігаєтьсятоді, коли ціни зростають повільно-до 10% за рік. За такої інфляції ціни відносностабільні, люди охоче заощаджують гроші, бо їхня вартість мало знецінюється. Помірнуінфляцію, за якої ціни зростають до 5% за рік, називають повзучою.
Галопуючою є інфляція,коли ціни зростають на 20,50,100 або й більше відсотків за рік. Гроші втрачаютьсвою вартість дуже швидко, тому населення майже не заощаджує їх у вигляді готівки.Люди прагнуть купити за свої гроші товари. В економіці виникають глибокі спотворення:ринки капіталів звужуються, люди вкладають свої кошти за кордоном, а внутрішні інвестиціїскорочуються. Галопуючу інфляцію національна економіка може витримувати роками чидесятиліттями. Вона здебільшого характерна для країн, що розвиваються.
Гіперінфляція настаєтоді, коли ціни починають зростати на тисячі, десятки тисяч, навіть мільйони відсотків за рік. Усі прагнуть запастисяречами і позбутися грошей: підприємства купують інвестиційні товари, а населеннявикористовує заощадження і поточні доходи для придбання споживчих благ, поки грошіостаточно не знецінилися. Виникає «інфляційний психоз», що посилює тиск на ціни.Інфляція починає сама себе «підгодовувати». Оскільки вартість життя зростає, найманіпрацівники вимагають вищої номінальної заробітної плати, що спричинює нове підвищенняцін. Виникає інфляційна спіраль «зарплата-ціни», коли обидва підсилюють зростанняодне одного. Зростання ціни веде до підвищення зарплати, а останнє у свою чергувикликає подальше зростання цін. Гіперінфляція призводить до того, що зусилля індивідівспрямовуються не на виробничу, а на спекулятивну діяльність. Замість вкладати капіталв інвестиційні товари, виробники й окремі особи, аби захиститись від інфляції, купуютьнепродуктивні матеріальні цінності-ювелірні вироби, золото та інші дорогоцінні метали,нерухоме майно тощо. Підприємствам вигідно нагромаджувати сировину і готову продукціюдо майбутнього підвищення цін. Невідповідність між готовою продукцією і попитомна неї дедалі більше посилює інфляцію. Постійні стрибки цін підривають нормальніекономічні відносини.
Гіперінфляція означаєекономічний і соціальний хаос, фінансовий крах та суспільно-політичне безладдя.На щастя, гiперiнфляцiя трапляється досить рiдко. Вона мас мiсце переважно пiд час вiйн чи в перiоди, що йдуть за вiйнами i революцiями. Гiперiнфляцiя сучасного перiоду характерна для краiн, що здiйснювали революцiйний перехiд вiд соцiалiзму до ринковоi економіки.
Економісти поділяютьінфляцію, з одного боку, на передбачену й непередбачену, а з іншого-на збалансовануі незбалансовану.
Передбачена-це інфляція,яку учасники ринкового процесу очікували і захистилися від ії згубних впливів.
Непередбачена інфляціяє несподіваною для економічних суб`єктів. Збалансованою є інфляція, в процесі якоївідносні ціни не змінюються. І навпаки, незбалансована інфляція супроводжуєтьсязміною відносних цін товарів, послуг та ресурсів.
Залежно від причині механізму зростання загального рівня цін розрізняють інфляцію попиту та інфляціювитрат, або інфляцію пропозиції.
Інфляціяпопиту простежується тоді, коли сукупний попит зростає швидше за виробничий потенціалекономіки, а тому ціни підвищуються, щоб зрівноважити попит та пропозицію. Якщо причини дисбалансу знаходятьсяна стороні сукупного попиту, така інфляція називається інфляцією попиту. Інфляціюпопиту можна представити графічно (мал. 1.1.1).
/> (1.1.1)
Награфіку ми бачимо, що крива сукупного попиту зміщується в право на проміжній і вертикальнійділянках, спостерігається зростання загального рівня цін, який, на проміжному відрізкусупроводиться зростанням реального об'єму виробництва, тобто інфляція попиту можебути позитивним явищем, якщо тільки тоді коли темпи зростання цін співпадають зтемпами зростання виробництва. На вертикальній ділянці спостерігається інфляціябез збільшення реального об'єму виробництва.
Отжесуть інфляції попиту полягає в тому, «що надто багато грошей полює на надто малукількість товарів»
Якщопричини дисбалансу знаходяться на стороні сукупної пропозиції, то така інфляціяназивається інфляцією пропозиції.
Інфляцію,що виникає в наслідок зростання витрат у періоди високого рівня безробіття і неповноговикористання виробничих ресурсів, називають інфляцією витрат, або інфляцією пропозиції.Збільшення витрат виробництва на одиницю продукції зменшує прибутки та обсяг виробництва,який фірми готові запропонувати за наявного рівня цін. У результаті спадає пропозиціятоварів і послуг, що підвищує рівень цін. У цьому випадку ціни роздувають витрати,а не попит, як то відбувається за інфляції попиту. Важливими джерелами такої інфляціїє збільшення номінальної заробітної плати і зростання цін на сировину та енергію.
Інфляціюпропозиції також можна представити графічно мал..(1.1.2)
/> (1.1.2)
Награфіку видно, що крива сукупної пропозиції зміщується вліво, і це зміщення викликаєзростання цін при скороченні реального об'єму виробництва, тобто інфляція пропозиції— явище суто негативне.
Інфляціюпропозиції викликають ті причини, які сприяли зміщенню кривої сукупної пропозиціївліво.
Слідзазначити, що при інфляції пропозиції зростання цін наступає раніше зростання грошовоїмаси, що відрізняє її від інфляції попиту. Зростає вартість операцій, внаслідокчого збільшується попит на гроші, а отже, держава збільшує об'єм грошової маси.На практиці обидва типи інфляції тісно пов'язано один з одним, і в економіці одночасноприсутні причини, що викликають і інфляцію попиту, і інфляцію пропозиції.
Економіститакож вирізняють інерційну інфляцію, під якою розуміють зростання загального рівняціні із року в рік приблизно однаковими темпами.
Інфляціютакож поділяють на класичну та сучасну.
Класичнаінфляція спостерігається в минулому від часу ії виникнення із запровадженням грошейаж до середини 30-х років 20-го ст. Характерною рисою класичної інфляції було те,що вона була епізоотичною — тривала кілька років і переходилау дефляцію-зниження загального рівня цін. Нерідко класична інфляція розвиваласьу формі гіперінфляції
Сучаснаінфляція-це інфляція другої половини 20-го-початку21-го ст… Характерною рисою такоїінфляції є ії хронічний характер. В останні часи практично не було дефляції, а загальнийрівень цін щорічно зростав в усіх без винятку країнах.
1.2 Сеньйораж таінфляційний податок
Прианалізі такого явища, як інфляція, окремо слід зазначити ту роль, яку грає в розвиткуінфляційних процесів збільшення бюджетного дефіциту. Як правило, в кранах, що накопичиливеликий бюджетний дефіцит, спостерігаються високі темпи інфляції. Це в першу чергупов’язано з інфляційним способом покриття бюджетного дефіциту як одним з варіантівйого врегулювання. Не дивлячись на критику цього способу покриття бюджетного дефіцитуз боку багатьох економістів, він залишається вельми поширеним в практиці економічноїполітики. З його допомогою держава одержує своєрідний дохід, званий сеньйоражем.
Сеньйораж(SE — seniorage) звичайно визначають як дохід, що отримує держава в результаті друкуваннягрошей.
Поняття«сеньораж» походить від слова «сеньор»: в період Середньовіччя в європейських країнахфеодали — сеньори мали право чеканити монету на тій території, яка їм належала.
Яквідомо, витрати друкування грошей дуже малі в порівнянні з вартістю товарів і послуг,які можна придбати на випущені банкноти. Таким чином, в руках держави опиняєтьсяважіль поповнення прибуткової частини бюджету, який у разі потреби можна використовуватидостатньо легко. Сеньйораж (SE) може бути визначений купівельною спроможністю грошей випущених в обіг заданий період:
/> (1.2.1)
Якщо/> (1.2.2)
то/>(1.2.3)
Зурахуванням витрат на виготовлення нових грошей, формула обчислення сеньоражу, набуваєвигляду:
/>(1.2.4)
Де/> - пропозиціягрошей в n-му році;
/> - пропозиція грошейв (n-1) –му році;
/> — рівень цін в n-му році;
/> — витрати на виготовленнянових грошей
Сеньйораж— дохід держави. Логічно виникає питання: хто оплачує сеньораж? Він оплачуєтьсянаселенням, оскільки населення внаслідок інфляції, що робить його бідніше, має нагодупридбати менше товарів і послуг. Таким чином, населення платить інфляційний податок(1Т — inflation tax), ставка якого рівна темпу інфляції.
Інфляційнийподаток — це втрата капіталу власниками з грошових коштів внаслідок інфляції. Інфляційнийподаток сплачується автоматично домашніми господарствами і оскільки із зростаннямцін вони витрачають більше своїх грошових коштів. Інфляційний податок розраховуєтьсяпо формулі:
/>(1.2.5)
де/> — рівень цін в n-му році;
/> — рівень цін в (n-1) –му році;
/> - пропозиція грошейв n-му році;
Тобтота частина засобів, яка зберігається в наявному вигляді, знецінюється в результатіінфляції в повному об'ємі. Ті засоби, які знаходяться на депозитах, знецінюютьсяне так швидко, оскільки сплачуваний відсоток може частково або повністю компенсуватиінфляційні втрати.
Запевних умов (в ситуації помірної інфляції) сеньораж рівний інфляційному податку:
SЕ= 1Т.
Чиможуть сеньораж і інфляційний податок не співпадати?
Інфляційнийподаток може бути більшим сеньйоража.В умовах галопуючої і гіперінфляції, коли інфляційні тенденції розвиваються швидшеза темпи збільшення грошової маси за рахунок зростання швидкості обігу грошей.
Сеньйоражможе бути більше інфляційного податку?.. В умовах дефляції, проте можна навести ібільш цікавий приклад, пов'язаний з валютними змінами.
Розглянемоситуацію, в якій для простоти приймемо умову, що інфляція рівна нулю. Якщо при цьомув країні росте попит на національну валюту, і всі економічні агенти починають позбавлятисявід іноземної валюти, держава має нагоду одержувати сеньораж, обмінюючи національнігрошові одиниці на іноземні. Хто в цьому випадку платить інфляційний податок? Всіті країни, чия валюта знецінюється по відношенню до валюти даної країни.
Такимчином, є ситуації, коли сеньораж і інфляційний податок можуть не співпадати.
1.2 Причинивиникнення інфляції
Економісти давно намагаютьсяз’ясувати причини інфляції, щоб запропонувати ефективні методи боротьби з нею таїї негативними соціально-економічними наслідками. У світовій економічній науці існуєнизка напрямів і шкіл, які неоднаково пояснюють причини інфляції. Складність табагатогранність інфляційних процесів поки що заважають дослідникам дійти до спільногопогляду щодо причини інфляції, а звідси й різні підходи до проблеми антиінфляційнихзаходів.
Економісти 18-19ст.тлумачили інфляцію виключно як грошове явище. Однією з найстаріших концепцій інфляціїє кількісна теорія грошей, основним постулатом якої є відоме твердження англійськогофілософа Д. Г’юма про те, що будь-яка кількість грошей в обігу веде до пропорційноїзміни абсолютного рівня цін товарів і послуг. Інакше кажучи, кількісна теорія грошействерджує, що рівень інфляції в країні залежить від кількості грошей, яка перебуваєв обігу. Прихильники цієї теорії нині наголошують, що центральний банк, який визначаєпропозицію грошей, повністю контролює темп інфляції.
Взагалі інфляція цебагатофакторний процес, тобто причини інфляції різноманітні. Серед головних причинінфляції виділяють такі: зростання грошової маси вищими темпами порівняно зі зростаннямнаціонального продукту; дефіцит державного бюджету; мілітаризація економіки; монополіїта необґрунтовані привілеї; особливості структури національної економіки та ін.
Однією із функційцентрального банку є постачання національної економіки потрібною кількістю грошей.Крім неї, центральний банк виконує низку інших функцій, що нерідко потребує збільшенняобсягу грошової маси. Наприклад, щоб відвернути економічний спад, центральний банкпроводить політику «дешевих грошей», що збільшує кількість грошей в обігу і ведедо інфляції. Інколи бувають випадки, коли центральний банк, намагаючись прискоритирозвиток національної економіки або маючи якусь мету, невиправдано підвищує темпизростання грошової маси, які перевищують зростання національного продукту. В результатіціни починають швидко зростати і розвивається інфляція.
До найважливіших інфляційнихпричин зростання цін можна віднести наступні:
1.Диспропорційність- незбалансованість державних видатків і прибутку — дефіцит державного бюджету.Часто цей дефіцит покривається за рахунок використання «друкарського верстату»,що призводить до збільшення грошової маси і як наслідок — інфляція.
2.Iнфляційно небезпечніінвестиції — здебільшого мілітаризація економіки. Військові асигнування ведуть доутворення додаткового платіжездатного попиту, а як наслідок — збільшення грошовоїмаси. Надмірні військові асигнування звичайно є головною причиною хронічного дефіцитудержавного бюджету, а також збільшення державного боргу для покриття якого випускаютьсядодаткові паперові гроші.
3.Відсутність чистоговільного ринку і досконалої конкуренції як його частини. Сучасний ринок в чималіймірі огополiстичний. Оскільки огополiст зацікавлений в скорочуванні виробництваі пропозиції товарів створюється дефіцит використовуваний їм для підтримки чи підняттяціни на товар.
4.Імпортована інфляція,роль якої зростає зі зростанням відкритості економіки і утягнення її в світогосподарськізв'язки тієї чи іншої країни. Можливості для боротьби у держави досить-такi обмежені.Засіб ревальвації власної валюти, що інколи застосовується в таких випадках, робитьімпорт більш вигідним, одночасно ускладнюючи експорт.
5.Iнфляційні очікування- виникнення в інфляції самопідтримуючого характеру. Населення і господарські суб'єктизвикають до постійного підвищення рівня цін. Населення вимагає підвищення заробітноїплати і запасається товарами наперед, очікуючи на їх швидке подорожчання. Виробникиж побоюються підвищення цін з боку своїх постачальників, які водночас закладаютьв ціну своїх товарів прогнозоване ними зростання цін на комплектуючі і розгойдуютьцим маховик інфляції. Живий приклад таких інфляційних очікувань ми можемо спостерігатиу своєму повсякденному житті.
Причину інфляції требатакож шукати в трьох видах монополій:
1.Державна монополіяна емісію грошей.
2.Профспілкова монополія.
3.Монополія великихфірм на визначення ціни і власних витрат.
Ці три види монополійпов'язані між собою і кожна з них може порушувати баланс попиту і пропозиції. Причиниінфляції можуть знаходитись і поза держави, тоді їх треба шукати в світовій торгівлі.
Слід також зазначити,що два найважливіших джерела інфляції, зумовленої зростанням витрат — це збільшенняномінальної зарплати і цін на сировину і енергію. А також скорочення надходженьвід зовнішньої торгівлі, від’ємне сальдо платіжного балансу країни також спричиняютьінфляцію. Отже, в сучасній економіці інфляцію індукує ціла низька чинників.
1.3 Економічніі соціальні наслідки інфляції
Маючиуспіхи у боротьбі з інфляцією, повинні пам’ятати, що це не самоціль. Інфляція –це наслідок негативних процесів в економіці, особливо надмірної кількості грошейдо їх товарного забезпечення Отже, кількість грошей може бути великою або малоюлише відносно кількості товарів. Ця відносність і проявляється у зростанні цін.Тому ліквідувати інфляційні фактори і українській економіці лише методами обмеженняпопиту споживчого ринку і кредитних ресурсів неможливо. Адже за умов подальшогозниження пропозиції “інфляційний розрив залишиться”.
Інфляція, а особливогалопуюча та гіперінфляція, негативно позначаються на всіх аспектах життя країни.Основними соціально-економічними наслідками інфляції є перерозподіл майна і доходівміж різними групами населення, падіння рівня життя народу та зниження ефективностіфункціонування національної економіки.
Перерозподільні впливиінфляції залежать передовсім від того якою вона є – передбаченою чи непередбаченою,збалансованою чи незбалансованою – та який ії рівень – помірний, галопуючий абож це гіперінфляція. За передбаченої інфляції отримувачі доходів можуть ужити заходів,щоб перешкодити або зменшити негативні наслідки інфляції, які неминуче відіб’ютьсяна їхніх реальних доходах.
Однак у реальній дійсностіпереважають різні види непередбаченої незбалансованої інфляції. Непередбачена інфляціяперерозподілу. Доходи від тих, хто отримує фіксовані номінальні доходи (пенсії,допомогу з безробіття, службові оклади тощо ), до інших груп населення. Уряд можезгладжувати несприятливі впливи інфляції на фіксовані доходи, запроваджуючи індексаціютаких доходів. Під індексацією розуміють підвищення рівня номінальної заробітноїплати та інших виплат населенню відповідно до рівня інфляції.
Інфляція, викликанапідвищенням зарплати, є різновидом інфляції, зумовленої зростанням витрат. За певнихобставин джерелом інфляції можуть стати профспілки. Це пояснюється тим, що вониякоюсь мірою здійснюють контроль над номінальною зарплатою шляхом колективних договорів.Припустимо, що великі профспілки вимагають і домагаються великого підвищення зарплати,тоді цим підвищенням вони встановлять новий стандарт зарплати робітників, що неє членами профспілки. Якщо підвищення зарплати в масштабі всієї країни не урівноважуєтьсяякимись протидіючими чинниками, такими, як збільшення обсягу продукції, що випускаєтьсяза одну годину, то збільшаться витрати на одиницю продукції. Виробники дадуть відповідьна це скорочуванням виробництва товарів і послуг, що викидаються на ринок. При незмінномупопиті це зменшення пропозиції приведе до підвищення рівня цін. Цей тип інфляціїназивається інфляцією, викликаною підвищенням заробітної плати.
Інфляція, викликанапорушенням механізму пропозиції. Вона є наслідком збільшення витрат виробництва,а отже і цін, що пов'язане з раптовим, непередбаченим збільшенням вартості сировиничи витрат на енергію.
Інфляція — це грошовеявище, але вона не обмежується знецінюванням грошей. Вона проникає у всі сфери економічногожиття і починає руйнувати ці сфери. Від неї страждає держава, виробництво, фінансовийринок, але більше за все страждають люди. Під час інфляції має місце:
1. Знецінювання грошейпо відношенню до золота.
2. Знецінювання грошейпо відношенню до товару.
3. Знецінювання грошейпо відношенню до іноземної валюти.
Сам факт інфляції- це зниження покупної спроможності грошової одиниці, тобто зменшення кількостітоварів і послуг, що можна придбати за цю грошову одиницю, — не обов’язково призводитьдо зниження особового реального прибутку чи рівня життя. Інфляція знижує покупнуспроможності грошової одиниці, проте ваш реальний прибуток чи рівень життя знизитьсятільки в отому випадку, якщо номiнальний прибуток буде відставати від інфляції.
Інфляція також погіршитьположення землевласників, що отримують фіксовану ренту, тому що з плином часу вониодержуватимуть грошові одиниці, які матимуть меншу вартість. Меншою мірою жертвамиінфляції опиняться деякі «білі комірці», частина службовців державного сектору,прибуток яких визначаються фіксованою тарифною сіткою, а також ті що живуть на фіксованийприбуток по соціальному забезпеченню та інші трансфертні прибутки сім'ї.
З іншого боку, відінфляції страждають і деякі наймані робітники. Ті, хто працює в нерентабельних галузяхпромисловості і позбавлені підтримки сильних, бойових профспілок, спромагаютьсяопинитися в такій ситуації, коли зростання рівня цін випередить зростання їх грошовогоприбутку.
Інфляція може такожрозчарувати власників заощаджень. Зі зростанням цін реальна вартість чи покупнаспроможність заощаджень, відкладених на чорний день, зменшується. Під час інфляціїзменшується реальна вартість термінових вкладів в банці страхових полiсів, щорічноїренти і інших паперових активів з фіксованою вартістю, яких колись вистачало, щобупоратись з важкими непередбаченими обставинами чи забезпечити спокійний вихід напенсію. Найменших збитків від інфляції зазнають ті, хто вкладає заощадження у нерухомемайно, а також у золото, дорогоцінності тощо.
Виграш від інфляціїможуть одержати керуючі фірм, інші одержувачі прибутку. Якщо ціни на готову продукціюфірм зростатимуть вищим темпом, ніж витрати, тобто їхні прибутки збільшуватимуться.Інфляція перерозподіляє доходи між боржниками та кредиторами. Зокрема непередбаченаінфляція приносить вигоду позичальникам коштом кредиторів. Річ у тім, що позичальникиповертають борги знеціненими грішми. Уряд, який нагромадив значний державний борг,також виграє від інфляції. Інфляція дає йому можливість оплачувати державні боргигрошима, які мають меншу купівельну спроможність, ніж узяті в позику. Водночас зізростанням у періоди інфляції номінального національного доходу зростають і податковінадходження, що дає змогу уряду усувати дефіцити державного бюджету. Отже, інфляція,яка є своєрідним неявним податком, полегшує урядові реальний тягар державного боргу.
2.Аналіз причин інфляціїв Україні
2.1 Особливостіінфляційних процесів в Україні
Оскільки Україна вибралашлях ринкових відносин, то мимоволі значення грошей суттєво змінилося у порівнянніз минулими роками. Проблеми грошового господарства стають основними і в практичнихзаходах по реконструкції народного господарства, і в теоретичних дослідженнях. Тому,незважаючи на жваве обговорення зазначених питань на сторінках економічної преси,актуальність їх не зменшується. Висока вартість аналізу інфляційних процесів, великечисло діючих чинників ускладнюють виробіток правильної грошової політики. Як показуєдосвід нашої, а також інших країн, перехід на ринкові відносини супроводжуєтьсяшвидким зростанням цін, підсиленням дії інфляційних чинників. Дуже важливо правильнооцінити, чи є самий перехід на ринкові відносини причиною заглиблення інфляції чипри цих відносинах накопичений раніше інфляційний потенціал одержує свій реальнийвислів.
В умовах ринковихвідносин можливості штучного стримування інфляції різко скорочуються. Разом з тимнепослідовність в прийнятті рішень по переходу до ринку, непродуманість деяких кроківусугубляють існуючі труднощі, підсилюють інфляційні процеси.
Світовий досвід показав,що тривале функціонування централізованого планування, як правило, призводить допорушення збалансованості матеріальних і грошових струмів.
Ранішеінфляція виникала, як правило, в надзвичайних обставинах. Так, під час війн державичасто випускали велику кількість незабезпечених паперових грошей для покриття військовихвидатків. В останні двадцять — тридцять років інфляція стала хронічним захворюваннямекономік багатьох країн світу.
Заостанні чотири роки інфляція була такою.
Цінита тарифи в Україні за 2004-2005р.р.
Індекс споживчих цін (індекс інфляції) у 2003-108,1%,2004-112,3%
При цьому темп приросту цін на продовольчі товари 15,3%випереджали приріст цін на послуги 17,9% та непродовольчі товари 5,4%
На продовольчому ринку подорожчали тваринні жири, м’ясо, птиця, морепродукти 48,9-23,4%.На 21,6-16,6% зрослиціни на молоко і молочну продукцію, яйця, сири, бринзу, рибні консерви. Водночасзафіксовано значне здешевлення картоплі та овочем (на 45,8-26,0%) на 14,3-0,5% знизилисяціни на борошно, хлібобулочні та макаронні засоби.
Серед непродовольчих зросли ціни на паливно-мастильні матеріали(на 61,6%). На 9,5-5% стали дорожчими друковані видання, парфумерно-косметичні таелектротовари, меблі.
За 2005 рік індекс споживчих цін склав 110,3% .
Темпи росту цін на послуги 15,8% випереджали приріст цінна продовольчі 10,7%, та непродовольчі товари 4,0%
На продовольчому ринку подорожчали фрукти, цукор, риба,морепродукти, молоко, ковбасні вироби, копченості, м'ясо, консерви м’ясні. Водночасподешевшали яйця, картопля, соняшникова олія, борошно, мед, макаронні вироби (11,0-0,7%).
Серед непродовольчих товарів зросли ціни на автомобілі,авто товари, мийні засоби, будівельні матеріали, металевий посуд, товари побутовоїхімії, медикаменти. У той же час подешевшала техніка, радіотовари, фотокінотовари,вироби з натурального хутра 4,7-0,1%
Індекс цін виробника промислової продукції 2005р.-109,5%,204р.-124,1%
Індексцін на будівельно-монтажні роботи 2005р.-124,1%, 2004р.-125,1%
Цінита тарифи в Україні за 2006-2008р.р
Індексінфляції у 2006-111,6%.
Наспоживчому ринку за рік в цілому темпи приросту цін (тарифів) на послуги 49,4% випереджалиприріст цін на продовольчі 3,5% та непродовольчі товари 2,5%.
Подорожчалина продовольчому ринку найбільше фрукти 39,9%. Крупи, борошно, хліб, алкогольнінапої, на кондитерські вироби 17,2-6,2%. Водночас подешевшали овочі, тваринні жири,м'ясо, картопля, цукор, яйця на 0,6%
Індексінфляції у 2007р. становив 116,6%
Продовольчіхарчування подорожчало на 24,7%, найбільше фрукти на 30%, у тому числі яблука на52,6%, цитрусові-50,4%. Також відчутно зросли в ціні олія та жири (на 43,9%). На42,1%- подорожчали молоко, сир, яйця, у тому числі молоко-44,7%, сири-39,8%, яйця-54,4%.Овочі зросли в ціні на 35,4%, капуста-1,8 раза, морква-45,6%, буряк-44,0%, в тойчас картопля подешевшала 4,6%.Підвищилися ціни на хліб, рибу, рибопродукти-19,5-9,3%.
Індекс цін виробника промислової продукції у 2007р. становив123,3% а у 2006р. 114,1%.
Індекс цін на будівельно-монтажну роботу 2007р.-122,0%,2006р.-121,5%
Індекс споживчих цін(індекс інфляції) у січні-лютому 2008р. становив 105,7%
Індекс споживчих цінвиробників промислової продукції у січні-лютому 2008року-105,4%. Індекс цін на будівельно-монтажніроботи у січні 2008р. становив 102,2%.
У березні 2008 рокуспоживчі ціни підвищилися на 3,8%. Про це йдеться в повідомленні Державного комітетустатистики. В тому числі ціни на продукти харчування та безалкогольні напої у березнівиросли на 5,6% на житлово-комунальні послуги –на 0,9%, на транспорт — 3,9%. У січні-березніінфляція становила — 9,7%. Порівняно з березнем 2007року у березні 2008року інфляціявиросла на 26,2%.
Суттєвими причинамирозгортання інфляції в Україні стали насамперед глибинні макроекономічні диспропорціїта системні чинники, а саме:
— нераціональне використаннякоштів, що виділяються на соціальні потреби в умовах затягування виборчої фази політичногоциклу і політичної нестабільності, що доповнювалося значними неконтрольованими вливаннямикоштів через неофіційні канали;
— послаблення спроможностіекономіки до задоволення внутрішнього попиту через незадовільну структуру економічногозростання, за якої значна частина приросту ВВП забезпечується за рахунок компонентів,які фактично не збільшують внутрішньої пропозиції (зокрема, оптові ціни в харчовійпромисловості зросли за рік на 24,8%, в т.ч. виробництві м’ясних продуктів на 19,0%,молочних на 46,7%);
— постійне зростаннявиробничих витрат, у т.ч. через підвищення частки заробітної плати, що обумовиловипереджаюче зростання цін виробників і посилення компоненту інфляції витрат (зокрема,оптові ціни в харчовій промисловості зросли за рік на 24,8%, в т.ч. виробництвім’ясних продуктів- на 19,0%, молочних-на 46,7%);
— незавершеність ринковихреформ і недосконалість ринкових механізмів в низці сегментів економіки (зокрема- АПК, ЖКГ, енергетиці), що веде як до виникнення періодичних дисбалансів на окремихсегментах товарного ринку, такі і обмежує можливості НБУ впливати на грошову масучерез операції на відкритому ринку;
— падіння обсягіввиробництва у сільському господарстві, що зумовило стрибок цін на основні види рослинницькоїпродукції (в тому числі зернових, соняшника, цукрового буряку тощо);
— Значна відкритістьта імпортозалежність української економіки, що посилило чутливість до висхіднихцінових тенденцій на світових ринках, зокрема – подорожчання продовольства восени2007р.;
— значний рівень ризиківекономічного та політичного характеру в очікуваннях суб’єктів господарювання, щозакладається у більш високу норму прибутку;
— зниження дієздатностівиконавчої влади в умовах політичної крихи, що послабило дію неекономічних важелівобмеження цін, які досі стримували дію об’єктивних чинників подорожчання соціальноважливих товарів.
Реалізація заходівспрямованих на зниження темпів інфляції, дозволить зменшити макроекономічні ризики,які виникають внаслідок випереджаючих темпів зростання доходів населення порівняноз темпами зростання ВВП (за 2004-2007 р.р. номінальні доходи населення зросли в2,9разу, реальний — в 1,9разу, а реальний ВВП – лише в 1,3 разу). Проте одним зголовних напрямів української економічної стратегії має стати підвищення продуктивностіпраці, яке дозволить усунути згадану диспропорцію.
Суттєвим негативнимнаслідком посилення інфляції стало збереження тенденції попередніх років до поступовогозниження реального соціального ефекту номінального зростання доходів населення України.Громадяни гостро усвідомлюють цю суперечливість. Зокрема, в реальному вимірі прирістдоходів склав за січень-листопад 2007р. лише 12,5%, що є найнижчим показником з2003 року (за аналогічний період 2006р. приріст становив 13,8%). Синхронно із загальнимприростом реальних доходів сповільнився також темп зростання реальної заробітноїплати. За 11 місяців 2007 року у порівнянні з аналогічним періодом попередньогороку вона збільшилась на 12,7%. Тим самим продовжилася стійка тенденція сповільненняцього показника: у 2004році реальна середня зарплата зросла на 23,8%, у 2005році– на 20,3%, у 2006році – лише на 18,3%. Щодо стабільності курсу гривні, з початку року гривня подешевшалавідносно євро на 9,4%, відносно російського рубля – на 6,5%. Реальний ефективнийобміний курс гривні за 10 міс. 2007р. знизився на 5,5%. Суттєвими антиінфляційними заходами системногохарактеру мають стати розширення використання коштів населенням шляхом прискореннярозвитку фондового ринку землі; зниження питомої ваги посередницького сегменту уланцюзі «виробник-споживач», протидія проявам монополізму, усунення регуляторнихперешкод розвиткові малого та середнього бізнесу у сферах виробництва товарів іпослуг.
Таблиця 1 — Індекси споживчих цін за регіонамиу 2008р. таб.2.1.1
Січень Лютий Україна 102,9 102,7 АР Крим 103,4 102,5 Вінницька 103,1 102,4 Волинська 102,1 102,8 Дніпропетровська 103,4 103,0 Донецька 102,9 103,2 Житомирська 102,9 102,9 Закарпатська 102,2 102,5 Запорізька 103,7 102,6 Івано-Франківська 103,1 102,5 Київська 102,5 102,5 Кіровоградська 102,9 102,9 Луганська 102,8 102,9 Львівська 103,6 102,8 Миколаївська 103,7 102,6 Одеська 103,2 103,0 Полтавська 102,4 103,2 Рівненська 102,2 102,9 Сумська 102,0 102,7 Тернопільська 102,9 102,9 Харківська 103,4 102,5 Херсонська 103,5 103,4 Хмельницька 102,3 102,5 Черкаська 102,9 102,3 Чернівецька 102,2 103,5 Чернігівська 102,1 102,6 м. Київ 102,6 102,0 м. Севастополь 103,1 102,8Індекс споживчих цін (індекс інфляції) таб.2.1.2
рік 2003 2004 2005 2006 20072008
(за січень-лютий)
% 108,1% 112,3% 110,3% 111,6% 116,6 105,7%2.2 Прогнози економістівщодо інфляції та найближчі перспективи в Україні
Доктор економічнихнаук Володимир Черняк інфляцію порівнює з хворобою і вважає, що успішно боротисяз нею можна лише тоді, коли буде правильно поставлений діагноз. Науковець переконаний,що природа вітчизняної інфляції( з 1993 року і донині) пов’язана не з попитом, якце прийнято вважати, а з витратами. Тож, мовляв, саме ця помилка й призвела до того,що було обрано неефективні «ліки».
-В основному застосовувалисяметоди обмежувально-стримувальної політики, — каже він. – Гальмували зростання заробітноїплати, пенсій, стипендій, загалом усіх доходів. Придушували платоспроможний попит,що призвело до поширення бідноті. Нині настав час рішуче перейти до політики стимулюваннядоходів, яка має спиратися на такі стандарти, як прожитковий мінімум та мінімальназаробітна плата (місячна і погодинна)
З огляду на те, щона сьогодні в Україні до домінуючої інфляції витрат певною мірою приєдналася інфляціяпопиту, вчений радить ні в якому разі не зводити суть інфляції до емісії, і зважатине так на зовнішні причини зростання цін, як на внутрішні. Не відкидаючи загальносвітовоїтенденції їхнього підвищення (зростання населення, зменшення ріллі, перехід на біопаливо),він застерігає від перебільшення цього впливу.
— Нам передусім требарозв’язати проблеми низької ефективності сільськогосподарського виробництва, потенціалякого реалізується лише на третину, і великої енергозатратності всього господарськогокомплексу. –Окрім того потрібно боротися зі штучним накручуванням собівартості,змінити механізм розподілу прибутку, який дістається не так виробникам, як посередникам,а також обмежити надмірне зростання рентабельності.
Досягти цього самимилише економічними методами, на думку вченого, неможливо. Тож він підтримує намаганняКабінету Міністрів впливати на ситуацію ще й за допомогою адміністративних заходів.Мовляв, так роблять в усьому світі. Навіть потужна американська економіка зазнаєдержавного і адміністративного впливу. Головне, аби на вітчизняних теренах не сплуталитакий вплив з ручним управлінням.
Багато в чому з колегоюпогоджується керівник групи радників голови Нацбанку Валерії Литвицький. Він підтвердив,що інфляція витрат домінує вже чи не десятиліття. Її питома вага сягає за 60 відсотків.Однак 2008 року сподівалися на баланс інфляції попиту і пропозиції. Насправді жсічнева статистика цього не підтвердила.
Щодо найближчих перспектив,то, на переконання радника голови НБУ, до середини квітня робити якісь прогнозине варто. Треба спочатку подивитися, який буде бюджет, баланс, чи буде між макрокорективами,які нині підвищені, і антиінфляційними заходами, кореляція. Варто врахувати й ситуаціюна світових ринках нафти, газу, металу, зерна. Адже від того, як розвивається економікаСША і Китаю, наскільки тиснутиме на вітчизняних товаровиробників дорожчання енергоносіїв,чи буде попит на український метал, а отже й приплив валюти в країну, багато щозалежить. Саме з огляду на це й не слід стверджувати, що цьогорічна січнева інфляціяу 2,9 відсотка в грудні сягне 30 відсотків. Було ж уже так, що на старті 1997-говона трималася на позначці 2,2, а на фініші ледве перевищила 10 відсотків.
— Стосовно адміністративнихчинників, зазначив Валерій Литвицький, — то я б уточнив, яких саме, і не переоцінювавїхню роль. Якщо йдеться про квотування, ліцензування, то це реально. Якщо ж проконтроль за собівартістю (особливо в приватному секторі), не уявляю, в який спосібце можна зробити. Єдине, про що можу сказати напевне, то це про необхідність доопрацюванняантиінфляційних заходів. В них має бути баланс адміністративних і ринкових впливів,а також міститися відповідь на питання, що буде зроблено для подолання інфляціїпропозиції.
Щоправда, за певнихумов (нормального врожаю і виваженої цінової політики в аграрному секторі, уповільненезростання цін на енергоресурси, помірковане тарифне регулювання, зниження непродовольчихцін, пов’язане зі вступом у СОТ, контрольований імпорт при одночасній допомозі вітчизняномутоваровиробнику та приплив зовнішніх запозичень, які не перевищуватимуть минулорічногорівня), з інфляцією можна буде впоратися.
До певної міри цьомуможе посприяти зміна способу ії обчислення. На переконання ректора Національноїакадемії управління Сергія Єрохіна, українська методологія дискретного розрахункуінфляції з початку року вигідна для держави і обслуговування потокових бюджетнихзобов’язань. Але вона не віддзеркалює економічних реалій. У світовій практиці використовуютьнеперервний річний розрахунок. Якщо ним скористатися, то рівень інфляції виходитьзовсім інший-20,04%.
— Це і є реальні цифри,- стверджує вчений. — Вони відображають справжній стан економічних процесів. Тожмій прогноз такий: якщо економіка працюватиме ефективно і в наступні одинадцятьмісяців інфляція не перевищуватиме 0,5 відсотка, на кінець року матимемо 9.Якщож щомісяця вона сягатиме хоча б одного відсотка, грудневий показник підніметьсядо 15.
Та навіть при значнонижчому рівні (при так званій помірній інфляції, яка нібито є «мастилом» структурноїперебудови економіки), очікувати чогось доброго не варто. Сергій Єрохін уже 5% інфляціювважає критичною, з якої починаються економічні негаразди.
— Хто в цьому винен?Споживач тут ні до чого, адже попит завжди був і є джерелом розвитку. Усьому виною– бездарно проведена аграрна реформа, внаслідок якої галузь не може забезпечитиплатоспроможний попит належною пропозицією. Інші складові- енергозатратність виробництва(75млрд.кубів газу проти 15мільярдів, які споживає втричі потужніша економіка Польщі), табюджетне дотування Пенсійного фонду. Вихід із ситуації Сергій Єрохін бачить у бездефіцитномубюджеті та економії державних витрат
За даними прес-службиМіністерства економіки, міністерство за участю зацікавлених центральних органів виконавчої влади розробилоі подало до Кабінету Міністрів проект плану антиінфляційних заходів, які спрямованіна :
— посилення ефективності грошово-кредитноготиску, сформованного надлишковим попитом;
— змпеншення тимчасових дисбалансів на продовольчих ринках, недопущення необґрунтованогопідвищення цін на окремі соціально важливі товари;
— підвищення ефективностіадміністрування цін (тарифів) на продукцію (послуги) суб’єктів природних монополійта послуги житлово-комунального господарства;
— розвиток фінансовогота фондового ринків, підвищення ефективності процесів енергозбереження, дія якихсприятиме зменшенню інфляційного тиску у середньостроковій перспективі;
— а також з оптимізаціїдержавного регулювання цін.
3 .Антиiнфляцiйна полiтика держави, методи боротьбиз інфляцієюв Україні
3.1 Антиінфляційна політика уряду
інфляціясеньйораж гроші
Звичайно, повністюперемогти інфляцію не можна. Породжувана стимулюючою політикою держави, що підігріваєтьсяінфляційними очікуваннями населення інфляція — неминуча платня за підвищення темпівзростання економіки, зниження рівня безробіття. Антиінфляційна політика припускаєконтроль за рівнем цін, а в найгостріших випадках, особливо в ситуації гіперінфляції,— здійснення заходів, направлених на скорочення грошової маси в обігу.
При виборі варіантуантиінфляційної політики необхідно в першу чергу правильно виявити її джерела. Якщоми маємо справу переважно з інфляцією попиту, основними напрямами антиінфляційноїполітики будуть:
1. Скорочення темпівзростання грошової маси за рахунок здійснення обмежувальної кредитно-грошової політики:підвищення ціни кредиту, скорочення випуску грошей і т.п..
2.Ні в якому разіне приймати емісійний спосіб покриття бюджетного дефіциту.
Якщо йдеться про інфляціюпропозиції, уряд здійснюватиме:
1. Пониження податковихставок в цілях створення стимулів для розвитку виробництва;
2. Зниження ступенямонополізації економіки — здійснення активного антимонопольного регулювання;
3. Підвищення продуктивностічинників виробництва.
При здійсненні антиінфляційноїполітики важливо також брати до уваги ступінь інфляційних процесів і їх тривалість.
Якщо інфляція носитьпомірний характер, можливо, що держава не буде схильна вживати сильних антиінфляційнихзаходів. Швидше за все, антиінфляційна політика в такій ситуації носитиме адаптаційнийхарактер: уряд поступово індексує економіку, прив'язуючи зростання цін до зростаннязаробітної платні.
Якщо уряд має справуз галопуючою інфляцією, а тим більше з гіперінфляцією, заходи антиінфляційної політикиповинні бути більш радикальними. Як вдалий приклад здійснення таких радикальнихзаходів, коли була різко скорочена грошова маса в обігу, можна привести Польщу напочатку 1990-х рр., коли завдяки жорсткій політиці уряду вдалося подолати інфляцію,що досягала, за різними оцінками, рівня 500— 550% в рік.
В Росії спроби швидкоскоротити грошову масу в обігу привели до зростання неплатежів, падінню платоспроможногопопиту, спаду у виробничій сфері. В 1998 р. уряд розробив нову стабілізаційну програму,направлену як на обмеження інфляційних тенденцій, так і на активізацію інвестиційногопроцесу у вітчизняній економіці.
При виборі антиінфляційноїполітики важливо брати до уваги конкретні економіко-політичні умови, особливостіі традиції даної країни, пануючі психологічні установки, ступінь реалізованих соціальнихперетворень.
У будь-якому випадку, яка б антиінфляційна політикане здійснювалася, необхідно пам'ятати, що боротьба з інфляцією вимагає пожертвуватирегулюванням безробіття і в короткостроковому плані викликає спад у виробництві.
Якщо розглянуті процесипридбають затяжний характер, крім економічних проблем, виникає ще і небезпека соціальноїнапруженості. Щоб переламати інфляційні очікування, потрібне достатньо сильне підвищеннябезробіття, що може викликати активний протест населення.
Уряду кожної країни,що знаходиться в кризі, слід проводити антиінфляційну політику. Засоби боротьбиз інфляцією можуть бути як прямі так і непрямі.
Частіше всього проявляєтьсянаступна закономірність — чим більш кризовою стає ситуація, тим більш актуальніпрямі засоби впливу уряду і центрального банку на економіку і грошову масу, як їїскладову частину.
Непрямі засоби включають:
1. Регулювання загальноїмаси грошей шляхом управління ними центральним банком.
2. Регулювання позиковогоі облікового процесу комерційних банків через управління ними центральним банком.
3.Обов'язкові резервикомерційних банків, операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.
4.Операції центральногобанка на відкритому ринку цінних паперів.
5.Регулювання процентнихставок комерційних банків через управління ними центральним банком.
Непрямі засоби неможуть працювати в нашій економіці на повну потужність по причині її недостатньої«ринковості». Повноцінний ринок цінних паперів, в тому числі ринок державнихзобов'язань у нас відсутній, а відповідно центральний банк не може впливати на грошовумасу крізь куплю-продаж цінних паперів.
Прямі засоби:
Прямі засоби регулюванняпокупної спроможності грошової одиниці, тобто боротьби з інфляцією, включають всобі:
1.Пряме і безпосереднєрегулювання державою кредитів і тим самим — грошової маси.
2.Державне регулюванняцін.
3Державне (по угодіз профспілками) регулювання заробітної плати.
4.Державне регулюваннязовнішньої торгівлі, операцій з іноземним капіталом і валютного курсу.
3.2 Методи антиiнфляцiйного оподаткування
Свiтовий досвiд виробив двi головнi концепцiї антиiнфляцiйних заходiв, що спираються на кредитно-грошову i фiскальну полiтику. Це-заходи або безкомпромiсної боротьби з iнфляцiєю, або адаптацiї, пристосування до життя в умовах iнфляцiйної нестабiльностi. Перший метод реалiзується шляхом змiн у системi оподаткування (як правило пiдвищення податкiв) та введенням жорсткого державного контролюцiн та зарплати. Другий метод –це iндексацiя доходiв, застосування механiзму корегування процентних ставок вiдповiдно до темпiв iнфляцiї та iн. До тогож необхiдною є повна адаптацiя усiх економiчних iнституцiй до функцiонування в умовах iнфляцiї. Адаптацiйна полiтика має своi недолiки: кошти на компенсацiйнi надбавки населенню треба брати з державногобюджету, тобто врештi-решт черезподатки, або робити грошову емiсiю, що знову призведе до зростанняiнфляцiї.
Як правило, в умовахборотьби з iнфляцiєю цi методи використовуються комплексно, щодає бiльш виражений ефект, i дозволяє пом’якшити труднощi, припадаючi на долю економiки краiни.
Методи антиiнфляцiйного оподаткування.
В процесi стримування iнфляцiї податки вiдiграють двоїсту роль. Скорочуючи доходи, що виступаютьяк джерела витрат для споживачiв, високi податки носять антиiнфляцiйний характер. Однак, податки можуть такожзбiльшувати витрати виробництва,пiдвищуючи через це рiвень цiн на товари.
Розглянемо тi спотворення в оподаткуваннi, якi викличе неочiкувана iнфляцiя, тобто випадок, коли цей елемент економiчної системи країни до дiй в умовах iнфляцiї не пристосований.
У разi, якщо податкова система країни має труднощi з адаптацiєю до iнфляцiйних процесiв, виникають такi складнi проблеми:
По-перше, iз зростанням рiвня цiн частка податкових виплат у загальномуобсязi реальних доходiв збiльшується, породжуючи, таким чином, ефектпрогресивного зростання податкiв. Якщо б податки знаходилися у постiйнiй пропорцii до номiнальних доходiв незалежно вiд розмiру останнiх, у цьому не було б нiякої проблеми, оскiльки в такому разi люди сплачували б однаковий, не залежнийвiд рiвня цiн вiдсоток своїх доходiв у виглядi податкiв. Але, оскiльки, норма оподаткування при використаннi його прогресивної форми має тенденцiю зростати разом з рiвнем номiнальних доходiв, то iнфляцiя, призводячи до збiльшення номiнальних доходiв, тим самим збiльшує й частку податкiв у складi реальних доходiв.
Друга проблема пов’язана з оподаткуванням капiталу. Ця проблема дуже складна, оскiльки зростання капiталу, пов’язане з приростом ринкової вартостi активiв, реагує на iнфляцiю бiльш оперативно, нiж реальнi прибутки на цей капiтал. Жоднiй країнi не вдалося досягти суттєвого успiху у нейтралiзацiї наслiдкiв впливу iнфляцiї на оподаткування капiталу. Деякi фахiвцi у сферi податкiв навiть вважають, що найбiльша шкода вiд iнфляцiї полягає саме у тому, що вона збiльшує фактичне оподаткування капiталу.
Слiд вiдмiтити, що теоретично можливим є бiльш швидке зростання вiдсоткової ставки до сплати податкiв нiж збiльшення iнфляцiї, що зберiгає реальну вiдсоткову ставку постiйною.
Як бачимо, навiть очiкувана iнфляцiя викликає втрати в економiцi, якщо iнститути влади адаптованi до неї не повнiстю. Подiбнi втрати стають особливо iстотними в умовах контролю ставки банкiвського проценту, неадекватного оподаткуваннядоходiв й прогресивного зростання податковихставок, що збiльшують податковi платежi. Пiд адекватним оподаткуванням в умовах iнфляцiї мається на увазi такий методзтягування податкiв, за якогоне оподатковується iнфляцiйний компонент приросту активiв. Розглянутий вище негативний вплив iнфляцiї на податкову систему, змусив багатокраїн “iндексувати” податковi закони, щоб запобiгти збiльшенню податкiв, яке спричиняється iнфляцiєю. Так було проiндексовано у 80-х роках частину податковогокодексу США.
Використання “стримуючої”податково-бюджетної полiтики є одним iз шляхiв усунення загрози iнфляцiї.
Полiтика податкового регулювання доходiв (TIP) орiєнтована на використання податкiв i створення у фiрм та робiтникiв стимулiв не пiднiмати цiни й зарплату.
TIP – це система, при якiй за допомогою податкової системи фiрми й зайнятi на них робiтники заохочуються або наказуються в залежностi вiд зростання рiвня цiн й зарплати.
Розглянемо цiновий рiзновид TIP. Так, фiрмам повiдомлясться, що рiвень сплачуваних ними податкiв залежить вiд зростання цiн на їх продукцiю. Наприклад, пiдвищення цiн до 5% не викликає нiяких штрафних санкцiй, за кожний наступний вiдсотковий пункт уряд збiльшує ставку оподаткування. Податковаставка може збiльшуватись, скажiмо на 2 пункти (з 25 до 27%) за кожнийвiдсоток приросту цiн на продукцiю фiрми.
За умов реалiзацiї такої полiтики пiдвищення цiн коштуватиме фiрмам надто дорого. Отже, в них з’являється стимул не допускати значногозбiльшення цiн. Зростання цiн по всiх фiрмах, таким чином, буде меншим, й темпиiнфляцiї скоротяться. Подiбний механiзм може бутиреалiзований й у вiдношеннi зарплати.
Згiдно з вищесказаним, фахiвцями пропонується ввести до схеми розрахункуосновного податку антиiнфляцiйний коефiцiєнт. Його призначення – забезпечити зацiкавленiсть товаровиробника у вiдповiдностi темпiв зростання товарної i грошової мас, зниженнi існуючих темпiв iнфляцiї на внутрiшньому ринку.
Отже, можна зробитивисновок, що на практицi iснує дуже тiсний взаємозв’язок мiж оподаткуванням та контролем цiн i цим користуються уряди, коли ставлятьсобi за мету поставити у невигiдне становище тих господарюючих суб’єктiв, якi надто iнтенсивно пiднiмають цiни на товари та послуги. Таке корегування цiн державою за допомогою податкової системи вiдноситься до непрямих методiв контролю за цiнами.
Інфляція є багатофакторнимпроцесом, тому для боротьби з нею потрібно використовувати широкий арсенал знарядь,який умовно можно поділити на дві групи. Перша група охоплює методи, застосуванняяких дає змогу знизити рівень інфляції порівняно швидко, упродовж короткого відтинкучасу. Друга група заходів, які називають антиінфляційною стратегією, спрямованана недопущення інфляції у тривалій перспективі.
Якщо інфляція ужерозвинулась, то для ії подолання нині здебільшого застосовують стримувальну макроекономічнуполітику, тобто політику дезінфляції. Вона ґрунтується на можливості вибору міжінфляцією та безробіттям у короткостроковому періоді. Державні мужі, знижуючи задопомогою монетарної та фіскальної політики сукупний попит, зменшують обсяг національноговиробництва, що супроводжується зростанням безробіття. Згідно з кривою Філіпа длякороткострокового періоду, зростання рівня безробіття знижує рівень інфляції.
У зв’язку з цим постаєпитання: яким обсягом річного реального ВВП має пожертвувати суспільство, щоб знизитирівень інфляції? Економісти часто обчислюють коефіцієнт дезінфляційних утрат, якийпоказує відсоток річного реального ВВП, котрий потрібно принести в жертву задлязниження інфляції на 1%. Для визначення цього коефіцієнта величину зменшення ВВПза певний проміжок часу ділять на величину зниження темпу інфляції за той самийпроміжок. Існує кілька оцінок цього показника, але типова оцінка становить 5. Тобтодля зниження інфляції на 1% необхідно пожертвувати 5% річного ВВП.
Коефіцієнт дезінфляційнихутрат можна виразити через безробіття. Згідно з законом Оукена, зміна рівня безробіттяна 1% змінює ВВП на 2%. Отже, зниження інфляції на 1% потребує збільшення циклічногобезробіття приблизно на 2,5%. Цей коефіцієнт можна використати для того, щоб визначити,на яку величину має зрости безробіття задля зниження інфляції. Наприклад, для іїзниження на 4% потрібно пожертвувати 20% ВВП. Відповідно це потребуватиме збільшенняциклічного безробіття на 10%.
Величина коефіцієнтадезінфляційних утрат дає змогу судити про те, доцільне чи недоцільне подальше проведенняантиінфляційної політики. Якщо цей коефіцієнт порівняно високий, то урядові, очевидно,слід утриматися від заходів щодо уповільнення темпів інфляції, віддаючи, наприклад,перевагу індексації доходів населення. Низьке значення коефіцієнта дезінфляційнихутрат свідчить про ефективність антиінфляційної політики і доцільність ії продовження.
Для недопущення розвиткугалопуючої інфляції у майбутньому уряд розробляє антиінфляційну стратегію, основнимискладовими якої є ефективна монетарна політика, впорядкування державних фінансів,раціоналізація структури національної економіки та зовнішньоекономічної діяльності.
Ефективна монетарнаполітика передбачає, що щорічні прирости грошової маси в обігу обмежені й не надтоперевищують зростання національного продукту. Як відомо, немає легшого способу зруйнуватиекономіку країни, як наповнити обіг зайвими купюрами. Конструктивну антиінфляційнумонетарну політику може проводити лише не залежний від виконавчої влади центральнийбанк, який спирається на добре розвинуту банківську систему. Центральний банк володієтакими могутніми знаряддями проведення монетарної політики, як операції на відкритомуринку, зміна облікової ставки чи норми резервування, за допомогою яких він можевизначати темпи приросту грошей у національній економіці.
Важливою складовоюантиінфляційної стратегії є впорядкування державних фінансів, передовсім скороченнябюджетного дефіциту з перспективою його повної ліквідації. Це скорочення має відбуватисяза рахунок зменшення видаткової частини державного бюджету.
Особливе місце в антиінфляційнійстратегії займає раціоналізація зовнішньоекономічних зв’язків країни. Пасивне сальдоплатіжного балансу, як відомо, індукує інфляційні імпульси. Зовнішньоекономічнаполітика має спрямовуватися на досягнення рівноваги у торгівлі товарами і послугамишляхом підтримання експортних галузей та захисту національного виробника. Водночасуряд і центральний банк повинні проводити конструктивну валютну політику, яка бпідтримувала стабільний курс національної валюти і не стримувала зростання імпорту.Всі перелічені заходи антиінфляційної стратегії стримують зростання загального рівняцін в країні у близькій і віддаленій перспективі.
Висновок
В курсовій роботія розглянула суть, причини та соціально-економічні наслідки інфляції. Значну увагуприділила методам боротьби з інфляцією, провела аналіз інфляції в Україні за останні4 роки, розкриті причини інфляції на сьогоднішній день.
Перший розділ моєїкурсової роботи містить теоретичні аспект де глибоко досліджена теоретична сутьінфляції, а саме види, причини, соціально-економічні наслідки інфляції. Тому можназробити такий висновок.
Інфляція є одним ізнайтяжчих проявів макроекономічної нестабільності. У світі немає країни, яка б востанні десятиліття тією чи іншою мірою не зазнала утрат від
інфляції. Інфляціянастає тоді, коли загальний рівень цін зростає, а купівельна спроможність грошейзменшується. Рівень інфляції вимірюють за допомогою індексів цін. Залежно від типузростання цін розрізняють три види інфляції: помірну, галопуючу та гіперінфляцію.За помірної інфляції ціни зростають повільно (не більш ніж 10% за рік). Населеннязаощаджує гроші, в економіці не спостерігається спотворень. За галопуючої інфляціїціни зростають швидко — 20,50,100 і більше відсотків за рік. За таких умов грошівтрачають свою вартість, ринки капіталів звужуються, внутрішні інвестиції скорочуються.Гіперінфляція настає, коли ціни зростають на тисячі, десятки тисяч, а то й мільйонивідсотків за рік. Вона викликає хаос в економіці і виникає здебільшого в роки воєн,революцій, формування нових держав чи політичних режимів.
Економісти поділяютьінфляцію на передбачену і непередбачену та на збалансовану і незбалансовану. Передбачена– це інфляція, яку учасники ринкового процесу очікували і захистилися від ії згубнихвпливів. Непербачена інфляція є несподіваною для економічних суб’єктів. Збалансована– це інфляція в процесі якої відносні ціни не змінюються. І навпаки, незбалансованаінфляція супроводжується зміною відносних цін товарів, послуг та ресурсів. Залежновід причин і механізму зростання загального рівня цін розрізняють інфляцію попитута інфляцію витрат. Інфляція попиту простежується тоді, коли сукупний попит зростаєшвидше за виробничий потенціал економіки, а тому ціни зростають, щоб урівноважитипопит і пропозицію. Інфляцію, що виникає внаслідок зростання витрат у періоди високогобезробіття і неповного використання виробничих ресурсів, називають інфляцією витрат,або пропозиції.
Основний потік макроекономікирозглядає інфляцію як багатофакторний процес. Серед головних причин інфляції виокремлюють,по-перше, зростання грошової маси вищими темпами порівняно зі зростанням національногопродукту. Якщо центральний банк країни з економічних або політичних обставин швидкозбільшує грошову масу в національній економіці, то неминуче розкривається інфляціяпопиту. По-друге, це дефіцит державного бюджету за допомогою додаткової емісії пряморозкручує інфляцію попиту. По-третє, важливим джерелом інфляційного процесу є мілітаризаціяекономіки. По-четверте, це монополії та необґрунтовані привілеї.
По-п’яте, структурнідиспропорції в національній економіці. Нарешті інфляційний процес розвивається іпід впливом інфляційних очікувань.
Другий розділ – цепроведений аналіз інфляційних процесів в Україні за останні декілька років. Виходячиз даних можна сказати що на сьогоднішній день проблема інфляції стоїть дуже гостро.Споживчі ціни продовжують зростати. Інфляція не здається. Вже півроку ії місячнііндикатори зашкалюють за відсоткову позначку. Низький ціновий тренд залишився успогадах багатомісячної давності.
Поєднання м’якої монетарноїполітики з від’ємним сальдо торговельного балансу, активізацією зовнішнього фінансуванняпо каналах як прямих інвестицій, так і боргових запозичень приватного сектора, стрімкимзростанням соціальних видатків та доходів населення стало одним із чинників посиленнязагроз макроекономічній нестабільності. На тлі накопичених у попередні роки макрофінансовихдисбалансів (передусім цінових та структурних), політичної нестабільності, зовнішніхдестабілізуючих впливів, в 2007р. відбулася активізація інфляційних процесів – вжечетвертий рік поспіль темпи інфляції перевищують 10%. За підсумками 2007р. прирістспоживчих цін становив 16,6%. Випереджаюче зростання цін на продукти харчування(23,7%, приріст цін на продукти харчування забезпечив близько 80% загального показникаінфляції) суттєво посилило негативний соціальний ефект від інфляції, оскільки завданоголовного удару по домогосподарствах з низьким рівнем доходів, в яких значною єчастка витрат на продовольство. Ознаки зниження інфляційного тиску у лютому є, аленедостатні. Для нейтралізації інфляційного тиску можуть бути задіяні такі важелівпливу, перегляд бюджету: зниження дефіциту бюджету до 1,2% ВВП, зменшення видатків.Зміна вектора руху коштів від приватизації: спрямування їх виключно на державніінвестиції в об’єкти інфраструктури Євро-2012.Обмеження зовнішніх (0,5 млрд. дол…США) і збільшення внутрішніх запозичень. Скасування податку на валютно-обмінні операції.Тимчасове та помірне збільшення імпорту м’яса, кормів, плодоовочевої продукції.Фактори стримування інфляції: стабілізація світових цін на нафту і відповідно наринку світлих нафтопродуктів в Україні, ущільнення темпів грошової пропозиції череззменшення профіциту рахунку фінансових операцій, перспектива доброго урожаю, діяпогодного фактора, тощо.
В останньому розділіданої роботи розкрите питання стосовно методів боротьби українського уряду з інфляцією.
Світова практика нагромадилацілий арсенал знарядь боротьби з інфляцією. Індексація передбачає збільшення номінальнихдоходів громадян пропорційно до темпу зростання цін., але нажаль це лише метод захистувід інфляції. Він не дає усунути окремі негативні наслідки інфляції, хоч допомагаєзнизити ії темпи. Дезінфляція впровадження цього методу супроводжується зниженнямреального обсягу національного виробництва і зростання безробіття. Коефіцієнт дезінфляційнихвитрат показує відсоток річного реального ВВП, який потрібно принести в жертву задлязниження інфляції на 1%.
Для недопущення інфляціїуряд країни розробляє антиінфляційну стратегію, основними складовими якої є: ефективнамонетарна політика, впорядкування державних фінансів і скорочення дефіциту державногобюджету, раціоналізація структури національної економіки та зовнішньоекономічноїдіяльності Ефективна монетарна політика передбачає щорічний приріст грошової маситемпом, який не надто перевищує темп зростання національного продукту. Впорядкуваннядержавних фінансів означає поступове скорочення бюджетного дефіциту з перспективоюйого повної ліквідації.
Інфляція – загальнийріст цін на товари і послуги. Вона виміряється за допомогою цінового індексу. Індексспоживчих цін вимірює вартість життя середнього споживача. Іншим визначенням інфляціїможе бути падіння купівельної спроможності грошової одиниці. В даний час інфляція- один із самих хворобливих і небезпечних процесів, що негативно впливають на фінанси,грошову й економічну систему в цілому. Інфляція означає не тільки зниження купівельноїспроможності грошей, вона підриває можливості господарського регулювання, зводитьнанівець зусилля по проведенню структурних перетворень, відновленню порушених пропорцій.У країнах з розвиненою ринковою економікою інфляція може розглядатися як невід'ємнийелемент господарського механізму. Однак вона не представляє серйозної загрози, оскількитам відпрацьовані і достатньо широко використовуються методи обмеження і регулюванняінфляційних процесів.