Реферат: Бюджетна система

--PAGE_BREAK--5.                принцип обґрунтованості — формування бюджету на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави на основі розрахунків надходжень та витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил;
6.                принцип ефективності — при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягти запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та отримати максимальний результат при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів;
7.                принцип субсидіарності — розподіл видатків між бюджетами різних рівнів, повинен ґрунтуватися на максимально можливому наближенні на­дання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача;
8.                принцип цільового використання бюджетних коштів — кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями;
9.                принцип справедливості і неупередженості — бюджетна система України будується на засадах справедливості і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами;
10.           принцип публічності та прозорості — Державний бюджет України та місцеві бюджети затверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання приймаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідними радами;
11.           принцип відповідальності учасників бюджетного процесу — кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу.

4. БЮДЖЕТНА КЛАСИФІКАЦІЯ
Бюджетна класифікація — групування доходів та видатків бюджету за відповідними ознаками, що забезпечує загальнодержавну і міжнародну порівнянність бюджетних даних.
Структура бюджетної класифікації розробляється Кабінетом Міністрів України, а нова її структура затверджена Постановою Верховної Ради України від 12 липня 1996 р.
Бюджетна класифікація України складається з чотирьох розділів:
Розділ 1. Доходи бюджету.
Розділ 2. Видатки бюджету.
Розділ 3. Фінансування бюджету.
Розділ 4. Державний борг.
Розділ І — «Доходи бюджету» — визначає струк­туру доходів бюджету:
> Податкові надходження;
> Неподаткові надходження;
> Доходи від операцій з капіталом;
> Офіційні трансферти;
> Державні цільові фонди.
Розділ II — «Класифікація видатків бюджетів» — складається з функціональної, відомчої та еко­номічної структури видатків.
Функціональна структура видатків (всього 24 розділи) відповідає основним напрямкам дер­жавної діяльності.
Економічна структура видатків характеризує видатки Державного і місцевих бюджетів за їх економічним змістом:
> Поточні видатки;
> Капітальні видатки.
Розділ Ш — «Фінансування бюджету» — визна­чає обсяги внутрішнього і зовнішнього фінансу­вання бюджету.
У розділі IV — «Державний борг» — наведено структуру внутрішнього і зовнішнього боргу.

5. БЮДЖЕТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ
Розмежування доходів кожної з ланок бюджетної системи здійснюється на основі статей 63-68 Бюджетного кодексу України, який регламентує здійснення бюджетного регулювання.
Бюджетне регулювання — це щорічний перерозподіл загальнодержавних централізованих фінансових ресурсів між різними ланками бюджетної системи з метою збалансування бюджетів на рівні, необхідному для виконання місцевими органами їх функцій.
Бюджетне регулювання здійснюється відповідно кожним представницьким органом щодо бюджетів нижчого рівня.
Розмежування та перерозподіл доходів у процесі бюджетного регулювання здійснюється з урахуванням економічного, соціального, демографічного, екологічного, природного стану відповідних адміністративних територій з метою подолання нерів­ностей між ними.
Дотація (dotatio — (лат.) — дар) — це певна сума грошових коштів, яка виділяється на безповоротній основі з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня з метою покриття бюджетного дефіциту.
Субвенція — це сума грошових коштів, яка виділяється з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня і має цільове призначення для здійснення сумісного фінансування певного заходу і підлягає поверненню у випадку порушення її цільового призначення.
Субсидія(subsidium (лат.) — допомога, підтримка) — сума грошей, яка виділяється з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня, має цільове призначення, підлягає поверненню у випадку порушення цільового призначення.
Відмінність між субвенцією і субсидією полягає в тому, що субвенція передбачає неодмінне виділення коштів у бюджеті нижчого рівня поряд з сумою субвенції.

6. СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ БЮДЖЕТНОГО ПРОЦЕСУ
Дослідники бюджетних проблем виділяють сьогодні два головні завдання при аналізі бюджетного процесу:
1) збільшення сум бюджетних надходжень;
2) ефективне використання коштів.
Розв'язання другого завдання вважається важчим через відсутність загальноприйнятих вартісних показників оцінки ефективності державних витрат.
Обрані офіційні особи при здійсненні бюджетного процесу повинні визначити такі напрямки використання бюджетних коштів, які найкраще відповідали б державним цілям, з максимальною віддачею використовували обмежені державні фінансові ресурси. Тобто, розробники процедури і методів складання бюджетів різних рівнів по­винні нести відповідальність за їх ефективне виконання.
Одним із головних недоліків роботи урядових інститутів, які беруть участь у бюджетному процесі, є відсутність системи оцінки прийнятих рішень.
6.1. Типи бюджетів
1) Лінійно-об'єктний (постатейний) бюджет: орієнтація на контроль.
Лінійно-об'єктний або постатейно-витратний підхід є одним з найперших підходів до складання бюджету і користується популярністю у місцевих органів самоврядування через простоту звітності і контролю.
Як інструмент управління цей тип бюджету має певні межі щодо застосування.
В лінійно-об'єктному бюджеті кошти розподіляють за визначеними статтями або об'єктами витрат.
Лінійно-об'єктний підхід був уведений на початку XIX ст. для упорядкування неконтрольованих витрат місцевих органів.
Він застосовується з метою посилення відповідальності урядових установ за здійснені ними витрати шляхом установлення послідовного постатейного переліку.
Цей метод дозволяє посилити контроль за діяльністю установ, що фінансують витрати.
Недоліки методу полягають у тому, що:
а) неможливо порівнювати напрями витрат бюджету з цілями суспільства;
б) не передбачають порівняння затрат і результатів;
в) неможливі альтернативи у політиці, яку проводить уряд;
г) базується на плануванні від досягнутого.
2) Виконавчий бюджет: управлінський підхід (започаткований у 30-х роках XX ст. в Америці в рамках програми «Нового курсу» адміністрації президента Ф. Рузвельта).
Причини створення:
1. Зростання ділової активності і витрат держави зробили агреговану інформацію про види діяльності, які вона виконує, більш важливою, ніж перелік окремих статей витрат.
2. У відповідності з положеннями теорії Кейнса суттєво зростали суспільні витрати держави, і, відповідно, необхідно було їх вимірювати по ко­жному напрямку використання коштів.
3. Необхідно було зорієнтувати структуру витрат бюджету на виконання функцій держави, а також на здійснення державних проектів (Рекомендації Гуверівської комісії (США) в 1949 р.).
Ідея виконавчого бюджету (управлінський підхід) базується на принципі порівняння витрат з виконанням функцій держави. Розподіл коштів відбувається за видами діяльності, а не за статтями витрат.
При складанні бюджету за цією концепцією почав активно використовуватися операційний аналіз — метод, який дозволяє порівнювати витрати з результатами в одиницях виміру діяльності.
Переваги управлінського підходу перед постатейно-витратним:
1. Зорієнтований на конкретні напрямки та завдання управління.
2. Дозволяє адміністрації оцінювати ефективність роботи організацій (на рівні місцевих органів і бюджетів).
3. Зростає ефективність використання коштів на основі визначення вартості робіт.
Недоліки застосування виконавчого бюджету на місцевому (федеральному) рівні:
1. Неможливо виявити переваги одного варіанта витрат порівняно з іншим.
2. Неможливо визначити якість роботи державних інститутів з розробки і реалізації бюджету.
3. Система виконавчих бюджетів не спрямована на розв'язання довгострокових програм.
Оцінюючи управлінський підхід до складання бюджету, необхідно зазначити, що він є еволюційним кроком у напрямку використання бюджету як способу порівняння кількісних результатів використання коштів з оцінкою всієї бюджетної програми.
3) Програмний бюджет
Програмний бюджет зорієнтовано на планування бюджетних витрат за програмами або функціональними напрямками з метою досягнення загальних цілей.
Порівняння витрат і результатів відбувається за методом аналізу «витрати-результати», що дозволяє ефективно розподіляти ресурси.
Ключовими елементами цього методу є довгострокове планування, визначення мети, розробка програми, кількісний аналіз та аналіз діяльності.
Розробка програмного бюджету складається з чотирьох етапів:
> Визначення цілей.
> Визначення методів, етапів і строків досягнення цілей.
> Визначення витрат на кожному етапі.
> Визначення для кожної програми методів оцінки того, наскільки успішно досягнуто поставленої мети.
Переваги програмного бюджету:
Програмний бюджет спрямовано на виконання поставлених цілей і досягнення кінцевих результатів, що створює основу для перспективної оцінки бюджетних витрат. Він вимагає аналізу наслідків реалізації програм і посилює роль планування при прийнятті бюджетних рішень.
Недоліки програмного бюджету:
1. Реальні події в економічній, соціальній і політичній сферах можуть суттєво відрізнятися від передбачуваних, що знижує надійність планових розрахунків при складанні довгострокового бюджету.
2. Порівняльний аналіз витрат і результатів не завжди може враховувати непрямі наслідки або негативні ефекти передбачуваних дій.
3. Не завжди можна здійснити кількісний аналіз результатів.
4. Програмний бюджет вимагає централізованої координації через залучення різних виконавців для здійснення програми.
4) Система планування, програмування і бюджетування (ППБС)
ППБС — це система розподілу державних ресурсів.
В її основі лежить:
1. Економічний аналіз як на макро-, так і на мікрорівнях, який займає все більш суттєве місце в процесі розробки фінансової і бюджетної політики.
2. Розвиток інформаційних технологій, що суттєво розширює сферу застосування аналізу цілей при прийнятті політичних рішень.
Розвиток методів системного аналізу і застосування технічних засобів у бюджетному процесі стимулювали створення ППБС.
Планування в ППБС базується на визначенні найважливіших цілей організації та виборі програм, які за розрахунками найкращим чином забезпечують їх досягнення.
Розробка програми означає складання графіка робіт щодо виконання окремих проектів, необхідних для реалізації цієї програми.
Складання бюджету — це процес подання цілей, програм і проектів у вигляді грошових коштів, необхідних для їх реалізації, з метою розгляду відповідними адміністративними та законодавчими органами.
Головна перевага ППБС — орієнтація на раціональне прийняття рішень.
Переваги ППБС
1. Формулює цілі і завдання у перспективі.
2. Дозволяє визначати альтернативи у досягненні мети.
3. Можна передбачати наслідки кожної альтернативи та вибрати найкращий варіант.
4. Розробляється повна програма робіт, необхідних для досягнення цілей.
Недоліки ППБС
1. Висока централізація процесу прийняття рішень.
2. Обмежується ініціатива та інноваційна активність з точки зору розробки альтернативних програм, ініційованих місцевими органами.
3. Орієнтація на аналіз альтернатив призводить до стану невизначеності усіх учасників системи. Невизначеність приходить на зміну стабіль­ності попередніх бюджетних систем.
4. Визначення цілей є трудомістким процесом через складність проблем, а також різноманітність їх трактування різними учасниками процесу визначення цілей.
5. Недосконалість та недостатність розробки методу «витрати-результати».
6. Іноді політичні аргументи у виборі цілей можуть призвести до ігнорування економічних і раціональних аргументів.
7. ШЛЯХИ СТАБІЛІЗАЦІЇ БЮДЖЕТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ.
В Україні необхідно створити ефективну бюджетну систему, яка б стала інструментом досягнення економічного зростання та забезпечення належного виконання державою своїх функцій.
Слід визначитись із моделлю бюджетної системи, що відповідала б закріпленому в Конституції державному та територіаль­ному устрою країни. Це найпринциповіший момент, що забезпечує альтернативи політичного вибору.
Під моделлю бюджетної системи розуміємо спосіб побудови бюджетної системи та організації міжбюджетних взаємовідносин. Світова практика свідчить, що існують три основні моделі організації бюджетної системи держави.
Перша з них базується на принципах автономії кожного рівня влади, повному розмежуванні різних податків між територіальними рівнями і закріпленні їх за відповідними бюджетами. Це означає, що в країні, яка має таку бюджетну систему, справляються центральні, регіональні й місцеві податки. Вони повністю надходять до відповідних бюджетів. Кожен рівень влади при цьому відносно незалежний один від одного і забезпечує фінансовими ресурсами покладені на нього функції, в основному, за рахунок власних податкових надходжень.
Друга модель бюджетної системи базується на фіксованому пайовому розподілі основних податків між різними територіальними рівнями. Це означає, що в країні, де запроваджено подібну бюджетну систему, центральна влада, регіони й місцеве самоврядування мають зафіксовану частку доходів від кожного з податків. Ця частка є стабільною, не змінюється і забезпечує формування основної частини фінансових ресурсів кожного рівня влади.
Третя модель, базується на тому, що у державі різні рівні влади застосовують спільну базу оподаткування. Це означає, що кожен рівень влади – центральний, регіональний та місцевий – встановлює свої ставки оподаткування в межах одного і того ж податку. Таким чином, загальна ставка податку по країні є сумою податкових ставок центральної, регіональної й місцевої влади.
Звичайно, в чистому вигляді такі моделі не існують. Кожна країна сформувала специфічну, властиву лише їй, модель бюджетної системи. Таке завдання постало і перед Україною. Враховуючи світовий досвід й життєві реалії, в Україні можна було б побудувати модель бюджетної системи з такими ознаками. Доцільно запровадити центральні, регіональні й місцеві податки, які б повністю зараховувалися до відповідних бюджетів. Такий принцип розподілу фінансових ресурсів слід було б доповнити пайовим розподілом окремих з нинішніх, так званих «регульованих доходів», на сталій основі. Що могло б бути зроблено за рахунок закріплення на законодавчому рівні, на довгостроковій основі, частки центрального, регіональних і місцевих бюджетів у таких доходах.
Слід відмовитися від поділу бюджетних доходів в Україні, на так звані «закріплені» й «регульовані». Основна частка доходів центрального, регіональних і місцевих бюджетів має формуватись на основі їх власних податків і паїв у податках.
Фінансове вирівнювання так званих «бідних» і «багатих» територій слід забезпечувати не за рахунок регульованих доходів, а лише на основі системи бюджетних трансфертів (дотацій, субсидій, субвенцій). Саме на цих засадах здійснюється фінансове вирівнювання у всіх розвинених країнах.
Механізм фінансового вирівнювання має забезпечити створення відносно однакових умов для проживання громадян України на всій території держави. На відміну від інших європейських країн, ми маємо разючі відмінності між рівнем та якістю життя у містах та селах, різних за географією та політичною вагою регіонах, що є свідченням, по суті, відсутності державної регіональної політики. Слід у законодавчому порядку визначити рівень державних мінімальних соціальних стандартів, які забезпечуються органами місцевого самоврядування на всій території України. Відповідно до потреб забезпечення державних мінімальних соціальних стандартів, кожен орган місцевого самоврядування повинен мати знову ж таки законодавче гарантований мінімальний бюджет і доходну базу.
    продолжение
--PAGE_BREAK--