Реферат: Фінансові посередники

--PAGE_BREAK---                     операції з облігаціями: здійснення клірингового обслуговування первинного розміщення, вторинного обертання, сплата доходів та погашення облігацій державної позики, виконання функцій дилера на ринку державних короткострокових безкупонних облігацій, клірингове обслуговування обороту облігацій своїх клієнтів;
-                     операції з векселями: облік векселів, виконання договорів доручення (виконання функцій доміціанта), поручительство за вексельними зобов«язаннями (надання авалю), прийняття векселів на інкасо, надання кредиту під векселі.
          Діяльність торговців цінними паперами передбачає поставку цінних паперів за належну оплату новому власнику і проводиться на підставі договорів доручення чи комісії за рахунок клієнтів або від свого імені та за власний рахунок з метою перепродажу третім особам.
          Торговці цінними паперами мають право здійснювати тільки такі види діяльності:
§     діяльність з випуску цінних паперів (виконання торговцем з доручення, від імені та за рахунок емітента обов»язків з організації передплати на цінні папери або їх реалізації іншим способом);
§     комісійну діяльність щодо цінних паперів (брокерську діяльність);
§     комісійну діяльність щодо цінних паперів (дилерську діяльність).
          Допускаються також окремі види діяльності, пов«язані з обігом цінних паперів, наприклад консультаційна діяльність для власників цінних паперів, управління активами інвестиційних фондів тощо.
          Для здійснення торгівельної діяльності з цінними паперами необхідно отримати дозвіл Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.
          Поряд із комерційними банками на ринку цінних паперів багатьох країн активно функціонують інвестиційні банки. Інвестиційний банк – це фінансово-кредитний інститут. який спеціалізується виключно на операціях з цінними паперами – випуску, розміщенні, обслуговуванні обороту – з метою залучення додаткових грошових засобів, а також довгострокового кредитування своїх клієнтів, серед яких може бути і держава.
Інвестиційні банки не є банками у класичному розумінні цього поняття, оскільки вони не виконують цілого ряду банківських операцій, притаманних класичному комерційному банку. Тому їх часто називають інвестиційними банкірами. Діяльність інвестиційних банків, що визначає їхню сутність, відображається у їхніх основних функціях. По-перше, вони сприяють отриманню фінансових ресурсів тими корпораціями, органами державної та місцєвої влади, які їх потребують у значних обсягах. По-друге, інвестиційні банкіри діють як брокери чи дилери при купівлі-продажу цінних паперів.
Організаційно-правовою формою інвестиційної компанії може бути акціонерне товариство або товариство з обмеженою відповідальністю.
В Україні інвестиційною компанією визнається торговець цінними паперами, який може залучати кошти для здійснення спільного інвестування через емісію цінних паперів та їх розміщення.
Інвестиційна компанія
¨                 засновує взаємний фонд для здійснення діяльності щодо спільного інвестування
¨                 випускає інвестиційні сертифікати
¨                 одержує інвестиційні сертифікати в розмірі, що відповідає вартості майна, переданого нею у взаємний фонд
¨                 одержує прибутки від діяльності, зв»язані зі спільним інвестуванням, пропорційно вартості майна, переданого нею у взаємний фонд
¨                 одержує прибутки від діяльності, зв«язані зі спільним інвестуванням, пропорційно вартості майна, переданого нею у взаємний фонд
¨                 здійснює придбання до 5% цінних паперів одного емітента
¨                 інвестує до 10% своїх цінних паперів у одного емітента
¨                 тримає в цінних паперах не менше 70% активів
Інвестиційна компанія зобов»язана заснувати інвестиційний фонд, який від імені інвестиційної компанії здійснює спільне інвестування. Рішення про створення взаємного фонду вважається прийнятним, якщо за нього проголосувало не менше 3/4 присутніх акціонерів (учасників), які беруть участь у голосуванні на загальних зборах інвестиційної компанії.
Взаємний фонд має окремі баланс та поточний рахунок. На його баланс інвестиційна компанія може передавати майно у вигляді цінних паперів та об"єктів нерухомості. Кошти взаємного фонду не можуть використовуватися для покриття збитків інвестиційної компанії. На майно взаємного фонду не може бути звернено стягнення за зобов«язаннями з діяльністю інвестиційного фонду.
Крім того, процес створення та функціонування інвестиційної компанії потребує здійснення реєстрації випуску інвестиційних сертифікатів, публікації інвестиційної декларації та інформації про випуск інвестиційних сертифікатів. Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними і на пред»явника, та мають відповідати вимогам, установленим щодо цих паперів інвестиційним фондом.
На спільні інвестиції, які здійснюються шляхом випуску інвестиційних сертифікатів інвестиційної компанії потребує здійснення реєстрації випуску інвестиційних сертифікатів. Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними і на пред«явника, та мають відповідати вимогам, установленим щодо цих паперів інвестиційним фондів.
Управління різноманітними видами активів за згодою і дорученням власників здійснюють спеціальні органи, які у ринковій економіці мають назву трастового управління. Найпоширенішим у світовій практиці є трастове управління фінансовими і виробничими активами.
Таким чином, процес формування та функціонування трасту передбачає наявність трьох осіб, а саме: засновника трасту, довірчого власника та бенефіціарія.
У сучасній практиці траст – це передусім проведення операцій з цінними паперами і грошовими коштами. Такі операції трастові структури (комерційні банки, трастові й інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, довірчі товариства) здійснюють за згодою і довірою своїх клієнтів. Тому розрізняють такі види трастів.
<group id=»_x0000_s1026" coordorigin=«1584,9936» coordsize=«9648,4897» o:allowincell=«f»><img width=«640» height=«305» src=«dopb225794.zip» v:shapes="_x0000_s1026 _x0000_s1027 _x0000_s1028 _x0000_s1029 _x0000_s1030 _x0000_s1031 _x0000_s1032 _x0000_s1033 _x0000_s1034 _x0000_s1035 _x0000_s1036 _x0000_s1037 _x0000_s1038 _x0000_s1039 _x0000_s1040 _x0000_s1041 _x0000_s1042 _x0000_s1043 _x0000_s1044 _x0000_s1045">
Рис. 1.1. Види трастів
При створені трасту важливе значення має обґрунтування компетенції всіх його учасників, яка визначається у контракті про заснування трасту.
Таким чином, ми можемо сказати про досить розгалужену структуру діяльності фінансових посередників, яка є дієвим механізмом ринкової економіки.
1.3. Зарубіжна практика функціонування посередницьких фінансових інститутів
Одними із активних учасників ринку цінних паперів, в багатьох країнах, традиційно виступають банки. Хоча їхня роль на ринку різних країн неоднакова, можна визначити певні риси взаємодії комерційних банків на національному та міжнародному фондовому ринку. У країнах, де банки мають право здійснювати всі види операцій з цінними паперами (наприклад, Німеччина), вони активно виходять на ринки як емітенти, фінансові посередники та значні інвестори. У таких країнах, де роль комерційних банків на фондовому ринку значно обмежена (США, Канада, Японія), вони перебувають на ньому опосередковано шляхом участі в інвестиційній та посередницькій діяльності через трастові операції, кредитування інвестиційних компаній і фондів, співробітництво з брокерськими фірмами. До того ж практично у всіх країнах доходи комерційних банків від інвестиційної діяльності та операцій із цінними паперами становлять значну частку в структурі загальних доходів.
Розширення та диверсифікація форм участі комерційних банків на ринку цінних паперів призвели до формування в економіці ряду країн великих фінансово-банківських груп, центром яких є комерційні банки, що концентрують поряд із собою відносно самостійні структури – інвестиційні фонди, та компанії, консультаційні фірми, трастові компанії і т.ін.
Як свідчить світова практика, основний обсяг трастових операцій припадає на операції управління портфелями цінних паперів довірителя, а також на здійснення інвестицій у цінні папери. Слід враховувати світовий досвід обґрунтування у договорах випадків відчуження довірчими товариствами майна довірителя, а саме: коли це можливо, яка процедура та умови такого відчуження. Невизначеність цих питань може призвести до конфлікту між довірителем і довірчим товариством. Крім того, багатьох країнах трастові компанії управляють пакетами цінних паперів. Цей процес охоплює також підтримку ліквідності на певному рівні, продаж у необхідних випадках частини акцій із пакета, що ним управлять, і купівлю більш інвестиційно-привабливих акцій. Такі питання теж треба відбити у договорі.
Пенсійні фонди – порівняно нове явище на фінансовому ринку. Перший сучасний недержавний пенсійний фонд був створений у США компанією «General Motors» 1950 року. Відтоді спостерігається бурхливий розвиток інститутів такого типу. Сьогодні понад 40% працездатного населення США бере участь у тих чи інших пенсійних системах (програмах). Активи пенсійних фондів США, як свідчить таблиця, перевищують 4,7 трлн.дол., а виплачувані ними пенсії становлять майже третину щорічних пенсійних виплат. Найбільшими корпоративними пенсійними фондами США є фонди компаній AT&T, «General Motors», «General Electric», IBM та «Ford» із загальної вартості активів 161,5 млрд.дол. До найбільших некорпоративних (громадських) пенсійних фондів належать Національний пенсійний фонд працівників сфери освіти, Каліфорнійський пенсійний фонд, Пенсійний фонд «New York City» та громадські пенсійні фонди штату Нью-Йорк із загальною вартістю активів 251,2 млрд.дол.

Таблиця 1.1
Пенсійні фонди як джерело капіталу в різних країнах світу (2003 р.)
У багатьох країнах континентальної Європи, зокрема у Франції, Німеччині, Італії, переважають солідарні державні системи пенсійного забезпечення, що охоплюють практично всіх працівників і забезпечують більшість їхніх пенсійних доходів. До останнього часу вони діяли успішно, забезпечуючи високі й гарантовані пенсії. Однак демографічні зміни, постійний процес старіння населення загрожує стабільності функціонування таких систем пенсійного забезпечення. Для збереження поточного рівня виплат необхідно постійно збільшувати суму внесків, що призводить до зростання витрат на оплату праці та зменшення конкурентоспроможності підприємств. Західні економісти говорять про необхідність і неминучість реформування солідарних систем пенсійного забезпечення та розвитку недержавних пенсійних фондів, наголошуючи, що такі зміни матимуть також позитивний вплив на ефективність капіталу, загальну продуктивність факторів виробництва й економічного зростання.
Сучасні інвестиційні банки в багатьох країнах займаються не тільки купівлею-продажем цінних паперів, а й організацією інвестиційних компаній, управлінням іпотекою та венчурним капіталом. На підставі цього можна припустити, що діяльність інвестиційних банків не відрізняється від діяльності комерційних банків. Однак дуже суттєва різниця між цими інституціями визначається сутністю та характером державного регулювання їх. Законодавство багатьох країн орієнтує комерційні банки на виконання класичних операцій, відокремлюючи від них інвестування капіталу в цінні папери. Тим самим держава страхує клієнтів комерційних банків від ризику операцій з цінними паперами, які в силу свого спекулятивного характеру загрожують стабільній роботі банків із грошовими заощадженнями. Однак рівень зовнішнього регулювання інвестиційних банків у різних країнах має свою специфіку, яка відображає особливості національної економіки.
1.4. Правове забезпечення діяльності посередницьких фінансових інститутів в Україні
В основу регулювання діяльності учасників ринку цінних паперів покладено відповідне законодавче забезпечення та контроль. До законодавчих актів, за допомогою яких здійснюється регулювання правовідносин на ринку цінних паперів, належить низька кодексів та законів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, а також нормативних документів міністерств та відомств. Найбільш важливі регулюючі, контролюючі та наглядові функції на фондовому ринку покладено на Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку. Розглянемо детальніше кілька нормативних документів, що регулюють діяльність учасників ринку цінних паперів, і які схвалено Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Основним документом, котрий регулює діяльність торговців цінними паперами є «Правила здійснення торговцями цінних паперів комерційної та комісійної діяльності з цінних паперів».
Не менш важливі зміни пропонує Проект стосовно статусу інвестиційних компаній. Положення визнає інвестиційну компанію торговця цінними паперами, який, окрім провадження інших видів діяльності, може залучати кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх розміщення. Інвестиційна компанія створюється у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю. Статутний фонд інвестиційної компанії, яка здійснює спільні інвестиції, повинен становити не менш як 50 тисяч мінімальних зарплат, визначених на момент реєстрації інвестиційної компанії. Інвестиційна компанія для здійснення діяльності щодо спільного інвестування зобов«язана заснувати взаємний фонд, зареєструвати випуск інвестиційних сертифікатів.
Згідно з Проектом, інвестиційна компанія може заснуватися лише у формі відкритого акціонерного товариства, а діяльність по спеціальному інвестуванню є для компанії виключним видом діяльності. Внесено зміни до порядку формування статутного капіталу компанії – він формується виключно за рахунок грошових коштів, його розмір визначається Законом України „Про господарчі товариства“ і „не може бути менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства“. Мінімальний розмір статутного капіталу компанії, таким чином, зменшується в сорок разів.
Обмеження можливих для інвестиційної компанії видів діяльності такими, що пов»язані виключно зі спільним інвестуванням, робить компанію більш контрольованою, зменшує можливість використання керуючим коштів власників інвестиційних сертифікатів на в інтересах інвесторів.
    продолжение
--PAGE_BREAK--Створені в Україні інвестиційні фонди не мають права:
·                    випускати облігації та векселі;
·                    купувати понад 5% цінних паперів одного емітента та інвестувати понад 10% своїх цінних паперів в одного емітента, крім інвестування в облігації внутрішніх державних позик, зобов«язання державної скарбниці та інші;
·                    тримати в цінних паперах менше 70% активів інвестиційного фонду;
·                    купувати інвестиційні сертифікати іншого інвестиційного фонду чи інвестиційної компанії;
·                    займатися представницькою діяльністю з приватними паперами;
·                    брати банківський кредит, крім випадків використання цього кредиту для викупу відкритим фондом своїх інвестиційних сертифікатів;
·                    здійснювати інвестиції в цінні папери, емітентом яких є афілійована особа інвестиційного фонду (така, що має у власності понад 25% інвестиційних сертифікатів фонду);
·                    видавати майнові гарантії, забезпечені майном фонду, третім особам, укладати договори застави;
·                    купувати цінні папери повних та командитних товариств.
Для інвестиційних компаній та фондів порядок випуску інвестиційних сертифікатів, розрахунку чистих активів фондів, здійснення додаткових емісій та інших аспектів діяльності також регламентуються відповідним рішенням та положеннями, а саме:
¨                 порядком реєстрації інвестиційних сертифікатів інвестиційного фонду та інвестиційної компанії;
¨                 положенням про порядок оцінки вартості чистих активів інвестиційних фондів і взаємних фондів інвестиційних компаній;
¨                 порядком здійснення інвестиційним фондом або інвестиційною компанією додаткової емісії інвестиційних сертифікатів.
Для здійснення кожного виду професійної діяльності на ринку цінних паперів учасники ринку, як уже мовилося, мусять мати відповідні дозволи. Усі основні питання, пов»язані з процедурою отримання їх, відображено у відповідних «Порядках видачі дозволу» для кожного виду учасників ринку цінних паперів.
Вони визначають:
-                     умови видачі дозволу;
-                     порядок подання заяви та перелік документів для отримання дозволу;
-                     терміни розгляду документів;
-                     обмеження за видачу дозволу;
-                     порядок анулювання або зупинення дії дозволу;
-                     форми документів.
Контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів та правозастосування є одним з головних елементів регулювання ринку цінних паперів, що забезпечує створення сприятливого правового клімату і захист прав інвесторів через виявлення та своєчасне запобігання правопорушенням, оперативне й усебічне їх розслідування.
Реформування пенсійного забезпечення, що відбувається в Україні, спрямоване на створення трирівневої системи і передбачає удосконалення нинішньої розподільчо-солідарної системи (перший рівень), створення загальнообов«язкової накопичувальної системи (другий рівень) та поступове запровадження елементів добровільної накопичувальної системи (третій рівень). Для запровадження трирівневої системи Кабінет Міністрів України розробив два законопроекти: „Про загальнообов“язкове державне пенсійне страхування» та «Про недержавне пенсійне забезпечення», які були прийняті Верховною Радою у першому читанні 15 листопада 2001 року.
З прийняттям Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» буде створене правове поле для функціонування інститутів, що здійснюють недержавне пенсійне забезпечення, і можливість формування добровільних пенсійних заощаджень. Проектом закону передбачено, що недержавне пенсійне забезпечення може здійснюватися недержавними пенсійними фондами, страховими організаціями та банківськими установами. Відповідно до проекту недержавний пенсійний фонд – це юридична особа, яка має статус неприбуткової організації, функціонує і провадить діяльність тільки з метою накопичення пенсійних внесків учасників пенсійного фонду (з подальшим управлінням і розміщенням), також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду.
Проектом встановлено законодавчі вимоги до інвестиційної діяльності фондів. До основних правил інвестування входять вимоги щодо диверсифікації, окрім обмеження щодо емітентів та іноземного інвестування для консервативних, поміркованих та агресивних фондів відповідно. Велику увагу приділено також створенню належної системи адміністративного управління пенсійними фондами, в основі якої лежить надійний механізм автоматизованого персоніфікованого обліку, відповідні технологічні схеми і форми звітності, що надаються суб"єктами недержавного пенсійного забезпечення уповноваженим органам державного нагляду. Все це є першочерговим заходом успішного створення і функціонування недержавних пенсійних фондів, який не призведе до повторення окремих помилок інших щодо впровадження системи добровільного пенсійного забезпечення.

2. Аналіз діяльності посередницьких фінансових інститутів
2.1. Аналіз та оцінка діяльності фінансових посередників на вітчизняному фондовому ринку
Сьогодні спостерігається тенденція до здійснення фінансовими посеред-никами діяльності через філії. Так понад 50 відсотків усіх фінансових посеред-ників, що отримали ліцензії Міністерства фінансів України та ФДМУ на діяль-ність з цінними паперами, зареєстровані у 6 областях: Київській, Харківській, Донецькій, Дніпропетровській, Одеській, Миколаївській і здійснюють діяльність на території України через мережу філій. Внаслідок законодавчої невизначеності та неузгодженості дій державних органів філії фінансових посередників практично за межами без контролю. При цьому, як правило, залучивши кошти громадян, філії фінансових посередників зникають без надання будь-яких відомостей про нове місцезнаходження або ліквідації як громадянам, так і державним органам.
Незважаючи на велику кількість фінансових посередників, які здійснюють операції з цінними паперами, укладання угод в рамках організаційно оформленого ринку, представленого біржами, майже не відбувається. Позабіржовий ринок на сьогодні є практично неорганізованим, відсутні електронні торгово-інформаційні системи, відсутня законодавча база для їх створення. Поки що позабіржовий ринок України самоорганізовується через три асоціативні громадські об'єднання –Українську асоціацію інвестиційного бізнесу, Українську асоціацію торговців цінними паперами та Українську асоціацію довірчих товариств, інвестиційних фондів і компаній, які об'єднують фінансових посередників на добровільних засадах. Впорядкування потребує біржова торгівля похідними цінними паперами — опціонами, ф'ючерсними угодами, варантами тощо. Стандарти організованого ринку похідних цінних паперів нині повністю поза увагою чинного законодавства (зокрема, обов'язковість реєстрації похідної цінного паперу у державному реєструвальному органі), що дає можливість біржам влаштовувати торги на свій власний розсуд і за правилами, які не відповідають світовим нормам та стандартам.
Однією з проблем законодавства на сьогодні є відсутність чіткої сис­теми санкцій за порушення фінансовими посередниками чинного законодавства. Основними санкціями, які застосовуються до фінансових посередників відповідно до статті 39 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу», є призупинення дії та відкликання ліцензій. На мою думку, таких санкцій недостатньо для припинення та попередження порушень. Необхідна розробка системи штрафних санкцій в залежності від виду порушення. Неодноразові перевірки діяльності фінансових посередників державними органами показують, що порушення, виявлені при попередній перевірці, не усуваються фінансовими посередниками, що пояснюється відсутністю санкцій. Основною проблемою на сьогодні є те, що не передбачені подальші заходи після призупинення дії та відкликання ліцензій щодо розрахунків за зобов'язаннями фінансових посередників, не розроблена процедура банкрутства та санації фінансових посередників, які припинили свою діяльність.
Відсутній порядок бухгалтерського обліку в інвестиційних фондах, інвестиційних компаніях, довірчих товариствах. Недосконалий порядок розрахунку чистих активів інвестиційного фонду. Крім того, додаткові труднощі виникають через відсутність у громодян-інвесторів елементарних знань про функціонування ринку цінних паперів та діяльність фінансових посередників. Внаслідок своєї необізнаності вони розраховують на великі розміри дивідендів та негайну виплату доходів за цінними паперами і вимагають виплат від фінансових посередників та звертаються з цього приводу до державних органів. Крім того не маючи відповідних знань, громадяни підписують угоди з фінансовий посередниками, що утискають їх права та надають можливості для зловживань за вкладеними коштами. Часто договори не відповідають вимогам, чинного законодавства.
З метою сприяння кооперуванню підприємств, що кооперуються та приватизуються, а також зміцненню виробничих зв’язків між ними, в Україні передбачено створення холдингових компаній. Це господарський суб’єкт, який володіє контрольними пакетами акцій ін. суб’єктів господарювання і здійснює відповідний контроль. Рішення щодо підтвердження наявності контрольного пакета акцій, якщо його розмір є меншим за 51%, приймає Антимонопольний комітет України.
Холдингові компанії також можуть бути дочірніми щодо інших холдингових компаній.
Існують різноманітні шляхи створення холдингових компаній, а саме: заснування їх органами, вповноваженими управляти державним майном самостійно або разом з іншими засновниками; поглинання одного суб’єкта господарювання іншим у процесі приватизації.
Для заснування холдингових компаній необхідно подати ряд документів: обґрунтування доцільності створення; перелік підприємств та їхніх структурних підрозділів, які пропонується перетворити на холдингову компанію, та проект статуту.
В Україні є ряд галузей, в яких не допускається створення холдингових компаній ( торгівля товарами народного споживання та продукцією виробничо-технічного призначення, громадське харчування та побутове обслуговування, автомобільний транспорт).
Законодавчо заборонено створювати холдингові компанії для реалізації ними та дочірніми підприємствами взаємозамінних товарів, при тому що їхня сукупна частка на відповідному загальнодержавному або регіональному ринку перевищуватиме 35%.

<group id="_x0000_s1046" coordorigin=«1435,5166» coordsize=«10224,10656» o:allowincell=«f»><img width=«608» height=«844» src=«dopb225795.zip» v:shapes="_x0000_s1046 _x0000_s1047 _x0000_s1048 _x0000_s1049 _x0000_s1050 _x0000_s1051 _x0000_s1052 _x0000_s1053 _x0000_s1054 _x0000_s1055 _x0000_s1056 _x0000_s1057 _x0000_s1058 _x0000_s1059 _x0000_s1060 _x0000_s1061 _x0000_s1062 _x0000_s1063 _x0000_s1064 _x0000_s1065 _x0000_s1066 _x0000_s1067 _x0000_s1068 _x0000_s1069 _x0000_s1070 _x0000_s1071 _x0000_s1072 _x0000_s1073 _x0000_s1074">
Рис.2.1. Особливості створення холдингової компанії у процесі корпоратизації та приватизації
Поглинання одного суб’єкта господарювання іншим не допускається, якщо:
а) суб’єкт господарювання, що поглинається, та холдингова компанія реалізують третім особам взаємозамінні товари та їхня сукупна частка на відповідному ринку перевищує 35%
б) холдингова компанія або будь-яке з її дочірніх підприємств є споживачем товарів, які виробляє суб’єкт господарювання, що поглинається, і частка цього суб’єкта на відповідному ринку перевищує 35%
в) суб’єкт господарювання, що поглинається, здійснює збут товарів, які виготовляє холдингова компанія або будь-яке дочірнє товариство, і частка першого на відповідному ринку в момент поглинання перевищує 35%.
Холдингова компанія, понад 25% акцій якої належать державі, не має права збувати продукцію дочірніх підприємств, передавати дочірнім підприємствам право на збут продукції ін. дочірніх підприємств, регулювати у будь-якій формі ціни на товари дочірніх підприємств.
Дочірнє підприємство не може володіти паями, акціями, іншими цінними паперами холдингової компанії у будь-якій формі. У разі, коли понад 50% активів холдингової компанії, що створюється, становлять фінансові активи, то до її статутного фонду, крім зазначених фінансових активів, може входити тільки те майно, яке безпосередньо необхідне для забезпечення функціонування апарату управління цієї компанії.
Контрольні пакети акцій дочірніх підприємств, що передаються засновниками до статутного фонду компанії, не можуть перевищувати 30% відповідних статутних фондів цих підприємств. Така холдингова компанія має право здійснювати лише інвестиційну діяльність.
В Україні як початкову прийнято модель рівноправної участі всіх інвестиційних інститутів в операціях на ринку цінних паперів, але практично не визначено поняття "інвестиційний банкір" (інвестиційний банк). Комерційні банки, як і всі інші фінансові посередники, мають практично рівні права щодо здійснення операцій на фондовому ринку.
Треба відзначити, що інвестиційна діяльність на ринку України має високий потенціал. По-перше, зростає обсяг акціонерного капіталу, по-друге, на українському ринку постійно зростає потреба значних довгострокових інвестицій із надійними гарантіями повернення та доходності вкладів. Однак при значній кількості професійних учасників фондового ринку залишається практично незайнятим широкий сектор, призначений для інвестиційних банків.
    продолжение
--PAGE_BREAK--