Реферат: Основні теорії грошей. Кредитна система

--PAGE_BREAK--Кредитна система. Характеристика складових елементів кредитної системи


Кредитна система— це, по-перше, сукупність кредитно-розрахункових відносин, форм і методів кредитування; по-друге, сукупність кредитно-фінансових інститутів.

Кредит— це складова обороту грошей, що виражає економічні відносини, які виникають між кредитором і позичальником з приводу одержання останнім позики в грошовій чи товарній формі на умовах повернення, терміновості та платності. Кредитні відносини між банками і клієнтами виникають не тільки при одержанні останніми позики, а й під час розміщення ними заощаджень у вигляді внесків на поточних і депозитних рахунках.

Комерційний кредит має товарну форму і надається одним суб'єктом господарювання (підприємством) іншому у вигляді продажу товарів з відстрочкою платежу. Комерційний кредит оформляється векселем. Векселі поділяються на прості та переказні. Простий вексель — це вексельне зобов'язання, що надається позичальником на ім'я кредитора, яке містить у собі зазначення місця і часу видання боргового зобов'язання, суми останнього, місця і часу платежу. Переказний вексель, або тратта, являє собою письмовий наказ однієї особи (кредитора) іншій (позичальнику) про сплату певної суми третій особі або пред'явнику. Особа, що надає переказний вексель, іменується трассантом; особа, яка зобов'язана здійснити платіж, трассатом, а особа, якій передається право на одержання грошей, ремітентом. Об'єктом переказного векселя є товарний капітал.

кредитна система грошова одиниця

Мета комерційного кредиту — прискорити реалізацію товарів. Відсоток за комерційним кредитом, який входить в суму векселя, нижчий, ніж по банківському кредиту. Розмір комерційного кредиту обмежений величиною вільних капіталів, що знаходяться у підприємців.

Банківський кредит надається володарями грошових коштів, позичальникам у вигляді грошових позик. Об'єкт банківського кредиту — грошовий капітал. Позичальником може бути підприємець, держава, сектор домогосподарства. Кредитор — це володар (користувач) грошових коштів, насамперед банк.

Банківський кредит виходить за межі комерційного, оскільки він не обмежений напрямом, терміном та сумами кредитних угод. Сфера використання банківського кредиту ширша: комерційний кредит обслуговує тільки обмін товарів, а банківський — нагромадження капіталу, перетворюючи в капітал частину грошових доходів і заощаджень населення.

Банківський кредит виступає, з одного боку, як позика капіталу, якщо позичальник використовує його для збільшення обсягу функціонуючого капіталу, а з другого — як позику грошей — платіжних засобів, необхідних для погашення боргових зобов'язань.

Банківський і комерційний кредити тісно пов'язані між собою. Це зумовлено тим, що основою кредитної системи є комерційний кредит, що виявляється в наданні комерційними банками облікового і акцептного кредитів, які пов'язані з обігом векселів. Комерційний кредит обслуговує рух товарів зі сфери виробництва у сферу споживання — виробничого та особистого, оскільки кредитуються не лише підприємства, а й споживачі.

З розвитком кредитної системи банківський кредит розвивається швидкими темпами (порівняно з комерційним), в ньому відбуваються суттєві зміни. Головна з них — зосередження зростаючої частки позикового капіталу у великих банках і використання значної частки національних кредитних ресурсів провідними компаніями.

Банківські позики класифікуються залежно від:

економічної сфери застосування внутрішні та міжнародні;

структури банківської системи — кредити центрального банку і кредити комерційних банків;

сфери використання — виробничі та споживчі;

строку (терміну) користування: короткострокові — до одного року, середньострокові — до 3 років та довгострокові понад 3 роки.

Існують також інші критерії класифікації банківських кредитів, що визначаються їх забезпеченістю, ступенем ризику, методами надання та характером погашення.

Споживчий кредит надається приватним особам. Його об'єктом, як правило, є товари довгострокового користування (меблі, автомобілі, холодильники, телевізори тощо), різноманітні послуги. Споживчий кредит виступає у формі комерційного (продаж товарів з відкладенням виплати через роздрібні магазини) і банківського (надання позик кредитними установами на споживчі цілі). Різновидом споживчого кредиту є довгострокові (на дуже довгий термін) позики приватним особам на купівлю або будівництво житла держави акумулюються і перетворюються в позиковий капітал, який за плату надається в користування. Через кредитний механізм позиковий капітал перерозподіляється на основі повернення між галузями, переходячи в ті сфери, які забезпечують одержання більшого прибутку або яким надається перевага відповідно до національних програм розвитку економіки.

По-друге, регулювання економіки також здійснюється проведенням відповідної кредитної політики на державному рівні. Держава змінює обсяг і динаміку кредитів з метою впливу на господарські процеси, бере участь у процесі руху позикового капіталу від джерел до сфер застосування, регулює доступ позичальників на ринок позикових капіталів, полегшуючи або ускладнюючи отримання позик. Через диференціацію відсоткових ставок по кредиту, надання урядових гарантій чи пільг стимулює першочергове кредитування тих підприємств та галузей, діяльність яких відповідає політиці національного економічного розвитку. Цій меті служить також державний кредит. Отже, кредит виступає як інструмент регулювання економіки.

Кредит розв'язує суперечність між тимчасово вільними грошовими коштами в одних юридичних та фізичних осіб і потребою в грошових коштах у інших. Кредит сприяє економії витрат обігу, оскільки частково замінює готівкові гроші кредитними (векселями, банкнотами, чеками, а також через розвиток безготівкових розрахунків та прискорення обігу грошей).

Кредит сприяє концентрації та централізації капіталу, стимулює створення нових підприємств (у вигляді акціонерних товариств), а також об'єднань підприємств.

Складовою частиною кредитної системи є банківська система як сукупність різноманітних видів банків та банківських інститутів у їх взаємозв'язку. В країнах з ринковою економікою функціонує банківська система двох рівнів. На першому, вищому рівні знаходиться центральний банк (або система банків, що виконують функції центрального банку), на другому, нижчому рівні — комерційні та спеціалізовані банки (іпотечні, інноваційні) та інші небанківські кредитно-фінансові інститути, що функціонують у різних сферах діяльності. Функції центрального банку;

регулювання грошового обороту через емісію банкнот і кредитування банків нижчого рівня (головна функція);

банківський нагляд, регулювання діяльності комерційних банків економічними методами (через дотримання комерційними банками економічних нормативів, встановлення резервів і визначення ставки рефінансування);

визначення та проведення монетарної та валютної політики держави;

забезпечення ефективності функціонування системи розрахунків у державі.

Так, в США на першому рівні знаходиться центральний банк, до якого належать 12 регіональних федеральних резервних (емісійних) банків. Керує федеральною резервною системою рада із числа керуючих регіональних резервних банків. Рада є державним органом, що наділений повноваженням контролю за діяльністю всіх федеральних резервних банків і приймає всі основні рішення, що стосуються надання з їх боку кредитів комерційним банкам, проведення операцій з цінними паперами, визначає інші умови, що впливають на діяльність комерційних банків. Останні безпосередньо кредитують корпорації та населення. На другому рівні знаходяться 12000 комерційних банків.

В Україні роль центрального банку виконує Національний банк. Він має функціонувати досить автономно від уряду. Його головне завдання — забезпечення стійкості національної валюти, її купівельної спроможності. В цьому відношенні функції Національного банку навіть вище державних, оскільки дії держави відображають, як правило, інтереси окремих галузей, підприємств і соціальних груп. Центральний банк відстоює загальнонародні інтереси і повинен проводити незалежну політику.

Згідно з Законом України про Національний банк створюється Національна рада з питань грошовокредитної політики у складі представників парламенту, президента, уряду, НБУ та комерційних банків. Цьому органу надані консультативні та спостережні функції при розробці та проведенні кредитно-грошової політики НБУ. Законодавче закріплюються права та обов'язки головного банку країни. Національний банк України підзвітний Парламенту, що включає призначення Голови НБУ, щорічний звіт та аудиторський висновок про діяльність НБУ, а також інформування Парламенту про стан грошово-кредитного ринку двічі на рік. Будь-яке інше втручання в будь-якій формі органів законодавчої, державної, виконавчої влади та місцевого самоврядування або їх посадових осіб у виконання функцій та повноважень Банку України забороняється. Такі норми взаємовідносин центрального банку та вищого законодавчого органу в основному відповідають практиці розвинутих Європейських країн.

Комерційні банки — це приватні та державні банки, які працюють на комерційних засадах і здійснюють універсальні операції з кредитування промислових, торговельних та інших підприємств головним чином за рахунок тих грошових капіталів, які вони одержують у вигляді вкладів.

Спеціалізовані банки здійснюють окремі види кредитування. Так, зовнішньоторгові банки спеціалізуються на кредитуванні експорту та імпорту товарів, іпотечні банки на наданні довгострокових позик під заставу нерухомого майна (землі, будівель). Ощадні банки залучають дрібні заощадження і доходи, які без допомоги кредитної системи не можуть функціонувати як капітал.

Інвестиційні банки здійснюють операції на ринку цінних паперів (фондовому ринку), одержуючи при цьому доход. Інвестиційним банкам забороняється приймати кошти на депозити. Вони залучають капітал, як правило, шляхом продажу власних акцій або за рахунок кредиту комерційних банків. Свій капітал вони використовують для довгострокового кредитування різних галузей.

Важливою складовою кредитної системи є різні небанківські кредитно-фінансові інституції.

Фінансові, інвестиційні компанії та інвестиційні фонди розміщують свої зобов'язання (акції) серед юридичних осіб та дрібних держателів і використовують одержані кошти для купівлі цінних паперів різних галузей економіки. Завдяки значній диверсифікації (вкладення коштів у різні підприємства) досягається певне розпорошення активів, знижується небезпека втрати заощаджень в разі банкрутства фірм, в акції яких вкладений капітал.

Страхові компанії здійснюють специфічну форму залучення коштів — продаж, страхових полісів. Одержані доходи, вони вкладають насамперед в облігації та акції інших компаній, державні цінні папери. Вони також надають довгострокові кредити підприємствам і державі.

Наявність у кредитній системі різноманітних кредитно-фінансових інститутів розширює фінансові можливості індивідуальних клієнтів та дрібних фірм. Власник навіть невеликої фірми отримує широкий вибір джерел кредитування та вкладання вільних коштів.

Банківські системи в країнах з розвинутою ринковою економікою мають свої особливості. Так, в США діє закон 1956 р. про банківські холдингові компанії, який, зокрема, забороняє доступ юридичним особам, що займаються комерційною і виробничою діяльністю, до банківської справи. І навпаки, американські банки згідно з законом Гласа Стегала від 1933 р. мають чітке функціональне розмежування на комерційні банки, компетенція яких обмежується наданням кредитів і залученням коштів на депозити, і інвестиційні банки, що мають право здійснювати операції з цінними паперами. Комерційні банки згідно з законом позбавлені можливості володіти нефінансовими компаніями, вони не можуть бути повноцінними учасниками ринку цінних паперів. Аналогічно у Великобританії має місце законодавче розмежування функцій комерційних та інвестиційних банків. Банки задовольняють потреби головним чином в короткостроковому кредиті і не грають значної ролі в довгостроковому фінансуванні.

У країнах Європи та в Японії банки не мають суворих обмежень у виборі вкладень (портфель банку) та контролі над діяльністю корпорацій. Характерним в цьому відношенні є банківська система Німеччини, де функціонують 4000 банків двох типів: універсальні, спеціалізовані та 49 000 банківських установ.

В Україні законодавче не визначена «модель» комерційного банку. Як свідчить практика, комерційні банки в Україні є універсальними. Універсальний банк має тісні зв'язки з підприємствами, виконує нетрадиційні банківські операції (на відміну від «консервативної моделі»). Це відповідає домінуючій в останні 10-20 років тенденції до універсалізації банківських операцій.

Банківські операції— це головний зміст діяльності банків. Розрізняють такі групи банківських операцій:

1. Пасивні операції, за допомогою яких банки формують власні, залучені (депозити та вклади) та емісійні кошти для проведення в подальшому активних операцій. Власні кошти формуються за рахунок відрахувань з поточного прибутку, нерозподіленого прибут-ку або розміщення акцій (у випадку, коли банк за своєю організаційно-правовою формою є акціонерним товариством). В пасивних операціях центрального банку переважає емісія кредитних грошей (випуск банкнот), інвестиційних банків, випуск і розміщення цінних паперів. Отже, банки забезпечують концентрацію тимчасово вільних коштів і їх перерозподіл у ті сфери діяльності, де відчувається нестача грошових коштів.

2. Активи — операції, за допомогою яких банк розміщує власні та залучені кошти. Це насамперед кредити та банківські інвестиції (вклади коштів в цінні папери).

3. Розрахунково-касові операції. Для зберігання грошових коштів і здійснення розрахунків банки відкривають підприємствам розрахункові, поточні та інші рахунки (залежно від характеру їх діяльності і джерел фінансування). Банк є посередником у платежах. За дорученням підприємців банки ведуть розрахунки між постачальниками і тими, хто купує продукцію.

4. Банківські послуги — це вид діяльності комерційних банків, спрямований на залучення юридичних і фізичних осіб як постійних клієнтів. До них належать такі послуги:

посередницькі — посередництво в одержанні клієнтом кредиту, посередництво в операціях з цінними паперами, валютою, майном;

довірчі (трастові) — діяльність банку з управління майном, переданим клієнтом банку за дорученням. Довірене управління майном за своєю специфікою споріднене з банківською діяльністю і пов'язане з виконанням робіт з обліку операцій, збереженню цінностей, розміщення коштів, фінансового аналізу тощо.

Довіреною особою банків є в основному приватні особи, а також фірми, благодійні організації, різні фонди (наприклад, пенсійний). Банки надають трастові послуги як приватним особам (розпорядження спадщиною, управління персональними трастами, опікунство із забезпеченням збереження майна, агентські функції), так і фірмам (розпорядження активами, агентські операції, ліквідація підприємств); по зберіганню цінностей.

Комерційні банки проводять консультування клієнтів у галузі економічного (фінансового) аналізу та бухгалтерського обліку, випуску та розміщення цінних паперів, аналізу інвестиційних проектів тощо. Консультаційні послуги, як правило, пов'язані з іншими операціями: кредитними, лізинговими, обслуговуванням платіжного обігу.

Перші дві групи банківських операцій найпоширеніші і на них припадає найбільша частка банківського прибутку. В країнах з розвинутою економікою в останні роки значно зріс обсяг банківських послуг. Вони стають другим за величиною джерелом банківського доходу.

Зараз відбувається інтенсивний процес формування банківської системи в Україні. Паралельно з реформуванням економіки відбувається становлення принципово нової банківської системи. В Україні, за прикладом економічно розвинених країн, формується двохрівнева банківська система: Національний банк України на першому рівні та комерційні банки на другому.

На початок 1996 р. в Україні налічувалось 218 комерційних банків.

Створюються спеціалізовані комерційні банки. Так, з метою сприяння ринковим реформам в аграрній сфері в Україні створено Земельний банк.

Серед провідних комерційних банків можна виділити АК Укрінбанк, ВА-банк (обидва — Київ), Приватбанк (Дніпропетровськ), Норд-Банк (Одеса), Західноукраїнський комерційний банк (Львів) тощо. Набирає сили процес централізації банківського капіталу через злиття і поглинання одних банківських структур іншими.

Крім того, створюються перші банки за участю іноземного капіталу. Так, Перший український міжнародний банк має статутний фонд в розмірі 5 млн дол. США, в якому 20 відсотків належить голландському, а 30 відсотків американському капіталу; Київський інвестиційний банк, що має статутний фонд в 12 млн дол. США. Частка іноземних учасників — 51 відсоток, у тому числі ЄББР — 35, українських — 49 відсотків.

Особливості функціонування банківської системи в Україні такі:

1. Особливе місце в банківській системі займають перетворені в комерційні колишні державні банки, діяльність яких штучно підтримується державою (АКБ «Україна», Промінвестбанк, Укрсоцбанк, Ощадбанк та Ексімбанк).

Так, Промінвестбанк має найбільший статутний фонд серед комерційних банків країни. На кінець першого кварталу 1995 р. власні кошти банку становили 1/3 власних коштів усіх банків країни. Фізичним особам належало 88 відсотків акцій банку. Банк налічував 25 регіональних управлінь і 227 відділень, обслуговував 125000 юридичних осіб — клієнтів, з яких 78 відсотків відносилося до недержавної форми власності.

АКБ «Україна» за кількістю акціонерів є найбільшим акціонерним товариством. У 1994 р. його внесено до «BANKERS ALMANAC» — Реєстру банків світу, фізичним особам належало акцій на суму, що становило 68,5 відсотка статутного фонду банку.

При цьому Промінвестбанк, Агробанк «Україна» та Укрсоцбанк контролювали 87 відсотків банківського ринку.

2. Відбувається швидкий процес концентрації та централізації банківського капіталу.

3. Темпи зростання банків визначаються не суб'єктивними ринковими чинниками та власними можливостями, а насамперед адміністративними заходами НБУ, зокрема Директивою про збільшення комерційними банками статутного фонду.

Нормативна вимога Національного банку України при створенні нових комерційних банків з валютною ліцензією на ВКВ — це формування статутного фонду в розмірі 3 млн ЕКЮ. Це орієнтир для банків, які мають намір вийти на міжнародний рівень. Для малих і середніх банків величина мінімальних вимог становить 1 млн ЕКЮ власних коштів. На серпень 1996 р.39 відсотків банків в Україні мали власний капітал 1 млн ЕКЮ і більше*. Всі інші банки повинні мати власний капітал не менше ніж 1 млн ЕКЮ на 1 січня 1998 р.

4. Структура кредитних вкладень характеризувалася значною часткою емісійних кредитів НБУ, незначними частками кредитів у виробництво та довгострокового кредитування. При цьому кредити НБУ уряду країни вже за три роки після проголошення незалежності становили близько 50 відсотків усіх кредитних вкладень в економіку України, з яких понад 70 відсотків було надано на покриття дефіциту бюджету.

Комерційні банки на першому етапі своєї діяльності орієнтувались на кредитування швидко скупних торговозакупівельних операцій недержавного сектора економіки. У виробництво було вкладено до 4 відсотків загального обсягу наданих кредитів, оскільки підприємствам невигідно брати кредити під високі відсотки.

В умовах високого рівня інфляції довгострокове кредитування в 1993 р. знизилось до 3 відсотків від загальної суми кредитних вкладень, а в 1994 р. — до 1,9 відсотка.

У кредитуванні економіки бере участь іноземний капітал. Так, програма ЄБРР передбачає надання позик у розмірі від 100 тис. до 2,5 млн ЕКЮ на реалізацію проектів у сфері промислового виробництва, будівництва, торгівлі, сільського господарства, транспорту. ЄБРР надав кредит в розмірі 100 млн ЕКЮ на підтримку малого бізнесу. Кредитування здійснюється через провідні комерційні банки країни.

5. Знецінення грошових вкладів населення, насамперед в Ощадбанку та інших кредитно-фінансових інститутах, за оцінками, становить 100 тис. разів.

6. З кінця 1994 р. у банківській і кредитній системах почали розвиватись кризові явища. Так, сума задавненої заборгованості підприємств і організацій на кінець 1994 р., за даними НБУ, становила 170,1 трлн крб., у тому числі 154,5 трлн крб. становила заборгованість між підприємствами і 15,6 трлн крб. між комерційними банками. Одним із заходів для розв'язання платіжної кризи, що намагається застосувати НБУ, є використання Векселів. У 1995 р. припинили свою діяльність 20 комерційних банків і більше 50 філій. Криза охопила великі комерційні банки «першої хвилі» (ІНКО, Відродження, Лісбанк та ін.). З кінця 1994 р. розпочалася «трастова криза».

7. Відбувається швидкий процес формування небанківських кредитно-фінансових інститутів. Це насамперед фінансові компанії, інвестиційні фонди та довірчі товариства.

У цілому реформування банківської системи в Україні — це складний і довготривалий процес, що зумовлено не тільки складністю самої банківської системи, а й тим, що реформування її повинно йти в нерозривному зв'язку з реорганізацією сфери виробництва, формуванням ринку, реформуванням системи цін і власності, макроекономічною стабілізацією.


    продолжение
--PAGE_BREAK--