Реферат: Основні характеристики клімату Закарпатської області
Зміст
Вступ
1. Коротка фізико – географічна характеристика басейну річки
1.1 Географічне положення, рельєф
1.2 Геологічна будова
1.3 Ґрунти та рослинність
1.4 Кліматична характеристика
1.4.1 Температура повітря
1.4.2 Опади
1.4.3 Сніговий покрив
1.4.4 Вітер та вологість повітря
1.5 Підземна вода
2. Гідрографія та гідрологічна вивченість
2.1 Характеристика гідрографічної мережі
2.2 Гідрологічна вивченість
3. Водний режим річки
3.1 Загальна характеристика водного режиму та живлення річки
3.2 Характеристика водного режиму за типовим гідрографом
3.2.1 Весняна повінь
3.2.2 Літньо — осінній сезон
3.2.3 Зимовий сезон
3.3 Кількісна оцінка складових живлення
3.3.1 Комплексні графіки гідрометеорологічних спостережень
3.3.2 Розчленування гідрографів за характерні по водності роки
3.3.3 Кількісна оцінка поверхневого та підземного живлення
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Ціллю даної курсової роботи є викладення даних про основні характеристики клімату Закарпатської області, вчасності басейну річки Уж, його температури, вологості повітря, опадів, снігового покриву. Коротка фізико – географічна характеристика басейна річки Уж, географічне положення, рельєф, геологічна будова, ґрунти та рослинність викладаються на основі спеціальної літератури. По характерним по водності рокам будуються комплексні графіки.
1. Коротка фізико – географічна характеристика басейна річки
1.1 Географічне положення, рельєф
Річка Уж бере початок далеко в горах на північному заході Закарпаття біля підніжжя Верховинського хребта. Саме там на висоті 970 км два потічки Уж та Ужок зливаються в єдину річку, яка спочатку тече в широкій міжгірній улоговині, потім огинає західні схили Полонинського хребта, перетинає Вулканічний хребет і біля міста Ужгород виходить на рівнинну територію. Вона впадає в річку Лаборець на території Словаччини. Її береги круті, висотою 1 – 2 метри, іноді до 6 – 8 метрів, дно у верхній течії кам’янисте, а в місті і нижче у берегів — замулене.
Довжина річки 128 км, площа водозбору 2750 км²(в межах України довжина – 107 км, площа – 2010 км²), загальне падіння річки 775 м, середній схил 7,2 %, середній зважений 3,9 %о),р. Убля (довжина 25 км); ліві – р. Люта (довжина 47 км), р. Тур'я (довжина 35 км).
Верхня частина басейна розміщена на схилах Верховинського (висотні зони 1000-1200 м) і Полонинського (висотні зони 900 – 1480 м) хребтів, нижня частина на Закарпатській низовині. Найвища гора на території басейну Полонина – Руна висота 1480 м. Басейн р. Уж межує з басейном р. Латориця на території України. Басейн асиметричний, грушоподібної форми. Довжина його 66 км, середня ширина 30 км., коефіцієнт ширини 0,47. Водорозділ слабо виражений, особливо в нижній частині басейна. Довжина водороздільної лінії 228 км, коефіцієнт її розвитку 1,44.
Рельєф в верхній частині басейну середньо і низькогірний, окремі вершину перевищують висоту 1400 м. ( гора Полонина – Руна, 1480 м), в середній частині рельєф пагорбистий, в низинах рівнинний.
Долина звивиста, V- подібна, біля витоку, нижче селищ Луг, Жорнава, Соль, має вигляд ущелини, здебільш лунко подібна, нижче міста Ужгород нечітко виражена. Ширина долини у витоку 15 м, потім вона поступово розширюється до 100 – 300 м і в м. Ужгород досягає 2,5 км. Схили круті не рідко у підніжжя близькі до підвісних і підвісні, більшою частиною випуклі сильно розсічені, складені суглинистими ґрунтами ( нерідко оголюються піщаники, рідше вапняки). Практично на всьому протязі прослідковується над заплавна тераса шириною від 50 до 500 м, місцями до 1,5 км.(Великий Березний), висотою 3,8 км, з крутим виступом і рівною розораною поверхнею, складеною суглинками.
Заплава переривчаста, чергується по берегам, шириною 50 –150 м, у с. Зарічево до 1 км., в ряді місць зникає ( між селищами Луги і Ставне, Жорнава і Кострино, нижче с. Соль, в м. Ужгород). Навесні та інколи під час літніх дощових паводків затоплюється на 5-10 днів шаром води 0,5 – м. в звичайні роки і до 3 м. виключно в багатоводні роки.
Русло помірно розгалужене звивисте ( довжина закрутів
0,5 – 1,5 км, ширина перешийків 0,2 – 0,5 км, радіус кривизни
0,2 – 0,5 км.) на окремих ділянках пряме.
До с. Зарічево річка має порожистий характер. Поблизу витоку має декілька водоспадів з падінням 0,3 – 0,5 м. Нижче с. Зарічево спостерігається чергування перекатів з плесовими ділянками. На річкі зустрічаються досить часто вузькі і довгі, галькові і гальково — кам’янисті осередки довжиною 40 – 100 м., шириною 3 — 6 м, висотою 0,2 м; часті також галькові приплески довжиною від 40 – 100 до 300 – 500 м, шириною від 5 – 15 до 30 – 70 м. Ширина річки на верхів’ї близько 1 м, вниз по течії поступово збільшується до 15 –30 м, біля м. Ужгород досягає 135 м, глибина 0,1 – 0,6 м, найбільша 2,6 м. Швидкість течії 0,8 – 1,1 м/с,, місцями не перевищує 0,1 м/с. Дно нерівне, крупно кам’янисте і гальково – кам’янисте, інколи скелисте, нижчесмт. Великий Березний зачасту галькове біля м Ужгород і нижче біля берегів замулене, біля с. Кам’яниця по берегам заросле очеретом. Береги круті і уривчасті, висотою 1 — 2 м, інколи, зливаючись з виступом тераси досягають 6 – 8 м, нерідко зливаються зі схилами долини.
Спостереження за водним режимом проводиться з 1889р. вм. Ужгород, з 1946 р. — біля с. Жорнава, смт. Великий Березний,с. Зарічево.
1.2 Геологічна будова
Найдавніші породи, знайдені в Карпатах, мали вік приблизно 1,2 млрд. років, проте сучасна геологічна структура була сформована за останні 200 млн. років. На початку мезозою (понад 200 млн. років тому) значна частина Придунайської долини опустилася і була затоплена. Цей період супроводжувався сильною вулканічною діяльністю і продовжувався до нижньої крейдової епохи (120-130 млн. років тому).
В часи верхньої крейди сильні тектонічні зрушення призвели до грандіозних вулканічних вивержень. Насичена газами магма спричинила колосальні вибухи. Сотні квадратних кілометрів були вкриті попелом. На території Закарпаття такі велетенські вулкани були в районі м. Берегово. 25-26 млн. років тому відбулося стиснення земної кори і морське дно піднялося над рівнем моря.
До реліктів водоймищ, які вкривали колись значну територію Карпат, належить озеро Балатон в Угорщині. 12 млн. років тому андезитова вулканічна діяльність утворила в Закарпатті Вигорлат — Гутинську вулканічну гряду. 7 млн. років тому виверження закінчилися, проте тектонічні рухи в Карпатах продовжуються до наших днів. Гори ростуть і рухаються на північний схід по декілька міліметрів за рік.
В геологічному відношенні територія знаходиться у межах Південно-Західної частини покривно-складчастої споруди Українських Карпат і Закарпатського прогину. У будові Карпат вирішальну роль відіграє складно дислокована осадова товща флішу крейдово-палеогенового віку. Закарпатський прогин виповнений неогеновими мелосами. З зоною глибинного Закарпатського розлому на межі Карпат і прогину пов'язані ефузивні й інтрузивні породи, що складають Вулканічний хребет. Антропогенові відклади утворюють суцільний покрив піщано-галькових відкладів. В гірській частині залягають переважно малопотужні елювіально-делювіальні утворення і алювіальні відклади терас. Близько 80 % території області зайнято гірськими хребтами, міжгірними улоговинами і долинами.
Ґрунтовий настил Карпат сформувався в умовах досить складної літологічної деформації ґрунтоутворюючих порід і рельєфу, що обумовило його значну строкатість. Основними ґрунтоутворювальними породами є елювіальні – делювіальні відкладення продуктів вивітрювання флішу, кристалевих і магматичних порід. В меншій степені розвинуті алювіальні відкладення, потім морена, колювій і пролювій. Потужність елювію – делювію до 1 – 1,5 м, місцями не більше 0,3 – 0,5 м.
Фізико – хімічні властивості елювіо – делювію і морени генетично пов’язані з літологічними і фізико — хімічними особливостями корінних гірських порід. А такі екологічно важливі признаки ґрунтів, як їх потужність, скелетність, механічний склад, водонепроникність, склад кальцію, калію, магнію, фосфору та інших елементів, в значній мірі визначається літолого – петрографічними особливостями ґрунтоутворюючих субстратів. Так, потужність ґрунтів росте на легко вивітрюваних аргелітово – піщаникових відкладеннях, що містять рихлі вапняні, легко руйнуючіся піщаники.
Їх скелетність збільшується на відкладеннях зі значною дією на них щільних слабо вапнякових піщаників і зменшується на м’якому фліші з помітною участю вапнякових піщаників, нестійких до вивітрювання. Зі степеню скелетності пов’язана водопроникність ґрунтів і їх водний режим.
--PAGE_BREAK--В Карпатах кристалові породи опущені на значну глибину і сховані під новішими пухкими наносами, які під час сильних дощів зазнають значної ерозії і змиваються.
Вигорлат – Гутинський хребет починається в Чехо – Словакії хребтом Вигорлат, простирається через Закарпатську область в напрямку міст Ужгород – Мукачево — Хуст і закінчується в Руминії хребтом Гутин. Він має довжину більше 200 км і ширину 20 км. Складається з базальтів, андезитів, дацитів, ліпаритів. В нижній частині вулканічної товщі переважають туфи.
Ґрунтоутворюючими породами в перед гірській зоні є елювально – дернові відкладення магматичних порід, як результат їх вивітрювання. Такий тип ґрунту має бурий і червонуватий відтінок.
На заплаві річки Уж і надзаплавних терасах зустрічаються піщані і піщано – галькові алювіальні відкладення. На підвищених ділянках рельєфу залягають дерново – підземні, глеюваті ґрунти. В низинній зоні ґрунтоутворювальними породами є алювіальні відкладення. Переважають дернові опідзолені, дернові глеєві і лугові на древньо алювіальних відкладеннях.
На території басейна річки карстові відкладення не зустрічаються.
1.3 Ґрунти і рослинність
Ґрунтовий покрив Закарпаття дуже різноманітний. Для кожної рельєфної зони характерна своя група ґрунтів, хоч в цілому їх можна віднести до змішаних буроземно – підзолистих ґрунтів під хвойними і частково змішаними лісами і до лісних буроземів під буковими і дубовими лісами. На високій полосі гір, а також на крутих схилах ґрунти – щебенисті, скелетні, на самих високих точках – гірські болотні. Рівнинні території Закарпатської низовини зайняті дерново – глеєвими ґрунтами в комплексі з з підзолисто – глеєвими і болотистими.
В гірській частині басейн складений карпатськими флішами, перекритими алювіальними відкладеннями, льосами, льосовидними суглинками і глинами, рівнинна частина заповнена осадковими делювальними пісчано – глинистими відкладеннями і лісами. Ґрунти пісчано і пильово – середньосуглинисті, ґрунти дерново – середньопідзолисті.
Практично по всій довжині простежується над заплавна тераса шириною від 50 до 500 м., місцями до 1,5 км (смт. Великий Березний), висотою 3-8 м., з крутими виступами і рівною розораною поверхнею, складеною суглинниками.
Заплава переривчаста, чергується по берегам, шириною 50-150 м, біля с. Зарічево до 1 км., в ряді місць зникає ( між поселеннями Луги і Ставне, Жорнава і Кострино і біля м. Ужгород), більша частина суха, лугова, місцями кущова, поверхня її рівна, місцями хвиляста (с. Зарічево), складена суглинистими ґрунтами з великою кількістю гальки, місцями супіщана (смт. Перечин і Ворочево)
Ґрунти в околиці Ужгорода характеризуються досить великою різноманітністю. Переважають дернові опідзолені, дернові глеєві і лугові на давньо – алювіальних відкладеннях.
На пн. – сх. околиці міста в долині р. Уж ґрунти дернові – буроземні, глеєві, опідзолені, крупно пилуваті середньо суглинисті на алювіально – делювіальних відкладеннях. На східній околиці ґрунтовий шар залягає на алювіально – делювіальній основі магматичних порід. З південної сторони міста ґрунти дернові – опідзолені глеєві крупно пилуваті середньо суглинисті; місцями дерново – глеєві піщані, легко суглинисті на давньому алювії. Найбільший (3%) зміст гумусу відмічається в ґрунтах південної околиці міста, найменший (0,52%) – в ґрунтах східних околиць.
Сучасний рослинний покрив Карпат сформований широкою гаммою корінних довго- и короткочасно – похідних ценозів. Основні площі зайняті лісами. Головні лісоутворювальні породи – ялина звичайна, піхта біла, бук лісний і дуб звичайний, ценозі деяких займають більшу частину лісних площ. Другорядними лісо утворювачами є дуб скельний, сосна звичайна, береза повисла, вільха сіра, вільха чорна, або клейка і граб звичайний. Також зустрічаються цінні породи дерев – ясень високий, клен – явір, клен гостролистий, в’яз гірський, а також осина, горобина звичайна та верба козяча.
Широко представлені кущові угрупування в лісному поясі в основному вербняки з верб лознякової та ламкої, на безлісному високогір’ї — гірські сосняки, зелено – вільшаники, ялівці.
Закарпатське передгір’я і південні схили Вигорлат – Гутинського (Вулканічного) хребта відносяться до поясу передгірних дубових, букових і смерекових лісів.
Основними складовими дібров Закарпатської низини є дуб черешковий, а на Вулканічному хребті – дуб скельний. Також зустрічаються бук, граб, ясень, в’яз гірський, береза, кущі – ліщина, калина, бузина чорна, бересклет європейський, свидина, верба козяча, вовче лико; на більш сухих місцях – клен татарський, глід одно маточковий, терн, кизил звичайний.
В трав’яному покриві – маренка духмяна, осоки волосиста, трясучковидна та лісна, зубниця бульбоносна, шавлій клейкий, копитняк європейський, проліски багаторічні, папороть, медунка неясна, чистець лісний, жовта глуха кропива, перлівка одно квіткова та поникаюча, орляк звичайний, барвінок малий та ін.
В комплексі з дібровами поширені дубові луження ( на більш вологих ґрунтах Вулканічного хребта).
Більша частина площі водозбору р. Уж ( 57%) зайнята листяними лісами ( бук, граб, ясень та ін.) з деревами висотою 15-20 м., місцями до 30 м., вершини з висотою більше 1000 м. покриті змішаним лісом ( смерека, ялина, береза, бук, явір); біля 15 % площі басейна розорюється. Схили долини покриті на вершинах ялинково – смерековими лісами, подекуди кущами, зустрічаються ділянки, порослі луговою рослинністю.
В Закарпатському окрузі в передгір’ях і на рівнинах рідко зустрічаються невеликі осокові болота. Більш значні за площею болота висушені і освоєні під пашню. Заболоченість складає0,01 %.
1.4 Кліматична характеристика
Закарпатська область розміщена на крайньому заході України. На Заході область межує з прикордонними країнами Словакією, Венгрією, Румунією.
Закарпаття знаходиться в сфері дії атмосферних процесів, що розвиваються над Атлантикою і континентом Євразії. Основними ЦДА, обумовлюючими циркуляцію на заході республіки є: ісландська депресія, арктичний антициклон, середземноморська депресія, азорський антициклон, сибірський зимні антициклон, відроги якого інколи досягають і низинних районів Закарпаття. Взаємодія цих баричних центрів створює адвекцію повітряних мас і їх трансформацію під дією географічних умов.
Великий вплив на умови циркуляцію в західних районах мають Карпати. Гірський масив послаблює і міняє напрямок руху повітряних мас. Гори мають динамічний і термічний вплив на вертикальні рухи повітря і можуть суттєво мінять термодинамічні властивості повітряних мас. Під дією рельєфу на території Закарпаття формуються різні типи місцевої циркуляції: фени, гірсько – долинні і схилові вітри.
Карпати значно впливають на циклонічну дію. При наближені циклона до гірського хребта в передній частині його внаслідок конвергенції потоку в пригірських районах атмосферний тиск збільшується. Далі по мірі переміщення циклона, разом з ростом тиску на навітреній стороні хребта, починається падіння його на підвітреному схилі. В результаті утворюються два центра пониженого тиску – один біля навітреного схилу, другий – біля підвітряного. В подальшому центр біля не вітряного схилу заповнюється, а біля підвітряного – углибляється і зміщується далі на схід. Такий процес еволюції циклонів отримав назву сегментації.
Сегментації зазнає приблизно третина циклонів, які зміщуються через Карпати з заходу на південний захід, зазвичай це молоді циклони.
Закарпатська область по рельєфу і розміщенню ділиться на три основні частини: низинна частина, передгірна і гірська частина області.
В Закарпатській області переважає західний перенос висотних повітряних мас з європейських морів і Атлантичного океану, а також з східно – європейських рівнин. З Атлантики взимку поступає вологе повітря, відносно тепле, літом – помірно тепле, з відлигами, яке спричиняє зливові дощі та грози. Сибірський антициклон впливає на виникнення осінніх і весняних заморозків. З Арктики взимку інколи приходить різке похолодання.
Літня жара виникає внаслідок вступу континентального тропічного повітря з півночі Африки. Виноси тропічного повітря часто обумовлюються в першій половині осені теплою сухою погодою.
Клімат низинною частини області відрізняється практично по всім метеорологічним елементам від клімату передгірної частини області, а клімат передгірної частини має досить значну різницю в кліматі в порівняні його з гірською частиною.
Кліматичну характеристику басейна р. Уж зроблено по багаторічним даним спостережень ( 30 років) метеостанцій області ( м. Ужгород, смт. В. Березний) і гідрологічних постів.
До низинною частини області ( 100 – 150 м.) відносяться Ужгородський, південно – західна частина Мукачівського р-на.
Для кліматичної характеристики низинної частини використані гідрометеорологічні дані багаторічних спостережень метеостанції Ужгород, гідрологічного поста р. Уж – м. Ужгород.
1.4.1 Температура повітря
Низинна частина р. Уж ( 100 – 150 м. над рівнем моря)
Температурний режим
Характеристикою температурного режиму є дати першого і останнього морозу та довжина без морозного періоду. Середня дата останнього весняного заморозку 19 квітня і першого осіннього 14 жовтня.
Середня довжина без морозного періоду – 177 днів, найбільша – 242 (1960 р.), найменша 141 день (1954 р.) Найбільш ранній заморозок в районі зареєстрований 20 вересня (1986 р.), а найбільш пізній весняний – 20 травня (1952 р.).
Середньодобова температура повітря +20˚ тримається, приблизно, на протязі 50 днів в році ( 01.07. – 19.08.).
Середня місячна температура повітря в 13 год. Самого теплаго липня від 24.5˚ до 26.0˚, а середній максимум — 27˚ тепла.
Розрахункова температура самої холодної зими — 18˚, самих холодних діб — 23˚.
Середня температура повітря за рік — + 9,8˚ тепла, самого холодного січня — — 27˚, самого теплого липня + 20,2˚.
продолжение--PAGE_BREAK--
В жаркі літні дні ( липень, серпень ) при переміщенні тропічного повітря з півночі Африки на Західну Європу і Закарпаття, повітря в низинах області може прогріватися до 38.3˚, при зимових відлигах у січні до 13˚ тепла, в лютому до 18.4˚ тепла. Амплітуда середньомісячної температури повітря складає 22.9˚.Зима. Період обмежений датами стійкого переходу середньодобової температури повітря через 0˚ восени та навесні. Починається в середині другої декади грудня і закінчується на початку третьої декади лютого.Весна. Починається з третьої декади лютого і закінчується в кінці квітня.Літо. Початком його рахується дата стійкого переходу середньодобової температури повітря через +15˚С. Середня дата початку літа 15 травня, кінець – 15 вересня; довжина літнього періоду, в середньому 125 днів.Осінь. Починається з другої декади вересня і закінчується на початку грудня, довжина, в середньому 85 днів.
Таблиця 1.1 Середньомісячна і за рік температура повітря, ˚С.
I
II
III
IV
V
VI
VII
VIII
IX
X
XI
XII
рік
-2.7
-0.1
4.8
10.8
15.8
18.6
20.2
19.5
15.6
10.3
4.8
-0.3
9.8
Таблиця 1.2 Абсолютний мінімум температури повітря, ˚С.
I
II
III
IV
V
VI
VII
VIII
IX
X
XI
XII
рік
-32.5
-27.5
-21.1
-7.1
-1.1
0.9
7.2
4.6
-3.1
-8.7
-23.0
-27.1
-32.5
Таблиця 1.3 Абсолютний максимум температури повітря, ˚С.
I
II
III
IV
V
VI
VII
VIII
IX
X
XI
XII
рік
12.9
18.4
26.1
30.0
32.2
34.1
36.5
38.3
36.1
27.0
21.8
16.3
38,3
Передгірна область. ( 150 – 350 м. над рівнем моря)
Кліматична характеристика зроблена на основі метеорологічних спостережень В. Березний і гідрологічних постів, розміщених в передгір’ї області ( р.Тур’я — с. Сімер; р.Уж – В.Березний).
До передгір’я області відносяться В. Березнянський, Перечинський райони області.
Температурний режим. Середня температура повітря за рік в передгір’ї області складає 8.4˚С, самого холодного січня — – 4.4˚С, самого теплого липня — +18.7˚С.
продолжение--PAGE_BREAK--
Абсолютний мінімум в перед гірській частині області складає 31˚ морозу, абсолютний максимум — +38˚С.
Розрахункова температура самої холодної п’ятиденки — — 18˚С, самих холодних діб — — 27˚С.
Зима. В передгір’ї області зима починається, в середньому в середині декади грудня і закінчується на початку березня, інколи в середині березня, при теплих зимах – в кінці лютого.
Відлиги: взимку відмічаються часто ( температура повітря вище 0˚С). За зиму відмічаєтьсь від 20 до 35 днів з відлигами. Досить велика повторюваність днів пов’язана з відкритою місцевістю передгір’я для південно – західних і південних, теплих і вологих висотних повітряних мас. Температура повітря в дні з відлигами може інколи підвищуватись до 7 — 12˚С., в лютому до 15˚С вище нуля.
Весна. Починається, в середньому, з другої декади березня і закінчується в другій декаді травня.
Літо. Продовжується до середини вересня, довжина літнього періоду, в середньому складає 108 днів.
Осінь. Продовжується в середньому 75 — 80 днів.
Таблиця 1.1.1 Середньомісячна і за рік температура повітря, ˚С.
I
II
III
IV
V
VI
VII
VIII
IX
X
XI
XII
рік
-4.4
-1.2
3.5
9.7
14.5
17.3
18.7
17.8
14.1
8.7
3.6
-1.4
8.4
Таблиця 1.2.1 Абсолютний мінімум температури повітря, ˚С.
I
II
III
IV
V
VI
VII
VIII
IX
X
XI
XII
рік
-30.7
-28.2
-20.9
-6.8
-5.0
-0.9
4.7
2.6
-5.0
-10.3
-21.3
-29.0
-30.7
Таблиця 1.3.1 Абсолютний максимум температури повітря, ˚С.
I
II
III
IV
V
VI
VII
VIII
IX
X
XI
XII
рік
12.3
17.0
25.6
29.1
30.7
33.7
34.8
37.6
31.3
26.5
21.8
15.7
37.6
Гірський район області
До гірського району відносяться В. Березнянський район, в/п Жорнава.
продолжение--PAGE_BREAK--
Температурний режим.
Температурний режим гірської частини області формується під впливом радіаційного режима, атмосферної циркуляції, характеру підстильної поверхні і гірського рельєфу.
Середня температура повітря найбільш холодного місяця січня — — 5.0˚С.
Температура повітря найбільш холодних діб в гірській частині області — — 25˚С., найбільш холодної п’ятиденки — — 19˚.
Без морозний період тримається, в середньому, на протязі 134 – 159 днів, найменший – 115 днів ( 1952, 1959, 1977 рр.), найбільший – 202 ( 1975, 2002рр.).
Зима. Починається в середньому, в першій декаді грудня, на високогір’ї в другій – третій декаді листопада, продовжується до другої декади березня, на високогір’ї — до середини квітня. Довжина зими близько 4 місяців, на високогір’ї – в холодні сніжні зими – до 5 місяців.
Стійкі морози наступають, в середньому, з грудня, закінчуються в кінці лютого. Середній період стійких морозів близько 70 днів.
Весна. Наступає в середині березня і продовжується до третьої декади травня; на високогір’ї – в першій декаді квітня і продовжується до першої декади червня… Період весняного сезону складає близько 75-80 днів, на високогір’ї – 95 – 100 днів. Температурний режим навесні нестійкий. Ясні, сонячні дні чергуються з холодними, вітряними і дощовими. Заморозки в повітрі і на поверхні ґрунту закінчуються в першій декаді, інколи в другій декаді травня. Можливі заморозки і на початку червня, навіть в середині червня ( 13.06.2000р.).
Літо. Починається в кінці травня і закінчується в першій декаді вересня, літній період складає в середньому 90 днів.
Осінь. Розпочинається осінь на початку вересня і продовжується до середини листопада. Осінній період складає, в середньому, 75 – 80 днів, на високогір’ї – 50 – 55 днів. З другої половини жовтня температура повітря понижається, кількість днів з опадами і туманами збільшується. Осінні заморозки починаються, в середньому, в третій декаді вересня, ранні – на початку вересня.
В жовтні, в горах, вже може з’явитись перший нестійкий сніговий покров.
Абсолютний максимум відмічений 36.3˚ тепла, в серпні місяці. Абсолютний мінімум – 31,3˚ морозу – в січні.
Середня максимальна температура повітря найбільш жаркого місяця липня складає 29.8˚ тепла, абсолютний максимум — 31.0˚ морозу.
Таблиця 1.1.2 Середньомісячна і за рік температура повітря, ˚С.
I
II
III
IV
V
VI
VII
VIII
IX
X
XI
XII
рік
-5.0
-2.7
1.2
7.0
10.8
13.7
15.2
14.8
11.3
6.6
1.5
-1.8
7.3
Таблиця 1.2.2 Абсолютний мінімум температури повітря, ˚С.
I
II
III
IV
V
VI
VII
VIII
IX
X
XI
XII
рік
-31.3
-26.7
-25.6
-11.4
-5.7
-2.4
1.6
-0.1
-6.6
-11.0
-22.4
-28.2
-31.3
Таблиця 1.3.2 Абсолютний максимум температури повітря, ˚С.
I
II
III
IV
V
VI
VII
VIII
IX
X
XI
XII
рік
11.2
продолжение--PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK--
ХІІ
9.7
6.0
12.1
39.6
15.2
4.0
3.5
10.0
26.8
РІК
12.4
12.2
13.9
26.4
11.8
5.4
5.9
12.1
23.5
Вологість повітря характеризується станом насичення повітря вологою в процентах, при даній температурі і є хорошим показником «сухості» клімату. Фізико – географічні умови території Закарпаття, велика кількість опадів зумовлюють високу вологість повітря. Середня річна вологість повітря складає 74%, максимальна в зимні місяці – 81 – 84%, мінімальна навесні – 65 — 68%. Дні, коли відносна вологість понижується до 30% і нижче, називаються «сухими»; в середньому році, в низинній частині області буває 13 – 17 таких днів. Практично «сухих» днів не буває в листопаді, грудні. Найбільша кількість «сухих» днів спостерігається в квітні місяці, в середньому 5-6 днів, в травні і червні.
Таблиця 1.7 Середня місячна і річна відносна вологість повітря, в %
I
II
III
IV
V
VI
VII
VIII
IX
X
XI
XII
рік
83
81
72
65
66
68
68
70
72
75
81
84
74
Утворення високої вологості на протязі року в передгір’ї області обумовлює залісеність території, більшу кількість опадів. Середня річна вологість повітря – 77 – 82%, найбільша – 86% (грудень), найменша – 69% (квітень). Сухих днів в році буває, в середньому, 10 – 12. Як і по всій області найбільше таких днів буває в квітні і травні.
1.5 Підземні води
В Закарпатті водоносним є шар гальки і пісків, перекритих з поверхні суглинками і глинами. В передгір’ї – вулканічні і туфогенні утворення. Потужність алювію збільшується в південо – західному напрямку і в центральній частині впадини (Чоп — Мукачевська) досягає 106 м. Крівлею алювіальних водоносних порід в більшості є глини потужністю 2-5 м., інколи досягають 15 м.
В основі водоносної товщі горизонту на рівнинній частині впадини залягають глини і гальки., в передгірях – вулканічні і туфогенні утворення гутинської світи, піщано – глинисті і туфогенні відкладення ільницької світи.
Глибина залягання підземних вод на рівнинній частині впадини коливається від 1.0 до 7.0 м. В передгір’ї на ділянках розвитку другої і третьої терас, глибина залягання водоносного горизонту коливається від 0.0 до 20 м. На ділянках розвитку четвертої і п’ятої терас глибина залягання виростає до 25 м. і більше.
Води безнапірні, або з незначним напором (до 2-3 м.); рідко величина напору досягає 10 – 15 м.
Живлення підземних вод відбувається за рахунок інфільтрації атмосферних опадів і під руслових вод річки Уж і її протоків.
В передгірній зоні Вигорлат – Гутинського хребта джерела прісної води приурочені до верхнього шару піщано – глинистих порід і до тріщинуватих вулканічних порід. Вода, як правило, витікає на поверхні струмками. Запаси води в цій зоні незначні, так як наповнення їх відбувається в основному за рахунок інфільтрації атмосферних опадів. Мінералізація питної води від 0.1 до 1 г/л. Вода відноситься до гідро карбонатного класу. В її складі переважають іони НСО3ˉ і Са². Найбільших значень мінералізація та жорсткість досягають в період межені і рівні 203.6 мг/л., і 2.45 мг-єкв./л. В період паводків мінералізація і жорсткість найменша і складає 132.8 мг/л і 1.62 мг-єкв./л.
2. Гідрографія та гідрологічна вивченість
2.1 Характеристика гідрографічної мережі
Гідрографічна мережа р. Уж і її приток відноситься до басейну Дунаю. Протяжність р. Уж в межах Закарпатської області 113 км., загальна довжина 133 км. Площа водозбору в межах області 1582 км2. Верхня частина басейна р. Уж розміщена на схилах Верховинського і Полонинського хребтів, нижня – на Закарпатській низині.
Основні притоки: праві – р. Уличка (довжина 27 км.), р. Убля (довжина 25 км.); ліві – р. Люта (довжина 47 км.), р. Тур’я (довжина 35 км.).
Ширина р. Уж на верхів’ї близько 1 метра, вниз по течії поступово збільшується до 15 – 30 м., біля м. Ужгород досягає 135 м.; найбільша 2,6 м. Швидкість течії 0,8 – 1,1 м/с, місцями не перевищує 0,1 м/с. Дно нерівне, крупно кам’янисте, гальково — кам’янисте, рідко скельне, нижче смт. Великий Березний часто галькове, біля м. Ужгород і нижче біля берегів замулене, біля с. Кам’яниця вдовж берегів поросле очеретом. До с. Зарічево річка має порожистий характер. Практично по всій протяжності просліджується над заплавна тераса шириною від 50 до 500 м., місцями до 1,5 км. (смт. Великий Березний, висотою 3 – 8 м., з крутим уступом і рівною розораною поверхнею, складеною суглинками.
Заплава переривиста, чередується по берегам, шириною
50 – 150 м., біля с. Зарічево до 1 км.
Русло помірно розгалужене, звивисте (довжина закрутів
0,5 – 1,5 км., ширина перешийків 0,2 – 0,5 км., радіус кривизни
0,2 – 0,5 км), на окремих ділянках пряме.
Річка Уж широкою долиною пересікає Вигорлат – Гутинський хребет, ділячи його на відрізки між м. Ужгород і смт. Перечин на окремі низькогірні масиви. Вона протікає через місто з сходу на захід на рівні 113 м., виходить на Закарпатську низину, перетинає кордон зі Словакією і впадає в р. Лаборець.
По контуру русла – річка помірно звивиста, русло нерозгалужене.
Ширина річки в межах міста в меженний період складає 30 – 60 м., в період паводка 100 – 110 м. Берега річки обривисті, висотою 2 – м., укріплені камяною кладкою, а в центрі міста гранітною набережною. Низькі діляки берегів укріплені дамбами. Дно річки не рівне, гальково – кам’янисте, містами зустрічаються валуни.
продолжение--PAGE_BREAK--
Долина річки по формі поперечного профілю в передгір’ї і при виході з нього трапеціовидна. На рівнині права частина долини – трапеціовидна, ліва – не чітко виражена. По конткру в плані долина звивиста, ширина її досягає 3.0 км.
По всій протяжності р. Уж розміщені чотири водомірні поста, на яких проводяться гідрометеорологічні спостереження: р. Уж – с. Жорнава, р. Уж – смт. Великий Березний, р. Уж – с. Зарічево, р. Уж – м. Ужгород.
Річка Уж – с. Жорнава. Пост розміщений в центрі села.
Прилегла місцевість гірська.
В межах заплави спостерігаються виходи джерел.
Пост пальовий, знаходиться на правому березі, оснащений самописцем рівня води типа «Валдай».
На посту прийнята Балтійська система висот, передана нівелюванням IV класу ГМС в 1959 році.
Відмітка нуля поста 328,29 мБС. Річка Уж – смт. Великий Березний. Пост розміщений в східній частині селища, в 2 км. нижче впадіння р. Уличка.
Прилегла місцевість гірська.
Затори льоду до виділених місць не приурочені, утворюються на згинах і перекатах.
На посту прийнята Балтійська система висот, передана нівелюванням IV класу ГМС в 1959 році.
Відмітка нуля поста з 01.01.1982 р. – 196.26 мБС.
Річка Уж – с. Зарічево. Пост розміщений на північній околиці в 5,0 км нижче впадіння р. Люта.
Прилегла місцевість гірська.
Пост розміщений на лівому березі і складається з рейки і самописця рівня води типа «Валдай».
На посту прийнята Балтійська система висот, передана нівелюванням IV класу в 1953 році Львівською геологічною експедицією.
Відмітка нуля поста 154,56 мБС.
Річка Уж – м. Ужгород. Пост розміщений в центрі міста, в 1,9 км нижче впадіння деріваціонного каналу Ужгородської ГЕС.
Навколишня місцевість рівнинна.
Вище поста в 1,9 км розміщена ГЕС, робота якої впливає на режим річки. Вище водомірного поста 400 м. дитяча залізнична дорога ( підтоплюється при рівні 140 см.; в 7,5 км. вище поста при паводках підтоплюється шосейна траса на ділянці Оноківці – Невицьке при рівні 220 см.).
Ґрунти в руслі характеризуються великим різновидами: піщані, піщано – галькові, гальково – кам’янисті (валунні). Русло деформуючеся, річка водною рослинністю не заростає, також не пересихає і не перемерзає. Затори і зажори льоду не спостерігаються, ополонки зустрічаються на перекатах вище поста 0,4 км, нижче 1,5 км. Промивини до визначених місць не приурочені.
Регулюючих озер і водосховищ на річці Уж до замикаючого створу Ужгород немає.
На посту прийнята Балтійська система висот, передана нівелюванням IV класу ГМС в 1957 році.
Відмітка нуля поста 112,38 мБС.
Основними притоками річки Уж на яких є водомірні пости і проводяться гідрометеорологічні спостереження є: р. Люта – с. Чорноголова, р. Тур’я – с. Сімер.
Річка Люта. Довжина 47 км., середній схил 18%0. Утворюється в місці злиття багатьох струмків на північно – східному схилі гори Полонина Руна, впадає в річку Уж на 65 – му км. від гирла, біля залізничної станції Дубриничі. Притока – р. Бачава (лівий берег, довжина 10 км.); крім того в річку впадає 201 притока довжиною 10 км., протяжністю 341 км.
Басейн не правильної овальної форми, розміщений на схилах Полонинського хребта; окремі вершини якого досягають 1482 м. (гора Полонина Руна). Басейн представляє собою гірську країну, сильно розсічену вузькими і глибокими долинами річок і струмків. Складений він давніми кристалевими породами (гранітами і гнейсами), місцями оголеними, перекритими третинними (палеогеними) і четвертинними елювіальними гравіювальними утвореннями. Ґрунти піщанисто – легко суглинисті. Більшу частину басейну займають зрілі хвойні ліси з домішками бука, дерева висотою 20 – 30 м.
Режим річки вивчається на водомірному посту біля с. Чорноголова. Долина слабо звивиста, V-подібна, шириною по дну 30 – 60 м., місцями розширюється до 250 – 300 м., (селище Люта — Чорноголова). Схили випуклі круті і дуже круті, місцями підвісні, представляють собою гряду гірських хребтів, сильно розсічених короткими, але глибокими долинами приток, густо зарослих зрілими хвойними лісами (смереки) з домішками бука, рідше чагарників; місцями вони задерновані або частково розорані. Складе і схили суглинистими і каменистими ґрунтами.
Заплава переривчаста, чергується по берегам, в середньому шириною 20 – 30 м. Поверхня її не рівна, місцями (селища Люта, Чорноголова) пересічена старицями. Складена вона суглинистими, рідко гальковими ґрунтами, заросла луговою і чагарниковою рослинністю, в основному суха і лише біля витоку слабко заболочена. Навесні і влітку заплава затоплюється шаром води 0,5 – 0,8 м.
Русло звивисте, до с. Люта нерозгалужене, нижче зустрічаються невеликі острівці довжиною 20 – 150 м., шириною 10 – 40 м. Русло представляє собою ряд порожистих ділянок; найбільший з них довжиною 1,3 км., шириною 9-13 м., глибиною 0,6 – 1,1 м., швидкість течії до 1,5 м/с., падіння 0,8 м., нерівне валунне дно, розміщений в 0,4 км нижче гирла р. Бистриця.
Швидкість течії змінюється від 0,4 до 1,8 м/с (на порогу), середня 0,9 – 1,2 м/с. Дно нерівне, каменисте, або крупно каменисте, рідше галькове. Берега круті, обривисті, місцями пологі, висотою 2,5 – 5,0 м., в багатьох місцях зливаються зі схилами долин. Берега задерновані, порослі чагарниками.
Річка Тур’я. Довжина 46 км., середній схил 22‰. Бере початок з джерел на південному схилі гори «Остра Гора», впадає в р. Уж на 55 – му км. від гирла. Притоки: р. Звор (правий берег, 29 – ий км., довжина 14 км), р. Туриця (правий берег 85 – ий км., довжина 22 км.), р. Сімерки (лівий берег, 26– ий км., довжина 10 км); крім того, в річку впадає більше 100 приток довжиною менше 10 км., загальна протяжність близько 300 км.
Басейн річки має форму неправильного багатокутника довжиною 30 км., середня ширина – 16 км., найбільша (у верхній частині) 25 км. Розміщений він на відрогах Полонинського хребта. Долина слабо звивиста, V-подібна, на верхів’ї має вигляд ущелини, в середній течії ящикоподібна. Ширина її по дну змінюється від 5 – 20 м. на верхів’ї до 1 км. біля с. Раково, основна ширина 0,2 – 0,5 км. Схили увігнуті, місцями випуклі, в своїй нижній частині вони пологі і помірно круті, потім поступово зливаються зі схилами гір. Вони сильно розсічені долинами мілких приток і балками, складені суглинистими ґрунтами, не рідко оголюються кристалеві породи, що утворюють в окремих місцях підвісні схили.
Заплава, чередується по берегам – переривчаста. Переважаюча ширина її 50 – 200 м, найбільша 0,5 км (вище с. Тур’я Пасіка). Більша частина заплави суха, лугова, в прирусловій частині місцями чагарникова з невеликою кількістю дерев. Поверхня її рівна, в середній течії інколи пересічена пересохлими рукавами. Складена вона суглинистими ґрунтами з домішкою гальки і каміння. В період весняного водопілля і під час літньо – осінніх дощових паводків заплава затоплюється шаром води близько 1,5 м.
Русло слабо звивисте, місцями помірно звивисте (довжина звивин 100 — 300 м.) ширина перешийків 40 – 100 м, радіус кривизни 50 – 150 м, на окремих ділянках прямолінійне, переважно нерозгалужене.
На всій протяжності річка порожиста, біля верхів’я, де схили близько 150‰, має велику кількість перепадів з висотою падіння 0,3 – 0,5м. Між селищами Порошково і Раково інколи зустрічаються галькові і гальково – каменисті осередки довжиною 20 – 50 м, шириною 5 – 8 м. Крім того, чередуючись по берегам, впродовж річки тягнуться галькові та галькові – каменисті приплески шириною від 5 – 15 м в верхній течії до 80 – 150 в нижній.
Ширина річки змінюється від 2 м. (верхів’я) до 35 м (с. Сімер), переважно ширина 10 – 15 м. Глибина річки 0.2 – 0.6 м, найбільша 1.6 м (с. Раково), найменша 0.1 м (в 1.5 км вище с. Тур’я Бистра). Швидкість течії змінюється від 0.1 м/с (с. Раково) до 1.8 м/с (с. Сімер), середня 0.5 – 1.0 м/с. Русло практично не заросле.
Дно нерівне, у верхів’ї кам’янисте, на іншому протязі гальково – каменисте, рідко кам’янисті. Берега круті, обривисті, один берег частково пологий, висотою від 0.2 до 4 м, за часту 0,5 – 1.5 м, місцями зливаються зі схилами долин. Річку використовують як джерело гідроенергії.
Таблиця 2.2 Основні гідрографічні характеристики річок
Водозбір
Річка
Середня висота над рівнем моря, м абс
Площа, км²
Середній схил, ‰
Довжина, км
Середня ширина, км
Густота річної мережі, км/км²
Коефіцієнт звивистості річки
Люта
продолжение--PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK--
07.03.96
21
3.21
17.12
26.12.96
23.02.97
28
5.99
29.01
01.02.98
12.02.98
12
6.87
09.02
25.12.98; 31.01.99
06.01.99;
25.02.99
38
6.79
30.12
27.12.99;
03.02.2000
38
10.5
27.01
-
-
-
3.55
08.12
11.12.01;
24.01.02
45
4.04
26.12
10.12.02; 14.02.03
29.12.02; 02.03.03
36
3.70
25.12
09.01.04
31.01.04
22
7.00
11.12
31.01.05
17.02.05
18
7.01
10.02
20.01.06
20.02.06
31
4.93
08.02
Примітка Q* та Д* — відповідно витрата (м.куб./с.) та дата
3.3 Комплексна оцінка складових живлення
3.3.1 Комплексні графіки гідрометеорологічних спостережень
Для вибору характерних по водності років складається таблиця середньомісячних і середніх за рік витрат води р. Уж – м. Ужгород (табл. 3.1) за п’ятнадцятирічний період.
За багатоводний рік приймається рік з найбільшою середньою витратою за рік. В даному випадку це 1998 рік. За маловодний приймається рік з найменшою середньою витратою за рік – 2003 рік. Середнім по водності приймаємо – 1995 рік.
Для побудови комплексних графіків використовуємо такі дані: температура повітря за 08 год., опади, середня температура води за добу, рівні води, середньодобові витрати води, товщу льоду і висоту снігу на ньому, фази льодового режиму. Льодові явища наносимо за допомогою умовних позначень.
Вплив основних фізико – географічних чинників на водний режим річки можна встановити, порівнюючи хід стоку з ходом основних метеоелементів.
Зимовий період 1995 р. характеризується переважно негативними температурами повітря, які досягали — 15ºС у січні. Стік змінюється незначно і формується виключно підземними водами. У кінці року початок зимового періоду збігається зі сталим переходом температури повітря через 0ºС до негативних відміток і, як наслідок, виникнення льодових явищ у вигляді за берегів та шуги. Коливання температури близько 0ºС заважає утворенню стійкого льодоставу. Сніготанення під час відлиги призводить до підвищення рівня (витрат) води у річці. Початок весняної повені збігається зі сталим переходом температури повітря через 0ºС до позитивних значень. Витрати води різко збільшується внаслідок танення снігозапасів, накопичених на водозборі у зимовий період, що призводить до скресання річки. Рідкі опади у цей час практично не впливають на хід стоку.
Літньо-осінній період характеризується чередуванням низьким (меженним) стоком та невисоких паводків. Опади, що випадають у літній період, практично не утворюють значних паводків через поширення на водозборі піщаних та глинисто-піщаних ґрунтів, які добре поглинають вологу, за виключенням деяких років. Внаслідок чого відбувається накопичення запасів підземних вод. В осінній період опади відбуваються менші за величиною, ніж влітку, та формують порівняно невисокий та недовго тривалий паводок. У цей період річка живиться за рахунок підземних і дощових вод.
Аналіз комплексного графіка показує, що у водному режимі р.Уж – м. Ужгород за 1995 р. виділяються такі основні фази: зимово — весняна повінь, літньо-осіння межень, літній, осінній і зимовий паводки.
Зимово — весняна повінь, що є основною фазою водного режиму, формується за рахунок танення снігу. Тривалість повені дорівнює три з половиною місяці, що зумовлено здебільш кліматичними особливостями цього регіону. Повінь починається при витраті 10.9 м³/с у третій декаді січня. Повінь проходила декількома хвилями, спостерігалось три найвищі піки: перший пік- максимальна витрата спостерігалась 146 м³/с (28.01), другий пік – максимальна витрата спостерігалась 408 м³/с (25.02), третій пік – максимальна витрата спостерігалась 260 м³/с. Повінь закінчується 25/05 при витраті 16.5 м³/с.
Літній паводок сформувався за рахунок дощів ливневого характеру, 04.07 випало найбільше опадів – 50 мм. Паводок розпочався 22.06 при витраті 9.66 і закінчився 14.07 при витраті 9.32, пік спостерігався 05.07 з максимальною витратою 93 м³/с.
Літня межень на р. Уж тривала 31 добу з 25.07 по 26.08, найменша витрата спостерігалась 25.08 — 3.21 м³/с.
Осінній паводок сформований дощовими опадами розпочався 02.09 з витрати 4.3 м³/с. Максимальна витрата спостерігалась 06.09 і склала 57 м³/с. Паводок закінчується 16.09 при витраті 6.5 м³/с.
Осіння межень тривала з 13.10 по 02.11, найменша витрата спостерігалась 25.10 – 3.80 м³/с.
Осінньо-зимовий паводок сформувався за рахунок різкого потепління, що призвело до сніготанення, а також за рахунок опадів.
Розпочався паводок 15.11 при витраті 12,8 м3/с. Спостерігалось дві хвилі паводку, перший пік спостерігався 17.11 при витраті 391 м3/с, другий пік – 26.12 при витраті 206 м3/с. Паводок закінчився 7.01.1996 р. при витраті 15.2 м3/с.
продолжение--PAGE_BREAK--
Льодостав на р.Уж — м.Ужгород спостерігався з 15.01 по 24.01. З переходом температури через 0ºС до позитивних значень почався процес руйнування льоду.
Найменша зимня меженна витрата спостерігалась 17.12 – 3.21 м3/с.
Кількісна оцінка джерел у загальному стоці річки здійснюється розчленуванням гідрографу за методом зрізки.
3.3.2 Розчленування гідрографа по характерним по водності рокам.
Відрізняють такі фази режиму:
1) водопілля;
2) паводки;
3) межень.
Водопілля характеризується найбільшою в році водністю, високим і довгим підйомом рівня. Головне джерело живлення: на рівнинних річках – сніготанення, на високогірних – таненням снігу і льодовиків. Танення снігу на водозборах рівнинних рік обумовлює виникнення весняного водопілля, танення високогірних снігів, а також випадіння дощів утворюють водопілля весняно – літнього і літнього типу.
Паводки – швидкий і порівняно короткочасний підйом рівня води в річці. Виникають в результаті випадіння дощів, ливнів і сніготанення.
Межень – фаза водного режиму річки, характеризується затяжними (сезонним) стоянням низьких рівнів і витрат води в річці в наслідок сильного зменшення, або припинення поверхневого стоку; в цей період річка живиться в основному за рахунок притоку ґрунтових вод. Загальне представлення про зміну на протязі року водного режиму дають графіки коливання витрат води. Кількісна оцінка долі різних джерел живлення в загальному балансі стоку досліджуваної річки проводиться шляхом розчленування гідрографів. Розчленування гідрографів по джерелам живлення проводиться з врахуванням особливості режиму річки, умов надходження води від дощу, сніготанення і з підземних джерел.Виділення ґрунтового стоку проводиться прямою лінією, або плавною кривою. Так як витрати початку літньої межені(після закінчення спаду весняного водопілля), як правило, вище витрат весняного водопілля, то по цій схемі значення ґрунтового стоку декілька збільшується в період весняного водопілля. Виділення літніх паводків в цьому випадку відбувається шляхом пересічення гілки підйому і спаду паводків з лінією, яка відокремлює підземний сток від поверхневого.
3.3.3 Кількісна оцінка поверхневого і підземного живлення.
Основні характеристики річного стоку:
1) Середня річна витрата:
Q = Qi / n = 290 Формула 3.1
де Qi — витрата кожного дня, n — число днів в році;
2)модуль стоку М — кількість води, стікаючої в секунду з км² площі басейну:
М=Qср х 10³/ F л/с км² =14.7 (л/с км² ) Формула 3.2
3) об’єм стоку за рік W в м³/рік, або км²/ рік – кількість води, що стікає за рік:
Wр=QсрхТ=915·106 (м³) Формула 3.3
Де Т = 86400 х 365 (кількість днів в році);
4) шар стоку h в мм за рік
h=W/Fx10³ =464 мм Формула 3.4
5) Об’єм підземного стоку визначається за формулою:
Wпов=СхN,=348·106(м3) Формула 3.5
Де С – площа розрахункової клітини палетки у масштабі робочого графіка, N – кількість кліток у контурі, які на гідрографі відповідають поверхневому стоку.
6) Об’єм підземного стоку обчислюється як :
Wпід=Wр–Wпов=567х106(м3) Формула 3.6
7) Об’єм поверхневого та підземного стоку розраховується у відсотках від об’єму стоку за рік.
W ПОВ =(W ПОВ /W РІЧ ) х 100% = 62% Формула 3.7
W ПІД = 100 – 62 = 38%
Аналіз одержаних даних дозволяє зробити висновок про те, що у живленні річки переважає поверхневе живлення – снігове та дощове.
Частка поверхневого стоку від загального об’єму стоку за рік дорівнює 62%, частка підземного = 38%.
Висновок
В даній курсовій роботі на основі даних метеостанцій Ужгород, В. Березний викладені відомості про основні риси клімату Закарпатської області, вчасності басейну р. Уж (температура вологість повітря, опади, сніговий покров). По даним гідрологічних щорічників «Ресурси поверхневих вод» викладені гідрографічні особливості головної річки – р. Уж і її основних протоків. Надається таблиця основних гідрографічних характеристик, гідрографічна схема річки. Також на основі матеріалів гідрологічних постів надається загальна характеристика водного режиму р. Уж. По характерним по водності рокам будуються комплексні графіки р. Уж – м. Ужгород.
Дані гідрометеорологічних спостережень використовують в сільському господарстві, в плануванні і побудуванні дамб і т.д.
Особливо велике значення гідрологія відіграє в гідротехнічному будівництві і при побудові мостів, водосховищ і каналів.
Список використаної літератури
1 Ресурсы поверхностных вод СССР Т.6 Вып. 1. Западная Украина и Молдавия. Гидрометеоиздат, 1969.
2 Ресурсы поверхностных вод СССР Т.6 Вып. 1. Западная Украина и Молдавия. Гидрометеоиздат, 1978.
3 Климат Ужгорода. Гидрометеоиздат 1991.
4 Агроклиматический справочник по Закарпатской области. Киев, 1960
5 Украинские Карпаты. Киев. Наукова думка. 1988.
6 Государственный водный кадастр 1991 г. Т. II Вып. I. Киев, 1992.
7 Тепловой и водный режим Украинских Карпат. Гидрометеоиздат, 1985.
8 А.И. Чоботарев. Общая гидрология. Гидрометеоиздат, 1975.