Реферат: Суд і процес за законами Хамураппі

Кафедра історії держави та права

Реферат

на тему: “Суд і процес за законами Хамураппі”

Перевірив:

КИЇВ-2004
План

Вступ. 3

1. Законник Хамураппі 5

2. Суд, кримінальне право і процес за законами Хамураппі 8

Висновок. 12

Список використаної літератури. 13

Вступ

Вавилонія — примітивно-рабовласницька держава Древнього Сходу, що розташовувалося по середньому і нижньому плині рік Євфрату і Тигру. Назву своє одержала від міста Вавилон, що було найбільшим політичним і культурним центром держави, і який досягав свого розквіту двічі – у 18 і 7 століттях до нашої ери. Власне Вавилонія займала лише середню частину Межерічча, від устя нижнього Заба (приплив Тигру) на півночі до міста Ниппура на півдні, тобто країну Аккад, що у стародавніх джерелах часто протиставлялася країні Шумер, розташованої в Південній Месопотамії. До сходу від Вавилонії простиралися гірські області, населені эламитами й іншими племенами, а до заходу простирався великий пустельний степ, де кочували в 3-2 тисячоріччях до нашої ери племена аморитів.

Починаючи з четвертого тисячоріччя до нашої ери в Південній Месопотамії жили шумери, мова яких відноситься до найдавнішої групи мов народів Передньої Азії.

Найдавніші поселення, виявлені у власне Вавилонії біля сучасного Джемдет-Насра і древнього міста Кішачи, відносяться до кінця 4-го і початкові 3-го тисячоріччя до нашої ери. Населення тут займалося головним чином рибальством, скотарством і землеробством. Розвивалися ремесла. Кам'яні знаряддя поступово змінювалися мідними і бронзовими. Необхідність осушення боліт і створення зрошувальної мережі обумовило застосування рабської праці в далекій давнині. Ріст продуктивних сил привів до подальшого майнового і соціального розшарування. Поглибленню класових протиріч сприяв розвиток обміну із сусідніми країнами, зокрема з Эламом, звідки привозили камінь, дерево і руду.

Стародавня Вавілонська держава досягла розквіту за царювання Хаммурапи (1792-50 до нашої ери). Головною правовою пам'яткою цього періоду є кодекс Хаммурапи. Різкий розподіл суспільства на класи рабовласників і рабів, виділення з загальної маси вільних людей великих багатіїв, що володіли рабами, худобою і землею, поява проміжних верств населення у виді неповноправних жителів завойованих територій (мушкени), нарешті, масове руйнування общинників характеризують більш складну, ніж раніше, структуру вавілонського суспільства, у якому розгорталася гостра класова боротьба. Це у свою чергу привело до централізації і зміцнення державного апарата, необхідного рабовласникам для придушення й експлуатації трудових мас рабів і бідняків. Так, за царювання Хамураппі оформляється типова для Древнього Сходу деспотія.

1. Законник Хамураппі

У 1901 році французька археологічна експедиція, розкопуючи м. Сузи в Эламі (на схід від Вавилона), знайшла базальтовий стовп, з усіх боків покритий клинописом. Ця унікальна знахідка була відкриттям найдавнішого на землі зводу законів. Він був складений у царювання Хамураппі, царя Вавилона, у XVIII ст. до н.е.

Зверху на стовпі зображений сам Хаммурапі. У руках Хамураппі жезл- символ судової влади, вручений самим богом.

Прагнення представити закони вихідними від бога було у звичаї в усіх древніх законодавців. Таким чином намагалися додати їм велику силу. У древніх євреїв бог сам особисто пішов на гору Синай, щоб вручити Мойсеєві скрижалі законів. В іншому випадку єврейські законодавці намагалися представити складені ними закони зненацька знайденими в храмі. Древні єгиптяни вірили в те, що їхній легендарний цар-законодавець Сесострис одержав закони з рук самого бога.

Законник Хамураппі складається з 282 статей. З них цілком збереглося 247. Інші виявилися стертими. Деякі з них вдалося, утім, відновити по документах знаменитої бібліотеки ассірійського царя Ашурбаніпала.

Законник опинився в Эламі, швидше за все у виді трофея, захопленого і вивезений з Вавилона якимсь переможним эламським царьком. Він повинен був нагадувати про поразку Вавилона. Для цього на очищеному від старих написів місці передбачалося що-небудь хвалебне. Але дні слави Элама, мабуть, були занадто короткими.

На відміну від римлян і слов'ян, що писали свої закони на дерев'яних дошках, східні народи використовували камінь. Дерева тут мало, каменю багато. Виставлений на міській площі «стовп законів» повинний був служити правосуддю, що відбувалося тут же, і одночасно нагадувати: ніхто не може виправдовуватися незнанням права.

Хамураппі випробував, очевидно, особливу пристрасть правосуддю. Дійшли документи про нього як про суддю. В одному зі своїх листів він дає інструкцію щодо допиту хабарників, в іншому — вимагає явки очевидців.

Статті Законника Хамураппі складені зовсім в іншій манері, ніж це прийнято зараз. Ми прагнемо викласти норму закону так, щоб, залишаючись досить конкретної, вона в той же час охоплювала не один який-небудь випадок, а всю сукупність аналогічних явищ. Древній законодавець мислив собі закон інакше. Виросла із судового рішення по конкретній справі, норма права формулювалася так само, як формулюють рішення суду: як рішення частини випадку, казусу. Наприклад: «Якщо людина виб'є зуб рівного собі (по суспільному становищу), та повинно вибити його зуб. » Таку форму викладу називають «казуальною».

Автори законника прагнули групувати статті по їхньому змісту, але строгого розходження між правом кримінальним, цивільним або процесуальним вони не проводили. Це розходження, звичайне для сучасного права, у той час, та й багато сторіч пізніше, не усвідомлювалося.

Законник не може вважатися всеохоплюючим. У ньому не згадуються багато державних і релігійних злочинів, основні види убивства й ін. Покарання за них були, очевидно, настільки звичайними в практиці, що Хамураппі рахував зайвим говорити про них у своєму кодексі. Головними джерелами кодексу були судові рішення самого Хамураппі і вищих судів узагалі.

Право шумерських міст-держав заслуговує на особливу увагу. «Закон і правосуддя, — пише відомий шумеролог С. Крамер, — були основними поняттями для древніх шумерів як у теорії, так і на практиці… археологи знайшли тисячі глиняних табличок із усілякими юридичними текстами: договори, угоди, заповіти, векселі, розписки, судові постанови. У Древньому Шумері учні старших класів присвячували чимало часу вивченню законів і ретельно освоювали важкі і специфічні юридичні формули, а також переписували зводи законів і судові рішення». У недавній час С. Крамер розшифрував текст шумерської таблички III тисячоріччя до н.е. У ній говориться про грошове відшкодування за тілесне ушкодження й ін.

Деякі статті Законника наводять на думку, що важливою причиною кодифікаційної діяльності Хамураппі було бажання пом’якшити соціальні протиріччя вавілонського суспільства, викликані крайніми формами експлуатації селян багатими землевласниками-орендодавцями і лихварями. Кодекс до деякої міри обмежує можливості цього кола користолюбців, піклуючись головним чином про податкові і військові інтереси держави: платником податків і солдатом був селянин, і тому необхідно було запобігти його руйнування.

Разом з численними діловими документами своєї епохи, що дійшли до нас завдяки тому матеріалові, на якому вони були написані, тобто глині, Законник Хамураппі свідчить про значну господарську активність вавілонського суспільства. Продаж землі і будівель, оренда орного поля і саду, наймання биків для роботи в поле, заставу майна при угодах позики- грошовим і натурального — усе це детальним чином регламентується в кодексі.

Але зупинимося на розгляді судочинства і процесу Стародавнього Вавилону, а також кримінального права, а також кримінального права, яке тісно пов’язане з вищезгаданими інститутами.

2. Суд, кримінальне право і процес за законами Хамураппі

Кримінальне право Законника відрізняється, подібно іншим стародавнім кодексам, суворістю.

В основі кримінально-правових представлень авторів Законника знаходиться ідея таліона: покарання є відплата за провину, і тому воно повинно бути «рівним» злочинові. Ця доктрина звичайно виражається афоризмом: «око за око, зуб за зуб».

Ми часто вбачаємо в таліоні одну жорстокість. Тим часом для древніх це був найбільш логічний спосіб обмеження покарання: не більш того що зроблено тобі. виховане на основі первісних представлень про справедливість, воно живилося зрозумілим прагненням послабити ворога настільки, наскільки він послабив тебе, твоє плем'я, твій рід.

Прямолінійне застосування принципу «рівним за рівне» виключає встановлення суб'єктивної сторони дії-наміру, необережності, випадковості.

«Якщо, — говориться в Законнику, — будівельник побудує людині будинок і зробить свою роботу неналежно і будинок обвалиться і заподіє смерть домохазяїнові, будівельника повинні вбити». Стаття припускає встановлення недбалості будівельника й осуд на основі таліона. Але от її закінчення: «Якщо ж він заподіє смерть синові домохазяїна — повинні вбити сина будівельника». Як видно, закон допускає застосування страти до особи, що ніякого відношення до зробленого злочину могла і не мати. У сучасному праві такого роду відповідальність безвинного називається об'єктивним зобов'язанням.

Своєрідним вираженням таліона в Законнику Хамураппі служило правило, відповідно до якого всякий помилковий обвинувач (наклепник) повинний був нести відповідальність у тій мірі, що загрожувала обвинуваченому: хто безпідставно обвинувачував іншого в убивстві, повинен умерти сам. Коли по характеру злочину застосування принципу «рівним за рівне» у точному значенні було неможливе, прибігали до фікції: неслухняному рабу відрізали вухо; синові, що образив батька, відрізали язик: лікареві, що зробив невдалу операцію, відрізали пальці і т.д. Це називають звичайно таліоном символічним.

Таліон такий же древній, як кровна помста. Але зберігається він довше. У Законнику Хамураппі кревної помсти вже немає.

У Законнику Хамураппі є таке покарання як штраф, який зазначений у строго визначених розмірах. Величина штрафу може бути більша або менша. Вона залежить як від тяжкості злочину, так і від соціального стану сторін.

От відповідний приклад: " Якщо людина вдарить особу, що займає більш високе положення, чим він сам, повинне вдарити його… 60 разів батогом з волячої шкіри. Якщо авілум ударить по щоці рівного собі… він повинний відважити одну міну срібла (500 грамів): якщо мушкенум ударить по щоці мушкенума — він повинний відважити 10 сиклей срібла (у 6 разів менше ).

Інший приклад дають ст. 23-24 Законника. Перша з них ставить за обов'язок сільській громаді відшкодувати збиток, нанесений людині грабіжником, якщо злочин зроблений на території громади, а винний не знайдений; друга встановлює, що буде додатковий штраф, «якщо при цьому загублене життя». Звичай цей, що нагадує " дику виру" Російської правди, набагато древніший Законника Хамураппі, але збережений з метою встановлення кругової відповідальності членів громади.

Класовий зміст Законника не викликає сумніву. Досить ознайомлення з тими його статтями, що загрожують стратою за надання допомоги рабові, що біг, за замах на священний принцип власності.

“… Якщо людина вивела за міські ворота або палацевого раба, або палацеву рабиню, або раба мушкенума, або рабиню мушкенума, то він повинний бути убитий.

Якщо людина сховала у своєму будинку збіглих раба або рабиню, що належать палацові або ж мушкенуму, і не вивів них на клич глашатая, то хазяїн будинку повинний бути страчений. Якщо людина піймала в степу збіглого раба або рабиню і привів його до його хазяїна, то хазяїн раба повинний дати йому два сикля срібла...”

Крадіжка худоби або човна карав величезним штрафом (у 10-30 разів більше вартості украденого ) “… Якщо людина украла або вола, або вівцю, або осла, або свиню, або ж човен, то, якщо це належить богові або палацові, він повинний заплатити в тридцятикратному розмірі, а якщо це належить мушкенуму, він повинний відшкодувати в десятикратному розмірі. Якщо злодій не має чим платити, він повинний бути убитий… “.

Законник Хамураппі майже не говорить про державні злочини, але в одному з вавілонських літературних пам'ятників ( Діалог між паном і рабом) ми читаємо: " Не піднімай повстання. Людину, що підняла повстання, або убивають, або засліплюють, або схоплюють, кидаючи в темницю”.

Інший літературна пам'ятка Вавилона, так називана Сповідь-заклинання, вказує і на інші злочини: на образу богів, гріх проти предків та ін.

Страта, як покарання, згадується в Законнику в 30 випадках. Була вона, як правило, болісна: це спалення, утоплення, посаження на кіл тощо.

Розбіжності між виконавцем злочину і його співучасником (приховувачами, підбурювачами) Законник Хамураппі не встановлює. Не розрізняються і стадії розвитку умисного злочину, тобто готування, замах. Разом з тим Законникові не далеке представлення про пом'якшення покарання. Штрафом, а не смертю карається, наприклад, убивство в бійці, якщо буде доведено, що убивця не мав наміру убити.

Про судовий процес Законник Хаммурапи говорить мало. Судоговоріння відбувалося привселюдно на паперті храму. Судові функції здійснювалися, як правило, спеціальний чиновником, але були і судові колегії, складені з «найстарших і іменитих людей міста». Жреці брали участь у процесі тільки тоді, коли вони приймали клятву свідків. У скрутних випадках судді прибігали — як і в інших країнах — до клятви перед статуями богів ( Шамаша і Мардука). Вищою судовою інстанцією був цар.

Висновок

Закони Хаммурапи — збірник моральних встановлень або звіт пануючи перед богами з описом тих судових справ, що розбирав Хамураппі — так дотепер думають багато істориків. Закони Хамураппі дають історикам широку картину життя Древнього Вавилона. У цілому ж, Закони Хамураппі були спрямовані на підтримку існуючого життя і, на думку ряду істориків, перешкоджали змінам у суспільстві.

«Закони» належать до найважливіших джерел по древньовавилонському і взагалі древньосхідному праву, на довгий час послужили основою вавілонського права і тим самим дають можливість відновлювати багато сторін соціально-економічного ладу Месопотамії II тис. до н.е.

Варто врахувати, що Хамураппі, істотно підсиливши роль держави в суспільному і господарському житті країни (згодом частково втрачену), не змінив основ цього життя, як вони склалися на початку тисячоріччя і зберігалися аж до його кінця, а частково і пізніше.