Реферат: Судова система України

МВС УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Навчально-науковий інститут права, економіки та соціології

Кафедра адміністративного права

Курсоваробота

натему: “СУДОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ”

Харків-2008

Зміст

Вступ

1. Основніпоняття й інститути судової системи

2.Правосуддяв Україні

3. Система судів загальної юрисдикції

3.1. Структурасистеми судів загальної юрисдикції

3.2.Місцеві суди

3.3. Апеляційнісуди

3.4. Військові суди

3.5.Вищі спеціалізовані суди

3.6.  Верховний Суд України

4.Конституційний Суд України

Висновки

Список літератури

Вступ

Суди в Україніутворюють судову систему, для якої, як і для кожної системи, характерні певнізв’язки і відносини між окремими її елементами (судами), а також притаманнітакі властивості як ієрархічність, багаторівневість, структурованість. Судовасистема України, уособлюючи орга­ні­заційний аспект судової влади — однієї згілок державної влади, — віддзеркалює особливості організації цієї влади унашій державі, відповідає рівню соціально­економічного розвитку, пануючим усуспільстві поглядам на місце суду в системі механізмів державної влади,накопиченому досвіду і певним традиціям.

Відмітна рисасудової системи України полягає в тому, що вона є системою унітарної держави,котра, на відміну від федеративних держав, де існує система як федеральних су­дів,так і судів окремих суб’єктів федерації (штатів, земель, областей і країв), маєєдину судову систему, яка не передбачає поділ предмета юрисдикції між судами заознакою приналежності до різних внутрішньодержавних утворень.

Другою відмінністюсудової системи України є існування двох гілок судової системи: КонституційногоСуду і судів загальної юрисдикції.

З двох моделей функціонування інституту судової охорони Конституції —американської, коли вказану функцію здійснюють суди загальної юрисдикції, таєвропейської, коли для вирішення вказаного завдання утворюється спе­ці­алізованийорган, — Україна обрала європейську модель, конституційно закріпивши утворенняКонституційного Суду України — єдиного органу конституційної юрисдикції.

Третьоювідмінною рисою судової системи України є моноцентризм системисудів загальної юрисдикції. На відміну від біцентризму, що існував понад десятьроків, коли підсистему загальних судів очолював Верховний Суд України, апідсистему господарських (тоді арбітражних) — рівний йому за статусом Вищийгосподарський (тоді арбітражний) суд України, то тепер і підсистему загальних,і підсистему спе­ціалізованих судів очолює Верховний Суд України.

Отже, судовусистему України утворюють Конституційний Суд України та суди загальноїюрисдикції. Останні у свою чергу складаються з загальних та спеціалізованихсудів. До загальних належать районні, районні у містах, міські та міськрайоннісуди, військові суди гарнізонів, апеляційні суди областей, апеляційні суди містКиєва та Севастополя, апеляційний суд Автономної Республіки Крим, військовіапеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово­Морських Сил України, атакож Апеляційний суд України.

Спеціалізованимисудами є господарські суди областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва таСевастополя, апеляційні господарські судиокругів та Вищий господар­ський суд України, а також окружніадміністративні суди, апеляційні адміністративні суди округів та Вищий адміні­стративнийсуд України.

Очолює системусудів загальної юрисдикції Верховний Суд України.

1. Основні поняття й інститути судовоїсистеми

Формуваннясудової системи і регулювання її діяльності базується на комплексномузастосуванні певних принципів та інститутів, повнота втілення і характер котрихобумовлюють той чи інший її вигляд.

Для опануваннязнаннями щодо механізмів побудови судової системи слід чітко уявляти, якимитермінами позначене те чи інше поняття, який зміст воно має. До таких понятьналежать: суд; склад суду, судові інстанції; гілка судової системи; рівень(ланка) судової системи.

Поняття«суд» є одним з основних як у науці судоустрою, так і в судоустрійномузаконодавстві. Між тим воно має декілька значень, тому що зміст йогообумовлений тим, застосовується це поняття в тій чи іншій галузі права (законодав­ства)чи на побутовому рівні. Але й при застосуванні в галузях права зміст цьогопоняття іноді можливо визначити лише у контексті.

Так, в загальнійтеорії права та у конституційному праві термін «суд» являє собою переважноузагальнене поняття органу, наділеного повноваженням щодо реалізації одного звидів державної влади — судової. Тобто, у цьому значенні суд перш за все єорганом судової влади без уточнення — який, де, з якою компетенцією тощо.

У другомузначенні суд — це конкретна судова установа, що має додаткові характеристики,які уточнюють та індивідуалізують його, а також визначають його територіальнута предметну юрисдикцію (районний — міський, загальний — спеціалізований,місцевий — апеляційний).

У третьомузначенні поняття «суд» є ідентичним процесуальному поняттю «судове засідання»,тобто процесуальній формі здійснення правосуддя у судових стадіях і судовихпровадженнях.

Четвертезначення слова «суд» щільно пов’язане з особами, які судять, тобто суддями,незалежно від їх кількісного складу. І суддя, що постановляє вирок чи рішенняодноособово, і суд у складі декількох суддів чи у складі суддів і народнихзасідателів — всі вони діють як суд.

Вказані значенняпоняття «суд» не вичерпують всього різноманіття змісту цього слова, аледозволяють при ви­вче­н­ні навчальної дисципліни «Організація судових таправоохоронних органів» розглянути основні ознаки названої категорії і їїфункціональне призначення в законодавстві про судоустрій.

Складсуду. Судє установою, в якій можуть працювати від декількох до більше ста суддів. (Порядз ними в суді працює апарат суду, що складається з державних службовців,діяльність яких націлена на організаційне забезпечення роботи суду. Вони єпрацівниками суду і ніколи не охоплюються поняттям «склад суду» в будь­якомузначенні.) Більший, у порівнянні з місцевими судами, обсяг повноважень вищихсудів потребує утворення певних структурних підрозділів, на які покладеновиконання окремих повноважень. Ці, а також деякі інші фактори вплинули на те,що і в законодавстві, і, відповідно, в теорії судоустрою словосполучення «складсуду» набуло декілька значень.

У першому значенні «склад суду» означає посадовий склад суддів того чиіншого суду. Наприклад, місцевий суд складається з суддів місцевого суду,голови та заступників голови суду (ч. 3 ст. 21 Закону України «Просудоустрій України»). Або до складу апеляційного суду входять судді, якправило, обрані на посаду безстроково, голова суду та його заступники(ч. 4 ст. 25 вказаного Закону). Отже, під судом тут розуміється певна судоваустанова, а під складом суду — посадовий склад суддів цієї судової установи. Увказаному значенні словосполучення застосовується також у ст. 38 «Вищі судовіоргани спеціалізованих судів» і ст. 48 «Склад Верховного Суду України» ЗаконуУкраїни «Про судоустрій України».

У другомузначенні словосполучення «склад суду» характеризує наявність певної внутрішньоїструктурованості судової установи і тому застосовується для визначенняконкретних структурних підрозділів. Так, ст. 25 «Види і склад апеляційних судів»Закону у п. 6 визначає, що «Апеляційний суд України діє у складі:

1) судовоїпалати у кримінальних справах;

2) військовоїсудової палати».

Це ж значення вказаного поняття застосовується у ч. 2 ст.48 «Склад Верховного Суду України».

Третє значення поняття«склад суду» означає кількісний та якісний склад суддів, уповноважених закономдля розгляду і вирішення конкретної судової справи (ст. 13 Закону України «Просудоустрій України»).

Вкладаючи саме такий зміст у це поняття, закон визначає, що суд першоїінстанції розглядає справи одноособово (тобто одним суддею, який діє як суд), колегією суддів абосуддею і народними засідателями, а у випадках, визначених процесуальним законом, — також і судом присяжних. У двох останніхвипадках змінюється і якісний склад суду, оскільки в нього вводиться народнепредставництво. Склад суду першої інстанціїдеталізовано у процесуальному законодавстві України (див.: ст. 46 «Складгосподарського суду» ГПК; ст. 18 «Склад суду» ЦПК; ст. ст. 23–24 Кодексуадміністративного судочинства; ст. 17 «Колегіальний і одноособовий розглядсправ» КПК). Вказані норми свідчать про те, що склад суду при розгляді справ упершій інстанції обумовлений також видом справи: кримінальної, цивільної,господарської чи адміністративної.

Наприклад, розглядсправ у господарському суді за суттю по першій інстанції здійснюєтьсяодноособово. Однак залежно від категорії і складності справи її може бутирозглянуто колегіально у складі трьох суддів.

Кримінальнісправи розглядаються в суді першої інстанції одноособово, крім випадків,передбачених законом. Так, кримінальні справи про злочини, за які закономпередбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років,розглядаються в суді першої інстанції судом у складі трьох осіб, якщо підсуднийзаявив клопотання про такий розгляд. А якщо розглядається кримінальна справапро злочин, за який законом передбачена можливість призначення покарання у видідовічного позбавлення волі, суд діє у складі двох суддів і трьох народнихзасідателів.

Якщо ж справарозглядається в апеляційному, касаційному порядку, суд діє у складі на менштрьох професійних суддів відповідно до процесуального закону. ГПК передбачає ітакий варіант: колегію суддів у складі трьох або більшої непарної кількостісуддів (ч. 3 ст. 4<sup/>).

Іноді закон потребує у порядку виключного провадження і більшоїчисельності при колегіальному вирішенні справи. Так, розгляд клопотання проперегляд судового рішення з підстав неправильного застосування кримінальногозакону чи суттєвого порушення вимог кримінально­процесуального закону, якіістотно вплинули на правильність судового рішення, здійснюється на спільномузасіданні судових палат Верховного Суду України, уповноважених на розглядкримінальних справ (тобто Судової палати з кримінальних справ і Військовоїсудової колегії). Судове засідання є правомочним за наявності не менше двохтретин складу кожної із палат.

Судовіінстанції. Судова інстанція — це поняття категоріального значення, яке є одним з визначальнихчинників побудови судової системи. Інститут судових інстанцій, їх види,кількість, сутність є відбиттям усього історичного шля­ху існування суду вкожній державі з її традиціями, досвідом, надбанням.

За часівКиївської Русі суд був народним і самостійним. Навіть князі, що мали також івладу суду, здійснювали її через уповноважених осіб, які справляли правосуддяспільно з обраним представником народу. Така побудова суду мала передумовоювелику повагу до нього, яка не залежала від того, хто саме вчинював правосуддя,а відтак, і не було потреби в оскарженні і перегляді судових рішень.

Після входженняпівденної частини Київської Русі до Великого Князівства Литовського і Польщі, всудовій системі котрих вже існували повноваження по перегляду судових рішень,апеляція (тобто новий розгляд справи по суті суддями вищого суду) сталазвичайним видом перегляду справ з визначенням, які саме суди і відносно якихмають бути судами апеляційної інстанції.

В Російській державі інститут перегляду судових рішень існував з часівСудебника 1497 року: спочатку у вигляді не загального (звичайного), анадзвичайного способу оскарження, а значно пізніше (у XVIII сторіччі) — увигляді апеляційного оскарження. За своїм змістом це апеляційне провадження було ревізійним, а саме: просування справи увищий суд від­бувалося або на вимогу закону, або у випадках протиріч між судомі адміністрацією, судом і прокурором. Право скарги, тобто реалізаціясуб’єктивного права зацікавленої особи, було вкрай обмежене. Справа послідовнопроходила багато інстан­цій, кожна з яких мала право винести своє рішення.

Судова реформа1864 р. встановила принципи двох ін­­станцій, тобто справи по суті моглирозглядатися лише у двох інстанціях: першій та апеляційній. Рішення судівдругої (апеляційної) інстанції були остаточними і підлягали невідкладному виконанню.У якості надзвичайного порядку оскарження було запроваджено касаційнеоскарження рішень, які набрали сили закону. Загальним правилом було, що длякожної справи встановлювалося не більше однієї апеляційної і однієї касаційноїінстанції. Касаційний перегляд мав інші підстави й інші завдання: переглядздійснювався з метою забезпечення державного завдання єдності застосуваннязаконів у всій державі. І апеляційний, і касаційний суди були обмежені в обсязіперегляду межами скарги. Але оскільки апеляційний суд розглядав справу, товін був зобов’язаний її вирішити, не повертаючи її до суду першоїінстанції для нового розгляду. Касаційний суд справу не розглядав, тобто невирішував спір між сторонами, а оцінював постановлене судове рішення з позиційрозуміння судом істинного змісту закону і правильності застосування його напрактиці. Отже, касаційний суд судив не справу, а рішення по справі, йогозусилля були спрямовані не на досягнення вірного рішення, а на скасуваннянезаконного. Визнаючи рішення незаконним, касаційний суд скасовував його іпередавав справу в інший суд, але того ж рівня, що й суд, рішення якого булоскасовано.

Ці повноваження,а головне, завдання забезпечення однакового розуміння, тлумачення тазастосування законів, яке могло бути реалізоване за наявності єдиногосудового органу з такою функцією, мали своїм наслідком утворення тільки одногокасаційного суду: Кримінального та Цивільного касаційних департаментівПравлячого сенату. Їхні рішення мали керівне, спрямовуюче, повчальне значеннядля суддів. Тому Статути передбачали обов’язкове оприлюднення усіх касаційнихрішень у офіційних виданнях.

У судахзагальної юрисдикції (загальних та спеціалізованих), що діють в Україні,судочинство здійснюється у декількох інстанціях, кожна з яких має свою особливість.Усі процесуальні кодекси передбачають розгляд справ у трьох судових інстанціях:першій, апеляційній та касаційній.

Судомпершої інстанціїєсуд, який уповноважений в межах своєї компетенції первісно розглянути івирішити кримінальні, цивільні, господарські, адміністративні справи. Судипершої інстанції розглядають справу по суті, встановлюючи обґрунтованість,необґрунтованість чи часткову обґрунтованість позову (спір про право цивільнечи про захист прав, свобод та інтересів у публічно­правових відносинах) абовинність чи невинність особи (при обвинуваченні її у вчиненні злочину). Прирозгляді справи по суті до суду викликаються позивач, відповідач, обвинувачений(підсудний), потерпілий, свідки, щоб завдяки їхнім свідченням, а такождокументам, речовим доказам були отримані фактичні дані, на підставі якихвстановлювалися б обставини, що мають значення для вирішення справи. Вирішеннясправи по суті завершується відповідним актом правосуддя: вироком покримінальних справах, рішенням по цивільних та господарських, постановою посправах адміністративної юрисдикції.

Судапеляційної інстанції — це суд, якийрозглядає апеляції на рішення судів першої інстанції, що не набрали законноїсили, з вирішенням питання про законність і обґрунтованість оскаржуваних рішень.

Метою зверненнядо апеляції є перерішення, тобто повторний розгляд справи у цілому або вчастині.

Існують два видиапеляції: повна і неповна.

Неповнаапеляція означає перегляд рішень судів першоїінстанції на підставі лише фактичних даних, встановлених ним з матеріалів,наданих особами, які брали участь у справі в суді першої інстанції.

При повнійапеляції особи, що беруть участь у справі, можуть надавати в апеляційнихсудах поряд з раніше дослідженими й нові матеріали. При повній апеляції, навідміну від неповної, суд при розгляді скарги не вправі повернути справу длянового розгляду в суд першої інстанції, а повинен сам винести нове рішення.Таким чином, при повній апеляції суд апеляційної інстанції здійснює перевіркуправильності розгляду і вирішення судом першої інстанції справи, а при неповній— перевірку рішення (вироку). Запропоноване у вітчизняному судочинстві апеляційнепровадження є змішаним, тобто воно містить елементи як повної, так інеповної апеляції, вид якої залежить переважно від змісту апеляцій­ної скаргита тих вимог, що в ній сформульовані.

У судіапеляційної інстанції справа може перевірятися або у повному обсязі,або в обсязі вимог, вказаних в апеляції. При створенні інститутівперегляду судових рішень за­хідноєвропейські держави виходили з принципу tantumdevolutum guantum appellatum — «скільки скарги — стільки й рішення».Відбиттям цього принципу стали відповідні правила у законодавстві цих країн,згідно з якими апеляційний суд перевіряє вірність рішення першої інстанціївідносно особи, що подала скаргу, і лише відносно тієї частини рішення судупершої інстанції, що нею оскаржена.

В Україні довведення апеляційного порядку другою інстанцією була касаційна. Суд касаційноїінстанції був зобов’язаний перевірити законність і обґрунтованість рішення судупершої інстанції у повному обсязі як в оскарженій, так і в неоскарженійчастині, як відносно осіб, котрі подали скарги, так і відносно тих, які скаргине подавали. Тобто касаційна інстанція мала значні ревізійні повноваження.Після запровадження у якості другої інстанції апеляційної обсяг перегляду буввизначений у процесуальному законодавстві по­різному. Якщо цивільнепроцесуальне законодавство виходячи з диспозитивності цивільного судочинстваповністю втілило принцип пов’язаності суду вимогами скаржника, то кримінально­процесуальнезаконодавство реалізуючи принцип публічності, залишило суду можливість вийти замежі апеляції, якщо її розгляд дає підстави для прийняття рішення на користьосіб, щодо яких апеляції не надійшли. У такому випадку апеляційний судзобов’язаний прийняти таке рішення.

Поряд з правомна оскарження рішення суду в апеляційному порядку Конституція надає правоучасникам процесу оскаржувати судові рішення в касаційному порядку. Тобто вУкраїні запроваджена двохінстанційність перевірки судових рішень заініціативою сторін. За загальним правилом, касаційний порядок переглядуздійснюється відносно рішень, що набрали законної сили, тобто виконані чивиконуються, і лише відносно законності судового рішення. Перевірка обґрунтованостісудового рішення (оцінка від­по­відності висновків суду встановленим у справіобставинам) відбувається при апеляційному перегляді.

Нове вітчизнянепроцесуальне законодавство розвивається в цілому саме у такому напрямку.

По­перше,касаційна скарга може бути подана лише на рішення, що набрало законної сили. По­друге,підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом нормматеріального права чи порушення норм процесуального права. По­третє, до судукасаційної інстанції звернення можливе після використання механізмів захиступрав та інтересів у суді попередньої — апеляційної інстанції. (Це правило не єзагальним. З нього є винятки, які передбачені Кримінально-­процесуальним таГосподарським процесуальним кодексами України. І якщо у КПК це обумовленонезавершеністю побудови підсистеми загальних судів зі збереженимиповноваженнями апеляційних судів розглядати у визначених законом випадкахсправи по першій інстанції, то у ГПК це обумовлено наявністю застарілихпідходів до формулювання вказаних норм.)

Судом касаційноїінстанції в Україні у системі загальних судів є Верховний Суд України, а всистемі спеціалізованих судів — відповідний Вищий суд.

Отже, під судовоюінстанцією розуміють судовий орган в цілому або його структурнийпідрозділ, що виконує певну процесуальну функцію при здійсненні правосуддя.Судові інстанції відрізняються колом процесуальних повноважень по розглядусправи і прийняттю судових рішень. Кожна наступна інстанція є вищестоящим судомвідносно судової інстанції, що раніше постановила рішення по справі. Судапеляційної інстанції є вищим відносно суду першої ін­стан­ції. Суд касаційноїінстанції є вищим відносно суду апеляційної інстанції. Іноді одна судоваустанова наділяється декількома інстанційними повноваженнями. Наприклад,апеляційні обласні суди наділені повноваженнями по розгляду кримінальних справяк суди другої (апеляційної) ін­станції, а у випадках, передбачених законом, іяк суди пер­шої інстанції.

Аналогічнаструктура повноважень в апеляційних адміністративних та господарських судахокругів. Одна й та сама скарга не може послідовно проходити обидві інстанції водному й тому ж суді. Це порушило б міжнародно­правові вимоги, підтвердженібагатьма рішеннями Європейського суду з прав людини щодо забезпеченняздійснення правосуддя безстороннім, неупередженим судом.

Отже, такі чинники як необхідність забезпечення кожному розгляду йогосправи в суді за суттю (по першій інстанції), реалізація його права (окрімвипадків, встановлених законом) на апеляційне і касаційне оскарження рішень зодночасною забороною розгляду справи в одній судовій установі по двомінстанціям стали найважливішими крите­ріями побудови судової системи, а самевизначили кількість її рівнів (ланок).

Поняття «ланка» — суто судоустрійне, воно застосовуєтьсядля відокремлення в окремій судовій підсистемі судових установ, що за своїмстатусом знаходяться на одному рівні. Зміст поняття «ланка судовоїсистеми» визначається колом повноважень, наданих тій чи іншійсудовій установі, і обсягом обов’язків, які вона виконує. Суди, якіутворюють певну ланку судової системи, мають однакову предметну компетенцію,аналогічну структуру, ті ж самі функції і діють в межах територіальних одиниць,прирівняних одна до одної. Так, основну, нижню ланку в системі загальних судівутворюють районні, районні в містах, міські та міськрайонні суди, а такожвійськові суди гарнізонів. Другою ланкою є апеляційні суди областей, міст Києвата Севастополя, апеляційний суд Автономної Республіки Крим.

Отже, юридичнокоректним є застосування поняття «ланка» лише в кожній підсистемі судів:загальних, адміністративних, господарських, тому що систему судів загальноїюрисдикції утворюють не тільки загальні, а й спеціалізовані суди. Вонивідрізняються як від загальних, так і поміж собою. У загальних, господарськихта адміністративних судах різні предмет компетенції, структура, інстанційніповноваження, територія. Тому й суди, що утворюють певну ланку в підсистемігосподарських чи адміністративних судів, не є ідентичними за вказаними ознакамиланці такого ж рівня в підсистемі загальних судів. Тому застосовувати поняття«ланка судової системи» необхідно поряд з визначенням певної підсистеми:загальної чи спеціалізованої, адміністративної чи господарської.

Успеціалізованих судах нижчу ланку судової системи утворюють:

·         господарські суди Автономної РеспублікиКрим, обласні, міські Києва та Севастополя;

·         адміністративні окружні суди.

Другу ланкуутворюють:

ü  апеляційні господарські суди округів;

ü  апеляційні адміністративні суди округів.

Третю ланкуутворюють відповідно Вищий господарський суд України і Вищий адміністративнийсуд України.

Четвертою ланкоюдля обох гілок спеціалізованих судів є Верховний Суд України.

Для визначення підсистеми судів, які входять до єдиної системи судівзагальної юрисдикції, в літературі застосовують також поняття «гілкасудової системи». На відміну від поняття «ланка», яке покликане бутиелементом систематизації такого складного і різноманітного утворення як судовасистема України «по горизонталі», поняття «гілка судової системи»застосовується для відокремлення певних її підсистем, тобто «по вертикалі»,констатуючи певну їх автономність у межах єдиної судової системи: гілказагальних судів, гілка адміністративних судів, гілка господарських судів.

2.Правосуддя в Україні

Відповіднодо Конституції України правосуддя в Україні   здійснюється виключно судами. Делегування   функцій   судів,   а   також   привласнення цих функцій іншимиорганами чи посадовими особами не допускаються.

Юрисдикція  судів   поширюється   на   всі    правовідносини, що виникають у державі.

Судочинство здійснюється  Конституційним  Судом  України   та  судами загальної юрисдикції.

Народбезпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів іприсяжних.

Судові  рішення ухвалюються судами іменем Україниі є обов'язковими до виконання на всійтериторії України.

Система  судів   загальної   юрисдикції   в   Україні будується за принципамитериторіальності і спеціалізації.

 Найвищим судовим органом  у  системі  судів  загальної  юрисдикції  є ВерховнийСуд України.

Вищимисудовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Відповідно до  закону  діють  апеляційні  та  місцеві  суди.       Створення надзвичайних таособливих судів не допускається.

Незалежністьі недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Вплив насуддів у будь-який спосіб  забороняється.       Суддя не може бути без згодиВерховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувальноговироку судом. Судді    обіймають посади безстроково, крім суддівКонституційного Суду  України  та  суддів,  які   призначаються   на  посадусудді вперше.

Суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі:

1)закінчення строку,  на який його обрано чи призначено;

2)досягнення суддею шістдесяти п'яти років;

3)неможливості   виконувати   свої   повноваження за станом здоров'я;

4)порушення  суддею  вимог  щодо несумісності;

5)порушення  суддею  присяги;

6)набрання  законної  сили обвинувальним вироком щодо нього;

7)припинення його громадянства;

8)визнання  його безвісно відсутнім або оголошення померлим;

9)подання суддею заяви про  відставку  або   про   звільнення   з посади завласним бажанням.

Повноваженнясудді припиняються у разі його  смерті. Держава забезпечує особисту безпекусуддів та їхніх сімей.

Правосуддя здійснюють  професійні  судді  та,  у  визначених   законом випадках, народні засідателі  і   присяжні.

Професійнісудді  не  можуть   належати   до   політичних   партій   та профспілок, брати  участь  у  будь-якій   політичній    діяльності,    матипредставницький  мандат,  обіймати   будь-які   інші   оплачувані    посади,виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької  та творчої.

Напосаду  судді  може  бути  рекомендований  кваліфікаційною  комісією суддівгромадянин України,  не  молодший  двадцяти  п'яти  років,  який  має вищуюридичну освіту і стаж роботи у галузі  права  не  менш  як  три  роки,проживає в Україні не менш як десять років  а володіє державною мовою.

Суддямиспеціалізованих судів можуть бути  особи,   які   мають  фахову підготовку  з питань  юрисдикції   цих   судів.   Ці    судді  відправляють правосуддя лише ускладі колегій суддів.

 Додатковівимоги до окремих категорій суддів щодо стажу,  віку  та  їх професійного рівнявстановлюються законом.

Захист професійних  інтересів  суддів  здійснюється    в    порядку, встановленомузаконом.

Першепризначення на  посаду   професійного   судді  строком  на  п'ять роківздійснюється Президентом  України. Всі інші судді,   крім   суддівКонституційного Суду України,  обираються Верховною Радою України безстроково, в  порядку,  встановленому законом.

ГоловаВерховного Суду України обирається на посаду та звільняється   з   посадишляхом таємного голосування Пленумом Верховного Суду України в порядку,встановленому законом.

Суддіпри здійсненні правосуддя незалежні, підкоряються лише закону.

Судочинствопровадиться суддею одноособово,  колегією  суддів чи судом присяжних.

 Основними засадами  судочинства  є:

1)законність;

2)рівність усіх учасників  судового  процесу  перед   законом   і судом;

3)забезпечення доведеності вини;

4)змагальність сторін та свобода  в  наданні  ними   суду своїх доказів і удоведенні перед судом їх переконливості;

5)підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

6)забезпечення обвинуваченому права  на  захист;

7)гласність судового процесу та  його   повне   фіксування технічними  засобами;

8) забезпечення  апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крімвипадків, встановлених законом;

9)обов'язковість рішень  суду. Законом  можуть  бути  визначені також інші засадисудочинства в судах окремих судових юрисдикцій.

За неповагу до суду і судді  винні   особи   притягаються  до юридичноївідповідальності.

Державазабезпечує фінансування та належні умови для  функціонування судів і діяльностісуддів. У Державному бюджеті України окремо  визначаються видатки на утриманнясудів.

Для  вирішення   питань    внутрішньої    діяльності    судів      діє суддівськесамоврядування.

ВУкраїні діє Вища рада юстиції, до відання  якої належить:

1)внесення подання про призначення  суддів  на  посади  або   про звільнення їх зпосад;

2)прийняття рішення  стосовно  порушення  суддями  і  прокурорами вимог щодонесумісності;

3) здійснення дисциплінарного   провадження   стосовно   суддів Верховного СудуУкраїни і суддів вищих  спеціалізованих  судів   та  розгляд скарг  на рішення  про  притягнення  до    дисциплінарної  відповідальності суддівапеляційних та  місцевих  судів,  а  також прокурорів.

 Вища рада юстиції складається   з   двадцяти   членів.   Верховна  РадаУкраїни,  Президент  України,   з'їзд   суддів   України,   з'їзд  адвокатівУкраїни,  з'їзд  представників  юридичних  вищих   навчальних  закладів   танаукових установ  призначають  до  Вищої  ради  юстиції   по  три  члени,  авсеукраїнська конференція працівників   прокуратури   -  двох  членів  Вищоїради юстиції. До  складу   Вищої   ради   юстиції   входять   за    посадою   Голова Верховного Суду  України,  Міністр  юстиції  України,  Генеральний прокурор України.

3.  Система судівзагальної юрисдикції

3.1. Структура системи судівзагальної юрисдикції

Власне система судів загальної юрисдикції визначена в Законі «Просудоустрій України», який розвинув і деталізував відправні положення, закріплені в Конституції. Згідно з цим Закономсистема судів загальної юрисдикції складається з загальних таспеціалізованих судів. Загальні суди розглядаютькримінальні та цивільні справи, а також справи про адміністративніправопорушення. Спеціалізованими є господарські суди, які розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин,а також деякі інші справи, віднесені процесуальним законом до їхпідсудності. До спе­ціалізованих належать йадміністративні суди, які розглядають справи, пов’язані з правовідносинами усфері державного управління та самоврядування (справи адміністративної юрисдикції).

Підсистемузагальних судів утворюють місцеві районні, районні у містах, міські таміськрайонні суди, а також вій­ськові суди гарнізонів. Їх відносять до судівпершого рівня. Другий рівень у підсистемі загальних судів утворюють апеляційнісуди, до яких включено апеляційні суди областей, міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим,військові апеляційні суди регіонів таапеляційний суд Військово­Морських Сил України. Вжи­ван­ня поняття «апеляційний» у назві вказаних судів неозначає, що вони наділені повноваженнями щодо розгляду справ лише вапеляційному порядку. У випадках, передбачених законом, вони здійснюють розглядсправ по першій інстанції. Наявність двох інстанційних повноважень у судахдругого рівня обумовила необхідність третього рівня в підсистемі загальнихсудів, який в Законі представлений Апеляційним судом України.

На четвертомурівні судової системи знаходиться Верховний Суд України, який стосовнозагальних судів наділений повноваженням переглядати в касаційному порядкурішення, постановлені місцевими, апеляційними судами та Апеляційним судомУкраїни.

Підсистемуспеціалізованих судів утворюють господарські та адміністративні суди.

Місцевимигосподарськими судами (першого рівня) є господарські суди Автономної РеспублікиКрим, областей, міст Києва та Севастополя.

Місцевимиадміністративними судами є окружні суди, що утворюються в округах відповідно доУказу Президента України.

Апеляційнимиспеціалізованими судами (тобто судами другого рівня) є апеляційні господарськісуди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округахвідповідно до указів Президента України. Вони розглядають справи тільки вапеляційному порядку.

Третій рівеньпідсистем спеціалізованих судів складають Вищий господарський суд України таВищий адміністративний суд України. На разі утворення інших видівспеціалізованих судів мають бути утворені відповідні вищі суди. Конституція невизначила зміст поняття «вищий суд», а Закон України «Про судоустрій України»встановлює, що вищі су­ди є вищою судовою інстанцією спеціалізованих судовихгілок, які розглядають в касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції,а також інші справи у випад­ках, визначених процесуальним законом, даютьспе­ціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз’яснення з питаньзастосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції.

Верховний СудУкраїни, який є найвищим судовим органом і в підсистемі загальних, і впідсистемі спеціалізованих судів, може переглядати справи, розглянуті вищимиспеціалізованими судами у касаційному порядку за винятковими або нововиявленимиобставинами.

3.2. Місцеві суди

Місцевимизагальними судами є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, атакож військові суди гарнізонів.

Місцевимигосподарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей,міст Києва та Севастополя.

Місцевимиадміністративними судами є суди окружні, що утворюються в округах відповідно доУказу Президента України.

Склад місцевогосуду утворюють судді місцевого суду, голова та заступник голови суду. Якщо умісцевому суді кількість суддів перевищує п’ятнадцять, може бути призначенобільше одного заступника голови суду.

Місцеві судискладають першу ланку (рівень) у системі судів загальної юрисдикції. Їх такожзаведено йменувати основною ланкою судової системи, оскільки вони становлятьпереважну більшість усіх судових органів, а також як суди першої інстанціїрозглядають майже усі (за незначним винятком) судові справи. Підсудністьокремих категорій справ щодо первісного розгляду їх по першій інстанції вищимисудами визначається процесуальним законодавством.

Предметна юрисдикціязагальних та спеціалізованих судів визначена загальним чином у судоустрійномута більш детально у процесуальному законодавстві.

Місцеві загальнісуди розглядають кримінальні, цивільні та адміністративні справи, а такожсправи про адміністративні правопорушення.

3.3. Апеляційні суди

Апеляційні судиє другим рівнем (ланкою) в системі судів загальної юрисдикції, які призначеніреалізувати конституційний принцип щодо забезпечення апеляційного оскарженнярішень суду. В Україні діють загальні та спеціалізовані апеляційні суди.

Судовіокруги (територія, на яку поширюєтьсяюрисдикція суду) в загальних і спеціалізованих апеляційних судах неспівпадають. Окрім того, в підсистемі загальних судів назва суду і межісудового округу визначені законом. Щодо спеціалізованих судів, то вирішеннявказаного питання віднесено до компетенції Президента України.

Так, законвизначив, що апеляційними загальними судамиє: апеляційні судиобластей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд АвтономноїРеспубліки Крим, військові апеляційні суди регіонів та апеляційний судВійськово­Морських Сил України, а також Апеляційний суд України.

Закон дозволив уразі необхідності замість апеляційного суду області утворювати апеляційнізагальні суди, територіальна юрисдикція яких поширюється на декілька районівобласті.

Апеляційнимиспеціалізованими судами є апеляційнігосподарські суди та апеляційні адміністративні суди,які утворюються в апеляційних округах відповідно до указів Президента України.

Вказаний порядок повністю відповідає Конституції України, яка наділяєПрезидента України повноваженнями з утворення судів. Однак оскільки в системізагальних судів (на відміну від спеціалізованих) завжди існували три ланки, закон зберіг їхній перелік, лише наділивши їх іншимиповноваженнями. В системі спеціалізованих (спочатку в госпо­дар­ських, а потімі в адміністративних) судів вказану ланку потрібно було створювати вперше. Намомент прийняття Закону України «Про судоустрій України» цієї ланки вгосподарських судах не існувало.

Суддівськийсклад апеляційного суду утворюють судді, як правило, об­рані безстроково.

З суддів цьогосуду призначаються голова суду і його заступники, один з яких є першимзаступником. Вони, як і голови та заступники голів місцевих судів,призначаються на посаду строком на п’ять років і звільняються з посадиПрезидентом України. Вони також можуть бути призначені на адміністративніпосади повторно.

Апеляційні суди є внутрішньо структурованими. На відміну від місцевихсу­дів, де внутрішня структурованість (спеціалізація) залежить від можливостейкожного суду окремо, структурованість апеляційних судів не тільки закріп­лена взаконі, ним визначений і порядок утворення цих структур.

Для розглядусудових справ в апеляційних судах утворюються судові палати.Для вирішення організаційних питань в апеляційних судах діє прези­діяапеляційного суду.

Повноваженняапеляційних судів поділяються на судові,аналітичні та методичні. До перших належать повноваження по розгляду справ уапеля­ційному порядку та по розгляду справ по першій інстанції. До другої групиповноважень належать аналіз судової статистики, ви­вчення та узагальненнясудової практики. До третьої — надання методичної допомоги місцевим судам у за­стосуваннізаконодавства. Перелік повноважень апеляцій­них судів, закріплений у ст. 26Закону, не є вичерпним. Вони можуть здійснювати й інші повноваження, що маютьбути передбачені законом.

Підставою длярозгляду справи у порядку апеляційного провадження є апеляція, подана нарішення суду першої інстанції, яке не набрало законної сили. Судове рішення уданому випадку — це вирок, рішення, постанова, ухвала су­ду першої інстанції.

3.4.Військові суди

До судовоїсистеми загальних судів поряд із судами, що створюються за територіальнимпринципом згідно адміні­стративно­територіального устрою держави, включено й військовісуди регіонів, Військово­Морських Сил України та гарнізонів. Таким чином,як частка єдиної системи загальних судів України військові суди являють собоюпідсистему, що пристосована до ор­ганізаційної структури Збройних Сил України.Однак таке становище існувало не завжди, оскільки військова юсти­ція за часівСРСР ніколи не входила до судової системи України.Чинний Закон України «Про судоустрій України» не містить специфічнихзавдань для військових судів, вони єдині для всіх судів і полягають узабезпеченні захисту гарантованих Конституцією України та законами прав ісвобод людини і громадянина, прав, законних інтересів юридичних осіб, інтересівсуспільства і держави на засадах верховенства права.

Утворення військовихсудів та формування їхнього складу здійснюється у тому самому порядку, що йінших судів. Але на відміну від загальних та спеціалізованих судів тутпросліджується зворотна тенденція: зменшення кількості військових судів іскладу військових суддів. Це є відбиттям у системі судоустрою державноїполітики у сфері реформування Збройних Сил України.

Єдиним процесуальним законом, який регулює питання підсудності справвійськовим судам, є Кримінально­процесуальний кодекс України. У ньомупередбачено, що районному (міському) суду підсудні всі кримінальні справи крімсправ, підсудних вищим судам і військовим судам (ст. 33 Кримінально­процесуальногокодексу України). Кримінально­процесуальне законодавство регулює такожпідсудність справ по першій інстанції різним ланкам військових судів. Упідґрунтя цього розподілу покладено такі критерії підсудності: а) заперсональною ознакою, яка обумовлена особливістю організації і функціонуванняЗбройних Сил України; б) за тяжкістю злочину.

3.5.Вищіспеціалізовані суди

Вищими судовими органами спеціалізованих судів є Вищий господарськийсуд України таВищий адміністративний суд України. Закон допускає можливість утворення й інших вищих спеціалізованих судів узагальному порядку, передбаченому у ст. 20Закону України «Про судоустрій України».

Вищі спеціалізовані суди складаються з суддів, обраних на посадубезстроково, голови суду та його заступників. Вимога до судді бути обранимбезстроково означає, що стажроботи на суддівській посаді в нього має бути не менш п’яти років. У вищомуспеціалізованому суді можуть утворюватись судові палати з розглядуокремих категорій справ за визначеною спеціалізацією в межах відповідноїспеціальної судової юрисдикції. Отже, кількість і предметна спеціалізація судових палат у вищому суді визначаютьсяне законом, а самим вищим судом. У Вищомугосподарському суді утворено чотири судових палати: з розгляду справпро банкрут­­ство; з розгляду справ про стягнення податків (обов’язковихплатежів); з розгляду справ у спорах між господарюючими суб’єктами; з розглядусправ, пов’язаних із захистом інтелектуальної власності. На стадії вивчення знаходиться питання про необхідність утворенняще однієї судової палати з розглядусправ у корпоративних спорах та спорах, пов’я­заних з приватизацієюдержавного майна.

Президія вищого спеціалізованого судуутворюєтьсядля вирішення організаційнихпитань. Для вирішення загальнихпитань діяльності усієї гілки судівпевної спеціалізації у вищому спеціалізованому суді діє Пленумвищого спеціалізованого суду. Згідно Закону усі вищі спеціалізовані судизнаходяться у м. Києві.

Повноваження вищого спеціалізованого суду утворюють певну систему, яка складається з судових, аналітичних, методичних таорганізаційних повноважень. Поряд з цими  спеціалізований суд наділений щеодним повноваженням, яке випливає з його статусу угілці спеціалізованих судів — це правороз’яснювальнеповноваження.

3.6. Верховний Суд України

Місце ВерховногоСуду України в судовій системі України закріплено на конституційному рівні:«Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний СудУкраїни» (п. 2 ст. 125 Конституції України).

Найвищість означає, по­перше, що Верховний Суд України очолює судовусистему України; по­друге, що він є останньою судовою інстанцією у вітчизнянійсистемі судів загальної юрисдикції, рішення його не підлягають перегляду; по­третє,що він має такі повноваження, які не спів­падають за змістом та обсягом зповноваженнями вищих спеціалізованих судів, що очолюють підсистемиспеціалізованої юрисдикції.

ПризначеннямВерховного Суду України є здійснення правосуддя, забезпечення однаковогозастосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції.

Частина 2ст. 47 Закону України «Про судоустрій України» закріплює перелік повноважень,які націлені на реалізацію вказаного призначення, а також інших завдань, якістоять перед Верховним Судом України.

Усі повноваженняможна класифікувати за декількома групами.

Першу групуутворюють судові повноваження.

Другу —повноваження, націлені на забезпечення єдності судової практики.

Третя групаповноважень націлена на реалізацію принципу верховенства права управозастосовній діяльності судів.

Четверта групамає політичне забарвлення, оскільки визначає місце Верховного Суду України вмеханізмі стримувань і противаг від зловживання владою інших гілок державноївлади. Ці повноваження в науковій літературі йменуються або виключними, абопосвідчувальними.

П’ята групаповноважень — представницькі.

Переліченіповноваження не є вичерпними, Верховний Суд України може здійснювати й інші повноваження,передбачені законом.

Посадовийсклад Верховного Суду України визначений удекількох статтях Закону України «Про судоустрій України»: ч. 1 ст. 48,ч. 4 ст. 50, ст. 52, ч. 5 ст. 53.

Верховний Суд України очолює Голова Верховного Суду України.

До складуВерховного Суду України входять судді Верховного Суду України, обрані напосаду безстроково, кількість яких встановлюється указом Президента України заподанням Голови Верховного Суду України, погодженим з Радою суддів України.

У складіВерховного Суду України діють: 1) Судова палата у цивільних справах; 2) Судовапалата у кримінальних справах; 3) Судова палата у господарських справах; 4) Судовапалата в адміністративних справах. У складі Верховного Суду діє Військовасудова колегія.

Длявирішення внутрішніх організаційних питаньдіяльності Верховного Суду України дієПрезидія Верховного Суду України.

У ВерховномуСуді України діє Пленум Верховного Суду України, який вирішує питання,визначені Конституцією України і Законом «Про судоустрій України».

ПовноваженняВерховного Суду України розподілені між структурними утвореннями суду. Наприклад,суддів­ські, аналітичні, методичні повноваження здійснюють судові палатиі судді, які входять до складу палат; правороз’яснювальні повноваження здійснюєлише Пленум. Також лише він здійснює повноваження з забезпечення реалізаціїпринципу верховенства права і вирішення конфліктів (у межах своїх повноважень)інших гілок влади.

4.Конституційний Суд України

Інститутконституційного правосуддя існує в переважній більшості сучасних країн. Цепов'язано з тим, що загальновизнаною стала ідея правової держави, однією звизначальних рис якої є верховенство права та його головного джерела –Конституції. Світовий досвід підтверджує, що найбільш ефективною правовоюгарантією верховенства конституції є судовий конституційний контроль.

18жовтня 1996 р. судді Конституційного Суду України, склавши присягу,зобов'язалися забезпезчувати верховенство Конституції України, захищатиконституційний лад держави, конституційні права та свободи людини ігромадянина.

Слідвідмітити, що Конституційний Суд як спеціалізований орган конституційноїюрисдикції має як спільні, так і відмінні риси від судів загальної юрисдикції.Спільними для них є більшість принципів судочинства. Закон про КонституційнийСуд України у статті 5 зазначає, що діяльністьКонституційного Суду ґрунтуєтьсяна принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, рівнопраностісуддів, гласності, повноти, всебічності розгляду справ та обґрунтованостіприйнятих ним рішень. Законодавство деяких країн вводить обмеження назастосування, наприклад, таких принцинів як гласність, змагальність.

Гостростояло питання щодо порядку утворення Конституційного Суду. Відповідно до ст. 5Закону України «Про Конституційний Суд України» від 3 червня 1992 року суддімали обиратися Верховною Радою України з кандидатів, яких у рівній кількостіподавали Голова Верховної Ради України та Президент України — за погодженням.Проте через чинність старої Конституції, що містила ряд принципових суперечностей,для подолання яких у Верховній Раді України важко було досягти кваліфікованоїбільшості голосів, створення Конституційного Суду виявилося неможливим.

Зрештоюперемогла європейська модель самостійного (спеціального) Конституційного Суду.У його формуванні, крім Верховної Ради України, взяли участь Президент Українита З'їзд суддів України.

Небуло для створення Суду ні економічних, ні відповідних юридичних умов. Доситьлише нагадати звинувачення Конституційного Суду України з боку представників законодавчоївлади у «захопленні» тимчасового приміщення, в якому Суд розмістився зарозпорядженням Кабінету Міністрів України, судовий процес в арбітражному суді зцього приводу, «урізування і голосу» фінансування Суду під час затвердженняДержавного бюджету України, дискусія в парламенті щодо переведення місцярозташування Суду до Харкова або мусування питання легітимності суддів,призначених Президентом України.

Головноюпроблемою, з якою зіткнувся Конституційний Суд України, стало протиріччя міжстратегічним курсом, що його обрало суспільство, і тими глибокими формаційнимиперетвореннями, котрі охопили і економічну, і політичну, і соціальну, іюридичні сфери життя.        

Протеслід застерегти від думки, нібито Конституційний Суд України може і повиненвирішувати всі проблеми або навіть більшість з них. І у державних органах, щозвертаються до Суду, і в громадській свідомості має закріпитися правильнеставлення до того, що може і чого не може Конституційний Суд України.

НасампередКонституційний Суд не повинен підміняти законодавця. В деяких ситуаціяхКонституційний Суд України змушений діяти, з одного боку, як складовадержавного механізму, з іншого — як науковий центр розвитку конституційне-правової думки. Але вже першими своїми рішеннями Конституційний Суд Українизробив серйозну заявку і на свою самостійність, і на місце в ієрархії влади, щоналежить йому за Конституцією України.

Судпокликаний вирішувати спірні правові питання, але не політичні конфлікти, які воснові своїй виходять за правові рамки.

Відповіднодо ст. 147 Конституції України головна мета створення Конституційного СудуУкраїни — гарантування верховенства Конституції як Основного Закону держави.

Такимчином, Конституційному Судові України відведено особливу роль у забезпеченніверховенства Конституції України, збереженні конституційного ладу держави,конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Доскладу Конституційного Суду України входять 18 суддів, які представляють усітри гілки влади. Особливістю порядку формування суддівського корпусу єпризначення до його складу суддів Верховною Радою України, Президентом України,З'їздом суддів України. Аналогічний порядок формування Конституційного Судупередбачений в Італії, де участь у ньому беруть парламент, президент та вищіінстанції загальної та адміністративної юрисдикції.

Стаття6 Закону України „Про Конституційний СудУкраїни” зазначає, що ПрезидентУкраїни, призначаючи суддів, проводить з цього питання консультації зПрем'єр-міністром та Міністром юстиції України та видає указ про їх призначення,скріплений підписом Прем'єр-міністра та Міністра юстиції.

Призначенимина посади суддів Конституційного Суду України вважаються кандидати, які набралинайбільшу кількість голосів депутатів, але більше половини голосів депутатіввід конституційного складу Верховної Ради України. Якщо кілька кандидатівнабрали однакову кількість голосів і після їх призначення було б перевищенонеобхідне для призначення число суддів, щодо цих кандидатів проводитьсяповторне голосування.

Зарезультатами голосування Головою Верховної Ради України підписуються постановиВерховної Ради України про призначення суддів Конституційного Суду України.

Строкповноважень суддів Конституційного Суду не може перевищувати 9 років. Обмеженнятерміну призначення, а також неприпустимість призначення на цю посаду повторнозумовлюється значними владними повноваженнями, якими наділений КонституційнийСуд України. Граничний вік перебування судді на посаді – 65 років.

Стаття 126Конституції України зазначає, що суддя звільняється з посади органом, що йогообрав або призначив, у разі: 1) закінчення строку, на який його обрано чипризначено; 2) досягнення суддею шістдесяти п’яти років; 3) неможливостівиконувати свої повноваження за станом здоров’я; 4) порушення суддею вимог щодонесумісності; 5) порушення суддею присяги; 6) набрання законної силиобвинувальним вироком щодо нього; 7) припинення його громадянства; 8) визнанняйого безвісно відсутнім або оголошення померлим; 9) подання суддею заяви провідставку або про звільнення з посади за власним бажанням. Повноваження суддіприпиняються у разі його смерті.

До складуКонституційного Суду України входять також:

·         Секретаріат Конституційного СудуУкраїни, який здійснює організаційне, науково-експертне, інформаційно-довідковета інше забезпечення діяльності Конституційного Суду України на чолі зкерівником Секретаріату Конституційного Суду України.

·         Постійні комісії Конституційного СудуУкраїни, що є його допоміжними робочими органами з питань організації йоговнутрішньої діяльності. Конституційного Суду України на строк своїхповноважень.

·         Тимчасові комісії Конституційного СудуУкраїни для додаткового дослідження питань, пов’язаних з конституційнимпровадженням у справі, за участю фахівців у відповідних галузях права.

·         Архів Конституційного Суду України, якийзберігає матеріали діяльності Конституційного Суду України. Матеріали справ,щодо яких Конституційним Судом України прийнято рішення або дано висновок,зберігаються в Архіві Конституційного Суду України сто років. Оригінали рішеньта висновків Конституційного Суду України зберігаються в Архіві КонституційногоСуду України безстроково. Інші матеріали щодо діяльності Конституційного СудуУкраїни зберігаються в Архіві Конституційного Суду України на загальнихпідставах, визначених законодавством України.

·         Бібліотека Конституційного Суду Українидля забезпечення Конституційного Суду України нормативно-правовими актами,науковою та іншою спеціальною літературою.

·         Друкований орган, яким є „ВісникКонституційного Суду України”.

Згідностатті 150 Конституції України та Закону України „Про Конституційний СудУкраїни” Конституційний Суд наділений широкими повноваженнями. Їх можнаподілити на декілька підгруп:

1.        повноваження щодо вирішення питань провідповідність Конституції законів та інших правових актів Верховної РадиУкраїни, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної РадиАвтономної Республіки Крим. Право на таке зверненнямають Президент України, не менше як 45 народних депутатів України, ВерховнийСуд україни, Уповноважений Верховної України з прав людини, Верховна РадаАвтономної Республіки Крим. Згідно статті 152 Конституції України закони таіншн правові акти за рішенням Конституційного Суду України можуть бути визнанінеконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідаютьКонституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією Українипрцедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Такі акти зарішенням Конституційного Суду України втрачають чинність з дня його ухвалення.

2.        повноваження щодо офіційного тлумаченняКонституції України та законів України. Метатакого тлумачення полягає в неохідності єдиного розуміння та застосуванняКонституції та законів України. Здійснюючи тлумачення конституції та законівУкраїни, Конституційний Суд тільки створює необхідні умови для однакового танеухильного виконання законів. Його рішення повинно відповідати букві та духузакону, загальним принципам права.

3.        повноваження щодо розгляду справ провідповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тихміжнародних договорів, які вносяться до Верховної Ради України для наданнязгоди на їх обов'язковість. Звертатися із запитомдо Конституційного Суду мають право Президент України та Кабінет МіністрівУкраїни. Конституційний Суд виносить своє рішення у вигляді виновку.

4.        повноваження щодо винесення висновківпро додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи проусунення Президента України з поста в порядку імпічменту.Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядкуімпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину. Запит протакий висновок можливий, якщо рішення про обвинувачення Президента України будеприйнято Верховною Радою України не менш як двома третинами від їїконституційного складу. Предметом розгляду є не сама наявність підстав дляімпічменту, а лише процесуальні питання, пов'язані з додержанням конституційноїпроцедури розслідування та розгляду справи про усунення Президента України зпоста.

5.        повноваження щодо вирішення спорів прокомпетенцію, зокрема, між Президентом України тіпарламентом, парламентом та урядом, вищими державними органами України іАвтономної Республіко Крим тощо.

6.        повноваження щодо скарг на порушенняконституційних прав та свобод людини. Правона звернення з таких питань належить Уповноваженому Верховної Ради України зправ людини. Прийняття до розгляду такої справи можливе, якщо чиннезаконодавство порушує конституційні права та свободи людини, та в іншихвипадках.

Висновки

Післяпроголошення незалежності України, ставши членом міжнародної спільноти, нашадержава зазнала значного позитивного впливу загальновизнаних принципіворганізації судової влади, які відбиваються також і в побудові судової системи.Положення Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 р.(зокрема статті 7, 8, 10, 11), Міжнародного пакту про громадянські та політичніправа від 16 грудня 1966 р. (ст. 9) містять низку положень, які прямочи опосередковано формулюють систему вимог до побудови судової системидемократичної держави.

Значну роль увирішенні нових підходів до побудови судової системи відіграли вступ України доРади Європи, ратифікація Конвенції про захист прав людини і основоположнихсвобод 1950 р. та Протоколу № 7 до неї, що містять такі принципові положення:

—      кожна людина при визначенні їїгромадянських прав та обов’язків або при висуненні проти неї будь­якогокримінального обвинувачення має право на справедливий і відкритий розглядупродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом, створеним від­по­віднодо закону;

—      кожна людина, визнана судомвинною у вчиненні кримінального злочину, має право на перегляд вищою судовоюінстанцією винесеного їй вироку і призначення міри покарання. Здійснення цьогоправа, включаючи обставини, за яких воно може бути реалізованим, регулюєтьсязаконом.

Але визнаннязазначених у Конвенції положень є недостатнім для застосування їх у державах­учасницяхбез відповідних рішень Європейського суду з прав людини, наділеного правомтлумачення положень Конвенції і Протоколів до неї. За десятки років Судрозглянув справи і дав тлумачення майже кожному з положень названих статей, яків сукупності сформували доктрину «права на суд».

У своїйсукупності положення Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту прогромадянські та політичні права, Конвенції та сформовані Європейським судомпринципи є всеохоплюючими для організаціїсудової влади та здійснення правосуддя, але серед них виокремлюються і такі, щобезпосередньо впливають на побу­дову судової системи. Вони пов’язані знеобхідністю:

—      забезпеченнякожному, хто намагається в судовому порядку захистити свої права й інтереси,реалізації цього права шляхом утворення розвинутої мережі судів, наближених до населення і наділенихповноваженнями розгляду справ у повному обсязі, тобтоза суттю (суди першої інстанції);

—      забезпеченняреалізації права особи на перегляд її справи вищим судом шляхом утворення мережі судів, наділенихповноваженнями перегляду справи в апеляційномуабо касаційному порядку;

—      відповідногопроцесуального порядку розгляду й вирі­шення спору, щовизначається особливістю його предмету.

Усі зазначені чинники знайшли своє нормативне відбиття в КонституціїУкраїни.

Список літератури:

1. Бойко В. Нова Конституція ісудова влада // Право України, № 1, 1997, С. 16—20.

2. Бойко В. Стан здійснення вУкраїні правосуддя в 1998 р. та завдання по удосконаленню організації роботисудів // Право України, № 3, 1999, С. 3—8.

3. Конституція України (офіційне видання), К., 1996.

4. МарченкоМ.Н. Общая теория государства и права, академический курс. Изд. Зерцало.Москва, 1998 р.

5. Общая теория государства и права: Учебник / Под ред. В. В. Лазарева. -М.:Юрист, 1999.

6. Рабінович  П.М.   Основи загальної  теорії  права  та  держави:   2-ге

видання.-К.,1994.

7. Стефанюк В. Судова реформа вУкраїні // Право України, 1998, № 1, с. 20.

8. Стефанюк В. Реалізація судаминорм Конституції // Право України, № 8, 1997, С. 7—10.

9. Шаповал В.М. Вищі органи сучасної держави.Порівняльний аналіз. -К., 1995.

10. Юридичнаенциклопедія. — Київ, 1998.