Реферат: Сучасна кримінально-правова кваліфікація злочинів

Міністерствоосвіти і науки України

Європейськийуніверситет

Юридичнийфакультет

Контрольна робота з

Сучасноїкримінально-правової кваліфікації злочинів

Варіант1

Киів

2008

Зміст

Вступ. 3

1 Кваліфікація сукупності злочинів. 5

2 Особливості кваліфікації статевих злочинів. 11

Загальні висновки. 22

Використана література. 25

/>/>/>/>/>/>/>Вступ

Законодавче визначенняпоняття „сукупність злочинів” означає включення до кодифікації кримінальногозаконодавства нового кримінально-правового інституту множинності злочинів. Утеорії кримінального права множинність злочинів визначають як вчинення особоюсамостійно чи в співучасті двох і більше осіб умисних злочинних діянь, кожне зяких утворює склад самостійного злочину і за жодне з яких особу не притягали докримінальної відповідальності, або вчинення нового умисного злочину особою, якамає непогашену (не зняту) судимістьза раніше вчинений злочин.

Запровадження у вітчизнянезаконодавство інституту множинності злочинів, передбачення правових наслідків сукупностів Кримінальному Кодексі України є, безперечно, позитивним правовим явищем.Кримінально-правовий інститут множинності злочинів нарешті отримав належне йомумісце в національній кодифікації кримінального законодавства в одномукласифікаційному ряді з кримінально-правовими інститутами незакінченоїзлочинної діяльності та співучасті у злочині.

Разом із тимправозастосовна практика свідчить, що у зв’язку із законодавчою регламентацієюкримінальної відповідальності за сукупність злочинів виникли певні колізії внапрацьованій раніше практиці кваліфікації дій, що утворюють множинністьзлочинів. Слідчі, прокурори, судді, в тому числі й судді Верховного СудуУкраїни, ще не мають єдиної точки зору щодо того, в яких випадках вчиненняособою двох і більше самостійних злочинів належить кваліфікувати за ознакамиповторності, а в яких — за ознаками сукупності, що на практиці призводить донеправильної кваліфікації злочинних дій особи, яка притягається до кримінальноївідповідальності. Причини таких помилок здебільшого в тому, що законодавецьвсупереч правилам законодавчої техніки дав нечітке визначення поняття„сукупність злочинів”.

Розглянемо особливостікваліфікації неодноразово вчинених злочинних діянь за ознаками сукупності,звернувши увагу на законодавчу структуру статей Особливої частини КримінальногоКодексу.

Крім того, в цієї роботіми розглянемо питання особливості кваліфікації статевих злочинів, які маютьсвоїм об’єктом статеву свободу особистості (зґвалтування, насильницькезадоволення статевої пристрасті неприродним способом, примушування до вступу встатевий зв’язок) або статеву недоторканість неповнолітніх (статеві зносини зособою, яка не досягла статевої зрілості, і розбещення неповнолітніх).

1 Кваліфікаціясукупності злочинів

М.Й. Коржанський визначаєсукупністю злочинів у кримінальному праві „вчинення особою двох або більшезлочинів, передбачених різними кримінально-правовими нормами, за жоден з якихїї не було засуджено”[1].

Сукупністю злочинів євчинення двох і більше злочинів, не об’єднаних єдиним умислом та різних засвоїми складами, тобто передбачених різними статтями або частинами однієї ітієї ж статті. Порядок кваліфікації сукупності злочинів безпосередньо визначенозаконодавцем у ч. 2 ст. 33 КК. Є також роз’яснення Верховного Суду України щодозастосування зазначеної норми при кваліфікації сукупності злочинів. Так, у п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 р. № 10 «Просудову практику у справах про хуліганство» роз’яснено, що при вирішенні питанняпро кваліфікацію дій винних осіб, які під час вчинення хуліганських дій вчинилий інші злочини, передбачені різними статтями КК, а також коли хуліганські діїмістять ознаки, передбачені різними частинами ст. 296 цього Кодексу, занаявності реальної сукупності злочинів судам належить виходити із положень,встановлених V ст. 33 КК.

Проте, коли немаєзваженості в підходах щодо кваліфікації неодноразових злочинних діянь заознаками повторності або сукупності злочинів, іноді в практиці судів аналогічніза своєю кримінально-правовою природою діяння, що утворюють множинністьзлочинів, кваліфікуються і як повторність, і як сукупність.

На думку М.А. Мороза[2] складність розмежуванняповторності злочинів від сукупності злочинів полягає в тому, що для правильноїкваліфікації кількох злочинів, вчинених особою (співучасниками) в різний час,поки що недостатньо звернутися до визначення наведених у чинному КК понять„повторність” і „сукупність” злочинів та їх порівняти. „Ключ” до розкриттязмісту цих понять і правильної кваліфікації злочинів іноді потрібно «знаходити»в роз’ясненнях Верховного Суду України. Проте, вирішуючи питання щодокваліфікації злочинів на підставі цих роз’яснень, можемо не мати потрібного длякожного конкретного випадку результату, тому що неможливо сформулювати окреміроз’яснення для всіх можливих випадків. Звернення з такою ж метою дотеоретичних досліджень, безумовно, поглибить професійну ерудицію, однак таїть усобі ризик некритичного сприйняття висловлених в літературі думок, неапробованих практикою та які іноді суперечать чинному законодавству. Істотнимнедоліком законодавчого визначення понять „повторність” і „сукупність злочинів”є те, що законодавець використовує для цього формулювання, які складнорозрізнити.

Розглянемо деякі нормиінституту множинності, передбачені в Кримінальному кодексі Російської Федерації(далі — КК РФ). При цьому зауважимо, що початкове визначена система нормінституту множинності в КК РФ проіснувала трохи більше семи з половиною років:Федеральним законом РФ від 21 липня 2004 р. № 73-ФЗ „Про внесення змін тадоповнень до Кримінального кодексу Російської Федерації” ст. 16 КК РФ(„Неодноразовість злочинів”) — було виключено з цього Кодексу. У зв’язку з нимзмінено поняття „сукупність злочинів”: ч. 1 ст. 17 КК РФ („Сукупністьзлочинів”) було доповнено вказівкою: „… якщо вчинення двох або більше злочинівпередбачене статтями Особливої частини КК РФ як кваліфікуюча обставина, виннийнесе відповідальність дише за єдиний злочин, а не за кожен із них”[3]. Зазначені законодавчізміни були внесені з метою усунути допущені в первинній редакції КК РФнеточності у формулюванні понять, що стосуються інституту множинності злочинів.Як висловився з цього приводу Голова Верховного Суду РФ В.М. Лебедєв: «Раніше всудовій практиці виникали серйозні труднощі при розмежуванні понятьнеодноразовості і продовжуваного злочину. Ця зміна не тільки має великепрактичне значення, а й надає нового змісту теорії множинності злочинів»[4]. Наведемо положення ст.17 КК РФ:

1. Сукупністю злочиніввизнається вчинення двох або більше злочинів, за жоден з яких особу не булозасуджено, за винятком випадків, коли вчинення двох і більше злочинівпередбачене статтями Особливої частини цього Кодексу як обставина, що тягнебільш суворе покарання. При сукупності злочинів особа несе кримінальнувідповідальність за кожен вчинений злочин за відповідною статтею або частиноюстатті цього Кодексу.

2. Сукупністю злочиніввизнається і одна дія (бездіяльність), яка містить ознаки злочинів,передбачених двома або більше статтями цього Кодексу.

3. Якщо злочин передбаченозагальною і спеціальною нормами, сукупність злочинів відсутня і кримінальнавідповідальність настає за спеціальною нормою”.

Потрібно звернути увагу йна те, що в частинах 2 і 3 ст. 17 КК РФ визначено ідеальну сукупність злочинівта конкуренцію кримінально-правових норм (дефініції цих понять поки що невключені до кодифікації норм кримінального законодавства цієї країни). Требавіддати належне російським правникам, котрі коротко й чітко сформулювали норму,в якій дається визначення необхідних для правильної кваліфікації ознакмножинності злочинів.

На нашу думку, нагальнопотрібно удосконалювати вітчизняне кримінальне законодавство, пам’ятаючи, щодосконалість правових норм КК, як і будь-якого іншого закону, виявляється не увеликих науково-практичних коментарях до кодексів, а в обгрунтованості, ясностіта однозначності формулювання цих норм. В.Р. Кудрявцев із цього приводувисловився так: „Для того, щоб загальні правила кваліфікації злочинів сталинормами закону, вони мають бути сформульовані дуже точно, лаконічно, чітко, адо цього багаторазово перевірені на практиці”[5].

У кримінальному праві такримінально-правовій практиці розрізняють два види сукупності злочинів — реальнусукупність злочинів та ідеальну.

Реальною сукупністюзлочинів називається вчинення різними, окремими самостійними діями двох абобільше злочинів, передбачених різними кримінально-правовими нормами, за жоднийз яких винний ще не був засуджений.

У загальній масі злочинівреальна сукупність становить 94%, ідеальна — приблизно 5%[6].

Для реальної сукупностіхарактерне різночасне вчинення злочинів. Але тривалість перерви між злочинамиюридичного значення не має.

Реальну сукупністьутворюють: а) подібні (однорідні) злочини — грабіж і розбій, використанняпосадового становища і викрадення внаслідок зловживання посадовим становищем;б) злочини різнорідні — розкрадання і хуліганство та ін.; в) тотожні злочини — зґвалтування,передбачене різними частинами ст. 152 КК, та ін.; г) закінчені злочини, а такожготування до злочину або замах на вчинення злочину; д) вчинення злочинусамостійно (виконавець), а також у ролі пособника, організатора чи підмовника.Кваліфікація злочинів, що утворюють реальну сукупність, ніяких особливостей немає.

Ідеальною сукупністюзлочинів називається вчинення однією дією (бездією) двох або більше злочиніводночасно, одноразово.

Класичним прикладомідеальної сукупності є вчинення посадовою особою кількох злочинів лише однимсловом або навіть одним кивком голови на знак згоди незаконно відпуститипокупцям наркотичні засоби чи психотропні речовини завідомо для перепродажу завинагороду. Таке діяння кваліфікується як три злочини: за ст. 308, 364 та ст.368 КК.

Ідеальну сукупністьзлочинів утворюють:

а) вбивство, поєднане іззґвалтуванням (п. 10 ч. 2 ст. 115 іч.4ст. 152КК);1

б) вбивство, вчинене підчас нападу з метою заволодіти майном потерпілого (п. 6 ч. 2 ст. 115 та ч. 4 ст.187 КК);

в) зґвалтування, поєднанеіз зараженням потерпілої особи венеричною хворобою або вірусом імунодефіцитулюдини (ч. 1 ст. 152 і ч. 2ст. 130 або ч. 1 ст. 133 КК);

г) порушення законодавствапро охорону природи посадовою особою (статті 248 і 364 КК);

д) втягненнянеповнолітнього у злочинну діяльність (ст. 304 КК), поєднане із заподіяннямпотерпілому тілесних ушкоджень (статті 121-125 КК) або з мордуванням (ст. 126КК), або з погрозою вчинити вбивство (ст. 129 КК).

Ідеальна сукупністьзлочинів відрізняється від одиничного злочину множиною об’єктів посягання(кількома), різними злочинними наслідками діяння, а в деяких випадках — івидами вини.

Класифікація сукупностізлочинів (розподіл на види) має значення для кваліфікації, оскільки різні видисукупності злочинів мають різні ознаки вчиненого діяння, різну їх суспільнунебезпечність, по-різному стосовно кожного з них рахують строки давності,по-різному вирішується підслідність (статті 33-37 КПК) справ про ці злочини.

До числа злочинів, щоутворюють сукупність, не можуть бути включені злочини, за які винного булозвільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом(у т. ч. передбаченими статтями 44-49).

Покарання за сукупністюзлочинів призначається за правилами ст. 70.

Від ідеальної сукупностіслід відрізняти вчинення особою так званого складеного злочину. Складенийзлочин — це визначена КК як один злочин сукупність двох або більше тісновзаємопов’язаних діянь, кожне з яких при окремому розгляді вважалося бсамостійним злочином. Таким, наприклад, є розбій, поєднаний із заподіяннямтяжких тілесних ушкоджень (ч. 2 ст. 187).

Не є ідеальною сукупністюконкуренція кримінально-правових норм. Така конкуренція виникає, коли вчиненепідпадає під ознаки двох або більше норм КК, одна з яких є спеціальнимваріантом іншої. Наприклад, погроза вбивством, насильством або знищенням майнащодо судді або його близьких родичів (ч. 1 ст. 377) є спеціальним варіантомпогрози вбивством або заподіянням тяжкого тілесного ушкодження (ст. 129), якаутворює загальний склад кримінально-правової погрози. У випадках конкуренціїнорм вчинене діяння кваліфікується тільки за статтею Особливої частини КК, якамістить спеціальну норму.

Конкуренцією норм є такожвипадки, коли діяння підпадає під ознаки одночасно норми про складений злочинта норм про інші („прості”) злочини. У цих випадках конкуренція розв’язуєтьсяна користь складеного злочину, вчинене діяння охоплюється відповідною нормою ККі кваліфікації за іншими статтями КК не потребує.

2Особливості кваліфікації статевих злочинів

Статевими злочинаминазиваються передбачені кримінальним законом сексуальні посягання на статевусвободу, статеву недоторканість, умови нормального морального розвиткунеповнолітніх та на нормальний уклад у галузі статевих відносин.

Родовим об’єктом статевихзлочинів є чинний у демократичному суспільстві уклад у галузі статевих зносин.Він має такі головні норми-вимоги: статеві зносини допускаються тільки міжособами різної статі, кожна з яких досягла певного віку та фізичної і психічноїзрілості; статеві зносини виникають і ґрунтуються на підставах взаємної поваги,добровільності і рівноправності; переважаючою формою статевих стосунків є шлюб.

Характерна особливістьстатевих злочинів полягає в тому, що вони мають сексуальні мотиви, спрямованіна збудження чи задоволення статевого інстинкту. Сексуальні дії, які утворюютьоб’єктивну сторону цих злочинів, завжди спрямовані на конкретного потерпілого.Всі вони навмисні, бо вчиняються з певною метою — задовольнити статеву потребу.

Злочинам проти статевоїсвободі та статевої недоторканості особи присвячений Розділ IV Кримінального Кодексу України, стт. 152—156. Найбільш поширеним середстатевих злочинів є зґвалтування (ст. 152 КК).

Зґвалтуванням укримінальному праві називають статевий акт, вчинений проти волі потерпілоїособи з застосуванням фізичного насильства, погрози або з використаннямбезпосереднього стану потерпілого (ч. 1 ст. 152 КК).

Зґвалтування порушуєстатеву свободу потерпілої особи, яка є видовим об’єктом цього злочину.Кримінальний закон охороняє статеву волю жінки і статеву волю чоловіка.Потерпілим від зґвалтування може бути особа жіночої і чоловічої статі.

Сутність зґвалтуванняполягає у вчиненні статевого акту насильно, поза волею жінки чи чоловіка, безїх згоди. Статевий акт визнається зґвалтуванням за таких обставин[7]:

1. Опір жінки статевимзносинам був дійсним, а не удаваним, коли жінка нібито суперечить, а насправдіне заперечує проти статевого акту. У кожній кримінальній справі ця обставинамає бути з особливою увагою досліджена і доведена, щоб уникнути помилки і незасудити невинного.

2, Статеві зносини буливчинені насильно, тобто із застосуванням винним фізичної сили (утриманнямсилою, зв’язуванням, нанесенням ударів, побоїв і подібними діями, які дійсномогли змусити потерпілу припинити опір, могли зламати його). Якщо при цьомупотерпілій особі будуть заподіяні легкі або середньої тяжкості тілесніушкодження, то все скоєне кваліфікується за ч. 1 ст. 152 КК.

3. Статевий акт бувучинений із застосуванням погрози вбивством, заподіянням тілесних ушкодженьпотерпілій особі чи її близьким та рідним (дітям, батькам) за умови, що виннийпогрожував здійснити погрозу негайно.

Не визнаються ознакамизґвалтування такі погрози, які не могли змусити потерпілу особу припинити опір:а) застосувати насильство колись, у майбутньому; б) знищити чи пошкодитималоцінне майно; в) поширити вигадки чи дійсні факти, які ганьблять потерпілуособу і можуть зашкодити її гідності.

4. Статевий акт бувучинений з використанням безпорадного стану потерпілої особи, коли вона засвоїм фізичним чи психічним станом не могла розуміти вчинюваних з нею дій абочинити опір винному, який міг усвідомлювати, що потерпіла перебуває саме втакому стані. Такий стан може виникнути через хворобу, похилий вік, фізичнінедоліки, малолітство, патологічне сп’яніння і т. ін. Фізіологічне сп’яніння(алкогольне чи наркотичне) також може бути визнане безпорадним станом, якщопотерпіла особа була настільки п’яною, що не могла усвідомлювати дійсності,розуміти те, що з нею робиться, і не могла через це чинити опір насильству.

Для відповідальності зазґвалтування не має значення, через які причини.виник безпорадний станпотерпілої особи — чи його створив винний, чи він виник незалежно від нього,його дій.

Не визнаєтьсязґвалтуванням[8]:

а) статевий акт іззастосуванням обману (наприклад, брехливі обіцянки одружитися) або зловживаннядовір’ям;

б) вимагання вчинитистатевий акт будь-яким чином, крім застосування фізичного насильства, погрозичи використання безпорадного стану потерпілої.

Спроба вчинити статевийакт із застосуванням фізичної сили, погроз чи з використанням безпорадногостану потерпілої визнається замахом на зґвалтування і в тих випадках, коливинний через малолітство, старість або фізичні недоліки об’єктивно і не мігвчинити фізіологічний статевий акт. При добровільній відмові від зґвалтуванняособа підлягає відповідальності лише за ті дії, які містять у собі складзакінченого іншого злочину.

Кримінальнавідповідальність можлива і за готування до зґвалтування, якщо буде доведено, щоособа вчинила такі дії, які безсумнівно свідчать — винний готувався зґвалтуватипевну потерпілу, мав такий намір і для цього створював необхідні умови: готувавприміщення, знаряддя (наприклад для того, щоб зв’язати потерпілу чи привести їїдо безпорадного стану), шукав певну потерпілу і т. ін.

Безпосереднім виконавцемзґвалтування може бути особа чоловічої і жіночої статі, яка досягла 14-річноговіку (ч. 2 ст. 22 КК).

Співвиконавцями цьогозлочину можуть бути і чоловіки, і жінки.

За частиною 2 ст. 152 ККкваліфікується повторно вчинене зґвалтування, тобто вчинення цього злочинудвічі, два або більше разів.

Сучасна теоріякримінального права і кримінологія послідовно підтверджують думку, що длякримінально-правової кваліфікації насильницьких статевих зносин в цілому не маєзначення те чи інше моральне єство потерпілої особи. Кримінальне право охороняєстатеву волю будь-якої особи, незалежно від того, як вона цю волю використовує.Важливо зазначити й ту обставину, що на кваліфікацію злочину якийрозглядається, не впливає не лише моральне обличчя потерпілої, а й загаломколишні взаємини винної особи і потерпілої. Такого роду питання набуваютьпрактичного значення тільки при індивідуалізації покарання за злочин,передбачений ст. 152 КК, а також для розв’язання тих чи інших сутокримінологічних завдань, пов’язаних з попередженням зґвалтувань.

У той же час длякваліфікації статевих злочинів, пов’язаних із зґвалтуваннями, принципововажливого значення набуває вік потерпілої: зґвалтування неповнолітнього абонеповнолітньої розглядається як кваліфікуюча ознака (відповідальність настає зач. 3 ст. 152 КК). Ще більшу суспільну небезпеку становить зґвалтуваннямалолітнього або малолітньої (відповідальність настає за ч. 4 ст. 152 КК).

Кваліфікуючими ознакамизґвалтування є вчинення його: 1) повторно; 2) особою, яка раніше вчинила одиніз злочинів, передбачених статтями 153-155 (ч. 2 ст. 152), а особливокваліфікуючими: 1) вчинення його групою осіб; 2) згвалтуваннянеповнолітньої особи (ч. З ст. 152); 3) спричинення особливо тяжких наслідків:4) зґвалтування малолітньої особи (ч. 4 ст. 152).

Зґвалтування, вчиненеповторно, має місце у разі, коли його вчинила особа, яка раніше вже вчинилазґвалтування (тобто злочин, передбачений ст. 152). Про поняття повторногозлочину див. також коментар до ст. 32. У разі вчинення зґвалтування особою, якараніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 153-155, за якийвона не була засуджена, дії винного треба кваліфікувати за сукупністю злочинівза ч. 2 ст. 152 (якщо відсутні обтяжуючі обставини, передбачені частинами 3 або4) та відповідною частиною статей 153, 154 або 155.

Продовжуване зґвалтування,яким є вчинення двох або більше природних статевих актів з однією і тією жпотерпілою, коли винний діє без значної перерви у часі, що охоплюється йогоєдиним злочинним наміром, виключає ознаку повторності.

Справи про зґвалтуваннябез кваліфікуючих ознак належать до справ так званого приватно-публічногообвинувачення, а тому можливі процесуальні перешкоди для кваліфікації діяння заознакою повторності. При вчиненні двох зґвалтувань без обтяжуючих обставинприводом до порушення справи за ч. 2 ст. 152 за ознакою повторності є подачаскарги потерпілою особою від першого злочину або подача скарг обомапотерпілими. Якщо потерпіла від першого злочину особа не порушувала питання пропритягнення винного до кримінальної відповідальності, то наступне вчинення нимзґвалтування іншої потерпілої особи не може розцінюватись як повторний злочин.За наявності скарги про порушення справи лише потерпілого від другогозґвалтування дії винного мають кваліфікуватись (за відсутності інших обтяжуючихобставин) за ч. 1 ст. 152.

При вчиненні двох абобільше зґвалтувань, відповідальність за які передбачено різними частинами ст.152, а також при вчиненні в одному випадку замаху на зґвалтування абоспівучасті у цьому злочині, а в іншому закінченого зґвалтування, дії винногослід кваліфікувати за сукупністю вказаних злочинів. Якщо перше і другезґвалтування, вчинені винним, не містять кваліфікуючих ознак, то остаточнакваліфікація дій особи відбувається лише за ч. 2 ст. 152 за ознакоюповторності.

Зґвалтування потерпілоїособи без кваліфікуючих ознак, а потім повторне зґвалтування за наявностіознак, вказаних у ч. З або ч. 4 ст. 152, повинні кваліфікуватися за сукупністюзлочинів, передбачених ч. 1 ст. 152 та, відповідно, частинами З або 4 цієїстатті. У таких випадках кваліфікація дій винного за ч. 2 ст. 152 не потрібна.Проте вказана ознака має бути зазначена в юридичному формулюванні звинувачення,вона може враховуватись при призначенні покарання. У даному разі сукупністьутворюють різновиди одного і того ж складу злочину, передбачені різнимичастинами ст. 152.

Кваліфікаціянасильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом. Стаття 153КК передбачає кримінальну відповідальність за задоволення статевої пристрастінеприродним способом із застосуванням фізичного насильства, погрози або звикористанням безпорадного стану потерпілої особи. Цей злочин має всі ознакизґвалтування. Він вчиняється:

1) з метою задовольнитистатеву пристрасть, статеву потребу (інстинкт); 2) відносно потерпілої особи — жінкичи чоловіка; 3) із застосуванням тих же засобів — фізичного насильства, погрозчи з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Від зґвалтування йоговідрізняє лише спосіб задоволення статевої потреби — неприродний,нефізіологічний акт: а) per os — крізь рот; б) per anus — крізь анальнийотвір; в) всі інші способи сексуального торкання чи поєднання статевого органавинного з тілом потерпілої особи з метою задовольнити статеву потребу.

Частина 2 ст. 153 ККмістить усі ті кваліфікуючі ознаки, які перелічені в частинах 2, 3 та 4 ст. 152КК, крім малолітнього віку потерпілої, тобто вчинення цього злочину: 1)повторно; 2) групою осіб; 3) особою, яка раніше вчинила будь-який статевийзлочин (ст. 152 чи ч. 2 ст. 154 КК); 4) щодо неповнолітньої абонеповнолітнього.

Усі ці кваліфікуючі ознакич. 2 ст. 153 КК мають такий самий зміст, як і відповідні ознаки ст. 152 КК.

Якщо в діях винного є хочби одна з цих ознак (чи кілька одночасно), такі дії кваліфікують за ч. 2 ст.153 КК.

Якщо задоволення статевоїпристрасті неприродним способом спричинило особливо тяжкі наслідки (смерть,самогубство, втрату будь-якого органа чи його функцій, душевну хворобу або іншийрозлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж наодну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втратуздатності до дітонародження, зараження вірусом імунодефіциту людини чисифілісом), то воно утворює сукупність злочинів і кваліфікується за ч. 3 ст.153 КК та відповідною статтею про злочин проти особи (ч. 1 ст. 121, ч. 2 чи ч.3 ст. 133 або ч. 2 чи 3 ст. 130 КК).

Задоволення статевоїпристрасті неприродним способом відносно малолітньої завжди кваліфікується зач. 3 ст. 152 КК. Оскільки дівчинка чи хлопчик віком до 14 років не розумієзначення таких дій і не може чинити їм опір, то всілякі сексуальні дії щодо неїутворюють зґвалтування з використанням винним безпорадного стану потерпілоїособи.

Якщо винний, діючи зєдиним умислом, без значної перерви в часі вчинив два або більше актизадоволення статевої пристрасті неприродним способом з тією самою потерпілою,то його дії утворюють один продовжуваний злочин, який кваліфікується за ч. 1ст. 153 КК.

У тих випадках, колизадоволення статевої пристрасті було поєднане із зґвалтуванням або зґвалтуваннябуло поєднане із задоволенням статевої пристрасті неприродним способом, то такідії утворюють сукупність злочинів, які кваліфікуються за відповідною частиною ст.152 та ч. 2 ст. 153 КК.

При альтернативному умисліна зґвалтування чи задоволення статевої пристрасті неприродним способомвідповідальність настає за той злочин, на вчинення якого були фактичноспрямовані дії винного.

Кваліфікація примушуваннядо вступу у статевий зв’язок. Стаття 154 КК — примушування жінки чи чоловіка достатевого зв’язку — передбачає відповідальність за статевий злочин, якийвчинюється з використанням винним матеріальної чи службової залежності віднього потерпілої жінки чи чоловіка.

За ст. 154 КК діїкваліфікуються лише в тих випадках, коли: 1) потерпіла особа була вматеріальній або службовій залежності від винного і 2) винний використав чинамагався використати матеріальну або службову залежність потерпілої особи длятого, щоб примусити її до статевого зв’язку.

Основними ознакамизлочину, передбаченого ст. 154 КК, є спосіб і засіб його вчинення: спосіб — примушуванняжінки чи чоловіка дати згоду на статевий зв’язок; засіб — використання їїматеріальної чи службової залежності від винного (погроза позбавити житла,грошової допомоги, заморити голодом, звільнити з роботи, виключити з черги нажитло, позбавити премії, не дати підвищення по службі і т. ін.).

Вирішальним у цьомузлочині є не суб’єкт, від якого потерпіла перебувала в матеріальній числужбовій залежності, а використання ним її залежності. Якщо винний домагавсязгоди потерпілої на статевий зв’язок чи примушував її до цього, алезастосовував для досягнення своєї мети якісь інші засоби, а не залежністьпотерпілої, то такі дії за ст. 154 КК не кваліфікуються.

За ст. 154 ККкваліфікуються дії винного лише за умови доведеності, що на потерпілу особуздійснювався примус з використанням її матеріальної чи службової залежності відвинного.

Не утворює складу цьогозлочину пропозиція залежній жінці чи чоловікові вчинити статевий акт, якщовинний не примушував до цього, так само як і використовував різні обіцянки безпогроз.

Для кваліфікації діяння зач. 1 ст. 154 КК не має значення те, до вступу у який статевий зв’язок виннаособа примушувала потерпілого — у природний чи у неприродний.

За ч. 2 ст. 154 ККкваліфікується примушування до вступу у статевий зв’язок, якщо примусом булапогроза знищити чи пошкодити майно потерпілої особи чи її близьких родичів, абошантаж тобто погроза розголосити, розповсюдити відомості, що ганьблятьпотерпілого чи його близьких родичів.

Кваліфікація статевихзносин з особою, яка не досягла статевої зрілості. За ст. 155 КК — статевізносини з особою, яка не досягла статевої зрілості — кваліфікуються статевізлочини, які були вчинені за добровільною згодою потерпілої особи віком від 14до 17 років. Потерпілими від цього злочину визнаються особи жіночої тачоловічої статі. Першою і важливою ознакою цього злочину є добровільністьпогодження потерпілої особи на статевий акт, тобто винний не застосовував донеї ні фізичного насильства, ні погроз і не використовував безпорадний стан.2

За наявності таких ознак(засобів) статевого зв’язку дії винного кваліфікуються за відповідною частиноюст. 152КК.

Якщо потерпіла особа досяглашлюбного віку (17 років), то добровільний статевий зв’язок з нею складу злочинуне утворює, і такі дії не караються.

Статеву зрілістьпотерпілої чи потерпілого визначає судово-медична експертиза (п. 4 ст. 76 КПКУкраїни). У чоловіків статева зрілість настає з того часу, коли він можевчинити фізіологічний статевий акт і запліднити жінку. Статева зрілість жінкивизначається закінченим розвитком її організму для виконування функцій матері —народити, годувати і виховувати дитину.

Вчинення добровільного статевогоакту з особою, яка не досягла статевої зрілості, батьком чи матір’ю або особою,що їх замінює, кваліфікується за ч. 2 ст. 155 КК.

За ч. 2 ст. 155 ККкваліфікуються і добровільні статеві зносини з особою, яка не досягла статевоїзрілості, якщо вони спричинили безплідність потерпілої особи, або інші тяжкінаслідки (хворобу, відмову від навчання тощо).

Кримінальнійвідповідальності за ст. 155 КК підлягають особи чоловічої та жіночої статівіком старше 16 років (ч. 1 ст. 22 КК).

За ст. 155 КК кваліфікуютьсядії лише тоді, коли винний передбачав чи міг передбачити, що потерпіла(потерпілий) не досягла статевої зрілості.

Кваліфікація розбещеннянеповнолітніх. Розбещенням неповнолітніх називається вчинення стосовнонеповнолітньої особи розпутних дій з метою задоволення чи збудження статевогоінстинкту (потреби).

Кримінальнавідповідальність за розбещення неповнолітніх передбачена ст. 156 КК.

За ст. 156 КК — розбещеннянеповнолітніх — кваліфікуються розпутні дії щодо особи (жіночої або чоловічоїстаті), яка не досягла 16-річного віку.

Сутністю розпутних дій єрізні способи задоволення винним статевої потреби чи пристрасті або збудження унеповнолітньої особи статевого інстинкту без вчинення статевого акту.

Це можуть бути: збудженнястатевих органів потерпілих, торкання їх чи своїх статевих органів, оголеннявласних статевих органів, відверто сексуальні розмови чи дії, поради тощо.

Розпутні дії, вчиненібезпосередньо перед зґвалтуванням потерпілої, яка не досягла 16-річного віку,повністю охоплюються ч. З або ч. 4 ст. 152 КК і додаткової кваліфікації за ст.156 КК не потребують.

За ч. 2 ст. 156 ККкваліфікується розбещення неповнолітніх, що було вчинене щодо малолітніх, тобторозпутні дії щодо особи, яка не досягла віку чотирнадцяти років, чи буловчинене батьком або матір’ю, або особою, яка їх замінює.

Кримінальнавідповідальність за мужолозтво чинним Кримінальним Кодексом України окремо непередбачена.

У кримінальній практицімужолозтво проявляється у двох формах: реr os (лат.) і реr anus (лат.), вчинене із застосуванням до потерпілого фізичного насильства,погрози або з використанням безпорадного стану потерпілого.

Добровільні статеві зносини чоловіка зчоловіком законом не визнаються злочинними. Не утворюють складу злочину також:1) добровільний статевий зв’язок у спотворених формах між дорослими чоловікомта жінкою. Фахівці в галузі статевої етики вважають, що будь-які статевідобровільні дії дорослих чоловіка і жінки є етичними;

2) добровільний статевий зв’язок міждорослими жінками (лесбіянство).

Чинний Кримінальний кодекс Українипередбачає відповідальність за посягання на статеву волю чоловіка і на статевунедоторканість особи чоловічої статі у статтях 152-156 КК.

Потерпілими відзґвалтування (ст. 152 КК), від насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднимспособом (ст. 153 КК), примушування до вступу в статевий зв’язок (ст. 154 КК),чи статевих зносин з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст. 155 КК), ірозбещення неповнолітніх (ст. 156 КК) є також особи чоловічої статі.

Таким чином, згідно зі статтями 153, 154і 155 КК кримінальна відповідальність за насильницькі статеві зносини чоловіказ чоловіком (мужолозтво) настає або за насильницьке задоволення статевоїпристрасті неприродним способом за ст. 153 КК, або за примушування до вступу встатевий зв’язок за ст. 154 КК, або за статеві зносини з особою, яка не досягластатевої зрілості, за ст. 155 КК.

Загальнівисновки

1. Якщо особою вчинено дваабо більше передбачених різними статтями КК злочинів, за жоден з яких її небуло засуджено, вчинене визнається сукупністю злочинів. Сукупність (а неповторність) існуватиме й в деяких випадках, коли особою вчинено два або більшезлочини, передбачених різними частинами однієї статті КК, а саме тоді, колирізними частинами однієї статті передбачаються самостійні склади злочинів.

Сукупність злочинів можебути ідеальною і реальною. Ідеальна сукупність виникає, коли особа однимдіянням вчиняє одночасно два або більше злочинів. Наприклад, службова особа,яка одержала як хабар наркотичні засоби, однією дією вчиняє злочин,передбачений ст. 368, та злочин, передбачений ст. 308. Ознаками ідеальноїсукупності є вчинення злочину: а) одним діянням; б) в одному місці; в)одночасно, а також г) наявність всіх необхідних ознак, передбачених двома чибільше різними статтями КК. Реальна сукупність має місце, коли особа в різнийчас кількома діями вчинила два або більше злочинів. Кожен зі злочинів, якістановлять сукупність, кваліфікується окремо за відповідною статтею (частиноюстатті) КК. Сукупністю слід вважати і ті випадки, коли один або й усі злочинивчинено у співучасті або коли якісь із вчинених злочинів не доведено до кінця(замахи чи готування).

Покарання за сукупністюзлочинів призначається за правилами ст. 70.

Від ідеальної сукупностіслід відрізняти вчинення особою так званого складеного злочину. Складенийзлочин — це визначена КК як один злочин сукупність двох або більше тісновзаємопов’язаних діянь, кожне з яких при окремому розгляді вважалося бсамостійним злочином. Таким, наприклад, є розбій, поєднаний із заподіяннямтяжких тілесних ушкоджень (ч. 2 ст. 187).

Не є ідеальною сукупністюконкуренція кримінально-правових норм. Така конкуренція виникає, коли вчиненепідпадає під ознаки двох або більше норм КК, одна з яких є спеціальним варіантоміншої. Наприклад, погроза вбивством, насильством або знищенням майна щодо суддіабо його близьких родичів (ч. 1 ст. 377) є спеціальним варіантом погрозивбивством або заподіянням тяжкого тілесного ушкодження (ст. 129), яка утворюєзагальний склад кримінааьно-правової погрози. У випадках конкуренції нормвчинене діяння кваліфікується тільки за статтею Особливої частини КК, якамістить спеціальну норму.

Конкуренцією норм є такожвипадки, коли діяння підпадає під ознаки одночасно норми про складений злочинта норм про інші («прості») злочини. У цих випадках конкуренція розв’язуєтьсяна користь складеного злочину, вчинене діяння охоплюється відповідною нормою ККі кваліфікації за іншими статтями КК не потребує.

2. Статевими злочинаминазиваються передбачені кримінальним законом сексуальні посягання на статевусвободу, статеву недоторканість, умови нормального морального розвиткунеповнолітніх та на нормальний уклад у галузі статевих відносин.

Найбільш поширеним середстатевих злочинів є зґвалтування. Зґвалтуванням у кримінальному праві називаютьстатевий акт, вчинений проти волі потерпілої особи з застосуванням фізичногонасильства, погрози або з використанням безпосереднього стану потерпілого.

Зґвалтування порушуєстатеву свободу потерпілої особи, яка є видовим об’єктом цього злочину.Кримінальний закон охороняє статеву волю жінки і статеву волю чоловіка.Потерпілим від зґвалтування може бути особа жіночої і чоловічої статі.

Для кримінально-правовоїкваліфікації насильницьких статевих зносин в цілому не має значення те чи іншеморальне єство потерпілої особи. Кримінальне право охороняє статеву волюбудь-якої особи, незалежно від того, як вона цю волю використовує. У той же часдля кваліфікації статевих злочинів, пов’язаних із зґвалтуваннями, принципововажливого значення набуває вік потерпілої: зґвалтування неповнолітньої особи розглядаєтьсяяк кваліфікуюча ознака. Ще більшу суспільну небезпеку становить зґвалтуваннямалолітнього або малолітньої.

Використаналітература

1.    КонституціяУкраїни / Відомості Верховної Ради України, 1996, № 30, Ст. 141.

2.    Кримінальнийкодекс України. Офіційне видання // Відомості Верховної Ради України. 2001. №25 – 26.

3.    Кримінально-процесуальнийкодекс України // Веpховна Рада Укpаїни. — К., Паpламентське видавництво, 2003.— 287 c.

4.    Комментарийк Уголовному кодексу Российской Федерации / Под общ. ред. В.М. Лебедева. — М.:2006.

5.    КоржанськийМ.Й. Кваліфікація злочинів: Навч. посібник. — К.: Атака, 2002. — 640 с.

6.    Кримінальнеправо України: Загальна частина / За ред. М.О. Бажанова та ін. — К., ЮрінкомІнтер, 2005. — 480 с.

7.    КудрявцевВ.Н. Общая теория квалификации преступлений. — М.: 2004.

8.    МорозМ.А. Повторність та сукупність злочинів: окремі питання кваліфікації // ВісникВерховного Суду України, 2007, № 5. С. 35—39.

9.    Науково-практичнийкоментар Кримінального кодексу України / За ред. M.I. Мельника, M.I. Хавронюка.— К., Атака, 2004.

10.  НікулінС.І., Г.В.Чеботарьова. Кримінальне право. Заг. част. — К., 2004. — 594 с.

11.  Фріс П.Л.Кримінальне право України: Підр. Загальна частина. — К., Атіка, 2004. — 488 с.