Реферат: Цивільно-правовий договір


Цивільно-правовийдоговір


План

 

1. Поняття тазначення договору

2. Види договорів

3. Зміст договору

4. Загальнийпорядок укладання договору

5. Зміна аборозірвання договору



1. Поняття та значення договору

За своєю правовою природою будь-який цивільно-правовий договір справочином. Категорії «правочин» і «договір» співвідносяться між собою якзагальне і окреме: кожний договір є правочином, але не кожний правочин єдоговором. Договорами є лише дво – чи багатосторонні правочини, тоді якправочином можуть бути також дії однієї особи, спрямовані на встановлення,зміну, припинення тощо цивільних прав і обов'язків (односторонні правочини). Отже,на договори поширюються загальні положення щодо правочинів, встановлені гл. 16ЦК.

Слід зазначити, що поняття «договір» використовується також вінших галузях законодавства «(наприклад, трудовий договір, адміністративнийдоговір тощо). Проте там договір виступає як категорія відповідної галузі праваз відповідними особливостями визначення та правового регулювання. До деяких зтаких договірних відносин цивільно-правові норми можуть застосовуватися заумови, що це прямо передбачено законодавством.

Отже, цивільно-правовий договір – домовленість двох абобільше сторін, що спрямована на встановлення, зміну та припинення цивільнихправ та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК).

Основними ознаками договору є:

•  домовленість, тобто для його існування має бути компроміс, збігволевиявлення учасників;

•  домовленість двох чи більше осіб, тобто з волевиявлення лишеоднієї сторони не може виникнути договір;

•  спрямованість на встановлення, зміну чи припинення цивільних правта обов'язків, що свідчить про його правову природу юридичного факту.

Окрім цього, договір можна розглядати ще й як відповідні договірніправовідносини, що виникли внаслідок укладення договору, а також як певний документ.

Аналізуючи цивільно-правовий договір слід зауважити, що чиннезаконодавство визначає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборіконтрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог чинногозаконодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості(ст. 627 ЦК). Це положення закріплює один з найважливіших принципівдоговірного регулювання суспільних відносин – принцип свободи договору. Свободадоговору також є поняттям багатозначним і має такі складові:

1) свобода є укладенні договору, тобто відсутність будь-яких />примусів, щодо того,вступати суб'єктам в договірні відносини, чи ні. Винятки з цього правила можебути встановлено тільки в законі, або з деяких зобов'язань, наприклад,примусово можуть укладатись публічні договори, якщо у підприємця є можливістьнадати споживачеві відповідні товари (роботи, послуги) (ч. 4 ст. 633ЦК), або договори, які має бути укладено внаслідок укладення попередньогодоговору (ст. 635 ЦК) тощо;

2) свобода виборухарактеру договору, що укладаються, а це означає, що сторони самі для себевирішують, який саме договір їм укладати. При цьому, вони можуть укладати якдоговір, що передбачений чинним законодавством, так і такий, що ним непередбачений, проте відповідає загальним засадам цивільного законодавства (ч. 1ст. 6 ЦК). Однак і ця складова має певні застереження, наприклад, якщосторони задля приховування договору купівлі-продажу нерухомості сторониукладають договір дарування, то останній буде визнано недійсним у порядку ст. 235ЦК;

3) вільний вибірконтрагента за договором, тобто сторони шукатимуть того контрагента, якиймаксимально підходить їм за тими чи іншими ознаками. Але й цю свободу може бутиобмежено у випадках, що передбачено чинним законодавством, наприклад, переважнеправо співвласника на купівлю частки у праві спільної часткової власності (ст. 362ЦК), або ж укладення договорів про закупівлю товарів, робіт і послуг задержавні кошти здійснюється лише з суб'єктами, які стали переможцями впроцедурі закупівлі за результатами розгляду тендерних пропозицій (ст. 34Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти») тощо;

4) вільний вибірумов договору, що означає, що сторони на власний розсуд визначають зміст цьогодоговору, формують конкретні умови тощо. Обмеженість цієї свободи також можебути передбачено за прямою вказівкою законодавства, або ж якщо це випливає зізмісту цього договору, або ж сутності відносин між сторонами, наприклад, якщосторони в договорі не визначили істотних для цього договору умов, то йоговважатимуть неукладеним, тобто таким, що взагалі не породжує правовихнаслідків. Іноді таке обмеження щодо вільного вибору умов договору можестосуватися визначення ціни за договором, у випадках, коли ціна регулюєтьсядержавними органами, наприклад, щодо хліба, медикаментів, комунальних послугтощо.

2.Види договорів

Класифікація договорів має не тільки теоретичне, а й важливепрактичне значення. Так, виявлення спільних типових рис договорів івідмінностей між ними полегшує для суб'єктів правильний вибір виду договору,забезпечує його відповідність змісту регульованої діяльності. Крім того,класифікація сприяє подальшому вдосконаленню і систематизації законодавства,слугує меті кращого дослідження договорів. Класифікація договорів здійснюєтьсяза різними підставами, що обираються залежно від поставлених цілей.

Залежно від моменту виникнення прав і обов'язків у сторін договорурозрізняють договори консенсуальні і реальні.

Консенсуальні договори – це договори, які вважаються укладеними змоменту досягнення угоди з усіх істотних умов у формі, що вимагається законом.До них, зокрема належать: купівля-продаж, кайм, доручення, комісія, спільнадіяльність та інші.

Реальними є договори, в яких для виникнення прав і обов'язківнедостатньо угоди, а необхідна ще й передача речі (речей). Наприклад, договірпозики вважається укладеним не з моменту, коли сторони домовилися про те, щогроші будуть передані в борг, і моменту передачі їх позичальнику.

Практичне значення такого поділу полягає в тому, що приконсенсуальних договорах спір про виконання обов'язків і відповідальність за їхневиконання може вирішуватися судовими органі ми вже після досягнення сторонамиугоди, навіть якщо передання майна ще не відбулося.

Однак, як зазначалося вище, для деяких договорів потрібні тількидосягнення угоди, а ще й оформлення належним чином, без чого договір невважається укладеним.

Залежно від характеру розподілу прав і обов'язків між учасникамиугоди договори поділяються на односторонні та взаємні – у ст. 626 ЦК вониіменуються двосторонніми та багатосторонніми.

У односторонньому договорі одна із сторін має лише права, інша –лише обов'язки. Таким, наприклад, є договір позики, і позикодавця є лише правовимагати повернення боргу, а у позичальника – лише обов'язок виконати вказанувимогу.

Взаємні (синалагматичні) договори завжди породжують права та обов'язкидля кожного з учасників.

З урахуванням наявності або відсутності еквівалентності відносиндоговори поділяються на оплатні і безвідплатні.

Якщо обов'язку однієї особи щось зробити або передати, і виконативідповідає обов'язок контрагента надати зустрічне задоволення у грошовій абоіншій матеріальній формі, то це відплатний договір. Таких договорів, де діївиконуються на відплатних засадах, у цивільному праві більшість. Вонивстановлюються у вигляді загального правила (ч. 5 ст. 626 ЦК).

Якщо ж передача майна, надання послуг тощо не супроводжуєтьсявідповідною компенсацією з боку іншої сторони, то це договір безвідплатний.Таким є, наприклад, договір дарування, де дарувальник безвідплатно передаєіншій особі у власність майно.

За ступенем юридичної завершеності можна виокремити договориостаточні та попередні.

Остаточні договори безпосередньо породжують права та обов’язкисторін щодо виконання робіт, надання послуг, передачі майна тощо. Переважнакількість договорів має саме такий характер.

Попередній договір таких прав та обов'язків безпосередньо непороджує. Він лише створює інший, досить своєрідний обов'язок: після закінченняпевного строку (чи з настанням певного терміну) укласти передбачений ним новийдоговір (ст. 635 ЦК). Іншими словами, попереднім договором є угода про укладеннядоговору в майбутньому.

Залежно від значення договору для задоволення певних інтересіврозрізняють звичайні (приватноправові) договори і договори публічні.

До публічних договорів належать договори, укладені комерційноюорганізацією з метою встановити її обов'язки щодо продажу товарів, виконанняробіт і падання послуг, що їх такі організації за характером своєї діяльностімають здійснювати стосовно кожного, і т до них звернеться (роздрібна торгівля,перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку,енергопостачання, готельне обслуговування тощо).

Режим публічних договорів є винятком із загального правила, якеґрунтується на принципі свободи договорів. Вказаний виняток є одним із випадківдії публічних засад у цивільному праві. Режим публічних договорів є прямопротилежним режиму свободи договорів, який найповніше виражає приватноправовізасади, що становлять основу цивільного права.

З урахуванням значення договору для визначення кола повноправнихучасників розрізняють основні договори і договори приєднання.

Основний договір є первісною і головною підставою визначенні праві обов'язків учасників зобов'язання.

Значення договору приєднання полягає в тому, що його умовивизначені однією із сторін у формулярах або в інших стандартних формах І можутьбути прийняті другою стороною не інакше, як Шляхом приєднання дозапропонованого договору в цілому. Це означає: «або погоджуєшся з усім, що япропоную, або договору не буде». Тому, можливо, більш точним, ніж «приєднання»,може вважатися термін «продиктований договір». Він дозволяє підкреслити обидвіознаки вказаних договорів: і те, що особа приєдналася до основного договору, немаючи можливості обговорювати його умови, і те, що вона змушена була внаслідокякихось причин вчинити саме так.

Юридична практика, особливо у сфері господарської діяльності,досить широко використовує договори приєднання, що й зумовило введення такоговиду договорів у новий ЦК.

Залежно від цілей укладення розрізняють такі групицивільно-правових договорів:

– договори про передачу майна у власність, повне господарськевідання або оперативне управління (купівля-продаж, постачання, контрактація,позика, міна, дарування, постачання енергоресурсів);

– договори про передачу майна у тимчасове користування (майновийнайм, оренда, житловий найм, побутовий прокат, безоплатне користування майном,лізинг);

– договори про виконання робіт (побутовий підряд, підряд накапітальне будівництво, договір на виконання проектних І розвідувальних робіт,договір на виконання аудиторських робіт);

– договори про передачу результатів творчої діяльності (авторські,ліцензійні договори, договори про передачу науково-технічної продукції);

– договори про надання послуг (перевезення, страхування,доручення, комісія, зберігання, договір про посередницькі послуги, довічне утримання,кредитний договір);

– договори про спільну діяльність (установчий договір, угоди пронауково-технічну співпрацю).

Своєрідною є класифікація цивільно-правових договорів ізврахуванням належності їх до певного типу або різновиду.

Так, договори купівлі-продажу та міни розрізняються як певнідоговірні типи; роздрібна купівля-продаж – це різновид того договірного типу,який іменується купівлею-продажем; договір, за яким одна річ обмінюється наІншу з певною грошовою доплатою, є вже змішаним договором, що поєднує в собіелементи двох договірних типів – міни і купівлі-продажу.

Для такої класифікації договірний тип виокремлюється або заспецифікою опосередкованого ним матеріального відношення, або залежно відюридичних умов, необхідних для утворення даного договірного зобов'язання.

У випадках коли договори схожі як за матеріальними відносинами,так і за істотними умовами, необхідними для виникнення зобов'язання, вониспіввідносяться один з одним не як типи, а як різновиди одного і того ж договірноготипу.

Якщо ж укладений договір опосередкує два або кілька різноріднихвідносин і об'єднує умови, об'єктивно необхідні для формування зобов'язаньрізних типів, він стає змішаним договором.

Залежно від суб'єкта, що набуває права за договором, розрізняютьдоговори на користь кредитора І договори на користь третьої особи.

Договір на користь кредитора – це звичайний, типовийцивільно-правовий договір, що ґрунтується на врахуванні інтересів учасниківмайбутнього зобов'язання.

Договір па користь третьої особи означає, що боржник зобов'язанийвиконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або невстановлена в договорі. Причому ця третя особа, так само як і кредитор, такожмає право вимагати від боржника виконання договору (ст. 636 ЦК). Таким,наприклад, є договір страхування життя.

3.Зміст договору

Суть і значення цивільно-правового договору в конкретнихправовідносинах найбільш яскраво відображаються у його змісті, якимвизначається і зміст самого правовідношення.

Зміст договору – це сукупність умов (пунктів), визначених парозсуд сторін і погоджених ними, та умов, які є обов'язковими відповідно доактів цивільного законодавства. Сторони також мають право укласти договір, вякому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносинсторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положенняактів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться узмішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із сутізмішаного договору (ст. 628 ЦК).

Переважна більшість цивільно-правових норм, які визначають умовидоговорів, має диспозитивний характер, тобто сторони в договорі можутьвідступити від положень закону і врегулювати свої відносини на власний розсуд.Наприклад, ст. 668 ЦК встановлює, що ризик випадкового знищення абовипадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йомутовару, якщо інше не встановлено договором або законом. Це положення закону єдиспозитивним, оскільки передбачає можливість визначення сторонами моментупереходу ризику до покупця на їх розсуд.

Водночас договором може бути встановлено, що його окремі умовивизначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених увстановленому порядку. Але навіть у тому разі, коли у самому договорі неміститься посилання на типові умови, останні можуть застосовуватись як звичайділового обігу, якщо вони відповідають вимогам ст. 7 ЦК (ст. 630 ЦК).

Слід враховувати, що типові умови (типові договори) щодо певнихвідносин можуть затверджуватися органами державної влади, органами владиАвтономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування. Такі типовіумови за своєю сутністю є актами цивільного законодавства, обов'язковими длязастосування, якщо в них прямо не передбачено інше. Отже, у цьому випадкувказані типові умови стають приписами імперативного характеру.

Умови, на яких договір укладається, мають велике практичнезначення, оскільки від них зрештою залежать особливості договірних прав іобов'язків сторін договору, а також належне виконання зобов'язань.

Залежно від їх юридичного значення всі договірні умови можнаподілити на три основні групи: істотні, звичайні і випадкові.

Істотними вважаються умови, які необхідні і достатні для укладеннядоговору. Це випливає зі ст. 638 ЦК, згідно з якою договір вважаєтьсяукладеним лише тоді, коли між сторонами в належній для відповідних випадківформі досягнуто згоди з усіх істотних його умов. Це означає, що за відсутностіхоча б однієї з таких умов договір не може вважатися укладеним. Водночас якщодосягнуто згоди щодо істотних умов, договір набирає чинності, навіть якщо немістить якихось інших умов, Саме тому такі умови ще називають необхідними.

Визначення кола істотних умов залежить від специфіки конкретногодоговору. Наприклад, Істотними умовами договору купівлі-продажу с предметдоговору, ціна. Предмет договору, плата за користування, порядок користуваннянайнятим майном є істотними умовами договору майнового найму.

Частина 1 ст. 638 ЦК поділяє істотні умови на чотири групи:

1) умови про предмет;

2) умови, які визначені законом як істотні;

3) умови, які є необхідними для договорів даного виду;

4) умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнутозгоди.

При визначенні істотних умов того або іншого договору слідвраховувати, що вирішення цього питання залежить насамперед від сутіконкретного договору. Тому не випадково ЦК при визначенні істотних умовдоговору відсилає до спеціальних норм, присвячених договірним зобов'язаннямданого виду і називає істотними насамперед ті умови, які визнані такими згідноіз законом І передбачені як обов'язкові самими нормами права, що регулюють цідоговірні відносини. Зокрема такий підхід був характерний при визначенніістотних умов так званих господарських договорів постачання, контрактації.

Однак не завжди істотні умови визначаються безпосередньо взаконодавстві. Особливо це актуально нині, в умовах переходу до ринковихвідносин, наділення учасників господарських відносин реальною самостійністю, втих випадках, коли йдеться не про державні організації, все більшого значеннянабувають друга і третя групи істотних умов, зазначених вище. Наприклад, нормипро купівлю-продаж, міну, найм, зберігання, спільну діяльність тощо не містятьвичерпного переліку умов, однак останні випливають із сенсу відповідного договоруі норм, що визначають поняття і сутність договору.

Наприклад, купівля-продаж за своєю сутністю є відплатнимдоговором. Отже, невстановлення угодою сторін такої умови, як ціна, свідчитьпро відсутність самого договору купівлі-продажу. Однак, будучи Істотною длядоговору купівлі-продажу, умова про ціну позбавлена значення для договорударування у зв'язку з безвідплатним характером останнього.

Будь-яка із сторін може визнати недостатніми ті умови, що названіістотними у законі або є необхідними для договору даного виду, і вимагативключення у договір додаткових умов, без яких угода її не влаштовує. У цьомувипадку такі умови також набувають значення істотних. Наприклад, за загальнимправилом доставка проданої речі в певне місце не належить до істотних умовкупівлі-продажу. Однак якщо покупець хотів укласти договір лише з дотриманнямцієї умови, а продавець не згоден з такою вимогою, то не можна вважати такийдоговір укладеним лише тому, що досягнута згода сторін щодо предмета, якості івартості речі.

Таким чином, для укладення договору необхідне досягнення угоди зусіх істотних його умов. Водночас іноді недостатньо і такої угоди. Крім неї,зокрема, може вимагатися передання речі, – якщо йдеться про реальний договір(позика, дарування). У встановлених законом випадках договір має бути укладениму належній формі. Наприклад, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиногомайнового комплексу, жилого будинку тощо погребує нотаріального посвідчення тадержавної реєстрації (ст. 657 ЦК). Тому все сказане про Істотні умовидоговору повною мірою стосується і форми договору, оскільки якщо одна з сторінвимагає, або ж в законі обумовлена нотаріальна форма, а інша сторона від цьогоухиляється, то в цьому випадку не можна говорити про досягнення угоди.

Щодо передачі речі у реальному договорі, то тут справа виглядаєдещо інакше. Якщо речі не передано, то нема й договору. Але не тому, що недосягнуто згоди стосовно його істотних умов, а тому, що не додержані вимогизакону, без яких не може йтися про існування договору взагалі.

Крім істотних, можуть бути й звичайні умови договору. Звичайниминазивають ті умови, які передбачені нормативними актами. На відміну відістотних, вони не потребують узгодження сторонами, оскільки автоматичнонабирають чинності з моменту укладення договору. Тому відсутність у змістідоговору звичайних умов не впливає на його дійсність. Наприклад, якщо приукладенні договору майнового найму сторони не домовилися про те, хто маєвиконувати поточний ремонт речі, автоматично вступає в дію умова, передбаченач. І ст. 776 ЦК, згідно з якою наймач зобов'язаний проводити за свійрахунок поточний ремонт, якщо інше не передбачено законом або договором.

Випадкові умови включаються у договір на розсуд сторін. Так самояк і звичайні умови, вони не впливають на факт укладення договору і на йогодійсність. Але на відміну від звичайних умов, які передбачаються безпосередньозаконом і починають діяти внаслідок одного лише факту укладення договору,випадкові умови набувають юридичного значення лише тоді, коли вони включенісамими сторонами в договір. їх відсутність, так само як і відсутність звичайнихумов, не спричиняє недійсності укладеного договору. Крім того, відсутністьвипадкових умов лише в тому випадку має наслідком визнання договору недійсним,якщо заінтересована сторона доведе, що вона вимагала узгодження цієї умови.

Слід зазначити, що всі три групи умов, до якого б вони виду неналежали, завдячують своєю появою зрештою лише домовленості сторін, якою одніумови формулюються безпосередньо, а інші – визнаються сторонами договоруобов'язковими для них внаслідок самого факту укладення останнього. У цьому,Зокрема виявляється значення договору як вольового юридичного акта.

Тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213ЦК, яка визначає загальні правила тлумачення правочинів, про які йшлося упопередніх главах підручника. Крім того, у разі тлумачення умов договору можутьвраховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорінемає посилання на ці умови (ст. 637 ЦК).

4.Загальний порядок укладання договорів

Оскільки цивільно-правовий договір є однією з основних підставвиникнення зобов'язань, його характеристика не може бути повною без висвітленняпорядку укладення договорів.

Розгляньмо спочатку загальний порядок укладення договорів. Оскількидоговір є загальним юридичним актом двох або кількох осіб, узгодження умовдоговору між ними проходить як мінімум дві стадії: шляхом пропозиції однієюстороною укласти договір (оферта) і прийняття пропозиції іншою стороною(акцепт). Відповідно сторона, що запропонувала укласти договір, називаєтьсяоферентом, а сторона, що прийняла цю пропозицію – акцептантом.

У зв'язку з цим у юридичній літературі зазначається, що процесукладення договорів зумовлений самою природою цієї правової категорії. Тобтоякщо сутність договору полягає у згоді, то тим самим укладення договору, яке єпроцесом досягнення згоди, спрямоване на досягнення того або іншого правовогорезультату в сфері цивільного права, передбачає виявлення волі кожної з сторіні її узгодження.

Отже, першою стадією укладення договору є оферта. Оферта – цеволевиявлення особи, спрямоване на укладення договору на певних умовах. Однактакого спрощеного визначення поняття оферти недостатньо для визначення її суті.Слід враховувати, що офертою є не будь-яка пропозиція про вступ у договірнівідносини, а лише та, яка спрямована конкретній особі або кільком конкретнимособам І при цьому містить вказівку на конкретні положення, які пропонуєтьсявключити в договір. Тому в пропозиції в будь-якому випадку мають бути умови, щовизнаються істотними для цього договору.

З урахуванням висловленого, можна відзначити наявність такиххарактерних рис оферти:

1) вона адресується конкретно одній або кільком особам. Колипропозиція розрахована на невизначене коло осіб (наприклад, в рекламі), вонарозглядається як запрошення до оферти, якщо інше прямо не вказано в ційпропозиції;

2) оферта має містити вказівку на істотні умови майбутньогодоговору, тобто такі, які є істотними згідно із законом або є необхідними длядоговорів даного виду, або ж в узгодженні яких заінтересований оферент;

3) пропозиція виражає твердий намір оферента вважати себезв'язаним договором і запропонованими умовами у разі їх прийняття (акцепту)іншою стороною.

Як зазначалося вище, оферта за своєю сутністю є волевиявленнямсторони, яка бажає укласти договір. Оцінка її як волевиявлення, тобтоспрямованої на встановлення цивільних прав і обов'язків дії, дала деякимнауковцям підставу вважати оферту одностороннім правочином. Однак ця позиція ненабула поширення. її опоненти слушно зазначали, що ці дії – пропозиція (оферта)і прийняття пропозиції (акцепт) – є лише складовими двосторонньої угоди –договору. Волевиявлення однієї особи (оферента) спрямоване па отримання увідповідь волевиявлення іншої (акцептанта), внаслідок чого виникає спільнийвольовий акт, договір, що приводить до досягнення зустрічних результатів,бажаних для них.

Отже, хоч оферта і не є правочином, а лише однією зі стадійукладення договору, однак вона спричиняє наслідки правового характеру. Ці наслідкиполягають в тому, що згідно зі ст.ст. 643–645 ІДК оферент протягом певногостроку пов'язаний своєю пропозицією про укладення договору. Цей строк залежитьвід того, чи був вказаний строк для відповіді, а також від того, в одному чи урізних місцях знаходяться контрагенти. Так, ст. 643 ЦК передбачає, що колипропозицію укласти договір зроблено з вказівкою строку для відповіді, договірвважається укладеним, якщо особа, яка зробила пропозицію, отримала від іншоїсторони відповідь про прийняття пропозиції протягом вказаного строку.

Отже, в тих випадках, коли у самій оферті вказано строк длявідповіді, оферент пов'язаний своєю пропозицією протягом цього терміну. Якщовін за цей час передумає і направить пропозицію про укладення договору іншійособі, укладе з цією іншою особою договір, його дії будуть порушувати праватого, до кого він спочатку звернувся із пропозицією. Тому на нього можуть бутипокладені негативні наслідки односторонньої відмови від зобов'язання(наприклад, обов'язок відшкодувати заподіяні збитки).

Стаття 644 ЦК передбачає порядок укладення договору запропозицією, зробленою без вказівки строку для відповіді. Так, коли пропозиціюукласти договір зроблено усно, без вказівки строку для відповіді, договірвважається укладеним, якщо інша сторона негайно заявила оференту про прийняттяцієї пропозиції.

У випадку коли пропозиція зроблена у письмовій формі, договірвважається укладеним, якщо відповідь про прийняття пропозиції отримана протягомнормально необхідного для цього часу.

Слід зазначити, що в цьому випадку оферент пов'язаний пропозицієюпротягом більш тривалого строку у випадку, коли він знаходиться не в тому жмісці, де акцептант. Тут має бути зроблена поправка на звичайні строки доставкикореспонденції в обидва кіпці.

Розвиток технологій у галузі зв'язку призвів до того, що сторони,що знаходяться в різних місцях, отримали можливість спілкуватися без розриву вчасі за допомогою телефону, обміну факсами, повідомленнями електронною поштоютощо. Цікаво, що вже ЦК УСРР 1922 р. був змушений вдатися до певноїфікції, включивши в ст. 131 примітку, згідно з якою пропозиція, зробленапо телефону, визнавалася пропозицією присутньому. Таким чином, ЦК УСРР 1922 р.виходив з того, що при оферті без вказівки відповіді, але при використанніоперативних засобів зв'язку, відповідь на зроблену пропозицію повинна бутиданою негайно.

На жаль, ЦК 2003 р. не містить подібних роз'яснень. Томузалишається незрозумілим, протягом якого часу залишається пов'язаним офертоюконтрагент, який зробив оферту по телефону, факсу, електронному зв'язку. Можнаприпустити, що строк має обчислюватися, виходячи з періоду, необхідного длявідповіді аналогічним засобом: тобто на факс – факсом, на електронну пошту –електронною поштою тощо.

Однак практика свідчить, що тут можливі труднощі. Наприклад,контрагент отримує факсимільну оферту не на офіс або домашній факс, а черезпосередника (відділення зв'язку). В цьому випадку йому необхідний час не тількидля ознайомлення з текстом оферти і прийняття рішення, а й для доставки текстувід посередника і до посередника.

На сьогодні це питання вирішується з урахуванням конкретнихобставин (наявності відповідних каналів зв'язку, технічної можливості негайноївідповіді тощо). Слід зазначити, що й ст. ст. 644–645 ЦК не містять такогорішення, фактично відтворюючи основні положення ст. 156 ЦК 1963 р.

Ведучи мову про характер і порядок відповіді па оферту, слід матина увазі, що іноді замість відповіді про прийняття пропозиції укласти договірконтрагент у встановлений для акцепту строк здійснює дії з виконання вказаних воферті умов договору: відвантажує товари, надає послуги, сплачує певні суми.Такі дії слід вважати акцептом, якщо інше не передбачено законодавчими актамиабо не визначено в оферті. Вчинення таких конклюдентних дій означає і згоду наукладення договору, і одночасне його виконання (ст. 642 ЦК).

Як і оферта, акцепт може бути відкликаний акцептантом, якщоповідомлення про його скасування оференту надійшло до моменту або в моментотримання самого акцепту. У разі відкликання акцепту або неотримання відповідівід акцептанта протягом встановленого для цього терміну оферент вважаєтьсявільним від тих обов'язків, які пов'язані з раніше зробленою ним пропозицією.

ЦК особливо обумовлює наслідки отримання відповіді про згоду наукладення договору з запізненням (ст. 645).

Якщо з отриманої з запізненням відповіді про згоду укласти договірвидно, що відповідь була відправлена своєчасно, вона визнається такою, щозапізнилася лише в тому випадку, якщо особа, що зробила пропозицію, негайносповістить іншу сторону про отримання відповіді з запізненням. В цьому випадкувідповідь вважається новою пропозицією.

Слід зазначити, що повою пропозицією є також відповідь про згодуукласти договір на інших умовах (ст. 646 ЦК).

З наведених положень випливає, що навіть якщо оферта відповідаєвсім вимогам, які висуваються до неї і про які йшлося вище, вона не завжди єпершою стадією укладення договору. У випадках, передбачених законом (наприклад,ст. 646 ЦК), вона розцінюється не як оферта, а фактично як пропозиціявступити в переговори. Сторони в цьому випадку немовби міняються місцями:оферент стає акцептантом, а акцептант – оферентом. Це пов'язано з тим, що нанову пропозицію (зустрічна пропозиція) необхідна згода колишнього оферента.Якщо ж колишній оферент не погодиться з повою пропозицією, а висуне ще якісьнові, додаткові умови, то він знову стає оферентом, а його контрагент –акцептантом. Переговори або обмін листами між сторонами, таким чином, можутьпродовжуватися довго і завершитися або досягненням згоди стосовно умовдоговору, або взагалі не призвести до позитивного результату.

Особливим випадком укладення договору є встановлення договірнихвідносин на підставі так званої публічної оферти, тобто оферти, зверненої доневизначеного кола осіб.

Тривалий час у юридичній літературі була поширена точка зору,згідно з якою оферта може бути звернена лише до певної особи. Якщо ж такоїспрямованості до певної особи немає, то немає і оферти. Таку позицію, зокрема,захищали Р.О. Халфіна, Ф.І. Гавзе, зауважуючи при цьому, що положення проадресованість оферти конкретній особі не стосується державних торгівельнихорганізацій, купівлі-продажу на колгоспних ринках тощо.

Однак на сьогодні така позиція не знаходить підтримки ні влітературі, ні в законодавстві. Як зазначають М.І. Брагінський і В.В.Вітрянський, нині, коли учасники обігу мають можливість самі знаходити собіпартнерів, та ще й в умовах конкуренції, що посилюється, поширилася практикавиголошення різного роду запрошень до укладення договорів по радіо,телебаченню, в пресі.

До такої публічної оферти можна віднести пропозицію у газеті, порадіо або телебаченню про продаж точно вказаних товарів, виконання точновказаних робіт, надання чітко вказаних послуг, адреси оферента, готовностівступити на оголошених умовах в договір з будь-якою особою, яка цього забажає.Крім того, публічна оферта фактично має місце при укладенні кожного публічногодоговору (ст. 633 ЦК).

Згідно зі ст. 639 ЦК договір може бути укладений у будь-якійформі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Проте якщосторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладенимлише з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даноговиду договорів не вимагалася. Зокрема у разі, якщо сторони домовились укласти уписьмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма,такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо ж сторонидомовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом невимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту йогонотаріального посвідчення.

Договір вважається укладеним у місці проживання фізичної особи абоза місцезнаходженням юридичної особи, яка зробила пропозицію укласти договір,якщо інше не встановлено договором.

Порядок вирішення спорів, що виникають у процесі укладеннядоговорів, визначається ст. 649 ЦК. Згідно з цією нормою можливість іпорядок вирішення переддоговірних спорів залежать від того, чи є підставоюукладення договору обов'язковий припис правового акта:

1) якщо підставою договору є припис правового акта органудержавної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевогосамоврядування, то спір вирішується судом. Так само судом він вирішується вінших випадках, встановлених законом;

2) якщо укладення договору не пов'язане з приписами правового актаоргану державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органумісцевого самоврядування, то переддоговірні спори можуть бути вирішені судом увипадках, встановлених за домовленістю сторін або законом.

В інших випадках усі розбіжності при укладенні договору усуваютьсяшляхом домовленості сторін.

5.Зміна або розірвання договору

Зміна або розірвання договору за загальним правилом допускаєтьсялише за згодою сторін. При цьому правочин, спрямований на зміну або розірваннядоговору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється аборозривається, якщо Інше не встановлено договором або законом чи не випливає іззвичаїв ділового обігу.

Винятки із загального правила щодо добровільності зміни аборозірвання договору можуть бути передбачені договором або безпосередньозаконом. Зокрема договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду навимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною тав інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним вважається такепорушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга стороназначною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладеннідоговору.

Від розірвання (зміни) договору слід відрізняти одностороннійповну або часткову відмову від договору, яка можлива лише у випадках, прямопередбачених законом або договором. Так, наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 849ЦК якщо підрядник своєчасно не рої почав роботу або виконує її настільки повільно,що закінчення ЇЇ у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитисякіл договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково,якщо право на таку відмову встановлено договором аш законом, договір вважаєтьсявідповідно розірваним або зміненим.

Особливою підставою розірвання або зміни договору є істотні змінаобставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. У цьому випадкудоговір може бути змінений або розірваний ш згодою сторін, якщо інше невстановлено договором або не вишні ваб із суті зобов'язання (ст. 652 ЦК).

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору увідповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання,договір може бути розірваний або змінений за рішенням суду на вимогузаінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що таказміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторонане могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, яківід неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майновим Інтересівсторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на Щ вона розраховувала при укладеннідоговору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обігу не випливає, щоризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Крім того, для зміни договору необхідна наявність ще однієї іздвох умов:

1) розірвання договору суперечить суспільним інтересам;

2) розірвання договору потягне для сторін (чи однієї з них) шкоду,яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання до говору па умовах,змінених судом.

У разі зміни договору за взаємною згодою зобов'язання сторін змінюютьсявідповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо, а уразі розірвання договору зобов’язаних сторін припиняються з моменту досягненнядомовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договоромчи не обумовлено характером його зміни.

Якщо договір змінюється або розривається за рішенням суду, зобов'язаннязмінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну аборозірвання договору законної сили.



Використана література

1.Бервено С.М. Проблеми договірного права України:Моногр. – К.: Юрінком Інтер, 2006.2.Бабаскін А.Ю., Боднар Т.В., Бошицький Ю.Л., Венецька М.В., Дзера О.В.Цивільне право України. Академічний курс:Підруч.: У 2-х т. т. 1. Загальна частина; Ін-т держави і права ім. В.М. КорецькогоНАН України. – 2-е вид., допов. і переробл. – К.: Вид. дім «Ін Юре», 2006.

3. Білоусов Ю.В., Лозинська С.В., Русу С.Д. та ін. Цивільне правоУкраїни. Навчальний посібник (рек. МОН України) / За ред. Стефанчука Р.О. –К. Наукова думка, 2005.

4.Веретельник Ламара Котеївна. Систематизаціядоговорів у цивільному праві: автореф. дис. канд. юрид.наук: 12.00.03; Харківський національний ун-т внутрішніх справ. – Х., 2007.5.Дрішлюк В.І. Публічнийдоговір (цивільно-правовий аспект): Автореф. дис. канд. юрид.наук: 12.00.03; НДІ приват. права і підприємництва Акад. прав. наук України. – К.,2007.6.Міхно О.І. Припиненнядоговору за цивільним законодавством України:Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03; НДІ приват. права і підприємництваАкад. прав. наук України. – К., 2007.

7. Мічурін Є.О. Техніка складання договорів. Науково-практичнийпосібник. – Х. Юрсвіт, 2006

еще рефераты
Еще работы по государству и праву