Реферат: Велика хартія вольностей
Великахартія вольностей
Зміст
Вступ
1. Особливості державного розвиткуАнглії після норманського завоювання
2. Прийняття Великої хартіївольностей 1215 р.
3. Правове становище груп населенняАнглії з Великої хартії вільностей
4. Значення Великої хартіївольностей 1215 р. в історії феодальної держави і права
Висновок
Список використаних джерел
Вступ
Велика хартіявольностей — суперечливий документ. Вона дуже наочно відобразила протиріччя,які існували на початку XIII століття всередині панівного класу Англії, і сталарезультатом широкої угоди, що завершив політичний конфлікт, який походив міжбаронство, лицарством і главою феодальної держави — королем. У силу їївнутрішньої суперечливості Велику Хартію в цілому не можна розглядати ні якдокумент феодальної реакції, ні як документ з виключно прогресивнимитенденціями. У ній переплітається і те, і інше.
Мета даноїроботи — проаналізувати Велику хартію вольностей 1215 р. На підставі метипоставлені завдання, перераховані нижче:
•охарактеризувати державну і політичну систему Англії в період норманськогозавоювання;
• провестианаліз змісту Хартії;
• виявитизначення Великої хартії вільностей в історії зарубіжного права.
велика хартія англія
1. Особливостідержавного розвитку Англії після норманського завоювання
Англосаксонськесуспільство відставало в своєму розвитку від багатьох суспільств континентуприблизно на два століття. У англосаксів переважала суспільна власність наземлю і відповідний їй характер суспільних відносин.
Основну масунаселення складали члени громади — герл. Вони отримували від громади гайд — наділ у 120 акрів землі. Общинні питання вирішувалися на сільському сході — галімотье.
Общинна знатиіменувалася ерламі. У процесі освоєння Британії англосакси створили сімкоролівств — Нортумбрія, Мерсия, Східна Англія, Ессекс, Суссекс, кент, Уессекс.
Влада короля наднаселенням була досить примарною. Сільські громади об'єднувалися в округи, такзвані сотні, які управлялися зборами представників громад.
Більшимитериторіальними одиницями були графства, керовані зборами представників сотень.Шерифи управляли графствами. У їх обов'язки входило: нагляд за дотриманнямпривілеїв короля в графстві, контроль за виконанням повинностей, виконанняполіцейських функцій. Главою графства був ольдермен.
За рахунокобщинних земель швидко зростало велике землеволодіння. Великими землевласникамибули король, ерли і ольдермени.
У 1066 роціАнглосаксонія була завойована норманами.
Нормани булиостанньою хвилею варварів, що обрушилася на Європу. Морські пірати, що покидалипівніч через недостатність або вчинених ними злочинів, спочатку не думали ніпро що, крім грабежів, але нарешті «розсудливим». Розграбована ними Нействіяраптово перетворюється в герцогство Нормандію — саму процвітаючу землю Франції.
Цікаву точкузору на причини, які сприяли прийняттю Хартії вольностей висловлює Ю. Латиніна.
Завоювання — подія зазвичай катастрофічне, проте підкорення Англії Вільгельмом Завойовникомне тільки об'єднала країну, але і перетворило її в саме централізована державатодішньої Європи. Була складена «Книга Страшного суду» — детальна і унікальнаопис земель і володінь, розданих власникам. «І говорити соромно про це, а вінне вважав ганебним робити це — жодного навіть бика, ні однієї корови і жодноїсвині він не залишив без того, щоб не занести їх в свою опис, і всі ці описи потімбули представлені йому». В Англії почав виникати імперський облік і контроль.Внаслідок чи політичної далекоглядності або через поступовості завоювань, алеземлі, подаровані баронам, зазвичай не становили суцільних територій, і ценадзвичайно послаблювало знати.
Відразу ж слідомза завоюванням почалася боротьба короля і знаті. Бути може, найхарактернішариса її — повна відсутність національного почуття. Саме норманські барони,борючись проти норманського ж короля, стверджують, що він «незаконно зробив навалана благородну королівство Англію, несправедливо повбивав або вигнав в жорстокевигнання природжених спадкоємців цієї країни» — саме англосаксонський народпідтримує королів.
Народ можназрозуміти. Бо в чому барони дорікають короля? У тому, що той «покритим ранамипереможцям дав безплідні землі», а потім «забрав їх зовсім або частинами,спонукуваний користолюбством»; в тому, що знатні вдови і спадкоємиці піддаютьсяутиски і насильницької видачі заміж. Дивна річ, народ був байдужий до мукахзнатних вдів і знедолених переможців. Народ розумів інше: барони билися не засвободу, а за безмежний свавілля в своїх власних володіннях.
До XIIIстоліття, до царювання Івана Безземельного, народу потрібен сильний государ, азнаті — слабкий.
Коли військадвох претендентів на англійський престол, Стефана Блуасского і майбутньогоГенріха II, зійшлися для битви, «встали барони, вірніше — зрадники Англії, істали влаштовувати угоду, хоча нічого вони не любили більше незгоди, бо знали,що, поки один із супротивників боявся іншого, він не міг здійснювати над нимикоролівської влади ».
Барони домоглисясвого. Правління Стефана Блуасского було справжнім втіленням баронськоївольниці. Тоді «в Англії було стільки королів, вірніше тиранів, скільки буловласників замків, і кожен мав право бити власну монету». І один з одним вони«… билися зі смертельною ненавистю, вогнем і мечем плюндрували прекрасніобласті, і в країні, яка колись була найродючішої, вони винищили майже весьхліб… І коли нещасні люди нічого більше не мали, що б могли дати їм, вониграбували і палили всі міста, так що можна було пройти цілий день і не зустрітижодної людини, поселення в місті, ні оброблених земель »...
Так було і вінших країнах, але Хартією вольності не скінчилося.
Дві особливостівідрізняли Англію. Не в приклад іншим феодальним владикам, тут король вважав закраще брати зі своїх баронів не військовою службою, а податком — «щитовимигрошима»: норманська державність із самого початку носила явно фіскальнийхарактер. А податок — на відміну від баронської служби — лягав на плечі всіхверств населення. І друге: в Англії збереглося багато бідних, але вільних,тобто озброєних, людей: можна не рахуватися з черню, але важко — з озброєнимнародом.
Є й ще однаобставина. У середньовіччі не менше, ніж у наш час, любили надавати завоюваннямвидимість законності. Вільгельм Завойовник, стверджуючи, що саме йому корольЕдуард заповідав королівство, коронувався з усіма формальностями, дотримуватисяпри коронації виборних англосаксонських королів, і оголосив свої законивідновленням «законів короля Едуарда».
Ідеологічніфікції середньовіччя, втім, мали чудову властивість: вони часто зверталися вреальність. Барони поступово звикали вимагати підтвердження «законів короляЕдуарда» — хартій вільностей. Але мова юриспруденції за самою своєю природоютрактує про загальний, а не про особливе. Сам факт письмового існування Хартіївольностей привчає бачити в свободі не приватну власність короля чи сеньйора, асуспільне надбання.
ІоаннБезземельний, який вступив на англійський престол в 1199 році, належав догіршої різновиди правителів. Він був бездарним полководцем і безглуздим,нерішучим тираном: «у цього короля було стільки ворогів, скільки у нього булобаронів».
Баронів корольображав особисто. Народ (заможний народ) він ображав податками та поборами,йшли, як у пісок, у військові невдачі. Йому траплялося скликати в 1201 і 1213роках ополчення не для походу, а щоб відібрати у ополченців гроші, взяті длявійськових витрат, і розпустити їх по домівках.
Нарешті, вінпосварився з церквою і почав поправляти розстроєні фінанси королівстваконфіскацією церковного майна. Папа відлучив його від церкви, а Англію передавфранцузькому Філіпу-Августу. Іоанн жахнувся, покаявся, прийняв всі умови тата івіддав королівство святого престолу, ставши ленником тата. Кинувся до Франції,здерши непомірно високий податок з баронів, не пішли за ним, і був тамрозбитий.
2. ПрийняттяВеликої хартії вольностей 1215 р.
ПідписанняВеликої хартії вольностей англійським королем Іоанном Безземельним в червні1215 завершило перший етап боротьби, що призвела вже наприкінці XIII століттядо утворення в Англії станової монархії. На цьому етапі в боротьбі за обмеженнякоролівської влади поряд з баронство взяло участь також лицарство, а почастигородяни і верхівка вільного селянства. У ході збройної боротьби з королембарони, які очолювали рух, пред'явили королю вимоги, відомі під назвою«баронських статей», які лягли в основу офіційного тексту Великої хартіївільностей, виданого від імені короля. Велика Хартія вольностей як політичний іправовий джерело цікава, насамперед, тим, що вона відбила загальнеспіввідношення соціально-політичних сил в країні на той період, причининевдоволення різних верств населення королівської політикою, економічні таполітичні вимоги різних соціальних елементів опозиції, а також загальне стансудово-адміністративної системи англійської феодальної держави на початку XIIIстоліття.
Церква, баронита міста об'єдналися проти короля і пред'явили йому в 1215 році список статей.Той прочитав і вигукнув: «Чому вже разом з цими несправедливими вимогами баронине просять у мене також і мого королівства?» Проте робити було нічого — Іоаннпідписав Велику хартію вольностей.
3. Правовестановище груп населення Англії з Великої хартії вільностей
Повний текстВеликої хартії вольностей нараховує 63 статті, які розташовані без певноїсистеми і стосуються самих різних питань.
Всі ці статтіможна розділити на три основні групи:
1) Статті, щовідображають матеріальні інтереси різних соціальних шарів (ст. ст. 1 -11, 13,16, 27 та інші).
2) Статті, якіпретендують на встановлення нових політичних порядків, зокрема на обмеженнякоролівської влади (ст. ст. 12, 14, 39, 61), — так звані конституційні статті.
3) Статті, щопідтверджують раніше існуючий або новостворюваний порядок роботи судових іадміністративних органів, а також припиняють зловживання королівського апаратув центрі і на місцях (ст. ст. 17-22, 24, 25, 34, 36, 38, 40 та ін .).
а) права іпривілеї великих баронів;
У першій групіосновне місце, безумовно, займають матеріальні вимоги баронів — безпосередніхвасалів короля — як за кількістю статей, так і по конкретності і детальності їхформулювання. Хартія визначає феодальні права короля і обов'язки його васалів,обмежуючи фіскальний свавілля корони по відношенню до них (особливо ст. Ст.2-11).
Більшість статейХартії відбивало і захищало інтереси феодальної аристократії. Вони гарантувалипрелатам свободу церковних виборів (ст. 1), дотримання королем феодальнихзвичаїв по відношенню до його васалів-баронам (ст. 2-11), забороняла королюбрати з них феодальну допомогу і щитові гроші без згоди «загальної радикоролівства »(ст. 12), тобто ради безпосередніх васалів короля (ст. 14),забороняла судити баронів інакше як судом рівних їм по положенню перів (ст.21), без їх вироку заарештовувати і позбавляти майна (ст. 39). Велика Хартіявольностей скасувала затвердилася після реформ Генріха II право королявтручатися в юрисдикцію феодальних курій (ст. 34). Стаття 61 забезпечувалапорядок дотримання Хартії: барони обирали зі свого середовища 25 осіб длянагляду за дотриманням вольностей. Якби король порушив Хартію і протягом 40днів на вимогу хоча б чотирьох баронів не виправив порушення, всі 25 баронівмогли вдатися до насильства проти короля тобто відібрати в нього землі і замки,шкодуючи тільки його особистість та сім'ю. Кожен підданий міг підтримати цихбаронів у боротьбі проти короля.
б) відображенняу Великій хартії вільностей 1215 р. інтересів лицарів і городян.
Лицарство івільне селянство також отримали значні права: баронам заборонялося вимагати зних більше служб і повинностей, ніж належало за звичаєм (ст. 15, 16, 27, 60),всім вільним людям гарантувалася захист від свавілля чиновників. Стаття 39поклала початок свободі особистості: жоден вільна людина не міг бутизаарештований, ув'язнений у в'язницю, позбавлений власності або покровительствазаконів, вигнаний або підданий іншої каре інакше, як у суду рівних йому івідповідно до законів країни. Стаття 20 обмежувала розміри адміністративнихштрафів: вільній людині зберігалася власність в розмірі, необхідному длязбереження соціального статусу, при стягненні цих штрафів товар купця іінвентар віланна оголошувалися недоторканними. Міста отримали підтвердженнясвоїх привілеїв (ст. 13); було встановлено єдність мір і ваг по всій країні(ст. 35); свобода в'їзду і виїзду з Англії в мирний час. Статті 18, 19, 20, 32,40 та інших стверджували нові судово-адміністративні порядки, що встановилисяпісля реформ Генріха II і в цілому вигідні широким верствам населення. Згодом,в XIII-XIV ст., Вони увійшли до англійського загальнодержавне феодальне право.
Велика хартіязалишила в силі широке застосування розслідування через присяжних в майновихпозовах (ст. ст. 18, 19, 20), пріоритет королівських судів у розборі всіхпідсудних їм справ, прокламував відмова від плати за розбір кримінальних справу королівському суді (ст. 32 ). Такого роду статті, безсумнівно, відбивалипоряд з інтересами самої корони також інтереси лицарства, верхівки вільногоселянства і почасти городян, які потребували зміцненні централізованоїсудово-адміністративної системи, і були невигідні баронам.
Однак і в цьомупитанні барони зуміли вимовити собі окремі поступки. Серед цих загальних статейВеликої хартії вольностей є дві статті, які явно суперечать що склалася судовійсистемі, вилучаючи з-під її дії представників баронства. Це — стаття 21, яка напротивагу 20 статті забороняла королю накладати штраф на графів і баронів безвирішення їх перів, тобто станового суду, тоді як всі інші вільні люди штрафувалисяза рішенням звичайного суду, заснованого на свідченнях присяжних (ст. 20); істаття 34, яка забороняла королівське втручання у справи феодальних курій задопомогою наказу Praecipe. Хоча в цій статті, як і в 39-й, мова йде про права«будь-якого вільної людини», але так як власникам судової курії в дійсності мігбути тільки феодал і притому зазвичай великий, то очевидно, що ця статтявідображала інтереси баронства.
4. ЗначенняВеликої хартії вольностей 1215 р. в історії феодальної держави і права
Велика хартіявольностей зіграла важливу роль в англійській історії. Незважаючи на те, щоІоанн Безземельний в кінці 1215 анулював її, вона неодноразово перевидаваласяГенріхом III (1216, 1217, 1227 рр..) З тими чи іншими змінами. Їїпідтверджували Едуард I і Едуард II, виключивши з неї конституційні статті,ослабша влада короля. Вона сприяла складанню англійської станової монархії(починаючи з 1297 р. всі чергові підтвердження Великої хартії вольностейдоповнювалися новими, більш актуальними політичними статтями).
Хартія зігралавелику роль у становленні правосвідомості англійського народу. Недарма таківеликі історики, як Г. Галла, М.М. Ковалевський, Д. М. Петрушевський та ін.вважали її наріжним каменем англійських свобод і створеного ними правовоїдержави в вигляді конституційної монархії. На початку XVII ст. Велика хартіявольностей була наново «відкрита» опозиційними абсолютизму силами як перший вісторії Англії документ, що обмежує владу корони і проголошує права і свободипідданих. Напередодні і в роки Англійської революції вона широковикористовувалася для обгрунтування вимог демократичних свобод і права боротисяпроти королівської тиранії. Оскільки вілланства, т е. особисто залежногоселянства, в XVII ст. в у Англії вже не існувало, права, які надавала Великахартія вольностей всім вільним громадянам, набували новий, демократичний зміст.Поряд з теорією «нормандського іга» Велика хартія вольностей стала прапоромборотьби проти абсолютизму. Ряд її статей отримали розвиток в Хабеас КорпусАкті і Білль про права.
Висновок
За висловомСтеббса і Гібона, юридична історія Англії є не що інше, як коментар до Великоїхартії. Але, як це часто буває, коментар важливіше тексту.
Велика хартія — аж ніяк не декларація прав людини і громадянина. Це — декларація прав церкви ізнаті.
Параграф першийдарує згоду короля на те, щоб «англійська церква була вільна, володіла повнимисвоїми правами і своїми вольностями непорушно».
Друге місцезаймають гарантії знатним баронам від королівського свавілля. Відтепер корольне може вимагати руйнівні суми за передачу барони або феоду у спадок, видаватизаміж вдів без їх згоди, у разі конфіскації землі зрадника поверне її, як минерік і дня сеньйору даного феоду і т. д.
Але Великахартія одночасно і загальнонаціональний документ. У ній обіцяється: всівольності, які король дарує своїм васалам, будуть дотримуватися цими васаламищодо їх власних людей; жоден вільна людина не може бути заарештований,позбавлений володіння, вигнаний не інакше як за вироком перів і за закономкраїни.
Хартія зігралавелику роль у становленні правосвідомості англійського народу. Багато вченихвважають її наріжним каменем англійських свобод.
Списоквикористаних джерел
1. Гутнова Є.В. Виникненняанглійського парламенту. М., 1960.
2. Латиніна Ю. Народження представницькоїдемократії. / / Знання-сила 2005. № 10.
3. Петрушевський Д.М. Велика хартіявольностей. М., 1918.
4. Пам'ятники історії Англії 11-13ст. М., 1936.
5. Хрестоматія пам'яток феодальногодержави й права країн Європи. Під редакцією З.М. Черниловского. М., 1961.