Реферат: Організація роботи Верховної Ради України
Організація роботи Верховної Ради України
План
Вступ
1. Порядок формування Верховної Ради України та роботаАпарату Верховної Ради України
2. Функції та компетенція Верховної Ради України
3. Форми та методи роботи Верховної Ради України
4.Організація роботи комітетів Верховної Ради України
5. Акти Верховної Ради України
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Становлення вищого законодавчого органу Українибуло дуже складним, як і становлення Української держави.
Перший період розбудови української державностіпочався з часу утворення Центральної Ради (17 березня 1917 року), яка ухвалила першийзаконодавчий акт — І Універсал. Законодавчою базою розбудови незалежної Українськоїдержави став ІV Універсал (22 січня 1918 року), який проголосив одним із важливихзавдань створення Конституції України. На останньому засіданні Центральної Ради29 квітня 1918 року було ухвалено проект Конституції Української Народної Республіки(Статут про державний устрій, права і вольності УНР).
Другий період становлення української державностіпов’язаний з Гетьманатом.29 квітня 1918 року в Києві відбувся З’їзд хліборобів-землевласниківза участю 8000 делегатів, який одностайно обрав Гетьманом України Павла Скоропадського.Цього ж дня було оголошено “Закони про тимчасовий державний устрій України”, щомали слугувати за Конституцію держави до скликання Сойму. Проте Сойм так і не булоскликано. За цією тимчасовою Конституцією влада в Україні належала Гетьману, якийпризначав Отамана Ради Міністрів, а той подавав Гетьману свій Кабінет на затвердження.Безпосереднім попередником Верховної Ради України була Верховна Рада УкраїнськоїРадянської Соціалістичної Республіки.
Метою даної роботи є аналіз основних організаційнихзасда функціонування Верховної Ради України.
Об’єктом дослідження є Верховна Рада України якцілісна державна інституція.
Предметом дослідження є організаційно-правовиймеханізм роботи Верховної Ради України.
/>1. Порядокформування Верховної Ради України та робота Апарату Верховної Ради України
Конституційний склад Верховної Ради України — чотиристап'ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівногоі прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки. Народнимдепутатом України може бути громадянин України, який на день виборів досяг двадцятиодного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років.Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість завчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленомузаконом порядку. Повноваження народних депутатів України визначаються Конституцієюта законами України. Порядок проведення виборів народних депутатів України встановлюєтьсязаконом.
Керує Верховною Радою України Голова ВерховноїРади України. Голова Верховної Ради України та його заступники обираються ВерховноюРадою України на строк її повноважень з числа народних депутатів України таємнимголосуванням шляхом подачі бюлетенів. Вибори Першого заступника та заступника ГоловиВерховної Ради України можуть проводитися одночасно з виборами Голови ВерховноїРади України, якщо до початку чи під час розгляду цього питання між депутатськимифракціями (групами) буде досягнута домовленість про вибори «в пакеті»цих посадових осіб.
Кандидатури на посаду Голови Верховної Ради Українита його заступників висуваються на альтернативній основі на засіданні ВерховноїРади депутатами та їх групами (фракціями). Депутат може висунути для обрання своюкандидатуру. Після висунення кандидатур парламент приймає рішення про перехід дообговорення цих кандидатур і робить перерву в засіданні для попереднього обговореннявисунутих кандидатур в депутатських групах (фракціях). Про обрання Голови ВерховноїРади України та його заступників парламент приймає відповідні постанови.
Голова Верховної Ради України:
1) веде засідання Верховної Ради України;
2) організовує підготовку питань до розгляду назасіданнях Верховної Ради України;
3) підписує акти, прийняті Верховною Радою України;
4) представляє Верховну Раду України у зносинахз іншими органами державної влади України та органами влади інших держав;
5) організовує роботу апарату Верховної Ради України[1].
Голова Верховної Ради України здійснює повноваження,передбачені цією Конституцією, у порядку, встановленому законом про регламент ВерховноїРади України. Роботу Голови Верховної Ради України і його заступників забезпечуютьвідповідні секретаріати.
Одним з пріоритетних напрямків роботи Голови ВерховноїРади та його заступників є ведення засідань парламенту. На пленарному засіданнініхто не може виступати без дозволу головуючого на засіданні. Він надає слово депутатаму порядку, передбаченому Регламентом Верховної Ради України, з дотриманням черговості,встановленої для промовців на підставі їх заяв про надання слова, з забезпеченнямчергування виступів на підтримку і не на підтримку обговорюваної пропозиції та забезпеченнявиступів від різних депутатських груп (фракцій) пропорційно їх кількісному складу.
Перший заступник Голови Верховної Ради і заступникГолови Верховної Ради виконують визначені Конституцією України обов’язки, берутьучасть у розробці проекту кошторису витрат Верховної Ради, звіту про витрати з кошторисуВерховної Ради, контролюють виконання головами відповідних комітетів Верховної Радиїх посадових обов’язків, не рідше одного разу на рік подають звіт Верховній Радіпро свою діяльність і організацію діяльності Верховної Ради та її органів з питань,віднесених до їх відання. Перший заступник Голови Верховної Ради веде організаційнута іншу роботу з питань взаємодії Верховної Ради з органами виконавчої влади, органамисамоврядування, а також з питань підготовки і розгляду у Верховній Раді Українизаконопроекту про державний бюджет та звіту про його виконання. Заступник ГоловиВерховної Ради здійснює організаційну та іншу роботу з питань взаємодії ВерховноїРади з органами судової влади, а також з питань ефективного здійснення ВерховноюРадою та її органами законопроектної діяльності, законодавчої процедури та контрольнихповноважень.
Під апаратом Верховної Ради України розуміють їївнутрішній допоміжний орган, який складається з посадових, службових осіб та технічногоперсоналу і здійснює функції організаційного, правового, інформаційного, соціально-побутового,аналітичного, матеріально-технічного та іншого забезпечення діяльності парламенту,його структурних підрозділів і народних депутатів. Співробітники парламентськогоапарату самі ніяких державно-владних рішень від імені парламенту чи його структурнихпідрозділів не приймають, а лише забезпечують розробку проектів таких рішень, їхпідготовку і виконання [12].
Як слушно зазначається у державознавчій літературі,парламентський апарат, вирішуючи допоміжні, забезпечуючі завдання, надає можливістьпарламентарям зосередитись на кваліфікованому здійсненні перш за все законодавчої,а також і контрольної діяльності. Адже в наш час жодна людина не в змозі бути однаковокомпетентною у всіх галузях, хоча закони, які приймаються депутатами, регулюютьвідносини практично у всіх сферах суспільного життя. Тому парламентарі змушені розраховуватина допомогу професійного допоміжного апарату, який складається з кваліфікованихфахівців різного профілю. За даних умов на депутата покладається відповідальністьза прийняття остаточних рішень, а допоміжний апарат покликаний створити найбільшсприятливі (інформаційні, матеріально-технічні, організаційні та інші) умови длятого, щоб прийняті рішення були обгрунтованими і оптимальними за змістом.
Апарат Верховної Ради України не має статусу самостійногооргану державної влади, а є лише необхідною допоміжною структурою, яка забезпечуєфункціонування парламенту як єдиного органу законодавчої влади. Саме таке призначенняпарламентського апарату закріплене Регламентом Верховної Ради України. За визначеннямукраїнського державознавця О.І. Ющика, допоміжна роль апарату Верховної Ради Українипри відсутності у нього статусу самостійного державного органу означає, що “вінне може функціонувати відокремлено від Верховної Ради України, в автономному режимі,а утворює разом з останньою специфічну цілісність, а саме парламент як державнуустанову”.
Правову основу діяльності апарату Верховної РадиУкраїни складають нормативні акти, прийняті парламентом, Головою Верховної РадиУкраїни, а також Керівником апарату. Переважна більшість з них є підзаконними, щоцілком відповідає політико-правовій практиці багатьох зарубіжних держав. Зокрема,всі підрозділи апарату Верховної Ради України функціонують у статусі юридичних осібна основі положень про них, які затверджуються Головою Верховної Ради України заподанням Керівника апарату.
Парламентський апарат складається з наступних структурнихпідрозділів:
Керівництво апарату;
Секретаріат Голови Верховної Ради України;
Секретаріат Першого заступника Голови ВерховноїРади України;
Секретаріат заступника Голови Верховної Ради України;
Секретаріати комітетів, депутатських фракцій, груп;
Головне науково-експертне управління;
Головне юридичне управління;
Головне управління документального забезпечення;
Головне організаційне управління, тощо.
У сфері правового та наукового забезпечення наапарат Верховної Ради України покладаються наступні завдання:
підготовка матеріалів, пов’язаних з розробкою законопроектіві законодавчих пропозицій;
розробка або участь в розробці, за дорученням керівництваВерховної Ради України, проектів законодавчих актів, актів комітетів і комісій ВерховноїРади України;
експертиза законопроектів, що вносяться до ВерховноїРади України суб’єктами права законодавчої ініціативи, організація наукової експертизив наукових установах; експертиза актів законодавства щодо їх відповідності Конституціїі законам України;
участь у доопрацюванні проектів законодавчих актівпісля першого, другого і наступних читань;
візування законопроектів, що подаються на розглядВерховної Ради України у другому та наступних читаннях;
здійснення контролю за підготовкою проектів законівта інших актів Верховної Ради України щодо їх юридичного і редакційного оформлення;
подання наукової та правової допомоги комітетамі комісіям Верховної Ради України в підготовці законопроектів, консультування народнихдепутатів України з цих питань; організація систематизованого обліку законодавства,тощо.
Значною є роль апарату Верховної Ради України ів сфері документального забезпечення діяльності парламенту та його органів. В умовахподальшої інформатизації державно-владної діяльності значно зростає кількість завдань,що покладаються на апарат Верховної Ради України у сфері інформаційного та комп’ютерно-технологічногозабезпечення.
На працівників апарату поширюється законодавствоУкраїни про працю та державну службу. Вони зобов’язані виконувати Правила внутрішньоготрудового розпорядку, інструкції по роботі з документами, підвищувати професійнийрівень і ділову кваліфікацію [7].
верховна рада україна
Друкованим органом парламенту є газета “Голос України”.Згідно з Постановою Верховної Ради України від 2 червня 1999 р. № 708-XIV “Про газетуВерховної Ради України “Голос України" від імені парламенту повноваження навидання газети “Голос України" (функції видавця) делеговані редакції газети“Голос України”, яка діє згідно з чинним законодавством України. Водночас цією постановоювстановлено, що Управління справами Верховної Ради України представляє інтересизасновника газети “Голос України" в частині фінансового та матеріально-технічногозабезпечення її видання.
2. Функції та компетенція Верховної РадиУкраїниВідповідно до статті 85 Конституції України доповноважень Верховної Ради України належить:
1) внесення змін до Конституції України в межахі порядку, передбачених розділом XIII цієї Конституції;
2) призначення всеукраїнського референдуму з питань,визначених статтею 73 цієї Конституції;
3) прийняття законів;
4) затвердження Державного бюджету України та внесеннязмін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішеннящодо звіту про його виконання;
5) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;
6) затвердження загальнодержавних програм економічного,науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;
7) призначення виборів Президента України у строки,передбачені цією Конституцією;
8) заслуховування щорічних та позачергових посланьПрезидента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;
9) оголошення за поданням Президента України станувійни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання ЗбройнихСил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;
10) усунення Президента України з поста в порядкуособливої процедури (імпічменту), встановленому статтею 111 Конституції;
11) розгляд і прийняття рішення щодо схваленняПрограми діяльності Кабінету Міністрів України;
12) надання згоди на призначення Президентом УкраїниПрем'єр-міністра України;
13) здійснення контролю за діяльністю КабінетуМіністрів України відповідно до цієї Конституції;
14) затвердження рішень про надання Україною позикі економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також проодержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організаційпозик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;
15) призначення чи обрання на посади, звільненняз посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад осіб у випадках, передбаченихцією Конституцією;
16) призначення на посади та звільнення з посадГолови та інших членів Рахункової палати;
17) призначення на посаду та звільнення з посадиУповноваженого Верховної Ради України з прав людини; заслуховування його щорічнихдоповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні;
18) призначення на посаду та звільнення з посадиГолови Національного банку України за поданням Президента України;
19) призначення та звільнення половини складу РадиНаціонального банку України;
20) призначення половини складу Національної радиУкраїни з питань телебачення і радіомовлення [1];
21) призначення на посаду та припинення повноваженьчленів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України;
22) затвердження загальної структури, чисельності,визначення функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворенихвідповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніхсправ України;
23) схвалення рішення про надання військової допомогиіншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої державичи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;
24) надання згоди на призначення на посади та звільненняз посад Президентом України Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фондудержавного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовленняУкраїни;
25) надання згоди на призначення Президентом Українина посаду Генерального прокурора України; висловлення недовіри Генеральному прокуроровіУкраїни, що має наслідком його відставку з посади;
26) призначення третини складу КонституційногоСуду України;
27) обрання суддів безстроково;
28) дострокове припинення повноважень ВерховноїРади Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду Українипро порушення нею Конституції України або законів України; призначення позачерговихвиборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
29) утворення і ліквідація районів, встановленняі зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменуванняі перейменування населених пунктів і районів [1];
30) призначення чергових та позачергових виборівдо органів місцевого самоврядування;
31) затвердження протягом двох днів з моменту зверненняПрезидента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україніабо в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошенняокремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;
32) надання у встановлений законом строк згодина обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорівУкраїни;
33) здійснення парламентського контролю у межах,визначених цією Конституцією;
34) прийняття рішення про направлення запиту доПрезидента України на вимогу народного депутата України, групи народних депутатівчи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як однією третиноювід конституційного складу Верховної Ради України;
35) призначення на посаду та звільнення з посадикерівника апарату Верховної Ради України; затвердження кошторису Верховної РадиУкраїни та структури її апарату;
36) затвердження переліку об'єктів права державноївласності, що не підлягають приватизації; визначення правових засад вилучення об'єктівправа приватної власності [1].
Верховна Рада України здійснює інші повноваження,які відповідно до Конституції України віднесені до її відання. Народний депутатУкраїни має право на сесії Верховної Ради України звернутися із запитом до органівВерховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органівдержавної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств,установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкуванняі форм власності. Керівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування,підприємств, установ і організацій зобов'язані повідомити народного депутата Українипро результати розгляду його запиту.
Верховна Рада України за пропозицією не менш якоднієї третини народних депутатів України від її конституційного складу може розглянутипитання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіриКабінетові Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної РадиУкраїни. Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не може розглядатисяВерховною Радою України більше одного раз протягом однієї чергової сесії, а такожпротягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України.
3. Форми та методи роботи Верховної РадиУкраїниФорми діяльності Верховної Ради України обумовленіколегіальним характером цього органу та універсальністю його компетенції. За юридичниминаслідками форми діяльності парламенту поділяються на правові та неправові, а останніу свою чергу — на організаційні та матеріально-технічні.
До правових форм роботи українського парламентуналежать нормотворча (або законодавча), установча, правозастосовча та контрольна.Вони були в цілому розкриті у попередньому параграфі при висвітленні функцій ВерховноїРади України. При цьому слід відзначити, що Конституція України фактично позбавилапарламент можливості використовувати інтерпретаційну форму діяльності, надавши виключнеправо офіційного тлумачення Конституції та законів України Конституційному СудуУкраїни. Тому інтерпретаційна діяльність Верховної Ради України зводиться лише дотлумачення її постанов.
Організаційні форми роботи Верховної Ради Україниможна умовно поділити на основні та допоміжні. У межах основних організаційних формздійснюється безпосереднє вироблення і прийняття рішень, а допоміжні являють собоюспособи інформаційного обміну між парламентом та іншими особами та організаціями.Іншими словами, основні форми роботи парламенту покликані забезпечити реалізаціюкомпетенції парламенту, а допоміжні — забезпечити парламент повною і вірогідноюінформацією, необхідною для прийняття обґрунтованих, зважених рішень, а також довестизміст прийнятих рішень до відома громадськості [7].
До основних організаційних форм діяльності ВерховноїРади України належать: сесія; засідання депутатських груп і фракцій, Погоджувальноїради, комітетів, підкомісій і робочих груп, тимчасових слідчих і спеціальних комісій;персональна робота Голови Верховної Ради України, його заступників, голів комітетів;парламентські та комітетські слухання; індивідуальна робота народних депутатів упарламенті та виборчих округах. Серед допоміжних організаційних форм діяльностіможна виділити особистий прийом громадян і посадових осіб; роботу з заявами, скаргамиі зверненнями громадян; проведення прес-конференцій та інтерв’ю; організаційні формидіяльності, пов’язані з участю в міжпарламентських заходах, а саме — Загальні збориНаціональної парламентської групи України, засідання Виконавчого комітету Національноїпарламентської групи України; участь народних депутатів України в наукових, міжпарламентськихщорічних та спеціалізованих конференціях і зустрічах; закордонні візити делегаційдепутатів і парламентського керівництва та ін. Матеріально-технічні форми діяльності(діловодство, стенографування, бухгалтерський облік та ін.) здійснюються безпосередньоапаратом Верховної Ради України.
Серед організаційних форм діяльності Українськогопарламенту головною безумовно є чергові та позачергові сесії. Чергові сесії ВерховноїРади України починаються в перший вівторок лютого і перший вівторок вересня кожногороку. Позачергові сесії скликаються Головою Верховної Ради України на вимогу неменш як 1/3 народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради Україниабо на вимогу Президента України.
Сесії Верховної Ради складаються з пленарних засіданьВерховної Ради і засідань комітетів та спеціальних тимчасових комісій ВерховноїРади, що проводяться у період між пленарними засіданнями. Комітет Верховної Радиабо її робоча група може проводити свої засідання одночасно з пленарними засіданнямиВерховної Ради в тому випадку, коли законопроект визнаний невідкладним, або за дорученнямВерховної Ради, якщо в цей час пленарне засідання не пов'язане з прийняттям рішень,проведенням виборів, призначенням або затвердженням посадових осіб.
У сесійний період щотижнева робота Верховної Радита її комітетів починається у вівторок о 10 год. і закінчується в п’ятницю о 14год. Понеділок кожного тижня відводиться для самостійної роботи депутатів, пов’язаноїзі здійсненням депутатських повноважень, для їхньої роботи в депутатських фракціяхабо у виборчих округах. У сесійний період робочий день Верховної Ради та її комітетівпочинається о 10 год. і триває до 18 год. із перервою з 12 год. до 12 год.30 хв.і з обідньою перервою з 14 год. до 16 год. Верховна Рада, якщо вона не приймає adhoc (одноразово) іншого рішення, проводить протягом дня два засідання: ранкове- з 10 год. до 14 год. і вечірнє — з 16 год. до 18 год. Засідання парламенту абойого робочого органа може бути продовжено головуючим на засіданні понад зазначенийробочий час не більш ніж на 15 хв. [12].
Суттєвими відмінностями характеризується першасесія Верховної Ради України нового скликання. Головна її специфіка полягає в тому,що вона має організаційно-установчий характер, тобто її головна мета полягає у створеннівсієї необхідної структури парламенту (його інституціалізації) і визначенні порядкуйого подальшої роботи. За тривалістю вона майже удвічі коротша від звичайної. РішенняВерховної Ради з будь-якого питання приймається на її пленарному засіданні післяйого обговорення. Прийняття рішення без обговорення питання на пленарному засіданнідопускається лише у випадках, зазначених у Регламенті Верховної Ради України. Винесеннюпитання на розгляд на пленарному засіданні Верховної Ради передує його підготовкау відповідних комітетах Верховної Ради, за винятком випадків, зазначених у Регламенті.
Обговорення питання на засіданні Верховної Радивключає:
1) доповідь, запитання доповідачу і відповіді наних;
2) співдоповіді (в разі необхідності), запитанняспівдоповідачам і відповіді на них;
3) виступи депутатів з оголошенням та обґрунтуваннямокремої думки, якщо вона є додатком до висновків чи пропозицій комітетів, з приводуяких виступали доповідач і співдоповідачі, за умови, що окрема думка не була поширенасеред депутатів разом з висновком відповідного комітету;
4) виступ ініціатора внесення пропозиції;
5) внесення, обговорення і прийняття рішення щодопреюдиціальних і відкладальних питань та питань про неприйнятність, якщо такі є;
6) виступи по одному представнику від комітетівабо тимчасових спеціальних комісій, якщо їх висновки щодо обговорюваного питаннячи пропозиції не були поширені серед депутатів;
7) виступи представників від кожної зареєстрованоїдепутатської групи і фракції;
8) виступи депутатів;
9) оголошення головуючим на засіданні про припиненняобговорення та повідомлення про тих, хто виступили і записалися на виступ;
10) внесення депутатами пропозицій, які не буливиголошені в ході обговорення;
11) заключне слово співдоповідачів і доповідача;
12) уточнення і оголошення головуючим на засіданніпропозицій, які надійшли щодо обговорюваного питання і будуть ставитися на голосування;13) виступи з мотивів голосування (депутата-ініціатора внесення пропозиції, що розглядається,або депутата від депутатської групи (фракції) — ініціатора внесення обговорюваногопитання; по одному представнику від кожної зареєстрованої депутатської групи (фракції);окремих депутатів.
Голосування здійснюється депутатами особисто взалі засідань Верховної Ради або у відведеному для таємного голосування місці білязалу для засідань. Закон України, постанова Верховної Ради та інше рішення (крімпроцедурного або зазначеного в законі окремо) вважаються прийнятими, якщо післяїх обговорення на пленарному засіданні за них проголосувала більшість від конституційногоскладу парламенту, крім випадків, передбачених Конституцією України. Рішення прозастосування заходів для забезпечення присутності депутатів на засіданнях ВерховноїРади України та її органів, а також про перенесення дати чи часу засідання приймаютьсябільшістю голосів депутатів, присутніх на засіданні, незалежно від їх кількості.Рішення Верховної Ради України приймаються відкритим нефіксованим, відкритим фіксованим(поіменним) голосуванням за допомогою електронної системи підрахунку голосів читаємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів. Поіменне голосування проводиться запропозицією будь-кого з депутатів, підтриманою не менш як 1/3 депутатів, які взялиучасть у голосуванні [10].
Серед допоміжних організаційних форм діяльностіУкраїнського парламенту слід виділити роботу Національної парламентської групи уМіжпарламентському Союзі, створеної у повному складі Верховної Ради України ПостановоюВерховної Ради України № 1059-XIV від 16 вересня 1999 року з метою вступу до МіжпарламентськогоСоюзу та подальшої участі в його роботі. Формами роботи Національної парламентськоїгрупи є Загальні збори, робота Виконавчого комітету і робота парламентських делегацій.
Серед методів роботи Верховної Ради України слідвиділити планування, метод вироблення і прийняття рішень, контроль за виконаннямприйнятих рішень, координацію, роботу з кадрами. Планування охоплює всі аспектидіяльності парламенту і роботу всіх його структурних елементів. Зокрема, розробляєтьсяплан законодавчої діяльності, план співробітництва з парламентами іноземних держав,графіки здійснення контрольних заходів, плани роботи структурних підрозділів ВерховноїРади України. При цьому здійснюється поєднання поточного (на півріччя або рік) таперспективного (на 3 і більше років) планування. Загальний план законодавчих робіт,як правило, складається з наступних підрозділів: назва законопроекту, суб’єкт законодавчоїініціативи, відповідальний комітет парламенту, термін подання на розгляд (вказується,в якому півріччі буде подано законопроект).
Метод прийняття рішень. Верховна Рада України приймаєсвої рішення у вигляді законів і постанов, а комітети — у вигляді рішень, рекомендаційі висновків. Розробка законопроектів здійснюється в ініціативному порядку, за дорученнямВерховної Ради України, на договірній основі за замовленням парламенту. ВерховнаРада України може доручити розробку законопроекту комітету, науково-дослідним установам.В ініціативному порядку законопроект може бути розроблений громадянами і юридичнимиособами, але розроблені ними законопроекти вносяться до Верховної Ради України відімені органів і осіб, які мають право законодавчої ініціативи (Президент, народнідепутати, Кабінет Міністрів України, Національний банк України). Стадії законотворення:
1. Стадія законодавчої ініціативи — закріпленев Конституції право певного суб’єкта внести пропозицію про прийняття закону і відповіднийзаконопроект до Верховної Ради України.
2. Рішення Верховної Ради України про необхідністьвидання акта, розробку його проекту, включення до плану законопроектних робіт.
3. Розробка законопроекту і попередній його розгляду комітеті, який приймає відповідний висновок і вносить його на розгляд ВерховноїРади України.
4. Обговорення законопроекту — починається із заслуховуваннядоповіді представника суб’єкта, який вніс законопроект.
5. Прийняття закону — за допомогою простого чикваліфікованого голосування.
6. Підписання закону Головою Верховної Ради Україниі направлення його на підпис Президенту України.
7. Підписання закону Президентом протягом 15 днівз моменту його прийняття парламентом.
8. Опублікування закону протягом 10 днів післяпідписання Президентом.
Метод контролю за виконанням прийнятих рішень.Організацію роботи щодо контролю за проходженням документів, своєчасним вирішеннямвизначених у них завдань, процесом виконання у встановлені строки постанов і дорученьВерховної Ради України здійснюють підрозділи її апарату. У необхідних випадках підрозділиабо посадові особи, на яких покладається контроль за виконанням окремих документів,визначаються керівництвом Верховної Ради України, Секретаріату і Управління справамиВерховної Ради України. Контроль за підготовкою до розгляду проектів законодавчихактів, їх проходженням в апараті та своєчасним поданням на розгляд Верховної РадиУкраїни здійснює Управління організаційної роботи з комітетами Секретаріату [8].
Метод координації у діяльності Верховної Ради Україниполягає у налагодженні стійкої конструктивної співпраці парламенту та його структурнихпідрозділів з іншими органами державної влади України. Координація досягається багатьмашляхами, серед яких можна виділити:
участь у пленарних засіданнях Верховної Ради Президента,Прем’єр-міністра, членів Кабінету Міністрів України;
попереднє узгодження кандидатур на посади, призначенняна які здійснюється Президентом України, з Головою Верховної Ради України, депутатськимигрупами і фракціями;
узгодження законопроектів, що знаходяться на попередньомурозгляді у комітетах парламенту, з відповідними посадовими особами Кабінету МіністрівУкраїни та структурними підрозділами його Секретаріату;
проведення координаційних нарад у Голови ВерховноїРади України; засідання Погоджувальної Ради фракцій (груп);
проведення спільних засідань і перевірок комітетамиВерховної Ради України; спільна розробка проектів нормативних актів декількома комітетами,фракціями, групами, тощо.
Метод інформаційного забезпечення роботи ВерховноїРади України. Забезпечення народних депутатів України проектами законів, постанов,іншими документами та матеріалами, підготовленими до розгляду на засіданнях ВерховноїРади України, здійснює Відділ обслуговування пленарних засідань Верховної Ради УкраїниСекретаріату. Відділ технічної роботи з документами Секретаріату тиражує їх у необхіднійкількості примірників і передає до Відділу обслуговування пленарних засідань ВерховноїРади України Секретаріату для вручення народним депутатам України. У дні засіданьВерховної Ради України видача народним депутатам України документів і матеріалівздійснюється під час реєстрації депутатів. За вказівкою головуючого на засіданніпарламенту документи можуть видаватися народним депутатам безпосередньо в сесійномузалі під час засідань Верховної Ради України. Нормативно-правові акти надаютьсянародним депутатам України Юридичним управлінням та Відділом інформаційно-бібліотечногозабезпечення Секретаріату.
4. Організація роботи комітетів ВерховноїРади УкраїниКомітети Верховної Ради України — це постійно діючідепутатські органи Українського парламенту, призначені своєю роботою сприяти безперервнійдіяльності єдиного органу законодавчої влади. Комітети — допоміжні органи ВерховноїРади України, що повинні забезпечувати реалізацію парламентом його функцій і наділенідля цього відповідними повноваженнями. Вони відповідальні перед Верховною РадоюУкраїни за свою діяльність і їй підзвітні. Правовий статус комітетів закріплюєтьсяКонституцією, Регламентом Верховної Ради України, Законом «Про комітети ВерховноїРади України» від 4 квітня 1995 р. і положеннями про комітети, які затверджуютьсяпарламентом. Особливість правового статусу комітетів полягає в тому, що вони, будучиорганами Верховної Ради України, не складають самостійну систему органів державноївлади [11].
Перелік комітетів, функціональна спрямованістьїхньої діяльності визначаються Верховною Радою України з урахуванням важливостіпроблем державного, господарського, соціально-культурного будівництва, а також завдань,що стоять перед парламентом. Комітети створюються за функціональним і галузевимпринципом. Функціональні комітети здійснюють одну або декілька функцій і їхня діяльністьне пов’язана з певною галуззю народного господарства (наприклад, з питань бюджету,з питань свободи слова й інформації). Галузеві комітети створюються по одній абодекількох галузях господарського або соціально-культурного будівництва (наприклад,з питань науки та освіти, з питань будівництва, транспорту і зв’язку). На сьогодні,згідно з Постановою Верховної Ради України вiд 04.12.2007 № 4-VI «Про перелік,кількісний склад і предмети відання комітетів Верховної Ради України шостого скликання»у парламенті створено такі комітети:
Комітет з питань аграрної політики та земельнихвідносин;
‒ Комітет з питань боротьби з організованою злочинністюі корупцією;
‒ Комітет з питань будівництва, містобудування і житлово-комунальногогосподарства та регіональної політики;
‒ Комітет з питань бюджету;
‒ Комітет з питань державного будівництва та місцевогосамоврядування;
‒ Комітет з питань екологічної політики, природокористуваннята ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи;
‒ Комітет з питань економічної політики;
‒ Комітет з питань європейської інтеграції;
‒ Комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронноїдіяльності;
‒ Комітет у закордонних справах;
‒ Комітет з питань культури і духовності;
‒ Комітет з питань науки і освіти;
‒ Комітет з питань національної безпеки і оборони;
‒ Комітет з питань охорони здоров'я;
‒ Комітет з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерноїполітики та ядерної безпеки;
‒ Комітет у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів;
‒ Комітет з питань податкової та митної політики;
‒ Комітет з питань прав людини, національних меншин іміжнаціональних відносин;
‒ Комітет з питань правової політики;
‒ Комітет з питань промислової і регуляторної політикита підприємництва;
‒ Комітет з питань Регламенту, депутатської етики та забезпеченнядіяльності Верховної Ради України;
‒ Комітет з питань свободи слова та інформації;
‒ Комітет з питань сім'ї, молодіжної політики, спортута туризму;
‒ Комітет з питань соціальної політики та праці;
‒ Комітет з питань транспорту і зв'язку;
‒ Комітет з питань фінансів і банківської діяльності[4].
До складу комітету входять голова, перший заступникголови, заступник голови, секретар і члени комітету. Структурними підрозділами комітетує підкомісії та робочі групи. Підкомісія створюється для забезпечення конкретнихнапрямків діяльності у складі не менше 3 членів комітету. Члени комітету можутьвходити до складу декількох підкомісій. Голова підкомісії обирається на засіданнікомітету відкритим голосуванням більшістю голосів. Робочі групи створюються дляпідготовки законопроектів, проектів актів комітету. До їх складу включаються членикомітету, народні депутати, що не є членами комітету, співробітники Секретаріату,науково-дослідних установ та навчальних закладів, фахівці-практики, автори проектів.Очолює робочу групу народний депутат, якщо він в ініціативному порядку бере на себевідповідальність за підготовку законопроекту.
Основними напрямками діяльності комітетів виступають:
1. Законопроектна функція:
організація розробки за дорученням Верховної РадиУкраїни або за власною ініціативою проектів актів Верховної Ради;
попередній розгляд і підготовка висновків і пропозиційпо законопроектах, що внесені іншими суб’єктами законодавчої ініціативи;
доробка і редагування законопроектів за результатамирозгляду в першому і наступних читаннях;
узагальнення зауважень і пропозицій, що надійшлив процесі всенародного обговорення законопроектів.
2. Контрольна функція:
здійснення контролю за дотриманням та реалізацієюКонституції та законів України, інших нормативних актів Верховної Ради України;
вивчення доцільності та ефективності дій УрядуУкраїни, інших органів державної виконавчої влади, їх посадових осіб у питаннях,віднесених до компетенції комітетів, підготовка та подання відповідних висновківна розгляд Верховної Ради України;
участь у складанні, прийнятті, контролі за виконаннямдержавного бюджету в частині, що віднесена до компетенції комітетів, з метою забезпеченнядоцільності, економності та ефективності використання державних коштів.
3. Номінаційна функція:
попереднє обговорення кандидатур посадових осіб,що відповідно до Конституції обираються, призначаються або затверджуються ВерховноюРадою України;
заслуховування та підготовка для розгляду парламентомвідповідних висновків щодо цих кандидатур;
обговорення кандидатур посадових осіб, призначенняяких відповідно до законодавства погоджується з комітетами; підготовка відповіднихвисновків щодо цих осіб.
4. Експертно-аналітична функція:
попередній розгляд і підготовка висновків і пропозиційщодо ратифікації або денонсації міжнародних договорів, проектів програм соціально-економічногоі культурного розвитку та інших питань, що розглядаються Верховною Радою України;
збір, вивчення, дослідження інформації з питань,що належать до компетенції комітетів, організація слухань з цих питань, в тому числіна засіданнях Верховної Ради України.
Комітети у межах своєї компетенції вивчають практикузастосування, впровадження та виконання прийнятих законів або їх окремих положеньта ефективність їх дії, розглядають будь-які пропозиції, що свідчать про потребув прийнятті нових законодавчих актів або у внесенні змін і доповнень до чинних законодавчихактів, і в разі необхідності готують відповідний висновок на розгляд Верховної РадиУкраїни. Вони можуть також здійснювати дослідження тенденцій та прогнозування розвиткуситуації стосовно питань, що належать до їх компетенції.
Комітети Верховної Ради України будують свою роботуна принципах законності, гласності, рівноправності, вільного колективного обговоренняі вирішення питань. Організаційними формами роботи комітетів є прості й спільнізасідання комітетів, засідання-слухання, засідання підкомісій і робочих груп, персональнаробота голів, заступників і секретарів комітетів. Основна організаційна форма роботипарламентських комітетів — засідання, які є правомочними, якщо на них присутні більшеполовини від затвердженого Верховною Радою України складу її членів. Засідання проводятьсявідкрито і гласно, крім випадків, коли за рішенням комітету проводиться закритезасідання.
За результатами обговорення питань на засіданняхбільшістю голосів приймаються: рішення — з питань, що стосуються організації роботикомітетів; рекомендації — щодо контрольної діяльності комітетів; висновки — по законопроектахі кандидатурах, що пропонуються для обрання, призначення або затвердження ВерховноюРадою України [4].
Рекомендації комітетів підлягають обов’язковомурозгляду органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядуваннята об’єднань громадян, підприємствами, установами і організаціями. Про результатирозгляду та вжиті заходи повинно бути повідомлено комітетам у встановлений нимистрок. Голосування здійснюється вікрито, особисто членами комітету. Депутати, якіз поважних причин відсутні на засіданні комітету, можуть брати участь у голосуванніз питань, внесених на розгляд комітету, шляхом подачі письмових заяв щодо позиціїдепутата з обговорюваних на засіданні питань. Підрахунок голосів проводить секретаркомітету. На кожному засіданні ведеться протокол, а за рішенням комітету — стенограмазасідання.
/> 5. Акти Верховної Ради УкраїниКонституція України не містить вичерпного перелікувидів правових актів Верховної Ради України, обмежуючись у ст.91 вказівкою, що такимиє «закони, постанови та інші акти». У науковій літературі зазначений видовийперелік актів законодавчої влади доповнюють такими видами, як декларації, регламентиі нормативно-правові договори, а серед законів виділяють такі їх різновиди, як Конституція(Основний Закон), конституційні, звичайні, надзвичайні закони, а також кодекси.Порядок підготовки, обговорення, прийняття правових актів Верховної Ради України,а також порядок набуття ними чинності регламентується Конституцією України, РегламентомВерховної Ради України, Указом Президента України «Про порядок офіційного оприлюдненнянормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 4 грудня 1997 р. №1327/97.
Проекти законодавчих актів та законодавчі пропозиції,що вносяться на розгляд Верховної Ради України народними депутатами України та іншимисуб'єктами права законодавчої ініціативи, приймаються і реєструються в секторі службовоїкореспонденції Загального відділу Секретаріату та передаються з їх комп'ютернимикопіями до сектора реєстрації законопроектів Управління організаційної роботи зкомітетами Секретаріату. Законопроектам, оформленим відповідно до вимог РегламентуВерховної Ради України, Положенням про порядок роботи з проектами законодавчих актіві матеріалами, що містять законодавчі пропозиції, які подаються на розгляд ВерховноїРади України, сектор реєстрації законопроектів Управління організаційної роботиз комітетами Секретаріату присвоює реєстраційний номер і подає їх на розгляд ГоловіВерховної Ради України або його заступникам (за розподілом обов’язків) [10].
Проекти законодавчих актів після розгляду ГоловоюВерховної Ради України або його заступниками з резолюціями повертаються до секторареєстрації законопроектів Управління організаційної роботи з комітетами Секретаріату,який разом з Відділом технічної роботи з документами Секретаріату тиражує та виготовляєкопії документів і через сектор службової кореспонденції Загального відділу Секретаріатурозсилає їх зазначеним у резолюціях адресатам. Оригінали цих проектів зберігаютьсяу секторі реєстрації законопроектів Управління організаційної роботи з комітетамиСекретаріату до прийняття відповідних законодавчих актів, після чого вони передаютьсядо протокольного сектора Загального відділу Секретаріату. Акти, прийняті ВерховноюРадою України, опрацьовуються відповідними комітетами Верховної Ради України, візуютьсяголовами або заступниками голів цих комітетів, керівниками відповідних підрозділівапарату і передаються до протокольного сектора Загального відділу Секретаріату дляїх оформлення на спеціальних бланках у встановленому порядку. Додатки до законіві постанов візують голови або заступники голів відповідних комітетів Верховної РадиУкраїни та завідуючі їх секретаріатами [7].
Акти Верховної Ради України на підпис Голові ВерховноїРади України готує протокольний сектор Загального відділу Секретаріату. На зворотномубоці останнього аркуша їх візують голови відповідних комітетів Верховної Ради Україниі завідуючі секретаріатами цих комітетів, керівник Юридичного управління Секретаріату,завідуючий протокольним сектором Загального відділу Секретаріату та Керівник апаратуВерховної Ради України. Акти Верховної Ради України на підпис Голові Верховної РадиУкраїни подає Керівник апарату Верховної Ради України. Кожному акту Верховної РадиУкраїни протокольний сектор Загального відділу Секретаріату присвоює порядковийномер із зазначенням дати прийняття. Нумерація актів Верховної Ради починаєтьсяз початку кожного скликання.
Підписані Головою Верховної Ради України закониУкраїни, крім законів України щодо ратифікації міжнародних договорів України, протокольнийсектор Загального відділу Секретаріату надсилає фельдзв’язком на підпис ПрезидентуУкраїни. Підписані Президентом України закони України повертаються до ВерховноїРади України і передаються до протокольного сектора Загального відділу Секретаріату,який через Відділ технічної роботи з документами Секретаріату забезпечує їх тиражуваннязгідно з покажчиками розсилок, поданих відповідними комітетами Верховної Ради Українита підписаними завідуючими секретаріатами комітетів, фельдзв’язком розсилає копіїзаконів.
У випадку, коли Президент України повернув законз пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду, Загальний відділСекретаріату повідомляє про це Керівника апарату Верховної Ради України і передаєїх для подальшої роботи до сектора реєстрації законопроектів Управління організаційноїроботи з комітетами Секретаріату.
Після розгляду пропозицій Президента України ГоловоюВерховної Ради України, а у разі його відсутності — Першим заступником Голови ВерховноїРади України, копії закону і матеріалів до нього сектор реєстрації законопроектівУправління організаційної роботи з комітетами Секретаріату згідно з резолюцією надсилаєна опрацювання відповідним комітетам Верховної Ради України та підрозділам апарату,а оригінали — передає до протокольного сектора Загального відділу Секретаріату.
Закони України щодо ратифікації міжнародних договорівУкраїни та постанови Верховної Ради України або витяги з них, що розсилаються протокольнимсектором Загального відділу Секретаріату, завіряються гербовою печаткою ВерховноїРади України, інші закони України — печаткою Загального відділу Секретаріату[12].
Проекти розпоряджень Голови Верховної Ради України,його заступників щодо кадрових питань апарату (призначення і переміщення по службі,заохочення тощо) готуються Відділом кадрів Секретаріату за його ініціативою чи участюабо за поданням керівників відповідних підрозділів апарату. Розпорядження з іншихпитань діяльності апарату, а також народних депутатів України готуються і візуютьсяу відповідних підрозділах апарату. Проекти розпоряджень подаються на підпис Керівникомапарату Верховної Ради України.
/>Висновки
Верховна Рада України — представницький орган державноївлади України, який має колегіальний характер і складається з чотирьохсот п'ятдесятинародних депутатів України, обраних строком на п'ять років на основі загального,рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Верховна Рада Україниє єдиним органом законодавчої влади, що уповноважений приймати закони.
Повноваження Верховної Ради України реалізуютьсяспільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради Українипід час її сесій.
Повноваження народних депутатів України визначаютьсяКонституцією та законами України. Народні депутати України можуть добровільно об'єднуватисяу фракції за умови, що до складу кожної з них входить не менш як 15 депутатів.Керівництво Верховною Радою України здійснює Голова Верховної Ради України, якийобирається народними депутатами таємним голосуванням.
Форми діяльності Верховної Ради України обумовленіколегіальним характером цього органу та універсальністю його компетенції. За юридичниминаслідками форми діяльності парламенту поділяються на правові та неправові, а останніу свою чергу — на організаційні та матеріально-технічні.
До правових форм роботи українського парламентуналежать нормотворча (або законодавча), установча, правозастосовча та контрольна.Вони були в цілому розкриті у попередньому параграфі при висвітленні функцій ВерховноїРади України. При цьому слід відзначити, що Конституція України фактично позбавилапарламент можливості використовувати інтерпретаційну форму діяльності, надавши виключнеправо офіційного тлумачення Конституції та законів України Конституційному СудуУкраїни. Тому інтерпретаційна діяльність Верховної Ради України зводиться лише дотлумачення її постанов.
Організаційні форми роботи Верховної Ради Україниможна умовно поділити на основні та допоміжні. У межах основних організаційних формздійснюється безпосереднє вироблення і прийняття рішень, а допоміжні являють собоюспособи інформаційного обміну між парламентом та іншими особами та організаціями.
Серед методів роботи Верховної Ради України слідвиділити планування, метод вироблення і прийняття рішень, контроль за виконаннямприйнятих рішень, координацію, роботу з кадрами.
Комітети Верховної Ради України — це постійно діючідепутатські органи Українського парламенту, призначені своєю роботою сприяти безперервнійдіяльності єдиного органу законодавчої влади. Комітети — допоміжні органи ВерховноїРади України, що повинні забезпечувати реалізацію парламентом його функцій і наділенідля цього відповідними повноваженнями. Вони відповідальні перед Верховною РадоюУкраїни за свою діяльність і їй підзвітні.
Основними напрямками діяльності комітетів виступають:законопроектна функція, контрольна функція, номінаційна функція, експертно-аналітичнафункція.
Список використаної літератури
1. Конституція України: Прийнята на V сесії Верховної РадиУкраїни 28.06.1996 р.
2. Закон України «Про вибори Президента України»вiд 05.03.1999 № 474-XIV // Відомості Верховної Ради (ВВР). — 1999. — № 12. — ст.3.
3. Постанова Кабінету Міністрів України «Про урядовікомітети» вiд 17.02.2000 № 339 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 7.- с.81.
4. Регламент Верховної Ради України вiд 19.09.2008 № 547-VI// Відомості Верховної Ради України. — 2009. — № 1, / №№ 1-2, 3-4 ст.1.
5. Битяк Ю.П. Державна служба в Україні: організаційно-правовізасади: Монографія. — Харків: Право, 2005. — 304 с.
6. Битяк Ю.П. Повноваження та організація діяльності місцевихдержавних адміністрацій, їх відносини з органами місцевого самоврядування // Державнебудівництво та місцеве самоврядування: Збірник наукових праць. — X.: Право, 2008.- Вип.4. — С.3-14.
7. Величко В.О. Конституційно-правовий статус місцевихдержавних адміністрацій в Україні: Монографія. — Харків: Видавець СПД ФО ВапнярчукН.М., 2005. — 208 с.
8. Державне управління в Україні. // Навчальний посібник.Авер'янова В.Б. — К., 2005.
9. Державне управління: Навч. посіб. / А.Ф. Мельник, О.Ю. Оболенський,А.Ю. Васіна, Л.Ю. Гордієнко; За ред. А.Ф. Мельник. — К.: Знання-Прес, 2003. — 343с.
10. Коваль О. Місцеві органи державної виконавчої влади:структура, повноваження та компетенція в умовах регіоналізації України // ВісникУкраїнської Академії державного управління при Президентові України. — 2001. — №2.- Ч.1. — С.82-84.
11. Малиновський В.Я. Державне управління: Навчальний посібник. — Луцьк: Ред. — вид. відд. «Вежа » Вол. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2005. — 558 с.
12. Ярмиш О.Н., Серьогін В.О. Державне будівництво та місцевесамоврядування в Україні: Підручник. — Харків: Вид-во Національного ун-ту внутр.справ, 2002. — 653 c.