Реферат: Міжнародне право другої половини XX ст

--PAGE_BREAK--Під впливом країн, що розвиваються, Організація Об'єднаних Націй зазнала певної інституційної еволюції. У 1965 році була створена Гене­ральна Асамблея Програми Об'єднаних Націй для розвитку, яка коорди­нує допомогу, яка надається країнам, що розвиваються, всіма спеціалізованими інституціями системи Об'єднаних Націй. У 1961 році при Асамблеї був утворений важливий додатковий орган, Конференція Об'єднаних Націй з торгівлі та розвитку (КОНТР), функції якої досить широкі, оскільки їй доручено «формулювати принципи та політику стосовно міжнародної торгівлі та проблем, пов'язаних з економічним розвитком». На думку її ініціаторів, КОНТР повинна протидіяти ролі ОАТТ, виступаючи проти лібералізму та організовуючи міжнародну торгівлю з більш дирижистським методом, вигідним для країн, що розвиваються. Згодом КОНТР змогла б замінити ОАТТ. Автономність цієї організації була надана їй для того, щоб надати їй характеру спеціалізованої самостійної організації (наприклад, її штаб-квартира знаходиться у Женеві, де розміщується САТТ, а не у Нью-Йорку, де міститься штаб-квартира Генеральної Асамблеї, додатковим органом якої є ця організація). Але опозиція з боку розвинених країн з ринковою економікою та слабкість засобів, якими володіє КОНТР, перешкодили такому розвитку подій, ця організація здійснила численні і вражаючі ініціативи, але результати, яких вона досягла, дуже незначні. КОНТР сприяла укладанню угод щодо деяких сировинних ресурсів. Вона стояла біля витоків Загальної системи переваг та Об'єднаної програми щодо сировинних ресурсів; її ініціативи, які ми раніше розглядали, не мали великого успіху. Сьогодні антагонізм між КОНТР та ОАТТ став меншим, встановлені відносини між цими двома організаціями.
Нарешті, у 1965 році Генеральна Асамблея створила ще один додатковий орган, Організацію Об'єднаних Націй з індустріального розвитку. Ця організація заповнила прогалину у системі Об'єднаних Націй, адже жодна інституція не мала повноважень стосовно індустріалізації, натомість вона дійсно є важливим чинником розвитку. Розвинені країни з ринковою економікою не чинили спротиву посиленню повноважень цього органу, і останній перетворився згодом на спеціалізовану автономну інституцію після підписання у Відні у 1977 році договору, яким була затверджена її установча хартія. Ця інституція відіграє досить серйозну роль у дослідженні та виробленні пропозицій, але через недостатні кошти її оперативна ефективність стосовно технічної допомоги країнам, що розвиваються, та а fortiori у нормативній галузі залишається обмеженою.
Зрештою, якби система Об'єднаних Націй враховувала потреби країн, що розвиваються, вона б не зазнала таких потрясінь з боку цих держав. Існуючі проекти повної реструктуризації системи, щоб краще пристосувати її до виконання функцій розвитку, ще не реалізовані досі, до того ж отриманню допомоги Об'єднаних Націй, розмір якої залишається обмеженим, перешкоджають надмірні бюрократичні труднощі.

3. Загальні питання.
Організація Об'єднаних Націй перебуває у досить парадоксальній ситуації. З одного боку, ніхто не заперечує, що людство живе у дедалі зростаючій взаємозалежності і що всі країни потребують певних механізмів, щоб діяти відповідно до цієї взаємозалежності. А з іншого боку, найавторитетніша універсальна політична організація поки що неспроможна ефективно вирішувати світові політичні, економічні та соціальні проблеми. Це викликає почуття незадоволеності. Чим пояснюється таке становище? Щоб відповісти на дане запитання насамперед звернемося до деяких основних засад, на яких функціонує система Об'єднаних Націй.
По-перше, страхіття другої світової війни посилили настрої єдності та солідарності. Людство сподівалося, що перемога Об'єднаних Націй над темними силами фашизму й мілітаризму забезпечить збереження та зміцнення загального миру й безпеки народів, сприятиме формуванню світової співдружності. Взаємозалежність мала стати тим чинником, який подолав би протидіючі — відцентрові сили в особі національних держав. Але насправді сталося не так. Ні загальне прагнення до відвернення ядерної війни, ні заінтересованість в освоєнні таких багатств, як океанський та космічний простори тощо, не спонукали уряди піти далі — до масштабних і добровільних форм спільних дій. «Холодна війна» їх цілком унеможливила.
Досвід попередніх років підтверджує, що політичні угруповання можуть виступати разом перед спільними загрозами, якщо будуть вироблені відповідні механізми, які б не передбачали відмови від свободи дій. Попередні домовленості мають враховувати постійні зміни, їх харак­тер та напрям, які мають бути погоджені за допомогою відповідних «правил гри». З метою досягнення такого консенсусу сторони можуть звернутися для врегулювання своїх розбіжностей до третьої сторони.
По-друге, засновники Об'єднаних Націй виходили з того, що великі держави виграли світову війну і зможуть приборкати агресора з допомогою системи колективної оезпеки. Але регіональні конфлікти виникали. Що ж намагалася зробити тут Рада Безпеки? Передусім вона уникала рішень, які кваліфікували б когось як агресора, зверталася до конфліктуючих сторін з вимогою припинити воєнні дії та почати переговори. У деяких випадках Рада Безпеки започаткувала операції з підтримання миру, посередництво третіх сторін тощо.
«Холодна війна», суперництво великих держав, гонка озброєнь між СІЛА і СРСР, протиріччя між НАТО і Варшавським договором паралізували діяльність Ради Безпеки, як і всієї системи ООН. Згодом Рада Безпеки почала позбавлятися питань, на яких позначилися «холодна війна», блокові суперечності. У багатьох регіональних кон­фліктах вона діяла позитивно й досить результативно. Накопичено чималий досвід такої діяльності. І все ж розробка й удосконалення механізму для операцій ООН з підтримання миру, а також мирного врегулювання конфліктів — надзвичайно актуальне завдання.
По-третє, передумовою подальшого зміцнення ООН є удосконалення вже існуючих інституцій.
По-четверте, висхідна теза засновників ООН полягала в необхідності прийняття рішень з нагальних економічних та фінансових питань, включаючи Бреттон-Вудські угоди, відповідно до яких було засновано Всесвітній банк реконструкції та розвитку та Міжнародний валютний фонд.
По-п'яте, основними, реальними чинниками на міжнародній арені виступають суверенні держави.
Пояснюючи недоліки і слабкості в роботі системи ООН, дослідники часто-густо концентрують увагу на самій Організації Об'єднаних Націй, підкреслюючи при цьому внутрішні хиби або відсутність політичної волі урядів, або кризу багатосторонності.
Не можна також ігнорувати характер взаємозв'язку між політичною роллю ООН щодо підтримання миру й колективної безпеки та її економічними й соціальними функціями. Ці сфери нерідко безпідставно занадто розділяються, або взагалі економічна та соціальна діяльність ООН зводиться до чогось другорядного, підпорядкованого. Якщо й вказується на взаємозв'язок цих сфер, то часто досить однобоко: зміцнення ролі й престижу ООН в політичній сфері вважається абсолютною передумовою розвитку або успіху економічних функцій.
У зв'язку з цим треба зауважити, що в принципі правильною була теза Радянського Союзу та інших країн про те, що економічний прогрес можливий тільки в умовах миру, обмеження гонки озброєнь, насамперед ядерних. Але цей зв'язок уявлявся занадто прямим і безпосереднім. Крім того, практично не ставилося питання, що й економічна, й соціальна діяльність ООН зі свого боку може позитивно впливати на її політичну активність. Більше того, на певних етапах за певних умов підвищення ефективності ООН в економічній та соціальній сферах може бути більш реальним і перспективним, ніж поліпшення діяльності у сфері миру й безпеки.

4. Миротворчі функції ООН.
Як відомо, Рада Безпеки вживає заходи проти агресора з допомогою сил, що надаються в її розпорядження, згідно зі ст. 42 і 43 Статуту. Країни-члени надають ці сили командуванню ООН. Стаття 43 передбачає укладення спе­ціальних угод між країною і Радою Безпеки, проте ці угоди насправді ніколи не укладалися. Всі попередні спроби розробити таку угоду (як таку) або її основні принципи не увінчалися позитивними результатами. А це означає, що кожного разу, коли виникає порушення миру, коли Рада Безпеки приймає відповідне рішення щодо здійснення операцій ООН, треба терміново використовувати механізм Статуту ООН. Однак даний механізм явно недосконалий, він потребує поліпшення. На мою думку, передусім треба змінити сам Статут за рахунок нових статей, які б конк­ретизували основні принципи створення вказаних сил ООН, їх управління й фінансування.
Останнім часом виявилася нова тенденція, яка полягає в тому, що Рада Безпеки санкціонує використання сил ООН у тому чи іншому регіоні. Але при цьому член чи члени Ради можуть виявити бажання діяти відповідно до резолюції Ради, від її імені і за дорученням. Щось подібне відбулося у зв'язку з операціями СІЛА в Перській затоці. Тут мало місце застосування і ст. 39 і 42, і ст. 51, яка передбачає координацію воєнних операцій у порядку самооборони. Ця координація здійснюється Радою Безпеки. Операції в Перській затоці грунтувалися на досить складній правовій основі.
Ще складнішими з точки зору правової основи можуть буди дії Ради Безпеки в ситуаціях, пов'язаних із громадянською війною. Якщо така ситуація насправді матиме місце, то тоді буде неможливим використання ст. 51 Статуту. Ст.39 вимагає, щоб Рада Безпеки встановила, що насправді існує загроза миру. У цьому разі Рада діє згідно зі ст. 42. Особливого значення тут набуває питання, чи може бути в таких випадках (громадянська війна) санк­ціонована участь тих чи інших держав в операціях ООН. На мою думку, вона має бути санкціонована. Для цього є певні основи правового характеру в Статуті ООН.
Стаття 48 чітко вказує, що дії, необхідні для виконання рішень Ради Безпеки стосовно підтримання міжнародного миру та безпеки, мають бути обов'язковими для всіх членів Організації Об'єднаних Націй чи деяких з них, що має визначити Рада Безпеки. Ця стаття стосується також збройних акцій згідно зі ст. 42,43,44.
Не повністю поки що використовуються потенції ст. 53. Згідно з цією статтею Рада Безпеки використовує в інтересах міжнародного миру та безпеки регіональні структури або установи. Стаття досить чітко визначає, що ніяких примусових акцій не може бути вжито регіональними структурами без схвалення з боку Ради Безпеки.
Важливий напрям у діяльності ООН — операції з підтримання миру. На жаль, це не визначено в самому Статуті ООН. Тут ще потрібна велика конструктивна робота, спрямована на зміцнення і розвиток даного напряму в діяльності міжнародної організації.
Характерною визначальною рисою вказаних операцій «блакитних касок» є згода країн на їхнє перебування і функціонування. Цим підкреслюється непримусовий ха­рактер зазначених операцій.
Миротворчі сили ООН можуть одержати санкцію Ради Безпеки на застосування сили, якщо положення ст. 39 вже реалізовані. Але Статут має визначати можливість зміни функцій миротворчих сил (у разі виникнення загрози миру або його порушення). Йдеться про те, що миротворчі сили можуть бути використані для примусових операцій.
Миротворчі сили ООН можуть бути використані і регіональними установами. Зауважимо, що є випадки, коли миротворчі сипи створювалися на регіональному рівні без санкцій Ради Безпеки. Одним із прикладів такої ситуації було створення сил Організації африканської єдності, які були направлені до Чаду в 1981 р. Рада Безпеки взяла до відома цю операцію, хоча офіційно, формально її не затверджувала. Зазначимо, що відповідно до ст. 53 Статуту Рада Безпеки не повинна санкціонувати вказані операції, якщо вони не є операціями примусового характеру із застосуванням зброї. Тут виникає дуже актуальне питання. А який характер повинні мати збройні сили ООН у випад­ках, коли вони використовуватимуться в громадянських війнах, які загрожують регіональному чи загальному миру? Ці операції не можуть розглядатись як примусові відповідно до глави VII Статуту. Тут потрібна згода країни, що приймає такі операції. Вона може бути зафіксована напе­ред відповідними угодами.
Друга важлива проблема в діяльності ООН — превентивні акції. На жаль, Статут ООН в цьому питанні не відзначається повнотою, ясністю. Так, ст. 2 передбачає, що всі члени ООН будуть утримуватися від надання допомоги будь-якій державі, проти якої Організація Об'єднаних Націй застосовує превентивні, або примусові, дії. У випадку порушення миру глава VII передбачає превентивні заходи, які повністю відповідають системі безпеки, започаткованій Статутом ООН.
Але передусім необхідне ясне й чітке рішення Ради Безпеки щодо організації превентивної акції. Можливі й інші дії ООН, їх не можна виключати.
У зв'язку з цим звернемось до розділу Статуту, який порівняно із главою VII перебуває начебто в тіні. Йдеться про мирне врегулювання спорів, які Статут ставить на перше місце, тобто про главу VI, зокрема ст. 33, в якій йдеться про переговори, з'ясування, посередництво, при­мирення, арбітраж, юридичне врегулювання, послуги ре­гіональних агентств чи структур або інших мирних методів. Треба зазначити, що в ООН відбувається плідна робота як щодо розвитку вказаних методів і механізмів мирного врегулювання, так і розробки нових підходів, які не були започатковані у свій час в Статуті ООН чи у відповідних її рішеннях. Зокрема, це стосується Манільської Декларації, що була сформульована Спеціальним комітетом з питань Статуту ООН і зміцнення ролі Організації. Цей важливий документ був, зокрема, спрямований на активізацію тен­денцій, що містяться в главі VI.
Вкажемо також на Декларацію Генеральної Асамблеї ООН щодо запобігання і недопущення спорів і ситуацій, які можуть загрожувати міжнародному миру й безпеці, і на роль Організації Об'єднаних Націй у цій сфері.
ООН може й повинна зробити значно більше саме у цій дуже складній, але важливій сфері превентивної дипломатії. Зроблено ще мало. Це стосується як принципів, так і практичних дій. Тут дуже плідне й перспективне поле діяльності. Йдеться про саму організацію, про розробку відповідної стратегії, створення системи превентивної ми­ротворчої діяльності ООН.

5. Переоцінка ролі ООН.
Зараз існує більше як 180 країн, що саме по собі означає, що світ докорінно змінився. Насамперед це стосується таких факторів, як баланс сил, життєвий стандарт, система уряду, релігія тощо. Деякі розбіжності, якщо говорити про комунізм і лібералізм, зменшилися, але збільшилася дистанція, що відділяє бідні нації від багатих, розвинутих — від тих, що розвиваються.
Відбулися глибокі зміни в самих міжнародних відносинах. У них діючими чинниками виступають не тільки держави, а й інші міжнародні утворення, і передусім транснаціональні корпорації. Зросла чисельність також міжнародних організацій.
ООН уособлює взаємодію глобального масштабу, регіональні організації — взаємодію регіонального характеру.
Одним із актуальних і назрілих питань, які потребують подальшої розробки (включаючи певні зміни в самому Статуті ООН), є питання про право міжнародної організації втручатися у внутрішні справи держави. Відповідно до ст. 2, 7 Статуту таке втручання дозволяється тільки тоді, коли існує загроза чи порушення миру, і Рада Безпеки діє відповідно до глави VII Статуту. Цього, напевне, не досить у нинішній історичній ситуації. Взаємозалежність є якісно провідною тенденцією, яка дуже змінила міжнародні відносини порівняно з тими, що існували під час розробки і прийняття Статуту ООН. Міжнародне співтовариство має право й повинно подбати про те, щоб його інтереси забезпечувалися з участю всіх держав. Передусім йдеться про такі міжнародні кримінальні злочини, як торгівля наркотиками й тероризм. На мою думку, необхідно посилити роль Міжнародного Суду за рахунок уведення спеціальної кримінальної палати, яка розглядала б справи зазначеного характеру.
Необхідне нове розуміння сувернітету в умовах значно зростаючої взаємозалежності. Водночас потрібне більш повне, точне й виважене визначення самого поняття «втручання». Ця норма має бути удосконалена. Особливо там, де йдеться про порушення прав нації, прав людини. Сприяння здійсненню цих прав не означає втручання у внутрішні справи.
Треба відзначити дуже негативну роль радянської позиції у зазначених питаннях, яка просто паралізувала діяльність ООН. Сьогодні в країнах колишнього СРСР сталися кардинальні зміни. Вони відбуваються у напрямі справжньої демократії, справжнього забезпечення всіх прав націй і людини. Ці зміни мають позитивно вплинути на розгляд цих кардинальних проблем в ООН.
    продолжение
--PAGE_BREAK--