Реферат: Криміналістика 1, Скригонюк

Скригонюк М. І.

С45 Криміналістика: Підручник,- К.: Атіка, 2005.- 496 с.

I5ВN 966-326-080-7

Курс криміналістики викладено в обсязі, що відповідає вимогам навчальних програм для юридичних вищих навчальних закладів. Відображені ті зміни, що відбулися за останні роки в теорії криміналістики та у практиці розкриття і розслідування злочинів.

Подано також короткий словник криміналістичних термінів.

Для студентів юридичних вищих навчальних закладів і факультетів, а також для суб'єктів і учасників криміналістичної діяльності.

ББК67.9(4УКР)62я73

966-326-080-7

Передмова

Законний вирок або рішення суду — завжди вчасні, тому чини правосуддя завжди перед вибором і доброго, і злого. Відповідно до завдань кримінального та цивільного судочинства України, криміналістика визначається як юридична наука про характерні ознаки злочинних діянь, які сприяють їх розкриттю та ефективному і раціональному розслідуванню, а також зараджують, протегують розгляду цивільних і арбітражних справ. Сукупність таких ознак фактично й утворює сліди злочинів та сліди цивільно-правових і господарсько-правових відносин. Це означає, що соціум у різнобічних сферах його ускладненого буття надто цікавлять закономірності виникнення таких слідів їх виявлення, фіксації, вилучення, дослідження і використання. У зв'язку з цим було започатковано й стабілізувалося таке поняття, як суб'єкти криміналістичної діяльності — державні органи, посадові та приватні особи, які розкривають злочинні діяння, проводять їх досудове й судове слідство, а також вирішують цивільні та арбітражні справи, тобто такі, що здійснюють кримінальний, цивільний та арбітражний процес або залучаються до нього відповідно до чинного законодавства.

Як правильно вважає відомий криміналіст В. Ю. Шепітько, погляд на криміналістику як на юридичну науку сформувався в 1952-1955 рр. та став панівним у правознавстві. Зміст названої концепції, її обґрунтування містяться в таких тезах:

криміналістика — правова наука, оскільки її предмет і об'єкт пі
знання перебувають у сфері правових явищ;

криміналістика — правова наука, оскільки її службова функція, її
завдання належать до правової сфери діяльності державних органів, пра
вових процесів розслідування та судового розгляду;

усі рекомендації з криміналістики мають правовий характер, Грун
туються на законі, відповідають його духу та букві;

головним живильним середовищем для криміналістики є право;

багато наукових рекомендацій криміналістики запроваджується у
зміст правових норм;

історично криміналістика зародилася в межах саме правової — кри
мінально-процесуальної науки.1

1/>Шепітько В. Ю. Тенденції і перспективи розвитку криміналістики (концеп-туальність підходів і дискусійність поглядів) // Актуальні проблеми криміналістики: Міжнар. наук.-практ. конф. (Харків) 25—26 верес. 2003 р. / Ред. кол.: М. І. Панов (голов. ред.), В. Ю. Шепітько, В. О. Коновалова та ін.— X.: Гриф, 2003.- С. 7.

Отже, криміналістика як юридична наука дає можливість суб'єктам її діяльності пізнати зміст істини тієї чи іншої події. При цьому завдання криміналістики об'єктивно і змістовно визначаються потребами практики. Тому суб'єкти криміналістичної діяльності, користуючись криміналістичними знаннями, забезпечують науково обгрунтованими методами та технічними засобами належне провадження оперативної діяльності, досу-дового та судового слідства. Проте науково обґрунтовані й апробовані практикою поради криміналістів систематично удосконалюються. Вони оперативно та продуктивно матеріалізуються органами дізнання, досудо-вого і судового слідства. Усе це обумовлено об'єктивним ходом суспільного буття. А фундаментальною основою зазначеного процесу є система за-гальнонаукових та спеціальних компонентів — філософії, філософії права, логіки, загальної психології, соціальної психології, кримінального, цивільного процесу, кримінального права.

Дана робота складається з двох частин та є спробою якоюсь мірою висвітлити наукові погляди з проблем криміналістики. Прагненням автора є також продовжити сакраментальну справу відомих криміналістів Київського національного університету імені Тараса Шевченка — С. Ю. Са-пожнікова, С. І. Тихенка, В. К. Лисиченка, В. П. Бахіна, М. О. Сенчика, В. Г. Гончаренка, Н. І. Клименко, І. І. Котюка. Так, у пропонованій роботі до криміналістичної науки вводяться нові поняття, яким дається тлумачення: зруд; мавикзія; слідовий вібавід; кілери-овпсії; розборсання; засувник; втинок; звичаєва криміналістична тактика, допит особи із застосуванням неусвідомлюваного «побутового» гіпнотичного впливу; психологічний механізм навіювання в ході впізнання; неусвідомлювані особливості допиту в конфліктній ситуації; індивідуальна каліграфія; «ефект присутності» у процесі допиту віч-на-віч та ін. Автор висуває та побіжно мотивує важливі, окремі, концептуальні положення звичаєвої криміналістичної тактики, а також обґрунтовує співвідношення психічного і психологічного впливу.

Висловлюємо щиру подяку докторові філологічних наук, професорові кафедри сучасної української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка — Поліні Самарівні Вовк за цінні зауваження та поради.

Будемо завдячувати також усім за суттєві та конструктивні зауваження і побажання, які обов'язково будуть враховані при перевиданні роботи. Адже мудрі криміналісти дають поради, а розумні правоохоронці користуються ними, користуються в ім'я виконання завдань процесуального судочинства, відповідно до провідної природно-соціальної домінанти правової держави: узаконь законного себе — і законність запанує.

--PAGE_BREAK--Список су

АРК — Автономна Республік

ВКВ — Вільно конвертова»

ГУВС — Головне управлі'

ІТТ— ізолятор тимчасо

КУпАП України — Кор

рушення

КК України — Криміь.

КНДІСЕ — Київський На, пертиз

КПК України — Кримінально-і

МВС— Міністерство внутрішніх Сі.

ОЗФ — організоване злочинне форму . ПКШ— пістолет-кулемет Шпагіна ; РУВС— районне управління внутрішніх

СБУ- Служба безпеки України

СІЗО — слідчий ізолятор

УВП — установа виконання покарань

УВС — Управління внутрішніх справ %

ЦПК України — Цивільний процесуальний кодекс Укрдїни

Нововведені терміни і поняття

Алібі процесуальне

Втинок — обріз

Допит віч-на-віч — очна ставка

Займе —зйомка

Засувник — затвор

Звичаєва криміналістична тактика

Зруд — (з — злочинне, р — руйнування, де — деструкціяМате
ріальних предметів — злом

Індивідуальна каліграфія

Кілер-овпсій — (о — особа, в — вільна, від п — правил с — соціу
му), яка вчинила вбивство на замовлення

Криміналістична копія

Криміналістичний манікен

Мавикзія — (ма — майстерність, ви — використання, к — криміналістичних, з — знань) — порядок проведення процесуальних дій, у тому числі дослідчої перевірки

Псевдонім процесуальний

Розборсання — розборки

Слідовий вібавід — (ві — відображення, ба — бачення, від — відтворення) — слідова картина

продолжение

--PAGE_BREAK--Суб'єкт криміналістичної діяльності

Учасник криміналістичної діяльності

Більш детальне тлумачення термінів див. розділ: Криміналістична термінологія (короткий словник) (с. 415—484).

Розділ І ВСТУП У КРИМІНАЛІСТИКУ

§ 1. Предмет, завдання, система і методи криміналістики та її зв'язок з іншими науками

Предмет і завдання криміналістики

Один з основоположників криміналістики Ганс Гросс (1847-1915) зумів показати значення наукового застосування даних інших наук для розслідування злочинів, тим самим суттєво сприяв її формуванню. Він уперше застосував термін «криміналістика» (лат. сгітіпаііз — те, що стосується злочину).

Криміналістика як навчальна дисципліна будується на основі криміналістики як науки, кримінально-процесуального права, спеціальних знань інших наук, практичної діяльності в боротьбі зі злочинністю.

Предмет криміналістики надто складний. Із зазначених причин науковці дають різні визначення предмета даної науки, і до сьогодні це питання є дискусійним. Ми вважаємо, що криміналістика є наукою (а не галуззю права) про характеристики злочинів, що сприяють їх розкриттю і розслідуванню: про сліди злочинів, закономірності їх виникнення, виявлення, фіксацію (збирання), вилучення, дослідження і використання та реєстрацію, а також техніку, тактику й методику відповідного розслідування з урахуванням чинного кримінально-процесуального законодавства, спеціальних знань інших наук, практичної діяльності. До предмета криміналістики, як бачимо, входить проблема виникнення слідів, їх виявлення, збирання, дослідження, оцінки і використання доказів.

Таким чином, предмет криміналістики — це система, складовими якої є важливі типові елементи, що узгоджуються між: собою:

закономірності виникнення слідів;

виявлення (відшукання) слідів;

, 3) збирання (фіксація і закріплення) слідів; ~ ' 4) вилучення слідів, визнання їх речовими доказами, приєднаная до справи й дослідження;

5) зберігання речових доказів; 6) дослідження речових доказів;

7) оцінка речових доказів;

8) використання речових доказів у процесі доказування в кримінальній справі про злочин.

Отже, предмет криміналістики — це досить упорядкована і проблематична система, а її компоненти (розділи) мають об'єктивний і закономірний зв'язок. Предмет криміналістики як науки поділяється на дві частини. Перша частина предмета криміналістики охоплює три групи необхідних елементів (закономірностей), між якими є об'єктивно існуючий зв'язок. Це: елементи механізму злочину; елементи виникнення інформації про злочин і осіб, причетних до його вчинення; елементи збирання (виявлення, вилучення), дослідження, оцінки і використання доказів. Друга частина предмета криміналістики охоплює спеціальні засоби і методи дослідження доказів і запобігання злочинам.

Об'єктом криміналістичної науки є злочинна діяльність і діяльність правоохоронних органів, спрямована на розкриття та розслідування цих злочинів, їх попередження.

Завдання криміналістики закономірно формуються на основі завдань кримінального судочинства. Так, відповідно до ст. 2 КПК України, завданням кримінального судочинства є швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону. Отже, боротьба зі злочинністю, її засобами і методами — головне завдання криміналістики.

Спеціальними завданнями криміналістики є:

вивчення об'єктивних закономірностей, що становлять
предмет криміналістики, та розробка загальних науково-методо
логічних основ;

удосконалення існуючих і розробка нових, техніко-криміна-
лістичних засобів і методів виявлення, вилучення, дослідження,
оцінки і використання доказів;

удосконалення і розробка організаційних, тактичних, мето
дичних основ досудового слідства та криміналістичної експертизи;

удосконалення існуючих і розробка нових криміналістичних
засобів і методів запобігання злочинам;

вивчення, удосконалення і застосування закордонного досві
ду, криміналістичних засобів і методів процесуального викорис
тання доказів.

Система криміналістики

Система криміналістики — це спеціальна форма (порядок) організації розділів (частин) цієї науки, які мають об'єктивні стійкі зв'язки.

Система криміналістики формувалася й вдосконалювалася впродовж періоду її виникнення і розвитку. Цей процес фактично триває і нині. У криміналістиці можна виділити такі розділи.

1. Вступ у криміналістику передбачає висвітлення таких струк-

турних елементів: положення про предмет цієї науки, її завдання, структура, місце в системі інших наук. Вступ у криміналістику називають також методологічною основою або загальною теорією криміналістики: Загальна теорія криміналістики — це впорядкована сукупність концепцій, категорій, методів, понять, принципів, які становлять її методологічну сутність. Комплекс методологічної бази становить: вступ до теорії криміналістики, проблеми криміналістичних теорій, трирівнева система методів криміналістики, вчення про криміналістичну термінологію, криміналістична систематика.

Криміналістична техніка — це і розділ відповідної науки, і су
купність технічних засобів, які використовуються в процесі роз
криття, розслідування і попередження злочинів. До елементів кри
міналістичної техніки належать: криміналістична фотографія,
кіно- і відеозапис; криміналістична трасологія; криміналістичне
зброєзнавство; криміналістичне дослідження документів; кримі
налістична габітоскопія; криміналістична одорологія; криміналіс
тична фоноскопія і вокалографія.

Криміналістична тактика дозволяє найраціональніше про
вадити окремі слідчі й судові дії. Отже, криміналістична тактика -
це розділ криміналістики, який становить систему наукових поло
жень і розроблених на їх основі рекомендацій щодо проведення
окремих слідчих і судових дій, спрямованих на збирання й дослі
дження доказів. Криміналістична тактика поділяється на дві час
тини. До складу першої частини (загальні положення криміналіс
тичної тактики) входять: поняття, сутність і зміст криміналістич
ної тактики; джерела криміналістичної тактики та її зв'язок з
іншими складовими криміналістики; основні поняття криміналіс
тичної тактики (тактико-криміналістичний прийом і рекоменда
ція, тактична й оперативно-тактична комбінація).

До складу другої частини (тактика окремих слідчих дій) входять: джерела криміналістичної тактики (норми кримінально-процесуального законодавства, позитивний досвід розкриття і розслідування злочинів, принципи домінанти інших розділів криміналістики, спеціальні закономірності знання інших наук); слідчі дії, спрямовані на збирання й використання доказів; тактико-криміналістичні прийоми, що забезпечують повну ефективність слідчих дій; тактико-криміналістичні прийоми і рекомендації, що надають можливість реалізувати проблему профілактики злочинів.

4.Організація розкриття і розслідування злочинів є самостійним
розділом науки криміналістики, що перебуває у стадії становлення і
конструюється з наукових положень і рекомендацій щодо проблем
планування розслідування; взаємодії слідчого з оперативно-розшу-
ковим апаратом, іншими службами внутрішніх справ; використання
Допомоги громадян. Структура організації розкриття і розслідування

злочинів складається з двох частин. Перша частина вбирає в себе загальні положення, друга — криміналістичні версії й планування розслідування, криміналістичну реєстрацію, розшукову роботу слідчого, взаємодію слідчого зі співробітниками карного розшуку, криміналістами, фахівцями, використання допомоги населення.

5. продолжение

--PAGE_BREAK--Методика розслідування окремих видів і груп злочинів (криміналістична методика) — це складова частина криміналістики (розділ), в якій розглядаються методи й засоби розкриття і розслідування конкретних видів і груп злочинів з урахуванням їх криміналістичної характеристики і типових слідчих ситуацій. Є загальновизнаним, що криміналістична методика — це система наукових положень, на основі яких розроблено рекомендації щодо розкриття і розслідування злочинів конкретних видів і груп.

Конструктивна особливість криміналістичної методики в тому, що вона має дві частини. До першої частини входять загальні положення, до другої — розслідування конкретних видів і груп злочинів (окремі методики). Зміст першої й другої частин криміналістичної методики щільно взаємозв'язаний. До першої частини криміналістичної методики, зокрема, входять: криміналістична характеристика злочинів; криміналістична класифікація злочинів, слідча ситуація; етапи розслідування злочинів та ін. До другої частини криміналістичної методики (окремі методики) входять: методи розслідування злочинів проти життя та здоров'я особи; злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканності особи; злочинів проти власності; злочинів у сфері господарської діяльності тощо.

Методи криміналістики

Основою методології криміналістики є теорія пізнання, а її методи становлять багаторівневу систему, в якій чітко виділяються такі чотири рівні:

метод, заснований на філософії діалектичного розвитку;

загальнонаукові методи криміналістики;

спеціальні методи криміналістики;

комбіновані методи криміналістики.

Метод, заснований на філософії діалектичного розвитку, ще називають методом матеріалістичної діалектики. Цей метод є головним у криміналістичній науці. Метод, заснований на філософії діалектичного розвитку, охоплює проблему загальнолюдських цінностей. Його застосування супроводжується використанням таких принципів наукового мислення, як індукція і дедукція, аналіз і синтез, порівняння, спостереження. Метод, заснований на філософії діалектичного розвитку тотожно, цілком відповідно віддзеркалює зв'язки і відносини в природному і соціальному бутті неви-

черпного й нескінченного світу. Основа реальної матеріалістичної діалектики, в контексті методології криміналістики, полягає в тому, що вона справді є базою для всіх інших методів. Тобто метод матеріалістичної діалектики поширює чинність своїх найбільш загальних законів розвитку природи, суспільства і мислення на піднесення, удосконалення інших методів чотирирівневої системи пізнання в криміналістичній методології.

Загальнонаукові методи криміналістики віднесено до наступного рівня методології пізнання цієї науки. Загальнонауковими методами, зокрема, є: спостереження, вимірювання, опис, порівняння, моделювання, експеримент, а також такі методи, як математичний, кібернетичний.

Спеціальні методи криміналістики належать до третього рівня її методології пізнання. Залежно від свого призначення спеціальні методи криміналістики поділяють на три групи: техніко-криміна-лістичні; структурно-криміналістичні; практично-криміналістичні.

Техніко-криміналістичний і структурно-криміналістичний методи були запозичені з інших наук, а практично-криміналістичний метод сформувався в процесі слідчої практики. Практично-криміналістичними методами, зокрема, є: методи «системи координат», послідовність, орієнтації у просторі, застосування неусвідомлюва-ного «побутового» гіпнотичного впливу; ідентифікації за ідеальними слідами та ін.

Комбіновані методи криміналістики становлять наступний, четвертий рівень методології її пізнання. Ними є три попередніх методи в будь-якому їх співвідношенні. Наприклад, до комбінованих методів криміналістики віднесено ситуацію, коли здійснюється поєднання методів сучасної теорії пізнання, заснованих на філософії діалектичного розвитку, і спеціальних методів: системно-структурного, порівняльного, соціологічного та практично-криміналістичні методи.

Зв'язок криміналістики з іншими науками

Базовою проблемою в криміналістиці, проблемою, яка зачіпає теоретичні й практичні аспекти, є питання її природи, місця цієї науки в загальній системі наукових знань. Криміналістика хоч і не є галуззю права, але має правову сутність, відповідна концепція сформувалася в середині XX ст. Внутрішня основа сутності криміналістики як правової науки виявляється в єдності чотирьох вузлових концептуальних положень:

криміналістика започатковувалася в межах кримінально-
процесуальної науки;

предмет і об'єкт пізнання криміналістики належать до обста-

вин події злочину, тобто тих, що підлягають доведення в кримінальній справі;

норми матеріального і процесуального права є фундаментом
для криміналістики, а тому її рекомендації мають правовий або
близький до нього характер;

завдання і функції криміналістики входять до компетенції
органів дізнання, досудового слідства.

Визнання криміналістики правовою наукою, виникло не відразу. На етапі становлення криміналістики як самостійної науки вважалося, що за своєю природою — це технічна, природничо-технічна наука. Щодо зв'язку криміналістики з іншими науками, то, передовсім, необхідно зазначити її монолітність з філософією, логікою, психологією, етикою. Так, базу криміналістичної методології становить система методів теорії пізнання, заснованих на філософії діалектичного розвитку загальнолюдських цінностей, вона впливає на окремі криміналістичні теорії, зокрема на теорію ідентифікації та діагностики. Хід криміналістичного мислення неможливий без використання логіки, зокрема, аналізу, синтезу, абстракції, узагальнення. Психологія дієво використовується для реалізації криміналістичної тактики, організації розкриття та розслідування злочинів, методики розслідування окремих видів і груп злочинів. Криміналістичні засоби й методи розробляються і застосовуються з урахуванням сукупності норм поведінки, моралі, що є визнаними в державі та суспільстві. Йдеться, насамперед, про криміналістичну методику, про заборону домагатися показань від учасників криміналістичної діяльності шляхом погроз, насильства, інших незаконних заходів, які завжди суперечать нормам етики.

Цілком закономірним є вплив на криміналістику такої науки, як теорія держави і права. Однак такий вплив здійснюється не безпосередньо, а через інші правові науки.

Розроблювані криміналістикою тактичні, методичні, психологічні прийоми розслідування окремих видів, груп злочинів застосовуються в межах кримінального процесу і не можуть суперечити його нормам. Однак такий вплив має і зворотну дію. Запроваджені криміналістичною практикою дієві, законні, тактичні прийоми згодом знайшли свою реалізацію в нормах чинного КПК України. Кримінальне право також має тісний зв'язок з криміналістикою. Адже від правильної кваліфікації вчиненого діяння залежить обрання відповідної методики розслідування. Утрачають чинність одні кримінальні кодекси України і набирають її інші, а отже, виникає закономірна потреба в розробці нових методик розслідування.

Кримінологія як наука вивчає злочинність і конкретний злочин, їх причини й умови, особу злочинця і потерпілого, шляхи і засоби попередження злочинності. Цей важливий процес рівнобіжно і

специфічно вивчає і криміналістика, яка, однак, не акцентує уваги на проблемах причин злочинності й злочину, що мають соціальний характер.

Цивільне право також має зв'язок з криміналістикою. Перш за все,— це використання можливостей криміналістичних експертиз у вирішенні цивільних спорів — трасологічних, ідентифікаційних, криміналістичного дослідження письма та ін.

Теорія оперативно-розшукової діяльності п спеціальна техніка як навчальні дисципліни також пов'язані з криміналістикою. Належний зв'язок цих дисциплін з криміналістикою простежується на двох рівнях. По-перше, на рівні їх виникнення. Адже оперативно-розшукова діяльність і спеціальна техніка — «молоді» науки, які запозичили багато положень криміналістичної тактики і криміналістичної техніки, оскільки як дисципліни вони виникли пізніше, ніж криміналістика. По-друге, зв'язок — як дисциплін — оперативно-розшукової діяльності та спеціальної техніки з криміналістикою простежується на рівні їх процесуального завдання. Адже принцип отримання доказової інформації є головним завданням правоохоронців — співробітників компетентних оперативних служб і суб'єктів криміналістичної діяльності,— завданням, яке зближує названі дисципліни.

Судова медицина має безпосередній зв'язок з криміналістикою в багатоаспектному контексті. «Родинність стосунків» судової медицини і криміналістики підтверджується і нормами криміналь-но-процесуального законодавства і теоретичними розробками та тактичною діяльністю. Це стосується, наприклад, тактики огляду місця події з участю судово-медичного експерта. І це тому, що найчастіше зовнішній огляд трупа є складовою огляду місця події. При цьому важливими є проблеми: участь лікаря-спеціаліста, судово-медичного експерта у провадженні окремих слідчих дій; теорії ідентифікації, при дослідженні слідів пострілу на різних перепонах; при експертизі трупа; інші експертні дослідження.

Судово-експертні дисципліни — судова біологія, хімія, фізика — є самостійними, оскільки при їх провадженні використовуються спеціальні знання біології, хімії, фізики та інших наук. Отже, судово-експертні дисципліни знову ж таки мають наукові взаємини з криміналістикою. Це, зокрема, виявляється в об'єкті, предметі, змісті дослідження названих дисциплін.

Іншомовна термінологія в криміналістиці

Важливість і значущість іншомовної термінології в криміналістиці як науці можна розглядати: у період становлення і розвитку криміналістики; у сучасний період. Таке дослідження має здійснюватися через призму завдань і функцій криміналістики, її мето-

дів, системи. До криміналістики ввійшли криміналістичні терміни, утворені з елементів давньогрецької й латинської мов, а також слова, що прийшли в українську мову, а звідси — і в юриспруденцію кримінально-процесуального циклу з іноземних мов — французької, німецької, англійської, італійської та ін. Частина криміналістичних термінів і слів є спільними для багатьох мов, наприклад, алібі, версія, корупція, детонація, документ, портрет, експертиза тощо. Із загальної кількості іншомовних термінів, використаних у цьому навчальному посібнику, переважають латинські, грецькі, французькі (табл. 1).

Таблиця 1 Кількісні дані щодо іншомовних термінів, використаних у посібнику

Мова

Кількість

Мова

Кількість

Латинська

46,9

Італійська

2,65

Грецька

27,44

Голландська

0,89

Французька

11,5

Перська

0,89

Німецька

4,42

Малайська

0,89

Англійська

4,42

продолжение
--PAGE_BREAK--Усього --PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK--

фр. лат.

версія

у теоретичних і методичних основах; криміналістичній техніці й тактиці; в організації розкриття і розслідування злочинів; методиці розслідування окремих видів і груп злочинів. На іншомовні терміни за обсягом та силою їх наповнення у загалі вітчизняної криміналістичної термінології припадає до 23%. Вони, зокрема, є значущими у частинах вітчизняних слів, словосполученнях.

Аналіз термінології, поданої в табл. 2, свідчить, що за характером змісту іншомовні терміни, що використовуються у вітчизняній криміналістиці, можна поділити на два основних види: терміни безпосередньо криміналістичні; терміни другорядні.

Таким чином, іншомовна термінологія в криміналістиці в період її становлення і формування та в сучасний період є справді важливою, оскільки сприяє системній комунікабельності фахівців різних держав у ході розкриття та розслідування злочинів. Це особливо потрібно у відповідному процесі пізнання подій минулого й сучасного, що потребує від суб'єктів криміналістичної діяльності швидкого та якісного використання криміналістичних знань. Отже, доцільно запровадити курс «Іншомовна термінологія в криміналістиці».

§ 2. Криміналістична ідентифікація і діагностика

Поняття і значення криміналістичної ідентифікації

Криміналістична ідентифікація (лат. Шепіі/ісаге — ототожнення) — це вчення, сутність якого полягає в процесі встановлення індивідуальної тотожності об'єктів, що мають значення для розкриття злочину, його досудового та судового слідства. Криміналістична ідентифікація відповідно до її завдання, змісту має різноплановий характер, а конкретизація в кожному випадку залежить від обставин, що підлягають доведенню в кримінальній справі про злочин. Криміналістичну ідентифікацію водночас необхідно розглядати в шести напрямах. Зокрема, як: криміналістичне вчення; спеціальне завдання; процес дослідження; продукт діяльності (наслідки); оцінку; додаткове дослідження і кінцевий результат.

Криміналістична ідентифікація як криміналістичне вчення — це сукупність систематизованих науково-теоретичних положень про закономірності встановлення тотожності об'єктів (що вони одні й ті самі в різний час), які використовуються для отримання доказів у кримінальній справі про злочин.

Завдання криміналістичної ідентифікації — це спланований обсяг роботи щодо встановлення тотожності об'єкта (що він один і той самий в різний час) з метою отримання доказів у кримінальній справі про злочин. Криміналістична ідентифікація як процес дослідження — це послідовне наукове вивчення певного об'єкта на предмет встановлення за окремими ознаками (характеристиками) наявності чи відсутності його тотожності, що він один і той самий — одиничний, і відомості про нього мають значення для обставин, що підлягають доведенню в кримінальній справі про злочин.

Кінцевий результат ідентифікації — установлення (ототожнення) за ознаками і властивостями лише одного (окремого) об'єкта. Однак об'єкт, що розшукується, може і не мати ідентифікаційних ознак та властивостей, а з цих причин — не може бути виділений як одиничний. Це означає, що необхідно ототожнити групову належність об'єкта. Потрібно зазначити, що належність об'єкта до певної групи встановлюється також у тому разі, коли в сліді відбилася тільки частина ознак.

Значення криміналістичної ідентифікації можна визначити завдяки використанню результатів відповідних досліджень у процесі розкриття та розслідування кримінальних справ про злочини. Хоч і в меншому еквіваленті доказової сили, все ж є важливим для процесу розкриття і розслідування злочинів зміст установлених результатів групової належності об'єктів. Висновки криміналістичної ідентифікації застосовуються в практиці розслідування злочинів і розшуку злочинців.

Об'єкти криміналістичної ідентифікації

Згідно з визначеною кримінально-процесуальною формою (ст. 65 КПК України) та положеннями теорії кримінально-процесуального права, доказами в кримінальній справі про злочин є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Тобто, будь-яка матеріальна дійсність буття, що потрапила в поле зору кримінального судочинства, фактично може бути об'єктом криміналістичної ідентифікації. Проте, такий об'єкт має бути наділений певною кількістю ознак і властивостей, з урахуванням яких його можна виокремити з матеріального світу у встановленому процесуальному порядку. Усю сукупність об'єктів матеріального буггя можна класифікувати на дві основні групи: ідентифікуючі та ідентифіковані. Ідентифікуючим

об'єктом є об'єкт, за допомогою якого віршується завдання ідентифікації. Ідентифікований об'єкт — це той матеріальний об'єкт, установлення тотожності якого є головним завданням ідентифікації. Ідентифікуючі об'єкти класифікуються на шукані й ті, шо перевіряються, а ідентифіковані — на досліджувані й зразки для порівняння. Досліджуваними об'єктами (сліди) називають ще об'єкти невідомого походження, тоді як зразки для порівняння -об'єктами відомого походження.

Спробуємо розглянути зазначені поняття на такому прикладі. При огляді місця події — квартири, а також виявленого там з ознаками насильницької смерті трупа громадянки Р. слідчий побачив на підлозі комірки слід підошви спортивного взуття правої ноги підозрюваної особи. Слід мав загальні й окремі ознаки. У цьому випадку ідентифікованим об'єктом є слід взуття; за ознаками на ньому можна уявити шуканий ідентифікуючий об'єкт — взуття, яким був залишений даний слід. У процесі розслідування умисного вбивства було виявлено і вилучено по одній парі спортивного взуття в чотирьох підозрюваних, що вчинили вказаний злочин за попередньою змовою. Це означає, що на місці вчинення злочину кожним вилученим взуттям для правої ноги міг бути залишений слід. Указані об'єкти будуть ідентифікуючі, тобто ті, що перевіряються. Для порівняльного дослідження у взуття, що перевіряється, відбираються необхідні для експертного дослідження зразки -ідентифіковані зразки. Під час порівняльного дослідження встановлюється збіг загальних і окремих ознак досліджуваного та одного з експериментальних слідів. Так установлюється ідентифікуючий шуканий об'єкт — конкретне взуття правої ноги.

Таким чином, об'єкти криміналістичної ідентифікації — це ті предмети (речі), тварини, особи, установлення тотожності яких набуває істинного значення для кримінальної справи про злочин завдяки виконанню суб'єктами криміналістичної діяльності своїх процесуальних функцій.

Форми і види криміналістичної ідентифікації

Криміналістичну ідентифікацію можна класифікувати за чотирма формами: процесуальною, аналогією, непроцесуальною і змішаною. Процесуальна форма криміналістичної ідентифікації визначена кримінально-процесуальним законодавством. Наприклад, пред'явлення особи для впізнання є спробою ідентифікувати її за ознаками зовнішності.

Форма криміналістичної ідентифікації за аналогією передбачає проведення слідчих дій, не врегульованих законом. Причиною цього є те, що в кримінально-процесуальному законі є прогалини,

зокрема, не передбачені чинним кримінально-процесуальним законодавством упізнання за звуковими та шумовими ознаками; за одорологічними ознаками; впізнання місцевості. Так, впізнання за звуковими та шумовими ознаками — слідча дія, не регламентована законом, сутність якої полягає у пред'явленні у встановленому кримінально-процесуальною формою порядку (за аналогією) явищ, викликаних коливальними рухами повітря чи іншого середовища (звуки голосу, пострілу, звук музики, шум потягу, шум у залі тощо) упізнаючому — учаснику криміналістичної діяльності, що впізнає їх своїми органами слуху. Упізнання за одорологічними ознаками є також слідчою дією, не регламентованою законом, зміст якої в пред'явленні різних матеріальних об'єктів (парфуми, одеколон тощо), у встановленому кримінально-процесуальною формою порядку (за аналогією) упізнаючому — учаснику криміналістичної діяльності й упізнання їх органами нюху за ознаками запаху.

Діяльність оперативних підрозділів, що спрямована на розшук злочинців, потерпілих, свідків, будь-якої інформації про злочин з використанням фотографій, описових ознак, має криміналістичну ідентифікаційну природу.

Змішана форма криміналістичної ідентифікаціїпередбачає поєднання в будь-якій пропорції попередніх форм. Наприклад, провадження органами дізнання розшуку злочинців, потерпілих за дорученням слідчого в розслідуваній ним справі.

У криміналістиці існує поняття форми ототожнення людини за ознаками зовнішності. Це, зокрема, установлений для суб'єктів і учасників криміналістичної діяльності процес, сутність якого характеризується трьома напрямами і складається з упізнавання, оперативного узнавання, експертної ідентифікації й проводиться при оперативно-розшуковій діяльності та досудовому слідстві кримінальних справ про злочин.

Види криміналістичної ідентифікації можна класифікувати за:

характером отриманих результатів;

ознаками (властивостями) ідентифікованих об'єктів;

сутністю ототожнюваних об'єктів.

Перша класифікаційна ознака криміналістичної ідентифікації (характер отриманих результатів) має два підвиди. їх основою є результати зазначеної діяльності. Так, перший підвид утворюють ідентифікаційні об'єкти, що мають ознаки і властивості, повною мірою придатні для їх ідентифікації, й можуть бути виділені як одиничні. Другий підвид становлять об'єкти, що можуть бути ідентифіковані за належністю лише до певної групи.

Друга класифікаційна ознака криміналістичної ідентифікації має три підвиди, кожен з яких характеризується специфічними рисами, притаманними об'єкту. Це, зокрема, структура (склад) об'єк-

/>/>та; ідентифікація за ознаками зовнішньої форми; ідентифікація об'єкта за його динамічними характеристиками.

Третя класифікаційна ознака криміналістичної ідентифікації (сутність уточнених об'єктів) на відміну від двох попередніх стосується самої природи ідентифікуючого об'єкта. Види криміналістичної ідентифікації визначаються залежно від того, що саме підлягає ототожненню. Остаточної думки серед криміналістів щодо кількості груп (видів) криміналістичної ідентифікації не існує. Криміналістична ідентифікація може бути таких видів:

за матеріально фіксованим відображенням;

цілого за частинами;

за уявним образом;

за слідами запаху;

за описанням ознак.

Ідентифікація об'єктів за їх матеріально фіксованим відображенням є найпоширенішим видом криміналістичної ідентифікації і, як правило, здійснюється шляхом проведення експертиз. При цьому триває ототожнення об'єктів за їх фотозображеннями, індивідуальною каліграфією, слідами рук, ніг, зубів людини, знарядь зруду та інструментів.

Ідентифікація цілого за частинами є видом криміналістичної ідентифікації, що складається з установлення тотожності об'єкта, поділеного на частини у зв'язку з подіями злочину. У разі ідентифікації цілого за частинами ідентифікуючим об'єктом є той предмет, яким він був до поділу. Ідентифікованими ж об'єктами є частини. Фрагментовані елементи об'єкта при ідентифікації цілого за частинами поєднують між собою. При цьому вивчають взаємний збіг ознак зовнішньої будови на різних поверхнях, а в разі необхідності — і внутрішню будову (клаптики документів, частинки скла фар автомобілів, деталі тощо).

Ідентифікація за уявніш образом є видом криміналістичної ідентифікації, процесом ототожнення за ознаками і властивостями ідентифікаційного об'єкта, що зберігся в пам'яті впізнаючого. Ідентифікація за уявним образом дає змогу ототожнити об'єкт (живих осіб, трупів, тварин і предмети) при пред'явленні для впізнання. Це означає, що пред'явлений для впізнання об'єкт завжди є ідентифікуючим, тоді як уявний образ упізнаючого — ідентифікований.

Ідентифікація за слідами запаху [упізнання (виявлення) за одорологіч-ними ознаками (лат. ойог— запах)У є видом криміналістичної ідентифікації об'єктів за аналогією. Цей вид ідентифікації має три підвиди:

виявлення з допомогою службово-розшукової собаки за слі
дом запаху предметів і людей, що перебували на місці події;

упізнання учасником криміналістичної діяльності (підозрю
ваним, обвинуваченим, потерпілим, свідком) його органами нюху

продолжение

--PAGE_BREAK--20

за ознаками запаху різних матеріальних фуми, спиртні напої тощо);

3/>) проведення одорологічних експертиз.

Ідентифікація за описанням ознак — вид криміналістичної ідентифікації об'єктів, основою якого є інформація, що зафіксована в матеріалах кримінальної справи як свідчення учасників криміналістичної діяльності. Так, потерпілий і свідки в ході їх допитів розповіли в довільній формі про зовнішній вигляд злочинця. За характеристикою цих ознак суб'єкти криміналістичної діяльності виготовили словесний портрет злочинця. Згодом завдяки словесному портрету злочинця було затримано. Наприклад, Дарницьким районним управлінням міського управління МВС України в м. Києві за підозрою у вчиненні вбивства малолітньої дівчинки розшукувалася особа — передбачуваний злочинець за словесним портретом (рис. 1).

На практиці досить часто для розшуку та ідентифікації злочинців використовуються композиційні портрети. При цьому застосовується особливий вид упізнання — оперативне узнавання, при проведенні якого не є обов'язковим дотримання процесуальних форм з причин об'єктивної неможливості їх виконання. І це тому, що особа, яка підлягає впізнанню, має бути розшукана. Як свідчить досвід правоохоронної системи, композиційні портрети підозрюваних у вчиненні злочинів є найбільш раціональними. Так, за композиційним портретом розшукувався підозрюваний у вчиненні підпалів у маршрутних таксі в м. Вінниця у вересні — жовтні 2003 р. (рис. 2).

Криміналістична діагностика

Криміналістична діагностика (гр. аЧапозШоз — здатний розпізнавати) — це система знань про способи визначення обставин події злочину — час, місце, спосіб, сліди та інші обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі.

Коло питань криміналістичної діагностики чітко не може бути визначено, усе залежить від конкретно вчиненого злочинного діяння. Однак є узагальнені типові, проблемні питання криміналістичної діагностики (табл. 3).

Таблиця З

Спрямування діагностичних досліджень

пертним дослідженням і має свої особливі стадії: підготовчу, аналітичну, узагальнюючу, фіксування результатів. Стадія порівняння при експертному діагностичному дослідженні, як правило, відсутня. І це зрозуміло чому. Адже стадія порівняння є складовою методики криміналістичного ідентифікаційного дослідження, а завдання вказаного періоду експертного дослідження полягає в тому, щоб за комплексом ознак встановити збіг або розрізнення

об'єктів.

Таким чином, криміналістична діагностика є різновидом експертних досліджень, спрямованих на вивчення природи матеріального об'єкта, явища процесу, події, системи, що підлягають доведенню в кримінальній справі про злочин.

/>/> продолжение

--PAGE_BREAK--Розділ II КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

§ 3. Загальнотеоретичні питання криміналістичної техніки

Започаткування і розвиток криміналістичної

техніки

Криміналістична техніка є розділом криміналістики, системою теоретичних положень і принципів розробки та застосування науково-технічних засобів і методів виявлення, фіксації, вилучення, накопичення і перероблення упредметненої (матеріалізованої) інформації про розслідувані події, а також технічних засобів і способів попередження злочинів.

Криміналістична техніка має своїм основним призначенням виявляти і досліджувати інформацію про вчинений злочин, інформацію, яка є в матеріальних властивостях обставин суспільно небезпечного діяння як події, що розслідується. Одні з перших логічно оформлених загальних умовиводів, що склалися в криміналістиці, стосувалися криміналістичної техніки.

На етапі становлення криміналістики як науки її основою була система знань з галузі криміналістичної техніки, але в той час вона мала назву кримінальна техніка. І це тому, що чіткої систематизації криміналістичних знань у відповідний період не було. Адже термін криміналістика був запроваджений тільки 1893 р. австрійським слідчим Гансом Гроссом в його праці «НапсіЬисп Гиг Шіег-киспигщзгісшег аіз Зузіет сіег Кгітіпаіізіїк», 2 Всі. Однак знання криміналістичної техніки набувалися впродовж століть у кожній державі, у процесі розкриття і розслідування злочинів, а базою відповідних даних були природничі й технічні науки. Виникнення і розвиток криміналістичної техніки невід'ємно пов'язані зі слідчою, розшуковою й експертною діяльністю в ході розвитку судочинства.

Криміналістична техніка (нинірозділ криміналістики) мала такі стадії розвитку:

початкова стадія (період Київської Русі);

період козаччини;

період Російської імперії;

період радянської доби;

сучасний період.

Пропонована періодизація є узагальненою і потребує вдосконалення. І це тому, що кожна з історичних стадій становлення криміналістичної техніки мала свої особливості. Наприклад, на кінець періоду Російської імперії та на початку радянської доби (до 30-х років XX ст.) за розвитком предмета криміналістичну техніку вважали технічною наукою, а з 30-х років — процесуальною (юридичною). Починаючи з 50-х років, серед криміналістів розгорнулася дискусія щодо проблем тактики і методики розслідування кримінальних справ про злочини, а в 70-х роках виникло нове визначення криміналістики.

Криміналістична техніка на зазначених етапах розвивалася у двох аспектах: у практичному; у науково-теоретичному. Нині відомо, що особливого розвитку науково-теоретичні проблеми криміналістичної техніки набули наприкінці XIX — на початку XX ст. Так, 1894 р. в Одесі була надрукована праця М. Шимановського «Фотографія в праві і правосудді». У 1908 р. вийшла у світ робота С. Н. Трегубова «Настільна книга криміналіста-практика».

Завдання криміналістичної техніки

Якщо завданням криміналістичної діяльності є визначений кримінально-процесуальною формою і спланований суб'єктом криміналістичної діяльності обсяг роботи правоохоронної системи щодо розкриття і розслідування злочинів, яка охоплює встановлення закономірності механізму злочину, особу злочинця, виникнення джерел відповідної інформації з метою попередження злочинів, їх розкриття та розслідування, то завдання криміналістичної техніки більш упредметнене. Завданням системи галузей криміналістичної техніки є визначений, спланований обсяг процесуально передбаченої діяльності, спрямованої на найбільш раціональне, дійове, швидке і повне розкриття та розслідування злочинів.

Головний процесуально-криміналістичний механізм зазначеної діяльності функціонує в основному в межах виявлення, фіксації, вилучення, дослідження, накопичення упредметненої (матеріалізованої) інформації про розслідувану подію. У загальнотеоретичному аспекті завдання розділу криміналістики «Криміналістична техніка» повністю збігається із завданнями кримінального судочинства.

Нині є загальновизнаним, що кожна з цих галузей має своє специфічне завдання відповідно до предметного принципу дослідження доказів. Наприклад, завданням судової індивідуальної каліграфії (криміналістичного дослідження писання) є вивчення закономірностей письма через процес його дослідження, ідентифікацію людини за індивідуальною каліграфією, вирішення інших

/>проблем індивідуально-каліграфічної експертизи. ЗавдаїіНЯ'1,
мінальної реєстрації є ідентифікація криміналістичнії о&ЄКТ1В
через завчасно організоване утворення інформаційної МасИщодо
цих об'єктів за різними видами інформаційно-пошуков#хсистем.
Завдання криміналістичної техніки в широкому загаЛьнотеоРе~
тичному значенні необхідно розглядати комплексно, черв3систему
трьох основних складових відповідної діяльності, визначених проце
суальною формою:,.,,; • (, :

проведення слідчих дій;, ч-

судова експертиза;і ,

проведення оперативно-розшукових заходів.
Конкретизовані, спеціалізовані завдання криміналісти4401техш~

ки полягають у:

розробці технічних засобів та методів, що забезпеЧУі°ть,вве~
дення в процес доведення нових джерел криміналістиці011НФ°Р"
мації;

виявленні, фіксації, вилученні слідів злочину, наіопИЧЄНН11
переробленні відповідної інформації;

установленні природи утворення слідів та причин, механізму
їх взаємодії;

установленні тотожності об'єктів джерел інформації' атакож
станів і властивостей групової належності;

опрацюванні криміналістичної інформації та ви°РііСТанні
висновків для швидкого і повного розкриття, розсліду#анНЯзло"
чинів та їх попередження;

застосуванні науково обґрунтованих й апробоваНихприйо
мів, технічних засобів криміналістичної техніки.

Умови застосування засобів криміналістичної техніки при розслідуванні злочинів

Використання науково-технічних засобів і методів риявлення, фіксації, вилучення, накопичення і перероблення матеРіаЛ130ва~ ної інформації про подію як злочин має відповідати певним вимогам — правилам, умовам, що є обов'язковими для виконання— ° таких умов, зокрема, віднесено:

дотримання законності;

забезпечення збереження джерел доказової інфорац11'

наукова обґрунтованість і надійність;

запроваджувані практичними працівниками засобі криміна
лістичної техніки мають бути апробовані й рекомендовашкомпе
тентними органами для вибору та застосування;

кваліфіковане застосування засобів;

6) фіксація умов порядку і результатів застосування засобів у протоколах слідчих і судових дій, висновках експертів, інших процесуальних документах. •

Із загальнотеоретичних позицій системи наукових принципів, ідей, які узагальнюють практичний досвід застосування засобів криміналістичної техніки, відповідна проблема викликає неузгодженість. І це цілком закономірно ось з яких причин. Суттєве протистояння між практиками і вченими викликає умова про те, що запроваджувані практичними працівниками засоби криміналістичної техніки мають бути перевірені й рекомендовані фахівцями. Проблема в тому, що засоби криміналістичної техніки досить часто запроваджують суб'єкти криміналістичної діяльності — практики. Яскравим доказом цього є історичні факти про невизнання можливості ідентифікації особи за слідом пальців її рук та за фотографіями.

Протистояння між вченими-криміналістами, між практиками і вченими потрібно відмежовувати від протидії застосуванню засобів криміналістичної техніки. Це означає, що з об'єктивних та суб'єктивних причин застосуванню криміналістичної техніки може чинитися протидія. Об'єктивні причини як факти існують незалежно від кожного суб'єкта криміналістичної діяльності, тоді як суб'єктивні — навпаки. Суб'єктивні причини протидії застосуванню криміналістичної техніки передбачають, що суб'єкт криміналістичної діяльності (слідчий, дізнавач) негативно ставиться до відповідного процесу. Таке ставлення зумовлюється його особистими поглядами, інтересами, уподобаннями. Звичайно ж суб'єктивні причини протидії застосуванню криміналістичної техніки призводять до того, що найбільш раціональні й ефективні способи розкриття і розслідування злочинів втрачаються. Якщо запровадження нових засобів криміналістичної техніки в межах держави за необхідних економічних, суспільно-політичних умов швидко поширюється, то за інших ситуацій — навпаки.

Умови застосування засобів криміналістичної техніки при розкритті й розслідуванні злочинів можуть бути регіональними, внутрішньодержавними, міждержавними, міждержавними з великою кількістю держав, міжконтинентальними.

Щодо регіональних умов застосування засобів криміналістичної техніки, то доцільно навести приклад про запровадження слідчими Управління з розслідування особливо важливих справ Генеральної прокуратури України ноутбуків при розслідуванні злочинів.2Адже з фінансово-економічних причин у даний час на

1/>Криминалистика: Учеб. для вузов / И. Ф. Герасимов, Л. Я. Драпкин,
Е. П. Ищенко и др. // Под ред. И. Ф. Герасимова, Л. Я. Драпкина.- М.: Вьісшая
школа, 2000.- С. 90. (672 а).

2 Ноутбук «в законе» / Бизнес- 1999.- № 6.

продолжение

--PAGE_BREAK--27

вседержавному рівні ноутбуки не можуть бути запроваджені в органах досудового слідства. Процеси глобалізації, міграції потребують міждержавного узгодження в проблемах умов застосування засобів криміналістичної техніки. Наприклад, за результатами зустрічі міністрів внутрішніх справ і юстиції держав «Великої вісімки», що відбулася в Парижі, було прийнято рішення про створення робочої групи з питань запровадження біометрії — сучасного напряму ідентифікації особи. Робоча група отримала назву Ліонської й мала до кінця 2003 р. проробити пріоритети у сфері біометричних показників. Йдеться про ідентифікацію особи за методом відбитків пальців рук у електронному варіанті. Тільки в РФ є понад 10 млн відбитків пальців рук в електронному варіанті.1

Критерії допустимості використання технічних засобів та доказове їх значення

У криміналістичній техніці головне місце посідає проблема виявлення, фіксації, вилучення і перероблення упредметненої інформації, а фактично — речових доказів. Кримінально-процесуальне законодавство передбачає чіткий перелік науково-технічних засобів, які можуть застосовуватися в процесі розслідування злочинів з метою фіксації певних обставин, зокрема, фотографування (статті 85, 191, 194, 195 КПК України), звукозапису (ст. 85-1 КПК України), кіно- і відеозапису (ст. 85-2 КПК України). Однак визначена законодавцем система науково-технічних засобів, що застосовуються для ефективної реалізації завдань кримінального судочинства, не є незмінною константою. З часом суб'єкти криміналістичної діяльності, з цілком об'єктивних причин ходу суспільного буття, запроваджують до процесу розкриття та розслідування злочинів нові науково-технічні засоби.

Виникає питання щодо критеріїв допустимості використання технічних засобів та їх доказового значення? Якщо послуговування фотографуванням, звуко-, кіно- і відеозаписом при розкритті та розслідуванні злочину є процесуально визнаним, то застосовування на практиці нововведених науково-технічних засобів можливе і необхідне з тієї причини, що в кримінальному процесі має чинність принцип аналогії. Мотиви зрозумілі. У кримінально-процесуальному законодавстві із зазначеної проблематики є суттєві прогалини.

Підставою для оцінки, визначення допустимості використання

1Идентификация личности: пути совершенствования / Юридическая практика.- 2003.- № 19.

технічних засобів у процесі розкриття і розслідування злочинів є критерії економічного, правового та морально-етичного характеру. Отже, використання технічних засобів для відповідних цілей не має виходити за межі чинних процесуальних форм, законності, принижувати честь і гідність суб'єктів і учасників криміналістичної діяльності та не відповідати вимогам безпеки. Крім того, використання технічних засобів має визначатися їхньою науковою обгрунтованістю, безсторонністю, вірогідністю, а здійснювати відповідну діяльність повинні спеціально уповноважені на те особи.

Доказове значення використаних технічних засобів при розкритті та розслідуванні злочинів у кримінальному процесі є доволі суттєвим. Як докази можуть бути використані будь-які фактичні дані, одержані й зафіксовані із застосуванням технічних засобів компетентними оперативними підрозділами (МВС, СБУ) при здійсненні ними оперативно-розшукової діяльності, а також відомості про факти, зібрані адвокатом при виконанні ним професійних повноважень. Якщо застосування процесуально визнаних науково-технічних засобів дозволяє фіксувати перебіг і результати слідчих дій та містить різнобічну інформацію, то використання інших технічних засобів також має своїм завданням сприяти виконанню завдань кримінального судочинства. Але такі науково-технічні засоби використовуються для виявлення, фіксації, вилучення, дослідження, використання, накопичення і трансформації криміналістичної інформації. Тобто, вони за своїм процесуально-правовим змістом сприяють установленню доказів.

§ 4. Загальні положення криміналістичної техніки

Поняття, галузі криміналістичної техніки

Криміналістична техніка, в широкому розумінні, є окремим розділом криміналістики, що вивчає теоретичні принципи, правила і рекомендації щодо розробки, застосування науково-технічних засобів виявлення, фіксації, вилучення, дослідження, використання, накопичення і трансформації криміналістичної інформації про досудове слідство кримінальних справ про злочини, а також способів їх попередження та відповідних технічних засобів.

Отже, криміналістична техніка як розділ криміналістики має галузі, що тісно взаємозв'язані. Це, зокрема, такі її складові:

1) криміналістична фотографія, кіно-, відеозапис;

трасологія;

криміналістичне зброєзнавство (судова балістика);

судова індивідуальна каліграфія (криміналістичне дослід
ження писання);

техніко-криміналістичне дослідження документів;

ідентифікація особи за ознаками зовнішності (криміналіс
тична габітоскопія);

криміналістична реєстрація;'. 1;

криміналістична одорологія;...;,;.;.

криміналістична фоноскопія і вокалографія.

Перелічені компоненти криміналістичної техніки як розділу криміналістики в сукупності мають системно-предметний характер. Тобто, кожний компонент криміналістичної техніки є її галуззю, а його наукову основу становлять конкретні матеріальні явища, які безпосередньо сприймаються і не сприймаються органами чуття людини. Такі матеріальні явища — це різні фактичні дані, що є доказами в кримінальній справі про злочин. Це, зокрема, сліди: зруду та інструментів; транспортних засобів; застосування зброї; вибухових речовин, а також сліди людини, рукописні, машинописні, інші документи, мікросліди тощо. Отже, предмет кожної з названих галузей криміналістичної техніки становлять цілком точні матеріальні об'єкти, які виявляються і досліджуються за допомогою застосування науково-технічних засобів.

Щодо системності галузей криміналістичної техніки, то вона зумовлена науковим і практичним обгрунтуванням. Детальний аналіз названих галузей криміналістичної техніки, які утворюють її структуру, дозволяє зробити висновок, що вони об'єднані взаємним зв'язком як частини єдиного цілого і мають планомірне розміщення, а пропонована форма їхньої класифікації є об'єктивно обгрунтованою. Структура криміналістичної техніки має безпосередній зв'язок з іншими розділами криміналістики: загальною теорією, теорією ідентифікації, організацією розкриття і розслідування злочинів, криміналістичною тактикою, методикою розслідування окремих видів і груп злочинів.

Криміналістична техніка має методи свого пізнання, які, безперечно, узгоджуються із загальними методами криміналістики. Методи криміналістичної техніки та її засоби грунтуються на нових досягненнях науки і техніки.

Триває процес формування нових напрямів криміналістичної техніки — криміналістичне вибухознавство. Кожна галузь криміналістичної техніки у своїй основі має специфічний предметний принцип дослідження доказів. До таких доказів можна віднести: сліди людини, сліди знарядь зруду та інструментів, транспортних засобів, рукописні, машинописні, інші документи, наслідки

продолжение

--PAGE_BREAK--ЗО

застосування вогнепальної зброї. Використання криміналістичної техніки передбачає дотримання правових, організаційних, етичних, моральних і тактичних засад. Сутність дотримання правових засад передбачає, що суб'єкт криміналістичної діяльності, застосовуючи криміналістичну техніку, має виконувати вимоги чинного кримінально-процесуального законодавства. Розслідування злочинів має бути чітко організованим з урахуванням системи наукових рекомендацій, положень, розроблених та спрямованих на збирання та дослідження доказів.

Класифікація науково-технічних засобів криміналістики і методи їх використання

Науково-технічні засоби криміналістики можна класифікувати за різними ознаками.

Термін класифікація (лат. сіаззіз — розряд, /асепе — робити) означає ділити предмети, явища, поняття на певні види, класи залежно від їхніх загальних ознак.

Уперше запропонував класифікувати на види криміналістичну техніку192б р. С. М. Потапов. Він, зокрема, класифікував усі засоби криміналістичної техніки за двома групами:

засоби для збирання інформації в ході слідчих дій і оператив-
но-розшукових заходів;

засоби для експертного дослідження речових джерел, тобто
«засоби слідчого і оперативного працівника» та «засоби експерта».

Нині криміналісти вважають, що доцільніше класифікувати криміналістичні науково-технічні засоби за трьома ознаками: 1) виникненням; 2) видом; 3) цільовим призначенням.

За виникненням науково-технічні засоби можна поділити на три види. До першого виду належать криміналістичні засоби, що використовуються виключно в криміналістиці. Це, наприклад, ку-левловлювачі, йодні трубки та ін. До другого виду належать — науково-технічні засоби, запозичені криміналістами з інших галузей науки і техніки. З часом такі засоби суб'єкти криміналістичної діяльності пристосовують для вирішення криміналістичних потреб щодо виявлення, фіксації, вилучення і дослідження матеріальних об'єктів, а також явищ і процесів у розслідуваних кримінальних справах про злочини. Так, пристосованими криміналістичними засобами є спеціальні фотоапарати, мікроскопи, ультрафіолетові випромінювачі тощо. До третього виду віднесено науково-технічні засоби загальнотехнічного призначення, запозичені криміналістами для виконання криміналістичних завдань: ноутбуки, відеоапа-ратура, звукозаписуючі засоби, зубопротезні пасти і т. ін.

Класифікація криміналістичних науково-технічних засобів за видами передбачає наявність шести таких основних груп (табл. 4).

Таблиця 4 Класифікація криміналістичних засобів

Видикриміналістичнихнауково-

технічнихзасобів

прилади

апаратураі

інструменти

приналеж-

набір(сукупність)

пересувні

обладнання

іпристосу-

ностіімате-

науково-технічних

криміналіс-

вання

ріали

засобів, якістанов-

тичнілабора-

лятьєдинусисте-

торії(ПКЛ)

му— комплекти

Основними видовими групами криміналістичних науково-технічних засобів є: прилади, обладнання й апаратура, пристосування та інструменти, матеріали і приналежності, комплекти, пересувні криміналістичні лабораторії.

За цільовим призначенням криміналістичні науково-технічні засоби можна класифікувати на три групи:

криміналістична техніка для збирання доказів (валіза слідчо
го, одорологічна валіза, дактилоскопічні порошки та ін.);

криміналістична техніка для фіксації ходу і результатів слід
чих дій (кіно-, фото-, відеоапаратура, засоби звукозапису, а також
вимірів часу, висоти, відстані та ін.);

криміналістична техніка дослідження доказів (мікрофото-
пристосування горизонтальної конструкції, кулетримач для гори
зонтального (вертикального) розміщення кулі, мікроскопи
МБС-1, МБС-2таін.).

Криміналістичні науково-технічні засоби можна також класифікувати за такими ознаками: за сферою і суб'єктами застосування, за спеціальним призначенням тощо. Так, за суб'єктом використання технічні засоби поділяють на техніку слідчого, оперативного працівника та експерта. Слідчий може застосовувати науково-технічні засоби, наприклад, для виявлення слідів проникнення в приміщення через пролом у стіні (мікрочастинок одягу за допомогою макрофотографування), тайнопису (рентгенівське опромінення, ультрафіолетове освітлення документів, запилення їхньої поверхні спеціальними порошками, термічна обробка, окурювання парами аміаку, йоду, кислоти).

Суд також має право застосовувати науково-технічні засоби для дослідження криміналістичної інформації. Як правило, зазначена діяльність суду реалізується для перевірки результатів слідчих дій, оперативних розробок, експертиз.

Технічні засоби слідчого та працівника дізнання

Науково-технічні засоби, що використовуються суб'єктами криміналістичної діяльності при розслідуванні злочинів, досить часто називають криміналістичними технічними засобами. Це, зокрема, такі засоби: освітлення, визначення сторін світу (горизонту), оптичні, вимірювальні, фіксування, дослідження, накопичення криміналістичної інформації.

Криміналістичні засоби освітлення — спеціальні прилади найрізноманітніших конструкцій, що функціонують за рахунок джерела електрое.нергії й призначені для штучного освітлення різних об'єктів у ході проведення оперативної роботи, досудового, судового слідства та профілактичної діяльності. До криміналістичних засобів освітлення належать прилади, що утворюють ультрафіолетове та інфрачервоне випромінювання.

Криміналістичні засоби визначення сторін світу (горизонту) — прилади з намагніченим боком (компаси). Компас завжди вказує на північ і використовується суб'єктами криміналістичної діяльності при проведенні оперативно-розшукових заходів, слідчих дій в процесі розслідування злочинів (огляд, виїмка, обшук, відтворення обстановки і обставин події) для визначення обставин події злочину — місця, інших обставин.

Оптичними криміналістичними засобами є різні за кратністю збільшення прилади — лупи, мікроскопи (біологічні, металографічні, порівняльні та ін.), що збагачують пізнавальну здатність суб'єкта криміналістичної діяльності в ході досудового та судового слідства, профілактичної діяльності. Для криміналістичних досліджень використовуються спеціальні мікроскопи МСК-1; МСК-2 та ін.

Засоби вимірювання також використовуються суб'єктами криміналістичної діяльності для визначення:

довжини — масштабні лінійки, складні метри, штангенцир
кулі, мікрометри;

прилади для вимірювання кутів — транспортир, кутомірні
сітки;

прилади для вимірювання площі — різні оптичні засоби, мет
ричні сітки;

прилади для вимірювання об'ємів різних рідин — мензурки,
мірні циліндри, колби та ін.

прилади для вимірювання маси твердих, сипучих матеріа
лів — ваги різних класів;

6)прилади для вимірів пружності матеріалів — різні манометри.
Засобами криміналістичної фіксації є спеціальні речі суспіль
ного буття (прилади, апарати, матеріали), за допомогою яких

продолжение

--PAGE_BREAK--2 суб'єкти криміналістичної діяльності в процесі розслідування злочинів фіксують на матеріальних носіях джерела інформації, вилучають, копіюють та консервують їх. Поверхневий слід ноги (взуття) на підлозі можна, наприклад, зафіксувати і вилучити за допомогою подвійної липкої дактилоплівки, застосувавши при цьому фотографування та відеозапис. Криміналістичні засоби дослідження джерел інформації — матеріальних об'єктів, явищ і процесів про обставини розслідуваної кримінальної справи про злочин призначені для їх вивчення. Відповідні інформаційні об'єкти піддаються ретельному науковому розгляду — концентрації та класифікації з метою пізнання істини — розкриття злочинів. Засобами концентрації та поточного дослідження криміналістично значущої інформації щодо вчинених злочинів у минулому є:

обліки, картотеки (у тому числі з використанням комп'юте
рів) різноманітних слідів злочинів;

обліки, картотеки (у тому числі з використанням комп'юте
рів) осіб, які вчиняли злочини раніше (повторні злочини, рецидив
злочинів);

обліки засобів вчинення злочинів, предметів, що мають їх
сліди (колекції).

Існують засоби концентрації криміналістичної інформації, що розголошенню не підлягає і може бути надана органам досудового слідства у виняткових випадках.

Криміналістичні технічні засоби органів, що проводять оперативно-розилукові заходи

На органи дізнання кримінально-процесуальним законодавством покладається вжиття необхідних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили. Отже, цілком закономірно, що вказані органи використовують у своїй діяльності криміналістичну техніку. Таку техніку можна класифікувати за різними ознаками. На практиці найчастіше вживають такі назви:

оперативна техніка;...,.• »•..,.;: — :•н :

криміналістична техніка;;,, і •

спеціальна техніка.

Засобами оперативної криміналістичної техніки є сукупність предметів, інструментів, що застосовуються секретно в оперативній діяльності органів дізнання до порушення кримінальної справи. Це: побутова техніка, різні інструменти, а також звукозаписувальна, фотографічна, відеотехніка, кінематографічна техніка, оптичні, різні вимірювальні засоби та засоби фіксації.

Криміналістичну техніку органи дізнання застосовують у процесі проведення профілактичної роботи, слідчих дій.

Спеціальна криміналістична техніка оперативно-розшукової діяльності — сукупність особливих за своєю конструкцією і призначенням приладів, пристроїв, речовин, що застосовуються з метою збирання, виявлення таємними прийомами інформації про ознаки злочину і осіб, що його вчинили.

Спеціальна криміналістична техніка оперативно-розшукової діяльності може бути надто громіздкою або, навпаки, мініатюрною, замаскованою під побутові предмети, ґудзики тощо. Інколи для проведення окремих операцій така криміналістична техніка розробляється за спеціальним замовленням. Так, за доби СРСР при проведенні органами КДБ оперативно-розшукових заходів щодо виявлення злочинної діяльності П. було спеціально розроблено фотоустаткування, за допомогою якого вдалося сфотографувати карту, що належала вказаній особі, яка зберігалася на балконі за місцем його проживання. На карті були чітко видимі позначення, де дислокувалися ракетні об'єкти. Це і дало можливість виявити, що П. займався злочинною діяльністю на користь спецслужб США.

Спеціальна криміналістична техніка оперативно-розшукової діяльності — це також звукозаписувальна апаратура з мікрофонами спрямованої дії для здійснення звукозапису на відстані, мініатюрні відеотрансляційні камери, замасковані в побутовій техніці (телевізорах, магнітофонах тощо), що за своїми характеристиками передають відеозапис за допомогою ретрансляторів на значну відстань, звукозаписувальна апаратура спрямованої дії, що фіксує розмови за рахунок вібрації скла вікон.

Кримінально-процесуальне законодавство передбачає, що спеціальна криміналістична техніка оперативно-розшукової діяльності може бути також використана за дорученнями, указівками слідчого в розслідуваних ним справах та за відповідним рішенням суду.

Комплекти криміналістичної техніки

Науково-технічні засоби як засоби криміналістичної техніки на початковому етапі їх використання мали назву «оперативна техніка». Згодом, з цілком закономірних причин, сталося розмежування оперативноїй криміналістичної'техніки. Нині оперативна техніка застосовується для забезпечення виконання завдань оперативно-розшукової діяльності.

Основне призначення засобів криміналістичної техніки як сукупності спеціальних предметів, що становлять повний їх набір,— виявлення, фіксація та дослідження слідів на місці події.

/>/>Слідчі сужби безпеки і органів внутрішніх справ, відповідних органів дізнаїня, а також слідчі прокуратури, забезпечуються необхідними науюво-технічними засобами, що зібрані в комплект у спеціальну ємпсть — валізу слідчого (оперативного працівника).

У валізіслідчого мають бути:

засобі для виявлення слідів рук — пензлі з хутра колонка, біл
ки тощо, іемагнітні порошки, а також магнітні пензлі, магнітні
порошки (сольорові);

засобі хімічного виявлення слідів;

засобі дактилоскопіювання — друкарська фарба, валик;

засобі (матеріали) моделювання, копіювання слідів — світла
чи темна дктилоплівка, липкі стрічки;

засобі для роботи зі слідами ніг та транспорту — ємність (по
суд) для гіїсового розчину, гіпс, шпатель;

засобі, речовини для виявлення слідів крові;

рулеха, масштабні лінійки, транспортир, штангенциркуль,
компас, луїа, письмове приладдя;

фотоіпарат, замінний об'єктив, світлофільтри, фотоплівка;

шуга різних конструкцій, магнітні підйомники;\

приіаддя для огляду і вилучення речових доказів — елект
ричний лйтарик, інші освітлювальні засоби, пінцет, скальпель,
пробірки, пж, напилок, пилка для різання дерева і металу, долото,
міцна тоніа мотузка, гумові рукавички;

зассби допоміжні — різні інструменти (склоріз, викрутка,
пасатижі, южиці тощо).

1.2) спеїіальні пошукові прилади.

Останнм часом як допоміжний технічний засіб при розслідуванні злочинів суб'єкти криміналістичної діяльності використовують криміналістичні манекени, що є у наявності експертних відділів. Киміналістичний манекен (фр. таппециіп — від фламанд. тапекіп —людина) — форма людської фігури виготовлена з дерева, полімерним інших матеріалів, з рухливою головою, руками п ногами, різними компонентами радіоелектроніки та подібними специфічними композитами (властивостями), що застосовується як допоміжний ткнічний засіб при проведенні слідчих дій та оперативно-розшукови: заходів.

Експерні відділи (управління) районних, міських, обласних УВС, а таюж прокурори-криміналісти обласних прокуратур оснащені комглектами звуко- та відеотехніки, пересувними та стаціонарними іриміналістичними лабораторіями.

Засоби оперативної техніки також зібрані окремим комплектом, у том' числі за спеціальним призначенням.

продолжение
--PAGE_BREAK--§ 5. Фіксація та вилучення слідів рук

Криміналістичне дослідження, слідів пальців рук

Дактилоскопія (гр. йакіуіоз — палець + зкорео — дивлюсь) — це галузь криміналістики, що досліджує побудову шкіряних візерунків людини на долонях її рук з метою використання відповідного відображення для ототожнення особистості, реєстрації та розшуку злочинців. Одночасно з терміном дактилоскопія використовуються також інші терміни, а саме: папіляроскопія, лофоскопія, еджескопія. Папіляроскопія охоплює групу об'єктів — ступню, долоню. Еджескопія і лофоскопія передбачають дослідження нерівностей країв папілярних ліній. Папіло — це сосочок дерми (потожирова протока), що завжди розташований у порі, а кожна їх пара розділена вивідними протоками потових залоз. Папілярні лінії (лат. раріїїа — сосок) — це природні елементи шкіряного рельєфу пальців, поверхні долонь рук, ступнів, інших частин тіла, що є найбільшими за шириною і висотою лінійні підвищення, розділені дрібними борознами. Рельєф шкіряного покриття неоднаковий. Крім папілярних ліній, розділених борознами на долонях, є: 1) флексорні лінії (лінії згинання); 2) зморшки і складки (білі лінії); 3) пори (рис. 3).

Лінії згинання (флексорні) є найбільшими на долонях руки. Білі лінії (зморшки і складки) виникають у результаті втрати еластичності й сухості шкіри або вікових змін. Лінії згинання і білі лінії в процесі ідентифікації мають другорядне, додаткове значення, а основне — папілярні лінії й пори. Останні розміщені на різних відстанях одна від одної та від країв папілярних ліній, вони мають різну форму. Складнішу і різнорідну будову мають папілярні лінії долоні й нігтьових фалан-гів. Папілярні візерунки наділені трьома основними властивостями, що надають відбиткам пальців суттєвого криміналістичного значення, це: 1) чітка індивідуальність; 2) стійкість; 3) поновлюваність.

Індивідуальність (неповторність) відбитків пальців кожної людини визначається винятковістю утворення візерунків, що формуються під час внутрішньо-

/>/>утробного розвитку плоду. Французький криміналіст Бальтазар довів, що повторення візерунків шкіри у двох людей можливе, коли число століть буде складатися із 49 цифр. У державах Сходу індивідуальність відбитків пальців використовували вже в XII ст.

Стійкість папілярних візерунків, як і їх властивість, започатковується також у період внутрішнюутробного розвитку, з трьох-чотирьох місяців формування плоду. Стійкість папілярних візерунків визначається тим, що їх основа залишається незмінною впродовж усього життя людини. З віком (ростом) людини змінюються лише розміри візерунків. Папілярні візерунки зберігаються після смерті людини до повного розкладання її шкіри. Саме за цих умов є можливим ідентифікувати труп.

Поновлюваність папілярних візерунків характеризується повним їх відтворенням у разі умисного чи необережного пошкодження верхнього шару шкіри. Відомі випадки, коли початково злочинці вдавалися до того, що хірургічним способом позбавлялися папілярних візерунків на пальцях і долонях своїх рук. Такі медичні операції були надто болючими і дорогими. Але, як з'ясувалося згодом (на велике розчарування злочинців), їхні папілярні візерунки повністю поновлювалися. При глибокому травмуванні шкіри (дерми) утворюються шрами, рубці, що мають індивідуальні ознаки. На нігтьових фалангах пальців візерунки утворені трьома потоками папілярних ліній, це:

лінії рамок візерунка (периферичні);

лінії основи візерунка (базисні);

центр візерунка.

Місце візерунка, де стикаються вказані три потоки папілярних ліній, називається дельтою (рис. 4).

Отже, візерунок центра є базою поділу (класифікації) папілярних візерунків нігтьових фалангів продолжение

--PAGE_BREAK--пальців. Своєрідність візерунків дозволяє класифікувати їх за трьома типами: дугові, завиткові, петель-

ні (рис. 5,6, 7). Надзвичайно рідко, але трапляються аномальні (атипові) папілярні візерунки нігтьових фалангів пальців рук людини.

Рис. 5. Види дугових папілярних візерунків (залежно від особливостей

будови центра): а — простий, б — шатровий, в — будову центра не визначено

Рис. 6. Завиткові типи папілярних візерунків: а — кругові, б — овальні, в — спіралеподібні

Рис. 7. Петельні типи папілярних візерунків:

а — горизонтальна ульнарна петля; б — вертикальна ульнарна петля; в — петля з опущеною голівкою; г — замкнута петля; г'- паралельні петлі;

д — зустрічні петлі

/>Кожний з названих типів візерунків залежно від особливостей центра має свої види (табл. 5).

Таблиця 5 Систематизування папілярних візерунків

Класифікаціяпапілярнихвізерунківнанігтьовихфалангах

типи

дугові

завиткові

петельні

залежновідособливостейбудовицентра

спрямуван-

'х

няНІЖОК

будові/

петлі

СТІ

юві

продолжение
--PAGE_BREAK--'со о

ІЬНІ

ПОДІЇ

КОВІ

петлі

про

та

круг

та-т о

рале

клуб

льні

зрні

СТІ

з: -г:

уті

утічи

ІЬНІ

та

X ,=2

СЕ

а.

ВСІ

со

Зазначені типи і види папілярних візерунків на нігтьових фалангах при ідентифікації мають лише характер спрямування, тобто є загальними. Окремі особливості будови папілярного візерунка забезпечують індивідуальну ідентифікацію. Кожна папілярна лінія візерунка нігтьової фаланги має деталі — дрібні морфологічні утворення: злиття ліній, розходження ліній, місточки, початок лінії, кінець лінії, острівки, поєднання, злиття і розходження ліній, поєднання двох початків та одного закінчення лінії, гачки, лінії-вигини, фрагменти, переривання лінії, крапка та ін. (рис. 8).

Р/>озходженнялінії Гачок

Острівець

Місточок

Початок лінії VI СЗ Кінець лінії Рис. 8. Окремі ознаки папілярного візерунка

Механізм утворення слідів рук та способи їх виявлення

Вважається, що ідентифікація сліду папілярного візерунка можлива, якщо він утворений на рівній площині, структура якої набагато менша від особливості слідоутворюючого об'єкта. Придатними для ідентифікації є поліровані, гладенькі поверхні будь-яких предметів (скло, папір, фарфор, фаянс, поліроване дерево, масляна фарба тощо).

Сліди рук утворюються тому, що папілярні лінії нігтьових фалан-гів організму людини виділяють речовину поту і жиру, яка потрапляє на слідосприймаючі поверхні — папір, скло, фарфор тощо.

Сліди рук можуть бути: поверхневі; об'ємні; нашарування; відшарування; видимі; маловидимі; невидимі. Так, маловидимі сліди утворюються на поверхні паперу, оскільки папір вбирає виділені організмом людини речовину — піт і жир.

Є три способи виявлення потожирових слідів рук: візуальний, фізичний, хімічний.

Візуальний спосіб виявлення потожирових слідів передбачає виконання відповідних дій за допомогою лупи, при цьому потрібно, щоб промені світла освітлювали слід під кутом, на просвічування. Візуальний спосіб виявлення потожирових слідів рук є найбільш простим і доступним.

Фізичний спосіб виявлення потожирових слідів рук використовується для пошуку маловидимих і невидимих слідів. Сутність відповідного способу в тому, що речовина потожирових виділень вбирає в себе застосовувані суб'єктом криміналістичної діяльності сторонні частинки (порошки) і утримує їх. Такі порошки мають бути:

протилежного кольору від поверхні, на якій ведеться пошук
сліду;

частинками твердого матеріалу, що потовчені дрібно;

сухими.

Для виявлення потожирових слідів рук існують три види порошків:

чорні порошки — сажа, графіт, окиси міді, а також окиси
свинцю, заліза поновленого воднем;

білі порошки — окис цинку, алюмінієва пудра, каніфолі;

порошки поновленого воднем заліза з кольоровими відтінка
ми та назвою кольорового каміння — рубін, топаз тощо.

Для того щоб фізичним способом виявити на відповідній поверхні потожирові сліди рук, потрібно за допомогою спеціального пензля нанести порошок та обробити ним таку поверхню. Пензель має бути виготовлений з природного м'якого матеріалу — м'якої

/>білячої або колонкової шерсті. Фізичним способом доцільно виявляти недавні сліди рук.

Існує також дієвий спосіб виявлення потожирових слідів рук за допомогою порошку — окису заліза, поновленого воднем і магнітним пензлем, та парів йоду, ціанокрилатів. Пошук потожирових слідів рук із застосуванням парів йоду передбачає, що вказану поверхню потрібно опрацювати (обдувати) парами кристалічного йоду за допомогою «йодної трубки». Це скляний циліндр, куди закладається кристалічний йод. З одного кінця циліндра зафіксовано гумовий пристрій для створення потоку повітря в циліндрі, з іншого — циліндр має отвір і закривається скляною ватою, щоб запобігти випаданню кристалів йоду. Кристали йоду необхідно підігрівати, при цьому вони трансформуються в пару. У цей час при натисканні на гумовий пристрій утворюється потік повітря, який виштовхує з циліндра пари йоду. Потрапляючи на потожирові виділення людини, пари йоду вступають у реакцію і надають слідам папілярних ліній коричневого кольору.

Хімічний спосіб виявлення невидимих потожирових слідів рук полягає в тому, що поверхню, на якій є слід, необхідно обробити реактивами. Потожирові виділення папілярних ліній наберуть кольору реактиву. До таких хімічних реактивів необхідно віднести:

розчин азотнокислого срібла в спирті;,,...;'

розчин алоксану в ацетоні;, . . .

водна суспензія дисульфідмолібдену (5РК) та ін.

Хімічний реактив потрібно за допомогою пульверизатора нанести на площину, де має бути слід руки. З часом реактив поступово надасть слідам рук відповідного кольору. Кожний хімічний реактив має свої специфічні правила використання. Наприклад, площину, на якій ведеться пошук сліду пальця руки і що просочена розчином азотнокислого срібла, бажано обробити теплом. Якщо в процесі огляду місця події на великих, неподільних, цінних предметах виявлено сліди пальців рук, їх необхідно обробити порошками, а потім сліди скопіювати на дактилоплівку в порядку, установленому процесуальною формою. За цих умов сліди пальців рук вважаються вилученими, а дактилоплівку потрібно надіслати на дактилоскопічну експертизу — різновидність трасо-логічної експертизи, що досліджує сліди папілярних візерунків з метою розв'язання завдань ідентифікаційного характеру, а також питань, пов'язаних з утворенням цих слідів. Практичні працівники часто як дактилоплівку використовують липку канцелярську плівку. Хімічними реактивами, як правило, виявляють давні сліди.

Якщо сліди пальців рук виявлені з використанням парів йоду на поверхнях, що є нерівними, потрібно застосувати силіконові пас-

ти «У» або «К». Для цього слід заливають продолжение

--PAGE_BREAK--пастою, а до неї додають каталізатор ортотолідину. За допомогою силіконових паст «К», «У» вилучають також об'ємні сліди рук.

Дактилоскопічні дослідження

Дактилоскопічні дослідження проводять експерти-криміналіс-ти в разі, якщо суб'єкт криміналістичної діяльності призначив відповідну експертизу. Експертові необхідно надати:

вилучені при огляді місця події предмети із слідами пальців
рук, у тому числі зафіксовані;

скопійовані (вилучені) на дактилоплівку сліди пальців рук;

дактилокарти з відбитками пальців рук (рис. 9), а в необхід
них випадках — з відбитками долонь підозрюваних осіб;

у разі необхідності — чисті аркуші паперу, на яких відібрано
відбитки нігтьових фалангів пальців рук і долонь (долонь підозрю
ваних осіб).

П/>раварука

Безіменний

/>Завдяки дактилоскопічним дослідженням можна:

ідентифікувати і викрити винну особу;

установити особу, за допомогою картотечної дактилоскопіч
ної інформації;

установити, що одна особа вчинила декілька злочинів;

установити обстановку злочину, а також інші обставини, які
мають значення для кримінальної справи.

Сутністю дактилоскопічного дослідження є дактилоскопічна експертиза, у процесі якої експерт досліджує сліди папілярних візерунків. Метою дактилоскопічного дослідження є вирішення завдань ідентифікаційного характеру та інших питань щодо утворення досліджуваних слідів пальців рук.

При встановленні особи за допомогою даних картотек слідчий отримує дактилоскопічну інформацію — повідомлення криміналістичного характеру про побудову шкірних візерунків конкретної людини на долонях її рук з метою використання відповідних даних для ототожнення особистості, реєстрації та розшуку осіб, які вчинили злочин. Така інформація зосереджується в дактилоскопічній довідці — документі з даними про відбитки пальців рук конкретної особи після її пошуку в оперативно-довідкових обліках, усіх осіб, узятих під варту і засуджених до позбавлення волі, а також у спеціальних обліках нерозкритих злочинів.

Існує також дактилоскопічне оперативне дослідження, яке охоплює розгляд і вивчення слідів папілярних візерунків з метою вирішення оперативних завдань прогностично-ідентифікаційного характеру.

Дактилоскопічна формула

Папілярні візерунки пальців рук конкретної особи можуть бути виражені співвідношенням їх величин — дактилоскопічною формулою.

Дактилоскопічна формула — це кодоване вираження у вигляді двох простих дробів загальної характеристики папілярних візерунків пальців рук визначеної особи.

Питання щодо змісту дактилоскопічної формули у своєму розвитку мало два етапи. Спочатку дактилоскопічна формула мала кодове вираження чисельника (літери — типу папілярного візерунка) до знаменника (умовної цифри, що характеризує папілярні візерунки пальців рук). Згодом дактилоскопічну формулу почали комбінувати виключно у вигляді дробового кодового вираження цифр. Отже, нині дактилоскопічна формула утворюється з першої — основної та другої — додаткової складових її частин.

Перша складова дактилоскопічної формули є дробом, у чисель-

нику якого передбачено сумарні підсумкові дані умовних кодів (букв або цифр) тільки завиткових візерунків парних пальців. Нині такими умовними кодами слугують цифри 1, 2, 4, 8, 16.

У знаменнику вказаного дробу використовуються ті ж умовні кодові вираження непарних пальців. Кожному з пальців обох рук коди надаються за таким принципом: усі десять пальців правої та лівої рук умовно класифікують за п'ятьма парами. До цих пар входять парний та непарний пальці (табл. 6).

У разі, коли завиткові візерунки пропонованих пальців рук — 2, 4, 1 і 5 відбито на дактилоскопічній карті, то в послідовності умовних (кодових) позначень у чисельнику сума умовних чисел завиткових візерунків парних пальців буде становити — 2 + 8, у знаменнику сума умовних чисел завиткових візерунків непарних пальців буде становити —1 + 16.

Таблиця 6 Класифікація пальців обох рук за кодами (умовні цифрові позначення)

Парипальціврук

Правої

Лівої

Коди

Безіменнийпалець[непарний) імізинець [парний) лівоїруки

Указівний[непарний) ісередній(парний) пальцілівоїруки

Мізинецьправоїруки(непарний) івеликий палець(парний) лівоїруки

Середній(непарний) ібезіменний(парний) пальціправоїруки

Великий(непарний) івказівний(парний) пальціправоїруки

продолжение
--PAGE_BREAK--п

Позначенняпальців

рук

пл-Ґ

———-

(

'… 5 4

/>/>Отже, перша — основна частина дактилоскопічної формули матиме вид: (2 + 8)/(1 + 16)= 10/17. Якщо на всіх пальцях обох рук будуть завиткові візерунки, то дактилоскопічна формула буде 31/31. Друга (додаткова) складова дактилоскопічної формули також є дробом і передбачає ймовірність усіх можливих типів візерунків десяти пальців обох рук. Це означає, що папілярний візерунок кожного пальця позначається кодом — цифрами від 1 до 9.

Незалежно від виду дугові візерунки виділяють цифрою 1. Петельні радіальні візерунки позначають цифрою 2, а петельні уль-нарні — цифрами 3, 4, 5, 6. При цьому вибір конкретного числа для позначення петельних ульнарних візерунків залежить від кількості ліній, розташованих на площині відрахування. Завиткові візерунки пальців рук позначаються цифрами 7, 8 і 9. Конкретизація коду знову ж таки залежить від іншого чинника, у даному випадку — від розміщення дельт. Якщо на руках є відсутні пальці або пошкоджені візерунки пальців, вони позначаються дійсним числом — нулем, що характеризує відсутність величини. За цих умов у чисельнику умовними кодами (цифрами окремо для кожного пальця) потрібно виділити візерунки пальців правої руки. Аналогічно в знаменнику умовними кодами (цифрами окремо для кожного пальця) необхідно позначити візерунки пальців лівої руки. Зокрема, відповідна додаткова частина формули матиме вираз: 31454/26 987.

Дактилоскопічна формула не є індивідуальною, як папілярні візерунки. Таким чином, завдання дактилоскопічної формули полягає не в безпосередньому ототожненні конкретної особи, а у визначенні в картотечному реєстрі дактилоскопічної картки (інформації в комп'ютерній системі) тієї особи, що була раніше зареєстрована і перевіряється в даний час.

На думку окремих вчених, проблема дактилоскопічної формули з причин комп'ютеризації в теперішній час в основному має криміналістично-історичне значення.

§ 6. Огляд і фіксація слідів ніг та автотранспортних засобів

Сліди ніг (взуття)

У процесі розслідування кримінальних справ про злочини суб'єкти криміналістичної діяльності досить часто виявляють сліди ніг (взуття), залишені злочинцем, потерпілими, свідками. Сліди ніг (взуття) можуть бути статичними і динамічними, об'ємними

і поверхневими, локальними і периферичними. Сліди ніг можна також класифікувати на такі групи:

сліди босих ніг;

сліди ніг, взутих у шкарпетки або панчохи;

сліди взуття.

За слідами ніг можна ідентифікувати людину або її взуття. У поверхневому сліді ступні ноги відображуються, як правило, дві відносно великі ділянки, що з'єднані між собою смугою. Такими ділянками є п'ята і плесно (рис. 10).

1 ' ,.

Рис. 11. Назва і розміри підошви

взуття:

1-2 — довжина підошви; 3-4 — ширина

підошви; 5-6 — ширина підошви

в найвищому місці; 7-8 — ширина

підбору; 9-2 — довжина підбору

Стопа ноги людини має папілярні лінії, завдяки їм і є можливою ідентифікація. Якщо при огляді місця події виявлено сліди ніг, взутих у панчохи, вони можуть бути придатні лише для групової ідентифікації. Сліди взутих ніг найчастіше потрапляють у сферу криміналістичних досліджень.

Огляд і вивчення сліду взуття на місці події проводиться з метою:

з'ясування особливостей цього взуття;

вимірів, копіювання сліду та описання в протоколі результатів;

використання отриманих даних для оперативного пошуку
злочинця.

Сліди взуття — це утворення, що виникли під час ходьби. Узагальнено можна дійти висновку, що механізм ходи людини

продолжение

--PAGE_BREAK--47

1-1

Рис. 12. Механізм утворення слідів під час ходьби:

А — гіпсова копія, Б — слід у ґрунті 1, 2,3 — спрямування зусиль людини при ходьбі

в результаті її зусиль такий: нога у взутті спочатку опускається на п'яту, а вже потім на всю площину підошви і відштовхується від площини носком (рис. 12).

Сліди взуття мають загальні й окремі ознаки (див. рис. 11). До загальних ознак сліду взуття можна віднести:

довжину сліду взуття;

довжину підошви взуття за віссю сліду;

ширину підошви взуття в найширшому місці;

ширину підошви взуття в найвужчому місці;

довжину підбора (корка) за віссю сліду;

ширину підбора (корка) в найширшому місці.

Окремі ознаки сліду взуття є найважливішими для процесу ідентифікації. До окремих ознак сліду взуття віднесено:

особливості окремих частин сліду;

дефекти поверхні підошви.

За слідом взуття на місці події можна встановити:

зріст людини, яка залишила слід (довжину підошви потрібно
помножити на 7 — результат приблизний);

вік, стать (за розмірами, формою взуття);

приблизну вагу людини.-•

Ознаки ходи людини відображаються в стежці (доріжці) слідів ніг. Стежка слідів ніг — сукупність слідів ніг однієї людини, утворена послідовно правою і лівою ногою в процесі ходи або бігу. У стежці слідів ніг реалізуються анатомічні й функціональні ознаки людини. Стежка слідів ніг завжди має напрямок (лінія напрямку руху), довжину, ширину кроку і кут розвернення ступні (рис. 13).

Рис. 13. Стежка слідів ніг:

1) А Б — лінія напрямку руху; 2) 1,2,3,4- лінія ходи; 3) 1-2 — довжина
правого кроку; 4) 2-3 — довжина лівого кроку;5) І- кут розвернення
ступні лівої ноги; 6) п- кут розвернення ступні правої ноги;'

7) 1,1-1 і 2-1,2 — ширина кроку

Довжина кроку — відстань між двома послідовно залишеними слідами ніг за лінією напрямку руху. Довжина кроку вимірюється окремо для лівої й правої ноги. Крок середнього зросту чоловіка за умов звичної ходи дорівнює в середньому 73-83 см. Крок за умов бігу в середньому має довжину до 1 м і більше. Лівий крок приблизно на 1—2 см менший за правий. У лівші правий крок менший за лівий. Жінки мають довжину кроку меншу від чоловіків на 4—9 см. За довжиною кроку можна побіжно визначити зріст людини. Чим довший крок, тим більший зріст людини, і навпаки.

Ширина кроку визначає розташування ніг у процесі ходи та встановлюється відстанню між слідами підборів (корків) (п'ят) правої та лівої ніг за лінією, перпендикулярною до лінії напрямку руху. Типова ширина розташування ніг — 11-16 см.

Кут розвернення ступні утворюється завдяки з'єднанню лінії напрямку руху (стежки слідів) і повздовжньою віссю сліду (правої, лівої ноги). Кут розвернення ступні характеризує звичку людини в процесі ходи ставити ноги:

носками в бік (позитивний кут);

носками всередину (негативний кут);-

ступні ніг паралельні одна одній.;

У жінок кут розвернення ступні дорівнює приблизно» 10—20 у чоловіків— 15—25°.

Фіксація, слідів взуття (ніг)

Фіксація слідів взуття — ніг (фр. /іхаіїоп — лат. /іхш — твердий, міцний) є закріплення слідів взуття в певному положенні завдяки виготовленню різними способами малюнків, креслень, схем фотографування, а також криміналістичних копій (гіпсових, полімерних тощо), об'ємних і копій поверхневих слідів.

/>/>Є дві взаємозв 'язані форми способів фіксації слідів взуття — процесуальна і криміналістична.

Процесуальна форма способу фіксації слідів взуття передбачає обов'язкове їх протоколювання в процесі проведення слідчої дії — огляду. При проведенні огляду слідів взуття може застосовуватися за правилами вимірювальне фотографування, кіно-, відеозапис.

Криміналістична форма способу фіксації слідів взуття охоплює два напрями діяльності:

виготовлення гіпсових копій з об'ємних слідів;

копіювання поверхневих слідів.

Протоколювання як процесуальна форма способу фіксації слідів взуття є видом створення носія інформації, де має бути вказано:

місце виявлення слідів взуття;

вид і розміри сліду взуття;

дані вимірів елементів ходи;,,, ,,,

індивідуальні особливості підошви взуття;

криміналістичні способи фіксації слідів взуття, у тому числі
із застосуванням вимірювального фотографування, кіно-, відеоза-
пису, а також упакування вилученого.

Типова фіксація об'ємних слідів взуття (ніг) проводиться за допомогою гіпсу та силіконових паст «У» або «К». Це обумовлено труднощами їх вилучення і зберігання в натуральному вигляді з причин особливостей слідосприймаючої поверхні. Якщо слідо-сприймаюча поверхня грунту, де виявлено слід взуття, пухка, легка, то потрібно закріпити її «цементуючими» розчинами — перхлорвінілової смоли в ацетоні, ацетилцелюлози в ацетоні, каніфолі в ацетоні, целулоїду в ацетоні. Слід взуття необхідно обробити розбризкуванням відповідного розчину (його дрібними пароподібними частинками) за допомогою спеціального пристрою.

При використанні гіпсового матеріалу для вилучення об'ємних слідів взуття (ніг) з ґрунту, що є надто вологим, поверхню такого сліду бажано посипати тонкою плівкою гіпсового порошку. Це дасть змогу попередньо зафіксувати слід, відібравши з його поверхні частину вологи, і запобігти руйнуванню індивідуальних ознак. У разі, коли слід неглибокий, а грунт пухкий, є потреба обмежувати його «фундаментом» — рамкою з будь-якого тонкого матеріалу, або насипом глини, землі. Після того об'ємний слід взуття необхідно залити у два шари сметаноподібним гіпсовим розчином. Спочатку порошок гіпсу змішують з водою у неглибокій ємності, у співвідношенні 1:1. Потім у слід по всій його площині повільно, але поступово і безупинно заливають перший пласт гіпсового розчину на 3—4 мм. Через 2—4 хв на зафіксований перший шар гіпсової копії підошви сліду взуття по всій його довжині неодмінно потрібно покласти як «арматурний матеріал» для міцності сухі, діа-

продолжение

--PAGE_BREAK--50

метром до 8 мм, палички чи шматочки гілок. До «арматурного матеріалу» прив'язують двома зав'язаними кінцями міцну нитку довжиною до 25 см. Протилежний бік нитки є суцільним і завчасно пронизаним з допомогою голки через фрагмент цупкого паперу розміром 15 на 15 см. На вказаному папері згодом буде зроблено напис про час, місце, виявлення сліду взуття (ноги) та спосіб його виявлення, фіксації та вилучення. Після цього на «арматурний матеріал» сліду виливають другий шар однорідного сметаноподібно-го гіпсового розчину. Загальна фіксація (затвердіння гіпсу) сліду взуття (ноги) триватиме до 30 хв (рис. 14-15).

Рис. 14. Взуття, в якому була особа, що залишила слід на ґрунті

Слід вилучається, але поводитися з ним необхідно обережно, оскільки його просихання триватиме при кімнатній температурі ще до трьох годин.

Для фіксації сліду взуття силіконовою пастою до неї додають наповнювач певного кольору. Пасту і наповнювач перемішують до однорідної маси і додають каталізатор № 18 (до пасти «К» — 15%, до пасти «У» — 6%). Використовують приготовлену масу — компаунд за аналогією з гіпсовим розчином. Його затвердіння триває близько 30 хв при температурі +20°...-20°С. При і = 0° С силіконова паста «К» не утворює складної речовини, здатної до вираженої фіксації, щоб відбивати індивідуальні ознаки сліду. Для фіксації об'ємних слідів взуття (ніг) використовуються також матеріали СКТН, СІЕЛАСТтаін.

На слідокопіювальну плівку, спеціальну дактилоплівку можуть

переноситися (вилучатися) поверхневі сліди взуття (ніг) або їх окремі фрагменти, що утворені завдяки нашаруванню чи відшаруванню пилу (пороху, бруду тощо) на твердій поверхні слідосприй-маючого об'єкта. З цією метою використовують також липкий папір або листову сиру гуму, один бік якої по всій площині потрібно зачистити грубозернистим наждачним папером чи іншим спеціальним матеріалом.

Отже, на поверхневий слід взуття (ноги) прикладають зачищеним боком листову, сиру гуму (липкий папір), яку поступово щільно втискають упродовж 2—3 хв.

Сліди транспортних засобів (транспортна трасологія) л

Досить важливе місце за своїм обсягом і криміналістичним значенням у розкритті та розслідуванні злочинів надається слідам транспортних засобів. Сліди транспортних засобів у криміналістичному їх розумінні вивчає трасологія. Найчастіше сліди транспортних засобів є об'єктом дослідження при розслідуванні порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами, а також злочинів, у процесі вчинення яких використовуються транспортні засоби.

Слідами транспортних засобів є матеріальні зміни, що стали наслідком відображення на слідосприймаючій поверхні коліс, шин, траків, паливно-мастильних, охолоджувальних, інших речовин, різні частини і шматки автомобіля, виявлені на місці події, а також сліди вказаних елементів на перепонах, тілі та одязі потерпілих.

Сліди коліс (траків) транспортних засобів — найбільш важливі. Залежно від технічного стану автомобіля, особливостей його управління, погодних та інших умов, у момент слідоутворення коліс розрізняють сліди прокочування і ковзання. Сліди прокочування коліс утворюються при їх обертанні й одночасному поступовому пересуванні, коли кожний елемент рельєфу шини залишає свій індивідуальний відбиток. Сліди ковзання коліс виникають на слідосприймаючій поверхні при їх пробуксовуванні або повному блокуванні під час гальмування, коли автотранспортний засіб таким чином рухається слідосприймаючою поверхнею, залишаючи «смугові» відбитки.

За механізмом утворення сліди прокочування схожі зі статичними слідами. В умовах, коли слідосприймаюча поверхня — грунт, відбитки рельєфу шини зазнають деформації, і це тому, що ґрунто-зачіплювачі, коли виходять зі сліду, згладжують його краї. Отже, сліди ковзання коліс утворюються від того, що при їх пробуксову-

ванні чи повному блокуванні в процесі гальмування транспорту, який рухається на слідосприймаючій поверхні, залишаються «смугові» відбитки у формі пересмуг.

Класифікують сліди коліс автотранспорту на поверхневі й об'ємні.

Поверхневі сліди коліс автотранспорту — це сліди нашарування і відшарування, що утворюються в тому випадку, коли контактуючі об'єкти за твердістю приблизно однакові й характеризуються довжиною і шириною. Наприклад, водій на автомашині проїхав у негоду польовим шляхом, а потім виїхав на трасу.

Об'ємні сліди коліс автотранспорту — це сліди, що утворюються в процесі контактної взаємодії шин і грунту чи іншого ґрунто-подібного слідосприймаючого об'єкта через його деформацію, що характеризуються довжиною, шириною і глибиною — параметрами, які можуть зазнавати змін.

Сліди ходової частини транспорту — це система даних про бігову доріжку (слід протектора), колію і базу, за якими можна визначити: напрямок і режим руху (гальмування, зупинка, пробуксовування), вид і модель шини, а також відрізнити вид і модель транспорту.

Сліди ходової частини транспорту визначаються на основі замірів і опису в протоколі при їх огляді.

Колією є відстань між однойменними місцями слідів правого і лівого коліс одного транспортного засобу. Колія вантажних автомобілів фактично утворюється задніми (спареними) колесами, які частково або повністю розширюють параметри слідів передніх коліс та дещо змінюють їх відбитки. Тому вірогідніше передню колію — слід коліс транспорту — визначити в місцях завертань, де колія передніх і задніх коліс не збігається, хоч за таких умов колія передніх коліс дещо деформується.

Руховий шлях — це частина протектора шини, що має спеціальну форму (малюнок) для кращого контакту зі шляхом (слідосприймаючою поверхнею). Параметри рухового шляху сліду коліс вимірюють у місцях, де відбитки протектора шини достатньо відображені, зокрема: конфігурація, локалізація, дані ґрунтозачіплювачів. Згадані показники також фіксують, застосовуючи засоби криміналістичної техніки — фотографування, кіно-, відеозапис.

База — відстань між передньою і задньою віссю, яку можна виміряти, коли транспорт не рухається або коли здійснюється його завертання із застосуванням руху назад, на основі наукових даних відповідно до встановлених норм про належність до певного транспортного засобу ширини колії, моделі й бази протектора.

Сліди, що утворюються від автотранспорту, за якими можна визначити його напрямок, класифікуються на три групи:

1) сліди протектора шини (малюнок «ялинка» — повернутий відкритою частиною в бік руху);

продолжение

--PAGE_BREAK--53

/>/>сліди паливно-мастильних, охолоджувальних, гальмівних,
інших речовин, що капають (протікають) з автомобіля під час ру
ху; набирають загостреної форми і спрямовані вузьким кінцем у
бік руху;

сліди на слідосприймаючій поверхні, що утворені без упред
метнення (матеріалізації), а внаслідок зміни навколишньої обста
новки в процесі руху автотранспорту:

а)стебла трави мають поволоку (прим'ятину) за напрямком руху;

б)волога, «вивезена» з калюж, указує на напрямок руху;

в)тверді матеріали (цегла, камінь, метал тощо), втиснуті шинами
в ґрунт, мають з боку напрямку руху невелику пустоту в заглибині;

г)частинки сипкого ґрунту розкидаються в різні боки віялом,
розгорнутим у бік, протилежний напрямку руху.

Сліди транспортних засобів в основному є видимими, а тому їх виявлення здійснюється візуально і дає можливість висунути певні версії і спланувати розслідування. Усі ознаки слідів транспортних засобів необхідно виявити, виміряти та зафіксувати, застосувавши метод лінійної панорами, у тому числі окремо масштабним способом, фрагменти шляху, де більш-менш чітко відбилася форма протектора. Якщо слід протектора відбився на грунті так, що є об'ємним і має індивідуальні ознаки, його можна вилучити, виготовивши гіпсову копію чи копію з полімерних матеріалів.

Трасологічна експертиза

Відомо, що трасологія є розділом криміналістичної техніки, яка вивчає і розробляє теоретичні основи і закономірності виникнення слідів, що відображають механізм скоєння злочину, рекомендації щодо застосування методів і засобів їх виявлення, вилучення і дослідження з метою встановлення обставин, що мають значення для розкриття, розслідування і попередження злочинів. Як складова криміналістики, трасологія має тісний зв'язок з проблемою трасологічних експертних досліджень, у тому числі об'ємних і поверхневих слідів ніг (взуття), автотранспортних засобів. Так, зафіксовані та вилучені об'ємні й поверхневі сліди взуття (ніг), як правило, використовуються для встановлення фактичних обставин кримінальної справи про злочин завдяки призначенню і проведенню трасологічної ідентифікаційної експертизи. Відповідні експертні дослідження дозволяють:

визначити механізм утворення слідів взуття (ніг);

ідентифікувати взуття в разі його вилучення у підозрюваного;

3)виявити за стежкою слідів ніг (взуття) загальні ознаки особи.
Трасологічна експертиза слідів взуття (ніг) людини дає можли
вість вирішити такі питання:

1) який механізм утворення слідів взуття (ніг); 2) сліди взуття (ніг), виявлені на місці події, залишені при пересуванні звичайною ходою, бігом;

чи придатні для ототожнення сліди взуття (ніг), що виявлені
на місці події;

чи не залишені на місці події сліди босих ніг даною особою;

взуттям якого розміру залишені сліди, що виявлені на місці
події;

різним чи одним взуттям залишені сліди, що виявлені на міс
ці події;

жіночим чи чоловічим взуттям залишені сліди, що виявлені
на місці події (тип, фасон, модель);

чи не залишені виявлені на місці події сліди ногами даної
особи, на яких були одягнені шкарпетки (колготи, панчохи тощо);

чи не залишені сліди, що виявлені й вилучені з місця події
взуттям, вилученим у даної особи;

10)чи однакові елементи стежки слідів ніг (довжина правого
кроку, довжина лівого кроку, кут розвернення ступні лівої ноги,
кут розвернення ступні правої ноги, ширина кроку та ін.), що ви
явлені на місці події з елементами зразків стежки слідів цієї ж осо
би, одержаних для експертного дослідження.

Автотехнінна експертиза призначається для дослідження обставин, що стосуються механізму дорожньо-транспортної події, окремих її питань, а також технічного стану транспортних засобів, їх деталей, вузлів і агрегатів.

На практиці відповідні проблеми відносять також до предмета трасологічної експертизи. Перед експертами, зокрема, ставлять такі запитання:

якому типу транспортного засобу належать сліди на місці
події;

чи не утворений слід на місці події автошиною, наданою на
експертизу;

шиною якої моделі утворено слід на місці події;

колесами якого транспортного засобу утворено сліди на одя
зі потерпілого, його тілі;

чи була технічна можливість у конкретній шляховій транс
портній ситуації запобігти шляхову транспортну подію;

яка причина того, що система гальм автомобіля (трактора) не
функціонує;

коли виникла зіпсованість системи управління кермом (галь
мами, електрообладнанням тощо) автомобіля — до чи в процесі
шляхової транспортної події;

чи можна було виявити зіпсованість певної системи, механіз
му автомобіля до шляхової транспортної події;

/>/>9)яким на момент зіткнення був напрямок дії сил автомобілів;

10)яким було розташування автомобіля і потерпілого під час
наїзду на останнього.

У процесі розслідування кримінальних справ про порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами, можуть призначатися також комплексні медико-автотехнічні експертизи, комплексні трасологічні й автотехнічні експертизи.

Таким чином, трасологічна ідентифікаційна експертиза є передбаченим чинним кримінально-процесуальним законодавством дослідженням, у процесі якого виявляються ознаки зовнішньої будови слі-доутворюючого об'єкта з подальшим виявленням ознак внутрішньої будови слідовідображення, а також проводиться оцінка збігу чи відмінностей зовнішньої будови об'єкта та сліду і формулюється висновок про тотожність чи відмінність.

продолжение

--PAGE_BREAK--§ 7. Механоскопія — криміналістичне

дослідження слідів знарядь зруду

та інструментів

Зруд — об'єкт криміналістичного дослідження

Зруд (з — злочинне, ру — руйнування, д — деструкція) матеріальних предметів як об'єкт криміналістичного дослідження — це будь-яке часткове чи повне руйнування (деструкція) особою перепони або засувів з метою проникнення в комп 'ютерну мережу, житло, інше приміщення або сховище для вчинення злочинного діяння. У широкому розумінні, під зрудом варто осягати різноманітні ламання, розбивання, розвалювання, розбирання, рознесення, роздовбування, руйнування тощо перепон, засувів чи замків, автоматизованих систем (пошуку), паролю ключа системи комп'ютера, паролю комп'ютерних мереж, а також проникнення (втручання) в комп'ютерну та комунікаційну мережі. І це справді так: сліди зруду за механізмом їх виникнення багатоманітні.

Різновиди руйнування перепон, засувів, замків, паролю ключа системи комп'ютера тощо залежать, перш за все, від особливостей об'єкта, що піддається зруду, дій злочинця, які інколи можуть бути ретельно замаскованими. Ховаючи, прикриваючи такі дії, злочинці вдаються до того, що видають їх за дії (вплив) звірів, тварин, вітру, води, мікроорганізмів тощо. Наприклад, бажаючи проникнути у сховище, що дислокувалося в долині і викрасти чуже майно, три особи дочекалися великого дощу і за допомогою трактора

та троса вирвали заставки греблі, розташованої неподалік сховища, але зробили це так, начебто останні були проламані під дією тиску води. У подальшому злочинці оголосили всім у населеному пункті, що потік води зруйнував заставки греблі, а також ворота сховища, а тому потрібно рятувати майно, що зберігалося у сховищі. Після цього злочинці, «рятуючи майно», викрали зі сховища різних матеріальних цінностей на суму близько 2 млн грн.

Або інший приклад. В одному обласному центрі два злочинці деструктивними діями зруйнували пароль ключа системи комп'ютера банку, проникли туди і викрали декілька мільйонів гривень. Втім, злочинці були затримані «на гарячому».

За способом дії особи на певний об'єкт, а також за особливостями цього об'єкта можна виділити такі види зруду:

зруд і відмикання замків;

зруд будівельних перешкод і будівель господарського при
значення;

зруд дерев'яних, цегляних, бетонних, металевих та інших
сховищ;

пролом стін (рис. 16), стелі й підлоги;

. Рис. 16. Пролом внутрішньої стіни будинку (вихідний отрір), .

/'-• '!•

ш 5) зруд дверей;. .

. 6) зруд вікна;...

•ї;7) зруд сейфа;

8) зруд автоматизованих систем (пошуку);

9)зруд паролю ключа системи;

зруд (розкриття) пломб і об'ємних відбитків печаток;

зруд (проникнення, втручання) комп'ютерної, комуніка
ційної мережі.

Зруд злочинці, як правило, вчиняють, використовуючи:

/>пристосовані або спеціально виготовлені знаряддя та інстру
менти;

звичайні інструменти, що використовуються для проведення
певних робіт (столярний, слюсарний інструмент тощо);

будь-які матеріальні об'єкти, що випадково виявилися на
місці події;

свій досвід, знання і вміння, а також консультації та допомо
гу інших осіб.

Теоретичні питання слідів знарядь зруду '• та інструментів

Залежно від якості, властивостей матеріалів, конструктивних особливостей перепон, засувів, автоматизованих систем (пошуку) тієї чи іншої системи комп'ютера, паролю комп'ютерних мереж, комунікаційних мереж, способів їх зруду, а також досвіду злочинця його руйнівні дії можуть викликати утворення слідів у множинній варіації. Прийоми і методи використання слідів знарядь зруду та інструментів являють собою певну систему правил роботи при збиранні й дослідженні доказів у процесі розслідування кримінальної справи про злочин. Такі прийоми і методи виокремлено нині в механоскопію.

Отже, механоскопія є складовою трасології й важливим елементом розділу «Криміналістична техніка» як підгалузі криміналістики, що вивчає характеристики матеріальних слідів злочинів — знарядь зруду та інструментів, сліди-предмети, сліди, утворені від явищ і сил природи, а також сліди речовини, особливості їх виникнення, виявлення, фіксації, вилучення, дослідження і використання з метою розкриття й розслідування злочинних діянь.

продолжение
--PAGE_BREAK--

Як правило, знаряддя зруду та інструменти використовуються для незаконного проникнення в житло, приміщення, сховища при вчиненні злочинів проти власності і в процесі скоєння інших злочинних діянь. Механоскопія, як бачимо, комплексно охоплює проблематику криміналістичного дослідження слідів знарядь зруду й інструментів. Сукупність об'єктів відповідних криміналістичних досліджень доцільно насамперед класифікувати за предметними матеріально-наочними ознаками їх поділу на складові механоско-пії. Основна ознака зазначеного предметного поділу об'єднує дані конструкції об'єктів, способи й умови їх використання, інші, у тому числі природні, чинники. Це, зокрема:

сліди знарядь зруду та інструментів;•;

сліди-предмети;

сліди, що виникли під дією явищ і сил природи;

сліди-речовини.

Кожна з названих чотирьох груп криміналістичних об'єктів ме-ханоскопії має свої види. Так, сліди знарядь зруду та інструментів можна класифікувати за видами щодо механізмів їх утворення. Це сліди, що виникли:

відтиснення;

при утворенні від ковзання слідоутворюючого об'єкта; .•

при зворотно-поступальному русі;

.-. 4) при обертально-поступальному русі;

від прокочування;

у результаті проникнення в автоматизовані системи пошуку,
комп'ютерну та комунікаційну мережу, руйнування паролю ключа
системи комп'ютера, комп'ютерних мереж тощо.

Сліди-предмети — це знаряддя та інструменти, а також уламки їх частин, залишені на місці події. Сліди-предмети (знаряддя, інструменти) за механічним впливом на слідосприймаючий об'єкт допустимо класифікувати за вісьмома основними видами. Таку класифікацію запропонував у 1973 р. А. Н. Василевський. Це:

ударні сліди-предмети (молотки, кувалди, молоти);

віджимні сліди-предмети (ломи, лапки для витягування
цвяхів);

затискні сліди-предмети (тиски, обценьки, кліщі тощо);

колючі сліди-предмети (шила, «циганські» голки);

І (і5) ріжучі сліди-предмети (ножі, сокири, зубила, долота та ін.); ,;::6) перерізуючі сліди-предмети (ножиці, кусачки); ••;.7) сліди-предмети, призначені для свердління (свердла, бурава);

8) сліди-предмети, призначені для пиляння.1

Сліди, що виникли від дії явищ і сил природи, евентуально (можливо) класифікувати за різними ознаками. Наприклад, за дією сил і явищ, що можуть відбутися, статися (блискавка, повінь, землетрус, мороз тощо); за природою механічного руху слідоутво-рюючих і слідосприймаючих об'єктів (рух каміння, потік води тощо), які вступають у контактну взаємодію. Таким чином, види слідів, що утворюються під дією явищ і сил природи, залежать від їх причин та механізму утворення слідів — системи закономірностей, які визначають певний порядок кожного виду дії. Це означає, що види таких слідів є схожими з переліченими щойно слідами знарядь зруду та інструментів (ковзання, кручення та ін.).

Сліди-речовини — це рідкі, сипкі або пастоподібні матеріальні утворення чи їх сліди, що виникли в результаті біологічних, фізичних, хімічних процесів та внутрішніх змін об'єктів, утворення яких перебуває в причиново-наслідковому зв 'язку з подією злочину чи має інформацію про його підготування, вчинення, приховування. Сліди-речо-

1/>Василевский А. Н. Судебно-трассологическая зкспертиза. Вьіп. IV.- М., 1973.

/>вини утворюються, наприклад, під час дії електроріжучих, газорі-жучих апаратів (мікроскопічні частини окалин тощо). Сліди-речовини біологічного походження (біологічних процесів) — це виділення жиру, поту людини, її крові, слини, сперми, а також частин шкіри, тіла, волосся. Слідами речовини, що утворені під час хімічних процесів, є хімічні реактиви, паливно-мастильні матеріали, лакофарбові покриття, цемент, мінеральні добрива тощо. Сліди-речовини, утворені в результаті фізичних процесів,— це борошно і супутні вироби, олія, порошок макухи тощо.

Сліди-речовини сильнодіючого негативного впливу на організм людини також використовуються як знаряддя вчинення злочинів — отруйні речовини і препарати, отримані в результаті хімічних реакцій та сполук, а також фізичних процесів.

Механоскопія і трасологія в контексті наукових досліджень слідів речовини не вивчають сутності (природи) їхніх хімічних, біологічних сполук, а лише встановлюють загальноформову (механічну) систему порядку їх утворення.

продолжение
--PAGE_BREAK--

' Виявлення, і фіксація слідів знарядь зруду та інструментів

Як правило, сліди знарядь зруду та інструментів є об'ємними і видимими й утворюються в результаті їх звичайної механічної взаємодії зі слідосприймаючими об'єктами. Тому цілком закономірно, що виявлення слідів знарядь зруду та інструментів можливе візуальним способом у ході проведення огляду місця події. З цією метою досить часто суб'єктами криміналістичної діяльності застосовуються різноманітні оптичні засоби. Виявлені в процесі огляду місця події сліди злочину — знарядь зруду та інструментів — за можливості мають бути обов'язково вилучені. Але це в тому разі, коли слідосприймаючий об'єкт як носій сліду доступно повністю або частково відокремити зі сфери природного чи соціального буття.

Однак і в першому, і другому випадках такі сліди потрібно об'єктивно, ретельно описати в протоколі огляду, указавши на їх індивідуальні ознаки, не констатуючи висновку щодо механізму утворення цих об'єктів. І це тому, що, відповідно до вимог чинного кримінально-процесуального законодавства, суб'єкт криміналістичної діяльності в протоколі огляду місця події висновки не складає, а лише фіксує результати виявлених фактів. Якщо ж сліди знарядь зруду та інструментів вилучити разом з об'єктом-носі-єм з тих чи інших причин неможливо (речі є громіздкі, нероздільні, монолітні, мають високу вартість тощо), їх потрібно копіювати,

використовуючи гіпс, віск, стеарин, «Стене», порошки зубопротезні «Упін», «Новопін», пластилін, полімерні маси. З указаних матеріалів виготовляють копію сліду.

Так, залежно від об'єму сліду необхідну кількість кристалізованої полімерної маси «Стене» опускають на декілька хвилин у воду, що має температуру до 75-80° С. Згодом, переконавшись, що полімерна маса набрала пластиліно-подібної властивості, її прикладають до поверхні сліду і притискають рівноплощинним предметом. Але попередньо бажано покрити слід тонким шаром вазелінового масла або іншим подібним матеріалом.

Проте не всі зубопротезні маси можна використовувати для зазначеної мети через непридатність їх технічних характеристик. Наприклад, криміналістична копія об'ємного сліду, що виготовлена з зубопротезної маси «Новопін» має здатність піддаватися «усиханню». І в разі виготовлення з неї криміналістичної копії сліду знаряддя зруду або інструмента вже через декілька годин така копія зменшується за об'ємом (розмірами). Зубопротезні маси, полімерні матеріали використовують для копіювання — виготовлення копій глибоких (об'ємних) слідів, у тому числі слідів свердління. Коли ж сліди знарядь зруду та інструментів не мають великої глибини, їх копіюють за допомогою пластиліну або інших матеріалів. Зокрема, одним з найпростіших способів копіювання слідів знарядь зруду та інструментів є засіб використання пластиліну. Бажано, щоб пластилін був одного кольору, його розминають руками. Під впливом температури тіла людини пластилінова маса стає придатною для ліплення у звичайних умовах. Потім необхідну кількість пластилінової маси посипають надто тонким шаром дактилоскопічного порошку і матеріал накладають на площину об'ємного сліду слідосприймаючого об'єкта. Далі, знову ж таки із певним зусиллям, налягаючи, пластилін, як і зубопротезні маси, спеціальним рівноплощинним предметом щільно приплющують до поверхні об'ємного сліду. Пластилінова маса має повністю заповнити об'ємну поверхню сліду та вийти за її межі на 0,5—1 см (рис. 17).

Трапляється, що сліди зруду, інструментів залишаються на об'єктах-носіях, що є важкодоступними. За цих умов, використовуючи оптичні засоби, слід описується в протоколі, а також фотографується за правилами вузлової, детальної фотофіксації.

Вилучення слідів розпилу, розрізу, свердління потрібно проводити разом з їх слідоносіями. Якщо знаряддя вчинення злочину, інструменти мають вади (надламане чи зігнуте свердло, «зуби», полотна пилки неправильно розведені тощо), утворені ними сліди характеризуються ідентифікаційними ознаками, особливо, коли вилучені слідосприймаючі об'єкти-речі, що піддавалися відповідній дії механічного впливу, повністю недопиляні, розрізані, пробі

Рис. 17. Об'ємний слід зруду, наповнений пластиліновою масою: -• 1) площина сліду знаряддя зруду; 2) основа пластилінової маси

(зубопротезної маси), що вийшла за межі сліду; 3) спеціальний. -
рівноплощинний предмет,;

свердлені. Підлягає повному вилученню також стружка, тирса, інший порошкоподібний матеріал, що є результатом розпилу, розрізу, свердління (дерева, заліза, пластмаси тощо). У вказаному матеріалі не тільки відображаються певні ознаки механічної дії знарядь зруду та інструментів, а й можуть бути виявлені їхні частини, інші речові докази.

Сліди-речовини (сипкі) також виникають при застосуванні знарядь зруду та інструментів. їх вилучення можливе в комплексі з іншими мікрочастинками із застосуванням аркушів дактилоплівки, інших копіювальних матеріалів, у тому числі липкої стрічки (скотч).

Сліди-речовини також можуть бути утворені при застосуванні знарядь зруду та інструментів у формі неорганічних (вода, неорганічні кислоти, мінеральні солі, луги, основи) та органічних речовин (органічні жири, білки, вуглеводи, цукор та ін.). Прийоми вилучення цих слідів у кожному окремому випадку мають свої особливості. Бажано за можливості такі сліди-речовини вилучати разом з носієм.

Особливості трасологічної експертизи слідів знарядь зруду

Трасологія, в широкому розумінні (вчення про сліди),— це розділ криміналістичної техніки, що вивчає і розробляє теоретичні основи і закономірності виникнення слідів, що відображають механізм скоєння злочину, рекомендації щодо застосування методів і засобів

їх виявлення, вилучення і дослідження з метою встановлення обставин, які мають значення для розкриття, розслідування і попередження злочинів. Проблемні питання трасології можуть бути вирішені завдяки проведенню відповідних ідентифікаційних експертиз.

Завданням трасологічної експертизи є визначений, спланований обсяг роботи щодо проблем ідентифікації та діагностики. Зокрема, ідентифікаційні завдання охоплюють встановлення за слідами відображення тотожності об'єкта, що утворив слід. Діагностичні завдання трасологічної експертизи, перш за все, співвідносяться з механізмом утворення сліду. Система послідовних дій, що утворюють слід, характеризується величиною прикладеної сили, взаємним розміщенням або напрямком руху об'єкта, що утворює сліди (знаряддя зруду, транспорту), і об'єкта, який їх сприймає, та послідовністю нанесення слідів, а також часом їх утворення.

Трасологічні експертизи проводять у мережі спеціальних судово-експертних установ та експертних криміналістичних підрозділів. Сутність методики трасологічної експертизи полягає в тому, що відповідний процес об'єднує окремі й порівняльні дослідження, а також оцінку отриманих результатів та формулювання висновків. Так, при окремому трасологічному дослідженні експерт, використовуючи досліджуваний об'єкт, дотримуючись механізму утворення сліду, відтворює певні вияви змін, реакції, перетворення, наприклад, вияви змін при проникненні:

в автоматизовані системи пошуку; г'' '

у пароль ключа системи комп'ютера;

у комп'ютерну мережу;

4) у комп'ютерну та комунікаційну мережі.

А також утворення змін при: ковзанні слідоутворюючого об'єкта; зворотно-поступальному русі; обертально-поступальному русі; тисненні тощо. Під час трасологічного дослідження експертами використовуються лінійне зміщення, порівняння, накладання.

Висновок трасологічної експертизи — це процесуальний документ, в якому описано підстави проведення вказаної експертизи, хід та результати дослідження.

За допомогою трасологічної експертизи слідів знарядь зруду та інструментів можна вирішити такі типові питання:

чи не залишені сліди, що виявлені на місці події, вилученим
знаряддям зруду (інструментом);

в якій послідовності й яким знаряддям зруду (інструментом)
утворені сліди на об'єкті, що вилучений з місця події;

із зовнішнього чи внутрішнього боку проведено зруд пере
пони;

у результаті яких дій утворилися сліди, що виявлені на місці
події (розпилу, розрізу, свердління, тиснення тощо);

/>у результаті яких дій предмет розділено на частини, що були
виявлені й вилучені з місця події;

чи могли виникнути за механізмом утворення сліди знарядь
зруду (інструментів), що виявлені на місці події, на певному пред
меті при обставинах, на які вказує обвинувачений.

Отже, трасологічна ідентифікаційна експертиза — це експертиза, у процесі якої виявляються ознаки зовнішньої будови слідоутво-рюючого об'єкта з подальшим виявленням ознак внутрішньої будови слідовідображення, а також проводиться оцінка збігу чи відмінностей зовнішньої будови об'єкта та сліду і формулюється висновок про тотожність чи відмінність.

Характерні відмінні властивості трасологічної експертизи слідів знарядь зруду, як правило, залежать від механізму їх виникнення, особливостей слідосприймаючого об'єкта, різновиду його руйнування, способу дії особи на цей об'єкт, її кваліфікації, залучення до відповідного процесу інших компетентних осіб тощо. Зазначимо, що предметом трасологічної експертизи можуть бути не тільки сліди знарядь зруду як сліди відображення, але й сліди-предмети та сліди-речовини.

§ 8. Криміналістичне дослідження зброї

та слідів її застосування (криміналістичне зброєзнавство)

Криміналістичне зброєзнавство (поняття, система)

У криміналістиці є загальновизнаним, що зброя — це матеріальний засіб, що конструктивно та функціонально призначений для враження людини або тварини та руйнування перепон. Отже, важливо знати закономірності конструювання та принципи дії зброї. Відповідна проблема в науковому її розумінні досить вагома, а тому вона вивчається такою галуззю криміналістики, як криміналістичне зброєзнавство.

Таким чином, з метою виконання завдань кримінального судочинства — швидкого і повного розкриття, розслідування та попередження злочинів — криміналістичне зброєзнавство системно досліджує такі питання: 1) принципи конструювання і закономірності дії зброї; 2) закономірності утворення слідів від дії зброї та розробляє засоби, методи, прийоми вилучення і дослідження слідів від дії зброї.

Криміналістичне зброєзнавство як галузь науки компонується

із складових, які становлять єдину систему. Нині криміналістичне зброєзнавство охоплює такі розділи:

загальну частину (поняття, класифікація зброї);

судову балістику;

криміналістичне дослідження холодної зброї й слідів її засто
сування;

криміналістичне вибухознавство;

криміналістичне дослідження невогнепальної зброї, що діє
від енергії кидання;

криміналістичне дослідження запалювальної зброї;

методичні основи дослідження об'єктів, що за певних

продолжение
--PAGE_BREAK--умов
мають інші уражувальні особливості.

Судова балістика

Термін «балістика» іншомовного походження (у перекладі з гр. Ьапо — кидаю). Судову балістику можна розглядати як розділ криміналістичної техніки і як спеціальне вчення. Це означає, що є поняття судової балістики і судової балістики в широкому розумінні.

Отже, судова балістика є розділом криміналістичного зброєзнав-ства, що вивчає вогнепальну зброю, боєприпаси і сліди від їхньої дії, а також розробляє прийоми та засоби збирання і дослідження даних об'єктів для встановлення обставин події, що розслідується.

Судова балістика в широкому розумінні — це вчення, галузь криміналістичної техніки, що вивчає ознаки вогнепальної зброї й боєприпасів, закономірності виникнення слідів їх застосування, розробляє засоби і методи виявлення, вилучення й дослідження таких слідів для встановлення обставин, що підлягають доказуванню в кримінальній справі про злочин, та дає поради щодо запобігання злочинам, що пов'язані з вогнепальною зброєю.

Об'єктом пізнання судової балістики є матеріальні засоби, зокрема:

ручна стрілецька вогнепальна зброя та її частини;

предмети, що конструктивно наділені системою вогнепаль-
ності і використовуються заінтересованими в цьому особами як
зброя — спортивно-стартові, будівельно-монтажні пістолети та ін.;

предмети, що формою нагадують зброю — сигнальні пістоле
ти тощо;

боєприпаси, стріляні кулі та гільзи;

сліди пострілу на перепонах.

Предметом пізнання судової балістики є закономірності вивчення і дослідження вказаних інгредієнтів об'єкта. Вогнепальною зброєю є спеціальний пристрій, що за конструктивними особливостями призначений для враження людини, тварини,

з 5-п65

пошкодження перепони, в якому заряд (куля, шрот, картеч) приводиться в рух під тиском порохових газів (енергії термічного розкладу, наприклад, пороху), що утворюються при згорянні вибухової речовини. Звичайна вогнепальна зброя має такі три основні конструктивні ознаки: 1) дуло; 2) пристрій, що забезпечує герметичність патронника і дула; 3) пристрій для пострілу.

Дуло — це головна частина вогнепальної зброї, що являє собою стальну трубку з каналом наскрізь (казенна, середня і дульна частина), яка призначається для виштовхування заряду (куля, шрот, картеч) у визначеному напрямку з певною початковою швидкістю (канал складається з патронника, кульового входу і нарізної частини). Дуло вогнепальної зброї має канал — ізольований порожнинний, прямий простір певної довжини в основній металевій частині вогнепальної зброї, а також казенний зріз (або задній зріз дула) і дульний зріз. Казенний зріз, або задній зріз дула,— це торцева поверхня казенної (задньої) частини дула вогнепальної зброї. Дульний зріз — це торцева поверхня дульної (передньої) частини вогнепальної зброї. У казенній частині дула передбачено патронник вогнепальної зброї — частина каналу дула, що призначена для вміщення та переміщення набою перед пострілом. У такій вогнепальній зброї, як револьвер, патронником є барабан. І це тому, що револьвер (лат. ге-уоіуєгє — котити назад) — це ручна, короткодульна, багатозарядна вогнепальна неавтоматична зброя з барабаном, який обертається і одночасно є патронником (револьвер системи «наган» винайшов бельгійський зброяр Л. Наган) (рис. 18).

Рис. 18. Револьвер «наган» зразка 1895 р. калібру 7,62 мм:

1 — дуло; 2 — мушка; З — шомпольна трубка; 4 — рамка; 5 — барабан;

6 — прицільна прорізь; 7 — курок; 8 — шпиця курка; 9 — хвіст курка;

10 — бокова кришка; 11 — з'єднувальний гвинт; 12 — дерев'яна пластинка;

13 — потилиця; 14 — кільце; 15 — спускова дужка; 16 — спусковий гачок;

17 — рухова трубка; 18 — головка осі барабана; 19- шомпол

і '

У подальшому були сконструйовані інші револьвери, які, однак, не мали суттєвих конструктивних розбіжностей з револьвером системи «наган». Це, зокрема, револьвер «веблей-скотт», «кольт», «смітт-вессон», французький револьвер (рис. 19—22).

Рис. 19. Револьвер «веблей-скотт» калібру 455 (11,56 мм):

1 — дуло; 2 — мушка; 3 — барабан; 4 — цілик; 5 — курок; 6 — защіпка для

стопоріння дула; 7 — бокова кришка; 8 — рамка; 9 — ліва пластинка рукоятки;

10 — кільце; 11 — спускова дужка; 12 — спусковий гачок; 13 — загвіздка

продолжение
--PAGE_BREAK--

(вісь шарнірного з'єднання рамки з дулом)

Рис. 20. Револьвер «кольт» калібру 45 (11,43 мм):

1 — дуло; 2 — мушка; 3 — барабан; 4 — цілок; 5 — курок; 6 — вимикач фіксатора

барабана; 7 — ліва пластинка рукояті; 8 — кільце; 9 — рамка; 10 — спускова

дужка; 11 — спусковий гачок; 12 — стержень екстрактора

Рис. 21. Револьвер «смітт-вессон» калібру 44 (11,18 мм):

1 — дуло; 2 — мушка; З — барабан; 4 — цілик; 5 — курок; 6 — вимикач фіксатора

барабана; 7 — ліва пластинка рукояті; 8 — кільце; 9 — спускова дужка;

10 — спусковий гачок

Рис. 22. Французький револьвер зразка 1892 р. калібру 8 мм:

1 — дуло; 2 — мушка; З — барабан; 4 — цілик; 5 — курок; 6 — права пластинка рукояті; 7 — кільце; 8 — спускова дужка; 9 — спусковий гачок

Отже, у револьвері барабан, що обертається, виконує також функцію патронника. Розміщення набоїв та гільз у камерах барабана пістолета «наган» можливе в певній послідовності (рис. 23).

Рис. 23. Схема можливого розміщення набоїв, а також гільз (після пострілів) револьвера «наган» (напрямок обертання барабана

за годинниковою стрілкою):

1 — камера (патронник) з гільзою, з якої було здійснено постріл; 2, 3,4, 5 — камери (патронники) з набоями; 6 — камера (патронник), де набій чи гільза відсутні; 7 — камера (патронник), де є набій, на капсулі якого слід відсічки; 8 — верхня поверхня рамки з прицільною проріззю

Ручна, короткодульна, багатозарядна, автоматична вогнепальна зброя з урахуванням вимог поступово вдосконалювалася (рис. 24-32).

Рис. 24. Пістолет «кольт М-1» зразка 1911 р. калібру 45 (11,43 мм): 1 — кожух-затвор;2 — курок; 3 — звичайний запобіжник; 4 — автоматичний запобіжник; 5 — засувникова затримка; 6 — рамка; 7 — рукоять; 8 — защіпка магазина; 9 — спусковий гачок

Рис. 28. Багатозарядні пістолети конструкції Севрюгіна

5 6

16 17

11-

Рис. 25. Пістолет «браунінг» зразка 1903 р. калібру 9 мм: 1 — кожух-затвор; 2 — виріз для зуба звичайного запобіжника; 3 — звичайний

запобіжник; 4 — автоматичний запобіжник; 5 — защіпка магазина; 6 — ліва пластинка рукояті; 7 — спусковий гачок; 8 — рамка пістолета

Рис. 26. Однозарядний пістолет конструкції Блюма

Рис. 29. 7,62-міліметровий пістолет Токарева зразка 1930—1933 рр.

Скорочено — пістолет «ТТ», що означає: Тульський — завод,

Токарев — конструктор:

/ — мушка; 2 — кожух-затвор; З — виріз для виступу затворної затримки; 4 — затворна затримка; 5 — цілик; 6 — курок; 7 — рамка; 8 — ліва пластинка рукояті; 9 — зачіп рукояті; 10 — зачіп накривки магазина; 11 — накривка магазина; 12 — защіпка магазина; 13 — спусковий гачок; 14 — спускова дужка; 15 — трубка-кожух затвора; 16 — пружина затримки затвора; 17- вікно для викидання гільзи, з якої було зроблено постріл; 18 — права пластинка рукояті

Рис. 27. Багатозарядний пістолет конструкції Марголіна

Рис. 30. Пістолет «борхардт-люгер» (або парабелум) зразка 1908 р.

калібру 9 мм:

1 — дуло; 2 — рамка; 3 — важіль запобіжника з прапорцем; 4 — защіпка магазина;5 — спусковий гачок; 6 — дульна затримка; 7 — спускова накривка; 8 — ліва пластинка рукояті

Рис. 34. Однозарядна малокаліберна продолжение

--PAGE_BREAK--гвинтівка конструкції Смирнського, модель № 2

'.V;

Рис. 32. Виду розрізі Типової ручної, короткодульної, багатозарядної, " іавтонлтичної вогнепальної зброї

Були і поки що поширені однозарядні малокаліберні гвинтівки, виготовлені в заводських умовах. Такі гвинтівки не є автоматичною зброєю. Як правило, однозарядні малокаліберні гвинтівки використовуються у спорті та для навчання (рис. 33—36).

Рис. 35. Однозарядна малокаліберна гвинтівка конструкції Канєвського ТОЗ-1

; Рис. 36. Однозарядна малокаліберна гвинтівка ТОЗ-7-а

У нарізній вогнепальній зброї передбачено кульовий вхід, тобто конструктивна особливість, що з'єднує патронник з дулом. Крім того, дуло вогнепальної зброї має нарізи (рис. 37).

Рис. 33. Однозарядна малокаліберна гвинтівка конструкції Смирнського, модель № 1

Рис. 37. Розміщення бойових і холостих граней нарізів

у каналі дула вогнепальної зброї: а — нарізи правого напрямку; б — нарізи лівого напрямку

/>Нарізи — це конструктивна особливість каналу дула вогнепальної зброї, що визначається залежно від напрямку гвинтової лінії. Залежно від напрямку гвинтової лінії нарізи є правого або лівого напрямку (форми прямокутні, трапецієподібні й сегментовані, найпоширенішою є прямокутна форма нарізів). Нарізи сконструйовано під кутом нахилу. Отже, кут нахилу нарізів є кутом між межею, що утворює канал дула, коли його циліндрична поверхня розгорнута в площину.

Кут нахилу нарізів р можна розрахувати з тригонометричного рівняння

де к — крок нарізів, В — діаметр каналу дула і л = 3,14.

Це тригонометричне рівняння виводиться на підставі таких геометричних конструкцій (рис. 38):

каналудула

Рис. 38. Схематично показано, що дуло вогнепальної зброї

розрізано по лінії МК і розгорнуто (—) у площину

на прикладі одного нарізу

Нині в дулі вогнепальної зброї кількість нарізів від 4 до 8. Нарізна і ненарізна вогнепальна зброя має певний калібр. Калібр вогнепальної зброї (фр. саііЬге — діаметр дула вогнепальної зброї) — це внутрішній діаметр каналу дула (ненарізної зброї) або відстань між протилежними полями нарізу (у нарізній зброї). Позначаються калібри в метричній системі в тисячних (Велика Британія) і сотих (США) частинах дюйма. Розповсюдженими калібрами вогнепальної зброї є такі (табл. 7).

Калібр ненарізних рушниць позначається в умовних вимірах, а саме: за кількістю сферичних куль, які можна виготовити литтям з одного фунта свинцю (485,5 г).

Пристрій, що забезпечує герметичність дула і патронника в ручній вогнепальній зброї, сконструйований по-різному. Напри-

Таблиця 7

Співвідношення вимірів калібру вогнепальної зброї

Метричнасистемавимірукалібру

— Нарізназброя

умм(Україна)

утисячнихчасткахдюйма (ВеликаБританія)

усотихчасткахдюйма (США)

5,6

220

6,35

250

7,62

300

7,63

7,65

350

11,43

450

Ненарізназброя

умм

Закількістюсферичнихкуль, якіможнавиготовити(відлити) зодногофунтасвинцю

18,52

16,81

15,62

14,7

13,97

13,36

клад, у нарізній вогнепальній зброї з рухомим затвором відповідну функцію виконує передня його частина, у мисливських рушницях, в яких дуло «переломлюється»,— щит.

Механізм для пострілів відповідно до його конструктивних ознак можна класифікувати на три основні групи:

термічної дії (зброя минулих часів);

електрозапалювальні (у французької гвинтівки Ле Барона та
Дельмаса 1866 р.);

ударні механізми (куркові — револьвер; курково-ударні —
пістолет Макарова; затворні — пістолет-кулемет ПКШ).

Історично так склалося, що серед загалу поширеними є мисливські рушниці. Держави — виробники мисливських рушниць мають випробні клейма (рис. 39).

Ненарізні рушниці є однодульні й дводульні, куркові й безкур-кові (рис. 40—42).

продолжение
--PAGE_BREAK--7
м

ВР ВУ

N/>ШігО

… Рис. 41. Шротова однодульна куркова рушниця системи Казанського

у відкритому стані:

1 — дуло; 2 — патронник; 3 — екстрактор; 4 — курок; 5 — шийка ложе;

6 — важіль (ключ) затвора; 7 — спусковий гачок; 8 — спускова дужка;

9 — піддульний гак (борода); 10 — колодка; 11 — осьовий болт; 12 — цівка;

13 — виїмка цівки

/>/>/>

1.1

жж

Шіго Нктро

3,5 г

Р/>ис. 39. Випробні клейма мисливських рушниць різних держав:

1 — Англія; 2 — Австрія; 3 — Бельгія; 4 — Угорщина; 5 — Німеччина; 6 — Іспанія; 7 — Франція; 8 — колишня Чехословаччина; 9 — колишній СРСР

Рис. 40. Дуло шротової рушниці Казанського:

1 — мушка; 2 — дульний пристрій — фіксатор; 3 — гачок для фіксації цівки; 4 — піддульний гак (борода)

Рис. 42. Шротова дводульна рушниця моделі «Б» у відкритому стані:

1 — ліве дуло; 2 — прицільна планка; 3 — малий крюк; 4 — екстрактор;

5 — паз під малий крюк; 6 — колодка; 7 — правий крюк; 8 — лівий замок;

9 -з'єднувальний гвинт; 10 ~ важіль (ключ); 11 — ложе; 12 — лівий спуск;

13 — правий спуск; 14 — спускова дужка; 15 — лівий бойок; 16 — брант-трубка;

17 — болт поперечний; 18 — піддульний крюк; 19 — болт осьовий;

20 — цівка

Криміналістичне дослідження набоїв, • їх елементів та слідів зброї на кулях і гільзах

Набій до вогнепальної зброї складається з капсуля-запалювача та гільзи, вибухової речовини, кулі (елемента, що її замінює) (рис. 43-46).

Рис. 43. Конструкція набою

до нарізної зброї:

1) куля; 2) гільза; 3) порох;

4) капсуль; 5) дульце; 6) колоподібна

проточка; 7) ковадло; 8) отвір;

9) складові капсуля

Рис. 46. Гільза набою

циліндричної форми:

1) основа; 2) колоподібна проточка;

3) корпус; 4) вертикальна заглибина

на корпусі гільзи — канелюри

(фр. саппеіиге)

Конструкція мисливського набою також має певні особливості(рис. 47).

На гільзі мисливської «переломлюваної» рушниці під час розрядження утворюються сліди екстрактора (рис. 48).

продолжение

--PAGE_BREAK--78

Рис. 47. Конструкція мисливського набою:

1) гільза; 2) основа; 3) виступ основи; 4) дульце; 5) ковадло; 6) отвір; 7) капсуль; 8) порох; 9) прокладка; 10) клейтух на порох; 11) шріт; 12) клейтух на шріт; 13) фіксація шротового клейтуха

Рис. 48. Утворення сліду екстрактора на гільзі під час розрядження мисливської «переломлюваної» рушниці

а — положення екстрактора, коли рушниця підготовлена до проведення

пострілу, б — положення екстрактора, коли рушниця «переломлена».

1 — дуло; 2 — гільза, з якої зроблено постріл; 3 — екстрактор

При здійсненні пострілу сліди зброї залишаються на гільзі в результаті: 1) проведення зарядження; 2) пострілу; 3) витягання гільзи, з якої було зроблено постріл.

Основним джерелом залишення слідів гільзи є затвор, оскільки призначення затвора — це застосування основної деталі вузла засування в системах ручної вогнепальної зброї для закривання казенної частини каналу дула зброї в процесі пострілу, досилання чергового набою з магазина або дульної коробки в патронник дула, вилучення стріляної гільзи з патронника (у деяких систем зброї досилання набою проводиться не самим затвором, а окремою

деталлю (досилачем), змонтованою на затворі). У процесі виконання засувником своїх функцій і утворюються сліди на гільзах.

У ході пострілу бойок б'є в капсуль, утворюється вм'ятина. Крім того, під тиском порохових газів (енергії термічного розкладу вибухової речовини — пороху тощо) гільза подається назад. У результаті на дні гільзи утворюється відтиск. На корпусі гільзи під час пострілу можуть утворюватися й інші сліди — тріщини, задирки тощо.

Під час розрядження затвор витягає стріляну гільзу з патронника, залишаючи на її корпусі або на дні проточки сліди у формі подряпин. Під час вилучення гільзи затвором вона отримує пошкодження — ум'ятини від ударів об внутрішній корпус вузла засування (кожух затвора, кришка дульної коробки). На гільзі після пострілу з вогнепальної зброї з ковзним затвором сліди утворюються системно (рис. 49).

Рис. 49. Сукупність слідів вогнепальної зброї з ковзним засувником

пістолета на циліндричній гільзі після пострілу:

1) сліди нижньої поверхні затвора; 2) сліди досилана; 3) сліди губи магазина;

4) сліди казенного зрізу патронника; 5) сліди зачіплювача викидача; 6) слід

бойка затвора; 7) слід підпори затвора набою; 8) сліди відбивача

затвора; 9) слід вікна затвора

Сліди на кулі утворюються в два етапи:

1)при зарядженні вогнепальної зброї набоєм на кулі можуть за
лишатися сліди подряпин від губ магазина, а також слід потертос
ті від казенного зрізу патронника;

2)при пострілі — у результаті взаємодії кулі з каналом дула,
особливо з моменту її входження в поля нарізів і виходу з дульно
го зрізу.

Сліди, що утворюються на кулях у процесі пострілу, можна класифікувати за шістьма основними ознаками: сліди дна нарізу, сліди бойової межі поля нарізу, первинні сліди, сліди холостої

межі поля нарізу, вторинні сліди та суцільні первинні й вторинні сліди.

Основною особливістю, що впливає на утворення таких слідів, є стан спрацювання каналу дула вогнепальної зброї: мало-спрацьований, середньоспрацьований, дуже (надто) спрацьований (табл. 8).

Таблиця 8 Класифікація слідів на кулях після пострілу

С/>лідинакуліприрізнихстанахспрацюванняканалудула вогнепальноїзброї

продолжение
--PAGE_BREAK--

с/>ередньоспрацьований

Суцільніпервинніівторинні сліди

Слідхолостоїмежіполянарізу

В/>ториннийслід

К/>риміналістичне дослідження слідів пострілу на перепонах

Сліди пострілу на перепонах залежать від трьох основних ознак:

відстані, з якої здійснювався постріл;

закономірності внутрішньої балістики пострілу (від удару на
капсуль до моменту руху кулі за межами каналу дула) та зовніш
ньої балістики (вільна сила руху кулі, її жива сила тощо);

механічних властивостей перепони.

/>Кожна із зазначених ознак має деталізовані характеристики. Так, відстань, з якої було зроблено постріл, у судовій балістиці класифікується за трьома видами: 1) впритул, 2) у межах дії додаткових факторів пострілу; 3) за межами дії додаткових факторів.

Закономірності внутрішньої балістики пострілу мають початок від удару бойка на капсуль, що є збудником енергії термічного розкладу. Тобто, капсульні елементи утворюють іскри, які підпалюють пороховий заряд — вибухову речовину. Під тиском «порохових газів» до 1000 атм (енергії термічного розкладу) заряд (куля, шрот, картеч) приводиться в рух. При цьому температура «порохових газів», які мають складний зміст, досягає 3000 °С. При першому пострілі в «порохові гази» додаються мікрочастинки мастила каналу дула та набою.

Закономірності зовнішньої балістики охоплюють проблеми об'єктивно існуючого зв'язку в процесі руху кулі з моменту її «виходу» за межі каналу дула. Комплекс відповідної тематики ускладнений. Це, зокрема, питання:

кута пострілу з вогнепальної зброї;

швидкого обертання кулі навколо її осі в процесі руху під
тиском порохових газів;

вільної сили руху кулі;,

живої сили руху кулі;',,':.[

5)кута зустрічі снаряду (кулі, шроту, картечі) тощо.
Зовнішньобалістичні особливості траєкторії польоту кулі, її

кута зустрічі з перепоною та пункту зустрічі є доволі складними (рис. 50).

Так, вільна сила руху кулі є ступінь вияву потужності кулі, який залежить від пропорційності маси кулі та її швидкості. Жива сила кулі — це кінетична енергія кулі, яку вона має при зустрічі з перешкодою.

Межі дії додаткових факторів мають такі складові:

відбій зброї назад та її повернення вперед, що зумовлює
утворення сліду відбитку дульного зрізу на перепоні при пострілі
впритул;

з каналу дула з великою швидкістю вириваються порохові га
зи, сліди яких створюють додаткові фактори.

порохові гази механічно впливають на перепону, утворюючи
пошкодження — розриви тощо;

порохові гази термічно впливають на перепону — часткове
або повне згорання;

контакт поверхні кулі з перепоною (краї пошкоджень).

Механічні властивості перепони своєрідно впливають на утворення слідів пострілу. Так, вогнепальні пошкодження на тому чи іншому об'єкті виникають залежно від його твердості. Найчастіше об'єктами слідів пострілу є такі перепони: дерево, споруди з цегли, каменю, бетону, панельні споруди, земля, листове залізо, скло, текстильні тканини тощо. Кожний з перелічених слідосприймаю-чих об'єктів має свої індивідуальні механічні характеристики. Так, пошкодження на дерев'яних об'єктах залежать від їх вологості, твердості (стовбура). При перпендикулярному входженні кулі в поверхню сухої дошки вхідний отвір має форму кола з нерівними краями та діаметр, більший за ширину кулі. Отвір вихідний, як правило, має неправильну форму.

Сліди пострілу на листовому залізі мають свої особливості. Так, розміри отвору переважно відповідають діаметру кулі, а його форма знову ж таки нагадує пробоїну, що звужується за напрямком руху кулі. При розбиванні скла кулею кут його розкриття має певні закономірності (рис. 51).

Рис. 51. Розміщення кутів розкриття при розбиванні скла кулею:

А — у радіальних тріщинах — у напрямку

руху кулі (до цілі);

Б — у концентричних тріщинах — у протилежному напрямку щодо руху кулі

Дослідження суб'єктом криміналістичної діяльності слідів на перепоні дає йому можливість попередньо, до призначення судово-балістичної експертизи, вирішити такі питання:

чи є пошкодження, що вивчається слідом пострілу;

яка дистанція, напрямок та кут пострілу;

яка кількість та послідовність пострілів (за наявності декіль
кох слідів).

Судово-балістична експертиза — вид криміналістичної експертизи, об'єктом та предметом дослідження якої є вогнепальна зброя, набої й сліди пострілу. Узагальнено в криміналістиці об'єкти судово-балістичної експертизи поділяють на три види. До першого виду конкретизованих об'єктів судово-балістичної експертизи віднесено:

різні види вогнепальної зброї;

боєприпаси (набої та їх частини);

предмети, що належать до зброї (шомпол, кобура);

схованки, краївки (наприклад, вогнепальна зброя, замаско
вана в парасольку);

пристрої, що не є зброєю, але мають схожість з нею (сигналь
ні будівельно-монтажні пістолети);

прилади для проведення зарядження гільз рушниць;

спеціальні шматки свинцю та суміжних матеріалів;

пристрої (жорна, форми тощо) для виготовлення (відливан
ня куль, шроту, картечі);

шматки паперу, картону, повсті.

До другого виду конкретизованих об'єктів судово-балістичної експертизи віднесено також речовини:

димний та бездимний порох;

певна кількість матеріалу із сірникових головок;

кіпоть, сажа, пил у каналі дула, на інших частинах вогнепаль
ної зброї, гільзах;

кіпоть, сажа, пил, вилучені з рук, одягу особи, що здійснюва
ла постріл;

мікрочастинки металу — боєприпасів, зброї, виявлені на при
строях, інструментах, що застосовуються з метою їх перероблення;

залишки в предметах зберігання зброї (кобурі, футлярі, схро
ні) мастил, мікрочастинок металу, іржі.

До третього виду конкретизованих об'єктів судово-балістичної експертизи віднесено пошкодження. Це, зокрема:

пошкодження, що утворені від дії кулі, шроту, картечі;

випуклості — роздуття та розриви дул;

зміна форми кулі, картечі, шроту.

У процесі судово-балістичної експертизи вирішуються класифікаційні, діагностичні та ідентифікаційні завдання.

продолжение

--PAGE_BREAK--84

Криміналістичне дослідження холодної зброї

Холодною зброєю є знаряддя, призначене для ураження людини, будь-якого об'єкта матеріального світу за допомогою фізичної сили людини при безпосередньому контакті з об'єктом ураження.

Це означає, що саме ураження як мета дії концентрує у свідомості виконавця холодної зброї такі три її ознаки:

матеріал виготовлення холодної зброї;

розміри холодної зброї;

конструктивні особливості холодної зброї.

Класифікувати холодну зброю можна за призначенням, виготовленням і конструкцією. За призначенням холодна зброя є бойовою (військовою), мисливською і цивільною. Військова, бойова холодна зброя використовується з метою нанесення людині ушкоджень у рукопашному бою (багнети, шаблі тощо). Мисливська холодна зброя призначена для витягування гільз із каналу дула рушниці, оброблення туш звірів. Цивільна холодна зброя використовується для самозахисту або нападу.

За місцем і способом виготовлення холодна зброя може бути заводською, ремісничою, саморобною. За конструкцією холодну зброю можна класифікувати на: клинкоподібну, ударно-дріблячу і комбіновану. Клинкоподібну холодну зброю можна поділити:

за довжиною клинка — короткоклинкова та довгоклинкова;

за формою клинка — з прямим клинком, із зігнутим клин
ком;

за дією клинка — колючі, рублячи, колюче-ріжучі та колюче-
рублячі.

Короткоклинкова холодна зброя є найбільш поширеною — мисливські, фінські ножі, тесаки, кортики, шпички тощо (рис. 52).

Рис. 52. Ніж:

клинок; 2) підпірка; 3) руків'я; 4) кінцівка леза; 5) протилежний бік леза; 6) лезо; 7) передня частина леза; 8) п'ята клинка; 9) кільце-фіксатор; 10) кінцівка руків'я; 11) заглибина

/>Довгоклинковими видами холодної зброї є шаблі з кривим сталевим лезом, клинки шашки, домахи, мечі. До ударно-дріблячої холодної зброї потрібно віднести булави, кастети, кийки, нунчаки, надолонники тощо (рис. 53).

Рис. 53. Кастет (фр. саззе-Ше

від саззег — розбивати + Ше —

голова) — металева пластина з

отвором, що накладається на

пальці руки для надання сили

удару кулаком:

1) підпора; 2) стояк; 3) основа;

4) «зуби»

руктивно з'єднаний засобами ініціювання і призначений для вибуху з метою пошкодження об'єктів або ураження людей. Останнім часом активно використовується пластикова вибухівка та детонатори миттєвої дії. Трапляється, що в процесі вчинення злочинів використовуються спеціальні вибухові пристрої.

Вибухові пристрої спеціального призначення — це особливі за
ряди вибухової речовини, що з'єднані із засобами ініціювання, які
мають зовнішні і внутрішні (сила вибуху) відмінності від інших,
конструктивні та зовнішні елементи маскування і призначений
для вибуху з метою пошкодження об'єктів або ураження людей в
незвичайних умовах. Однак найчастіше злочинний світ застосовує
при вчиненні злочинних діянь саморобні вибухові речовини, але
для засобу ініціювання переважно використовуються гранати,
наприклад Ф-1 (рис. 54).

Комбінована холодна зброя — це поєднання клинкової з удар-но-дріблячою або вогнепальною зброєю.

У тому разі, коли ніж або інший предмет не має явних ознак холодної зброї, суб'єкт криміналістичної діяльності призначає криміналістичну експертизу. Основним питанням даної експертизи є вирішення такої проблеми: чи належить досліджуваний об'єкт до холодної зброї і якщо так, то до якого виду. Виявлену і вилучену в процесі розслідування кримінальних справ про злочини холодну зброю потрібно оглянути і описати в протоколі. При цьому необхідно зосередити увагу на розмірі холодної зброї — леза, ратища, матеріалі, з якого вона виготовлена, особливостях поверхні, її кольорі, наявності направляючої осі (рівчачка), підпори, способі кріплення частин.

Криміналістичне дослідження вибухових

речовин

Необхідним елементом криміналістичного зброєзнавства є криміналістичне вибухознавство — розділ криміналістичної техніки, що вивчає вибухові пристрої й вибухові речовини та сліди від їхньої дії, розробляє способи і засоби вилучення, дослідження цих та пошкоджених об'єктів для встановлення обставин події, яка розслідується. І це передусім тому, що, крім вогнепальної та холодної зброї, злочинці використовують також при вчиненні злочинних діянь вибухові речовини, вибухові пристрої, у тому числі спеціальні вибухові речовини господарської діяльності та саморобні вибухові речовини.

Вибуховий пристрій — це заряд вибухової речовини, що конст-

;Рис. 54. Граната оборонного призначення Ф-1 (а — загальний вигляд,

б — в розрізі):

/ — корпус; 2 — вибуховий заряд; З — запал; 4 — бойок; 5 — затримуюча речовина; 6 — детонуюча речовина; 7 — важіль

Отже, саморобні вибухові речовини — це предмети, вироблені індивідуально або групою осіб, завдяки хімічним сполукам різних компонентів, а також промислового виробництва, різної форми і розмірів, що за своїми характеристиками призначені для ураження людей, тварин, пошкодження різних об'єктів дією вибухової хвилі чи уламків, які отримали напрямок руху в результаті їх термічного розкладу.

Під вибуховими речовинами господарської діяльності потрібно розуміти предмети промислового виробництва у вигляді шашок різної форми і розмірів, що за своїми конструктивними особливостями призначені для використання в народному господарстві —

продолжение
--PAGE_BREAK--87

/>підривання пластів ґрунту, твердих порід у кар'єрах тощо. Якщо на місці події виявлена вибухова речовина, то з метою її знешкодження ще до початку проведення відповідної слідчої дії — огляду місця події — потрібно залучити фахівця-піротехніка. Робота фахівця-пі-ротехніка з вибуховим пристроєм чи предметом, схожим на вибуховий пристрій, має бути індивідуальною.

З усіх можливих ситуацій щодо розвитку події про вчинення злочинів з вибуховими пристроями найтиповішими є такі:

наявність погрози вибуху, однак вибухові пристрої не виявлені;

наявність погрози вибуху при виявленні вибухового при
строю або предмета, який може ним бути;

наявність вибуху.

Необхідно завжди організувати евакуацію людей, у тому числі потерпілих, та залучити кінолога — фахівця з проблем службового собаківництва. Собака має бути тренований, реагувати на запахи вибухових речовин. При огляді місця вибуху як місця події проводиться пошук залишків вибухового пристрою. Вилучені речові докази належить зберігати тільки в герметично закритому поліетиленовому пакеті, аби запобігти вивітрюванню специфічних запахів. У подальшому слідчий призначає вибухотехнічну експертизу.

Отже, вибухотехнічна експертиза — дослідження, що проводиться для встановлення обставин підготовленого або здійсненого вибуху, даних про його наслідки і руйнівні дії застосованих або планованих для використання вибухових речовин та вибухових пристроїв.

На практиці за відповідних ситуацій можливе проведення вибу-хотехнічного оперативного дослідження. Це означає, що вибухо-технічним оперативним дослідженням є непроцесуальне обстеження і вивчення, що проводиться для встановлення обставин підготовленого вибуху, даних про його можливі наслідки і руйнівні дії планованих для використання вибухових речовин та вибухових пристроїв.

§ 9. Судова фотографія і відеозапис Фіксація і дослідження візуальної інформації

З метою швидкого, повного і всебічного розкриття злочинів, викриття винних та розслідування відповідних кримінальних справ суб'єкти криміналістичної діяльності застосовують фіксацію і дослідження візуальної інформації. Зазначена інформація з урахуванням чинної процесуальної форми може бути зафіксована фотографуванням, кіно- та відеозаписом.

Візуальною інформацією є ті фактичні дані, що сприймаються

органами зору суб'єкта криміналістичної діяльності, у тому числі з використанням оптичних приладів. Але практиці відомі випадки, коли суб'єкти криміналістичної діяльності за тих чи інших умов на час провадження слідчої дії (огляду місця події) не змогли виявити знаряддя вчинення злочину, інші речові докази. Та в подальшому, переглядаючи фіксовану інформацію на фотографіях, відеоза-писах, вони виявляли зазначені докази, завдяки чому згодом злочини розкривали.

Наприклад, слідчий прокуратури району проводив огляд місця події — квартири і виявленого там з ознаками насильницької смерті трупа громадянина В. При проведенні слідчої дії застосовувалося фотографування, проводилося вимірювання, був складений план і креслення оглянутого місця та окремих предметів. Але знаряддя, яким учинявся злочин, інших речових доказів слідчий не виявив. Через декілька годин після огляду місця події й трупа потерпілого слідчий виготовив фотографії і, коли почав комбінувати фототаблицю, щоб додати її до протоколу, виявив на одній з фотографій чітко зафіксоване фотозображення кастета.

Відразу ж було організовано проведення додаткового огляду місця події. Однак позитивного результату це не дало. Допитуючи М., підозрюваного у вчиненні умисного вбивства, слідчий застосував щодо нього психолого-криміналістичний вплив: несподівано візуально, у присутності захисника, вьш показав підозрюваному фототаблицю, де на одній з фотографій був зафіксований кастет. Підозрюваний враз нахилив голову і на запитання слідчого: «Де ви взяли і куди поділи цей предмет?», дав таку відповідь: «Кастет я купив у сусіда, а потім, коли все сталося, поклав його в труну». При ексгумації трупа кастет дійсно було виявлено. Як бачимо, слідчий допустив суттєві порушення законності, неналежно оглянувши місце події. Проте фіксація фотографуванням візуальної інформації при огляді місця події дозволила розкрити умисне вбивство потерпілого і викрити винного.

У практиці майже аналогічні випадки траплялися при застосуванні відеозапису як фіксації візуальної інформації при огляді місця події. Звідси можна зробити висновок, хоч законодавець передбачає і завжди буде передбачати, що ніякі докази для суду, прокурора, слідчого й особи, яка проводить дізнання, не мають й не будуть мати наперед встановленої сили та доказова сила одного фото-, кіно-, відеозапису може бути вагоміша за безліч слів з розповідей (показань) допитуваної особи як учасника криміналістичної діяльності про факти, які стосуються конкретної кримінальної справи, а також особи підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого.

Фіксація візуальної інформації в процесі розкриття та розслідування злочинів — це передбачений чинним кримінально-процесу-

/>альним законодавством захід, який може застосовуватися суб'єктом криміналістичної діяльності при проведенні слідчих дій, сутність якого має відповідати принципу — усі фактичні дані, сприйняті його органом зору, закріплюються фотографуванням, кіно-, відеозаписом.

Дослідження зафіксованої візуальної інформації з урахуванням процесуально-криміналістичних форм можливе як діяльність слідчого та експертна діяльність.

продолжение
--PAGE_BREAK--

Поняття, завдання та різновиди криміналістичної фотографії

Судження про криміналістичну фотографію, судову фотографію, судово-оперативну фотографію, судово-дослідницьку фотографію майже тотожні, однак усе ж мають деякі розбіжності. Вважається, що криміналістична фотографія — це система наукових правил, принципів та розроблених на їх основі фотографічних методів і засобів, що використовуються для фіксації й дослідження криміналістичних об'єктів і поєднані в розділі криміналістичної техніки.

Практично однотипним за своїм значенням є визначення, а отже, і завдання судової фотографії. Зокрема, судовою фотографією є та галузь криміналістичної техніки, яка розробляє фотографічні засоби, принципи, прийоми і методи виявлення, фіксації й дослідження доказів. Щодо поняття судово-оперативної фотографії, то воно за своїм значенням виходить за межі чинних процесуальних форм і охоплює не тільки слідчу, а й оперативно-розшукову діяльність. Тому вважається, що судово-оперативна фотографія — це сукупність методів, засобів, прийомів, що використовуються в процесі провадження слідчих чи оперативно-розшуковихдій, фіксації обстановки, слідів та інших об'єктів.

Судово-дослідницька фотографія також має ознаки, що відрізняють її від інших за завданнями. Наприклад, є визнаним, що судово-дослідницька фотографія — це науково обґрунтована система спеціальних методів, прийомів і засобів, що використовуються в процесі провадження судових експертиз з метою одержання нових фактів.

У широкому ж розумінні, судово-дослідницька фотографія — це спеціальні методи фотографування в лабораторних умовах (фотографічна зміна контрастів, кольороподіл і кольорова трансформація, мікрофотографічне дослідження, фотографування в невидимих променях спектра та ін.), що застосовуються в процесі проведення експертних досліджень з метою розширення пізнавальної

можливості особи та дозволяють виявляти ознаки і властивості об'єктів, які побачити за умов звичайного візуального спостереження неможливо.

В окремих підручниках вживається також визначення криміналістична оперативна фотографія.'

Фіксуюча фотографія

Чинне кримінально-процесуальне законодавство має суттєві недоліки щодо врегулювання проблеми застосування фотографування при проведенні слідчих дій. Лише в процесуальних нормах (статті 85, 191, 194, 195 КПК України), що передбачають порядок проведення огляду та відтворення обстановки і обставин події, суб'єктові криміналістичної діяльності надається можливість застосовувати фотографування на відміну від звукозапису, кінозапи-су, відеозапису.

Фіксуюча фотографія є системою наукових положень, способів і прийомів, що використовуються при зніманні криміналістичних об'єктів, ходу і результатів слідчих дій та при проведенні оператив-но-розшукових заходів.

Вважається, що є такі способи фіксуючої фотографії:

чорно-біла або кольорова фотографія;

цифрова фотографія;

панорамне фотографування;

упізнавальне фотографування;, .,

вимірювальне фотографування; ,-.-..

стереофотографування;

макрофотографування;

телезапис;

репродуктивне фотографування.

Чорно-біла або кольорова фотографія — звичайний традиційний фотозапис з використанням фотоапаратів різних конструкцій та світлочутливих матеріалів. Застосовується в аматорській, художній та хронікальній діяльності.

Цифрова фотографія є різновидом електронної фотографії, що базується на оптоелектронному перетворенні зображення завдяки методу отримання нерухомих зображень, коли відповідна інформація записується на носії в цифровій формі. Технологія цифрового фотографування дозволяє вдосконалити отримувані позитиви (фотозображення). При цьому використовуються комп'ютерні

1/>Наприклад, Криминалистика: Учеб. для вузов / И. Ф. Герасішов, Л. Я. Драп-кин, Е. П. Ищенко и др.; Под ред. И. Ф. Герасішова, Л. Я. Драпкина.— М.: Спарк, 2000.- С. 102. (672 с).

/>системи. Цифрова технологія дає можливість також виготовляти позитиви на фотопапері. Отже, цифрова фотографія, порівняно з чорно-білою, кольоровою, є якіснішою, досконалою.

Панорамний фотозапис є методом фотографування об'єктів, які мають велику довжину та великий кут за горизонтом. За цих умов зображення об'єктів, що фотографуються, не вміщуються в межі кадру. Тому потрібно виготовити декілька зображень об'єкта, а саме — поелементно. З цих елементів — фотозображень необхідно змонтувати єдине фотопанорамне зображення (декілька фотографій комбінуються у єдине ціле), тобто кожний наступний кадр фактично є продовженням попереднього. У даному разі пересування фотоапарата потрібно проводити за лінією горизонту. Панорамна фотофіксація може бути лінійною або колом. При першому і другому способах панорамного фотозапису фотокамеру потрібно пересувати по одній площині, але в ході використання методу кола таке пересування має дорівнювати 360°.

продолжение
--PAGE_BREAK--

Упізнавальне фотографування криміналістичних об'єктів (людей, трупів, предметів) проводиться з метою подальшого їх ототожнення, криміналістичної реєстрації та розшуку. Фотокартки виготовляють щодо природної величини криміналістичного об'єкта у співвідношенні 1:7. У повний зріст особа фотографується у масштабі 1:20 природної величини. Принципи цього фотографування дають змогу точно і повно фіксувати ті ознаки, що згодом дозволять ідентифікувати об'єкт.

При впізнавальному фотографуванні особи проводять два види фотозапису: у фас (спереду) і у профіль (збоку). Останнім часом у криміналістиці поширилося поняття визначення форми обличчя анфас: кругле; квадратне; прямокутне; трикутне, повернуте кутом вниз; трикутне, повернуте основою вниз; овальне.

Для криміналістичної реєстрації злочинців їх фотографування проводять у правий профіль. Однак при фотографуванні невпізнаних трупів доцільно зафіксувати обличчя і в правий, і в лівий профіль. Правила впізнавального фотографування передбачають, що фотографована особа має бути на нейтрально сірому фоні та рівному освітленні, без головного убору, окулярів, а голова — у вертикальному положенні. Бажано також фотографування особи проводити в стані 3/4 повороту праворуч, на весь зріст.

Перед упізнанням трупа потрібно за допомогою судового медика провести поновлення зовнішнього вигляду потерпілого (реставрація, туалет трупа). При цьому потрібно відкрити потерпілому очі (зафіксувати з допомогою спеціального липкого матеріалу нижні й верхні повіки), помити обличчя, обробити його косметичними засобами, причесати волосся.

Вимірювальне фотографування застосовується з метою визна-

чення за певних умов реальних розмірів об'єктів та відстані між ними з використанням фотограмметричних методів (прикладна фотограмметрія). Відповідні способи фотографування поширені в геодезії, картографії, геології, військовій справі. Методи вимірювального фотографування запроваджено в криміналістику. Це, зокрема:

масштабне фотографування з лінійним та глибинним вира
зом величини у співвідношенні до стандартних величин;

стереофотограмметричне фотографування.

Глибинний масштаб є стрічковий та квадратний. Для встановлення істинно реальних величин, зафіксованих на позитивах об'єктивів, фотографії потрібно дешифрувати — визначити математичні залежності між зображенням дрібних позначень на фотографіях та закріплених об'єктах.

Сутність масштабного фотографування полягає в тому, що при належному освітленні напередодні відповідної фіксації об'єкта поруч з ним (на одній площині) потрібно покласти масштабну лінійку, яка потім буде чітко зображена на позитиві разом з об'єктом.

Застосування глибинного масштабу передбачає таку закономірність: якщо відстань від об'єкта до фотоапарата відома, то розміри об'єкта можливо вирахувати за його зображенням, і це тому, що зображення зменшується в міру віддалення криміналістичного об'єкта від об'єктива фотоапарата. А за спеціально розробленими формулами можна вирахувати зменшення криміналістичного об'єкта.

Використання стрічкового масштабу полягає в тому, що криміналістичний об'єкт фотографується з масштабною стрічкою. Таку стрічку розміщують у глибину від фотоапарата, паралельно осі його об'єктива.

Фотографування криміналістичного об'єкта з використанням квадратного масштабу передбачає, що відповідний масштаб (контрастно пофарбований аркуш картону) необхідно помістити в кадр з фрагментом, кратним фокусній відстані об'єктива. Розташування квадратного масштабу має бути таким, щоб він був у центрі кадру. Отримані таким методом позитиви дешифруються за спеціальними формулами. При цьому на позитиви наноситься координатна сітка. Провести дешифрування надто складно. З цих причин квадратний масштаб не набув поширення при застосуванні фотографування при провадженні слідчих дій.

Монофотограмметричне фотографування також використовується для визначення розмірів сфотографованих криміналістичних об'єктів і відстаней між ними за окремими (одиночними) позитивами. При цьому застосовуються мірні позначки, що роз-

ставляються на ділянці, яка фотографується. Розмір криміналістичного об'єкта визначається за його фотографією — зображенням мірних позначок, що базується на залежності величини їх зображень від відстані фотографування. Модифікації монофо-тограмметричного методу фотографування є різними. Найчастіше вони використовуються в діяльності правоохоронних органів європейських держав, при автотранспортних подіях, різних катастрофах.

Стервофотографування за можливості застосовується суб'єктами криміналістичної діяльності при огляді місця події та окремих предметів, відтворенні обстановки і обставин події. І хоч чинне кримінально-процесуальне законодавство є недосконалим і не передбачає можливості застосування фотографування при проведенні інших слідчих дій, на практиці відповідна фіксація використовується (у тому числі стереофотографування) у процесі впізнання, обшуків, очних ставок, а також при проведенні експертних досліджень. Стереофотографування також застосовуються з метою визначення розмірів об'єктів, відстаней між ними. Стереофотографування базується на властивості зору формувати зображення об'єкта на основі двох різних зображень, що надходять одночасно від правого і лівого ока і забезпечують просторове сприйняття об'єктів у трьох вимірах. Звичайним фотоапаратом стереофотографування виконати неможливо, його проведення є реальним за умови застосування спеціальних апаратів та стерео-насадки (частина апарата).

продолжение
--PAGE_BREAK--

Фіксація об'єктів за допомогою стереофотографування передбачає, що умови фотографування мають бути однакові, а апарат потрібно переміщувати за лінією горизонту після першого фото-запису на базову відстань 65 мм. Зафіксовані об'єкти за таких умов можна оглянути, використовуючи фільтри — окуляри, спеціальні стереоскопи (стаціонарні — непересувні та пересувні) тощо.

Стереофотографування має нові розробки. Так, використовуючи спеціальну фотоплівку, також можна проводити стереофотографування, а його позитиви розглядати без використання фільтрів — окулярів та спеціальних стереоскопів. Одним із методів нових розробок стереофотографування із застосуванням спеціальної плівки є лінзово-растровий. Позитиви з такої фотоплівки матеріалізуються за допомогою двох об'єктивів, розміщених один від одного на певній стандартній відстані. Стереоскопічний ефект буде утворюватися при огляді позитива (фотографії) обома очима.

Макрофотографування є способом отримання зображень малих об'єктів у натуральну величину або зі збільшенням без вико-

ристання мікроскопа. Криміналістичними об'єктами макрофотографування, як правило, є сліди на стріляних гільзах, кулях, сліди знарядь зруду, сліди папілярних візерунків пальців рук. Макрофотографування має відповідати певним правилам, сутність яких залежить від конструктивної особливості спеціального фотоапарата. Макрофотографування можна проводити і звичайним фотоапаратом з послуговуванням подовжувальних кілець, макроприставок. Так, криміналістичний об'єкт необхідно розташовувати на незначній відстані від фотооб'єктива, а фотоплівка у фотоапараті (електронний перетворювач) має бути на відстані, більшій ніж при звичайному фотографуванні. Макрофотографування може проводитися зі звичайним фотоапаратом, але з фотооб'єктивами, призначеними для макрофотографування. Фіксуючи хід і результати огляду місця події за допомогою макрофотографування, криміналісти використовують подовжувальні кільця, комплекти яких входять у спеціальні набори. Застосування спеціального набору в комплекті або його частин передбачає збільшення відстані від криміналістичного об'єкта до фотоплівки, а це, у свою чергу, потребує збільшення освітлення об'єкта.

Телезапис — це спосіб отримання зображень криміналістичних об'єктів, віддалених у необхідному масштабі із застосуванням дов-гофокусних об'єктивів. Телезапис у процесі розслідування кримінальної справи про злочин може використовуватися при проведенні найрізноманітніших за своїм процесуально-криміналістичним характером слідчих і оперативно-розшукових дій: наприклад, при затриманні злочинця в місцях скупчення людей (стадіони, місця парадів, демонстрацій тощо), а також, коли криміналістичний об'єкт (предмет) знаходиться на значній відстані й доступ до нього при огляді місця події утруднений. Телезапис проводиться телеоб'єктивами МТО-500 та ін.

Репродуктивне фотографування — це відтворення текстів, фотографій, схем, документів, виконаних на рівній площині. Репродуктивне фотографування може бути виконано чотирма основними способами:

звичайним фотоапаратом або за допомогою спеціального
репродуктивного устаткування;

електрофотографічним методом (ксерокс);

без застосування фотоапарата, рефлексним методом з вико
ристанням спеціального фотопаперу;

електронним методом отримання зображень (скануючі при
строї, цифрові фотоапарати).

/>Прийоми фотографування

Прийомами фотографування є сукупність правил, що дозволяють якісніше, ефективніше використовувати різні методи (способи) при відповідних видах фотозапису криміналістичних об'єктів. Фотографування криміналістичних об'єктів можна класифікувати на: орієнтуюче, оглядове, вузлове і детальне. Послідовність фотографування ходу і результатів слідчої дії залежить від двох чинників — процесуальної форми, визначеної в кримінально-про-цесуальному законодавстві, та обраної криміналістичної тактики. Орієнтуюче фотографування проводиться з метою фіксації загального виду місця події. Орієнтуюче фотографування можна проводити також з використанням методу панорамування. Метод панорамування є одним із методів криміналістичної фотографії, що застосовується для фотофіксації об'єктів, які мають протяжність або великі розміри, і здійснюється шляхом фотографування об'єкта частинами з наступним монтажем відбитків у цілісну панораму. Панорамування як метод криміналістичного фотозапису називають також панорамною фотографією. Отже, панорамна фотографія є способом фотографування великих у площині об'єктів, у тому числі декількох взаємопов'язаних зображень об'єкта — панорами, якщо об'єкт відповідно до масштабів не вміщується в межах кадру.

Оглядове фотографування передбачає фіксування з різних боків самого «місця події» без навколишньої обстановки з урахуванням конкретних умов. З урахуванням конкретної ситуації при оглядовому фотографуванні можливе застосування вимірювальних способів фотозапису.

Вузлове фотографування — вид криміналістичного фотографування, призначений для фіксації найважливіших у кримінальному відношенні об'єктів обстановки місця події. При вузловому фотографуванні фіксація криміналістичних об'єктів — слідів, предметів, проводиться в їх груповому, комплексному накопиченні та просторовому розташуванні. Це означає, що від кількості криміналістичних об'єктів, їх розміщення залежить кількість вузлових фотографій. Використання способів криміналістичного фотографування при вузловому зніманні — необмежене.

Детальне фотографування — особливий вид фотографування, що застосовується суб'єктами криміналістичної діяльності при провадженні слідчих дій відповідно до встановленої кримінально-процесуальної форми з метою фіксації окремих слідів та інших важливих особливостей місця події. Детальне фотографування необхідно проводити з використанням масштабних лінійок та інших пристроїв. Це дасть можливість об'єктивно встановити реальні розміри зафіксованого об'єкта.

Особливості застосування відеозапису

Чинне кримінально-процесуальне законодавство передбачає, що фіксація ходу і результатів слідчих дій можлива також із застосуванням відеозапису. Використання відеозапису при проведенні слідчих дій дозволяє деталізовано зафіксувати зорову (візуальну) і звукову інформацію щодо процесу і наслідків слідчої дії. Зміст і форми зафіксованої відеозаписом інформації певною мірою є об'єктивним носієм даних про обставини, що стосуються кримінальної справи про злочин. Зокрема, проблема психолого-кримі-налістичного спрямування — емоційний стан учасників і суб'єктів криміналістичної діяльності. Для відеозапису проведення слідчої дії на практиці в основному застосовуються відеокамери іноземного виробництва для побутового призначення.

Органи досудового слідства мають право, застосовуючи технічні засоби для фіксації слідчих дій, залучати з цією метою спеціаліс-та-оператора, не заінтересованого в результатах справи. Тобто, застосування відеозапису як додаткового засобу фіксації слідчої дії є правом, а не обов'язком слідчого. Учасники слідчої дії до її початку попереджаються про застосування відеозапису, що зазначається в протоколі. Перед проведенням слідчої дії, перебіг і результати якої будуть фіксуватися з використанням відеозапису, потрібно розробити її план, тобто систему організаційних, процесуальних і тактичних рішень. У цьому плані необхідно:

визначити за можливості об'єкти, які потрібно буде зафіксу
вати;

передбачити підготування відеоапаратури, відеокасет тощо;

зазначити потребу в імовірному використанні іншої криміна
лістичної техніки;

занотувати необхідність підготовки манекенів, макетів зброї,
знарядь вчинення злочину, інструментів, автотранспорту.

Навіть з урахуванням слідчої ситуації суб'єкт криміналістичної діяльності не в змозі в повному обсязі передбачити ймовірно можливий хід слідчої дії. Особливо це стосується процесу відтворення обстановки і обставин події з метою перевірки й уточнення результатів допиту підозрюваного, обвинуваченого.

Так, при розслідуванні кримінальної справи, порушеної за фактом умисного вбивства працівника охоронної фірми П., який зник з невідомих причин, було допитано як підозрюваного К. У процесі допиту К. зізнався, що в групі з іншою особою за попередньою змовою на замовлення вчинив умисне вбивство П. Підозрюваний К. погодився показати місце вчинення злочину та місце в парку, де заховано труп потерпілого. Слідчий склав детальний план відтворення обстановки і обставин події із застосуванням відеозапису,

4 5-12

/>разом зі спеціалістом запланував прийоми запису. Але при виконанні згаданої слідчої дії труп потерпілого не виявили, а зафіксована відеозаписом інформація про емоціональний стан підозрюваного дозволила зробити правильний висновок, що останній розповідав правду. Це дало можливість згодом встановити, що організатор злочину труп потерпілого переховав.

Отже, завчасно передбачити можливий хід слідчої дії надто складно, проте застосування відеозапису суттєво сприяє швидкому і повному розкриттю злочинів.

Початок фіксації будь-якої слідчої дії при застосуванні відеозапису має розпочинатися одночасно з першої фази реального вияву відповідної криміналістичної діяльності, узгодженої з чинним кримінально-процесуальним законодавством. Це означає, що початкове місце проведення слідчої дії (наприклад, при проведенні відтворення обстановки та обставин події — кабінет слідчого) і є початковим місцем застосування відеозапису для її фіксування. У разі необхідності хід слідчої дії може послідовно тривати зі зміною місця у просторі відповідно до подій злочину та інших обставин, що підлягають доказуванню.

Так, зокрема, при проведенні огляду місця події (приміщення, місцевості), виявляючи сліди злочину та інші речові докази, з'ясовуючи обстановку злочину, а також інші обставини, які мають значення для справи, потрібно діяти поетапно, застосовуючи певні прийоми і методи (концентричний, ексцентричний, фронтальний).

Зрозуміло, що така специфічна криміналістична діяльність передбачає необхідність певного пересування у просторі, а отже, і фіксації із застосуванням відеоапаратури відповідної візуальної інформації. Відеозапис потрібно розпочинати з робочого (дослідницького) етапу огляду місця події. Однак у практиці трапляється, коли відеозапис доцільно застосовувати до закінчення події — масових заворушень, пожеж, терористичних актів. Отож, на початку слідчої дії її фіксацію потрібно розпочинати з панорамного зображення всіх суб'єктів і учасників криміналістичної діяльності (слідчий, спеціаліст, поняті, підозрюваний, перекладач та ін.).

Проте цей прийом відеозапису не може бути застосований при пред'явленні особи для впізнання та проведенні інших слідчих дій. Потім неодмінно має бути зафіксовано великим планом особа, яка проводить слідчу дію (слідчий, начальник слідчого відділу, прокурор). Зазначений суб'єкт криміналістичної діяльності має чітко, голосно назвати свою посаду, прізвище, ім'я, по батькові, число, місяць, рік і час, місце перебування, а також повідомити, яка слідча дія проводиться і в якій кримінальній справі. У подальшому він

послідовно називає кожного з учасників слідчої дії, роз'ясняючи йому права і обов'язки. Спеціаліст-оператор у цей час консеквентно фіксує учасників слідчої дії великим планом, а потім — навколишню обстановку.

Перерви у відеозаписі при відтворенні обстановки і обставин події є цілком закономірними. Однак у протоколі слідчої дії обов'язково зазначається час перерви і поновлення відеозапису.

Особа, яка проводить слідчу дію, має вголос коментувати виявлені сліди, інші речові докази, а також обставини, які мають значення для кримінальної справи, указуючи місце і спосіб їх виявлення, окремі та загальні ознаки, способи фіксації та вилучення. Одночасно потрібно також прокоментувати місце розташування слідів. Належна інформація має бути також зазначена в протоколі.

Після того, як проведено відеозапис всіх етапів слідчої дії, він демонструється в кабінеті слідчого чи в іншому місці всім її учасникам, про що зазначається в протоколі. Відеозапис поновлюється. Особа, яка проводить слідчу дію, звертається до інших суб'єктів та учасників криміналістичної діяльності, ставить їм запитання щодо відповідності ходу і результатів слідчої дії змісту відеозапису, запитує, чи мають вони зауваження та доповнення. Запитання особи, яка проводить слідчу дію, і відповіді її учасників фіксуються за допомогою відеозапису. Зауваження і доповнення зазначаються в протоколі. Не виключено, що слідчий прийме рішення провести повторну (додаткову) слідчу дію. Однак відеозапис слідчої дії завершується переважно записом відповідей її учасників на запитання слідчого.

У протоколі обов'язково зазначаються час початку і закінчення слідчої дії та відеозапису. Відеокасету потрібно запакувати у спеціальний конверт, вона є додатком до протоколу слідчої дії. У подальшому при розслідуванні кримінальної справи про злочин, у разі необхідності, відеозапис проведення слідчої дії може бути використаний для психолого-криміналістичного впливу на учасників криміналістичної діяльності.

Процесуальний візуальний показ указаних відеозаписів підозрюваним, обвинуваченим, свідкам, потерпілим позитивно діє на них, обумовлюючи об'єктивність, правдивість. Це сприяє швидкому і повному розкриттю та розслідуванню злочинів. Про таке використання відеозапису зазначається в протоколі проведення відповідної слідчої дії, наприклад, у протоколі допиту підозрюваного. Якщо матеріали відеозапису проведення слідчих дій не є самостійним джерелом доказів, то випадкові відеозаписи вчиненого злочину, навпаки, є речовими доказами, а отже, і процесуальними джерелами доказів.

продолжение

--PAGE_BREAK--499

§ 10. Криміналістична габітологія та реєстрація

Поняття і значення криміналістичної

габітології (габітоскопії) як галузі

криміналістичної техніки

Криміналістична габітологія (лат. сгітеп — злочин + НаЬііиз — зовнішній вигляд людини, її будова тіла + гр. Іо§оз — вчення) — це галузь криміналістичної техніки, що ґрунтується на засадах анатомії, антропології, біології й охоплює систему теоретичних положень про зовнішні ознаки людини, а також сукупність методів і науково-технічних засобів, що забезпечують збирання, дослідження і використання відповідних ознак для ототожнення особи.

Отже, серед криміналістів нині є загальновизнаним, що габітологія вивчає сліди — ознаки зовнішньої будови людини та їх використання в процесі досудового та судового слідства. Однозначного підходу щодо використання терміна «габітологія» не існує. Криміналісти застосовують також термін «габітоскопія».

Криміналістична габітоскопія (лат. сгітеп — злочин + НаЬНиз — зовнішній вигляд людини, її будова тіла + гр. зсорео — розглядати) — це криміналістичне вчення про ознаки зовнішнього вигляду людини, їх матеріальних та ідеальних відображень, про методику використання цих ознак при встановленні фактів, що мають значення для провадження досудового слідства в кримінальних справах про злочини та їх попередження. Як бачимо, габітоскопія вивчає криміналістичне ототожнення людини за ознаками зовнішності, є галуззю криміналістичної техніки, що охоплює вивчення, систематизацію, оцінку ознак зовнішності з метою застосування прийомів і методів ідентифікації особи.

Що стосується історичного аспекту проблеми, то, наприклад, на початку 90-х років минулого століття в підручнику з криміналістики був передбачений спеціальний розділ «Криміналістичне ототожнення людини за ознаками зовнішності». Ототожнення особи за ознаками зовнішності можливе тільки тому, що кожна людина наділена від природи неповторною сукупністю ознак зовнішності, і ці ознаки притаманні тільки цій людині на відповідному етапі її розвитку. Зміни в зовнішності людини можуть трапитися з різних причин, у тому числі умисно.

Людина наділена даними, що забезпечують її життєдіяльність, їх можна класифікувати за трьома видами: фізичні, біологічні, соціальні. Це означає, що людині притаманні відповідно три види

100

слідів. Отже, на місці події людина (злочинець, потерпілий, свідок) залишає сліди, які мають інформацію про неї.

Фізичні дані характеризують будову тіла людини.

Біологічні дані характеризують функціональну діяльність лю
дини як біологічного механізму в соціальному середовищі.

Соціальні дані характеризують людину як суб'єкта правовід
носин, суспільних відносин.

Фізичні дані людини, у свою чергу, є двох видів: зовнішні (анатомічні) і внутрішні (структурні). Зовнішні (анатомічні) дані характеризують будову тіла людини (голови, обличчя, рук, ніг, зубів, шкіряних покривів та ін.). Внутрішні (структурні) дані характеризують зовнішню будову тканин, органів, різних виділень людського організму.

Біологічні дані людини є трьох видів: динамічні, голосові й мовні. Динамічні дані означають рухові навички, що проявляються під час руху людини, в індивідуальній каліграфії, при жестикуляції, у голосі, манері поведінки. Голос — дані людини, джерело звукових слідів. Завдяки голосу можна формувати індивідуальні комплекси ознак — ідентифікувати людину за голосом, звуковою мовою. Мова — дані людини, що є засобом спілкування з іншими. Криміналістами досліджується усна і письмова мова.

Соціальні дані людини характеризують її як особу. Усі соціальні дані можна об'єднати в окремі класи: персонографічні, психофізіологічні, психічні, світосприймальні, виробничо-ділові, морально-побутові.

Персонографічні дані — прізвище, ім'я, по батькові, стать, дата народження, місце народження, національність тощо.

Психофізіологічні дані характеризують:

стан людини — веселість, збудливість, пригніченість;

тип нервової діяльності людини — сангвінік, холерик, флег
матик, меланхолік;

3)фізичні вади людини — глухота, сліпота, різні каліцтва.
Психічні дані є сталими душевними якостями індивіда, що набу-

ваються в процесі життєдіяльності, виховання та самовиховання — відчуття, сприймання, увага, пам'ять, почуття, мовлення, уява, мислення, воля. Система психічних даних може впливати на темперамент та характер людини, її психічні якості: енергійність, рішучість, запальність, мужність, сміливість, працьовитість тощо.

Світосприймальні дані характеризують духовне, ідейне обличчя людини (ідейність, принциповість, вірність). Вони дозволяють визначити: заангажованість, вподобання особи, прихільність до певних ідей, ідеології; переконання, погляди, дотримування певних принципів; стійкість і незмінність у своїх почуттях, відносинах, у виконанні обов'язків, повинності.

101

/>Виробничо-ділові дані характеризують ставлення людини до праці: працездатність, ощадливість, марнотратство, безгосподарність, жадібність, користолюбство. Виробничо-ділові дані визначають властивість особи, спроможність виконувати певну діяльність, також її психічний стан і позитивні та негативні моральніриси. Виробничо-ділові дані як психологічні установки орієнтують особу до здійснення певних дій, живлять її прагнення.

Морально-побутові дані характеризують людину в побуті, сім'ї, малому колективі. Це показники системи норм і принципів поведінки особи у ставленні до членів сім'ї, родини, іншої малої соціальної групи. Відповідні показники стосуються міцних зв'язків між указаними членами суспільства або навпаки. Це, зокрема, єдність цілей, міжособистісних, ідейних, ділових, організаційних стосунків, високий рівень спілкування. Згуртовуючим фактором морально-побутових даних, що характеризують особу в побуті, сім'ї, малому колективі, є мета — передбачення в її свідомості результату, на здобуття якого спрямована належна діяльність.

Ознаки і дані зовнішності є головним компонентом криміналістичної габітології, їх потрібно віднести до фізичного виду габі-тологічної характеристики. Зовнішній вигляд людини завжди використовувався для її розшуку і ототожнення. При цьому суб'єкти криміналістичної діяльності брали до уваги зовнішні ознаки і дані людини. Зовнішні ознаки людини поділяють на анатомічні та внутрішньоструктурні.

Анатомічні ознаки людини — це природжені її особливості (розмір і розташування окремих частин тіла). Кожна група об'єктів дослідження становить підрозділ криміналістичної габітології: дактилоскопія (гр. а'акіііоз — палець), дентоскопія (лат. йепіо — зуби), дермоскопія кримінальна (лат. Легша — шкіра).

Отже, криміналістична габітологія вивчає: габітоскопію — вчення про зовнішність, дактилоскопію, дентоскопію, криміналістичну дермоскопію обличчя. У процесі становлення та розвитку криміналістики як науки ознаки зовнішності людини піддавалися класифікації. Розроблялася методика опису ознак.

Спеціальну термінологію для позначення ознак зовнішності вперше дослідив і запропонував французький криміналіст А. Бер-тільон. Він назвав її «словесний портрет», запропонував описувати анатомічні ознаки, характеризуючи зовнішню будову тіла, фізіологічну діяльність.

У даний час у практичній діяльності ознаки «словесного портрету» використовуються як система опису свідками і потерпілими зовнішності підозрюваного у вчиненні злочину з метою його впізнання (ідентифікації) та затримання. Так, за «словесним портре-

том» (див. рис. 55) розшукується виконавець убивства на замовлення 35 літнього киянина Олександра X., яке було скоєно 24 травня 2004 року біля спорт-комлексу «Схід» у Дарницькому районі м. Києва. Підозрюваний — чоловік віком 35—40 років, зріст близько 170 см, міцної статури, обличчя коловидне «червоного» кольору, волосся чорне, коротке, очі темні, ніс і губи середні. Був одягнений у джинси чорного кольору, такого ж кольору куртку з синіми

вставками.

Найбільш повну класифікацію ознак зовнішності людини зробив у 1976 р. П. П. Цвєтков. Вчений класифікував ознаки зовнішності людини на три групи:

загальнофізичні — стать, вік;

демографічні — тип раси, національність;

анатомічні — зріст, статура, угодованість, голова, волосся, об
личчя, шия, плечі, груди, спина, руки, ноги.

Кожна група ознак має більш детальну класифікацію.

продолжение
--PAGE_BREAK--§11.Криміналістичне дослідження
°чписьма

У Поняття криміналістичного дослідження
іписьма

Криміналістичне дослідження письма — це галузь криміналістичної техніки, яка вивчає завдяки ретельному науковому розгляду закономірності письма, процес його дослідження, можливість ідентифікації людини за індивідуальною каліграфією та вирішує інші завдання індивідуально-каліграфічної експертизи.

До закономірностей письма відносять: питання формування, розвитку і функціонування письмової мови, індивідуальної каліграфії, а також розробку методів їх дослідження. Письмо — це засіб фіксації й зберігання думки людини за допомогою спеціально створених умовних графічних знаків, який походить від її звукового мовлення і є основним способом спілкування.

1/>Чемерис И. Киллер расстрелял свою жертву на глазах у детей / Сегодня.-25 мая 2004.- С. 2.

102

103

/>Існує поняття «писемна мова». Вважається, що писемна мова — це діяльність людини, опосередкована системою графічних і мовних знаків. Крім того, є визначення «писемної мови» як розумової і фізичної діяльності людини за допомогою різних розділів мови (синтаксису, орфографії, лексики, стилістики, пунктуації).

Письмо як засіб фіксації думки людини неможливе без індивідуальної каліграфії. Отже, індивідуальна каліграфія (лат. іпйі\ійи-ит — неподільне + гр. каііщгарИіа — гарне писання, краснопис) — стиль написання, що виражений у формі рухів, які реалізуються в рукописі і залежать від набутих особою письмово-рухових навичок, їх розвитку. Індивідуальна каліграфія в широкому розумінні — це зафіксована в рукописі, характерна для кожного, хто пише, й основана на його письмово-рухових навичках система рухів, за допомогою яких виконуються умовні графічні знаки.

Викладене дає підстави дійти висновку, що криміналістичне дослідження письма поширюється на два основних напрямки ознак — ознаки письмової мови (мовні та інтелектуальні звички, досвід) і ознаки каліграфії (графічне виконання письмових знаків). Комплекси ознак обох напрямків (від значення та об'єму) класифікуються на загальні й окремі.

Характеристика ознак письмової мови

Як уже зазначалося, зміст письма, рівень володіння писемною мовою формуються за загальними та окремими ознаками письмової мови. Загальні ознаки письмової мови визначають її фронтально, характеризуючи ступінь розвитку: стилістичних, лексичних звичок особи, граматичних навичок.

У даному разі загальні ознаки письмової мови особи уточнюють відповідний спосіб її дії та навіть свого роду манеру поведінки, що стала постійною. Стилістичні навички особи характеризуються ознаками, що визначаються стилем (способом) викладення письмової мови та її побудовою в цілому. Стиль письмової мови поділяється на: офіційно-діловий, науковий, виробничо-технічний, публіцистичний, літературно-художній, побутовий.

Офіційно-діловий стиль письмової мови використовується в діяльності представників органів державної влади при написанні різних документів. Науковий стиль письмової мови залежить від виду системи знань (галузі), де вона застосовується. Для кожної системи знань властиві своя термінологія, словосполучення і т. ін. Виробничо-технічний стиль письмової мови в кожній галузі також характеризується специфічними мовними особливостями (термінами і словосполученнями). Це залежить від роду занять, трудової

104

діяльності особи. Публіцистичний стиль письмової мови використовується у засобах масової інформації.

Літературно-художній стиль письмової мови пов'язаний з діяльністю в галузі художньої літератури. Відповідний стиль вживається при написанні художніх творів. Побутовий стиль письмової мови використовується в щоденному спілкуванні людей, характеризується місцевим різновидом загальнонародної мови — діалектами та наріччями.

Ознаки побудови письмової мови в цілому утворюють її загальну конструкцію, яку ще називають архітектонікою, до якої можна віднести, зокрема, питання наявності логічного зв'язку в тексті, або, навпаки,— відсутність такого зв'язку та ін.

Загальна побудова письмової мови визначається такими ознаками:

повнотою, послідовністю і правильністю висвітлення думки;

переважаючим типом речень;

наявністю або відсутністю абзаців;

наявністю скорочень, виправлень;

виділенням (акцентуванням) різними способами головних
положень — іншим шрифтом, розрядкою, підкресленням тощо;

використанням у тексті дужок, трьох крапок, знаків оклику,
знаків запитань.

Ступінь розвитку лексичних звичок особи характеризується досить специфічними механізмами. Так, загальний словниковий запас автора кожного тексту — це ступінь розвитку його лексичних звичок, які визначаються лексичними ознаками.

Останні можна класифікувати за декількома видами. До першого виду лексичних ознак належать слова загальнонародної мови, які використовує автор тексту; до другого виду — слова, що в сукупності становлять різновиди діалектів; а до третього — слова, що обмежені у вживанні та використовуються лише окремими соціальними групами. Це, зокрема: діалектизми, професіоналізми, арготизми, вульгаризми, архаїзми, неологізми, варваризми, екзотизми, жаргонізми.

Граматичні навички є частиною загальних ознак письмової мови. Письмо особи характеризується ступенем розвитку її граматичних навичок, володінням українською мовою. Грамотність у автора рукописного тексту може бути високою, середньою й низькою, залежно від кількості допущених помилок.

Письмова мова має окремі ознаки, вони проявляються у навичках, притаманних виконавцеві рукописного тексту. Такі окремі ознаки мають вияв у її індивідуальних лексичних, граматичних та стилістичних звичках.

Лексичними індивідуальними навичками можуть бути: неправильне вживання слів, словосполучень; повторення одних і тих

105

/>/>самих слів; вживання непотрібних (зайвих) слів; неправильне використання фразеологізмів; ознаки авторської лексики (вживання професіоналізмів тощо).

До граматичних індивідуальних навичок виконавця тексту може бути віднесено: повтор однорідних орфографічних і пунктуаційних помилок, неправильне вживання дієслів, займенників, прислівників, дієприкметників, прикметників тощо.

Стилістичними індивідуальними навичками є: стиль викладення, характерні схеми побудови письмової мови, наголос тощо, тобто те, що властиво безпосередньому виконавцеві рукописного тексту.

Криміналістичне дослідження індивідуальної

каліграфіїн

Індивідуальна каліграфія — зафіксована в рукописі, характерна для кожного, хто пише, й основана на його письмово-рухових навичках система рухів, за допомогою яких виконуються умовні графічні знаки.

Кожній особі притаманні свої особливості письмово-рухових навичок, які зберігаються, як правило, впродовж усього життя. Індивідуальна каліграфія має загальні та окремі ознаки.

Загальними ознаками індивідуальної каліграфії є прикмети, що характеризують просторову орієнтацію рухів, віддзеркалюють ступінь і характер утворення письмово-рухових навичок, а також структуру рухів за траєкторією.

До загальних ознак індивідуальної каліграфії входять такі складові:

розміщення тексту в цілому;

розміщення самостійних фрагментів (заголовків, підписів
тощо);:.., .,

відсутність або наявність полів;.,;. .

форми лінії письма в рядку (пряма, вигнута); ..;

розміщення рухів при виконанні розділових

продолжение
--PAGE_BREAK--знаків, інтервал
між розділовими знаками;• Ч

розмір нового рядка;; ?і .-… о,-; , •'.!•

розмір інтервалу між рядками;; » ,/,..:

розмір інтервалу між словами;..

розміщення лінії письма щодо бланкового рядка;

позиція рядка щодо горизонтального зрізу аркуша;.

позиція знаків переносу на лінії рядка.'....

1Криминалистика: Учебник / Под. ред. А. Г. Филиппова.- М: Спарк, 2000.-С. 133-134.

106

Перелічені загальні ознаки індивідуальної каліграфії характеризуються її виробленістю і ступенем складності рухів при виконанні окремих знаків, а також фронтальною конструкцією. Вони віддзеркалюють ступінь і характер сформованості каліграфічно-рухових навичок конкретної особи. Індивідуальна каліграфія може бути маловиробленою, добре виробленою і високовиробленою.

Ступінь складності рухів визначається залежно від рівня володіння письмово-руховими, технічними і графічними навичками при виконанні письмових знаків. Відповідно до цього індивідуальна каліграфія може бути простою, спрощеною, ускладненою.

Загальні ознаки індивідуальної каліграфії за траєкторією руху визначаються формою, напрямком, нахилом, розміром і розгоном.

Зв'язність, складність індивідуальної каліграфії — це здатність виконати без відриву певну кількість письмових знаків. Індивідуальна каліграфія за ознаками зв'язності є суцільною і висо-козв'язаною.

Натиск індивідуальної каліграфії — розподіл зусиль при виконанні письмових знаків. За ознаками натиску розрізняють індивідуальну каліграфію зі слабким натиском, середнім, сильним.

Окремі ознаки індивідуальної каліграфії формують особливості виконання письмових знаків, їх елементів особою-виконавцем рукописного тексту. До окремих ознак індивідуальної каліграфії відносять: форму рухів; спрямованість рухів; протяжність рухів; зв'язність (складність) письмових знаків; кількість рухів; послідовність рухів; складність рухів.

Саме завдяки окремим ознакам індивідуальної каліграфії можна, як правило, установити конкретного виконавця рукописного тексту. І це тому, що окремі ознаки індивідуальної каліграфії мають високий ступінь стійкості. Вони залишаються впродовж життя людини незмінними, однак з об'єктивних або суб'єктивних причин можуть піддаватися деяким змінам. Причому деякі зміни індивідуальної каліграфії можуть відбуватися внаслідок умисних дій виконавця або природних змін. У першому випадку особа — виконавець рукописного тексту маскує свою індивідуальну каліграфію, використовуючи для цього такі форми, як: написання тексту друкованим шрифтом, написання тексту іншою рукою, підроблення індивідуальної каліграфії іншої особи. У другому випадку індивідуальна каліграфія змінюється в основному з природних причин, і виконавець рукописного тексту не докладає для цього спеціальних зусиль. Указаний вид зміни індивідуальної каліграфії все ж має два підвиди, це:

1) зміна особою індивідуальної каліграфії з причин, обумовлених зовнішніми обставинами;

107

/>/>/>2) зміна особою індивідуальної каліграфії з причин внутрішнього її стану.

До першого підвиду зміни індивідуальної каліграфії можна віднести, наприклад, написання рукописного тексту в незвичайних умовах (під час руху в громадському транспорті, незвичайний пишучий інструмент або матеріал, на якому здійснюється напис, недостатнє освітлення тощо).

До другого підвиду зміни індивідуальної каліграфії можна віднести: хворобливий стан виконавця рукописного тексту, стан його сп'яніння, вікові особливості тощо.

Установлення виконавця документа

При розслідуванні злочину правильне описання рукописного документа у відповідному протоколі огляду суттєво впливає на встановлення його виконавця. Послідовність описання документа така. Спочатку потрібно вказати назву рукописного документа (довідка, лист тощо), дату його написання і номер. Потім необхідно зазначити місце виявлення документа, а також матеріал, на якому він виготовлений (папір, тканина тощо), його розмір, колір, наявність пошкоджень, забруднень тощо. Далі вказується характеристика тексту (розташування), колір фарбника, початок тексту документа та його закінчення, характеристика загальних і окремих ознак, наявність підписів, печаток, штампів. Бажано при огляді документа застосувати фотографування, кіно-, відеозапис.

Серед інших дій слідчого щодо встановлення виконавця рукописного документа важливе значення має призначення і проведення судової експертизи індивідуальної каліграфії. Судова експертиза індивідуальної каліграфії — вид криміналістичної експертизи, що досліджує рукописні тексти, цифрові записи, підписи з метою вирішення ідентифікованих (установлення виконавця тексту або підпису) та діагностичних завдань. У разі потреби слідчий має право винести постанову про вилучення або відібрання зразків індивідуальної каліграфії, необхідних для експертного дослідження. Відібрання таких зразків фіксується в протоколі. Вилучаються «вільні» зразки рукописних текстів у процесі виїмки. І це тому, що такі рукописні тексти утворені належною особою в часі до порушення відповідної кримінальної справи. Відібрання ж зразків індивідуальної каліграфії в певної особи здійснюється відповідно до постанови слідчого про відібрання таких зразків (експериментальних).

Судова експертиза індивідуальної каліграфії вирішує такі питання:

1) хто з указаних у постанові осіб виконав рукописні записи (підписи в документі), що досліджуються;

108

хто виконав підпис від імені певної особи;

особа якої статі виконала рукописний текст;

в яких умовах, звичних чи ні, виконано текст;

чи не виконано рукописний текст перекрученою (спотворе
ною) індивідуальною каліграфією;

чи є автором документа конкретна особа;

які характерологічні дані автора тексту (професія, рівень гра
матичних навичок, рідна мова тощо).

Важливим реквізитом, що надає документу юридичної сили, є виконаний на ньому підпис. Особа, яка підроблює підпис, намагається перш за все відтворити зовнішню подібність підпису, що підробляється, з підписом-зразком. При цьому використовуються наслідування індивідуальної каліграфії та підпису особи, від імені якої він виконується, а також певні технічні прийоми і пристосування. Виділяють такі види технічної підробки підписів:

попереднє змальовування підпису олівцем з наступним обве
денням;

відтворення підпису через копіювальний папір;

копіювання підпису шляхом тиснення з наступним обведен
ням чорнилом або олівцем;

копіювання підпису шляхом просвічування;

перенесення фарбника з підпису оригіналу на підроблений
документ з допомогою речовин, які мають підвищену копіюваль
ну властивість;

фотомеханічний.1

Однак встановити виконавця документа шляхом проведення відповідної експертизи не завжди можливо, навіть якщо зміст документа піддається частковій зміні (рис. 56).

Підробка підпису встановлюється за наявності двох груп штрихів: первинних та вторинних (виникають після обведення). Виявлення вказаних штрихів можливе при огляді досліджуваних об'єктів за допомогою оптичних засобів та світлофільтрів. Досліджуваний підпис необхідно порівнювати з «вільними» та експериментальними зразками підписів певної особи і таким чином встановлювати збіг загального виду підпису, ступеня виробленості рухів, темпу, розставлення, зв'язності, напрямку лінії підпису та окремих ознак. Нерідко підозри щодо підробки підписів є безпідставними (рис. 57).

Експертним дослідженням встановлено, що підпис від імені Сергієнка Г. П. в заповіті від 29 серпня 1987 р. виконано самим Сергієнком Г. П. Експертне дослідження було проведено старшим науковим співробітником КНДІСЕ В. В. Липовським, який мав досвід експертної роботи 31 рік. При порівнянні даного підпису із

К/>риминалистика/ Подред. А. Н. Васильєва.— М.: Изд-во МГУ, 1980.— С. 195.

109

продолжение
--PAGE_BREAK--ґ

.' •' ТГ~Т

СВІДОЦТВО ШЩ. НАРОДЖЕННЯ

1,2— форми руху при з'єднанні елементів основного штриха «Г» (у верхній частині — кутоподібна, у нижній — петельна);

— літери «Ср» між собою (кутоподібна);

— елементів «р» (кутоподібна);

— літери «р» з наступним штрихом (петельна);

— першого безлітерного штриха з другим (петельна);

— безлітерних штрихів у середній частині підпису (дугова);

— форми руху при виконанні основного елемента «р» (дугова);
9-у верхній частині безлітерних штрихів (дугова);

10, 11 — «а» в зазначених місцях — кутоподібна та

— петельна;

— розташування початку руху при виконанні літери «с» від
носно заключної частини цієї літери;

— відносне розташування нижньої частини основного еле
мента «г» і овалу літери «с» (розміщена нижче овалу);

— довжини руху вертикально і горизонтально при виконанні
рядкової частини літери «р» і наступного безлітерного штриха
(у рядковій частині «Ср» більша).

Рис. 56. Часткова зміна початкового змісту документа. Відповідно

до висновків спеціаліста КНДІСЕ Мороз Т. І., виявити початковий

запис року народження і року отримання свідоцтва № З

на ім'я Воліх Василини Іванівни неможливо

1\ УШ7Г;''

' Рис. 57. Підпис від імені Сергієнка Г. П. в заповіті

від 29 серпня 1987 р. № 787-

зразками підписів Сергієнка Г. П. було встановлено збіг загального виду підпису, ступеня виробленості рухів, темпу (за винятком початкового штриха), розставлення, зв'язності, напрямку лінії підпису і форми її основи, а також таких окремих ознак:

ПО

§ 12. Техніко-криміналістичне дослідження документів

Поняття техніко-криміналістичного "'' дослідження документів. Види дослідження

••«г-

Як відомо, документ (від лат. сіоситепі — повчальний приклад, взірець, доказ) — це матеріальний об'єкт, в якому зафіксовано інформацію про факти, обставини, події, що мають значення для кримінальної справи про злочин. Документи можуть бути: письмовими, фото-, фоно-, кіно-, відеодокументами та ін. Письмові документи є об'єктами техніко-криміналістичних досліджень. Останнім часом окремі вчені такі дослідження називають «криміналістичне документознавство».

Підробка документів порушує нормальну діяльність установ, підприємств, організацій та спричиняє державі, громадськості й окремим громадянам великих збитків. Це означає, що встановлення способу виготовлення документів або наявності в них часткових змін є доволі актуальним і потребує повсякчасного вирішення в усіх сферах суспільного життя, у тому числі при розслідуванні кримінальних та вирішенні цивільних справ.

Коло знань, що становлять сукупність відповідних проблем, утворює предмет судово-технічних досліджень документів, який

111

/>/>не має правового змісту. Це, наприклад, система дій щодо встановлення належності речовини, штрихів у документів до певної групи; однорідності письмової маси, якою написані (надруковані тексти документів), установлення виробника тощо.

Отже, до предмета техніко-криміналістичного дослідження документів відносять питання, що вирішуються фахівцями. Це, зокрема:

визначення способу виготовлення документів у цілому чи їх
окремих частин;

встановлення способу підроблення документа та початково
го його змісту (з багатьох причин документ прочитати неможли
во — текст повністю або частково заляпаний чорнилом, змитий,
вилинялий, вицвів, утратив первісний, природний колір тощо);

вивчення, обстеження матеріалів, з яких виготовлено доку
мент,— папір, тканина, полімерні маси, фарбник, клейкі речовини
та ін.;

дослідження відбитків штампів, печаток з метою визначення
спеціальних дій або системи дій, які дали можливість нанести їх на
досліджуваний документ;

встановлення тотожності відбитків штампів та печаток (іден
тифікація);

ідентифікація засобів, що використовуються для виготовлен
ня документа — принтерів, друкарських машинок, касових апара
тів тощо;

ідентифікація особи за індивідуальною каліграфією, у разі
якщо частина тексту документа виконана рукописом;

визначення давності документа (абсолютної, відносної) або
його окремих фрагментів.

Питання встановлення оригіналу документа або його підробки не входить до предмета дослідження техніко-криміналістичної експертизи, оскільки вони мають виключно правовий характер. Визначення першоджерела документа та його підробки вирішується органами досудового слідства та судом.

Техніко-криміналістичне дослідження документів може бути проведено за постановою органів дізнання, досудового слідства, прокурора, суду, арбітражу, нотаріату, органів соціального забезпечення.

Документи, які підлягають техніко-криміналістичному дослідженню, переважно є речовими доказами. Це потребує при користуванні ними дотримування певних правил:

забороняється за тих чи інших обставин підшивати докумен
ти (давні, цінні, історично важливі, рідкісні тощо);

забороняється на документах робити надписи, помітки, пе
регинати їх або фіксувати за допомогою клейких речовин, метале
вих чи інших матеріалів;

зберігати документи, що втратили свої попередні власти
вості, потрібно, розмістивши їх між двома шарами прозорого ма
теріалу на зразок файла;

зберігати документи від вологи, світла, фізичного, хімічного
впливу;

брати документ потрібно так, щоб не залишити на ньому слі
дів пальців рук, а також не пошкодити ймовірно наявних слідів;

забороняється надавати експертові документи не в тому ста
ні й вигляді, в якому вони були вилучені;

документи мають бути вміщені в конверт (конверти), який
перед цим потрібно вшити в кримінальну справу і пронумерувати,
про що зазначити в реєстрі матеріалів на початку справи. Напри
клад: 121 — конверт 1 (лист Петренка В. О. від 25 жовтня 1942 р. на
шести аркушах); 129 — конверт 2 (три довідки на ім'я Калюж
ної Л. П. видані Рубано-Містською сільською радою, Лисянсько-
го р-ну Черкаської області 28 червня 1988 р., 13 вересня 1989 р.,
22 листопада 1990 р.).

Якщо документи були об'єктами злочинних дій, то при вилученні їх перш за все необхідно оглянути. Кожний документ як офіційний діловий папір повинен мати встановлені державним стандартом реквізити: відтиски штампів, печаток, фотокартки, захисну сітку, номер, серію тощо.

Відомо, що огляд документа — слідча дія, яка полягає у вивченні та дослідженні офіційних, ділових паперів з метою виявлення і фіксації тих ознак, що надають їм виразу речових доказів, які мають значення для правильного вирішення кримінальної справи про злочин.

Огляд документів можна поділити на декілька етапів. Однак традиційно склалося так, що при огляді документа виділяють два основних періоди. Перший період охоплює встановлення наявності співвідношення документа і певної події. Викладена в документі інформація відповідає дійсному стану речей і є правдивою. На першому етапі огляду документа можуть бути виявлені ознаки інтелектуального змісту, що свідчать про його підроблення. Другий етап слідчого огляду документа характеризується виявленням ознак матеріального змісту. При цьому слідчий має використовувати візуальні та технічні методи. При цьому важливе значення мають основа документа (папір, тканина, полімерні матеріали і т. ін.) та засоби письма — різні фарбники.

Результати огляду документа фіксуються у протоколі відповідно до вимог чинного кримінально-процесуального законодавства.

112

113

Розпізнання способів підроблення документів та основні методи дослідження

Підроблення документів — протиправна діяльність, сутність якої полягає в повній або частковій зміні первісного змісту документа. Під підробленням посвідчення чи іншого офіційного документа необхідно розуміти:

виготовлення фальшивого посвідчення чи іншого офіційно
го документа;

внесення у справжній документ неправдивих відомостей;

внесення у текст документа змін, які викривляють зміст фак
тів, що мають юридичну силу і посвідчуються ним.

Складовою документа є відбитки печаток і штампів, тому їх підроблення буде підробленням самого документа. Найбільш поширеними способами підроблення документів є: дописка, підчищення, травлення, змивання, переклеювання фотографій, заміна частин документа (сторінок) чи інших його фрагментів та ін.

Дописка є способом зміни первісного змісту документа через внесення до його рукописного тексту нових літер, слів, фраз або письмових знаків. Метою дописки є зміна розуміння змісту документа. Ознаки виявлення дописки можна класифікувати на дві групи: ознаки індивідуальної каліграфії; фізико-хімічні властивості матеріалів штрихів. Проте ознаки індивідуальної каліграфії можуть бути враховані тоді, коли дописано декілька письмових знаків або окремі слова. Дописка можлива іншою особою, а не тією, що виконала основний текст документа. Дописка може бути виявлена за ознаками несиметричності (неодночасності) виконання записів у документі або за допомогою мікроскопічного дослідження структури штрихів. Так, за допомогою останнього методу можна виявити трасологічні ознаки.

Додруковування доцільно виявляти за ознаками розташування основного (початкового) та додрукованого тексту. Це, зокрема, незбіг лінії рядка, подвійність зображення письмового знака, різниця у структурі штрихів (обумовлені якістю стрічки друкарської машинки). Розпізнати дописку можна, застосувавши світлофільтри, які дозволять побачити різновиди відповідного кольору фарбника за ступенем яскравості та додаткове забарвлення на тлі основного. Бажано також досліджуваний документ освітити ультрафіолетовим або інфрачервоним промінням, і в цей час застосувати фотографування в невидимій зоні спектра. І це тому, що візуально однакові фарбники характеризуються різним ступенем віддзеркалення.

Підчищення документа — це спосіб зміни його змісту, у процесі якого триває повне або часткове механічне усунення барвника відповідного тексту. Підчищення можна виявити за допомогою таких ознак:

114

порушення поверхневого шару основи документа;

паперовий шар основи документа в місцях підчищення по
рівняно з іншою площиною тонший (прозорий);

на основі документа можуть бути виявлені залишки фарбни
ка штрихів знищеного тексту;

структура штрихів підробленого тексту відрізняється від по
переднього;

лінії сітки захисту мають пошкодження.

Стоншення шару основи документа можна виявити при його огляді на просвічування. Інколи з метою виявлення підчистки документа раціонально використовувати пари йоду чи обпилення порошками. У результаті пари йоду або частини порошку на ділянках, що піддавалися підчищенню, будуть накопичуватися інтенсивніше.

Для виявлення підчищення тексту документа застосовується також фотографування з інфрачервоною люмінесценцією або підсилення контрасту.

Травлення є знебарвленням барвника штрихів тексту документа шляхом впливу на нього неорганічних речовин — лугів, а також неорганічних і органічних речовин — кислот або окиснювачів. Зміна змісту (тексту) документа здійснюється за допомогою хімічних реактивів, які вступають у реакцію з барвником штрихів і знебарвлюють його. Як правило, травлення застосовується, коли основою документа є високоякісний папір — свідоцтва про народження, посвідчення водія та ін. Є ознаки, за допомогою яких можна виявити зміну структури паперу, а отже, спосіб підроблення документа. Основа документа, щодо тексту якого використовувалося травлення, має шорстку поверхню — нерівну, цупку на дотик або потріскану.

Однак візуально виявити ознаки травлення тексту документа досить складно. Тому з цією метою застосовуються мікроскопічно-оптичні засоби, фотографування з віддзеркаленням ультрафіолетового проміння. Так, при дії ультрафіолетового проміння в основному залишки хімічних реактивів на продуктах травлення люмінесціюють, при цьому можуть спостерігатися штрихи початкового тексту.

Змивання — це хімічне усунення барвника тексту документа. Як хімічний розчин часто використовують горілку, спирт, одеколон або ацетон, бензол. Змивання тексту документа визначається наявністю плям, порушенням проклеювання паперу. Наповнювачі паперу міняють також колір, а тому відтінок написаних знову штрихів змінений.

Переклеювання фотографій з посвідчень особи означає, що заінтересовані в цьому здійснюють підроблення мастичних або рельєфних відбитків печаток. При визначенні можливого переклеювання фотографій необхідно детально перевірити стикування штрихів відбитків печаток та клей, що використовується.

115

Заміна частин документа є способом часткового підроблення його — заміна окремих його аркушів, уклеювання деяких ділянок або переклеювання фотокартки.

Підроблення відбитків друкованих форм способом високого друку

Визнаним фахівцем у сфері криміналістичного дослідження відбитків друкованих форм є С. Д. Павленко, колишній співробітник КНДІСЕ.

Практика засвідчує, що підроблення злочинцями документів поряд з іншими способами здійснюється шляхом використання друкованих форм та їх відбитків. При цьому можуть бути використані високий, плоский глибокий, трафаретний та комп'ютерний види друку. Цинкографічний спосіб виготовлення друкованих форм є одним з видів високого друку. Отже, підроблення документів — бланків дипломів про закінчення вищих навчальних закладів, посвідчень водія тощо може реалізуватися за допомогою цинкографічного кліше (рис. 58—59).

продолжение
--PAGE_BREAK--

Цим способом підробляють емблеми для печаток, герби, бланки особливо важливих документів. Основним матеріалом для ви-

ВОДИТГ.ЛЬСКОЕ РЕШСІ?0 Ь

'ДОСТОВЕРЕНИР С О N Р Іі І К Е

СССРч БЇГ; і; 5 8 Р

' г г и г

.•«меч

М.стожі(і ..' їх

»- 1 _,

77/0 фунте») н ЧХ£ЛО свдімпд

ААК

V 1 .і 2'і'іЧ

ікг бл»« в ендячнх кю

1 гай ~І:" »д і

-д . $" N ч і! —

чЕ

Рис. 59. Посвідчення водія, підроблене цинкографічним способом

готовлення цих кліше слугує цинк, звідки і походить назва відповідного способу — цинкографія. Крім цинку, для травлення кліше використовуються алюмінієві, хромові, мідні та інші пластини. Зображення на поверхню форми наноситься фотографічним способом. Фотографічний процес має декілька стадій. Це, зокрема, фотографування оригіналу (отримання негативу), копіювання негативу на форму, травлення зображень, механічна обробка кліше та фіксація кліше на колодку.1

Підроблення документів цинкографічним способом можна виявити за такими ознаками. На зворотному боці паперу має бути наявний рельєф. Крім того, на поверхні паперу краї штрихів та розтікання фарбника непропорційні (нерівні), спостерігаються також сторонні рельєфні елементи. Між друкованими елементами відсутні вузькі прогалини (вікна), і це тому, що виготовлені на металі літери «врослися» одна в одну. Друковані елементи є також викривленими, а окремі з них пропущені.

Необхідно зазначити, що підроблення документів цинкографічним способом можна виявити за такими ознаками, як колопо-дібність кутів друкованих елементів та витравлені кислотою штрихи. Це обумовлено особливостями цинкографічних кліше.

/>116

Рис. 58. Диплом, підроблений цинкографічним способом

1Павленко С. Д. Криминалистическое иселедование оттисков печатньїх форм.- К.: МВД, 1970.- С. 31.

117

Розділ III КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА

§13. Загальніпитання продолжение

--PAGE_BREAK--криміналістичної

тактики

Поняття і значення криміналістичної тактики

Досудове слідство кримінальної справи про злочин як регламентована кримінально-процесуальним законодавством особлива діяльність компетентних державних інституцій: слідчих органів внутрішніх справ, податкової міліції, прокуратури, органів безпеки з установлення обставин вчинення злочину та осіб, причетних до нього, як правило, супроводжується протидією з боку учасників криміналістичної діяльності та заінтересованих у цьому осіб. Така протидія спрямована всупереч виконанню слідчим, іншим суб'єктом криміналістичної діяльності завдань кримінального судочинства щодо швидкого і повного розкриття та розслідування злочину. Зазначене противенство характеризується опозиційністю, чиненням опору, протиборством процесуальним діям слідчого, тобто спрямована проти них. Крім прямого перешкоджання, розслідування злочину може супроводжуватися подоланням різних хитрощів, а також скоюваних ухильним способом і обманним шляхом дій та діянь, у тому числі злочинних.

Потреба практики у використанні тактичних заходів при розслідуванні злочинів відчувалася на всіх етапах суспільного розвитку. Активізація зусиль відповідних структур щодо систематизації особливих рекомендацій, спрямованих на подолання незаконного впливу на процесуальну діяльність слідчого, набула поширення на етапах становлення криміналістики як науки.

З періоду започаткування криміналістики як науки, процес витворення криміналістичної тактики можна поділити на три етапи. Перший етап — початковий, характеризується тим, що всі наявні рекомендації з проблем тактики розслідування злочинів були виокремлені теоретично в єдину сукупність інформації. Правильність такого твердження доводилася потребами практики в боротьбі зі злочинністю. Саме тому для узагальненого наукового позначення вказаної складової криміналістики на першому етапі використовувалося словосполучення «кримінальна тактика».

У період цього проміжку часу відбувалася фактична трансфор-

118

мація надбань соціальної практики, коли розпорошені правила і принципи провадження окремих слідчих дій при розслідуванні різних видів злочинів були зведені в одну систему. Ці правила і принципи мали характерні ознаки й форми та сприяли найбільш ефективному проведенню слідчих дій в кожній конкретній слідчій ситуації.

Другий вузловий етап розвитку тактики розслідування злочинів як процесу пізнання відзначався такими гносеологічними ознаками: комплексна логічність, еврістичність, інтуїтивність. Достовірно, що пошуковий сенс удосконалення тактики розслідування злочинів знову ж таки обумовлювався цілком закономірними причинами й умовами — потребами слідчої практики. Отже, з цих причин тактику розслідування злочинів на даному етапі її розвитку називали «слідчою тактикою».

Третій, завершальний етап удосконалення сформованих знань з тактики провадження слідчих дій при розслідуванні злочинів охоплює також і сучасний період, а система зазначених правил принципів і рекомендацій має назву «криміналістична тактика». Сутність криміналістичної тактики як головне, визначальне в її об'єкті й предметі зумовлена глибинними зв'язками і тенденціями розвитку кримінального судочинства. Вона, звичайно ж, пізнається на рівні теоретичного мислення і практичної діяльності.

Отож, криміналістична тактика нині спрямована на вирішення таких питань:

планування організації проведення окремих слідчих дій в
процесі досудового слідства кримінальних справ про злочини;

безпосереднє проведення слідчих дій при розслідуванні зло
чинів;

вибір поведінки суб'єктів криміналістичної діяльності;

напрацювання типових тактичних прийомів, що активно і
результативно впливають на учасників криміналістичної діяль
ності в межах чинних кримінально-процесуальних форм, у межах
законності.

Звідси, як бачимо, випливає, що криміналістична тактика має чітко виокремлені завдання, які повністю узгоджуються із завданнями кримінального судочинства. Це означає, що, з одного боку, завдання криміналістичної тактики характеризуються ознакою комплексності щодо всіх етапів розслідування злочину, з іншого — кожний тактичний прийом, його види мають свої специфічні завдання. Криміналістична тактика є і повинна бути ефективним інструментом швидкого, усебічного і повного розкриття та розслідування злочинів. Ніякі порушення законності при застосуванні тактичних прийомів у процесі виконання слідчих дій не можуть бути виправдані. В основі системи тактичних прийомів в умовах

119

/>правової держави мають бути принципи гуманності й демократії. Така криміналістична діяльність має неухильно відповідати вимогам норм чинного кримінально-процесуального законодавства і не може бути джерелом підвищеної небезпеки для кожного її учасника та суспільства в цілому.

Посилання на те, що заходи криміналістичної тактики вкрай необхідні для інтенсивнішої форсованої боротьби зі злочинністю, не виправдані. Це означає, що криміналістична тактика і кримінально-процесуальне право мають безпосередній зв'язок. Проте запровадження до кримінально-процесуального законодавства слідчих дій — нововведень інколи не вимагає розроблення тактичних рекомендацій. Наприклад, змінами, внесеними до ст. 176 КПК України згідно із Законом від 13.01.2001 р., було передбачено впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають. Для кваліфікованого провадження цієї слідчої дії поки що достатньо роз'яснень про порядок її проведення в коментарі КПК України. Але, безсумнівно, у подальшому, коли застосування органами досудового слідства такої слідчої дії, як упізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, набере масового поширення, виникне об'єктивна потреба в напрацюванні типових прийомів найефективнішого її виконання.

Наведені факти дають можливість констатувати, що криміналістична тактика є своєрідним каналом зв'язку між кримінально-процесуальним правом та правозастосовною практикою, каналом, який якісно та дієво забезпечує виконання окремих слідчих дій в конкретних слідчих ситуаціях.

Очевидно, що криміналістична тактика — це спеціальне вчення: систематизована сукупність правил, принципів, наукових положень і рекомендацій, розроблених щодо планування та організації досудового слідства кримінальних справ про злочини, при провадженні окремих слідчих дій, виборі поведінки суб'єктів криміналістичної діяльності, напрацюванні нових типових прийомів, розроблених та спрямованих на збирання, дослідження доказів з метою ефективного їх розкриття і розслідування.

продолжение
--PAGE_BREAK--

Криміналістична тактика має гармонійно-логічне поєднання з іншими розділами криміналістики: криміналістичною технікою, методикою розслідування окремих видів і груп злочинів, організацією розкриття і розслідування злочинів. Основою криміналістичної тактики, крім кримінально-процесуальної форми, є також знання природничих, гуманітарних та технічних наук. Наприклад, в окремих випадках при боротьбі зі злочинністю в умовах демократії є незаперечною необхідність використання гіпнозу щодо осіб, які володіють гіпнозом і притягуються до кримінальної відповідальності за вчинені злочинні діяння з його застосуванням. Хоч це поки що

120

викликає у вчених суцільне заперечення. Однак суспільство з часом має прозріти.

Таким чином, криміналістична тактика — розділ криміналістики як науки, який об'єднує дві складові. До першої частини входять загальні положення криміналістичної тактики — поняття, сутність, зміст, джерела, зв'язки з іншими розділами криміналістики, а також решта основних використовуваних понять: тактичні комбінації, оперативно-тактичні операції, тактичні рекомендації, тактичні рішення. Інколи використовуються поняття-синоніми — тактико-криміналістичний прийом, тактико-криміналістична рекомендація, оперативна комбінація та ін.

Друга частина тактики окремих слідчих дій є основним її компонентом, вона охоплює лише ті процесуальні дії, які спрямовані на встановлення, дослідження і використання доказів.

Поняття і класифікація тактичних прийомів

Головним структурним елементом криміналістичної тактики є тактичний прийом — науково обумовлений спосіб провадження слідчим у межах законних заходів будь-якої слідчої дії.

Спеціальний вплив, вчинок або їх система як тактичний прийом має обиратися суб'єктом криміналістичної діяльності з урахуванням двох умов. По-перше, конкретний тактичний прийом висвітлює сутність криміналістичної тактики взагалі, а також її істотність, основний зміст. Тактичний прийом має відповідати слідчій ситуації, що склалася на тому чи іншому етапі досудового слідства, тобто поєднаним умовам і обставинам, які найвірогідніше сприятимуть швидкому і повному розкриттю та розслідуванню злочину або навпаки.

Особлива криміналістична цінність тактичного прийому виявляється, коли слідча ситуація позитивно не впливає на розслідування злочину. Отже, по-друге, конкретний тактичний прийом має бути спрямований на поліпшення дієвості окремих слідчих дій або на розслідування кримінальної справи про злочин взагалі.

У практиці розслідування злочинів поширення методів і способів реалізації тактичних положень може здійснюватися різними шляхами. Але в криміналістичному розумінні матеріалізація згаданих тактичних положень триває у формі тактичних прийомів.

Як зазначалося раніше, крім тактичних прийомів, у криміналістичній тактиці набрали поширення такі поняття, як тактичні операції, тактичні комбінації, тактичні рекомендації, тактичні рішення, ситуація тактичного ризику, ситуативна обумовленість тактичного прийому, типова система тактичних прийомів.

Тактичні прийоми визначаються як способи підготування і вико-

121

/>нання окремих слідчих дій, тому вони є менші в кількісній і об'ємній кореляції порівняно з тактичними операціями і комбінаціями.

Отже, тактичний прийом є науково обґрунтованим способом провадження суб'єктом криміналістичної діяльності в межах чинної кримінально-процесуальної форми будь-якої слідчої дії, що обирається з урахуванням конкретної слідчої ситуації й спрямована на підвищення ефективності окремих слідчих дій або повного, всебічного й об'єктивного розкриття злочину та його розслідування.

За своєю кримінально-процесуально-правовою характеристикою, значенням, слідча дія — поняття, яке є ширшим від тактичного прийому. У процесі виконання однієї слідчої дії слідчий може використати декілька тактичних прийомів. Наприклад, при допиті обвинуваченого в конфліктній ситуації слідчий застосовує психо-лого-криміналістичний вплив (пред'явлення доказів), причому двома способами. В одних епізодах злочинної діяльності обвинуваченого — від «слабких» до більш вагомих доказів, в інших — навпаки, слідчий спочатку використовує більш вагомі докази. Крім того, слідчий створює в допитуваного обвинуваченого перебільшене уявлення про свою інформованість та використовує принцип «про-говорення». Слідчий надає можливість допитуваному обвинуваченому розповісти про обставини вчинення злочину. Допитуваний підсвідомо для себе під час розповіді про начебто другорядні питання повідомляє інформацію, яку він свідомо не бажав розповісти. Тобто допитуваний обвинувачений «проговорюються».

Тактичні прийоми можна класифікувати на групи за різними ознаками залежно від наукового обґрунтування, складності, процесуального характеру слідчої дії, слідчої ситуації та ін., що засновані на:

поняттях та судженнях логіки;:

даних психології, у тому числі соціальної психології;.

даних теорії управління, наукової організації праці; "'

даних системи наук (логіки, психології, соціальної психоло
гії, теорії управління наукової організації праці та інших наук).

У криміналістичній тактиці вагоме місце посідає проблема тактичних комбінацій. Загальновизнано, що тактична комбінація є поєднанням певних слідчих дій в процесі досудового слідства кримінальної справи про злочин, що проводиться з метою вирішення конкретного вузлового завдання — затримання злочинця чи групи злочинців; відтворення обстановки і обставин події з використанням тактичних прийомів «системи координат», «послідовність», виявлення і вилучення майна, здобутого злочинним шляхом, що підлягає конфіскації та ін. Такі вузлові завдання ще називають конкретними проміжними завданнями розслідуваного злочину. Так-

продолжение
--PAGE_BREAK--

122

тичні комбінації проводяться за одним планом у складних, багатоепізодних, з великим обсягом процесуальних і оперативно-розшу-кових дій кримінальних справах про злочини. Як правило, це планування є рівномірно-циклічним, а його сутність полягає у складанні за допомогою схематичних умовних позначень послідовного графіка з відображенням переліку запланованого провадження досудового слідства з урахуванням необхідного часу.

Оперативно-тактичні комбінації є поєднанням оперативно-розшукових заходів і слідчих дій, що проводяться з метою вирішення конкретного завдання в процесі досудового слідства кримінальних справ про злочини — спостереження за злочинцями напередодні їх затримання, що виконується працівниками карного розшуку, інші оперативні заходи.

Наприклад, при розслідуванні кримінальної справи про злочини у сфері господарської діяльності старший слідчий слідчої групи запланував проведення оперативно-тактичної комбінації. Передбачувані ним слідчі дії в особливо складній справі виконали слідчі слідчої групи та оперативні працівники державної служби боротьби з економічними злочинами і служби кримінального пошуку. Так, затриманню підозрюваних К., В. і Ж. передувало спостереження за ними, яке проводили оперативні працівники служби кримінального пошуку. У свою чергу, оперативні працівники державної служби боротьби з економічними злочинами вжили заходів щодо встановлення причетності інших осіб — співучасників до вчинених злочинних діянь та вилучення у них речових доказів, у тому числі документів. Уміле поєднання слідчих дій і оперативно-розшукових заходів, що були проведені у формі оперативно-тактичної комбінації, дозволило розкрити і розслідувати «букет» злочинів, зокрема фіктивне підприємництво (ст. 205 КК України), зайняття забороненими видами господарської діяльності (ст. 203 КК України), ухилення від повернення виручки в іноземній валюті (ст. 207 КК України), незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків (ст. 208 КК України).

Тактична рекомендація є науково обґрунтованою й апробованою практикою порада, яка стосується вибору і застосування суб'єктом криміналістичної діяльності тактичного прийому або системи тактичних прийомів. Тактичні рекомендації поширюються як на тактичні прийоми, так і на тактичні операції та комбінації. Тактичні рекомендації даються структурними підрозділами органів досудового слідства вищого рівня у формі порад, указівок, пропозицій.

Тактичні рекомендації мають типовий характер, вони подаються з урахуванням тієї чи іншої слідчої ситуації. Значення ситуативних факторів для практики розслідування злочинів не пере-

123

/>більшено, саме з цих причин у криміналістичній тактиці побутує поняття «тактична ситуація». Йдеться про умови, що визначають ту слідчу дію або групу слідчих дій, які необхідно виконати на конкретному етапі розслідування злочину. Причому слідчому надається право вибирати ті тактичні прийоми, які, на його думку, будуть найдоцільнішими серед інших. Якщо ж з цілком об'єктивних причин слідчий не може реалізувати право вибору тактичного прийому, бо спосіб процесуальної дії чітко окреслений кримінально-процесуальним законом, то в такому разі форма його діяльності не є тактичним прийомом.

Важливим компонентом криміналістичної тактики є тактичне рішення, яке дає можливість слідчому визначити мету тактичного впливу на слідчу ситуацію в кримінальній справі про злочин. Ціль тактичного впливу охоплює слідчу ситуацію в цілому чи окрему її складову залежно від поєднання умов і обставин на будь-якому етапі досудового слідства. Тактичне рішення як інтелектуальний спосіб вирішення суб'єктом криміналістичної діяльності конкретної слідчої ситуації має бути обов'язково узгоджено з визначеним порядком провадження в кримінальних справах і відповідати завданням кримінального судочинства. При ухваленні слідчим тактичного рішення відбувається процесія психічного відображення стану ходу розслідування злочину завдяки його мислительським, розумовим здібностям. Такі інтелектуальні дії слідчого характеризуються як активний цілісний процес, що є різноманітним за своїми формами та відзначається єдністю пізнання, переживання і прагнення, єдністю його психіки і діяльності. У розумінні поняття «інтелект слідчого» найбільш повним і об'єктивним є поведінко-вий інтелект як продукт складної взаємодії генетичного і середо-вищних факторів. Інтелект поведінки слідчого при ухваленні тактичного рішення проявляється у двох основних напрямах:

здатності розв'язувати завдання, що вимагають якоюсь мі
рою оперувати абстракціями;

здатності використовувати набутий досвід для вирішення
завдань кримінального судочинства в процесі розслідування зло
чину в умовах певної слідчої ситуації.

Постановляючи розумово тактичне рішення, слідчий проявляє здатність до виконання різноманітних операцій логічного мислення, яка обумовлена значною мірою рівнем розвитку його інших розумових здібностей. Це залежить від стійкості уваги та обсягу оперативної пам'яті.

Отож, тактичне рішення — це визначення суб'єктом криміналістичної діяльності мети тактичного впливу на слідчу ситуацію в цілому чи на окрему її складову, на процес досудового слідства кримінальної справи про злочин, його елементи, вибір принципів,

124

положень, правил, способів досягнення мети, які відповідають усебічному, повному, об'єктивному і законному дослідженню обставин справи.

Слідчі дії, тактичні прийоми та оперативно-розшукові заходи

Аналіз кримінально-процесуального законодавства дає можливість зробити висновок, що слідчі дії, пов'язані з виявленням, фіксацією, вилученням, дослідженням, перевіркою та використанням доказів у кримінальній справі про злочин, є переважною процесуальною формою впливу суб'єктів криміналістичної діяльності. Це означає, що слідчі дії є лише частиною процесуальних дій. Проте їх можна класифікувати на такі види: звичайні та спеціальні; основні й додаткові; первинні й вторинні; обов'язкові, а також необов'язкові; невідкладні та ін. Законно розкрити та розслідувати злочин, не користуючись таким процесуальним засобом, як слідчі дії, неможливо. Усі рішення про виконання слідчих дій та спрямування розслідування кримінальної справи про злочин слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли кримінально-процесуальне законодавство передбачає одержання згоди від суду (судді) або прокурора і несе повну відповідальність за їхнє законне і своєчасне проведення.

Отже, на всіх етапах розслідування злочину слідча дія — це головний, гласний для її учасників процесуальний засіб.

Наприклад, слідчий в розслідуваній ним кримінальній справі про розбій, вимагання, шахрайство відтворює обстановку й умови, в яких справді відбулися ці події. Його метою є перевірка й уточнення результатів допиту двох свідків і п'яти потерпілих. Отож, на кожного учасника відтворення обстановки і обставин події (свідок, поняті, спеціаліст, експерт, перекладач) поширюється принцип гласності слідчої дії. Гласність слідчої дії для її учасників не дає їм права оголосити дані досудового слідства. Адже недопустимість розголошення даних досудового слідства є однією з умов, яка сприяє успішному розкриттю і розслідуванню злочину.

Водночас, у сучасних соціальних обставинах швидке, повне і всебічне викриття винних, тобто розкриття злочинів, а також їх розслідування можливе лише за умови застосування оперативно-розшукових заходів. Чинне кримінально-процесуальне законодавство, а також Закон України «Про оперативно-розшукову Діяльність»1передбачають, що оперативно-розшукові заходи є

1/>Набрав чинності 18 лютого 1992 р., з подальшими змінами та доповненнями.

125

/>однією з основних функцій органів дізнання, які мають у своєму складі відповідні оперативні підрозділи. А вся сукупність таких заходів є оперативно-розшуковою, а не процесуальною діяльністю.

Отже, оперативно-розшукова діяльність — це система відкритих і таємних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що провадяться із застосуванням оперативних та опера-тивнотехнічних засобів.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про оперативно-розшуко-ву діяльність», оперативно-розшукові заходи провадяться оперативними підрозділами:

органів внутрішніх справ — кримінальною та спеціальною
міліцією, оперативними підрозділами органів і установ виконання
покарань;

органів служби безпеки — розвідкою, контррозвідкою, вій
ськовою контррозвідкою, підрозділами захисту національної дер
жавності, боротьби з корупцією та організованою злочинною
діяльністю, оперативно-технічним, оперативного документування;

прикордонних військ — підрозділами з оперативно-розшуко-
воїроботи;

управління державної охорони — підрозділом оперативного
забезпечення охорони.

Проведення оперативно-розшукової діяльності іншими підрозділами зазначених органів, підрозділами інших міністерств, відомств, громадськими, приватними організаціями та особами не допускається. Відносно слідчих дій оперативно-розшукові заходи характеризуються допоміжними ознаками, а за своєю суттю, своїм значенням вони є близькими до тактичних прийомів. Зміст опера-тивно-розшукових заходів і тактичних прийомів полягає у спеціальних способах та прийомах досягнення єдиної, спільної мети — виявлення ознак злочину і осіб, які його вчинили. Проте, якщо тактичні прийоми є особливим, спеціальним методом реалізації, виконання слідчої дії, то оперативно-розшукові заходи як складові відповідної діяльності — це самостійний вид тактичної роботи. Вони мають більш ускладнену форму та структуру, тобто характеризуються чіткістю взаємозв'язку складових.

Так, при провадженні певних оперативно розшукових заходів їх може бути декілька або система. Органи дізнання мають право за власною ініціативою, вживаючи оперативно-розшукових заходів, виявляти ознаки злочинів і осіб, які їх вчинили. Вони ж можуть провадити такі заходи за дорученням слідчого в розслідуваних ним кримінальних справах про злочини. Такі вказівки слідчого стосуються провадження розшукових дій. Проведення визначених у законодавчих актах України окремих оперативно-розшукових заходів здійснюється з дозволу суду за погодженням з прокурором,

126

поданням керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступника.

Отже, як уже зазначалося, оперативно-розшукові заходи можуть бути проведені в поєднанні зі слідчими діями (оперативно-тактичні комбінації).

§ 14. Тактичні прийоми, засновані на даних психології

Поняття і загальна характеристика;

тактичних прийомів

Тактичний прийом (гр. ШкііШ іавзд — приводити в порядок) — це науково обумовлений спосіб у межах законних заходів, метод провадження суб'єктом криміналістичної діяльності будь-якої слідчої дії, що обирається з урахуванням конкретної слідчої ситуації та спрямований на підвищення ефективності окремих слідчих дій або повного, всебічного і об'єктивного розслідування кримінальної справи про злочин.

Тактичні прийоми, що засновані на даних психології, мають особливу характеристику. Специфічні якості й властивості тактичних прийомів проведення слідчих дій, засновані на даних психології, є надзвичайно важливими засобами поліпшення якості проведення окремих слідчих дій підвищення ефективності розслідування злочинів, виконання завдань кримінального судочинства.

Характеристика тактичних прийомів, заснованих на даних психології, залежить від того, яку саме слідчу чи процесуальну дію необхідно провести і на якому етапі досудового слідства. Тактичні прийоми, що засновані на даних психології, можна класифікувати за різними ознаками (див. табл. 9). Перша група таких прийомів — умовні. Вони застосовуються суб'єктами криміналістичної діяльності при виконанні таких слідчих дій:

огляді місця події;

при порушенні кримінальної справи, а також процесуаль
них дій;

при складанні суб'єктом криміналістичної діяльності прото
колу, в якому записується зроблена заява або повідомлення пред
ставників влади, громадськості чи окремих громадян про вчине
ний або підготовлений злочин;

при складанні суб'єктом криміналістичної діяльності прото
колу в разі явки особи з повинною.

Умовні тактичні прийоми, засновані на даних психології,

127

продолжение

--PAGE_BREAK--тш

/>/>/>Таблиця 9 Система тактичних прийомів у процесі досудового слідства

Класифікація тактичних прийомів

НормиКПК

СловеснепозначенняКПК

Явказповинною

Умовнітактичні

190-192

Оглядмісцяподії

прийоми

94,95, 130

Порушення кримінальноїсправи

167-169

свідка

глухого

німого

неповнолітнього

171

потерпілого

201

експерта

Допити

підозрюваного

143

обвинуваченого

Комплексний блокреальних

131-132, 142

пред'явлення обвинувачення

тактичних прийомів

172,173

Допитвіч-на-віч

174

176

особи

Пред'явленнядля

175

протокол

предметів

впізнання

!і

177-186

Обшук, виїмка

194

Відтворенняобставин події

продолжение
--PAGE_BREAK--.
190-192

Огляд, освідування

196

Проведення експертизи

202

Пред'явлення експертизи

Завершальні

217

Ознайомленняпотерпілого, цивільногопозивачаі цивільноговідповідачазматеріаламисправи

тактичні прийоми

218

Оголошенняобвинуваченомупрозакінчення слідстваіпред'явленняйомуматеріалівсправи

220

Протоколпрооголошенняобвинуваченомупро закінченняслідстваіпропред'явленняйомута йогозахисниковіматеріалівсправи

неофіційно встановлені й не визнані в криміналістиці, тому є зрозумілими тільки для суб'єктів криміналістичної діяльності. Розуміння значущості умовних тактичних прийомів, заснованих на даних психології, приходить з досвідом. При спілкуванні суб'єкта криміналістичної діяльності з представником влади, громадськості чи окремим громадянином, які повідомляють про вчинений або підготовлений злочин, щодо них можуть бути застосовані умовні тактичні прийоми, засновані на даних психології. Умовність як характерна ознака зазначеної специфічної криміналістичної діяльності відповідних суб'єктів дає об'єктивні підстави визнати, що в межах цього процесу доцільно застосовувати термін «мавикзія» (ма — майстерність, ви — використання, к — криміналістичних, з — знань), але не тактика.

Отож, перша група прийомів, заснованих на даних психології, яка й використовується в процесуальній діяльності, повинна мати назву прийоми «мавикзії». Як спеціальний процесуально-криміналістичний спосіб діяльності, прийоми мавикзії спрямовані на піднесення ефективності інформування про обставини, що будуть згодом підлягати доказуванню. Адже придатність заяви і повідомлення про злочин до порушення кримінальної справи залежить від достатності даних, що вказують на наявність ознак злочину.

Друга група тактичних прийомів, заснованих на даних психології,— це реальні тактичні прийоми. У своїй сукупності реальні тактичні прийоми, засновані на даних психології, становлять комплексний блок дій. До відповідної групи входять проблеми проведення всіх слідчих дій — від моменту порушення кримінальної справи до оголошення обвинуваченому про закінчення слідства. Комплексний блок реальних тактичних прийомів, заснований на даних психології, досить складний, він має підвиди, які, у свою чергу, залежать від процесуального стану особи, з якою проводять слідчу дію (це, зокрема: свідки, потерпілі, експерти, підозрювані, обвинувачені).

Наприклад, суб'єкт криміналістичної діяльності може допитувати особу як свідка, згодом як підозрюваного, обвинуваченого, а також проводити з участю обвинуваченого допит віч-на-віч, пред'явлення для впізнання, відтворення обстановки і обставин події, огляд і освідування, пред'явлення матеріалів експертизи. Ці ж слідчі дії він може проводити зі свідками, потерпілими. Зрозуміло, що суб'єктові криміналістичної діяльності необхідно, по-перше, при обранні тактичних прийомів, заснованих наданих психології, враховувати і процесуальне становище особи. І, по-друге, багато що залежить від того, яку саме слідчу дію має намір виконати суб'єкт криміналістичної діяльності. Використання тактичних прийомів, заснованих на даних психології, не повинно вводити

128

5 5—12

129

/>учасника криміналістичної діяльності, наприклад, допитуваного, підозрюваного, обвинуваченого, у стан безпорадності — нездатності або невміння керувати своєю свідомістю і поведінкою. Відповідні тактичні прийоми не повинні позбавляти учасника криміналістичної діяльності здатності до свідомої саморегуляції поведінки, регулюючої функції мозку. Суб'єкт криміналістичної діяльності, що реалізує тактичні прийоми, засновані на даних психології, зобов'язаний дотримуватися законності, тобто його дії мають бути правомірними, не суперечити закону, морально-етичним нормам. Крім того, сам суб'єкт криміналістичної діяльності має бути спеціально на це уповноважений.

Третя група тактичних прийомів, заснованих на даних психології, становить завершальний блок відповідних тактичних прийомів. Ця група об'єднує тактичні прийоми, які суб'єкт криміналістичної діяльності використовує при пред'явленні обвинуваченому матеріалів експертизи, оголошенні потерпілому, обвинуваченому про закінчення досудового слідства; при ознайомленні їх з матеріалами справи.

Тактичні прийоми, що засновані на даних психології, мають своїм завданням позитивно вплинути на учасників криміналістичної діяльності в процесі проведення конкретної слідчої дії, з тим, щоб злочин був розкритий, винні викриті й притягнуті до кримінальної відповідальності. Психологічний вплив на учасників криміналістичної діяльності не може переростати в насильство, погрози та інші незаконні заходи. Психологічний вплив від застосування тактичних прийомів передбачає, що учасник криміналістичної діяльності має змінити свою поведінку, установки, наміри, уяви, оцінки тощо. Використання тактичних прийомів, заснованих на даних психології, передбачає спрямований і неспрямова-ний вплив на учасника криміналістичної діяльності.

Спрямований психологічний вплив передбачає, що слідчий зобов'язаний переконувати учасника криміналістичної діяльності, тобто цілеспрямовано впливати на його свідомість. Такий вплив сприятиме формуванню в учасника криміналістичної діяльності позитивних морально-психологічних рис та подоланню його негативної поведінки. Тактичні прийоми, що засновані наданих психології, дадуть позитивний ефект у тому разі, якщо психічний стан суб'єкта криміналістичної діяльності буде характеризуватися стійкими поглядами, відвертістю, прямодушністю, задушевністю, щиросердністю, упевненістю в правильності свого світогляду. Знання і мотиви застосування відповідним суб'єктом належних зусиль мають справляти суттєвий вплив на мислення та дії учасника криміналістичної діяльності, формувати в нього стан готовності до активності, спрямованої на виконання завдань кримінального судочинства.

130

Упровадження тактичних прийомів, що засновані на даних психології, має відбуватися поважно, солідно, культурно і вражаюче. Суб'єкт криміналістичної діяльності, обираючи відповідний тактичний прийом, ставить перед собою завдання досягти певного позитивного результату від учасника криміналістичної діяльності.

Неспрямований психологічний вплив подібного завдання не має. Але позитивний результат має місце і проявляється в дії механізму наслідування. Суб'єкт криміналістичної діяльності може застосувати прямий і побіжний вплив:

а)прямий вплив передбачає, що суб'єкт криміналістичної
діяльності відкрито пропонує учасникові відповідного процесу
змінити свою поведінку;

б)побіжний вплив безпосередньо спрямований не на учасника
криміналістичної діяльності, а на середовище, яке його оточує.

:„н Психічний і психологічний вплив, їх співвідношення

Психіка (гр. рзуНікоз — душа) — це здатність мозку відображати об'єктивну дійсність у формі відчуттів, уявлень, думок та інших суб'єктивних образів об'єктивного світу. Людська психіка є результатом біологічного і соціального розвитку, а її явища можливі завдяки вияву рефлекторної роботи мозку. Указана функція характеризується як психічний процес. Однак психічні процеси можливі в. результаті того, що в організмі людини триває єдине відображення об'єктивної дійсності за допомогою центральної нервової системи. Отже, психічні процеси є особливим виявом рефлекторної роботи мозку людини. Фізіологічною основою психіки є динаміка процесів збудження і гальмування в корі великих півкуль головного мозку. Розглядають вісім таких основних психічних функцій особистості: сприйняття, пам'ять, мислення, уява, інтелект, свідомість, емоції, воля. Психічні функції особистості мають якісно-кількісний рівень, що поділяється на три класи: низький, нормальний (середній) і високий (табл. 10).

Психічні функції особистості в кожному з трьох класів якісно-кількісного рівня мають свої характерологічні особливості. Так, психічна функція сприйняття за умов низького якісно-кількісного рівня відзначається тим, що поріг перцепції (лат. регсерпо — сприймання) такої людини є нижчим за психофізіологічний. За умов нормального (середнього) якісно-кількісного рівня психічних функцій сприйняття особистістю здійснюється відповідно до психофізіологічних норм, а при високому рівні — більш загострене сприйняття органами відчуття особи реальності.

продолжение
--PAGE_BREAK--

131

/>/>/>Таблиця 10

Класифікація психічних функцій особистості

№

Ісихічніфункції особистості

Якіснокількіснийрівеньпсихічнихфункційособистості

Низький

Нормальний(середній)

Високий

Сприйняття

Порігперцепції нижчийзапсихофізичний

Відповіднодопсихофізіологічнихнорм

Більшзагострене сприйняттяорганамичуттяреальності

Пам'ять

Зниженаможливістьфіксаціїй утриманняінформації

Невиділяєтьсясеред іншихздатністюзберігатиівідтворюватиподіїминулого

Великасилавияву, інтенсивності щодозбереження івідтвореннятого, щовідбулося вминулому

Мислення

Непродуктивне, загальмоване, аморфне, непослідовне

Аналіз, синтез, абстрагування, порівняннята узагальненнязабезпечуютьпродуктивність інтелектуальноїдіяльностінарівні 10 90-110

продолжение
--PAGE_BREAK----PAGE_BREAK--ДІЯЛЬНОСТІ

-—.

Д/>жерелопсихічнихявищ— об'єктивнареальність, щоіснуєпозасвідомістюлюдини

Р/>ис. 60. Схема механізму впливу суб'єкта криміналістичної діяльності на свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого

Втім, нині напрацьовано методи психологічного впливу як засіб розв'язання завдань у сфері кримінального судочинства, але в їхній основі все ж таки — психічний вплив. Це, зокрема: методи передачі інформації; переконання і навіювання; постановка і варіювання мислительних завдань; прикладу; рефлексії; емоційного експерименту; керованих психологічних станів; психологічних пасток та ін.

Особистими якостями (психічними властивостями) суб'єкт криміналістичної діяльності може впливати на учасників кримінального процесу, зокрема, такими психічними функціями, як: сприйняття, пам'ять, мислення, уява, інтелект, свідомість, емоції, воля. Інша річ, психози — розлади функціонування головного мозку, що виявляються в порушенні вищої нервової діяльності, зниженні самосвідомості.

135

/>/>/>Отже, психічний вплив у процесі досудового та судового слідства цілком імовірний за умови, що він буде здійснюватися в межах чинного кримінально-процесуального законодавства. Це, наприклад, процесуальний візуальний показ підозрюваному, обвинуваченому об'єктів — слідів злочину, інших речових доказів, предметів криміналістичної техніки під час проведення відповідної слідчої дії. Такий психічний вплив має позитивно діяти на зазначених осіб, обумовлюючи правдивість показань допитуваних. Проблематика психічного впливу в кримінальному судочинстві є надто складною. Існують передумови та завдання, форми і види психічного впливу в досудовому і судовому слідстві.

Незаконними заходами психічного впливу суб'єкта криміналістичної діяльності можуть бути: обман; підказування; обіцянка пом'якшити покарання; обіцянка звільнити від кримінальної відповідальності чи з-під варти після давання бажаних слідчому показань, дозволити побачення з родичами; дуже тривалий, розрахований на знесилення обвинуваченого допит; навмисне створення при допиті обстановки, яку обвинувачений не може терпіти через свій хворобливий стан.

Безумовно, що в ході тривалого розвитку теорії й практики кримінального судочинства, криміналістики відбулася фактична підміна згаданих понять. Замість вислову «психічний вплив» суб'єкти криміналістичної діяльності почали і продовжують вживати нині словосполучення «психологічний вплив» (До речі, так вважає переважна більшість опитаних нами психологів).

А отже, актуальним є з'ясування проблеми: співвідношення «психічного» (психіка — душа, психічний — функція мозку) і «психологічного» (наука про психічну діяльність) впливу.

§ 15. Тактичні прийоми, засновані на даних

теорії управління, наукової організації праці.

Організація розслідування злочинів

Поняття і загальна характеристика тактичних прийомів

Тактичним прийомом є науково обумовлений спосіб, метод у межах законних заходів, провадження суб'єктом криміналістичної діяльності будь-якої слідчої дії, що обирається, з урахуванням конкретної слідчої ситуації й спрямований на підвищення ефективності окремих слідчих дій або повного, усебічного й об'єктивного розслідування кримінальної справи про злочин.

136

Серед таких науково обумовлених способів і методів є тактичні прийоми, засновані на даних теорії управління, наукової організації праці та логіки. З об'єктивних причин цілком закономірно, що в реальному бутті при розслідуванні конкретної кримінальної справи про злочин суб'єкт криміналістичної діяльності використовує систему тактичних прийомів, де досить специфічно поєднано проблеми теорії управління, наукової організації праці та логіки.

Загальна характеристика тактичних прийомів, проведення окремих слідчих дій охоплює:

вчення про версії та планування досудового слідства;

принципи криміналістичної тактики;

засоби криміналістичної тактики і тактики окремих слідчих
дій.

Система загальної характеристики тактичних прийомів проведення окремих слідчих дій буде збагаченою, досконалішою, якщо її обґрунтувати на принципах та засадах теорії управління, наукової організації праці. Є загальновизнаним, що соціальне управління передбачає вплив на суспільство з метою його вдосконалення, розвитку та впорядкування, зберігаючи при цьому якісну специфіку. Тобто, соціальне управління — діяльність з організації суспільних процесів, і така діяльність базується на свідомому використанні тих закономірностей, що їм притаманні. Це означає, що соціальне управління впливає на головні структури і сфери суспільного буття. Основна мета відповідного процесу управління полягає в тому, щоб організовано вдосконалювати суспільство. Межі, зміст, мета і принципи соціального управління залежать від соціально-політичного ладу, стану законності в державі. Проблема соціального управління увійшла з часом до контексту так званої теорії управління, яка фактично охоплює всі сфери суспільного буття.

Отже, теорія управління — це свідомий і цілеспрямований процес впливу на свідомість і поведінку окремих громадян, членів груп, колективів, організацій, усього суспільства, держави з метою підвищення організованості та ефективності їх спільної діяльності. Розрізняють стихійне і свідоме управління. Суб'єкт криміналістичної діяльності має враховувати у зв'язку з цим:

ціннісні орієнтації, мотиви та інші індивідуальні відмінності
учасників та суб'єктів криміналістичної діяльності;

створення умов для гармонійного поєднання суспільних і
особистісних цілей діяльності вказаних осіб;

наявність у слідчого не тільки високого рівня професійних
умінь та навичок, але й психологічних, управлінських знань, досвіду;

керуючи процесом проведення будь-якої слідчої дії, слідчому
необхідно завчасно подбати про морально-етичну, організаційну,

137

/>/>ділову та міжособову структуру можливих взаємин учасників та суб'єктів відповідних правовідносин.

Ефективність управління будь-якою слідчою дією залежатиме від того, чи створить суб'єкт криміналістичної діяльності в імовірній соціальній групі позитивний психологічний клімат, чи зуміє підвищити рівень згуртованості учасників слідчої дії тощо.

Головним завданням тактичних прийомів, заснованих на даних теорії управління, є досягнення відповідності суб'єктивної діяльності свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених вимогам завдань кримінального судочинства, забезпечення оптимального дотримання належної процесуальної форми.

Зміст поняття «тактичні прийоми», заснований на даних теорії управління, інтерпретується досить специфічно в контексті повноважень слідчого, тобто обсягом належних йому прав і обов'язків. Зміст, мета, принципи і характер відповідних тактичних прийомів визначається економічними відносинами та чинним кримінально-процесуальним законодавством. Багато що залежить від стилю керівництва, лідерства суб'єкта криміналістичної діяльності, його вміння запобігти конфліктним ситуаціям. А в разі необхідності — розв'язати їх.

Учасники слідчої дії, як правило, мають так звану процесуальну «рольову перспективу». І суб'єктові криміналістичної діяльності потрібно пам'ятати про це. Наприклад, понятого можуть викликати до суду і допитати як свідка. Тоді слідчому важливо використати індивідуальні можливості, здібності, психологічну сумісність учасників і суб'єктів криміналістичної діяльності.

Наукова організація праці є тим особливим соціальним процесом, в основу якого покладено передові досягнення науки і техніки. Наукова організація праці використовується і при розслідуванні злочинів. Тактичні прийоми, що засновані на даних наукової організації праці, характеризуються такими основними рисами:

планування тактичних прийомів;

швидка організація роботи;

взаємодія слідчих і оперативно-розшукових дій;

наукова обґрунтованість способів і методів застосування так
тичних прийомів.

Відповідно до принципів наукової організації праці тактичні прийоми мають містити:

проміжні й загальні завдання кримінального судочинства;

етапи розслідування кримінальної справи про злочин;

методи, засоби, умови, час і місце проведення тактичних
прийомів на кожному з етапів;

належну організацію роботи.

138

Організація розслідування злочинів

Організація розслідування кримінальної справи про злочин — це застосування тактичних прийомів щодо планомірного досудо-вого слідства, які розроблені на основі науково організованої методики праці, взаємодії слідчих і оперативно-розшукових дій, дослідження матеріальної обстановки. Типовими елементами організації розслідування є: планування, мобілізація сил, чітка взаємодія слідчих і оперативно-розшукових працівників.

Організація досудового слідства кримінальних справ про злочин передбачає якісне, сплановане, продумане провадження кожної слідчої дії. Головне — науковий рівень організації досудового слідства кримінальної справи про злочин, дієвість і ефективність. Для організації досудового слідства в кримінальних справах про злочин важливе значення мають повноваження слідчого (ст. 114 КПК України), повноваження начальника слідчого відділу (ст. 114-1 КПК України), прокурорський нагляд (статті 25, 100 КПК України).

Провадження досудового слідства в кримінальній справі про злочин декількома слідчими значно скорочує строки і поліпшує якість розслідування, дозволяє вести його в декількох напрямах і місцях. Кримінально-процесуальне законодавство України (ст. 119 КПК України) закріплює так званий бригадний метод розслідування кримінальних справ. Бригадний метод досудового слідства кримінальної справи про злочин — розслідування особливо складної справи декількома слідчими, один з яких призначається старшим за дорученням прокурора чи начальника слідчого підрозділу відомства з метою скорочення строків слідства, поліпшення його якості, одночасного ведення в декількох місцях і напрямах. Серед суб'єктів криміналістичної діяльності також вживається вислів «слідча група». Практика засвідчує, що в слідчій бригаді може бути інколи до 50 і більше слідчих, хоч законодавець передбачає (ст. 119 КПК України), що розслідування особливо складної справи доручається декільком слідчим. З цих причин вислів «слідча група» є досить поширеним.

Слідча група — спеціальний метод досудового слідства особливо складної кримінальної справи про злочин, що провадиться декількома слідчими, один з яких призначається старшим за дорученням прокурора чи начальника слідчого підрозділу відомства з метою скорочення строків слідства, поліпшення його якості, одночасного ведення в декількох місцях і напрямах. Старший слідчої групи виносить постанову про прийняття кримінальної справи про злочин до свого провадження і безпосередньо керує Діями інших слідчих. Таке керівництво групою слідчих насамперед стосується:

139

/>загального планування досудового слідства;

наділення повноважень (роботи) кожному з членів групи;

обмін інформацією членами слідчої групи (регулярно і на
оперативних нарадах).

Між членами групи робота розподіляється старшим слідчим з урахуванням версій, епізодів, кількості обвинувачених, території, на якій вчинювалися злочини. Слідчі слідчої групи обмінюються інформацією. Засобами обміну інформацією між слідчими слідчої групи є:

усні повідомлення;

систематизовані за епізодами матеріали кримінальної справи;

систематизовані матеріали, критерії справи за версіями, осо
бами;

графіки, схеми, відео-, кіно-, звукозаписи.

За розслідування справи відповідає старший слідчий.

У проблематиці організації розслідування злочинів багато що залежить від здійснення належного прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшуко-ву діяльність, дізнання та досудове слідство. У цьому контексті важливе значення мають накази Генерального прокурора України, в яких певною мірою регламентуються питання організації розслідування злочинів.

продолжение

--PAGE_BREAK--§ 16. Окремі положення концепції звичаєвої криміналістичної тактики

Поняття, види звичаєвої криміналістичної

тактики

З утворенням криміналістики як науки та в процесі її подальшого становлення вчені-криміналісти підтвердили частину напрацьованих практикою способів і методів виконання слідчих дій. Була сформована система загальних положень криміналістичної тактики, визначено її поняття, зміст, місце в системі криміналістики. Криміналістичну тактику визначили як систему наукових принципів, тверджень і розроблених на їх основі рекомендацій щодо проведення окремих слідчих і судових дій, спрямованих на збирання і дослідження доказів у кримінальних справах про злочини. Так, практичну проблематику криміналістичної тематики держава санкціонувала і забезпечила її виконання.

Не викликає заперечень той факт, що саме слідчі — представники правоохоронних органів спочатку порушували питання про

140

впровадження науково-технічних, тактичних засобів у практику боротьби зі злочинністю. Це підтверджується, зокрема, відомим фактом появи (як уже зазначалося) в 1893 р. терміна «криміналістика», що був запроваджений австрійським слідчим Гансом Грос-сом1в його праці «НапсіЬисіі шг ипіегзисНипзгіспіег аіз 5узіет сіег Кгітіпаіізіік», 2 Всі. 1893.2Так склалося традиційно, що в слідчій практиці основним джерелом криміналістичної тактики є звичаєві способи й методи, які набули форми правил. Способи й методи звичаєвої криміналістичної тактики можна класифікувати за трьома основними видами, а саме:

способи і методи виконання слідчих дій, напрацьовані са
мостійно;

способи і методи виконання слідчих дій, запозичені у колег;

способи і методи виконання слідчих дій, запровадженні за
ініціативою вищих органів, що об'єднують слідчі відділи й підроз
діли за ознаками територіального устрою.

До першого виду звичаєвої криміналістичної тактики, способу і методу виконання слідчих дій, напрацьованих самостійно, належить — тактика допиту особи (підозрюваного, обвинуваченого) слідчим із застосуванням неусвідомлюваного «побутового» гіпнотичного впливу. Сутність тактики виконання відповідної слідчої дії полягає в тому, що слідчий в ході її проведення в умовах спокою самостійно використовує щодо допитуваного сукупність своїх знань, умінь, здобутих у практичній діяльності, та неусвідомлювані ним його природні психологічні здібності гіпнотичного характеру. Він налагоджує з допитуваним продуктивне контактування, отримуючи інформацію, що відповідає дійсності, і не усвідомлює, що має від природи психологічні здібності гіпнотичного характеру.

На практиці мав місце такий факт. У районній прокуратурі однієї з областей України слідчий М. працював понад сім років, бездоганно виконував свої повноваження. Автономно від трьох сторонніх осіб, які свого часу були учасниками криміналістичної діяльності в кримінальних справах про злочини, що розслідував М., надійшла така інформація. Опитані заявляли, що М. володіє гіпнозом і тому так вдало розкривав і розслідував злочини. Пізніше під час бесіди з М. останній заперечував свою здатність до гіпнотичного впливу, а відповідну інформацію сприйняв із здивуванням.

За нашими дослідженнями, лише 4% слідчих прокуратури в Україні володіють гіпнотичними здібностями, і про це вони не зна-

1/>Грос Ганс — австрійський правознавець, криміналіст, доктор права,
професор, працював в університетах у Чернівцях (1897—1902), Празі (1902—1905),
Граці (з 1905). Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (відп.
ред.) та ін.- К.: Укр. енцикл., 1998.- Т. 1: А-Г.- С. 648.

2 Порадник для судових слідчих як система криміналістики.

141

/>ють. Найістотнішим у тактиці допиту особи (підозрюваного, обвинуваченого) із застосуванням неусвідомлюваного «побутового» гіпнотичного впливу є те, що між слідчим і допитуваним має бути психологічний контакт. Процес допиту має тривати не менше двох годин, причому більш ніж половина часу має бути використана на вислуховування показань допитуваного. Слідчому потрібно бути психологічно готовим до того, що допитуваний буде говорити неправду, замовчувати окремі факти. При цьому необхідно дивитися допитуваному у вічі. Зауважимо, що тактика допиту підозрюваного, обвинуваченого із застосуванням неусвідомлюваного «побутового» гіпнотичного впливу є раціональною й ефективною не завжди, багато що залежить від типу його нервової системи та інших чинників.

Цікаво, що в ході опитування відомий судово-психіатричний експерт С. В. Жабокрицький заявив, що кожна повнолітня, психічно здорова особа може володіти гіпнотичним впливом. Не будемо заперечувати думки, висловленої вченим, але відповідна проблематика, тим більше в контексті тактики допиту учасника криміналістичної діяльності із застосуванням неусвідомлюваного «побутового» гіпнотичного впливу, потребує спеціального дослідження. Гіпнотичний вплив на процес проведення оперативно-розшукової роботи, досудового слідства не є надуманою проблемою. Інколи особи, які володіють гіпнотичним впливом, вчиняють щодо окремих громадян або певної їх маси злочинні діяння. Так, у січні 2004 р.

у газеті «РІО», що розповсюджується мільйонним накладом, рекламувалася діяльність П., який називав себе «кон-тактер з космосу». У відповідних оголошеннях зазначалося, що П. рятує людей, подовжує їм життя, оновлює внутрішні органи, передбачає і відводить трагічні події та називає точні дати можливих трагедій. Називалася також адреса, за якою П. приймав усіх бажаючих,— вул. Академіка Щусєва, 26 та ціна послуг — 70 грн. Рекламні дані супроводжувалися фотозображенням П.1(рис. 61). 17 січня 2004 р. у коридорі будинку культури, де приймав П., зібралося до 100 осіб, кожна з яких очікувала можливого з ним спілкування. Ті, хто побував на прийомі у П., розповідали про те, що

продолжение
--PAGE_BREAK--

він у кінці бесіди заявляв: «Ви повинні принести мені 1500 грн., інакше захворієте на ішемічну хворобу. Ідіть додому і дорогою ні з ким не розмовляйте». З розповідей пацієнтів було зрозуміло, що окремим з них П. називав суму 5000 грн. Люди почали обурюватися. Через декілька хвилин з дверей свого кабінету в коло юрби швидко увійшов П., який був у виключно чорному одязі та з широким з жовтого металу кільцем на шиї. Розмахуючи руками, П. ухопив одного з імовірних пацієнтів за комір одягу та, висловлюючись нецензурно, почав штовхати потерпілого.

У вказаному місці перебував згаданий раніше М., який звернувся до П. із запитанням: «Чому громадяни, що побували у вас на прийомі, інформують інших про те, що ви вимагаєте від них по 1500 або 5000 грн., а якщо ті грошей не принесуть, то захворіють?». Свою злість П. перекинув на М., полеміка між якими тривала до 5 хвилин. М. зрозумів, що П. застосовує щодо нього гіпнотичний вплив. Вічі П. були широко відкритими, нерухомими і наче випуклими, а їх колір нагадував темно-сливовий відтінок. Погляд П. був пронизливим. Водночас П. запитав у М.: «А гроші у вас є?» М. у відповідь почав чинити аналогічно: зосередив свій погляд в ділянку перенісся П. При цьому він заявив: «На мене ви не подієте, вас я не боюсь». Гіпнотично-психічне змагання тривало декілька хвилин і супроводжувалося обопільною полемікою, а згодом враз припинилося. П. несподівано відійшов у бік і розпочав розмову з іншими особами. Пізніше М. розповів, що приблизно за 1—1,5 хв до кінця гіпнотично-психічного контакту з П. він відчув у колінах незначні, але неприємні коливання, які то припинялися, то відновлювалися. Крім того, М. відчув також, що темп його розмови час від часу окремими фрагментами загальмовувався. Що відчував П.— залишилося невідомим.

Сумніву в тому немає, що гіпнотичний вплив використовується заінтересованими в цьому особами з метою вчинення злочинних діянь. Але нині не розроблено тактичних рекомендацій щодо належного проведення суб'єктами криміналістичної діяльності необхідних слідчих дій з участю осіб, які володіють гіпнозом, що завдає державі й суспільству значної шкоди.

Відомо, що, крім тактики допиту особи із застосуванням неусвідомлюваного «побутового» гіпнотичного впливу, слідчі досить часто використовують у процесі досудового слідства психологічний, психолого-криміналістичний вплив. Так, психологічний вплив у процесі досудового слідства передбачає особливу діяльність слідчого. Маючи професійні знання і вміння, він виконує свої обов'язки відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства та використовує психологічні знання, зачіпаючи особисті інтереси як учасників, так і суб'єктів криміналістичної

143

/>/>/>діяльності, які особисто заінтересовані в результатах розслідування кримінальної справи. Досить близькою за своєю сутністю до згаданої форми впливу слідчого є психолого-криміналістичний вплив, який визначає такі типові особливості. Це, перш за все, оперативний чи процесуальний, візуальний показ учасникам криміналістичної діяльності об'єктів — слідів злочину, інших речових доказів, предметів криміналістичної техніки. Виконання відповідних дій реалізується в ході провадження досудового слідства, що позитивно впливає на відповідних осіб, обумовлюючи об'єктивність, правдивість, чим сприяє швидкому і повному розкриттю та розслідуванню злочину. Якщо законність тактики допиту особи із застосуванням неусвідомлюваного «побутового» гіпнотичного впливу, психічного впливу в процесі досудового слідства, психоло-го-криміналістичного впливу сумнівів не викликають, то відповідна проблема виникає при застосуванні суб'єктом криміналістичної діяльності психологічного механізму навіювання. Це, зокрема, стосується провадження такої слідчої дії, як упізнання. Психологічний механізм навіювання в ході впізнання сприяє отриманню незаконних доказів. Сутність таких незаконних доказів полягає в тому, що встановлення тотожності (ідентифікація) об'єкта відбувається не в результаті логічних міркувань упізнаючого, а шляхом зовнішнього провокування свідомості. Це означає, що зовнішнє провокування свідомості особи, яка впізнає, може бути викликано проханням, наказом, переконанням, підказуванням тощо.

До другого виду звичаєвої криміналістичної тактики, способу і методу виконання слідчих дій, запозичених у колег, треба віднести, наприклад: допит особи з пред'явленням емоціогенного подразника; використання тактичного прийому «системи координат» при відтворенні обстановки та обставин події тощо.

Так, допит особи з пред'явленням емоціогенного подразника передбачає показ особі в процесі її допиту із застосуванням звуко-, відеозапису предметів-подразників серед іншої множини предметів з метою отримання інформації про наявність слідів пам'яті, пов'язаних з учиненням злочину, які будуть виявлені проведенням фонетичної експертизи. Тобто, у даному разі діяльність слідчого є багатоплановою, комплексною. Таким же складним є використання тактичного прийому «системи координат» при відтворенні обстановки й обставин події. Послідовність проведення вказаної слідчої дії така. Учасник криміналістичної діяльності за пропозицією слідчого фіксує на папері в процесі відтворення на місці обстановки й умов вчинення злочину час, місце і спосіб вчинення злочину, інші обставини. Потім він поміщає відповідну записку в спеціальний контейнер (це може бути будь-яка ємність із пластмаси, дерева, іншого матеріалу), заховує його в ґрунт на певну глиби -

144

ну або в інше місце, наприклад, у промисловій зоні підприємства. У ході наступної аналогічної процесуально-самостійної слідчої дії черговий учасник криміналістичної діяльності має діяти однотипно. При цьому попередньо захована записка вилучається, що фіксується в протоколі. Слідчий має забезпечити дотримання законності, морально-етичних норм.

До третього виду звичаєвої криміналістичної тактики, способу і методу виконання слідчих дій, запроваджених за ініціативою вищих органів, що об'єднують слідчі відділи, підрозділи за ознаками територіального устрою, відносять два підвиди. Перший підвид має повну відповідність щодо розглянутого другого виду. У такому разі керівництво відповідних відомств за своїм почином організовує проведення різних нарад, семінарів, де ознайомлює слідчих з досвідом роботи колег. Другий підвид передбачає на тих же організаційних засадах або через надсилання інформаційних листів ознайомлення підлеглих слідчих з тими тактико-криміналістич-ними рекомендаціями, які є науково обґрунтованими й апробовані на практиці.

продолжение
--PAGE_BREAK--

Таким чином, вважаємо, що нині необхідно розробити і впровадити у навчальний процес курс «Звичаєва криміналістична тактика», в якому вивчатиметься сукупність способів і методів виконання певних слідчих дій, що склалися впродовж тривалого часу і ввійшли у звичку і свідомість слідчого, не суперечать чинному кримінально-процесуальному законодавству України та стали правилом розслідування окремих видів і груп злочинів.

§ 17. Слідчий огляд

Поняття, види огляду та їх характеристика

Кримінально-процесуальне законодавство України передбачає огляди: місця події, місцевості, приміщення, предметів, документів, поштово-телеграфної кореспонденції, трупа. Практика засвідчує, що можливий також огляд ексгумованого трупа. Крім цього, фактично існує огляд тварин та їхніх трупів. За своїм правовим змістом, близьким до огляду місця події, є освідування, яке може мати процесуальну та непроцесуальну (судово-медичну) форму (табл. 11).

Огляд — слідча дія, яка полягає в безпосередньому сприйнятті суб'єктами криміналістичної діяльності у визначеному кримінально-процесуальною формою порядку об'єктів — місцевості, приміщення, предметів, документів з метою виявлення слідів злочину та

145

/>Таблиця 11

Всебічний огляд

Слідчадія— огляд

НормиКПКУкраїни

місцяподії

ч. 2 ст. 190

місцевості

ст. 190

приміщення

ст. 190

предметів

ст. 190

документів

ст. 190

поштово-телеграфноїкореспонденції

ст. 187-1

трупа

ст. 192

крімцього, фактичноіснуєогляд:

ексгумованоготрупа

192

тваринтаїхтрупів

продолжение
--PAGE_BREAK--

190

інших речових доказів, з'ясування обставин злочину, а також інших обставин, що мають значення для справи.

У криміналістичному розумінні огляд — це перш за все способи дослідження, які використовуються вказаними в кримінально-процесуальному законодавстві суб'єктами криміналістичної діяльності у відповідному порядку, на місці події або в іншому місці (кабінеті слідчого тощо).

Огляд місцевості й приміщення як вид огляду, окремий від місця події, проводиться у випадках, коли дана ділянка місцевості чи приміщення безпосередньо не зв'язані з подією злочину, чи цей зв'язок тільки передбачається, але доцільно їх досліджувати для можливого виявлення даних, що мають значення для справи. Наприклад, може бути оглянуто лісопарк для можливого виявлення знарядь злочину. Приміщення може бути оглянуто для можливого виявлення предметів чи слідів злочину, наприклад, у кімнаті, де проживала особа, що зникла без вісті. Огляди місцевості й приміщення, як правило, не складні й особливих тактичних прийомів не вимагають, крім елементарної послідовності. При необхідності можуть бути застосовані тактичні прийоми, рекомендовані для огляду місця пригоди, тим більше, що точних меж між оглядом місця події та оглядом місцевості й помешкання в конкретному випадку може і не бути.

Трапляється, що злочини учиняються із застосуванням вибухових пристроїв, а місцем події є місцевість або приміщення. З цих та інших причин у криміналістиці побутує поняття «огляд місця

146

вибуху» — слідча дія, яка проводиться (після впевненості,- за участі спеціаліста-сапера, вибухотехніка,- у безпеці роботи) з метою виявлення, фіксації та вилучення слідів вибуху — пошкоджених об'єктів, а також трупів людей, тварин, з'ясування обстановки діяння та інших обставин, що мають значення для кримінальної справи про злочин.

Огляд предметів, документів, поштово-телеграфної кореспонденції вимагає уважності і вміння застосовувати науково-технічні засоби, необхідності дотримуватись елементарної послідовності станів огляду.

Огляд предметів і документів — це слідча дія, яка полягає у вивченні та дослідженні предметів, документів з метою виявлення і фіксації тих ознак, що надають їм виразу речових доказів, які мають значення для правильного вирішення кримінальної справи про злочин.

Огляд кореспонденції проводиться за рішенням суду в установі зв'язку за участю понятих з числа службовців цієї установи, а за необхідності — за участю спеціаліста. Слідчий у присутності вказаних осіб відкриває і оглядає затриману кореспонденцію. Про кожен випадок проведення огляду кореспонденції слідчий складає протокол.

Огляд трупа, в більшості випадків, є частиною огляду місця події. Буває, що труп оглядається окремо від огляду місця події, наприклад, у випадках, коли до прибуття слідчого на місце події труп доставляється в морг, чи коли проведено ексгумацію, тобто труп виймається з місця поховання для його огляду. За таких умов необхідна уважність і дотримання послідовності в діях слідчого відповідно до рекомендацій судово-медичного експерта чи найближчого лікаря, які беруть участь в огляді трупа.

Огляд трупа (зовнішній) — це слідча дія, що має свої особливості, проводиться за участю не менше двох понятих, судово-медичного експерта, а за неможливості його викликати — запрошується найближчий лікар на місце знаходження трупа з метою виявлення ознак, які дозволяють встановити особу потерпілого, наявність, характер слідів, пошкоджень на тілі, одязі, час, місце, причини і обставини смерті.

При огляді місця події слідчий особисто досліджує відповідне місце, виявляючи сліди злочину та інші речові докази.

Огляд місця події — це різновидність слідчого огляду — невідкладна слідча дія, що складається з безпосереднього сприйняття суб'єктом криміналістичної діяльності обстановки місця події з метою виявлення, фіксації та вилучення слідів і речових доказів, а також встановлення інших обставин, що мають значення для справи.

147

/>Завдання огляду місця події повністю збігається із завданням кримінального судочинства. Кримінально-процесуальне законодавство доручає суб'єктам криміналістичної діяльності проведення огляду. Отже, відповідно до цього основними завданнями огляду місця події є:

з'ясування обставин злочину, його механізму та інших об
ставин;

фіксація обстановки місця події для його юридичного за
кріплення;

виявлення, фіксація, вилучення матеріальних слідів злочину:
слідів ніг, рук, знарядь пролому, транспортних засобів і т. ін., плям
крові, інших речовин, предметів, залишених злочинцем, а також
знарядь злочину тощо.

У конкретних випадках завдання огляду місця події можуть бути ускладнені, їх ще називають спеціальними. Виконання спеціальних завдань огляду місця події суб'єктами криміналістичної діяльності може також стосуватися:

продолжение
--PAGE_BREAK--

установлення можливості додаткового отримання даних про
обставини злочину з джерел, що перебувають за межами місця по
дії (наприклад, установлення того, що могли бачити громадяни
з вікон сусіднього будинку);

з'ясування умов, що сприяли вчиненню злочину, для вжи
вання заходів щодо їх усунення;

вживання заходів оперативно-розшукового характеру за «га
рячими слідами» у зв'язку з даними, отриманими під час огляду;

установлення того, які сліди злочину можуть виявитися на ті
лі й одязі тощо.

З огляду місця події можна отримати дані про суб'єктивний бік злочину, наприклад, якщо обстановка місця події свідчить про умисний характер діяння, його мету. У ході огляду місця події можна зібрати дані про суб'єкт злочину, зокрема, сліди можуть указувати на те, що злочин вчинив чоловік високого зросту (приблизне співвідношення довжини ступні до росту — 1:7), наявність недопалків може свідчити про те, що це людина, яка палить. Аналіз норм кримінально-процесуального закону, які врегульовують проблематику слідчого огляду, дозволяє зробити висновок, що огляд місця події проводиться у таких випадках:

1)коли для розслідування кримінальної справи про злочин має
значення обстановка місця події;

2)коли є можливість виявити на місці матеріальні сліди злочину.
Практика засвідчує, що в основному огляд місця події прово
диться у певних випадках. Найтиповішими випадками є:

виявлення трупа з ознаками насильницької смерті;

наїзду транспортних засобів на людей;

148

нещасного випадку з людьми в результаті недотримання пра
вил охорони праці, техніки безпеки і суспільної безпеки;

розбійного нападу, пограбування;

зґвалтування;

аварії на транспорті, виробництві, будівництві;

пожежі;

знищення чи пошкодження державного і громадського май
на (загибель тварин);

,. 9) крадіжки з проникненням; ї 10) хуліганства, де залишилися матеріальні сліди, і. Результативність огляду місця події багато в чому залежить від точної й детальної фіксації зазначеного процесу. Це означає, що протокольні записи мають бути повними і зрозумілими. Суб'єкт криміналістичної діяльності не робить будь-яких висновків у протоколі огляду, він лише констатує очевидні факти. Протокол огляду місця події складається з трьох частин: вступної, описової та кінцевої. Крім того, протокол огляду місця події має відповідати типовим правилам кримінально-процесуальної та криміналістичної форми. Це означає, що вимоги до протоколу огляду місця події можна класифікувати на два види. До першої групи (кримінально-процесуальної) віднесено вимоги, відповідно до яких протокол має бути складений так, щоб цілком задовольняти умови суто кримінально-процесуального порядку. До другої групи — вимоги виключно криміналістичного характеру: мавикзія, послідовність огляду. Наприклад, огляд місця події під водою, у морі, уночі, в умовах дощу, у небезпечній зоні, на баштовому крані тощо.

У протоколі мають бути описані всі сліди, предмети, що виявлені на місці події, котрі можуть мати значення для швидкого і повного розкриття злочинів, а також, у разі необхідності,— для відтворення обстановки й обставин події. Для фіксації обстановки місця події, окремих слідів і предметів, що можуть бути речовими доказами, застосовується фотографічний метод, а також методи кіно-, відеозапису. У ході огляду місця події для фіксації слідів використовуються методи, що базуються на застосуванні різних слі-докопірувальних і слідозакріплюючих матеріалів — спеціальні порошки, дактилоплівка, а для роботи з об'ємними слідами — полімерні матеріали, пасти «К», «У», зубопротезні пасти, гіпс тощо. У необхідних випадках при огляді місця події суб'єкт криміналістичної діяльності складає план і креслення.

Слідчий огляд прийнято класифікувати за різними ознаками, але в основному за: предметом, об'єктом, порою року, часом проведення, сукупністю двох і більше ознак:

1) за предметом проведення — огляд місцевості, приміщень, житла, предметів, вогнепальної й холодної зброї, документів, тва-

149

/>/>рин та їхніх трупів, зовнішній огляд трупів, зовнішній огляд ексгумованих трупів, огляд живих людей (освідування);

за об'єктом проведення — основний, додатковий;

за порою року, з урахуванням періодів у річному циклі роз
витку природи — весняний, літній, осінній, зимовий;

за часом проведення — початковий, повторний;

5)за сукупністю двох і більше ознак — комбінований, поєднаний.
Початковий (первинний) слідчий огляд — це процесуальна дія,

яка становить собою перший, але всебічний, повний і об'єктивний етап дослідження з метою виявлення слідів злочину, інших речових доказів та обставин, що підлягають доказуванню в кримінальній справі. Початковий слідчий огляд є низовою, однак автономно-процесуальною формою проведення огляду. У процесі проведення слщчого огляду з різних причин можливе тимчасове його припинення. Але про це має бути обов'язково зазначено в

продолжение
--PAGE_BREAK--

протоколі.

Додатковий слідчий огляд — це самостійна процесуальна дія, яка є доповненням початкового (первинного) огляду і проводиться з метою встановлення раніше не виявлених слідів злочину, інших речових доказів та обставин, що підлягають доказуванню в кримінальній справі. Проведення додаткового слідчого огляду обумовлюється об'єктивними і суб'єктивними причинами. До об'єктивних причин віднесено: нововиявлені обставини, слідчі ситуації, тактичні та оперативно-тактичні мотиви. До суб'єктивних — нераціональна (неякісна) процесуально-криміналістична діяльність компетентних суб'єктів (слідчого, начальника слідчого відділу, експерта, прокурора-криміналіста).

Повторний слідчий огляд — це самостійно-додаткова форма процесуальної дії, спрямована на дослідження слідів злочину, інших речових доказів та обставин, які підлягають доказуванню в кримінальній справі, а її суть полягає в тому, що вона проводиться вдруге і повністю подібна до попереднього огляду. Повторний слідчий огляд проводиться, наприклад, у тих випадках, коли початковий (первинний) огляд тривав у несприятливих природних або соціальних умовах: низька температура, сніг, дощ, ніч, скупчення людей, військові дії та ін.

Порядок (мавикзія) проведення слідчого огляду

Мавикзія (ма — майстерність, ви — використання, к — криміналістичних, з — знань) — порядок виконання окремих процесуальних дій, у тому числі дослідчої перевірки, явки з повинною, огляду місця події, порушення кримінальної справи тощо,— як система наукових положень, рекомендацій, розроблених і спрямованих

150

на виявлення матеріальних та ідеальних слідів злочину, інших речових доказів, з'ясування обстановки його вчинення, а також інших обставин, які мають значення для кримінальної справи. Мавикзія виконання окремих процесуальних дій до порушення кримінальної справи про злочин як сукупність криміналістичних засобів характерна для проведення огляду, складання протоколу в разі явки особи з повинною, заяви або повідомлення представників влади чи окремих громадян про вчинений або підготовлений злочин. Адже явка з повинною не є слідча, а процесуальна дія, і від того, як саме детально буде викладено зроблену особою заяву, багато що залежить від компетентності суб'єкта криміналістичної

діяльності.

Традиційно вважається, що огляд місця події є складовою криміналістичної тактики — розділу науки криміналістики. Сутність тактики огляду місця події (слідчого огляду) визначалася як система наукових положень і розроблених на їхній основі рекомендацій, що мали основним своїм завданням збирання і дослідження доказів відповідно до чинної кримінально-процесуальної форми. Якщо брати до уваги загальнотеоретичну концепцію тактики як способів, прийомів досягнення певної мети (лінія поведінки слідчого), то із зазначеними положеннями проблематика тактики огляду місця події повністю узгоджується. Проте, коли питання тактики слідчого огляду розглядати з конкретних позицій, тобто реальних тактико-криміналістичних прийомів, виникають істотні зауваження. Ці зауваження фактично повністю спростовують можливість використання теоретичного поняття «тактика слідчого огляду». Адже криміналістична тактика є характерною щодо провадження слідчих дій при розслідуванні злочинів як засіб для подолання будь-якої діяльності, спрямованої всупереч виконанню завдань кримінального судочинства.

Однак у прямому розумінні при слідчому огляді як процесуальній діяльності відповідного суб'єкта безпосередній опір не чиниться. Є об'єкт огляду і є суб'єкти криміналістичної діяльності (слідчий, начальник слідчого відділу, експерт, прокурор-криміналіст). Щоправда, при огляді місцевості, приміщення, трупа протидія слідчому може проявлятися у формі засобів маскування вчиненого злочину: способів, прийомів, заходів, спеціальних дій, виконаних злочинцями в минулому, щоб приховати, прикрити, зробити непомітними для інших свої злочинні діяння.

Наприклад, з метою вбивства бізнесмена Ж. його конкуренти розробили і реалізували такий план. їхня співробітниця К. запросила Ж. у гості до приватного будинку. Коли у вечірній час Ж. прибув на вказане для зустрічі місце, К., перебуваючи на другому поверсі та використовуючи спеціальний металевий предмет у вигляді

151

палиці, почала подавати ним ключ для Ж., щоб він начебто відімкнув вхідні двері та увійшов до будинку. Використовуючи електричний струм, злочинці заподіяли смерть Ж. Далі, злочинці обірвали на вуличній електромережі дріт і перенесли туди труп потерпілого, сподіваючись, що таким способом введуть в оману інших, у тому числі й суб'єктів криміналістичної діяльності.

Безперечно, злочинці вчинили протидію слідчому при огляді ним місцевості й трупа, але, як бачимо, така протидія чинилася до процесуальної діяльності слідчого та була реалізована у формі засобів і способів маскування вчиненого умисного вбивства. Дотримуючись порядку послідовності та напрацьованих правил проведення огляду місця події, слідчий помилково не сприйняв за дійсність інсценовані злочинцями дії під нещасний випадок, і злочин з часом було розслідувано та розкрито.

Те, що поняття «тактика слідчого огляду» в криміналістиці є недоцільним, підтверджується суто процесуальними чинниками. Огляд місця події є терміновою дією, що потребує негайного виконання, а її невчасне виконання, із запізненням, як правило, призводить до втрати доказів, які підтверджують істинність подій злочину, інших обставин, що підлягають доказуванню в кримінальній справі. Якщо кримінально-процесуальне законодавство передбачає, що огляд місця події є єдиною, винятковою слідчою дією, яка може бути проведена до порушення кримінальної справи про злочин, то це означає, що із загальних правил криміналістичної тактики має бути виняток. Про яку тактику слідчої дії може йтись, якщо кримінальна справа про злочин не порушена?

Викладене дає підстави зробити об'єктивний висновок про необхідність запровадження в криміналістиці такого поняття, як «мавикзія», у тому числі мавикзія проведення слідчого огляду.

продолжение
--PAGE_BREAK--

Методи дослідження, в процесі проведення огляду

Методи (як способи мавикзії) дослідження в процесі проведення огляду є впорядкованою сукупністю правил пізнання — безпосереднього виявлення суб'єктом криміналістичної діяльності слідів злочину та інших обставин, що підлягають доказуванню в кримінальній справі.

Проведення слідчої дії — огляду передбачає комплекс, систему методів дослідження. Водночас, сам огляд також є одним із методів дослідження, наприклад, відтворення будь-якого явища або спостереження за новим явищем у певних умовах з метою його вивчення. Метод огляду в сукупності з іншими методами — орі-

152

єнтація на місцевості, виміри, порівняння тощо — використовується, зокрема, при проведенні такої слідчої дії, як відтворення обстановки й обставин події. Метод огляду часто використовується також в експертній діяльності при проведенні дослідів з метою перевірки об'єктивної можливості існування або характеру будь-яких дій, фактів, явищ, обставин у розслідуванні кримінальної справи про злочин. Однак експертна діяльність може бути матеріалізованою в разі призначення слідчим відповідної експертизи. Зміст методу огляду в загальнонауковому розумінні повністю збігається з методом як способом мавикзії дослідження в процесі проведення слідчого огляду. Водночас, методи слідчого огляду, тобто визначені кримінально-процесуальною формою діяльності, мають свої типові ознаки, які є сукупністю взаємозв'язаних способів та прийомів доцільного, раціонального виконання завдань кримінального судочинства. Така єдність указаних правил є неподільною, а їх сумарна кількість становить методику дослідження в процесі проведення огляду.

Методи (як способи мавикзії) проведення огляду можна виокремлювати за різними ознаками: глибиною, повнотою, характером, послідовністю застосування засобів дослідження тощо. За глибиною методу дослідження (мавикзії) проведення огляду доцільно класифікувати на огляд — детальний та загальний; за повнотою дослідження — вибірковий і суцільний; за характером — динамічний і статичний; за послідовністю застосування засобів дослідження — концентричний, ексцентричний, фронтальний, секторний і вузловий.

Метод (мавикзія) детального дослідження об'єкта і предмета при огляді полягає в тому, що процес виявлення слідів злочину, інших речових доказів та обставин, що підлягають доказуванню в кримінальній справі, триває поступово, поетапно (окремими елементами), але комплексно — всебічно, повно й об'єктивно.

Метод (мавикзія) загального дослідження об'єкта і предмета при огляді — це по суті оглядова стадія, коли відбувається основне, без подробиць, сприймання, аналіз і синтез (єдність, цілісність обставин, що підлягають доказуванню в кримінальній справі, прогнозування щодо виявлення слідів злочину та інших речових доказів і обставин, які мають значення для справи, з'ясування обстановки злочину).

Метод (мавикзія) вибіркового дослідження об'єкта і предмета при огляді є не суцільним, а частковим, він обирається слідчим з урахуванням виявлених слідів злочину та інших речових доказів. Метод вибірковості дає змогу перевірити результативність (якість) прогнозування слідчого, яке було здійснено ним на оглядовій стадії (метод загального дослідження).

153

Метод (мавикзія) суцільного дослідження об'єкта і предмета при огляді — це єдиний процес у часі й просторі, який не переривається як слідча дія, а витворюється завдяки послідовності й позбавлений будь-якої роздвоєності чи розгалуженості.

Метод (мавикзія) динамічного дослідження при огляді означає, що процесуальне вивчення об'єкта і предмета триває в стані руху (у тому числі з використанням необхідних засобів), але докладена до них фізична та будь-яка інша сила не повинні впливати на їхню форму і зміст.

Метод (мавикзія) статичного дослідженняпри огляді є протилежним динамічному методу і застосовується щодо об'єкта і предмета за умови, що вони перебувають у стані спокою, рівноваги. Метод статичного дослідження далеко не завжди передує іншим методам мавикзії. Усе залежить від предмета слідчого огляду.

Метод (мавикзія) концентричного дослідження об'єкта і предмета огляду застосовується на великих ділянках місцевості й характеризується тим, що слідчий здійснює процес відповідного пізнання за принципом — з місць, віддалених від центру події злочину, до його центру, що має значення для розкриття та розслідування злочину.

Метод (мавикзія) ексцентричного дослідження об'єкта і предмета огляду — це спосіб, сутність якого полягає в діяльності слідчого за зворотним принципом — від центру події злочину або події, що має значення для його розкриття і розслідування, до місць, віддалених від нього.

Метод (мавикзія) фронтального дослідження об'єкта і предмета огляду передбачає проведення такого пізнання одночасно, різними способами і засобами, з переміщенням суб'єктів криміналістичної діяльності єдиною смугою. Метод фронтального дослідження при проведенні огляду місця події також використовується в основному на великих ділянках місцевості.

Метод (мавикзія) секторного дослідження об'єкта огляду і предмета огляду передбачає проведення зазначеного осягнення на певних ділянках місцевості частинами, поетапно, але всебічно та повно. При секторному методі огляду значних ділянок місцевості бажано використовувати компас.

Метод (мавикзія) вузлового дослідження об'єкта і предмета огляду як криміналістичний спосіб рекомендує попередньо площину, що підлягає вивченню, поділити на найбільш скупчені місця, де відбулися події злочину, інші події, що мають значення для його розкриття і розслідування. Але все ж таки вузловий метод застосовується з метою пошуку слідів злочину та інших речових доказів, наприклад, елементів предметів одягу і особистих речей потерпілих, підозрюваних, куль, гільз, набоїв, холодної зброї тощо.

продолжение
--PAGE_BREAK--

154

§ 18. Допит

Поняття, види, психологічні основи допиту

Допит є слідчою дією, що спрямована на отримання слідчим безпосередньо від допитуваного в установленій кримінально-процесуальній формі показань про відомі йому обставини та інші дані, які мають значення для встановлення істини в кримінальній справі про злочин. Допитувана особа незалежно від процесуального стану — свідок, потерпілий, експерт, підозрюваний, обвинувачений — є учасником криміналістичної діяльності.

Допит учасника криміналістичної діяльності — це слідча дія, спрямована на отримання суб'єктом криміналістичної діяльності безпосередньо від допитуваного (експерта, свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого) в установленому кримінально-процесуальному порядку показань про відомі йому обставини та інші дані, що мають значення для розслідування кримінальної справи про злочин.

Як бачимо, допит у процесі досудового слідства полягає в отриманні слідчим безпосередньо від допитуваної особи — учасника криміналістичної діяльності усної інформації, що має значення у справі, із занесенням показань до протоколу. Достовірність інформації залежить від психологічної позиції допитуваного — чи бажає він давати правдиві показання, чи має намір приховувати правду. Однак трапляється, що при бажанні допитуваного щиро розповісти правду, повідомлена інформація не відповідає дійсності. Це може бути з причин:

добросовісної помилки особи при сприйнятті події;

неповного сприйняття особою події;

забування — процесу, що відбувається в пам'яті особи і вияв
ляється у втраті чіткості відтворення подій, фактів, зменшенні об
сягу запам'ятованого.

Перед слідчим — суб'єктом криміналістичної діяльності стоїть мета: отримати достовірні свідчення від особи, що допитується. Слідчий у своїй свідомості передбачає той результат, на одержання якого спрямована його діяльність у ході допиту. Сутність мети слідчого при допиті учасника криміналістичної діяльності полягає в тому, що він прогнозує можливу ситуацію. Це, зокрема, стосується:

того, хто дає показання правдиві й достовірні;

тієї особи, що бажає розповісти правду, але її показання ви
являться недостовірними чи неповними:

а) показати можливі добросовісні помилки, що виникають за будь-яких обставин, при сприйнятті події чи неповноті сприйнят-

155

/>/>тя і відобразити ці обставини в протоколі, щоб уникнути неправильного відображення події;

б) надати допомогу для відновлення в пам'яті, можливо, забутої частини сприйнятого і для правильного відтворення сприйнятого;

3) особи, яка навмисно приховує правду, викрити її в цьому і досягти змін у відповідній негативній психологічній установці та отримати від допитуваного правдиві й достовірні показання.

Кримінально-процесуальне законодавство докладно врегульовує фіксацію доказової інформації, як і основні правила допиту. Слідчий має забезпечити в протоколі ретельну фіксацію показань допитуваного. Це дасть змогу згодом слідчому при додатковому допиті відповідного учасника криміналістичної діяльності застосувати тактичний прийом — «цитування». Йдеться про те, щоб використати неправдиву інформацію, повідомлену допитуваним раніше, цитуючи її вголос, із фіксацією цього процесу в протоколі. При допиті учасника криміналістичної діяльності слідчий має право поставити йому запитання доповнюючого, уточнюючого та контролюючого характеру. Ставити допитуваному навідні запитання вважається порушенням законодавства.

Види допиту при досудовому слідстві кримінальної справи про злочин залежать від:

процесуального стану учасника криміналістичної діяльності
(експерт, свідок, потерпілий, підозрюваний, обвинувачений);

віку допитуваного учасника криміналістичної діяльності;

складу учасників слідчої дії (захисника, експерта, спеціаліс
та, батьків, законних представників неповнолітнього, лікаря, пе
дагога, психолога, перекладача);

часу і місця проведення допиту;..

особливості слідчої ситуації;• ., .

кількості допитів особи., г

Планування допиту

Планування допиту на досудовому слідстві передбачає проведення цілої системи дій, які забезпечать у подальшому отримання від допитуваної особи об'єктивної інформації й тим самим сприятимуть швидкому і повному розкриттю злочину та викриттю винних. Планування допиту в процесі досудового слідства кримінальної справи про злочин передбачає:

вирішення питання про те, де і коли провести допит;

вивчення матеріалів справи: для визначення кола обставин, з
яких необхідно отримати свідчення, а також для виявлення даних,
що вже є у справі з цих обставин;

вивчення особи допитуваного;

156

4) надбання знань щодо спеціальних питань, якщо вони потрібні, щоб орієнтуватися в події злочину і предметі допиту.

Основні джерела отримання суб'єктом криміналістичної діяльності інформації при підготуванні до допиту:

продолжение
--PAGE_BREAK--

вивчення кримінальної справи про злочин з тим, щоб точно
визначити всі обставини, з яких необхідно отримати інформацію
від допитуваного;

використання довідкової літератури, консультації із спеціа
лістами.

Якщо допит проводиться з питань експертизи, для участі в ньому можна запросити експерта. Закон не регламентує порядку допиту експерта, який має особливий процесуальний стан — відмінний від стану інших учасників криміналістичної діяльності. Так, слідчий може допитати експерта з метою з'ясування використаної термінології, методики дослідження та змісту самого висновку, а також з метою його роз'яснення або доповнення.

Бажано, щоб при плануванні допиту слідчий склав відповідний план, в якому має бути передбачено чотири частини (табл. 12):

Таблиця 12 План допиту особи

3 якихобставин потрібно допитатиособу

Якіматеріалиє вкримінальній справі

Запитання, які необхіднопоставити, пред'явитидоказ

Примітка

Формування показань

Узагальнено хід формування показань можна поділити на чотири етапи, кожний з яких передбачає зміну психічного стану особи. Так, щоб повідомити повні й достовірні свідчення про які-небудь події й обставини, особа має:

точно і повно сприйняти їх органами чуття (слуху, зору, нюху,
дотику, смаку) і своєю свідомістю;

запам'ятати сприйняте, утримати у своїй пам'яті;

згадати чи впізнати;

правильно відтворити.

Існують об'єктивні й суб'єктивні фактори, що заважають правильному і повному сприйняттю предметів і явищ, які спостерігаються особою. До об'єктивних факторів необхідно віднести те, що не залежить від її волі: несприятливі умови, за яких сприймалися події (ненормальне освітлення, короткочасність); сильний шум; віддале-

157

/>ність; низька чи висока температура; метеорологічні явища — дощ, сніг, вітер; заходи маскування, що застосовувалися злочинцями.

До суб'єктивних факторів належать: дефекти органів чуття; хворобливий стан; стомленість; сильні емоції (страх і т. ін.); нервовий розлад; сп'яніння.

Запам'ятовування особою сприйнятого відбувається на основі різних фізіологічних механізмів. Один з основних процесів пам'яті — це закріплення образів сприймання, думок, уявлень, дій, переживань і зв'язків між ними.

Добре знання процесу формування показань дозволить слідчому правильно застосовувати тактичні прийоми з метою викриття того, що особа дає неправдиві показання. При цьому важливо знати, що саме раніше запам'ятала допитувана особа і завдяки якому виду пам'яті. Для цього потрібно проаналізувати показання допитуваного і звернути увагу на відповідні моменти. Зробити висновок просто. Чому допитуваний добре пам'ятає всі події, пов'язані з моторним (руховим) видом його пам'яті, і не «пригадує» те, що явно закарбувалося там? Розрізняють такі види пам'яті:

моторну (рухову) — те, що пов'язано з рухом — індивідуальна
каліграфія;

образну, тобто пам'ять на наочні уявлення, що сприймають
ся органами чуття;

словесно-логічну (зміст розмови);

емоційну — ту, що пов'язана з пережитими почуттями (стра

продолжение
--PAGE_BREAK--хом, радістю, горем).

Скільки існує органів чуття, стільки й є видів пам'яті (зорова, нюхова, слухова, дотикова, смакова).

Ще є такі види пам'яті, як мимовільна й довільна. Мимовільна пам'ять — коли особа не докладає жодних зусиль, запам'ятовує без своєї волі. Побачене чи почуте вразило людину; і вона мимовільно запам'ятала певну подію, наприклад, як труп потерпілого — убитого зіштовхнули з даху будинку.

Довільна пам'ять — коли особа для запам'ятовування докладає певних зусиль. Наприклад, особа побачила номер автомашини і повторила його вголос та ще й записала.

Залежність тактичних прийомів від психологічних ознак допитуваної особи

У процесі допиту слідчим особи психологічний контакт між ними має осібний, безпосередній характер і відзначається особливою складністю та різноманітністю. Осібність і безпосередність психологічного контакту слідчого з допитуваним, який може перерос-

158

тати у зближення або у зіткнення, створює умови зустрічі особистостей. Результат психічного контакту слідчого з допитуваним залежить від характеру, темпераменту, сили волі, почуттів і переживань, способу мислення, переконань та поглядів кожного з них. Тому позитивний психологічний контакт слідчого з допитуваним (зближення) настає тоді, коли вони взаємно прагнуть до спільної мети. Важливе значення має процесуальний стан допитуваної особи, її готовність до участі у сприянні розкриттю злочину, викритті винних, каяття та ін. Тобто у допитуваного має бути загальнопси-хологічна готовність до реалізації тієї потреби, яка є актуальною в даній ситуації.

Для отримання правдивих і достовірних показань застосовують

тактичні прийоми:

формування психологічного контакту;

криміналістичний аналіз;

надання допомоги особам, що дають показання, з метою від
новлення в пам'яті забутого і правильного відтворення сприйня
того;

безпосередній психологічний контакт для подолання пози
ції, спрямованої на надання неправдивих показань.

Застосування слідчим тактичних прийомів для налагодження позитивного психологічного контакту з допитуваним перш за все залежить від їх темпераменту, тобто типу нервової системи. Тому необхідно знати вид темпераменту допитуваного, а саме: до якої категорії належить дана особа:

сангвініків (живий, рухливий, той, що швидко реагує на нав
колишні події, любить спілкуватися, легко вступає в контакт та з
легкістю переживає невдачі);

флегматики (повільний, зі стійким настроєм, слабким зовніш
нім вираженням душевного стану, у міру спілкується з іншими);

холерики (швидкий, поривчастий, здатний віддаватися спра
ві з винятковим завзяттям, але неврівноважений, схильний до
бурхливих емоцій, різких змін настрою);

меланхоліки (схильний глибоко переживати навіть незначні
події, але такий, що в'яло реагує на навколишнє, замкнутий, мало
спілкується, нерішучий).

У житті рідко зустрічаються «чисті» типи темпераментів, у більшості спостерігається змішання рис різних темпераментів, однак з перевагою певного типу. Відомий фізіолог Іван Павлов писав, що саме в темпераменті полягає «найзагальніша характеристика кожної окремої людини, основна характеристика її нервової діяльності, а це останнє залишає той чи інший відбиток на всій діяльності кожної особи».

Таким чином, слідчий має використовувати щодо допитувано-

159

/>го тактичні прийоми, щоб отримати від нього правдиві показання з урахуванням виду темпераменту та інших психологічних характеристик.

§ 19. Характер і значення підготування до допиту

Складові підготування до допиту

Успіх допиту в основному визначається завчасним підготуванням. Термін «підготування» означає зробити попередньо певні дії для влаштування організації допиту, тобто йдеться про те, щоб дати суб'єктові криміналістичної діяльності необхідні знання, аби він був готовим насамперед привабити до себе допитуваного. Є дев'ять складових підготування до допиту, тісно пов'язаних між собою:

визначення тих обставин, які потрібно встановити (вивчення
матеріалів кримінальної справи про злочин);

вивчення особи, яку необхідно допитати;

визначення часу, місця допиту і способу виклику на допит;

створення необхідної психологічної та матеріалістично-ре
чової обстановки для допиту;

поглиблене вивчення спеціальних проблем, які можуть ви
никнути в процесі допиту (бухгалтерський облік, агрономія, охо
рона здоров'я та ін.);

визначення кола учасників допиту — спеціаліста, експерта,
захисника, перекладача, педагога, законного представника чи ро
дича неповнолітнього;

підготування необхідних технічних засобів та матеріалів для
допиту;

складання плану допиту;

тактичне забезпечення допиту, тобто завчасне підготування в
продолжение

--PAGE_BREAK--матеріалах кримінальної справи про злочин тих доказів, які можна
буде використати — пред'явити магнітні плівки із записами пока
зань інших осіб, у тому числі дати можливість прослухати окремі
фрагменти цих записів, висновки експертиз, протоколи тощо.

Таким чином, підготування до допиту в процесі досудового слідства кримінальної справи про злочин фактично складається з комплексу тих дій, які забезпечать результативність та ефективність його проведення, тобто отримання від допитуваної особи об'єктивної, правдивої інформації. Кваліфіковане підготування до допиту свідків, потерпілих, підозрілих, обвинувачених дозволить, з одного боку, провести слідчу дію з дотриманням законності та ви-

значити предмет допиту, обставини і факти, що відомі допитуваному,— з іншого.

Отже, згаданий комплекс складових підготування до допиту — це сукупність тих дій, що фактично становлять одне ціле. У криміналістичному розумінні підготування до допиту має свій характер, комплекс тих складових, які необхідно здійснити, аби швидко і повно розслідувати і розкрити, злочини, викрити винних та забезпечити правильне застосування закону. Проте, зазначимо: досі немає одностайно схваленої класифікації складових підготування до допиту.

Характеристика окремих складових
підготування до допиту

Складові підготування до допиту в основному є типовими, окремі з них посідають особливе місце в практиці суб'єктів криміналістичної діяльності. До таких окремих складових насамперед належить вивчення особи.

Правильний вибір слідчим тактичних прийомів щодо особи, яка буде допитана, залежить від обсягу інформації про неї. Слідство має цікавити питання: в яких стосунках особа, яку необхідно допитати, перебуває з тими, хто притягується до кримінальної відповідальності за вчинений злочин. Зрозуміло, що інформації біографічного характеру тут буде замало (час, місце народження, освіта, місце роботи, проживання). Для слідчого є важливою інформація, що характеризує моральний, культурний рівень особи, яку необхідно допитати, її психічні властивості, спосіб минулого і теперішнього життя. Є також важливою інформація щодо фізичних і психічних вад, рівня спеціальних знань, звичок того учасника криміналістичної діяльності, якого планується допитати. Збирання зазначеної інформації потребує чимало часу, оскільки фактично необхідно використати для цієї мети найрізноманітніші джерела. Досить часто обставини складаються так, що особу потрібно допитати негайно. За таких умов суб'єкт криміналістичної діяльності оцінює особу на основі матеріалів кримінальної справи про злочин. Заповнюючи анкетну частину протоколу допиту, він має отримати якомога більше інформації від особи. Тому є доцільним спрямувати бесіду на вільну тематику, не фіксуючи її в протоколі допиту. Можливі джерела надходження відомостей щодо особи, яку необхідно допитати, доцільно класифікувати на чотири групи:

показання інших учасників досудового слідства;

оперативні дані;

характеристики з місць роботи, проживання, навчання;

інформація з архівних кримінальних справ.

160

5—12

161

/>/>/>Вивчення, дослідження окремих складових підготування до допиту є реально можливим при застосуванні методу наукового дослідження — аналізу. Відомо, що аналіз — один з тих методів, що веде до поглибленого пізнання буття. Аналіз (гр. апаіуві$ — розкладання, розподіл, розбирання) показань допитаного — це логічний прийом, метод дослідження, коли ніби здійснюється розкладання предмета на частини. У подальшому кожна із складових досліджується суб'єктом криміналістичної діяльності окремо з тією метою, щоб відповідні елементи (складові) поєднати в ціле.

Показання — це повідомлення допитуваної особи про обставини, які мають значення для кримінальної справи про злочин. Показання є самостійним джерелом доказів. Аналіз показань допитаної особи — це основний спосіб їх перевірки. Кожна із складових показань особи в процесі аналізу порівнюється з іншими доказами та їх джерелами.

Аналіз показань має ґрунтуватися на всебічному, повному і об'єктивному їх розгляді. У теорії кримінального процесу функціонує концепція аналізу доказів, відповідна проблема виникає при обговоренні питань оцінки доказів (ст. 67 КПК України).

Важливим методом вивчення, дослідження показань є синтез. Поєднання в єдине ціле всіх складових показань допитаної особи, добутих аналізом — це і є синтез.

Існують різноманітні форми аналізу показань. Залежно від того, яку мету ставить перед собою суб'єкт криміналістичної діяльності та який процесуальний стан допитуваної особи — учасника криміналістичної діяльності, визначається форма аналізу показань.

Застосування аналізу й синтезу в оцінці показань у процесі підготування до допиту має свою історію. Це — щільно пов'язані з іншими процесами мислення психологічні операції суб'єкта криміналістичної діяльності, зокрема, абстрагування, узагальнення тощо. Зазначені тлумачення на практиці мають місце, коли суб'єкт криміналістичної діяльності, наприклад, висуває версію — одне з можливих припущень у розвитку події, що призвело до вчинення злочину.

Криміналістичний аналіз показань як метод наукового дослідження дає можливість у сукупності з іншими компонентами з'ясувати важливі фактичні дані для розслідування кримінальної справи про злочин та перевірити їх. Так, криміналістичний аналіз дозволяє перевірити встановлення фактичної можливості сприйняття особою певної події; співвідношення окремих частин показань; відповідності показань іншим доказам. Криміналістичний аналіз показань особи, яка допитується, буде об'єктивним у разі

162

продолжение
--PAGE_BREAK--

особистого спостереження суб'єкта криміналістичної діяльності за особою у процесі її допиту.

При підготуванні до допиту суб'єкт криміналістичної діяльності має ознайомитися з матеріалами експертиз. Висновок експерта, відповідно до ст. 65 КПК України, є доказом у кримінальній справі, як будь-які фактичні дані, на підставі котрих суб'єкт криміналістичної діяльності встановлює факти, що мають значення для правильного вирішення справи. Ознайомлення суб'єкта криміналістичної діяльності з матеріалами експертизи при підготуванні до допиту є досить відповідальним етапом. Адже висновок експерта в системі інших доказів слугує як засіб доказування.

У процесі ознайомлення з матеріалами експертизи суб'єкт криміналістичної діяльності оцінює докази в трьох аспектах. Перший аспект передбачає аналіз умов і методів експертних досліджень. Другий аспект визначає, що суб'єкт криміналістичної діяльності порівнює висновки експерта з іншими доказами та їх джерелами. Це може вплинути на прийняття рішення про провадження повторних або нових слідчих дій, оперативно-розшуко-вих заходів. Третій аспект означає, що в разі необхідності суб'єкт криміналістичної діяльності може частково або повністю ознайомити допитувану особу з висновками експерта. У даному разі потрібно пам'ятати вимоги ст. 197 КПК України — дотримання прав обвинуваченого при призначенні й проведенні експертизи та ст. 202 КПК України — пред'явлення обвинуваченому матеріалів експертизи.

Є загальноприйнятим, що матеріали експертизи — це висновок експерта, додатки до нього, об'єкти дослідження, порівняльні зразки, інші матеріали, які використовував експерт, а також протоколи допиту експерта.

На практиці суб'єкти криміналістичної діяльності досить часто використовують матеріали експертиз, щоб викрити, наприклад, свідка в тому, що він навмисно приховує правду. У даному разі суб'єкт криміналістичної діяльності намагається досягти змін у негативній психологічній установці допитуваної особи та отримати правдиві показання. Багато що при цьому залежить від форми висновку експерта, яка зумовлена його змістом, структурою. Тому форма висновку експерта певним чином впливає на ефективність провадження досудового слідства в усіх кримінальних справах. І це тому, що висновки експерта викладені або у формі категоричній, або припущення.

163

/>§ 20. Зміст тактики допиту

Система тактичних прийомів допиту та їх класифікація

Слово «тактика», як уже зазначалося, у перекладі з гр. «Шкііке» означає «приводити в порядок». У криміналістику термін «тактика» прийшов з військової галузі знань, де означає «мистецтво командувати військами». Отже, у військових тактика досліджує особливості, зміст, характер військових подій, боїв, а також запроваджує ті чи інші способи підготовки бою та прийоми його проведення.

Конфліктна ситуація в процесі досудового слідства в кримінальній справі про будь-який злочин можлива завжди. Адже досудове слідство провадиться, відповідно до ст. 111 КПК України, в усіх справах про злочини, за винятком справ про злочини, зазначені в ч. 1 ст. 27 і ст. 425 КПК України. Певна кількість кримінальних справ, а відповідно і учасників криміналістичної діяльності (потерпілих, свідків, підозрюваних, обвинувачених), потребує при провадженні слідчих дій застосування системи тактичних прийомів.

У процесі розслідування кримінальної справи про злочин, як правило, застосовується система тактичних прийомів. Це, зокрема, стосується і такої слідчої дії, як допит. Система (гр. зузіета — ціле, складене з частин) тактичних прийомів допиту — це порядок, зумовлений плановим правильним розташуванням у певному зв'язку процесуально-криміналістичних способів проведення допиту, що має своїм завданням доказування чи спростування обставин, заснованих на психолого-криміналістичному механізмі його реалізації. У даному випадку йдеться про науковий, логічно обґрунтований, законний порядок сукупності методів спеціальної діяльності слідчого. Це, зокрема, такі методи: психологічні, морально-етичні, «побутово-гіпнотичні» — неусвідомлювані, звичайно-гіпнотичні, навіювання, реальної логічної послідовності та ін. Нині серед криміналістів щодо проблеми тактичних прийомів переважає думка, що це «тактичні прийоми спілкування» — час, місце, технічні засоби тощо. Суб'єкт криміналістичної діяльності на основі власного досвіду виробляє оптимальний стиль спілкування з допитуваною особою. Однак цей стиль має різноманітні процесуально-криміналістичні (індивідуально-владні) характеристики, а саме:

стиль допиту дізнавача;

стиль допиту оперативного працівника;

стиль допиту слідчого;

164

стиль допиту начальника слідчого відділу;

стиль допиту прокурора;

стиль допиту судді.

Кожний із суб'єктів криміналістичної діяльності застосовує притаманні йому тактичні прийоми допиту.

Підготування до допиту має декілька стадій. їх кількість не є чітко визначеною і залежить від умов і обставин на будь-якому етапі досудового слідства кримінальної справи про злочин, тобто — від слідчої ситуації. Крім того, допит учасників криміналістичної діяльності (потерпілих, свідків, підозрюваних, обвинувачених) регламентується різними кримінально-процесуальними нормами. Це означає, що в тактиці допиту учасників криміналістичної діяльності є відмінність. Підготування до допиту кожного з них передбачає проведення суб'єктами криміналістичної діяльності цілої системи заходів, які забезпечать отримання від допитуваного об'єктивної інформації про обставини, що належать до кримінальної справи про злочин.

продолжение
--PAGE_BREAK--

Таким чином, підготування до допиту передбачає такі типові складові:

вивчення матеріалів кримінальної справи з метою уточнення
обставин, які можуть бути відомі ймовірним учасникам криміна
лістичної діяльності — свідкам, потерпілим, підозрюваним, обви
нуваченим;

вирішення питання про місце і час проведення допиту;

вивчення особи допитуваного;

набуття знань із спеціальних проблем, якщо це необхідно;

складання плану допиту;

створення нормальних обставин допиту.

Підготування до допиту — це не процесуальна організаційно-управлінська робота слідчого, а спрямована на те, щоб у майбутньому отримати (зафіксувати в протоколі) від допитуваної особи -учасника чи суб'єкта криміналістичної діяльності правдивих усних свідчень, що мають значення в кримінальній справі про злочин. Елементи підготування до допиту не є вичерпними.

Тактичні прийоми допиту учасника криміналістичної діяльності спрямовані на розв'язання окремих завдань у процесі розслідування кримінальної справи про злочин. Так, суб'єкт криміналістичної діяльності, застосовуючи при допиті тактичні прийоми, визначає та планує той обсяг процесуально-криміналістичної роботи, який необхідно виконати для забезпечення реалізації окремих, спеціальних та загальних завдань кримінального судочинства. Щодо вирішення окремих завдань, на які спрямовано тактичні прийоми допиту учасника криміналістичної діяльності, то вони передбачають таке:

165

краще відтворення допитуваним сприйнятого;

викриття свідомо неправдивих показань;

виявлення помилок і суперечностей в показаннях допитува
ного;

одержання правдивих показань.

Фактори, що визначають доцільність

застосування тактичних прийомів допиту

в конкретній ситуації

Доцільність застосування тактичних прийомів допиту в конкретній слідчій ситуації, яка може бути неконфліктною і конфліктною, обумовлюється факторами, що є рушійною силою відповідного інтелектуального процесу суб'єкта криміналістичної діяльності. Адже, наприклад, плануючи допит підозрюваного при розслідуванні кримінальної справи про зґвалтування, слідчий за тих чи інших умов приймає тактичне рішення щодо мети тактичного впливу. Водночас, він бере до уваги чинники (фактори), що визначають, які науково обумовлені способи провадження допиту підозрюваного використати в межах законних заходів.

Отже, на доцільність застосування тактичних прийомів допиту в конкретній слідчій ситуації впливають суттєві й несуттєві обставини буття, утому числі природні, соціальні, національні, фізіологічні, психологічні та комбіновані. Фактори, що визначають раціональність використання тактичних прийомів допиту в процесі розслідування злочину, усе ж характеризуються, як правило, станом комбінації. При підготуванні до допиту суб'єкт криміналістичної діяльності має уважно аналізувати слідчу ситуацію з тим, щоб передбачити необхідність застосування певних тактичних прийомів. Аналогічно він має проаналізувати і конфліктну ситуацію. Поєднання слідчої й конфліктної ситуацій можливе в різних співвідношеннях.

Конкретна ситуація в процесі досудового слідства кримінальної справи про злочин — це реально існуючі, інколи досить точні обставини, що мають відношення до події злочину (п. 1 ст. 64 КПК України) і встановлені зібраними доказами, можливо, в сукупності із загостренням суперечностей між учасниками та суб'єктами криміналістичної діяльності. Конкретна ситуація в процесі досудового слідства у справі про злочин кожного разу зазнає трансформації.

Це поняття є більш мінливим, локальним, порівняно із слідчою ситуацією. Конкретна ситуація залежить від конфліктних, некон-фліктних і комбінованих ситуацій, доведеності обставин, які сто-

166

суються події злочину, вини особи, яка вчинила цей злочин, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Визначення слідчим тактики допиту, послідовності й змісту тактичних прийомів залежить від конкретної ситуації.

Тактичні прийоми як науково обумовлені способи провадження будь-якої слідчої дії при розслідуванні злочинів, у тому числі допиту, є типовими, форми яких відповідають певним групам. Це означає, що з урахуванням природних, соціальних національних, фізіологічних, психологічних і комбінованих факторів слідчий аналізує типові спеціальні дії або систему таких дій, які дадуть можливість за відповідних умов підвищити ефективність допиту і розслідування злочину взагалі.

Кожний з названих факторів, що визначають доцільність застосування тактичних прийомів допиту в конкретній слідчій ситуації, має систему складових, яка не є сталою. Так, психологічні фактори залежать від комплексу постійних психічних властивостей учасників, суб'єктів криміналістичної діяльності та інших осіб, що виявляються в їх ставленні до процесу розслідування кримінальної справи про злочин. Багато що в проблемі психологічних факторів, що визначають доцільність застосування тактичних прийомів допиту, залежить від біологічних чинників, які гармонізуються в сукупності з психічними властивостями тієї чи іншої особи. Адже біологічні фактори є незаперечними. Тому складовою психічних факторів є, насамперед, тип нервової системи допитуваного, його захисника та інших учасників слідчої дії, діяльність основних психічних функцій кожного з них, їх якісно-кількісний рівень. І це тому, що проходження психічних процесів у конкретної особи має

продолжение
--PAGE_BREAK--

свої ознаки.

Близькими до психологічних є фізіологічні фактори, що визначають доцільність застосування тактичних прийомів допиту. Йдеться про фізіологічні основи складних психічних явищ, потреб і мотивів, сприймань і відчуттів, пам'яті та уяви, інтелектуальних і мовних дій. Фізіологічні фактори охоплюють також внутрішні механізми психічних процесів учасників і суб'єктів криміналістичної діяльності, які причетні до допиту. Для слідчого важливо з'ясувати питання: що лежить в основі поведінки допитуваного і які фізіологічні механізми його психіки?

Соціальні фактори, що визначають доцільність застосування тактичних прийомів допиту в конкретній ситуації,— це сукупність суспільних і психологічних умов, в яких перебувають причетні до згаданого процесу суб'єкти і учасники криміналістичної діяльності. До суспільних умов входять: групи, колективи, соціальні прошарки, інші спільності. Наприклад, перед тим як обрати необхідну форму психолого-криміналістичного впливу при допиті

167

/>підозрюваного, слідчий має враховувати інформацію про те: 1) в яких суспільних умовах повсякчас перебуває така особа; 2) які соціально-психологічні процеси — матеріальні й духовні є реальними в зазначених соціальних групах. Соціальні фактори багато в чому закладені в підсвідомість допитуваного, вони, зокрема, виявляються в інтенсивності, характері й обсязі, взаєморозумінні, рівні спілкування з навколишнім світом. Вони також залежать від рівня інтелекту допитуваного, його зв'язків, запитів, інтересів та соціальних функцій.

Національні фактори також впливають на визначення застосування тих чи інших тактичних прийомів допиту в конкретній ситуації. Національні фактори є узагальнюючим поняттям, яке відображає динамічну сукупність психічних якостей певної спільності людей — народ, плем'я, народність, об'єднаних єдиною мовою і територією, внутрішніми економічними зв'язками, ознаками культури і характеру. Національні риси культури і характеру є притаманними особам кожної національності.

Природні фактори також необхідно враховувати слідчому при визначенні доцільності застосування щодо допитуваного певних тактичних прийомів. Це тому, що будь-яка матеріальна дійсність, природа є об'єктом людської практики і пізнання. Причому, природні фактори є двох основних видів. Перший вид — природний фактор «у чистому вигляді». Наприклад, у весняний період води навколишніх річок розлилися навкруги і свідок не мав реальної змоги своєчасно з'явитися на виклик слідчого. Згодом, допитуючи згаданого свідка, слідчий має врахувати, що природні умови перешкоджали допитуваному прибути в зазначений раніше день і час, а тому щодо способів провадження допиту необхідно бути обачливим.

До другого виду природних факторів належать умови олюдненого органічного й неорганічного світу у всій сукупності й зв'язках. Олюднення природи відбувається у формах її освоєння — практичного, теоретичного, емоційно-психологічного. Сфера взаємодії суспільства і природи обумовлює формування, збагачення свідомості людини, а отже, веде до нових науково обумовлених способів провадження слідчих дій, пов'язаних з виявленням, фіксацією, вилученням, дослідженням та перевіркою доказів, а також тактичних прийомів допиту в конкретній ситуації. Причини використання олюдненої природи як природного фактора для визначення кола тактичних прийомів допиту зрозумілі. Адже в процесі практичного перетворення природи відбувається трансформація матеріального в ідеальне.

168

§21. Допит неповнолітніх

;Особливості психології неповнолітніх,

які необхідно враховувати під час допиту

Функціонування психіки у неповнолітніх характеризується своїми особливостями. Коли йдеться про діяльність психіки у неповнолітніх, про їх розумовий розвиток, то відповідну проблему необхідно досліджувати поетапно, відповідно до періодів становлення людини. З 12 вікових стадій людини періоди підліткового та юнацького віку охоплюють період життя від 14 до 18 років. Розумовий розвиток людини відбувається найінтенсивніше в ранньому дитинстві, у підлітковому та юнацькому віці. Загальновизнано, що розумовий розвиток на кожному етапі становлення людини може то прискорюватися, то сповільнюватися, затухати. Існують різні шляхи, що сприяють розумовому розвитку людини. Два з них є основними: це стихійний розумовий розвиток людини та свідоме навчання. Розумовому розвитку, зокрема, і психічному — взагалі передує навчання. Розумовий розвиток особи необхідно розглядати в сукупності з її психічним розвитком, беручи до уваги інтереси, потреби, емоції, почуття, переживання та інші риси. Стрижнем розумового розвитку неповнолітніх є інтелектуальна сфера і пізнавальні здібності.

Неповнолітній може відставати у своєму розумовому та фізичному розвитку, бути відлюдним, хворобливим та ін. Крім того, неповнолітній легше, ніж дорослий, піддається навіюванню, він схильний до фантазування, швидкого стомлювання, неуважності.

Неповнолітнім притаманні, як правило, емоційна збудженість, почуття антипатії, роздратування, відчуження, байдужість, несприйнятливість та психологічна агресивність, неврівноваженість. Психічний стан неповнолітнього ускладнюється в разі вживання алкоголю чи наркотичних засобів. Зазначені чинники в сукупності призводять до необдуманих вчинків неповнолітнього, що використовують окремі злочинці, а також організовані злочинні формування. Часом неповнолітні мають переважаючий вплив на інших однолітків і тому є організаторами вчинення злочину або керують його підготуванням. Усі ці психологічні особливості неповнолітніх слідчий має враховувати під час допиту.

Тактика допиту неповнолітніх

Тактика допиту неповнолітнього — це отримання слідчим від Допитуваної неповнолітньої особи усних свідчень, що мають значення для справи, із занесенням їх до протоколу. Тактика допиту

продолжение
--PAGE_BREAK--

169

/>/>/>неповнолітнього передбачає поєднання різних тактичних прийомів, об'єднаних однією метою — з'ясувати факти, які стосуються конкретної кримінальної справи, а також особи підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого. Тактика допиту неповнолітнього має повністю узгоджуватися з процесуальними вимогами, передбаченими ст. 168 КПК України.

Отже, тактика допиту неповнолітнього має свої особливості, свою специфіку. Законодавець передбачає, що допит свідка віком до 14 років, а за розсудом слідчого,— віком до 16 років, проводиться в присутності педагога, за необхідності — лікаря, батьків чи інших законних представників. Уявіть собі, що всі перелічені особи (педагог, лікар, батьки неповнолітнього) є присутніми в процесі допиту. У таких умовах виконувати слідчому свої обов'язки не просто. Окрім того, нерідко заінтересовані особи налагоджують контакт з батьками неповнолітніх з метою впливу на них, аби неповнолітній свідок змінив свої показання. Усі ці обставини вимагають від слідчого особливих тактичних підходів.

Починаючи допит, слідчий має психологічно привабити до себе неповнолітнього свідка (потерпілого), викликати його на відверту розмову. Доцільно розмову розпочати на сторонню тему, яка є цікавою для неповнолітнього. Це означає, що слідчий має завчасно потурбуватися про збирання відповідної інформації. Крім того, слідчому при підготуванні до допиту неповнолітнього необхідно: з'ясувати його ставлення до однолітків; дружні стосунки; поведінку в сім'ї; поведінку в школі.

Бажано допитувати неповнолітнього за місцем його проживання чи в школі. Обстановку, подібну до тієї, яка вдома, у школі, можна створити і в іншому місці.

Свідкові, який не досяг 16-річного віку, роз'яснюється його обов'язок говорити тільки правду, але про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та за свідомо неправдиві показання він не попереджається. Йому роз'яснюється також право не давати показань або пояснень щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Конституції України). Про це необхідно зробити помітку в протоколі. Про відомі обставини у вільній розповіді неповнолітній розповідає неповно, непослідовно. Тому слідчий зобов'язаний допомогти неповнолітньому поновити в пам'яті обставини, свідком яких той був, і зробити це послідовно та детально. І на початку допиту, і в процесі допиту слідчий від-стежує емоційний стан неповнолітнього (емоції — лат. втоуео — хвилюю, збуджую), його психічний стан, те, як реалізуються його ситуативні переживання.

Слідчий аналізує емоції неповнолітнього і відповідно до отриманих даних робить висновок. В емоціях виявляється позитивне чи не-

170

гативне ставлення неповнолітнього допитуваного до певних об'єктів, до інших людей, до самого себе. Інколи неповнолітні відмовляються давати показання, перекручують реальні факти. Таку психічну установку неповнолітнього слідчий повинен подолати, беручи до уваги те, що вона спричиняється дією таких факторів:

внутрішніх — потреби, ставлення неповнолітнього до себе;

зовнішніх — предметна дійсність і соціальні вимоги.

У процесі допиту неповнолітнього, якщо останній відмовляється давати показання або говорить неправду, перекручує конкретні факти, слідчому необхідно застосувати такі тактичні прийоми, як:

стимулювання позитивних якостей неповнолітнього;

нейтралізація негативних якостей неповнолітнього;

звернутися до неповнолітнього із закликом: бути чесним,
порядним, справедливим;

звернутися з проханням надати допомогу в боротьбі зі зло
чинністю.

Слідчий може використовувати при цьому також психологічний вплив — ставити несподівані запитання, пред'являти вагомі докази і т. ін.

Тривалість допиту

Тривалість допиту неповнолітнього — це той проміжок часу, протягом якого відбувається слідча дія, метою якої є отримання суб'єктом криміналістичної діяльності безпосередньо від допитуваного, відповідно до чинного кримінально-процесуального законодавства, показань про відомі йому обставини та інші дані, що мають значення для встановлення істини в кримінальній справі про злочин.

Неповнолітній у процесі допиту швидко втомлюється, тому допит не повинен бути дуже тривалим. Іноді необхідно зробити перерву в допиті, а в протоколі — зробити відповідну помітку. Чому неповнолітній швидко втомлюється? У підлітковому віці ріст судин відстає від росту серця, тому серце працює з більшою силою, ніж у людей інших вікових груп. А отже, серце з більшою силою виштовхує кров судинами, у результаті чого підвищується кров'яний тиск. Як уже зазначалось, неповнолітній легше, ніж дорослий, піддається навіюванню, є схильним до фантазування, у нього слабка сила волі, витримка. Тому, якщо допит буде тривати кілька годин, це викличе втомлюваність, і допитуваний не все зможе пригадати.

Бажано завчасно, напередодні допиту неповнолітнього, скласти план проведення відповідної слідчої дії. У такому плані потрібно передбачувати ймовірний фізіолого-психологічний стан неповно-

171

/>/>літнього, а також обсяг відомостей про обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі про злочин, місце допиту, час його початку. Крім того, необхідно також передбачити послідовність допиту. Трапляється, що суб'єктам криміналістичної діяльності доводиться планувати проведення допиту впродовж декількох днів — поетапно. Інколи це доцільно робити з тактичних міркувань, застосовуючи, таким чином, тактичні комбінації при допиті неповнолітнього, у тому числі підозрюваного, обвинуваченого.

продолжение
--PAGE_BREAK--

Однак усе ж кінцеве рішення щодо тривалості допиту неповнолітнього слідчий приймає в процесі самого допиту, з урахуванням сукупності об'єктивних і суб'єктивних обставин.

§ 22. Допит підозрюваного, обвинуваченого

і Поняття та загальні правила допиту підозрюваного, обвинуваченого

Як відомо, допит у процесі розслідування кримінальної справи про злочин — це слідча дія, що проводиться з метою одержання слідчим показань від учасника криміналістичної діяльності (в передбаченому кримінально-процесуальною формою порядку), щодо обставин, які мають значення для правильного вирішення кримінальної справи про злочин, залежно від його процесуального стану; віку; складу учасників; характеру слідчої ситуації; місця допиту; кількості разів допиту.

Обвинувачений і підозрюваний займають особливе становище в кримінальному процесі. Законодавець передбачає, що вони зобов'язані давати показання. Досить часто в процесі допиту між слідчим і обвинуваченим (підозрюваним) виникає конфліктна ситуація. Тому слідчому, перш за все, необхідно налагодити психологічний контакт з допитуваним, а потім застосувати ефективні тактичні прийоми, які відповідали б особі обвинуваченого, підозрюваного і конкретній обстановці. Слідчий зобов'язаний допитати обвинуваченого негайно після його явки або приводу, але не пізніше доби після пред'явлення йому обвинувачення (ст. 143 КПК України).

При пред'явленні обвинувачення слідчий зобов'язаний роз'яснити обвинуваченому, що той має певні права (ст. 142 КПК України), у тому числі — мати захисника і побачення з ним до першого допиту.

Захисник допускається до участі у допиті в кримінальній справі з моменту:

172

пред'явлення обвинувачення;

затримання особи;

застосування запобіжних заходів.
Захисник має право:

знайомитися з протоколом допиту;

брати участь у слідчих діях з участю підзахисного;

мати побачення з підзахисним, ставити запитання в процесі
допиту.

У процесі допиту обвинуваченого мають бути отримані показання з кожного пункту пред'явленого обвинувачення. Обвинуваченому можуть бути поставлені будь-які запитання, але тільки такі, щоб вони стосувалися справи та його особи. З метою перевірки показань допитаному доцільно періодично ставити контрольні запитання. Обвинувачений підозрюваний, захисник мають право заявляти клопотання, пред'являти докази. Перед захисником, його підзахисним не потрібно розголошувати дані досудового слідства. Це може призвести до того, що об'єктивному, повному і всебічному розслідуванню буде заподіяна шкода. Відповідно до ст. 74 КПК України обвинувачений має право давати показання щодо пред'явленого йому обвинувачення, а також з приводу всіх інших відомих йому обставин у справі доказів, що є у справі. Показання обвинуваченого підлягають перевірці, у тому числі й такі, в яких він визнає себе винним.

Якщо виникла конфліктна ситуація, вся інформація, яку дає допитуваний, має бути детально занесена до протоколу. У разі, коли обвинувачений відмовляється від давання показань, йому необхідно роз'яснити, що його відмова не є перепоною для продовження досудового слідства. З цих причин обвинувачений позбавляє себе можливості захищатися. Формулювання підозри в протоколі допиту підозрюваного, на відміну від обвинуваченого, має загальний характер. Підозрюваному оголошується, у вчиненні якого злочину він підозрюється. Слідчий не повинен в деталях повідомляти підозрюваному про вчинений злочин.

Таким чином, допит обвинуваченого, підозрюваного є слідчою дією, що являє собою регламентований кримінально-процесуальними нормами інформаційно-психологічний порядок спілкування суб'єктів (слідчого, начальника слідчого відділу, прокурора) і учасників криміналістичної діяльності, (обвинуваченого (підозрюваного) його захисника), котрі беруть у ньому участь, та спрямований на отримання будь-яких фактичних даних про відомі допитуваному події, явища, що мають значення для встановлення істини в кримінальній справі про злочин.

Обвинуваченому (підозрюваному), якщо він того забажає, надається можливість написати своє показання власноручно, про що

173

/>/>потрібно зробити відмітку в протоколі. Слідчий, ознайомившись з цими письмовими показаннями, може поставити додаткові запитання.

Основні тактико-психологічні прийоми допиту обвинуваченого, підозрюваного

Мудрий законодавець виокремив у кримінальному судочинстві особливий процесуально-правовий стан обвинуваченого і підозрюваного. Адже за нормами чинного кримінально-процесуального законодавства ні обвинувачений, ні підозрюваний не зобов'язані в процесі досудового слідства кримінальної справи про злочин давати показання. Звідси є цілком закономірним висновок, що суб'єкт криміналістичної діяльності як посадова особа, уповноважена для провадження досудового слідства кримінальної справи про злочин, має своїм обов'язком переконати допитуваного обвинуваченого і підозрюваного розповісти правду щодо всіх відомих йому істотних для справи обставин, що підлягають доказуванню. Переконання як психічна діяльність слідчого передбачає, що він має довести обвинуваченому та підозрюваному, що необхідність давання правдивих показань є його особистою потребою, яка має реалізуватися для задоволення відчуття сили розуму, справедливості й законності. Переконання завбачає також використання спонукання — специфічної форми його впливу на обвинуваченого (підозрюваного), який відмовляється давати правдиві показання або дає неправдиві показання.

продолжение
--PAGE_BREAK--

Характерною особливістю психічного впливу в процесі переконання є інтелектуальний примус. Застосованою силою слідчого щодо допитуваного обвинуваченого (підозрюваного) буде принцип взаємної їх здатності логічно мислити при розслідуванні злочину — як пізнанні об'єктивної дійсності. Особливе значення має також використання слідчим принципів: дезінформація без обману, створення у допитуваного обвинуваченого (підозрюваного) перебільшеного уявлення про інформованість слідчого. Переконання матеріалізуються слідчим у формі тактико-психологічних прийомів.

Отже, тактико-психологічний прийом допиту підозрюваного, обвинуваченого — це захід підготування і проведення слідчої дії, основою якого є психічний вплив, спрямований на одержання від обвинуваченого (підозрюваного) показань щодо вчиненого, а також з приводу всіх інших відомих йому обставин, що мають значення для правильного вирішення кримінальної справи про злочин, який раціонально й ефективно сприятиме досудовому слідству.

174

Відповідний тактико-психологічний прийом має бути науково обумовлений і виконуватися в межах законних заходів. Він провадиться суб'єктом криміналістичної діяльності й обирається з урахуванням конкретної слідчої ситуації. Тактико-психологічний прийом, що застосовується суб'єктом криміналістичної діяльності при допиті обвинуваченого (підозрюваного), спрямований, насамперед, на підвищення якості проведення допиту, а також на забезпечення повного, усебічного й об'єктивного розслідування кримінальної справи про злочин.

Кримінально-процесуальне законодавство зобов'язує слідчого допитати обвинуваченого негайно після його явки або приводу і в усякому разі не пізніше доби після пред'явлення обвинувачення. Якщо при допиті обвинуваченого (підозрюваного) присутній захисник, він має право ставити запитання, заявляти клопотання, подавати докази, знайомитися з протоколом допиту. Під час допиту щодо обвинуваченого, підозрюваного можуть бути застосовані загальні й спеціальні тактичні прийоми. Обрання слідчим того чи іншого виду тактичних прийомів для застосування їх щодо допитуваного підозрюваного, обвинуваченого багато в чому залежить від того, чи є слідча ситуація, що склалася, конфліктною або безконфліктною. Так, за наявності особливої різновидності складної слідчої ситуації, що характеризується негативним станом міжосо-бистісних відносин суб'єктів, а також учасників криміналістичної діяльності, слідчий під час допиту обвинуваченого (підозрюваного) може використовувати спеціальні тактичні прийоми. Зрозуміло, що в даному разі використовувані тактичні прийоми мають основним своїм завданням сприяти отриманню точних і повних відомостей про фактичні дані, які є доказами. Тому свідчення допитуваного обвинуваченого (підозрюваного) про обставини, що підлягають доказуванню, мають надзвичайно вагоме значення порівняно з фактом самого лише визнання ним вини. Адже інколи факт визнання обвинуваченим (підозрюваним) своєї вини послаблює процесуальну діяльність слідчого, який не висуває і не перевіряє всіх реально можливих версій, що стосуються події злочину, його мотиву і мети, а також особи винного, імовірних інших співучасників.

Сутність основних тактико-психологічних прийомів допиту обвинуваченого (підозрюваного) найістотніше проявляється в таких

варіаціях:

проникнення слідчого в плани тих, хто притягається до кри
мінальної відповідальності;

створення уявлення у підозрюваного, обвинуваченого про
обізнаність слідства;

несподіване проведення тактичних прийомів;

175

/>передавання другорядної (прихованої) інформації, щоб ви
кликати «проговорення» («пробалакування») підозрюваного, об
винуваченого, який відмовляється давати показання або дає не
правдиві показання;

використання реально існуючих суперечностей між слідчим і
обвинуваченим (підозрюваним);

використання суперечностей у показаннях однієї особи;

маневрування інформацією, уникаючи її деталізації;

пред'явлення доказів (навіть в їх сукупності);

перш за все у пред'явленні «вирішшіьного» доказу — рапто
вість;

роз'яснення обвинуваченому про пом'якшуючі обставини;

допит з участю спеціаліста, захисника, перекладача, інших
осіб;

розтлумачення допитуваному обвинуваченому (підозрюва
ному) змісту обставин, які відповідно до ст. 65 КК України пом'як
шують покарання.

Виявлення мотивів і мети давання неправдивих показань підозрюваним, обвинуваченим, а також відмови від давання показань та їх усунення є основною проблемою, на яку спрямовані тактично-психологічні прийоми слідчого, у тому числі в конфліктній ситуації. Це означає, що слідчий одночасно має вживати дієвих психічних заходів, які б спонукали підозрюваного, обвинуваченого до того, аби він висловив особисту згоду давати правдиві показання, підтвердив об'єктивну дійсність. При цьому слідчому доцільно довести підозрюваному, обвинуваченому, що саме щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину є усталена в цивілізованому суспільстві міра порядності.

Дієвим заходом також є похвальні відгуки слідчого щодо допитуваного підозрюваного, обвинуваченого, об'єктивно висловлені в його присутності. Для цього слідчий має ретельно аналізувати показання допитуваного, згруповуючи їх за епізодами злочинної діяльності, керуючись принципом вільної оцінки доказів. Безперечно, що слідчий оцінює показання обвинуваченого (підозрюваного) за своїм внутрішнім переконанням, але з урахуванням усебічного, повного й об'єктивного розгляду всіх обставин розслідуваного злочину. За таких умов слідчий виокремлює правдиві й неправдиві показання допитуваного й саме епізодично правдиві свідчення заохочує похвалою. Зазначимо також, що кожний так-тико-психологічний прийом, застосовуваний слідчим щодо допитуваного підозрюваного, обвинуваченого, має міру порівняльної величини.

продолжение
--PAGE_BREAK--

176

Фіксація результатів допиту

Протокол допиту — це процесуальний документ, в якому записані усні показання допитаного від першої особи із збереженням його термінології, стилю.

Відповідно до чинного кримінально-процесуального законодавства, протокол допиту підозрюваного, обвинуваченого є основним засобом фіксації показань цих учасників криміналістичної діяльності, а конкретно зафіксовані їх показання — джерелом доказів.

Аналіз кримінально-процесуальної форми з проблематики допиту підозрюваного, обвинуваченого дає можливість дійти висновку, що показання, зафіксовані у вказаних процесуальних документах, справді будуть доказами, якщо в них підтверджуються обставини і факти, які мають значення для вирішення кримінальної справи про злочин, а також, коли вони складені й оформлені в передбаченому законом порядку.

Протоколи допитів підозрюваного, обвинуваченого, в процесуально-криміналістичному їх розумінні, мають відзначатися повнотою та глибиною. У протоколі допиту підозрюваного, обвинуваченого необхідно зазначити: дату і місце його складання; посаду, прізвище суб'єктів криміналістичної діяльності, які проводять слідчу дію; прізвище, ім'я, по батькові, адресу проживання та інші дані, що характеризують допитувану особу; прізвище присутнього захисника спеціаліста, а також їхні адреси; роз'яснення їх прав та обов'язків; час початку і закінчення допиту, його зміст, виявлені під час допиту всі можливі відомості про обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі про злочин.

Отже, слідчий як суб'єкт криміналістичної діяльності складає протокол допиту підозрюваного, обвинуваченого. Підозрюваному, обвинуваченому, якщо він того просить, надається можливість написати свої показання власноручно (але це потрібно зафіксувати в протоколі). Крім того, на початку допиту слідчий записує в протоколі відповідь обвинуваченого, чи визнає він себе винним у пред'явленому обвинуваченні. Нецензурні вислови допитуваної особи в протоколі недопустимі. Кожна сторінка протоколу допиту підписується допитуваною особою окремо. Допитувана особа має право вимагати доповнення протоколу.

Складання протоколу може бути доручено друкарці, стенографістці, операторові комп'ютерної техніки. Після того, як слідча Дія закінчена, стенограму потрібно розшифрувати і надрукувати або виконати рукописним текстом. У такому разі машинописний або рукописний текст і є протоколом допиту. Але в протоколі

177

/>потрібно вказати, що в процесі виконання слідчої дії було застосовано стенографування.

При допиті підозрюваного, обвинуваченого можуть застосовуватися звуко-, кіно-, відеозапис. У протоколі допиту підозрюваного, обвинуваченого необхідно зафіксувати технічні дані застосовуваних засобів криміналістичної техніки: фотоапаратів, фотооб'єктива, магнітофонів, відеозаписувальної апаратури, магнітних плівок, фотоплівки, відеокасет тощо. Необхідно зафіксувати також у протоколі умови, за яких застосовувалися відповідні засоби криміналістичної техніки. До протоколу допиту підозрюваного, обвинуваченого можуть бути додані фотографії, звуко-, відео-, кі-нозаписи, плани, схеми та інші матеріали, що пояснюють його зміст.

Точність записів показань підозрюваного, обвинуваченого перевіряє слідчий. Будь-які неточності слідчий виправляє тільки за узгодженням з допитуваним підозрюваним, обвинуваченим. У вказаному місці має обов'язково бути підпис допитуваного і його захисника. Проте бажано таких виправлень не допускати. Якщо ж виправлення є, їх потрібно оговорити окремим поясненням. Доцільно, щоб це зробила власноручно допитувана особа. Літературна обробка, редагування показань підозрюваного, обвинуваченого неможлива. При допиті слідчий записує показання підозрюваного, обвинуваченого в тій послідовності, в якій він їх розповідає і в повному обсязі, а вже потім фіксує в протоколі свої запитання і відповіді на них.

Досвідчені слідчі досить часто з тактичних міркувань, коли підозрюваний або обвинувачений заперечує свою причетність до вчинення злочину, записують процес їх допиту у формі «запитання — відповіді». Протокол допиту підозрюваного, обвинуваченого доцільно складати не тоді, коли допит закінчено, як це рекомендують окремі криміналісти, а в процесі допиту.

Останнім часом слідчі управління із розслідування особливо важливих справ Генеральної прокуратури України застосовують у своїй діяльності ноутбук. Його використання дає можливість слідчому позбутися стомлюючого переписування, своєчасно вносити уточнення до протоколу допиту. Застосування портативного комп'ютера полегшує роботу в слідчому ізоляторі, при огляді місця події, написанні листів, запитів, доручень, довідок.

178

§ 23. Психологічні особливості допиту

Психологічний контакт слідчого з допитуваним

Установлення психологічного контакту з допитуваною особою є одним з важливих положень тактики допиту. Що таке психологічний контакт слідчого з допитуваною особою? Це осібний, безпосередній зв'язок слідчого і допитуваного, коли останній добровільно надає слідчому інформацію, яка має значення для кримінальної справи про злочин. Вчені-правознавці дають різні визначення психологічного контакту. Зокрема, М. І. Порубов указує, що психологічний контакт — це система взаємодії людей у процесі їх спілкування, що базується на довір'ї; як інформаційний процес, в якому люди можуть і бажають сприймати інформацію, яка виходить від кожного з них. Психологічний контакт є першим кроком до очікування правдивих показань допитуваного. Як відомо, поняття «контакт» тлумачиться як узгодженість, діловий зв 'язок. Психологічний контакт не означає повної готовності і слідчого, і допитуваного до взаємних поступів назустріч один одному. Оцінка стану психологічного контакту на кожному етапі розслідування кримінальної справи про злочин може бути різною. Одна справа — психологічний контакт у процесі досудового слідства кримінальної справи про злочин між слідчим і особою, яка притягається до кримінальної відповідальності. Інша річ — коли між слідчим і відповідною особою була конфліктна ситуація. І ось конфліктну ситуацію стабілізовано. Але сподіватися на те, що психологічний контакт між слідчим і обвинуваченим налагодився ще не доводиться. Психологічний контакт — це не рівність між слідчим і допитуваним. Адже слідчий — це представник влади, допитуваний — громадянин. Фактично йдеться про наявність кримінально-правових відносин між представником влади — слідчим і громадянином — обвинуваченим. Правове становище вказаних осіб різне.

продолжение
--PAGE_BREAK--

Слідчому потрібно вміти налаштувати до себе допитуваного. Тут важливо проявляти зацікавленість долею підозрюваного, обвинуваченого. Слідчий не повинен бути формальним, байдужим (флегматичним), сухим до долі особи, яка притягається до кримінальної відповідальності. З іншого боку, слідчому не належить емоційно, з обуренням приймати інформацію від допитуваного як підтримку його позиції, тобто, засуджуючи дії когось. Виважена, справедлива, спокійна, правдива поведінка слідчого, навіть якоюсь мірою співчутлива, сприятиме тому, що допитуваний перейметься почуттям довіри, пошани, поваги до супротивника.

179

/>Надзвичайно актуальною є проблема безпосереднього допиту. Слідчому важливо вміти «вистояти» процес допиту. Досить часто процес допиту — це фактично психологічний двобій, але двобій досить специфічний. Обидві сторони «навантажують» одна одну.

Таке навантаження є справою офіційно-формальною. При цьому важливо, аби слідчий не застосував грубості, образ чи будь-якого зриву. Після цього налагодити психологічний контакт буде не просто. У процесуальному розумінні психологічний контакт слідчого з допитуваним можливий у трьохаспектному плані (рис. 62) на рівні офіційного і неофіційного спілкування.

Неофіційнеспілкування

І 1 запитання.,

Слідчий

відповіді

Обвинувачений

відповідізапитання

запитаннявідповіді

Рис. 62. Схема трирівневого психологічного контакту слідчого

з допитуваним

Неофіційне спілкування передує допиту і завершує його та багато в чому сприяє ефективності проведення слідчої дії. Слідчий має зацікавити допитуваного так, щоб той очікував приходу слідчого в слідчий ізолятор. Що це має бути за тематика? Потрібно знати автобіографічні дані допитуваного, його інтереси в позитивному ракурсі, вміти використати відповідну тематику. Водночас обстановка допиту має бути спокійною, виваженою, діловою. Необхідно пам'ятати, що завдання слідчого — уміти впливати на допитуваного:

по-перше, слідчий має впливати на допитуваного, умовити
його давати правдиві показання;

по-друге, слідчий має право застосувати емоціогенні подраз
ники (фотографії), методи психологічного, «побутового» гіпно
тичного впливу, знову ж таки — в межах законності.

Межу психологічного впливу слідчий не повинен переходити. Психологічний вплив слідчого на допитуваного має бути правомірним і не переростати в насильство. Це означає, що тактичні прийоми слідчого мають бути гнучкими, хисткими, але вони не повинні сковувати, паралізувати волю допитуваного. Залежно від ситуації слідчий має вибирати певні прийоми допиту.

180

Отже, психічний вплив у процесі досудового слідства — це особлива діяльність слідчого, який має професійні знання і вміння та виконує свої функціональні обов'язки відповідно до норм чинного Кримінально-процесуального кодексу України, іншого законодавства та наукових знань щодо розкриття і розслідування злочинів, застосовуючи психологічну силу до учасників та суб'єктів криміналістичної діяльності. Слідчий може застосовувати також щодо допитуваного психолого-криміналістичний вплив.

Психолого-криміналістичний вплив — це оперативний чи процесуальний візуальний показ учасникові криміналістичної діяльності об'єктів — слідів злочину, інших речових доказів, предметів криміналістичної техніки в ході проведення слідчої дії, які позитивно діють на відповідних осіб, зумовлюючи об'єктивність, правдивість, чим сприяють швидкому і повному розкриттю та розслідуванню злочину.

Психологічні аспекти підготування слідчого ";, до допиту

Підготування до допиту як слідчої дії означає обов'язкове проведення планування, яке є складовою проблеми організації досудового слідства кримінальної справи про злочин, що являє собою визначену законодавством процесуальну форму, а також вибір відповідних шляхів, засобів і способів. Підготування до допиту передбачає, що слідчий має зробити попередньо певну роботу для організації належного допиту, тобто з'ясувати відповідні обставини. Слідчому необхідно, перш за все, з'ясувати психологічну характеристику особи, у тому числі суб'єкта злочину, в яких психічних станах (порівняно тривалих), як правило, перебуває особа.

Важливо вміти розгадати істинний настрій особи, в якому відбивається загальний емоційний її тонус, що може утримуватися протягом тривалого часу. Слідчий має спрогнозувати можливу поведінку допитуваного в разі ознайомлення його з певними доказами, наприклад, з висновками експертиз. Психологічні проблеми підготування до допиту залежать від того, який вид версії буде висунуто слідчим. Психологічні проблеми в процесі підготування до Допиту полягають у тому, що фактично у слідчого тривають процеси мислення, якими він визначає зміст і порядок допиту. Слідчому необхідно «проревізувати» майбутній допит з урахуванням психологічного компонента в комплексі, урахувати можливу поведінку всіх імовірних учасників відповідної слідчої дії. Отже, підготування — це, насамперед, планування, яке має тривати з урахуванням принципів конкретності, індивідуальності.

181

На формування показань у допитуваного впливає багато факторів, а саме: характерологічні особливості, а також відповідні особливості слідчого. Багато що залежить від факторів, які є особливими при сприйманні окремих явищ. Це, зокрема, зовнішні фактори: звуки, пора року, період доби (час), колір тощо. Існують і внутрішні фактори, які залежать від особи допитуваного, його здатності до упізнавання, відтворення сприйнятого та ін. Слідчому необхідно передбачати можливі психологічні джерела неправдивих свідчень допитуваного, уміти завдяки психологічному, психолого-криміна-лістичному впливу умовити його давати правдиві показання і відмовлятися від неправдивих свідчень.

Є психологічні особливості допиту окремих категорій осіб, до яких належать: експерти; свідки; потерпілі; підозрювані; обвинувачені; підсудні; неповнолітні; особи, що відзначаються окремими фізичними вадами (ст. 169 КПК України — допит німого або глухого свідка). Кожна з цих категорій осіб має типові психологічні особливості (рис. 63). Слідчому необхідно мати психологічний підхід до кожної допитуваної особи. І це тому, що, крім типових психологічних особливостей, кожен має індивідуальні. Важливо фіксувати показання допитуваних із застосуванням технічних засобів — звуко-, відеозапису.

Свідок

Підозрюваний

Неповнолітній

Експерт

Потерпілий

Обвинувачений

Фізичнівади

Типові

продолжение
--PAGE_BREAK--ч

особливост

Індивідуальніособливості

Рис. 63. Механізм психологічних особливостей допиту учасників

криміналістичної діяльності ::

Таким чином, психологічні аспекти підготування слідчого до
допиту мають особливе процесуально-криміналістичне значення,
оскільки можуть суттєво впливати на кінцевий результат слід
чої дії.,

§ 24. Фіксація результатів допиту

Вимоги до протоколу допиту

Чинне кримінально-процесуальне законодавство України (ст. 84 КПК України) передбачає, що основним засобом фіксації факту проведення слідчої дії, її змісту і результатів при розслідуванні злочину є складання протоколу. Отже, протокол є документ про проведення (п. 2 ст. 32 КПК України) слідчих і судових дій, про їх зміст і наслідки. Протокол є найпоширенішим способом фіксації ходу й результатів слідчих дій у процесі досудового слідства кримінальної справи про злочин. Протокол може бути написаний від руки або за допомогою машинопису, комп'ютерного набору. В нормах КПК України, які врегульовують порядок провадження слідчих дій з проблем збирання і перевірки доказів та їх джерел, вимоги до протоколів конкретизуються. Трапляється, що законодавець в окремій нормі передбачає необхідність складання протоколу для певної слідчої дії або декількох слідчих дій, наприклад, протокол огляду, освідування і відтворення обстановки та обставин події (ст. 195 КПК України).

Для забезпечення повноти протоколу доцільно застосувати стенографування (ч. 6 ст. 114 КПК України), звукозапис (ст. 85-1 КПК України), відеозапис (ст. 85-2 КПК України). Хоч, зрозуміло, матеріали звукозапису, відеозапису є допоміжною формою фіксації перебігу та результатів слідчої дії і додаються (як додатки) до протоколу, збагачуючи і пояснюючи зміст самого протоколу. До протоколу також додаються схеми, плани, фотографії, зліпки, інші матеріали, що пояснюють чи доповнюють його зміст. Надрукований на машинці (розшифрований) зміст стенограми є частиною протоколу. Стенографічний запис, за нормами КПК України, до протоколу, на жаль, не додається. В разі застосування стенографування, звуко-, відеозапису — про це зазначається в протоколі. Слідчий може залучати для виготовлення протоколу стенографістку. Після закінчення допиту, стенограма розшифровується і друкується. У такому машинописному чи виготовленому комп'ютерним набором протоколі має бути зазначено, що при допиті застосовувалося стенографування. Це є важливим для оцінки повноти і точності запису показань. Протоколи допитів та очних ставок є лише засобом фіксації показань допитаних. Самі ж показання допитаних є джерелом доказів, про це, зокрема, зазначено в ст. 82 КПК України.

182

183

Основні засади протокольної фіксації

В основних засадах протокольної фіксації провадження такої слідчої дії, як допит, законодавець передбачив їх принципові способи і методи відображення. Це означає, що вимоги кримінально-процесуального законодавства до протоколів допиту можна класифікувати на дві основні групи: 1) загальні вимоги; 2) спеціальні вимоги.

Загальні вимоги є спільними і стосуються всіх протоколів слідчих дій. Вони, зокрема, передбачені у статтях 84, 85 КПК України. Спеціальні вимоги до протоколу конкретної слідчої дії, у тому числі допиту, конкретизуються в нормах кримінально-процесуального законодавства, які регулюють порядок складання протоколу допиту та його зміст. Порушення основних засад протокольної фіксації допиту як слідчої дії — правил складання і засвідчення протоколу — є порушенням законності.

Протоколи допитів не є джерелом доказів, а лише засобом фік
сації показань допитаних осіб. Показання ж цих осіб — джерело до
казів. Отже, фіксація показань допитуваних учасників криміналіс
тичної діяльності має охоплювати комплекс обставин, визначених
кримінально-процесуальним законодавством. Так, у протоколі до
питу необхідно зазначати:.

місце, дату його складання;

посади і прізвища осіб, що проводять допит;

прізвища осіб, які брали участь у допиті, адреси цих осіб;

роз'яснення учасникам допиту їхніх прав та обов'язйв;

зміст допиту;

час початку й закінчення допиту;

усі істотні для кримінальної справи про злочин обставини,
виявлені при проведенні допиту.

Протокол зачитується всім особам, котрі брали участь у допиті. Цим особам роз'яснюється їх право робити зауваження. Вони можуть ознайомитися з протоколом особисто. До протоколу можуть бути додані (внесені) поправки і вставки. Протокол підписують: особа, яка проводила слідчу дію, допитана особа, перекладач та інші особи, які були присутні або брали участь у допиті. Якщо якась з цих осіб через фізичні вади чи з інших причин не може особисто підписати протокол, запрошується стороння особа. У тому разі, коли особа, яка була допитана, відмовляється підписати протокол, про це зазначається в протоколі й підтверджується підписом особи, яка проводила слідчу дію.

До протоколу допиту додаються матеріали кіно-, звуко-, відео-запису, плани, схеми, інші матеріали.

ч продолжение

--PAGE_BREAK--і

\ і

Недоліки протокольної фіксації відомостей

про факти

Недоліки протокольної фіксації будь-яких фактичних даних, що встановлюються показаннями свідка, потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого і є доказами обставин, які підлягають доказуванню в кримінальній справі про злочин, та інших даних, котрі мають значення для встановлення істини,— це упущення, помилки, хиби слідчого, допущені ним при виконанні процесуальних повноважень, у ході допиту кожного з указаних учасників криміналістичної діяльності. При цьому слідчий, на перший погляд, начебто і не порушує чинного кримінально-процесуального законодавства і виконує всі його вимоги. Проте, це не зовсім так. Неправильне написання слів, речень чи неточне формулювання висловлених думок допитуваної особи, а також помилки в математичних підрахунках і неправильна їх фіксація не тільки не сприяють всебічному, повному і об'єктивному дослідженню обставин кримінальної справи про злочин, але є грубим порушенням законності.

Фіксуючи показання допитуваного в протоколі допиту, слідчому необхідно записувати речення так, як їх формулює ця особа. У разі об'єктивної необхідності слідчий корегує речення. Водночас побудова речень (висловів) допитуваного повинна мати належну стилістико-лінгвістичну форму, щоб згодом було неможливо змінити зміст додаванням розділових знаків — ком, крапок, а також знаків запитань, оклику. На практиці був такий випадок. Слідчий, допитуючи підозрюваного, записав у протоколі допиту: «Смерть сусіда обумовлена тим, що його умисно вбили, знаю хто». На час судового розгляду кримінальної справи про цей злочин була виявлена така «редакція» цього вислову підозрюваного. «Смерть сусіда обумовлена тим, що його умисно вбили, знаю, хто?» Виявлений факт спричинив те, що кримінальна справа була повернена на додаткове досудове слідство.

Отже, протокольна фіксація показань допитуваної особи дуже часто має недоліки. Причини цих недоліків — різноманітні. Однією з основних причин цього є недостатній досвід слідчого, неналежне знання мови, недостатній рівень грамотності. Інколи показання допитуваної особи фіксуються в протоколі побіжно, а якщо справа багатоепізодна, то недоліків виявляється ціла низка. У тому разі, коли слідчий завчасно складає план допиту особи, недоліків, звичайно, менше.

Особливо даються взнаки перші роки роботи слідчого, коли в процесі допиту підозрюваних, обвинувачених слідчі фіксують у протоколі нецензурні вислови допитуваних (наприклад, особа, що

184

185

допитується, висловлюється нецензурно, бо інших слів для висловлення своєї думки може не знати. Це стосується слів: зґвалтував, наніс удар та ін.). Слідчий має наче «ревізувати» нецензурні висловлювання і записувати до протоколу загальновживані слова. Однак буває, що слідчий з об'єктивних причин вимушений фіксувати в протоколі показання допитуваної особи дослівно. Ще один недолік: коли слідчий не встигає (з фізичних причин) дослівно записати в протокол показання допитуваного (адже інколи вони становлять десятки або сотні сторінок).

§ 25. Тактика допиту свідків та потерпілих у конфліктних ситуаціях

Особливості допиту, обумовлені процесуальним становищем свідків . та потерпілих у конфліктних ситуаціях

За домінантою кримінально-процесуального законодавства України, свідком може бути особа, якій відомі обставини, що мають відношення до розслідуваної кримінальної справи про злочин. Фактично свідків допитують у процесі розслідування всіх кримінальних справ, показання свідків — найбільш поширений вид джерел доказів. І це тому, що КПК України встановлює мінімальні обмеження для осіб, які можуть бути допитані як свідки. За допомогою свідків вдається встановити факти, які неможливо довести завдяки провадженню інших слідчих дій. Предметом допиту свідка можуть бути обставини, які він особисто сприймав чи чув від інших осіб, а також факти, які характеризують особу підозрюваного, обвинуваченого. Процесуальне становище свідків може бути таке:

запідозрені (до того, як вони офіційно, у передбаченому за
коном порядку, визнані підозрюваними, обвинуваченими);

потерпілі (до того як вони офіційно, у передбаченому зако
ном порядку, визнані потерпілими);

цивільні позивачі, цивільні відповідачі;

законні представники підозрюваного, обвинуваченого, по
терпілого;

особи, офіційно визнані обвинуваченими — у тих випадках,
коли справа щодо них була закрита, виділена в окреме проваджен
ня або розглянута раніше, ніж щодо інших осіб, причетних до вчи
нення того ж злочину (наприклад, особа звільняється від кримі
нальної відповідальності згідно зі ст. 255 КПК України).

186

Процесуальне становище потерпілих може бути таке:

підозрювані, обвинувачені (якщо вони визнані такими у
встановленому законом порядку);

підозрювані, обвинувачені (якщо вони визнані такими у
встановленому законом порядку, в іншій кримінальній справі, яка
згодом буде об'єднана в одне провадження);

близькі родичі вбитого;

законні представники підозрюваного, обвинуваченого.

Процесуальне становище свідка, потерпілого обумовлює і певні особливості, що їх необхідно враховувати під час допиту. Особливості полягають у тому, що кожна з них має специфічні риси. Залежно від процесуального становища свідка, потерпілого обираються і тактичні прийоми допиту. Важливим положенням є необхідність установлення психологічного контакту слідчого зі свідком, потерпілим. Зокрема, залежно від процесуального становища свідка, потерпілого існує різної сили психологічна напруга. Тому слідчий має докласти всіх зусиль, щоб подолати почуття роздратування допитуваної особи. Роздратування за умов конфліктної слідчої ситуації — особлива різновидність складної слідчої ситуації, що характеризується певним станом міжособистісних відносин двох або більше суб'єктів, учасників криміналістичної діяльності, що мають інтереси, які не збігаються, та прагнуть до досягнення протилежної мети, керуючись індивідуальними планами і намірами.

продолжение
--PAGE_BREAK--

Допит свідка, потерпілого в конфліктній ситуації, з урахуванням їхнього процесуального становища, є слідчою дією, спрямованою на отримання слідчим від допитуваного учасника криміналістичної діяльності (який має інший реальний або ймовірний процесуальний стан) в установленому кримінально-процесуальною формою порядку показань із застосуванням тактичних прийомів про відомі йому обставини та інші дані, що мають значення для розслідування кримінальної справи про злочин. Напередодні допиту слідчий повинен обов'яково з'ясувати процесуальне становище свідка, потерпілого. Відповідно до цього потрібно скласти необхідний план допиту, де передбачити з'ясування таких питань:

в яких обставинах потрібно допитати свідка, потерпілого;

які матеріали є в кримінальній справі про злочин;

запитання, які необхідно поставити, чи пред'явити доказ.

Процесуальне становище свідка, потерпілого впливає на визначення місця їхнього допиту, зокрема, якщо особа офіційно визнана обвинуваченою і тримається в СІЗО, але її необхідно допитати як свідка або потерпілого в іншій кримінальній справі, то, зрозуміло, що місцем допиту буде місце позбавлення волі. Тактика допиту в конфліктній ситуації свідка, потерпілого, з урахуванням їх-

187

/>нього процесуального становища, залежить від об'єктивних і суб'єктивних обставин, має бути науково обґрунтованою і обумовлюватися конкретною слідчою ситуацією.

Право відмови від давання показань і методи з'ясування причин відмови

Збереження професійної таємниці є тим засобом, який передбачено кримінально-процесуальним законом і дозволяє забезпечити охорону прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, та виконання завдань самого судочинства. Гарантією збереження професійної таємниці є процесуальна форма. Отже, кримінально-процесуальне законодавство передбачає коло тих осіб, які не підлягають допиту як свідки відповідно до ст. 69 КПК України. Це, зокрема:

адвокати та інші фахівці в галузі права, які за законом мають
право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням
юридичної особи;

нотаріуси, лікарі, психологи, священнослужителі з приводу
того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної
діяльності;

захисник підозрюваного, обвинуваченого, підсудного;

представник потерпшого, позивача, відповідача — про обста
вини, які стали їм відомі при наданні юридичної допомоги підза
хисним або довірителем;

особи, які згідно з висновком судово-психіатричної чи судо
во-медичної експертизи через свої фізичні або психічні вади не
можуть правильно сприймати факти, що мають доказове значен
ня, і давати показання про них;

свідок, який дає показання під псевдонімом щодо дійсних
даних про його особу.

Законодавець дає чіткий перелік тих професій та вад, які за певних умов позбавляють слідчого права допиту. Право відмови від давання показань чітко визначені процесуальною формою (ст. 69 КПК України). Право відмовитися давати показання мають, зокрема:

члени сім'ї, близькі родичі, усиновлені, усиновителі підозрю
ваного, обвинуваченого, підсудного;

особа, яка своїми показаннями викривала б себе, членів сім'ї,
близьких родичів, усиновленого, усиновителя у вчиненні злочину;

особи, які мають право дипломатичної недоторканності, не
можуть бути допитані без їх згоди;

4)працівники дипломатичних представництв не можуть бути
допитані без згоди дипломатичного представництва.

188

Перед допитом відповідні посадові особи зобов'язані роз'яснити право відмовитися давати показання, про що зазначається в протоколі. Професійна таємниця і право відмови віддавання показань суттєво впливають на процес та результати слідства. Слідчий має виявляти та усувати причини, які є підставою для відмови від давання показань та давання неправдивих показань у конфліктній ситуації. Є різні методи з'ясування слідчим таких причин.

Типовими методами з'ясування в конфліктній ситуації суб'єктом криміналістичної діяльності причин відмови давати показання та давання неправдивих показань є:

вільна бесіда слідчого з допитуваним;

контакт слідчого з членами сім'ї, родичами допитуваного;

контакт слідчого із сусідами, членами трудового колективу,
де працює відповідна особа;

інформація з ЖЕКу;

інформація від підрозділів, що проводять оперативно-розшу-
кові заходи.

Відповідна інформація може збиратися процесуальним і непро-цесуальним шляхом. Крім того, слідчий має право використати свої повноваження відповідно до ст. 114 КПК України, дати органам дізнання доручення і вказівки про проведення розшукових та слідчих дій і вимагати від органів дізнання допомоги при провадженні окремих слідчих дій. Такі доручення і вказівки є обов'язковими. Якщо до кримінальної відповідальності притягаються декілька обвинувачених, вони взяті під варту і між ними є суттєві протиріччя, у такому разі не завадить спробувати налагодити «міст», аби з'ясувати причини відмови давання показань свідків чи давання ними неправдивих свідчень. Допитувані свідки, потерпілі мають завжди виявити інтерес до результатів досудового слідства кримінальних справ про злочини. Слідчому важливо з'ясувати характеристику відповідної заінтересованості й докласти зусиль, щоб використати в інтересах слідства. Зрозуміло, що є дві межі, які окреслюють заінтересованість допитуваних у результатах розслідування:

ліберальна міра покарання винному;

максимальна міра покарання винному.

Допитувані учасники криміналістичної діяльності можуть байдуже ставитися до результатів слідства.

189

/>§ 26. Тактика допиту підозрюваного, обвинуваченого в конфліктній ситуації

Тактика допиту особи, затриманої з речовими доказами

Пункт 1 ст. 106 КПК України передбачає, що орган дізнання має право затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у виді позбавлення волі лише за наявності такої підстави: «Коли на підозрюваному або на одягу, при ньому, або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину». Аналогічними повноваженнями наділені й слідчі (ст. 115 КПК України). Щодо речових доказів, з якими може бути затримана особа, то, відповідно до вимог ст. 65 КПК, доказами в кримінальній справі є будь-які фактичні дані. Ці дані встановлюються різними джерелами, у тому числі й речовими доказами. Зрозуміло, що особу можуть затримати з будь-яким предметом, але речовим доказом у кримінальній справі предмет буде тоді, коли про це буде прийнято відповідне рішення слідчим або органом дізнання, відповідно до статей 67, 130 КПК України.

Отже, особу затримано з предметом, який умовно є речовим доказом, і з його допомогою суб'єкти криміналістичної діяльності оперативно встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винуватість тієї особи, яка вчинила діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Як розпочати допит такої особи? Слід розуміти, що кримінальна справа вже порушена. Перш за все, необхідно дати можливість такій особі, аби вона особисто написала свої показання в присутності слідчого, про що зазначити в протоколі. Це є надзвичайно важливим з тактичних позицій, особливо якщо всебічного, повного й об'єктивного дослідження справи не проведено. У такому разі, пропонуючи затриманій особі особисто написати свої показання, слідчий ні своєю поведінкою, ні під час бесіди (розмови) не повинен дати зрозуміти, що будь-якої інформації про вчинений злочин органи досудового слідства не мають.

Успіх допиту залежить від того, чи готувався слідчий до цієї слідчої дії. У тому разі, коли у слідчого не було можливості підготуватися до допиту, відповідне підготування він проводить оперативно, в умовах «буденного, оперативного готування». Коли особа завершила власноручне написання своїх показань, слідчий має запропонувати, аби вона прочитала їх уголос. Вислухавши показання допитуваного, слідчий пропонує деталізувати їх у тому чи іншому аспекті. Найдоцільніше допитувати особу як свідка. Зви-

190

чайно, це тоді, коли щодо такої особи не застосовано заходи, передбачені статтями 106, 115 КПК України. Навіть якщо слідчий усвідомлює, що в подальшому особу необхідно буде затримати, він має обов'язково всебічно і повно допитати її як свідка із застосуванням відео-, звукозапису.

Відповідно до ст. 43-1 КПК України особа, до якої застосовано запобіжний захід, до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого, є підозрювана. Підозрюваний має право на захист, що буде здійснюватися іншою компетентною особою — захисником. Така обставина, звичайно, якоюсь мірою начебто паралізує діяльність слідчого в процесі досудового слідства. Але це не так. Досвідчений слідчий, навпаки, докладе максимум зусиль, щоб підозрюваний мав захисника, це тільки допоможе слідству. Водночас із тактичних міркувань не потрібно поспішати визнавати особу, навіть затриману з речовими доказами, підозрюваним. З цих причин слідчий має докласти щонайбільше зусиль, аби особу допитати як свідка про факти, які стосуються даної справи. Цей процес триває за ініціативою слідчого. Слідчий повинен ставити конкретні запитання допитуваному, які будуть стосуватися предмета, з яким затримали цю особу. Слідчому необхідно знайти психологічний контакт з допитуваним. Потрібно запропонувати, аби він особисто намалював план місцевості, схему подій, про які розповідає. Бажано, щоб відповіді на запитання слідчого допитуваний писав власноручно. Справді, основна ознака розмежування правової сутності змісту допиту свідка від допиту підозрюваного залежить від об'єктивної реальності — сукупності попередніх дій і вчинків допитуваної особи. Так, відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства, свідок допитується за принципом: «що бачив, що чув», а підозрюваний, з урахуванням законодавства про кримінальну відповідальність, за принципом: «дія або бездіяльність як суспільно небезпечне, винне злочинне діяння». Судова практика підтверджує це теоретичне бачення зазначеної проблеми.

Наприклад, якщо особа була затримана чи взята під варту у зв'язку з підозрою у вчиненні злочину, однак була допитана як свідок, а не як підозрюваний, на такі показання не можна посилатись У вироку на підтвердження винуватості підсудного у вчиненні злочину. Отож, з тактичних бачень, в окремих випадках не бажано поспішати затримувати особу, навіть якщо для цього і є законні підстави. Доцільно застосувати один з передбачених чинною кримінально-процесуальною формою способів виклику свідка до слідчого. Вибір слідчим одного з видів виклику, а не затримання особи та інших близьких за правовою характеристикою способів, за цих умов передбачає, що така діяльність слідчого має супроводжуватися оперативно-розшуковими заходами.

191

/>/>Викладене дає можливість дійти висновку, що в даному разі з тактичних підходів для виконання завдань кримінального судочинства в умовах правової держави повинен мати чинність процесуально-криміналістичний принцип допиту особи не затриманої, а викликаної у зв'язку не з підозрою, а з подією злочину, але яка має рольову перспективу підозрюваного.

Вид допиту в процесі досудового слідства кримінальної справи про злочин, що має застосовувати слідчий, буде залежати від таких чинників:

процесуального стану допитуваного (свідок, підозрюваний,
обвинувачений);

віку допитуваного (допит дорослого, неповнолітнього, мало
літнього);

склад учасників (захисник, експерт, спеціаліст, батьки, за
конні представники неповнолітнього, педагог, лікар, перекладач);

місця проведення допиту;

характеру слідчої ситуації (безконфліктна, конфліктна);

допитувалася особа в даній справі раніше чи допитується
вперше.

Тактика допиту підозрюваного, обвинуваченого в конфліктній ситуації

Конфліктна слідча ситуація є особливою різновидністю складної слідчої ситуації в процесі розслідування кримінальної справи про злочин. Конфліктна слідча ситуація характеризується певним станом міжособистісних відносин двох або більше суб'єктів, учасників криміналістичної діяльності. Указані особи мають інтереси, які не збігаються, а також прагнуть до досягнення протилежної мети. При цьому вони керуються індивідуальними планами і намірами.

У конфліктній слідчій ситуації тактика допиту підозрюваних, обвинувачених має свої особливості, тобто ті процесуально-криміналістичні способи проведення відповідної слідчої дії засновані на психолого-криміналістичному механізмі їх реалізації, що мають своїм завданням доказування чи спростування обставин.

Підозрюваний і обвинувачений пам'ятають обставини злочину, і це тому, що особа постійно думає про вчинений нею злочин. Але події злочину вони перекручують. Завдання слідчого полягає не в тому, щоб допитуваний визнав свою вину, а в тому, щоб він розповів правду, повно й об'єктивно. У разі застосування слідчим обвинувального ухилу, допитувана особа — підозрюваний, обвинувачений відразу ж виявлять це. Слідчий не має обурюватися по-

192

зицією допитуваного (замовчуванням, перекрученням фактів, відмовою давати показання). Завдання слідчого — наполегливо, стримано, культурно, поводитися з допитуваним. Перший тактичний прийом слідчого — виявлення мотивів того, чому допитуваний дає свідомо неправдиве показання (ст. 384 КК України). Необхідно усунути відповідні мотиви, якими, зокрема є:

уникнення відповідальності;

досягнення ліберального покарання;

боязливість помсти співучасників.

Слідчий повинен переконати допитуваного, що уникнути відповідальності йому не вдасться, оскільки вина його буде доказана, а застосоване покарання буде більш жорстким (ст. 51 КК України). Слідчий повинен нагадати допитуваному, що кожний зі співучасників піклується про себе, захищає власні інтереси і не пожаліє допитуваного. Така позиція слідчого може посприяти тому, що допитуваний відмовиться від установки на неправдиві показання. Потрібно, щоб допитуваний в деталях розповів про подію злочину, про те, що було напередодні й після вчинення злочину. Якщо допитуваний дає неправдиві показання, він може легко заплутатися в деталях. Деталізовані показання можна перевіряти і спростовувати, пред'явивши при повторному допиті відповідні докази (ст. 143 продолжение

--PAGE_BREAK--КПК України).

Слідчий може стимулювати позитивні якості підозрюваного чи обвинуваченого. З цією метою він має виявити і активізувати такі риси допитуваного, як сміливість, гуманність та ін. Це може допомогти отримати правдиві показання. Основний прийом, який слідчий має застосувати при допиті підозрюваного, обвинуваченого в конфліктній ситуації,- пред'явлення доказів. Докази можна пред 'являти двома способами:

від «слабких» до вагоміших;

розпочати з вагоміших.

Коли вагомих доказів мало, слідчі використовують перший спосіб. У такому випадку необхідно з анархічної системи доказів побудувати стрункий, закономірний ланцюг і переконати допитуваного, що давати неправдиві показання — нерозумно. Другий спосіб застосовується слідчим, коли доказів достатньо. З них потрібно вибрати такі, які допитуваний не підготовлений спростувати на даному етапі.

Застосовувана слідчим тактика допиту підозрюваних, обвинувачених у конфліктній ситуації буде мати позитивний результат тоді, коли слідчий може налагодити з допитуваним психологічний контакт.

7 5-12

/>Тактичні комбінації при допиті підозрюваного, обвинуваченого

Тактична комбінація є поєднанням певних слідчий дій у процесі досудового слідства кримінальних справ про злочини, що проводяться з метою вирішення певного вузлового завдання — затримання злочинця чи групи злочинців, виявлення майна, здобутого злочинним шляхом, що підлягає конфіскації. Вирішення важливих завдань при розслідуванні злочину може тривати і в ході допиту підозрюваного, обвинуваченого. З цією метою і застосовуються тактичні комбінації.

Застосування слідчим найтиповіших тактичних комбінацій при допиті підозрюваного, обвинуваченого передбачає:

створення у допитуваного перебільшеного уявлення про ін-
формованість слідчого;

використання «другорядностей», або принцип «проговорю
вання» («пробалакування»).

У першому випадку йдеться про дезінформацію допитуваного. Наприклад, три особи викрали з квартири певні речі — радіоапаратуру. У процесі допиту інший слідчий зайшов до кабінету і поставив на стіл магнітофон (позичив в іншої особи, але такої марки, як викрадений). Слідчий, що допитував, запитав: «Той?» Слідчий-гість відповів: «Так». Допитуваному підозрюваному запитання не ставилися, однак він розгубився, а потім почав розповідати правду. Прямого обману слідчий не допустив, а тактична комбінація була застосована правильно. До речі, при допиті підозрюваного був присутній захисник. (Таку ж тактичну комбінацію можна застосувати при допиті обвинуваченого.) У даному випадку слідчий поєднав непроцесуальні, фізичні дії свого колеги, які супроводжувалися розмовою з аналогічними своїми діями, для вирішення вузлового завдання — швидкого розкриття злочину, викриття винних. При цьому неправдивих слів, нечесних дій слідчі не застосували.

Наступний тип тактичної комбінації обумовлюється використанням «другорядностей», або принципу «проговорювання». Другорядні питання слідчий ставить так, щоб допитуваний подумав — це головне. У процесі розповіді обвинувачений повідомляє і про те, про що він не говорив би слідчому.

Різновидностей тактичних комбінацій, що застосовуються при допиті підозрюваного, обвинуваченого, є багато. їх використання можливе лише за умови: щоб не було насильства, погроз, інших незаконних заходів.

194

§ 27. Фіксація свідчень у ході допиту в конфліктній слідчій ситуації

Фіксація свідчень у протоколі в процесі допиту у конфліктній слідчій ситуації

При провадженні слідчих дій під час досудового слідства і дізнання ведуться протоколи. Написання протоколу є основним засобом фіксації факту допиту, у тому числі в конфліктній ситуації. Це означає, що слідчий має зафіксувати в протоколі зміст допиту і його результати. Вимоги до протоколів слідчих дій (допиту) конкретизуються в статтях КПК України залежно від процесуального стану учасника криміналістичної діяльності (табл. 11).

Таблиця 11

Конкретизація процесуального стану учасника криміналістичної діяльності щодо проблем ведення протоколу

Обов'язковеведення протоколувідповідно довимогКПКУкраїни

Процесуальнийстан учасникакримінальної діяльності

продолжение
--PAGE_BREAK--

НормаКПКУкраїни, якаврегульовує процесуальнуформудопиту

ст. 170

свідок

ст. 167

потерпілий

ст. 171

підозрюваний

ст. 73

ст. 145

обвинувачений

ст. 143

ст. 146,170 Правовласноручногозаписусвоїхпоказань

Припровадженніслідчихдійпідчасдосудовогослідстваідізнанняведуться протоколи(ст. 85 КПКУкраїни)

Як бачимо з таблиці, законодавець не до кожного процесуаль
ного стану учасника криміналістичної діяльності передбачив ука
зівку — ведення протоколу. Так, відносно потерпілого є норма
(ст. 171 КПК України), яка передбачає, що ведення протоколу
його допиту має відповідати правилам складання протоколу допи
ту свідка (ст. 170 КПК України). З цього приводу зауважимо: вче-
ні-процесуалісти лише констатують той факт, що протокол допи
ту підозрюваного має відповідати вимогам статей 85, 145 КПК Ук
раїни, але законодавець у чинному кримінально-процесуальному
законодавстві не врегулював відповідну проблему. Будь-яких
7195

посилань на зразок складання протоколу допиту потерпілого за аналогією зі складанням протоколу допиту свідка він, звичайно ж, не допускає. Це — недолік кримінально-процесуального права, причому суттєвий. Законодавець передбачає, що в протоколі допиту кожного учасника криміналістичної діяльності є свої процесуальні особливості, але є і типові вимоги, передбачені в ст. 85 КПК України. Це, зокрема, зазначення: місця і дати його складання; посади і прізвища осіб, що проводять допит, прізвища допитуваного і осіб, які брали участь у проведенні слідчої дії, адреси цих осіб; роз'яснення їх прав і обов'язків та інші дані.

За умов конфліктної ситуації при розслідуванні кримінальної справи про злочин показання допитуваної особи потрібно фіксувати дослівно. У тому разі, коли допитувана особа вживає неліте-ратурних, нецензурних висловів, їх необхідно уникати, зазначаючи при цьому в протоколі, що «допитуваний висловився в нецензурній формі». Однак слідчому необхідно при цьому вміти зберегти своєрідність мови допитуваного. Якщо на початку допиту допитувана особа навмисно заперечує свою деталізовану інформованість про обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі, слідчому необхідно уникати висловів у протоколі, що мають категоричний характер. Інколи, навпаки, слідчому з тактико-криміналістичних міркувань за умови реальності відповідного факту вигідно зафіксувати в протоколі показання допитуваного в безапеляційній, рішучій формі.

У конфліктній ситуації, допитуючи особу, слідчий може використовувати тактико-криміналістичні прийоми. Чи потрібно про це зазначати в протоколі? Конфліктна слідча ситуація означає, що має місце загострення суперечностей між учасниками відповідних правовідносин. Адже в даному разі слідча ситуація характеризується особливим станом міжособистісних відносин двох або більше суб'єктів, учасників криміналістичної діяльності, що мають інтереси, які не збігаються. Крім того, вони, як правило, прагнуть до досягнення протилежної мети і керуються при цьому індивідуальними намірами, розрахунками, планами. Конфліктна слідча ситуація може виникнути на будь-якому етапі досудового слідства кримінальної справи про злочин, при штучному та природному поєднанні вказаних умов і обставин. Тому завдання слідчого в процесі допиту — отримати у конфліктній слідчій ситуації правдиву інформацію, яка має значення у справі.

У протоколі мають бути зафіксовані всі дії, які виконав слідчий. Потрібно зазначити, що інколи бесіда слідчого з особою, яку він має допитати, триває годинами. Слідчий переконує особу розповісти правду. Особа приймає позитивне рішення, а допит може тривати тридцять хвилин чи годину. Дослівний запис показань допомагає

196

слідчому. Наприклад, слідчий в процесі допиту особи використовує один з видів тактичної комбінації — створення у допитуваної особи перебільшеного уявлення про інформованість слідчого з допомогою: а) тривалості допиту; б) спростування побіжних фактів, висловлених допитуваним.

Отже, допитувана особа дає побіжні факти, а слідчий фіксує їх у протоколі й уникає запитань на основне питання, бо немає доказів підтвердження певного факту. Допитана особа дає неправдиві показання на побіжні запитання. Таких запитань має бути значна кількість. Після цього слідчий поступово спростовує їх, тим самим ставить допитувану особу перед фактом. Свідкові, коли він про це попросить, може бути надана можливість особисто написати свої показання в присутності слідчого. Аналогічне право має і обвинувачений. Але в такому разі слідчий, ознайомившись з письмовими показаннями обвинуваченого, може поставити йому додаткові запитання. Ці запитання і відповіді заносяться до протоколу.

Протокол допиту (фіксація свідчень) може бути написаний від руки, або за допомогою машинопису. Слідчий для фіксації свідчень допитуваного в певному обсязі може застосувати стенографування (ч. 6 ст. 114 КПК України). Для проведення стенографування слідчий може запросити стенографістку. Коли слідча дія закінчена, стенограму необхідно розшифрувати і надрукувати на друкарській машинці чи комп'ютерній техніці. Стенограма і машинописний текст стають складовою протоколу.

Після фіксації свідчень кожна сторінка протоколу має бути прочитана і підписана допитуваною особою, слідчим і всіма, хто брав участь у проведенні слідчої дії. До протоколу можуть додаватися фотографії, матеріали звуко-, кіно-, відеозапису, плани, схеми, зліпки, інші матеріали, які пояснюють його зміст.

Якщо особа, що брала участь у проведенні слідчої дії, відмовиться підписати протокол, це необхідно зазначити в протоколі і ствердити підписом суб'єкта криміналістичної діяльності, який проводив допит. Поправки і вставки до протоколу допиту мають бути зазначені в ньому перед підписами.

Фіксація свідчень у ході допиту в конфліктній

слідчій ситуації із застосуванням

науково-технічних засобів

У процесі досудового розслідування кримінальної справи про злочин у конфліктній слідчій ситуації при допиті підозрюваного, обвинуваченого, свідка і потерпілого можна застосувати відео-, звуко-, кінозапис. Про це повідомляється всім учасникам слідчої

197

дії до її початку. Фактично проведення допиту, написання протоколу допиту супроводжується фіксацією свідчень з використанням відео-, звуко-, кінозапису Матеріали відео-, звуко-, кінозапи-су не можуть замінити протокол допиту, вони є додатками до протоколу, пояснюють і збагачують його зміст. За чинним кримінально-процесуальним законодавством, такі матеріали не є самостійними джерелами доказів.

Указані науково-технічні засоби фіксують не тільки результати, а й перебіг допиту. Це є особливо важливим для кримінальної справи при виникненні конфліктної ситуації, адже фактично відео-, звукозаписи містять багатшу інформацію. Слідчі мають право залучати до застосування відео-, звуко-, кінозаписів спеціалістів. Згода учасника слідчої дії на застосування науково-технічних засобів кримінально-процесуальним законодавством не передбачена. Застосування науково-технічних засобів психологічно впливає на допитувану особу. Використання, наприклад, відеозапису при фіксації свідчень у ході допиту у конфліктній слідчій ситуації сприяє деталізації перебігу слідчої дії. Інформація є настільки багатою, що навіть жести, настрій допитуваного, теми його розмови важливо зафіксувати.

Закінчивши допит та належно оформивши протокол, слідчий повинен надати можливість допитуваній особі, іншим особам, що брали участь у проведенні відповідної слідчої дії, переглянути (прослухати) зафіксовані свідчення. Так, після кінозапису та виготовлення кіно-, відеострічки відповідні матеріали демонструються всім учасникам слідчої дії, про що слідчий складає окремий протокол.

Застосовування відео-, звуко-, кінозаписів до складання протоколу допиту особи є порушенням законності, згаданий процес має тривати паралельно. Застосовувати фіксацію свідчень у ході допиту в конфліктній слідчій ситуації є доцільним з різних об'єктивних і суб'єктивних причин, які мають основним своїм завданням: вдало, раціонально й ефективно окреслити спосіб дій слідчого для виконання завдань кримінального судочинства: наприклад, для фіксації показань учасників криміналістичної діяльності з метою відтворення їх співучасникам злочину, які не бажають давати правдиві показання; для аналізу поведінки допитуваної особи; для допиту малолітнього та неповнолітнього свідка.

продолжение

--PAGE_BREAK--198

§ 28. Проведення допиту віч-на-віч

Призначення та порядок проведення допиту віч-на-віч

Відповідно до визначеного порядку розслідування кримінальної справи про злочин слідчий має право провести допит віч-на-віч (очну ставку) між двома раніше допитаними особами, у показаннях яких є суперечності (ст. 172 КПК України). Отож, проведення допиту віч-на-віч — це право, а не обов'язок слідчого. Належне право у слідчого виникає в тому разі, якщо:

дві особи були раніше допитані;

у показаннях цих раніше допитаних осіб є суперечності.

Основне завдання допиту віч-на-віч — перевірка правдивості показань, які раніше були одержані від особи. А другорядне — у разі необхідності провести цю слідчу дію між будь-якими раніше допитаними особами. Причому такі особи можуть посідати як однакове, так і різне процесуальне становище. Наприклад, допит віч-на-віч може бути проведений між двома свідками, між двома підозрюваними, між двома обвинуваченими, між двома потерпілими, а також між потерпілим і свідком, потерпілим і підозрюваним. Винятком є експерт. Його показання не є самостійним джерелом доказів.

Призначення допиту віч-на-віч полягає в тому, щоб перевірити правдивість раніше одержаних показань, а не усунути суперечності в показаннях двох раніше допитаних осіб. Такою суперечністю є стан протиріччя розповідей двох раніше допитаних осіб про важливі факти, що стосуються конкретної кримінальної справи про злочин, а також розповідей особи підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, які не узгоджуються між особою.

Допит віч-на-віч є допоміжною слідчою дією, яка передбачає, що суб'єкт криміналістичної діяльності одночасно допитує двох раніше допитуваних осіб (свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених), але відповідно до черги. Такий допит стосується обставин, в яких були істотно суперечливі показання, і має мету перевірити правдивість одержаних показань, що мають значення для кримінальної справи про злочин, щодо якої провадиться досу-дове слідство.

На перший погляд, проведення допиту віч-на-віч у слідчого особливих труднощів не викликає, адже призначення такого допиту не в усуненні суперечностей між двома раніше допитаними особами, а в перевірці раніше одержаних від них показань. На початку допиту віч-на-віч слідчий має встановити, чи знають один

199

/>/>одного викликані особи, а також, в яких стосунках вони перебувають. Крім того, свідки попереджаються про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і за давання свідомо неправдивих показань.

Потерпілий попереджається за давання свідомо неправдивих показань. Свідкам і потерпілим роз'яснюється їхнє право не давати показань і пояснень щодо себе, членів сім'ї й близьких родичів відповідно до ч. 1 ст. 63 Конституції України.

У процесі проведення допиту віч-на-віч можуть бути присутні перекладач, законний представник, захисник та ін. Тим особам, які викликані слідчим, щоб провести між ними допит віч-на-віч, по черзі пропонується дати показання для перевірки правдивості раніше даних показань. Право слідчого вирішувати — кому першому відповідати на поставлені запитання. При цьому слідчий оцінює показання за своїм внутрішнім переконанням, керуючись законом (ст. 65 КПК України). Тобто, слідчий вирішує, хто дав на допиті попередньо правдиві показання і потім на очній ставці дає цій особі можливість першій відповісти на запитання. Після того, як слідчий отримає від обох учасників допиту віч-на-віч відповіді, він має право поставити кожному з них додаткові запитання один одному.

У тому разі, коли запитання не стосуються кримінальної справи, слідчий не дозволяє відповідати на них, про що фіксується у протоколі. Доцільно, щоб і запитання слідчого, і відповіді допитуваної особи в ході допиту віч-на-віч були короткими, лаконічними. Перегляд окремих фрагментів відео-, кінозаписів, прослухову-вання звукозапису можливе в процесі проведення допиту віч-на-віч за тих умов, коли допитувані особи дали показання вже в ході допиту віч-на-віч, і ці показання записані в протоколі (статті 173, 85-1, 85-2 КПК України).

У процесі проведення допиту віч-на-віч слідчий має право оголосити попередні показання осіб, між якими проводиться допит віч-на-віч, але в незначних межах. Процес допиту віч-на-віч фіксується в протоколі в тій послідовності, в якій він справді відбувався. Напередодні допиту віч-на-віч слідчий має обов'язково скласти план. Практика показує, що є два види ведення протоколу допиту віч-на-віч: звичайна, послідовна; аркуш протоколу по вертикалі ділиться на дві половини. Ліворуч записуються показання та запитання однієї особи, праворуч — іншої. Кожна з цих осіб підписує протокол. Його підписують й інші особи, присутні при проведенні допиту віч-на-віч.

200

Підготування до допиту віч-на-віч

Підготування до допиту віч-на-віч — це попередня, непроце-суальна діяльність слідчого, який використовує сукупність набутих ним знань, навичок в обсязі належних прав і обов'язків з метою вирішення питань наиоптимальнішоі організації проведення вказаної слідчої дії з участю двох раніше допитаних осіб, у показаннях яких є суперечності. Безсумнівно, при цьому слідчий реалізує свої повноваження, зміст яких спрямований на впорядкування подальшої організаційно-управлінської форми: по-перше,— на провадження конкретної слідчої дії; по-друге,— на комплексний процес розкриття і розслідування злочину.

продолжение
--PAGE_BREAK--

Таким чином, завдання підготування до проведення конкретної слідчої дії — допиту віч-на-віч повністю відповідає завданням кримінального судочинства — швидко і повно розкрити та розслідувати злочин, викрити винних, забезпечити правильне застосування закону. Слідчий має визначити, на якому саме етапі процесу розслідування кримінальної справи про злочин тактично доцільно виконати провадження допиту віч-на-віч. Є однаково шкідливими як надмірна поспішність у проведенні допиту віч-на-віч, так і його відкладання. Усе залежить від слідчої ситуації, що склалася, тобто від поєднання тих чи інших умов і обставин.

Підготування до допиту віч-на-віч полягає в тому, що слідчий завчасно має визначити:

між якими двома раніше допитаними особами (суб'єктами
криміналістичної діяльності) і з якою метою потрібно провести
допит віч-на-віч, які суперечності (спірні питання; становище, за
якого що-небудь одне виключає інше) є в їх показаннях, що необ
хідно усунути;

за допомогою яких запитань, поставлених учасникам допиту
віч-на-віч, можна вирішити наявні суперечності.

Слідчому доцільно завчасно сформулювати в плані запитання, які дозволять з'ясувати причини суперечностей у показаннях та їх уточненнях. Підготування до допиту віч-на-віч розпочинається з того, що слідчий складає план цієї слідчої дії.

План складається з єдиною метою — досягти якісного результату при перевірці правдивості раніше одержаних показань від осіб, Що викликаються для допиту віч-на-віч. Важливим при цьому є визначення часу і місця проведення допиту віч-на-віч, підготування технічних засобів: магнітофона, пристроїв для перегляду відео-, кінозаписів. Надзвичайно важливим є вивчення матеріалів кримінальної справи. Потрібно точно знати, які матеріали будуть цитуватися, в яких обсягах і де саме вони розміщені (том, сторінка). Якщо обвинувачений перебуває в СІЗО, ІТТ, потрібно завчасно

201

/>/>

потурбуватися про те, щоб забезпечити доступ туди іншої особи (потерпілого, свідка, підозрюваного, обвинуваченого, законного представника неповнолітнього та ін.).

Психологія поведінки учасників допиту віч-на-віч

Психологія поведінки учасників допиту віч-на-віч є результатом переважно усвідомлених дій. Учасники допиту віч-на-віч заінтересовані індивідуально в результатах цієї слідчої дії. У даному випадку поведінка учасників допиту віч-на-віч дістає правову та моральну оцінку. Поведінка раніше допитаних осіб, між якими проводиться допит віч-на-віч, може бути непослідовною і навіть непередбаченою. їхні вчинки можуть бути немотивованими або, навпаки, послідовними. Кожний з учасників допиту віч-на-віч має свою психологію (лінію) поведінки, яка характеризується специфічними рисами і закономірностями і залежить від таких чинників:

процесуального стану особи;

матеріальних умов життя;

типу нервової системи;

структури і спрямованості психіки.

Поведінка слідчого, який проводить допит віч-на-віч, обумовлена закономірностями виникнення і діяльності його психіки, які є складовими відповідної процесуальної діяльності. Слідчий має діяти як службова особа з урахуванням вимог закону, тобто, насамперед, дотримуватися законності і досягти мети проведення допиту віч-на-віч: перевірити правдивість раніше одержаних показань.

Психологічна структура поведінки учасників допиту віч-на-віч складається з інтелектуального, емоційного і вольового чинників, загальних і специфічних закономірностей його психіки, суперечливих процесів соціалізації. Так, поведінка учасника допиту віч-на-віч залежить від його мисленнєвих здібностей.

Емоційний чинник поведінки учасника допиту віч-на-віч передбачає, що він виявляє своє позитивне або негативне ставлення до іншого допитуваного (його захисника, педагога, лікаря, батьків чи інших законних представників, перекладача), слідчого, інших суб'єктів та учасників криміналістичної діяльності, самого себе. Учасник допиту віч-на-віч, що наділений вольовими рисами, є активним і, переборюючи перешкоди, прагне до досягнення поставленої мети.

При проведенні допиту віч-на-віч важливе значення має «ефект присутності» — вплив особи — учасника криміналістичної діяльності, яка знає реальні обставини події,— на обвинуваченого, який дає показання, під час проведення допиту.

202

Тактичні заходи в ході допиту віч-на-віч

Перевірка правдивості раніше одержаних показань у процесі проведення допиту віч-на-віч передбачає застосування відповідним суб'єктом криміналістичної діяльності комплексу тактичних заходів.

Тактика допиту віч-на-віч є особливою процесуально-криміналістичною формою допиту між двома раніше допитаними особами, у показаннях яких є суперечності, процес якого відбувається: під сильним психічним впливом допитуваних один на одного; складним інформаційним обміном; можливістю зміни показань; підвищеним рівнем тактичного ризику; специфічною діяльністю слідчого. Такі тактичні заходи мають бути науково обґрунтованими, відповідати або не суперечити вимогам чинного кримінально-процесуального законодавства, обиратися з урахуванням конкретної слідчої ситуації. Комплекс тактичних заходів щодо допиту на очній ставці не є стабільним, типовим.

Тактичні заходи слідчого в ході допиту віч-на-віч спрямовані на перевірку правдивості раніше одержаних показань, а тому усунути з їх допомогою протиріччя в показаннях не завжди є реальним. Але все ж у криміналістичному розумінні мета застосовуваних слідчим при допиті віч-на-віч тактичних заходів має двохаспектнии характер:

з'ясувати правильність, точність, істинність попередньо
отриманих свідчень від учасників криміналістичної діяльності (за
винятком експерта), якщо в них є суперечності;

продолжение
--PAGE_BREAK--

позбутися суперечностей у показаннях між двома раніше до
питаними особами.

Тому особливість тактики допиту віч-на-віч як процесуально-криміналістичної форми обумовлюється системою ознак.

Діяльність слідчого при проведенні допиту віч-на-віч буде ефективною за умови, якщо буде охоплювати такі складові:

підготування до допиту віч-на-віч;

додержання тактики проведення допиту віч-на-віч в умовах
безконфліктної ситуації;

додержання тактики проведення допиту віч-на-віч в умовах
конфліктної ситуації;

застосування тактичних комбінацій у процесі проведення до
питу віч-на-віч;

врахування особливостей проведення допиту віч-на-віч з
участю захисника;

фіксації процесу і результатів допиту віч-на-віч.

Кожний з перелічених компонентів має свої особливості. Однак, передусім, зауважимо, що, крім визначення мети допиту

203

/>/>віч-на-віч, слідчий має визначити, на якому етапі слідства провести відповідну слідчу дію. З тактичних міркувань допит віч-на-віч — складна, допоміжна слідча дія, проведення якої вимагає ретельного підготування слідчого. Так, слідчий повинен точно встановити наявність істотних суперечностей у показаннях раніше допитаних осіб, а також записати такі суперечності у план допиту. Проте в ході допиту віч-на-віч з тактичних міркувань слідчий не повинен оголошувати раніше дані показання кожного з допитуваних і запитувати, чи підтверджує він свої показання. І це тому, що така послідовність дій слідчого негативно психічно вплине на учасників допиту віч-на-віч. Безсумнівно, кожний з допитуваних може заявити, що підтримує раніше дані ним показання. Зрозуміло, що така криміналістична форма проведення допиту віч-на-віч є не тільки недоцільною, а навіть і шкідливою.

Трапляються непоодинокі випадки, коли слідчий під час проведення допиту віч-на-віч реалізує свої процесуальні повноваження в досить пасивній формі, а його діяльність зводиться до того, що він лише фіксує в протоколі показання допитуваних. Ініціативу щодо спрямування допиту віч-на-віч беруть на себе допитувані особи, що є порушенням законності.

Проблематичним є питання застосування слідчим тактичних заходів у ході допиту віч-на-віч у конфліктній ситуації як винятковій її різновидності. За таких умов інтереси двох раніше допитаних осіб, у показаннях яких є суперечності, не збігаються, і вони, звичайно ж, прагнуть до протилежної мети, керуючись передовсім намірами індивідуального характеру. Інколи стан міжособистісних відносин двох раніше допитаних осіб є вкрай негативним. Наприклад, такі відносини можуть бути між обвинуваченим і потерпілим або ж навіть між двома свідками. На практиці при допиті віч-на-віч використовується типовий порядок тактичних заходів.

Як уже зазначалося, з формальних тактичних міркувань слідчий в конфліктній і безконфліктній ситуації пропонує першому дати показання — відомості про факти тому учасникові допиту віч-на-віч, хто, на його думку, раніше при допиті розповів правду. Адже саме для з'ясування цих фактичних даних і проводиться допит віч-на-віч. Записавши в протокол відповідь, слідчий звертається до іншого учасника допиту віч-на-віч із запитанням — чи підтверджує він показання першого допитаного. Проте такий тактичний захід не завжди є раціональним. Інколи з урахуванням слідчої ситуації доцільно діяти навпаки.

Наприклад, у багатоепізодній кримінальній справі про злочини до відповідальності притягаються п'ять осіб, які взяті під варту. Свідками злочинних діянь обвинувачених є п'ятнадцять осіб. Шестеро з них мають інтереси, які збігаються з інтересами обвинуваче-

204

них. Слідчому надійшла оперативна інформація, що взяті під варту вживають активних заходів, аби перешкодити досудовому слідству. Слідчий приймає тактичне рішення — тактичним впливом на слідчу ситуацію в цілому чи на окрему її складову дезінформувати обвинувачених, аби вони вважали, що слідство безсиле і припинили чинити опір. З цією метою слідчий вибирає з кола свідків особу, яка заінтересована, аби злочини залишилися нерозкритими, і в основному дає неправдиві показання (але в її показаннях і показаннях обвинуваченого все ж є деякі суперечності) і проводить між нею і обвинуваченим допит віч-на-віч. Слідчий пропонує першому дати показання вказаному свідкові. У результаті обвинувачений переконується, що «ситуація стабілізувалася», і протидія слідству на певний час припиняється. Тим часом, слідчий вживає необхідних тактичних заходів для швидкого і повного розкриття злочинів та викриття винних. Однак є загальновизнаним: слідчий має бути впевнений в тому, що учасник допиту віч-на-віч, який дає неправдиві показання, зможе негативно вплинути на іншого учасника, який розповідає правду.

Є грубим порушенням: допит віч-на-віч осіб, які раніше не були допитані.

§29. Обшук

Поняття обшуку та його види

Обшук — це слідча дія, що полягає в примусовому, установленому кримінально-процесуальним законом порядку, обстеженні приміщень, житла, певного місця, місцевості, особи з метою виявлення розшукуваних осіб і трупів, а також виявлення і вилучення знарядь зруду, речей і цінностей, здобутих злочинним шляхом, інших предметів і документів, які мають значення для встановлення істини в кримінальній справі про злочин.

Обшук можна класифікувати за такими видами:

об'єктом проведення (житло, приміщення, певне місце, ді
лянка місцевості, транспортний засіб, особа);

послідовністю проведення (первинний, повторний, додат
ковий);

часом проведення (одночасний, різночасний);

поєднанням часу і певної кількості об'єктів проведення (гру
повий).

Основні процесуальні правила обшуку передбачено законодавцем у статтях 177, 179, 180-186, 188, 189 КПК України, відповідно

205

до яких завданням обшуку є такий основний, визначений для виконання обсяг діяльності:

виявлення вищевказаних об'єктів;

фіксування зовнішнього вигляду виявлених предметів, зок
рема ознак, які дозволяють індивідуалізувати їх і встановлювати
відповідність у ході подальшого провадження у справі стосовно
виявлених осіб;

вилучення предметів, що мають значення для справи чи за
боронених в обігу, а також забезпечення процесуального затри
мання розшукуваних осіб;

фіксація місць приховання розшукуваних предметів чи осіб,
схованок, зміни обстановки, спеціально вжитих для приховання і
маскування предметів, що розшукуються.

Коло предметів, які можуть розшукуватися при обшуку, дуже широке. їх молена поділити на три групи:

предмети, документи і цінності, що можуть мати доказове
значення;

предмети і цінності, що взагалі вилучені з цивільного обігу
і не можуть перебувати в особи, що обшукується;

цінності, на які під час обшуку чи після нього може бути на
кладено арешт з метою відшкодування матеріальних збитків,
завданих злочином, а також предмети і документи, які вказують на
місце знаходження цих цінностей.

За характером і завданнями обшук схожий до виїмки і огляду. Виїмка — це вилучення в якоїсь особи певних предметів і документів, що мають значення для справи, коли точно відомо, в кого вони знаходяться. Якщо предмети і документи не видаються добровільно, виїмка проводиться в примусовому порядку. При виїмці не доводиться шукати предмети і документи. Виїмка може перетворитися на обшук, якщо у встановленому місці документів не виявиться або якщо слідчий не буде впевнений, що предмети, котрі вимагаються, видані повністю і відсутня підміна.

Якщо обшук проводиться одночасно на декількох об'єктах, його називають груповим. Отже, обшук, як криміналістичний захід, є слідчою дією суб'єктів криміналістичної діяльності, що виконують свої функції чітко, організовано, системно, дотримуючись у сукупності процесуальних, криміналістичних, психологічних форм, примусово обстежуючи приміщення і споруди, місця, ділянки місцевості, будь-яких осіб з метою відшукання і вилучення знарядь зруду, речей і цінностей, здобутих злочинним шляхом, інших предметів і документів, що мають значення для кримінальної справи про злочин, а також виявлення розшукуваних осіб.

206

ЇІ

Тактичні прийоми обшуку

Належне проведення обшуку буде забезпечено в разі чіткого дотримання тактичних прийомів. За цієї умови обшук поділяють на шість взаємообумовлених етапів, а саме:

підготування до проведення обшуку;

попередній етап проведення обшуку;

оглядова діяльність при проведенні обшуку;

безпосередній пошук у процесі обшуку;

фіксація результатів обшуку;

оперативно-аналітичний етап.

Етап підготування — один із важливих напрямів діяльності слідчого, метою якого є ефективне проведення обшуку. При підготуванні до обшуку визначаються організаційно-управлінські форми його проведення відповідно до слідчої ситуації; вирішення процесуальних проблем; утворення групи і розподіл обов'язків між її учасниками; визначення охорони; вивчення місця, де буде проведено обшук, і об'єктів імовірного пошуку; підготування необхідної криміналістичної техніки; проведення оперативно-роз-шукових заходів (у разі необхідності); складання плану обшуку (послідовність і тактика проведення).

Попередній етап передбачає прибуття слідчого, інших суб'єктів і учасників криміналістичної діяльності до місця, де буде проводитися обшук та проникнення до відповідного об'єкта. Переконавшись, що об'єкт зовні надійно охороняється (усі входи, виходи, вікна), слідчий повинен відрекомендуватися особі, у якої буде проведено обшук, зібрати всіх присутніх і оголосити відповідну постанову. Учасники слідчої групи перевіряють присутніх, з'ясовують причини їхнього перебування і ведуть за ними спостереження. Слідчий пропонує особі, у якої буде проводитися обшук, видати необхідні предмети, об'єкти, а також роз'яснює їй та іншим присутнім їх права і обов'язки. Пересування кімнатами забороняється. Оглядова діяльність дає можливість слідчому зорієнтуватися на місці обшуку, визначити місця можливих схованок, важкодоступ-них місць. Уточнюється план обшуку, послідовність і тактика його проведення.

Безпосередній пошук об'єктів є вузловим етапом обшуку, у процесі якого кожний з його учасників виконує заздалегідь розподілені обов'язки. Способи, тактичні прийоми проведення обшуку можуть застосовуватися найрізноманітніші. Пошук потрібних об'єктів може бути вибірковим і послідовним, а також проводитися самостійно слідчим і групою. Тактика групового обшуку передбачає одночасний обшук у декількох осіб, що є учасниками або суб'єктами криміналістичної діяльності в одній справі, або в однієї

207

особи, але в різних місцях (будинок, квартира, гараж і т. ін.). Груповий пошук має супроводжуватися двома і більше суб'єктами криміналістичної діяльності.

Груповий обшук поділяється на роздільний (кожний суб'єкт криміналістичної діяльності діє самостійно) і спільний.

Існує також фаховий пошук — коли кожний із суб'єктів криміналістичної діяльності виконує суто свої функції (простукування стін, пошук металевих предметів за допомогою металодетектора, використання іншої криміналістичної техніки).

Пошук об'єктів при проведенні обшуку може бути зустрічним або паралельним. При зустрічному пошуку суб'єкти криміналістичної діяльності рухаються один одному назустріч, а при паралельному — навпаки, рухаються одночасно, в одному напрямку. У процесі проведення обшуку необхідно уважно спостерігати за поведінкою обшукуваної особи, її емоціями, розмовами. Обшуку підлягають стіни, підлога, стеля, меблі, дах, підвал, усі домашні предмети. Стіни простукують невеликим молоточком. Якщо в стіні є пустоти (можливі схованки, сейфи), то звук від удару буде глухішим, ніж в інших місцях. Якщо в квартирі будинку є печі, потрібно оглядати місця мурування, димоходи, різні засуви. Дуже ретельно необхідно дослідити предмети домашньої обстановки. Так, м'які меблі, перини, ковдри, матраци, подушки тощо потрібно проколювати довгою голкою. Предмети домашньої обстановки можуть мати подвійні будови (схови). Якщо обшукувана особа відмовляється відкрити замок тумбочки, шафи, сейфу і не видає ключа, їх потрібно акуратно ламати.

При проведенні обшуку на місцевості територію необхідно розділити на сектори, і обшук проводити послідовно, від сектора до сектора, використовуючи щупи, метал од етектори. Для виявлення закопаних трупів застосовують також електрощупи, що діють завдяки електроопору ґрунту. Для виявлення розшукуваних осіб використовують службово-розшукових собак. Окремі сектори обшукуваної місцевості у разі необхідності можна перекопувати.

Обшук особи потрібно розпочати з того, щоб обережно перевірити, чи не має в неї зброї. Обшук особи проводиться в такій послідовності: обшук одягу; речей, що особа носить; обшук тіла. Обшуку підлягає весь одяг без винятку, у тому числі взуття, головний убір; необхідно перевірити кути піджака, підкладки, комірці. А також уважно оглядати різні предмети, сірники, сигарети (наявність наркотичних засобів тощо).

За результатами обшуку складається протокол.

Кримінально-процесуальне законодавство кожної держави передбачає проведення такої процесуальної дії, як обшук та складання відповідного протоколу.

208

§ ЗО. Пред'явлення для впізнання

Поняття і види пред 'явлення для впізнання

продолжение

--PAGE_BREAK--Пред'явлення для впізнання, в широкому розумінні,— це слідча дія ідентифікаційного характеру, що полягає в пред'явленні учасникові криміналістичної діяльності об'єктів — живих людей, трупів, предметів,— усіх можливих матеріальних утворень (запах одеколону, газу тощо), тварин, місцевості, що їх вони спостерігали (відчували органами чуття — зору, слуху, нюху, смаку, дотику) раніше з метою встановлення їх тотожності або групової належності. (Відповідно до закону пред'явити для впізнання можна особу чи предмет — статті 174, 175 КПК України).

Необхідність у проведенні впізнання виникає тоді, коли потрібно встановити:

що саме цю людину бачив свідок (потерпілий, обвинуваче
ний, підозрюваний) раніше при обставинах, що цікавлять слідство
(за неможливості пред'явити саму особу допускається впізнання
за фотографією (ст. 174 КПК України));

що пред'явлений для впізнання об'єкт (місцевість, примі
щення, речі, предмети, тварини, птахи, гази та ін.) належать особі,
що впізнає, або вона бачила його раніше, за обставин, що цікав
лять слідство;

кому належить труп людини, особу якого не встановлено.

Крім того, пред'явлення для впізнання може використовуватися для встановлення особи людини, яка не має документів чи видає себе за іншу особу.

Упізнання людини ще називають «упізнанням людини за габі-тологічними ознаками». Сутність цієї слідчої дії полягає в пред'явленні людини у встановленому кримінально-процесуальною формою порядку впізнаючому, впізнаючому-потерпілому, свідкові, підозрюваному, обвинуваченому і впізнанні її за ознаками зовнішності.

Слідчій практиці відоме впізнання людини за виражальними рухами. Це також самостійна слідча дія, зміст якої полягає в пред'явленні людини у встановленому кримінально-процесуальною формою порядку (за аналогією) впізнаючому — учасникові криміналістичної діяльності та впізнання її за ознаками ходи, міміки, жестикуляції. Крім того, використовується впізнання за звуковими, шумовими та одорологічними ознаками. Упізнання за звуковими шумовими ознаками є самостійною слідчою дією, значення якої полягає в пред'явленні у встановленому кримінально-процесуальною формою порядку (за аналогією) явищ, викликаних

209

/>коливальними рухами повітря чи іншого середовища (звуки голосу, пострілу, музикальний звук, шум потягу, шум у залі тощо) впізнаючому — учасникові криміналістичної діяльності, що впізнає їх своїми органами слуху.

Щодо впізнання за одорологічними ознаками, то це також є самостійна слідча дія, суть якої полягає в пред'явленні різних матеріальних об'єктів (парфуми, одеколон тощо) у встановленому кримінально-процесуальною формою порядку (за аналогією) впізнаючому — учаснику криміналістичної діяльності і впізнання їх органами нюху за ознаками запаху. Нині загальновизнаними є вчення про запахи, яке називається криміналістичною одороло-гією (підгалуззю криміналістики). Нова наука досліджує закономірності утворення слідів запаху, їх вилучення і використання в кримінальному судочинстві.

Психологічний зміст упізнання становить процес згадування певного об'єкта (суб'єкта) за уявним образом, що відклався в пам'яті людини, яка сприйняла його за певних обставин. Під час упізнання особа, якій пред'являються відповідні об'єкти (суб'єкти), подумки зіставляє той згадуваний образ, що зберегла в пам'яті, з пред'явленим для впізнання і робить висновок щодо їх ідентичності чи навпаки. Пред'явлення для впізнання є слідчою дією ідентифікуючого характеру, що проводиться з метою встановлення особою, яка впізнає за образом, що зберігся в пам'яті, відповідності чи невідповідності об'єкту, який вона раніше бачила, з пред'явленим для впізнання.

У межах пред'явлення для впізнання можлива також ідентифікація за частинами (наприклад, при виявленні частин розчленованого трупа можливе встановлення особи загиблого шляхом пред'явлення для впізнання виявлених частин або частини трупа). Пред'явлення для впізнання може бути проведено слідчим, дізна-вачем, прокурором, судом. Упізнаними і впізнаючими можуть бути свідки, потерпілі, підозрювані, обвинувачені.

Суб'єкт криміналістичної діяльності, який проводить упізнання, має дотримуватися таких основних правил його проведення:

попередньо допитати особу про обставини й ознаки;

відповідь допитуваного необхідно оцінювати з урахуванням
інформації;

упізнаючий не знає, де знаходиться особа чи предмет, які не
обхідно впізнати;

усім учасникам роз'яснюються їхні права та обов'язки;

навідні питання і жести не допускаються;

упізнаючий має пояснити, за якими ознаками він упізнав;

упізнання проводиться в присутності понятих.

210

Підготування, до пред'явлення для впізнання

До першочергових підготовчих дій необхідно віднести попередній допит особи, яка буде впізнавати (майбутнього впізнаючого). Потрібно звертати увагу на обставини, за яких допитуваний сприйняв об'єкт. При цьому слід враховувати як суб'єктивні можливості особи (вік, стан органів чуття та ін.), так і об'єктивні (освітлення, відстань, тривалість спостереження та ін.). Необхідно з'ясувати його особисте ставлення до можливості впізнання побаченого об'єкта. Особі ставиться пряме запитання — чи може вона впізнати об'єкт, про який дала показання. Бажано обережно оцінювати відповідь.

Якщо допитуваний не впевнений, що може впізнати об'єкт, слідчий вирішує питання щодо проведення слідчої дії залежно від того, які наслідки може мати таке впізнання, і чи є інші можливості ідентифікації даного об'єкта, а також щодо місця і часу проведення слідчої дії. Чим швидше проводиться пред'явлення для впізнання після факту сприйняття, тим краще. Місцем проведення впізнання частіше всього є кабінет слідчого, де для цього можуть бути створені нормальні умови. Інколи цю слідчу дію проводять у місцях тримання затриманих підозрюваних чи обвинувачених. Важливо психологічно підготувати особу, яка буде в майбутньому впізнаючою, та створити сприятливі умови для проведення впізнавання.

Підбір інших осіб, які беруть участь у пред'явленні для впізнання, потрібно проводити завчасно. Інші особи мають бути тієї ж статі, що й особа, яка підлягає впізнанню, у кількості не менше трьох. Між ними не повинно бути різких відмінностей в одязі і зовнішньому вигляді. Це мають бути особи із соціальної групи, до якої належить той, хто підлягає впізнанню.

Якщо для впізнання пред'являються ділянки місцевості, будинки, приміщення, то пред'явлення для впізнання проходить у тому місці (район, квартал), де, на думку впізнаючого, мають знаходитися приміщення чи ділянка місцевості, про яку йдеться.

Наступним етапом підготування до пред'явлення для впізнання є підбір понятих. Склад учасників упізнання залежить від його виду, однак у всіх випадках участь у проведенні цієї слідчої дії беруть слідчий (дізнавач, суд, прокурор), упізнаючий, особа, яка підлягає впізнанню, інші особи тієї ж статі в кількості не менше трьох, поняті. У проведенні впізнання можуть брати участь також перекладач, спеціаліст, педагог, захисник, батьки, законні представники, у необхідних випадках — охорона.

Черговим елементом підготування до пред'явлення для впізнання є підбір об'єктів, які будуть пред'явлені для впізнання,

211

поряд з тим, що впізнається. При цьому слідчий має виходити з принципової вимоги закону про однорідність таких об'єктів із об'єктом, що впізнається. Виконувати цю вимогу, особливо при впізнанні людей, буває досить складно. Тому суб'єкти криміналістичної діяльності повинні бути підготовлені до відповідної вимоги законодавця завчасно. Також завчасно має бути вирішено питання про застосування техніко-криміналістичних та інших засобів фіксації ходу і результатів слідчої дії.

Тактичні особливості пред'явлення для впізнання людей

Пред'явлення для впізнання живих осіб є, з одного боку, найбільш розповсюдженим, а з іншого — найбільш складним видом даної слідчої дії. Як правило, пред'явлення для впізнання може проводитися тільки стосовно незнайомої особи особі, яка впізнає. Не можна пред'являти для впізнання людину, якщо впізнаючий з нею знайомий і впізнаний не заперечує цього. Якщо впізнаюча особа факт знайомства не визнає, пред'явлення для впізнання можливе. Також можна пред'являти для впізнання особу, стосовно якої впізнаючий заявляє про знайомство з нею, але ні прізвища, ні ім'я не знає чи називає по-іншому. Досить часто допитуваний не може описати зовнішність людини, яку запам'ятав, але при цьому впевнено заявляє, що може впізнати її. Крім зовнішності, детально описуються одяг і взуття.

Кваліфікований підбір інших осіб — учасників упізнання — є
надійною умовою ефективності проведення відповідної слідчої дії
та дотримання законності. Ріст, вік, колір волосся, тип обличчя
особи, яка підлягає впізнанню, та інших осіб тієї ж статі в кількос
ті не менше трьох, не повинні мати різких відмінностей. І це тому,
що така відмінність суттєво характеризує зовнішність (наприклад,
в одного ніс довгий, з горбинкою, в іншого — кирпатий і т. ін.). Не
потрібно захоплюватися максимальною схожістю осіб, що
пред'являються для впізнання.'

До початку впізнання впізнаючий має перебувати в окремому приміщенні, за межами видимості з місця, де буде проводитися відповідна слідча дія. Запрошувати впізнаючого необхідно тоді, коли всі учасники займуть свої місця, а особа, яка підлягає впізнанню, займе місце на свій розсуд (про що обов'язково має бути зроблена помітка в протоколі).

Форма виклику впізнаючого до приміщення, де проводиться слідча дія, має бути продумана завчасно. Краще це зробити з допомогою звукового сигналу чи телефонного дзвінка, зробленого в

212

присутності всіх учасників слідчої дії. Коли впізнаючий зайшов до приміщення, слідчий, переконавшись в його особі (свідка, потерпілого), повідомляє про кримінальну відповідальність за давання неправдивих показань, роз'яснює йому суть слідчої дії та роль впізнаючого, а потім пропонує уважно подивитися на осіб, що пред'явлені для впізнання, і сказати, чи немає серед них того, про кого дав відповідні показання. Якщо після закінчення огляду пред'явлених осіб упізнаючий вказує на конкретну особу, яку він упізнав як ту, про яку дав показання, слідчий просить назвати прикмети, за якими він її впізнав. Після цього слідчий пропонує впізнаній особі відрекомендуватися.

Якщо впізнаючий нікого не впізнав, слідча дія закінчується з відповідним записом у протоколі. Упізнаючий може впізнати пред'явлений об'єкт раптово і, навпаки,— з витратою певного часу. Раптове (симультанне) впізнання (від фр. зітиііапе — одночасний) — це одномоментна, одночасна здатність упізнаючого в процесі впізнання шляхом здійснення декількох логічних операцій ідентифікувати об'єкт, який підлягає впізнанню, як той, якого він за певних умов раніше бачив.

Послідовне (сукцесивне) впізнання (лат. зисеззіоп — послідовність) передбачає поступове переконання впізнаючого в процесі впізнання в тому, що він за певними ознаками впізнав об'єкт, який підлягає впізнанню, як той, якого за певних умов раніше бачив.

Криміналістами розроблено тактику впізнання людини за габі-тологічними ознаками, її виражальними рухами, тактику впізнання за одорологічними, звуковими та шумовими ознаками. Це — спеціальні криміналістичні форми реалізації впізнання відповідних об'єктів, але кожна з цих форм має свої особливості.

При проведенні впізнання необхідно забезпечити безпеку всіх його учасників. Недопустимі погрози, обман, приниження честі й гідності громадян. Недопустимим є застосування суб'єктом криміналістичної діяльності в процесі впізнання психологічного механізму навіювання — незаконних доказів, сутність яких полягає в тому, що встановлення тотожності (ідентифікації) об'єкта викликається не в результаті логічних міркувань особи, яка впізнає, а шляхом зовнішнього провокування її свідомості (прохання, наказ, переконання, підказування тощо).

Упізнання може бути проведено поза візуальним спостереженням того, кого впізнають. Таке впізнання проводиться у виняткових випадках з метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає, та з дотриманням вимог, передбачених ст. 175 КПК України. Особі, яка пред'являлася для впізнання, слід обов'язково повідомити про результати впізнання.

213

продолжение

--PAGE_BREAK--§31.Відтворення обстановки та обставин події

Поняття та завдання відтворення обстановки і обставин події

Законодавець передбачає, що в процесі розслідування кримінальної справи про злочин суб'єктом криміналістичної діяльності може бути проведена слідча дія — відтворення обстановки і обставин події (ст. 194 КПК України).

Відтворення обстановки і обставин події — це окрема, додаткова слідча дія, яка провадиться з метою перевірки і уточнення результатів допиту учасника криміналістичної діяльності, або даних, одержаних при проведенні огляду, інших слідчих дій, чи могли відбутися за певних умов ті або інші події в дійсності.

Отже, у процесі розслідування злочину нерідко виникає необхідність у перевірці об'єктивної можливості тієї чи іншої обставини, явища в певних умовах. Наприклад, чи міг свідок, перебуваючи в певному місці, бачити чи чути те, що відбувалося під час вчинення злочину, чи можна проникнути в приміщення, де вчинено крадіжку і винести викрадені речі через пролом у стелі, тощо. З'ясування такого роду обставин допомагає перевірити показання свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених, а також версії слідчого щодо обставин розслідування події.

Найчастіше відтворення обстановки та обставин події проводиться, щоб перевірити:

чи могла особа сприйняти в певних умовах ту чи іншу подію
або об'єкт (наприклад, чи міг свідок в умовах, описаних ним, по
бачити, як злочинці проникали в помешкання через кватирку);

уміння (майстерність) особи виконати певні дії. Наприклад, за
допомогою спеціальних навичок довести іншу особу до гіпнотично
го стану, щоб вона виконувала спонукання гіпнотизера — злочинця;

реальність умов, сприятливих для того, щоб у бутті (природі,
суспільстві) сталася певна подія (дія). Наприклад, чи можливе за
топлення підвалу будинку, розташованого на підвищеній місце
вості, у разі підняття рівня води в річці від дощів на один метр;

як саме відбувалася певна подія. Наприклад, уточнити меха
нізм нанесення підозрюваним потерпілому тілесних ушкоджень
(рис. 64).

За кримінально-процесуальною характеристикою до відтворення обстановки і обставин події близькі слідчі дії: огляд, обшук.

У підручниках з криміналістики окремі автори, висвітлюючи проблеми відтворення обстановки і обставин подій, описують

214

Рис. 64. Обвинувачений М. показує учасникам відтворення обстановки

і обставин події на криміналістичному манекені, як він скоїв умисне

вбивство потерпілої К. (15 квітня 1994 р., с. Білоусівка Драбівського

району Черкаської області)

слідчий експеримент, тим самим допускають суттєву помилку. Слідчий експеримент — це не є слідча дія, оскільки не передбачена чинним кримінально-процесуальним законодавством України, а є «калька» з російської мови — вислів, що інколи неправильно вживається. Тому про слідчий експеримент можна говорити лише в контексті експертної дії, тобто проведення дослідів з метою перевірки об'єктивної можливості існування або характеру будь-яких дій, фактів, явищ, обставин у розслідуваній справі про злочин, що може бути реалізована в разі призначення суб'єктом криміналістичної діяльності відповідної експертизи. Про відтворення обстановки і обставин події та слідчий експеримент можна вести мову лише з позицій порівняльного права (слідчий експеримент як слідча дія має чинність у РФ). Як слідча дія відтворення обстановки і обставин події охоплює також перевірку показань на місці, а тому за своїм змістом є ширшою, ніж слідчий експеримент.

Планування відтворення обстановки

і обставин події та мета проведення цієї

слідчої дії

Планування відтворення обстановки і обставин події має охоплювати такі складові:

з'ясування мети цієї слідчої дії;

визначення часу, місця та умов проведення слідчої дії;

215

з'ясування змісту і послідовності дій;

визначення учасників слідчої дії та їх ролі;

визначення технічних засобів, необхідних для відтворення, а
також способів професіональної фіксації його ходу і результатів;

складання в проблематичних ситуаціях письмового плану.

При плануванні відтворення обстановки і обставин події потрібно з'ясувати мету цієї слідчої дії — визначити обставини, які необхідно буде перевірити. Для одержання найбільш вірогідних результатів відтворення обстановки і обставин події має бути проведено в умовах, максимально наближених до тих, в яких відбувалася відтворена подія, і в декількох варіантах. При плануванні відтворення обстановки і обставин події слідчий має пам'ятати, що проведення відповідної слідчої дії лише з метою «закріплення» зізнання підозрюваного чи обвинуваченого, показань свідка чи потерпілого не є виправданим. У таких випадках особа лише повторює в присутності понятих раніше дані показання, від яких вона пізніше може відмовитись. Під час планування важливо врахувати, що при відтворенні обстановки і обставин події також може застосуватися кіно- і відеозапис (ст. 85-2 КПК України), звукозапис (ст. 85-1 КПК України).

Законодавець передбачає (ч. 1 ст. 194 КПК України), що слідчий може виїхати на місце і в присутності понятих, а в необхідних випадках — з участю спеціаліста, свідка, потерпілого і підозрюваного або обвинуваченого відтворити обстановку і умови, в яких ті чи інші події могли відбуватися в дійсності. Іншими словами, слідчий може виїхати на місце, щоб відтворити обстановку і умови, в яких ті чи інші події могли відбуватися в дійсності, а може і не виїхати. Тобто це є право, а не обов'язок слідчого, і воно визначається метою. Адже законодавець уповноважує (ч. 1 ст. 194 КПК України) слідчого одноосібно прийняти рішення щодо проведення вказаної слідчої дії з метою перевірки і уточнення результатів допиту свідка, потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого, або даних, одержаних при провадженні огляду та інших слідчих дій. Метою є передбачення у свідомості результату, на здобуття якого спрямовано діяльність окремої людини, групи людей (у нашому випадку — слідчого чи слідчих). Категорія мети у вигляді логічної моделі фіксує бажане — до чого людина прагне, що є для неї взірцем у певному виді діяльності, а отже, є активним фактором людської свідомості. Мета, по-перше, має бути науково обгрунтованою, по-друге,— практично досяжною. Терміни «мета» і «завдання» (ст. 2 КПК України) у кримінальному судочинстві синоніми.

Завдання кримінального судочинства (ст. 2 КПК України) є загальними для всіх його стадій. Водночас, кожна стадія має свої завдання. Іншими словами, можна говорити про мету відтворення

216

обстановки і обставини подій в широкому і вузькому розумінні слова. У широкому — відповідно до завдань кримінального судочинства, у вузькому — відповідно до завдань відтворення обстановки і обставин події як слідчої дії. Законодавець передбачає, що виконання відтворення обстановки і обставин події допускається за умови, коли слідча дія не принижує гідності осіб, які беруть у ній участь, і вона не є небезпечною для їх здоров'я (ч. 2 ст. 194 КПК України). Таким чином, відповідна умова передбачає два чинники:

неприниження гідності осіб, які беруть участь у слідчій дії;

безпека для здоров'я осіб, які беруть участь у слідчій дії.
Гідність — це етичне і психологічне поняття, у якому фіксується

уявлення про цінність людини як особистості. Гідність також категорія соціальної психології, яка означає ставлення людини до самої себе (на ґрунті адекватної самооцінки) і ставлення до неї інших людей. Під час проведення відтворення обстановки і обставин події не можуть учинятися дії, що принижують честь і гідність осіб, які беруть у ній участь, і здійснюватися в непристойній формі.

Бувають випадки, коли в процесі відтворення обстановки і обставин подій беруть участь одночасно потерпілі й підозрювані (обвинувачені), що є недопустимим. Це може призвести до вчинення щодо потерпілого нового злочину. Так, в автомобілі «Запорожець» при відтворенні обстановки і обставин події потерпіла М. була вдруге зґвалтована підозрюваним. Зауважимо: захист законодавцем у ст. 194 КПК України лише гідності і здоров'я осіб, які беруть участь у відтворенні обстановки і обставин події, як бачимо, є неповним, а отже, відповідна норма потребує вдосконалення.

Тактичні прийоми проведення відтворення обстановки і обставин події

У ході проведення слідчим відтворення обстановки і обставин події є цілком закономірним застосування тактичних прийомів.

Тактика відтворення обстановки і обставин події — це спеціальна процесуально-криміналістична форма реалізації окремої додаткової слідчої дії, яка провадиться з метою перевірки й уточнення результатів допиту учасника криміналістичної діяльності або даних, одержаних при провадженні огляду, інших слідчих дій, чи могли відбутися за певних умов ті або інші події в дійсності, з дотриманням законності, морально-етичних норм, використанням психологічного впливу, інформаційного обміну. Використовувані слідчим тактичні прийоми при проведенні відтворення обстановки і обставин події мають відповідати певним вимогам. Комплекс-

217

/>ність таких вимог утворюють два основних чинники — загально-організаційні (процесуальні) умови проведення слідчої дії та криміналістичні:

проведення слідчої дії поетапно;

наближеність умов (часу, місця, пори року тощо);

автономність головного учасника криміналістичної діяль
ності (свідка, потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого);

використовувані тактичні прийоми не повинні суперечити
морально-етичним, правовим нормам;

використовувані тактичні прийоми мають бути засновані на
психолого-криміналістичному механізмі їх реалізації;

використовувані тактичні прийоми необхідно застосовувати
з урахуванням конкретної ситуації;

використовувані тактичні прийоми мають бути спрямовані
на підвищення ефективності слідчої ситуації.

Однак кожний тактичний прийом, що застосовується слідчим при проведенні відтворення обстановки і обставин події, має свої особливості. Наприклад, використання тактичного прийому «системи координат» при відтворенні обстановки і обставин подій передбачає таке. Учасник криміналістичної діяльності виконує, за пропозицією слідчого, в процесі відтворення обстановки і умов вчинення злочину на місці запис на папері про час, місце і спосіб скоєння злочину, інші обставини. Потім він поміщає відповідну записку в контейнер і ховає його (у грунті на певній глибині тощо). У ході наступної аналогічної процесуально-самостійної слідчої дії використовуються однотипні тактичні прийоми з черговим учасником криміналістичної діяльності з вилученням попередньо прихованої записки і фіксацією цього в протоколі з дотриманням законності, морально-етичних норм.

Застосування тактичного прийому «системи координат» є особливо результативним при виявленні трупів з ознаками насильницької смерті на відкритій місцевості (у полі, степу, парку тощо), коли відповідний злочин тривалий час залишається нерозкритим. За цих умов при огляді місця події й трупа слідчий особисто в присутності понятих виконує запис на папері про місце, час, обставини зазначеної процесуальної дії. Цей документ підписують усі учасники огляду місця події, потім записку вкладають у контейнер і закопують у ґрунт на глибину до одного метра. Текст записки і координати її приховання в контейнері з відповідними вимірами (використовується компас і рулетка), точно зазначаються в протоколі огляду. Це потрібно зробити з таким розрахунком, щоб у разі оранки чи скопування грунту контейнер (із запискою) не був виявлений. Згодом, навіть через декілька років, коли особу підозрюваного буде «встановлено і остання дасть згоду при відтворенні

218

обстановки і обставин події показати, як саме вона відбувалася (убивство), є надзвичайно важливим як доказове значення, щоб указане нею місце вчинення злочину збігалося з місцем схованого контейнера із запискою. При цьому записку необхідно вилучити і додати до протоколу відтворення обстановки й обставин події.

Використання тактичного прийому «послідовність» при відтворенні обстановки і обставин події має деякі інші особливості й передбачає відтворення слідчим на місці, по черзі з учасниками криміналістичної діяльності, у встановленому законом порядку, обстановки і умов, в яких ті чи інші події могли відбутися в дійсності; з фіксацією у протоколі виконаного системно, деталізовано (час, місце, спосіб скоєння злочину, інші обставини), з використанням вербально вказаних даних у ході наступної, аналогічної слідчої дії.

Сутність використання тактичного прийому «орієнтація у просторі» полягає у тому, щоб допомогти особі, учаснику криміналістичної діяльності, відновити в пам'яті, можливо, забуту частину раніше нею сприйнятого, правильно його відтворити (завдяки навколишньому середовищу). Передбачається що відповідна особа добросовісно помилялася (забула події), але навмисно правду не приховувала.

Результати використаних тактичних прийомів при відтворенні обстановки і обставин події слідчий аналізує і оцінює як у процесі слідчої дії, так і після її завершення.

продолжение

--PAGE_BREAK--§32. Судовіекспертизитаїхвиди

ч »

1 Використання спеціальних знань

при проведенні експертиз у процесі
і 'розслідування злочинів

Спеціальні знання завжди використовуються для встановлення істини при розслідуванні кримінальних справ про злочини, для їх швидкого, повного і всебічного розкриття та викриття винних. Значення спеціальних знань у розкритті та розслідуванні злочинів в умовах зростання злочинності набуває все більшого значення. Спеціальні знання в кримінально-процесуальній діяльності застосовуються у двох формах. Перша форма передбачає використовування слідчим знань спеціалістів у процесі провадження окремих слідчих дій при пошуку і фіксації доказів. Друга форма реалізується слідчим в іншому процесуальному значенні — шляхом призначення і проведення експертиз при розслідуванні кримінальної справи про злочин. Друга форма застосування спеціальних знань

219

у процесі досудового розслідування злочинів передбачає використання вказаних знань як сукупність прийомів, які мають свою особливу структуру. Йдеться про судову експертизу — дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини кримінальної справи, що перебуває в провадженні досудового слідства. У кримінально-процесуальному законодавстві України (ст. 75 КПК України) вказано лише основні сфери людської діяльності, дані яких — як спеціальні знання — можуть бути використані в розслідуванні кримінальних справ про злочини. Так, відповідно до закону експертиза призначається у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні у справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання. Злочинці вчиняють суспільно небезпечні винні діяння в різних сферах суспільного буття. З цих причин виникає закономірна необхідність призначати і проводити експертизи для вирішення конкретних питань будь-якої галузі науки, техніки, виробництва, мистецтва, ремесла.

Однак зі змісту Закону України «Про судову експертизу», кримінально-процесуального законодавства випливає, що до числа спеціальних не віднесені знання зі сфери законодавства та інших питань права, за винятком деяких спеціальних криміналістичних знань у галузі криміналістичної техніки. Це означає, що органи дізнання, досудового слідства, суд зобов'язані самостійно вирішувати проблеми правового характеру. Отже, правові питання при провадженні кримінальної справи про злочин слідчий, відповідно до своїх повноважень, вирішує сам, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди від суду (судді) або прокурора. Так, наприклад, до спеціальних не віднесені знання: притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину і обсяг обвинувачення, попереднього розгляду справи суддею або про закриття справи. Правда, на практиці трапляється, що слідчі з об'єктивних причин інколи вимушені письмово звертатися до вчених-право-знавців провідних навчальних закладів за порадою щодо правильної кваліфікації вчинених суспільно небезпечних діянь конкретними особами.

Не є спеціальними і знання в галузі методологічних наук (філософія, логіка та ін.).

Види судових експертиз

Судова експертиза — це процесуальна дія, яка полягає в дослідженні експертом (особою, яка володіє спеціальними знаннями) за дорученням слідчого (суду) речових доказів, інших матеріальних об'єктів і матеріалів, явищ та процесів, які містять інформацію

220

щодо обставини кримінальної справи про злочин, яка перебуває у провадженні. Таке дослідження має своєю метою встановлення фактичних даних і обставин, що є важливими для правильного вирішення кримінальної чи цивільної справи.

Законодавець дав чітке визначення судової експертизи у відповідному законі, однак не розкрив дефініції предмета, об'єкта експертизи, в яких би показав їх основний зміст, істотні ознаки. Однак кожна судова експертиза має свій спеціальний предмет і об'єкт дослідження, які часто не збігаються. Наприклад, до предмета експертизи документів входить: визначення класифікації матеріалів (рід, вид, група, тип), барвників, паперу тощо, за допомогою яких і на яких був виготовлений документ. Предмет криміналістичної експертизи допомагає визначити факти, пов'язані з необхідністю ідентифікації об'єктів за їх відображеннями (слідами). Це, зокрема, визначення ідентифікації людини, тварин, знарядь і зброї злочину, інших речей матеріального світу. Предмет експертизи формує спеціальні факти (обставини справи), що досліджуються і встановлюються досудовим і судовим слідством за завданням слідчого чи суду з допомогою відповідних спеціальних знань. Окремі науковці предмет судової експертизи ототожнюють з її завданнями.1

Таким чином, предметом судової експертизи є ті матеріальні явища буття, які становлять зміст завдання дослідження експерта відповідно до обставин, що підлягають доказуванню в кримінальній справі.

Об'єктом судової експертизи є джерела інформації, встановлені в процесі розслідування кримінальної справи про злочин з дотриманням чинної кримінально-процесуальної форми. Систему основних об'єктів судової експертизи становлять:

речові докази;

матеріальна обстановка злочину на місці події;;

зразки, необхідні для експертного дослідження.

Отже, об'єктом експертизи є надані експертові для дослідження матеріальні носії доказової інформації про злочин, що знаходяться в кримінальній справі. Об'єктом експертизи є людина та її різноманітні сліди (у тому числі виділення), трупи, тварини та їхні сліди, механізми, агрегати, засоби транспорту, різні знаряддя і відображення їхніх особливостей в зовнішньому середовищі, документи, їхній інформаційний зміст. Об'єкти експертизи визначають специфіку її методики.

Прийоми і засоби експертних досліджень застосовуються відповідно до завдань і специфічних об'єктів вивчення. Інколи при-

1/>Шляхов А. Р. Судебная зкспертиза: организация и проведение.— М.: Юриди-ческая литература, 1979.- С. 16. (168 с).

221

йоми і засоби експертних досліджень трансформуються. Більшість авторів, які досліджують предмет і зміст криміналістичної експертизи, указують на три головні її ознаки:

спільні об'єкти експертного дослідження у вигляді речових
доказів;

спеціальні прийоми і засоби дослідження, що розробляються
криміналістикою (криміналістичною технікою);

спільні завдання, що полягають у встановленні тотожності
або відмінності досліджуваних об'єктів.1

Об'єкт і предмет судової експертизи фактично визначають їх види. Так, за своєрідністю предмета, об'єкта та використанням спеціальних знань судові експертизи можна класифікувати на декілька груп. Усі криміналістичні експертизи, як правило, поділяються на два види: традиційні й нетрадиційні.

Медичні та психофізіологічні експертизи класифікуються на: судово-медичні, судово-психіатричні й судово-психологічні. Інженерно-технічні й технічні експертизи поділяються на: експертизи з техніки безпеки; пожежно-технічну; будівельно-технічну експертизу та ін.

За характером завдань, які вирішуються, і методів дослідження судові експертизи поділяються на:

1)ідентифікаційні — установлюють конкретні об'єкти, що зали
шили свій слід в інших матеріальних середовищах;

класифікаційні — вирішують питання групової належності
різного роду об'єктів без 'їх індивідуального ототожнення;

діагностичні — установлюють стан різних об'єктів, причини
їх змін і залежність станів від різних явищ;

ситуаційні — наявність тих чи інших ситуацій під час злочин
ної діяльності.

Судові експертизи можна класифікувати за повторністю проведення на первинні й повторні. За обсягом дослідження судові експертизи поділяються на основні й додаткові, а за кількістю осіб, які беруть участь в їх проведенні,— одноосібні та комісійні. Наприклад, судово-психіатрична експертиза завжди є комісійною, її проводять не менше трьох експертів-психіатрів. Комісійні експертизи можуть бути призначені для проведення досліджень щодо інших груп експертиз у разі їх особливої складності або великого обсягу дослідження. У таких незакономірних ситуаціях комісійну експертизу проводять експерти однієї спеціальності. Але, як правило, експертиза проводиться одним експертом, хоч в останні роки спостерігається тенденція до збільшення числа експертів.

1/>Крьшов И. Ф. Очерки истории криминалистики и криминалистической зкспертизьі.— Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1975.— С. 42. (189 а).

222

і'.

За характером спеціальних знань, що використовують експерти, експертизи можна класифікувати на два види: однорідні й комплексні. Щодо комплексних експертиз, то їх проводять експерти, які мають різні спеціальні знання (спеціальності). Так, комплексна вибухотехнічна експертиза є новим класом судової експертизи, в процесі проведення якої експерти різних спеціальностей — піротехніки, криміналісти, судові медики та інші комісійно (через багатопредметність поставлених питань) вирішують проблеми: сили вибуху (у тротиловому еквіваленті вибухової речовини); її уражу-вальні властивості; яка вибухова речовина була використана як заряд; сфери застосування вибухової речовини; установлення причин смерті потерпілого тощо.

Відповідно до вказівки законодавця судові експертизи можна класифікувати на обов'язкові (ст. 76 КПК України) і необов'язкові. Є й інші ознаки класифікації судових експертиз — ситуаційні, класифікаційні, ідентифікаційні, діагностичні та ін. (Наприклад, ще в 1959 р. В. К. Лисиченко запропонував поділити криміналістичну експертизу на три види: 1) трасологічна ідентифікація; 2) графічна ідентифікація; 3) ідентифікація матеріалів і речовин.1)

1/>Лисиченко В. К. К вопросу о предмете и системе криминалистической зкспер-тизьі: Материальї IV расширенной научной конференции. Киев. отделения Укра-инского науч. общества судебньїх медиков и криминалистов.— К., 1959.— С. 328.

223

/> продолжение

--PAGE_BREAK--Розділ IV

ОРГАНІЗАЦІЯ РОЗКРИТТЯ І РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ

§ 33. Криміналістична версія і планування слідства

Криміналістична версія :

У процесі досудового слідства слідчий в порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законом, збирає докази — різні фактичні дані, на підставі яких він установлює:

наявність суспільно небезпечного діяння;

винність особи, яка вчинила це діяння;

інші обставини, що мають значення для правильного вирі
шення справи.

Вивчаючи подію злочину, слідчий на основі загального методу пізнання (діалектична логіка) використовує закони, принципи і методи формальної логіки. Його остаточні висновки є також індивідуальним баченням проблеми.

Якщо подію злочину, умовно аналізуючи, поділити на складові, простіші частини, і піддати кожну з цих частин, методом синтезу, вивченню і порівнянню одну з одною, то висновок про обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі, буде індивідуальним. Такий логічний підсумок міркувань слідчого є версією — обґрунтованим його припущенням як суб'єкта криміналістичної діяльності про наявність, обставини і розвиток розслідуваної події, що призвела до вчинення злочину, дій конкретних осіб і наявність у цих діях складу конкретного злочину.

Версія слідчого, в широкому розумінні (фр. уетіоп від лат. уегза-ге — видозмінювати, зважувати) — це науково гіпотетичний обґрунтований здогад, припущення суб'єкта або учасника криміналістичної діяльності, що ґрунтується на ймовірності, можливості щодо наявності обставин і розвитку розслідуваної події, що призвела до вчинення злочину, дій конкретних осіб і наявності у цих діях складу конкретного злочину чи їх невинуватості.

Розмежування між гіпотезами і версіями полягає в тому, що гіпотези будуються на основі наукового узагальнення і висновку з приводу явищ природи чи суспільного життя: закономірностей розвитку суспільства, змісту історичних подій, будови матерії тощо.

224

Версії, зокрема слідчі, висуваються як передбачення про дрібніші факти, наприклад, про подію злочину та його окремі обставини. За логічною структурою і пізнавальним значенням слідчі версії суттєво не відрізняються від гіпотез. Для конструювання слідчої версії використовується головним чином метод індуктивного індивідуального висновку, але не для встановлення факту, а для передбачення, яке вимагає перевірки за методом дедукції — висновку від загального до конкретного. Слідча версія базується на фактичних даних, тобто на відомостях про певні обставини. Слідча версія щодо винних осіб про вчинення, наприклад, масових заворушень у місті, не може будуватися тільки на абстрактній можливості, що значна частина чоловічого населення даного міста причетна до їх вчинення, бо фізична можливість учинити цей злочин могла бути в багатьох. Зрозуміло, що слідча версія не може сліпо будуватися на абстрактній можливості, вона повторно має базуватися на відомостях про певні обставини.

Побудова слідчих версій абстрактно, без їх обґрунтування відомостями про певні обставини призведе до даремної трати сил і часу, до порушення законності. Однак буде неправильним вимагати обов'язкового обґрунтування в кожній версії доказового матеріалу. Важливу роль при цьому відіграє розумна ініціатива слідчого. Для побудови слідчих версій досить часто слугують докази — відомості, добуті з процесуальних джерел слідчих дій та з офіційно отриманих документів від організацій, посадових осіб, громадян. В окремих випадках версії будуються на основі даних, отриманих шляхом опе-ративно-розшукових дій, наприклад, спостереження, використання оперативно-розшукової собаки. Побудова версій можлива на основі відомостей, отриманих з випадкових джерел, наприклад, слухів, які є в обігу населення, анонімних дзвінків, листів. У даному випадку йдеться тільки про версії, а висновки мають робитися на основі доказів, отриманих процесуальним шляхом.

Важливим джерелом побудови версій є відомості, отримані від громадськості, а також засобів масової інформації, у тому числі закордонних. Наприклад, один німецький часопис, коментуючи таку подію, як смерть гетьманича Данила Скоропадського, писав, що його отруїв 23 лютого 1957 р. у Великобританії агент КДБ СРСР «Сергій».

Версії, що отримані від окремих громадян, можна оформити процесуальним шляхом, наприклад, допитати свідка.

Підставою для побудови версій може інколи послужити аналогія, що виникла дедуктивним шляхом, коли за схожістю окремих обставин робиться висновок-передбачення (версія) про однорідність об'єктів, що вивчаються. Наприклад, кримінальна справа порушена за випадком пожежі, що виникла з невідомих причин

85-12225

/>і знищила матеріальні цінності у складі. З практики відомо, що винними інколи є матеріально-відповідальні особи, які вчиняють підпали з метою приховування слідів злочинів. Якщо йти від загального до конкретного, можна висунути версію про підпал, вчинений матеріально-відповідальною особою.

Розробляючи версії у справі в цілому чи за окремою обстави
ною, необхідно висунути не одну, а всі версії, реально можливі вда
ній ситуації. У результаті перевірки мають відпасти висунуті версії,
крім однієї. У ході перевірки версії можуть об'єднуватися, розвива
тися, поглиблюватися. Слідча практика свідчить, що знань логіки
для успішного розслідування злочинів недостатньо, інколи потріб
но міркувати, здогадуватися. Правильне конструювання версій,
знання предмета доказування (ст. 65 КПК України), сукупність зі
браних доказів, що дають повну й об'єктивну картину обставин —
все це дає можливість вважати розслідування закінченим.-

Класифікація слідчих версій

Слідчі версії можна будувати щодо розслідуваної події в цілому (наприклад, убивство з метою пограбування і т. ін.). Такі версії називаються загальними. Слідчі версії можуть стосуватися того чи іншого боку злочину. Наприклад, за суб'єктом злочину може бути версія, що вбивство з метою пограбування вчинив колишній коханець жертви. Версія може бути і в такій формі — чоловік високого зросту (сліди чоловічого взуття великого розміру), схильний до випивки (залишена пляшка від горілки). Можуть бути сконструйовані версії за об'єктивною стороною, за місцем вчинення злочину, часом і т. ін.

Версії можуть будуватися стосовно дрібних, допоміжних обставин, які в кримінальному і кримінально-процесуальному аспекті малозначущі, але мають значення в доказуванні певної обставини (Наприклад, у таких обставинах, як марка зброї: відстань, з якої здійснено постріл, час перебування свідка в певному місці тощо). Для складу злочину не має значення, чи було вбито чоловіка з пістолета системи «наган» або «ТТ». Ця обставина не є суттєвою для кримінально-процесуальної характеристики події. Закон (ст. 65 КПК України) вимагає доведення, що вбивство вчинено з пістолета. Але якщо злочинець невідомий, важливо встановити систему пістолета, кому він належав. Версії стосовно деталей події доцільно виокремлювати в категорію окремих версій — гіпотез (передбачень) суб'єкта криміналістичної діяльності щодо встановлення обставин, які підлягають обов'язковому доведенню в кримінальній справі за окремими елементами складу злочину чи іншими автономними ознаками. Якщо версії будуються у зв'язку із завдан-

226

ням установлення розшукуваних осіб і предметів, їх називають розшуковими версіями.

У методиці розслідування використовується також поняття типових версій. У криміналістиці типова версія (фр. ґуре від гр. їуроз — відбиток, форма, зразок + уегзіоп від лат. уепаге — видозмінювати, зважувати) — це версія суб'єкта або учасника криміналістичної діяльності з метою доказування чи спростування обставини, що підлягають обов'язковому доведенню відповідно до ст. 64 КПК України. Поділ версій на види є умовним, адже досить часто важко визначити межу між версіями різних видів.

Будувати припущення щодо розслідуваного злочину може не тільки слідчий, але кожен, кому відомі ті чи інші дані. У цьому розумінні можна говорити про «версії обвинуваченого», «версії потерпілого» тощо, але вони не є слідчими, допоки слідчий не прийме їх і не визнає за необхідне перевірити. Якщо обвинувачений дає пояснення і не обмежується питаннями пред'явленого йому обвинувачення, а будує обґрунтовані припущення (заперечує свою винність), слідчий зобов'язаний перевірити версію обвинуваченого, що випливає з його показань.

Суд до висновків слідчого, викладених в обвинувальному висновку, ставиться як до «версії обвинувачення», яку необхідно перевірити. Суд може самостійно висунути версії з приводу тієї чи іншої досліджуваної обставини. Такі версії називаються судовими версіями. Перевірка версії за методом дедукції полягає в наступному. Якщо версія відповідає дійсності (хід подій був такий, як це окреслює версія) чи винною є дійсно конкретна особа, то, крім ознак, що послужили підставою для побудови версії, мають бути інші ознаки. За сукупністю цих ознак має бути переконливий висновок, що версія підтвердилась.

Суб'єкт криміналістичної діяльності може висувати версію щодо декількох подій одного злочину та подій різних злочинів. Така версія називається комплексною. Комплексна версія (від лат. сот-ріехт — зв'язок + фр. уєгзіоп від лат. уегзаге — видозмінювати, зважувати) є різновидністю криміналістичної версії, що висунута відповідним суб'єктом стосовно декількох подій.

Таким чином, криміналістична версія — це аргументований, мотивований здогад, підозріння, припущення суб'єктів криміналістичної діяльності, що має можливі, допустимі пояснення вже виявлених даних і дозволяє на їх основі шляхом припущення встановити ще невідомі обставини, які є значущими для кримінальної

справи про злочин.

Суб'єкти й учасники криміналістичної діяльності досить часто не погоджуються з версіями щодо розслідуваної події (злочину) і мають протилежну думку. їхні міркування фактично є контрвер-

227

/>/>сією. Контрверсія (лат. сопіте — проти + фр. уетоп від лат. уегза-ге — видозмінювати) — це різновидність криміналістичної версії, що висунута відповідним суб'єктом чи учасником криміналістичної діяльності або іншою заінтересованою особою з допомогою логічної операції заперечення основної версії для виконання важливої функції попередження однобічності й необ'єктивності розслідування.

Організація і планування слідства

Планом розслідування кримінальної справи про злочин (лат. ріапиз — плоский рівний) є система організаційних, процесуальних і тактичних рішень, які передбачають порядок, терміни, способи, засоби, конкретних виконавців процесуальних та непро-цесуальних дій. При плануванні розслідування злочину багато що залежить від тактичних прийомів. Відповідними тактичними прийомами з організації планомірного розслідування кримінальної справи про злочин, розробленими на основі наукової організації праці, є:

1)планування досудового слідства кримінальної справи про
злочин;

мобілізація і розставлення сил;

взаємодія слідчих дій і оперативно-розшукових заходів;

організація дослідження обставин, що підлягають доказуван
ню в кримінальній справі;

організація дослідження матеріальної обстановки.

Важливість зазначених тактичних прийомів з організації планомірного розслідування злочину цілком об'єктивна. Адже організація розслідування є вагомою складовою в обсязі належних прав і обов'язків слідчого — повноважень, зміст яких становить вирішення питань найоптимальнішої організаційно-управлінської форми розслідування, розподілу обов'язків між слідчими слідчої групи та їх виконання.

Тобто, організація розслідування кримінальної справи про злочин — це застосування суб'єктами криміналістичної діяльності тактичних прийомів щодо планомірного досудового слідства, кримінальної справи про злочин, які розроблені на основі науково організованої методики праці, взаємодії слідчих і оперативно-розшукових дій, дослідження матеріальної обстановки.

Належна організація розслідування кримінальної справи про злочин упорядковує слідчу ситуацію. Організаційно-процесуальною, упорядкованою слідчою ситуацією є різновидність складної слідчої ситуації, що характеризується специфічним співвідношенням суттєвих організаційно-управлінських та кримінально-проце-

228

суальних труднощів у ході досудового слідства кримінальної справи про злочин, браком об'єктивних ресурсів і суб'єктивних можливостей слідчого для їх подолання.

Планування розслідування як практичний прийом застосовується в організації слідства у справі в цілому і у провадженні окремих слідчих дій є в основних рисах єдиним для цілого і для частини розслідування. Тобто, планування розслідування в кримінальній справі про злочин має суцільний характер. Планування слідства є передбаченням роботи з відповідними розрахунками та організаційним забезпеченням її оптимального виконання стосовно мети, затрати часу і засобів.

Отже, планування розслідування, в широкому розумінні,— це складова проблема організації досудового слідства кримінальної справи про злочин, що являє собою визначену законодавством процесуальну форму, а також: відповідні шляхи, засоби і способи.

Планування розслідування злочину може бути письмовим і умовно письмовим (комп'ютерний набір). Письмові плани є тільки технічною частиною планування. План має бути науково обґрунтованим дієвим та ефективним. Відповідно до принципів наукової організації праці планування розслідування кримінальної справи про злочин має віддзеркалювати:

загальну мету і проміжні завдання;

етапи діяльності;

конкретні дії на кожному етапі, необхідні для вирішення зав
дань і досягнення мети кримінального судочинства;

засоби й умови, які передбачаються для цих дій;

терміни і місце виконання;:

склад учасників кожної дії;

мобілізацію і розставлення сил, розподіл обов'язків у кож
ній дії;

контроль і облік виконання;

підведення підсумків.

Письмове планування може бути сітковим, концентрованим календарним. Сіткове планування є методом планування суб'єкта криміналістичної діяльності у складній, багатоепізодній кримінальній справі про злочин, завдання якого полягає у складанні за допомогою умовних схематичних позначень сіткового графіка з указівкою повного переліку запланованих робіт, з урахуванням часу, необхідного для їх проведення (табл. 12).

Концентрованим календарним плануванням є метод планування, що дозволяє узгодити проведення всіх слідчих дій і заходів у кримінальних справах про злочин шляхом чіткого їх провадження з урахуванням основних положень досудового слідства (його строків) та запобіжних заходів. В таблиці 13 відтворено концентрова-

229

/>Таблиця 12

продолжение
--PAGE_BREAK--Сіткове планування

Умовні позначення

Слідчідії

Необхідний час

Епізоди

▲

огляд

•

обшук

допит

допитвіч-на-віч

ний календарний план слідчого щодо розслідуваних ним трьох кримінальних справ про злочини, учинені різними особами: фіктивне підприємництво (три епізоди), умисне вбивство (один епізод), крадіжка (два епізоди) (табл. 13).

Таблиця 13

Концентроване календарне планування

Злочини

Епізоди

Слідчідії

Строки розслідування

Запобіжні заходи

Необхіднийчас

Примітки

Фіктивне підприємництво

Обшуки

Огляд

Допитисвідків

Призначенняекспертиз

Пред'явленнядлявпізнання

Відтворенняобстановкиіобставинподії

Допитивіч-на-віч

Пред'явленняобвинувачення, допитобвинуваченого

Ознайомленнязматеріаламиекспертиз

Оголошенняобвинуваченомупрозакінченняслідстваіпред'явленняйомуматеріалівсправи

Продовження таблиці 13

продолжение
--PAGE_BREAK--Злочини

--PAGE_BREAK--і

її,

Крадіжка

Оглядмісцяподії— місцявчиненнязлочинногодіяння(крадіжки)

Порушеннякримінальноїсправи

Допитпотерпілого

Допитпідозрюваного

Особистийобшукпідозрюваноїособи, її житлачиіншоговолодіння

Призначеннятоварознавчоїекспертизи зметоювизначенняякостітацінивикраденогомайна

Пред'явленняпредметівдлявпізнання

Відтворенняобстановкиіобставинподії

Ознайомленнязматеріаламиекспертиз

230

продолжение

--PAGE_BREAK--231

Продовження таблиці 13

Злочини

Епізоди

Слідчідії

Строки розслідування

Запобіжні заходи

Необхіднийчас

Примітки

Крадіжка

Пред'явленняобвинуваченняідопитобвинуваченого

Ознайомленняпотерпілоїособи(цивільногопозивача) зматеріаламисправи

Оголошенняобвинуваченомупрозакінченняслідстваіпред'явленняйомуматеріалівсправи

Як бачимо, наведений зразок концентрованого календарного плану розслідування трьох кримінальних справ про злочини є заздалегідь складена слідчим програма у формі письмового документа, який передбачає: поепізодний облік злочинів та слідчих дій, необхідних для виконання, способи і послідовність їх провадження, строки, запобіжні заходи та необхідний час. Сконцентрова-ність плану розслідування декількох злочинів характеризується його спрямованістю та поєднанням в єдине ціле кримінально-правових і процесуальних даних з метою швидкого, повного й раціонального виконання завдань кримінального судочинства.

Сіткове, концентроване календарне, комплексне чи інші планування (шахматне) можуть зазнавати істотних і неістотних змін з урахуванням слідчої ситуації, що склалася на певному етапі розслідування кримінальної справи про злочин. Це означає, що кожний письмовий план розслідування кримінальної справи про злочин на відповідному етапі виходить з її складності (один, декілька епізодів), сукупності тих обставин, що підлягають доказуванню, і є ситуативним. Отже, ситуативний план розслідування злочину потрібно складати з урахуванням умов і обставин, що постали перед слідчим. Ситуативний план розслідування злочину є одним з видів сіткового та концентрованого календарного планування. І хоч сіткове та концентроване календарне планування характеризується рівномірно-циклічними ознаками, воно все ж зазнає трансформації й набуває ситуативного типу.

Від організації й планування розслідування кримінальної справи про злочин необхідно відрізняти криміналістичне прогнозування, яке стосується основних напрямів розвитку боротьби зі злочинністю в контексті криміналістики. Криміналістичним

232

прогнозуванням є система криміналістичного передбачення, структуру якої становлять: практичні, спеціальні повноваження суб'єктів криміналістичної діяльності, шо реалізуються з використанням прогностичних методик щодо окреслення основних тенденцій розвитку об'єктів криміналістики; відповідна проблематика як галузь правового прогнозування у сфері боротьби зі злочинністю.

продолжение

--PAGE_BREAK--§ 34. Криміналістична реєстрація

..•ІГЛ' •

Поняття, зміст, правові основи і система, криміналістичної реєстрації

Криміналістична реєстрація є складовою розділу криміналістики як науки — організації розкриття і розслідування злочинів. Криміналістична реєстрація (лат. сгітеп — злочин + ер. лат. ге&Шгит — перелік, список) — це цілеспрямований систематичний облік певних об'єктів для наступного використання реєстраційних даних при до-судовому слідстві кримінальних справ про злочини, для розшуку злочинців і речових доказів, з 'ясування обставин, які супроводять злочин.

Криміналістична реєстрація має певну систему науково обґрунтованих положень і методик з проблем окремих обліків, що охоплюють за певними ознаками однорідні об'єкти. Це означає, що до об'єктів, облік яких здійснюється, належать:

люди (відомі, що оголошені в розшук, затримані, взяті під
варту, особи, щодо яких є оперативна зацікавленість; невідомі зло
чинці, що зникли з місця вчинення злочину, діти, психічно хворі,
особу яких не встановлено та ін.);

трупи (померлі громадяни, особу яких не встановлено, ті, хто
загинув);

предмети, належність яких відома (втрачена вогнепальна
зброя, викрадені речі, автомобілі, засоби зруду, що використовува
лися на місці вчинення злочину тощо);

сліди, у тому числі сліди пальців рук з місць нерозкритих зло
чинів;

документи (підроблені документи, грошові знаки, цінні па
пери тощо);

тварини (викрадені, приблудна худоба);

нерозкриті злочини.

Фіксація реєстраційної інформації в криміналістичному значенні має певні способи. І це тому, що криміналістична реєстрація єфактично предметною діяльністю, а її зміст полягає у встанов-

233

ленні реєстрованих об'єктів за ознаками індивідуального, групового значення. Фактично йдеться про проведення обліків. Відповідно до чинної в Україні відомчої процесуальної форми існує два види обліків: 1) криміналістичні обліки; 2) оперативно-довідкові обліки.

Криміналістичні обліки здійснюються в державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі при МВС України. Підпорядкованою нижчою структурою в областях, містах Києві та Севастополі є науково-дослідні центри при УМВС. Функціонування зазначеної системи здійснюються відповідно до інструкції про формування, ведення і використання криміналістичних обліків Криміналістичного центру МВС України, затвердженої наказом міністра внутрішніх справ № 190 від 14 січня 1994 р. з подальшими змінами та доповненнями. Криміналістичний облік — це встановлена в державі система реєстрації об'єктів, їх зосередження або відомостей про них за ідентифікаційними ознаками для використання відповідних даних з метою розкриття та попередження злочинів.

Оперативно-довідкові обліки проводяться департаментом інформаційних технологій МВС України. Діяльність департаменту інформаційних технологій врегульовується окремим наказом міністра внутрішніх справ. Отже, розрізняють такі способи фіксації інформації в обліках:

письмова фіксація інформації — ознак об'єктів;

отримання відбитків (дактилоскопічний облік); ,

фотографування, фоно-та відеозапис;:-.і
. 4) колекціонування об'єктів у натуральному вигляді;

зображення креслень, схем, планів, малюнків;.•;

комбіновані способи.

Існують форми ведення обліку при фіксації криміналістичної інформації. Це, зокрема, картотеки, журнали, фототеки, відеотеки, фотоальбоми банк даних у комп'ютерній системі та ін. Інформація з питань криміналістичної реєстрації надсилається від відповідних централізованих інституцій органам дізнання досудового слідства, іншим правоохоронним органам, а також суду у вигляді довідок після її пошуку в оперативно-довідкових обліках та спеціальних обліках. Зрозуміло, що відповіді реєстраційних органів у зазначених довідках можуть бути як позитивні, так і негативні.

Загальноправовою підставою функціонування криміналістичної реєстрації в Україні є відомчі нормативні акти — накази, інструкції МВС, а кримінально-процесуальною для реєстрації відповідних осіб — постанови органів дізнання, слідчого, прокурора про притягнення як обвинуваченого; вирок, постанова (ухвала) суду; постанова про оголошення особи в розшук, протокол затри-

мання підозрюваного. Кримінально-процесуальною підставою щодо криміналістичної реєстрації інших об'єктів є протоколи слідчих дій, наприклад, протокол огляду місця події, у процесі якої було виявлено і вилучено використані гільзи від набоїв вогнепальної зброї. Іноді протоколи слідчих дій за своїм правовим значен-їням є лише формальною, правовою підставою для криміналістич-іної реєстрації певних об'єктів. Наприклад, судово-медичний екс-іперт при розтині трупу потерпілого виявив декілька куль з набоїв вогнепальної зброї й передав їх слідчому, а вже після цього слідчий їх оглядає.

Щодо системи криміналістичної реєстрації, то, як уже зазначалося, основна частина криміналістичних обліків зосереджена у віданні МВС. Систему Криміналістичної реєстрації можна поділити на два види:

1)за територіальністю і підрозділами, в яких здійснюються

обліки;

2)за характером обліків.

Криміналістичні обліки класифікуються на три групи (залежно і від територіальності): централізовані; обласні (регіональні), місцеві. Централізовані обліки здійснюються в центральних підрозді-I лах МВС України.

Сутність оперативно-довідкових обліків

Оперативно-довідкові обліки є різновидом централізованого обліку інформації кримінального характеру, головна функція якого полягає в перевірці відомостей про місцезнаходження об'єкта на момент запиту і наявності про нього установочних даних. Оперативно-довідкові обліки являють собою систему обрахунків, складовими якої є облік за прізвищами, а також за дактилоскопічними даними, що проводиться центральним та обласним підрозділами МВС.

Облік за прізвищами є різновидом оперативно-довідкових обліків, що реалізується за допомогою картотек за прізвищами, або комп'ютеризованих даних на осіб, що вчинили злочин на території областей, міст Києва та Севастополя, АРК, засуджених або тих, хто відбуває покарання в даному регіоні, оголошених у вседержав-ний розшук і деяких інших категорій. Тобто, обліку піддаються особи, що засуджені до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, іноземні громадяни, особи без громадянства, а також засуджені до інших видів покарання.

Дактилоскопічний облік є різновидом оперативно-довідкових обліків, що проводяться на основі відбитків пальців рук усіх осіб, узятих під варту і засуджених до позбавлення волі. Основою дакти-

продолжение
--PAGE_BREAK--234

235

лоскопічного обліку є десяти пальцева система реєстрації, що реалізується на спеціальній дактилоскопічній картці, а відповідні дані фіксуються в дактилоскопічній картотеці. Дактилоскопічному обліку піддаються також сліди пальців рук, що виявлені на місці вчинення злочинів, які є нерозкритими. Для оперативного пошуку в картотечному реєстрі (інформації в комп'ютерній системі) необхідної дактилоскопічної картки особи, яка була зареєстрована попередньо і перевіряється нині, використовується дактилоскопічна формула.

Перевірка особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, на наявність судимості за обліками прізвищ передбачає, що потрібно надіслати відповідний запит до обласного або центрального інформаційного центру. Крім криміналістичних, існує також поняття розшукових обліків, що призначені для розкриття і розслідування, а також попередження злочинів. Розшукові обліки є різновидом централізованого обліку кримінальної інформації, яка виконує функцію порівняння настановних даних об'єктів розшуку з аналогічними або подібними описами. Ведення розшуко-вого обліку передбачає проведення певних дій щодо зібрання необхідної інформації, її опрацювання і зберігання у відповідній комп'ютерній системі. У спеціальних централізованих підрозділах системи МВС обліку підлягають:

особи, що вчинили злочини невеликої, середньої тяжкості,
тяжкі та особливо тяжкі злочини;

середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі нерозкриті й
розкриті злочини;

викрадені та вилучені документи, у тому числі цінні папери,
номерні бланки паспортно-візових документів, речі, що пронуме
ровані, тощо;

факти викрадення цінностей зі спеціальних сховищ;

особи, які пропали безвісти, невпізнані трупи, особи, які за
віком або станом здоров'я не можуть повідомити про себе;

особи, що оголошені в розшук;

автотранспорт, що розшукується;,

викрадені й вилучені предмети, що мають історичну, наукову,
культурну, художню цінність;

9)особи, які засуджені за вчинення злочинів характерними
способами;

події, пов'язані з нерозкритими злочинами, а також прик
мети осіб підозрюваних і обвинувачених в їх вчиненні;

викрадені речі й документи, що мають характерні особли
вості або індивідуальні номери;

вогнепальна зброя, що втрачена або виявлена;

автотранспорт, належність якого не встановлено;

236

14) вогнепальна зброя, що перебуває у громадян, організацій з дозволу органів внутрішніх справ чи іншого встановленого законом порядку.

Облік осіб — підозрюваних, обвинувачених, засуджених здійснюється з метою інформаційного забезпечення швидкого і повного розкриття і розслідування злочинів. Саме для цього призначений і облік злочинів. Відповідна діяльність передбачає складання інформаційних карт з необхідними даними, що заносяться до комп'ютерної системи.

Облік за способами вчинення злочинів передбачає здійснення відповідного реєстру за двома напрямами. Перший вид картотек охоплює злочини, вчинені встановленими особами (розкриті злочини), другий — невідомими особами.

Облік викрадених і вилучених документів та речей, що мають нумерацію, здійснюється централізованими та обласними підрозділами системи МВС. Обліку піддаються викрадені й вилучені речі, що пронумеровані. До таких предметів, зокрема, належать холодна зброя, а також зброя, що не є вогнепальною. Згаданому обліку підлягають різного роду номерні документи суворої звітності, у тому числі паспорти громадян України, бланки паспортно-візових документів, цінні папери тощо. Облік викрадених та вилучених документів і речей, що мають нумерацію, проводиться картотечно. У картотеці описуються в деталях родові (видові) ознаки речей, тобто обставини, що мають значення для доказування в кримінальній справі про злочин.

Облік крадіжок цінностей з металевих та інших сховищ має своєю метою сприяти розкриттю та розслідуванню злочинів, що є тривалими в часі в період їх вчинення та повторними. Такі злочини, як правило, учиняються «гастролерами» та раніше судимими особами, у тому числі, які скоїли рецидив злочинів.

Облік осіб, які пропали безвісти, невпізнаних трупів, осіб, які за віком або станом здоров'я не можуть повідомити про себе, здійснюється обласними (міськими) інституціями та підрозділом центрального апарату МВС України. Отже, уданому разі обліку підлягають особи, які пропали з невідомих причин і є тими, про кого немає будь-яких відомостей (даних), у тому числі про місце їх перебування. До вказаного обліку входять неповнолітні, які самовільно пішли з дому, а також психічно хворі, що пішли з медичних закладів чи з місць свого проживання; особи, які покинули самочинно будинки інвалідів та престарілих. Обліку підлягають трупи невідомих громадян — потерпших від злочинів нещасних випадків. На облік беруться також ті, хто з причин незадовільного здоров'я не може повідомити про себе будь-яких даних. Це, зокрема, особи, які перебувають у психоневрологічних та інших стаціонарних

237

лікувальних закладах; будинках інвалідів і престарілих, інтернатах, дитячих будинках.

Облік осіб, які пропали безвісти, невпізнаних трупів, осіб, які за віком або станом здоров'я не можуть повідомити про себе, проводиться на спеціальних картках, куди заноситься деталізована інформація. До картки про осіб, які пропали безвісти, додається фотографія та заносяться демографічні дані, описання габітоло-гічних ознак (зовнішності), одягу, дані про освіту, професію та обставини зникнення.

Щодо невпізнаних трупів впізнавальна картка має інформацію про довжину трупа і вік (визначається на вигляд); дату і місце виявлення; причини смерті та час її настання; дату розтину; стан трупа, місце його поховання; описання габітологічних ознак, одягу; характерних ознак, стану здоров'я за життя. До картки додаються три фотографії (вигляд спереду, правий та лівий профілі). Буває, що реєструються трупи, які піддалися скеле-туванню. У такому разі доцільно реконструювати зовнішність особи за черепом, використовуючи фотографії, якщо є така можливість.

Облік осіб, що оголошені в розшук, проводиться для реалізації спеціальної форми діяльності в кримінальному процесі. Така форма діяльності передбачає розшук, а отже, облік обвинувачених, підсудних, засуджених, коли місце перебування цих осіб не встановлено, оскільки вони переховуються від дізнання, слідства, суду або вчинили втечу з місця позбавлення волі або з-під варти. Розшук указаних осіб проводиться за постановою слідчого, прокурора, судді чи за ухвалою суду і доручається відповідним органам. До вказаної категорії осіб віднесені також відповідачі в цивільних справах, якщо невідоме місце фактичного їх перебування. Це, зокрема, у справах за позовами про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втрату годувальника. Розшук відповідача провадиться за ухвалою суду або судді (ст. 97 ЦПК України).

Криміналістиці відоме також поняття «розшукові обліки» як різновид централізованого обліку кримінальної інформації. Розшукові обліки дають можливість використовувати функцію порівняння даних про об'єкти, зазначені в постановах досудового слідства — об'єкти розшуку з аналогічними або подібними описами.

Облік втраченої й виявленої зброї, іншого озброєння та боєприпасів здійснюється з метою розкриття злочинів, що вчинені з його застосуванням. Облік ведеться в картотечній формі й поширюється на бойову, навчальну, спортивну і мисливську нарізну зброю, у тому числі пістолети, револьвери, гвинтівки, карабіни, автомати, кулемети, а також нарізні мисливські рушниці.

Облік автотранспорту, що розшукується або належність якого не встановлена, є місцевим і централізованим. Обліку підлягає легковий, вантажний автотранспорт, що розшукується, а також автобуси, причепи, напівпричепи, трактори, самохідні шляхобу-дівні машини. Розшукувані засоби реєструються завдяки заповненню спеціальних ідентифікаційних карт.

Облік викрадених і вилучених предметів, що мають історичну, наукову, культурну, художню цінність, має своїм завданням забезпечити розшук указаних об'єктів та сприяти розкриттю і розслідуванню злочинів, пов'язаних з цими об'єктами. Облік здійснюється на підставі процесуальних документів, поданих суб'єктами криміналістичної діяльності (постанова про порушення кримінальної справи; протоколу обшуку, виїмки, огляду), а також повідомлень

Інтерполу.

Щодо кожного розшукуваного об'єкта заповнюється ідентифікаційна картка.

/>/> продолжение

--PAGE_BREAK--Розділ V

МЕТОДИКА РОЗСЛІДУВАННЯ ОКРЕМИХ ВИДІВ 1 ГРУП ЗЛОЧИНІВ

§ 35. Загальні положення розслідування окремих видів і груп злочинів

Методика розслідування злочинів — розділ криміналістики як науки

Складовою криміналістики як науки є її самостійний розділ — методика розслідування кримінальних справ про злочини Наукові принципи, рекомендації методики і положень розслідування окремих видів і груп злочинів мають базуватися на нормах чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства. Науково обгрунтована послідовність розслідування окремих видів і груп злочинів взаємодіє з криміналістичною технікою і тактикою, проблематикою організації розкриття і розслідування злочинів. Така комплексність методики розслідування окремих видів і груп злочинів дає об'єктивну можливість систематично поповнювати арсенал необхідних прийомів розкриття, розслідування і попередження злочинів. Методика розслідування окремих видів і груп злочинів має тісний зв'язок з практикою боротьби зі злочинністю. Вона, зокрема, дозволяє конкретизувати особливості тих чи інших проблем доказів.

Отже, методика розслідування окремих видів і груп злочинів є складовою криміналістик, в якій розглядаються методи й засоби розкриття і розслідування конкретних видів і груп злочинів з урахуванням їх криміналістичної характеристики і типових слідчих ситуацій. Розкриттю та розслідуванню кожного виду і групи злочинів притаманні відповідні прийоми і розроблено практичні рекомендації щодо їх застосування. Мещдика розслідування окремих видів і груп злочинів охоплює проблеми криміналістичної тактики — планування, слідчих версій, підготування і проведення огляду, обшуку, виїмки, відтворення обстановку і обставин події, допиту та інших слідчих дій, а також питання такирних операцій — спеціальної форми організації досудового слідства., що становить систему слідчих дій, опера-тивно-розшукових заході, проведення яких супроводжується тактичними прийомами та здійснюється за єдиним планом.

Методика розслідування окремих видів і груп злочинів — це виразна сукупність науково обґрунтованих положень і принципів та

240

розроблених на їх основі рекомендацій щодо швидкого й повного розкриття та розслідування злочинів, викриття винних, забезпечення правильного застосування закону, що повністю відповідає виконанню завдань кримінального судочинства.

Таким чином, кримінально-процесуальна форма визначає правову сутність методики розслідування окремих видів і груп злочинів, а складові частини останньої мають відповідати загальній меті кримінального судочинства. Викладене дає можливість зробити висновок, що кримінально-процесуальне законодавство визначає подвійну спрямованість методики розслідування злочинів — мету і процесуальну форму (порядок).

Зміст і система методики розслідування окремих видів і груп злочинів та загальні її межі багато в чому залежать від норм матеріального (кримінального) права. Адже законодавець передбачив у КК України визначення злочину та окреслив у диспозиціях відповідних норм сутність злочинних діянь. Це означає, що норми матеріального (кримінального) права окреслюють контури предмета злочинного діяння і тим самим визначають спрямованість методики їх розслідування. Методика розслідування злочинів як розділ науки криміналістики та вид відповідної криміналістичної діяльності має підвиди — методики досудового слідства кримінальних справ про окремі види і групи злочинів. Тобто, саме диспозиції норм КК України є правовою основою (класифікаційною ознакою) для проведення зазначеної градації. Криміналістичні ж ознаки дають можливість класифікувати підвиди цих методик більш упредметнено, наприклад: методика розслідування вбивств, учинених на замовлення; методика розслідування злочинів, учинених за обставин, коли огляд місця події з об'єктивних причин провести неможливо та ін. Методика розслідування складається з двох основних частин:

1)загальні положення (поняття, завдання методики, зміст,

структура);

2)окремі методики (розслідування крадіжок чужого майна, ху
ліганства та ін.).1

Таким чином, методику розслідування злочинів є доцільним класифікувати на три основні види:

1)міжвидова методика досудового слідства кримінальних справ

про злочини;

2)видова методика досудового слідства кримінальних справ

про злочини;

3)окремі (конкретні) методики досудового слідства криміналь
них справ про злочини.

1Бахин В. П. и др. Советская криминалистика. Методика расследования отдельньїх видов преступлений / Под ред. В. К. Лисженко, В. И. Гончаренко,

продолжение
--PAGE_BREAK--

М. В. Салтевского и др.— К.: Вища школа, 1988.— С. 11.

241

Принципи методики розслідування окремих видів і груп злочинів

У науковій літературі відсутні чіткі визначення загальних положень методики розслідування злочинів. Учені-криміналісти беруть за основу різні твердження (ознаки), коли обґрунтовують зміст відповідної проблеми. Так, Б. Шавер, І. Лузгін, М. Селіва-нов, І. Пантелєєв визначення загальних положень методики розслідування злочинів вважають «основними положеннями». О. Ко-лесніченко — «принципами методики», О. Васильєв — «вихідними положеннями», М. Яблоков — «науковими основами».1

Принципи методики розслідування окремих видів і груп злочинів можна визначити як закріплені в нормах кримінально-процесуального законодавства і узагальненнях слідчої практики положення, рекомендації, що визначають найважливіші проблеми і спрямування діяльності відповідних криміналістичних суб'єктів щодо ефективної реалізації завдань методів і засобів досудового слідства кримінальних справ про всі злочини в контексті до законодавства України про кримінальну відповідальність.

Усі принципи методики розслідування окремих видів і груп злочинів утворюють єдину систему, оскільки перебувають у безпосередній взаємодії. Система принципів методики розслідування окремих видів і груп злочинів вбирає в себе такі елементи: 1) законності; 2) науковості; 3) забезпечення підозрюваному, обвинуваченому права на захист; 4) презумпцію невинуватості; 5) свободу самовикриття, викриття членів сім'ї, близьких родичів; 6) індивідуальність розслідування; 7) взаємодію слідчого і органів дізнання; 8) використання знань спеціалістів, експертів, перекладачів у процесі розслідування; 9) об'єднання дій слідчого, органів дізнання і громадськості.

Комплекс принципів методики розслідування окремих видів і груп злочинів є важливою проблемою даного розділу криміналістики, основу якого становлять вимоги норм матеріального (кримінального), кримінально-процесуального законодавства, наукові положення та узагальнення практики. Загальноприйнятого визначення поняття принципів методики розслідування окремих видів і груп злочинів у науці поки що не вироблено.

Викладене дає підстави зробити висновок, що домінантами принципів методики розслідування окремих видів і груп злочинів є певна сукупність кримінально-правових, процесуально-криміналістичних властивостей, які з часом трансформуються, видозмінюються.

1/>Клименко Н. І. Розробка криміналістичної методики вченими юридичного факультету та її значення для сучасної науки / Вісник. Юридичні науки.— 2000.— Вип. 39.- С. 69-73.

242

Необхідно зазначити, що методиці розслідування окремих видів і груп злочинів як підгалузі криміналістики притаманні й інші принципи — стадійність, достатність підстав для прийняття процесуальних рішень, а також спеціальні принципи, сутність яких залежить від особливостей тактики проведення, конкретної слідчої дії, слідчої ситуації. Так, слідчий, використовуючи побіжний психологічний вплив у процесі досудового слідства кримінальної справи про злочин, при застосуванні тактичних комбінацій виконує свої функціональні обов'язки відповідно до вимог чинного кримінально-процесуального законодавства, криміналістичних, психологічних знань з метою розкриття і розслідування злочинів, впливаючи на учасників та суб'єктів криміналістичної діяльності за принципами: дезінформація без обману; створення в інших перебільшеного уявлення про інформованість слідчого; другорядності — уперед, не порушуючи законності.

Конкретизація, принципів побудови методики розслідування

Перший принцип побудови окремої методики розслідування певних видів і груп злочинів стосується специфічно-характерних ознак, що обґрунтовують її формування. І це тому, що основним змістом криміналістичної методики розслідування кримінальної справи про злочин певного виду є окремі методики. Це означає, що загальне принципове положення відповідного розділу криміналістики має відповідати основним вимогам і умовам кожної окремої методики. Найчастіше методики створюються на базі наукових праць — кандидатських чи докторських дисертацій, а також видаються як монографії чи навчально-методичні посібники. Методика не може бути достатньо ефективною, якщо в її основі відсутні наукові дослідження й узагальнення.

Головним принциповим положенням методики розслідування є її наукова обгрунтованість і обумовлена цим достовірність висновків і криміналістичних рекомендацій. У кожній окремій методиці розслідування необхідним є створення відповідної інформаційної бази. Типовими структурними елементами окремої методики розслідування кримінальних справ є такі чинники:

узагальнення досвіду розслідування кримінальних справ про
злочини певних видів і груп (конкретної категорії);

узагальнення та аналіз способів учинення відповідних видів і
груп злочинів та інших обставин, які дозволяють розробити їх кри
міналістичну характеристику;

243

/>/>вивчення спеціальної й суміжної літератури з урахуванням
виду і групи злочину;

виявлення закономірностей, тенденцій і ознак, характерних
для даних злочинів.

Наступний принцип побудови окремої методики розслідування злочинів конкретних видів і груп стосується проблеми розробки їх криміналістичної характеристики. Криміналістична характеристика злочину — це система криміналістично значущих ознак (особливостей), притаманних певному злочину, що мають значення для визначення основного напряму їх розслідування і обумовлюють криміналістичні методики, прийоми і засоби. Криміналістична характеристика групи злочинів передбачає сумарний обсяг інформації, що отримана в процесі досліджень і є важливою для методичних рекомендацій ефективного розслідування кримінальних справ про злочини та їх попередження, визначені Кримінальним кодексом України. Вид злочинів у своїй криміналістичній характеристиці також передбачає спільність відповідної інформації, отриманої в результаті досліджень, але її обсяг охоплює значно ширше коло норм матеріального права.

продолжение
--PAGE_BREAK--

Отже, криміналістична характеристика виду злочинів — це сукупність інформації про визначений Кримінальним кодексом України вид злочинів, отриманої в процесі досліджень, яка є важливою для методичних рекомендацій ефективного досудового слідства кримінальних справ про ці злочини та їх попередження.

Третій принцип побудови окремої методики розслідування встановлених видів і груп злочинів зачіпає проблему їх криміналістичної класифікації. Використання криміналістичної класифікації злочинів при розробці окремих методик їх розслідування з урахуванням належності цього злочину до певної групи чи виду не є випадковістю. Такі методики розслідування мають розроблятися не тільки за ознаками кримінально-правових складів злочинів (видова класифікація), а й для груп злочинів, об'єднаних з методичною метою на основі певної криміналістичної ознаки, наприклад, за способом вчинення чи приховання злочину, за особливостями особи та ін.

При розробці окремої методики розслідування злочинів певних видів і груп потрібно враховувати ситуаційні фактори. Ситуаційна обумовленість визначається на кожному етапі розслідування і має змінний характер за своєю правовою природою. У криміналістичній методиці має бути здійснений принцип координації й кооперації всіх засобів, методів і можливостей, який би забезпечував при цьому повноту і швидкість розслідування. Методичні рекомендації мають забезпечувати об'єктивність дослідження всіх матеріалів справи відповідно до завдань кримінального судочинства

244

(ст. 2 КПК України). Криміналіаична методика розслідування у зв'язку з цим гарантує реалізаціювідповідних кримінально-правових і кримінально-процесуальнис норм.

Криміналістична форма методики розслідування окреміх видів і груп злочинів

Порядок методики розслідування окремих видів і груп злочинів виразно врегульовано кримінаїьно-процесуальним законодавством, хоч і має різні особливості, що обумовлені їх суто криміналістичною формою. Для будь-яюго виду і групи злочинів характерна специфічна криміналісти1на форма методики розслідування. Водночас, у теорії організацг" розкриття і розслідування злочинів вироблено найхарактерніші основи для всього загалу кожної з методик, які називаються тшовою криміналістичною формою. Усяка типова криміналістична форма методики розслідування має основне своє завдання сприяти швидкому, повному і всебічному розкриттю злочинів, викриттю їинних, тобто дієво використовуватися в процесі досудового слідства. Криміналістична форма кожної методики розслідуванні окремих видів і груп злочинів обумовлена процесуально-криіуіналістичною структурою, що характеризує найтиповіші особлиюсті проведення відповідних слідчих дій. Будова окремих методиС розслідування видів і груп злочинів комбінується з таких складових:

1)криміналістична (криміяально-правова) характеристика

злочину;

обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній спра
ві про злочин;

початкові слідчі дії та оперативно-розшукові заходи;

планування, висунення версій;

подальші слідчі версії та слідчі дії з урахуванням слідчих си
туацій;

слідчі дії на завершальному етапі розслідування (задоволення
клопотань учасників криміналістичної діяльності, ознайомлення з
матеріалами експертиз тощо);

7)профілактична діяльність слідчого в процесі досудового слід
ства кримінальної справи про злочин.

Криміналістична форма методики розслідування окремих видів і груп злочинів визначається законодавцем, наукою і практикою, а її порушення, як правило, є порушенням законності. Це означає, що додержання криміналістичної форми методики розслідування не формальна самоціль, а об'єктивна необхідність, зумовлена потребами практики.

245

Завдання та значення криміналістичної методики

Методика розслідування окремих видів і груп злочинів є завершальним розділом криміналістики, розділом, який підбиває підсумки криміналістичним рекомендаціям і теоретичним положенням з попередніх складових частин курсу. Криміналістична методика охоплює низку загальних теоретичних положень, що характеризують її завдання, принципи побудови і так звані окремі методики, в яких містяться методичні рекомендації з розслідування окремих видів і груп злочинів. При розробці окремих методик потрібно раціонально враховувати загальний і диференційовані підходи, брати до уваги як універсальні, так і ситуаційні й групові фактори. Якщо законодавчою основою слідчої тактики є норми, що регулюють провадження слідчих дій, то стосовно окремих методик роль такої основи виконують статті (норми) кримінального кодексу, що визначають склад того чи іншого злочину, і статті кримінально-процесуального кодексу, що окреслюють предмет і межі доказування.

Норми кримінально-процесуального законодавства начебто визначають мету розслідування кримінальної справи про злочин — доказування події злочину (час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення), винність особи у вчиненні злочину, його мотиви та інші умови або відсутність складу злочину. Оскільки ця мета визначена законом, її досягнення можливе тільки в результаті застосування встановлених методів і засобів.

Завданням криміналістичної методики розслідування окремих видів і груп злочинів є визначений кримінально-процесуальним законодавством і запланований суб'єктом криміналістичної діяльності для виконання обсяг процесуальної й непроцесуальної діяльності з метою їх швидкого, повного і всебічного розкриття та розслідування. Завдання криміналістичної методики розслідування окремих видів і груп злочинів реалізується завдяки тому, що процес його провадження законодавець, відповідно до кримінально-процесуальної форми, доручив слідчим органам досудового слідства: прокуратури, податкової міліції, а також органам внутрішніх справ, органам служби безпеки. Завдання криміналістичної методики розслідування окремих видів і груп злочинів характеризує важливість та безпосередній зв'язок цього процесу з його значенням і роллю в боротьбі зі злочинністю.

продолжение
--PAGE_BREAK--

Криміналістична методика розслідування окремих видів і груп злочинів має також політичне, громадське та історичне значення. Це означає, що сутність, зміст криміналістичної методики має комплексний суспільно-правовий характер і виявляється в сукупності її властивостей, які становлять одне ціле.

246

Таким чином, методика розслідування окремих видів і груп злочинів є структурно-складовою частиною криміналістики, в якій на основі загальних принципових положень розглядаються методи і засоби, що застосовуються в процесі розкриття і розслідування конкретних видів і груп злочинів з урахуванням їх криміналістичної характеристики і типових слідчих ситуацій.

Структура окремої методики розслідування

Методику розслідування злочинів називають ще криміналістичною методикою. Узагальнено методику розслідування злочинів поділяють на дві складові, які є взаємозалежними. Перша складова — загальні положення, друга — методика розслідування предметно визначених видів і груп злочинів. До окремих видів відносять злочини, що відрізняються між собою за їх складом — об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона. За основу, як бачимо, при цьому беруться кримінально-правові ознаки злочину. Наприклад, законодавець розмежував такі злочини, як диверсія, умисне вбивство, умисне тяжке тілесне ушкодження, побої й мордування, залишення в небезпеці та ін.

До окремих груп злочинів відносять злочинні діяння, що виокремлені за іншими кримінально-правовими та процесуальними ознаками. Наприклад, злочини, вчинені спеціальними суб'єктами, неповнолітніми, групами осіб тощо.

Будова окремої методики розслідування кримінальних справ про злочини відповідних груп і видів є в основному типовою. Під такою структурою необхідно розуміти впорядкований, послідовний розгляд основних елементів, що характеризують зміст положень і рекомендації з розслідування конкретного виду чи групи злочинів. Структура методики розслідування будь-якого виду чи групи злочинів у найбільш загальній формі має віддзеркалювати такі елементи:

криміналістичну характеристику даного виду чи групи зло
чинів і обставини, що підлягають встановленню у справі;

особливості виявлення ознак певного виду чи групи злочинів;

дії в стадії порушення кримінальної справи, тактичні особли
вості даного етапу; початок взаємодії слідчих і оперативних пра
цівників;

організацію розслідування в кримінальній справі. Створення
бригад чи слідчо-оперативних груп, планування роботи. Особли
вості висунення версій;

тактику початкових слідчих дій і оперативно-розшукових за
ходів з урахуванням тих слідчих ситуацій, що складаються. Тактич
ні операції, що необхідні у справі;

6)питання використання спеціальних знань, призначення екс-

247

/>пертиз (ці питання можуть виникати і вирішуватися на будь-якому етапі розслідування);

взаємодію слідчих і оперативних працівників на наступних
етапах розслідування;

тактику наступних слідчих дій, особливості прийняття важ
ливих слідчих рішень; проблему захисту свідків;

основні тактичні питання пред'явлення обвинувачення і до
питу обвинувачених з урахуванням слідчих і тактичних ситуацій,
що склалися на даному етапі;

10)рекомендації щодо перевірки показань обвинувачених і за
кінчення слідства в кримінальній справі.

Як бачимо, взаєморозміщення та взаємозв'язок складових структури окремої методики розслідування кримінальних справ про злочини певних видів і груп є цілою формою криміналістичного значення. Вказані складові структури окремої методики розслідування є найхарактернішими, вони й утворюють у сукупності типовість криміналістичних обрисів, які в процесі досудового слідства конкретного злочину дозволяють, аби слідча ситуація набула логічно завершеного стану. Втім, це є можливим за умови, що слідчий повністю виявить свої процесуальні здібності, уміння, навики.

Структура загальних положень окремої методики розслідування злочину є базовою, фундаментальною, однак може зазнавати певних змін і уточнень. Проте узагальнено вона відповідає практичним і теоретичним потребам, а тому окреслює найбільш імовірно необхідну основу для подальшого її вдосконалення.

Криміналістична характеристика злочинів

На всіх етапах становлення методики розслідування окремих видів і груп злочинів спроби вчених-криміналістів мали різні вектори спрямування щодо визначення криміналістичної характеристики. Кожна з таких концепцій мала своє об'єктивне обґрунтування. Нині основними структурними елементами криміналістичної характеристики злочину, яка визначає її зміст, можна вважати:

розповсюдженість злочинного діяння. Фактор, який обумов
лює криміналістичну готовність органів розслідування;

особливості виявлення даних злочинів, що мають порівняно
загальний характер;

типові риси самого злочинного діяння і обстановки вчинен
ня злочину (об'єкт злочинного посягання, місце, час, умови,
інші обставини, що характеризують обстановку, виявлені під час
аналізу кримінальних справ даної категорії як закономірності чи
тенденції);

248

механізм слідоутворення, характерний для даного виду чи
групи злочинних посягань, тобто,— інформацію про локалізацію

продолжение
--PAGE_BREAK--слідів, їхні ознаки, види збереження та інші дані, що дозволяють
ефективніше шукати сліди і працювати з ними;

спосіб учинення злочину — це обумовлений (детермінова
ний) цілою низкою суб'єктивних і об'єктивних факторів комплекс
дій суб'єкта (суб'єктів) щодо підготування, учинення і приховання
злочинного діяння. Не всі способи включають три названих еле
менти. Є такі злочини, наприклад, «імпульсивні», які складаються
тільки з дій щодо їх вчинення. Це безмотивне чи з хуліганських
спонукань нанесення тілесних ушкоджень. Спосіб учинення зло
чину є стрижнем його криміналістичної характеристики;

особливості особи (вікові, психологічні, фізичні та ін.) і по
ведінку обвинувачених у справах даної категорії, виявлених при
вивченні слідчої й судової практики;

узагальнені дані про особу потерпілого, які є специфічними
чи закономірними у справах певної категорії;

типовий слідовий вібавід (ві — відображення, ба — бачення,
від — відтворення) вчиненого злочину є система матеріальних та
ідеальних його відбитків як відповідних ознак на час скоєння,
об'єднаних логічним процесом пізнання істини за принципом:
відображення, бачення, відтворення з урахуванням чинної кримі
нально-процесуальної форми;

9)іншу інформацію, отриману в результаті проведених дослі
джень щодо розробки криміналістичних характеристик.

Під криміналістичною характеристикою злочину розуміють сукупність інформації, знань про певний вид чи групу злочинів, отриману в результаті спеціальних досліджень, що є важливим структурним елементом методики розслідування, який обумовлює методичні рекомендації й у кінцевому результаті сприяє розкриттю, розслідуванню і попередженню злочинів.

Окремі автори, обґрунтовуючи криміналістичну характеристику злочинів, відносять до її типових елементів й інші складові: предмет злочинного посягання, кваліфікацію вчиненого, слідчу ситуацію, слідову картину тощо. Щодо поняття «слідова картина», то в криміналістиці існує неоднозначне розуміння. І це цілком закономірно. Так, М. В. Салтевський вважає, що типова слідова картина вчинення злочину як елемент криміналістичної характеристики — поняття збірне і включає опис матеріальних та ідеальних відображень ознак злочину на момент його вчинення.! Однак картина — термін загальносоціального, культурологічного значення. Адже

1/>Салтевський М. В. Криміналістика. Підручник: У 2 ч. Ч. 2.- X.: Консум, 2001.-С. 269.

249

/>/>/>картиною є твір живопису, написаний переважно фарбами на полотні, картоні, дошці тощо. Іншими словами, у свідомості кожної особи поняття «картина» асоціюється як певний образ, малюнок.

Останнім часом науковці піддають критиці згадане криміналістичне поняття «слідова картина», пропонуючи йому на противагу словосполучення «слідова обстановка». Передбачається, що поняття «слідова обстановка» об'єднує в єдине ціле час, місце, обставини, обстановку вчинення злочину. В основі своїй слідова обстановка концентрує проблематику ідеальних та матеріальних слідів. Проте пропонована заміна не є повною та логічною. Найдоцільніше запровадити в криміналістичну науку натомість поняття «слідова картина» — як елемент криміналістичної характеристики — поняття «слідовий вібавід». У даному разі пропонується термін, що утворюється з абревіатури трьох слів-компонентів: вібавід (повторимо: ві — відображення, ба — бачення, від — відтворення).

Передбачається, що відображення як перший компонент — це об'єктивний процес, основним механізмом якого є дія, і стан — як результат дії — відбиття.

Обґрунтування другого компонента — бачення обумовлено суб'єктивними особливостями слідчого, який має здатність сприймати органами чуття, у тому числі зором, спостерігати явища об'єктивної дійсності. Близько 90% усієї інформації людині дають зорові образи. Проведення слідчим огляду місця події з метою виявлення наслідків зазначеного відбиття — слідів злочину та інших речових доказів, з'ясування обстановки злочину, а також інших обставин, які мають значення для справи, є процес суб'єктивний, але не пасивний. А це тому, що ставлення слідчого, спеціалістів, експертів до проблематики об'єкта і предмета огляду зумовлюється, визначається їхніми особистими поглядами, здібностями, уподобаннями як суб'єктів криміналістичної діяльності, хоч така діяльність здійснюється через обумовлену законодавцем кримінально-процесуальну форму. Багато що тут залежить від розумної міри суб'єктивності, що свідчить про відмінність даної від інших особистостей. Зауважимо: надто небезпечним для суб'єктів криміналістичної діяльності є перебільшена суб'єктивність, що й призводить до відходу від істини в оцінних судженнях при проведенні огляду.

Третій компонент — відтворення також має суб'єктивну природу. Так, слідчий, сприймаючи відомості при проведенні огляду, залучає один із процесів своєї пам'яті, під час якого відбувається «оживлення» його свідомості у вигляді образів, об'єктів, що ним сприймалися, уявлень, почуттів, думок. Важливою рисою є реконструкція відтворюваного матеріалу, яка відбувається, зокрема, при розумових та вольових зусиллях слідчого.

Викладене дає підстави резюмувати, що однією з типових ознак (особливостей), притаманних певним видам (групам) злочинів, що має значення для їх розслідування та обумовлює криміналістичні методики, прийоми, засоби, є слідовий вібавід, а не слідова картина.

продолжение
--PAGE_BREAK--

§ 36. Криміналістична характеристика методики розслідування окремих видів

злочинів

Джерела та характеристика криміналістичної методики

Методика розслідування окремих видів злочинів — система наукових положень і розроблених на їх основі рекомендацій щодо розкриття і розслідування злочинів конкретних видів. Криміналістична методика має тісний зв'язок з іншими розділами науки криміналістики — загальною теорією, криміналістичною технікою, криміналістичною тактикою, з криміналістичними питаннями організації розкриття і розслідування злочинів.

Джерелами криміналістичної методики є:

норми кримінального і кримінально-процесуального зако
нодавства, які встановлюють ознаки складів злочинів та предмет і
межі доказування при розслідуванні кримінальних справ;

положення загальної теорії криміналістики, криміналістич
ної техніки, криміналістичної тактики, організаційно-криміналіс
тичні положення;

передовий досвід розкриття, розслідування і запобігання зло
чинам;

визначені положення інших наук, що використовуються при
розслідуванні злочинів (психологія, судова медицина, криміноло
гія та ін.).

У криміналістичній методиці розслідування окремих видів злочинів виділяють дві взаємообумовлені частини: 1) загальні положення; 2) методику розслідування конкретних видів злочинів.

До системи структурних елементів загальних положень методики розслідування окремих видів злочинів входять:

поняття і предмет криміналістичної методики. Співвідно
шення методики з іншими складовими криміналістики;

поняття і зміст обставин, які потребують установлення;

поняття, сутність і значення криміналістичної характеристи
ки злочинів;

250

251

/>поняття і сутність слідчої ситуації;

поняття станів розслідування, завдання і характеристика
кожного етапу.

До типових систем структури методик розслідування характерних видів злочинів (окремих методик) входять:

криміналістична характеристика конкретного виду злочину;

обставини, які необхідно встановити при розслідуванні зло
чинів конкретного виду;

особливості порушення кримінальної справи; типові ситуації
й план дій слідчого на початковому етапі розслідування;

особливості тактики початкових слідчих дій;

наступні слідчі дії.

Звідси можна зробити висновок: криміналістична характеристика методики розслідування окремих видів злочинів — це систематизований комплекс узгоджених наукових положень, рекомендацій — засобів, прийомів, методів щодо ефективного розкриття і розслідування певних злочинів, утворений з урахуванням притаманних їм кримінально-правових ознак та процесуальних, організаційно-управлінських, психологічних особливостей (у тому числі ознаки суб'єкта злочину, його мотиви, предмет посягання, обстановка, злочинні способи тощо).

Психологічні аспекти криміналістичної характеристики злочинів

Психологічні основи криміналістичної характеристики злочинів започатковуються передовсім через особу злочинця, його індивідуально-типологічні особливості, тип нервової системи та інші ознаки. Це означає, що криміналістична характеристика кожного злочину має свою специфічну психологічну особливість, сутність якої залежить від структури останньої. Оскільки систему відомостей про ті чи інші види злочинів, ознаки їх суб'єктів, мотивів, предмет посягання, обстановку, злочинні способи (криміналістична характеристика злочинів) розглядають у двох аспектах, то і дослідження відповідної психологічної проблематики має бути аналогічним. Тобто, план психологічного дослідження криміналістичної характеристики кожного виду злочинів має концентруватися в напрямах: як загального поняття (абстрактний науково-психологічний рівень), так і психологічної характеристики конкретних видів злочинів. Щодо психологічної характеристики конкретного виду злочинів, то найзначніші їхні особливості можна згрупувати за наявності таких криміналістичних компонентів, як:

252

предмет злочинного посягання;

спосіб учинення і приховання злочину;

обставини, за яких готувався і був вчинений злочин (час, міс
це, умови охорони об'єкта);

особливості залишення злочинцем слідів;

особа злочинця і потерпілого.

Отже, зазначена сукупність найважливіших відомостей структури криміналістичної характеристики злочинів є її психологічним фундаментом. Кожний елемент криміналістичної характеристики практично має психологічне джерело, а конкретний вид злочинів — кримінальну характеристику, а отже,— психологічні аспекти. Готуючись до вчинення злочину, учиняючи злочин, суб'єкт у 78% випадків усвідомлює, що посягає на конкретний предмет. Відповідне рішення приймається ним залежно від виду (групи) злочинів, що учиняються.

Обираючи предмет посягання, суб'єкт обдумує спосіб учинення злочину і спосіб його приховання. Інколи на це витрачаються роки, місяці, або ж, навпаки,— хвилини. Наприклад, п'ять працівників моторного цеху заводу в день отримання заробітної плати відвідали кафе, де вживали спиртні напої. Один з них швидко сп'янів, поводив себе неврівноважено, збуджено і врешті розпочав хуліганські дії. Друзі почали вгамовувати колегу, це тривало декілька хвилин. Згодом усі вони групою стали співучасниками грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю та цинізмом.

продолжение
--PAGE_BREAK--

Психологічні аспекти криміналістичної характеристики злочинів навіть щодо конкретного їхнього виду не є типовими. Як бачимо, з наведеного прикладу, навіть спосіб учинення злочину — це досить специфічна інституція. Спосіб учинення злочину в основному залежить від виду (групи) злочинів, суб'єкта, місця, часу, обстановки. Найбільш прихильним до психологічних проблем є такий елемент криміналістичної характеристики, як особа злочинця і потерпілого, і це зрозуміло чому.

Щодо нетрадиційних методик розслідування

злочинів

Нетрадиційною методикою розслідування кримінальної справи про певний вид злочину є систематизовані наукові положення і пропоновані відповідні рекомендації щодо розкриття і розслідування тих діянь, коли довести участь обвинуваченого в їх вчиненні неможливо з об'єктивних причин — об'єкт посягання

253

/>/>/>/>/>назавжди зник або доступ до нього неможливий. За таких умов проведення огляду місця події фактично нереально, що позбавляє можливості суб'єкта криміналістичної діяльності виявити сліди злочину, інші речові докази, з'ясувати обстановку злочину, а також інші обставини, які мають значення для кримінальної справи про злочин. Наприклад, в СРСР мав місце факт, коли в космосі з технічних причин космонавт не зміг увімкнути двигун космічного літального апарата, щоб повернутися на Землю. При цьому він декілька діб розмовляв з допомогою радіозв'язку із землянами, згодом радіозв'язок припинився. Засоби масової інформації повідомили, що космонавт загинув, повертаючись з космосу. Проте це була неправда. Відомі непоодинокі випадки, коли було і є неможливим проведення огляду кораблів підводних човнів, що затонули.

Нетрадиційні методики розслідування злочинів можуть бути обумовлені такими особливостями:

вид злочину;

спосіб вчинення і приховання злочину;

специфічність (незвичайність) залишення злочинцями слідів.

Таким чином, визначення нетрадиційних методик розслідуван
ня злочинів обумовлюється їх криміналістичною характеристи
кою. Нетрадиційні методики розслідування злочинів можуть
також застосовуватися суб'єктами криміналістичної діяльності в
інших випадках. Такі методики застосовуються щодо розслідуван
ня особливо складних і нескладних злочинів. Усе залежить від
слідчої ситуації в розслідуваній кримінальній справі про злочин,
інших обставин.• . • ' і

§ 37. Розслідування умисних убивств

Криміналістична характеристика умисних

убивств

Досудове слідство кримінальних справ про умисні вбивства, передбачені ч. 1 ст. 115 КК України, практичні працівники називають ще розслідуванням «простих» убивств. Основною причиною такого бачення проблеми є те, що кваліфікація вчиненого можлива за відсутності як обтяжуючих (ч. 2 ст. 115 КК України), так і пом'якшуючих (статті 116—118КК України) обставин. Умисне вбивство може бути вчинено як з непрямим, так і з прямим умислом, але його мотиваційна основа є досить широкою. Тому вбивства можна класифікувати за різними мотивами. Крім криміналь-

но-правових класифікацій, підставами яких є елементи суб'єктивної сторони (форма вини, мотиви, мета), обставини, які передували вбивству, поведінка потерпілого (убивство в стані афекту, при перевищенні необхідної оборони), широко використовуються прийоми криміналістичної класифікації.

За способом вчинення вбивства можуть бути диференційовані залежно від того, підготовлені вони чи ні. Статистичні дані свідчать про те, що багато злочинців не готуються до вчинених убивств, умисел на позбавлення життя потерпілого виникає раптово і, як правило, відразу ж реалізується. Але підготування до вбивства може являти собою складну систему заходів, до складу яких входить розробка плану вбивства, підбір співучасників і підшукування знарядь злочину, спостереження за потерпілим, вибір умов, зручних для здійснення замислу, заманювання потерпілого в місце, вибране для вбивства. В інших ситуаціях відшукується місце, зручне для реалізації злочинного наміру і вибраного способу злочину. Зокрема, при вчиненні вбивств, поєднаних із зґвалтуванням, злочинці очікують жертву переважно в безлюдному місці чи за відсутності людей.

Дії, спрямовані безпосередньо на позбавлення життя потерпілого, і являють один з елементів способу вбивства. В основному вони диференціюються залежно від використовуваних при цьому відповідних засобів і знарядь. У першу чергу мають бути виокремлені такі прийоми позбавлення життя, як утеплення, задушення, отруєння, спричинення жертві смерті явних тілесних ушкоджень, які наносяться з використанням знарядь і без їх застосування. До таких, зокрема, належать вбивства, учинені шляхом нанесення жертві ударів руками і ногами, кидання з висоти.

Для методики розслідування велике значення має класифікація убивств залежно від способу приховання потерпілого. У тих випадках, коли дії, що спрямовані на приховання потерпілого, були завчасно передбачені розробленим планом заінтересованих суб'єктів, реалізовувалися за взаємним зв'язком з підготовчими операціями і прийомами позбавлення життя, їх необхідно розглядати як елементи способу вчинення убивства. Заходи з приховання вбивства, що не охоплюються способом його вчинення, застосовуються насамперед для приховання необережних, імпульсивних убивств, а також учинених у стані сильного душевного хвилювання (фізіологічного афекту).

До числа заходів з приховання умисного вбивства необхідно віднести дії й прийоми з попередження матеріальних слідів убивства на місці, а також на знаряддях злочину, трупі, його одязі, взутті та на тілі вбивці, його одязі й взутті. Особи, які вчинили умисне вбивство, як правило, роблять спробу все приховати. З цією метою

255

/>вони застосовують різні прийоми, щоб пояснити причини зникнення потерпілого. Особи, які вчинили умисне вбивство родичів, в окремих випадках користуються наявністю відповідного зв'язку з потерпілим. Так, ухиляючись від відповідальності, такі особи можуть приховувати істинний характер подій, вигадуючи різні приватні версії, під які з метою введення в оману суб'єктів і учасників криміналістичної діяльності, влаштовують різні удавання на зразок театралізованих сцен. У процесі маскування умисних убивств заінтересовані в цьому особи створюють обставини, які вказують на смерть, нещасний випадок, самогубство потерпілого. Система маскувальних дій може бути надто складною, заплутаною. Вона охоплює запобігання, а також знищення слідів злочину, його обстановки, речових доказів, інших обставин, які мають суттєве значення, оскільки гальмують швидке і повне розкриття умисного вбивства.

Щоб умисно протиправно заподіяти смерть іншій людині, заінтересовані в цьому особи вишукують такі способи, які, на перший погляд, не залишають слідів. Дуже часто це — звичайні побутово-щоденні варіанти, на які сторонні особи уваги не звертають. Наприклад, людина часто хворіє, перебуває на стаціонарному лікуванні. Особи, заінтересовані в смерті такої людини, дають їй під виглядом ліків отруту. Або ж той, хто доглядає за людиною літнього віку, з метою успадкування її житла не дає харчів, ліків. Трапляється і коли: новонародженому чи особі, що перебуває в безпорадному стані внаслідок хвороби, закривають отвори рота і носа предметом з м'якого матеріалу і т. ін. Часто злочинці маскують умисне вбивство під нещасний випадок або суїцид. При цьому вони використовують певні побутові чи інші обставини, створюють умови, які ставлять під загрозу життя потерпілого, або використовують небезпеку, що вже є, приховуючи її від оточуючих і самого потерпілого. У системі зв'язків злочинця з потерпілим можна виділити такі типові, вузлові особливості

С/>истемазв'язківзлочинцязпотерпілим

з/>амісцем

родинні

проживанняІроботи| проведеннячасу| відбуванняпокараннявУВП

С/>истему зв'язків злочинця з потерпілим можна класифікувати за ознаками часу або форми вияву. Такі зв'язки в часі можуть бути тривалими або короткотривалими. За формою вияву зв'язки злочинця з потерпілим бувають таємними, прихованими і відкритими. Важливим елементом криміналістичної характеристики умис-

них убивств є дані про особу потерпілого. Вік, стать, професія, спосіб життя потерпілого суттєво впливають на відтворення його зв'язків зі злочинцем. Багато що залежить від віктимної ситуації (життєвої обстановки, що склалася) і віктивності потерпілого — підвищеного ступеня небезпеки стати жертвою злочину в силу виконуваних функцій чи притаманних особі якостей. Особи, які вчиняють умисні вбивства, як правило, характеризуються агресивністю, зневагою до інших людей. За ставленням злочинця до вчиненого ним злочину можна виділити такі чотири види психологічних особливостей:

байдуже ставлення злочинця до можливо трагічних наслідків
насилля;

життєва ситуація може бути вирішена тільки шляхом убивства;

убивство іншої людини допустиме;

ніяке ставлення злочинця до умисного протиправного запо
діяння смерті іншій людині.

Початковий етап розслідування умисних

убивств

На початковому етапі розслідування умисних убивств найважливішою слідчою дією є слідчий огляд. Огляд місця події — місця вчинення умисного вбивства чи місця виявлення трупа з ознаками насильницької смерті або частин трупа — часто проводиться ще до порушення кримінальної справи. Отримавши відповідну інформацію, слідчий повинен з'ясувати: за якими ознаками встановлено смерть потерпілого; у разі виявлення ознак життя потерпілого, чи не потребує той допомоги. Слідчий зобов'язаний оперативно дати вказівки про охорону місця події та отримати максимум інформації, з'ясувати, які пошукові науково-технічні засоби необхідні для огляду, а також потурбуватися про участь в огляді трупа судово-медичного експерта, понятих.

На місці слідчий перевіряє, як забезпечена охорона відповідних об'єктів, а потім проводить опитування очевидців, осіб, які виявили труп, сліди злочину. Спочатку необхідно здійснити загальний огляд, особливо якщо це відкрита місцевість або, наприклад, велика територія промислового, складського використання. Це дозволить з'ясувати місце події, його розташування та вибрати початкове місце огляду. У процесі загального огляду слідчий самостійно або з участю спеціаліста проводить орієнтуюче, оглядове і вузлове фотографування, розподіляє обов'язки між учасниками огляду, вибирає послідовність його проведення і черговість роботи спеціалістів. Огляд місця події у справах про умисні вбивства рекомендуєть-

продолжение
--PAGE_BREAK--5-,:

257

/>ся, як правило, починати з трупа. Сторонніх осіб, у тому числі не задіяних представників правоохоронних органів (різних начальників), на місці події — місці проведення огляду — не повинно бути, оскільки ними несвідомо можуть бути знищені сліди злочину.

Детальний огляд місця події у справах про умисне вбивство доцільно починати від слідів підходу і відходу злочинця. Здійснювати огляд місця події від периферії до центру рекомендується тоді, коли місце події — це не дуже велика площа. Таким чином, учасники огляду рухаються по колу, поступово наближуючись до центру. Між учасниками огляду місця події бажано поділити обов'язки.

Зовнішній огляд трупа найчастіше є складовою огляду місця події. Втім, іноді огляд трупа проводиться і оформляється як самостійна слідча дія. Огляд трупа як окрема слідча дія має свої особливості. Структурні елементи слідчої дії — огляду трупа можна класифікувати на такі:

розташування трупа, його поза;

зовнішній огляд трупа, одягу (тип, фасон, стан одягу, місце
виготовлення, сліди нашарування), характер пошкоджень;

труп потрібно перевернути, одяг досліджується на наявність
на ньому плям, слідів, мікрочастинок;

з допомогою спеціаліста-криміналіста досліджується взуття
трупа;

потрібно перевірити кишені одягу трупа на можливість вияв
лення там предметів і документів;

6)на дотик перевіряється цілісність кісток скелета і черепа трупа.
Під час огляду трупа можливим є оголення певних ділянок

його тіла. У руках трупа можуть бути волосся, різні мікрочастинки, особливо під нігтями. Тому слідчому потрібно відібрати вміст мікрочастинок під нігтями потерпілого з обох його рук в окремі конверти (слід акуратно зрізати нігті з пальців рук трупа, оскільки там досить часто залишаються мікрочастинки шкіри вбивці. Між потерпілим і злочинцем могла бути бійка). Повне роздягання трупа і детальний його огляд рекомендується проводити в приміщенні моргу (фр. тощие — приміщення, де зберігаються трупи померлих до поховання). Слідчий має в протоколі огляду детально описати ушкодження на трупі. Якщо біля трупа виявлено знаряддя вбивства, вони також підлягають огляду і обстеженню.

Під час транспортування труп рекомендується упаковувати в спеціальні поліетиленові пакети. Для встановлення причин смерті потерпілого слідчий має призначити судово-медичну експертизу, висновки якої охоплюють причину смерті потерпілого і час її настання; наявність ушкоджень, їхнє походження, характер, локалізацію, механізм. Одяг трупа потрібно окремо дослідити, використовуючи науково-технічні криміналістичні засоби.

258

Особливості побудови версій в кримінальних

справах про умисні вбивства і планування

розслідування

У кримінальних справах про умисні вбивства типові версії диференціюються залежно від того, які чинники характеризують об'єкт посягання (потерпілого) і впливають на встановлення події злочину та його розкриття. До таких факторів відносять: виявлення трупа, виявлення трупа цілим або частинами, установлення особи потерпілого. Перевірка версії про умисне вбивство одночасно здійснюється з перевіркою версії про умисне вбивство, вчинене за обтяжуючих чи пом'якшуючих обставинах, ненасильницької смерті, самогубстві.

Якщо обставини вбивства приховуються з використанням різних маскувань, потрібно виявляти і досліджувати ті негативні обставини, які дозволяють спростувати приватні версії. Способи і прийоми маскування умисного вбивства фактично необмежені, тому виявляти і досліджувати їх через призму виявлення і дослідження негативних обставин непросто.

Як бачимо, негативні обставини, які дозволять спростувати інсценовані злочинцями події (замасковане умисне вбивство), можна класифікувати за трьома видами:

а)негативні обставини, що спростовуються наявністю слідів;

б)негативні обставини, що спростовуються відсутністю слідів;

в)негативні обставини, що спростовуються станом здоров'я
потерпілого.

Кожний вид негативних обставин, що сприяє розкриттю замаскованого умисного вбивства, має свої підвиди. Іноді злочинці вдаються до того, що знищують сліди умисного вбивства. Однак, якщо такі сліди знищено не повністю, їх можна реконструювати. Потрібно пам'ятати, що в разі вчинення завчасно підготовленого вбивства злочинець діє в найбільш зручному і знайомому йому місці. Тому необхідно організувати належне опитування мешканців неподалік місця виявлення трупа, а також у місцевості, що межує з нею,— у мікрорайонах, населених пунктах (хутори, села, селища, залізничні станції, приватні сектори на околиці великих міст). Таке опитування бажано проводити в декілька етапів, плановано, з використанням оперативно-розшукових заходів. Буде неправильним обмежувати пошук джерел інформації лише опитуванням мешканців, що проживають неподалік від місця виявлення трупа.

Досудове слідство кримінальних справ про умисні вбивства на наступних етапах

Розслідування умисних убивств передбачає ймовірність проведення всіх можливих слідчих дій на наступних етапах. Потрібно продовжити пошук і допит свідків. Свідками у кримінальній справі про умисне вбивство можуть бути випадкові особи, а також сусіди, родичі потерпілого, обвинуваченого, колеги за місцем їх роботи, знайомі, друзі і ті, хто проживає неподалік місця вчинення злочину або місця виявлення трупа. Серед них є особи, які володіють фактичними даними про: обставини, що підлягають доказування у сфері події злочину; винність обвинуваченого у вчиненні злочину і його мотиви; обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину та характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують та обтяжують покарання. Одні з таких свідків з різних (об'єктивних та суб'єктивних) причин не були допитані на початковому етапі слідства, інші відмовлялися або ухилялися від давання показань чи давали свідомо неправдиве показання. Непоодинокими є випадки, коли з'явленню свідка в органи досудового слідства для допиту чинять перешкоди заінтересовані в цьому особи.

продолжение
--PAGE_BREAK--

Показання свідків можуть висвітлювати також окремі обставини кримінальної справи про злочин. Наприклад, показаннями допитаного як свідка В. доцільно було встановити такі окремі обставини: стосунки потерпілого К. і обвинуваченого Ж., особливості їхньої поведінки, способи життєдіяльності, заінтересованість певних осіб у смерті потерпілого К. Будь-які фактичні дані, що встановлені показаннями свідків, можуть бути важливими доказами в кримінальній справі про умисне вбивство.

Слідчий також має подбати про призначення комплексу криміналістичних експертиз: трасологічних, судово-балістичних, вибу-хотехнічних, експертизи холодної зброї, експертизи криміналістичного дослідження індивідуальної каліграфії, судово-меди-кокриміналістичні експертизи та ін. Трасологічні експертизи призначаються для того, щоб встановити особу злочинця за певними ідентифікаційними ознаками. Зокрема, за слідами рук, ніг (взуття), зубів, губ. Крім того, трасологічні експертизи призначаються також для ідентифікації транспортного засобу за слідами шин, цілого за його частинами, коли встановлюється тотожність об'єкта. Або ще: при огляді трупа потерпілого неподалік від нього було виявлено невеликі фрагменти битого скла. У процесі розслідування кримінальної справи, порушеної за фатом виявлення трупа з ознаками насильницької смерті, за місцем проживання підозрюваної особи було вилучено ліхтарик з розбитим склом. Відповідно до висновків трасологічної експертизи фрагменти скла, що

вилучені з місця події, і частинки скла, які були виявлені в ліхтарику підозрюваного, становили одне ціле.

Судово-медико-криміналістична експертиза дає можливість:

ідентифікувати знаряддя травми;

ідентифікувати особу за кістковими залишками;

визначити механізм травми, послідовність її нанесення;

визначити дистанцію пострілу.

Після проведення відтворення обстановки і обставин події з участю підозрюваного, обвинуваченого може бути призначена додаткова судово-медична експертиза з метою встановлення можливості механізму нанесення потерпілому тілесних ушкоджень, що спричинили його смерть. У разі відшукання знаряддя вчинення умисного убивства може бути призначена судово-медико-криміналістична експертиза. Метою проведення такої експертизи є встановлення факту заподіяння вилученим знаряддям тілесних ушкоджень потерпілій особі з урахуванням їх тяжкості й характеру. Раніше такі дослідження називалися судово-фізико-технічною експертизою. У кримінальних справах про умисні вбивства завжди призначаються амбулаторна чи стаціонарна судово-психіатрична експертиза обвинуваченого. Перед експертами ставляться такі запитання:

а)чи не мав обвинувачений психічного розладу на момент вчи
нення злочину;

б)чи не має обвинувачений психічного розладу нині;

в)чи не перебував обвинувачений на момент вчинення злочину
в стані тимчасового розладу психіки, який не давав йому змоги
усвідомлювати свої дії й керувати ними;

г)чи здатний був обвинувачений усвідомлювати фактичний ха
рактер і суспільну небезпечність своїх дій і керувати ними під час
вчинення суспільно небезпечного діяння і на час провадження
кримінальної справи.

Допит обвинуваченого має бути детальним. Потрібно з'ясувати, чи не був обвинувачений знайомий з потерпілим, що спонукало його до вчинення убивства. Якщо обвинувачений визнає свою вину, він повинен конкретно розповісти про обставини вбивства, коли виник такий задум, як він готувався до вчинення цього злочину, хто йому допомагав. У тому разі, коли допитуваний заявляє, що злочин він не вчиняв і має алібі, потрібно детально його допитати, де саме він перебував на час убивства і що робив та хто є свідком цього. Бажано при допиті обвинуваченого застосовувати зву-ко-, відеозапис.

/>/>§ 38. Методика розслідування вбивств, інсценованих під суїцид

До проблеми: вбивства, інсценовані під суїцид (загальні положення)

' Інсценований суїцид (лат. іп-па + зсепа — сцена + зиісісі — самовбивство) є одним із способів, який використовують злочинці, маскуючи сліди вчиненого вбивства, як правило,— умисного. Розслідування вбивств, передбачених ч. 1 ст. 115 КК України, називають ще розслідуванням «простих» убивств. І це тому, що кваліфікація вчиненого можлива за відсутності як обтяжуючих (ч. 2 ст. 115 КК України), так і пом'якшуючих обставин (статті 116—118 КК України). «Просте» вбивство може бути вчинено як з непрямим, так і з прямим умислом, але його мотиваційна основа є досить широкою. При інсценованому суїциді злочинці навмисно, штучно влаштовують різні обставини з метою введення інших, у тому числі суб'єктів і учасників криміналістичної діяльності, в оману, що потерпілий з тих чи інших причин свідомо, добровільно покінчив життя самогубством. Загальновизнано, що суїцид — це свідомий добровільний вихід із життя особи, пов'язаний із самотністю, відчуженням, занепадом моральних, духовних та релігійних устоїв.1

Чинне кримінально-процесуальне законодавство побіжно передбачає, що виявлення трупа людини завжди є фактом, тобто реальною подією, що дійсно відбулась і потребує перевірки на предмет того, чи не є небіжчик потерпілим від злочину. Такі події перевіряються за аналогією кримінально-процесуальної форми щодо прийняття заяв і повідомлень про злочин і порядок їх розгляду, має відповідати вимогам ст. 97 КПК України та спеціальної процесуальної форми перевірки, передбаченої законодавцем у ст. 192 КПК України, яка врегульовує проблему огляду трупа. Відповідна перевірка здійснюється слідчим прокуратури, і, крім огляду трупа, вона передбачає (в термін не більше десяти днів) отримання пояснень від окремих громадян, посадових осіб та витребування необхідних документів.

продолжение
--PAGE_BREAK--

Зовнішній огляд трупа — це, як правило, складова огляду місця події. Втім, досить часто огляд трупа проводиться як самостійна слідча дія. Смерть людини має незворотний характер і може статися внаслідок: природних факторів, самогубства, нещасного

1/>Джужа О. М., Моїсєєв Є. М., Василевич В. В. Кримінологія. Спеціалізований курс лекцій зі схемами (Загальна та Особлива частини): Навчальний посібник.— К.: Атіка, 2001.-С. 167.

262

випадку, вбивства. В Україні не здійснюється офіційна статистика кількості осіб, які вдалися до самогубства. За інформацією компетентних спеціалістів, щорічно (станом на 1987 р.) вдавалися до самогубства близько 14 тис. осіб. Самогубство, а також спроба вчинити самогубство не є злочином і хоч переважно вони обумовлені економічними, соціальними та психологічними проблемами, проте викликають осуд громадськості.

Слідчою практикою напрацьовано типову тактику перевірки можливих фактів свідомого, добровільного самогубства. Процес такої тактики складається з двох стадій.

Перша стадія перевірки є етапом, що відповідає вимогам ст. 97 КПК України і серед практиків одержав назву «дослідча перевірка». Друга стадія реалізується в процесуальній формі досудового слідства. Цілком закономірно, що за наявності законних на те підстав перша стадія перевірки заяви або повідомлення про виявлений труп людини, що покінчила життя самогубством, може процесуально трансформуватися в другу стадію. Наприклад, якщо в ході перевірки заяви чи повідомлення про виявлений труп особи буде встановлено, що вона покінчила життя самогубством, і це сталося тому, що її довели до самогубства, відповідний суб'єкт криміналістичної діяльності має порушити кримінальну справу за ст. 120 КК України.

Тактика перевірки можливого факту самогубства особи на першій стадії передбачає свої особливості, вони стосуються і огляду трупа — головної складової відповідного процесу. Це стосується, насамперед, тактики раціонального, науково обґрунтованого проведення огляду трупа і місця події. Дотримання таких правил дозволить у сукупності з іншими доказами розкрити вбивство, інсценоване під суїцид. Так, законодавець передбачає (ст. 192 КПК України), що зовнішній огляд трупа слідчий проводить з участю судово-медичного експерта і в присутності двох понятих. Коли неможливо викликати судово-медичного експерта, запрошується лікар найближчого медичного закладу. Огляд трупа необхідно зафіксувати в протоколі огляду, звернувши увагу на таке:

поза трупа, розташування в будь-якому просторі, що він зай
няв, його положення в певний момент (у тому числі кінцівок);

зовнішній огляд одягу (тип, фасон, стан, місце виготовлення,
сліди нашарування), перевірка кишень одягу на наявність предме
тів і документів;

взуття досліджується з допомогою криміналіста;

ложе трупа (досліджується на наявність плям, слідів, мікро
частинок тощо);

досліджується на дотик цілість кісток скелета і черепа ті
ла трупа з допомогою судово-медичного експерта (або лікаря

263

/>найближчого медичного закладу) на наявність трупних плям, стану трупної закляклості (задубіння);

6) виявлення волосся, різних мікрочастинок, вмісту під нігтями пальців рук потерпілого.

Слідчому необхідно відібрати піднігтьовий вміст з обох рук потерпілого в окремі конверти. Повне роздягання трупа і детальний його огляд рекомендується проводити в приміщенні моргу. Слідчому потрібно в протоколі огляду детально описати навіть малопомітні пошкодження на трупі. Будь-які знаряддя, виявлені біля трупа, підлягають огляду й обстеженню окремо. Транспортується труп у спеціальному поліетиленовому пакеті.

Друга дія слідчого — це встановлення істинних причин смерті особи, які, відповідно до версії слідчого,— не самогубство, а вбивство. Для встановлення причин смерті такої особи слідчому необхідно передати судово-медичному експерту спеціальний документ, в якому поставити запитання про причини смерті, час її настання, наявність ушкоджень, їх походження, характер, локалізацію і механізм.

Одяг трупа потрібно вилучити з моргу й дослідити окремо, використовуючи науково-криміналістичні засоби.

Третя дія слідчого для перевірки версії про вбивство передбачає відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб та витребування необхідних документів. Відібрання пояснень з дотриманням певних тактичних, психологічних особливостей також є важливим процесуальним засобом розкриття вбивств, інсценованих під суїциди. Буває, що злочинець вчиняє завчасно підготовлене вбивство і діє в найбільш зручному і знайомому йому місці, маскуючи злочин під суїцид, або ж навпаки, скоює його за місцем, знайомим потерпілому. Як правило, це місце проживання, роботи, відпочинку потерпілого або місце близьке, привабливе для його друзів, знайомих. Тому необхідно організувати належне опитування мешканців неподалік місця виявлення трупа. Це може бути також місце колишньої роботи потерпілого. Таке опитування бажано проводити в декілька етапів, планово, з виконанням опера-тивно-розшукових заходів. Буде неправильним обмежити пошук потрібних джерел інформації лише опитуванням зазначених категорій громадян.

Самостійною діяльністю для перевірки версії слідчого про те, що особа не покінчила життя самогубством, а була вбита, є проведення оперативно-розшукових заходів. Відповідна оперативно-розшукова робота проводиться з дозволу суду за погодженням з прокурором, поданням керівника певного оперативного підрозділу або його заступника. Інформація, отримана під час первинного огляду, опитування, оперативно-розшукових заходів, а також ви-

264

сновки судово-медичного експерта в акті розтину трупа можуть створити ситуацію, коли потрібно буде провести в повному обсязі повторний огляд місця події — місця, де було виявлено труп.

продолжение
--PAGE_BREAK--

Таким чином, інсценований суїцид — це штучне створення особою обставин з метою введення в оману інших у тому, що потерпілий покінчив життя самогубством. Способи і методи перевірки версії про те, що та чи інша особа не покінчила життя самогубством, а була вбита, набули звичаєвої криміналістичної тактики і впродовж тривалого часу мають поширений характер. Це дає підставу для висновку: система названих поглядів має бути об'єднана в спеціальний навчальний курс — суїцидологічне інсценування.

Отже, суїцидологічне інсценування — це система понять, знань щодо швидкого, повного і всебічного викриття дій осіб, які використовують найрізноманітніші обставини для маскування вчинених ними вбивств через введення в оману представників правоохоронних органів та громадськості.

Криміналістична характеристика вбивств, інсценованих під суїцид

Криміналістична характеристика вбивств, замаскованих під самогубства, як і інших злочинів, має свої особливі елементи, які в певній сукупності становлять систему. Криміналістична характеристика вбивств, інсценованих під суїцид, є виокремленою від кримінально-правової та кримінологічної характеристик. Проте зазначимо: окремі елементи можуть відігравати суттєву роль у розкритті та розслідуванні вбивства, інсценованого під суїцид, як і будь-яких інших злочинів. Визнані законодавством види злочинів мають багатоаспектне криміналістичне співвідношення, а в окремих випадках — типове. Так, умисні злочини, за своєю криміналістичною характеристикою, мають однорідні складові елементи, зокрема, такі, які описують особливості його підготування, вчинення та приховання слідів.

Перш за все, криміналістична характеристика кожного виду і групи злочинів дає можливість відтворювати притаманні їм типові кримінальні ситуації. У свою чергу, типові кримінальні ситуації впливають на особливості розслідування вбивств, у тому числі замаскованих під самогубства. А це є важливим тому, що кожне з убивств, замаскованих під самогубство, характеризується специфічним способом вчинення. Проблема виявлення типових кримінальних ситуацій не є надуманою, вона повною мірою обумовлює регулятивно-пропорційний вибір та застосування науково-технічних засобів, тактику проведення окремих слідчих дій і методику

265

/>/>розслідування злочинів, а отже, виконання завдань кримінального судочинства.

Типові кримінальні ситуації при розслідуванні вбивств, замаскованих під самогубства, являють собою сукупність способів і знарядь, застосовуваних суб'єктами відповідної групи злочинів у процесі їх вчинення. До таких знарядь відносять: вогнепальну, холодну зброю, різні колюче-ріжучі та інші предмети, медичні препарати, хімічні речовини тощо. Проте типова кримінальна ситуація буде неповною без окремих елементів способів і обставин вчинення вбивств, інсценованих під суїцид. В основному — це певні дії, прийоми або система прийомів злочинця, які дають йому можливість, використовуючи зброю, предмети, речовини, вчинити вбивство, інсценоване під суїцид.

Самостійним елементом криміналістичної характеристики вбивств, інсценованих під суїцид, є дані, що показують своєрідність способів вчинення цих злочинів. За певних умов спосіб вчинення злочину — один із закономірних складових об'єктивної його сторони. Спосіб вчинення вбивств, тим більше інсценованих під суїцид, не зазначено в диспозиціях статей КК України. Однак спосіб вчинення злочину має кримінально-правове та криміналістичне розуміння.

Криміналістичне значення способу вчинення вбивства, інсценованого під суїцид, є домінуючим у практичній діяльності органів досудового слідства. А способи вчинення цих злочинних діянь не є абстрактними, вони існують реально і цілком точні та предметно визначені. Способи вчинення злочинних діянь реалізуються злочинцями у формі прийомів застосування природних явищ, технічних, хімічних, медичних та інших засобів. У окремих групах убивств, інсценованих під суїцид, спосіб їх вчинення для процесу досудового слідства має лише формальне кримінально-правове значення. У той же час способи скоєння вбивств, інсценованих під суїцид, для всіх їх без винятку груп відзначаються множиною дій з великою кількістю їхніх складових. Основна криміналістична формула способу вчинення вбивств, інсценованих під суїцид, відповідає принципу: де, коли, з допомогою чого, ким. А способи вчинення цих злочинів охоплюють стадії: підготування, вчинення і приховання.

У навколишньому оточенні як відображенні злочинних дій скоюваних особою в процесі вбивства, замаскованого під самогубство, утворюються зміни, які й є слідами відповідного злочину. Це означає, що в криміналістичному розумінні вбивство, інсценоване під суїцид, характеризується певними змінами матеріальної обстановки, в якій зазначений злочин готувався, вчинявся і приховувався. Отож, система відомостей про матеріальні сліди — вбивства,

інсценованого під суїцид, є особливим елементом його криміналістичної характеристики.

Конкретні результати злочинної діяльності особи, яка вчинила вбивство, інсценоване під суїцид, як наслідок також мають криміналістичне значення. Перш за все, як елемент об'єктивної сторони даного злочину наслідки суспільно небезпечного діяння істотно впливають і на кваліфікацію вчиненого і — на визначення міри покарання. Безумовно, наслідок як соціальний плід, що утворюється в результаті суспільно-небезпечних дій при вчиненні вбивства, інсценованого під суїцид, має криміналістичне значення: висунення версій, перевірка алібі, пошук підозрюваного, співучасників вчинення злочину.

У криміналістичній характеристиці вбивств, інсценованих під суїцид, важливим елементом є способи їх приховання завдяки використанню різноманітних прийомів. Способи приховування вбивств, замаскованих під самогубство, мають типові прийоми — знищення або поміщення в таємні місця знарядь і засобів вчинення цих злочинів, їхніх слідів чи предметів, добутих злочинним шляхом, а також інші дії, спрямовані на усунення або утруднення можливості виявлення злочину.

продолжение
--PAGE_BREAK--

Злочинці використовують найрізноманітніші обставини для маскування вчинених ними убивств. Причиною введення в оману представників органів досудового слідства, дізнання, органів державної влади, громадськості про те, що певна особа покінчила життя самогубством, є мета — приховати вчинений злочин і уникнути кримінальної відповідальності. Отже, відомості про способи приховання вбивства, інсценованого під суїцид, з цілком закономірних причин є складовим компонентом зазначеної групи злочинів. І це тому, що обсяг відповідних даних суттєво впливає на розкриття та розслідування вбивств, замаскованих під самогубство.

Важливим елементом криміналістичної характеристики вбивств, інсценованих під суїцид, є особа злочинця. Загальновизнано, що особа злочинця — поняття досить широко-комплексне. Воно віддзеркалює зміст системи властивостей, зв'язків, основою яких є психічні чинники. Особа злочинця, який вчиняє вбивство, замасковане під суїцид, формується в природному та соціальному середовищі, але має індивідуально-неповторні риси, наділена соціально-психологічними ознаками, які за правовим їх значенням можна класифікувати на чотири групи: кримінально-правові, кримінологічні, кримінально-процесуальні, криміналістичні.

До криміналістичних ознак необхідно віднести соціальні, психологічні, демографічні особливості особи злочинця, їхні співвідношення (порівняння) з аналогічними ознаками особи потерпілого. Порівняння криміналістичних ознак особи злочинця і особи

267

потерпілого передбачає їх дослідження як однорідних об'єктів з виявленням однакових рис або відмінностей, переваг, недоліків. Фактично зіставлення зазначених криміналістичних ознак охоплює весь комплекс різнорідних — соціальних, психологічних, демографічних властивостей. Типізованими ознаками є:

соціальні — належність до однієї соціальної (національної)
групи, однотипність соціальних установок, один рід занять, трудо
вої діяльності тощо;

психологічні — інтереси, нахили, потреби, захоплення, заду
ми, здатності, здібності тощо;

демографічні — місце народження, місце проживання батьків,
можливе переселення, рідна мова, національні особливості тощо.

Мотив і мета вчинення вбивств, інсценованих під суїцид, також є елементом криміналістичної характеристики. Тому в процесі розслідування вбивства, замаскованого під самогубство, необхідно обов'язково встановити його мотиви і мету. Адже кримінально-процесуальна форма передбачає, що мотив злочину є однією з чотирьох обставин, яка підлягає доказуванню в кримінальній справі. Щодо кримінально-правового значення мотиву і мети вбивств, інсценованих під суїцид, то вони мають суттєве значення у вирішенні питання про відповідальність за вчинене. Зокрема, законодавець передбачив мотив і мету обов'язковими ознаками складу злочину — умисного вбивства: з корисливих мотивів; з хуліганських мотивів; особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку; з метою приховання іншого злочину або полегшення його вчинення та ін. У криміналістичному значенні відомості про мотиви і мету вбивства, замаскованого під суїцид, можуть бути використані для висунення версій щодо особи злочинця, організації його пошуку. Найбільш поширеними мотивами і метою вбивств, замаскованих під самогубство є: позбутися конкурента в бізнесі; успадкувати матеріальні цінності; позбутися обов'язків родинного союзу; приховати інший злочин чи полегшити його вчинення та ін.

Відомості про обставини, що сприяють вчиненню вбивств, інсценованих під суїцид, є одним з визначальних елементів криміналістичної характеристики цих злочинів. Отож, сукупність умов, в яких відбулася подія злочину — убивство, інсценоване під самогубство, охоплює проблему обставин, за яких цей злочин готувався, був вчинений і прихований (час, місце, умови життєдіяльності потерпілої особи тощо).

Кримінально-процесуальне законодавство (ст. 64 КПК України) передбачає, що обставини, які стосуються події злочину, підлягають доказуванню в кримінальній справі. А це тому, що відомості про обставини події вбивства, замаскованого під самогуб-

268

ство, сприяють: установленню засобів вчинення відповідного злочину; з'ясуванню умов, місця (квартири, місцевості, приміщення, сховища тощо), часу.

Слідчі версії та організація розслідування вбивств, інсценованих під суїцид

У процесі досудового слідства вбивств, інсценованих під суїцид, свою специфіку має і висунення версій. А висунення версій під час розслідування інших груп злочинів — убивств також характеризується певними особливостями. Отож, відмітні особливості поставлених на передній план, обґрунтованих припущень суб'єкта криміналістичної діяльності про наявність обставини і розвиток розслідуваної події — убивств, інсценованого під суїцид, не є формально вигаданими. У ході науково-гіпотетичного обґрунтованого здогаду, припущення суб'єкт криміналістичної діяльності аналізує зібрані докази, виявляє суперечності. Вільна оцінка зібраних доказів обумовлює висунення нових слідчих версій. Практика підтверджує, що базовою основою для висунення версій при розслідуванні вбивств, інсценованих під суїцид, є огляд місця події й трупа, допити свідків, призначення експертиз, проведення обшуків, пред'явлення для впізнання. Іноді психічним поштовхом до висунення відповідної версії є поведінка родичів, знайомих особи небіжчика. Це, передусім, тоді, коли особа вважається безвісно відсутньою. Суть психологічного механізму висунення версії суб'єктом криміналістичної діяльності при цьому полягає в тому, що останній передбачає без детермінаційного зв'язку причетність заявника до співучасті у вчиненні умисного вбивства особи, яка вважається безвісно відсутньою (у зв'язку з тим, що, начебто, покінчила життя самогубством).

Протиріччя доказів, обставин, неузгодженість їх із законами логіки дозволяє суб'єктові криміналістичної діяльності змоделю-вати схему істинної події — події злочину. До процесуальних версій відносять: місце події, труп, певна сукупність доказів; до криміналістичних ознак — типові та нетипові логічні схеми поведінки осіб співучасників вчинення вбивств, інсценованих під суїцид, різні ознаки інсценування. У пізнанні суб'єктом криміналістичної діяльності об'єктивної істини мають домінувати принципи: логіки розвитку події та вільної оцінки доказів. Передбачається, що в такому разі хибні уявлення слідчого щодо версій має бути зведена до мінімуму. Суб'єкт криміналістичної діяльності може виявляти протиріччя, які суперечать позитивній логіці розвитку подій. Такі протиріччя мають форму негативних обставин і окреслюються при

продолжение
--PAGE_BREAK--

269

/>виконанні процесуальних та слідчих дій — огляді місця події, проведенні експертизи, обшуку. Отже, негативні обставини можуть бути підставою для висунення версій при розслідуванні вбивств, інсценованих під суїцид.

Висунення іншої версії в кримінальній справі про вбивство, інсценоване під суїцид, передбачає запровадження системи нових організаційних, процесуальних і тактичних рішень, тобто плану розслідування. У плані передбачено: порядок, терміни, способи, засоби, конкретні виконавці процесуальних та непро-цесуальних дій. Проте план розслідування суспільно небезпечного діяння має базуватися на визначеній законодавством процесуальній формі.

Негативні обставини мають неабияке значення для розслідування вбивств, інсценованих під суїцид. Тому надто важливо вміти своєчасно, повно і раціонально закріпити їх у чинній процесуальній формі. Багато що при цьому залежить від кваліфікованого застосування фотографування, відеозапису. Зокрема, методи вузлової, детальної фото-, відеофіксації предметно зображують елементи негативних обставин, що характеризуються суперечливим змістом.

Наприклад, у заяві про злочин Р. вказала, що її чоловік Т. написав передсмертну записку і покінчив життя самогубством (наніс ножове поранення в ділянку серця). На підставі матеріалів дослід-чої перевірки слідчий відмовив у порушенні кримінальної справи. І тільки через чотири місяці слідчий випадково, переглядаючи ві-деозапис огляду відповідного місця події, звернув увагу, що, на долоні правої руки Р. є тілесні ушкодження (порізи). Дана негативна обставина в системі з іншими доказами згодом дала можливість розкрити умисне вбивство Т., інсценоване під його самогубство.

Досить результативним при розкритті вбивств, інсценованих під суїцид, є проведення оперативно-тактичних комбінацій і тактичних операцій. Так, поєднання оперативно-розшукових заходів і слідчих дій в процесі досудового слідства, що проводяться з метою вирішення конкретного завдання — виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили, може мати різнорідні форми. В основному — це оперативні заходи спостереження за підозрюваними напередодні їх затримання та інші оперативні заходи.

Раціональне проведення слідчих та оперативно-розшукових дій можливе за умови їх належної організації відповідно до плану розслідування.

Важливе значення для розслідування вбивств, інсценованих під самогубства, надається тактичним операціям як спеціальній процесуальній формі. Тактична операція за своїм змістом є системою слідчих дій і оперативно-розшукових заходів, проведення яких супроводжується тактичними прийомами. Тактичні прийо-

270

ми як способи провадження будь-якої слідчої дії при розслідуванні вбивств, інсценованих під суїцид, спрямовані на підвищення ефективності. Тактичні прийоми обираються з урахуванням конкретної слідчої ситуації і є процесуально-криміналістичним способом проведення слідчої дії. Вони засновані на психолого-кри-міналістичному механізмі їх матеріалізації і мають своїм завданням доказування або спростування певних обставин.

Характер і час тактичної операції не є сталими і зазнають змін залежно від слідчої ситуації. Найтиповішими складовими тактичних операцій при розслідуванні вбивств, інсценованих під суїцид, є:

Перше: а) огляд місця події й трупа з виявленням негативних

обставин;

б) огляд місця події й трупа з метою з'ясування способу вчинення злочину і механізму його реалізації;

Друге: а) допит свідків;

б) допит можливих свідків з питань з'ясування відомостей про наміри небіжчика виїхати, покінчити життя самогубством;

Третє: призначення судово-медичної та інших судових експертиз;

Четверте: проведення оперативних заходів для встановлення можливих свідків і з'ясування характеру взаємин між підозрюваним і небіжчиком;

П'яте: затримання підозрюваного;'.".•

Шосте: а) допит підозрюваного;

б)допит підозрюваного про стан відносин між ним і потерпі
лою особою, а також з'ясування матеріального забезпечення спо
собу вчинення злочину (придбання наркотичних засобів, зброї,
спеціальних матеріалів тощо);

в)допит підозрюваного про мотиви вчинення вбивства (позбу
тися чоловіка (дружини), позбутися турботи про особу похилого
віку або хворого, позбутися дитини з метою: одержання спадщи
ни; заміщення посади; ведення розгульного способу життя; укла
дення іншого шлюбу);

Сьоме: допит свідків, причетних до того, що підозрюваний придбав указані об'єкти;

Восьме: шляхом проведення оперативних заходів встановити місця придбання підозрюваним зброї, знарядь вчинення вбивства, наркотичних засобів, спеціальних матеріалів;

Дев'яте: проведення обшуків з метою виявлення знарядь злочину, у тому числі на квартирі підозрюваного та співучасників;

Десяте: установлення способу інсценування вчиненого вбивства шляхом проведення слідчих дій — огляду місця події й трупа, допиту підозрюваного.

271

/>§ 39. Кримінолого-криміналістична характеристика вбивств на замовлення

Розмежувальні ознаки вбивства на замовлення від убивства в ході розборок

Убивство на замовлення, в теоретико-правовому значенні,— це вбивство, учинене однією особою на замовлення іншої. Однак у процесі досудового слідства встановити наявність дій на замовлення вбивства надто складно, а довести — тим більше, адже замовлення ніколи документально не оформляється. Убивство на замовлення за правовою сутністю є близьким до вбивства при розборсаннях, однак це далеко не одні й ті самі діяння, хоч вони мають багато спільних ознак. Так, убивство на замовлення вчинюється на виконання певного доручення. При вбивствах у ході роз-борсань якоюсь мірою можлива аналогія в тому разі, якщо фактично має місце розправа з конкурентами на замовлення. В іншому ж випадку вбивства при розборсаннях тривають у ході зустрічі конкуруючих угруповань, коли між ними відбувається стрілянина.

продолжение
--PAGE_BREAK--

Існує п'ять основних ознак, які дозволяють відмежувати вбивства при розборсаннях від убивств на замовлення. Перша ознака — наявність реальної напруги між злочинними угрупованнями, коли обстановка в районі їх «дислокації» ускладнена. Напруга супроводжується різними правопорушеннями і злочинними діяннями — шантажем, залякуванням, рекетом, інсценованим суїцидом тощо. Реальну напругу між злочинними угрупованнями можна класифікувати на три види. Перший вид реальної напруги може бути викликаний послабленням чи навпаки посиленням злочинного угруповання, а також в результаті зміни лідерами «даху» (куратора) для бізнесового сектору, коли між ними виникає конкуренція за «опіку». Така конкуренція може також виникнути, якщо злочинні угруповання переходять у легальний бізнес. Другий вид реальної напруги між злочинними угрупованнями може бути викликано проблемами економічної кризи, коли виробництво на «опікуваних» підприємствах повністю або частково припиняється. Третій вид реальної напруги між злочинними угрупованнями виникає при переорієнтації на нову корумповану посадову особу. Основна причина такої реальної напруги — неузгодженість між лідерами злочинних утворень щодо зміни куратора — корумпованої посадової особи, яка буде для них «законним дахом».

Друга розмежувальна ознака убивств при розборсаннях від убивств на замовлення передбачає аналогічні зустрічні дії супротивного, конкуруючого злочинного угруповання. Така відкрита

272

боротьба триває в основному з участю переважної більшості членів злочинного угруповання і з використанням різних методів і видів зброї. Інколи відкрита масова боротьба між конкуруючими злочинними угрупованнями має одноразовий локальний характер, або ж навпаки — довготривалий.

Третя розмежувальна ознака вбивств при розбореаннях від убивств на замовлення — це коли методи розборсання є небезпечними для сторонніх громадян. Небезпека, як правило, викликана через використання різних (незвичайних) видів зброї та застосування відповідних методів боротьби (спеціальні гази, вибухові пристрої, у тому числі спеціальні — спрямованої дії, автоматична зброя, вогнемети, гелікоптери тощо).

Четверта розмежувальна ознака вбивств при розборсаннях від убивств на замовлення полягає в тому, що те чи інше злочинне угруповання переважно вживає заходи для вивезення або знищення трупів своїх «бійців», а також для вивезення поранених з місця розборсання (бою). Поранені й навіть тяжко поранені члени злочинного угруповання проходять лікування підпільно, у тому числі в інших регіонах і державах, з використанням псевдолегенд.

П'ята розмежувальна ознака вбивств при розборсанні від убивств на замовлення характеризується специфічною особливістю поведінки потерпілого злочинного угруповання — продовженням злочинних діянь опору. У даному разі злочинні дії потерпілих в основному мають індивідуальний або обмежено-груповий характер і проявляються під час різних свят, урочистостей, інших масових та групових заходів. Розборсання між злочинними угрупованнями поширюються і за межі тієї чи іншої держави, куди виїздять у пошуку порятунку члени злочинних угруповань та їхні сім'ї. За свідченням компетентних працівників Генеральної прокуратури України, потерпілі, свідки, у тому числі члени сімей учасників злочинних угруповань, які проходять у відповідних кримінальних справах, зникають.

З метою підпорядкування того чи іншого злочинного угруповання сильнішим злочинним формуванням можуть також застосовуватися вбивства на замовлення окремих активних його членів. Такі діяння, як засвідчує практика, навіть стосовно одного потерпілого вчинюються неодноразово. Це зумовлено двома причинами:

а)невдалими замахами через некваліфікованість злочинців-ви-
конавців;

б)дотриманням правил безпеки ймовірними потерпілими —
активними членами супротивних злочинних угруповань. Тому
вважається, що стосовно половини вбитих активних членів орга
нізованих злочинних угруповань раніше мали місце замахи на їхнє
життя. Невдалі замахи можуть бути викликані й випадковими

273

/>причинами. Деколи активні члени різних злочинних угруповань влаштовують між собою індивідуальні розборсання, які затягуються на досить тривалий період. У результаті потерпілими від таких акцій фактично стають члени їхніх сімей, близькі родичі.

Основні ознаки, що характеризують вбивства

на замовлення

Прийнято вважати (як це не парадоксально): боротьбу (розборсання) між сильними злочинними угрупованнями не можуть припинити ні оперативна діяльність спецпідрозділів, ні кримінально-процесуальна діяльність органів досудового слідства. Є певна сукупність властивостей, які можуть характеризувати те чи інше вбивство як злочин на замовлення. До таких необхідно віднести дванадцять основних відмітних ознак, які можна класифікувати на три основні групи. Перша група властивостей — це ті, що характеризують убивство на замовлення на стадії готування до цього злочину, а саме:

незаконне заволодіння транспортним засобом;

урахування і вивчення (використання) деталей розпорядку
життя і діяльності потерпілого для організації вбивства;

урахування соціального становища ймовірного потерпілого;

підготування необхідної зброї, різних технічних засобів, ін
ших матеріалів;

підготування заходів для приховання трупа.

До другої групи сукупності властивостей, що характеризують убивства на замовлення на стадії його вчинення, відносять:

професіоналізм дій кілера (постріл з дальньої дистанції, ура
ження життєво важливих органів, наявність контрольного пострілу);

відкритий характер злочину і зухвалість, нахабність дій зло
чинців (убивство вдень, у людному місці, за наявності охорони);

використання автоматичної, напівавтоматичної зброї, у тому
числі спеціальної.

Третя група властивостей складається з тих ознак, які визначають убивство на замовлення на стадії приховання вже вчиненого злочину. До них, зокрема, відносять:

залишення зброї на місці вбивства чи на шляхах відступів;

залишення транспортного засобу, яким кілер незаконно за
володів та його знищення;

застосування заходів для приховання трупа. При вбивствах
на замовлення приховання, як правило, має місце, коли замовник
перебуває у близьких стосунках з потерпілим, чи мотив убивства
дуже очевидний або відомий стороннім;

274

4) відсутність ознак інших злочинів (залишення грошей, цінностей, документів, що були при потерпілому).

Зауважимо, що окремі властивості мають подвійне значення, тобто стосуються двох груп. Наприклад, кілер незаконно заволодіває транспортним засобом на стадії готування до вчинення вбивства на замовлення, а на стадії приховання вчиненого злочину залишає цей транспортний засіб або знищує його. Це стосується також зброї.

Четверту, окрему, додаткову групу властивостей, яка обумовлює замовний характер убивств, становлять випадково-типові властивості.

Випадково-типові властивості виявляються не завжди, їх специфічність залежить від трьох чинників. Узагальнено, за особою-виконавцем (суб'єктом) убивства на замовлення, відповідні злочини можна класифікувати на п'ять груп:

убивство на замовлення, вчинене кілером-професіоналом;

убивство на замовлення, вчинене кілером-початківцем;

убивство на замовлення, вчинене кілером — випадковою
особою;

убивство на замовлення, вчинене кілером-овпсієм (особа,
вільна від правил соціуму);

убивство на замовлення, вчинене дилетантом.

Наведена класифікація має значення для організації розкриття вбивств на замовлення і розслідування відповідних кримінальних справ. Адже спосіб учинення вбивства на замовлення залежить, у першу чергу, від особи виконавця цього злочину.

Мотиви і мета вбивств на замовлення як злочину впливають на його розкриття і розслідування. Однак мета і мотив є лише однією з обставин, що визначають специфіку цих злочинів. Корисливість кілера полягає в отриманні винагороди за вчинений злочин — убивство на замовлення. Нині у вбивствах на замовлення корисливі мотиви становлять близько 95%. Убивства на замовлення за мотивом їх учинення набрали форми корисливості.

Роки

Мотививчиненнявбивствназамовлення, %

корисливість

мстивість

розподілсфервпливу

побутові

2000

2004

40,8

18,5

20,5

20,2

Дослідження показали, що мотиви вчинення вбивств на замовлення такі: 1) причетність до розподілу фондів — 6%; 2) невиконання досягнутих домовленостей — 8%; 3) усунення шантажиста — 9,8%; 4) усунення суперників у справах — 10%; 5) розподіл сфер

275

/>впливу в певній діяльності — 12%; 6) позбутися чоловіка (дружини) — 16,2%; 7) придбання прав на майно — 17,6%; 8) позбутися кредитора 24%.

Крім корисливих мотивів, у замовників умисних убивств є й інші мотиви. До таких, зокрема, належать політичні мотиви, які становлять: 1—1,5% від загальної кількості вбивств на замовлення. Відомо: у 1987 р. керівник одного із впливовіших, потужних кланів колишнього СРСР Кугуурі замовив вбивство М. С. Горбачова, але кілера Т. Абаїдзе було затримано. Не всі замахи на умисні вбивства та умисні вбивства своєчасно розкриваються зі з'ясуванням політичних мотивів цих злочинів. Та для кілера мотивом вчинення вбивства на замовлення в основному є матеріальна, корислива форма вигоди. Є випадки, коли кілер, дізнавшись про плани злочинного угруповання щодо усунення певної особи, з різних причин пропонує свої послуги.

Наприклад, Н., керуюча великою фірмою, виїхала за туристичною путівкою за кордон. Дізнавшись про це, колишній офіцер К. із застосуванням відеокамери зробив відеозапис певних епізодів життєдіяльності її чоловіка, який залишився за місцем постійного проживання. Згодом «приватний детектив» запропонував чоловікові керуючої фірми викупити касету за 10 тис. дол. США. На відеокасеті були зафіксовані моменти спілкування чоловіка з іншими жінками. Чоловік найняв кілера, який за 5 тис. дол. США вбив шантажиста.

Психологічний механізм утворення мети вбивства на замовлення є самостійним елементом процесу вчинення цього злочину. Установити реальну мету при розслідуванні кримінальної справи про вбивство на замовлення інколи надто складно, але дуже важливо, оскільки дозволяє зрозуміти замовний характер конкретного злочину. Процес учинення вбивства на замовлення, за його типовими ознаками, складається з трьох основних психолого-кримі-налістичних елементів:

психологічного механізму виникнення й утворення мети у
замовника на вчинення умисного убивства;

підшукування замовником виконавця умисного вбивства і
відповідна домовленість на взаємоузгоджених умовах;

готування виконавця до вчинення умисного вбивства, його
вчинення та приховання слідів.

І замовник, і виконавець убивства на замовлення діють узгоджено, а відповідна діяльність визначається індивідуальною метою кожного з них. Тому мотив і мета вбивства на замовлення є завжди основою побудови версій суб'єктом криміналістичної діяльності у відповідній кримінальній справі.

276

продолжение

--PAGE_BREAK--§ 40. Організовані злочинні угруповання,

що спеціалізуються на вчиненні вбивств

на замовлення

Криміналістична характеристика / організованих злочинних угруповань, що вчиняють убивства на замовлення

Швидке і повне розкриття вбивств, учинених на замовлення, їх належне розслідування багато в чому залежать від наявної інформації про організовані злочинні угруповання, що спеціалізуються на скоєнні таких злочинів. Відомо, що перша така група була створена на початку 30-х років XX ст. в США. Угруповання професіональних кілерів — «синдикат убивць» — фактично заборонило вчинення вбивств на замовлення силами окремих мафіозних чи злочинних формувань: усунення на замовлення зчинялось тільки через дане злочинне угруповання. З часом досвід злочинного світу США поширився на держави Європи, а тепер, на жаль, активно впроваджується і на теренах колишнього СРСР. З'явились і певні новації. Злочинні угруповання окремих регіоні», що спеціалізуються на вбивствах на замовлення, систематично контактують між собою. Наприклад, аби щільно замаскувати сліди вбивства на замовлення, злочинне угруповання кілерів з Києва замовляє кілера-виконавця з АРК. Гастролер вчиняє вбивство на замовлення, отримує грошову винагороду і виїздить до АРК, де «лягає на дно».

Організаторами вбивств на замовлення є авторитети — «злодії в законі». Організаційно-управлінський механізм процесу вчинення умисних убивств характеризується основними специфічними ознаками — підпіллям, напрацьованими схемами, змінним графіком. У ряді випадків підпільний злочинний механізм співучасті суб'єктів у вчиненні вбивств на замовлення є підвищеного рівня замаскованості. У такому разі гастролер-виконавець обов'язково має бути початківцем, а після вчинення ним убивства на замовлення організатори цього злочину позбавляються виконавця. При цьому вони використовують принцип інсценованого суїциду: штучно влаштовують певні обставини з метою введення в оману суб'єктів криміналістичної діяльності, доводять, що кілер-почат-ківець ніби покінчив життя самогубством. Такі дії вчиняються за узгодженням з керівниками організованих злочинних угруповань, до яких входив кілер-початківець.

У дореволюційній Російській імперії, а потім у радянському кримінальному законодавстві йшлося про: «сообщество» (укр.— това-

277

риство, спілка), «шайку» (укр.— зграя, ватага), «організацію» і, нарешті, про «групу» і «організовану групу». У ст. 1 Закону України від ЗО червня 1993 р. «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» організовану злочинність визначено як: сукупність злочинів, які вчиняються у зв'язку зі створенням та діяльністю організованих злочинних груповань. Будемо вважати, що і злочинні спілки, і організовані групи — це і є організовані угруповання, про які йдеться в законі. Нині законодавець у ст. 28 КК України дав визначення вчинення злочину групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою злочинною організацією.

Механізм взаємодії організованих злочинних угруповань, що спеціалізуються на вчиненні вбивств на замовлення, між собою та з іншими злочинними формуваннями функціонує завдяки узго-джувальній раді — «диспетчерської злодіїв у законі» (рис. 65), яка може, з відомих причин, дислокуватися навіть в установі виконання покарань чи слідчому ізоляторі.

Компетентна посадова особа системи установ виконання покарань Н. розповіла про такий випадок: 1999 р. із слідчого ізолятора м. Одеси було незаконно виведено в місто відомого «злодія в законі» в зручний для цього час доби, де той мав зустріч з потрібними йому людьми. Взаємодія організованих злочинних угруповань передбачає координований взаємозв'язок між злочинними угрупованнями вищого і нижчого рівнів. Діяльність злочинних угруповань вищого рівня в основному має економічну регіональну спрямованість, нижчого — рекетирські групи. Механізм координації

«/>Диспетчерськазлодіївузаконі» (можебутинавітьвУВП, СІЗОаболікарні]

Ч\ВИЩИИрівень

АРК

м. Київ

продолжение
--PAGE_BREAK--

м. Львів

м. Луганськ

Іншіміста

Економічнаорганізована

злочинність

АРК

м. Київ

мЛнпів

нижчийрівень

рекетирські групи

Іншіміста тарегіони

Рис. 65. Взаємодія організованих злочинних груп, що спеціалізуються на вчиненні вбивств на замовлення

278

між організованими злочинними угрупованнями з проблем вчинення убивств на замовлення передбачає також підтримання міжнародних злочинних зв'язків. Останнім часом такі злочинні угруповання мають чітко виокремлені зв'язки: міжнародні, міжрегіональні, міжобласні, місцеві (до меж одного міста), районні (до меж злочинних груп районного рівня). І все ж потрібно визнати, що нині в Україні в проблематиці вчинення вбивств на замовлення домінує принцип: виконавець убивства на замовлення — член місцевого злочинного угруповання.

Отже, якщо до вчинення вбивства на замовлення залучається як кілер член організованого місцевого злочинного угруповання (у великих містах, регіонах), то після вчинення злочину він виїздить на декілька місяців до іншої місцевості. Частина коштів, отриманих за вчинення вбивства на замовлення, надходить до керівників злочинного угруповання, останні, у свою чергу, фінансують членів «диспетчерської». Слід зазначити, що зв'язки між організованими злочинними угрупованнями вищого і нижчого рівнів є досить складними і різноплановими. Злочинні угруповання становлять надзвичайну суспільну небезпеку. Близько 80% із 1000 опитаних співробітників міліції в різних регіонах України підтверджують наявність розподілу території на зони злочинного впливу між групами рекетирів. Понад 85% опитаних вважають, що на місцях спостерігається зрощування керівників місцевої влади, правоохоронних органів з комерційними, банківськими та кримінальними структурами. У 1996 р. в Україні було виявлено 892 організовані злочинні групи.

За ознакою масштабу злочинної діяльності місцеві організовані злочинні групи нижчого рівня становлять 62,9%, тобто значну більшість. Злочинних груп, де у складі три співучасники, зареєстровано 266 (27,9%), груп від чотирьох до десяти осіб — 407 (42,7%).

Початкові слідчі дії в кримінальних справах про вбивства на замовлення

Огляд місця події — убивства на замовлення є невідкладною, першочерговою слідчою дією, яка має свою специфіку. Сукупність характерних особливостей огляду місця замовного вбивства зумовлена двома взаємопов'язаними чинниками. Перший чинник це — відсутність попередніх зв'язків кілера і потерпілого. Другий — огляд надає первинну інформацію про замовний характер убивства. Тому якісний огляд місця події — місця, де був виявлений труп з ознаками насильницької смерті, має справді важливе значення для з'ясування приводів і підстав до порушення криміналь-

продолжение
--PAGE_BREAK--

279

ної справи, обставин, що підлягатимуть доказуванню, висуненню версії про замовний характер убивства.

Наприклад, у результаті вибуху в автомашині було вбито двох членів злочинного угруповання. Якісний огляд місця події дозволив зробити висновок: вибух стався внаслідок необережного поводження з вибуховим пристроєм.

Отже, зміст і особливості огляду місця події — убивства на замовлення визначаються п'ятьма типовими рисами, які в сукупності своїй утворюють криміналістичну формулу: суб'єкт злочину, його засоби і місце вчинення, результат. Щодо суб'єкта злочину — убивства на замовлення, то в ході огляду місця події можна встановити кількість виконавців. Огляд місця події дозволяє визначити вид використаних злочинцями засобів (вибухівка, спеціальна вибухівка, снайперська гвинтівка тощо). Зміст і особливості огляду місця замовленого вбивства визначаються його характером. Найчастіше це: ліфти багатоповерхових будинків, квартири, вулиці, траси, дачні будинки. Наприклад, убивство на замовлення народного депутата В. Гетьмана було вчинено в ліфті його будинку. Зрозуміло, що від характеристики об'єкта огляду залежить утворення слідів злочину. З урахуванням цього слідчому і потрібно діяти при виявленні слідів злочину та інших речових доказів. Щодо місця події як елемента типової криміналістичної формули, то воно має подвійне значення, оскільки стосується також місця перебування потерпілих після того, як відносно них було вчинено злочин.

Результат злочину убивства на замовлення знову ж таки визначається якоюсь мірою оглядом місця події. Потерпілий може бути не вбитий, а поранений і на час огляду місця замаху госпіталізований, або потерпілими (убитими і пораненими) від застосування вибухового пристрою з метою вбивства політичного діяча можуть бути сторонні громадяни. Практика свідчить, що в ході огляду місця події — убивства на замовлення найбільш розповсюдженими є такі сліди, як: зброя, кров, предмети одягу, маскування, транспортні засоби, мікросліди, запах людини, виділення її організму (зокрема, слина на недопалках, волосся тощо).

Місце події — місце вчинення вбивства на замовлення — має систему складових. Це ті сектори, для яких характерні свої види слідів. їх можна класифікувати на п'ять груп (табл. 14).

Є дві ситуації на практиці: транспортний засіб, залишений чи знищений (спалений, втоплений). Якщо замах учинено поруч з будинком роботи потерпілого, потрібно провести огляд квартири, робочого кабінету, офісу.

Особливості допиту в кримінальних справах про вбивство на замовлення визначаються характером цих злочинів, способами і

280

Таблиця 14

Система функціональних складових місця вчинення вбивства на замовлення

Місце

Шляхмісце відходузлочинця Пкількість нападників

Засідки

Реалізацій результатівзамаху А) захарактероммісцявчиненнявбивства (вулиця, квартира)

Знищення транспортного засобу Д) місцезнаходження потерпілих (влікарні, на місціпригоди)

Звідкибулоздійснено постріли, управління вибухом Б) результатомзамаху(убито, поранено, непотерпів, кількість потерпілих)

продолжение
--PAGE_BREAK--

Можезбігатися змісцемведенняпострілів В) Видвикористанихзасобів (пістолет, автомат, вибухівка)

умовами їх вчинення, специфікою встановлення багатьох категорій допитуваних, боязню давати показання.

Свідків у кримінальних справах про вчинення вбивств на замовлення можна класифікувати на такі групи (табл. 15).

Таблиця 15 Класифікація свідків учинення вбивств на замовлення

Підготуваннядо вчиненнязлочину

Замахна вчинення злочину

Відхідзлочинця

Потерпілий

Свідкипідготовки довчиненнязлочину(придбання зброї, пошуккі-лера, спостереженняірекоін-сценіровкамісця замахуіт. п.)

Очевидці замаху

Свідкивідходузлочинців

Близькі, сусідиізнайоміпотерпілого

Охорона, води, колеги пороботі

Медперсонал швидкоїдопомогиілікарень, сусіди попалатій охорона, якщовонавиставлялася

Потерпілими в кримінальних справах про вбивство на замовлення є особи, заплановані до знищення; їх близькі; охорона, водії, співробітники; випадкові особи.

Через боязнь особистої небезпеки небагато очевидців і свідків розповідають про відомі їм обставини.

Слідчий Генеральної прокуратури, що розслідував убивство на замовлення відомого авторитета Д. і членів його сім'ї, заявив: «Я вперше зіштовхнувся з рідкими в моїй практиці випадками, коли на момент закінчення досудового слідства кримінальної справи

281

про вмисне вбивство, вчинене на замовлення, багатьох потерпілих і свідків уже не було в живих, чи вони зникли в невідомому напрямку». Законодавство України передбачає правові, соціально-економічні й фізичні заходи захисту (Закон України про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві від 23 грудня 1993 р.). В Україні поки що не було жодного випадку застосування заходів безпеки, хоч факти погроз і усунення свідків мали місце. До заходів захисту можна віднести фотографування в профіль, зі спини, зміну голосу. Вони є явно недостатніми.

Для підозрюваних і обвинувачених у цих кримінальних справах, якщо вони не затримані з речовим доказом, характерно заперечення всього, що може свідчити про їх причетність до вбивства. Якщо при огляді місця події — місця вчинення вбивства на замовлення — було виявлено і вилучено якийсь предмет, що належить підозрюваному (чи його власність), не потрібно оперувати цією інформацією. І це тому, що підозрюваний може заявити, що він загубив цей предмет чи просто продав його. Суб'єктові криміналістичної діяльності потрібно докласти максимум зусиль для того, щоб установити всі подробиці про цей предмет, а вже потім використати його як доказ вини.

У тому разі, якщо підозрюваний, обвинувачений якийсь факт визнає, його показання необхідно дослівно викласти в протоколі із застосуванням звукозапису, бажано відеозапису, а також вжити комплекс інших процесуальних дій з метою «закріплення» цих зізнань та розширення тим самим доказової бази.

Різновиди слідів, що потрапляють в орбіту досудового слідства при розслідуванні вбивств на замовлення, спричиняють використання всіх видів експертиз: криміналістичних; вибухово-технічних; судово-медичних та ін. Судово-балістична експертиза є однією з найрозповсюдженіших у кримінальних справах про вбивства на замовлення. При проведенні судово-балістичної експертизи дослідженню підлягають зброя, кулі, гільзи, сліди їхнього застосування (пошкодження на об'єктах обстановки місця замаху, транспортних засобів, одягу потерпілих). На вирішення судово-балістичної експертизи ставляться запитання про кількість пострілів, їх черговість, дистанцію і напрямки, під яким кутом здійснювалися постріли, чи проводилися постріли з даної зброї та ін.

Судово-балістична та інші експертизи вимагають від суб'єктів криміналістичної діяльності дотримання напрацьованих правил збирання доказів. Тільки в такому разі можливе отримання чітких відповідей на поставлені слідством запитання. На вирішення вибу-хотехнічних експертиз ставляться такі запитання: чи мав місце вибух вибухового пристрою; конструкція і спосіб його виробництва; якщо фабричний, то де виготовлявся і де використовується, тощо.

282

Початкові слідчі дії в кримінальних справах про вбивства на замовлення є тією базовою основою, яка у формі системної процесуальної діяльності передує розкриттю (викриттю винних) та розслідуванню відповідних злочинів. Хоча затримання та взяття під варту співучасників їх учинення як захід процесуального примусу реалізується обов'язково, але через тривалий проміжок часу — через 5-6 і більше років. Так, на початку квітня 2004 р. у Греції за обвинуваченням у вбивстві президента футбольного клубу «Шахтар» (Донецьк) був затриманий український громадянин С, який входив до складу злочинного угруповання відомого донецького клану К.—Р. Це злочинне угруповання вчинило вбивства народних депутатів Вадима Гетьмана та Євгена Щербаня, а також інші резонансні злочини. 55-літнього С. з 2002 р. розшукував Інтерпол на прохання Генеральної прокуратури України, слідчі якої розслідують злочини, вчинені донецьким угрупованням. У процесі досудового слідства встановлено, що вибух на стадіоні «Шахтар» у Донецьку був здійснений цим злочинним угрупованням. У даний час йдеться про необхідність екстрадиції затриманого в Україну. Як бачимо, матеріали практики підтверджують, що методика розслідування вбивств на замовлення, вчинених злочинними угрупованнями, має свої специфічні особливості, які, насамперед, обумовлені проблемами строків слідства. Тому питання етапів розслідування вбивств на замовлення, учинених організованими злочинними угрупованнями, не узгоджується із загальними, типовими правилами і має свої особливості.

§ 41. Запобігання вбивств на замовлення суб'єктами криміналістичної діяльності

і» Фактори, що спричиняють учинення вбивства на замовлення

Суб'єкти криміналістичної діяльності — це всі державні органи, посадові й приватні особи, які розкривають злочини, проводять їх досудове і судове слідство, тобто ведуть кримінальний процес або залучаються до нього відповідно до чинного кримінально-процесуального законодавства. Суб'єкти криміналістичної діяльності класифікуються на дві основні групи: процесуальні та спеціальні. Процесуальних суб'єктів криміналістичної діяльності ще називають суб'єктами криміналістичної діяльності досудового слідства. Це — органи дізнання, слідчі органи досудового слідства, інші державні органи, посадові й приватні особи, які розкривають і

продолжение

--PAGE_BREAK--Т81

розслідують злочини або залучаються до цього відповідно до чинного кримінально-процесуального законодавства.

Суб'єкти криміналістичної діяльності досудового слідства з'ясовують конкретні причини і умови, що сприяли вчиненню вбивства на замовлення в кожній кримінальній справі. Кримінально-процесуальне законодавство зобов'язує органи дізнання, слідчого, прокурора в конкретних справах, що перебувають в їх провадженні, виявляти причини, які спонукали злочини, а також умови, що їм сприяли, і вимагати від відповідних осіб їх усунення (статті 23, 23-1 КПК України).

Відомо, що закон розмежовує поняття причин і умов конкретного злочину. Тому посадові особи, які застосовують кримінально-процесуальне законодавство, зобов'язані мати чітке уявлення про ці поняття. Усі фактори, що детермінують злочинну поведінку співучасників убивств на замовлення, можна класифікувати на дві групи.

До першої групи факторів віднесені суттєві обставини, що стосуються особи. При вчиненні вбивств на замовлення детермінація злочинної поведінки особи охоплює умисну спільну участь декількох суб'єктів злочину. Його обов'язковими елементами є організатор (замовник) і виконавець (кілер).

Другу групу факторів, які обумовлюють злочинну поведінку співучасників вчинення убивства на замовлення, становлять дії впливу зовнішнього середовища.

У науковій літературі з філософії й психології переважає думка про те, що причинами злочинів необхідно вважати зовнішні несприятливі обставини, а особа винного — це умова розвитку причинового зв'язку. Зрозуміло, що і зовнішні обставини, і ситуація, що складається на момент прийняття рішення тим чи іншим співучасником вчинення вбивства на замовлення, бувають досить впливовими, але відповідне рішення приймає все-таки конкретна особа. Для пізнання причин та умов, що сприяють учиненню вбивства на замовлення, необхідно з'ясувати дві вузлові проблеми причинового зв'язку: психологічне формування особистості, що згодом як співучасник вчинила вбивство на замовлення; учинення вбивства на замовлення в конкретній ситуації.

Криміналістичні заходи попередження вбивств на замовлення

При отриманні та аналізі інформації щодо замовних убивств, які готуються, суб'єкти криміналістичної діяльності зобов'язані в межах своєї компетенції вживати заходів щодо їх попередження. Попередження вбивств на замовлення є багаторівневою діяль-

784

ністю системи державних і громадських заходів, спрямованих на усунення, послаблення чи нейтралізацію відповідних причин і умов. Заходи щодо попередження вбивств на замовлення мають відповідати принципам законності, демократизму, справедливості. Забезпечення суб'єктами криміналістичної діяльності попередження вбивств на замовлення передбачає гарантування правових основ цього складного процесу. Необхідно ухвалити Закон «Про профілактику (попередження) злочинів». Заходи з попередження вбивств на замовлення пропонується класифікувати за такими підставами: 1) за рівнем попереджувальної діяльності; 2) за механізмом попереджувальної діяльності; 3) за обсягом попереджувальної діяльності; 4) за змістом попереджувальних заходів; 5) за суб'єктом виконання попереджувальних заходів.

За рівнем попереджувальної діяльності виділяють дві групи заходів — загальносоціального і спеціального (криміналістичного) характеру.

Важлива роль відводиться індивідуальним заходам. Індивідуальні заходи попередження вбивств на замовлення являють собою конкретизацію загальносоціальних і спеціальних заходів стосовно конкретних осіб. Такі індивідуальні заходи стосуються осіб:

які не вчинили протиправних дій, але в несприятливих умо
вах і під їхнім впливом можуть учинити такі дії;

які ведуть антигромадський спосіб життя, учиняють різні
злочини, правопорушення та характеризуються формуванням мо
тиву і мети на вчинення вбивств на замовлення, підготуванням
конкретного злочину;

які почали вчиняти вбивства на замовлення, але не довели
злочин до кінця;

які вчинили вбивство на замовлення, мають відповідну суди
мість і можуть учинити повторний злочин, тобто рецидив зло
чинів.

Спеціальними суб'єктами криміналістичної діяльності попередження запланованих убивств на замовлення є органи внутрішніх справ і органи безпеки. За механізмом дії заходи щодо попередження вбивств на замовлення можна поділити на два рівні.

До першого рівня заходів відносять ті з них, що застосовуються спеціальними суб'єктами криміналістичної діяльності, у тому числі з використанням оперативно-розшукових заходів. При проведенні таких заходів відповідними суб'єктами можливе використання технічних засобів та організаційно-управлінських знань.

До другого рівня заходів попередження вбивств на замовлення відносять заходи загальносоціального характеру; соціально-економічні, правові, ідеологічні та ін. (табл. 16).

285

Таблиця 16 Дворівнева система заходів попередження вбивств на замовлення

Рівні

Заходипопередження вбивств назамовлення

Характеристика заходів

Попереджувальна діяльність

продолжение
--PAGE_BREAK--

1 рівеньпопереджувальної

ДІЯЛЬНОСТІ

оперативно-розшукові

криміналістична

Спеціальнихіпроцесуальнихсуб'єктів криміналістичної діяльності

технічні

організаційно-управлінські

II рівеньпопереджувальної діяльності

соціально-економічні

загальносоціальна

Спеціально-процесуальнітаіншідержавнійгромадські суб'єкти

правові

ідеологічні

Властивості особи виконавця вбивства на замовлення визначаються за рівнем реалізації замовлення. Тому методика виявлення осіб, які схильні до вчинення вбивств на замовлення, грунтується в основному на ефективному відпрацюванні тих чи інших соціальних груп. Аналіз криміналістичної характеристики вбивств на замовлення дозволяє виділити три категорії виконавців цих злочинів: 1) кілери-овпсії — (о — особи, в — вільні, від п — правил, с — соціуму); 2) кілери-бійці; 3) кіл ери-професіонали.

Кілери-овпсії — це, як правило, особи без постійного місця проживання (вільні від правил соціуму), які зловживають спиртними напоями, наркотичними засобами. До цієї групи належать також повії, бродяги, особи з розладом психіки, особи, що звільнилися з установ виконання покарань та інші, що за своїми індивідуально-психологічними особистостями здатні до вчинення вбивства на замовлення. У системі адміністративно-територіального устрою є державні інституції, які здійснюють відповідний соціальний контроль за вказаними категоріями осіб. Це передбачає, у першу чергу, необхідність реєстрації таких осіб. Слід виявляти тих, хто має підвищену агресію та досить легко піддається впливу інших, проводити профілактичні заходи. Через інформаційні центри необхідно перевіряти, чи не були притягнені зазначені особи до кримінальної або адміністративної відповідальності.

продолжение
--PAGE_BREAK--

Кілери-бійці — це члени злочинних угруповань, індивідуально-психологічні особливості яких зумовлюють можливість вчинення ними вбивств на замовлення. Інформація про індивідуально-психологічні особливості членів злочинного угруповання має бути об'єктом глибокого вивчення. До уваги потрібно брати вік, стать, освіту, спеціальність особи. Визначальними є хвороби У

членів злочинних угруповань, у тому числі залежність від наркотичних засобів, алкоголю. Відповідні дані є в наявності оперативних працівників відділів (управлінь) боротьби з організованою злочинністю.

Кілери-професіонали — це особи, основним видом діяльності яких є вчинення вбивств на замовлення. Відомо, що як кілери-професіонали залучаються колишні військовослужбовці, що пройшли «гарячі точки»: співробітники МВС і СБУ; співробітни-

ки охоронних служб; спортсмени; снайпери (у тому числі жінки), сапери та ін. Облік указаних категорій осіб проводять спеціальні

| підрозділи органів внутрішніх справ і органів безпеки. Спеціальні підрозділи відповідних систем вживають оперативно-розшукові заходи, спрямовані на виявлення осіб, схильних до вчинення вбивств на замовлення.

Запобігання вбивствам на замовлення

неспеціальними і спеціальними суб'єктами

криміналістичної діяльності

Неспеціальними суб'єктами криміналістичної діяльності є представники інституцій правоохоронної системи, які процесуально не уповноважені до розкриття та розслідування злочинів. За правовим станом, близькими до спеціальних суб'єктів криміналістичної , діяльності з проблем запобігання вбивствам на замовлення є дільничні інспектори міліції, працівники патрульно-постової служби, паспортного апарату та інших структур. Так, дільничні інспектори міліції в межах території, що обслуговують, виявляють раніше судимих осіб і ведуть облік тих, хто підлягає профілактичному впливу, засуджених до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. Під постійним наглядом і контролем мають бути: п'яниці, сімейні дебо-шири, педагогічно запущені підлітки, а також особи, що ведуть антигромадський спосіб життя,- повії, гомосексуалісти, агресивні особи, алкоголіки, наркомани. Це стосується й осіб, що звільнилися з установ виконання покарань, особливо тих, хто вчинив рецидив злочинів.

Працівники патрульно-постової служби стежать за порядком у громадських місцях, затримують і доставляють в органи міліції підозрюваних, які не мають документів, що засвідчують їхню особу. Співробітники паспортного апарату ведуть облік осіб, звільнених з місць позбавлення волі, інформують оперативні служби міліції про Цих та інших осіб, з якими доцільно вести профілактичну роботу.

Інформація про вбивства на замовлення, які готуються, може надходити до компетентних правоохоронних органів офіційно й

287

/>анонімно (табл. 17). Офіційна інформація надходить від фізичних та юридичних осіб. Вона також установлюється в ході проведення оперативно-розшукових заходів, провадження досудового слідства в окремих кримінальних справах про злочини та в процесі їх судового розгляду.

Таблиця 17 Типова система отримання даних щодо готування вбивств на замовлення

Надходженняінформаціїпроготуваннявбивстваназамовлення

анонімно

офіційно

письмово

телефоном

іншими методами

відфізичних таюридичнихосіб

уходіоперативно-розшуковихзаходів

упроцесіслідства

досудового

судового

У разі отримання інформації про готування вбивства на замовлення її необхідно всебічно проаналізувати, розглядаючи при цьому окремі властивості відповідних складових частин. Одразу потрібно вжити адекватних оперативно-розшукових заходів щодо перевірки проаналізованої інформації. Така перевірка залежить від джерел надходження інформації, її відповідності об'єктивним обставинам місця, часу, розвитку подій та іншим обставинам. Указані обставини у своїй сукупності можуть обумовлювати залучення спеціальних підрозділів до проведення оперативно-розшукових заходів.

Доказова інформація про готування до вчинення вбивства на замовлення може бути виявлена оперативно-розшуковими заходами, зокрема: хто є імовірним замовником, посередником і виконавцем, тобто співучасниками вбивства на замовлення, що готується, інші дані про характер можливих подій. Швидке, повне і всебічне встановлення оперативно-розшуковими заходами доказової інформації про готування вбивства на замовлення дасть можливість відпрацювати типові версії запобігання злочинам.

Якщо вбивство на замовлення ще не вчинено, то головним напрямом роботи суб'єктів криміналістичної діяльності є встановлення співучасників, які готуються до вчинення цього злочину, ймовірної потерпілої особи та її охорони. З'ясування і правильна оцінка можливих способів убивства на замовлення дає можливість побудувати версію про коло співучасників, до яких належить замовник, посередник (посередники), кілер, про мету і мотиви цього злочину. Як правило, складністю для спеціальних суб'єктів криміналістичної діяльності є широке коло осіб, серед яких потрібно вести пошук співучасників, які готуються до вчинення вбивства на

288

замовлення, а слідів (доказів) щодо них надто мало. Виявлення імовірного кола осіб, стосовно яких може бути побудована версія, що вони готуються до вчинення вбивства на замовлення, передбачає для суб'єктів криміналістичної діяльності такі типові способи їх перевірки. Перш за все: за ознаками способу можливого вбивства відповідно до їх поведінки, нахилів (здібностей). Наступний спосіб перевірки такої версії — це можливість перебування того чи іншого співучасника на місці планованого вбивства на замовлення. Перевірка заінтересованості особи у смерті ймовірного потерпілого також може дати позитивні результати в запобіганні вбивствам на замовлення.

§ 42. Методика розслідування злочинів

проти здоров'я особи в сучасних суспільно-економічних умовах

Криміналістична характеристика злочинів проти здоров'я особи

Нинішня суспільно-економічна епоха в Україні відзначається тим, що має специфічні особливості стихійно-різнопланового виробничого та політичного характеру. По-перше, господарсько-економічні відносини оновленої національної держави занепали майже в усіх її галузях. Це призвело до масового безробіття, фінансового та матеріального зубожіння більшості верств населення, а отже, до стрімкого зростання злочинності. По-друге, чинна конституційна доктрина правової держави усвідомлюється представниками значної частини всіх суспільних класів як безмежна вседозволеність. Відсутність досвіду життєдіяльності нашого суспільства у справжніх демократичних умовах, які дозволяють реально захистити права і свободи кожної людини, сприяє тому, що, на жаль, серед загалу вкоренилося і побутує поняття псевдодемо-кратії.

Сучасні суспільно-економічні умови як негативний стереотип особливо своєрідно зумовлюють мотивацію вчинення злочинів проти здоров'я особи як й інших злочинних діянь. Прямий вплив суспільно-економічних причин і умов на злочини, що посягають на здоров'я особи, безперечно, оригінально самобутньо обумовлює і криміналістичну характеристику цього виду злочинів.

Розслідування злочинів проти здоров'я особи сприяло визначенню їхньої криміналістичної характеристики. Складовими ком-

10 5-12

/>понентами криміналістичної характеристики злочинів проти здоров'я особи є: 1) злочинне діяння, 2) способи підготування, вчинення і приховання злочинного діяння, 3) механізм слідоутво-рення при підготуванні та вчиненні злочинного діяння, 4) дані, що характеризують особу злочинця і потерпілого, 5) системно-закономірне співвідношення вказаних елементів криміналістичної характеристики. Подія злочинного діяння, що посягає на здоров'я особи, є визначальним елементом його криміналістичної характеристики.

До структури злочинного діяння, тобто події злочину, відповідно до кримінально-процесуального законодавства, віднесені: час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину. Ці дані в основному характеризують обстановку вчинення злочинів проти здоров'я особи. До обстановки вчинення цього злочину належать також матеріальні елементи навколишнього середовища та безпосередньо предмет злочинного посягання. Так, кожна група злочинів проти здоров'я особи має свої типові місця їх учинення.

Наприклад, місцями вчинення злочинів проти здоров'я особи, що входять до першої групи, досить часто є: вулиці, сквери, парки, зони відпочинку, місця масового скупчення молоді, а також квартири, будинки, гуртожитки і т. п. Практика підтверджує, що місця вчинення першої групи злочинів проти здоров'я особи вибирається злочинцями в основному з урахуванням тієї обставини, де така особа перебуває. Майже аналогічними є місця, де вчинюються злочини проти здоров'я особи, що утворюють другу та третю групи (табл. 18). Місцем учинення злочинів проти здоров'я особи, що входять до четвертої, п'ятої та сьомої груп, в основному є медичні заклади: лікарні, поліклініки, науково-дослідні інститути, інші місця прийому пацієнтів.

Таблиця 18

Групи та підгрупи злочинів проти здоров'я особи

Група

Підгрупа

СтаттяКК України

Злочинипротиздоров'яособи, щоутворюютьвідповідні групитапідгрупи

злочинів

121

Умиснетяжкетілеснеушкодження

122

Умиснесередньоїтяжкостітілеснеушкодження

126

Побоїймордування

127

Катування

продолжение
--PAGE_BREAK--Д --PAGE_BREAK--Д

140

Неналежневиконанняпрофесійнихобов'язківмедичнимабофармацевтичнимпрацівником

138

Незаконналікувальнадіяльність

VII

141

Порушенняправпацієнта

142

Незаконнепроведеннядослідівнадлюдьми

143

Порушеннявстановленогозакономпорядкутрансплантаціїорганіваботканинлюдини

144

Насильнедонорство

145

Незаконнерозголошеннялікарськоїтаємниці

290

/>Зазначимо, що на подію злочинного діяння проти здоров'я особи безпосередньо впливає стан, в якому перебувають потерпші (алкогольне або наркотичне сп'яніння), неповнолітній чи похилий вік, слабке здоров'я, несподіваний напад, дія злочинців групою тощо. Точне встановлення слідчим часу скоєння злочину проти здоров'я особи дозволяє більш ретельно вести пошук доказів, тобто будь-яких фактичних даних, що дозволять встановити наявність даного суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка його вчинила, та інші обставини. Установлення часу вчинення злочину проти здоров'я особи якоюсь мірою сприяє визначенню кола підозрюваних. Так, злочини проти здоров'я особи, що входять до першої групи, як правило, учиняються у вечірній та нічний час, а злочини, що входять до четвертої, п'ятої та сьомої груп — у денний час, тобто в період робочого дня. Той чи інший злочин проти здоров'я особи може характеризуватися нетиповими даними щодо криміналістичних ознак. Це стосується безпосередньо і місця його вчинення. Щодо предмета посягання злочинів проти особи, то цей елемент криміналістичної характеристики злочинного діяння має багатопланове розуміння. І це не випадково. Адже основним джерелом відомостей про подію злочину проти здоров'я особи є предмет безпосереднього посягання, установлення якого є однією із складових криміналістичної характеристики відповідного злочинного діяння.

Наприклад, 20 серпня 2002 р. близько 16 год. з численними вогнепальними пораненнями тіла була доставлена до міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги громадянка Т, а о 16 год. цього ж дня на 23 км автомагістралі Бориспіль — Київ на території зони відпочинку «Дубки», що в Дарницькому лісництві, було виявлено труп громадянки С. з вогнестрільними пораненнями тулуба. Предметом безпосереднього посягання у даному разі дійсно є людина як біосоціальна система. Здоров'ю однієї потерпілої особи, як бачимо, заподіяно шкоду через спричинення тілесних ушкоджень, а інша потерпіла особа була позбавлена життя.

продолжение
--PAGE_BREAK--

Прийнято вважати, що відсутність будь-яких хворобливих змін у людини та її рівновага з природним і соціальним середовищем є тим станом, який характеризується як здоров'я. Таким чином, предметом безпосереднього посягання при вчиненні злочинів, пов'язаних із заподіянням шкоди людині, є тілесна цілісність будови і внутрішньої структури її тіла. Передбачається, що вказана цілісність обумовлюється науковим поняттям «біосоціальна система». Адже людина наділена фізичними, фізіологічними і психічними функціями, які забезпечують реалізацію її діяльності в природному середовищі та соціумі. Проте фізичні, фізіологічні й психічні функції людини можуть бути повною мірою такими, що є в

292

належному, здоровому стані за умови їхньої природної стабільності. Це означає, що відхилення нормальних природних функцій у людини констатується як втрата здоров'я.

Законодавством України про кримінальну відповідальність передбачено, що заподіяння шкоди людині залежить від ступеня порушення і втрати нею життєво важливих функцій. Так, законодавець поділяє заподіяння шкоди здоров'ю людини на тяжкі, середньої тяжкості й легкі тілесні ушкодження. Як бачимо, ступінь порушення і втрати людиною життєво важливих функцій може проявлятися за різних умов та обставин і призводити до втрати її працездатності.

Наприклад, порушення чи втрата таких життєво важливих функцій людини, як: руху, слуху, зору, дотику може обумовлювати втрату її працездатності. Таке порушення можливе при фізичній дії на тіло людини та її органи. Водночас, заподіяння фізичної шкоди здоров'ю людини — поняття доволі складне. Проте шкода здоров'ю людини може бути також заподіяна і психічним насильством, тобто психічною дією або бездіяльністю. Зокрема: погрозою; залишенням у небезпеці; ненаданням допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані; ненаданням допомоги хворому особою, медичним працівником; неналежним виконанням обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей.

Наступний складовий компонент криміналістичної характеристики злочинів проти здоров'я особи — способи їх підготування, вчинення і приховання. Усю сукупність способів підготування, вчинення і приховання злочинів проти здоров'я особи можна класифікувати за різними чинниками. Однак найбільш науково обґрунтованими з них є ознаки кримінально-правового характеру, зокрема:

за суб'єктом злочину проти здоров'я особи (хто вчинив зло
чин — виконавець, організатор, підбурювач, пособник);

за суб'єктивною стороною (мотив, мета злочину, вчиненого
проти здоров'я особи, форма вини з урахуванням умислу суб'єкта
злочину);

за об'єктом посягання (хто є потерпілим від злочину проти
здоров'я особи і в яких стосунках він перебував з особою, що його
вчинила);

за об'єктивною стороною (яким способом, як, де і коли здо
ров'ю потерпілої особи було заподіяно шкоду, яка тяжкість тілес
них ушкоджень).

Як бачимо, домінуючою класифікаційною ознакою способів підготування, вчинення і приховання злочинів проти здоров'я особи є об'єктивна сторона. Проте кожна група злочинів проти здоров'я особи має свої типові способи їх скоєння і приховання. Способи вчинення даних злочинів залежать від соціальних умов.

/>Так, для кожної національної й соціальної групи є свої переважаючі способи вчинення злочинів проти здоров'я особи. Наприклад, непоодинокі випадки, коли під час сімейних конфліктів, у сільській місцевості, для заподіяння супротивникові тілесних ушкоджень використовують такий спосіб, як удари по тілу потерпілого макогоном. Спосіб вчинення злочину проти здоров'я особи у сукупності з обставинами його вчинення обумовлює процес виникнення слідів.

Отже, ще одним компонентом криміналістичної характеристики злочинів проти здоров'я особи є механізм слідоутворення в широкому розумінні. Механізм слідоутворення при вчиненні кожної з груп злочинів проти здоров'я особи проявляється досить різно-рівнево.

До першої групи таких слідів входять: сліди людини, тварин, знарядь та інструментів, транспортних засобів. Слідоутворення за таких умов характеризується тим, що вказані об'єкти залишають сліди фрагментарно, тобто своїми окремими частинами і діями. Наприклад, особа, заподіюючи потерпілому тілесні ушкодження, може залишити сліди ніг, рук, зубів або сліди кастета на тілі потерпілого чи предметах навколишнього середовища.

До другої групи слідів механізму слідоутворення при вчиненні злочинів проти здоров'я особи входять сліди відображення, що мають спільність за характером змін слідосприймаючого об'єкта. Такі сліди утворюються в процесі контактної взаємодії слідоутво-рюючого і слідосприймаючого об'єктів:

з причин деформації останніх, вони характеризуються як
об'ємні сліди і мають такі основні параметричні дані — довжину,
ширину і глибину, які можуть зазнавати змін. Наприклад, при
огляді місця події — у міському парку, де потерпілій особі були за
подіяні тілесні ушкодження, слідчий виявив чотири об'ємних слі
ди взуття (ніг), які вилучив, використавши гіпсовий матеріал;

коли контактуючі об'єкти за твердістю приблизно однакові,
а утворені поверхневі сліди мають два виміри — довжину і ширину,
наприклад, при огляді місця події — квартири, де потерпілій особі
були заподіяні тілесні ушкодження, слідчий виявив один поверх
невий слід взуття (ноги), який вилучив, використавши слідокопі-
ювальну плівку.

До третьої групи слідів при вчиненні злочинів проти здоров'я особи входять сліди відображення, що об'єднані за зв'язком механічного стану об'єктів. Ця група слідів утворюється завдяки двом таким специфічним особливостям:

1) коли слідоутворюючий об'єкт переміщається паралельно слі-досприймаючій поверхні, утворюючи динамічний слід. Наприклад, при проникненні в житло з метою вчинення розбійного

нападу злочинці використали електродриль, з допомогою якої вони свердлили вхідні двері в місці, де був вмонтований замок. Проникнувши в квартиру, злочинці, з'ясовуючи, де потерпілий зберігає дорогоцінності, заподіяли йому тяжкі тілесні ушкодження, а, відшукавши спеціальний сейф, вчинили його зруд за допомогою електродрилі. Отож, на дверцятах сейфу злочинці залишили сліди свердління, які згодом були використані слідством як вагомий доказ вини, у тому числі у вчиненні злочину проти здоров'я особи;

продолжение
--PAGE_BREAK--

2) коли слідоутворюючий об'єкт перебуває в стані спокою і залишається нерухомим або змінює напрямок свого руху, утворюючи статичні сліди. Як правило, при вчиненні злочинів проти здоров'я особи такими слідами є сліди ніг, що утворені під час ходи, сліди, що виникли від тиснення.

До п'ятої групи слідів, що виникають при скоєнні злочинів проти здоров'я особи, можна виділити сліди, що мають спільні ознаки за відношенням площини змін слідосприймаючої поверхні до слідоутворюючого об'єкта. Відповідно до загальних правил криміналістичної трасології така група слідів має два підвиди. Практика свідчить, що перший підвид може вбирати в себе таку сукупність слідів, як сліди ніг (взуття) на ґрунті або сліди фаланг пальців рук на полірованих поверхнях (локальні сліди). Другий підвид п'ятої групи слідів (периферичні) також трапляється в практиці розслідування злочинів проти здоров'я особи. Але в основному ці сліди є доказами в кримінальних справах, де заподіяння тілесних ушкоджень інкримінується винному за сукупністю вчинених злочинів.

Наприклад, Н. обвинувачувався в заподіянні потерпілому В. умисного тяжкого тілесного ушкодження і в умисному знищенні чужого майна шляхом підпалу, що заподіяло шкоду у великих розмірах, та в скоєнні інших злочинів. Як речові докази слідчий використав обвуглений одяг, що він вилучив при огляді місця події. Окремі фрагменти одягу не були пошкоджені вогнем, і саме на цьому невеличкому шматочку одягу слідчий і виявив абревіатурний відбиток назви підприємства «ХТЗ». У процесі розслідування зазначених злочинів було встановлено, що Н., будучи працівником даного підприємства, приїхав до дачного будинку свого знайомого В., якому заподіяв тяжке тілесне ушкодження. З метою приховання слідів скоєного злочину Н. вчинив підпал дачного будинку, при цьому вкинув у полум'я свій одяг. Під час пожежі з випадкових причин одяг повністю не згорів (на нього впав сейф). Характерологічні дані суб'єкта злочину і потерпілого також є важливим структурним компонентом криміналістичної характеристики злочинів проти здоров'я особи. Це ті негативні типові риси, ознаки, властивості, що притаманні людській індивідуаль-

294

295

/>ності. Та чи інша група і підгрупа злочинів проти здоров'я особи характеризується певними психолого-фізіологічними параметрами, які мають бути властиві саме цим суб'єктам і які віддзеркалюють психічні властивості особи злочинця, вияви його характеру і поведінки. Вони мають природні та набуті в соціумі істотно-притаманні, особливі ознаки. Нами виділені групи чи підгрупи проти здоров'я особи (див. табл. 18).

Кожній з перелічених груп злочинів притаманні свої типові характеристики особи злочинця. Наприклад, як правило, особи, які вчиняють умисні (тяжкі, середньої тяжкості) тілесні ушкодження, побої й мордування, катування, погрози вбивством, умисне легке тілесне ушкодження, тобто злочини, що входять до першої пропонованої групи (див. табл. 18), відрізняються аморальним відхиленням, зарозумілістю, зухвалістю, грубістю, брутальністю, нахабством, безсоромною поведінкою в побуті, пристрастю до алкоголю, наркотичних засобів.

Притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинення умисного тяжкого чи умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження передбачено законодавцем з 14-річного віку. Однак суб'єктом умисного тяжкого тілесного ушкодження може бути як приватна, так і службова особа. Але заподіяння умисних тяжких тілесних ушкоджень внаслідок перевищення влади або службових повноважень необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів. За вчинення таких злочинів, як побої й мордування, катування, погрози вбивства, умисне легке тілесне ушкодження, відповідає особа, якій виповнилося 16 років.

Особи, які скоюють умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне в стані сильного душевного хвилювання (фізіологічного афекту), перебувають у такому психічному стані, за якого надто посилюються емоції. Такі особи здатні до особливого психічного сприйняття зневажливих висловлювань, кривди, негарних вчинків, відзначаються посиленим почуттям душевного болю, гіркоти, прикрості і можуть у критичній ситуації заступитися за інших, не допустити знущання з будь-кого. Водночас, особи, що вчиняють умисне тяжке тілесне ушкодження в стані сильного душевного хвилювання, можуть мати пристрасть до алкоголю чи наркотичних засобів, інші вади (нервове збудження, роздратування, гніву).

Типовими мотивами вчинення злочину проти здоров'я особи є хуліганські спонукання, користь, ворожнеча. Злочини проти здоров'я особи вчиняються також і на замовлення (помста, конкуренція, заздрість, ревність).

296

Приводи, підстави і порядок

порушення кримінальної справи про злочин

проти здоров'я особи

Найпоширенішими приводами для порушення кримінальної справи про заподіяння шкоди здоров'ю особи є заяви потерпілих, їхніх родичів і знайомих, а також повідомлення свідків-очевидців, медичних установ, що надають допомогу тим, хто її потребує. Рідше приводами для порушення кримінальних справ про дані злочини є повідомлення, надруковані в пресі, повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, де працюють потерпілі, повідомлення страхових організацій, до яких звернулися І потерпілі для отримання страхових винагород. Утім, наведений перелік приводів, порушення кримінальної справи про злочини проти здоров'я особи не є вичерпним. Як джерела, з яких кримінально-процесуальна форма дозволяє одержувати відомості про вчинені або підготовлювані злочини проти здоров'я особи, інколи використовуються й інші початкові дані: наприклад, заяви або повідомлення громадськості, окремих громадян, явка з повинною, затримання підозрюваної особи на місці вчинення злочинного діяння або з речовим доказом (вогнепальною, холодною зброєю, іншими предметами), безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак даного злочину. Але процесуальна ґрунтовність сукупності перелічених джерел усе ж обмежена, і будь-яких винятків вона не має, оскільки закон цього не (допускає. Проте, цілком імовірні процесуальні й криміналістичні І різновиди повідомлень про вчинення злочину проти здоров'я осо-' би як окремі, нижчі одиниці в системі законодавчої класифікації зазначених загальних підстав. Наприклад, різновидом повідомлень, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 94 КПК України, є затримання підозрюваної особи «по гарячих» слідах. Кримінальні справи про: умисне легке тілесне ушкодження; умисне заподіяння удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень, порушуються не інак-ше, як за скаргою потерпілого, якому і належить в такому разі пра-і во підтримувати обвинувачення. Дізнання і досудове слідство в | цих справах не проводяться. Якщо потерпілий примириться з об-винуваченим, підсудним, зазначені справи підлягають закриттю.

Підставою до порушення кримінальної справи про злочин проти здоров'я особи є достатні дані, які вказують на наявність відповідних ознак. Така процесуальна достатність має бути належною мірою обґрунтованою і переконливою та задовольняти вимоги чинного законодавства. Межі процесуальної достатності для пору-

продолжение
--PAGE_BREAK--

947

/>шення кримінальної справи про злочин проти здоров'я особи вважаються дотриманими за наявності фактичних даних, які є доказом наявності конкретних винних діянь (дії або бездіяльності).

При цьому процесуальна достатність повинна відповідати двом основним формам. Перша форма має суто кримінально-правовий зміст. Діяння винних не повинні бути малозначними, тобто такими, що не становлять суспільної небезпеки — не заподіяли і не могли заподіяти істотної шкоди фізичній особі, суспільству, державі. Друга форма процесуальної достатності порушення кримінальної справи про злочин проти здоров'я особи має виключно доказову сутність. Установлені дані про наявність винного діяння (дії або бездіяльності) не обов'язково мають повно і всебічно відображати відповідну інформацію чи викривати певну особу в його скоєнні, як обставини, що згодом будуть підлягати доказуванню в кримінальній справі.

Суб'єкт криміналістичної діяльності, який порушує кримінальну справу про злочин проти здоров'я особи, має бути переконаним у тому, що в матеріалах дослідчої перевірки є наявність ознак цього злочину. Якщо ж такі ознаки відсутні або їхня достовірність викликає вагання, невпевненість у наявних доказах, порушення кримінальної справи неможливе. Думка слідчого як здогад, що ґрунтується на ймовірності, можливості події злочину проти здоров'я особи, не може слугувати підставою для порушення кримінальної справи.

Типовими мотивами вчинення злочинів проти здоров'я особи є хуліганські спонукання, помста, користь, ворожнеча, опір, ревнощі, конкуренція, заздрість. Спонукальні причини дій і вчинків злочинця при скоєнні злочинів проти здоров'я особи є важливим компонентом у структурі його злочинної діяльності. Мотиви вчинення зазначених злочинних діянь фактично пояснюють сутність психічної природи особи злочинця. Основою мотиву злочинної діяльності особи є її різноманітні потреби. Будь-яка необхідність особи злочинця може бути задоволена тільки завдяки способу вчинення злочинного діяння. Попередньо способи вчинення даної групи злочинів виникають після того, як особа усвідомить необхідність таких потреб.

Наприклад, М. з метою отримання незаконної грошової винагороди від майбутнього виробника медичних препаратів Л. проводив клінічні випробування лікарських засобів без письмової згоди пацієнта Р., і ці дії спричинили тяжкі наслідки для потерпілого Р. Однак зміст потреб злочинця, який вчиняє злочинні діяння проти здоров'я особи, за формою матеріалізації може реалізуватися в поняттях, переживаннях, інтересах, моральних ідеалах, почуттях, думках, уявленнях тощо. Проте злочинні дії співучасників або кож-

ного з них зокрема при вчиненні будь-якого із злочинів, що входить до загальної групи — злочини проти здоров'я особи, у переважній більшості випадків є системою мотивів, яка має сукупність конкретних форм злочинних дій.

Наприклад, К., якому стала відома лікарська таємниця у зв'язку з виконанням професійних обов'язків, умисно розголосив її з таких причин: по-перше, щоб помститися лікареві-конкурентові П., оскільки ворожнеча між ними була тривалою в часі; по-друге, заздрість, також як мотиви, спонукали заінтересовану в цьому особу К. до злочинних дій.

Злочинні дії проти здоров'я особи як конкретний мотив з позицій злочинця характеризуються досить специфічно. Вони можуть бути: доказом «позитивних» якостей своєї правоти, відповіддю-по-каранням на заподіяне зло, відплатою за вчинену кривду, засобом прибутку (матеріальної винагороди) та морального задоволення. Здійснення мотивів учинення злочинів проти здоров'я особи можливе також через такий спосіб дії, як замовлення.

Порядок (мавикзія) порушення кримінальних справ про злочини проти здоров'я особи обумовлена слідчими ситуаціями, що виникають після одержання інформації про ознаки цих злочинів. У теорії й на практиці розглядають багатоплановий характер слідчих ситуацій. Багато що залежить від того, до якої групи злочинів буде віднесено вчинене злочинне діяння. І це тому, що кожна група злочинів має початкові та подальші типові слідчі ситуації, що суттєво впливають на тактику порушення кримінальної справи. Слідчий повинен зібрати відомості про подію злочину, отримати консультацію спеціаліста — судового медика і оцінити початкові ситуації. У ході проведення дослідчої перевірки суб'єкт криміналістичної діяльності звертається з листом до судового медика або лікаря. Отримані від них результати в подальшому будуть використані при проведенні судово-медичної експертизи.

Якщо на тілі особи є явні ознаки заподіяння шкоди її здоров'ю, а також за наявності інших необхідних доказів та законних на те підстав, може бути порушена кримінальна справа за ознаками відповідної гіпотези статті Кримінального кодексу України. Наприклад, слідчий порушив кримінальну справу за фактом умисного заподіяння Ю. тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні К. і М. заходів, необхідних для його затримання як злочинця, тобто за |ст. 124 КК України.

Якщо ж ознаки заподіяння шкоди здоров'ю особи не є очевид-_ ними, у такому разі виникає необхідність у проведенні судово-ме-|. дичної чи іншої експертизи. Але оскільки експертиза являє собою слідчу дію, тобто може проводитися тільки після порушення кримінальної справи про злочин, то на практиці попередньо прово-

299

/>диться медичний огляд особи, у тому числі в бюро судово-медичної експертизи. І якщо підозри щодо заподіяння шкоди здоров'ю особи (наприклад, тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень) підтверджуються, порушується кримінальна справа і призначається відповідна експертиза.

Судово-медична експертиза в основному проводиться на підставі наявних матеріалів медичного характеру і фактично якоюсь мірою дублює попереднє судово-медичне дослідження, яке може мати форму процесуального судово-медичного освідування в разі, коли кримінальна справа вже порушена. Проте, якщо це і так, то судово-медичне освідування не може замінити судово-медичну експертизу. З цих причин доцільно було б у кримінально-процесуальному законодавстві передбачити проведення судово-медичної та інших експертиз на стадії дослідчої перевірки за фактами злочинних діянь, учинених проти здоров'я особи.

Оцінюючи подальші ситуації, слідчий повинен зібрати будь-які відомості про те, що злочинним діянням заподіяна шкода здоров'ю особи. Для цього суб'єкт криміналістичної діяльності здійснює дослідчу перевірку, сутність якої полягає в організаційно-оперативній діяльності. Така попередня перевірка проводиться в основному органами дізнання. При заподіянні особі тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень слідчий надсилає запити до: 1) медичних установ, куди зверталася потерпіла особа для надання їй допомоги; 2) органів міліції (ймовірно підозрювана особа затримана); 3) ізоляторів тимчасового тримання; 4) організації щодо набору робочої сили, у тому числі й за кордон; 5) військових комісаріатів; 6) родичів і близьких знайомих потерпілого. Далі суб'єкт криміналістичної діяльності оцінює зібрані відомості як докази і вирішує, чи одержаних даних достатньо для твердження, що є всі законні підстави порушити кримінальну справу про злочин проти здоров'я особи та розпочати досудове слідство. У тому разі, якщо зібрані дослідчою перевіркою відомості недостатні для формування висновку про вчинене злочинне діяння, слідчий продовжує таку перевірку для остаточного вирішення питання по суті, але часові межі такої перевірки не повинні перевищувати десять днів.

продолжение
--PAGE_BREAK--

Організаційно-тактичні можливості дослідчої перевірки суб'єкта криміналістичної діяльності обмежені. Трапляється, що доцільно порушити кримінальну справу «про злочин проти здоров'я конкретної особи», а в ході її розслідування всіма можливими слідчими діями та оперативно-розшуковими заходами встановити наявність складу злочину в діяннях певних осіб. Але відповідна кримінальна справа має бути порушена з урахуванням передбачених кримінально-процесуальним законом вимог та гарантій законності. Проте кримінальні справи про злочини проти

300

здоров'я особи можуть бути порушені щодо конкретної особи, якщо в її діях вбачаються ознаки злочину — незаконна лікувальна діяльність, порушення прав пацієнта, незаконне проведення дослідів над людьми, насильне донорство та ін.

Буває, що кримінальна справа про злочин проти здоров'я особи формується в процесі досудового слідства іншої кримінальної справи, наприклад, зайняття забороненими видами господарської діяльності (ст. 203 КК України). А втім, на час виділення кримінальної справи про злочин проти здоров'я особи в самостійне провадження в ній слідчий вже проводив певні слідчі дії. За такої ситуації на основі виділених матеріалів суб'єкт криміналістичної діяльності повинен винести постанову про порушення кримінальної справи щодо певної особи або за фактом вчинення відповідного злочину.

Чинні процесуальні засоби дослідчої перевірки заяв і повідомлень про злочини проти здоров'я особи включають одну з таких важливих слідчих дій, як огляд місця події. Вони також можуть бути засобами отримання різнорідних відомостей про подію злочину та інші обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі. Необхідно зазначити, що чинне кримінально-процесуаль-че законодавство (статті 190, 191 КПК України) передбачає можливість (у порядку винятку) проведення огляду місця події до порушення кримінальної справи.

Для кожної з груп злочинів проти здоров'я особи характерні свої особливості огляду. Як правило, предметом такого огляду є місцевість, приміщення, де потерпілій особі були заподіяні тілесні ушкодження, приміщення медичних закладів, різні предмети — вогнепальна і холодна зброя, медична аппаратура, одяг, взуття, документи, у тому числі медичного характеру. Методика розслідування окремих злочинів і груп злочинів проти здоров'я особи відзначається тим, що слідчому огляду з об'єктивних причин передує обшук і виїмка. Так, лікареві міської лікарні Р. у зв'язку з виконанням професійних обов'язків стало відомо про психічну хворобу В., який перебував на державній службі. Р. умисно розголосив інформацію про психічну хворобу В. як лікарську таємницю. Розповсюдження вказаної інформації спричинило тяжкі наслідки. Частину медичних документів, які засвідчували, що Р. надавав медичну допомогу В., було знищено. За таких обставин слідчий провів обшук і вилучив необхідні документи, а згодом оглянув їх і визнав

речовими доказами.

Невчасне проведення огляду місця події (місцевості, приміщення), а також документів може призвести до того, що в кримінальній справі про злочини проти здоров'я особи будуть втрачені важливі докази. Кримінально-процесуальне законодавство перед-

301

бачає, що метою огляду місця події є виявлення слідів злочину та інших речових джерел доказової інформації, з'ясування обстановки події злочину й обставин, що мають значення для розслідуваної кримінальної справи. Законодавець фактично констатує в ст. 190 КПК України той результат, на здобуття якого має бути спрямована діяльність слідчого. Мета слідчого як суб'єкта криміналістичної діяльності в ході огляду місця події (місцевості, приміщення), предметів, документів при розслідуванні злочинів проти здоров'я особи, таким чином, є тим бажаним наслідком, який гарантовано забезпечує виконання завдань кримінального судочинства. Закономірно послідовна модель слідчого огляду обумовлена загальною кримінальцо-процесуальною формою, яка і забезпечує в повному обсязі реалізацію процесу пізнання.

Специфічність злочинних діянь, що утворюють кожну з груп такого виду, як злочини проти здоров'я особи, передбачає і особливо характерні пізнавальні функції оглядів. Є загальновизнаним, що пізнавальні функції огляду місця події можуть проявлятися в логічному, емпіричному, спеціально-консультаційному, науково-практичному напрямах. Зазначені функції слідчого огляду при розслідуванні злочинів проти здоров'я особи можуть бути виконані за умови використання в повному обсязі необхідних методів — як способі пізнання у відповідному процесі. Залучаючи спеціалістів до участі в огляді при розслідуванні злочинів проти здоров'я особи, слідчий збагачує свої прикладні, утилітарні перспективи щодо виявлення, фіксації й вилучення доказів. У даному разі наявність умов як обставин, сприятливих для виконання завдань кримінального судочинства, є суттєво стабільною. Кримінально-процесуальне законодавство не обмежує тих слідчих дій, для участі в провадженні яких може бути залучений спеціаліст.

Використання слідчим спеціальних знань спеціаліста при провадженні огляду в ході дослідчої перевірки є першим етапом складного процесу пізнання. З урахуванням отриманих даних слідчий системно аналізує й оцінює зібрані докази за своїм внутрішнім переконанням. Сила таких доказів у межах об'єктивного витворює у свідомості слідчого взірцевий зразок часу, місця, способу та інших обставин вчиненого злочину. Але в протоколі огляду зазначених висновків слідчий не фіксує. Якщо він і висуває певні версії при огляді як свої обґрунтовані припущення про наявність обставши і розвиток розслідуваної події, що призвела до вчинення злочину, то фіксує їх у письмових планах, а згодом вживає процесуальні заходи для їх перевірки.

Наприклад, вивчаючи з участю спеціаліста медичні документи про проведення медико-біологічних дослідів над К., слідчий висунув версію:; указаний експеримент не має суспільно корисної мети

302

та наукової обґрунтованості, а також переваги можливого успіху над ризиком спричинення тяжких наслідків для здоров'я К., що створювало реальну небезпеку для його здоров'я. Оцінивши в комплексі зібрані докази, слідчий порушив кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ст. 142 КК України, розкрив та розслідував його.

Отже, швидке і повне розкриття та розслідування злочинів проти здоров'я особи багато в чому залежить від своєчасного і якісного проведення огляду. Ознаки процесуально-криміналістичної цінності огляду визначаються за їх придатністю для використання в доказуванні виокремлених законодавством обставин, у першу чергу: події злочину, винності обвинуваченого в його вчиненні. Внутрішня визначеність теоретичного і практичного змісту об'єкта і предмета огляду, характерних для злочинів проти здоров'я особи, яка становить їхню специфіку та відрізняє від усіх інших, може бути належно сформована за умови участі у відповідному процесі компетентних спеціалістів. І це справді так. Адже теорія і практика свідчать, що сутність злочинного діяння проти здоров'я особи, де його суб'єктом є медичні працівники, що пов'язано з виконанням професійних чи службових обов'язків, може бути повною мірою встановлена лише з участю спеціаліста.

продолжение
--PAGE_BREAK--

Участь спеціаліста при проведенні огляду як слідчої дії в кримінальній справі про злочин проти здоров'я особи, де їх суб'єкт — медичний працівник, фактично є першою, початковою процесуальною стадією розвитку ходу його розкриття, тобто встановлення події злочину і винних осіб. А повним і остаточним розкриття злочину проти здоров'я особи потрібно вважати не те, коли досудове його розслідування закінчено та обвинувальний висновок затверджено прокурором, а те, коли вирок щодо винної особи набере законної сили. Однак установлення події злочину проти здоров'я особи і винних осіб має бути максимально наближеним до моменту його вчинення. Тільки за такого принципу в демократичній правовій державі можуть бути виконані завдання кримінального

судочинства.

Отже, при проведенні огляду в процесі розслідування кримінальних справ про злочини проти здоров'я особи без участі спеціаліста слідчому інколи дуже непросто змоделювати уявну теоретичну конструкцію події відповідного злочинного діяння. Це є доволі важливим навіть на початковому етапі розслідування, тому що, коли є подія будь-якого злочину проти здоров'я особи, то є і склад цього злочину і — навпаки. Спеціальні знання і навички спеціаліста, який бере участь у проведенні огляду при розслідуванні кримінальної справи про злочини проти здоров'я особи, можуть сприяти тому, що слідчий прийме рішення вжити додаткових опе-

303

/>/>ративно-процесуальних заходів, спрямованих на виявлення слідів злочину інших доказів та обставин, що підлягають доказуванню. Важливе значення при проведенні огляду в процесі розслідування кримінальних справ про злочини проти здоров'я особи має застосування різних видів науково-технічних засобів. Використання науково-технічних засобів має відповідати таким принципам: об'єктивної необхідності, доцільності, черговості, досвіду, належного процесуального оформлення. Зрозуміло, що застосування того чи іншого виду науково-технічних засобів при проведенні огляду залежить, насамперед, від конкретного предмета пізнання. А предметом пізнання при проведенні огляду в процесі розслідування кримінальних справ про злочини проти здоров'я особи можуть бути:

тілесні ушкодження на потерпілому (у разі проведення осві-
дування);

будь-які відомості про здоров'я особи, що зафіксовані в до
кументах медичного характеру;

інші сліди злочинів та речових доказів;

з'ясування сукупності умов, за яких сталася подія злочину;

з'ясування сукупності інших умов, які існують у певному міс
ці, але не в обставинах, за яких сталася подія злочину;

місцевість і приміщення.

До науково-технічних засобів при проведенні огляду а процесі розслідування кримінальних справ про злочини проти здоров'я особи віднесено:

1)науково-технічні засоби слідчо-оперативної техніки:

а)засоби для огляду різних об'єктів;

б)засоби для відшукання, фіксації й вилучення слідів та інших
об'єктів;

в)засоби фотографування, кіно-, відеозапису, фіксації звукової
інформації;

2)засоби науково-дослідної техніки:

а) засоби виявлення та аналізу різних об'єктів.

Так, у процесі огляду місцевості бажано застосовувати панорамне, а також вузлове і детальне фотографування. При огляді ж приміщень, предметів, документів в основному доцільно використовувати вузлове і детальне фотографування. Недостатність часу, порівняно з необхідним для якісного проведення огляду, є тією умовою, яка призводить до неточностей в користуванні засобами науково-дослідної техніки, до неправильних дій слідчого, спеціалістів, експертів. Такі криміналістичні помилки є ненавмисним відхиленням суб'єкта криміналістичної діяльності від техніки, а інколи — тактики і навіть методики розслідування даних злочинів. Але ж це ставить під загрозу розв'язання завдань кримінального судочинства чи призводить до порушення або невиконання їх.

304

Криміналістичні помилки трапляються рідко в практиці, зокрема, при проведенні огляду місця події в кримінальних справах про злочини, що утворюють першу групу такого виду, як злочини проти здоров'я особи. І це тому, що на місце події в разі, наприклад, заподіяння потерпілому тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, виїздить регулярно діюча слідчо-оперативна група. Слідчий розподіляє, спрямовує та координує серед учасників групи процесуальну діяльність, а також контролює її. Він, зокрема, особисто проводить пошук, виявлення, фіксацію і вилучення слідів злочину. Під час проведення огляду слідчий також досліджує речові докази і оцінює їх. Проте в подальшому відповідні кримінальні справи до свого провадження можуть приймати інші слідчі, а тому в питаннях оцінки доказів виникають з цих причин суперечності.

Потрібно зазначити також, що при огляді місця події слідчий запам'ятовує частину відомостей про обстановку злочину. Накопичені й збережені в пам'яті слідчого відомості про обстановку злочину, як пізнавальну інформацію, сприяють його розслідуванню. Слідчий час від часу відтворює у своїй пам'яті пізнавальну інформацію, аналізує її, і це, безперечно, впливає на рішення, які він приймає. У слідчого, який місце події не оглядав, а відповідну кримінальну справу розслідує, у зв'язку з цим виникають проблеми. При цьому позитивне значення мають схеми, плани, фототаблиці, відеокасети, що повинні обов'язково додаватися до протоколу огляду.

Однотипного порядку (мавикзії) огляду місця події при розслідуванні такого виду злочинів, як злочини проти здоров'я особи, не існує з цілком об'єктивних причин. Проте використання криміналістичних знань при проведенні слідчого огляду в процесі розслідування окремих груп таких злочинів має типові варіанти.

Кримінальна справа про злочин проти здоров'я особи може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак цього злочину.

Початковий та подальші етапи досудового

продолжение
--PAGE_BREAK--

слідства в кримінальних справах про злочини

проти здоров 'я особи

Початковий етап розслідування злочину проти здоров'я особи — це перший часовий період процесу досудового слідства кримінальної справи про дане злочинне діяння, що становить єдину систему слідчих, оперативно-розшукових, організаційно-планових та інших дій відповідно до типових слідчих ситуацій, об'єднаних завданнями кримінального судочинства, який поступово зміниться наступним, другим етапом. Часові періоди як етапи розслідування

305

злочину проти здоров'я особи мають повністю узгоджуватися з вимогами чинної кримінально-процесуальної форми, яка передбачає строки досудового слідства та строки тримання під вартою. Як зазначалося, однією з невідкладних слідчих дій на початковому етапі розслідування злочинів проти здоров'я особи є проведення огляду.

Для отримання повного обсягу відомостей про цей злочин на вказаному етапі доцільно проводити освідування, допити свідків, потерпілого, підозрюваного, призначення експертиз, обшуки, виїмки. З урахуванням слідчої ситуації як сукупності обставин, що підлягають доказуванню, загострення суперечностей між учасниками і суб'єктами криміналістичної діяльності на початковому етапі можливе проведення й інших слідчих дій.

Освідування, за його процесуально-правовим значенням, характеризується ознаками, які притаманні огляду місця події. Це означає, що освідування і огляд якоюсь мірою є процесуально-спорідненими поняттями. Однак на відміну від огляду місця події як єдиної процесуальної форми в контексті суб'єкта-виконавця чинне кримінально-процесуальне законодавство в цьому ж розумінні передбачає проведення освідування двох видів. Перший вид освідування має чітко окреслену процесуальну форму, його призначає і проводить слідчий. Другий вид освідування характеризується побіжними, формальними процесуальними ознаками, тобто його проводить судово-медичний експерт або лікар як фахівець, але призначає відповідною постановою слідчий.

Чинне кримінально-процесуальне законодавство (ч. 2 ст. 127 КПК України) передбачає, що поняті до участі в проведенні освідування залучаються в разі, якщо слідчий визнає це за необхідне. У процесі розслідування злочинів проти здоров'я особи до освідування учасників криміналістичної діяльності доцільно все ж таки залучати понятих, які згодом, з цілком закономірних причин, визнаються свідками у відповідній кримінальній справі. А це тому, що в подальшому обсяг доказових фактів є явно недостатнім для доведення вини певних осіб у вчинених ними злочинних діяннях. Медична документація знищується заінтересованими в цьому особами або взагалі не ведеться.

При розслідуванні кримінальних справ про злочини проти здоров'я особи освідуванню підлягає тіло живої людини — обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого, свідка з метою виявлення або засвідчення на ньому слідів злочину, а також особливих прикмет. Так, слідами злочину на тілі потерпілої особи в разі заподіяння їй умисного тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження можуть бути: синці, садна, подряпини, рани, сліди укусів. Втім, рани у потерпілої особи можуть бути у вигляді пошкодження тканин тіла або внутрішніх органів, тобто — невидимі рани.

306

Прикметами, які законодавець називає особливими, у суб'єктів криміналістичної діяльності можуть бути: візерунки, малюнки тощо на їхньому тілі, що наносяться наколюванням і втиранням під шкіру барвників (татуювання); сліди на шкірі від зарубцьованої рани (рубці, згоїни); невеличкі тверді нарости на шкірі (бородавки); довгасті заглиблення на шкірі обличчя, тілі людини (зморшки); сліди колишніх хвороб (шрамики, ямки на шкірі після віспи); відсутність якої-небудь частини тіла або втрата здатності керувати нею тощо. Як бачимо, законодавець недаремно фактично класифікував проведення освідування на два види. При розслідуванні злочинів проти здоров'я особи освідування також має двояке значення, воно є характерним для двох основних категорій учасників криміналістичної діяльності — підозрюваних та потерпілих.

Так, по-перше, освідування сприяє встановленню осіб, які вчинили відповідні злочинні діяння, тобто сприяє розкриттю злочинів (викриттю винних).

А по-друге, освідування потерпілих дає можливість зафіксувати в протоколах слідчих і судових дій, актах судово-медичних експертів та довідках лікарів відомості про заподіяння шкоди здоров'ю потерпілих і є одним з доказів доведення вини обвинувачених.

Та чи інша група злочинів проти здоров'я особи відзначається своїми особливостями щодо типовості проведення освідування підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого і свідка. Освідування підозрюваних і обвинувачених, на відміну від потерпілого та свідка, може проводитися також у примусовому порядку. Це означає, що освідування і потерпілого і свідка проводиться за їх згодою, але при розслідуванні злочинів проти здоров'я особи трапляються і відхилення від загального, звичайного правила. Так, якщо підозрюваний або обвинувачений, захищаючись від висунутих щодо нього потерпілою особою звинувачень, заявляє клопотання про проведення освідування такого потерпілого, а останній з цим не погоджується, він може бути освідуваний примусово. У даному разі у правовідносини слідчий — потерпілий вносяться елементи: 1) натиску з боку слідчого, силування, неволення; 2) обов'язку, повинності з боку потерпілого. Правовий механізм примусу при розслідуванні злочинів проти здоров'я особи є аналогічним і щодо свідка, який також у разі необхідності за процесуальним рішенням слідчого може бути підданий примусовому освідуванню. Потреба в проведенні примусового освідування свідка виникає, коли є доцільним перевірити правдивість показань підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого шляхом виявлення на тілі такого свідка слідів злочину та інших речових доказів — крові, паливно-мастильних матеріалів, інших плям, у тому числі фарби, хімічних природних речовин.

307

Законодавець передбачає особливий порядок освідування осіб іншої статі. Так, якщо є необхідність при освідуванні повністю оголити таку особу, слідчий і поняті іншої статі не мають права бути при цьому присутні. За таких умов проведення освідування необхідно доручити слідчому (дізнавачу) та понятим тієї ж статі чи лікареві або судово-медичному експертові.

Для розслідування злочинів проти здоров'я особи — доведення вини підозрюваних в їх вчиненні — важливо правильно скласти протокол освідування, який є одним з видів процесуальних джерел доказів. Протокол освідування має бути складений і оформлений в порядку, передбаченому чинним кримінально-процесуальним законодавством, і підтверджувати обставини та факти, що мають значення для вирішення кримінальної справи про відповідний злочин. У протоколі освідування фіксується послідовність виявлення та результати засвідчення наявності у підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого та свідка особливих прикмет, а також слідів злочину. У протоколі освідування фіксуються також зауваження, що надходять з приводу проведення відповідної слідчої дії від її учасників. Протокол освідування підписують усі суб'єкти й учасники криміналістичної діяльності, які брали участь у цій слідчій дії.

продолжение
--PAGE_BREAK--

Другий вид освідування (судово-медичне) при розслідуванні злочинів проти здоров'я особи є ширшим за суттю предмета пізнання, а для його виконання необхідні спеціальні знання в галузі медицини. Так, судово-медичне освідування в більшості випадків проводиться, щоб виявити і засвідчити наявність на тілі підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого і свідка слідів злочину — пошкодження тканин тіла чи внутрішніх органів (невидимі рани), а також садна, подряпини, синці тощо. Для предмета судово-медичного освідування при розслідуванні злочинів проти здоров'я особи важливим є також виявлення і засвідчення певного стану особи — вагітності, хвороби, інвалідності, алкогольного або наркотичного сп'яніння тощо. Судово-медичне освідування також може бути проведено, якщо суб'єкт криміналістичної діяльності не має права сам освідувати особу з тих причин, що вона іншої статі. Судово-медичне освідування проводиться експертом або лікарем за письмовим дорученням суб'єкта криміналістичної діяльності. Тактичні прийоми допиту свідків при розслідуванні кримінальних справ про злочини проти здоров'я особи вибираються з урахуванням слідчої ситуації, психолого-фізіологічних параметрів свідка і тих відомостей, якими володіє відповідна особа. Важливі відомості про обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі про злочин проти здоров'я особи, можуть бути отримані від очевидців злочину. Це означає, що в процесі допиту свідків-оче-

308

видців слідчому необхідно до подробиць з'ясовувати всі відомі їм обставини і події, що є цінними для слідства.

Так, якщо потерпілій особі були заподіяні умисні середньої тяжкості тілесні ушкодження, слідчому при допиті свідка-очевид-ця потрібно з'ясувати, скільки осіб брало участь у вчиненні цього злочину, чи відомі вони; якщо невідомі, то які ознаки зовнішності та одягу злочинців свідки запам'ятали; чи були злочинці озброєні й якщо так, то чим саме; як злочинці називали один одного; чи розмовляли з потерпілим і як до нього зверталися (називали по імені, прізвищу чи якось інакше).

Слідчий також має з'ясувати, які предмети злочинці відібрали у потерпілої особи і куди саме зникли. Бажано, щоб свідок-очеви-дець власноручно написав свої показання в присутності слідчого, а також зобразив на схемі все те, про що той розповів. У процесі допиту доцільно застосувати звукозапис або відеозапис. Є дві об'єктивні причини, які спонукають слідчого до вичерпного врахування всіх подробиць про будь-які фактичні дані, що можуть бути доказами. По-перше, тільки за таких умов може бути реально використаний принцип вільної оцінки доказів — внутрішнє переконання суб'єкта криміналістичної діяльності за умови, що жодні докази не мають наперед встановленої доказової сили. По-друге, з часом з різних причин свідок-очевидець може відмовитися від своїх показань. Тому деталізація свідчень очевидців у межах розумного ніколи не буде зайвою. Більше того, не зайве провести з участю свідка-очевидця відтворення обстановки і обставин події з метою перевірки й уточнення результатів його допиту. Це дасть змогу слідчому з'ясувати також, чи змінилися на місці події обставини, а якщо так, то ким і з якою метою.

У процесі розслідування злочинів проти здоров'я потерпілої особи як свідків часто допитуються її родичі, сусіди, друзі, знайомі, колеги по роботі. Водночас, для кожної групи та підгрупи злочинів проти здоров'я особи характерні свої види соціальних прошарків, представники яких є свідками. Наприклад, свідками при розслідуванні кримінальних справ про насильницьке донорство, як правило, є її родичі, колеги по роботі, медичні працівники. Такі особи засвідчують протиправне вилучення крові у потерпілих шляхом застосування обману або насильства. Слідчому слід мати на увазі, що серед допитуваних свідків можуть бути і співучасники злочину проти здоров'я особи, у тому числі виконавці, організатори, підбурювачі та пособники.

Допит потерпілого при розслідуванні кримінальної справи про злочин проти здоров'я особи також має свої особливості. Для кожної групи злочинів проти здоров'я особи такі особливості є специфічними. І це тому, що конкретний злочин, який входить до тієї чи

309

іншої групи як акт поведінки винної особи, по-різному заподіює шкоду здоров'ю потерпілого. Наприклад, потерпілою особою від незаконного проведення аборту може бути тільки жінка, а відповідний злочин вважається закінченим з моменту настання наслідків у вигляді переривання вагітності. Тоді як потерпілою особою від злочину — зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншою невиліковною інфекційною хворобою — може бути і чоловік, і жінка. У процесі розслідування злочинів проти здоров'я особи інколи доцільно дати можливість потерпілому особисто написати свої показання. Однак допит потерпілого, як і свідка, має бути детальним та змістовним. Слідчий допитує потерпілу особу про обставини, які підлягають встановленню в кримінальній справі про відповідний злочин, у тому числі про відомості, що характеризують підозрюваного або обвинуваченого. Важливо також з'ясувати питання взаємовідносин потерпілої особи з підозрюваним чи обвинуваченим.

У процесі допиту потерпілого необхідно з'ясувати: 1) коли вчинено злочин; 2) що є місцем вчинення злочину; 3) хто вчинив злочин; 4) які детальні обставини вчинення злочину, і чому потерпілим від нього є саме ця особа; 5) як саме потерпіла особа познайомилася зі злочинцем; 6) кому розповідала потерпіла особа про подію злочину (час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення); 7) хто саме рекомендував потерпілому звернутися за медичною допомогою до особи, яка притягається до кримінальної відповідальності.

Слідчий має ретельно перевірити показання потерпілої особи й оцінити їх у поєднанні з усіма обставинами, що встановлені в розслідуваній кримінальній справі про злочин проти здоров'я особи. Показання потерпілої особи не повинні бути суперечливими, оскільки обвинувачення на таких доказах не може бути обгрунтованим і законним. При розслідуванні злочинів проти здоров'я особи потерпілий може неохоче давати показання або взагалі відмовитися від їх давання. Основна мета такої поведінки потерпілого полягає в тому, щоб докласти максимум зусиль, аби особу, яка притягається за вчинене злочинне діяння до кримінальної відповідальності, уневиннити.

У процесі розслідування кримінальних справ про злочини проти здоров'я особи використовуються науково-практичні можливості різногалузевих знань. І це тому, що кримінально-процесуальне законодавство (ст. 75 КПК України) передбачає можливість призначити експертизу в тому разі, коли для вирішення конкретних питань при провадженні в справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання. А порядок призначення експертизи вбирає в себе низку організаційних та процесуальних дій. Перш за все слідчий має визначитися, які експертизи вія призначить і які

продолжение
--PAGE_BREAK--

310

питання поставить експертам. Важливою є проблема наявності матеріалів, які потрібно буде передати експертам, та вибору експертної установи чи конкретного експерта. В окремих випадках, відповідно до вимог чинного кримінально-процесуального законодавства, призначення експертизи при розслідуванні злочинів проти здоров'я особи є обов'язковим:

для встановлення тяжкості й характеру тілесних ушкоджень;

для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого,
якщо це має значення для вирішення питання про його кримі
нальну відповідальність і якщо про це немає відповідних докумен
тів і неможливо їх одержати;

для визначення психічного стану підозрюваного або обвину
ваченого за наявності в справі даних, які викликають сумнів щодо
його осудності. Отже, судово-медична експертиза при розсліду
ванні злочинів проти здоров'я особи призначається неодмінно.
Визначення питань, що ставляться на вирішення судово-медичної
експертизи, в основному залежить від предмета, способу злочин
ного посягання, методів маскування злочинного результату, а та
кож інколи від слідчої ситуації. Таким чином, для кожної групи та
підгрупи злочинів проти здоров'я особи є коло типових питань.
Так, при призначенні судово-медичної експертизи в процесі роз
слідування умисного тяжкого тілесного ушкодження перед екс
пертом ставляться такі запитання:

які ушкодження є на тілі потерпілої особи, їх характер, розта
шування і походження;

яка послідовність нанесення тілесних ушкоджень;

чи вказують ушкодження на тілі особи на самооборону чи бо
ротьбу і якщо так, то які саме;

одноразово чи неодноразово були заподіяні тілесні ушко
дження;

яким знаряддям були заподіяні тілесні ушкодження;

6)чи не перебувала потерпіла особа в момент заподіяння їй
тілесних ушкоджень у безпорадному стані, і чи могла вона чинити

опір винному.

При розслідуванні, наприклад, злочину, що входить до п'ятої групи — незаконне проведення аборту, перед експертом ставляться такі запитання:

1)чи немає у потерпілої ознак вагітності, і якщо є, то який

строк її;

2)чи мала потерпіла в недавньому минулому штучне перери
вання вагітності;

3)яким способом потерпілій було штучно перервано вагітність;
4) який строк штучного переривання вагітності у потерпілої.

На початковому та подальших етапах розслідування злочинів

311

проти здоров'я особи призначаються різні експертизи — криміналістичні (в основному трасологічні); матеріалознавчі (дослідження мікрооб'єктів); експертизи холодної зброї, експертизи матеріалів, речовин (експертиза наркотичних речовин, експертиза фарб і лаків, експертиза волокна); судово-біологічні експертизи; судові експертизи індивідуальної каліграфії; психіатричні, психологічні експертизи, а також інші експертизи.

Допит підозрюваного при розслідуванні злочинів проти здоров'я особи є однією з перших слідчих дій. У разі затримання підозрюваного чи взяття під варту необхідно негайно його допитати, але не пізніше 24 год. після виконання відповідних процесуальних дій. До першого допиту підозрюваного йому необхідно роз'яснити його право мати захисника і скласти про це протокол. У процесі допиту слідчий має деталізовано з'ясувати стосунки підозрюваного та потерпілої особи і обставини події, що розслідується.

Якщо допитуваний підозрюваний висунув приватну версію або алібі, відповідні заяви необхідно до подробиць зафіксувати в протоколі допиту та піддати ретельній перевірці. І це навіть у тому випадку, коли підозрюваний себе винним не визнає. Одночасно слідчому доцільно при допиті підозрюваного у вчиненні злочину проти здоров'я особи використовувати тактичні прийоми, які він має обирати з урахуванням конкретної слідчої ситуації. Бажано застосовувати психічний, психолого-криміналістичний вплив, допит з пред'явленням емоціогенного подразника. Слідчий у процесі допиту має ставити перед підозрюваним уточнюючі запитання.

На початковому етапі досудового слідства кримінальної справи про злочин проти здоров'я особи багато що залежить від організаційно-планових, управлінських та споріднених їм дій, які, як і процесуальні дії, мають бути своєчасними і раціональними. Так, вчасне, кваліфіковане виявлення, вивчення слідів злочину та інших речових доказів, з'ясування обстановки злочину, тобто безпосередньо після його вчинення, суттєво впливає на швидке, повне розкриття і розслідування. Наприклад, на вказане в Дарницькому лісництві місце події негайно прибули компетентні працівники прокуратури та чергова слідчо-оперативна група. Тут було виявлено і вилучено три стріляні гільзи калібру 5,6 мм та кулю. Прокурором Дарницького району за даним фактом було порушено кримінальну справу та створено слідчу групу. Після встановлення осіб потерпілих оперативні працівники міліції зібрали відомості про їхню комерційну діяльність, а також інформацію стосовно найближчих родичів, партнерів та можливих конкурентів з проблем бізнесу. З метою своєчасного отримання максимального обсягу ві-

312

домостей щодо потерпілих оперативні працівники вже через декілька годин після того, як було вчинено злочин, організували опитування працівників підприємства, де працювала С. на посаді голови правління, а Т— головним бухгалтером. За показаннями потерпілої Т, а також свідків було складено композиційний портрет підозрюваного, який вчинив вказані злочини. Було також встановлено, що протягом липня — серпня 2002 р. підозрюваний декілька разів зустрічався з потерпілою С, погрожував їй начебто наявним у нього компрометуючим матеріалом та вимагав у неї спочатку 1000 грн, а потім 1000 дол. США.

Після аналізу встановлених відомостей було відразу розпочато заходи щодо встановлення особи, яка шантажувала потерпілу С. Використовуючи можливості отримання інформації (деталізованих роздруків телефонних дзвінків), з банку магнітних носіїв операторів мобільного зв'язку ІІМС, Соісіеп іеіесот, Шеіісот, ОСС, Київстар представникові мобільного зв'язку Київстар були направлені запити щодо надання відомостей про вхідні та вихідні дзвінки з мобільного телефону, яким користувалася С. Крім того, про вчинений злочин неодноразово інформувалося населення через засоби масової інформації м. Києва та Київської області.

продолжение
--PAGE_BREAK--

У даній кримінальній справі слідчий прокуратури висунув декілька версій, відпрацювання яких проводилося паралельно. Отримавши роздруковані відомості про вхідні та вихідні телефонні номери на мобільний телефон абонента С, слідчий встановив, що один із вхідних дзвінків був здійснений з приймального пункту хімчистки, що в м. Ірпінь Київської області. Указане підприємство конкурувало з виробничою структурою, де працювала С. У процесі оперативного відпрацювання приймального пункту хімчистки у м. Ірпінь стало можливим установити особу охоронця цього підприємства К., який за ознаками своєї зовнішності був схожий на особу, зображену на композиційному портреті. К. також мав доступ до телефону, з якого було здійснено дзвінок на мобільний телефон потерпшої С. Вивченням особи К. слідчий встановив, що той є пенсіонером МВС і останні роки служби перебував на посаді командира роти швидкого реагування «Беркут» ГУ МВС України в Київській області. З 1982 по 1983 рр. К. проходив дійсну військову службу в спецпідрозділах, в Афганістані. Це свідчило про те, що підозрюваний мав навички користування вогнепальною зброєю. Указану особу слідчий затримав, обґрунтовано запідозривши її у вчиненні зазначених злочинів. Згодом К. визнав свою вину у вчиненому і пояснив, що свої злочинні діяння він учинив з метою заволодіння грошовими коштами потерпілої. Допитувана потерпіла Т. заявила, що може впізнати особу підозрюваного, який вчинив щодо неї злочинні дії, оскільки вона пам'ятає його відмін-

313

/>/>ні ознаки. Після цього підозрюваного було пред'явлено для впізнання потерпілій Т. У ході проведення цієї слідчої дії потерпіла впізнала злочинця за його окремими ознаками.

Під час допиту віч-на-віч з підозрюваним потерпіла підтвердила свої показання, що вплинуло на психіку К., і він визнав свою причетність до скоєних злочинів. Наступного дня з метою перевірки і уточнення результатів допиту підозрюваного К. прокурор-криміналіст виїхав на місце і в присутності понятих та з участю спеціаліста, а також самого підозрюваного відтворив обстановку й умови, в яких той вчинив злочини, тобто обстановку й умови, в яких згадані події могли відбутися в дійсності. Відтворення обстановки і обставин події фіксувалося із застосуванням відеозапису. У проведенні слідчої дії брав участь захисник підозрюваного, у присутності якого підзахисний К. деталізовано розповів про всі подробиці вчинених злочинів. Його показання збіглися з показаннями потерпілої Т. і свідків. За вчинене К. було обґрунтовано і законно притягнено до кримінальної відповідальності.1

Для наступного етапу розслідування кожної із семи груп злочинів проти здоров'я особи властиві свої типові слідчі дії. Водночас, практика підтверджує, що є і загальновидові, єдині слідчі дії для всіх семи груп злочинів. Так, спільними типовими, загальними видовими слідчими діями при розслідуванні злочинів проти здоров'я особи є: допити підозрюваних і обвинувачених, допити віч-на-віч, призначення додаткових, повторних судово-медичних та інших судових експертиз, у тому числі комплексних, пред'явлення для впізнання, обшуки, виїмки, відтворення обстановки і обставин події.

§ 43. Методика розслідування зґвалтувань

Криміналістична характеристика

Зґвалтувань. Обставини, що їх необхідно

встановити

Зґвалтування — учинення статевого акту природним способом між особами різної статі всупереч бажанню або поза бажанням однієї з них через застосування фізичного насильства, погрози раптово-швидкого застосування такого насильства чи з викорис-

1/>Лист від 10.01.2003 р. № 06/1-95 щодо можливостей використання сучасних технологій операторів мобільного зв'язку під час розкриття умисного вбивства (Генеральна прокуратура України).— 2003 р.

314

танням безпорадного стану потерпілої особи. Закінченим злочином зґвалтування вважається з моменту початку статевого акту. Кримінальна відповідальність за вчинення зґвалтування як тяжкого злочину передбачена ст. 152 КК України.

До системи типових ознак криміналістичної характеристики зґвалтування, що мають значення для розслідування цього злочину, насамперед віднесені відповідні методики, прийоми і засоби, що сприяють пізнанню предмета злочинного посягання. Потерпілим (предметом) злочинного посягання зґвалтування є статева недоторканність конкретної особи жіночої або чоловічої статі, якій заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. При визнанні потерпілою від зґвалтування особою до уваги не береться її попередня поведінка, у тому числі й аморальна, а також факт перебування в незареєстрованому або юридичному шлюбі чи шлюбі за контрактом з особою, яка вчинила це злочинне діяння.

Наступним елементом криміналістичної характеристики зґвалтування є спосіб учинення цього злочинного діяння як обумовлений суб'єктивними й об'єктивними факторами комплекс дій щодо його готування, учинення і приховання. Готування до зґвалтування як одна зі стадій його вчинення є попередньою злочинною діяльністю, що являє собою умисне створення умов для подальшого здійснення цього злочину. Готуванням до зґвалтування відповідно до ст. 14 КК України є: підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення цього злочину. Готуючись до зґвалтування потерпілої особи, злочинець може застосовувати різні способи її вибору та вистежування.

При зґвалтуванні потерпілої особи фізичне насильство щодо неї може проявлятися в різних формах, у тому числі: від утримання силою до позбавлення життя. Злочинець може подолати опір потерпілої особи, погрожуючи вбивством, або використовуючи її безпорадний стан. Доведення потерпілої особи до безпорадного стану виконується з допомогою алкоголю, наркотичних та інших засобів, у тому числі різних видів снотворного, психотропних речовин.

продолжение
--PAGE_BREAK--

Статистичні дані свідчать, що фізичне насильство при зґвалтуваннях потерпілих осіб застосовується злочинцями в 70% від загальної кількості зґвалтувань. Крім фізичного насильства, при зґвалтуванні щодо потерпілої особи може бути застосовано також психічне насильство. Так, погрози застосування фізичного насильства до потерпілої особи як засіб подолання її опору і є видом психічного насильства. У правовому значенні погроза застосування фізичного насильства характеризується як дійсно насправді існуюча, навіть без свідомої участі злочинця в цьому психічному процесі. Тобто, відпо-

315

/>відний психічний процес у злочинця триває незалежно від прийнятого ним рішення — задуманого чи його реалізації. При зґвалтуванні мають місце такі основні види психічного насильства:

викликати у потерпілої особи почуття занепокоєння, триво
ги, страху через залякування рухами, жестами, спрямуванням зору,
демонстрацією холодної або вогнепальної зброї, інших предметів,
у тому числі тих, які використовуються як зброя;

використати раптово-швидке фізичне насильство до потер
пілої особи або до її родичів;

використати обставини як сукупність факторів, за яких від
бувається подія злочину (зґвалтування) — місцевість, що є нелюд
ною та малолюдною; члени злочинної групи обступили потерпілу
особу; нічна пора тощо;

цілеспрямований вплив на волю і почуття потерпілої особи
через гіпноз.

Вважається, що гіпноз — це метод медичної маніпуляції. Однак практика знає окремі випадки, коли гіпнотичний вплив використовувався заінтересованими в цьому особами як насильство щодо потерпілої від зґвалтування особи. Статистичні дані свідчать, що психічне насильство при зґвалтуваннях потерпілих осіб застосовується злочинцями в 20% від загальної кількості зґвалтувань. Способи вчинення даних злочинних діянь за ознаками їх форми, тобто механізму здійснення, потрібно класифікувати за такими видами:

зґвалтування потерпілої особи як незнайомої;

зґвалтування потерпілої особи, учинене після нетривалого
спілкування з нею;

зґвалтування потерпілої особи у зв'язку зі спільним прове
денням вільного часу;

зґвалтування потерпілої особи, з якою злочинець перебував у
родинних стосунках, у тому числі малолітньої й неповнолітньої;

зґвалтування потерпілої особи — знайомих, сусідів, спільни
ків за місцем праці або навчання.

Значна кількість групових зґвалтувань учиняється неповнолітніми, які вживають алкоголь, наркотичні засоби.

Приховання злочинного діяння — зґвалтування є однією з форм діяльності злочинця. Приховання зґвалтування спрямовано на усунення або утруднення можливості виявлення цього злочину чи злочинця. Інколи з метою приховати факт зґвалтування злочинець учиняє умисне вбивство потерпілої особи. Приховання зґвалтування як злочину може становити систему взаємозв'язаних дій, заінтересованих у цьому осіб, у тому числі всіх видів співучасників, з урахуванням стадій його вчинення.

Обставини, за яких учиняються зґвалтування (час, місце) також є елементами криміналістичної характеристики даного злочину.

Місцями зґвалтування найчастіше є: паркові зони, відкрита місцевість, поля, квартири потерпілої особи або злочинця, під'їзди будинків, дахи, підвали, різні сховища, будівлі, інші приміщення тощо. Інколи місця вчинення зґвалтувань у певних осіб є аналогічними або повторюються. Це зумовлюється психічним комплексом злочинця. Найтиповіший час учинення зґвалтувань — денна, вечірня та нічна пора. Типовість часу вчинення зґвалтування залежить від особи злочинця, вибраного нею місця та її стосунків з потерпілою особою. Так, частина зґвалтувань, місцем учинення яких є ліси, лісопарки, поля, учиняються в денний період доби, у теплий період року (весна, літо, початок осені).

Ще одним елементом криміналістичної характеристики зґвалтування є особа злочинця. Дані щодо особи злочинця в кримінальних справах про зґвалтування становлять широке коло соціально-системної ієрархії: національна, соціальна група; вік; освіта; професія; фізіологічні, соціально-психологічні, індивідуально-психологічні особливості. Досить часто зґвалтування вчиняють особи у віці від 16 до 30 років. Особи, вік яких понад 30 років, учиняють зґвалтування в 12% від загальної їх кількості. Переважна більшість осіб, що вчинили зґвалтування, раніше притягалися до адміністративної або кримінальної відповідальності, зловживали алкоголем, уживали наркотичні засоби. Частина осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності за вчинення зґвалтувань,— з відхиленнями у психіці. їм притаманна психопатія — паталогічна форма психічної діяльності, що характеризується дисгармонією в емоційно-вольовій проблематиці та у сфері потягів. Такі особи — збудливі психопати — є дратівливими і характеризуються безпідставними нападами гніву. Частина ґвалтівників — олігофрени, відзначаються недорозвиненістю складних форм психічної діяльності. Однак деякі ґвалтівники, утому числі «серійні», за місцем роботи і за місцем проживання, а також у сім'ї, характеризуються задовільно, але все ж ведуть безладне статеве життя.

Відповідно до кримінально-процесуального законодавства, в процесі розслідування кримінальної справи про зґвалтування необхідно встановити:

чи мали місце статеві зносини із застосуванням фізичного

продолжение
--PAGE_BREAK--насильства, погрози його застосування або з використанням без
порадного стану потерпшої особи чи замах на зґвалтування;

хто є потерпілою особою від злочинного діяння — зґвалту
вання;

що є місцем учинення злочинного діяння — зґвалтування;

в який період часу було вчинено злочинне діяння — зґвалту
вання;

317

/>хто конкретно вчинив злочинне діяння — зґвалтування — і як
він характеризується;

якщо злочинне діяння — зґвалтування вчинено групою осіб,
то яка участь кожного з них як співучасника;

чи мало місце при зґвалтуванні фізичне, психічне насильство
щодо потерпілої особи чи використання її безпорадного стану;

чи потерпіла особа чинила опір ґвалтівникові, і якщо так, то
який саме;

які наслідки для потерпілої особи спричинило зґвалтування;

10)які причини й умови сприяли вчиненню зґвалтування.

За тих чи інших слідчих ситуацій при розслідуванні кримінальної справи про зґвалтування коло обставин, що підлягають доказуванню, може розширюватися за обсягом, складом та змістом. Усе залежить від типової слідчої ситуації при досудовому розслідуванні зґвалтування, а саме: розкрито відповідний злочин чи ні.

Тактика початкових слідчих дій

Огляд місця події — зґвалтування потерпілої особи — є невідкладною, початковою слідчою дією, що може бути проведена до порушення кримінальної справи. Порядок огляду місця зґвалтування потерпілої особи як місця події багато в чому визначається відомостями про особу злочинця. І це з тих причин, що саме ґвалтівник — свідомо чи несвідомо — вибирає місце вчинюваного ним злочинного діяння. Якщо є така можливість, варто запросити для участі в огляді місця події потерпілу особу. Однак буває, що потерпіла особа не знає місця її зґвалтування, але пояснює, що зазначений злочин щодо неї вчинила група осіб. Якщо хтось із членів такої групи встановлений і дає згоду показати місце вчиненого злочину, то огляд місця події доцільно провести з його участю. При огляді місця події слідчий виявляє перебування там потерпілої особи і підозрюваного за: слідами-відображеннями, слідами-предметами і слідами-речовинами. Це, зокрема, можуть бути сліди боротьби між потерпілою особою і підозрюваним — сліди пальців рук; порушення обстановки (меблів, предметів побуту, оздоби, якими прикрашено і обставлено житло, приміщення); речі або їх частини, що належали потерпілій особі чи підозрюваному; сліди крові, сперми, слини, поту, інших виділень організму. Для участі в огляді місця події — зґвалтування потерпілої особи — потрібно також залучати спеціалістів — судових медиків, криміналістів. Особливу увагу суб'єкти криміналістичної діяльності мають зосередити на тій площині (меблі для лежання, ліжка тощо), де безпосередньо мало місце зґвалтування. Там, зокрема, можуть бути виявлені сліди злочину, у тому числі сліди-предмети.

318

Наприклад, потерпіла В. заявила слідчому прокуратури району, що її зґвалтував водій автомашини К. Водій К. заперечував своє знайомство з В. і пояснював, що бачить її вперше. Згодом В. уточнила, що під час насильницького статевого акту вона втратила одну свою сережку. При огляді салону автомобіля, що належав К., там дійсно було виявлено і вилучено сережку. З часом проведеними слідчими діями було встановлено, що вилучена сережка належала В. Указаний предмет мав суттєве значення для розкриття відповідного злочину.

При огляді місця зґвалтування потерпілої особи необхідно приділяти увагу тому, щоб знайти мікросліди — маловидимі та візуально невидимі матеріального характеру утворення, які можна виявити, вилучити і використати для розкриття і розслідування цього злочину, застосовуючи технічні засоби та спеціальні експертні методи дослідження. Це можуть бути, наприклад, частинки одягу потерпілої особи та підозрюваного.

На початку допиту потерпіла особа попереджається слідчим, що за свідомо неправдиве показання під час провадження досудового слідства передбачено кримінальну відповідальність відповідно до ст. 384 КК України. Прийняття слідчим тактичних рішень щодо проведення тієї чи іншої слідчої дії, у тому числі допиту потерпілої особи, на початковому етапі досудового слідства кримінальної справи про зґвалтування залежить від його обґрунтованого припущення про наявність обставин і розвиток розслідуваної події, що призвела до вчинення злочину, дій конкретних осіб і наявність у цих діях складу злочину, передбаченого ст. 152 КК України.

Отже, проведення тих чи інших слідчих дій при розслідуванні зґвалтувань залежить від слідчих ситуацій та висунутих на їхній основі версій. Найтиповішими в даному разі є такі версії:

зґвалтування заявника як потерпілої особи мало місце за
обставин, на які він указує;

мали місце добровільні статеві зносини заявника з іншою
особою, але з тих чи інших причин заявник інтерпретує їх як
зґвалтування;

статевих зносин у заявника з указаною ним особою не було,
але заявник зробив свідомо неправдиве повідомлення про те, що
його було зґвалтовано;

статеві зносини у заявника з указаною ним особою були ра
ніше, добровільно, але нині заявник зробив свідомо неправдиве
повідомлення про те, що його було зґвалтовано;

продолжение
--PAGE_BREAK--

заявник був зґвалтований невідомою йому особою, але свідо
мо неправдиво повідомляє про те, що його зґвалтувала конкретна
особа.

Бажано до допиту здійснити судово-медичне освідування

319

/>потерпілої особи та призначити і провести судово-медичну експертизу. Відповідна експертиза призначається майже одночасно із порушенням кримінальної справи за фактом зґвалтування особи. Досить часто при перевірці заяви або повідомлення про зґвалтування певної особи слідчий відповідним листом інформує судово-медичного експерта про певні події й просить обстежити потерпілу особу. При цьому слідчий перед експертом ставить запитання, які є майже аналогічні запитанням, котрі окреслюють предмет майбутньої судово-медичної експертизи. Так, призначаючи судово-медичну експертизу потерпілої особи (жінки), слідчий ставить перед собою мету з'ясувати:

які тілесні ушкодження є в потерпілої, їхній характер і дав
ність, а також розташування, тяжкість;

якщо на тілі потерпілої є тілесні ушкодження, то чи характер
ні вони для зґвалтування;

чи порушена дівоча плівка в потерпілої, яка давність пору
шення;

чи могла бути порушена дівоча плівка потерпілої без статевих
зносин;

чи мала потерпіла не так давно статеві зносини і якщо мала,
то коли саме;

чи немає в піхві потерпілої або на її тілі сперми, а якщо є, то
яка її група;

чи незаражена потерпіла венеричною хворобою і якщо так,
то яка давність зараження;

якщо потерпіла особа є неповнолітня або малолітня, то чи
досягла вона статевої зрілості.

Допит потерпілих є однією з перших слідчих дій при розслідуванні зґвалтувань. Допитувана потерпіла особа може перебувати в різних психічних станах, що відбивають її порівняно тривалі душевні переживання у зв'язку з учиненим щодо неї злочином. Наприклад, потерпіла від зґвалтування особа перебуває в психічному стані душевної орієнтованості, в основі якого лежать негативні емоції. Такий емоційний тонус потерпілої від зґвалтування особи може утримуватися протягом певного часу.

Крім того, допит потерпілої особи зачіпає тематику її особистого життя: інтереси, інтимні обставини, здоров'я, спрямованість на певні об'єкти чи діяльність. Тому при допиті потерпілої від зґвалтування особи слідчий має особливо дотримуватися правил пристойності, виявляти уважність, люб'язність, чемність, вихованість, підтримувати її морально. Головне для слідчого під час допиту потерпілої від зґвалтування особи — не допускати «часових періодів тривалої тиші». Це особливо пригнічує потерпілу особу. Отже, поведінка слідчого має бути активною, відзначатися незви-

чайною енергією, старанністю, турботою і навіть видимим батьківським співчуттям. Допит має відзначатися також глибокою деталізацією. Проте потерпілій особі потрібно пояснити, що показання про відомі їй обставини будуть зберігатися в таємниці, а кримінальна справа розглядатиметься в закритому судовому засі-| данні. Під час допиту потерпілої особи необхідно встановити такі відомості:

де і коли вчинено зґвалтування та хто скоїв цей злочин;

якщо потерпіла особа раніше була знайома з ґвалтівником, то
де і коли познайомилася з ним і які стосунки підтримувала;

у разі, коли заява про зґвалтування була зроблена через де
який час після зазначеної події, потрібно з'ясувати причини такої
поведінки потерпілої особи;

чи мав місце статевий акт;

якщо зґвалтування вчинено групою осіб, то який вид спів
участі кожного з них;

які конкретні, деталізовані дії чинив ґвалтівник (співучасни
ки) і що говорив;

чи потерпіла особа чинила опір ґвалтівникові і якщо так, то
який саме;

які тілесні ушкодження отримала потерпіла особа від ґвалтів
ника і які заподіяла йому;

кому розповідала потерпіла особа про те, що трапилося з нею;

хто ще володіє будь-якими відомостями, що можуть мати
значення для розслідуваної кримінальної справи;

чи мала потерпіла особа до зґвалтування статеві зносини і
якщо так, то коли востаннє;

які наслідки для потерпілої особи спричинило зґвалтування;

13)чому потерпіла особа виявилася в місці, де була зґвалтована.
Необхідно також вилучити й оглянути одяг потерпілої особи,

звернувши при цьому увагу на його можливі пошкодження. Огляд одягу потерпілої особи доцільно проводити із застосуванням засобів криміналістичної техніки, що дозволить виявити сліди крові, слини, сперми, інших виділень організму ґвалтівника. На одязі потерпілої особи також може бути вилучено волосся злочинця, мікрочастинки його одягу, землі та інших матеріальних предметів з місця події. До речі, з цією метою вилучається та оглядається і одяг підозрюваного. У подальшому, використовуючи одяг потерпілої особи і підозрюваного як предмет дослідження, у тому числі експертного, потрібно призначити також такі типові експертизи: судово-медичну експертизу речових доказів; матеріалознавчу експертизу; геноідентифікаційну експертизу, а також трасологічні й зброєзнавчі експертизи.

Якщо при розслідуванні кримінальної справи про зґвалтування

П 5-12

призначається судово-медична експертиза речових доказів, то для її вирішення закономірними є такі питання:

чи є на досліджуваних предметах сліди крові, слини, сперми,
яка їхня група і тип;

які інші особливості має кров, що виявлена на досліджуваних
предметах або на тілі потерпілої особи, її одязі;

як давно утворилися сліди крові на досліджуваних пред
метах;

чи може належати підозрюваному кров, сперма, слина, що
продолжение

--PAGE_BREAK--виявлені на досліджуваних предметах або на тілі потерпілої особи;

чи належить волосся, виявлене на певному предметі або на
тілі потерпілої особи, людині;

якщо волосся, що виявлено на певному предметі або на тілі
потерпілої особи, належить людині, то воно вирвано чи випало;

волосся, що виявлено на певному предметі або на тілі потер
пілої особи, належить чоловікові чи жінці;

чи подібне волосся, що виявлено на певному предметі або на
тілі потерпілої особи, її одязі, до волосся підозрюваної особи?

Обсяг досліджень матеріалознавчої експертизи при розслідуванні кримінальних справ про зґвалтування надто об'ємний. Усе залежить від того, які саме сліди-предмети, сліди-речовини були виявлені. Так, об'єктом матеріалознавчої експертизи при розслідуванні зґвалтувань можуть бути: наркотичні засоби; харчові продукти; тютюн; полімерні, паливно-мастильні матеріали; волокна; волокнисті матеріали. Досить часто перелічені об'єкти виявляють у формі помітних та візуально невидимих мікрослідів. Механізм утворення таких мікрослідів обумовлений тим, що мікрочастинки за умов учинення злочинного діяння відокремилися від цілого. Наприклад, окремі волокна одягу ґвалтівника залишилися на одязі потерпілої особи при його контакті з нею. Або: на місцевості, де була зґвалтована потерпіла особа, виявлено сліди тютюну, наркотичних засобів, а також паливно-мастильних матеріалів від автомобіля. Експерти використовують при проведенні матеріалознавчих експертиз біологічні, фізичні, хімічні та інші методи дослідження.

Останнім часом при розслідуванні кримінальних справ про зґвалтування набувають поширення геноідентифікаційні експертизи, основним завданням яких є ідентифікувати конкретну особу на основі генетичної інформації, що є в біологічних частинках — шматочках шкіри, а також у рідинах — слині, крові, поту. Наприклад, потерпіла особа — жінка чинила активний опір ґвалтівникові й відразу ж після вчиненого щодо неї злочину повідомила про це правоохоронним органам. Опитуючи заявницю Р., слідчий прокуратури району виявив під нігтями потерпілої особи залишки шкіри ґвалтівника, які вилучив. Через годину підозрювану особу

затримали. У затриманої підозрюваної особи, у встановленому законом порядку, були відібрані зразки шкіри для порівняльного дослідження. Пізніше виявилося, що шкіри, вилученої під нігтями пальців рук потерпілої Р. як біологічного матеріалу, було достатньо і за кількістю, і за якістю для проведення геноідентифікаційної експертизи. Так, особа ґвалтівника була ідентифікована. З часом Ю. визнав себе винним у зґвалтуванні Р.

Особистий обшук підозрюваного у вчиненні зґвалтування потерпілої особи дозволяє виявити:

холодну, вогнепальну зброю, інші предмети, які використо
вувалися для застосування фізичного, психічного насильства;

медичні препарати, наркотичні засоби;

предмети, що викривають сексуальну орієнтацію підозрюваного;

предмети, що належать потерпілій особі;

предмети, що не належать затриманому (можливо, він заво
лодів ними при вчиненні інших злочинів).

Важливо вилучити при особистому обшуку затриманого підозрюваного всі наявні при ньому предмети — ключі, ручки, гребінці, клаптики паперу з можливими записами, записні книжки тощо. Належність кожного вилученого в підозрюваної особи предмета підлягає ретельній перевірці, у тому числі й малопомітних предметів. Підлягає вилученню також особистий одяг підозрюваної особи.

Відразу ж після затримання підозрюваної особи проводиться її допит. Під час допиту необхідно перш за все з 'ясувати взаємовідносини підозрюваного з потерпілою особою, а саме:

коли, де і за яких обставин підозрюваний познайомився з по
терпілою особою;

чи були раніше між підозрюваним і потерпілою особою сек
суальні контакти і якщо так, то коли вони розпочалися;

3)як давно підозрюваний зустрічався з потерпілою особою

востаннє;

як підозрюваний і потерпіла особа проводили вільний час ра
ніше, хто був разом з ними;

чи мали місце статеві зносини між підозрюваним і потерпі
лою особою в період часу, на який вказує остання, і якщо так, то
були вони добровільні чи супроводжувалися застосуванням на
сильства;

яке конкретне місце статевих зносин, коли вони відбулися

в часі;

7)чи чинила потерпіла особа опір і якщо так, то який;
-; 8) як поводила себе потерпіла особа після зґвалтування;
і 9) у що були одягнені потерпіла особа і підозрюваний;

10) якщо зґвалтування було вчинено групою осіб, то який вид співучасті кожної з них.

/>Тактика допиту підозрюваного залежить від таких обставин:

підозрюваний повністю визнає себе винним у вчиненому
зґвалтуванні;

підозрюваний частково визнає себе винним у вчиненому
зґвалтуванні;

3)підозрюваний не визнає себе винним у зґвалтуванні заявника.

Утому разі, коли підозрюваний визнає свою вину, йому пропонують дати деталізовані показання про час, місце і обставини вчиненого зґвалтування, а також про характер застосованого насильства та опір потерпілої. Якщо підозрюваний заявляє, що статеві зносини між ним і заявником були добровільні або заперечує факт статевих зносин, слідчий має планомірно у процесі допиту пред'явити зібрані в кримінальній справі докази. Такими доказами можуть бути, зокрема: висновки експертів, показання свідків, потерпілої особи, речові докази, протокол огляду місця події, протоколи інших слідчих дій, протоколи з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів.

При обшуку за місцем проживання підозрюваного може бути виявлено одяг, в який він був одягнений при вчиненні зґвалтування, будь-які предмети-докази знайомства та підтримання стосунків підозрюваного і потерпілої особи.

Допит свідків-очевидців у кримінальній справі про зґвалтування потерпілої особи провадиться не часто. Як правило, такими свідками-очевидцями є особи, які проживають неподалік від місця вчинення зґвалтування — сусіди, перехожі громадяни, колеги за місцем праці. Інколи свідки-очевидці беруть участь у затриманні підозрюваного. Сутність допиту свідків-очевидців в основному стосується безпосередньо механізму події злочину: 1) що саме вони чули і бачили; 2) який вигляд мали потерпіла особа і підозрюваний; 3) чи чинила потерпіла особа опір і якщо так, то який саме; 4) який вигляд мала потерпіла особа після події, чи просила вона допомоги; 5) якщо свідок брав участь у затриманні підозрюваного, то як себе поводив підозрюваний.

продолжение
--PAGE_BREAK--

Якщо злочинець не відомий потерпілій, але з її допомогою вдалося сформувати його «словесний портрет», то це дає змогу організувати дієві оперативно-розшукові заходи щодо встановлення і затримання злочинця.

Подальші слідчі дії

Наступні етапи розслідування кримінальної справи про зґвалтування потерпілої особи характеризуються як єдина, ціла система слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Співвідношення вказаної діяльності дозується відповідно до чинної кримінально-

процесуальної форми з урахуванням типових слідчих ситуацій. Перш за все,— це допит свідків, на яких указують потерпіла особа і підозрюваний та які встановлені в процесі досудового слідства, у тому числі проведеними оперативно-розшуковими заходами. Найчастіше свідками, на яких указує потерпіла особа і підозрюваний, є: їхні родичі, сусіди, знайомі, колеги за місцем праці. Слідчий повинен ретельно підготуватися до допиту свідків, щоб у ході допиту бути педантичним і небагатослівним. Це дозволить уникнути несвідомого розголошення даних досудового слідства та даних інтимного життя потерпілої особи, а також підозрюваного (обвинуваченого). У тому разі, коли свідки знали підозрюваного чи потерпшу особу, їх потрібно допитати про факти, що характеризують цих осіб. Це, зокрема: з якого часу вони знають потерпілого чи потерпілу особу; яке коло їхніх друзів, знайомих; який спосіб життя вони ведуть; які стосунки були між ними.

Трапляється: потерпіла змінює свої показання і заявляє, що добровільно мала статеві зносини з підозрюваним. За такої ситуації слідчий має з'ясувати в допитуваних свідків, чи не зустрічалася потерпіла або її батьки, брати, сестри з підозрюваним, членами його сім'ї, рідними після події, що розслідується. Обов'язково також потрібно встановити, чи не мали місце з боку заінтересованих у цьому осіб залякування потерпілої, обіцянки матеріальної винагороди тощо.

У кримінальних справах про зґвалтування на наступних етапах розслідування, особливо коли злочин учинявся групою осіб, дуже часто проводиться відтворення обстановки і обставин події. Ця слідча дія дозволяє перевірити й уточнити результати допиту підозрюваних (обвинувачених). Якщо зґвалтування потерпілої особи було вчинено на місцевості, бажано використати тактичні прийоми «послідовність» та «система координат». Так, застосування тактичного прийому «система координат» при відтворенні обстановки і обставин події з участю членів злочинної групи, причетних до зґвалтування потерпілої, є особливо раціональною. Ця особлива процесуально-криміналістична форма реалізації окремої додаткової слідчої дії позитивно діє на кожного підозрюваного (обвинуваченого) завдяки візуальному («пасивному») показу їм спеціальних засобів — записок, що зберігаються в замаскованому контейнері. Використання тактичного прийому «система координат» при відтворенні обстановки і обставин події з участю членів злочинної групи, що брали участь у зґвалтуванні потерпілої особи, здійснюється за принципом — психічний вплив учасника криміналістичної діяльності без обману. Наприклад, якщо встановлено в процесі розслідування кримінальної справи, що у зґвалтуванні потерпілої особи брало участь чотири підозрювані, слідчий окре/>мо з кожним з них здійснює відтворення обстановки й обставин події. Бажано, щоб перший підозрюваний, з яким проводиться відповідна слідча дія, був найбільш психічно сприятливо налаштований щодо процесу розслідування кримінальної справи про зґвалтування. У процесі слідчої дії безпосередньо на місці вчинення зґвалтування, на яке показує підозрюваний, за пропозицією слідчого, він пише на папері приблизно такий текст: «У цьому місці, у лісному масиві, за 120 метрів на північ від церкви, що в селищі міського типу Оратів Вінницької області, я — Сліпчен-ко К. О. у групі з Колісником В. П., Шереметом Л. 3. і Василен-ком М. Ш. 25 травня 2003 року, приблизно о 14 годині дня, зґвалтували громадянку Т.».

Після цього підозрюваний поміщає відповідну записку в контейнер (це може бути звичайна пластикова пляшка) і заховує його в ґрунт на певну глибину (до 50 см). Згодом слідчий проводить аналогічну слідчу дію з наступним членом злочинної групи — підозрюваним Колісником В. П., який показує слідчому й учасникам відтворення обстановки та обставин події місце, де була зґвалтована Т. і розповідає про обставини вчиненого злочину. При цьому він не знає, що там на глибині 50 см є контейнер із запискою, написаною його попередником — співучасником учинення зґвалтування. Слідчий дає підозрюваному Коліснику В. П. лопату і пропонує копати до глибини 0,5 м, що той і робить. Несподівано для себе Колісник знаходить невідомий для нього предмет — контейнер. Слідчий знову пропонує відкрити контейнер і вилучити те, що там є. Колісник В. П. виконує прохання слідчого і згодом читає записку, написану його попередником — підозрюваним Сліпченком К. О. Інформація, викладена в записці, суттєво впливає на психіку Колісника В. П. і створює в нього перебільшене уявлення про інформованість слідчого. Однотипні тактичні прийоми слідчий має провести з підозрюваними Шереметом Л. 3. і Василенком М. Ш.

На наступних етапах досудового розслідування кримінальної справи про зґвалтування потерпілої особи досить часто проводяться також допити віч-на-віч, пред'явлення для впізнання, призначаються судово-психіатричні експертизи для визначення психічного стану обвинуваченого, а також додаткові та повторні експертизи. Слідчий ознайомлює обвинуваченого з його правами при призначенні й проведенні кожної експертизи та пред'являє для ознайомлення матеріали експертизи.

§ 44. Методика розслідування крадіжок чужого майна

Криміналістична характеристика крадіжок

Конституція України (ст. 41) передбачає, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права. Однак найбільш розповсюдженими злочинами завжди були і є крадіжки — таємне викрадення чужого майна. Таємність діяння передбачає, що крадіжка — це умисне, з корисливих мотивів, протиправне вилучення чужого майна, вчинене для вигоди конкретної особи чи інших осіб. Таємне вилучення особою своєї речі з чужого володіння не є крадіжкою.

Особливості розслідування крадіжок визначаються криміналістичною характеристикою цих злочинів, яка охоплює:

злочинне діяння;

способи його підготування, учинення і приховання;

механізм слідоутворення в широкому розумінні;

особливості особи суб'єкта злочину і потерпілого;

зв'язки між переліченими елементами криміналістичної ха
рактеристики.

продолжение
--PAGE_BREAK--

Важливим структурним елементом криміналістичної характеристики крадіжки є обстановка вчинення цього злочину. Вона включає місце і час скоєння крадіжки, предмет злочинного посягання, матеріальні елементи навколишнього середовища (доступність майна, що викрадається, наявність/відсутність охорони, скупчення великої кількості людей і т. д.). Безпосереднім місцем учинення крадіжок особистого майна найчастіше є: квартири; будинки, які належать громадянам на праві індивідуальної власності; гуртожитки; вокзали; вулиці і т. ін. Типові місця вчинення крадіжок державного комунального чи громадського майна — це різні промислові підприємства, установи, підприємства торгівлі, громадського харчування. Вибір злочинцем місця крадіжки визначається доступністю предметів, на які здійснюється посягання, а також можливістю швидкого і непоміченого їх викрадення. Певну роль тут відіграє безпорадність потерпілих (залишення ключів під килимком біля дверей і т. п.).

Наступна ознака — час учинення злочину, точне встановлення якого допомагає слідчому визначити шляхи пошуку доказів, окреслити коло підозрюваних осіб. Крадіжки переважно учиняються в робочі дні з 8.00 до 18.00 коли громадяни працюють.

Іншим важливим елементом обстановки вчинення крадіжки є предмет злочинного посягання. Предметом крадіжки можуть бути

327

речі, одяг, гроші, цінності, радіоапаратура, автомобілі, продукти харчування, спиртне та ін. За способом учинення крадіжки являють собою таємне викрадення чужого майна. Тому від характеру дій злочинців для досягнення мети злочинного посягання всі способи крадіжок можна поділити на дві основні групи:

способи, пов'язані з проникненням у приміщення;

способи, не пов'язані з проникненням у приміщення.
Указані групи можна поділити на підгрупи. Так, перша група

поділяється на три підгрупи:

крадіжки, учинені шляхом таємного проникнення в примі
щення, що супроводжуються зрудом;

крадіжки, учинені шляхом проникнення в приміщення без
зруду;

крадіжки, учинені шляхом відкритого проникнення в примі
щення (на виду чи із згоди потерпілого шляхом обману дітей, літ
ніх людей).

Способи крадіжки, що не пов'язані з проникненням у приміщення, можна класифікувати на три основні підгрупи:

крадіжки з автомобілів;

крадіжки транспортних засобів;

крадіжки кишенькових злодіїв у місцях скупчення людей
(громадський транспорт у містах, черги до кас магазинів, кінотеат
рів тощо).

У криміналістичній характеристиці крадіжок важливе місце посідають дані про особу злочинця. Для осіб, які вчиняють крадіжки, характерні стійкі антигромадські орієнтації й звички. Усіх осіб, що вчиняють крадіжки залежно від указаних даних і способу вчинення злочину, умовно можна поділити на чотири групи:

неповнолітні злочинці;

примітивні злочинці (учиняють крадіжки без технічних за
собів);

кваліфіковані злочинці;

професіональні злодії.

Частину крадіжок учиняють неповнолітні, яких втягують до співучасті у відповідній злочинній діяльності, як правило, дорослі, а також особи, що вживають наркотичні засоби і зловживають алкоголем. Значно зросла частина крадіжок, що учиняються жінками та особами, які звільнилися з установ виконання покарань. Загальноосвітній рівень злочинців-крадіїв досить низький; майже 30% з них не мають постійного місця проживання.

У криміналістичній характеристиці крадіжок важливе місце посідають дані про особу потерпілого, тому слідчий має встановити зв'язок у системі «злочинець — потерпілий».

У процесі розслідування крадіжок до числа обставин, що підля-

гають установленню, відносять: час, місце, спосіб та інші обставини вчинення цього злочину; предмет крадіжки (його ознаки, вартість; хто власник викраденого; спосіб учинення крадіжки; винність обвинуваченого і мотиви злочину; види співучасті; обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності кожного обвинуваченого, а також інші обставини, шо характеризують його особу; місце, час і спосіб збуту краденого; обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання винних; причини й умови, які сприяли вчиненню крадіжки).

Порушення кримінальної справи

Обгрунтованість і своєчасність порушення кримінальної справи за фактом крадіжки є гарантованим, раціональним і ефективним шляхом швидкого і повного розкриття цього злочину та викриття винних, фактором дотримання законності. Своєчасність порушення кримінальної справи за фактом крадіжки сприяє швидкому і якісному проведенню початкових слідчих дій і оперативно-розшу-кових заходів. Відправним моментом для порушення кримінальної справи за фактом крадіжки є отримання чи виявлення органами дізнання, слідчим даних про вчинений злочин. При цьому достатньо встановити факти, що утворюють ознаки цього складу злочину: сліди пролому, що вказують на проникнення в приміщення; порушення звичної обстановки у квартирі; зникнення майна та ін.

За наявності достатнього об'єму необхідних даних про вчинення крадіжки слідчий має негайно порушити кримінальну справу і приступити до її розслідування. Коли даних недостатньо, виникає об'єктивна необхідність у проведенні дослідчої перевірки, мета якої забезпечити своєчасність і обґрунтованість порушення кримінальної справи за фактом крадіжки. її змістом (предметом) є з'ясування законності приводів і підстав до порушення кримінальної справи, установлення достатності чи відсутності обставин, які виключають провадження досудового слідства в імовірно порушеній кримінальній справі.

Порядок (мавикзія) проведення дослідної перевірки залежить від часу отримання повідомлення про крадіжку, обставин, що підлягають доказуванню. Так, після денної телефонної бесіди необхідно з'ясувати характер події та негайно провести огляд місця події з метою виявлення і фіксування слідів злочину. Паралельно з оглядом оперативні працівники встановлюють свідків серед осіб, Що проживають чи працюють в цьому будинку (мікрорайоні). Як-Що під час огляду виявлено достатньо даних, які вказують на ознаки крадіжки, то вживаються заходи до переслідування і затримання злочинця по «гарячих слідах». У тих випадках, коли повідом-

продолжение
--PAGE_BREAK--

/>/>/>лення про злочин надійшло через тривалий час після вчинення злочину (причинами можуть бути несвоєчасне виявлення — повернення з відпустки) чи мало місце несвоєчасне повідомлення, то доцільно спочатку скласти протокол усної заяви. У заявника береться пояснення. Необхідно детально викласти відомі обставини події, з'ясувати причини пізнього повідомлення про крадіжку. Потім проводиться огляд місця події, під час якого можна виявити: ознаки, характерні для крадіжки, обставини, що сприяли злочину, встановити свідків та ін. Якщо в ході перевірки виявлено ознаки крадіжки, необхідно порушити кримінальну справу і приступити до її розслідування. Для наявності складу злочину розмір шкоди, завданої відповідним діянням, має становити не менш як 51 грн. вартості викраденого майна.

Слідчі ситуації, що виникають на початковому етапі розслідування крадіжок

Виділяють декілька типових ситуацій, які визначають основні напрями діяльності слідчого і оперативних працівників у конкретній кримінальній справі. Перша ситуація виникає за наявності інформації про крадіжку й особу, що її вчинила, яка затримана на місці злочину чи відразу ж після його вчинення. Збирання і закріплення доказів відбувається за визначеною процесуальною формою і направляється на встановлення причетності особи до вчинення крадіжки. При цьому слідчий висуває ту чи іншу версію — залежно від слідчої ситуації. Основна діяльність слідчого й оперативних працівників у даному разі будуть спрямовані на те, щоб:

затримати підозрювану особу;

провести обшук затриманої особи і вилучити викрадене май
но, оглянути його та приєднати відповідною постановою до спра
ви як речові докази;

допитати підозрюваного, а також осіб, які виявили крадіжку,
злочинця та затримати його;

оглянути місце події з метою виявлення слідів злочину та
інших речових доказів;

провести очні ставки, якщо в показаннях допитаних осіб є
суттєві суперечності;

провести обшук за місцем проживання підозрюваного та в
інших місцях;

доручити органам дізнання оперативно зібрати дані, що ха
рактеризують особу підозрюваного.

Друга ситуація виникає, коли особа злочинця встановлена, але вона зникла і переховується від слідства. За цих ситуативних умов

діяльність слідчого і оперативних працівників має бути спрямована на встановлення даних, що характеризують розшукувану особу, її зв'язки, можливе місце переховування. При цьому слідчий має висунути і перевірити версії, що стосуються встановленого місця перебування зниклого злочинця. Відповідно до цього початкові слідчі дії будуть спрямовані на те, щоб:

оглянути місце події;

допитати потерпілого, свідків;

допитати осіб (родичів, знайомих, свідків), які мають дані
про обставини, що характеризують особу злочинця;

накласти арешт на поштово-телеграфну кореспонденцію, що
надходитиме підозрюваному;

у встановленій процесуальній формі забезпечити прослухо-
вування телефонних розмов;

дати доручення органам дізнання про вжиття необхідних
оперативно-розшукових заходів щодо розшуку зниклого підозрю
ваного (обвинуваченого).

Третя ситуація виникає, коли дані про особу, яка вчинила крадіжку, відсутні. За цих умов пошук злочинця надто обтяжливий, а версії слідчого мають бути спрямовані на встановлення соціального середовища, в якому злочинець може перебувати. Слідчий висуває такі типові версії щодо встановлення соціального середовища, в якому може бути злочинець:

крадіжку вчинили неповнолітні;

крадіжку вчинили наркомани, особи, що зловживають
спиртними напоями;

крадіжку вчинили примітивні злочинці, які не мають постій
ного місця проживання і роботи;

крадіжку вчинили раніше судимі за аналогічні злочини;

крадіжку вчинили знайомі потерпілого, його товариші по
роботі;

учинення крадіжки було викликано віктимною поведінкою
потерпілого;

крадіжку вчинили кваліфіковані злочинці або професіональ
ні злодії.

Зрозуміло, що, висуваючи ту чи іншу версію, слідчий має враховувати спосіб вчинення крадіжки, місце, час, предмет злочинного посягання, поведінку потерпілого та інші обставини. Початкові слідчі дії будуть спрямовані на те, щоб:

оглянути місце події;

за результатами огляду місця події призначити криміналіс
тичні експертизи;

допитати потерпілого, осіб, що заявили про злочин, інших
свідків;

вести пошук імовірних свідків учинення крадіжки;

проводити оперативно-тактичні комбінації;

у разі крадіжок державного, комунального майна вимагати

продолжение
--PAGE_BREAK--проведення ревізій, інвентаризацій;

установити оперативними можливостями осіб, що вчинили
крадіжку.

§ 45. Методика розслідування грабежів та розбійних нападів

Криміналістична характеристика грабежів та розбійних нападів

Злочинні діяння, що кваліфікуються як грабежі й розбої, у розумінні криміналістичної характеристики, мають подібні ознаки, які формують систему відомостей про ці види злочину: їх суб'єктів, мотиви, предмет посягання, обставини, злочинні способи, прийоми та методи значущі для їх виявлення і розкриття. Так що ж таке грабіж і розбій? Відповідно до ст. 186 КК України, грабіж — відкрите викрадення чужого майна, учинене без застосування насильства чи з поєднанням насильства, яке не є небезпечним для життя або здоров'я потерпілого. А згідно зі ст. 187 КК України, розбій — напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства. Є комплекс особливостей, що дозволяють відмежувати грабежі й розбої від крадіжок: по-перше, відкритий характер дій злочинців є тією типовою ознакою, що суттєво в правовому значенні відрізняє грабежі й розбої від крадіжок. Тобто, і грабежі, і розбої злочинці вчиняють не таємно, а, безсумнівно, в умовах очевидності; по-друге, указані дії мають насильницько-різнобіжний характер і супроводжуються застосуванням фізичного та психічного насильства. Зрозуміло, що належно оцінити дії злочинця щодо ознак насильницького характеру можна за умови, коли всебічно, повно і об'єктивно їх дослідити. Грабежі й розбої, як правило, супроводжуються комплексом дій суб'єкта щодо їх готування, учинення і приховання, які обумовлені суб'єктивними й об'єктивними факторами. До комплексу зазначених дій можна віднести:

вибір і від стеження імовірного потерпілого;

вибір місця скоєння злочинного діяння;

вибір і вивчення сприятливих умов;

використання способів проникнення;

використання інших підготовчих дій;

використання авто-, мототранспорту, мобільного зв'язку, за
собів зруду, інструментів;

використання обману, спиртних напоїв, наркотичних засобів

тощо;

8)застосування холодної, вогнепальної зброї, сипких та отруто-

болісних речовин тощо;

9)попередня змова групи осіб з розподілом ролей;

напад у зручному місці;

маскування злочинцями своєї зовнішності;

погрози потерпілим, знущання над ними;

приховання вчиненого злочину — знищення слідів, інших
речових доказів, скрадання викраденого майна та майна, яким від
повідна особа заволоділа злочинними діями.

Насправді, саме з цих причин у криміналістичній характеристиці грабежів і розбоїв достатньо важливою складовою є спосіб їх

учинення.

Наступною важливою складовою криміналістичної характеристики грабежів і розбоїв є дані про обставини місця їх учинення, де можуть бути виявлені ті чи інші матеріальні сліди цих злочинів. Переважно — це сліди рук, ніг (взуття), крові, різні предмети, що належать злочинцям або потерпілим. Межі огляду місця події бажано розширити в напрямках можливих місць підходу злочинців до потерпілого та відходу. І це з тих причин, що сліди грабежу і розбою можуть бути виявлені на значній відстані від місця безпосередньої події. На місцях події залишається мало слідів злочину, інших речових доказів. Як правило, грабежі й розбійні напади вчинюються організованими групами у вечірній час, у містах і селищах, де невелика кількість перехожих.

Обставини місця вчинення грабежів і розбійних нападів мають безпосередній зв'язок з відповідними способами злочинних діянь:

напад на осіб з проникненням у житло, інше приміщення чи
сховище, із застосуванням насильства чи з використанням обману;

напад на відкритій місцевості, у під'їздах будинків, дворах із
застосуванням чи погрозою застосування насильства;

напад на відкритій місцевості або в приміщеннях без застосу
вання насильства — несподіване виривання з рук потерпілого його

майна;

напад на осіб у вагонах поїздів, на водному та іншому транс
порті;

напад на продавців, касирів, працівників банків, фінансових
та інших установ у відповідних приміщеннях;

напад на осіб — водіїв таксі.

Щодо предмета злочинного посягання, то більшість грабежів і розбійних нападів скоюють з метою заволодіння чужим майном

(предметами одягу — шарфи, шапки тощо, продуктами харчування, невеликими сумами грошей). Однак в окремих випадках згадані злочинні діяння можуть учинятися з метою заволодіння чужим майном у великих чи особливо великих розмірах. Предметом злочинного посягання може бути також майно комерційних, державних організацій — пункти обміну валюти, місця торгівлі, аптеки тощо. Такі злочинні діяння — грабежі й розбійні напади завчасно готуються і вчинюються організованими групами.

Особи, які вчиняють грабежі й розбійні напади, в більшості — ніде не працюють, зловживають спиртними напоями, уживають наркотичні засоби і мають вік від 17 до 40 років. Серед указаних осіб значний відсоток становлять раніше судимі, зокрема за інші злочини. Вони характеризуються низьким рівнем у виробничому суспільному, духовному житті та мають низький освітній рівень. У тому разі, коли особа злочинця встановлена, потрібно з'ясувати наявність судимості, психічних захворювань. Якщо у вчиненні грабежу, розбійного нападу брали умисну спільну участь декілька суб'єктів злочину, потрібно встановити коло діяльності кожного з них, визначивши повний склад групи з урахуванням вимог статей 27, 28 КК України.

Особливості порушення кримінальної справи. Типові ситуації початкового етапу розслідування

Приводи до порушення кримінальної справи за ознаками грабежу або розбійного нападу — це передбачені чинним кримінально-процесуальним законодавством джерела, з яких органи дізнання, слідчий, прокурор, судця і суд одержують відомості щодо цих учинених чи підготовлюваних злочинних діянь і уповноважені порушити кримінальну справу про відповідні злочини. Отже, заяви потерпілих або їхніх родичів, а також заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості чи окремих громадян, повідомлення тих, хто затримав підозрювану особу на місці вчинення злочину, явка з повинною, повідомлення, надруковані в пресі, є приводами до порушення кримінальної справи про грабежі й розбійні напади. Крім того, досить часто приводами до порушення кримінальних справ про вказані злочини є повідомлення медичних закладів, що надали допомогу потерпілим, а також безпосереднє виявлення органами дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину.

продолжение
--PAGE_BREAK--

Опитування заявника з метою перевірки зробленої ним заяви про подію, що має ознаки грабежу або розбійного нападу, завжди здійснюється після подання зазначеного документа. Органи, до

яких надійшла така заява, повідомлення, зобов'язані вжити необхідних заходів щодо охорони місця події та встановлення особи потерпілого. Заявникові та потерпілому пропонується пояснити обставини події, а згодом також надається можливість особисто, власноручно написати свої пояснення. Органи дізнання повинні оперативно та раціонально організувати розшук підозрюваних, у тому числі по «гарячих слідах», тому опитування заявника, а також особи, щодо якої злочинці застосували насильство, потрібно проводити швидко і змістовно.

Доцільно оперативно-розшукову діяльність, опитування заявника та підозрюваних, потерпілих проводити одночасно. Тобто, одержавши необхідні дані, одні правоохоронці ведуть розшук підозрюваних, інші — проводять опитування так, щоб отримані ними відомості були інформативними (багаті за змістом). Ті, хто проводить опитування особи, до якої злочинці застосовували насильство, мають переконатися в наявності на її тілі ушкоджень, а також пошкоджень на предметах її одягу, інших речах. Крім відібрання пояснень у заявника, потерпілого і розшуку підозрюваних, органи дізнання мають вжити дієвих заходів щодо встановлення можливих очевидців указаних подій, звертаючи при цьому увагу на такі обставини:

хто з громадян-пішоходів, водіїв авто-, мототранспорту сис
тематично (в основному) рухається неподалік від місця події з ура
хуванням потрібного часу;

хто з громадян проживає або працює неподалік від місця події;

чи вчинялися правопорушення, злочини за останні роки в
мікрорайоні, де сталася розслідувана подія, і якщо так, то хто саме
був очевидцем події.

Якщо на підставі встановлених даних кримінальна справа про грабіж чи розбійний напад не може бути відразу порушена, то перевірка заяви або повідомлення має здійснюватися в термін не більше десяти днів. Проте кримінальна справа про грабіж і розбійний напад порушується за фактом їх учинення тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак цього злочину. Досить часто на початковому етапі досудового слідства кримінальних справ про грабежі й розбійні напади утворюються слідчі ситуації, які сприяють швидкому і повному їх розкриттю та розслідуванню або навпаки. Отже, найчастіше виникають, а тому є типовими на початковому етапі досудового розслідування кримінальних справ про грабежі й розбійні напади, такі слідчі ситуації:

відомостей про особу, яка вчинила злочин, майже нема або
зовсім нема;

особу, підозрювану у вчиненні злочину, не затримано, однак
є відомості, які дозволяють організувати її розшук і затримання;

/>підозрювану особу затримано під час вчинення або відразу ж
після грабежу чи розбійного нападу;

особу, підозрювану у вчиненні грабежу або розбійного напа
ду, затримано через певний проміжок часу (декілька днів, тижнів,
місяців);

одних осіб злочинної групи — підозрюваних у вчиненні гра
бежу чи розбійного нападу — затримано, інших не затримано, ві
домості щодо них є (або нема).

Слідчі дії суб'єктів криміналістичної діяльності на початковому етапі розслідування кримінальних справ про грабежі й розбійні напади мають характерні особливості, що обумовлені процесуальною формою та слідчою ситуацією. Це, зокрема: затримання підозрюваного, його особистий обшук і освідування; огляд місця події; огляд одягу потерпілого і підозрюваного та призначення криміналістичної експертизи; допит потерпілого; допит підозрюваного; допити свідків-очевидців; обшук за місцем проживання підозрюваного; призначення судово-медичної експертизи (підозрюваному, потерпілому). Слідчий може призначити інші експертизи.

З урахуванням умов і обставин з метою встановлення підозрюваних і розшуку викраденого на відповідному етапі досудового розслідування кримінальної справи про грабіж або розбійний напад можуть тривати оперативно-розшукові заходи. Доцільно проводити також оперативно-тактичні комбінації — як поєднання оперативно-розшукових заходів і слідчих дій з метою вирішення конкретного завдання. Наприклад: спостереження за підозрюваним напередодні його затримання, у місцях можливого збуту майна, яким він незаконно заволодів.

Особливості тактики початкових слідчих дій

На початковому етапі досудового розслідування кримінальної справи про грабіж і розбійний напад важливе значення має огляд місця події як невідкладна слідча дія, що складається з безпосереднього сприйняття слідчим обстановки місця події. Зрозуміло, що метою зазначеної діяльності слідчого є виявлення, фіксація та вилучення слідів і речових доказів, а також установлення інших обставин, що мають значення для розслідування грабежу і розбійного нападу. Однак використання для огляду місця події тактики як особливої процесуально-криміналістичної форми реалізації будь-якої іншої слідчої дії є недоречним. І це тому, що тактика застосовується там, де є протидія. Тому є сприйнятливим те, що в

336

криміналістиці для огляду місця події доречно застосовувати поняття «мавикзія». Це означає, що порядок проведення огляду місця події — грабежу або розбійного нападу є процес, здійснення якого узвичайнено наукою і практикою. Матеріальні сліди грабежу чи розбійного нападу можна виявити, якщо належно організувати проведення огляду місця події, куди доцільно запросити потерпілого, експертів-криміналістів. Часто при огляді місця події — грабежу і розбійного нападу — виявляють сліди взуття (ніг), крові, сліди боротьби та різні предмети, у тому числі частини одягу, всіляких речей, що належали потерпілому або підозрюваному. Необхідно також оглядати навколишню місцевість у напрямках можливих підходів і відходів злочинця, його одяг і речі, а також одяг і речі потерпілого.

Допит потерпілого в кримінальних справах про грабежі й розбійні напади — слідча дія, спрямована на отримання слідчим безпосередньо від особи, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або матеріальну шкоду, показань про відомі їй обставини та інші дані, що мають значення для встановлення істини. Тому допит потерпілого від грабежу або розбійного нападу потрібно проводити невідкладно. Потерпілого необхідно ґрунтовно, у подробицях допитати про факти, які стосуються даної справи, а також про особу підозрюваного або обвинуваченого:

про час, місце і обставини вчинення грабежу або розбійного
нападу;

звідки прибув злочинець і які індивідуальні ознаки він мав та
що в нього було при собі;

чи зможе потерпілий впізнати злочинця і якщо так, то за яки
ми ознаками;

що мав при собі потерпілий?

який механізм учинення події грабежу чи розбійного нападу;

які дії скоював злочинець і який опір чинив потерпший;

чи мав злочинець при собі зброю, інші предмети і якщо так,
то що саме;

хто міг бути очевидцем злочину;

який характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також
розміри витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікуван
ня потерпілого.

Це означає, що потерпілого в разі лікування, у тому числі стаціонарного, доведеться допитувати додатково на наступному етапі. З тактичних міркувань запитання: «У зв'язку з чим ви (потерпілий) були в місці, де щодо вас скоєно грабіж чи розбійний напад?» та інші подібні їм запитання варто ставити на закінчення допиту. Якщо потерпілий навіть уперше бачив злочинця, доцільно з допомогою його показань сформувати його «словесний портрет» або

337

«композиційний портрет». При цьому раціонально зафіксувати особливі прикмети підозрюваного — сліди на шкірі від зарубцьова-них ран (шрами, рубці), зморшки, бородавки тощо.

Потрібно провести освідування або судово-медичне освідуван-ня потерпілого, а також для встановлення тяжкості й характеру тілесних ушкоджень обов'язково призначити судово-медичну експертизу.

Допит свідків-очевидців (якщо вони є) також має своїм завданням отримання показань про відомі їм обставини та інші дані, значущі для досудового розслідування грабежів та розбійних нападів. Допит свідків-очевидців у кримінальній справі про грабежі й розбійні напади рекомендовано проводити терміново. При проведенні допиту таких свідків-очевидців бажано застосовувати відеоза-пис, що дозволить позитивно вплинути на їх психіку і позбутися ймовірно-негативної, майбутньої психічної дії підозрюваних, обвинувачених, членів інших злочинних груп та заінтересованих у цьому осіб. У ході допиту з'ясовуються питання:

що саме свідки бачили і чули (який вигляд мав потерпілий
і злочинець);

які обставини склалися на момент учинення події злочину
грабежу або розбійного нападу (час, місце, спосіб та ін.);

напрямок підходу і відходу злочинця, які мав індивідуальні
ознаки та як був одягнений;

як діяв злочинець і як поводив себе потерпілий;

якщо свідок брав участь у затриманні підозрюваного, то як
останній поводив себе після затримання;

чи зможе свідок упізнати злочинця і якщо так, то за якими
ознаками.

Наступні слідчі дії

Поступово часові періоди подальшого процесу розслідування кримінальних справ про грабежі й розбійні напади змінюють один одного, хоч і становлять єдину систему слідчих, оперативно-роз-шукових та інших дій відповідно до типових слідчих ситуацій. Тому на наступному етапі досудового розслідування грабежів і розбійних нападів, як правило, проводяться такі слідчі дії: допити свідків; допити обвинувачених; допити віч-на-віч; відтворення обстановки і обставин події; призначення і проведення різних експертиз: судово-медичні (живих осіб та речових доказів), криміналістичні — судово-балістичні, експертизи холодної зброї; матеріалознавчі; трасологічні; судово-хімічні (експертиза наркотичних речовин), судово-психіатрична і судово-психологічна експертизи (за необхідності). З тактичних міркувань заслуговує на особливу

338

увагу проблематика дотримання права обвинуваченого при призначенні й проведенні експертизи та пред'явленні йому матеріалів експертизи, а також ознайомлення потерпілого з матеріалами відповідної кримінальної справи.

Практика підтверджує, що на наступному етапі досудового слідства кримінальних справ про грабежі й розбійні напади як свідки допитуються:

1) усі інші особи, яким відомі будь-які відомості про обставини події злочину, інші обставини, у тому числі такі, що характеризують особу обвинуваченого;

2) керівники державних, колективних і приватних інституцій;

3) рідні й знайомі підозрюваних, обвинувачених;

4) рідні й знайомі потерпілого;

5) працівники підприємств, установ і організацій, де був учинений грабіж або розбійний напад;

6) вартові (охоронники) господарських структур різної форми власності.

Питання, що з'ясовуються при допиті цих учасників криміналістичної діяльності, є майже тотожними тим, які ставляться перед потерпілим.

Допит обвинуваченого має бути точним і упредметнено визначеним. З цих причин до проведення допиту обвинуваченого необхідно ретельно готуватися, тим більше, що переважно обвинувачений заперечує свою вину у вчиненні зазначеного злочину, а в проведенні слідчої дії бере участь захисник. Якщо обвинувачений визнає свою вину, він має в деталях розповісти про всі обставини вчинення злочину: коли в нього виник умисел та як він готувався до його реалізації; з ким мав попередню розмову щодо вчинення грабежу чи розбійного нападу; який механізм учинення злочинних дій; як він приховував сліди злочину і хто йому допомагав у цьому. Якщо обвинувачений заявляє, що грабежу або розбійного нападу не вчиняв, необхідно вжити тактичних заходів, аби він власноручно, деталізовано записав свої показання, вказавши, де він перебував у момент учинення злочину, що робив, і хто може підтвердити цей факт. У подальшому в ході допиту обвинуваченого доцільно застосувати тактичні прийоми, що базуються на психолого-кримі-налістичному механізмі їх реалізації з метою доказування обставин, у тому числі пред'явлення доказів. Тут є доречним також застосувати щодо допитуваного слідчу кмітливість. Це — специфічні прийоми психічного, психологічного, емоційного впливу слідчого. Такі прийоми в процесі допиту спрямовані на отримання від обвинуваченого правдивих показань проти його волі завдяки створенню обстановки, в якій допитуваний неправильно зрозумів слідчу ситуацію. Це, наприклад, дезінформація обвинуваченого

339

/>без обману. При цьому слідчий не використовує погроз, насильства та інших незаконних заходів.

Судово-медична експертиза речових доказів призначається, якщо на одязі підозрюваного, потерпілого або на місці події було виявлено сліди крові й слини, а також волосся, інші виділення організму та недопалки. На вирішення судово-медичної експертизи речових доказів виносяться такі питання:

чи є на наданих експертові предметах сліди крові, слини і
якщо так, то до якої групи вони належать;

надане на експертизу волосся належить людині чи тварині;

якщо надане на експертизу волосся належить людині, то во
но випало чи вирване.

Як бачимо, у мотивованій постанові про призначення експертизи слідчий на вирішення експертам виносить питання про схожість крові, інших виділень організму, а також волосся.

Судово-балістична експертиза (судова експертиза вогнепальної зброї, боєприпасів і слідів пострілу) призначається для ідентифікації зброї (установлення тотожності або різниці), з якої було зроблено постріл, установлення місця, де перебувала відповідна особа, напрямку пострілу, кута, під яким куля пробила перепону, дистанції пострілу, траєкторії руху кулі під тиском порохових газів, способи виготовлення зброї (саморобний, заводський), чи був проведений постріл з конкретної зброї із застосуванням досліджуваної гільзи і кулі та ін.

Експертиза холодної зброї проводиться для визначення питань: чи належить поданий на експертизу об'єкт до холодної зброї, який спосіб виготовлення досліджуваного об'єкта та його конструктивний тип, криміналістичне дослідження тілесних ушкоджень, нанесених холодною зброєю або предметами, що використовувалися замість неї (розбита пляшка, скло, цвях, шило тощо).

Матеріалознавчі експертизи не належать до криміналістичних експертиз. Предметом їхнього дослідження є мікрооб'єкти, що були виявлені на одязі підозрюваного і потерпілого, які контактували між собою. Наприклад: мікрооб'єкти тканини одягу підозрюваного, виявлені на одязі потерпілого або в інших місцях, де діяв підозрюваний, вчиняючи злочин. Предметом дослідження матеріалознавчої експертизи можуть бути також мікрочастинки шкіри підозрюваного, що залишилися під нігтями потерпілого, який чинив опір або навпаки. Трасологічні експертизи дають можливість дослідити сліди-відображення, сліди-предмети і сліди-речовини. Так, з допомогою трасологічної експертизи в кримінальних справах про грабежі й розбійні напади встановлюється, наприклад: чи залишені сліди шин конкретним транспортним засобом, а сліди взуття (ніг), рук — конкретною особою.

продолжение
--PAGE_BREAK--§ 46. Розслідування злочинів у сфері обігу наркотичних засобів,

психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів

Кримінолого-криміналістична

характеристика злочинів у сфері обігу

наркотичних засобів, психотропних речовин,

їх аналогів або прекурсорів

Незаконний попит на наркотичні засоби і психотропні речовини, збільшення їх незаконного виробництва й обігу є глобальною проблемою сучасності, що являє серйозну загрозу для соціальної, економічної та політичної систем і стабільності, національної безпеки і суверенітету всіх держав.1В Україні особливо за останні роки організована злочинна діяльність у сфері наркобізнесу поширюється загрозливими темпами. Це дозволяє зробити висновок про те, що наше суспільство зіштовхнулося з пандемією2(гр. рап-йетіа — весь народ). При «операціях» з наркотиками прибуток становить від 300 до 2000%. Як наркотики в Україні широке розповсюдження отримали: макова соломка, опій сирець, опій розчин, марихуана, ефедрин, гашиш, ЛСД, метадон, героїн, кокаїн, «екстазі». Особливу небезпеку становить поява нових синтетичних наркотиків. Наркобізнес є серйозним криміногенним фактором, який загострює оперативну обстановку в державі. В окремих регіонах злочинцями-наркоманами учиняється 70-80% корисливих і корисливо-насильницьких злочинів з метою отримання засобів для придбання наркотиків. Одна з основних причин розповсюдження наркобізнесу — наростаюча експансія з-за кордону, особливо із Середньої Азії, Закавказзя, Казахстану. Узагальнення інформації про наркобізнес дозволяє виділити такі його найбільш важливі, суттєві риси:

латентність наркобізнесу;

поєднання окремих видів загальнокримінальних і економіч
них злочинів на різних рівнях;

1/>Міжнародні дії в боротьбі зі зловживанням наркотиками та їх незаконним
виробництвом і обігом // Резолюція ООН. А/49/168 від 24.02.95.- С. 1.

2 Розповсюдження будь-якої інфекційної хвороби на держави і материки
ширше, ніж при епідемії // Современньїй словарь иностранньїх слов.— М.,
1992.- С. 438.

еще рефераты

Еще работы по государству, праву

Реферат по государству, праву

Защитные функции бухгалтерского учета и основы их использования в п

1 Сентября 2013

Реферат по государству, праву

Закон Республики Молдова о налогообложении

1 Сентября 2013

Реферат по государству, праву

Функции государства в переходной экономике

1 Сентября 2013

Реферат по государству, праву

Проблемы правового регулирования суррогатного материнства

1 Сентября 2013