Реферат: Правове регулювання працевлаштування за законодавством України

--PAGE_BREAK--З метою забезпечення зайнятості населення і розвитку ок­ремих регіонів України розробляються заходи щодо сприяння добровільному переселенню громадян і членів їх сімей з виді­ленням відповідних матеріальних ресурсів і фінансових коштів. Порядок розробки і реалізації цих заходів, а також надання пільг цим громадянам визначається законодавством України про порядок переселення сімей та організований набір робіт­ників. Тим, хто виявив бажання переселятись, видається направ­лення на переселення та працевлаштування. В це направлення на переселення вписуються всі члени сім'ї. Враховуються та­кож тимчасово відсутні члени сім'ї, наприклад військовослуж­бовці строкової служби, особи, які навчаються. Громадяни, які переселяються з радіоактивно забруднених територій за направленням обласних державних адміністрацій, одержують ордери на заселення у надані їм житлові приміщен­ня після пред'явлення виконкому місцевої Ради народних депутатів довідки з попереднього місця проживання про здачу раніше займаного житла.
Кабінет Міністрів України визначає території, де розвиток робочих місць заохочується державою. Такі території, насамперед трудонадлишкові і з високим рівнем безробіття, гірські та сільські райони, на певний період набувають статусу тери­торій пріоритетного розвитку. Підприємства, що створюють на зазначених територіях свої виробництва, філіали і додаткові робочі місця, користуються пільгами в порядку і на умовах, визначених законодавством [15, с.125].
Для підготовки погоджених рішень щодо здійснення полі­тики зайнятості можуть створюватися координаційні комітети сприяння зайнятості з однакової кількості представників проф­спілок, органів державної виконавчої влади, власників підпри­ємств або уповноважених ними органів, підприємців. Порядок формування координаційних комітетів і організація їх роботи визначаються представленими у них сторонами.
Місцеві державні адміністрації, виконавчі комітети відпо­відних Рад за участю державної служби зайнятості для забезпе­чення тимчасової зайнятості населення організують проведен­ня оплачуваних громадських робіт на підприємствах комуналь­ної власності і за договорами на інших підприємствах. Громадські роботи — це загальнодоступні види тимчасової трудової діяльності безробітних або частково незайнятих громадян, що не потребують, як правило, спеціальної професійної підготовки. Вони організуються з метою тимчасової роботи гро­мадян, які втратили роботу і заробіток, в першу чергу безробі­тних, а також юнаків до призову їх в Збройні Сили, учнівської молоді у вільний від навчання час; забезпечення роботою осіб передпенсійного віку, інвалідів, які втратили професійну і те-риторіальну мобільність; трудової реабілітації громадян, які мали значну перерву в професійній діяльності у зв'язку із тривалою хворобою, вихованням дітей, доглядом за непрацездатними членами сім'ї.                                                  
Порядок організації та проведення оплачуваних громадсь­ких робіт регулюється Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578. Опла­чувані громадські роботи повинні мати суспільно корисну спря­мованість і сприяти соціальному розвитку регіону [6, с.12].
До видів робіт, які можуть застосовуватися під час органі­зації оплачуваних громадських робіт, відноситься благоустрій та озеленення територій населених пунктів, зон відпочинку і туризму; підсобні та ремонтні роботи на будівництві житла, об'єктів соціальної сфери (дитячих дошкільних закладів, спортивних майданчиків, закладів культури і охорони здоро­в'я, будинків для осіб похилого віку та інвалідів, інших об'єктів); будівництво шляхів, водопровідних, каналізаційних, газових, залізничних, портових та інших господарських споруд; земле­впорядні та меліоративні роботи; виконання сільськогоспо­дарських робіт (під час весняно-польових робіт, збирання вро­жаю, сінокосіння); окремі види робіт на овочевих базах; вико­нання вантажно-розвантажувальних робіт на залізницях; догляд за особами похилого віку та інвалідами, а також догляд за хво­рими в закладах охорони здоров'я; збирання та заготівля лікар­ських рослин і ягід; інші доступні види трудової діяльності.
Участь у оплачуваних громадських роботах молоді до на­правлення її на професійну підготовку, учнівської і студентсь­кої молоді у вільний від навчання час, а також громадян, які проходять перенавчання, не вважається роботою за сумісни­цтвом.
Для організації оплачуваних громадських робіт можна ви­користовувати на договірній основі тимчасову роботу на підпри­ємстві на строк до двох місяців. Не можуть використовуватися під громадські роботи вакантні робочі місця. Оплачувані громадські роботи є підходящою роботою для осіб, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціаль­ності). Оплачувані громадські роботи організовують місцеві державні адміністрації за участю державної служби зайнятості для забезпечення тимчасової зайнятості населення, передусім осіб, зареєстрованих як безробітні, на підприємствах комунальної власності і за договорами — на інших підприємствах. Для проведення оплачуваних громадських робіт місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних Рад ство­рюють на підвідомчих підприємствах за рахунок коштів місце­вого бюджету спеціальні додаткові робочі місця, в тому числі з гнучкими формами зайнятості, а також вивчають умови та по­рядок створеним таких робочих місць, на інших підприємствах, незалежно від форм власності і господарювання.
Місцеві органи виконавчої влади приймають рішення про організацію оплачуваних громадських робіт на підприємствах комунальної власності, визначають види оплачуваних громадсь­ких робіт та їх обсяги і доводять їх до підприємств.Відповідно до прийнятого рішення центри зайнятості укладають договори з підприємствами комунальної власності. Центри зайнятості безпосередньо можуть укладати догово­ри про організацію оплачуваних громадських робіт з підприєм­ствами усіх форм власності. На підставі укладених договорів державною службою зайнятості здійснюється направлення гро­мадян на оплачувані громадські роботи [18, с.253]. З громадянами, які бажають брати участь в оплачуваних громадських роботах, підприємства укладають строкові трудові договори з правом їх продовження за погодженням сторін до вирішення питання про їх працевлаштування на підходящу роботу.
Громадянам, зайнятим на оплачуваних громадських робо­тах, тривалість робочого часу встановлюється відповідно до за­конодавства про працю України. При цьому до оплачуваного робочого масу безробітного, зайнятого на оплачуваних громад­ських роботах, додається 2 години на тиждень, призначені для пошуку підходящої роботи та відвідування центру зайнятості.
За бажанням громадян можуть проводитися підсумований облік робочого часу безробітного, використовуватися гнучкі форми організації робочого часу (робочого дня і робочого тиж­ня), а також запроваджуватися скорочений режим роботи з оп­латою праці пропорційно відпрацьованому часу.
Служба зайнятості, підприємство, робітник можуть розір­вати договір у разі, коли однією з сторін не виконуються вста­новлені договором умови. Спірні питання вирішуються у вста­новленому законодавством порядку.
Фінансування оплачуваних громадських робіт проводиться за рахунок коштів місцевих бюджетів, коштів державного фон­ду сприяння зайнятості населення (в частині організації таких робіт для безробітних) та коштів підприємств, для яких ці ро­боти виконуються.
Оплата праці осіб, зайнятих на оплачуваних громадських роботах, здійснюється за фактично виконану роботу і не може бути меншою мінімального розміру заробітної плати, встанов­леної законодавством. За умови якісного виконання норм праці підприємства можуть встановлювати відповідні доплати до за­робітної плати [19, с.238].
Для безробітних, у яких закінчився строк виплати допомо­ги по безробіттю, оплата праці та доплата до мінімальної заро­бітної плати може фінансуватися за рахунок державного фонду сприяння зайнятості населення за умови відсутності коштів у підприємства на момент сплати заробітної плати, що підтверд­жується відповідною довідкою банку. На осіб, зайнятих на оплачуваних громадських роботах, поширюються соціальні гарантії, включаючи право на пенсій­не забезпечення, виплату допомоги по тимчасовій непрацез­датності. Період участі в оплачуваних громадських роботах зарахо­вується до загального трудового та безперервного трудового стажу. За безробітними громадянами в період участі у оплачу­ваних громадських роботах зберігається виплата допомоги по безробіттю.
Однією з форм міжтериторіального перерозподілу робочої сили, спрямованої на регулювання ринку праці та сприяння зайнятості населення, є організація сезонних робіт. Порядок організації сезонних робіт регулюється Положенням, що зат­верджене постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578. Сезонними вважаються роботи, які через при­родні і кліматичні умови виконуються не весь рік, а протягом певного періоду (сезону), але не більше 6 місяців. Сезонні роботи організуються підприємствами за спри­янням державної служби зайнятості і місцевих органів ви­конавчої влади для підвищення ефективності виробництва трудонедостатніх регіонів та прискорення їх економічного роз­витку.
Направлення робітників на сезонні роботи проводиться центрами зайнятості за прямими договорами з підприємствами усіх форм власності, які погребують додаткової робочої сили, і здійснюється на добровільних засадах. Переважне право на участь у сезонних роботах мають громадяни, зареєстровані у державній службі зайнятості як безробітні. При направленні на підприємство заповнюється картка персонального обліку гро­мадян, які звернулися до державної служби зайнятості за спри­янням у працевлаштуванні на сезонні роботи. Не допускається направлення на сезонні роботи громадян, які підлягають призову на військову службу у період виконання сезонних робіт, крім тих, які мають відстрочку.
Оплата праці осіб, зайнятих на сезонних роботах, здійснюється на основі трудових договорів за фактично виконану роботу згідно з нормами, розцінками, тарифними ставками, які діють на підприємстві, і не може бути нижчою розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законодавством України, за умови виконання норм праці [16, с.347].
Громадяни, зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і безробітні, які виявили бажання працювати на сезонних роботах, знімаються з обліку. В картці персонального обліку робиться запис про працевлаштування на сезонну роботу, зазначається номер договору між центром зайнятості і підприємством та дата початку роботи.
Після закінчення строку дії договору громадяни мають право на перереєстрацію в державній службі зайнятості за місцем постійного проживання.
Громадяни, які були зняті з обліку у зв'язку з виїздом на сезонні роботи, у разі повторного звернення до центру зайнятості підлягають реєстрації  і на них заповнюється нова картка персонального обліку громадянина, який шукає роботу, чи безробітного.
Громадяни, які самостійно прибули з іншого регіону до трудонедостатнього регіону в пошуках сезонної роботи і звернулися до місцевого центру зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, реєструються у центрі зайнятості за місцем тимчасового перебування. При направленні на підприємство заповнюється персональна картка обліку громадян, які звернулися до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні на сезонні роботи.
У питаннях працевлаштування діяльність державної служби зайнятості є посередницькою між громадянами, які звернулись до неї за допомогою, та підприємствами, установами, організаці­ями, її направлення є обов'язковими для підприємств лише щодо осіб, категорій громадян, зазначених у ст. 5 Закону України «Про зайнятість населення», а також інвалідів. Щодо інших громадян, які мають направлення служби зайнятості, то підприємства, уста­нови, організації вправі відмовити їм у прийнятті на роботу. Але така відмова має бути обґрунтованою, оскільки ст. 22 КЗпІІ міс­тить одну з найважливіших гарантій трудових прав працівни­ків — заборону необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу [2, ст.22].
Законом України «Про зайнятість населення» передбачено можливість відмови підприємства, установи і організації у прий­нятті на роботу спеціалістів, які були раніше ними заявлені. Закон не містить причин такої відмови. На практиці це можуть бути різні обставини: зміни в організації виробництва і праці (реорганізація, перепрофілювання, скорочення чисельності або штату працівників тощо), простої, скорочення обсягів виробниц­тва та ін. Згідно з ч. З ст. 20 згаданого закону підприємства, установи й організації в разі відмови у прийнятті на роботу спеціалістів, які були раніше ними заявлені, відшкодовують державній службі зайнятості всі витрати, пов'язані з працевлаштуванням, професій­ною підготовкою, перепідготовкою, виплатою допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю. Одержані кошти спрямовуються до Фонду загальнообов'язкового державного соці­ального страхування на випадок безробіття.

Розділ 2. Право громадян на працевлаштування і гарантії його
                    реалізації.
Громадяни мають право на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до підприємства, установи, організації, індивідуального селянського (фермерського) господарства і до іншого роботодавця або при безплатному сприянні державної служби зайнятості.
Іноземці та особи без громадянства, крім найнятих відповідно до угоди про розподіл продукції, які прибули в Україну на визначений термін, одержують право на трудову діяльність лише за наявності в них дозволу на працевлаштування, виданого державною службою зайнятості України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України [5, с.7]. Працевлаштування в Україні іноземців, найнятих інвестором у межах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції, здійснюється без отримання дозволу на працевлаштування [13, с.15]. У разі використання праці іноземців або осіб без громадянства без дозволу державної служби зайнятості України з підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку особу у п'ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів  громадян [3, ст.8]. Ці кошти спрямовуються до державного фонду сприяння зайнятості населення.
Проте при переході до ринкової економіки важливою проблемою є гарантованість державою кожному громадянинові права на працевлаштування. Закон України «Про зайнятість населення» захищає, але не рятує від безробіття. Він тільки уводить нас у новий світ, в якому держава, гарантуючи працевлаштування, але не змігши його здійснити, призначає і виплачує матеріальну допомогу. Гарантія державою права на працю полягає у проведенні певної соціальної політики, спрямованої на створення робочих місць і надання їх тим, хто шукає роботу і бажає працювати. Держава повинна намагатись забезпечити усіх працездатних громадян роботою. Найстрашнішим злом для людини с усві­домлення своєї непотрібності суспільству. Тому законодавчо мають бути визначені заходи, реалізуючи які держава могла б проводити політику повної зайнятості.
Право громадян на соціальний захист у випадку безробіття з незалежних від них причин є конституційним правом громадян. Згідно  із Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р., соціальне страхування на випадок безробіття – це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Страхування на випадок безробіття здійснюється на принципах надання державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, обов'язковості страхування на випадок безробіття всіх працюючих на умовах трудового договору та ін.
Суспільство не повинне миритись з безробіттям, відкупля­тись матеріальною допомогою від людей, які залишились за межами підприємства. Допомога — це вже на крайній випадок, коли використані всі можливості і влаштувати безробітного на роботу не вдається. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про зайнятість насе­лення» безробітними визнаються працездатні громадяни пра­цездатного віку, як такі, що не мають заробітку або інших пе­редбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості, шукають роботу, готові та здатні приступиш до неї [3, ст.2]. Працездатним вважається вік у жінок від 16 до 55 років, у чоловіків — віл 16 до 60 років.
    продолжение
--PAGE_BREAK--
еще рефераты
Еще работы по государству, праву