Реферат: Правові засади фінансової діяльності держави

--PAGE_BREAK--У фінансову систему України включається ще кілька державних централізованих цільових фондів.
Фінансова система України включає також Фонд соціального захисту інвалідів, створений відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року (із змінами від 14 жовтня 1994 р.).
Підприємства, які не створили (або створили менше, ніж передбачено нормативами) місць для працевлаштування інвалідів, щорічно зобов'язані відраховувати до фонду цільові кошти.
Норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів — не менше 4% від загальної чисельності працюючих на підприємстві. Якщо кількість працюючих не більше 25 чоловік, норматив встановлюється в розмірі 1 робоче місце.
Розмір відрахувань до фонду — середня річна заробітна плата на відповідному підприємстві за кожне не створене або не зайняте робоче місце для інваліда.
Ланкою фінансової системи України є Державний фонд сприяння конверсії, кошти в який перераховують підприємства оборонного комплексу. Вони вносять у фонд кошти у розмірі 3% від вартості товарної продукції щоквартально не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом.
У фінансову систему України включається і Державний інноваційний фонд. Розмір платежів — 1 % від обсягу реалізації продукції з віднесенням їх на собівартість продукції.
Посередницькі, оптові, постачальницько-збутові і торговельні підприємства суми відрахувань визначають, виходячи із розміру валового доходу, одержаного ними від реалізації товарів, виконання робіт та послуг.
Зібрані кошти розподіляються між Державним інноваційним фондом та спеціальними фондами позабюджетних коштів цільового призначення міністерств, відомств, концернів, корпорацій: відповідно 30 і 70%. ЦІ фонди створюються для фінансування галузевих і міжгалузевих науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт та заходів по освоєнню нових технологій і виробництва нових видів продукції. У випадках, коли підприємство не має визначеного підпорядкування, відрахування здійснюються лише до Державного інноваційного фонду, а кошти, передбачені для відрахування до спеціального фонду позабюджетних коштів, залишає у своєму розпорядженні і використовує на розробку нових технологій і продукції.
Ланкою фінансової системи є кредит.
Основними формами кредиту є:
Державний кредит — фонд коштів, що утворюється шляхом випуску державних позик. У цих відносинах позичальником виступає держава, а кредиторами — громадяни, які купують цінні папери. Кошти, які збирає держава за реалізовані цінні папери, складають її борг. Після закінчення строку позики держава повинна розрахуватися з кредиторами.
Банківський кредит — це економічні відносини з акумуляції кредитних ресурсів за рахунок статутних та інших фондів банків, коштів на депозитних рахунках, коштів в обігу та міжбанківських розрахунках, коштів, переданих за платню Ощадному банкові, з утворених за рахунок внесків населення коштів державного бюджету, які передаються Міністерством фінансів України на умовах платності.
З фондів банківського кредитування видається цільова короткотермінова і довготермінова позичка на умовах повороткості і відплатності підприємствам, об'єднанням, організаціям усіх форм власності та населенню.
Майнове та особисте страхування — це економічні відносини, скеровані на утворення фондів коштів для захисту майнових Інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків). Грошові фонди, що формуються шляхом сплати страхових платежів страхувальниками, знаходяться у розпорядженні страховиків — юридичних осіб, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю.
Страхування може бути добровільним і обов'язковим.
Кредитна система України є дворівнева. Перший рівень — Національний банк України, створений у відповідності до Закону України «Про банки і банківську діяльність» і діє на основі законодавства України, свого Статуту, а також договорів та інших угод України з іншими державами у галузі кредитно-грошових відносин.
Національний банк України є юридичною особою, центральним банком України, її емісійним центром, є власністю держави і підзвітний Верховній Раді України, має право законодавчої ініціативи.
Національний банк проводить єдину грошово-кредитну політику, регулює діяльність банківської системи в цілому, організовує і здійснює міжбанківські розрахунки. При введенні власної валюти несе повну відповідальність за забезпечення її стабільності, отримує монопольне право на випуск грошей в обіг, установлює курс грошової одиниці відносно валют інших країн, створює та забезпечує діяльність державної скарбниці України.
Діяльність Національного банку скерована на забезпечення єдиної державної політики в галузі грошового обігу, кредитування, фінансування і розрахунків у народному господарстві.
Майно Національного банку складається із фондів, основних і оборотних коштів, а також інших цінностей, вартість яких відображається в самостійному балансі Національного банку України.
Джерелом формування майна Національного банку є статутний фонд на момент створення банку, доходи, одержувані від банківської діяльності у відповідності з Законом України «Про банки і банківську діяльність».
Доходи Національного банку України утворюються за рахунок надання позичок і гарантій, дисконтування векселів, продажу цінних паперів, валюти інших держав. Витрати Національного банку здійснюються в зв'язку з одержанням позичок і гарантій, купівлею цінних паперів, валюти, інших операцій. Основним показником госпрозрахункової діяльності Національного банку є прибуток. Національний банк і його установи, за винятком госпрозрахункових, звільняються від сплати податків, зборів і державного мита.
Верховна Рада України щорічно за поданням Національного банку затверджує розподіл його прибутків. Національний банк утворює статутний і резервний фонди, фонд основних коштів, фонд накопичення і споживання, фонд валютних відрахувань та інші.
Статутний фонд Національного банку утворюється за рахунок коштів держави.
Резервний фонд призначається для покриття можливих збитків по операціях Національного банку. Відрахування в резервний фонд проводиться за рахунок прибутку Національного банку до досягнення ним розмірів статутного фонду. Якщо резервний фонд частково або повністю буде використано на покриття збитків, то відрахування в цей фонд поновлюються і проводяться до досягнення ним установленого розміру.
Для виконання завдань, покладених на Національний банк Статутом, за ним закріплені такі функції і надані права:
а)      брати участь у розробці основних напрямів і тенденцій економічного і соціального розвитку народного господарства України, державного бюджету України, прогнозу грошових доходів і витрат населення;
б) розробляти основні напрямки єдиної грошово-кредитної політики, у відповідності з якими Національний банк здійснює регулювання грошового обігу;
в) концентрувати кредитні ресурси, створені за рахунок коштів статутного та інших фондів, залишків коштів республіканського бюджету, коштів на депозитних рахунках і коштів в обігу та в міжбанківських розрахунках, а також переданих за плату Ощадним банком коштів, які формуються за рахунок вкладів населення;
г) на договірних засадах продавати і купувати кредитні ресурси;
д) утворювати фонд регулювання кредитних ресурсів банківської системи республіки за рахунок частини залучених банками ресурсів і депозитів, визначати розміри формування цього фонду;
є) організовувати і здійснювати інкасацію, перевезення грошових знаків та інших цінностей;
є) проводити єдину кредитну політику в республіці, встановлювати правила розрахунків і ведення касових операцій, порядок ведення обліку і звітності у банках; визначати розмір плати за залучені із інших банків ресурси, виходячи із загальної процентної політики;
ж) здійснювати регулювання рівня банківських процентних ставок;
з) організовувати касове виконання державного бюджету і обслуговування державного боргу;
і) давати дозвіл на утворення комерційних банків за участю іноземних юридичних осіб і громадян, реєструвати комерційні банки і встановлювати для них економічні нормативи тощо.
3. Державні фінансові органи України
Фінансова політика держави безпосередньо виробляється і реалізується органами управління державними фінансами. В країнах з розвинутою ринковою економікою більша частина фінансових відносин перебуває поза прямим управлінням з боку держави, оскільки частина фінансових ресурсів формується та використовується тут їх власниками у відповідності з їх же інтересами. Держава здійснює вплив на цю сферу суспільних відносин лише через податкову політику, регулювання фінансового ринку, формування амортизаційного фонду і систему державної підтримки приватного бізнесу шляхом субсидій та інших форм і методів. Тобто в дійсності відбувається не управління фінансами з боку держави, а вплив через фінанси — реалізація фінансової політики. В залежності від концептуальних передумов держава то посилює, то послаблює своє втручання в регулювання тих або інших сторін економічних і соціальних процесів.
В сферу безпосередньо державного управління входять лише державні фінанси. Це відносини по формуванню лише тієї частини фінансових ресурсів, яка мобілізується державою в державний і місцеві бюджети, спеціальні цільові державні фонди і державні підприємства. Управління цими фінансами здійснюється насамперед вищим органом законодавчої влади шляхом прийняття фінансового законодавства, прийняття державного бюджету та звіту про його виконання, коректування податкової системи, затвердження граничного розміру державного боргу та інших фінансових параметрів.
В залежності від історичних традицій, державного устрою і політичної системи такими органами публічної влади є, наприклад, Парламент у Великобританії, Національні збори у Франції, Конгрес у США, Бундестаг в Німеччині, Федеральні Збори в Російській Федерації, Верховна Рада в Україні.
У зв'язку з тим, що виконання завдань держави вимагає від кожного її органу певної роботи, пов'язаної з використанням грошових коштів, у фінансовій діяльності беруть участь всі державні органи законодавчої і виконавчої влади. Проте масштаби їх фінансової діяльності і міра участі з ній неоднакові в силу відмінностей у завданнях та правовому статусі кожного з цих органів зокрема.
Державні органи законодавчої влади (Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування) і державні органи виконавчої влади загальної компетенції (Кабінет Міністрів України, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські, районні, районні в містах державні адміністрації) управляють фінансовою діяльністю поряд із здійсненням інших функцій у відповідних територіальних масштабах — України в цілому, Автономної Республіки Крим, відповідної адміністративно-територіальної одиниці. В їх компетенцію входить вирішення загальних фінансових питань, що забезпечують комплексний економічний і соціальний розвиток, формування збалансованого ринкового господарства на відповідній території, її основи закріплені в Конституції України, в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні».
До повноважень Верховної Ради України у відповідності зі статтею 85 Конституції України належить затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання; затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням.
Згідно зі статтею 102 Конституції України главою держави є Президент України. В силу свого особливого правового статусу в державі Президент здійснює керівництво фінансовою діяльністю, призначає міністра фінансів, представляє на затвердження Верховної Ради кандидатуру голови Національного банку України, призначає половину складу Ради Національного банку України. Президент України, відповідно до ст. 106 Конституції України, може скасовувати акти Кабінету Міністрів України та акти Кабінету Міністрів Автономної Республіки Крим. Він наділений правом вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України. Президент України створює в межах коштів, передбачених у державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби.
Великими повноваженнями в галузі керівництва фінансовою діяльністю в державі наділений Кабінет Міністрів України — вищий орган у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених у статтях 85, 87 Конституції України. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.
Конституція України у статті 116 відносить до повноважень Кабінету Міністрів в галузі керівництва фінансовою діяльністю наступне: 1) забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; 2) розробку проекту закону про Державний бюджет України; 3) забезпечення виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України; 4) подання Верховній Раді України звіту про його виконання. Уряд України здійснює також багато інших функцій, безпосередньо чи опосередковано пов'язаних з управлінням державними фінансами.
Всі функції вищеназваних державних органів законодавчої і виконавчої влади України забезпечують стратегічне, загальне керівництво й управління державними фінансами.
Організація оперативного управління фінансами здійснюється через спеціалізовані державні органи виконавчої влади, насамперед через її фінансовий апарат, склад і структура якого також зумовлені історично у відповідності з державним устроєм країни.
В управлінні фінансами беруть участь Верховна Рада і Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування. Вони здійснюють свої повноваження у відповідності з Конституцією України та законами України.
Органи виконавчої влади в Україні в залежності від міри їх участі у фінансовій діяльності можна поділити на дві групи:
— органи виконавчої влади, що здійснюють керівництво фінансами у зв'язку з виконанням своїх основних функцій та завдань (це насамперед міністерства, крім Міністерства фінансів, відомства й інші органи виконавчої влади);
— органи виконавчої влади, для яких сама фінансова діяльність є основною. Ці органи створені спеціально для здійснення управління фінансами та кредитом і складають в сукупності систему фінансово-кредитних органів.
Система фінансових органів України очолюється Міністерством фінансів України. Крім нього, в цю систему входять також Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові управління обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, фінансові відділи районних, міських і районних в містах державних адміністрацій. Вони діють на основі відповідних Положень про них.
Міністерство фінансів України є центральним спеціалізованим органом державної виконавчої влади по управлінню фінансами, який діє на основі Конституції України, законів України, постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, а також Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 лютого 1993 року.
Головними завданнями Міністерства фінансів України в галузі управління фінансами держави є: вироблення основних напрямків державної фінансової політики; складання та забезпечення виконання Державного бюджету України; концентрація фінансових ресурсів на пріоритетних напрямках розвитку економіки; фінансове забезпечення державних гарантій з питань соціального захисту населення; створення державних фінансових резервів та ряд інших.
Міністерство фінансів України, реалізуючи державну фінансову політику:
-  бере участь у виробленні балансу фінансових ресурсів і платіжного балансу;
-  організовує роботу по підготовці і складанню Державного бюджету України: за дорученням Кабінету Міністрів України визначає порядок і строки подання центральними органами виконавчої влади, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями матеріалів для підготовки проекту Державного бюджету України та прогнозних розрахунків для визначення частки загальнодержавних податків, зборів і платежів, що передаються до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя;
    продолжение
--PAGE_BREAK--