Реферат: Правова система України

--PAGE_BREAK--Правова  система як філософське поняття – це деяке цілісне явище, яке складається з частин (елементів), взаємопов’язаних  і взаємодіючих між собою. Відразу ж слід звернути увагу на те, що не дивлячись на схожість висловів, потрібно чітко розрізняти два поняття – „правова система” і „система права”. Термін „система права” характеризує інституціональну внутрішню будову нормативної основи правової системи – права як такого. Правова система ж охоплює всі правові явища в масштабах держави і суспільства[14].    

РОЗДІЛ ІІ.
ТИПОЛОГІЯ ПРАВОВИХ СИСТЕМ.
Правова система конкретного суспільства відображає його соціально-економічну, політичну і культурну своєрідність, являє собою національну правову систему. Вона визначає цінність даної правової системи, відображає єдність суспільства і є одним  з виявів державного суверенітету держави.
Правова карта світу включає безліч національних правових систем, але різниця між правом різних країн значно зменшується, якщо виходити не з змісту конкретних норм, а від їх більш постійних елементів використаних для створення, роз'яснення, оцінки норм.
 Метод порівняння дає змогу на основі подібних юридичних ознак (структура права, джерела, правова культура, традиції) згуртувати правові системи сучасності в нову категорію “правова сім'я”. Вперше цей термін був введений у юридичний вжиток французьким компаративістом Рене Давидом, який багато років займається дослідженням правових систем сучасності.
Правова сім'я утворюється із національних правових систем, об'єднаних на основі подібності таких ознак: структура права, юридична практика, джерела права, правова ідеологія.
Заслуговує на увагу підхід західних компаративістів, які відкидають типологію правових систем за ознакою їх класової сутності. При класифікації вони використовують різні  фактори починаючи від етичних, расових, географічних, релігіозних і кінчаючи юридичною технікою і стилем права.
Одна з найпопулярніших – класифікація правових сімей, дана Рене Давидом[15]. Вона базується на двох критеріях: ідеології, яка включає релігію, філософію, економічні і соціальні структури і юридичній техніці, яка включає в якості основної складової джерело права.
Р.Давид висунув ідею трихотомії – виділення трьої основних сімей: романо-германської, англосаксонської і соціалістичної. Поряд з названими правовими системами, які Давид називає основними, існують Індія, Далекій Схід, мусульманський світ. Вони, на думку автора, залишаються вірними своїм поглядам, право розуміється зовсім інакше і йому відводиться зовсім інша роль, ніж у західних країнах.
С.С. Алексєєв називає декілька основних критеріїв об'єднання, типології правових систем різних держав[16].
1.Спільність генезису /виникнення і подальший розвиток/. Інакше кажучи, системи зв'язані між собою історично, мають спільні державно-правові корені /проростають із однієї давньої держави, основані на одних і тих же правових початках, принципах, нормах/.
2.Спільність джерел, форм закріплення і вираження норм права. Річ іде про зовнішню форму права, про те, де і як фіксуються його норми /в законах, договорах, суддівських рішеннях, звичаях/, про їхню роль, значення, співвідношення.
3.Структурна спільність, схожість. Правові системи країн, які входять в одну правову сім'ю, повинні володіти схожістю в структурній будові нормативно-правового матеріалу. Як правило, це  виражається на мікрорівні – на умови будови норми права, її елементів, а також на макрорівні – на рівні будови великих блоків нормативного матеріалу /галузей, підгалузей інших підрозділів/.
4.Спільність принципів регулювання суспільних відносин. В одних країнах це ідеї свободи суб'єктів, їх формальної рівності, об'єктивності правосуддя і т.д., в інших – теологічні, релігійні починання /наприклад мусульманські країни/, в третіх – соціалістичні, націонал-соціалістичні ідеї і т.п.
5.Спільність термінології, юридичних категорій і понять, а також техніки виложення  і систематизації норм права. Різні в правовому відношенні країни зазвичай використовують тотожні або схожі по свому значенню терміни, що пояснюється спільністю їх походження. Через це законодавці країн, які входять в одну правову сім'ю, при розробці правових текстів примінюють однакові юридичні конструкції, способи будови нормативного матеріалу, його упорядкування, систематизації.
З врахуванням вище викладеного Алексєєв виділяє наступні правові системи:
1) англосаксонську /Англія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія та інші       країни британської співдружності націй/;
2) романо-германську /країни континентальної Європи, Латинської Америки, деякі країни Африки, а також Терція/;
3)релігійно-правові /країни ісламу, індуїзму і музеїзму/;
4)соціалістичну /Китай, В'єтнам, КНДР, Куба/;
5)систему звичаєвого права /екваторіальна Африка і Мадагаскар/.
Ще одна класифікація була запропонована К.Цвейгертом і Г. Котцем в книзі «Введение в правовое сравнение в частности права», яка вийшла в 1971 р., в основу кваліфікації правових систем покладений критерій «правового стилю».
“Правовий стиль” складається, на думку автора із п'яти факторів:
1)виникнення і еволюції правової системи;
2)особливостей юридичного мислення;
3)специфічних правових інститутів;
4)природи джерел права і способів їх тлумачення;
5)ідеологічних факторів.
На цій основі розрізнюються наступні “правові круги”: романський, германський, скандинавський, англо-американський, соціалістичний, право ісламу, індуське право.
При цьому в жодному випадку не враховується марксистсько-ленінська типологія права, в основі якої лежить критерій суспільно-економічної формації /рабовласницьке право, феодальне право, буржуазне, соціалістичне/. А.Х.Саідов вважає, що тільки єдність глобальної марксистсько-ленінської типології і внутрішньо типової класифікації правових систем дасть можливість скласти цілісне уявлення про правову карту світу[17].
Виходячи з групи критеріїв, які включають, по-перше історію правових систем, по-друге, систему джерел права, по-третє, структуру правової системи – головні інститути і галузі права, він виділяє в середині буржуазного типу права вісім правових  сімей: романо-германську, скандинавську, латиноамериканську, індуську правові системи, сім'ю традиційного права і далекосхідну правову сім'ю. Вони розглядаються на рівні з сім'єю соціалістичного права. Історичний розвиток визнається головним у визначенні їх особливостей. В межах соціалістичної правової сім'ї, тепер уже в історичному аспекті, існували відносно самостійні групи: радянська правова система, правові системи соціалістичних країн Європи, правова система соціалістичних країн Азії і правова система Республіки куба, які, звичайно, мали і мають багато спільного, а також особливого і одиночного.
Є й інші погляди на цю проблему.
Наприклад, своєрідною видається пропозиція В.Н.Синякова, який пропонує таку класифікацію:
1.сім'я загального права /історично створена в Англії в Х-ХІІІ ст./;
2.романо-германська правова сім'я /історичні корені якої сягають римського права, І ст. до н.е. –VI ст. н.е./;
3.традиційні /Японія, ряд держав Африки та ін./ і релігійні правові сім'ї /мусульманське і індійське право/;
4.слов'янська правова сім'я.
До слов’янської правової сім'ї він включає групу російського права /Україна, Білорусь, Болгарія, нова Югославія/. Причому російська правова система виділяється ним як провідний елемент слов'янської правової системи, на основі  її самобутності, обумовленої не тільки техніко-юридичними формальними ознаками, а й глибокими соціальними, кульурними, державними починаннями життя слов'янських народів[18].
 Таким чином, існує кілька класифікацій правових систем минулого і майбутнього. З урахуванням спільного повторюваного в розглянувши класифікаціях, зупинимося на короткій характеристиці основних правових сімей.
РОМАНО-ГЕРМАНСЬКА ПРАВОВА СІМ'Я -домінування серед форм /джерел/ об'єктивного  юридичного права нормативно-правових актів /які значною мірою сформувались на основі рецензії основ стародавнього римського цивільного права/;
-підпорядкованість нормативно-правових актів за їх юридичною силою /ієрархічна структура правової системи/;
-кодифікованість значної частини нормативно-правових актів;
-більш менш чіткий поділ на право приватне і право публічне;
-визначення нормативно-правового акта вирішальним критерієм для офіційної оцінки діянь як законних чи незаконних;
-допущення у деяких, щоправда досить рідкісних, випадках судового президента як форми юридичного права.
Певним різновидом зазначеної правової системи вважають також право скандинавських країн, особливістю якого є певна гармонізація та уніфікація нормативно-правових актів, що діють у них, а також помітна роль судово-прецедентної практики.
Правова система, що розглядається, домінує також у ряді країн Латинської Америки, хоча й там існує певна специфіка, зумовлена, зокрема, впливом на них Конституції США.
АНГЛО-САКСОНСЬКА ПРАВОВА СИСТЕМА -провідною формою юридичного права  є судовий прецедент;
-функціонування нормативно-правових актів, які завжди входять до складу цієї системи, може коригуватись судовою практикою їх застосування, їх судовим тлумаченням;
-внаслідок цього забезпечується більша гнучкість, пристосованість юридичних норм, які, щоправда, стають здебільшого казуїстичними, менш визначеними, а в деяких випадках – навіть суперечливими;
-принципова-некодифікованість норм  цієї правової системи, що ускладнює їх вивчення, реалізацію та застосування /проте ця складність нині долається завдяки використанням комп’ютерної техніки/.
Всередині цієї системи розрізняють групу англійського права /Англія, Пн. Ірландія, Канада, Австралія, Нова Зеландія та ще декілька десятків країн – членів Британської Співдружності Націй/ і право США. Особливість останнього полягає, по-перше, у відносно більшій поширеності нормативно-правових актів /зокрема кодексів, яких не знає англійське право, — цивільного, цивільно-процесуального, кримінального, кримінально-процесуального та ін./; по-друге, в його федеративній структурі; і по-третє, у дещо меншій зв’язаності вищих судових органів навіть власними прецедентами.
 
ІДЕОЛОГІЧНО-РЕЛІГІЙНА СИСТЕМА.
-Пануючим джерелом права проголошуються канонічні релігійні тексти /у мусульманському праві – Коран, Сунна та ін., в індуському – збірники Вез, у єврейському  — Тора /Старий Заповіт/, Талмуд;
-Функціонування цих джерел, ознак опосередковується тлумаченням відповідних фрагментів, настанов, догматів, притч, легенд, оповідей із “ Святих книг”, які здійснюються окремими, “довірений” священнослужителями, теологами юристами. Авторитетними знавцями відповідної релігії і тому реальним джерелом юридичних приписів у розгляду вальній правовій системі слід вважати релігійно-юридичну доктрину, “Оздоблену” релігійними текстами;
-Наявність декількох напрямків, відгалужень у рамках кожної юридично-релігійної системи /наприклад, в ісламському праві існує сім “шкіл”/;
-Невідокремленість юридичних нормативів від моральних, побутових, внутрішньо сімейних та інших /як прояв синкретичності релігійної системи/.
-Невідгалуженість, інтегрованість нормативних та ненормативних юридичних приписів, що формувались “мудрецями” та релігійними суддями, звідси – казуїстичність цих правових систем.
ТРАДИЦІЙНО –ОБЩИННА СІМ'Я -домінуючою формою права є правовий звичай, тобто традиційно-племінне, традиційно-общинне “законодавство”, так чи інакше санкціоноване державою;
-юридичні норми у цій системі регулюють відносини не стільки між індивідами, скільки між групами /сім’ями, родами та ін./, зокрема передбачають можливість колективної відповідальності;
-питома вага цього права у різних країнах Африки, де воно ще й сьогодні зустрічається, неоднакова, оскільки в них функціонують і “взірці” колишнього колоніального права метрологій, і сучасні юридичні акти новоутворених самостійних держав.

СІМ’Я СОЦІАЛІСТИЧНОГО ПРАВА
Соціалістична правова сім'я видаляється в основному за ідеологічною ознакою. Правові системи країн, які входять в “соціологічний лагер”, раніше належали до романо-германської правової сім'ї. Вони і зараз зберігають ряд її ознак. Норма права тут завжди розглядалась і розглядається як загальне правило поведінки. Зберігач  в значній мірі і система права, і термінологія юридичної науки, вироблена спільними зусиллями європейських і радянських вчених.
При значній схожості з континентальним правом правові системи соціалізму мали значні особливості, обумовлені явно вираженим класовим характером. Єдиним джерелом соціалістичного права являлось спочатку революційна творчість виконавців, а пізніше – нормативно-правові акти, в яких декларувалось, що вони виражають волю робітників, а потім – всього народу під керівництвом комуністичної партії. Нормативно-правові акти, що приймались, більшу частину з яких складували підзаконні /таємні і напівтаємні накази, інструкції і т.д./, фактично виражали волю і інтереси партійно-чиновницького апарату.
Приватне право поступалось місцем праву публічному;
Право носило імперативний характер і було тісно пов’язане політикою;
В теорії виключалася можливість для суддівської практики виступати в ролі виробника норм права;
Не дивлячись на конституційний принцип незалежності суддів і підпорядкування їх тільки закону, суд залишався інструментом в руках пануючого класу.
РОЗДІЛ 3. ПРАВОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ Становлення і розвиток української правової системи відбувалось за загальними законами, які характерні становленню і розвитку будь-якій правовій системі, хоча в цих процесах були і є деякі особливості.[19]
З часу прийняття Декларації про державний Суверенітет України та проголошення Акта Незалежності Україна стала перед вибором самостійного шляху розвитку, розбудовою своїх політичної, економічної, правової та інших національних систем. Одне з першочергових завдань в цьому процесі має становлення правової системи України з урахуванням сучасних реалій її розвитку.
Відсутність в ряді випадків фундаментальної правової теорії, наукової обгрунтованної політики, стратегії і тактики законотворчої роботи та право творення в цілому обумовлює їх стихійний характер, поступ шляхом “проб і помилок”, спроби експериментальним шляхом вирішувати надзвичайно складні  і важливі для нашого суспільства правові проблеми.
Створюючи самостійну національну правову систему України, слід виходити, звичайно, не тільки з зарубіжних і міжнародних аналогів та досягнень, а й враховувати власний історичний досвід формування найважливіших правових інститутів безпосередньо в Україні та тстворювати і розвивати теорію національної правової системи.[20]
Правові ідеї в тому числі щодо правових систем, ідеї громадянського суспільства і демократичної правової держави були висловлені ще Сократом, Платоном, Аристотелем. Їх ідеї певною мірою втілювались у праві багатьох держав.
Кращі правові ідеї знаходили грунт і розвивалися й на Україні. Ми маємо такі своєрідні правові феномени, як Правда Ярослава Мудрого/ ”Руська правда”/, Конституція Пилипа Орлика, Конституції України 1917-1920 років. Зокрема, в Конституції Пилипа Орлика 1710 року передбачалися демократичні засади української державності – розподіл влади, незалежний судовий трибунал, приватна власність, багатогалузевий характер законодавства і права тощо. Високо оцінюючи цей акт, відомий американський федеральний суддя Богдан Футей наголошував, що можна говорити /звичайно умовно/, що батько американської Конституції Джеймс Мере сон перебрав для неї основні демократичні засади Конституції Пилипа Орлика, яка майже на 30 років випередила американську.
Існують різні думки стосовно відношення правової системи України до тієї чи іншої правової системи.
За рядом ознак правову систему України відносять до романо-германської правової системи.
Основним джерелом права в Україні є нормативно-правовий акт – офіційний письмовий документ, що містить загальнообов'язкове правило поведінки /норму, права/.
Всі нормативно-правові акти підпорядковані за їх юридичної силою і складають певну ієрархічну систему. Верхній щабель цієї системи належить писаній конституції. Існує поділ права на публічне і приватне. До публічного права відносять ті галузі і інститути, які визначають статус і порядок діяльності органів держави і відносини індивіда, державою, а до приватного – галузі й інститути, що регулюють взаємо відносини індивідів. Україна є країною кодифікованого права, тобто норми, які складають одну галузь права, зведені в крупні, внутрішньо систематизовані нормативні акти. В Україні прийняті Кримінальний, земельний, сімейний та інші кодекси. Відповідальність можлива лише за дії, передбачені як карані у законі. Недоліком цієї системи є її певна закостенілість – неможливо покарати фізичну, чи юридичну особу, якщо це прямо не передбачено законом, — навіть якщо дії цієї особи завдають вагомої шкоди суспільним чи приватним інтересам. Наприклад, на пам'ять українських громадян діяльність різноманітних пірамід і трастів, компаній “товари-поштою” і т.п. парадокс полягає у тому, що, незважаючи на очевидну усіх цих МММів, Тибетів, Імперіалів, формальних підстав для  притягнення  до кримінальної відповідальності чи навіть простого призупинення їх діяльності не існувало аж до моменту повної зупинки ними виконання своїх зобов'язань перед акціонерами.
    продолжение
--PAGE_BREAK--