Реферат: Рішення суду першої інстанції в цивільному процесі

--PAGE_BREAK--Розділ перший «Огляд літератури за темою та вибір напрямів дослідження» вміщує три підрозділи і присвячений питанню розвитку інституту рішення суду в цивільному процесі у його історичному розвитку, в якому наводиться аналіз наукової літератури за темою дослідження, а також розкриваються питання поняття рішення суду, його сутності та класифікації рішень суду в цивільному процесі.
У підрозділі 1.1. «Формування інституту рішення суду» розглядається питання історичного інституту рішення суду в цивільному процесі з часів стародавнього Риму до сьогоднішнього дня на підставі аналізу таких нормативно-правових джерел, як Статут цивільного судочинства Російської імперії 1864 року, Основи цивільного судочинства СРСР та союзних республік 1961 року, Цивільні процесуальні кодекси УРСР та сучасної України, вирішуються певні проблемні питання використання спеціальної термінології.
У підрозділі 1.2. «Огляд літератури за темою дисертаційного дослідження» здійснено аналіз літературних джерел, присвячених вирішенню питань, які входять до проблематики цієї роботи.
У підрозділі 1.3. «Поняття, сутність та види рішення суду в цивільному процесі України» робиться висновок про те, що рішення суду являє собою одночасно й акт підтвердження наявності чи відсутності між сторонами спору певних правовідносин, і наказ суду діяти відповідно до встановлених судом прав та обов'язків, і акт застосування норм права, і процесуальний документ установленої форми, і юридичний факт, який породжує, змінює чи припиняє правовідносини. Всі ці аспекти рішення суду органічно поєднані між собою і взаємообумовлені Таким чином, можна дійти висновку, що сутність рішення суду являє собою сукупність властивостей і проявів, які доповнюють один одного та відбивають сутність цього багатогранного акта правосуддя. Отже, рішення суду — це вольовий акт правосуддя в цивільному процесі, ухвалений судом іменем України у встановленому законом порядку в результаті здійснення правозастосовчої діяльності, який містить в собі наказ і підтвердження наявності або відсутності правовідносин, спрямований на охорону та захист прав, свобод і законних інтересів суб'єктів права і який має наслідком виникнення, зміну або припинення процесуальних, а в деяких встановлених законом випадках і матеріальних правовідносин.
Класифікація рішень суду в цивільному процесі здійснюється за різними підставами. Однією з найбільш поширених підстав є класифікація за видом провадження, в якому ухвалюється рішення При цьому необхідно пам'ятати, що рішення суду як таке ухвалюється тільки в позовному та окремому провадженні, в наказному ж провадженні видається судовий наказ, який не можна відносити до видів рішень суду. Крім зазначеної підстави класифікації, рішення суду поділяють також за способом захисту, який використовується судом у позовному провадженні, за видами матеріально-правових відносин, які є предметом спору і, відповідно, предметом судового рішення, за критерієм суб'єкта ухвалення рішення та за змістом рішення суду. Запровадження в українському цивільному процесі заочного розгляду справи і, відповідно, заочного рішення, зумовило можливість поділу рішень суду за ступенем реалізації принципу змагальності процесу.
Розділ другий «Вимоги, яким має відповідати рішення суду» складається з двох підрозділів і присвячений аналізу вимог, які пред'являються до будь-якого рішення суду в цивільному процесі, їх переліку та змісту
У підрозділі 2.1. «Законність та обґрунтованість рішення суду» здійснено аналіз основних, нормативно визначених та науково розроблених і обґрунтованих вимог, які пред'являються до рішення суду в цивільному процесі.
Зазначається, що законодавче визначення вимог законності та обґрунтованості рішення суду є недосконалим, оскільки не відображає повністю змісту цих вимог.
У підрозділі 2.2. «Інші вимоги, які пред'являються до рішення суду» пропонується перелік вимог (окрім законності та обґрунтованості), яким має відповідати рішення суду в цивільному процесі. Сюди відносяться вимоги:
1) процесуальної форми рішення суду. Однією з важливіших вимог, які пред'являються до рішення суду, є чітко визначена законом процесуальна форма рішення суду.
До змісту вимоги про форму рішення суду належить відносити таке:
а) рішення має бути ухвалене в певному процесуальному порядку;
б) рішення має бути оформлене у вигляді письмового документа, який відповідає всім вимогам ст.ст. 214, 215 ЦПК України;
2) повноти рішення суду. У самому загальному вигляді ця вимога випливає із сутності рішення як відповіді на позов, відповіді на питання про існування спірного правовідношення, права позивача й обов'язку відповідача. Рішення суду має всебічно, вичерпно вирішити питання по кожній вимозі. Воно має не тільки відповісти на питання про існування спірного права, але й точно вказати зміст цього права. Ця вимога випливає з правила, встановленого п. 2 ч. 1 ст. 220 ЦПК України, відповідно до якого суд, вирішивши питання про право, зобов'язаний зазначити точну суму грошових коштів, які підлягають стягненню, майно, яке підлягає передачі, або дії», які необхідно виконати. При цьому рішення суду має вирішувати всі вимоги, які містяться у позові, одним актом. Вимога повноти стосується також обов'язку суду зазначати у рішенні порядок розподілу судових витрат, строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження, а також, у встановлених законом випадках — про звернення рішення до негайного виконання,
3) визначеності рішення суду. Рішення суду має дати цілком визначену відповідь на спірну вимогу, тобто відповідати вимозі визначеності. Будь-які сумніви повинні бути усунуті, в правовідносини між сторонами має бути внесено цілковиту визначеність, ясність. Рішення не повинне залишати місця для будь-яких хитрощів, підґрунтя для нових спорів та скарг;
4) безумовності рішення суду. Ця вимога полягає в тому, що до рішення суду не дозволяється включати умови, від яких залежить реалізація рішення. Умовне рішення є недопустимим як таке, що не усуває спору між сторонами, як таке, що залишає неясність у їх відносинах;
5) виховної ролі рішення суду. Здійснюючи правосуддя, суд здійснює вплив на виховання громадян у дусі дотримання законів. Саме тому виховна роль рішення суду — це також одна з важливих вимог, які пред'являються до даного акта правосуддя,
6) публічності рішення суду Ця вимога випливає з принципу гласності правосудця і тісно взаємопов'язана з попередньою вимогою, оскільки для виховної ролі судового рішення необхідне належне за своєю широтою доведення рішення до загального відома. Відповідно до змісту цієї вимоги рішення суду має проголошуватися публічно і бути відкритим для ознайомлення як для учасників судового процесу в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством, так і для всіх інших осіб через засоби масової інформації та мережу Інтернет;
7) легітимності рішення суду Судове рішення має бути легітимним, що означає, перш за все, його відповідність юрисдикційним повноваженням органів судової влади, оскільки юрисдикція судів на практиці не може ні розширюватися, ні звужуватися. Особливе значення легітимності судових рішень проявляється у зв'язку з їх оцінкою на відповідність Європейській конвенції про захист прав людини і основних свобод й особливо прецедентам Європейського суду з прав людини;
8) своєчасності рішення суду. Рішення суду має бути своєчасним, оскільки своєчасним має бути захист порушених або оспорюваних суб'єктивних прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Тільки при дотриманні всіх зазначених вище вимог рішення суду може вважатися правосудним.
У розділі третьому «Структурні елементи рішення суду», який складається з трьох підрозділів, розкривається поняття предмета рішення суду, його юридичних та фактичних підстав, а також змісту рішення суду При цьому в роботі досліджується зміст рішення суду як акта правосуддя, і як процесуального документа, який відповідно до вимог статті 215 ЦПК України складається зі вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин.
У підрозділі 3.1. «Предмет рішення суду» надається визначення предмета рішення суду. Предмет рішення суду — це те спірне цивільне правовідношення, або те питання в порядку окремого провадження, яке вирішив суд.
Особливості предмета рішення суду в залежності від того, з яким саме видом позову суд має справу, або яке саме провадження — позовне чи окреме, — проходить перед судом, відбиваються на характері судового рішення і його предметі. Тому природно, що аналіз цього питання повинен проводитися з урахуванням всіх особливостей окремих категорій справ.
У підрозділі 3.2. «Підстави рішення суду» зазначається, що підстави рішення суду вказують на причини задоволення або відхилення заявлених до суду вимог. Тим самим вони служать необхідною умовою здійснення права сторін та інших осіб, що беруть участь у справі, на оскарження рішення.
Підставою рішення суду служить встановлена судом в результаті оцінки доказів сукупність юридичних фактів, з яких суд, застосовуючи норму права, робить висновок стосовно спірного правовідношення.
Серед підстав рішення виділяють такі два види:
а) фактичні підстави (юридичні факти);
б) правові підстави, які полягають у застосовуваній судом правовій нормі.
У підрозділі 3.3. «Зміст рішення суду» зазначається, що слід розрізняти зміст рішення суду як акта правосуддя, з одного боку, і зміст рішення суду як процесуального документа, з іншого. Ці два аспекти тісно взаємопов'язані між собою.
Зміст рішення суду як акта правосуддя — це зазначення того, як саме вирішене судом поставлене перед ним питання. Так, наприклад, воно полягає у владному (імперативному) підтвердженні існування або відсутності спірного правовідношення, яке вказує на належну поведінку сторін відповідно до дійсних правовідносин між ними — у рішенні про визнання; у виконавчому наказі органу примусу — у рішенні про присудження, у встановленні, зміні або припиненні правовідносин — у перетворювальному рішенні.
Однак для того, щоб зміст такого акта правосуддя як рішення суду міг бути доведений до сторін, інших осіб, що беруть участь у справі, інших зацікавлених осіб, а також до широкого загалу населення, воно повинне мати матеріальне вираження, тобто бути викладене у вигляді процесуального документа, який складається з чотирьох частин (вступної, описової, мотивувальної та резолютивної) і має чітко встановлені законом реквізити.
У розділі четвертому «Контроль суду першої інстанції за власними рішеннями», який складається з трьох підрозділів, розкривається зміст терміна «самоконтроль» та здійснюється аналіз повноважень суду першої інстанції з виправлення описок та арифметичних помилок у власних рішеннях, ухвалення додаткових рішень та надання роз'яснень рішення, якщо його зміст є незрозумілим для осіб, які брали участь у справі, або для державного виконавця.
У підрозділі 4.1. «Виправлення описок та арифметичних помилок у судовому рішенні» описується один із засобів усунення недоліків рішення суду, передбачений ст. 219 ЦПК України. Це виправлення описок та арифметичних помилок у рішенні.
Можливі два способи виправлення описок та арифметичних помилок у рішенні залежно від того, коли їх було виявлено. Якщо описки та арифметичні помилки було виявлено ще при складанні рішення (тобто до підписання і проголошення рішення), то такі помилки можуть бути виправлені прямо в тексті рішення з відповідним застереженням перед підписом судді (ч. 7 ст. 209 ЦПК України). Якщо ж помилка була виявлена пізніше, то вона може бути виправлена лише в порядку, передбаченому ст. 219 ЦПК України.
У підрозділі 4.2. «Додаткове рішення суду» розкривається сутність цього процесуального документа. У кожній цивільній справі, як правило, має бути одне рішення, яке вичерпно вирішує спір між сторонами. У кожному рішенні суду, окрім головного питання, яке є об'єктом процесу, мають бути у визначених законом випадках вирішені питання про строк і порядок виконання рішення, про розподіл судових витрат. Але іноді не всі питання, які вирішуються в процесі судового розгляду, відображаються в судовому рішенні, або взагалі не розглядаються питання, вирішення яких домагався позивач. У таких випадках зацікавлені особи можуть просити суд про ухвалення додаткового рішення.
Допущена судом прогалина в рішенні може бути усунута ним шляхом ухвалення додаткового рішення у випадках:
1)      стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;
2)      суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної суми грошових коштів, які підлягають стягненню, майно, яке підлягає передачі, або які дії необхідно виконати;
3)      суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених ст. 367 ЦПК України;
4)      судом не вирішено питання про судові витрати.
Підрозділ 4.3. «Роз'яснення рішення суду» присвячений ще одному способу виправлення недоліків рішення суду. Роз'яснення рішення суду є найбільш простим способом виправлення рішення, на що суд уповноважений відповідно до ст. 221 ЦПК України.
Необхідність роз'яснення судового рішення настає тоді, коли його зміст викладено нечітко, його положення незрозумілі, внаслідок чого реалізація такого рішення викликає труднощі або стає неможливою. Застосування цього засобу усунення недоліків рішення є можливим, якщо суд, правильно вирішивши всі спірні питання, нечітко і неясно сформулював їх у своєму рішенні.
Огляд способів виправлення судового рішення без його скасування, які допускаються цивільним процесуальним правом, свідчить, якими широкими у цьому відношенні є повноваження суду першої інстанції. Вони спрямовані на те, щоб підтверджене судом дійсне правовідношення могло служити керуючою вказівкою для подальшої поведінки сторін, щоб рішення було переконливим і справедливим, щоб у випадку, якщо виникне необхідність звернутися до заходів примусового виконання, воно було для цього цілковитою і надійною підставою.
Розділ п'ятий «Процесуальні питання виконання рішення суду» складається з двох підрозділів і присвячений окремим випадкам, коли суд має обов'язок або право звернути рішення до негайного виконання, а також іншим питанням виконання судових рішень, які вирішуються судом ще під час його ухвалення. Сюди відносяться питання про порядок виконання рішення, надання відстрочки або розстрочки виконання, вжиття заходів для забезпечення виконання рішення.
Підрозділ 5.1. «Негайне виконання рішення суду» присвячений випадкам та умовам, коли рішення суду звертається до виконання негайно, ще до набрання ним законної сили.
Так, якщо рішення не виконане добровільно, воно підлягає виконанню в примусовому порядку, як правило, після набрання ним законної сили. Однак, у передбачених законом випадках суд зобов'язаний або може застосувати негайне виконання рішення суду, тобто одразу після його проголошення (ст. 367 ЦПК України). При цьому, однак, не слід змішувати поняття «негайне виконання рішення» і «набрання рішенням законної сили». Те, що рішення звертається до виконання негайно після його проголошення, зовсім не означає, що воно тоді ж набирає законної сили. Порядок набрання такими рішеннями законної сили не відрізняється від загального порядку, характерного для всіх інших рішень. Характерна риса рішень, які підлягають негайному виконанню, якраз і полягає в тому, що вони виконуються ще до набрання рішенням законної сили Це пов'язано з тим, що ці рішення ухвалюються у справах, в яких беруть участь найбільш незахищені верстви населення, або ж з питань, які не терплять відкладення. Уповільнення у виконанні рішення, яке допускається у звичайних випадках, у цьому випадку може призвести до негативних наслідків.
Негайне виконання рішень суду першої інстанції поділяється на обов'язкове і факультативне. При обов'язковому негайному виконанні суд у встановлених законом випадках зобов'язаний звернути рішення до негайного виконання, при факультативному — може звернути рішення до негайного виконання, виходячи з обставин справи.
У підрозділі 5.2. «Визначення порядку виконання рішення суду» описуються випадки, коли, ухвалюючи рішення, суд може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні (ст. 217 ЦПК України). Зазначені процесуальні дії необхідно відрізняти від аналогічних дій суду, які здійснюються ним у порядку, визначеному ст. 373 ЦПК України. У цьому випадку відстрочка та розстрочка виконання, зміна або встановлення способу та порядку виконання здійснюються вже під час виконання рішення, оформлюються ухвалою суду й тому не стосуються проблематики цієї роботи.
Відстрочка виконання полягає в перенесенні виконання рішення на інший, більш пізній строк.
    продолжение
--PAGE_BREAK--