Реферат: Теорія з Кримінального права

--PAGE_BREAK--
6.Поняття та ознаки злочину. Класифікація злочину
1. Злочином є передбачене цим Кодексом суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину. 2. Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі. Практичне значення поняття злочину в тому, що воно окреслює коло кримінальне караних діянь, дає злочинові чітку суспільно-політичну характеристику, вказує на його соціальну спрямованість і суспільну небезпечність, викриває зміст тих суспільних благ, які виступають його об’єктом, виконує роль міри для відмежування злочину від інших правопорушень. Враховуючи всі ознаки злочину, його можна визначити як заборонене кримінальним законом суспільне небезпечне, винне та протиправне посягання на суспільні відносини, що завдає або призводить до суспільне небезпечної шкоди чи утворює реальну загрозу заподіяння такої шкоди. Ознаки: Злочинне діяння. Злочинним діянням у кримінальному праві визнається поведінка людини – дії чи бездіяльність, – що спричиняє суспільне небезпечну шкоду, або загрожує заподіянням такої шкоди. Таке діяння містить у собі: а) дії (активна поведінка); б) бездіяльність (невиконання обов’язків); в) наслідки діяння; г) причинний зв’язок між діянням та його наслідками. Значення поняття діяння у визначенні злочину полягає в тому, що злочинною і караною визнається лише певна поведінка людини у вигляді дії чи бездіяльності. Не утворюють злочину і не можуть бути караними думки, переконання, погляди людини, хоча б вони були і дуже суспільна шкідливими. Суспільна небезпечність діяння — властивість злочину заподіювати тяжку шкоду пануючому в суспільстві правопорядку або ставити під загрозу заподіяння такої шкоди. Суспільна небезпечність злочину – це його об’єктивна проява, його зовнішня шкідливість. Суспільна небезпечність визначається: а) суспільною цінністю, важливістю тих суспільних відносин (об’єкта), на які спрямоване посягання; б) характером та розміром заподіяної шкоди; в) способом дії; г) мотивами дії; д) ступенем вини. Діяння визнається суспільне небезпечним за наявності сукупності цих його ознак. Злочин пошкоджує важливі, найбільш цінні суспільні відносини, і ці пошкодження значні, істотні, тобто цим спричиняється тяжка шкода. Дії, які не мають таких властивостей, не можуть визнаватися злочинними. Іншими словами, злочин – це небезпечне пошкодження суспільних відносин, яке загрожує вільному існуванню суспільства. І саме цим злочин і відрізняється від інших правопорушень. Суспільна небезпечність має два виміри – характер і ступінь. Характер суспільної небезпечності діяння складають його якісні показники. Визначається він суспільною цінністю об’єкта посягання, а також злочинними наслідками, способом вчинення злочину, мотивом і формою вини. Характером суспільної небезпечності відрізняються види злочинів. Так, характер суспільної небезпечності вбивства інший, ніж хуліганства. Ступінь суспільної небезпечності діяння складає кількість небезпеки, а вона визначається головним чином, способом вчинення злочину та розміром заподіяної шкоди. Ступенем суспільної небезпечності відрізняються злочини одного виду. Наприклад, ступінь суспільної небезпечності простої крадіжки значно менший від крадіжки з прониканням в житло. Протиправність діяння. Злочином може бути визнано лише таке діяння, яке позначене в законі, передбачене законом. Визнання чи не визнання того чи іншого діяння злочином – повноваження лише Вищого органу законодавчої влади України. Протиправність – форма виразу суспільної небезпечності діяння, що закріплена у законі. Протиправність є юридичним відображенням у законі суспільної небезпечності злочину, оскільки протиправним може бути визнане лише суспільне небезпечне діяння. Винність діяння. Згідно зі ст. 11 КК, злочином може бути визнано тільки винне діяння, тобто вчинене навмисно чи необережно. Невинне заподіяння суспільна небезпечної шкоди (casus) злочином не визнається. Саме винність діяння є головним внутрішнім змістом злочину, бо якраз у цьому знаходить вихід лиха воля злочинця. Тому і в провинність особі можна поставити лише такі дії та їх наслідки, які охоплювались її умислом, намірами, які вона передбачала або могла усвідомлювати та передбачати. Об’єктивно насталі наслідки, яких особа не могла усвідомлювати і передбачати, не можна ставити їй у провину. Караність діяння. Визнання діяння злочином водночас значить визнання і його караності, оскільки воно заборонене з погрозою покарання. Видом та розміром покарання, встановленого законом за конкретний злочин, дається оцінка його суспільної небезпечності, визначається його тяжкість, установлюються підстави віднесення його до тієї чи іншої групи у певній класифікації. Аморальність діяння — грубе порушенням панівної моральності суспільства. Порушення моральних норм дуже негативно впливає на дотримання кримінально-правових норм, оскільки порушення правових норм є водночас порушенням і норм моралі. А порушення моральних норм дуже послаблює силу закону, оскільки сила закону в його моральних підставах, засадах. Наскільки міцні моральні підстави, засади закону, настільки міцний і сам закон. Класифікація злочинів 1. Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості(покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м’яке покарання), середньої тяжкості(позбавлення волі на строк не більше п’яти років), тяжкі (позбавлення волі на строк не більше десяти років) та особливо тяжкі(позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі). 2. За ознаками та видами об’єктів виділяють: 1. Злочини проти особи. 2. Проти держави. 3. Посадові злочини. 4. Господарські злочини. 5. Проти власності та інші.3. За формами вини злочини розподіляються на: 1) навмисні – крадіжка, хабарництво, хуліганство, зґвалтування та інші; 2) необережні – порушення правил безпеки, халатність. Деякі злочини можуть бути вчинені як навмисно, так і необережно – вбивство, спричинення тілесних ушкоджень, знищення чужого майна тощо. 4. За мотивами вчинення злочини ділять на: 1) корисливі – викрадання, хабарництво; 2) вчинювані за мотивом помсти – вбивство; 3) вчинювані із хуліганських спонукань. Законодавча класифікація злочинів має значення для кваліфікації злочинів, для призначення виду і розміру покарання за злочин, для звільнення особи від кримінальної відповідальності чи від покарання за злочин.
7. Поняття складу злочину, його елементи та характеристика
Склад злочину — це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне. Законодавець не в змозі (та у цьому і немає необхідності) виділити і нормативно закріпити всю сукупність ознак конкретного злочину. Тому законодавець виділяє з усієї сукупності ознак, які характеризують той чи інший злочин, найбільш важливі, значущі й найтиповіші, що однаково притаманні всім злочинам даного виду. Отже, обсяг ознак, що характеризують конкретно вчинений злочин, значно ширше за обсяг тих юридично значущих ознак, що визначають суспільно небезпечні діяння певного виду як злочинні. В той же час склад злочину виступає і як більш широке поняття, бо він містить характеристику не одного конкретного злочину, а всіх злочинів даного виду. Тому при встановленні ознак складу в конкретно вчиненому злочині потрібно йти не шляхом їх ототожнення, а через їх виявлення у вчиненому діянні і зіставлення з ознаками (елементами) видового поняття складу злочину, закріпленого в кримінальному законі. У нормах Загальної частини містяться лише ті об'єктивні і суб'єктивні ознаки складу, що притаманні усім злочинам або багатьом з них. Саме ці ознаки в поєднанні з ознаками, описаними в конкретних нормах Особливої частини, і утворюють склад конкретного вчиненого злочину. Склад злочину необхідно відмежовувати від самого злочину, тому що вони не співпадають, а лише співвідносяться як явище (конкретний злочин) і юридичне поняття про нього (склад конкретного виду злочину). Викладене дозволяє зробити такі важливі висновки: 1) склад злочину являє собою певну сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, що визначають конкретне суспільно небезпечне діяння як злочинне; 2) тільки в кримінальному законі встановлюється сукупність зазначених ознак; 3) перелік складів злочинів, передбачених законом, є вичерпним; 4) тільки у складі злочину визначається характер та обсяг відповідальності за вчинений злочин. Таким чином, склад злочину є єдиною і достатньою підставою кримінальної відповідальності: встановлення його ознак у конкретному суспільно небезпечному діянні особи означає, що є все необхідне для кримінальної відповідальності. Важливе значення складу злочину виявляється і в тому, що він дозволяє провести, по-перше, чітке розмежування між злочином і провиною, тобто незлочинним суспільно небезпечним діянням; по-друге, відмежувати один злочин від будь-якого іншого. У кожному складі злочину виділяють його елементи: Об'єкт злочину — це те, на що завжди посягає злочин і чому він завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом. Об'єктивна сторона — зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об'єкту злочину. Обов'язковими (необхідними) ознаками об'єктивної сторони як елемента складу злочину є: діяння (дію чи бездіяльність), суспільно небезпечні наслідки і причинний зв'язок. Тому у злочинах з так званим матеріальним складом має бути встановлений причинний зв'язок між дією (бездіяльністю) і суспільно небезпечним наслідком, що настав. Суб'єкт злочину — це особа, яка вчиняє злочин. Відповідно до ст. 18 «суб 'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність. Тому юридичні особи (підприємства, організації, установи, політичні партії, громадські організації і т.д.) не можуть бути суб'єктами злочинів. Неприпустимою є колективна відповідальність за вчинені окремими особами злочини. Відповідно до ст. 19 КК суб'єктом може бути тільки осудна особа, тобто така, яка під час вчинення передбаченого кодексом діяння, могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Тому особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки, не підлягає кримінальній відповідальності. У частині 1 ст. 22 КК встановлюється, що кримінальна відповідальність за загальним правилом настає з 16 років, а за окремі злочини, вичерпний перелік яких передбачений у ч. 2 ст. 22 (наприклад, вбивство, розбій, зґвалтування), відповідальність встановлюється з 14 років. Суб'єктивна сторона — це внутрішня сторона злочину, бо вона включає ті психічні процеси, що характеризують свідомість і волю особи в момент вчинення злочину. Ознаками суб'єктивної сторони, як елементу складу, є вина, мотив і мета злочину. Обов'язковою (необхідною) основною ознакою суб'єктивної сторони будь-якого складу злочину є вина особи. Відповідно до ст. 23 КК виною є «психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності». При відсутності вини особи немає і складу злочину, навіть якщо в результаті її дії (бездіяльності) настали передбачені законом суспільно небезпечні наслідки. Умисел і його види — прямий і непрямий. При прямому умислі особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. При непрямому умислі особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала настання цих наслідків. Необережність та її види: злочинну самовпевненість і злочинну недбалість. Злочинна самовпевненість виражається в тому, що особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Злочинна недбалість має місце там, де особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачати. Кожний з розглянутих елементів складу має певну сукупність ознак. Залежно від їхньої ролі в характеристиці загального поняття складу ці ознаки поділяються на обов’язкові та факультативні. Обов’язкові це ті ознаки, які притаманні будь-якому складу злочину, без яких взагалі немає складу злочину. Факультативними визнаються ті ознаки, що не є обов'язковими для всіх складів злочинів і в різних складах можуть відігравати різну роль. До таких ознак слід віднести час, місце, обстановку і спосіб вчинення злочину (характеризують об'єктивну сторону), мотив і мету (характеризують суб'єктивну сторону), а також ознаки спеціального суб'єкта злочину і деякі інші. Наведений поділ ознак складу на обов'язкові і факультативні має важливе значення, тому що він сприяє більш глибокому з'ясуванню складів окремих злочинів та їх відмежуванню від суміжних. Якщо розглянуті ознаки в статтях Особливої частини КК не передбачені ні як обов'язкові, ні як кваліфікуючі, то вони на кваліфікацію злочину не впливають і можуть відігравати лише роль обтяжуючих або пом'якшуючих обставин, що враховуються при призначенні покарання (наприклад, п. 12 ст. 67 передбачає як обтяжуючу обставину вчинення злочину загальнонебезпечним способом).
8. Поняття та види стадій злочину
Стадії вчинення злочину — це певні етапи його здійснення, які істотно різняться між собою ступенем реалізації умислу, тобто характером діяння (дії або бездіяльності) і моментом його припинення. Стадії вчинення злочину є видами цілеспрямованої діяльності, етапами реалізації злочинного умислу, досягнення певної мети і тому можуть міститися тільки в злочинах, вчинених з прямим умислом. КК визнає злочинними і караними три стадії вчинення злочину: 1) готування до злочину; 2) замах на злочин, що разом з готуванням до злочину становлять незакінчений злочин; 3) закінчений злочин. Ознаки готування до злочину і замаху на злочин передбачені відповідно у ст. 14 і ст. 15, а закінчених злочинів — у диспозиціях статей Особливої частини КК. Якщо злочин закінчений, то він поглинає всі стадії його вчинення, вони не мають самостійного значення і не впливають на його кваліфікацію. Незакінчений злочин — це умисне, суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), яке не містить усіх ознак злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК у зв'язку з тим, що злочин не був доведений до кінця з причин, не залежних від волі винного. Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин. При незакінченому злочині умисел винного залишається повністю не реалізованим, об'єктивна сторона не розвинутою, шкоди об'єкту не завдається. У закінченому ж злочині умисел реалізується повністю, об'єктивна сторона виконується, об'єкту завдається шкода. Незакінчений злочин (готування до злочину і замах на злочин) — це не здійснена можливість завдання шкоди об'єкту посягання. Злочинна діяльність припиняється у зв'язку з обставинами, що виникли всупереч волі і бажанню суб'єкта. Готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину. При готуванні до злочину дії винного ще безпосередньо не спрямовані на об'єкт і не ставлять його в безпосередню небезпеку. З об'єктивної сторони готування до злочину може проявлятися в різних діях, але спільним для них є те, що всі вони полягають лише у створенні умов для вчинення злочину, який, однак, не доводиться до кінця з причин, які не залежать від волі винного. готування до злочину проявляється: а) у підшукуванні засобів чи знарядь для вчинення злочину — це будь-які дії з придбання, отримання, тимчасового позичення, купівлі, пошуку, засобів чи знарядь для вчинення злочину тощо. Під засобами вчинення злочину слід розуміти предмети матеріального світу, що застосовуються при вчиненні злочину. Вони або необхідні для вчинення злочину, або полегшують чи прискорюють його вчинення (підроблені документи для шахрайства). Знаряддя вчинення злочину — це предмети, призначені для безпосереднього виконання дій, що утворюють об'єктивну сторону складу закінченого злочину (наприклад, зброя, відмички тощо).б) пристосуванні засобів чи знарядь для вчинення злочину — це будь-які дії по виготовленню або зміні предметів, внаслідок чого вони стають придатними або більш зручними чи більш ефективними для відповідного застосування.; в) підшукуванні співучасників — це будь-які дії по притягненню, залученню до вчинення злочину інших осіб: виконавця (співвиконавця), організатора, підмовника або посібника.; г) змові на вчинення злочину – це згода двох або більше осіб у спільному вчиненні злочини.; ґ) усуненні перешкод — це усунення перепон, які заважають вчиненню злочину, здійсненню злочинного умислу; д) іншому умисному створенні умов для вчинення злочину — це різноманітні дії, що створюють можливість для вчинення злочину (наприклад, підготовка місця вчинення злочину, сховища для приховування викраденого тощо). Під виявленням умислу розуміють прояв особою тим чи іншим засобом наміру вчинити певний злочин. При виявленні умислу відсутня сама дія або бездіяльність, тому виявлення умислу не розглядається як стадія вчинення злочину і не тягне за собою кримінальної відповідальності. Від виявлення умислу слід відрізняти такі самостійні злочини, як погроза вбивством, знищенням майна. У цих випадках карається не самий умисел, а суспільно небезпечне діяння (погроза), навіть якщо в погрожуючого і не було наміру в подальшому реалізувати цю погрозу, бо тут заподіюється безпосередня шкода особі, суспільній безпеці, громадському спокою тощо. Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Об'єктивними ознаками замаху є: а) вчинення діяння, безпосередньо спрямованого на вчинення злочину; б) недоведення злочину до кінця; в) причини недоведения злочину до кінця не залежать від волі винного. Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважало необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі. Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця. Поділ проводиться за суб'єктивним критерієм, тобто за ставленням самого винного до вчинених ним дій, його власним уявленням про ступінь виконання ним злочинного діяння. Залежно від придатності об'єкта і засобів посягань розрізняють придатний замах на злочин і непридатний. Непридатний замах на злочин, у свою чергу, поділяється на замах на непридатний об'єкт і замах з непридатними засобами. Замах на непридатний об'єкт має місце тоді, коли об'єкт не має необхідних властивостей (ознак) або він зовсім відсутній, внаслідок чого винний не може довести злочин до кінця. Замах із непридатними засобами має місце тоді, коли особа помилково чи через незнання застосовує такі засоби, за допомогою яких, внаслідок їх об'єктивних властивостей, неможливо закінчити злочин. Поділ замаху на злочин необхідний насамперед для призначення покарання. Закінчений замах на злочин за ступенем реалізації умислу своїми ознаками ближчий до закінченого злочину, і тому він завжди більш небезпечний, ніж незакінчений замах на злочин. Поділ замаху на злочин на закінчений і незакінчений має значення і при вирішенні питання про добровільну відмову від доведення злочину до кінця. Однак готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності. При готуванні до злочину і замаху на злочин має місце склад незакінченого злочину, відповідно — склад готування до злочину або склад замаху на злочин. Відповідно до ст. 16 кримінальна відповідальність за готування до злочину і за замах на злочин настає за ст. 14 або ст. 15 і за тією статтею Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за закінчений злочин. Наприклад, готування до умисного вбивства кваліфікується за ст. 14 і ч.1 ст. 115. Закінченим злочином визнається діяння, яке містить всі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК. Злочин із матеріальним складом вважається закінченим з того моменту, коли настав вказаний у диспозиції статті Особливої частини КК суспільно небезпечний наслідок. Злочин із формальним складом вважається закінченим з моменту вчинення самого діяння незалежно від настання суспільно небезпечних наслідків. Злочини з усіченим складом — це різновид злочинів із формальним складом, тому вони є також закінченими з моменту вчинення самого діяння.
    продолжение
--PAGE_BREAK--9. Співучасть у злочині: поняття та ознаки
Співучасть – умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Об’єктивні ознаки *участь декількох суб’єктів злочину *спільність дій (при спільному вчиненні злочину 2 або більше осіб об’єднують свої дії. Кожна з них виконує свою роль у єдиному посяганні і тим самим допомагає іншим співучасникам. Співучасники направляють свої дії до єдиного злочинного наслідку; цей результат є загальним для всіх співучасників) Суб’єктивні ознаки *умисність *спільність умислу (можливі з прямим і непрямим умислом) Мотиви і цілі учасників можуть не співпадати, це не виключає співучасті, але конкретний мотив впливає на кваліфікацію. Мотив може бути поставлений в вину іншим співучасникам за умови, що вони заздалегідь знали про нього)
10. Форми співучасті
За змістом різноманітних проявів співучасть розподіляють на три форми: проста співучасть – співвиконавство; складна співучасть – з розподілом ролей (власне співучасть); злочинна організація. У простій співучасті (співвиконавстві) кожен співучасник безпосередньо виконує дії, що створюють об’єктивну сторону складу злочину (вбиває чи тримає жертву, викрадає майно, завдає образ і т. ін.). Проста співучасть значить, що кожен співучасник – безпосередній виконавець злочину: він безпосередньо виконує дії, що повністю чи частково утворюють об’єктивну сторону злочину. Мінімум дій співвиконавця – це присутність на місці вчинення злочину і готовність у кожен момент за змовою з іншими співвиконавцями вчинити злочин. Пленум Верховного Суду України у постанові від 27 березня 1992 р. “Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини” зазначив, що за змістом ст. 27 КК особа, яка не вчинила і не мала наміру вчинити статевий акт, але безпосередньо застосовувала фізичне насильство, погрозу чи довела потерпілу до безпорадного стану з метою зґвалтування її іншою особою, повинна розглядатися як співвиконавець у цьому злочині. Усі співвиконавці несуть рівну відповідальність незалежно від кількості та якості виконаних кожним із них дій. Дії співвиконавців кваліфікуються за однією статтею Особливої частини КК без застосування ст. 27 КК. Складна співучасть відрізняється тим, що злочин учиняється з розподілом ролей між співучасниками. Одні з них усувають перешкоди, інші – заволодівають майном чи вбивають жертву, треті – знищують сліди чи збувають крадене і т. ін. Безпосередньо дії, що створюють об’єктивну сторону складу злочину, виконують одні (виконавці). Інші співучасники можуть сприяти (пособники) діям виконавців, чи керувати вчиненням злочину (організатори), або підбурювати інших осіб до вчинення злочину (підбурювачі). Особливість співучасті організаторів, підбурювачів та пособників у тому, що вони безпосередньо не виконують тих дій, які створюють об’єктивну сторону злочину. На цій підставі їх дії кваліфікуються із застосуванням ст, 27 КК. У складній співучасті відповідальність інших співучасників залежить від відповідальності виконавця злочину. Коли щодо виконавця певних дій відмовлено в притягненні до кримінальної відповідальності через відсутність складу злочину, то співучасники цих дій також звільняються від кримінальної відповідальності на цій таки підставі. Найнебезпечнішою формою співучасті є злочинна організація. Чинне кримінальне законодавство передбачає такі форми організованої злочинності: банда – ст. 257 КК; злочинна група у виправно-трудових установах – ст. 392 КК; група контрабандистів – ст. 201 КК; організована група – ч. 4 ст. 187, 189 КК. Істотними ознаками злочинної організації є: згуртованість співучасників – відданість кожного співучасника групі, готовність жертвувати усім для досягнення мети групи і т. ін., стійкість групи – утворення групи для здійснення багатьох злочинів, намір надовго чинити злочини або вчинити один, що вимагає старанного та тривалого готування. Організованою групою називається стійке об’єднання 3х або більше осіб, які спеціально зорганізувалися для злочинної діяльності. Особливість кримінальної відповідальності співучасників за організовану злочинну діяльність полягає в тому, що утворення такої групи (організації) створює в діях співучасників закінчений злочин. Але учасники злочинної організації несуть кримінальну відповідальність лише за ті злочини, в яких вони особисто брали участь. Ті особи, які не брали безпосередньої участі в якомусь окремому злочині, підлягають відповідальності лише за членство у цій групі (організації). Дії учасників злочинної групи кваліфікуються без застосування ст. 27 КК.
11. Множинність злочинів: поняття та види
Множинність злочинів – вчинення особою або групою осіб 2х або більше окремих самостійних злочинів. Властивості *охоплює поведінку однієї і тієї ж особи або групи осіб *діяння має відповідати складам 2х і більше злочинів *кожне з діянь, що складають множинність має бути злочином
Ч.1 ст. 32: повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією ж самою статтею або частиною статті Особливої частини КК. У частині 3 цієї ж ст. визнається повторним вчинення двох або більше злочинів і у випадках, передбачених різними статтями, коли це прямо встановлено в Особливій частині КК.
Повторність злочинів — ознаки: а) особою (групою осіб) вчинено два або більше самостійних одиничних злочинів. б) одиничні злочини, що утворюють повторність, вчиняються неодночасно, тобто віддалені один від одного певним проміжком часу. в) для повторності не має значення була або не була особа засуджена за раніше вчинений нею злочин. д) вказується на вчинення злочину повторно без будь-яких обмежень. Таким чином, повторність має місце як у випадках, коли за перший із вчинених злочинів особа не була засуджена, так і у випадках, коли новий злочин був вчинений після засудження за перший; г) повторність виключається, якщо за раніше вчинений злочин особа була звільнена від кр. відповідальності, закінчилися строки давності або на цей злочин поширилася амністія чи за нього була погашена або знята судимість. Є два види: 1) повторність злочинів, не пов'язана з засудженням винного за раніше вчинений ним злочин (фактична). Буває повторність однорідних та тотожних злочинів; 2) повторність злочинів, пов'язана з засудженням винного за раніше вчинений ним злочин (рецидив). Ст. 33 КК: сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено. Таким чином, при сукупності злочини: 1) особою вчинено два або більше злочини; 2) кожен з них кваліфікується за різними статтями або за різними частинами однієї статті Особливої частини КК; 3) за жоден з них особа не була засуджена, тобто всі вони вчинені до винесення вироку хоча б за один з них.
Види сукупності: ідеальна – одним діянням вчиняється 2 або більше злочинів, реальна – різними самостійними діями вчиняє 2 а б о більше злочинів. Рецидивом називають вчинення нового умисного злочину особою, яка мала судимість за умисний злочин (ст. 34 КК). Оскільки рецидив — це повторність злочинів, пов'язана з засудженням за попередній злочин, йому, насамперед, властиві ознаки, характерні для повторності. Це такі ознаки: 1) рецидив має місце там, де особою вчинено два або більше самостійних і тільки умисних злочини; 2) кожен з вчинених злочинів утворює собою одиничний злочин (різні його види); 3) злочини обов'язково віддалені певним проміжком часу, іноді дуже тривалим (так званий рецидив, віддалений у часі). 4) факт судимості створюється обвинувальним вироком суду, що вступив в законну силу із призначенням винному певного покарання. Залежно від характеру злочинів, що входять у рецидив, він буває таких видів: 1) загальний рецидив і 2) спеціальний рецидив. Загальний — це такий рецидив, у який входять різнорідні злочини, тобто не тотожні за родовим або безпосереднім об'єктом і ті, що мають різні форми вини. Спеціальний – р., у який входять тотожні або однорідні злочини, тобто однакові за складом або такі, що мають тотожні або подібні. Безпосередні об'єкти і вчиняються при одній формі вини. Залежно від кількості судимостей рецидив буває двох видів: простий і складний. Простим рецидив є в тих випадках, коли особа має дві судимості. Наприклад, маючи судимість за крадіжку, особа вчиняє вимагання, за яке теж засуджується, крадіжку і хуліганство і т.п. Складний, або багаторазовий, рецидив — це рецидив злочинів, при якому особа має три і більше судимості. За ступенем суспільної небезпеки виділяють пенітенціарний – особа, засуджена до позбавлення волі протягом строку судимості знову вчиняє злочин, за який її знову засуджено до позбавлення волі. та рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів.
12. Необхідна оборона. Перевищення меж необхідної оборони
Ч.1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільне небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Звідси випливає, що необхідна оборона — це правомірний захист правоохоронюваних інтересів особи, суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання, викликаний необхідністю його негайного відвернення чи припинення шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, що відповідає небезпечності посягання і обстановці захисту. Право на необхідну оборону можливе за наявності відповідної підстави. Згідно з ч. 1 ст. 36 КК нею є вчинення суспільно небезпечного посягання, що викликає у того, хто захищається, необхідність у негайному його відверненні чи припиненні шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди. Інакше кажучи, підстава необхідної оборони складається з двох елементів, а саме: 1) суспільна небезпечного посягання і 2) необхідності в його негайному відверненні чи припиненні. Також є необхідною обороною, коли особа внаслідок сильного душевного схвилювання не могла правильно оцінити обстановку та характер вчинюваних дій іншою особою. Ознаки необхідної оборони, визначені в ст. 36 КК, характеризують: 1) мету оборони; 2) спрямованість (об'єкт) заподіяння шкоди; 3) характер дій того, хто захищається; 4) своєчасність і 5) співрозмірність оборони. ч. 1 ст. 36 КК заподіяна тому, хто посягає, шкода повинна бути необхідною і достатньою в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання Небезпека посягання визнач.: а) цінністю блага, що охороняється законом, на яке спрямоване посягання (життя, здоров'я, власність, тілесна недоторканність, суспільний порядок,...) і б) реальною загрозою заподіяння шкоди цьому благу з боку того, хто посягає. Перевищення меж необхідної оборони – умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди (смерті або тяжкого тілесного ушкодження), явно неспіврозмірної з небезпечністю посягання або явно не відповідає обстановці захисту. Буває 2 види ексцесу оборони: перевищення меж допустимої шкоди та перевищення меж достатньої шкоди.
Не є перевищенням меж необхідної оборони i не має наслiдком кримiнальну вiдповiдальнiсть застосування зброї або будь-яких iнших засобiв чи предметiв для захисту вiд нападу озброєної особи або нападу групи осiб, а також для вiдвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи iнше примiщення, незалежно вiд тяжкостi шкоди, яку заподiяно тому, хто посягає. Уявною обороною визнаються дiї, пов'язанi iз заподiянням шкоди за таких обставин, коли реального суспiльно небезпечного посягання не було, i особа, неправильно оцiнюючи дiї потерпiлого, лише помилково припускала наявнiсть такого посягання.
Уявна оборона виключає кримiнальну вiдповiдальнiсть за заподiяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особi достатнi пiдстави вважати, що мало мiсце реальне посягання, i вона не усвiдомлювала i не могла усвiдомлювати помилковостi свого припущення. Якщо особа не усвiдомлювала i не могла усвiдомлювати помилковостi свого припущення, але при цьому перевищила межi захисту, що дозволяються в умовах вiдповiдного реального посягання, вона пiдлягає кримiнальнiй вiдповiдальностi як за перевищення меж необхiдної оборони. Якщо в обстановцi, що склалася, особа не усвiдомлювала, але могла усвiдомлювати вiдсутнiсть реального суспiльно небезпечного посягання, вона пiдлягає кримiнальнiй вiдповiдальностi за заподiяння шкоди через необережнiсть.
13. Затримання особи, яка вчинила злочин
Пленум Верховного Суду України у постанові від 28 червня 1991 р. роз’яснив, що відповідно до закону заподіяння шкоди особі, яка вчинила злочин, під час правомірного її затримання за правовими наслідками прирівнюється до необхідної оборони. При цьому треба мати на увазі, що не є злочином дії, які хоч і підпадають під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, але спрямовані на затримання особи в момент або безпосередньо після вчинення злочину з метою передачі органам влади, якщо при цьому не допущено явної невідповідності засобів затримання характеру і ступеню суспільної небезпечності вчиненого та обставинам затримання. Дії, спрямовані на затримання злочинця, мають такі важливі ознаки: вони здійснюються уже після закінчення злочину, або під час його вчинення; мета цих дій – затримати злочинця і доставити його відповідним органам влади. Заподіяна шкода злочинцеві при його затриманні повинна бути адекватною тому, щоб не дати йому уникнути затримання. Мета цих дій – затримати злочинця і доставити його органам влади, визначає і межі їх правомірності: не може бути правомірною шкода, заподіяна злочинцю, якщо відома його адреса, чи місце роботи, або навчання, прізвище та ім’я і т. ін. Не правомірно причиняти шкоду злочинцю, який не чинить опору затриманню, бо це вже помста. Правомірність заподіяної шкоди злочинцеві при його затриманні визначається із врахуванням таких умов: 1) тяжкість вчиненого ним злочину: чим більш тяжкий злочин було вчинено, тим більша може бути йому заподіяна шкода. При вчиненні особливо тяжкого злочину – навіть смерть. 2) обставини затримання – час доби, місце затримання, кількість злочинців, їх озброєність: чим складнішими були умови затримання, тим більш тяжка шкода буде правомірною. 3) запеклість опору затриманню: чим запекліший чиниться опір затриманню, тим більша шкода може бути заподіяна злочинцю. Правомірність заподіяної шкоди злочинцю не залежить від того: а) коли був вчинений ним злочин – щойно чи тривалий час тому, але треба враховувати, що в законі мовиться про затримання злочинця безпосередньо і після вчинення злочину, коли помилки в особі злочинця не може бути; б) яке відношення до вчиненого злочину мала особа, яка затримує злочинця, – потерпілий чи його родич, стороння особа або родич чи знайомий злочинця, свідок вчинення злочину чи навіть особа, яка була причетною до злочину або співучасником злочину; в) який саме конкретно був вчинений злочин, тобто яка його кримінально-правова кваліфікація, чи вперше, чи вдруге він був учинений, одним чи кількома злочинцями і т. ін. У разі помилкового заподіяння шкоди особі, яка не вчинила злочину, питання про відповідальність за таку шкоду вирішується на загальних підставах про помилку. Якщо особа, помиляючись, не могла за обставинами події усвідомити, що затримуваний нею не є злочинцем, то вона повинна відповідати за необережно заподіяну шкоду. Якщо ж у неї не було достатньо підстав вважати затримувану особу злочинцем і вона могла із врахуванням обставин події з’ясувати свою помилку, але поставилась до цього байдуже, то повинна відповідати як за навмисно заподіяну шкоду. Суб’єктами затримання є будь-які особи, які опинилися у певному місці і бачили, що саме ця особа вчиняє злочин. Не є суб’єктами затримання – особи, що є працівниками правоохоронних органів у час виконання своїх повноважень. Їх діяльність регулюється спеціальним законодавством.
14. Крайня необхідність: умови правомірності
Крайня необхідність – це випадок зіткнення двох інтересів, які у рівній мірі охороняються законом, проте задля збереження більш важливого інтересу заподіюється шкода менш важливому інтересові. Крайня необхідність – суб’єктивне право кожної особи. Для деяких осіб вона є також і юридичним обов’язком (пожежники, лікарі, працівники МВС та ін.). Крайня необхідність виключає суспільну небезпечність діяння тільки при наявності таких обов’язкових умов: загрожуюча небезпека законним інтересам є реальна і наявна, вона створює безпосередню загрозу, заподіяння шкоди вже почалося. Небезпека, що минула, або така, що може заподіяти шкоду в майбутньому, не створює стану крайньої необхідності. Небезпеку, що породжує стан крайньої необхідності, створюють: дії сил природи – повінь, пожежа, блискавка та інші лиха; фізіологічні й патологічні процеси – голод, хвороба; напад тварин – диких чи домашніх, які нападають самі, без впливу людей; дії людей – малолітніх, неосудних, якщо про це відомо тому, кому вони загрожують. Витоки підвищеної суспільної небезпеки – автомобілі та інші транспортні засоби, отрута, радіоактивні матеріали, сильнодіючі речовини. Правомірні дії громадян та посадових осіб стану крайньої необхідності не утворюють. Умови правомірності *небезпека має бути наявною *має бути дійсною *шкода заподіюється тільки активними діями *заподіяння шкоди – єдино можливий засіб захисту від небезпеки *шкода, як правило завдається 3-ій особі *умисно заподіяна шкода має бути рівнозначною, або менш значною, ніж відвернена
    продолжение
--PAGE_BREAK--15. Виконання наказу або розпорядження
Стаття 41 КК встановлює загальне правило, згідно з яким особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо вона заподіяла суспільне небезпечну шкоду правоохоронюваним інтересам внаслідок виконання законного наказу чи розпорядження. Не підлягає кримінальній відповідальності й особа, яка відмовилась виконувати явно, тобто для всіх зрозуміло, злочинний, протиправний наказ чи розпорядження. Наказ чи розпорядження визнаються незаконними, протиправними, якщо вони видані не повноважною особою, якщо вони за змістом суперечать законодавству України і поєднані з порушенням конституційних прав та свобод громадянина. Заподіяння суспільно небезпечної шкоди правоохоронюваним інтересам при виконанні явно злочинного наказу чи розпорядження тягне за собою відповідальність на загальних підставах. Не підлягає кримінальній відповідальності особа і в інших випадках, коли вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу чи розпорядження і при виконанні їх заподіяла суспільне небезпечну шкоду.
16. Поняття покарання та його мета. Види покарань
Відповідно до ч. 1 ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Ознаки покарання: 1) визнання покарання заходом державного примусу, що застосовується до осіб, які вчинили злочинне посягання. Покарання примушує особу до законослухняної поведінки. 2) особа не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. 3) покарання може бути застосовано лише за вироком суду від імені держави, що надає йому публічного характеру. 4) покарання полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Саме в цьому проявляється така властивість покарання, як кара, що робить його найгострішим заходом державного примусу. 5) в покаранні знаходять своє вираження засудження, негативна оцінка з боку держави як вчиненого злочину, так і самого злочинця.
6) особистий характер покарання — призначення кримінального покарання і його виконання можливі тільки стосовно самого винного. 7) будь-яке покарання тягне за собою судимість (ст. 88 КК). Саме судимість відрізняє кримінальне покарання від інших засобів державного примушування. Питання про мету покарання вирішене в ч.2 ст. 50 КК, де вказано, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також: запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Наведений текст свідчить про те, що закон виходить із змішаних теорій, тому що називає метою покарання: 1) кару як відплату за вчинене; 2) виправлення засудженого; 3) попередження вчинення нових злочинів самим засудженим (спеціальне попередження); 4) попередження вчинення злочинів з боку інших осіб (загальне попередження). КК передбачає 12 видів покарань.
За порядком призначення покарань покарання діляться на три групи: а) основні покарання — це покарання, що призначаються у вироку лише як самостійні покарання, вони не можуть призначатися на додаток до інших покарань, не можуть бути до них приєднані. За один злочин — тільки одне основне покарання. До них відносяться громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі; б) додаткові покарання — це такі покарання, що призначаються лише на додаток до основних покарань і самостійно застосовуватися не можуть. До них відноситься: конфіскацію майна, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.; в) покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові — це позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю і штраф. До основного покарання може бути приєднано одне чи кілька додаткових покарань у випадках і порядку, передбачених законом.
За суб'єктом, до якого застосовуються покарання, вони класифікуються на загальні і спеціальні. Загальні покарання можуть бути застосовані до будь-якої особи (наприклад, позбавлення волі). Спеціальні покарання призначаються лише певному колу засуджених і не можуть застосовуватися до будь-якої особи (службові обмеження для військовослужбовців, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю).За можливістю визначення строку покарання всі покарання поділяють на строкові і безстрокові покарання.
Ст.201. Контрабанда
Контрабанда, тобто переміщення товарів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, вчинене у великих розмірах, а також незаконне переміщення історичних та культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, радіоактивних або вибухових речовин, зброї та боєприпасів (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї), а так само контрабанда стратегічно важливих сировинних товарів, щодо яких законодавством встановлено відповідні правила вивезення за межі У. Основним безпосереднім об'єктом контрабанди є встановлений порядок переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів, вказаних у диспозиції ч.1 ст.201 КК. Додатковими об'єктами цього злочину, залежно від виду переміщуваних через митний кордон України предметів, мотивів та мети їх переміщення, можуть бути громадська безпека (при переміщенні радіоактивних або вибухових речовин, зброї та боєприпасів), встановлений порядок формування доходної частини бюджету (якщо метою контрабанди є ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів), економічні інтереси держави. Товари розуміється будь-яке рухоме майно (у тому числі валютні цінності(валюта України, іноземна валюта, платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України, в іноземній валюті або банківських металах); культурні цінності), електрична, теплова та інші види енергії, а також транспортні засоби, за винятком транспортних засобів, що використовуються виключно для перевезення пасажирів і товарів через митний кордон України. Не є предметом контрабанди особисті речі, в тому числі транспортні засоби індивідуального користування. Під культурними цінностями розуміються об'єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні відповідно до законодавства України. Під отруйними речовинами розуміються будь-які речовини у твердому, сипучому чи рідкому вигляді, вживання яких може призвести до смерті, а під сильнодіючими — лікарські та інші засоби, вживання яких поза призначенням або з порушенням норм дозування може спричинити шкоду організму людини. Радіоактивна речовина – речовина яка створює, або в певних умовах здатна створювати іонізуюче випромінювання. Вибухові речовини порох, динаміт, тротил та інші хімічні речовини, їх сполуки або суміші, здатні вибухнути без доступу кисню. Під зброєю слід розуміти будь-які предмети, які призначені чи можуть застосовуватись для ураження або знищення живої цілі, знищення, руйнування, пошкодження іншої цілі. Із об'єктивної сторони контрабанда виражається у 1) переміщенні через митний кордон України поза митним контролем — переміщення через митний кордон поза місцем розташування митного органу або поза часом здійснення митного оформлення або з використанням незаконного звільнення від митного контролю внаслідок зловживання службовим становищем посадовими особами митного органу; 2)з приховуванням від митного контролю предметів контрабанди — переміщення через митний кордон: із використанням спеціально виготовлених сховищ (тайників) або інших засобів або способів, що утруднюють їх виявлення; шляхом надання одним товарам вигляду інших; шляхом подання митному органу як підстави для переміщення товарів підроблених документів чи одержаних незаконним шляхом, або таких, що містять неправдиві дані. Під спеціально виготовленим сховищем (тайником) слід розуміти сховище, виготовлене з метою незаконного переміщення товарів через митний кордон України, а також обладнані і пристосовані з цією ж метою конструктивні ємності та предмети, які попередньо піддавалися розбиранню, монтажу тощо. Підробленими слід вважати як фальшиві документи, так і справжні, до яких внесено неправдиві відомості чи окремі зміни, що спотворюють зміст інформації щодо фактів, які ними посвідчуються, а також документи з підробленими відбитками печаток, штампів, підписами тощо. Суб’єкт — загальний. Суб’єктивна сторона — прямий умисел. Контрабанда вважається закінченим злочином з моменту фактичного незаконного переміщення товарів та зазначених у диспозиції ч.1 ст.201 предметів через митний кордон України. Якщо предмети контрабанди виявлено під час огляду чи переогляду речей або ж особистого огляду, в тому числі й повторного, при виїзді за межі України, вчинене належить кваліфікувати як замах на контрабанду з посиланням на ч.2 чи ч.З ст.15. Кваліфікованими видами контрабанди є її вчинення 1) за попередньою змовою групою осіб або 2) особою, раніше судимою за ч.1 чи ч.2 ст.201.
Ст. 203-1. Незаконний обіг дисків для лазерних систем зчитування,
матриць, обладнання та сировини для їх виробництва
Незаконне виробництво, експорт, імпорт, зберігання, реалізація та переміщення дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання та сировини для їх виробництва, якщо ці дії вчинені у значних розмірах, ЗУ «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування. Предметом злочину є: 1) диски для лазерних систем зчитування при його вчиненні у формі порушення законодавства, що регулює їх виробництво, експорт чи імпорт, а також 2) обладнання чи 3) сировина для виготовлення таких дисків при вчиненні злочину у формі порушення законодавства, що регулює їх експорт чи імпорт. Об'єктивна сторона: 1) виробництво дисків для лазерних систем зчитування – незаконне застосуванням технологічного процесу по переробці сировини (оптичного полікарбонату) в оптичні носії інформації у формі диска для лазерних систем зчитування, під час якого одночасно з виготовленням диска здійснюється запис на нього інформації, яка є об'єктом авторського права та/або суміжних прав, або без запису, а також іх реалізацією. Незаконно, тобто: 1) без ліцензії на такий вид діяльності; 2) без проставлення на диску ідентифікаційного коду (СІД-коду), а на кожному виготовленому диску без запису інформації — коду матриці, з якої його було виготовлено; 3) без дозволу осіб, яким належить авторське право та/або суміжні права або 4) невиконання вимог щодо вироблення дисків лише на ліцензованому обладнанні та в ліцензованих приміщеннях; 2) експорт дисків для лазерних систем зчитування обладнання чи сировини для їх виробництва; 3) імпорт дисків для лазерних систем зчитування, обладнання чи сировини для їх виробництва — слід розуміти здійснення суб'єктами господарювання діяльності, пов'язаної з експортом чи імпортом зазначених товарів, без одержання ліцензії на такі види діяльності чи з порушенням ліцензійних умов. Закінченим з моменту вчинення будь-якого із діянь за умови, якщо вартість товарів, що були предметом незаконних дій, у двадцять разів і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Суб'єктивна сторона характеризується умисною виною, вид умислу — прямий. Суб'єкт передбаченого злочину спеціальний: або 1) службова особа суб'єкта господарської діяльності — юридичної особи, або 2) фізична особа — суб'єкт підприємницької діяльності, яка здійснює таку діяльність без створення юридичної особи. Діяльність фізичної особи, не зареєстрованої як суб'єкт підприємницької діяльності, по виробництву, експорту, імпорту дисків для лазерних систем зчитування, а також по експорту, імпорту обладнання та сировини для їх виробництва, за наявності підстав має кваліфікуватися за ч.1 ст.202 як здійснення без державної реєстрації, як суб'єкта підприємництва, діяльності, що містить ознаки підприємницької та яка підлягає ліцензуванню. Переміщення дисків для лазерних систем зчитування, обладнання чи сировини для їх виробництва через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, якщо їх вартість у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, вчинене фізичною особою, яка не має ліцензії на їх експорт чи імпорт, має кваліфікуватися, за наявності підстав, як контрабанда за ст.201. Як контрабанда мають кваліфікуватися і дії службових осіб суб'єктів господарювання та фізичних осіб, зареєстрованих як суб'єкти підприємництва, які мають ліцензію на експорт чи імпорт дисків для лазерних систем зчитування, обладнання чи сировини для їх виробництва, якщо ними переміщуються через митний кордон України зазначені товари в обсягах, що перевищують дозволені для експорту чи імпорту, в частині, що перевищують вартість зазначених у ліцензії. Кваліфікуючі ознаки: вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або вчинені у великих розмірах(100 разів)
Ст. 209. Легалізація доходів, одержаних злочинним шляхом
Вчинення фінансової операції чи укладення угоди з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на приховання незаконного походження таких коштів або іншого майна, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів. Примітка. 1. Суспільно небезпечне діяння — покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох і більше років (за винятком ст. 207 і 212) або яке визнається злочином за кримінальним законом іншої держави і за таке ж саме діяння передбачена відповідальність ККУ та внаслідок вчинення якого незаконно одержані доходи. Доход (ЗУ «Про запобігання та протидію легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом») — вигода, одержана внаслідок вчинення суспільно-небезпечного протиправного діяння, що передує легалізації (відмиванню доходів), яка може складатися з матеріальної власності чи власності, що виражена в правах, а так само включає рухоме чи нерухоме майно та документи, які підтверджують право на таку власність або частку в ній. Предметом злочину є не будь-які доходи, одержані злочинним шляхом, а лише доходи у виді коштів або іншого майна, тобто майна у його цивільно-правовому розумінні (значенні). Притягнення до кримінальної відповідальності за легалізацію коштів і майна можливе лише за умови, що зазначене походження грошових коштів і майна встановлено судом у відповідних процесуальних документах. Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом — дії, спрямовані на приховування чи маскування незаконного походження коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, за умови усвідомлення особою, що вони були доходами, вчинені з метою надання правомірного вигляду володінню, користуванню або розпорядженню доходами, або дії, спрямовані на приховування джерел походження таких доходів Об'єктивна сторона: 1) вчинення фінансової операції з коштами або іншим майном — будь-яка операція, пов'язана із здійсненням або забезпеченням здійснення платежу (внесення або зняття депозиту; переказ грошей з рахунку на рахунок; обмін валюти; страхування тощо). 2)укладення угоди із такими коштами чи майном — це укладання щодо таких коштів та майна будь-яких правочинів, тобто вчинення дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. 3) вчинення дій, спрямованих на приховування чи маскування незаконного походження таких коштів чи майна, чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення. 4) набуття таких коштів чи майна — це одержання таких коштів чи майна у фактичне володіння будь-яким способом, як оплатним, так і безоплатним.
5) володіння такими коштами чи майном — це фактичне правомірне чи неправомірне тримання у себе таких коштів та майна особою, яка не є їх власником, на підставі договору із їх власником чи на інших підставах. 6) використання таких коштів чи майна — це користування такими коштами або іншим майном чи розпорядження ними у цивільно-правовому розумінні (значенні), не пов'язане із вчиненням фінансової операції чи укладенням угоди з зазначеними коштами чи майном. Суб'єктивна сторона лише умисний злочин. Мета — приховати чи замаскувати злочинний характер одержання зазначених коштів або майна. Суб'єктом злочину може бути як особа, яка здобула злочинним шляхом грошові кошти та інше майно, так і будь-яка інша особа. При цьому така особа усвідомлює, що грошові кошти та майно, які нею легалізуються, здобуті іншою особою шляхом вчинення злочину. Кваліфіковані види: повторно, за попередньою змовою групою осіб, у великому розмірі(6000); організованою групою, у особливо великих розмірах(18000). Здобуті злочинним шляхом кошти та майно використовуються при здійсненні легальної, дозволеної діяльності. Використання таких коштів у „тіньовій“ економіці(при незаконному виготовленні та збуті зброї) не утворює передбаченого ст.209 злочину.
    продолжение
--PAGE_BREAK--
Ст. 209-1. Умисне порушення вимог законодавства про запобігання
та протидію легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом
Повторне умисне неподання інформації про фінансові операції або повторне умисне подання завідомо недостовірної інформації про фінансові операції, які підлягають внутрішньому або обов'язковому фінансовому моніторингу, спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу Незаконне розголошення у будь-якому вигляді інформації, яка надається спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, особою, якій ця інформація стала відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю. Спец. упов. органом з питань фін. монітор. є Держфінмоніторинг. Предметом злочину є інформація. Обов'язковий фінансовий моніторинг — це сукупність заходів ДФМ з аналізу інформації щодо фінансових операцій, що надається суб'єктами первинного фінансового моніторингу, а також заходів з перевірки такої інформації відповідно до законодавства. Ч. 1 ст.209-1 Об'єктивна сторона: 1) повторне умисне неподання інформації про фінансові операції, яка має бути подана уповноваженому органу або одночасно уповноваженому органу та визначеним законодавством правоохоронним органам, якщо фінансова операція має ознаки, вказані у ЗУ «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» — слід розуміти невиконання працівником суб'єкта первинного фінансового моніторингу покладеного на нього відповідно до законодавства обов'язку повідомити у встановлений законодавством строк уповноваженому органу чи одночасно уповноваженому органу та правоохоронним органам, визначеним законодавством, відомості про здійснені фінансові операції або про відмову у здійсненні фінансових операцій. 2) повторне умисне подання уповноваженому органу завідомо недостовірної інформації про фінансові операції, які підлягають внутрішньому або обов'язковому фінансовому моніторингу — це направлення відповідальним працівником суб'єкта первинного фінансового моніторингу уповноваженому органу Повідомлення про фінансову операцію та витягу з Реєстру фінансових операцій суб'єкта первинного фінансового моніторингу, до яких внесені відомості, що повністю чи частково не відповідають дійсності. Закінчений: неподання інформації про фінансові операції — з моменту закінчення визначеного ЗУ строку, протягом якого інформація повинна бути надана (направлена, повідомлена) або уповноваженому органу; подання завідомо недостовірної інформації — з моменту фактичного повторного подання уповноваженому органу завідомо недостовірної інформації про фінансові операції. Суб'єкт — спеціальний: працівники юридичних осіб — суб'єктів первинного фінансового моніторингу та їх структурних підрозділів (філій), які призначені відповідальними за проведення фінансового моніторингу згідно ЗУ чи на яких покладені обов'язки відповідального працівника згідно із законодавством. (Суб'єктами первинного фінансового моніторингу — банки, страхові та інші фінансові установи; товарні, фондові та інші біржі; гральні заклади, ломбарди тощо)Суб'єктивна сторона лише умисною виною, вид умислу прямий. Ч. 2 ст. 209-1 Об'єктивна сторона виражається у незаконному доведенні у будь-якому вигляді інформації, яка надається уповноваженому органу, а також іншої інформації з питань фінансового моніторингу, в тому числі відомостей про факт надання такої інформації, до відома будь-яких осіб, у тому числі осіб, стосовно фінансових операцій яких проводиться перевірка, крім надання (повідомлення) такої інформації органам та особам, яким вона повинна надаватись згідно з законом. ЗУ на суб'єктів первинного фінансового моніторингу покладено обов'язок вживати заходів щодо запобігання розголошенню інформації, яка надається уповноваженому органу, та іншої інформації з питань фінансового моніторингу. Суб'єктом — 1) відповідальні працівники юридичних осіб, які здійснюють фінансові операції і віднесені законом до суб'єктів первинного фінансового моніторингу; 2) працівники юридичних осіб суб'єктів первинного фінансового моніторингу, яким інформація про фінансові операції стала відома у зв'язку з виконанням професійних чи службових обов'язків і яку вони зобов'язані не розголошувати; 3) працівники ЦОВВ та НБУ, які виконують функції регулювання та нагляду за діяльністю юридичних осіб, що забезпечують здійснення фінансових операцій, і які зобов'язані забезпечувати зберігання інформації; 4) працівники правозастосуючих та правоохоронних органів, яким така інформація стала відома. СС – умисна вина.
Ст. 212. Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових
платежів
Умисне ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, що входять в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчинене службовою особою підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності або особою, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи чи будь-якою іншою особою, яка зобов'язана їх сплачувати, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах. Безпосередній об'єкт — суспільні відносини у сфері державного регулювання оподаткування і формування прибуткової частини державного бюджету. Предмет — податки, збори, інші обов'язкові платежі, що сплачуються як юридичними, так і фізичними особами. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про систему оподаткування», під податком, збором (обов'язковим платежем) слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, який здійснюється платниками у порядку та на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Перелік податків і зборів (обов'язкових платежів) визначений у ЗУ є вичерпним. Ухилення від сплати інших платежів ст. 212 не охоплюється. Об'єктивна сторона цього злочину полягає в ухиленні від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах (ч. 1 – 1000 р і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян), у великих розмірах (ч. 2 – 3000 р) або в особливо великих розмірах (ч. 3 – 5000 р). Ухилення як ознака об'єктивної сторони цього злочину виражене в бездіяльності (наприклад, неподання податкових декларацій розрахунків, незважаючи на те, що таке подання є обов'язковим). Способи ухилення можуть бути різними, наприклад, внесення до поданих податкових декларацій, розрахунків завідомо помилкових відомостей про доходи і видатки, приховання або заниження об'єктів оподаткування, просто відмова сплатити податок тощо. Спосіб ухилення від сплати податків на кваліфікацію злочину не впливає. Якщо він утворить самостійний злочин (наприклад, фальсифікація документів), кваліфікація настає за сукупністю злочинів. Злочин вважається закінченим з моменту ненадходження зазначених сум до бюджету або цільового фонду, а саме з наступного дня настання граничного строку, до якого повинно бути сплачено податкове зобов’язання Суб'єктивна сторона — прямий умисел. Суб'єкт злочину — службові особи підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, на які покладені обов'язки щодо ведення і подання документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою обов'язкових платежів до бюджетів і державних цільових фондів, а також фізичні особи, якщо вони мають ознаку платника податків, у тому числі ті, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи. Кваліфікуючі ознаки: за попередньою змовою групою осіб, ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у великих розмірах; вчинені особою, раніше судимою за ухилення від сплати податків, призвели до фактичного ненадходження коштів в особливо великих розмірах. Від кримінальної відповідальності звільняється особа, яка вперше вчинила діяння, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори, а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня).

Ст. 222. Шахрайство з фінансовими ресурсами
Надання громадянином-підприємцем або засновником чи власником суб'єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб'єкта господарської діяльності завідомо неправдивої інформації органам державної влади, органам влада Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків у разі відсутності ознак злочину проти власності. Об'єктом злочину є фінансова діяльність держави та суб'єктів господарської діяльності. Предметом злочину є неправдива інформація, яка надається вказаними особами зазначеним у ній органам. З об'єктивної сторони злочин характеризується діями — наданням вказаними особами у будь-якій формі органам державної влади, органам влади АРК чи органам місцевого самоврядування, банкам, іншим кредиторам завідомо неправдивої інформації з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з податків. Дотація — вид грошової допомоги, яка надається, як правило, збитковим підприємствам з боку держави з метою покриття затрат, що не покриваються виручкою від реалізації виробленої продукції. Субсидія — підтримка, допомога, що надається без будь-яких конкретних умов і незалежно від фінансового стану суб'єктів, яким вона надається. Субвенція — допомога, що надається для фінансування певних конкретних програм, проектів, що схвалюються суб'єктами, які надають допомогу. Кредит — це позика в грошовій чи товарній формі, надана кредитором на умовах повернення її у певний строк і, як правило, із виплатою відсотків за користування ним. Пільги щодо податків — повне чи часткове звільнення від сплати всіх чи окремих податків залежно від виду суб'єкта господарської діяльності та виду господарської діяльності (ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»). Злочин з формальним складом і є закінченим з моменту надання винною особою завідомо неправдивої інформації, незалежно від того, чи вдалося їй у такий спосіб одержати субсидії…Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом і спеціальною метою — незаконного одержання дотацій… Коло суб'єктів злочину альтернативно визначено безпосередньо в диспозиції ст. кваліфікованих види цього злочину: 1) вчинення його повторно або 2) завдання злочином великої матеріальної шкоди (500 р і більше перевищує неоподатковуваний мінімум). Даний вид злочину вважається закінченим з моменту фактичного заподіяння великої матеріальної шкоди державі або кредиторові. При вчиненні злочину у формі одержання пільг щодо податків він вважається закінченим з моменту ненадходження коштів до бюджетів. Несплата певних обов'язкових платежів внаслідок одержання пільг щодо них в результаті надання громадянином-підприємцем чи службовою особою суб'єкта господарської діяльності завідомо неправдивої інформації податковим органам є одночасно і ухиленням від сплати податків (ст.212). При цьому склади злочинів, передбачені ч.2 ст.222 і ч.1 та ч.2 ст.212, співвідносяться між собою як спеціальний (ст.222) і загальний (ч.1 та ч.2 ст.212). Тому ухилення від сплати податків шляхом одержання пільг щодо них, якщо розмір несплачених податків дорівнює чи перевищує 500 н.м.д. громадян, але менше п'яти тисяч н.м.д. громадян, має кваліфікуватися лише за ч.2 ст.222. Якщо ж сума умисно несплачених податків, зборів, інших обов'язкових платежів в п'ять тисяч і більше разів перевищує н.м.д. громадян (особливо великий розмір) дії винного мають кваліфікуватися за ч.1 ст.222 та ч.3 ст.212, оскільки злочин, передбачений ч.3 ст.212, є більш тяжким ніж злочин, передбачений ч.2 ст.222. Шахрайство з фінансовими ресурсами необхідно відмежовувати від шахрайства та заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем. Як розкрадання чи замах на заволодіння майном кредитора дії мають кваліфікуватися у разі, коли на момент надання відповідної завідомо неправдивої інформації з метою одержання майна у особи був намір привласнити одержані кошти. Кошти чи майно, одержані суб'єктом господарської діяльності як кредити, дотації, субсидії чи субвенції, переходять у його власність з моменту їх фактичного одержання. Якщо після їх одержання у службової особи суб'єкта господарської діяльності, який їх отримав, виникає умисел на їх привласнення, то привласнення одержаних коштів (майна) має кваліфікуватися як привласнення майна цього суб'єкта господарської діяльності чи заволодіння ним шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем. Якщо з метою розкрадання кредитних коштів створюються «фіктивні» підприємства, за наявності підстав такі дії підлягають кваліфікації за сукупністю зі ст.205.
Ст. 305. Контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин,
їх аналогів або прекурсорів
Склад цього злочину є спеціальним по відношенню до ст.201. Об’єктом є здоров’я населення, а також встановлений порядок переміщення наркотичних засобів, псих. речовин, їх аналогів та прекурсорів через митний кордон України. Предмет: (всі предмети (крім аналогів) передбачені Переліком наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, який затверджений ПКМУ від 6 травня 2000 р.) наркотичні засоби — це включені до Переліку речовини природного чи синтетичного походження, препарати, рослини, які становлять небезпеку для здоров'я населення у разі зловживання ними. Рослинного походження — похідні різних сортів конопель (анаша, марихуана, гашиш тощо), опійні препарати, кокаїн; синтетичні наркотики — це наркотики, синтезовані в хімічних лабораторіях; психотропні речовини — це включені до Переліку речовини природного чи синтетичного походження, препарати, природні матеріали, які здатні викликати стан залежності та чинити депресивний або стимулюючий вплив на центральну нервову систему або викликати порушення сприйняття, емоцій, мислення чи поведінки, і становлять небезпеку для здоров'я населення у разі зловживання ними; їх аналоги — це заборонені до обігу в Україні речовини природного чи синтетичного походження, не включені до Переліку, хімічна структура і властивості яких подібні хімічній структурі та властивостям наркотичних засобів і психотропних речовин, психоактивну дію яких ці речовини відтворюють; прекурсори — це речовини та їх солі, що використовуються при виробництві, виготовленні наркотичних засобів і психотропних речовин, включених до Переліку. Так, до прекурсорів відносять ацетон, етиловий ефір, соляну кислоту, сірчану кислоту, толуол. З об'єктивної сторони контрабанда — це незаконне переміщення наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю. За своєю конструкцією відноситься до злочинів з формальним складом. Він є закінченим з моменту фактичного незаконного переміщення через кордон вказаних предметів. Кримінальна відповідальність настає за сам факт незаконного переміщення цих предметів через кордон, незалежно від того, чи зміг винний розпорядитися ними чи ні. З суб'єктивної сторони контрабанда вчиняється у формі прямого умислу, при якому особа усвідомлює не тільки факт переміщення предмета злочину через митний кордон, а й бажає цього. Мотиви контрабанди можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають. Найчастіше контрабанда здійснюється з користі, для наживи, передачі наркотиків іншим особам, з метою збуту тощо. Суб'єкт — загальний.,16років Частина 2 ст. 305 передбачає відповідальність за вчинення контрабанди повторно або за попередньою змовою групою осіб, а також якщо предметом цих дій були особливо небезпечні наркотичні засоби чи психотропні речовини або наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги чи прекурсори у великих розмірах. Назви (особливо небезпечних наркотичних засобів і психотропних речовин подані відповідно в списках № 1 і 2 Таблиці 1 зазначеного вище Переліку. Визначення невеликих, великих і особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, що знаходяться в незаконному обігу, проводиться на підставі наказу Міністра охорони здоров'я України від 1 серпня 2000 р. У частині 3 ст. 305 передбачена відповідальність за контрабанду наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів, вчинену організованою групою, а також якщо предметом контрабанди були наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги чи прекурсори в особливо великих розмірах.
Ст. 306. Використання коштів, здобутих від незаконного обігу
наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або
прекурсорів
    продолжение
--PAGE_BREAK--