Реферат: Цивільні правовідносини

--PAGE_BREAK--Отже,  до складу цивільних правовідносин треба віднести чотири елемента: суб’єкт, об’єкт, суб'єктивне цивільне право тасуб'єктивнийобов'язок.
Суб’єкт – це учасник відносин. Він має таки характеристики як правоздатність, правосуб'єктність, дієздатність, цивільна правоздатність. Ці характеристики можуть бути надані йому в залежності від самого суб’єкту: чи є він фізичною особою, державою, чи юридичною особою. Також суб’єктами цивільних правовідносин можуть бути териториальна громада чи Автономна Республіка Крим.
Об’єкт – це матеріальні та нема­теріальні блага або предмет їх створення, що складає предмет діяль­ності суб'єктів цивільного права.
Суб'єктивний обов'язок — це те, як суб'єкт повинен себе вести: чи він має виконувати якісь дії, передбачені законом, чи, навпаки, йому потрібно утримуватися від яких-ось дій.
Суб'єктивне цивільне право — це міра дозволеної поведінки суб'єкта цивільних правовідносин, ті юридичні можливості, що надані йому нормами права.

Розділ 2: Класифікація цивільних правовідносин
Класифікація цивільних правовідносин має не тільки теоретич­не, а й практичне значення. Вона дозволяє більш точно визначити характер взаємовідносин їх суб'єктів, а отже, дає можливість чіткішого тлу­мачення цивільно-правових норм стосовно конкретного випадку.
У цьому випадку класифікація цивільних правовідносин має не лише теоретичне значення, але є корисною для визначення прав і обов'язків сторін правовідношення, визначення кола і системи норм, що застосовуються у подібних, але різних правовідношеннях, хоча, як правило, поділ, класифіка­ція явищ мають дещо штучний характер і далекі від досконалості, адже неможливо створити класифікацію, яка була б ідеальною, тому що крітеріїв за якими можна класифікувати явище дуже багато. Але у даній роботі використовуються найбільш поширені способи класифікації правовідносин у сфері цивільного права.
2.1 Види цивільних правовідносин
За характером взаємозв'язку між управомоченою та зобов'яза­ною особами правовідношення поділяються на абсолютні та відносні. За об'єктом їх можна згрупувати у майнові та немайнові. За способом задоволення інтересу розрізняють речові та зо­бов'язальні правовідносини.
Абсолютні правовідношення мають місце тоді, коли управомоченому суб'єкту протистоїть необмежене коло осіб, від яких управомо-чена особа може вимагати виконання певних обов'язків, у тому числі утримуватися від порушення її прав та законних інтересів. Та­ким є право власності, де саме власник може вимагати від усіх інших утримуватися від дій, які порушували б його права власності. Відносні правовідношення мають місце там і тоді, коли особі, суб'єкту права протистоїть певна особа (особи), наділена правами і обов'язками, що мають виконуватися. Як правило, кожна із сторін у правовідносинах має комплекс прав і обов'язків. Коло відносних правовідносин досить широке, на відміну від абсолютних. Сюди на­лежать, перш за все, зобов'язальні правовідносини, правовідносини щодо реалізації засобів цивільно-правового захисту тощо[8].
Правовідносини майнового характеру мають своїм об'єктом майнові блага і відображають або сам факт приналежності цих май­нових благ певному суб'єкту (право власності та його похідні), або перехід цих майнових благ (у силу заповіту тощо).
Усі правовідносини, які опосередковують, регулюють взаємосто­сунки між суб'єктами права з приводу таких об'єктів, як інтелекту­альна власність, засоби індивідуалізації товару або виробника, інші немайнові права, називаються особистими немайновими[8].
Речові правовідносини опосередковують статику майнового по­ложення суб'єктів права. Це абсолютні права, які відображають, закріплюють приналежність матеріальних благ певному суб'єкту, можливість його впливу на річ та захисту її від посягань будь-яких третіх осіб. їм протиставляються зобов'язальні правовідносини, які відображають динаміку майнових стосунків суб'єктів цивільно-пра­вових відносин для передачі майна, виконання робіт, надання послуг, використаня продуктів інтелектуальної власності. У зо­бов'язальних правовідносинах суб'єкти протиставляються між со­бою, кожний із них наділений правами та обов'язками, може вима­гати певної поведінки від інших і сам має низку обов'язків, які підлягають виконанню, у тому числі і в примусовому порядку[9, c.56].
Поділ зобов'язань на речові та зобов'зальні має практичне зна­чення і полягає в наступному: у речових правах правовідносини реалізуються через активні дії управомоченої особи, а в зобов'язаль­них — через виконання обов'язків боржником. Тому речові права є абсолютними, а зобов'язальні — відносними.
Крім того, окремо вирізняють корпоративні правовідносини, що виникають на підставі участі в організаційно-правових підприєм­ницьких утвореннях, що мають ознаки юридичної особи. Підстави виникнення корпоративних прав можуть бути різноманітними — членство у кооперативі, придбання акцій, участь в установчому до­говорі тощо.
Реалізація корпоративних прав дає можливість брати участь в управлінні справами корпорації, здійснювати контроль за її діяльністю, формувати політику юридичної особи та ін. На перший погляд, зміст корпоративних правовідносин не є абсолютно харак­терним для цивільного права, він містить комплекс повноважень та прав організаційного характеру. Але оскільки кінцевою метою реа­лізації корпоративних прав є отримання певного майнового резуль­тату, то їх можна віднести до розряду майнових прав[9, c.55].
Таким чином, класифікація можлива за різними підставами:
1. Залежно від економічного змісту цивільні правовідносини поділяються на майнові і немайнові.
2. За юридичним змістом цивільні правовідносини поділяються на абсолютні і відносні.
3. За характером здійснення права цивільні правовідносини по­діляються на речові та зобов'язальні.
4. Залежно від спрямованості і цілей встановлення цивільні правовідносини поділяються на регулятивні та охоронні.
5. 3 урахуванням структури змісту правовідносини можуть бути поділені на прості та складні.
Класифікація цивільних правовідносин можлива І за іншими під­ставами. Так, з урахуванням тих або інших їх особливостей можуть бути виділені строкові і безстрокові правовідносини, активні і пасив­ні, типові і нетипові, загальнорегулятивні, організаційні тощо. Оскільки в основу класифікації правовідносин покладено різні ознаки, то одне і те ж правовідношення може бути одночасно оха­рактеризоване з різних боків. Наприклад, правовідносини власнос­ті є майновими, абсолютними, речовими, регулятивними тощо Правовідносини, що виникають з договору позики, є майновими, відносними, зобов'язальними, регулятивними.
2.2. Майнові та особисті немайнові правовідносини
Суспільні відносини, що регулюються цивільним правом, складають його предмет. До них відносяться дві основні групи відносин.
По-перше, це майнові відносини, що являють собою відносини, що виникають із приводу майна — матеріальних благ, що мають економічну форму товару. По-друге, особисті немайнові відносини, зв'язані з майновими, а в деяких випадках і не зв'язані з ними. Обидві ці групи відносин поєднує та обставина, що засновано на рівності, автономії волі і майнової самостійності учасників, тобто виникають між юридично рівними і незалежними друг від друга суб'єктами, що мають власне майно. Інакше кажучи, це приватні відносини, що вникають між суб'єктами приватного права. Майнові, а також і немайнові відносини, що не відносить зазначеним ознакам, не відносяться до предмета цивільного права і не можуть регулюватися його нормами. Колись це стосується майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншої, зокрема податкових і фінансових відносин, ділянки яких не є юридично рівними суб'єктами. З цієї причини зі сфери дії цивільного права виключаються відносини по керуванню державним і іншим публічним майном, що виникають між державними органами[10].
Майнові відносини, що входять у предмет цивільного права, у свою чергу розділяються на відносини, зв'язані з приналежністю майна визначеним особам  з керуванням їм або з переходом майна від одних осіб до інших. Юридично це розходження оформляється за допомогою категорій речових, корпоративних і зобов'язальних відносин.
Особисті немайнові відносини як предмет цивільно-правового регулювання також підрозділяються на відносини, що зв'язуються з майновими, і відносини, не зв'язані з такими. Перша з зазначених груп відносин звичайно статі сподівається цивільно-правове оформлення за допомогою категорії виключних прав. Друга група відносин стосується невідчужуваних нематеріальних благ особистості, у визначених випадку підметів цивільно-правовому захистові[11, c.98].
Майнові відносини складають основну, переважну частину предмета цивільного права. Вони складаються з приводу конкретного майна — матеріальних благ товарного характеру.
До таких благ відносяться не тільки фізично відчутні речі, але і деякі права, які ще в римському праві були названі як «res incorporales» — «нетілесні речі» (наприклад, банківський вклад, що представляє собою не гроші, а право вимоги вкладника до банку). Майнові відносини виникають і з приводу результатів робіт і надання послуг, у тому числі не що обов'язково втілюються в речовинному результаті (наприклад, перевезення, збереження, послуги культурно-видовищного характеру), оскільки такі результати також мають товарну форму[12, c.16].
Майнові відносини не є юридичною категорією. Це — фактичні, економічні по своїй соціальній природі відносини, що піддаються правовому регулюванню тобто оформленню, упорядкуванню. У них утілюється товарне господарство, ринкова організація економіки. При цьому вони відображають як статику цього господарства — відносини приналежності, матеріальних благ, що складають передумову і результат товарообміну, так і його динамікові — відносини переходу матеріальних благ, тобто власне процес обміну товарами (речами, роботами, послугами). Зрозуміло, що обидві ці сторони тісно зв'язані і взаємообумовлені: товарообмін неможливий без присвоєння учасниками його об'єктів, а присвоєння в більшості випадків є результатом товарообміну. Майнові відносини, що складають предмет цивільно-правового регулювання, відрізняються деякими загальними ознаками[12, c.17].
По-перше, вони характеризуються майновою відособленістю учасників, що дозволяє їм самостійно розпоряджатися майном і разом з тим нести самостійну майнову відповідальність за результати своїх дій. По-друге, за загальним правилом вони носять еквівалентний характер, властивий нормальному товарообмінові, вартісним економічним відносинам. Можливі, звичайно, і безоплатні майнові відносини (наприклад, дарування, безоплатна позика, безплатне користування чужим майном і т.д.). Вони, однак, вторинні, производны від возмездных майнових відносин і не є звичайною формою товарообміну. По-третє, учасники розглянутих відносин рівноправні і незалежні друг від друга і не знаходяться в стані адміністративної або іншої владної підпорядкованості, оскільки є самостійними товаровласниками.
Неважко бачити, що всі перераховані ознаки обумовлені товарно-грошовим характером майнових відносин, що входять у предмет цивільного права[13, c.19]. Майнові відносини, що мають іншу (нетоварну) природу і, отже, що відповідають зазначеним ознакам (наприклад, податкові, бюджетні й інші фінансові відносини; відносини по використанню інших природних ресурсів, що знаходяться в державній власності, і т.п.), не входять у предмет цивільного права і не можуть регулюватися ім.
Відносини статики товарного господарства, тобто приналежності присвоенности матеріальних благ, оформляють володіння речами (конкретним майном) тим або іншому учасникові майнових відносин. Вони мають двоїстий характер, представляючи собою, по-перше, відношення власника до приналежній йому речі і, по-друге, відносини між ним і всіма іншим особами з приводу даної речі[14, c.25].
Юридично майнові відносини по приналежності матеріальних благ оформляються як речові правовідносини. Ці останні розділяються на відносини власності і відносини інших (обмежених) речових прав. Відносини власності закріплюють приналежність речі власникові, що має максимальні законні можливості по її використання. Інші речові права регламентують правовий режим майна власника, що поряд з ним вправі одночасно використовувати й інші особи. Наприклад, у житловому будинку громадянина-власника вправі разом з ним проживати члени його родини. Ясно, що їхні можливості завжди є більш вузькими в порівнянні з можливостями власника. Тому вони носять обмежених і похідний від прав власника характер[14, c.26].
Відносини динаміки товарного господарства, тобто переходу матеріальних благ від одних власників до іншим, звичайно зв'язані з відчуженням і придбанням учасниками визначеного майна. Юридично вони оформляються за допомогою категорії зобов'язань (зобов'язальних відносин). Такі відносини завжди виникають між конкретними учасниками товарно-грошових зв'язків — відособленими товаровласниками, а тому мають відносний характер.
Найчастіше зобов'язальні відносини виникають у силу оголошенні товаровласників про відчуження і (або) придбанні товарів (речей, результатів робіт або послуг, реалізації або передачі прав), тобто на підставі договорів. Зобов'язання можуть виникати і при відсутності угоди учасників, наприклад Наслідок заподіяння одною особою іншому майнової шкоди (делікту) або в результаті безпідставного збагачення (придбання чужого майна або заощадження власного майна без достатніх законних основ). Таким чином, зобов'язання як юридична форма економічних відносин товарообміну підрозділяються на договірні і позадоговірні (правоохоронні).
Перехід матеріальних благ від одних осіб до інших можливий не тільки у формі зобов'язань, але і при спадкуванні имуществ померлих громадян, а також при реорганізації і ліквідації юридичних осіб. У цьому випадку перехід матеріальних благ до нових власників обумовлений смертю або припиненням діяльності їхнього колишнього власника (власників), тобто вибуттям, зникненням учасника майнових відносин. Ускладнення майнових відносин у результаті розвитку товарообміну викликало до життя поява ще одного їхнього різновиду — відносин по керуванню частками имуществами корпорацій (компаній). Вони складаються при керуванні господарчими товариствами і товариствами, а також похідними кооперативами[15, c.8]. Зазначені Організації спеціально створюються суб'єктами майнових відносин для постійного, професиольного участі в майновому обороті. Вони будуються на засадах самоврядування і строго фіксованого членства учасників. Останні, керуючи діяльністю і майном створеної ними організації, власне кажучи, визначають її виступ у ролі особливого, самостійного суб'єкта майнових відносин.
Відносини учасників корпорації носять майновий характер і засновані на внесенні ними визначеного майнового внеску в її капітал. Зміст таких відносин зводиться до надання членам (учасникам) організації, що вони створили шляхом передачі їй частини свого майна, можливості в тій або іншій формі керувати її справами (голосувати на загальних зборах при прийнятті відповідних рішень, брати участь в органах її керування, одержувати інформацію про стан її справ і т.д.) і брати участь у майнових результатах її діяльності (у розподілі прибутків і збитків, залишку майна при ліквідації організації і т.п.)[15, c.9].
Юридичною формою розглянутого різновиду майнових відносин є корпоративні правовідносини. Корпоративні відносини близькі до зобов'язальних, оскільки теж мають відносний характер (оформляючи взаємозв'язку кожного члена корпорації з усією корпорацією в цілому). Але вони виникають тільки між учасниками конкретної організації, тобто закриті для інших суб'єктів майнового обороту. У ряді випадків вони на перший погляд стосуються не безпосереднього використання корпоративного майна, а тільки організації взаємин учасників, членів корпорацій (що в найбільшій мері виявляється в некомерційних організаціях). У дійсності усі вони мають чітку майнову спрямованість, обумовлену самим характером діяльності створеної організації як юридичної особи. Усім цим корпоративні відносини відрізняються від зобов'язальних. Разом з тим очевидна близькість даних відносин дала можливість законодавцеві кваліфікувати корпоративні відносини як різновид зобов'язальних ( абз. 2 п. 2 ст. 48 ГК).
 У предмет цивільного права входять особисті немайнові відносини, связащпае з майновими. Це відносини по созданиюи головним чином використанню результатів интелектуального творчості (добутків науки, літератури і искуства, винаходів, промислових зразків, програм для ЕОМ т.д.), а також кошт індивідуалізації товарів і їхніх виробників (товарних знаків, фірмових найменувань і т.п.). Особливості даної групи суспільних відносин визначаються нематеріальної (нематеріальної) природою їхніх об'єктів, що представляють собою ідеї, образи, символи, хоча і виражені в якій-небудь матеріальній формі. Вони, як правило, тісно, нерозривно зв'язані зі своїми творцями або носіями (тому що ідея, наприклад, винаходу, алгоритму або роману назавжди залишається в голові в їхнього творця і не може бути безповоротно відчужена іншим особам навіть при його жейании). Тим не мение дані об'єкти можуть використовуватися як товари, а такого їхнього використання, що складаються по приводу, відносини здобувають товарну форму, стають майновими. Деякі з них, наприклад промислові зразки або кошти оформлення індивідуалізації товарів або їхніх виробників, узагалі не можуть існувати в не товарного обороту[8]. У цьому й укладається взаємозв'язок розглянутих немайнових відносин з майновими.
    продолжение
--PAGE_BREAK--