Реферат: Місце й роль судової влади

--PAGE_BREAK--Верховний Суд України у 2006 р., як і в попередні роки, здійснював свої повноваження в умовах надмірного навантаження. У середньому щомісяця на розгляд одного судді Верховного Суду України надходило 67 справ та матеріалів. Цей показник в апеляційних судах становив лише 9,7 справи на одного суддю. Незважаючи на значне навантаження та надзвичайно складні умови, в яких працюють суди, було забезпечено якісний розгляд переважної більшості справ у розумні строки. Майже вдвічі зменшилася кількість цивільних і кримінальних справ, розглянутих з порушенням встановлених законом строків.
Значно ширшою стала практика застосування судами альтернативних (не пов'язаних з ув'язненням) видів кримінального покарання щодо засуджених, які вчинили злочини невеликої та середньої тяжкості. Питома вага осіб, засуджених до позбавлення волі, скоротилася з 34,9 % (у 2001 р.) до 24 % (у 2006 р.) [ 7].
З метою забезпечення однакового та правильного застосування судами чинного законодавства, належної організації їхньої роботи Верховним Судом України систематично аналізується та узагальнюється судова практика, надається методична допомога судам нижчого рівня.
Водночас перевантаженість суддів справами, неукомплектованість судів, недостатній професіоналізм частини суддівського корпусу та відсутність досвіду роботи у багатьох суддів (30,3 % працюючих суддів мають стаж 5 років) призводять до судових помилок. Так, скасовано чи змінено в апеляційному та касаційному порядку 27,3 тис. судових рішень у цивільних справах, або 3 % від ухвалених місцевими судами (у 2005 р. — 2,6 %), а в кримінальних справах скасовано чи змінено вироки щодо 11,1 тис. засуджених осіб, або 6,2 % від кількості осіб, стосовно яких постановлено обвинувальні та виправдувальні вироки судами у першій інстанції (у 2005 р. — 5,5 %) [ 7].
Проте апеляційні суди не завжди виконують покладені на них процесуальні повноваження щодо постановлення нових судових рішень у передбачених законом випадків випадках при скасуванні рішень судів першої інстанції.
У кримінальних справах частка нових вироків, постановлених апеляційними судами після скасування місцевих судів, зменшилася з 13,8 % у 2005 р. до 11,3 %.
Поширеними у 2006 році залишалися факти порушення судами строків розгляду справ і тяганини під час їх вирішення. Місцевими загальними судами з порушенням строків, установлених Цивільним процесуальним кодексом України, було видано судових наказів та розглянуто 131,9 тис. цивільних справ, або 9,9 % від усіх розглянутих (у 2005 р. — 18,2 %). З порушенням строків, передбачених статтями 241, 256 Кримінально-процесуального кодексу України. судами по першій інстанції призначено до розгляду 7 тис. кримінальних справ, або 3,7 % від загальної кількості розглянутих (у 2005 р. — 6,5 %) [ 7 ].
Нерозглянутими на кінець 2006 р. (без урахування справ, провадження в яких зупинено) залишилися 174,2 тис. цивільних справ, або 13,0 % від загальної кількості справ, що перебували в провадженні судів (у 2005 р. — 10,3%), та 29,2 тисячі кримінальних справ, або 12,6 % (11,9 %) Зокрема, суди не розглянули 1,7 тис. кримінальних справ стосовно 2,5 тис осіб, які трималися під вартою понад 6 місяців, що на 3,8 % менше, ніж у 2005 р. [ 7].
Тривалий час критиці піддавався порядок обрання голів апеляційних судів загальними зборами суддів цього суду і важливо, що законодавці погодились з такою критикою, змінивши це в новому законі.
Однак саме в питанні призначення суддів на адміністративні посади, зокрема голів місцевих та апеляційних судів і їх заступників, є ряд невирішених питань.
Законодавці і розробники проекту закону не змогли знайти оптимального вирішення цієї проблеми в світлі демократизації судової влади та недопущення породження корпоративної судової системи в державі.
Закон України «Про судоустрій України» передбачає призначення на посаду голів та заступників голів суду Президентом України за поданням Голови Верховного Суду України. Пропозиції Голові Верховного Суду для призначення суддів на посади голів місцевих судів та їх заступників вносить голова апеляційного суду [ 2].
Тим самим, в судовій системі створюється чітка вертикаль підпорядкування голови місцевого суду голові апеляційного суду, а голови апеляційного суду – Голові Верховного Суду. Фактично судова система ототожнюється з такими правоохоронними органами, як прокуратура, МВС, СБУ та інші правоохоронні структури, що є недопустимим.
Взявши європейський курс на проведення судової реформи, треба його дотримуватися. Судові системи багатьох європейських країн не знають подібного адміністрування судової системи.
В іншому випадку є загроза перетворення судової системи із незалежної та демократичної в закриту, з чітким вертикальним підпорядкуванням, де воля керівника буде законом для низів.
Фактично вищестояща судова ланка в особі її голови отримала можливість контролювати низові суди, як по суті розглянутих судових справ, що вона і має робити, так і адміністративне управління, що є несумісним в діяльності демократичної судової системи.
У державі, що прагне стати правовою, суд зобов’язаний бути авторитетним, владним, самостійним, справді незалежним. Люди прагнуть бачити в ньому не бюрократичну установу, повільну при розгляді і швидку на розправу, а реального гаранта їхніх прав та надійного захисника інтересів, яку б високу посаду не займав порушник, які б впливові зв’язки він не використовував.
Конституція України проголошує: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб» [ 1].
На жаль, однієї цієї норми недостатньо. Необхідний сильний, всебічний судовий захист. Слабкий, неналежний захист лише породжує ілюзії, здивування й озлобленість громадян, дискредитує саму ідею звертання за допомогою до суду. Але сильний захист здатний здійснювати тільки сильний, незалежний суд. Створення такого суду є головним завданням при проведенні судової реформи. Щоб виконати це завдання, необхідний комплекс заходів: політичних, правових, організаційних матеріальних. Успіх можуть гарантувати лише радикальні заходи, здійснювані в сукупності й одночасно.
Гостро стоїть в Україні проблема з кадрами. Багато хто із суддів у своїй свідомості ще не «перевернув піраміду», в основі якої, у найнижчій її площині, завжди була маленька людина, що просить і схиляє голову, а на вершині царювали інтереси всемогутньої держави. Однак саме життя – не без допомоги демократичного законодавства – змушує змінювати колишню ієрархію цінностей. Серйозно коригується й система юридичної освіти. У судові кабінети приходять люди нової формації. Судді на практиці, за допомогою оновленого законодавства, вчаться працювати за незвичайних обставин, з незвичними для України юридичними явищами, зокрема із судом присяжних, апеляцією судових рішень, судовим контролем законодавчої та виконавчої влад. Та іншими новаціями. У результаті поступово формується інший за своєю ментальністю суддівський корпус, який має працювати в умовах реальної, а не примарної незалежності і тому брати на себе повноту відповідальності – і юридичної, й моральної.
Після прийняття постанови «Про незалежність судової влади» від 13 червня 2007 року тривають дискусії пов'язані з питанням незалежності судів. Незалежність суду – не самоціль, а лише найперша і необхідна умова гідного виконання покладеної на нього функції. Якою є ця функція, чого саме чекають від суду, які масштаби його діяльності, це головні питання у дискусіях про судову владу. Якщо суду довірено лише розгляд цивільних і кримінальних справ, тобто те, що ми традиційно називаємо здійсненням правосуддя, то незалежність, звичайно, потрібна й тут – без неї наївно очікувати від суду об’єктивного й неупередженого вирішення долі обвинуваченого або спору між позивачем і відповідачем.
Результати проведеного Державною судовою адміністрацією України моніторингу приміщень судів засвідчили, що станом на 1 січня 2007 р. із 766 судів загальної юрисдикції (крім військових) лише 80 (10 %) розташовано в приміщеннях, які повністю відповідають вимогам щодо здійснення судочинства.
Для забезпечення системного підходу до розв'язання проблеми забезпечення судів приміщеннями Державною судовою адміністрацією України розроблено Державну програму забезпечення судів належними приміщеннями на 2006—2010 рр., яку затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 4 липня 2006 р. № 918. Згідно з цією Програмою обсяг бюджетних асигнувань у 2007 р. визначено в сумі 464,4 млн. грн. Однак у Законі України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» на реалізацію заходів, визначених Програмою, передбачено лише 30 млн. грн.., тобто 6 % від необхідного. Такий рівень фінансування не дасть змоги не тільки приступити до спорудження нових будинків судів (відповідно до Програми необхідно побудувати 151 будівлю), а й продовжувати на об'єктах роботи, розпочаті в попередні роки. Особливе занепокоєння викликає фінансування бюджетної програми придбання житла для суддів. У 2006 р. на цю мету передбачалося виділити 56 млн. грн… за загальним фондом державного бюджету та 10 млн. грн. за спеціальним фондом. Зазначені видатки недофінансовано на 17,2 млн. грн., або на 30,7 % [ 7 ].
3. Роль і місце судової влади в системі влад на шляху до інтеграції
В державі, що прагне стати правовою, суд зобов’язаний бути авторитетним, владним, самостійним і справді незалежним. А тим більше, що мабуть, немає вУкраїні іншого питання, вякому всі структури влади тапереважна частина політикуму настільки солідарні, якнаш європейський вибір.
Необхідність європейської інтеграції країни поділяють сьогодні як президент, так і прем’єр-міністр України. Про те, щоУкраїна не змінює своїх євроінтеграційних устремлінь, обидва високопосадовці заявили найвпливовішим політикам ЄС—канцлеру Німеччини Ангелі Меркель та Комісару ЄС з питань зовнішніх відносин і Європейської політики сусідства Беніті Ферреро Вальднер.На жаль переважно критично характеризується прозорість івідкритість політики наєвропейському напрямі. Надумку експертів, ця політика загалом не є послідовною та виваженою, тобто значною мірою залежить від внутрішньополітичної кон’юнктури, розстановки сил навищих щаблях влади.Також більшість опитаних невважають євроінтеграційну політику реалістичною. Окремо слід зазначити проблемний аспект реалізації євроінтеграційного курсу.За всієї специфіки таособливостей співробітництва України з ЄС, її шлях до європейської спільноти не є абсолютно унікальним. У цьому контексті важливим єврахування здобутків іпомилок країн — членів ЄС, які вже пройшли цей шлях і досягли бажаного результату.
Вивчення міжнародного досвіду дозволяє знайти та дослідити, головні перешкоди на шляху України доЄС.
Головною проблемою експерти вважають неспроможність влади здійснювати євроінтеграційний курс.
Друге місце посідає проблема конфронтації між гілками влади, що заважає здійсненню ефективних скоординованих дій у сфері зовнішньої політики, зокрема на європейському напрямі.
Третім гальмуючим чинником експерти вважають неготовність владної еліти здійснювати врядування за нормами і стандартами ЄС.
Фактично в цьому «трикутнику» зосереджені ключові проблеми євроінтеграції. По суті, саме вони зумовлюють інші негативні аспекти, серед яких експерти фіксують повільні темпи реформування економіки та судової системи, недостатність ефективної боротьби з корупцією, зволікання зі створенням умов для розвитку бізнесу тощо.
Експертні оцінки дають підстави говорити про те, що стан забезпечення українською стороною умов для ефективної інтеграції доЄС не цілком задовільний.
Сучасна євроінтеграційна політика України містить істотні недоліки. Експерти висловлюють претензії стосовно її прозорості та відкритості, реалістичності, послідовності та виваженості, ат також зрозумілості як для європейських партнерів, так і для громадян України. Вивчаючи світову практику не можна проігнорувати набутими досягненнями такої країни, як США механізм судочинства в даній країні вже відпрацьований і досяг високого рівня професіоналізму та довіри.
Створюючи перший уряд, американці прагнули до того, щоб він міг захистити їх, але не був би настільки сильним, щоб вони зазнали від нього утисків. Це ж стосувалося й інших гілок влади, зокрема судової. Має належно функціонувати як судовий, так і зовнішній контроль за здійсненням правосуддя, щоб унеможливити зловживання суддями своїм службовим становищем. У США він існує. І це не суперечить принципу незалежності суддів. Останні, приймаючи рішення, позбавлені будь-якого контролю з боку виконавчих та законодавчих державних органів, а також впливу громадської думки. Однак, це не означає, що судова влада є повністю незалежною. У демократичному суспільстві такого не може бути [ 4 ].
Незважаючи на те, що у США всі гілки влади діють самостійно, кожна з них має змогу контролювати інші. Сенат простою більшістю голосів затверджує призначення Президентом посадових осіб (включаючи членів Верховного суду та інших федеральних судів), Конгрес утворює суди нижчого рівня і наділений повноваженнями контролювати процес подання судових апеляцій. Конституційний контроль певною мірою відкриває можливість перевірки діяльності судової влади законодавчою і виконавчою гілками влади. В основному це відбувається шляхом добору суддів і здійснення контролю за юрисдикцією федеральних судів.
Таким чином, незалежність суддів у США не позбавляє законодавчу і виконавчу гілки влади певних важелів впливу на судову владу шляхом перевірки її діяльності та здійснення контролю за юрисдикцією федеральних судів.
У демократичних державах рішення судів як відкрита інформація знаходяться у публічних бібліотеках і доступ до них відкритий усім. Згідно з Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір. Не є винятком з цього правила і діяльність судів та суддів. Тому наведені положення Закону «Про статус суддів» суперечать Конституції. Останні десять років реформування правової системи України все більше починають нагадувати лабораторні експерименти", аніж виважену та послідовну державну політику, яка ґрунтується на наукових програмах і дослідженнях, на соціальному й економічному стані суспільства. На порядок денний винесено ряд питань, що стосуються конституційного устрою в державі. Одними з питань, які вимагають з'ясування, — незалежність суду, відмова від принципу незмінюваності суддів — важливої основи реформування судової системи країни. Іноді складається враження, що чітке розуміння правової природи цього явища відсутні не тільки у звичайних громадян, а й у більшості політиків.
Незмінюваність суддів — це довічне або безстрокове перебування судді на посаді, а також непереміщення останнього з посади або місця посади без його згоди. Незмінюваність є принципом судоустрою, що складає одну з правових характеристик статусу суддів та має світове значення в розумінні, що він визнаний законодавствами цивілізованого світу. Незважаючи на те, що цей принцип зародився у необмежених монархіях, він знайшов відображення в основних законах конституційних і республіканських держав[ 8 ].
На сьогодні незмінюваність суддів закріплено в конституціях Німеччини, Греції, Італії, Іспанії, Росії, Франції, Японії, США, Болгарії, України, Македонії, Молдови, Хорватії, Словаччини, Чехії тощо. У первинному вигляді незмінюваність суддів існує у Франції, Великобританії, США, Чехії, Македонії та Хорватії, де суддя, який обирається чи призначається вперше, не обмежується певним строком відправлення повноважень. Так, згідно із Конституції США судді як Верховного, так і нижчих федеральних судів зберігають свої посади поки їх поведінка є бездоганною[ 8].
Інша модель незмінюваності передбачає проходження суддею службового випробування, після якого він стає незмінюваним (Болгарія, Бразилія).
Наприклад, Конституції Болгарської Республіки встановлено, що судді стають незмінюваними по закінченню трирічного строку перебування на посаді. Після успішного завершення трирічної служби болгарські судді стають незмінюваними, тобто їх статус і повноваження не підлягають повторному перезатвердженню. За таких умов старанні, сумлінні та професійні судді гарантовані від довільного звільнення через припинення строку призначення. Наведена модель певною мірою відбиває сутність службового випробування у поєднанні з незмінюваністю [ 8].
    продолжение
--PAGE_BREAK--
еще рефераты
Еще работы по государству, праву