Реферат: Охорона авторського права та суміжних прав в Україні

--PAGE_BREAK--Винагорода за використання твору належить співавторам у рівних частинах, якщо угодою не передбачається інше (ст. 13 Закону).
Від співавторства співавторстваслід відрізняти співробітництво, за якого кілька авторів беруть участь у створенні колективної праці за завданням
<line id="_x0000_s1027" from="-86.4pt,11.7pt" to="-86.4pt,533.35pt" o:allowincell=«f» strokeweight=".35pt"><img width=«2» height=«697» src=«dopb83011.zip» v:shapes="_x0000_s1027"><line id="_x0000_s1028" from=«676.8pt,70.55pt» to=«676.8pt,217.45pt» o:allowincell=«f» strokeweight=".35pt"><img width=«2» height=«198» src=«dopb83012.zip» v:shapes="_x0000_s1028">певної організації. Ця колективна праця не є єдиним цілим, що вимагається від твору, створеного спів­авторами. Авторське право на колективний твір належить юридичній особі.
Не визнається співавтором, а отже, і суб’єктом авторського права також той, хто надав автору технічну допомогу (дру­карки, креслярі, стенонграфісти).
Суб’єктом авторського права може бути автор твору, а також інші фізичні і юридичні особи, для яких авторське право може виникати у силу закону, договору або спадкуван­ня. Зокрема, авторське право на збірники та інші складові твори належить їх упорядникам. Вони мають авторське право на здійснений ними добір і розташування матеріалів, що є результатом творчої праці. Проте упоряд­ники зобов’язані суворо дотримуватись прав авторів кожного із творів, включених до складового твору. У свою чергу автори творів, включених до складового твору, мають право використовувати свої твори незалежно від складового твору, якщо інше не передбачено ав­торським договором.
Авторське право упорядника не перешкоджає іншим осо­бам здійснювати самостійний добір або розташування тих само матеріалів для створення власних творів.
Автори похідних творів мають самостійне авторське право на здійснений переклад, переробку, аранжування або будь-яку іншу зміну. Переклад, аранжування або переробка твору не повинна завдавати шкоди авторським правам автора твору, що зазнав перекладу, аранжування чи іншої переробки. Пере­клади чи переробки творів можуть здійснюватись кількома різними особами.
В інших випадках авторське право може перейти від автора до інших осіб— правонаступників. Отже, суб’єкти авторських прав — не автори — не можуть мати прав, які мають автори творів. Особисті немайнові права автора є невід’ємними.
Працівники вищих навчальних закладів, науково-дослідних установ, підприємств та інших організацій часто створюють твори у порядку виконання службових обов’язків чи службо­вого завдання. У цих випадках особисті немайнові права на­лежать тільки авторам зазначених творів. Виключне право на використання твору належить особі, з якою автор перебуває у трудових відносинах (роботодавцю), якщо інше не передбаче­но договором. Виключне право на використання твору охоплює усі майнові права автора. Отже, усі вони належать роботодавцю за таких умов:
 - автор перебуває у трудових відносинах із роботодавцем на підставі договору найму;
 - договір найму визначає коло службових обов’язків автора, до числа яких входить створення певного роду творів;
 - твір створено автором під час дії договору найму;
 - у договорі найму не передбачено інше.
  У договорі найму автора з роботодавцем має бути встанов­лено розмір авторської винагороди за кожний вид використан­ня твору, створеного за договором найму, та порядок виплати.
При будь-якому використанні твору, створеного за догово­ром найму, роботодавець має право зазначати своє наймену­вання або вимагати такого зазначення.
Суб’єктом похідного авторського права може стати будь-яка фізична чи юридична особа, до якої авторське право перейшло на підставі цивільної угоди. Крім того, авторське право може перейти від автора чи іншої особи, що має авторське право, до інших фізичних чи юридичних осіб або до держави в порядку спадкування. Спадкоємці мають право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.
Суб’єктами авторського права визнаються також видавці енциклопедій, енциклопедичних словників, періодичних збір­ників і збірників, що продовжуються, колективних наукових праць, газет, журналів та інших періодичних видань. Зазна­ченим cуб’єктам авторського права належать виключні права на використання таких видань у цілому. Видавець має право при будь-якому використанні такого видання зазначати своє найменування або вимагати такого зазначення. Такі видання прийнято називати колективними творами, які складаються з окремих творів різних авторів.
Самі видавці, безумовно, авторами творів, що включені до колективного твору, не визнаються. Автори творів, що вклю­чені до таких колективних видань, зберігають і своє авторство, <line id="_x0000_s1029" from=«678.95pt,15.85pt» to=«678.95pt,218.15pt» o:allowincell=«f» strokeweight=".35pt"><img width=«2» height=«272» src=«dopb83013.zip» v:shapes="_x0000_s1029">і виключні права на використання своїх творів незалежно від видання в цілому. Проте авторський договір може передба­чати інше.
<line id="_x0000_s1030" from="-79.2pt,39.75pt" to="-79.2pt,505.6pt" o:allowincell=«f» strokeweight=".35pt"><img width=«2» height=«623» src=«dopb83014.zip» v:shapes="_x0000_s1030">Нове законодавство про авторське право визнало право на інтерв’ю. Прийнято вважати, що інтерв’ю — це спільний твір особи, що дала його, і особи, що взяла інтерв’ю. Авторське право на запис інтерв’ю належить їм обом, якщо інше не передбачено угодою між ними.
Опублікування запису інтерв’ю допускається лише зі згоди особи, що дала його.
До колективних і складових творів можна віднести і аудіовізуальні твори. Проте вони мають свою специфіку. Авторами аудіовізуального твору вважаються автори сцена­ріїв, діалогів, музичних творів, спеціально створених для пев­ного аудіовізуального твору, режисери-постановники, опера­тори. В аудіовізуальному творі можуть бути використані також раніше створені твори, перероблені або включені до аудіовізуального твору. Автори зазначених творів також визнаються співавторами аудіовізуального твору.
Однак договором авторів з організацією, що здійснює ви­робництво аудіовізуального твору, або договором з постанов­ником аудіовізуального твору може бути передбачено інше.
За загальним правилом співавтори аудіовізуального твору (як ті, що зробили внесок, так і ті, що зобов’язалися зробити внесок у створення такого твору) свої майнові права переда­ють організації, що здійснює виробництво аудіовізуального твору чи продюсеру. При цьому вони не мають права запере­чувати проти будь-якого використання твору в цілому — від­творення, розпоряджання, публічного сповіщення і виконан­ня, передачі в ефір і по проводах для загального відома або проти будь-якого іншого публічного сповіщення твору. Автори не можуть також заперечувати проти субтитрування і дублювання аудіовізуального твору.
Постановник аудіовізуального твору має право при будь-якому використанні твору вказувати ім’я або найменування автора чи вимагати такого зазначення.
Проте автори музичних творів, включених до аудіовізуаль­ного твору, можуть заперечувати проти публічного сповіщен­ня їх музичних творів.
При публічному показі фільму автор музичного твору (з текстом чи без тексту) зберігає право на винагороду за пуб­лічне виконання свого твору.
Автори творів, що увійшли складовою частиною до аудіо­візуального твору, незалежно від того, були вони створені у процесі роботи над аудіовізуальним твором чи раніше, збе­рігають за собою права:
      — авторства на свій твір;
      - використовувати цей свій твір будь-яким чином само­ стійно на власний розсуд, але за умови, що договором з орга­нізацією, яка здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи з постановником цього твору не передбачено інше.
Без згоди авторів чи інших володільців майнових прав на фільм забороняється знищення остаточного варіанту фільму (негативів, оригінального запису).
Відповідно до ст. 28 Закону авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті. Але з цього загального правила цією ж статтею встановлено винятки:
1. Для творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом, строк дії авторського права закінчується через 70 років після того, як твір було оприлюднено. Якщо взятий автором псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора або якщо авторство твору, оприлюдненого анонімно або під псевдонімом, розкривається не пізніше ніж через 70 років після оприлюднення твору.
2. Авторське право на твори, створені у співавторстві, діє протягом життя співавторів і 70 років після смерті останнього співавтора.
3. У разі, коли весь твір публікується (оприлюднюється) не водночас, а послідовно у часі томами, частинами, випусками, серіями, строк дії авторського права визначається окремо для кожної опублікованої (оприлюдненої) частини твору.
4. Авторське право на твори посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації.
5. Авторське право на твір, вперше опублікований протягом 30 років після смерті автора, діє протягом 70 років від дати його правомірного опублікування.
6. Будь-яка особа, яка після закінчення строку охорони авторського права по відношенню до неоприлюдненого твору вперше його оприлюднює, користується захистом, що є рівноцінним захисту майнових прав автора. Строк охорони цих прав становить 25 років від часу, коли твір був вперше оприлюднений.
7. Строк дії авторського права після смерті автора і строки, встановлені частинами третьою — сьомою цієї статті, починаються від дня смерті автора чи з дня настання подій, передбачених у зазначених частинах, але відліковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті чи роком, в якому відбулася зазначена подія.
8. Особисті немайнові права автора, передбачені статтею 14 цього Закону, охороняються безстроково.  
Право авторства, право на ім’я і право протидіяти перекру­ченню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора, охороняються безстроково.
Твори, на які термін авторського права скінчився, або які ніколи ним не охоронялися на території України, вважаються суспільним надбанням.
Твори, які стали суспільним надбанням, можуть вільно використовуватися будь-якою особою без виплати авторської винагороди. Проте таке використання може здійснюватися лише відповідно до вимог Закону. Мають бути дотримані право авторства, право на ім’я, право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора.
1.4.Особисті немайнові права авторів
  Автору відповідно до Закону належать особисті немайнові і майнові права, що виникають у зв’язку зі створенням і вико­ристанням будь-якого твору науки, літератури або мистецтва. Для виникнення і здійснення авторських прав не вимагається виконання будь-яких формальностей. Особа, яка має авторсь­ке право, для сповіщення про свої права може використати знак охорони авторського права, який розміщується на кож­ному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі — ©, імені (найменування) особи, яка має авторське право, іроку першої публікації твору.
              Особа, яка має авторське право або будь-яку виключну правомочність на твір, може їх зареєструвати в офіційних дер­жавних реєстрах протягом строку охорони авторського права. Державній реєстрації можуть бути піддані свідчення про ав­торство на обнародуваний чи необнародуваниЙ твір, факт і дата опублікування твору та договори, які стосуються права автора на твір.
  Державну реєстрацію здійснює Державне агентство з ав­торських ісуміжних нрав в усталеному порядку.
Факт державної реєстрації прав автора засвідчується свідоцтвом. При виникненні спору державна реєстрація визнається судом як юридична презумпція авторства, тобто авторство вважається дійсним, якщо в судовому порядку не буде доведено інше.
Особисті немайнові права автора — це право на:
а) автор­ство;
б) авторське ім’я;
в) недоторканність твору;
г) обнароду­вання твору.
Право авторстваполягає в тому, що тільки справжній творець вправі називати себе автором твору, а всі інші особи, що використовують твір, зобов'язані зазначати його ім’я (ст. 14 Закону). Право авторства закріплює факт створення певного твору конкретною особою, а це має значення для суспільної оцінки як твору, так і особи автора.
  Зазначення імені автора при використанні твору обов’язкове в усіх випадках за одним винятком: якщо твір образотворчого мистецтва або фотографічний твір використо­вується у промисловості. У цьому випадку ім’я автора не згадується з суто технічних причин.
Право автора на ім’ядає можливість випустити свій твір під власним іменем, умовним (псевдонімом) або взагалі без зазначення імені (анонімно) (ст. 14 Закону). У більшості випадків автор публікує свої твори під власним іменем, тобто вказує своє прізвище та ініціали.
Право на вибір способу зазначення імені, а також на розкриття псевдоніма або аноніма є особистим правом автора. Лише у випадку, коли автор у своєму творі порушив чиїсь права (наприклад, образив когось), на вимогу слідчих органів або суду видавництво, редакція газети чи театр, яким відоме справжнє ім’я автора, можуть розкрити його псевдонім чи анонім.
Право на недоторканність творувизначається в Законі як право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. Це означає, що при виданні, публічному виконанні або будь-якому іншому використанні твору забороняється без дозволу автора та його правонаступників вносити будь-які зміни, перекручення, спотворення як до самого твору, так і його назви, позначення імені автора. Не допускається також без дозволу автора суп­роводжувати твір при його виданні ілюстраціями, передмо­вами, післямовами, коментарями і будь-якими іншими пояс­неннями, доповнювати або скорочувати твір. За типовими видавничими договорами малюнок і навіть колір обкладинки можна робити лише зі згоди автора.
Право автора на недоторканність твору полягає і втому, що переклад твору на іншу мову з метою випуску у світ допус­кається лише зі згоди автора або його правонаступників і на підставі договору. Переклад може здійснюватися лише за умови збереження цілісності й змісту твору.
Право на обнародування твору.Закон містить визначення поняття обнародування твору. Це дія, здійснена зі згоди авто<line id="_x0000_s1031" from=«689.75pt,78.85pt» to=«689.75pt,359.3pt» o:allowincell=«f» strokeweight=".35pt"><img width=«2» height=«376» src=«dopb83015.zip» v:shapes="_x0000_s1031">ра, яка робить твір доступним для загального відома шляхом його опублікування, публічного показу, передачі в ефір або в інший спосіб.
Зазначене право є особистим немайновим правом. Відповідно до Закону твір вважається обнародуваним, якщо він виданий, публічно виконаний, публічно показаний, пере­даний по радіо чи телебаченню або будь-яким іншим чином повідомлений невизначеному колу осіб.
Твір може бути обнародуваний різними способами, але істотним є те, що його зміст повідомлений невизначеному колу осіб. Обнародування полягає в ознайомленні з ним гро­мадськості в будь-який спосіб, що залежить від його форми, характеру. Письмові твори (наукові, художні, драматичні, музично-драматичні тощо) випускаються у світ шляхом видання; твори образотворчого мистецтва — шляхом показу на виставках, у музеях для загального огляду. Скульптури, наприклад, виставляють на площах, вулицях, у пам’ятних міс­цях. Музичні твори можна випустити у світ шляхом публічного виконання, передачі по радіо чи телебаченню або шляхом видання.
Не вважається обнародуванням інфор­мація про твір з викладом його короткого змісту або пові­домлення обмеженому колу осіб (наприклад, коли поет прочитає свого вірша у колі друзів, композитор виконає сона­ту на сімейному вечорі).
Право першого обнародування твору належить лише авто­ру. Тільки він може вирішувати, чи готовий його твір до випуску в світ. Порушення цього права дас автору підстави вимагати сплати гонорару або відшкодування завданих збит­ків, а також вжиття інших заходів аж до вилучення твору і заборони випуску його у світ.
1.5.Майнові права автора та іншої особи, що має авторське право
 Передусім автору чи іншій особі, що має авторське право, належить виключне право на використання твору в будь-якій формі і будь-який спосіб ( ст. 15 Закону). Закон містить визначення поняття “виключне право” — право, коли жодна особа, крім тієї, якій належить авторське право або суміжні права, не може використовувати твір, не маючи на те відпо­відного дозволу. Отже, крім суб’єкта авторського права ніхто і в будь-який спосіб використати твір не має права. Проте Закон передбачає ряд винятків із цього загального правила.
Закон надає автору чи іншій особі, що має авторське право, виключне право дозволяти або забороняти:
1. <line id="_x0000_s1032" from=«777.6pt,34.75pt» to=«777.6pt,315.2pt» o:allowincell=«f» strokeweight=".35pt"><img width=«2» height=«376» src=«dopb83015.zip» v:shapes="_x0000_s1032">Відтворення творів, тобто  виготовлення  одного або більше примірників твору або фонограми у будь-якій мате­ріальній формі, в тому числі у звуко- і відеозапису, а також запису твору або фонограми для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (включаючи цифрову), оптичній або іншій формі, яку читає машина.
2.Публічне виконання  і публічне сповіщення творів.Публічне виконання – це подання творів, виконань, фоно­грам, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та в інший спосіб як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім’ї або близьких знайомих, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той же час або в різних місцях і в різний час. Публічне виконання аудіовізуального твору означає демонстрацію окремих кадрів аудіовізуального твору в їх послідовності.
    продолжение
--PAGE_BREAK--