Реферат: Нотариат

Зміст

Вступ ................................................................................................ 3 Глава 1. Права та обов’язки нотаріуса .......................................... 8 Глава 2. Організація діяльності нотаріальних органів і посадових осіб, на яких покладено обов’язок вчиняти нотаріальні дії ....................................................................... 32 Глава 3. Компетенція нотаріальних органів і посадових осіб щодо вчинення нотаріальних дій ........................................ 56 Закінчення ....................................................................................... 68 Список використаних джерел та літератури  ............................... 73

Вступ

Виникнення і розвиток приватної власностівимагали правового забезпечення різних угод щодо цієї власності, її переходу заспадщиною, а також посвідчення інших обставин, які мали значення для реалізаціїсуб’єктивних цивільних прав. Тому виникнення нотаріату було обумовлено певнимиоб’єктивними закономірностями розвитку цивілізованого суспільства.

Нотаріат виник як інститут цивільногоправа ще за часів республіки у Стародавньому Римі. Тоді в Римі вже існувалислужбові особи — писці, в обов’язки яких входило ведення судових журналів,різних записів публічно-правового характеру. Крім цих службових писців, убагатих римлян домашніми секретарями працювали приватні писці, які вели діловупереписку та оформляли різні юридичні угоди. Їх називали нотаріусами (від лат.nota — знак, позначка), бо вони користувалися стенографічними значками дляшвидкого запису.

Подальший розвиток цивільного оборотувикликав у Римі появу табеліонів, яких можна назвати родоначальниками сучасногонотаріату. Будучи особами вільної професії, вони стягували за вчиненнянотаріальних дій винагороду, розмір якої встановлювався державою. Табеліонискладали судові папери, а також посвідчували різні угоди. Процесуальний порядокїх посвідчення був настільки досконало розроблений, що гарантував їхнюзаконність і виключав будь-яку можливість оспорювання справжності угод, бозаконність посвідчення повинна була бути підтверджена ще й судом.

Нотаріуси завжди відігравали значнуроль у суспільному житті країн. Їхня діяльність стосувалася дуже важливогоаспекту існування людей — їхньої власності. Тому особа нотаріуса завжди булаоточена ореолом таємничості і поваги. Це були люди, сповнені почуття людськоїта професійної гідності. І зараз професія нотаріуса є однією з престижних іважливих.

У нашій країні за роки радянськоївлади нотаріат втратив своє значення, позаяк було скасовано приватну власністьна землю, на засоби виробництва. Серед правоохоронних органів він посідавостаннє місце, бо його діяльність в основному стосувалася людини, її власності,її прав та інтересів. Людині з вищою юридичною освітою працювати в нотаріальнійконторі було непрестижно: низька заробітна платня, непристосовані для роботиприміщення, відсутність необхідних технічних засобів, нецікава робота, бо 70%нотаріальних дій — це засвідчення вірності копій документів, тоді як у країнахіз розвиненою правовою системою ці дії складають всього 7—10%.

Нині в системі органів, якіздійснюють правоохоронну функцію, важливе місце належить саме нотаріатові. Йогороль, значення, авторитет невпинно зростають із розвитком нашої державності, щообумовлюється новими економічними відносинами, виникненням приватної власностіна засоби виробництва, на землю. Особливо це стосується підприємницькоїдіяльності, пов’язаної з оформленням і реєстрацією договорів, створенням різнихформ власності та угод щодо цієї власності. Це спричинило виникнення великоїкількості угод, раніше невідомих нашому законодавству, ускладнило їхпосвідчення. Відтак виникла потреба в детальному подальшому регулюваннінотаріальних дій, підвищенні кваліфікації нотаріусів та їхньої відповідальності— адже саме від якості роботи нотаріальних органів залежить правильнефункціонування цивільного обороту в господарстві, ефективність захисту майновихправ і законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Нотаріат в Україні — це системаорганів і посадових осіб, на яких покладено обов'язок посвідчувати права, атакож факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії,передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності (ст. 1 ЗаконуУкраїни «Про нотаріат»).

Це поняття містить в собі суб’єктивнута об’єктивну сторони діяльності нотаріату, а також мету вчинення нотаріальнихдій.

Суб’єктивна сторона поняття вказує насистему нотаріальних органів, до якої входять державні нотаріальні контори,державні нотаріальні архіви, приватні нотаріуси. Крім того, в населенихпунктах, де немає ні державних, ні приватних нотаріусів, деякі нотаріальні діїмають право вчиняти уповноважені на це особи місцевих рад. Нотаріальні дії закордоном вчиняють консульські установи України, а у випадках, передбаченихзаконом, — дипломатичні представництва України. Відповідно до ст. 40 ЗаконуУкраїни «Про нотаріат» посвідчення заповітів і доручень можевчинятися відповідними посадовими особами. Наприклад, головними лікарями, їхзаступниками по медичній частині або черговими лікарями, директорами іголовними лікарями будинків для престарілих та інвалідів, капітанами морськихсуден, начальниками експедицій та ін. Таке посвідчення прирівнюється донотаріального посвідчення і має на меті забезпечити в невідкладних життєвихситуаціях вчинення цих нотаріальних дій.

Об’єктивна сторона поняття нотаріатувказує на повноваження нотаріальних органів і посадових осіб стосовно кола тихдій, що їх вони відповідно до Закону України «Про нотаріат» можутьвчиняти. При цьому вчинення передбачених законом нотаріальних дій не повинновикликати спору, бо предметом нотаріальної діяльності є справи, в якихвідсутній спір про право цивільне і якщо в процесі вчинення нотаріальної діїтакий спір виникає, то він підлягає вирішенню в органах суду чи арбітражногосуду, а сама нотаріальна дія в такому разі зупиняється до набуття рішеннямзаконної сили.

Отже, нотаріус посвідчує безспірніправа та безспірні факти, в наявності яких він може упевнитися безпосередньоабо на підставі відповідних документів, а також вчиняє інші дії, спрямовані наюридичне підтвердження та закріплення цивільних прав, щоб запобігти їхможливому порушенню в майбутньому. і

Завданням нотаріату є забезпеченнязахисту та охорони власності, прав і законних інтересів фізичних та юридичнихосіб, сприяння у зміцненні законності та правопорядку, попередженняправопорушень.

Отже, можна виділити три основнізавдання, що їх виконує нотаріат. Перше завдання — захист і охорона власності,прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб. Нотаріальні органи восновному виконують правоохоронну функцію, але нотаріальна діяльність може бутизасобом захисту прав, наприклад, у разі вчинення виконавчих написів, протестіввекселів, посвідчення неоплати чеків. Виконання цього завдання буде ефективним,якщо воно реалізуватиметься відповідно до процесуальних норм, установленихЗаконом України «Про нотаріат», який гарантує захист прав таохоронюваних законом інтересів громадян і організацій при вчиненні нотаріальнихдій. Порушення цих процесуальних норм веде до недійсності нотаріального акту.

Дії, що їх вчиняють нотаріальніоргани, забезпечують захист і охорону важливих прав та інтересів громадян іорганізацій, які пов’язані з їхнім буттям, існуванням, діяльністю, бостосуються їхніх майнових прав та гарантування подальшої реалізації іншихсуттєвих прав громадян.

Виконуючи функцію контролю зазаконністю в цивільному обороті, нотаріат реалізує своє друге завдання —зміцнення законності і правопорядку. Вчиняючи певну нотаріальну дію, нотаріусчи посадова особа підтверджує цим законність і достовірність вчинюваноїнотаріальної дії та запобігає в майбутньому можливим порушенням прав таінтересів осіб, які звернулися до нотаріуса чи посадової особи.

Отож, підтверджуючи законність ідостовірність нотаріальної дії, нотаріус виконує і третє завдання — запобігаєможливим правопорушенням. Так, скажімо, якщо нотаріальна дія, за вчиненням якоїзвернулися заінтересовані особи, не відповідає законові, нотаріус відмовить уїї вчиненні, запобігши в такий спосіб правопорушенням і можливим негативнимнаслідкам для цих осіб.

Завдання запобігання правопорушеннямвиконується також через правові консультації, роз’яснення наслідків вчиненнянотаріальної дії.

Виходячи з завдань, що їх виконуютьнотаріальні органи, можна зробити висновок, що сутність нотаріальної діяльностіполягає в посвідченні та підтвердженні певних прав і фактів, у юридичномузакріпленні цивільних прав із метою запобігання можливим порушенням або єзасобом захисту вже порушених прав.

Глава 1. Права та обов’язкинотаріуса

Нотаріус — це посадова особа, на якупокладено обов’язок вчиняти нотаріальні дії. Нотаріус, незалежно від того, чи євін державним, чи приватним, вчиняє нотаріальні дії від імені держави, яканадала йому повноваження їх вчиняти. Водночас нотаріус несе особистувідповідальність за вчинення нотаріальних дій.

3 переходом України до ринковоїекономіки, становленням інституту приватної власності, з посиленням правовогорегулювання господарських відносин роль нотаріату невпинно зростатиме, азначить, зростатиме престиж цієї професії. 3 огляду на це законодавствопередбачило підвищені вимоги до посади нотаріуса, що дасть можливість піднестипрофесійний рівень останнього і позитивно впливатиме на якість вчинюванихнотаріальних дій (ст. 3 Закону України «Про нотаріат»).

Нотаріусом може бути тількигромадянин України, тому втрата ним громадянства України або виїзд за межіУкраїни на постійне проживання є однією з підстав анулювання свідоцтва проправо на заняття нотаріальною діяльністю.

Нотаріус повинен мати вищу юридичнуосвіту. Це свідчить про підвищені вимоги до посади нотаріуса, бо старезаконодавство в окремих випадках дозволяло обіймати посаду нотаріуса і особам,які не мали вищої юридичної освіти, якщо вони принаймні впродовж трьох роківпрацювали за спеціальністю юриста, а також особам, які навчалися на останніхкурсах вищого юридичного навчального закладу.

У постанові Верховної Ради Українивід 2 вересня 1993 р. «Про порядок введення в дію Закону України „Пронотаріат“ було вказано, що строки дії трудових договорів із державниминотаріусами, які не мають вищої юридичної освіти і призначені на посаду донабрання чинності Законом України „Про нотаріат“, можуть бутипродовжені на строк до одного року з моменту набрання чинності цим Законом, ащодо осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, — до закінченнянавчання.

Однією з важливих вимог до посадинотаріуса є обов’язкове стажування протягом шести місяців у державнійнотаріальній конторі або в нотаріуса, що займається приватною нотаріальноюпрактикою. Стажування дає можливість набути практичного досвіду й підготуватикваліфіковані кадри для нотаріальної діяльності.

Відповідно до Постанови ВерховноїРади України від 2 вересня 1993 р. „Про порядок введення в дію ЗаконуУкраїни “Про нотаріат» без стажування до нотаріальної діяльностідопускаються нотаріуси, які на день набрання Законом чинності працювали вдержавних нотаріальних конторах, а також посадові особи Міністерства юстиціїУкраїни, управлінь юстиції Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних,Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, чия роботабезпосередньо пов’язана з керівництвом і контролем за діяльністю нотаріату.

Вимогою до займання посади нотаріусає складання кваліфікаційного іспиту після проходження стажування, що даєможливість перевірити знання кандидата в нотаріуси та його готовність донотаріальної діяльності.

Від складання кваліфікаційного іспитузвільняються нотаріуси, які на день набрання чинності Законом України «Пронотаріат» працювали в державних нотаріальних конторах, а також посадовіособи Міністерства юстиції України, управлінь юстиції Ради міністрів АвтономноїРеспубліки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державнихадміністрацій, робота яких безпосередньо пов’язана з керівництвом і контролемза діяльністю нотаріату.

Наступною вимогою для заняття посадинотаріуса є одержання свідоцтва про право на заняття цієї посади. Це свідоцтвоє підставою для призначення на посаду державного нотаріуса або реєстрації приватноїнотаріальної діяльності.

Особа, яка має намір розпочатинотаріальну діяльність, не повинна мати судимість. Тому однією з підставанулювання свідоцтва про право на нотаріальну діяльність є винесення щодонотаріуса обвинувального вироку суду, що набрав чинності, а також винесенняпостанови про закриття кримінальної справи щодо нотаріуса з нереабілітуючихпідстав.

Нотаріуси в їхній діяльності повиннібути неупередженими і незалежними. Тому дуже важливою вимогою для забезпеченняоб’єктивності в діяльності нотаріуса є заборона перебувати у штаті іншихдержавних, приватних і громадських підприємств та організацій, займатисяпідприємницькою і посередницькою діяльністю, а також виконувати іншу оплачувануроботу. Ця вимога усуває можливість впливати на нотаріусів, використовуючи їхнєпідлегле становище в інших установах, де вони працювали б за сумісництвом.Заборона підприємницької та посередницької діяльності спрямована на те, щобзабезпечити нотаріусові можливість кваліфіковано виконувати його пряміобов’язки і не принижувати свої професійну гідність і авторитет.

Законом передбачено винятки з цьогоправила, які стосуються надання права нотаріусам складати проекти угод і заяв,виготовляти копії документів і виписки з них, давати роз’яснення з питаньвчинення нотаріальних дій та консультації правового характеру. Ці правабезпосередньо стосуються компетенції нотаріуса і сприяють законному таоб’єктивному вчиненню кожної конкретної нотаріальної дії.

За сумісництвом нотаріуси мають правона викладацьку та наукову діяльність у вільний від роботи час.

Крім того, треба брати до уваги іпевні психологічні аспекти діяльності нотаріуса. Праця нотаріуса — складнаінтелектуальна діяльність. Він має справу з гамою пристрастей, з різними, часомдраматичними, ситуаціями, з різними за характером і мораллю людьми. Усе цевимагає знання психології людей, вміння розібратись у складних обставинахнотаріальної дії, дохідливого і переконливого роз’яснення питань, що стосуютьсявчинюваної нотаріальної дії. Нотаріус повинен бути тактовним, стриманим у виявівласних емоцій, мати велике терпіння. Особливо це треба враховувати уконфліктних ситуаціях, скажімо, за необхідності відмови у вчиненні нотаріальноїдії.

Таким чином, з наведеного вище можнавказати на певні вимоги, яким має відповідати посада нотаріуса: він повиненбути компетентним та ерудованим, вміти спілкуватися з людьми і встановлювати зними психологічний контакт, відзначатися високими морально-етичними якостями.

Інститут стажистів уперше введенонашим законодавством про нотаріат. Основним завданням стажування осіб, якімають намір зайнятися нотаріальною практикою, є вивчення специфіки роботи інабуття практичних навичок, поглиблення професійної специфікації, освоєнняпередового досвіду організації праці тощо.

На кваліфікаційні комісії приуправліннях юстиції покладено обов’язок щодо проведення конкурсного відборуосіб із метою зарахування їх до резерву на заміщення посади стажиста нотаріуса.

До стажування допускаються особи, якімають вищу юридичну освіту: закінчили університет, академію, інститут. Право напроходження стажування мають також особи, які закінчили інші вищі навчальнізаклади за спеціальністю «Правознавство» до набрання чинності ЗакономУРСР «Про освіту».

До стажування не допускаються особи,які знаходяться в штаті інших державних, приватних і громадських підприємств таорганізацій, є підприємцями та посередниками, а також виконують іншу оплачувануроботу, крім викладацької й наукової. Не допускаються також особи, які маютьсудимість. Крім того, підставами незарахування до резерву за наслідкамиконкурсного відбору можуть бути: звільнення особи, яка має намір займатисянотаріальною діяльністю, з державної служби за порушення вимог Закону України«Про державну службу» та «Про боротьбу з корупцією та організованоюзлочинністю», а також пенсійний вік цієї особи.

Мінімальний строк стажування — шістьмісяців; незалежно від причин скороченню він не підлягає.

Стажист проходить стажування вдержавній нотаріальній конторі або у приватного нотаріуса. Умови роботивизначаються трудовим контрактом між стажистом і державною нотаріальноюконторою чи приватним нотаріусом.

Керівництво і контроль за проведеннямстажування здійснюють Головне управління юстиції Міністерства юстиції України вАвтономній Республіці Крим, управління юстиції обласних, Київської таСевастопольської міських держадміністрацій.

Відповідальність за проведеннястажування в державних нотаріальних конторах покладається на завідуючогонотаріальною конторою або його заступника, а в приватного нотаріуса — на цьогонотаріуса.

Безпосередній керівник стажуванняповинен мати принаймні п’ятирічний практичний досвід на посаді нотаріуса завідсутності зауважень по роботі.

Після закінчення стажування керівникскладає висновок про результати проходження стажування, вказуючи ступінь підготовкистажиста, одержані ним у процесі стажування практичні навички і знання.

Протягом трьох днів після закінченнястажування в державній нотаріальній конторі керівник стажування подаєзавідуючому нотаріальною конторою або його заступникові висновок про результатистажування для розгляду і затвердження.

Під час стажування стажистзобов’язаний вивчити законодавство щодо вчинення нотаріальних дій, законодавчіакти з різних галузей права. Одночасно з вивченням нормативних актів та іншихматеріалів стажист повинен ознайомитися з організацією діяльності нотаріату, зкодифікуванням нормативних матеріалів.

Для набуття практичного досвідустажист бере участь у прийманні громадян і представників юридичних осіб, уперевірці документів, наданих для вчинення нотаріальних дій; складає проектидоговорів, заповітів, доручень, шлюбних контрактів, свідоцтв та іншихдокументів; визначає розмір державного мита; бере участь у складанні актівопису спадкового майна в разі вжиття заходів до охорони спадкового майна;складає посвідчувальні написи на угодах та інших документах; оволодіваєнавичками обліку депозитних операцій тощо.

Стажисти користуються всіма правами іпільгами, встановленими для працівників державних нотаріальних контор іприватних нотаріусів.

В обов’язки стажиста входить сумлінневиконання обов’язків, покладених на нього трудовим контрактом, Примірноюпрограмою для стажування та індивідуальними планами. Він повинен додержуватисятрудової дисципліни, Правил внутрішнього трудового розпорядку.

Після проходження стажування особи,які мають намір зайнятися нотаріальною діяльністю, повинні скластикваліфікаційний іспит. Для цього створюються кваліфікаційні комісії приГоловному управлінні юстиції Міністерства юстиції України в АвтономнійРеспубліці Крим, обласних, Київському та Севастопольському міських управлінняхюстиції.

Головним завданням кваліфікаційнихкомісій є визначення рівня професійної підготовленості осіб, які мають намірзайнятися нотаріальною практикою.

Кваліфікаційні комісії діють напідставі Положення про кваліфікаційну комісію нотаріату, затвердженого наказомМіністерства юстиції України від 28.12.1993 р., зі змінами й доповненнями,внесеними наказом міністра юстиції України від 25.12.1997 р. «Про внесеннязмін та доповнень до Положення про кваліфікаційну комісію нотаріату».

Строк повноважень кваліфікаційноїкомісії становить три роки. Діє вона у складі семи осіб: чотирьох нотаріусів,двох представників від управління юстиції та одного представника відділенняУкраїнської нотаріальної палати або іншого об’єднання нотаріусів. Членикваліфікаційної комісії на час її роботи звільняються від виконання їхніхслужбових обов’язків зі збереженням середнього заробітку.

Повноваженнями кваліфікаційноїкомісії є:

• розгляд заяв і проведенняконкурсного відбору для визначення професійного рівня осіб, які мають намірзайматися нотаріальною діяльністю;

• зарахування до резерву на заміщенняпосади стажиста;

• призначення керівника стажування;

• допуск осіб до складаннякваліфікаційного іспиту;

• прийняття кваліфікаційного іспиту;

• прийняття рішення про можливість чинеможливість допуску особи до нотаріальної діяльності.

Таким чином, для вдосконаленняпорядку стажування осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю,сьогодні на кваліфікаційні комісії, крім прийняття кваліфікаційного іспиту,покладено обов’язки щодо проведення конкурсного відбору осіб із метоюзарахування до резерву на заміщення посади стажиста нотаріуса.

Учасників конкурсу повідомляють задесять днів про час і місце засідання кваліфікаційної комісії. За рішеннямкомісії до участі в конкурсі допускаються особи, які відповідають умовамконкурсу. Не беруть участі в конкурсі особи, які досягли пенсійного віку, таособи, звільнені з державної служби за порушення вимог Законів України«Про державну службу», «Про боротьбу з корупцією таорганізованою злочинністю».

При конкурсному відборі враховуєтьсянаявність знань із питань нотаріату та стажу роботи за спеціальністю юриста.Береться до уваги робота помічником приватного нотаріуса, секретаря абоконсультанта в державній нотаріальній конторі впродовж щонайменше двох років, атакож позитивна характеристика з останнього місця роботи. Крім того,враховується і те положення ст. 3 Закону України «Про нотаріат», щостажист не може перебувати у штаті інших державних, приватних і громадськихорганізацій, підприємств, займатися підприємницькою і посередницькоюдіяльністю, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької танаукової.

На підставі аналізу поданихдокументів, підготовлених заінтересованою особою рефератів, а також співбесідкваліфікаційна комісія голосуванням приймає рішення стосовно кожного учасникаконкурсу.

Рішення комісії за результатамипроведеного конкурсу є остаточним.

Для допуску до складаннякваліфікаційного іспиту особа, яка має намір займатися нотаріальною діяльністю,подає особисто або надсилає поштою до кваліфікаційної комісії заяву, засвідченув установленому порядку копію диплома про вищу освіту і висновок про результатипроходження стажування.

Кваліфікаційна комісія зобов’язанарозглянути одержані документи і прийняти кваліфікаційний іспит протягом місяцявід дня надходження документів.

На засіданні кваліфікаційної комісіїрозглядаються заяви осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю, таприймається рішення про допуск їх до складання кваліфікаційного іспиту абовідмову в цьому.

На засіданні, в разі необхідності,можуть бути присутніми: особа, яка подала документи на заняття нотаріальноюдіяльністю; представники підприємств, установ, організацій, які заінтересованів розгляді заяви. Звичайно запрошується керівник стажування, щоб перевіритистан виконання індивідуального плану стажиста.

Розгляд заяв починається з доповідіголови комісії, його заступника або секретаря, які попередньо вивчали подані докомісії документи. Після аналізу поданих документів заслуховуються особи, які єприсутніми на засіданні комісії. Далі кваліфікаційна комісія приймає рішенняпро допуск до кваліфікаційного іспиту або відмову в цьому. Рішення про відмовув допуску до кваліфікаційного іспиту обов’язково треба мотивувати, бо такувідмову можна оскаржити.

У практиці прийняття кваліфікаційногоіспиту вже склалися певні критерії та вимоги. Під час іспиту в середньомувикористовуються від 10 до 20 білетів, в кожному з яких міститься від 6 до 10запитань та одне практичне завдання.

Аналіз практики складаннякваліфікаційних іспитів указує на доцільність прийняття кваліфікаційного іспитув письмовій формі з обов’язковим дорученням до протоколу засідання комісіїчернеток відповідей. Усі додаткові запитання і відповіді до них повинніфіксуватись у протоколі засідання. Це, за можливого оскарження рішення комісії,полегшує роботу Вищої кваліфікаційної комісії та дає їй можливість правильнорозглянути скаргу.

Рішення кваліфікаційної комісіїприймається відкритим голосуванням більшістю голосів від кількості присутніх назасіданні членів комісії. Засідання комісії є правомочним, якщо в ньому береучасть не менш як 2/3 членів комісії.

Про наслідки складання іспитівкваліфікаційні комісії оголошують заінтересованим особам у день складання нимиіспитів.

На підставі складеного іспитукваліфікаційна комісія виносить рішення про можливість допуску особи донотаріальної діяльності.

Якщо за рішенням комісії особа несклала іспиту, то вона має право на повторний іспит не раніше як через одинрік.

Якщо заінтересована особа непогоджується з рішенням кваліфікаційної комісії, вона може оскаржити його уВищу кваліфікаційну комісію при Міністерстві юстиції України в місячний строквід дня вручення заінтересованій особі копії цього рішення.

Вища кваліфікаційна комісіяутворюється при Міністерстві юстиції України та діє на підставі Положення проВищу кваліфікаційну комісію нотаріату, затвердженого постановою КабінетуМіністрів України від 22 лютого 1994 р.

Термін повноважень комісії становитьтри роки. До її складу входять чотири нотаріуси, три представники відМіністерства юстиції, два представники від Української нотаріальної палати.Члени Вищої кваліфікаційної комісії звільняються від виконання їхніх службовихобов’язків на час її роботи зі збереженням середнього заробітку.

Повноваженнями Вищої кваліфікаційноїкомісії є:

• розгляд скарг на рішеннякваліфікаційних комісій нотаріату про відмову в допущенні особи до нотаріальноїдіяльності;

• вирішення питання про можливістьскладання повторного кваліфікаційного іспиту особою, яка подала скаргу, Вищійкваліфікаційній комісії;

• розроблення та затвердженняпрограми й порядку складання кваліфікаційних іспитів особами, які мають намірзайматися нотаріальною діяльністю.

Комісія проводить свої засідання якдо потреби; вони є правомочними, якщо в них бере участь не менш як 2/3 членівкомісії.

Скарги на рішення кваліфікаційнихкомісій нотаріату розглядаються Вищою кваліфікаційною комісією у місячнийтермін за участю особи, яка подала скаргу, і представника комісії нотаріату,рішення якої оскаржується. Неявка цих осіб не є перешкодою для розгляду скарги,але в деяких випадках комісія може визнати присутність їх обов’язковою. Назасіданні також можуть бути присутніми представники

підприємств, установ та організацій,заінтересованих у розгляді скарги.

Розгляд скарги починається доповіддючлена комісії, який попередньо вивчив скаргу і додані до неї документи. Післяцього заслуховуються присутні на комісії особи, проводяться дослідження тааналіз необхідних документів.

Рішення приймається відкритимголосуванням простою більшістю голосів від кількості присутніх членів комісії.Воно викладається в письмовій формі, підписується головуючим на засіданні тачленами комісії, є остаточним і оскарженню не підлягає.

За результатами розгляду скаргикомісія може залишити рішення кваліфікаційної комісії нотаріату без зміни, аскаргу без задоволення. Може допустити особу до повторного складаннякваліфікаційного іспиту, але вже перед Вищою кваліфікаційною комісією, а такожскасувати рішення кваліфікаційної комісії нотаріату і допустити особу дозаняття нотаріальною діяльністю.

У триденний строк копія рішення Вищоїкваліфікаційної комісії видається особі, стосовно якої воно було винесено.

Після рішення кваліфікаційної комісіїнотаріату про допуск до нотаріальної діяльності заінтересована особа повиннаодержати в Міністерстві юстиції України свідоцтво про право на заняттянотаріальною діяльністю.

Свідоцтво про право на заняттянотаріальною діяльністю — це документ, що видається Міністерством юстиціїУкраїни на підставі рішення кваліфікаційної комісії нотаріату або Вищоїкваліфікаційної комісії про допуск до нотаріальної діяльності та є підставоюдля призначення на посаду державного нотаріуса або реєстрації приватної нотаріальноїдіяльності.

Порядок видачі такого свідоцтварегулює Положення, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 20січня 1994 р., зі змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства юстиції від25 грудня 1997 р.

Свідоцтво про право на заняття нотаріальноюдіяльністю може бути видане тільки громадянинові України, який має вищуюридичну освіту, пройшов стажування та склав кваліфікаційний іспит.

Для одержання свідоцтва необхідноподати до Міністерства юстиції України заяву, до якої долучається рішеннякваліфікаційної комісії нотаріату або Вищої кваліфікаційної комісії, якщо іспитбуло складено повторно, а також документ банківської установи про внесенняплати за видачу свідоцтва. 3 поданням заяви пред’являється документ, якийпосвідчує особу заявника.

Заява має бути розглянута протягоммісяця від дня її подання.

Розглянувши заяву, Міністерствоюстиції України може винести три відповідні рішення: про видачу свідоцтва, провідмову у видачі свідоцтва чи про залишення заяви без розгляду.

Якщо всі вимоги щодо видачі свідоцтвапро заняття нотаріальною діяльністю виконано, а Міністерство юстиції дійдевисновку про можливість заняття заявника нотаріальною діяльністю, то виноситьсярішення про видачу такого свідоцтва. Свідоцтво має встановлену законом форму і міститьвказівку про те, хто одержує це свідоцтво і що воно є підставою для призначенняна посаду державного нотаріуса або реєстрації приватної нотаріальноїдіяльності.

Відмова у видачі свідоцтва можлива втих випадках, коли на момент звернення із заявою виникли обставини, які взагаліперешкоджають видачі свідоцтва, а усунути їх не можна. У Положенні про порядоквидачі свідоцтва наведено підстави, що дають можливість застосування цьогоповноваження. Це, зокрема, втрата особою громадянства України, винесення щодонеї обвинувального вироку, який набрав чинності, винесення ухвали прозастосування примусових заходів медичного характеру, що набрала законної сили,винесення рішення, що набрало законної сили, про обмеження дієздатності особи,про визнання її недієздатною, а також інші підстави, передбачені ЗакономУкраїни «Про нотаріат».

Важливою гарантією захисту правособи, яка бажає зайнятися нотаріальною діяльністю, є її право оскаржитивідмову у видачі свідоцтва до суду. Така скарга подається до суду в місячний строквід дня одержання відмови і розглядається в порядку провадження, що виникає задміністративно-правових відносин (статті 248—248 ЦПК України).

Залишення заяви про видачу свідоцтвабез розгляду можливе тоді, коли виникли обставини, які на цей момент перешкоджаютьвидачі свідоцтва, але надалі їх можна буде усунути. Такою обставиною єнеподання всіх необхідних документів для видачі свідоцтва, передбачених п. 3Положення. Це може бути рішення кваліфікаційної комісії або документ провнесення плати за видачу свідоцтва. Після подання вказаних документів розглядсправи поновлюється.

За видачу свідоцтва необхідно внестивідповідну плату на рахунок Міністерства юстиції України.

Розмір плати за видачу свідоцтва проправо на заняття нотаріальною діяльністю встановлюється постановою КабінетуМіністрів України від 22 лютого 1994 р., зі змінами, внесеними згідно зпостановою КМ від 8 червня 1996 р. Встановлено плату за видачу такого свідоцтвав розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за видачу йогодубліката — в розмірі 50% цієї суми.

Від плати за видачу свідоцтва проправо на заняття нотаріальною діяльністю звільняються нотаріуси, які на деньнабрання чинності Законом України «Про нотаріат» працювали вдержавних нотаріальних конторах, а також посадові особи Міністерства юстиціїУкраїни, Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в АвтономнійРеспубліці Крим, управлінь юстиції обласних, Київської та Севастопольськоїміських державних адміністрацій, робота яких безпосередньо пов’язана зкерівництвом і контролем за діяльністю нотаріату.

Виходячи з того, що кожна особа, якамає намір зайнятися нотаріальною діяльністю, повинна отримати для цьогосвідоцтво, то припинення нотаріальної діяльності обумовлюється анулюваннямтакого свідоцтва.

Анулювання свідоцтва щодо якдержавних, так і приватних нотаріусів вирішується Міністерством юстиціїУкраїни. Це можливо як з власної ініціативи нотаріуса, так і за поданнямвідповідного управління юстиції.

Власна ініціатива — це волевиявленнясамого нотаріуса на припинення нотаріальної діяльності з особистих обставин, щоїх він має вказати в своїй заяві про анулювання свідоцтва.

Реалізація інших підстав анулюваннясвідоцтва залежить від дій відповідного управління юстиції і настає незалежновід волі нотаріуса.

Передбачені законодавством підставианулювання свідоцтва за поданням управління юстиції (ст. 12 Закону України«Про нотаріат») спрямовано на забезпечення належного порядку вчиненнянотаріальних дій; їх реалізація дає можливість усунути від нотаріальноїдіяльності тих нотаріусів, які порушують закон або через об’єктивні, незалежнівід них обставини не можуть проводити цю діяльність.

Найпершою підставою анулюваннясвідоцтва є втрата нотаріусом громадянства України чи виїзд за межі України напостійне місце проживання, бо тільки громадянин України може бути нотаріусом, авиїзд за межі України на постійне місце проживання робить нереальним заняттятакою діяльністю на території України.

Вчинення нотаріусом злочину івинесення проти нього обвинувального вироку, який набрав чинності, також єпідставою для анулювання свідоцтва, оскільки нотаріусом може бути особа, яка немає судимості.

Підставою для анулювання свідоцтва євинесення ухвали про застосування до нотаріуса примусових заходів медичногохарактеру, що набрала законної сили. Це може бути тоді, коли нотаріус учинивсуспільно небезпечне діяння в стані неосудності або в стані осудності, алезахворів до винесення вироку на душевну хворобу (ст. 13 КК України). Такимизаходами буде поміщення у психіатричну лікарню.

Винесення постанови про припиненнякримінальної справи щодо нотаріуса з нереабілітуючих підстав також єобставиною, за якою анулюється свідоцтво.

Нереабілітуючі підстави — такіпідстави, коли винність нотаріуса у вчиненні злочину підтверджена зібраними усправі доказами, але через певні передбачені законом обставини він звільняєтьсявід кримінальної відповідальності. Це, наприклад, зміна ситуації, внаслідокчого вчинене діяння втрачає характер суспільно небезпечного, притягненнянотаріуса до адміністративної відповідальності, передача матеріалів дотовариського суду, закінчення строку давності притягнення до кримінальноївідповідальності, акт амністії, акт помилування і т. ін.

В усіх цих випадках до уваги беретьсятой факт, що нотаріус учинив злочин, але за певних обставин звільняється відкримінальної відповідальності.

Якщо нотаріус зловживає спиртниминапоями або наркотичними засобами і цим ставить себе і свою сім’ю в тяжкематеріальне становище, то за рішенням суду, він визнається обмежено дієздатним,а таке рішення, що набрало законної сили, є підставою анулювання свідоцтва.Нотаріус, обмежений у своїй дієздатності, не може обіймати таку посаду, депотрібні неупередженість, непідкупність і логічне мислення, а людина, обмеженав її дієздатності, може зазнати різних негативних впливів.

Підставою для анулювання свідоцтва єтакож рішення суду про визнання нотаріуса недієздатним внаслідок душевноїхвороби. Людина, яка знаходиться в такому стані, не усвідомлює своїх дій і неможе ними керувати.

Анулюється свідоцтво і в разівинесення судом рішення про визнання нотаріуса безвісно відсутнім і рішення прооголошення нотаріуса померлим.

Наступна підстава для анулюваннясвідоцтва є правовою гарантією забезпечення вчинення нотаріальних дійвідповідно до закону і передбачає відповідальність нотаріуса за систематичнепорушення ним чинного законодавства під час вчинення нотаріальних дій абоодноразове грубе порушення закону, що завдало шкоди інтересам держави,підприємств, установ, організацій, громадян.

Мова йде про зафіксовані неодноразовіпорушення закону, тобто про систему порушень. Отже, одне порушення закону, якене завдало шкоди інтересам держави, організацій і громадян, не буде підставоюдля анулювання свідоцтва. Водночас одне, але грубе порушення закону, яке завдалошкоди названим інтересам, є підставою для його анулювання. Підтвердженнямзавданої шкоди, а значить, і підтвердженням грубого порушення закону будерішення суду про стягнення збитків.

Анулювання свідоцтва в зв’язку зневідповідністю нотаріуса займаній посаді внаслідок стану здоров’я, щоперешкоджає нотаріальній діяльності, може мати місце в тому разі, коли йдетьсяпро якісь фізичні вади нотаріуса. Але реалізація цієї підстави можлива тількитоді, коли є медичний висновок про те, що за станом здоров’я нотаріус не можевиконувати свої професійні обов’язки.

Необхідність забезпеченняоб’єктивності й незалежності нотаріуса під час вчинення нотаріальних дійвимагає, щоб нотаріус не перебував у штаті інших державних, приватних ігромадських організацій, не був підприємцем і посередником і взагалі невиконував іншої оплачуваної роботи. Порушення цієї вимоги є підставою дляанулювання свідоцтва. Праця в інших організаціях, а також заняттяпідприємництвом чи посередництвом впливали б на законність та об’єктивністьвчинюваних нотаріусом дій.

Стаття 8 Закону України «Пронотаріат» передбачає необхідність додержання нотаріусом таємницівчинюваних нотаріальних дій. Порушення цієї вимоги є підставою анулюваннясвідоцтва.

Додержання таємниці вчинюванихнотаріальних дій є одним із важливих правил діяльності нотаріуса, що забезпечуєйого авторитет і перешкоджає виникненню несприятливих наслідків для осіб, якізвернулися до нотаріуса. Це не лише порушення законності, а й аморальний вчинокнотаріуса, бо особи, які звертаються до нотаріуса, часто відкривають йомунайпотаємніше, заповітне, впевнені в тому, що таємниці їхньої бесіди будедотримано.

Остання підстава для анулюваннясвідоцтва — це порушення нотаріусом вимог ст. 9 Закону України «Пронотаріат», яка регулює обмеження у праві вчинення нотаріальних дій, коливін має певну заінтересованість у вчиненні їх.

Вимоги ст. 9 Закону служатьзабезпеченню об’єктивності і законності при вчиненні нотаріальних дій. Дляанулювання свідоцтва достатньо одного випадку порушення ст. 9 Закону.

Свідоцтво анулюється за поданнямГоловного управління юстиції Міністерства юстиції України в АвтономнійРеспубліці Крим, управлінь юстиції обласних, Київської та Севастопольськоїміських державних адміністрацій, що попередньо розглядається комісією. НаказомМіністра юстиції України від 19 листопада 1998 р. було затверджено Положенняпро Комісію з розгляду подань Головного управління юстиції Міністерства юстиціїУкраїни в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольськогоміських управ лінь юстиції щодо анулювання свідоцтв про право на заняттянотаріальною діяльністю.

Комісія утворюється при Міністерствіюстиції України та складається з 7 осіб.

Повноваженнями цієї комісії є розглядподань вищевказаних управлінь юстиції щодо анулювання свідоцтв.

Подання розглядається при участінотаріуса, щодо якого вирішується питання про анулювання свідоцтва, тапредставника управління юстиції, але їх неявка не є перешкодою для розглядуподання, крім випадків, коли Комісія визнає їх явку обов’язковою.

До подання слід додати засвідчені увстановленому порядку копії документів:

— доповідну записку про перевіркуроботи нотаріуса;

— пояснення нотаріуса;

— копію наказу про призупиненнянотаріальної діяльності;

— документи, що свідчать про вжитізаходи щодо виявлених в роботі нотаріуса порушень;

— відповідні документи органівдізнання і слідства, прокуратури і суду та ін.

Комісія за результатами розглядуподання може винести такі рішення:

— щодо відхилення подання управлінняюстиції;

— щодо анулювання свідоцтва про правона заняття нотаріальною діяльністю;

— щодо відмови про анулюваннясвідоцтва на право займатися нотаріальною діяльністю.

На час розгляду комісією приМіністерстві юстиції подання управлінь юстиції щодо анулювання свідоцтва проправо на заняття нотаріальною діяльністю така діяльність нотаріусапризупиняється. Печатка, реєстри, архів та спеціальні бланки нотаріальнихдокументів, що залишились у нотаріуса, опечатуються представниками управлінняюстиції та передаються їм на збереження. Максимальний термін призупиненнядіяльності нотаріуса становить три місяці.

Правовою гарантією захисту правнотаріуса при анулюванні свідоцтва є його право оскаржити ці дії до суду вмісячний строк від дня одержання рішення про анулювання свідоцтва. Скаргарозглядається в порядку провадження, що виникає з адміністративно-правовихвідносин (статті 248— 248 ЦПК України).

Особа, яка вперше починає займатисянотаріальною діяльністю, в управлінні юстиції в урочистій обстановці приноситьприсягу: «Урочисто присягаю виконувати обов’язки нотаріуса чесно ісумлінно, згідно з законом і совістю, поважати права і законні інтересигромадян і організацій, зберігати професійну таємницю і завжди берегти чистотувисокого звання нотаріуса».

Звернення до морального аспектудіяльності нотаріуса — одна з ланок реалізації дуже важливої задачі нашогосуспільства — відродження духовного життя України. Положення цієї статті впершеурегульовано нашим законодавством і заслуговують на увагу, бо моральний, як іпрофесійний, авторитет нотаріуса повинен бути на високому рівні.

Коли нотаріус в урочистій обстановці,яка настроює його на високу вимогливість до себе, дає присягу, він відчуваєморальну відповідальність перед собою і людьми. Це — суто психологічний аспект,який змушує людину поводитись чесно, сумлінно, згідно з її совістю.

Порушуючи присягу, нотаріус зраджуєне лише тих, хто звернувся до нього і довірився йому, а насамперед себе.Виконуючи довірені йому державою нотаріальні дії, нотаріус зобов’язаний бутичесним, правдивим, не переслідувати особистої вигоди, бо це протизаконно тааморально.

Принесення присяги тісно пов’язане із етичною стороною діяльності нотаріуса. Він має бути ввічливим, тактовним,об’єктивним, добрим психологом, сповненим людської та професійної гідності.

Головне, щоб принесення присяги ажніяк не перетворилося на просту незначущу формальність.

Права нотаріуса є реалізацієюпринципу сприяння громадянам та організаціям у здійсненні їхніх прав і захистізаконних інтересів.

Важливою гарантією діяльностінотаріуса є закріплення в законі його прав (ст. 4 Закону України «Пронотаріат»). Перелік цих прав є досить об’ємним, але невичерпаним — чиннимзаконодавством нотаріусу може бути надано й інші права.

Нотаріус витребує від підприємств,установ, організацій, а також від фізичних осіб відомості й документи,необхідні для вчинення нотаріальної дії, якщо одержання їх самимизаінтересованими особами утруднено.

Нотаріус сам встановлює термін,протягом якого до нотаріальної контори мають бути надіслані необхідні відомостічи документи з огляду на конкретні обставини вчинюваної нотаріальної дії, алецей термін не повинен перевищувати одного місяця (ст. 42 Закону України«Про нотаріат»).

Особливого значення зараз набуваєправо нотаріуса складати проекти угод і заяв. Якщо раніше було невелике, обмеженеколо угод, вчинення яких не викликало труднощів, бо існував установлений зразокдля кожного виду, то зараз посвідчення угод вимагає творчого підходу до їхскладання, співпраці нотаріуса і заінтересованих осіб. Тому останні дедалічастіше звертаються до послуг нотаріуса, аби впевнитися в тому, що угода чизаява відповідатиме чинному законодавству і не викликатиме ніякихнепередбачених негативних наслідків.

При вчиненні нотаріальних дій частовиникає потреба мати копії необхідних документів чи виписок із них. Якщо їх неподали заінтересовані особи, то нотаріус на прохання останніх має правовиготовити копії документів. Скажімо, для видачі свідоцтва про право наспадщину нотаріус може на прохання заінтересованих осіб виготовити копії зоригіналів свідоцтв про народження і про шлюб.

Юридична необізнаністьзаінтересованих осіб може спричинити шкоду чи меншу вигоду від вчинюваноїнотаріальної дії або вплинути на суб’єктивні права інших осіб. Тому нотаріусмає право давати роз’яснення з питань вчинення конкретної нотаріальної дії, атакож консультації правового характеру. Наприклад, посвідчуючи заповіт,нотаріус роз’яснює заповідачеві про право певних осіб мати обов’язкову частку успадковому майні; посвідчуючи договір про відчуження будинку, що на праві загальноїчасткової власності належить декільком особам, — про право привілеєвої купівлі;посвідчуючи договір дарування квартири, нотаріус, роз’яснивши наслідкипосвідчення такого договору, може порадити краще скласти заповіт або договірдовічного утримання.

Перелічені вище дії, що їх маютьправо вчиняти нотаріуси, розглядаються як додаткові послуги, надавані особам,які звертаються до державного нотаріуса (ст. 19 Закону).

Наказом Міністерства юстиції Українивід 4 січня 1998 р. затверджено «Примірне положення про порядок наданнядержавними нотаріусами додаткових послуг правового характеру, які не пов’язанііз вчинюваними нотаріальними діями, а також послуг технічного характеру».

Відповідно до цього Примірногоположення надання консультацій та роз’яснень із питань чинного законодавства,надання усних і письмових довідок із законодавства, складання заяв, проектівугод та інших документів правового характеру тощо розглядаються як додатковіпослуги правового й технічного характеру.

У Примірному положенні підкреслюється,що надання додаткових послуг, не пов’язаних із вчинюваними нотаріальними діями,не є здійсненням нотаріусами юридичної практики, а має лише характер правовоїдопомоги без мети отримання прибутку.

Оплата правової допомоги та послугтехнічного характеру справляється в розмірах, що встановлюються з урахуваннямфактичних витрат на забезпечення якісного й термінового обслуговуваннягромадян, підприємств, організацій та установ.

Це Примірне положення і підтвердженаним практика викликають певні заперечення. По-перше, як розуміти наданнядодаткових послуг правового характеру, не пов’язаних із вчинюваниминотаріальними діями? На практиці ці дії, як правило, пов’язані саме звчинюваними нотаріальними діями. По-друге, за дії, що належать до компетенціїдержавного нотаріуса і розглядаються як його службові функції, а отже,оплачуються з державного бюджету, нотаріус одержує ще одну заробітну плату, вдекілька разів більшу, ніж перша, але вже за рахунок заінтересованих осіб.По-третє, як розуміти фактичні витрати на забезпечення якісного і терміновогообслуговування? Яким є критерій визначення цих фактичних витрат? Бо оплата заці додаткові послуги перевищує розмір державного мита в декілька разів.

Звісно, можна було б іще розглядатияк додаткові, послуги технічного характеру, що за них справлялася б невеликаплата. І це було б виправдано. Трактування ж додаткових послуг правовогохарактеру саме в такий спосіб суперечить самій природі державного нотаріату і єприкритим засобом отримання додаткового значного прибутку за рахунокзаінтересованих осіб.

Обов’язки нотаріуса теж є реалізацієюпринципу сприяння фізичним та юридичним особам у здійсненні їхніх прав ізахисті законних інтересів.

Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріусповинен додержуватися норм Закону України «Про нотаріат», а такожнорм матеріального права. Така регламентація вказує, що він не може керуватисярізними відомчими актами, інструкціями, що не зареєстровані в органах юстиції.

Свої обов’язки нотаріус повинен такожвиконувати відповідно до присяги, а значить, за вимогами людської моралідобросовісно ставитися до своєї роботи.

Нотаріус зобов’язаний сприятизаінтересованим особам у здійсненні їхніх прав і захисті законних інтересів.Під час бесіди він має: встановити взаємовідносини між заінтересованими особамита мету, яку вони переслідують, вчиняючи нотаріальну дію; перевірити документищодо їх достовірності, допустимості й належності; правильно визначити нормуматеріального права, яка регулює відносини між цими особами, і в разінеобхідності роз’яснити її заінтересованим особам.

Обов’язком нотаріуса є роз’ясненняучасникам нотаріального провадження їхніх прав та обов’язків, що випливають ізвчинюваної дії, щоби прояснити взаємовідносини заінтересованих осіб, запобігтиможливим в майбутньому спорам і несподіваним ситуаціям. Крім того, нотаріусзобов’язаний роз’яснити заінтересованим особам їхнє право на вільневолевиявлення під час вчинення нотаріальної дії, право відмовитися від їївчинення, поки вони ще не підписали документа.

На зміст нотаріальної дії часто можевпливати юридична необізнаність, помилкова оцінка конкретної правової ситуації,непередбаченість заінтересованих осіб та інші обставини. Тому дуже важливогозначення набуває обов’язок нотаріуса попереджати про наслідки вчинюванихнотаріальних дій, щоб саме ці обставини не могли бути використані їм на шкоду.Цей обов’язок нотаріуса вельми сприяє запобіганню правопорушенням і реальномузахистові суб’єктивних прав громадян та організацій.

Обов’язок зберігати таємницю вчиненнянотаріальних дій лежить в основі діяльності й запобігає можливості настаннянесприятливих наслідків у разі розголошення таємниці. Особливо це стосуєтьсяпосвідчення заповітів.

Глава 2. Організаціядіяльності нотаріальних органів

і посадових осіб, на яких покладено обов’язок

вчиняти нотаріальні дії

Сьогодні основу нотаріальноїдіяльності в Україні становлять державні нотаріальні контори. Але з розвиткомринкових відносин у нашій країні дедалі більшого значення набуває розширенняприватної нотаріальної діяльності. Це буде вигідно і зручно для заінтересованихосіб, вигідно й державі, якій приватні нотаріуси сплачують податки.

Державний нотаріус не заінтересованийу підвищенні інтенсивності своєї праці. Він одержує стабільну, хоч і невелику,заробітну плату, а державне мито повністю отримує держава. Штучне підвищенняїхньої заробітної плати завдяки так званим додатковим послугам, тобто зарахунок заінтересованих осіб — явище тимчасове, якого не повинно бути вдемократичній державі. Необхідно надалі реформувати нотаріальну діяльність, абивона відповідала вимогам правової демократичної держави.

Державні нотаріальні конторивідкриваються і ліквідуються Міністерством юстиції України. Штати державнихнотаріальних контор затверджуються Головним управлінням юстиції Міністерстваюстиції України в Автономній Республіці Крим, управліннями обласних, Київськоїта Севастопольської міських державних адміністрацій в межах установленої длядержавних нотаріальних контор штатної чисельності й фонду заробітної плати (ст.17 Закону України «Про нотаріат»).

Призначення на посаду державногонотаріуса та звільнення з посади провадиться відповідними управліннями. На чолідержавної нотаріальної контори стоїть завідуючий. Наказом начальника управлінняюстиції Київської міської державної адміністрації від 27 грудня 1993 р. буловнесено зміни до штатного розкладу державних нотаріальних контор. У кожнійнотаріальній конторі м. Києва посаду одного нотаріуса було перейменовано напосаду заступника завідуючого нотаріальної контори, крім першої, де залишаютьсядві штатні посади заступників завідуючого.

Державна нотаріальна контора єюридичною особою, і як така відповідає за завдану заінтересованим особам шкоду,спричинену незаконними чи недбалими діями державного нотаріуса, який відповідаєперед нотаріальною конторою в порядку регресу (ст. 17 Закону «Пронотаріат”).

Відповідно до наказу ПрезидентаУкраїни від 23 серпня 1998 р. „Про врегулювання діяльності нотаріату вУкраїні” вчинення нотаріальних дій не є підприємницькою діяльністю і не має наметі одержання прибутку. Крім того, за цим наказом державні нотаріуси в частиніоплати праці та пенсійного забезпечення прирівнюються до державних службовціввідповідних категорій.

Державні нотаріальні конториутримуються коштом державного бюджету. Державний нотаріус має печатку ззображенням Державного герба України, найменуванням державної нотаріальноїконтори і відповідним номером.

Керівництво державними нотаріальнимиконторами здійснюється Міністерством юстиції України, Радою міністрівАвтономної Республіки Крим, державними адміністраціями областей, міст Києва таСевастополя.

Прийняття Верховною Радою ЗаконуУкраїни “Про нотаріат» диктувалося новими економічними умовами, вяких опинилася наша держава, ставши на шлях побудови ринкової економіки. Законмістив чимало нових положень, але основним і революційним було створенняінституту приватного нотаріату. Започаткування змін у побудові нової системинотаріату зумовлювалося дедалі відчутнішою нестачею кадрів нотаріусів. Уперіод, коли на систему нотаріату покладалися нові завдання з оформленнядоговорів приватизації державного майна, коли в цивільно-правовий обігвводилися нові об’єкти, яких не знало національне цивільне право до періодуперебудови, як-то: квартири, дачі, гаражі, садові будинки, коли для оформленнярізноманітних правовідносин громадяни та юридичні особи почали вибиратинотаріальну форму їх укладення, існуюча система нотаріату виявилася неспроможною забезпечити оформлення збільшеного документального обігу. Обсягзавдань, що покладалися на державний нотаріат, перевищив усі допустимінормативи на підготовку до вчинення нотаріальних дій. Громадяни чи представникиюридичних осіб нерідко не могли вчасно вирішити свої питання черезнедоступність отримання консультаційної допомоги нотаріуса та вчинити певнінотаріальні дії через надмірне завантаження нотаріусів. Тому назріланеобхідність доступності нотаріальної діяльності. Вирішити всі ці питанняпростим збільшенням кількості працівників державних нотаріальних контор невиявлялося можливим. Це потребувало значних коштів на утримання приміщеньдержавних нотаріальних контор і заробітну плату державним нотаріусам. У тойперіод і сформувалась ідея започаткування в Україні інституту приватногонотаріату.

Приватна нотаріальна діяльність — цезареєстрована в установленому порядку органами юстиції та організована назасадах самостійності та особистої відповідальності на випадок заподіяння шкодидіяльністю фізичної особи, яка має свідоцтво про право на заняття нотаріальноюдіяльністю, з посвідчення прав і фактів, що мають юридичне значення, вчиненняінших нотаріальних дій, передбачених Законом " Про нотаріат" і чиннимзаконодавством із метою надання їм юридичної вірогідності.

Для того, щоб стати приватнимнотаріусом, необхідно відповідати певній сукупності вимог і виконати певнийперелік обов’язкових дій. По-перше, особа, яка бажає стати приватнимнотаріусом, повинна мати допуск до цієї професії, тобто вже мати отриманесвідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю. Наявність такогосвідоцтва означає, що особа може взагалі провадити нотаріальну діяльність натериторії України. По-друге, необхідно зареєструвати цю нотаріальну діяльністьв установленому законом порядку в компетентних органах. І після виконання двохпопередніх умов організувати цю діяльність.

Допуск до професії нотаріуса, умови йпорядок отримання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністюдетально розглянуто в попередніх параграфах підручника.

Що стосується реєстрації приватноїнотаріальної діяльності, то згідно зі ст. 24 Закону України «Пронотаріат» вона провадилась управліннями юстиції Ради міністрів АвтономноїРеспубліки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державнихадміністрацій.

У зв’язку з усуненням подвійноїпідпорядкованості управлінь юстиції зараз ця реєстрація провадиться тими жорганами, але вони мають інше найменування: Головне управління Міністерстваюстиції України в Автономній Республіці Крим, управління юстиції областей, містКиєва та Севастополя.

Реєстрація приватної нотаріальноїдіяльності провадиться на підставі Положення про порядок реєстрації приватноїнотаріальної діяльності, затвердженого наказом міністра юстиції України від 4березня 1994 р. за № 10/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10березня 1994 р. за № 41/250. Основою провадження, початком і підставою дляреєстрації приватної нотаріальної діяльності є заява особи, яка має свідоцтвопро право на заняття нотаріальною діяльністю і бажає займатися саме приватноюнотаріальною діяльністю. Така заява подається до органу юстиції особисто. Узаяві вказуються прізвище, ім’я, по батькові особи, яка має намір займатисяцією діяльністю, місце її проживання, назва нотаріального округу, в якомугромадянин планує цю діяльність, та адреса робочого місця. До заяви такождодаються оригінал свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю тадві фотокартки розміром 3x4 см. На оригіналі свідоцтва органом юстиції робитьсяпозначка про проведену реєстрацію приватної нотаріальної діяльності особи, івоно повертається особі, яка його подала.

Нещодавно реєстраційне посвідченнявидавалося управлінням юстиції Ради Міністрів Республіки Крим чи управліннямюстиції обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністраційв 15-денний термін із моменту подання заяви. Відмова в реєстрації приватноїнотаріальної діяльності не допускалася. Такий порядок реєстрації приватноїнотаріальної діяльності проіснував із часу введення в дію Закону України«Про нотаріат» — з 1 січня 1994 р. до на брання чинності УказуПрезидента України «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні»від 21 серпня 1998 р. № 392/98. За цим Указом кількість приватних нотаріусів вмежах нотаріального округу почала чітко визначатись. За цим указом закінчивсяпевний початковий період становлення інституту приватного нотаріату і почалосяреформування приватної нотаріальної діяльності. Відтепер кількість приватнихнотаріусів у межах нотаріального округу визначається Міністерством юстиціїУкраїни залежно від чисельності населення. Норми чисельності нотаріусів у межахнотаріального округу розробляються Міністерством юстиції України на підставіаналізу статистичних даних про діяльність нотаріусів у різних регіонах України.Отже, якщо Міністерство юстиції встановило для конкретного нотаріального округупевну кількість приватних нотаріусів, а така кількість, або й більша, вжезареєстрована, то управління юстиції має право відмовити в реєстрації приватноїнотаріальної діяльності.

У реєстраційному посвідченнівказуються прізвище, ім’я, по батькові нотаріуса, територія його діяльності(нотаріальний округ) та адреса розташування його робочого місця. Отримуючиреєстраційне посвідчення, особа, яка вперше приступає до виконання обов’язківнотаріуса, приносить в органі юстиції присягу в урочистій обстановці. Провидане реєстраційне посвідчення органи юстиції повідомляють податкову інспекціюза місцезнаходженням робочого місця нотаріуса.

Нотаріальний округ, в якомупрацюватиме приватний нотаріус, визначається управлінням юстиції за заявоюнотаріуса відповідно до адміністративно-територіального поділу України. ЗаКонституцією України, прийнятою Верховною Радою України 28 червня 1996 р.,систему адміністративно-територіального устрою України складають: АвтономнаРеспубліка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.Законодавство не містить положень, які дозволяли б зареєструвати діяльністьодного приватного нотаріуса в кількох нотаріальних округах чи виділити длянього кілька адміністративно-територіальних одиниць. Винятком є положення проте, що в містах, які мають районний поділ, округом діяльності нотаріуса єтериторія відповідного міста.

3 огляду на той факт, що свідоцтвопро право на заняття нотаріальною діяльністю вже містить відомості прознаходження робочого місця майбутнього нотаріуса, він повинен розпочативирішення основних організаційних моментів своєї діяльності ще до проведенняорганом юстиції відповідної реєстрації. Отже, одне з основних питань щодознаходження робочого місця нотаріуса вже повинне бути вирішене.

Робоче місце приватного нотаріуса.Основну вимогу щодо розташування робочого місця нотаріуса чітко визначено вЗаконі України «Про нотаріат». Робоче місце приватного нотаріуса маєзнаходитись у межах нотаріального округу.

Враховуючи вимоги щодо культуриобслуговування населення приватними нотаріусами та з метою забезпеченнязаконних інтересів громадян і юридичних осіб, Міністерство юстиції розробило ізатвердило Положення про вимоги до робочого місця приватного нотаріуса таздійснення контролю за їх дотриманням, у якому містяться додаткові вимоги доробочого місця приватного нотаріуса. Положення затверджене наказом міністраюстиції України від 12.06.1998 р. за № 36/5 та зареєстроване у Міністерствіюстиції України 12 червня 1998 р. за № 376/2816. Ці вимоги не лише дозволяютьпідвищити культуру обслуговування населення, схоронність документів приватногонотаріуса та дотримання законності під час вчинення ним нотаріальних дій, апідкреслюють ще раз те, що нотаріус є самостійною та незалежною особою управовому полі нашої держави.

Нотаріус може мати контору. Підконторою розуміється приміщення, яке є робочим місцем приватного нотаріуса.Нотаріус може мати лише одне робоче місце.

Нотаріус не має права працювати водному приміщенні з особами, діяльність яких не пов’язана з вчиненнямнотаріальних дій. Приміщення, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, маєскладатись із двох чи більше кімнат, має бути забезпечене сейфом для збереженняпечаток, штампів із посвідчувальними написами та спеціальних бланківнотаріальних документів, металевою шафою для збереження архіву нотаріуса тощо.На вікнах приміщення встановлюються грати, приміщення має бути підключене дозасобів сигналізації.

Права нотаріуса на приміщення, яке єйого робочим місцем, можуть бути підтверджені договором оренди або іншимдокументом, що встановлює право власності чи користування зазначенимприміщенням. Безперечно, до моменту набуття особою, яка прагне займатисяприватною нотаріальною діяльністю, статусу приватного нотаріуса укласти договіроренди ця особа як приватний нотаріус не може. Враховуючи це при перевірцівідповідності робочого місця вимогам указаного Положення, яка проводиться вразі реєстрації приватної нотаріальної діяльності, право на приміщення можебути підтверджене договором, укладеним з особою, яка бажає займатися приватноюнотаріальною діяльністю, чи іншим відповідним документом, як-то заявою чизобов’язанням про надання особі конкретного приміщення після реєстраціїприватної нотаріальної діяльності.

Про зміну адреси розташуванняробочого місця приватний нотаріус повинен у п’ятиденний строк повідомити органюстиції для внесення відповідних змін до реєстраційного посвідчення. Зі зміноюбільш як тричі адреси розташування робочого місця приватному нотаріусовівидається нове реєстраційне посвідчення під тим самим номером. У разі зміниадреси розташування робочого місця приватного нотаріуса управління юстиціїперевіряє відповідність нового робочого місця передбаченим законодавствомвимогам.

Після отримання реєстраційногопосвідчення приватний нотаріус зобов’язаний у тримісячний строк розпочати своюнотаріальну діяльність. Якщо протягом цього строку без поважних причин нотаріусне приступить до роботи, за рішенням управління юстиції видане йомуреєстраційне посвідчення може бути анульоване. Окрім права мати контору,нотаріус для організації своєї роботи має право укладати цивільно-правові татрудові угоди, відкривати розрахунковий та інші рахунки у банківськихустановах.

Якщо округ діяльності нотаріусавизначено і питання розташування робочого місця вирішено, то для того, щобприступити до роботи, нотаріусові необхідно мати печатку.

Реєстраційне посвідчення є підставоюдля виготовлення печатки нотаріуса, відкриття рахунку в установах банків тавирішення інших питань, пов’язаних з організацією нотаріальної діяльності.

Печатка приватного нотаріуса знабранням чинності Законом України «Про нотаріат» мала певні,передбачені чинним законодавством реквізити. На ній зазначалися сталіреквізити, а саме: посада, прізвище, ім’я та по батькові, округ діяльності.

Документи, що оформляються приватнимнотаріусом під час вчинення нотаріальних дій, після проставлянняпосвідчувального напису скріплюються печаткою.

За погодженням з Міністерствомвнутрішніх справ України форма печатки являла собою правильне коло діаметром 45мм, краї якого обрамовував подвійний бортик. Посада на печатці вказуваласянаписом «приватний нотаріус».

Приблизний зразок печатки наведено вдодатку до Правил нотаріального діловодства.

Указом Президента України «Проврегулювання діяльності нотаріату в Україні» від 23 серпня 1998 р. №932/98 реквізити печатки приватного нотаріуса було змінено. Тепер на печатціприватного нотаріуса передбачено зображення Державного Герба України,зазначення посади, прізвища, імені та по батькові нотаріуса, а такожнотаріального округу.

Одним із основних моментів, щовідрізняє діяльність приватного нотаріуса від діяльності державного, є йогоособиста відповідальність за заподіяну шкоду. Шкода, заподіяна особі внаслідокнезаконних дій або недбалості приватного нотаріуса, відшкодовується у повномурозмірі. Оскільки приватний нотаріус самостійно відповідає за заподіяну нимшкоду, йому необхідно мати для цього певні кошти, аби відшкодувати клієнтові угрошовому вигляді нанесені збитки.

Щоб наявність цієї суми не залежалавід конкретних доходів чи витрат приватного нотаріуса у певний проміжок часу,передбачається існування такої грошової суми (своєрідного фонду), яка маєцільовий напрямок для її використання, або ж можливість отримання такої сумивід інших органів, зокрема від страхової організації.

Страхування нотаріуса на випадокзаподіяння шкоди клієнтові може провадитись у двох формах, а саме:

• приватний нотаріус може укласти зорганом страхування договір службового страхування;

• приватний нотаріус може внести наспеціальний рахунок до банківської установи страхову заставу.

Нотаріус має право вибрати з цих двохформ одну, яка є для нього найбільш прийнятною. Своє право вибору він повиненреалізувати протягом трьох місяців від дня отримання реєстраційногопосвідчення. Такий строк встановлено приватному нотаріусу ч. 4 ст. 24 ЗаконуУкраїни «Про нотаріат», щоб розпочати нотаріальну діяльність; у цейже строк він повинен вжити заходів для того, щоб створити для клієнтівможливість якнайшвидшого забезпечення покриття заподіяної шкоди.

Якщо приватний нотаріус не уклавдоговору службового страхування чи не вніс страхову заставу для забезпеченняпокриття шкоди, його приватна нотаріальна діяльність припиняється, ареєстраційне посвідчення анулюється управлінням юстиції.

Страхова сума чи застава має чітковизначений розмір — 100-кратний розмір мінімальної заробітної плати.

Законом України «Провстановлення величини вартості межі малозабезпеченості та розміру мінімальноїзаробітної плати на 1999 р.» від 25 грудня 1998 р. за № 366-ХІV мінімальнузаробітну плату встановлено в розмірі 74 гривні. Отже, розмір страхової суми чизастави — щонайменше 7400 гривень. Визначаючи розмір страхової суми абозастави, слід виходити з розміру мінімальної заробітної плати, не плутаючи її зрозміром неоподатковуваного доходу громадян.

Страхова сума — це сума, на якуприватний нотаріус укладає угоду зі страховою організацією і яка, в разінастання страхового випадку, має бути сплачена клієнтові.

Страхова застава — сума грошей, щоміститься на спеціальному рахунку в банківській установі та може бутивикористана лише для погашення збитків, завданих особі приватним нотаріусомунаслідок незаконних дій або недбалості.

Законодавством установлено строк —один рік — на поповнення внесеної у банківську установу страхової застави вразі її витрачання.

Поповнюватися ця страхова заставаповинна до початкового розміру. Якщо приватний нотаріус протягом одного року здня витрачання не поповнить страхову заставу до початкового розміру, йогоприватна нотаріальна діяльність припиняється за рішенням управління юстиції,яке анулює реєстраційне посвідчення.

Розмір заподіяної приватнимнотаріусом шкоди визначається за згодою сторін або в судовому порядку.

Якщо приватний нотаріус погоджуєтьсяз тим, що його дії заподіяли шкоду особі, яка звертається за її покриттям, тоза взаємною згодою вони визначають розмір цієї шкоди.

Якщо приватний нотаріус непогоджується з тим, що його дії були незаконними чи недбалими, то особа, якабажає відшкодувати завдані їй збитки, має звертатися до суду.

Розмір заподіяної шкоди може бутименшим чи більшим, ніж розмір страхової суми чи застави. Якщо розмір суми, якапідлягає виплаті заінтересованій особі, менший від розміру страхової суми чизастави, то для її погашення використовуються ці суми.

Якщо ж розмір суми, що підлягаєсплаті, перевищує розмір страхової суми чи застави, суд повинен вирішити, вякий спосіб провадитиметься покриття заподіяної шкоди.

Слід, однак, зауважити, що наявністьу приватного нотаріуса страхової суми чи застави не змушує його обов’язкововикористовувати їх для погашення збитків, за умови, що він повністю погоджуєтьсяз доказами іншої сторони.

Якщо приватний нотаріус справдівважає, що його дії заподіяли матеріальної або моральної шкоди клієнту, і якщосторони досягли згоди щодо розміру заподіяної шкоди, то певні суми можуть бутивиплачені особі без використання страхової суми чи застави з доходу приватногонотаріуса.

Про проведену виплату суми, розмірякої встановлюється за домовленістю сторін і яка поменшує завдані збитки, можебути складений відповідний документ (наприклад, акт), за підписом приватногонотаріуса та особи, якій було заподіяно шкоду.

Цей документ може підтверджувати:

• факт наявності підстав дляматеріальної відповідальності приватного нотаріуса;

• досягнення згоди між нотаріусом таособою, якій заподіяно шкоду, щодо встановлення розміру заподіяної шкоди;

• факт сплати приватним нотаріусом іотримання особою певної грошової суми для погашення завданих збитків.

У цьому документі повинен міститисьопис випадку, коли нотаріус допустив недбалість чи вчинив незаконні дії,прізвища, імена та по батькові, адреси заінтересованих осіб і приватногонотаріуса, округ його діяльності, докази сторін щодо завданої шкоди, розмірсуми, яка підлягає сплаті за досягнутою згодою особі, підписи про сплату іотримання коштів тощо.

Порядок заміщення приватного нотаріуса

Саме поняття заміщення приватногонотаріуса врегульоване чинним законодавством з огляду на добросовісністьприватного нотаріуса, відданість його складеній присязі, заінтересованість вутвердженні авторитету його як приватного нотаріуса та намагання не створюватиперешкод громадянам, які саме у нього вчинили ті чи інші нотаріальні дії удоступі до оформлених документів. У осіб, від імені чи відносно яких учинялисянотаріальні дії, може виникнути необхідність отримати дублікат посвідченої цимприватним нотаріусом угоди, отримати відомості про дійсність посвідченогозаповіту тощо. Приватний нотаріус зобов’язаний повідомити управління юстиціїпро те, що він має намір припинити виконання своїх обов’язків на строк більшеодного тижня.

Необхідність цього повідомлення полягаєв тому, що саме управління юстиції контролює законність виконання приватниминотаріусами їхніх обов’язків.

Заміщення приватного нотаріусаможливе тоді, коли він має намір тимчасово, на строк більше одного тижняприпинити виконання своїх обов’язків. Причини, за яких він бажає тимчасовоприпинити свою діяльність, можуть бути різними — відпочинок, лікування тощо.Але основне, що відіграє роль у вирішенні питань заміщення, це: по-перше,ініціатива самого нотаріуса тимчасово припинити діяльність; по-друге —повернення до неї після вирішення питань, які стали підставою для зупиненнядіяльності; по-третє — неможливість, навіть заборона йому особисто виконуватиобов’язки приватного нотаріуса і в період заміщення його на посаді іншимнотаріусом.

Приватний нотаріус може укласти угодуз іншим приватним нотаріусом про його заміщення. 3 огляду на те, що самнотаріус має бути заінтересований у тому, аби його заступала на посаді відомайому особа, законодавство регулює відносини заміщення посади на договірнихзасадах між нотаріусами. Про укладену угоду приватний нотаріус повідомляєуправління юстиції. Отже, за угодою, приватні нотаріуси мають змогу заміщатиодин одного і мати, в разі необхідності, доступ до документів, посвідченихіншим нотаріусом.

Повідомлення управління юстиції вусіх випадках є обов’язковим. Для того, щоб інформувати громадян, управлінняюстиції повинно мати необхідні відомості про діяльність приватного нотаріуса.

Управління юстиції, отримавшиповідомлення приватного нотаріуса про припинення на певний строк йогодіяльності в разі, коли нотаріус не уклав угоди з іншим нотаріусом прозаміщення його на посаді, може вжити заходів для того, щоб відсутністьприватного нотаріуса на робочому місці не заподіяла шкоди законним інтересамгромадян. Ці заходи можуть полягати в тому, щоби примірники посвідченихприватним нотаріусом угод були передані до державного нотаріального архіву, додержавної нотаріальної контори, розташованої в окрузі діяльності приватногонотаріуса або суміжного з ним, або в призначенні приватного нотаріуса, якийзаміщатиме того приватного нотаріуса, який тимчасово припинив свою діяльність.

У таких випадках таємниця вчиненнянотаріальних дій поширюється й на того нотаріуса, який заміщає відсутнього, іна тих осіб, які мають право доступу за рішенням управління юстиції допосвідчених чи засвідчених документів.

Отже, заміщення приватного нотаріуса— це можливість виконання обов’язків приватного нотаріуса певного нотаріальногоокругу іншим приватним нотаріусом цього ж нотаріального округу на підставіукладеної угоди чи наказу управління юстиції, яке має на меті забезпечитидоступ передбачених законодавством осіб до архівних документів тимчасововідсутнього на строк більше одного тижня приватного нотаріуса. Треба мати наувазі, що угода про заміщення на посаді не може бути укладеною нотаріусами, якімають різні нотаріальні округи, бо тоді порушувалися б положення законодавствапро те, що нотаріусові надається для провадження діяльності тільки одиннотаріальний округ, та положення про розташування робочого місця приватногонотаріуса в межах його нотаріального округу.

У такому випадку, оформлюючидокументи при заміщенні, у посвідчувальному написі приватний нотаріус, якийзаміщає відсутнього, має посилатися на укладену угоду про заміщення чи на наказоргану юстиції, але на всіх документах він проставляє свою печатку.

При цьому нотаріус, якого заміщують,не має права виконувати свої службові обов’язки.

Припинення приватної нотаріальноїдіяльності регулюється ст. 30 Закону України «Про нотаріат». Із припиненнямприватної нотаріальної діяльності реєстраційне посвідчення анулюється, і особаперестає бути приватним нотаріусом. Частина 1 ст. 30 встановлює переліквипадків, коли приватна нотаріальна діяльність особи припиняється. Цей перелікє вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

Приватний нотаріус із власноїініціативи може припинити свою приватну нотаріальну діяльність, подавшиписьмове клопотання до управління юстиції. У цьому випадку приватний нотаріусзалишається особою, яка зможе в майбутньому посісти посаду нотаріуса вдержавній нотаріальній конторі чи знову зареєструвати свою приватну нотаріальнудіяльність у цьому ж чи в іншому окрузі, оскільки в неї залишається свідоцтвопро право на заняття нотаріальною діяльністю, тобто особа не втрачає допуску допрофесії.

Чинне законодавство не міститьположень, які обмежували б призначення на посаду нотаріуса особи, яка малаперерву в нотаріальній діяльності за умови, що вона має свідоцтво про право нанотаріальну діяльність.

Підстави для припинення з власноїініціативи приватної нотаріальної діяльності можуть бути різними, наприклад:бажання зайнятися підприємницькою чи посередницькою та іншою діяльністю, яка єнесумісною з нотаріальною діяльністю, перехід на роботу до державноїнотаріальної контори, бажання працювати у штаті громадської організації, змінанотаріального округу тощо.

Припинення приватної нотаріальноїдіяльності може бути наслідком втрати особою взагалі вправа на нотаріальнудіяльність.

3 анулюванням свідоцтва як підставидля реєстрації приватної нотаріальної діяльності сама діяльність припиняєтьсяавтоматично.

Якщо особа, свідоцтво про право нанотаріальну діяльність якої анульоване, захоче коли-небудь зареєструвати своюприватну нотаріальну діяльність, вона повинна знову отримати доступ до професії,тобто пройти стажування, скласти кваліфікаційний іспит, отримати свідоцтво івідповідати вимогам до нотаріуса, викладених у ст. 3 Закону.

Припинення приватної нотаріальноїдіяльності можливе, коли нотаріус протягом тримісячного строку від дня реєстраціїприватної нотаріальної діяльності не уклав договір службового страхування чи невніс на спеціальний рахунок до банківської установи страхову заставу,призначену для покриття шкоди, заподіяної незаконними чи недбалими діями, або жне поповнив впродовж одного року від дня витрачання коштів розмір страховоїзастави до початкового розміру.

Якщо приватний нотаріус не виконуєсвоїх обов’язків протягом двох місяців без поважних причин і не повідомив проце управління юстиції, його нотаріальна діяльність припиняється.

Під «невиконанням своїхобов’язків» розуміється те, що приватний нотаріус не вчиняє нотаріальнихдій, не надає консультацій правового характеру, не уклав угоди щодо йогозаміщення і не забезпечив у такий спосіб доступу осіб, якими або щодо якихвчинялися нотаріальні дії, працівникам правоохоронних органів до посвідченихним документів для скасування чи зміни вчинених нотаріальних дій, отриманнядублікатів, отримання відомостей про вчинені нотаріальні дії тощо.

Якщо приватний нотаріус не відповідаєсвоїй посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров’я, що на тривалийчас перешкоджає нотаріальній діяльності, ця підстава теж тягне за собоюприпинення приватної нотаріальної діяльності.

Припинення приватної нотаріальноїдіяльності та анулювання реєстраційного посвідчення провадиться за наказомуправління юстиції. Копія наказу у триденний термін має бути видана абонадіслана поштою нотаріусу, приватна нотаріальна діяльність якого припиняється.

Приватний нотаріус, діяльність якогоприпиняється, в місячний строк зобов’язаний передати документи, що стосуютьсявчинення ним нотаріальних дій, до державного нотаріального архіву.

Рішення про анулювання реєстраційногопосвідчення може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Законодавство містить також положенняпро призупинення приватної нотаріальної діяльності. Призупинення приватноїнотаріальної діяльності можливе лише в одному випадку: в разі припинення прававласності чи права користування приміщенням, яке є робочим місцем приватногонотаріуса. Призупинення приватної нотаріальної діяльності може провадитисьособисто нотаріусом, який зобов’язаний подати відповідну заяву до управлінняюстиції не пізніше одного тижня після закінчення строку прав на приміщення і завідсутності прав на інше приміщення, або ж управлінням юстиції за наявностітаких відомостей. Нотаріальна діяльність нотаріусом вважається відновленою змоменту внесення відповідних змін до реєстраційного посвідчення про реєстраціюнового робочого місця нотаріуса.

Контроль за законністю виконанняприватними нотаріусами їхніх обов’язків здійснюється Головним управліннямМіністерства юстиції Автономної Республіки Крим, управліннями юстиції областей,міст Києва та Севастополя.

Відповідно до ст. 1 Закону України«Про нотаріат» у населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальнідії вчиняються посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних,міських рад.

Надання виконкомам місцевих рад прававчиняти деякі нотаріальні дії, а це найбільш прості й поширені дії, створює зручностідля населення, оскільки позбавляє його необхідності звертатися до нотаріуса,який часом знаходиться на досить великій відстані від села, селища чи міста.

Безпосередньо вчиняти нотаріальні діїу виконкомах мають право голова виконкому, його заступник або секретарвиконкому. Але їхнє право на вчинення нотаріальних дій виникає не автоматично,а лише за наявності рішення виконкому про покладення на одного з них обов’язкувчиняти нотаріальні дії. В разі тривалої відсутності посадової особи(відпустка, хвороба), на яку покладено обов’язок вчиняти нотаріальні дії, начас її відсутності нотаріальні дії може за рішенням виконкому вчиняти іншапосадова особа. Найчастіше обов’язок вчиняти нотаріальні дії покладається насекретаря виконкому.

Посадові особи виконкомів місцевихрад учиняють нотаріальні дії, реалізуючи ті самі принципи, що й нотаріуси.

Нотаріальні дії за кордоном учиняютьконсульські установи, а у випадках, передбачених законодавством, — дипломатичніпредставництва України. Відповідно до розпорядження Президента України«Про затвердження Положення про дипломатичне представництво України закордоном» від 22 жовтня 1992 р. дипломатичне представництво України задорученням міністра іноземних справ України може виконувати і консульськіфункції. Це можливо в тих випадках, коли діяльність консульської установи непоширюється на певну територію; тоді нотаріальні дії вчиняються консульськимивідділами дипломатичного представництва.

Безпосередньо нотаріальні дії вконсульських установах учиняють консули, а в дипломатичних представництвах —один із членів дипломатичного персоналу.

Діяльність консульських установ ідипломатичних представництв щодо вчинення нотаріальних дій регулюється главоюХІ Консульського статуту України, затвердженого Указом Президента України від 2квітня 1994 р., і підпорядкована тим самим принципам, що й діяльністьнотаріусів.

Вперше законодавством передбаченостворення в обласних центрах, у містах Києві, Севастополі й Сімферополідержавних нотаріальних архівів.

Державні нотаріальні архіви єскладовою частиною Національного архівного фонду України. Діяльність таорганізація державних нотаріальних архівів регулюється Положенням про державнийнотаріальний архів, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 7лютого 1994 р.

Державні нотаріальні архівистворюються й ліквідуються Міністерством юстиції України. Архів є юридичноюособою, має печатку з зображенням Державного Герба України та своїмнайменуванням. Архіви очолюють завідуючі, яких призначають на посаду тазвільняють із неї Головне управління юстиції, Міністерства юстиції АвтономноїРеспубліки Крим, управління юстиції обласних, Київської та Севастопольськоїміських державних адміністрацій.

Державні нотаріальні архівистворюються для тимчасового (до 75 років) централізованого зберігання тавикористання нотаріальних документів, передачі їх у відповідний державнийархів, надання методичної та практичної допомоги фондоутворювачам увдосконаленні роботи з документами.

Створення державних нотаріальнихархівів свідчить ще раз про підвищення ролі та значення нотаріату в суспільномужитті країни. Ця робота — копітка, вона потребує часу, а головно — коштів. Дляналежної роботи архівів необхідна повна комп’ютеризація, підготовкаспеціалістів.

Безпосереднє керівництвонотаріальними органами здійснюється Головним управлінням юстиції Міністерстваюстиції України в Автономній Республіці Крим, обласними, Київським таСевастопольським міськими управліннями юстиції.

Управління юстиції утворюютьсяМіністерством юстиції України та йому підпорядковані.

Одним із завдань управлінь юстиції єорганізаційне та матеріально-технічне забезпечення роботи нотаріату. Для цьогоїм надано права:

• організовувати роботу установнотаріату, перевіряти їхню діяльність, вживати заходів до її поліпшення;

• здійснювати контроль за законністювчинення нотаріальних дій;

• організовувати роботу з доборукадрів та підвищення кваліфікації працівників нотаріальних органів;

• забезпечувати роботукваліфікаційних комісій нотаріату;

• здійснювати контроль заорганізацією та змістом стажування осіб, які мають намір займатися нотаріальноюдіяльністю;

• визначати нотаріальний округ,реєструвати приватну нотаріальну діяльність, вносити зміни в реєстраційнепосвідчення приватного нотаріуса та анулювати його;

• призупиняти діяльність нотаріусів іготувати подання на розгляд Міністерству юстиції щодо анулювання свідоцтва проправо на заняття нотаріальною діяльністю;

• затверджувати розміри оплати занадання державними

нотаріальними конторами додатковихплатних послуг правового і технічного характеру;

• здійснювати контроль завикористанням спеціальних бланків нотаріальних документів.

Крім того, управління юстиціїрозглядає скарги громадян щодо роботи нотаріальних органів, забезпечуєматеріально-технічними ресурсами установи нотаріату, а також здійснює контрольза збереженням і використанням матеріальних цінностей нотаріальними органами,складає проекти кошторисів видатків на утримання установ нотаріату та ін. Крімтого, наказом Міністерства юстиції України від 1 червня 1998 р. затвердженоПоложення про районні, районні у містах, міські (міст обласного значення)управління юстиції зі змінами, внесеними Указом Мінюсту від 5 лютого 1999 р.

Відповідно до цього Положення щодонотаріальної діяльності вказані управління мають:

— забезпечити роботу установнотаріату;

— вести роботу з обліку тапідтримання в контрольному стані актів законодавства та нотаріальної практики;

— організовувати роботу установнотаріату, перевіряти їхню діяльність, вживати заходи щодо її поліпшення;

— здійснювати контроль за законністювчинення нотаріальних дій державними та приватними нотаріусами, обігомспеціальних бланків нотаріальних документів та за організацією і змістомстажування осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю;

— готувати матеріали на розгляд Головногоуправління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим,Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції для підготовкиподання щодо анулювання свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю.

Управління юстиції має також залучатив установленому порядку до перевірки роботи установ нотаріату та приватнихнотаріусів кваліфікованих державних та приватних нотаріусів з іншихнотаріальних округів, а також представництв відділень Української нотаріальноїпалати за їхньою згодою.

Відповідно до ст. 16 Закону України«Про нотаріат» нотаріуси можуть об’єднуватись у регіональні,загальнодержавні, міжнародні спілки та асоціації. Ці об’єднання репрезентуютьїхні інтереси у державних та інших органах, захищають соціальні та професійніправа нотаріусів, здійснюють методичну та видавничу роботу, можуть створюватиспеціальні фонди і діють відповідно до своїх статутів.

Саме на таких принципах створеноУкраїнську нотаріальну палату, що діє як добровільна громадська організаціянотаріусів. Українська нотаріальна палата має Статут, затверджений Установчоюконференцією нотаріусів України 22 квітня 1993 р., зі змінами та доповненнями,затвердженими Третьою конференцією Української нотаріальної палати 9 серпня1997 р.

Основна мета Української нотаріальноїпалати — об’єднання на професійній основі нотаріусів для захисту їхніх законнихпрофесійних, соціальних та інших інтересів. Завданням палати є сприянняпідвищенню професійного рівня нотаріусів, удосконалення правової допомоги, якунотаріуси надають фізичним та юридичним особам. Також Українська нотаріальнапалата повинна сприяти охороні інтересів громадян та організацій, яким булозаподіяно шкоду незаконними діями нотаріусів. Зокрема, важливим завданнямУкраїнської нотаріальної палати є сприяння розвиткові міжнародних зв’язків,обміну досвідом, співробітництва з міжнародними організаціями нотаріату.

Для розв’язання практичних завдань,проведення організаторської та іншої роботи в Автономній Республіці Крим,областях, містах Києві та Севастополі створюються відділення нотаріальноїпалати, які є юридичними особами. За наявності хоча б трьох членів палати вуправліннях юстиції та в нотаріальних конторах створюються первинні організаціїнотаріальної палати.

Центральними органами Українськоїнотаріальної палати є: Конференція членів Української нотаріальної палати, РадаУкраїнської нотаріальної палати, ревізійна комісія, Комісія з питаньпрофесійної етики. На чолі палати стоїть президент Української нотаріальноїпалати, обраний більшістю голосів делегатів, які беруть участь у роботіКонференції.

Українська нотаріальна палатастворюється на принципах індивідуального та колективного членства.Індивідуальними членами можуть бути нотаріуси та інші працівники органівнотаріату, нотаріуси-пенсіонери, працівники органів юстиції, робота якихбезпосередньо пов’язана з організацією нотаріальної діяльності. Колективнимичленами можуть бути інші об’єднання та організації, які поділяють інтереси йцілі Української нотаріальної палати.

Для здійснення своїх завдань Українськанотаріальна палата може: подавати до республіканських і місцевих органів владита управління пропозиції з удосконалення діяльності нотаріату; сприяти науковійрозробці питань удосконалення нотаріальної діяльності, впровадженню ефективнихформ обслуговування; аналізувати нотаріальну практику, готувати методичнірекомендації з питань учинення нотаріальних дій; сприяти підвищеннюкваліфікації нотаріусів і організовувати професійну підготовку юристів дороботи в органах нотаріату; проводити видавничу діяльність і т. ін.

Отже, Українська нотаріальна палата єтиповою громадською організацією, створеною на професійному рівні. На сьогодніробляться певні кроки в напрямку посилення впливу Української нотаріальноїпалати на нотаріальну діяльність, створення та забезпечення реальної допомогинотаріусам.

Українська нотаріальна палата активнодіє і в законотворчому процесі. Нею підготовлено проект нового Закону України«Про нотаріат». Палата ініціювала та створила при Інституті туризму,економіки і права кафедру нотаріату, яка є єдиною в Україні, та Кабінетнотаріату як науковий аналітично-методичний центр розвитку нотаріату, видаєжурнал «Нотаріат для „вас“ і „Бюлетень нотаріальноїпрактики“. Вживаються й інші заходи, спрямовані на удосконаленнядіяльності нотаріату в Україні.

У Російській Федерації теж створенорегіональні та Федеральна нотаріальні палати на принципах самоуправління. Їхнімзавданням є об’єднання всіх приватних нотаріусів для надання їм конкретноїреальної допомоги, що важливо саме в період становлення приватної нотаріальноїдіяльності. Вони організовують стажування осіб, які прагнуть мати нотаріальнупрактику, та перепідготовку спеціалістів, які працюють у нотаріальних конторах,відшкодовують затрати на експертизи, що призначені судом у справах, пов’язанихіз діяльністю нотаріусів, здійснюють контроль за професійною діяльністюнотаріуса, сприяють захистові соціальних, матеріальних прав нотаріусів,поліпшенню умов праці тощо.

Глава 3. Компетенціянотаріальних органів і посадових осіб щодо вчинення нотаріальних дій

Компетенція нотаріальних органів —визначене законом коло дій, що їх учиняють нотаріальні органи для виконанняпокладених на них завдань. Це — посвідчення угод, видача свідоцтва про право наспадщину, видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майніподружжя, посвідчення безспірних юридичних фактів тощо (ст. 34 Закону України»Про нотаріат").

Але, в поняття компетенції входять нетільки повноваження на вчинення основних нотаріальних дій, вказаних у ст. 34Закону, а й коло прав та обов’язків, наданих нотаріусові чи посадовій особівідповідно до законодавства. Це — витребування необхідних документів івідомостей, перевірка законності вчинюваної нотаріальної дії, перевіркадієздатності фізичних осіб, правоздатності юридичних осіб, установленнядійсного волевиявлення сторін при посвідченні угод, перевірка повноваженьпредставника, відкладення чи зупинення вчинення нотаріальної дії, роз’ясненняправ та обов’язків заінтересованим особам, попередження про правові наслідкивчинюваної нотаріальної дії тощо.

Отже, поняття компетенціїнотаріальних органів є широким, бо охоплює й поняття підвідомчості, тобто колодій, що вчиняються нотаріальними органами відповідно до ст. 34 Закону, а такожколо певних, передбачених законом прав та обов’язків, що надають їм можливістьздійснити підвідомчі нотаріальним органам дії.

Нотаріальні органи мають правовчиняти лише ті дії, що законом віднесені до їхньої компетенції. Перше, щомають зробити нотаріус чи посадова особа в разі звернення заінтересованоїособи, — це перевірити, чи віднесено законом до його провадження питання, зяким до нього звернулися.

Точне і неухильне дотримання правовихнорм щодо компетенції гарантує належний захист прав і законних інтересівгромадян та організацій.

Нотаріальні дії в Україні вчиняютьсядержавними нотаріальними конторами, приватними нотаріусами, консульськимиустановами, посадовими особами виконкомів, державними нотаріальними архівами тапосадовими особами, вказаними в ст. 40 Закону України «Про нотаріат».

Розмежування між ними коланотаріальних дій з урахуванням виду цих дій є предметною компетенцією.

Раніше, за Законом Української РСРвід 25 грудня 1974 р., в поняття предметної компетенції входило розмежуваннянотаріальних дій між Першою нотаріальною конторою та іншими державниминотаріальними конторами. Зараз, коли державні нотаріальні контори маютьоднакову предметну компетенцію, таке поняття предметної компетенції втратилосвоє значення.

Предметна компетенція державнихнотаріальних контор регулюється ст. 34 Закону України «Про нотаріат».Перелік нотаріальних дій, вказаних у цій статті, не є вичерпним — на державнінотаріальні контори може бути покладено вчинення і інших нотаріальних дій.

Дії, передбачені ст. 34 Закону, можнакласифікувати за їхньою цілеспрямованістю. Перша група — це дії, спрямовані навиникнення, підтвердження чи припинення правовідносин: посвідчення угод, видачасвідоцтва про право на спадщину, видача свідоцтва про право власності на часткув спільному майні подружжя, свідоцтва про придбання будинку з прилюдних торгів.Другу групу складають дії, направлені на забезпечення правовідносин: вжиттязаходів до охорони спадкового майна, накладення заборони відчуження жилогобудинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки та іншогонерухомого майна, вчинення виконавчих написів, прийняття в депозит грошових сумі цінних паперів, подання чеків до платежу і посвідчення неоплати чеків,вчинення протестів векселів. До третьої групи відносяться дії, що посвідчуютьбезспірні факти: що громадянин є живим, перебування громадянина в певномумісці, тотожності громадянина з особою, зображеною на фотокартці, часпред’явлення документів. Четверта група складається з дій, що засвідчуютьдоказові факти: вчинення морських протестів, засвідчення вірності копійдокументів і виписок із них, справжності підпису на документах, вірностіперекладу документів з однієї мови на іншу. І останню, п'яту групу складаютьдії допоміжного характеру: прийняття на зберігання документів, видача дублікатадокументів, що зберігаються у справах нотаріальної контори чи в державнихнотаріальних архівах.

У деяких міжнародних договорах проправову допомогу, укладених Україною, передбачається вчинення нотаріальних дій,невідомих українському законодавству про нотаріат. Зокрема, до таких дійвідносять розкривання та оголошення заповіту, складеного за формою,передбаченою законодавством іноземної держави і поданого нотаріусові післясмерті заповідача для розкривання та оголошення. Якщо такий заповіт подаєтьсянотаріусу на території України, то ця дія входить до його компетенції та маєвчинятися в такому порядку.

У вчиненні нотаріальних дій нотаріусимають рівні права та однакові обов’язки незалежно від того, чи працюють вони вдержавній нотаріальній конторі, чи займаються приватною практикою. Документи,складені приватними нотаріусами, мають таку саму правову силу, як і документи,складені державним нотаріусом. І державні, і приватні нотаріуси вчиняютьнотаріальні дії від імені держави. Нині приватні нотаріуси відповідно до УказуПрезидента України «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні»від 23 серпня 1998 р. мають печатку з зображенням Державного Герба України,зазначенням посади, прізвища, імені та по батькові, а також нотаріальногоокругу.

До предметної компетенції приватногонотаріуса входять майже всі нотаріальні дії, передбачені ст. 34 Закону України«Про нотаріат». Відповідно до ст. 36 цього Закону з компетенціїприватного нотаріуса виключалося вчинення таких дій: накладання і зняттязаборони відчуження нерухомості, видача свідоцтва про право власності на часткув спільному майні подружжя в разі смерті одного з них, видача свідоцтва проправо на спадщину, вжиття заходів до охорони спадкового майна, посвідченнядоговорів довічного утримання, засвідчення справжності підпису на документах,призначених для дії за кордоном, посвідчення доручень для цієї ж мети, а такожзасвідчення справжності підпису батьків чи опікуна (піклувальника) на заяві прозгоду на усиновлення дитини. Такі досить широкі винятки з компетенціїприватного нотаріуса викликали певні незручності в їхній діяльності; особливоце стосувалося заборони посвідчувати доручення і засвідчувати справжністьпідпису на документах, які повинні були діяти за кордоном.

3 огляду на викладене вище УказомПрезидента України «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні” від23 серпня 1998 р. було змінено компетенцію приватного нотаріуса. Відтепер вонине можуть учиняти тільки дві нотаріальні дії: видавати свідоцтво про право наспадщину та вживати заходів до охорони спадкового майна.

Залишилося не до кінця вирішенимпитання про право приватного нотаріуса засвідчувати справжність підписубатьків, опікунів (піклувальників) на заявах про згоду на усиновлення.Відповідно до Указу Президента можна зробити висновок, що приватні нотаріусимають право вчиняти цю дію, а відповідно до ст. 105 Кодексу про шлюб та сім’ювони такого права не мають, бо в названій статті вказано, що справжністьпідпису на таких заявах може засвідчувати тільки державний нотаріус.

Компетенція консульських установ щодовчинення нотаріальних дій регулюється ст. 38 Закону України „Пронотаріат“ та Консульським статутом України, затвердженим указом ПрезидентаУкраїни від 2 квітня 1994 р.

Вони можуть посвідчувати угоди,видавати свідоцтво про право на спадщину, на частку в спільному майні подружжя,вживати заходів до охорони спадкового майна, приймати в депозит грошові суми тацінні папери, приймати на зберігання документи, посвідчувати юридичні фактизнаходження громадянина в живих, у певному місці, тотожності громадянина зособою, зображеною на фотокартці, часу пред’явлення документів, засвідчувативірність копії документів і виписок із них, справжність підпису на документах івірність перекладу з однієї мови на іншу, вчиняти морські протести та виконавчінаписи.

Крім того, відповідно доКонсульського статуту (ст. 44) консульські установи мають право забезпечуватидокази. Це пояснюється тим, що за законодавством України (ст. 35 ЦПК України)забезпечення доказів як до порушення справи в суді, так і після порушенняздійснює суд. Нотаріус такого права не має.

Оскільки консульські установи діютьна території інших держав, вони в ряді випадків не є правомочними застосовуватиті правила й повноваження, що їх мають нотаріальні органи в Україні. Тому зїхньої компетенції виключено деякі нотаріальні дії, а саме: вони не можутьпосвідчувати угоди про відчуження нерухомості, що знаходиться в Україні,накладати заборони на відчуження нерухомості, передавати заяви від одних осібдо інших, вчиняти протести векселів, приймати чеки до платежу і посвідчуватинеоплату чеків, видавати свідоцтва про придбання жилих будинків із прилюднихторгів.

Консульські установи України маютьправо вчиняти нотаріальні дії й відносно іноземців, причому не лише тоді, колиугоди укладаються на території України, а й тоді, коли угоди укладаються натериторії інших держав, якщо це випливає з міжнародних договорів і конвенцій, уяких бере участь Україна.

Законодавством України можуть бутипередбачені й інші дії, що вчиняються консульськими установами України.

Консульський статут Українипередбачає ряд уточнень, що стосуються вчинення нотаріальних дій, а саме:

• консул вживає заходів до охоронимайна, що залишилося після смерті громадянина України. Якщо ж залишене майноповністю або частково складається з предметів, що можуть зіпсуватися, а такожза надмірної дорожнечі зберігання такого майна консул має право продати майно інадіслати вилучені гроші за належністю (ст. 36 статуту);

• консул має право приймати спадковемайно для передачі спадкоємцям, які знаходяться в Україні (ст. 37 статуту);

• консул може приймати на зберіганнягроші, коштовності, цінні папери й документи, що належать громадяниновіУкраїни, а в разі смерті особи, якій належало майно, здане на зберігання,вживає заходів до його охорони, а при необхідності може його реалізувати івилучені гроші надіслати за належністю (ст. 38 статуту);

• консул негайно передає доМіністерства закордонних справ України всі відомі йому дані про спадщину іможливих спадкоємців, якщо йому стане відомо про спадщину, котра відкрилася накористь громадян України, які проживають в Україні (ст. 51 статуту);

• консул приймає від капітанаморського судна заяву про загибель або пошкодження судна, а також на йогопрохання складає акт про морський протест (ст. 79 статуту);

• консул вживає заходів до збереження(забезпечення) речових доказів у разі аварії чи вимушеної посадки повітряногосудна (ст. 85 статуту); таких самих заходів він вживає, коли мова йде прозасоби автомобільного, залізничного транспорту і суден річкового флоту (ст. 88статуту).

Як уже зазначалося, виконкомисільських, селищних і міських рад мають право вчиняти деякі найбільш поширені йнескладні нотаріальні дії, якщо в місцевості немає нотаріусів. Це зручно длямісцевого населення, бо звільняє його від поїздок до міст і районних центрів;надання виконкомам повноважень вчиняти певні нотаріальні дії є доцільним зогляду на специфіку цих дій.

Посадові особи виконкомів місцевихрад можуть посвідчувати односторонні угоди — заповіти й доручення. Вчинення цихнотаріальних дій у багатьох випадках може бути терміновим, коли зволікати неможна.

Посадовим особам виконкомів наданоправо засвідчувати вірність копій документів і виписок із них, а такожсправжність підпису на документах. Це дуже поширені, а водночас нескладнінотаріальні дії, тому віднесення їх до компетенції виконкомів є виправданим.

До компетенції виконкомів місцевихрад входить вжиття заходів до охорони спадкового майна та реєстрація заборон навідчуження нерухомості. Ці нотаріальні дії зручніше вчиняти на місці, тимбільш, що вжиття заходів до охорони спадкового майна може вимагати негайного їхздійснення.

Посадові особи мають право вчинятитільки ці дії, передбачені ст. 37 Закону України „Про нотаріат“.Виходячи з того, що посадові особи виконкомів не завжди мають спеціальнуюридичну підготовку, вони не є правомочними вчиняти складні нотаріальні дії, атакож оформляти документи, що мають діяти за кордоном.

Після визначення предметноїкомпетенції для вчинення нотаріальної дії необхідно визначити територіальнукомпетенцію, тобто яка саме державна нотаріальна контора, який саме приватнийнотаріус і посадова особа якого саме виконкому місцевих рад мають право вчинятиконкретну нотаріальну дію.

Територіальна компетенція — церозмежування кола нотаріальних дій між нотаріальними органами з урахуваннямтериторії діяльності цих органів.

Існує загальне правило територіальноїкомпетенції, відповідно до якого нотаріальні дії можуть вчинятися будь-якимнотаріусом чи посадовою особою будь-якого виконавчого комітету сільської,селищної, міської ради на всій території України (ст. 41 Закону України»Про нотаріат").

Законом передбачено винятки з цьогозагального правила, коли за вчиненням нотаріальної дії можна звернутися тількидо певного нотаріуса чи посадової особи певного виконкому місцевих рад. Цівинятки стосуються найбільш складних і важливих нотаріальних дій.

Відповідно до ст. 55 Законупосвідчення угод про відчуження чи заставу жилого будинку, квартири, дачі,садового будинку, гаража, земельної ділянки, а також іншого нерухомого майнапровадиться за місцезнаходженням цього нерухомого майна.

Вжиття заходів до охорони спадковогомайна (ст. 60 Закону), видача свідоцтва про право на спадщину (ст. 66 Закону),видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя вразі смерті одного з подружжя (ст. 71 Закону) провадяться за місцем відкриттяспадщини.

Свідоцтво про право власності начастку в спільному майні подружжя за життя обох подружжя, якщо до складу майнавходять жилий будинок, квартира, дача, садовий будинок, гараж, земельнаділянка, а також інше нерухоме май-но, видається нотаріусом замісцезнаходженням цього майна (ст. 70 Закону).

Так само вирішується питання протериторіальну компетенцію щодо видачі свідоцтва про придбання жилих будинків ізприлюдних торгів — за місцезнаходженням будинку (ст. 72 цього Закону), щодонакладання заборони відчуження нерухомого майна — за місцезнаходженням жилогобудинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража чи за місцезнаходженнямземельної ділянки (ст. 73 Закону).

Прийняття в депозит грошових сум іцінних паперів провадиться нотаріусом за місцем виконання зобов’язання (ст. 85Закону).

Прийняття чеків для пред’явлення доплатежу і посвідчення неоплати чеків, вчиняється нотаріусом замісцезнаходженням платника (ст. 93 Закону).

Крім того, якщо міжнародним договоромустановлено інші правила про нотаріальні дії, ніж ті, що їх міститьзаконодавство України, то при вчиненні нотаріальних дій застосовуються правиламіжнародного договору. Якщо міжнародний договір відносить до компетенціїнотаріусів вчинення нотаріальної дії, не передбаченої законодавством України,то нотаріуси вчиняють цю нотаріальну дію в порядку, встановленому Міністерствомюстиції України (ст. 103 Закону).

До таких дій, зокрема, належатьрозкривання та оголошення заповіту, складеного за формою, передбаченоюзаконодавством іноземної держави, і поданого нотаріусові після смертізаповідача для розкривання та оголошення. Якщо такий заповіт подаєтьсянотаріусові на території України, то вказана дія входить до його компетенції імає вчинятися в такому порядку.

Нотаріус повинен оголосити змістзаповіту й скласти протокол про його стан і зміст. Протокол підписуєтьсянотаріусом та особою, яка подала заповіт. Цими ж особами підписується кожнийаркуш заповіту. Якщо заповіт зберігався в нотаріуса у запечатаному вигляді, тоці дії провадить нотаріус одноособово. До протоколу додається засвідчена копіязаповіту, а залежно від вимог договору — копія протоколу та оригінал заповіту.Вказані документи можуть бути видані заінтересованій особі або надісланіконкретній установі іноземної держави за правилами виконання доручень.

3 метою захисту прав та інтересівгромадян, які знаходяться на лікуванні, у плаванні, в експедиціях тощо, закономпередбачається право посадових осіб окремих організацій посвідчувати заповітита доручення, що прирівнюється до нотаріального посвідчення (ст. 40 ЗаконуУкраїни «Про нотаріат»).

Надане посадовим особам правопосвідчувати заповіти й доручення обумовлено тим, що за певних обставин, колинемає поблизу нотаріуса, може виникнути нагальна необхідність вчинити ці дії.

Заповіти громадян, які знаходяться налікуванні в лікарнях, інших стаціонарних лікувально-профілактичних закладах,санаторіях, посвідчуються головними лікарями, їхніми заступниками по медичнійчастині або черговими лікарями цих закладів. Заповіти громадян, які проживаютьу будинках для престарілих та інвалідів, посвідчуються директорами та головнимилікарями цих будинків.

Заповіти також можуть посвідчуватикапітани морських суден і суден внутрішнього плавання щодо громадян, якізнаходяться у плаванні. Таке ж право мають начальники експедицій щодо громадян,які знаходяться в розвідувальних, арктичних та інших експедиціях.

Надалі посадовим особам надаєтьсяправо посвідчувати не тільки заповіти, а й доручення. Мова йде про заповіти йдоручення військовослужбовців та інших осіб, які знаходяться на лікуванні вгоспіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах. Таке правонадається начальникам, заступникам по медичній частині, старшим і черговимлікарям цих закладів.

Право посвідчувати заповіти йдоручення мають командири (начальники) військових части, з’єднань, установ івійськово-навчальних закладів щодо військовослужбовців. А в пунктах, дедислокуються ці військові частини, з’єднання, установи та військово-навчальнізаклади, командири (начальники) мають право посвідчувати ці угоди і щодоробітників та службовців, членів їхніх сімей і членів сімейвійськовослужбовців, але тільки за умови, що в пунктах дислокації немаєдержавних нотаріальних контор, приватних нотаріусів, посадових осіб та органів,що вчиняють нотаріальні дії.

І останнє. Заповіти й доручення осіб,які знаходяться в місцях позбавлення волі, мають право посвідчувати начальникимісць позбавлення волі.

Стосовно до посвідчення заповітівтреба дотримуватися певних правил подальшої їх реєстрації. Посадові особи, якіпосвідчили заповіт, повинні негайно передати один примірник заповіту вдержавний нотаріальний архів чи в державну нотаріальну контору за постійниммісцем проживання заповідача. Якщо заповідач не мав постійного місця проживанняв Україні або якщо місце проживання його невідоме, заповіт надсилається додержавного нотаріального архіву м. Києва.

Капітан морського судна зобов’язанийпередати один примірник посвідченого заповіту начальникові порту України абоконсулові України в іноземному порту для надсилання його до державногонотаріального архіву чи державної нотаріальної контори за постійним місцемпроживання заповідача. Державна нотаріальна контора передає одержаний примірникзаповіту на зберігання до відповідного державного нотаріального архіву зповідомленням про це заповідача та посадової особи, яка посвідчила заповіт.

Вперше, відповідно до ст. 23 ЗаконуУкраїни «Про нотаріат», засновуються державні нотаріальні архіви вобласних центрах, у містах Києві, Севастополі й Сімферополі для тимчасового (75років) централізованого зберігання й використання нотаріальних документів,передачі їх до відповідного державного архіву, надання методичної та практичноїдопомоги фондоутворювачам у вдосконаленні роботи з документами.

Положенням про державний нотаріальнийархів, що було затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого1994 р., на державний нотаріальний архів покладено обов’язок здійснювати певніфункції. Архів складає графіки приймання документів, на підставі яких й приймаєдокументи; забезпечує збереження цих документів і складає щодо нихнауково-довідковий апарат; проводить експертизу цінності документів, щознаходяться в архіві; здійснює контроль за зберіганням документів уфондоутворювачів, надає їм методичну та практичну допомогу тощо.

Крім того, державні нотаріальніархіви можуть і вчиняти нотаріальні дії. Це — видача дублікатів і засвідченнявірності копій та виписок із документів, що зберігаються у справах архіву. Прицьому він повинен додержуватися принципу таємниці вчинення нотаріальних дій.

Державні нотаріальні архіви маютьправо вимагати від завідуючих державних нотаріальних контор, приватнихнотаріусів і посадових осіб виконавчих комітетів місцевих рад, які вчиняютьнотаріальні дії, додержання правил роботи з архівними документами, здійсненняконтролю за їх зберіганням і використанням. Також вони є правомочними: даватинотаріусам рекомендації з питань, що входять до компетенції архіву; робити запитидо нотаріусів, посадових осіб виконкомів і посадових осіб, уповноваженихпосвідчувати заповіти, що прирівнюються до нотаріально посвідчених; вимагативідомості, необхідні для роботи архіву; залучати в необхідних випадках якекспертів і консультантів працівників органів нотаріату. Архіви можутьінформувати Міністерства юстиції України та Автономної Республіки Крим,управління юстиції обласних, Київської та Севастопольської міських державнихадміністрацій про стан архівної справи та вносити пропозиції щодо їївдосконалення.

Закінчення

Діяльність нотаріату відчутно впливаєна різні аспекти суспільного життя країни. Від якості його роботи залежатьнормальне функціонування цивільного обороту країни, ефективність охорони йзахисту майнових прав та законних інтересів громадян і організацій. Формуванняринкової економіки, основу якої складає приватна власність, потребує посиленняправового регулювання господарських відносин, а значить, і підвищення ролінотаріату як регулятора цих відносин. Це, в свою чергу, визначає і завданнянотаріальних органів на нинішньому етапі розвитку нашого суспільства.

Завданням нотаріату є забезпеченнязахисту та охорони власності, прав і законних інтересів фізичних та юридичнихосіб, сприяння у зміцненні законності та правопорядку, попередженняправопорушень.

У нотаріусів України поки що немаєсвого етичного кодексу, але це не означає, що нормами етичної поведінки у насможна нехтувати. Вони частково склались і певною мірою знайшли відображення учинному законодавстві. Але з розвитком інституту нотаріату виникають проблеми,що не були притаманні державному нотаріату та за умов перехідного періодурозвитку професії не могли бути вирішені законодавством.

У тих країнах, де вільний нотаріатіснує вже давно, де нотаріуси мають чітко врегульований статус у суспільстві,ці питання стали нормами професійного життя нотаріусів. Нотаріат України тежготовий до розгляду деонтологічних проблем, бо розуміє важливість їх вивчення,щоб запобігти виникненню в нотаріальній діяльності ситуацій, які могли бпохитнути авторитет нотаріуса в суспільстві як незалежного радника громадянина,щоб моральні канони стали обов’язковими нормами поведінки нотаріуса.

Нотаріус — це не просто професія, астиль життя людини, причетної до цієї системи.

За час існування нотаріату в Україніосновні принципи відносин між нотаріусами і державою, між нотаріусами та іншимиправоохоронними органами, між нотаріусами та особами, які звертаються до них,не тільки визначились, а й знайшли закріплення в Законі України «Пронотаріат».

Але, хоча відносини нотаріуса зособами, які звертаються до нього, іншими органами та посадовими особами певноюмірою відображені в законодавстві, деонтологічні правила як певні норми моралі,вчинки нотаріуса та відносини між нотаріусами в рамках однієї професії не маютьзаконодавчого закріплення.

Обов’язки перед громадськістюполягають у тому, що нотаріус зобов’язаний підтримувати всі заходи, що можутьполіпшити якість або доступність його професійних послуг, підвищувати рівеньосвіти та поінформованості щодо своєї професійній діяльності, поширюватипозитивне ставлення до своєї професії й запобігати заплямовуванню репутаціїпрофесії, підносити її гідність, охороняючи від неосвічених людей, охоронятигромадськість від збитків. Діяльність нотаріуса має здійснюватися так, щоб вонане могла зашкодити ні його особистій репутації, ні репутації професії.

Сприяти заходам підвищення юридичноїграмотності населення з питань діяльності нотаріату та надання інформаціївідносно способів урегулювання правовідносин, що є предметом нотаріальногопровадження, — це обов’язок нотаріуса перед суспільством.

Обов’язки перед клієнтом — найсуттєвіші обов’язки нотаріуса. Нотаріус у більшості випадків спілкується згромадянами тоді, коли останні вирішують свої питання майнового характеру,як-то: укладають угоди щодо розпорядження майном, оформляють спадкові праватощо. І завданням нотаріуса є допомогти громадянинові, відповідно до чинногозаконодавства та дійсних намірів, вчинити на його прохання ту чи іншунотаріальну дію.

Аналізуючи діяльність органівнотаріату в Україні, можна сказати, що обов’язки перед особами, які звертаютьсядля вчинення нотаріальних дій, є найбільш урегульованими в нормативних актах.

Наприклад, відповідно до ст. 8 ЗаконуУкраїни «Про нотаріат», нотаріуси та інші посадові особи, яківчиняють нотаріальні дії, зобов’язані додержувати таємниці вчинення цих дій.

Причому обов’язок додержання таємницівчинюваних нотаріальних дій поширюється також на осіб, яким про вчиненінотаріальні дії стало відомо у зв’язку з виконанням ними їхніх службовихобов’язків, що покладає на нотаріусів додатковий обов’язок правильного підборукадрів своїх працівників.

Деонтологія визначає три основи, наяких базуються стосунки між нотаріусом та особою, яка звертається до ньогочесність (порядність); доступність і оперативність; незалежність ібезкорисливість.

А починається все з присяги нотаріуса.У багатьох управліннях юстиції молоді нотаріуси присягають в урочистійобстановці, у присутності своїх старших колег із професії. Це сприяє тому, що людина,яка обирає цю професію, відчуває моральну відповідальність за свої дії.

І сам текст присяги вже закріплюєпевні канони поведінки нотаріуса, стає життєвим кредо. Нотаріус має розрізнятисвої інтереси та інтереси особи, яка звертається до нього, керуючись тим, щобсаме інтереси останньої були якнайкраще забезпечені.

А основним критерієм є об’єктивність.

Передбачені законом персоніфікованіобмеження у праві вчинення нотаріальних дій — один із дійових засобів посиленняоб’єктивності нотаріуса (ст. 9 Закону України «Про нотаріат»).

Нотаріус не може вчиняти нотаріальнідії на своє ім’я та від свого імені, на ім’я та від імені свого чоловіка чисвоєї дружини, його (її) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби,братів, сестер), а також на ім’я та від імені працівників нотаріальної контори,працівників, які знаходяться у трудових стосунках із приватним нотаріусом.

У спілкуванні з особами, які до ньогозвертаються, нотаріус зобов’язаний сприяти їм у здійсненні їхніх прав і захистізаконних інтересів, роз’яснювати права та обов’язки, попереджати про наслідкивчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бутивикористана їм на шкоду.

Для цього нотаріус повиненусвідомлювати межі своїх знань із предмета, не перебільшувати значущостівласних послуг для особи, поважати право особи на консультацію в іншогоспеціаліста, діяти як чесний і відвертий порадник і утримуватися від участі усправах свого клієнта з питань, не пов’язаних із його професією.

Для забезпечення об’єктивності та незалежностідержава заборонила нотаріусам перебувати в штаті інших державних, громадських іприватних підприємств та організацій, вдаватися до підприємницької тапосередницької діяльності, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крімсупровідної з учиненням нотаріальних дій, а також викладацької та наукової увільний від роботи час (ст. 3 Закону).

Суттєве коло проблем піднімається прирозгляді відносин між самими нотаріусами.

Нотаріуси — це певна професійнаспільність людей. І члени цієї спільності мають допомагати один одному.

У розмаїтті нашого законодавства, вумовах неврегульованості багатьох правових питань велику роль відіграєнотаріальна практика. А становлення нотаріальної практики можливе лише в умовахпостійного спілкування, вислуховування різних думок і дослідження висновків. Яксьогодні ти поставишся до запитання свого колеги, таке ж ставлення побачишзавтра щодо питання, яке виникло в тебе. Причому специфічність нашої діяльностіза нинішнього стану суспільства полягає в тому, щоб надати громадянам таюридичним особам допомогу у вирішенні їхніх питань саме тоді, коли це їмнеобхідно, і швидко зорієнтуватись у проблемах, які в них виникають, і способахїх вирішення.

Нотаріус, до якого звертається законсультацією колега, повинен висловити свою думку чи дати рекомендацію якомогашвидше. Але водночас нотаріус, який співпрацює з колегою, мусить зберігати своюпрофесійну незалежність, яка дає йому право самостійно працювати й прийматирішення.

Той шлях, яким іде нотаріат України усвоєму розвитку, є нелегким. Але до нас цим самим шляхом ішли нотаріати різнихкраїн. І їхній досвід у побудові нотаріальної системи треба прийняти до уваги.

Усе те, що служить становленнюнотаріату України як органу незалежного, об’єктивного, де працюють і маютьпрацювати люди високої професійної та людської гідності, нам треба сприймати,берегти й застосовувати.

Список використаних джерел та літератури

1.      ЗаконУкраїни “Про нотаріат” // Відомості Верховної Ради. – 1993, №39, ст..383.

2.      ЗаконодавствоУкраїни про нотаріат. Організаційно-правові основи діяльності нотаріату:збірник офіційних нормативних актів // Бюлетень законодавства і юридичноїпрактики України. – 1998. — №5.

3.      Інструкціяпро порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 18 червня 1994 р.№18/5.

4.      Положенняпро порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності від 4 березня 1994 р.№10/5.

5.      Положенняпро Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату від 22 лютого 1994 р. №114.

6.      Положенняпро кваліфікаційну комісію нотаріату від 28 грудня 1993 р. №22/5.

7.      Положенняпро порядок видачі свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю від20.01.94 р. №3/5.

8.      УказПрезидента України “Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні” від 23серпня 1998 р. №392/98.

9.      Нотариатв СССР. – М.: Юрид. лит., 1985.

10.    Організація судових таправоохоронних органів. За ред. І.Є.Марочкіна, Н.В.Сібільової, О.М.Толочка. –Харків: Право, 2000.

11.    Радзієвська Л.К., ПасічнікС.Г. Нотаріат в Україні: [Навч. посібник] / За відп. ред. Л.К.Радзієвської. –К.: Юрінком Інтер, 2000.

12.    Судебные и правоохранительные органыУкраины: Учебник / Под ред. Проф. А.М.Бандурки. – Харьков: Ун-т внутр. Дел,1999.

еще рефераты
Еще работы по гражданскому праву и процессу