Реферат: Короткий словник з мовознавства

--PAGE_BREAK--Індукція(лат. inductio— наведення, збудження)— прийом дослідження, за якого на підставі вивчення окремих явищ робиться загальний висновок про весь клас цих явищ, узагальнення результатів окремих конкретних досліджень.
Інженерналінгвістика — див. Обчислювальна лінгвїстика.
Інкорпорація(пізньолат. incorporatio — введення до свого складу, від лат. in — в і corpus — тіло) — спосіб синтаксичного зв'язку компонентів словосполучення або всіх членів речення, за якого компоненти поєднуються в єдине ціле без формальних показників у кожному з них.
Інкорпоруючімови—див. Полісинтетичні мови.
Інтегральнасема(лат. integralis — нероздільно пов'язаний з цілістю) — сема, спільна для двох чи більше лексичних значень.
Інтегральніознакифонем (лат. integralis — нероздільно пов'язаний з цілістю) — ознаки, які не утворюють опозицій даної фонеми з іншими, тобто не служать для розрізнення значень слів чи морфем. Синонім: недиференцїйні ознаки фонем.
Інтерлінгвістика (лат. inter— між і лінгвістика) — розділ мовознавства, який вивчає міжнародні мови як засіб міжмовного спілкування.
Інтерференція (лат. inter— між, взаємно і ferio — торкаюся, ударяю)— взаємодія мовних систем за двомовності, яка виражається у відхиленнях від норми і системи другої мови під впливом рідної.
Інтонація(лат. intonare — голосно вимовляти) — ритміко-мелодій-ний малюнок мовлення, який служить у реченні засобом вираження синтаксичних значень і емоційно-експресивного забарвлення.
Інформатика—див. Теорія інформації.
Історико-культурнафункціямови —див. Кумулятивна функція мови.
Історичнемовознавство — див. Діахронічне мовознавство. Ймовірнісна сема — див. Потенційна сема.
Катетеризація (англ. categorization, від грец. kategoria — ознака) — підведення явища, об'єкта, процесу тощо під певну рубрику досвіду (категорію) і визнання його членом цієї категорії, а також процес утворення і виділення самих категорій, членування зовнішнього і внутрішнього світу людини відповідно до сутнісних характеристик його буття й існування, упорядковане представлення різноманітних явищ через зведення їх до меншого числа розрядів або об'єднань.
Категорія(грец. kategoria — ознака) — 1) одна з пізнавальних форм мислення людини, яка дозволяє узагальнити її досвід і здійснювати його класифікацію; 2) у когнітивній лінгвістиці — когнітивна структура, концептуальний клас, що складається з елементів — членів категорії, об'єднаних «родинною подібністю».
Категорія стану — незмінні слова, які означають стан і вживаються у функції співвідносного з присудком головного члена односкладного речення. Синонім: предикатйви.
Квазісинонімія(лат. quasi — ніби, майже, немовби і синонімія) — див. Гіпонімія.
Квантитативнатипологіямов (лат. quantitas — кількість) — типологія, в основу якої покладено статистичні індекси, які відображають ступінь наявності в різних мовах тієї чи іншої якісної ознаки.
Керування—тип синтаксичного зв'язку, коли одні граматичні значення стрижневого слова викликають у залежному слові інші, але конкретно визначені граматичні значення, тобто форма залежного слова повністю зумовлюється стрижневим словом.
Кібернетичналінгвістика —лінгвістика, яка розглядає мову як одну з керуючих і керованих систем; мова інтерпретується як система правил творення, перетворення і комбінування її одиниць.
Кількісніметодивмовознавстві — використання підрахунків і вимірювань при вивченні мови і мовлення.
Класёма — найбільш узагальнена за змістом сема, що відповідає значенню частини мови (предметність, ознака, дія тощо).
Класифікаційнікатегорії — граматичні категорії, які характеризують ціле слово, є його постійною ознакою і служать рубриками класифікації слів (напр., категорія роду іменника, категорія виду дієслова тощо).
Когезія(лат. cohaesus— зв'язаний, зчеплений)— засоби зв'язності в тексті (повтори, дейктичні й анафоричні слова, сполучники, порядок слів тощо).
Когнітивналінгвістика (англ. cognition — знання, пізнання; пізнавальна здатність) — мовознавчий напрям, в якому функціонування мови розглядається як різновид когнітивної (пізнавальної) діяльності, а когнітивні механізми та структури людської свідомості досліджуються через мовні явища.
Когнітивнамодель— 1) концепція мови як різновиду когнітивно-го процесу; 2) модель розуміння тексту як результату природної обробки мовних даних; 3) характеристика процесу катетеризації у мові (про-позиційні, схематичні, метафоричні й метонімічні моделі).
Когнітивнасемантика — теорія значення, яка стверджує, що значення мовної одиниці не може бути зведеним до об'єктивної характеризації позначеної нею ситуації і тому необхідно враховувати й ракурс, що обирається концептуалізатором при розгляді ситуації і способу її вираження.
Когнітивнафункціямови(лат. cognosce — пізнавати) — див. Гносеологічна функція мови.
Когнітологія(англ. cognition — знання, пізнання; пізнавальна здатність і грец. logos — слово, вчення) — інтегральна наука про когнітивні (пізнавальні) процеси у свідомості людини, що забезпечують оперативне мислення та пізнання світу.
Код (франц. code) — система символів для передавання, обробки й зберігання різної інформації; спосіб запису інформації.
Коментатив(лат. commentator — пояснюю, тлумачу) — див. Пере-повіднйй спосіб.
Компаративнийметод (лат. comparativus — порівняльний) —див. Порівняльно-історичний метод.
Компонентозначення —див. Сёма.
Компонентнийаналіз (лат. componens — той, що складає) — методика дослідження плану змісту значеннєвих одиниць мови з метою розщеплення значення на мінімальні семантичні складники (компоненти).
Комп'ютерналінгвістика — див. Обчислювальна лінгвістика.
Комунікативналінгвістика — напрям сучасного мовознавства, що вивчає мовне спілкування, яке складається зтаких компонентів, як мовець, адресат, повідомлення, контекст, специфіка контакту та код (засоби) повідомлення.
Комунікативнафункціямови(лат. communicatio — повідомлення, зв'язок) — функція спілкування між людьми, народами.
Комунікативнийсинтаксис — синтаксис, об'єктом якого є актуальне членування речення, комунікативна парадигма речень, типологія висловлень тощо.
Комунікативністьречення — одна з основних ознак речення, яка полягає у співвіднесеності його семантики з логічним судженням і здатності входити до будь-яких форм спілкування, вписуватися в конситуацію мовлення.
Комутація(лат. commutatio — зміна) — співвідношення між двома знаками мови, за якого одиниці плану вираження цих знаків перебувають у такій самій відповідності, як і одиниці плану змісту цих знаків.
Конативнафункціямови (лат. con-natus — народитися (виникнути) разом, одночасно; бути вродженим) — функція засвоєння.
Конвергенція (лат. convergo — сходжусь, наближаюсь) — 1) збіг двох чи більше звуків мови в один звук; 2) зближення і збіг двох мов унаслідок контактування.
Конверсией — слова, які передають двобічні суб'єктно-об'єктні відношення в лексико-семантичній системі.
Конверсія (лат. conversio — обертання, перетворення) — 1) у семантиці—зображення однієї ситуації поперемінно з двох протилежних сторін (Роман купує у Степана книжку — Степан продає Романові книжку); 2) у словотворенні — спосіб словотворення без використання спеціальних словотвірних афіксів, перехід слів із одної частини мови в іншу.
Конкретнемовознавство — мовознавство, яке вивчає окремі (конкретні) мови (україністика, русистика тощо).
Конотація (лат. со (п) — префікс, що означає об'єднання, сумісність, і notatio — позначення) — додаткові семантичні і прагматичні особливості («співзначення») лексичного значення та значень інших мовних рівнів, які нашаровуються на їхній предметно-поняттєвий аспект.
Конститутивнафункціяфонем (лат. constitutus — визначений) — функція, пов'язана з творенням одиниць вищого рівня — морфем і слів.
Конструктивнемовознавство{лат. constructs — побудова, складання) — мовознавство, яке вивчає мову, її структуру на відміну від функціонального мовознавства, яке вивчає мовлення.
Конструктивнийсинтаксис(лат. constructio — побудова, складання) — синтаксис мови (не мовлення); вивчає речення як структурні схеми.
Конструкційнаграматика — граматика, яка при інтерпретації форми та змісту висловлень і фраз враховує не тільки форму і зміст їхніх складників, а й значення самих конструкцій, які накладають певні обмеження на складники.
Контекст (лат. contextus — поєднання, зв'язок) — мовне оточення або ситуація, в яких уживається лінгвальна одиниця.
Контенсивнатипологіямов (англ. content — зміст) — типологія, зорієнтована на зміст, семантику (на семантичні категорії мови і способи їх вираження).
Контрастивналінгвістика —див. Зіставне мовознавство.
Контрастивнийметод—див. Зіставнйй метод.
Контрастна дистрибуція (франц. contraste — протилежність) — дистрибуція, коли мовні одиниці перебувають у тих самих оточеннях, але мають різне значення (дім — дим —дум —дам).
Конфронтатйвналінгвістика —див. Зіставне мовознавство.
Концепт (лат. conceptus —думка, поняття) — у когнітивній лінгвістиці — одиниця ментальних або психічних ресурсів свідомості і тієї інформаційної структури, яка відображає знання й досвід людини; оперативна змістова одиниця пам'яті, ментального лексикону, концептуальної системи і мови мозку (lingua menta//s), усієї картини світу, відображеної в мозку людини; відомості проте, що індивід знає, припускає, думає, уявляє про об'єкти світу.
Концептуалізація (англ. conceptualization, від лат. conceptus — думка, поняття) — поняттєва класифікація; процес пізнавальної діяльності людини, який полягає в осмисленні інформації, що надходить до неї, і призводить до утворення концептів, концептуальних структур і всієї концептуальної системи в мозку людини; процес структурації знань і виникнення різних структур представлення знань із деяких мінімальних концептуальних одиниць.
Концептуальнасистема — сукупність усіх концептів, наявних у розумі людини, їх упорядковане об'єднання.
Концептуальнийаналіз — у когнітивній лінгвістиці — методика дослідження концептів на основі сполучуваності відповідних лексем, а також більш широких контекстів їх вживання.
Копенгагенськийструктуралізм—див. Глосематика.
Корелятивніопозиціїфонем(лат. со — префікс, що означає об'єднання, спільність, сумісність, і relatio — відношення) — опозиції, члени яких розрізняються тільки однією ознакою, а за всіма іншими — збігаються.
Кореляція (лат. correlatio — співвідношення) — 1) ряд фонематичних опозицій за однією диференційною ознакою; 2) взаємна зумовленість, семіологічна залежність двох чи більше одиниць мови.
Кореневімови —див. Ізолюючі мови.
Корінь — основна, єдина обов'язкова для кожного слова морфема, що є носієм його лексичного значення, повторюється в усіх граматичних формах і споріднених словах.
Креольськімови(франц. Creole, від ісп. сгіоііо — людина мішаного походження, від батьків двох рас) — мови, сформовані на основі піджинів і які стали рідними для певного колективу їх носіїв.
Кульмінативнафункціяфонем (лат. сиїтеп — вершина) — функція, яка полягає в забезпеченні цілісності та виділеності слова, що досягається завдяки наголосу або сингармонізмові.
Кумулятивнафункціямови (лат. ситиіо — згрібаю, нагромаджую) — функція зберігання всього того, що виробила нація в духовній сфері. Синонім: історико-культурна функція.
Ларингальнатеорія (грец. Іагіпх — гортань) —теорія найдавнішого складу, походження і чергування індоєвропейських голосних, яка виходить з існування у прамові особливих фонем, умовно названих ларингалами.
Лексема(грец. lexis— слово, вислів)— слово як сукупність усіх його форм і значень, як структурний елемент мови.
Лексико-граматичнірозряди(категорії) — граматично релевантні групи слів у межах певної частини мови, для яких характерна спільна семантична ознака (збірність, речовинність, зворотність тощо).
Лексикографія (грец. Іехікбп — словник і grapho — пишу) — розділ мовознавства, пов'язаний зі створенням словників та опрацюванням їх теоретичних засад.
Лёксико-семантичнагрупа— тісне об’єднання слів у межах лексико-семантичного поля.
Лексико-семантичнасистема— один із рівнів мовної структури, що складається із слів та їхніх значень.
Лексико-семантичнеполе — сукупність парадигматично пов'язаних лексичних одиниць, які об'єднані спільністю змісту (іноді й спільністю формальних показників) і відображають поняттєву, предметну й функціональну подібність позначуваних явищ.
Лексико-семантичнийспосібсловотворення — спосіб словотворення, за якого основним словотворчим засобом є зміна лексичного значення твірного слова (при збереженні його матеріальної структури).
Лексико-синтаксичнийспосібсловотворення — спосіб словотворення, за якого нові слова творяться шляхом поєднання в одному слові двох чи більше слів або словоформ внаслідок лексикалізації словосполучень.
Лексичнезначення — історично закріплена у свідомості людей віднесеність слова з певним явищем дійсності.
Лінгвістикатексту— галузь мовознавчих досліджень, об'єктом яких є правила побудови зв'язного тексту та його змістові категорії.
Лінгвістичнагеографія — див. Ареальна лінгвістика.
Лінгвістичнатипологія— див. Типологічне мовознавство.
Лінгвогенетичнийметод(лат. lingua — мова і genesis — походження) —див. Порівняльно-історичний метод.
Лінгвогеографія— див. Ареальна лінгвістика.
Лінгводидактика(лат. lingua — мова і грец. didakti'Kos — повчальний) — теорія освіти, що обґрунтовує і розкриває зміст, методи і форми навчання мови.
Лінгвостатистика — розділ математичної лінгвістики, який вивчає статистичні закономірності в мові.
Логіко-граматичнийсинтаксис — синтаксис, в якому речення і його компоненти інтерпретуються з позиції логіки.
Логіцизм — див. Логічний напрям у мовознавстві.
Логічнийнапрямумовознавстві— сукупність течій, концепцій, що вивчають мову в її зв'язках із мисленням та знанням і орієнтуються на певні школи в логіці та філософії. Синонім: логіцизм.
Локація (англ. locution — мовний зворот, вислів) — використання мовних засобів для досягнення мети.
Маркер(франц. marqueur, від marquer — робити мітку) — див. Сёма.
Математичналінгвістика — галузь мовознавства, яка вивчає можливості застосування математичних методів для дослідження й опису мов.
Математична логіка — формальна логіка, яка застосовує матема­тичні методи й спеціальний апарат символів і досліджує мислення за допомогою обчислень (формалізованих мов).
Машиннийпереклад — переклад текстів з однієї мови на іншу за допомогою ЕОМ.
Ментальнірепрезентації (франц. mental — мислений, розумовий, від лат. mens, mentis — розум, думка, мислення і redivsentatio — наочне зображення) — ключове поняття когнітивної науки, яке стосується процесу представлення (репрезентації) світу в голові людини й одиниць такого представлення; умовні функціонально визначені структури свідомості та мислення людини, що відтворюють реальний або видуманий світусвідомості, втілюють знання про нього й почуття, які він викликає, відображають стани свідомості та процеси мислення.
Метамовнафункція — функція мови бути засобом дослідження і опису мови у термінах самої мови.
Методглотохронології (грец. glotta — мова, chronos — час і logos — слово, вчення) — статистичний метод датування, який застосовується для визначення тривалості окремого існування двох споріднених мов шляхом підрахунку процентного співвідношення спільних елементів у їх основному словниковому фонді.
Методлінгвістичноїгеографії— метод, який полягає у нанесенні на географічну карту даних про особливості певних мовних явищ у вигляді ізоглос (ліній, які позначають межі поширення певного мовного явища).
Методикабезпосередніхскладників — спосіб подання словотвірної структури слова і синтаксичної структури словосполучення чи речення у вигляді ієрархії вкладених один в одного елементів.
Методикасемантичногополя — спосіб дослідження лексико-семантичних систем двох чи більше мов, який полягає втому, що семантичне поле однієї мови накладається на відповідне поле іншої і таким чином установлюються їхні відмінності, зумовлені неоднаковим членуванням мовами навколишнього світу.
Методикафізіологічнихреакцій — методика, яка полягає в реєстрації фізіологічних реакцій людського організму (судинна реакція, розширення зіниць ока, зміни частоти пульсу тощо) на певні мовленнєві стимули.
Мова— природна система комунікативних знаків і правил їх функціонування.
Мова-еталон — ідеальна мовна система, спеціально сконструйована лінгвістом, у якій представлені універсальні властивості всіх мов, як основа (тло) для зіставних досліджень мов.
Мова-основа — див. Прамова.
Мовленнєвийакт — цілеспрямована мовленнєва дія, здійснювана відповідно до прийнятих у суспільстві правил мовленнєвої поведінки.
    продолжение
--PAGE_BREAK--Мовлення — конкретно застосована мова; засоби спілкування в їх реалізації.
Мовнаасиміляція— процес утрати етносом рідної мови і перехід на мову іншого (панівного) етносу.
Мовнакартинасвіту — спосіб відбиття реальності у свідомості людини, що полягає у сприйнятті цієї реальності крізь призму мовних та культурно-національних особливостей, притаманних певному мовному колективу, інтерпретація навколишнього світу за національними концептуально-структурними канонами.
Мовнакомпетенція(лат. competentia, від competo — взаємно прагну; відповідаю, підходжу) — рівень знання своєї мови певним індивідом.
Мовнанорма — сукупність мовних засобів, що відповідають системі мови й сприймаються її носіями як зразок суспільного спілкування.
Мовнаполітика — сукупність ідеологічних принципів і практичних дій, спрямованих на регулювання мовних відносин у країні або на розвиток мовної системи у певному напрямі.
Мовнаситуація — сукупність форм існування однієї мови або сукупність мов у їх територіально-соціальному взаємовідношенні у межах певних адміністративно-політичних утворень.
Мовнатипологія (грец. typos — форма, зразок і logos — вчення) — 1) визначення загальнолінгвістичних таксономічних категорій як основа для класифікації мов за типами; 2) розділ мовознавства, який досліджує принципи і опрацьовує способи типологічної класифікації мов.
Мовнийетикет — усталені мовні звороти, типові формули, які використовуються у конкретних ситуаціях спілкування і відповідають національно-культурним традиціям певного соціуму.
Мовнийсоюз—особливий тип ареально-історичної спільності мов, що характеризується певною кількістю подібних структурних і матеріальних ознак, набутих внаслідок тривалого й інтенсивного контактного й конвергентного розвитку в межах єдиного географічного простору.
Мовніконтакти (лат. contactus — дотик) — взаємодія двох чи більше мов, яка впливає на структуру і словниковий склад однієї чи багатьох із них.
Мовніуніверсали(лат. universalis — загальний) — явища, властиві всім мовам або більшості з них.
Модальність (від сер.-лат. modalis — модальний; лат. modus — міра, спосіб) — функціонально-семантична категорія, яка виражає різні види відношення висловлення до дійсності, а також різні види суб'єктивної кваліфікації повідомлюваного.
Модифікаційнесловотвірнезначення (лат. modificatio — видозміна, перетворення) —додаткова ознака до значення твірного слова без зміни частиномовної належності слова.
Модус (лат. modus — міра, спосіб) — частина речення (висловлення), яка виражає ставлення мовця до повідомлюваного; оцінка змісту речення (висловлення).
Молодограматизм— напрям у порівняльно-історичному мовознавстві, що поставив собі за мету досліджувати живі мови, які нібито розвиваються за суворими, що не знають винятків, законами.
Моногенез—див.Теорія моногенезу.
Морф (грец. morphe — вигляд, форма) — конкретний лінійний представник морфеми, один із формальних її різновидів; найкоротший мінімальний відрізок словоформи, наділений значенням.
Морфема(грец. morphe — вигляд, форма) — мінімальна двостороння одиниця мови, тобто одиниця, що має план вираження і план змісту і яка не членується на простіші одиниці такого самого роду.
Морфологічнийрівеньмови — система механізмів мови, яка забезпечує побудову словоформ та їх розуміння.
Морфологічнийспосібсловотворення — спосіб словотворення, за якого словотворчим формантом є афіксальні засоби.
Морфологія(грец. morphe — вигляд, форма і logos — слово, вчення) — 1) граматична будова слова; система притаманних мові морфологічних одиниць, категорій і форм, а також правил їх функціонування; 2) розділ граматики, який вивчає закономірності функціонування і розвитку цієї системи.
Морфолого-синтаксичнийспосібсловотворення — спосіб словотворення, за якого нові слова творяться шляхом переведення слова або окремої словоформи з однієї частини мови в іншу.
Морфонема(від морфема і фонема) — ряд фонем, що замінюють одна одну в межах тієї самої морфеми і представлені в її аломорфах.
Морфонологічнийпроміжнийрівень — рівень мови, проміжний між фонологічним і морфологічним.
Морфонологія— розділ мовознавства, який вивчає фонологічну структуру морфем і використання фонологічних відмінностей для вираження граматичних значень.
Морфосилабема (від морф і грец. syllabe — склад) — мінімальна фономорфологічна одиниця в кореневих мовах, де морфема і склад збігаються. Синоніми: силабема, силабоморфема.
Надлишковістьінформації — різниця між граничною можливістю коду і середнім обсягом передаваної інформації.
Надфразоваєдність— відрізок мовлення, що складається з двох чи більше речень, об'єднаних спільністю теми в композиційно-синтаксичну конструкцію.
Натуралізм — див. Натуралістичний напрям у мовознавстві.
Натуралістичнийнапрямумовознавстві — напрям, який винику межах порівняльно-історичного мовознавства І половини XIX ст. і поширював принципи й методи природничих наук на вивчення мови і мовленнєвої діяльності. Синонім: натуралізм.
Національно-мовнаполітика — мовна політика як частина національної політики держави.
Недиференційніознакифонем — див. Інтегральні ознаки фонем.
Нейролінгвістика(грец. пеиго — жила, нерв і лінгвістика) — наукова дисципліна, яка виникла на межі неврології та лінгвістики й вивчає систему мови у співвідношенні з мозковим субстратом мовної поведінки.
Нейтралізаціяфонем (лат. neutralis — не належний ні тому, ні іншому) — зняття фонологічного протиставлення у певних положеннях (позиціях).
Неогумбольдтіанство— напрям у лінгвістиці, який характеризується прагненням вивчати мову в тісному зв'язку з культурою її носіїв.
Неолінгвістика— опозиційний до молодограматизму напрям, який трактував мову з позицій ідеалізму й естетизму.
Несистемнийконтекст— контекст, який не випливає із семанти­ки слова; невластивий для слова контекст.
Номінативнафункція (лат. nominativus — називний, відпотіпо — називаю) — функція позначення предметів і явищ зовнішнього світу і свідомості. Синоніми: репрезентативна функція, референтна функція.
Номінативнийсинтаксис— синтаксис, який вивчає номінативну функцію речень, тобто функцію, пов'язану з позначуваною реченням ситуацією (подією).
Номінативнімови (лат. nominativus — називний) — мови, в яких єдино можливою формою підмета є називний (номінативний) відмінок незалежно від перехідності (неперехідності) дієслова.
Нормамовна—див. Мовна норма.
Ностратичнатеорія (лат. noster— наш)— теорія, згідно з якою окремі мовні родини об'єднуються на глибшому етапі реконструкції в одну ностратичну надродину. Синонім: борёйська теорія.
Нульоваморфема — морфема, яка не має реального звукового вираження в одній із форм парадигми і виділяється, усвідомлюється тільки у співвідношенні з матеріально вираженими морфемами в інших формах цієї ж парадигми.
Обчислювальналінгвістика — лінгвістика, предметом якої є вивчення мови, пов'язане з можливостями машинної обробки і переробки інформації, що міститься в одиницях мови, й інформації про саму мову, її будову і функціонування.
Одномірніопозиціїфонем — опозиції фонем, в яких їхні спільні ознаки в такій сукупності більше ніде в цій системі не повторюються.
Омоніми(грец. homos — однаковий і опута — ім'я) — слова, які звучать однаково, але мають різні значення.
Ономасіологія (грец. onomasia — найменування і logos — слово, вчення) — теорія номінації; один із двох аспектів семантики (поряд із семасіологією), який вивчає природу, закономірності і типи мовного позначення елементів дійсності.
Описовийметод— метод планомірної інвентаризації одиниць мови і пояснення особливостей їх будови та функціонування на певному етапі розвитку мови, тобто в синхронії.
Опозиціїфонем (лат. oppositio — протиставлення) — протиставлення двох чи кількох фонем для виявлення різниці між ними.
Опозиційнийприйом— прийом, який полягає в зіставленні мовних одиниць для встановлення їхніх диференційних ознак і на цій основі об'єднання їх у певні парадигматичні класи.
Орфографія (грец. orthographia, від orthos — правильний і grapho — пишу) — історично сформована й загальноприйнята система правил щодо передачі мовлення на письмі.
Особа — граматична словозмінна категорія дієслова (в деяких мовах також іменника в позиції присудка), що означає відношення суб'єкта дії до мовця.
Палаталізація (лат. palatum — піднебіння) — пом'якшення приголосних у певних фонетичних позиціях внаслідок піднесення середньої спинки язика до піднебіння.
Парадигма (грец. paradeigma — приклад, зразок) — 1) у широкому розумінні — ряд протиставлених мовних одиниць, кожна з яких визначається відношеннями до інших; 2) у вужчому розумінні — об'єднання мовних одиниць у певні класи, де кожна з них може у мовленні бути заміненою іншою одиницею цього класу.
Парадигматика—один із двох системних аспектів у вивченні мови, що розглядає мовні одиниці як сукупності структурних елементів, об'єднуваних у пам'яті мовців і пов'язаних відношенням протиставлення.
Парадигматичнівідношення— відношення вибору, асоціації, що ґрунтуються на подібності й відмінності позначувальних і позначуваних одиниць мови.
Паракінесика (грец. para — біля, коло, поряд і kinetikos — той, що рухає) — жести і міміка як засоби спілкування.
Паралінгвістика (грец. para — біля, коло, поряд і лінгвістика) — 1) сукупність невербальних засобів спілкування; 2) розділ мовознавства, який вивчає ці засоби.
Переповіднийспосіб — спосіб, який позначає неочевидну дію (інформацію з чужих уст) і може виражати відтінок недовір'я, сумніву, здивування. Синонім: коментатйв.
Перлокуція (лат. per — префікс, що означає посилення, завершення, дію, спрямовану на щось, крізь щось, і англ. locution — мовний зворот, вислів) — вплив мовлення на свідомість та поведінку адресата.
Перформатив (лат. performo — ді ю) — висловлення, еквівалентне дії, вчинку.
Перформатйвнафункція — функція мовлення, яка полягає у виконанні перформативного акту, тобто такого, який рівнозначний здійсненню дії. Див. Перформатив.
Перцептивнафункціяфонем (лат. perceptio — сприймання, пізнавання) — розпізнавальна функція.
Пїджини(від спотвореного англ. business — справа) — змішані мови зі спрощеною структурою, які використовуються як засіб міжетнічного спілкування.
Пізнавальнафункціямови — див. Гносеологічна функція мови.
Побутовийконтекст —див. Ситуативний контекст.
Поверхневаструктура — спосіб конкретного опису синтаксичної побудови кожного окремого речення з його глибинних структур. Див. Глибинна структура.
Поетичнафункціямови —див. Естетична функція мови.
Полісемія(грец. polysemos — багатозначний) — наявність різних лексичних значень в одному й тому самому слові.
Полісинтетичнімови (грец. polys — багато і synthesis — поєднання) — мови, в яких різні частини висловлення у вигляді аморфних слів-основ (коренів) об'єднані в єдині складні комплекси, сукупність яких оформляється службовими елементами. Синонім: інкорпоруючі мови.
Поняттєвікатегорії— загальні смислові компоненти, властиві не окремим словам і системам їхніх форм, а широким класам слів, що виражаються в мові різноманітними засобами (прямо чи непрямо, явно чи приховано, лексично, морфологічно або синтаксично).
Поняття— форма мислення, в якій відбиваються загальні істотні властивості предметів і явищ об'єктивної дійсності, загальні взаємозв'язки між ними у вигляді цілісної системи ознак.
Порівняльно-історичнемовознавство— лінгвістичний напрям, який досліджує мови для встановлення їхньої спорідненості та вивчення історичного розвитку споріднених мов.
Порівняльно-історичнийметод — сукупність прийомів і процедур історико-генетичного дослідження мовних сімей і груп, а також окремих мов для встановлення закономірностей їх розвитку. Синоніми: компаративний метод, лінгвогенетйчний метод.
Погоджувальналінгвістика — див. Генеративїзм.
Потенційнасема — сема, яка не характеризує позначені словом предмет чи поняття, але може виявлятися у певних ситуаціях. Синонім: ймовірнісна сема.
Прагматика (грец. pragmatikos — дійовий, чинний) — сфера досліджень у семіотиці й мовознавстві, в якій вивчається функціонування мовних знаків у мовленні; розділ мовознавства, який вивчає комплекс проблем, що стосується мовця, адресата, їх взаємодії в комунікації.
Прагматичнафункціямови — функція, що вказує на ставлення мовця до висловленого.
Прагматичнийсинтаксис — синтаксис, предметом якого є комплекс проблем, пов'язаних з мовцем і адресатом, їх взаємодією у процесі комунікації.
Прамова— мова, з діалектів якої виникла група (сім'я) споріднених мов.
Праформа — вихідна для пізніших утворень мовна форма, реконструйована на основі закономірних відповідників у споріднених мовах. Синонім: архетйп.
Предикат (лат. praedicatum — сказане) — конститутивний елемент судження, тобто те, що говориться (стверджується або заперечується) про суб'єкт.
Предикативи(лат. praedicativus — стверджувальний, категоричний) — див. Категорія стану.
Предикативність— комплексна синтаксична категорія, яка виражає відношення повідомлюваного до дійсності і формує речення як комунікативну одиницю.
Пресупозиція (лат. ргае — попереду і suppositio — припущення, презумпція) — компонентсмислу речення, який повинен бути істинним для того, щоб речення не сприймалось як семантично аномальне або недоречне в даному контексті.
Привативніопозиціїфонем — опозиції, в яких один елемент має якусь ознаку, а інший її не має.
Прийомвідносноїхронології — прийом порівняльно-історичного методу, який полягає у встановленні послідовності появи в часі мовних явищ (яке з них виникло раніше, а яке пізніше).
Прийомвнутрішньоїреконструкції — прийом порівняльно-історичного мовознавства відтворення незасвідчених мовних форм шляхом порівняння мовних одиниць всередині однієї мови.
Прийомзовнішньоїреконструкції — прийом порівняльно-історичного мовознавства відтворення незасвідчених мовних форм на основі порівняння відповідних одиниць споріднених мов.
Прийом«слівіречей»— прийом дослідження лексики, за якого історію слова вивчають разом з історією позначуваної словом речі.
Прийомтематичнихгруп— прийом дослідження лексики, за якого слово вивчають у зв'язку з іншими словами, пов'язаними з ним спільною темою.
Прийомивнутрішньоїінтерпретації — способи вивчення мовних явищ на основі їх системних парадигматичних і синтагматичних зв'язків.
Прийомизовнішньоїінтерпретації— способи вивчення мовних явищ за зв'язком з позамовними (соціологічними, логіко-психологічними та ін.) явищами.
Прийомиміжрівневоїінтерпретації — способи дослідження мовних явищ, які полягають у тому, що одиниці одного рівня використовують як засіб лінгвістичного аналізу одиниць іншого рівня.
Прикладнемовознавство — напрям у мовознавстві, який опрацьовує методи вирішення практичних завдань, пов'язаних із використанням мови.
Прилягання —тип синтаксичного зв'язку між словами, який виражається позиційно (порядком слів) або інтонаційно.
Принципконгеніальності (лат. соп — префікс, що означає об'єднання, спільність, сумісність, і genius— дух)— принцип гармонізації творчих можливостей автора і читача.
Прихованікатегорії — семантичні й синтаксичні ознаки слів чи словосполучень, які не мають явного морфологічного вираження, але є суттєвими для побудови й розуміння висловлення, зокрема тому, що вони впливають на сполучуваність слів.
Пропозиція (лат. propositio — основне положення) — семантичний інваріант, спільний для всіх членів модальної й комунікативної парадигм речень.
Пропорційніопозиціїфонем — опозиції, в яких відмінність між фонемами така сама, як і в іншій опозиції.
Просодія(грец. prosodia — приспів, наголос) — над сегментні особливості мовлення: висота тону, часокількість, сила голосу; наголошення.
Простіуніверсали —див. Елементарні універсали.
Просторовалінгвістика —див. Ареальна лінгвістика.
Протеза (грец. prothesis— додання, приєднання) — поява перед голосним, що стоїть на початку слова, приголосного для полегшення вимови.
Прототип (англ. prototype, від грец. prototypon — прообраз) — 1) одиниця, яка виявляє найбільшою мірою властивості, спільні з іншими одиницями даної групи; 2) одиниця, яка реалізує спільні для групи властивості без домішки інших властивостей.
Психолінгвістика (грец. psyche — душа і лінгвістика) — галузь мовознавства, яка вивчає процеси породження і сприймання мовлення в їх співвідношенні з системою мови.
Психолінгвістичніметоди — методи дослідження мовних явищ, які полягають в обробці й аналізі мовних фактів, отриманих від інформантів у результаті спеціально організованих експериментів.
    продолжение
--PAGE_BREAK--