Реферат: Життєвий i творчий шлях Олеся Гончара

/>іністерствонаукі та освітиУкраїни

натему:

Виконав:

Перевірів:

Видатнихмитців, щодосягли вершинтворчості, зробили великийвнесок в історію, культуру рідногонароду або йусього людства, часом називаютьза їхніминайвідомішимитворами чиобразами, вяких найяскравішевтілені їхніідеали, найглибшерозкрита їхлюдська й мистецькасутність: ТарасаШевченка-Кобзарем,Івана Франка-Каменярем, Максима Горького- Буревісником, Андрія Малишка-Сурмачем.Олеся Гончараможна по правуназвати Прапороносцем.Адже він завжди-на правомуфланзі, вгущі подій. Чито навчаючисьв університеті, чи боронячиВітчизну влавах добровольців-студбатівців, чи створюючисвої талоновитікниги…

О/>лесьГончар-видатнийписьменник, великий майстерслова, чиї творивже сьогоднізаслуженовважаютьсярадянськоюкласикою. Які всьому “поколіннюБрянських”– тим, кому напочаток війнибуло десь 2О-25років. Гончарусудилося вжитті пройтиважкими фронтовимишляхами, зазнатий гіркоти відступута поразок, ібіль втрат, ірадість Перемоги.Трудом і зусиллямицього поколінняпідвеласяБатьківщиназ руїн, утвердиламир на землі, скорила атом, послала своїхсинів у Космос.Шлях ОлесяГончара — типовийдля цього покоління.(НАРОДИВСЯОЛЕКСАНДРТЕРЕНТІЙОВИЧГОНЧАР), 3квітня1918 року, за свідченнямстаршої сестри, в робітничомуселищі Ломівців Дніпропетровську, хоч офіційномісцем народженнявважаєтьсяслобода СухаКобеляцькогорайону на Полтавщині.Коли йому булодва роки, померламати. ВиховувалаСашка бабуся, доброта й сердечністьякої зігрілидитинствомайбутньогописьменника, навчили любитилюдей. “В їїлагідній людинолюбнійнатурі” в їїобразі нібивтілювалосядля мене всекраще, що с нашогонароду: працьовитість, чесність, правдивість, безмежна доброта, обдарованість.Ця вічна трудівниця, ця темна, неписьменна, але винятковочуйна до чужогогоря жінкасвоєю широкоюлюдяністюстоїть для менепоряд з тими, чиї творіннянас захоплюютьі кого ми називаємоза їхню діяльністьсправжнімигуманістами»,- так високопідносить ОлесьГончар цю неписьменнужінку, яка стількизначила у йогожитті.

Мабуть, тут треба шукатикоріння, зачаткитого гуманізму, людинолюбства, вміння побачитив найзвичайнісінькій, простій, наперший погляд, людині незмірнуглибину думкита почуття, красу душі, світлістьрозуму –втіленнясправжньоїнародностіхарактеру, якіпритаманнітворам ОлесяГончара. Більшетого, саме звідси, мабуть, і отанадзвичайначутливість, яка дозволяєйому побачити, відчути те, щобільшість людейпросто не помічає,і багатствоуяви, й образністьмислення. «Япригадую, якзахоплювалидитячу уявуїї пристраснірозповіді –поетичні видіннянабожної жінки,- ділиться спогадамипро бабусюОлесь Гончар.- Без неї, певно, я не став биписьменником».

У сім’їбув Шевченків«КОБЗАР», над яким «бабусяй тітки проливалисльози», коли малийСашко читавйого вечорами.А невдовзі вжиття хлопцяприйшли й іншімитці слова- Панас Мирний,Іван Франко, Леся Українка, Степан Васильченко, радянськіписьменники- Андрій Головко, Григорій Косинка.

Дитячій підлітковіроки Олесяприпали накінець двадцятих- початок тридцятихроків, позначенихгероїкою першихп’ятирічок,індустріалізацієюкраїни, колективізацієюсела, яке жилотоді бурхливимжиттям, шукаючинових шляхів, часом помиляючись, але невтримнопростуючивперед.

ОлесьГончарнавчаєтьсяв Бреусівськійсемирічці, стаєкомсомольцем, бере активнуучасть у суспільномужитті:«Мивідчули всюрадість високихобов’язків, ми починалижити на високихтемпературахневщухаючогобою і безмежнопишалися тим, що ми с помічникамивеликої більшовицькохпартії»,- згадує О.Гончар.

ПисатиОлесь починаєще з дитинства.Насамперед, очевидно, черезприродне мистецькеобдарування, а також підвпливом славнихсвоїх попередників.Велику рольвідіграв іулюбленийучитель мовий літератури, який зумівприщепити“палку любовдо рідногослова, красногописьменства”.Доречі, саме віні назвав ГончараОлесем, якогодо того називалиСашком.

Тоді жз’являютьсяй перші друкованівиступи майбутньогописьменника: кореспонденціїв районнійгазеті “Розгорнутимфронтом”, віршіта коротенькіоповіданняв республіканськійпіонерськійгазеті “НАЗМІНУ” (тепер“ЗІРКА”)та в журнале“ПІОНЕРІЯ”.

Післязакінченнясемирічки в1933 році О.Гончарпрацює в Козельщинськійрайоннійгазеті.Безперечнийлітературнийхист хлопцябуло помічено,і в 1934 року вінза комсомольськоюрекомендацієювступає доХарківськогокомуністичноготехнікумужурналістики.Рокинавчанняв технікуму, літературнета культурнежиттявеликогоміста багатодали здібному, допитливомуюнакові. Утвердилийого в правильностівиробу шляху.

По закінченнів 1937 році навчанняв технікуміО.Гончар дістаєпризначенняв Харківськуобласну комсомольськугазету “ЛЕНІНСЬКАЗМІНА”, багатопрацює, пишеоповідіннята вірші й друкуєїх на сторінкахжурналів.

“МОЛОДИЙБІЛЬШОВИК”(тепер“ДНІПРО”),“РАДЯНСЬКАЛІТЕРАТУРА”,“ПІОНЕРІЯ”, а такожгазета “КОМСОМОЛЕЦЬУКРАЇНИ”,“СОЦІАЛІСТИЧНАХАРКІВЩИНА”.Першіж надрукованіоповіданняГончара“МАЙСТЕРЩИТА”,“ЧЕРЕШНІЦВІТУТЬ”,“НЕХАЙЖИВЕ ЖИТТЯ”привернулиувагу читачаважливістюпроблематики, гарною мовою, виразно виписанимихарактерами.

Успіхне запаморочивголови молодомуписьменникові.Навпаки, вінгостро відчувпотребу в дальшомузбагаченнісвоїх знань, підвищенніосвітньогорівня. І в 1938 роціГончар вступаєна філологічнийфакультетХарківськогоуніверситету.Про свою альма-матерписьменникзгадує з теплотоюта любов`ю:

“Університетна цілих трироки став рідноюдомівкою, обдарувавщастям дружби, в його аудиторіях, у тиші бібліотекпізнавали мирадість прилученнядо скарбницілюдських знань, тут переживалинасолоду йзахват творчоїпраці”. До речі, одночасно зГончарем тутнавчався талановитийписьменник, автор незакінченого, на жаль, роману“ВИР” – ГригорійТютюнник.

ОлесьГончар з усімзапалом душіпоринає в кипучестудентськежиття: оволодіваєвсіма багатствамирідної та світовоїлітератури, вивчає мови, пише цікавунаукову працюпро художнюмайстерністьМ. Коцюбинського, досліджує поемуІ.Франка “МОЙСЕЙ”.Водночас вінзбирає матеріалидля роману провидатногоукраїнськогофілософа йписьменникаГ.Сковороду, пише нові оповідання, одне з яких,“ОРЛЯ”, буловідзначенопремією наобласномуконкурсі, атакож повість“СТОКОЗЕВЕПОЛЕ”, надрукованув квітневомуномері журналу“Молодий більшовик”за1941 рік. Воістинунаполегливапраця студентаГончара можеслужити яскравимприкладомпрацьовитості, відданостіулюбленійсправі.

У бібліотечномучитальномузалі й засталамолодого письменниказвістка провійну. “Однимударом булистрощені всінаші студентськє, по-юнацькомусвітлі мрії, сподівання.Невимовне тяжкобуло на душі.Мороком окутувалосямайбутнє.

Наступногодня ми були врайкомі комсомолу.Тут зібралисясотні таких, як і ми, студентів, котрі прагнулиякомога швидшепотрапити нафронт.

Післядвотижневогонавчання вчугуївськихтаборах підХарковом нашстудентськийбатальйоннаправили наДніпро в районБілої Церкви, де в цей часточилися жорстокібої”, — згадуєв “ПИСЬМЕННИЦЬКИХРОЗДУМАХ” ОлесьГончар.

Жорстокібої на берегахРосі, оспіваноїІ.Нечуєм-Левицьким.Бої за Київ…Скільки тамполягло вірнихдрузів-студбатівців! Мужньо й правдиворозповістьпро це Гончару романі “ЛЮДИНАІ ЗБРОЯ”. Покаже, як билися йгинули майбутніпоети, вчителі, вчені. Молодь.Цвіт народунашого.

І покажеголовне: навітьтам, у кривавихбоях, захлинаючисьвід ненавистідо ворога, йдучина смерть, вонизалишалисягуманістами, людьми, що високотримали прапоркомуністичнихідеалів.

Солдатом, старшим сержантом– командиромобслуги батальйонногоміномета, потім– старшиноюбатареї пройшовГончар відберегів Росі, через альпійськібескеття йголубий Дунайдо золотоїПраги. Цей шляхпроліг і черезпохмурі оточенськіночі. Та пройденийвін був гідно, чесно, достойно.Свідченнямтому – орденСлави, ЧервоноїЗірки і тримедалі “Завідвагу”.

Та війнавчила не тількивоювати, битисяз ворогом, вонавчила йогожити, керуючиськрасою вірності,і вчила писати.Бо щоб створити“Прапороносців”.

І там, в“окопнихуніверситетах”, продовжувавОлесь Гончарписати. Певнаріч, у круговертіфронтовихбуднів солдатовіне до роману.Але в нечастіхвилини затишшялягали на папір, може й не відшліфовані, але пристрасні, гарячі й правдивівіршованірядки. Про щой пише старшийсержант-мінометник? Згадує ріднийкрай:

…я напишу– Україні!

Сонцюїї і степам…

Пише профронтові дороги(“НІЧ У КАРПАТАХ”,”ВГОРИ”, “ТРАНСІЛЬВАНСЬКИЙМАРШ”), про вірнихбойових побратимів(вірші “ТАНКІСТ”,“БРАТИ”, “РИЦАРІ”).

Вірші, які скоряютьсвоєю простотою, щирістю йправдивістю, не випадковобули надруковані(українськоюмовою) у фронтовійгазеті 72-ї стрілецькоїдивізії “Советскийбогатырь”на першій полосі.В них уже окреслюютьсявиразні контуримайбутніх“Прапороносців”:

Усе, щоразом пережито,

В походахвистраждано,- все,

Я знаю,інший гордовито

Прапороносецьпонесе!

Віршіпривернулиувагу, І.Олесевібуло запропонованоперейти в редакціюдивізійноїгазети. Але вінвважав, привсій повазій любові долітературної, газетярськоїпраці, що йогомісце – там, вокопах, на передньомукраї. І залишивсязі своїми бойовимипобратимамидо кінця, доостанньогопострілу війни, поки не прийшовразом з нимидо скромногобудинку “наГубернськійвулиці, де колисьвідбуваласьПразька партійнаконференція, в кімнату, детридцять трироки тому буввеликий Ленін…”!

З невситимоюспрагою творити, з пам`яттю, в якій жилиживі й мертвідрузі, гриміливибухи, горілитанки й хати, повертаєтьсяОлесь Гончардо мирногожиття. Приїздитьу Харків. Але, розповідаєписьменник,“ у Харкові яне залишився.Надто багатонагадувалотут про минуле, надто ласкавимі щедрим булораніше до менеце місто, якетепер похмурочорніло в руїнах.Все тут краялосерце, пригнічувало, викликалоболісні спогади.

Поїхаву Дніпропетровськ.

До війнинеподалікДніпропетровськажив батько, молодші Олесевібрати, а в самомумісті працюваластарша сестра.Одна тількивона й зосталася– батька й братівзабрала війна…“Приїжджай,- запрошуваласестра Олеся,- хата тепла, хоч одігрієшсяпісля окопів…”.

Гончарпродовжуєнавчання вуніверситеті, й тут виявляючинеабиякунаполегливістьта силу волі.Ходити на заняттядоводилосяпішки, за десятькілометрів.Учився віндобре – це видновже з того, щопісля закінченнянавчання йогозалишають вуніверситетіасистентомкафедри історіїукраїнськоїлітератури.А до цього ще– вперта творчапраця безсонниминочами, присвітлі карбідноїлампи. На папірлягають щирі, схвильованірядки про всепобачене, почуте, пережите.

Першийповоєнний твір– новела “МОДРИКАМЕНЬ”, надрукований1946 року в журналі“Україна”. Вцей час побачиласвіт і першачастина трилогії“ПРАПОРОНОСЦІ”– роман “АЛЬПИ”, схвалений додруку ЮріємЯновським ізахопленозустрінутийчитачем талітературноюкритикою. Тогосамого рокуО.Гончар вступаєв аспірантуруІнститутулітературиім. Т. Г. ШевченкаАН УРСР і переїздитьдо Києва, девідтоді й мешкає.

Напруженапраця продовжується: на початку 1947року побачивсвіт “ГОЛУБИЙДУНАЙ”, через рік –остання книга“ПРАПОРОНОСЦІВ”– “ЗЛАТА ПРАГА”.Всі романи буливідзначеніДержавноюпремією (“АЛЬПИ”та “ГОЛУБИЙДУНАЙ” – 1947р.,”ЗЛАТА ПРАГА”– 1948 р.). Великийуспіх трилогіївикликав припливтворчих сил, послужив стимуломдо дальшоїсамовідданоїтворчої праці, загостривпочуття вимогливостідо неї.

О. Гончарпрагне поставитисвоє перо наслужбу рідномународові, писатипро все, чимвін живе. “Найважливіше, здається мені, для письменникапротягом усьгойого життя невтратити чуттяєдності, — таквважає митецьі сам керуєтьсяв житті й творчостіцим положенням.

Йоготвори відзначаютьсябагатотемністю, глибиною розкриттянародногожиття. З`являєтьсяповість “ЗЕМЛЯГУДЕ” (1947) прополтавськупідпільницюЛялю Убийвовк, яка перед війноюнавчалася вХарківськомууніверситеті, де тоді вчивсяй О. Гончар. Темоюдилогії “ТАВРІЯ”(1952) та “ПЕРЕКОП”(1957) є гірка доляселянськоїбідноти, змушеноїйти на заробіткив херсонськістепи, й подіїреволюції тагромадянськоївійни на Таврії.

О.Гончарпродовжуєзвертатисядо теми Вітчизняноївійни. 1956 рокувиходить кіноповість“ПАРТИЗАНСЬКАІСКРА” – прооднойменнупідпільнумолодіжнуорганізацію, що діяла в селіКримці на Одещині.А 1960 року письменниквидає роман“ЛЮДИНА І ЗБРОЯ”, в якому розповідаєпро важкі йгіркі першімісяці боївз фашистськиминападниками, про те, як виривавсяз друзями зоточення. Романбув відзначенийДержавноюпремією УкраїнськоїРСР ім. Т. Г. Шевченказа 1962 рік.

І в подальшихтворах ОлесьГончар звертаєтьсядо найістотнішихпроблем народногожиття. Йогоромани вражаютьмасштабністюта неповторністюхарактерівдійових осіб, комуністичноюідейністю, щонайвищоюхудожньоюмайстерністю.Один за другим, як наслідокневтомної праціписьменника, з`являютьсяйого нові твори.Роман “ТРОНКА”(1963), в якому порушуютьсяактуальніпроблеми війниі миру, наступностіпоколінь, сутностілюдськогоіснування, становленнямолодої людини, був відзначенийЛенінськоюпремією за1964рік. Потім –романи “СОБОР”(1968), “ЦИКЛОН”(1970), “БЕРЕГ ЛЮБОВІ”(1976), “ТВОЯ ЗОРЯ”(1980), повість“БРИГАНТИНА”(1973).

Коженз творів О. Гончарастає подією– не тільки влітературі, а й в усьомународномужитті. Вонивідразу жперекладаютьсяросійськоюмовою, що даєможливістьпознайомитисяз ними читачамибратніх республік, а також багатьмамовами зарубіжнихкраїн.

О.Гончарвідомийі як блискучийновеліст. Йогоперу належитькілька збірокновел та оповідань.Він творчопродовжуєтрадиції класиків– майстрівмалої форми– М. Коцюбинського, В. Стефаника, збагатившиновелу поліфонічністюзмісту, філософськимосмисленнямподій. Йогоновели глибокопсихологічні, розкриваютьвнутрішнійсвіт героїву важливі, переломнімоменти їхжиття.

ВиступаєО.Гончар і якпристраснийпубліцист, вдумливийучений-літературознавецьі критик, а такожнарисовець.Слід згадатипро його книги– враження відзнайомстваз зарубіжнимикраїнами: Чехословаччиною, Японією, США, Данією, збіркилітературознавчихстатей “ПРОНАШЕ ПИСЬМЕНСТВО”(1972) та “ПИСЬМЕННИЦЬКІРОЗДУМИ”(1980). Вінтакож частовиступає впресі із статтямина актуальні, гостропроблемнітеми – про боротьбуза мир, про розвитоклітературиі мистецтва, про окреміпитання життянароду.

ОлесьТерентійовичведе величезнугромадськуроботу. Він –депутат ВерховноїРади СРСР таУкраїнськоїРСР, з кандидатому члени ЦК КПРСта членами ЦККомпартіїУкраїни. Тривалийчас (1959 – 1972рр.) очолювавСпілку письменниківУкраїни. НиніО. Гончар – головаУкраїнськогореспубліканськогокомітету захистумиру, членВсесвітньоїРади Миру.

За визначнідосягненняу літературнійта науковійдіяльностіО. Гончар обранийакадемікомАкадемії наукУкраїнськоїРСР, удостоєнийвисокого званняГероя СоціалістичноїПраці. Письменникнагородженийтрьома орденамиЛеніна, орденамиЖовтневоїРеволюції, Червоної Зіркиі Слави 3-го ступеня, медалями.

Чесним, самовідданимслужіннямнародові, Комуністичнійпартії, невтомноютворчою працею, чудовими книгамиО. Гончар завоювавгарячу любоврадянськихлюдей, широкечитацьке визнанняяк на Батьківщині, так і в ціломусвіті.