Реферат: Мартин Иден как автобиографический роман Твір Джека Лондона Мартін Іден як роман-автобіографія

МІНІСТЕРСТВООСВІТИ І НАУКИУКРАЇНИ

Національнийпедагогічнийуніверситетім. М.П.Драгоманова

Факультетіноземноїфілілогії

Кафедраросійськоїта зарубіжноїлітератури

Курсоваробота

ззарубіжноїлітератури

натему:“ТвірДжека Лондона«Мартін Іден»як роман-автобіографія”

студента5 курсу 51 групи

заочноговідділення

факультетаіноземноїфілології

Науковийкерівник – доц.Корнієнко О.О.

Київ — 2004

План

Вступ

З кожноїкниги, від кожногописьменниками беремощось у житті.І кожен справдівеликий письменникдарує читачевіщось своє. Найчастішевоно захованеу його головнійкнизі. Головноюкнигою видатногоамериканськогописьменникаДжека Лондона є роман«Мартін Іден».За формою це- роман, геройякого – робітникта моряк має хист письменника.В творі розкритийпроцес художньоїтворчості.Кажуть, що життяписьменника– в його книгах.Щодо ДжекаЛондона церечення безумовносправедливе.В кожному творівидатногоамериканськогописьменникапостає могутняпостать автора– ми бачимолюдину надзвичайноїенергії, винятковоїсили волі, цілеспрямованості, наполегливостів досягненнімети. Майже зкожної сторінкироманів постаєособистийдосвід письменника, картини, баченіним, події, нимпережиті.Певнаріч, це не означає, що Джек Лондонпросто переносивна папір своїдумки, подіївласного життя.Ні, відштовхуючисьвід них, письменникстворювавузагальнюючіправдиві картини, що виходятьдалеко за межійого особистогожиттєвогодосвіду.

Багатохто з читачівроману та йогокритиків не зуміли зрозумітисправжній смисл твору. Усвоїй статті«Про письменницькуфілософіюжиття» Д. Лондонтак говоритьпро працюписьменника:««Вы должнынаучиться спониманиемвсматриватьсяв лицо жизни.Чтобы постичьхарактер и фазытого или иногодвижения, выдолжны познатьмотивы, которыедвижут личностьюи массой, которыепорождают иприводят вдействие великиеидеи, ведут нависелицу ДжонаБрауна… Писательдолжен держатьруку на пульсежизни, и жизньдаст ему егособственнуюрабочую философию, при помощикоторой он всвою очередьстанет оценивать, взвешивать, сопоставлятьи объ­яснятьмиру жизнь»(11, С.287).Джек Лондонне розумів чомубагато критиківбачили у йогогероєві соціаліста.Адже у романісказано, що Мартін не віритьу соціалізм, а вірить у теоріюанглійськогофілософа Спенсера– виживе той, хто сильнішета у ніцшеанство.Мартін – яскравийіндивідуаліст,і саме це призвелойого до загибелі.Проблемуавтобіографічностіроману досліджувалобагато літературознавців, зокрема, І.Антропова, В.Биков, Т.Денисова, В. Бурбан таінші. Якщопереглянутиїх статті, тостає зрозумілим, що однозначноговисновку пророман вони всеж таки не дійшли.З одного бокуголовний геройроману та йогоавтор маютьбагато чогоспільного, аз іншого – Мартінне витримавтягаря своготаланту тасвоєї загубленостіна межі двохсвітів – буржуазногота робітничого, в той час як Джек Лондонані на хвилинуне перестававнести свійвласний тягарписьменникана межі тихсамих світів.

Середусіх літературних статей, якііснують на цейчас, дуже малотворів, надрукованихпізніше 1980-х років.В основномузустрічаютьсястатті російськихавторів. В Україніця проблема практичнозовсім не розроблена.Проблемаавтобіографічностіроману «Мартін Іден» висвітленана наш погляднедостатньо, чим і зумовлюєтьсяактуальністьтеми наведеноїкурсової роботи.

Згідно усьоговищезазначеноговиокремлюютьсятакі основнізавдання даноїкурсової роботи:

розглянути основні критичні статті літературознавців з даного питання;

вивчити біографію письменника Дж.Лондона та порівняти основні її факти з основними подіями у житті Мартіна Ідена;

простежити, що є спільного та відмінного у реальному житті автора та у літературному житті його героя;

проаналізувати роман Джека Лондона «Мартін Іден» з точки зору його автобіографічності;

Метою цієїкурсової роботиє грунтовний аналіз роману Джека Лондона«Мартін Іден»з точки зоруавтобіографічностіцього літературноготвору та розглядголовного герояроману як створеногоавтором завласною подобою.

1.Основнівіхи життєвогошляху ДжекаЛондона

Джек Лондонпрожив недовгіжиттєві гони– лише сорокроків. Але всього, що він пережив, через що пройшов та про що написав, вистачило бна добрий десятокенегрійнихлюдей. Він завждиішов непроторенним шляхом, бувневтомнимшукачем. Якзазначає одинз його товаришів:«Вінбув одержимийпрагненнямдо правди, дорелігії, доекономіки, довсього на світівін підходивз однією міркою.«Що таке правда?»Вголові йогонароджувалисявеликі ідеї»(10, С.6). Життєвийгарт, незламністьдуху Джек Лондон здобув ще вдитинстві. 12січня 1876 рокуу Сан-Францісконародивсямайбутнійвеликий письменник- Джек. Ріс убідності. Йогобатько У.Х.Чейнізалишив дружинудо народженнядитини. Мати Джека, ФлораУеллман, булажінкою неврівноважною, жила різнимипроектами –захоплюваласьто спіритизмом, то публічнимилекціями, томузикою. Синїї ріс майжебез материнської уваги. БатькаДжекові заміниввітчим – ДжонЛондон, якийі дав хлопцевісвоє прізвище.Хлопцеві змалкудовелосяпрацювати.Вінпродавав газети, працював наконсервнійфабриці, перебивався на випадковихроботах. ПідліткомДжек став «устричнимпіратом» — віндобуває забороненимчином устриціі продає їх.Невдовзі переходитьу рибальськийпатруль і вжеловить тихбраконґєрів, до яких учораналежав сам.Потімвін стає матросомшхуни, яка полювалана котиків уЯпонії. Учитисяйому не пощастило: короткочаснепребуванняу початковійшколі у дитячіроки – от і всенавчання. І удевґятнадцятьроків він вступаєдо середньоїОклендськоїшколи, — у тойчас він заробляєна хліб тим, щоприбирає приміщеннятієї ж такишколи. Він пишеі його творидрукуютьсяв шкільномужурналі «Егіда».У 1898 році ДжекЛондон складаєіспити доКаліфорнійськогоуніверситету, але після першогосеместру залишаєнавчання. НаКлондайкузнайдено золото,іДжек Лондон вирушає доАляски з надієюрозбагатіти, щоб присвятитисебе творчійпраці – зайнятися літературою.Джек захворівна цингу і черездва роки повертаєтьсядодому нерозбагатівшимщасливцем, азнесиленимбродягою. Алевін все однопродовжуєписати – пишепро те, що переживі побачив. Вінстворює чималопівнічнихоповідань, якідрукуютьсяу різних журналах, зокрема у«Трансконтинентальномумісячнику».1900 виходить усвіт першазбірка творівписьменника.Лондона цікавитьжиття у всіхйого проявах.Він вирушаєдо Англії у1902 році, декількатижнів живеу лондонськихнетрях і потімпише нарисипро їхніхмешканців…Зрештою ДжекЛондон стаєвідомим письменником. Навесні 1907 рокуписьменниквирушає удовколосвітнюподорож насвоїй яхті«Снарк». І хочавін не зумівздійснити свійнамір в повніймірі (перешкодилахвороба), алеподорож тривалапонад два рокиі дала письменниковічимало вражень.Перебуваючи на «Снарку», письменникстворює працюсвого життя– роман «МартінІден».

З біографіїДж.Лондонабачимо, що вінпережив почуттяюнацькогопалкого коханнядо дівчини. Щеюнаком, навчаючисьу Оклендськійсередній школі, Джек Лондончасто буваву «дискусійномуклубі», на зборахміської інтелігенції.Саме тут вінпознайомивсязі своїм розумним, освіченимровесником– ЕдвардомЕпплгартом, а через нього– з його сестроюМейбл. Невдовзівона цілкомзаволоділайого серцем.Їйтакож подобавсяДжек Лондон,і вона бажала, щоб він якнайшвидшезайняв стійкестановище усуспільствіта обійнявяку-небудьпосаду, хочаб листоноші.Думки ж юногоЛондона булизайняті зовсіміншим: і вдень,і вночі вінтворив своїперші розповідіі на останнігроші розсилавїх до редакційрізноманітних літературнихжурналів. Нарешті, його оповіданнявийшли друком,і він одержав свій першийгонорар — сімз половиноюдоларів заоповідання.

Щасливийчерез опублікованіоповіданняі натхненнийперспективами, що відкриваютьсяперед ним, Джек, захлинаючисьвід радощів, розповів Мейблпро все, додавшина закінчення, що він відмовивсявід посадилистоноші, якуйому пропонували.Мейбл стримановислухаларозповідь ДжекаЛондона і тількиспитала його, скільки йомуплатять заоповідання.Почувши у відповідьточну цифру— сім з половиноюдоларів, вонарозридалася- як листоношавін зароблявби більше. Такоюприкрістю ізакінчивсяперший романЛондона з дівчиноюйого мрії.

Післявиходу друкомйого творівписьменникбагато мандрував.Але у його творчостістає все меншеі менше реалістичнихмотивів. Добившисьуспіху налітературномуполі Лондонстає власникомвеличезноїсадиби, заводитьгосподарство.І пише він теперзадля того, щобзбільшитикрасу, яка йомуналежить, тобтовдосконалитисвою садибу.Зрештою Джеквтрачає смакдо літературноїдіяльності.І зрештою втрачаєволю, любов дожиття, набуваєбайдужості...22листопада 1916року Джек Лондонпомирає.

Його творчийдоробок простовеличезний– на 1915 рік ДжекаЛондона закількістювидань перевищувалитільки В.Шекспір, Л.Толстой, Г. К. Андерсен.

2. «Мартін Іден»як автобіографічнийроман ДжекаЛондона

Звернувшисьдо твору «Мартін Іден», ми можемопобачити якрозпочиналосяжиття йогогероя. Отже, вмісті Сан –Франціско живпростий, грубуватийхлопець, геройроману, МартінІден. Він зоставсясиротою і собіна життя заробляв важкою працеюморяка.«Хлопецьрушив за своїмсупутником, перевалюючисьі мимоволірозставляючиноги, наче рівнапідлога підним підіймаласяй опадала втакт морськимхвилям».(10, С.21) Віндобре пізнавпохмурі нетрі.Джек Лондоннародився утому ж самомумісті.

РоманДжека Лондона«Мартін Іден»(1908) починаєтьсяз опису першоговізиту головногогероя до респектабельногобуржуазногобудинку Морзів, де він познайомивсяіз сестроюстудента, такожстуденткоюуніверситетуРут.

Випадково життя Мартіназмінилося. Напаромі вінзаступивсяза студентаАртура Морза, якого хотілапобити групахлопців напідпитку.Усе б на цьомуі закінчилося, але врятований студент наподяку запросивдо себе додомуна обід Мартіна.

Рут– це бліде ітендітне створінняз великиминатхненнимиочима й розкішнимзолотавимволоссям, і зпершої ж хвилинисправила незабутнєвраження наМартіна, і нетільки своєюзовнішністю, але й гарнимзнанням поезії, умінням легкоі вільно викладатисвої думки, зі знанням справиговорити промистецтво ілітературу.Вона здаласяйому блідо-золотоюквіткою натоненькомустебельці. Вінпорівнює їїз божеством, усвідомлюєїї духовнучистоту. Одразуж пригадавшиусіх жінок, яких він знав, та порівнявшиРут з тими жінкамивін усвідомивїї винятковість.Її гра на рояліприголомшилаМартіна. Знайомствоз Рут і всімсімействомМорзів перевернуложиття МартінаІдена. Він зрозумів, що кохає її, іщо за все життянічого таксильно не прагнув, як прагнув Рут.

«Жінка– правду сказати, німфа, хмаркаефірна,

радасебе віддати, наче ягня офірне,

справжньомучоловіку, муровікам'яному,

щобислужити довікутільки йомуодному».(23, С.74)

Звернувшисьдо біографіїДж.Лондонабачимо, що вінпереживавтаке ж самепочуття додівчини, як іМартін. На зборахміської інтелігенціївін познайомивсязі своїм ровесником– ЕдвардомЕпплгартом, а через нього– з його сестроюМейбл. То булатендітна вродливадівчина, зовсімне схожа на тихдівчат, якихдосі зустрічавДжек. Невдовзівін до нестямизакохався уМейбл. Точнісінькотак само, як ійого герой, Мартін Іден.

Це першекохання Джекабуло майжебезнадійне, бо хто ж він, матрос, безосвіти і культури, проти неї –вишуканоїпанянки з буржуазної сімґї? А протеюнак намагаєтьсядосягти своєїмети. Він звеличезноюжадобою накидаєтьсяна літературу, вчить економіку, філософію, природознавство.Намагаєтьсявдосконалитикультуру своєїмови. І пише, пише… Адже вінвже стількибачив і стількипізнав у цьомужитті. Він урізаєсвій сон дошести, пґятиі навіть чотирьохгодин на добу.Але чотиригодини сну –замало. Вінспить по пґятьгодин на добу, а решту часувіддає праці.Він працює по18 – 20 годин надобу, виконуючисобою ж придуманунорму – 1000 слівна день. Вінсам вивчив себена письменника.

Дія роману «Мартін Іден»розкриваєтьсячерез любовМартіна до Рут,їхні відносини та завзятізаняття Мартінасамоосвітою, а також черезборотьбу Іденаза місце усуспільстві, за те, щоб цесуспільствопризнало йогояк письменника.Чистота Рут, як тілесна такі духовна, викликалау Мартінові непереможнужагу до охайності.Глибока, вразлива натураМартіна самев образі вихованої, красивої йодухотвореноїРут побачилате, заради чоговарто жити, чого вартодомагатися, через що вартоборотися ізаради чоговарто вмерти… Вонаокрилила йогоуяву, і величезніяскраві полотнавиникали передним, і на нихроїлися таємничі, романтичніобрази, сценилюбові і героїчнихподвигів в ім'якоханої жінки. І крізь ці трепетнібачення, якчудовий міраж, він бачив Рут, яка говорила йому про мистецтвоі літературу.Він поглинавкнижки за книжками, творив оповідання, кожна хвилинайого життя буланаповненапрацею, йомуздавалисяважкими пятигодинніперерви безактивності.Він розумів, що Рут живе віншому світіі намагавсяза будь-якуціну досягтицього світу.І хоча він прагнувкраси і бажавтворити доболю, але боровсявін зарадисвоєї любові.І коли одногоразу він побачивна її вустахплями від вишень, то це ще більшенадало йомунатхнення, вінзрозумів, щоРут, як і будь-якаінша жива жінказ плоті й крові, може йогопокохати…

Мартінзакохався уРут зпершого погляду, насмілився«любитидівчину, якана мільйонимиль вища… йживе середзір»(10, С.97), але йвона одразуж зацікавилася його яскравоюособистістю, неначезавороженаслухала йогорозповіді проморські пригоди.«Іпоки він розповідав, дівчина дивиласяна нього зачарованимиочима. Йоговогонь грівїї...Їй хотілосяпригорнутисядо цього палкого, могутньогочоловіка, який, немов вулкан, так і клекотівсилою та здоровґям.Бажання булотаке сильне, що вона ледвестримувалась»(10, С.35).А він з чуттямсправжньогохудожникаобирав середподробицьнайяскравішіта найбільшвражаючі, описувавкартини, сповненісвітла, фарб, захоплювавслухачів своїмкрасномовством, натхненнямі силою. «Мартінбув подібнийдо еоловоїарфи: те, що вінпережив і зазнавна своєму віку, було струнами, а потік музики– вітром, щоторкався цихструн і примушувавїх бринітиспогадами ймріями… Кожневідчуття набиралоформи, кольоруй блиску, і все, що виникалов його уяві, перетворювалосяу щось величней чарівне»(10, С.37).

МартінІден добрерозумів, щоміж ним, простимгрубуватимматросом, іРут, дівчиноюіз заможноїбуржуазноїродини, лежитьпрірва. Точнісінькотак само якавтор роману, Дж.Лондонусвідомлювавсвою прірвуміж ним та МейблЕпплгарт. Вонипо-різномудивилися нажиття, говорилирізними мовами.Рут не завждирозуміла жаргонМартіна, Мейблне розуміламови Джека. Своєрідністьпоглядів Іденавражала юнуміс Морз. А вінже навіть незнав змістубагатьох уживанихнею слів. І Мартінрозвиває у собічуття мови, завісім місяціввін навчивсяправильноговорити, поважномислити.

На початку роману відносиниМартіна та Рутрозвиваються, здавалося б, сприятливо(як тільки можутьрозвиватисявідносини між такими різнимиза своїми характерамиі вихованнямлюдьми). Рутохоче зустрічаєтьсяз Мартіном, прихильносприймає йогозалицяння, іззадоволеннямвідзначає зміниу ньому: вінстав правильноговорити, охайновдягатися, зним не соромноз'явитися налюдях.Але зчасом їхнівідносинизмінилися. Рутзрозуміла, щовона змінилася.«Проживши додвадцяти чотирьохроків спокійноі безтурботно, без ніякихлюбовних захоплень, вона не навчиласяглибше розумітисьна своїх почуттяхі, ані разу незапалившиськоханням, немогла збагнути, що запалиласьтепер». (10, С.87)

Коли щепочуття Рутдо Мартіна булоне зовсім усвідомлененею, вона вирішилаперекроїтицю людину зазразком людейїї кола. Таким був молодшийпартнер їїбатька по бізнесу, Чарльз Бетлер, що у дитинствілишився сиротоюі зумів ціноюсамозреченнядосягти становища, яке давало йомутридцять тисячрічного доходу.Рут сподівалася, що Мартін вивчитьстенографіюі піде працюватидо її тата вконтору юристом.

Але Мартіна, сповненогожиттєвою енергієюі обравшегособі гідну метув цьому житті, така перспективаніяк не надихала.Він не збиравсявідмовлятисобі в усьому, щоб у старостімати прибуток, який не зможепринести йомуаніякої радості.Ні, у нього зовсімінша мрія: «…Він писатиме.Він стане однимоком з тих очей, що ними дивитьсясвіт, чоднимвухом із тих, якими світслухає, серцем– одним із сердець, що ними світ відчуває. Вінписатиме все — поезію й прозу, романи й нариси, п'єси, як Шекспір…Адже письменники—це велетні світу...»(10, С.76)

Але згодом׃«Це, певно, кохання, подумала Рут, коли на митьу неї проясніврозум.А колине кохання, тоце ж сором! Ні, це не інакше як кохання.Вона кохалацього чоловіка...»(10, С.152)

По один бік — Мартін, що жадає статиписьменникомі упевнений, що саме цим вінскорить серцекоханої дівчини.По інший— Рут, спочатку більше впевнена, ніжМартін. Але зчасом вонавтратила своювпевненість, томущо не зумілазрозумітиглибини йогодумок і суджень.Мартін, який навчився глибокорозуміти життяі серйознозаймався вивченням філософії ілітератури, висловлюєдумки, які занадтоглибокі длярозуміння Рут.

Винятковийрозум МартінаІдена жадав рівних собіспіврозмовників.Йому не спадалона думку, щощирих і глибокихмислителів потрібно шукатине у вітальніМорзів… Мартінуперто домагавсясвого місцяв житті, вінмандрував пожиттю, не знаючиспокою, покине знайшов, нарешті, книги, мистецтво і любов. Черпаючинатхнення зусіх цих знахідок, він довгі місяцізавзято працював, перебиваючисьз хліба на воду, голодував, підтримуючисебе лише обідамиу Морзів. Такпрацював і ДжекЛондон, прагнучидосягти своєїмети. «Нічимжити? Але залишаєтьсякохання! Вічнекохання! ЗалишаєтьсяРут». (10, С.13)

На останнігроші він купував поштові маркий розсилав своїстатті, розповідіі оповідання до редакційлітературних журналів. Черезякийсь час усійого твори поверталисяназад.Він віддававу заставу своїречі, зновукупував маркиі знову відсилав усі на новіадреси. Алеуспіху все жне було. Щастязагубило адресуМартіновогопомешкання.Відносиниз Рут зайшлиу безвихідь.Для неї головнебуло в тому, що вони не можутьодружитисячерез шедеври, яких ніхто некупує. Рут ніякне могла зрозумітипошуків Мартіна.

Замкненау вузькі рамкисвого світу, вона не розуміє, що між ними з Мартіном далекавідстань: вонане допомагаєМартіну в йоголітературнихшуканнях, намагаєтьсязштовхнутийого з літературногошляху на шляхчиновницькоїслужби. Рутмріє про своєодруження зкоханим, а задлятого, на її думку, він повинензнайти справжнюроботу, у який-небудьконторі, а нелітературнепоприще. Вонанамагаєтьсяобрати длянього карґєру, а бажання писативважає маленькоюслабкістю, якоївін згодомпозбудеться.Дівчинакритикує всійого твори, алеця критика лишерозчаровуєМартіна.Аджесуть не в тому, щоб робитишколярськіпоправки, а втому, щоб осягнутивсе величне, що він намагавсявкласти у твори.

БатьковіРут напрямдумок Мартінатакож був незрозумілий.Не дивно, щопід час одногоз обідів у Морзів висловлюваніМартіном судженняздалися усімблюзнірськими.Іден висловивсвої думки проНіцше, та проСпенсера. Ачерез те, щобатько Рутдотримувавсяпротилежнихпоглядів, виникласуперечка. Ідендуже палковідстоювавсвої позиції, що видавсяусьому товариствугрубим. А такяк усі вважалисуддю Блаунталюдиною видатноюі впливовою, грубість Мартінашокувала їх.Він же простоне зумів стерпітите, що суддяображав істину.Після цієїподії Мартінвирішує незґявлятисьна званих обідах у Морзів.Та нажаль, його спробизаговоритидо Рут на вулицітакож сталимарними. Воназізналась, щоне бажає спілкуватисяз ним з власноїволі, через те, що він зганьбивїї перед усімадрузями.

Описанийв романі розвитокподій підтверджувавсявласним життєвимдосвідом авторароману. КолиДжек Лондон ступав на шляхлітератури, йому подобаласяМейбл Эпплгарт, витонченакрасуня, дочкаінженера. Їйтакож подобавсяДжек Лондон,і вона бажала, щоб він якнайшвидшезайняв стійкестановище усуспільствіта обійнявяку-небудьпосаду, хочаб листоноші.Думки ж юногоЛондона булизайняті зовсіміншим: і вдень,і вночі вінтворив своїперші розповідіі на останнігроші розсилавїх до редакційрізноманітних літературнихжурналів.Нарешті, колийого оповіданнявийшли друком,і він одержав свій першийгонорар — сімз половиноюдоларів заоповідання, він, викупившивід лихваря свій єдинийскарб – велосипед, запросив Мейблна прогулянку.Щасливий черезопублікованіоповіданняі натхненнийперспективами, що відкриваютьсяперед ним, Джек, захлинаючисьвід радощів, розповів Мейблпро все, додавшина закінчення, що він відмовивсявід посадилистоноші, якуйому пропонували.Мейбл стримановислухаларозповідь ДжекаЛондона і тількиспитала його, скільки йомуплатять заоповідання.Почувши у відповідьточну цифру— сім з половиноюдоларів, вонарозридалася, через те, що яклистоноша вінзаробляв бибільше.

Розрив Рут та Мартінапереростаєрамки особистихвідносин героїв і стає відображенням відносин, щопанують у суспільствітого часу. Аджепроблема полягаєне в тому, щоРут виявляєтьсяслухняноюдочкою і ненасмілюєтьсяпіти всуперечбатькам і припиняєрозмови з Мартіном.Все набагатоглибше. Кордониморалі вузькогосвіту Морзіввиявляютьсясильнішими за кохання —от у чому суспільнийвідзвук розривуРут та Мартіна.Любов у такомусвіті можливатільки у рамках його моралі.

Мартінаж неможливоніякими силамиперекроїтиза зразкомМорзів, неможливозмусити кинутисвої писанняі піти на «нормальнуслужбу». Він самозаглибленнопродовжуєписати й завзятобомбардуватиредакції івидавництвасвоїми творами.І, нарешті, приходить той день, колиз отриманоговід видавцялиста він дістав не повернутийрукопис, а чек.Наполегливістьі здатністьусім жертвуватидля досягненнясвоєї метизрештою перемагають.Тут ми зновувпізнаємо ДжекаЛондона: «Наполегливість– ось законнийбатько вірив себе… Я прийшовдо висновку, що такої речі, як натхненняне існує, та йталантів малувато.Наполегливість– ось таємницялітератури»(10, С.14).Так писав письменник, автор роману, у одному з листівще 1899 року. АлеМартін вже нездатен завмиративід захвату, побачившивидавничийчек. Ранішечеки здавалисяйому запорукоюмайбутніхвеликих успіхів, а зараз передним лежалипросто двадцятьдва долари, наякі можна булокупити що-небудьпоїсти. Ото івсе.

Колесофортуни повернулосядо Мартінаобличчям. Усійого праці, якітак завзятовідкидалисявсіма редакціямина протязі двохроків, теперприймалися.Велика видавничафірма прийнялаі опублікуваланевеликимтиражем йогокритико-філософськукнигу «Ганьбасонця». Вонавідразу ж викликалавеликий відгуку пресі. За першимвиданням булодруге, третє, книгу перевидалив Англії, перевелифранцузькою, німецькою іскандинавськоюмовами. Видавництвонавіть запропонувалоМартіну великийаванс за йогонаступну книгу, не висунувшипри цьому ніякихумов щодо їїзмісту. Такимчином МартінІден став визнанимписьменником.

Усі, хтобайдуже проходивповз голодногоІдена, теперпочали запрошуватийого на банкети, бо він – моднийписьменник, уславленийписьменник, популярнийписьменник.Здавалосяб, тепер віндосяг всього, про що тільки мріяв: йогокниги охочедрукувалисявидавцями ідуже швидкорозкуповувалисячитачами; усе, що коли-небудьбуло ним написане, дісталося свогомісця на сторінкахжурналів ігазет; критикина всі ладиобговорювалийого твори; газетні репортерипробивалисядо нього, щободержати інтерв'ю; на його поточномурахунку в банкулежали стотисяч доларів.Але бентежнадуша Мартінане знаходилав тому ніякогозадоволення.Тепер, колижурнали і видавництваготові булидрукувати усе, що виходилоз-під його пера, він раптомутратив всякебажання писати.Його думки булизайняті одним— як зрозумітивсе те, що відбулосяз ним, що узагалівідбуваєтьсяв людськомужитті.

На Мартінадуже сильновплинули двіподії — розривз Рут та самогубствоРеса Брісендена, з яким Мартінякось познайомивсяу Морзів. СпочаткуБрісенденздавався Мартінублідим і нецікавим.Але незабаромрозмови з хворимна сухоти поетомпереконалийого в протилежному: у цій людинібув якийсь вогонь, надзвичайнапроникливістьі чутливість, якась особливаволя польотудумки. А йогорозумовийпогляд проникав у якісь далекіобласті, якіне можливоосягнути людськиммозком, проякі, як здавалосяне можливо булорозповістизвичайноюмовою.

Молоділюди сталидрузями, проводилиразом багаточасу, ходилидо соціалістичногоклубу. Мартін умовив Брісенденанадіслати до редакції одногоз журналів його поему«Ефемерида».Одержавши згодужурналу напублікаціюпоеми, Мартінвідправився до Брісендена, щоб розповістийому про цюрадісну звістку.Але у готелі, де жив поет, йому повідомили, що він п'ятьднів тому покінчивжиття самогубством.Приголомшенийцією звісткою, Мартін все жтаки знову пишедні і ночі, безперервно.Але пише віннемов уві сні.Закінчившиповість, названуним «Запізнілий», він перестаєписати взагалі.Життя для ньогостало схожимна величезнупустку, порожнечупісля самогубствадруга та розривуз Рут, і він незнав, чим заповнитийого.

У цей часвийшов у світ журнал з «Ефемеридою»Брісендена.Поема наробилабагато шуму,її автора висміювалив пресі, проклинализ амвонів церков.Мартін з гіркотоюусвідомлював, що, якби Брісенденбув живий, то увесь цей шумбув би йомудуже неприємний.Самому ж Мартіну«після того, як зваливсяйого світ, увінчанийлюбов'ю, катастрофавіри до друкуй у публіку вжене здаваласякатастрофою…Він хотів злетітив надхмар'я, авалився у смердючеболото».(10, С.291)

3. У чому ж трагедіяМартіна Ідена?

Мартінболісно міркувавпро зміст людськогожиття та свою роль у ньому, у цьому житті.Ходіння поресторанахі захопленняєгипетськимисигаретамизаспокоєнняне принесли.Гроші, яких унього тепербуло так багато, не втішали. Вінщедро обдаривсвоїх сестер, свого другапо роботі у пральні Джо, свою квартирнугосподарку.І навіть Руф, яка готоватепер статийого дружиною, не цікавитьйого – коханнядо неї давновже померлоу серці юнака.Іноді йомуздається, щонайкращий вихідіз того становища, якенад ним тяжіє,- повернутисядо своїх колишніхзанять. Алезанадто глибокапрірва пролягламіж створенимвласноручвідомим письменникомі простими звичайнимиматросами. Ні, назад дорогийому більшене було, йогостарий рай вжезагубленийназавжди.

З листів ДжекаЛондона миспостерігаємотакий самийвідчай і розчарування.

«Навіщорозвиватирозум? – Це непотрібно длящастя»(25, С.1), — стверджуєвін. Але на відмінувід Ідена, Лондонне збираєтьсяприпиняти своюборотьбу.«Загинуя чи ні, але мушуборотись доостаннього– сам… Мені байдуже, якщо я втрачувсе, що маю, — ястворю собінове; якщо язавтра будуголий і голодний– що ж, я йтимудалі голий іголодний, покине впаду; якбия був жінкою, я продавав бисебе всім чоловікамаби досягтисвого. Однеслово, я нездамся»(25, С.4).

Але Мартіннового раю такі не знайшов, незважаючина багатствоі славу, нащозвалилися нанього. Ззовнівсе виглядалоцілком нормально: його безперервнозапрошувалина обіди тавечері, з нимжадали знайомства, на нього заглядалисякрасиві жінки.Але душа йогоне знаходилазадоволенняу всій цій мішуріжиття. Він ніякне міг зрозуміти, що власне змінилосяв ньому, людиніна ім’я МартінІден, настількищо його тепервсі намагаютьсязапросити досебе на обіди.Адже всі йогопраці булинаписані щедва роки тому, сам він з тогочасу зовсімне змінився, але тоді йогоне запрошувалина обіди навітьйого родичіі близькимизнайомі, аджеж він цілимиднями не маву роті ні шматкахліба. А тепернавіть суддяБлаунт вважаєза честь запроситийого до обіду.Той самий Блаунт, якого він колисьненавмиснообразив у Морзів і через якого, власне кажучиі відбувся йогорозрив з Рут.

Мартінзрештою розуміє, що зміна у відношеннідо нього викликанаєдиним — «Увесьсвій доробоквін кинув публіціодним величнимжестом, і цим, очевидно, пояснюваласяйого неймовірнаслава»(10, С.322).Мартінуздається, щовін зуміє знайтисвоє щастя, утікши на островиу південнихморях, живучив очеретянійхатині, займаючисьловом акул іполюваннямна диких кіз, торгуючи перламиі копрой. Вінзамовляє квитокна пароплав«Маріпоза», що відправляєтьсяна острів Таїті,і готуєтьсядо від'їзду. Іот він — напароплаві. Алеі тут усі дивлятьсяна нього, як назнаменитість, яка тільки-нонародилася.Він розумієобмеженістьбуржуа, які єдуховно вгобими.Йому здавалось, що світ буржуа– рай і він надусе прагнувйого досягти, а коли досяг– оглядаєтьсяназад і шукаєтам свого втраченогораю. Він не розумієгрубих і тупихістот — матросів.Але так самоважко йому із тупими джентельменамиі галасливоюмолоддю першогокласу. І Мартінзамикаєтьсяв собі. «Життябуло для ньогомукою, як яскравесвітло длялюдини з хворимиочима. Воновигравалодовкола ньогоі над ним різкимсліпучим блиском,і йому булоболяче, нестерпноболяче».(10, С.327)Він перечитуєпоезії Суінберна,і знаходитьпорятунок відсвоєї хвороби:

«Позбувшисьжиттєвої мряки,

Бажаньі страху, і надій–

Тодіскладаємо мидяку

Богаму щирості своїй,

Щоне повік життятриває,

Щомертвий вжене оживає.

Щой річка стомленаконає,

Віддавшисьглибині морській.

… Життя– це лихо, чирадше воностало лихом, нестерпнимтягарем… Колижиття стає доболю важким, смерть готовазаколисативічним сном».(10, С.329).Десь на такому улюбленомуним океанськомупросторі Мартінвикидаєтьсяз ілюмінаторакаюти до океанськоїбезодні і зводитьрахунки з життям.

Романзакінчуєтьсятрагічно.

Які ж мотивирухали особистістюМартіна Ідена, що ховалосяза його завзятимпрагненнямстати письменником? У романі показано, що Мартін був «природженимборцем, сміливим і витривалим», однак боротисяйому було призначено«у мороці, безсвітла, беззаохочення».Єдиним дороговказомв цій нелегкійборотьбі довгийчас була любов до Рут, прагненнястати на одинрівень з неюі з'єднати своюдолю з долеюсвоєї обраниці.Отже, Мартіномрухало почуттялюбові до жінки.

Мартінуздавалося, щоРут відповідаєна його почуттявзаємністю.У дійсностіж відношенняРут до Мартінаніколи не булооднозначним.Розуміючи йогонезвичайність, почуваючи віднього якусьмагічну силу, захоплюючисьйого наполегливістюі працьовитістю, Рут у той жечас ніяк нерозділяла йогопрагнень, нерозуміла йоговнутрішньоїпотреби статиписьменником.

Воназаохочувалайого до діяльностітільки зарадитого, щоб вінзайняв гіднемісце в буржуазномусвіті, тобтостав чиновникомабо дрібнимбізнесменом.Його захопленнялітературоюне тільки незрозуміле їй, але і викликаєв неї роздратуванняй опір. Вонатакож не розумієзмісту творів Мартіна, небачить у нихніякої цінності.Суспільніідеали робочогохлопця МартінаІдена, що живлятьсяглибоким розуміннямжиття, не знаходятьвідгуку у вихованоїна традиціяхбуржуазноїморалі РутМорз, що разомзі своїм класомсповідає обмеженийпогляд на життя.

Цю принциповурізницю у поглядахна навколишнєжиття Мартінзрозумів занадтопізно. І вінпрямо говоритьїй про це підчас останньогопобачення: «…Ти трохи незанапастиламоєї творчості, мого майбутнього! Я вдачею реаліст, а буржуазнакультура незносить реалізму.Буржуазіябоягузлива.Вона боїтьсяжиття. Отож тихотіла й менепримуситибоятися життя.Ти прагнулазамкнути мене в тісну клітку, навґязати меніобмеженість, хибний вульгарнийпогляд на життя...Іти хотіла зробитимене одним зваших, втовктив мене вашікласові ідеали, класову мораль, класові забобони…»(10, С.316)

У цьомузізнанні Мартіна— ключ до розумінняджерел йогоособистоїтрагедії. МорякМартін Іденбув людиноюсвого класу.І його життя,і його думки— такі ж саміщо й життя ідумки тисячйого побратимів по праці. Алеот моряк перетворивсяна письменника, навіть на письменникамодного, процвітаючого, що заробляєвеликі гроші.Причому йогопопулярність, його заробіткимали свою основуна його реалістичномубаченні світу, на висловлюванні ним ідей, якихбуржуазнесуспільствоне приймало, але які лоскоталийого нерви, іобізнаністьз якими дозволялавважати себелібералом. Томукниги Іденарозкуповувалисязаможною публікою, ставали модними, приносили їхавторові неочікуванийприбуток.

У результатіМартін Іден, сам того небажаючи, потрапив у становищелюдини, що сидитьна двох стільцях.За своїми ідеями, за своїм мисленнямвін залишивсяреалістом, йомубули далекімораль і забобонибуржуазії. Алеза своїми прибутками, за своїм новим способом життявін тепер належав до класу буржуазії.І це протиріччявимагало вирішення.Мартін Іденбув письменником, але він мігбути, наприклад, талановитиммузикантомабо скульптором, художникомабо медиком.Трагізм доліі життєвий шляхписьменникаМартіна Іденатиповий длятогочасноїдійсності.

Відомийамериканськийкритик назвав роман Лондона«трагічноюнаціональноюісторією успіху».Ван Вік Бруксіз гіркотоювідзначав, щотворчі розумиу США « лишаютпитательнойпочвы, им противопоставляютстрасть кстяжательствуи ореол богатства.Буквально всетенденцииобщественнойжизни Америкивступили взаговор с цельюсвязать порукам и ногамталанты страны...»(11, С.297). Якдіє це у житті, Д. Лондонпоказує наприкладі МартінаІдена. Йогоніхто не розуміє: ні родичі, нідрузі, ні люди, у яких він бачитьпредставниківінтелігенції— Рут, її батьки,їхнє оточення.Так зване суспільствоне поспішаєпростягнутируку допомогишукаючому свійшлях художникові.Навпаки, вононамагаєтьсязбити його зобраного шляху, зіштовхнутина так добрезнайому і зрозумілудорогу чиновничогослужіння абобізнесу і комерції.Потрібно матичималу мужність, твердістьхарактеру івпевненістьу своїх силах, щоб протистоятицьому натискові, витримати йогоі пройти свійшлях до кінця.Вдається цедалеко не всім.

МартінІден на своємутернистомушляху досягаєуспіху всуперечусім. Справжнійтрагізм цьогоуспіху полягаєв тому, що Мартіндомагаєтьсяйого поодинці, без найменшоїдопомоги, уборотьбі з тимсуспільством, у якому вінживе і трудиться.У цій боротьбівін втрачаєкохану, віднього відмовляютьсяродичі, вінпоступовозневірюєтьсяу своїй правотій зрештою вирішуєніколи більшене брати до рук перо. Заслуженийуспіх не приноситьйому ніякогозадоволення.

У романіфатальнийстрибок Мартінаописаний якзовсім природний, простий і навітьповсякденнийкрок. Але ж нацей крок йдезовні здорова, у розквітісвого талантулюдина, що домогласяслави й успіху.І та щоденність, з яким ідутьз життя Брісендені Іден, — це тежневід'ємначастина «трагічноїнаціональноїісторії успіху»талановитиххудожниківу США.

Висновки

МартінІден був індивідуалістом, не маючи нінайменшогоуявлення пронестатки інших, він жив тількидля себе, боровся лише зарадисебе і вмер –теж через самогосебе. Він пробивсяв буржуазнікола і був прикро вражений відразливоюпосередністютих кіл.

Такою булатрагедія митцятогочасногосвіту. І якщоД.Лондон створивМартіна Іденаза своїм образомі подобою, тоМартін Іденпередрік долюсвого творця.Крах. Смерть.

Джек Лондоннаполегливозаперечувавпроти того, щойого самогоуособлювализ його героєм.Письменникнедвозначновикривав подібнітвердження.« Позвольтеуказать мнена главнуюслабость такойпараллели,—писавД. Лондон узвґязку з цим,—Мартин Иденпокончил ссобой, а я всееще жив»(11, С.299).Такоюбула трагедіямитця тогочасногосвіту. І якщоД.Лондон створивМартіна Іденаза своїм образомі подобою, тоМартін Іденпередрік долюсвого творця.

Хоча ДжекЛондон тоявнабагато вищеза МартінаІдена, йогоідеали і мріїне дуже відрізнялисявід ідеалівта мрій Ідена.Лондон мріявпро свій затишнийкуточок, колоблизьких друзівта двоє дітей…Він і насправдістав власникомвеличезноїсадиби, досягшиуспіху як письменник.В одному інтерв'юза два роки досмерті вінсказав: «Я пишутепер тількидля того, щобдодати триста-чотиристаакрів до своєїчудової садиби.Я пишу оповіданнятільки длятого, щоб купитижеребця. Моячереда значнобільше цікавитьмене, ніж мояпрофесія. Моїдрузі не вірять, коли я так говорю, але це – правда».(10, С.16)

Всікритики судилиДжека Лондонане з «відстанісерця, а з відстанірозуму»(3, С.17). Аджеслід памґятатинасампередпро творчекредо письменника, у якому вінстверджував:« Не розповідайтечитачеві. Нів якому разі.Нізащо… Читачевіне потрібніваші дисертації.., ваші спостереження, ваші знанняяк такі, вашідумки і вашіідеї – ні, вкладітьвсе своє в розповідігероїв, в історії, а самі станьтезбоку »(3, С.17)

Але ДжекЛондон, розбагатівшиі ставши відомим, намагаєтьсядогодити смакамтого самогосуспільства, з яким він боровся.На смак буржуавін додоає досвоїх творівштучний «хепі-енд», бо всі люблятьщасливий кінець.Письменниквитримав вогоньі воду, але невитримав мідянихсурм популярностіта слави. Вінзрадив самомусобі, преставбути собою.Джек Лондонвтратив бажаннядо літературноїтворчості.Деградаціяособистостіпризвела досмерті восени1916 року.

Згідно усьоговищенаведеногоможемо зробититакі висновки:

Розглянувши основні критичні статті за проблемою дослідження бачимо, що проблема автобіографічності роману «Мартін Іден» не була вирішена критиками однозначно.

Вивчивши біографію Джека Лондона та порівнявши її з життям Мартіна Ідена приходимо до висновку, що життевий шлях Джека Лондона покладено майже увесь в основу роману.

Простеживши спільне та відмінне у життєтворчості автора та його героя стає очевидним, що Джек Лондон і Мартін Іден – не одні й ті ж самі особистості, але Іден неначе відбиток самого Лондона, його юнацького кохання, переживань, розчарувань на шляху до слави.

Поклавши в основу роману свій життєвий шлях, Джек Лондон збагатив образ Мартіна рисами, взятими у інших людей. Письменник надав йому думок і поглядів, яких сам не дотримувався. Але не наділив героя тими поглядами і переконаннями, тим розумінням життя, його сутності та мети існування, які мав сам.

Хоча ці особистості – Джек Лондон та Мартін Іден – різні, але вони мають дуже багато спільного, і прослідкувавши за їх історіями ми безумовно можемо назвати роман «Мартін Іден» автобіографічним.

Навітьсамавтор стверджує:«МартінІден – це я. Янадав МартінуІдену весьсвій письменницькийдосвід»(10, С.11).

Список використаноїлітератури

Антропова І. Джек Лондон // Сільська школа України. – 2002.-№ 6.-С.17.

Белью С. Джек Лондон.– М.: Кристалл, 2001. – 286с.

Бурбан В. Життя і пророцтва “Моряка в сідлі” // Дзеркало тижня. – 2001.-№ 2.-С.17.

Быков В. Вопрос имени. Джек Лондон // Книжное обозрение. – 1995.- № 28.-С.16.

Быков В. Обитатели Лунной долины: В гостях у потомков Дж.Лондона // Литературная газета. – 1996.-№ 21.-С.7.

Быков В. По следам волка: Возрождение мечты Джека Лондона //Литературная газета. – 1998.-№ 6.-С.12.

Денисова Т. Одіссея Джека Лондона // Зарубіжна література.– 1997.- № 22.-С.4-5.

Кингман Р. Иллюстрированная жизнь Джека Лондона. – М.: Изд-во МГУ, 1998.- 368с.

Лондон Д. Белый клык. Зов предков.– М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2002. – 480с.

Лондон Д. Мартін Іден / Пер. М.Рябової.– К.: Молодь, 1973.-336с.

Лондон Дж. Мартин Иден: Пер. с англ./ Послесл. С.С.Иванько.–М.: Просвещение, 1986.-303с.

Лондон Д. Мартин Иден. Зов предков / Пер.с англ. Колесниковой Е.– Екатеринбург: Средне-Уральское изд-во, 1993.- 956с.

Лондон Д. Мартин Иден. Люди бездны. Очерки / Пер.Оболонской Р., Лимановской В.–М.: АСТ,2001.- 528с.

Лондон Д. Повести и рассказы.– Минск: Народная асвета, 1988. – 686с.

Лондон Д. Повести и рассказы / Ред. Семенюк Н.П.– Днепропетровск: Проминь, 1988.-382с.

Лондон Д. Рассказы / Пер.с англ. Калашниковой Е.– Минск: Мастакая литература, 1985.- 574с.

Лондон Д. Рассказы / Пер.с англ. Облонской К.– М.: Правда,1985.- 590с.

Лондон Д. Собрание сочинений / Пер. с англ. Ставеник В., Бродской Л. – М.: Терра, 1999.- 382с.

Лондон Д. Собрание сочинений. Избранное в 3 т. Т.1 / Пер. с англ. Сологуб Ф.– М.: Скифы, 1993.- 384с.

Лондон Д. Собрание сочинений. Избранное в 3 т. Т.2 / Пер. с англ. Андреев Л.– М.: Скифы, 1993.- 364с.

Лондон Д. Собрание сочинений. Избранное в 3 т. Т.3 / Пер. с англ. Куприн А.– М.: Скифы, 1993.- 511с.

Лондон Д. Сочинения.– М.: Книжная палата, 1999.- 1231с.

Савка М. Гірка мандрагора. – Львів: Вид-во Старого Лева, 2002.- 128с.

Стоун И. Джек Лондон.– М.: Историк, 1998. – 416с.

Тріщик Л. У змаганні за щастя: Джек Лондон та його “Біла тиша” //Зарубіжна література. – 2000.-№ 7.- С.3-4.