Реферат: Функціонування паронімів в сучасній англійській мові

--PAGE_BREAK--Викладене вище свідчить про те, що явище паронімії цікавило лінгвістів з давніх часів, незважаючи на те, що спроби рішення даної проблеми в античній філології носили емпіричний характер. Явище паронімії залишається у фокусі уваги вчених протягом декількох століть. Будучи однією з актуальних проблем сучасного мовознавства, паронімія розглядалася з різних точок зору представниками філософії, психології, лінгвістики. Згадки про це явище знаходимо в роботах таких видатних вітчизняних і закордонних лінгвістів, як Ш.Балли [2], В.В.Виноградов [4], Г.О.Винокур [5], А.М.Пєшковський [19], А.А.Реформатський [20], Д.Э.Розенталь [21], Л.В.Щерба [27], E.Elster [28] і ін.
У другій половині XX століття у вітчизняному й закордонному мовознавстві з'явилися спеціальні дослідження, присвячені паронімії на матеріалі різних мов: Багударова, Вишнякова, Голуб, Горкинский, Грабчиков, Григор'єв, Граник, Бондаренко, Кінцева, Евграфова, Критенко, Колeсникoв, Никонов,  Пономаренко, Расторгуева, Снетова, Фоміна, Щепин, Янко-Триницкая, — на матеріалі російської мови; [ 6; 8; 10; 6; 26; ]; Каратюк, Яркова, — на матеріалі німецької мови [ 15 ]; Воронюк, Розенталь, Теленкова, Смирницкий, Nikolenko  - на матеріалі англійської мови [ 7; 23; 21; 22; 24; 28 ].  
Питання паронімії викликають інтерес також у тих учених, для яких пароніми не є спеціальним предметом дослідження: Розенталь, Ахманова,  Шумиліна, Щепин, Duch'acek, Me. Neill, Matthews, Postman, Keppel [ 23; 22; 21; 1].
Велику увагу проблемам паронімії приділяє В.И.Каратюк, що на матеріалі німецької мови ретельно досліджує онтологію однокореневих слів з певною звуковою подібністю й семантичною спільністю [15, 81-87]. Відзначаючи, що співзвучні слова, які можуть змішуватися в мовленні (наприклад: Diplomat-Diplomand; verteilen-zerteilen і ін.), безсумнівно повинні представляти окремий об'єкт вивчення з боку лінгвістів, автор не намагається виділити пароніми як особливий клас слів у лексичній системі мови.
У ряді випадків паронімія трактується як неповний збіг коренів [5, 76]. Винокур розглядає стилістичні функції словосполучень із однаково або подібно звучними коренями для створення комічного ефекту (каламбуру) і наводить  різні приклади прояву паронімічної атракції [5].
Деякі дослідники розуміють під паронімами різнокореневі одиниці (Elster,  Гвоздьов,  Григор'єв) [ 27,34; 10,264 ]. Так, В.П. Григор'єв відзначає: "<...> паронімію ми визначаємо як систему парадигматичних відносин між подібними в плані вираження різнокореневими словами" [10, 264].
В.Д. Горкінський у статті «Розмежування абсолютної паронімії й суміжних лексичних явищ у синхронії польської мови» зіставляє паронімію з варіантністю слів, антонімією, омонімією й парономазією [8, 112].
Явище парономазії (із гр. para – біля, onomazo – називаю) полягає у звуковій подібності слів, що мають різні морфологічні корені (порівн.: лоцман – боцман, кларнет – корнет, ін'єкція – інфекція; pour – poor, modal – model, price – prize). Як і при паронімії, лексичні пари при парономазії належать до однієї частини мови, виконують у реченні аналогічні синтаксичні функції. У таких слів можуть бути однакові префікси, суфікси, закінчення, але корені у них завжди різні. Крім випадкової фонетичної подібності, слова в подібних лексичних парах нічого спільного не мають, їхнє предметно-означальне співвідношення зовсім різне. Парономазія на відміну від паронімії не носить характеру закономірного й постійного явища. І хоча в мові є чимало подібних у фонетичному відношенні слів, зіставлення їх як лексичних пар є результатом індивідуального сприйняття: один побачить парономазію в парі тираж — типаж, іншої — у тираж — міраж, третій — у тираж — вітраж. Однак паронімія й парономазія близькі з погляду вживання в мовленні подібних по звучанню слів.
Приклади парономазів:
Low – law
Quay – queue
Hair – hear
Very – vary
Здатність паронімів до змішання в мовленні призвела до того, що під терміном «паронімія» нерідко поєднуються два поняття — власне паронімія, тобто вид мовних системних відносин між лексичними одиницями, і парономазія (або парономасія) — стилістичний прийом, що складається в навмисному зближенні слів, що мають подібність у звучанні. Ці слова не обов'язково повинні бути паронімами, часто для цілей автора буває досить випадкового звукового збігу. Використання парономазії дозволяє підсилити виразність тексту; особливо часто цей прийом зустрічається в поезії й фольклорі.
Наприклад: «Леса – лоси – лисы / Леса обезлосели, Леса обезлисели» (В. Хлебников). Отже, парономазія — це навмисне вживання паронімів Якщо змішання паронімів — груба лексична помилка, то навмисне вживання двох слів-паронімів в одному реченні являє собою стилістичну фігуру, що називається парономазією (пари + поруч + називаю).
Також паронімія відноситься до феномена «фальшивих друзів перекладача». Найбільш точним слід визнати визначення паронімів О.В. Вишнякової, а саме: «пароніми – це близькі за звучанням однокореневі слова з|із| наголосом на одному і тому ж складі, що відносяться до одного логіко–граматичного ряду|лави, низки| – до однієї частини|частки| мови|промови|, одному роду (і вигляду|виду|, якщо це дієслова і їх форми) – і що позначають|значать| різні поняття» [6, 5].
Розглядаючи|розглядуючи| слова, схожі по звучанню і формі, але|та| різні по значенню, що відносяться до лексики двох різносистемних мов|язиків| слід говорити про змішання співзвучних слів, різних по значенню на міжмовному рівні.
Готліб, розглядаючи|розглядуючи| слова німецької і російської мов, схожі за звучанням і формою, але|та| різні по значенню в лінгвістичному аспекті, вважає|лічить|, що «більш відповідним|придатним| в цьому випадку є термін «междуязычные| аналогизмы|» для позначення слів з|із| аналогічним (схожим) зовнішнім оформленням» [9, 437].
В.В.Дубічинський пропонує нову концептуальну систему – теорію лексичних паралелей. Під «лексичними паралелями» автор розуміє «співпадаючі  в плані виразу і схожі/несхожі в плані змісту|вміст, утримання| лексеми двох і більше синхронно| порівнюваних або контактуючих мов|язиків|» [12, 4]. У разі міжмовної паронімії наголос може падати і на інший склад. Так, в англійській і українській мовах існують пароніми desert [′dəzət] «пустеля» і «десерт», які відрізняються зокрема наголосом. Лексема dessert [di′zə:t]  «десерт» є|наявний| і в англійській мові, а тому ці слова по суті не омоніми, а пароніми. Категорії міжмовних омонімів і міжмовних паронімів взаємозв'язані і взаємозалежні|, проте|однак| на відміну від омонімів пароніми можуть істотно|суттєво| розрізнятися своїм написанням. Відповідно відрізняється і механізм «заплутування» перекладача, оскільки змішання подібної лексики під впливом міжмовної інтерференції відбувається|походить|, як правило, на рівні однієї лексичної одиниці, а не двох: через співзвучність слова мови|язика|, що вивчається |речи|  з|із| схожою лексичною одиницею рідної мови, по загальному|спільній| логіко–понятійному співвіднесенні. Більшість міжмовних паронімів – слова полісемантичні. «Наявність одного або декількох загальних|спільних| значень схожих по звучанню слів двох мов приводить|призводить, наводить| до механічного перенесення іншим значенням слова рідної мови на іноземне, в якому цих значень фактично немає. Так, наприклад, хто вивчає німецький мову неправильно переносить на німецьке слово die Garderobe значення «Шафу для одягу» з української мови, а ті, хто вивчають українську мову додає слову гардероб значення «Убиральня актора, вішалка для верхнього одягу», що має німецьке слово, оскільки ті, хто говорять на цих мовах знають два загальні|спільні| значення даних слів: «роздягальня і весь носильний одяг однієї людини»[15, 75–76]. Слід помітити|відмітити|, що О.В.Вишнякова розуміє міжмовні пароніми трохи інакше, на її думку: «до міжмовних паронімів належать тільки|лише| такі лексичні одиниці мов, що зіставляються|співставляються|, які в обох даних мовах|язиках| можуть викликати|спричинити| помилкові асоціації, ототожнюватися одна з|із| іншою при фактичній розбіжності|розходженні| їх значень, наприклад, українські пароніми емігрант – іммігрант  і англійські emigrant – immigrant » [ 6, 10].
Паронімія являє собою особливе лексичне явище, багатоплановість якого визначила можливість його вивчення як у функціональному, так і в нормативному аспекті. Нормативна точка зору лінгвістів на паронімію найповнішим чином представлена дослідженнями довідково-методичного характеру: «словниками труднощів», «словниками паронімів», різними дидактичними посібниками, підручниками, що включають вправи на розмежування й коректне використання паронімів, та ін.
Вітчизняну лексикографію відрізняє прагнення виділити пароніми із загального масиву «труднощів», присвятивши їм окремі «словники паронімів». Найбільше активно область паронімії почала розроблятися російськими лексикографами. В останні два-три десятиліття ними були створені чотири повноцінних словники паронімів.

РОЗДІЛ 2
ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ПАРОНІМІВ В СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ
2.1. Особливості функціонування паронімів в англійській мові
Паронімія як лексичне явище, що полягає у двосторонній фонетико-семантичній взаємодії співзвучних слів, характеризується своєрідним переплетенням формальних (фонетичних) і значеннєвих (семантичних) факторів, що визначають його сутність і закони функціонування. Паронімічна функція мови привертала увагу мислителів протягом багатьох століть. Інтерес до паронімії нітрохи не слабшав як у минулому сторіччі, так і в наші дні. До проблем паронімії в різних мовах зверталися Ш. Балли, Ф. де Соссюр, В. В. Виноградов, Ю. С. Степанов, О. В. Вишнякова, Н. П. Колeсникoв, В. И. Червоних, Т. Г. Пономаренко, Г. П. Снетова, Л. Н. Федотова й безліч інших авторів. Завдяки наполегливій роботі лінгвістів пароніми були ретельно вивчені з різних точок зору: формальної, семантичної, етимологічної, словотворчої, функціональної, нормативної, стилістичної й психолінгвістичної.
Пароніми, а часто й подібні по звучанню слова виконують у мовленні стилістичні функції.
Перед кожним автором може виникнути проблема вибору одного з паронімів. Якщо синонімічний відбір лексичних засобів незмінно супроводжує словесну творчість, то проблема вибору одного з паронімів виникає лише в тих випадках, коли в мовлення включаються паронімічні слова.
Уміле вживання паронімів допомагає письменникові правильно й точно передати думку, саме пароніми розкривають більші можливості мови в передачі тонких значеннєвих відтінків. У художньому мовленні звичайно спостерігається правильне, досить мистецьке використання паронімів. Однак можливо й свідоме відхилення письменника від норми, якщо він хоче показати мовні помилки своїх героїв. Таким чином, в основі схованого використання паронімів у художньому мовленні можуть лежати різні естетичні принципи їхнього відбору, продиктовані стилістичною установкою автора.
Інший характер носить відкрите використання паронімів, коли письменник ставить їх поруч, показуючи їхні значеннєві відмінності при видимій схожості. У цьому випадку пароніми виконують різні стилістичні функції, виступаючи як засіб посилення дієвості мовлення.
Зіткнення паронімів використається для виділення певних відповідних понять.
Сполучення паронімів може створювати тавтологічний і звуковий повтор, що сприяє їхньому посиленню.
Уживання паронімів може бути засобом уточнення думки. Іноді авторові досить звернути увагу на різну лексичну сполучуваність паронімів, щоб уточнити їхнє значення.
Можливе зіставлення паронімів, якщо автор хоче показати тонкі значеннєві розходження між ними.
Поети люблять зближати самі «невідповідні» слова, дивуючи нас своєю фантазією.
Яскравий стилістичний ефект народжує протиставлення паронімів. Звичайно в цьому випадку пароніми з'єднані протиставним сполучником і одне зі співзвучних слів дається із запереченням.
Пароніми й ще частіше співзвучні неспоріднені слова використаються в каламбурах.
Паронімія й парономазія виконують роль звукового курсиву, виділяючи співзвучні слова, яким автор надає особливого значення.
Прослідкуємо як паронімія і парономазія можуть емоційно впливати на художній текст на прикладі цитат з творів відомих англомовних письменників.
<metricconverter productid=«1. a» w:st=«on»>1. a) And now, perhaps, you had better leave me. The doctor made a point of quiet and repose. (P. G. Wodehouse)
b) The drawings were pleasing enough, with quite a sense of atmosphere. (J. Galsworthy)
<metricconverter productid=«2. a» w:st=«on»>2. a) Than the moon rose like a wonderful silver shield. (O. Wilde)
b) At a less anxious moment he might have been amused by the conflict his words aroused (J. Galsworthy)
c) Forgive me, old man, for asking you not toraise your voice (P. G. Wodehouse)
d) “Not dangerous?” “Yes, sir, when roused.” (Id.)
<metricconverter productid=«3. a» w:st=«on»>3. a) I remember before the war, when Charles inspected the Corps on a white horse ( J. Le Carre)
 b) There were noises and directions from Cramer, about removing the corpse, and in a couple of minutes heavy feet as they carried it out (R. Stout)
<metricconverter productid=«4. a» w:st=«on»>4. a) “Nuclear physics”, said Erik reflectively. “Maybe that’s for me… Did fox ever ask you why you wanted to be a physicist when you first came here?” (M. Wilson)
b) “Hello, doc. You got a job here as house physician?” ( R. Stout)
<metricconverter productid=«5. a» w:st=«on»>5. a) Shearing was conscious of the madman behind him, he could hear every one of Dean’s gasps (J. Kerouac)
b) John was such a tender-hearted chap, affectionate to his bones, and conscientious, too… ( J. Galsworthy)
<metricconverter productid=«6. a» w:st=«on»>6. a) I have no idea what this talk with you will do to me. I see no reason why it should have any effect one way or another (R. Stout)
b) The truth is, my dear, we both have pasts, which it is now my task to make known to you, because they grievously and deeply affect your futures (J. Galthworthy)
<metricconverter productid=«7. a» w:st=«on»>7. a) “I apologize”, said Loring persuasively. “It’s a personal idiosyncrasy and has nothing to do with our business” (R. Ludlum) 
b) The major was gone taking hospital personnel in the staff car (E. Hemingway)
<metricconverter productid=«8. a» w:st=«on»>8. a) Early the next morning the Mayor was walking in the square below in company with the Town Councilors (O. Wilde)
b) The major… had been in the war in Libya and wore two wound-stripes         (E. Hemingway)
<metricconverter productid=«9. a» w:st=«on»>9. a) He was wearing a navy blue suit, a blue shirt and a white starched collar  (M. Wilson)
b) We went into a motel court and bought a comfortable little suite for about four dollars ( J. Kerouac)
<metricconverter productid=«10. a» w:st=«on»>10. a) There was nothing remarkable in the exdivssion of her face except its utter immobility (J. Galsworthy)
b) People always accepted an accomplished fact in time! (Id.)
c) “I expect you’re right”, he said slowly: “but I want to think it over” (Id.) [28, 220]
З поданих прикладів видно, що змішання або неправильне вживання даних паронімів може призвести до грубих лексичних помилок, до каламбурів або може стати причиною комічних ситуацій. Тобто, можна відзначити, що вживаючи пароніми в мовленні треба бути досить обережним, щоб фраза не виявилась абсурдною.
2.2. Особливості, пов’язані з вживанням паронімів в англійській мові
Проблеми паронімії давно привертають увагу викладачів мови й тих, хто її вивчає його. Часто, яке слово-паронім ужити, як правильно сказати — “a historic event”, або “historical event”-  ставить у глухий кут навіть людей, що непогано володіють мовою.
Отже, що ж таке пароніми? У працях різних мовознавців дане явище відзначене під різними назвами, як то: квазіомонімія, гетерофемія, парономазія й т.д., що свідчить, звичайно, про відсутність єдиного підходу до визначення даного явища. У лінгвістиці склалося два основних підходи до визначення паронімії – вузький і широкий. У рамках вузького підходу (О. В. Вишнякова, Д. И. Розенталь/Теленкова й ін.) [ 6; 23 ] пароніми обмежуються областю співзвучних однокореневих слів з різним значенням, що належать до одного лексико-граматичного розряду. Прихильники ж широкого підходу (В. П. Григор'єв, В. Д. Девкин, Ю. М. Скребнев, О. С. Ахманова й ін.) [ 10; 1 ] відносять до паронімів і однокореневі, і різнокореневі слова. У нашому випадку, ми будемо вести мову про слова, які відносяться до паронімів, відповідно до вузького визначення й будемо називати їх надалі мовними паронімами. Цей вибір обумовлений тим, що неправильне вживання мовних паронімів зумовлено найчастіше незнанням значень однокореневих слів-паронімів, низькою культурою мовлення, тобто – об'єктивним факторами, як у випадку c historic/historical event. Уживання мовних паронімів обумовлено, в основному, суб'єктивними факторами, таких як: бажання скаламбурити, спросоння, п'яне й інші подібні стани, а також реалізувати певні стилістичні цілі, якщо мова йде про художній твір. Погодьтеся, об'єктивно складніше вирішити, який іменник ужити в тому або іншому контексті: радник або порадник (мовні пароніми), а не радник/порадник, або рядно, наприклад.
    продолжение
--PAGE_BREAK--