Реферат: Творчество Ивана Мазепы

СПИСОК ВИКОРАСТАНОЇЛІТЕРАТУРИ:

Мацьків Теодор. Гетьман Іван Мазепа — князь Священної Римської Імперії // Укр.історик. 1966. № №3/4. с. 33-40.

Боpщак І. Мазепа. Людина й історичний діяч. ЗНТШ, т. 152, 1933, с. 23.

Вишневський Л. Мазепа: історія життя і зради // Наука і суспільство. 1985. № 9. с. 34-37.

4. Господин А.Мазепа у світовійлітературі/ Передмова А.Курдидик. Вінніпег: у вв Накладомчитальні «Просвіти»у Вінніпегу,1987. с. 58.

5. Барабаш Ю.Іван Мазепа— ще одна літературнаверсія // Київ.1988. № 12. пс. 140-149.

6. Мацьків Теодор.Гетьман ІванМазепа взахідноєвропейськихджерелах 1687-1709 / дЗпередм. Л.Винара.Мюнхен: УВУ,1988. 286 с. (2-е вид., дон.і перероб. —К.; ооппПолтава,1995).

7. ОглоблинОлександр.Гетьман ІванМазепа і Москва// Укр.історик.1989. № 4. С. 7- щ16; 1990. № 1/4. С. 45-54; 1991. № 1/2. С.82-94. 1990.

Мазепа — людина й історичний діяч / Упоряд. Й. Чікало. К.: Асоціація укр. експортерів друкованої продукції, 1991. с. 48.

Іван Мазепа: Художня-докумептальна книга: Для середнього і старшого шкільного віку / Упорядник і автор передмови В.Шевчук. К.: Вид-во «Веселка», 1992.

Соловьев. С. М. История России с древнейших времен, т. VII, с. 486.

Покровский M. H. Русская история з древнейших времен, Москва 1966, (перше видання 1920), с. 497.

Ковтун Алла. Іван Мазепа: виправданий історією // Дзеркало тижня №32. К. – 2001.

Іван СтепановичМазепа — одиніз найвидатнішихукраїнськихгетьманів, якийнайдовше (понад20 років) був привладі — народився20 березня 1640 року(за деякимиджерелами 1639або 1644) на хуторіКаменці (згодомМазепинці) біляБілої Церкви, що на Київщині, в родині українськоїшляхти.

Мати — МаріяМагдалина —була освіченою, сміливою івеликою патріоткоюУкраїни. Вонадо кінця днівсвоїх (1707 р.) буланайпершоюпорадницеюсина-гетьмана, що свідчитьпро її глибокийінтелект. Останні13 років життявона була ігуменеюКиєво-Печерськогожіночого монастиря.

Тому Іван щезмалку, окрімїзди верхи таволодінняшаблею, пізнававєвропейськінауки, а згодомза настановоюматері поїхавнавчатися доКиєво-Могилянськоїколегії, якуза часи свогогетьмануваннявін перетворитьв академію.Улюбленимиавторами Мазепибули Цицерон, Тит Лівій, Тацит.

По закінченніколегії батькоІвана МазепиСтепан-Адам(досить діловапостать середпочту гетьманаВиговського)відсилає синадо двору польськогокороля пажем, звідкіля йогояк талановитогошляхтича направляютьв Західну Європудля завершеннянавчання. Голландія, Франція, Німеччина,Італія розширилисвітоглядмолодої людини, збагатилидуховно і політично.Він досконаловивчив основифортифікації, гарматну справута інші науки.

Стрункий, неймовірнопривабливийзовні, Іван бувдосить освіченоюлюдиною длясвого часу: володів, окрімукраїнської, російською, польською, латинськоюта французькоюмовами, добрезнався на філософіїта історії, музиці і поезії, писав вірші.Від самої молодостіаж до пізньоїстарості Мазепаволодів даромзачаровуватилюдей: короліі царі, воякиі козаки, навітьдуховенствокорилися йогопривабливості, не кажучи вжепро жіноцтво.Через йогожиття проходитьряд любовнихпригод.

Головний геройпоеми Байрона«Мазепа», згадуючисвою молодість, говорить:

Ще в дні юнацтвазолоті,

Бувало, кожноговельможу,

З мужів чи хлопців, переможу

У всій привабніймарноті.

Заклятий ворогМазепи придворі польськогокороля, одиніз багатьох, хто заздривуспіхам українця, все зробив, щобІван Степановичвтратив королівськуприхильність.У своїх «Споминах»(мемуарах) цеймайстер пераописав легендупро одну з любовнихпригод Мазепи, яка, на думкуавтора, повиннабула навікизнеславитиколишньогокоролівськогоулюбленця. Алевийшло навпаки...

Легенда цярозповідалапро те, що Мазепа, маючи коханку— жінку визначногопольськогомагната, буввпійманий «нагарячому», прив’язанийголим до дикогоконя, який помчавмолодого парубкастепом із Польщіаж до України.І хоч ця вигадкабула малоймовірна, вона сталасвоєріднимсимволом. Красива, привабливаісторія булапідхопленапоетами, художникамиі композиторами, коли наставчас звеличенняодного з видатнихгетьманівУкраїни, державногодіяча, будівничого, покровителякультури, знавцяі майстралітературноїниви.

З історіїгетьман Мазепавідомий намтим, що він сміливопішов протиполітики ПетраІ та заключивугоду зі Швецією.За цей вчинокйого і називализрадником, івважали героєм.Постать гетьмананадихнулабагатьох поетів, письменників, композиторів, художниківта інших митцівще з давніхчасів. Про Мазепунаписано і улітописі Величка,і у поезіяхФеофана Прокоповича.ЄвропейціВольтер (1731 р.), ФранцішакГосецький (1732р.), Анрі Констанад’Орвіль (1764 р.), Генріх Бертуха(1812 р.), американецьДжон ГовардПейн (1852 р.) — осьтільки декількаавторів, якізапочаткувалисвітову мазепіану.А далі в XIX столітті— опери, музичнісимфонії, етюди, романи, повісті, поеми, художніполотна буквальнозаполонилилітературно-мистецькийпростір Європи.У західноєвропейськійлітературіМазепа, завдякиромантичнійпоезії, залишивсялегендарнимгероєм. Французи– письменникі поет Гюго таживописецьВерне, угорськийкомпозиторЛіст, користуючисьцією легендою, створили невмирущітвори, які піднеслигероя легендидо рівня історичногосимволу.

Але це не єдине, чим нам відомийІван Мазепа.Ми знаємо йогоі як талановитогопоета, і як людину, яка, добре знаючисьна епістолярномужанрі, створювалапрекраснілисти, і як чоловіка, палко закоханогов Мотрю Кочубей.Саме цій жінкігетьман присвячувавпалкі листита пристрастнівірші. Історіяїх кохання, нажаль, нещаслива.Мазепа писавдо коханої:“Моє серцекохане! Самазнаєш, як я сердечне, шалене люблюВашу Милість;іще нікого насвіті не любивтак. Моє б теєщастя і радістьбуло, щоб нехайїхала та жилау мене; тількиж я уважав, якийкінець з тогоможе бути, аголовне притакій злостіі заїлостітвоїх родичів...”Біла граційнарука зупинилась, тонкі пальцістисли перо.Тріпотіласвічка, випромінюючитремтливіспалахи насувору фігурув темряві, а вчорнезних очахгетьмана виблискуваливологі сполохигніву.

Мазепа сидів, відкинувшисьу кріслі, тадумав про своююну кохану.Трапляєтьсяж таке: йомувже стукнуло65, а їй добре, якщовже виповнилось18 років! “Спокусник!Ґвалтівник!”– таким вважалайого родиначарівної МотріКочубей. Алесама дівчинадумала по-іншому,і її палка взаємністьвтішала Мазепу.

Мазепа був анітрохи не старий, міцний та енергійний.А розмовою вінміг приворожитибудь-кого, неговорячи вжепро наївнедівчисько. Якрозповідавпосол ФранціїЖан де Балюз, що відвідавйого світлицю1704 року, ІванМазепа володівбагатьма мовами: так з німцями-лікарямигетьман розмовлявнімецькою, зіталійськимимайстрами –італійською, а з ним – польськоюта латиною.Посол був простовражений домашньоюбібліотекоюМазепи, що їїскладали кращікиївські, німецькі, латинські тастаровиннірукописи. Щездивованийпосол дізнався, що гетьманрегулярно читавгазети французькоюта голландською.Такі глибокізнання з мовта інших дисциплінМазепа отримаву Києві та навчальнихзакладах Європи.Гетьман не лишелюбив купуватикниги, але йусіляко допомагавталановитимавторам. Лишев Черніговіза час йогоправління буловийшло близько50 видань. Одногоразу до ньогопотрапиланадзвичайностаровиннакнига – ПересопницькеЄвангеліє.Мазепа не ставприкрашатицією перлиноювласну бібліотеку, а подарувавїї побудованомуна його грошікафедральномусобору в Переяславі, де вона й збереглась.Зараз на цьомуЄвангеліїприсягаютьновообраніпрезидентиУкраїни

Отже, було чимгетьману приворожитипрекраснуКочубеївну.Незважаючина те, що намірикілька роківтому овдовілогоМазепи булищирими, батьки, особливо мати, що несподіванозненавиділагетьмана, категоричновідмовили йогопропозиціїодружитисьіз Мотрею. Міжіншим, Мазепабув не лишестарим приятелемсім’ї, але йхрещеним батькомсвоєї коханої!

Дізнавшисьпро відмовубатьків, Мотрятаємно втеклаз дому в палацМазепи. В гетьманськихпокоях відбуласьрозмова двохзакоханих.Мотря палкоклялась досмерті любитиМазепу, а тойна знак своєївідданостіподарував їйперстень здіамантом, яквін сам висловився,“найдорожчимта кращим зтих, що мав”.Після тогогетьман повернувдівчину батькам.В листі до коханоївін так пояснивсвій вчинок:“Уваж сама, щоб з того виросло.Перше: що б твоїродичі по всімсвіті розголосили: що взяв у насдочку уночіґвалтом і держитьу себе замістьпідложниці.Друга причина: що державшиВашу Милістьу себе, я би неміг жадноюмірою витримати, та і Ваша Милістьтак же; мусилиби ми із тобоюжити так, якподружжа каже, а потім прийшлоб неблагословеннявід церкви іклятьба, щобинам із собоюне жити.” Гетьмансподівався, що йому вдастьсязаконним шляхомповінчатисьз Мотрею. Алебатьки дівчининавіть чутипро це не хотіли.Мати безпідставнозвинуватилагетьмана втому, що він“причарував”та збезчестивїх доньку. Вийшовграндіознийскандал. Самуж Мотрю вдомажорстоко карали.

У 1708 році батькоМотрі, черезнаполяганнядружини, донісПетру І просоюзну угодугетьмана зшведськимкоролем КарломХІІ. Це був неперший доносна гетьманаі Петро І, щоцінував розумта освіченістьМазепи, наказаввідрубатиголову донощикам: генеральномусудді Кочубеюта його спільнику, полтавськомуполковникуІскрі. Наказшвидко виконалина очах у козаків, а тіла покаранихпоховали уКиєво-Печерськійлаврі.

Як склаласяподальша доляобраниці гетьмана? Відповіднодо народноїверсії, Мотрявтопилась вбатуринськомуставку. Відповіднодо версії деякихісториків, у1707 році вона вийшлазаміж за 35-37-річногоудівця, полковогосуддю СеменаЧуйкевича, проте була нещаслива в шлюбіта… закінчиласвоє життяігуменею Ніжинськогожіночого монастиря.

А гетьман докижив, сумувавза Мотрею та…писав вірші.Багато йоговіршів сталинароднимипіснями: “Ойгоре, горе тійчайці-небозі, що вивела чаєнятапри битій дорозі...”

Ой горе тійчайці, горе тійнебозі,

Що вивела чаєнятокпри битій дорозі.

Ішли чумаченьки, воли попасали,

І чаєчку зігнали, чаєнят забрали.

А чаєчка в'ється, об дорогу б'ється,

К сирій земліприпадає, чумакаблагає:

-Ой ти чумаченьку, ти ще молоденький!

Верни моїхчаєняток — вонище маленькі!

— Ой не верну, чайко, не вернуніколи,

Бо заберешчаєняток, полетишу поле.

— Не буду летіти, то буду сидіти,

Буду воли завертатий діток доглядати!

— Ой, полети, чайко, на зелену пашу,

Бо вже твоїхчаєняток покидалив кашу!

— Бодай ви, чумаки, у Крим не сходили,

Як ви мої чаєнятау каші зварили.

Бодай вам, чумаки, воли поздихали,

Як через васчаєнята навікипропали!

Як бачимо, ународній обробціцей вірш зазнавдеяких змін, але це як разнаголошує натому, що це справжняНародна пісня.Напевно, найголовнішийпоказник вічностівірша, це коливін перетворюєтьсяв загальнолюдську, народну пісню.

На сьогоднізавершує поетичнумазепіанухарківськийпоет Іван Перепеляк.У 1994 році в Харковівидана йогопоема «Останнялюбов гетьмана», в якій, нарешті, розкрита правдапро взаємнулюбов Мазепиі Мотрі Кочубеївни.Як свідчатьлисти Мазепи— це була взаємналюбов двох душвисоких помислів.Не зважаючина велику різницюу віці, Мотряі Мазепа булиоднодумцями.Мотря, будучиосвіченою, зшироким світоглядом, як і Мазепа, мріяла провільну Україну.

Разом зі своїмдоносом наМазепу Кочубей, як доказ аморальностігетьмана, переславцареві йоголисти до донькиКочубея, якабула хрещеницеюМазепи. Томуці листи і збереглисяв московськихархівах. Осьодин з них: «Моясердечна коханаМотронько! Поклін мійвіддаю, ВашаМилість, моєсерденько, апри поклоніпосилаю ВашійМилості гостинця— книжечку іобручик діямантовий…За тим цілуюуста коралевії, ручки біленькіїі всі члонкитільця біленького, моя любенькокохана!»

Відповідь16-річної Мотрі, в гетьмана, миможемо тількипередбачити, що і робитьпоет. Ось закінченняодного із їїлистів:

Я не втоплюсяу журбі.

На кращі будуждати переміни.

Дай, Боже, сили!

Любий, а тобі—

Любить мене, як любиш Україну!

Як розправивсяМазепа з батькомсвоєї коханоїМотрі добревідомо з поемиПушкіна «Полтава».Щоправда, невсе в геніальногопоета відповідаєдійсності.

Відомо, що донаписання«Полтави»Пушкіна спонукалирядки поемиКіндрата Рилєєва«Войнаровський»про «жену страдальцаКочубея и обольщеннуюих дочь».

Андрій Войнаровський, син сестриМазепи, бувулюбленцембездітногогетьмана ірозділив з нимдолю поразкипід Полтавою.Войнаровськийдо 1716 року знаходивпритулок уЗахідній Європі, а потім бувсхоплений уГамбурзі завимогою російськогорезидента ізасланий доСибіру.

У поемі поета-декабристаобраз українськогогетьмана постаєяк взірецьборця за

свободу своєїбатьківщини:

Уж близок час, близка борьба,

Борьба свободыс самовластьем!

І устами Войнаровськогопоет каже просебе і про своїходнодумцівпо боротьбі:

Так мы, своиразрушив цепи,

На глас свободыи вождей,

Ниспровергаявсе препоны,

Помчалисьзащищать законы

Среди отеческихстепей.

Незважаючина невдачу, Мазепа в поеміпроголошує:

Спокоен я вдуше своей;

И Петр, и я — мыоба правы:

Как он, и я живудля славы,

Для пользыРодины моей.

Отже, К. Рилєєвне тільки незневажає Мазепу, а й ставитьйого поряд зПетром.

Зовсім іншаточка зору наМазепу у Пушкіна.В цій темі двохросійськихпоетів єднаєтільки те, щоні Рилєєв, ніПушкін не назвалисвою поемуіменем головногогероя. Таканазва була бобов’язковозаблокованацарською цензурою.Але два поети, живучи в одині той же час, по-різномусприйняливчинки гетьманаУкраїни. Дляодного з нихМазепа бувмайже однодумцем, для іншого —зрадником, ворогом і злочинцем.

В передмовідо першоговидання «Полтави»Пушкін, недвозначнонатякаючи наРилєєва, пишепро образ Мазепи:«Некоторыеписатели хотелисделать из негогероя свободы, нового БогданаХмельницкого».

Автор «Полтави»пише про гетьманадосить зневажливо.Майже десятьразів він називаєМазепу «злодей»і «враг», абонавіть «мощныйзлодей» і «мощныйвраг». Алехарактерно, що у перекладахпоеми українськоюмовою А.Малишкуі М. Рильськомувдалося уникнутимайже всіхпушкінських, м’яко кажучи, несхвальнихепітетів наадресу гетьмана.

Ось кількаприкладів:

О.Пушкін — А.Малишкоі М.Рильський.

— Она в объятияхзлодея! — ІванМазепа – вініз нею!

— Донос на мощногозлодея… — Доносна владарялихого...

—… Не дремлетего коварнаядуша… — Не маєспокою гетьманадуша...

— В груди кипучийяд нося, в светлицегетьман заперся…— У чорній тузісам один

замкнувся усвітлиці він...

— Теперь онмощный врагПетра… — І ополчивсяна Петра...

— И где ж Мазепа? Где злодей? —І де ж Мазепа? Як з очей...

— Забыт Мазепас давних пор…— Мазепа нібизник у тьму...

Ось так — «знику тьму», а незабутий.

І тепер стаєзрозумілим, чому Рилєєвта інші декабристинавіть і недумали залучатиПушкіна у своєтовариство.Як би теперсказали, у нихбули великіідейні розбіжності.Якщо для Рилєєваборотьба засвободу розуміласяшироко, якнеобхідністьне тільки дляросійськогонароду, дляПушкіна напершому місцібула Російськаімперія, а потімуже — свобода.У «Полтаві»поет каже:

В гражданствесеверной державы,

В ее воинственнойсудьбе

Лишь ты воздвиг, герой Полтавы,

Огромный памятниксебе.

Та, як бачимо, пророцтво поетапро те, що будутьпам’ятатитільки Петра, а Мазепу забудуть, не збулося. У1994 році на Київщинів Мазепинцяхбуло відкритопам’ятникгетьманові.Отож Пушкінтут не ставпровидцем. ІблагороднийРилєєв, хоч іне був настількиж геніальнимпоетом, видавсябільш пророчим, коли писав проУкраїну:

Еще, быть может, друг народа,

Спасет несчастныхземляков,

И, достояниеотцов,

Воскреснетпрежняя свобода!

В «Отрывкахи заметках»Кіндрат Федоровичтак характеризуєгетьмана (якна мене, доситьоб’єктивно):«Для Мазепы, кажется, ничегоне было священным, кроме цели, ккоторой стремился: ни уважение, оказываемоеему Петром, нисамые благодеяния, излитые на негосим великиммонархом, ничтоне могло отвратитьего от измены.Хитрость ввысочайшейстепени, дажесамое коварствопочитал онсредствами, дозволеннымина пути к оной...»

Творчість ІванаМазепи пронизанаідеями провільну Україну.Його знаменита

“Дума” яскравоі влучно описуєчаси, коли вдругій половиніXVII століття Українапереживаластрашні часи: турки, татари, поляки і московитичинили нападина її землі.Літописецьтих часів Величкотак змальовуєцей край: «Багатоміст і замківопустілих, зруйнованих…Поля спустошені, ліси, озера таочерети вкриваємох… На всіхдорогах біліютькупи висушенихлюдських черепів...»Багаті і родючіземлі Українистали пусткою.До того ж однаукраїнськаверхівка тягнетьсядо Москви, інша— до Туреччини, третя — до Польщі.А сам Мазепатак описує цічаси:

Всі покою щиропрагнуть,

А не в оден гужвсі тягнуть,

Той направо, той наліво.

А все браття: то-то диво!

Не маш любви, не маш згоди,

Од Жовтої взявшиВоди.

През незгодувсі пропали.

Самі себе звоювали.

Гей, братове, пора знати,

Що не всім нампанувати

І речами керувати.

На корабельпоглядімо,

Много людейполічимо.

Однак стерниксам керує,

Весь корабельуправує.

Пчулка біднаматку має

І оної послухає.

Жалься, Боже, України,

Що не в купімає сини:

Оден живе ізпогани,

Кличе сюдиотамани.

Ідем маткурятувати,

Не дамо їй погибати!

Другий ляхамза грош служить,

По Україні ітой тужить;

Мати моя старенькая!

Чом ти вельмислабенькая?

Різно теберозшарпали,

Куди аж по Дніпртуркам дали:

Все фортельщоб заслабіла

І аж вконецьсил не міла.

Третій Москвіюж голдує.

І їй вірно услугує.

Той на маткунарікає

І недолю проклинає:

Ліпше було бне родити,

Нежлі в такихбідах жити.

Од всіх сторонворогують,

Огнем, мечемруїнують,

Од всіх не машзичливости,

А не слушнойучтивости;

Мужиками називають,

А підданствомдорікають.

Чом ти синівне учила.

Чом од себе їхпустила?

Ліпше булопробувати

Вкупі лихоодбувати.

Я сим, бідний, не здолаю,

Хіба тілкозаволаю:

Гей, панове —єнерали,

Чому ж єсте такоспали?

І ви, панство— полковники,

Без жадноїполітики

Озметеся всіза руки —

Не допустітьгіркой муки

Матці своїйбільш терпіти,

Нуте врагів, нуте бити.

Самопали набивайте!

Острих шабельдобувайте,

А за віру хочумріте

І вольностейбороніте,

Нехай вічнабуде слава,

Же през шаблюмаєм права.

Дослідникиі досі сперечаютьсястосовно датистворення“Думи”. Офіційновважається, що вірш створенийу 1698 році.

Багато зробивІван Степановичдля культурногорозвитку України.Pезиденціягетьмана –місто Батурин– стає культурно-освітнімцентром Україниі Європи. Мазепалистуєтьсяз багатьмаєвропейськимивченими таполітичнимидіячами, берепід свою опікуКиєво-Могилянськуколегію, перетворившиїї в академію, піднімає їїдо рівня європейськогоуніверситету, будує для академіїнове триповерховеприміщення.Він перетворюєЧернігівськийколегіум навищу школу-ліцей, в багатьохмістах і селахбудує власнимкоштом школи, друкарні, церкви.Мазепа відбудовуємонастирКиєво-Печерськоїлаври, обвівшийого монументальниммуром з чудовоприкрашенимиворотами увигляді церкви.

За часів Мазепибудуєтьсябагато кам’янихцерков, у томучислі і коштомгетьмана.

«Собор Мазепинсяє, біліє» —з гордістюписав ТарасШевченко.

На початкуXVIII століття, вкінці Мазепинськоїдоби, в Українібула одна школана 1000 мешканців(через століттяв 1875 році — вжеодна школа намайже 7000 мешканців).

За часів Мазепи(1708 р.) Києво-Могилянськаакадемія налічувала2000 студентів, та вже в 1709 роціїх стає 161, а майжечерез століттяця кількістьзбільшується, але всього до800—1000 чоловік.Сьогодні відродженаакадемія маєпонад 2000 студентів.

В часи Мазеписеред слухачівуніверситетівСорбонни іПраги булобагато українців.Взагалі, майжевся козацькастаршина вУкраїні малавищу освіту.

Мазепа і самбув людиноювисокої освітиі товариськоїкультури. Загальнутодішню освітуотримав віну Києво-МогилянськійАкадемії, бувпажем на польськомукоролівськомудворі, відвідувавФранцію, а вПарижі з нагодипідписанняПіренейськогомиру (1659) був прийнятийу Люврі, про щосам засвідчиву своїй розмовіз Балюзом, якийу вище згаданомулисті писав:"… Я розмовлявіз господаремУкраїни польськоюта латинськоюмовами, бо вінзапевняв мене, що не володієдобре французькоюмовою, хоч у

молодих літахвідвідав Парижта південнуФранцію."

“Мазепа, — підчеркуєБорщак — мігговорити зкожним мовоюсвойого розмовника, тобто мав тойталант, що йогоФренціс Беконуважав ще в 16віці за першуприкмету великоїлюдини… Всійого співбесідники, чи то гоноровіпольські маґнати, напівдикімосковськібояри, буйнізапорожці, статечні турки, елєґантніфранцузи йпуритани шведи— всі вони, —твердить Борщак,— стрічаючисьз українськимгетьманом, складали передним свою зброю”.

Без сумніву, що Мазепа бувдержавним мужемєвропейськогомаштабу, йогоможна назватиукраїнськимБісмарком, хочби тому, що обидваці визначнідержавникипоставили собівиразну цільполітики —об’єднаннясвоїх батьківщин.

У 1708 році Мазепоюбув написаний“Маніфест доукраїнськоговійська і народа”.У ньому гетьманпояснювавпричини того, чому він відмовивсявід політикиПетра І та вирішивоб’днатисяіз Швецією. Уцьому зверненнюдо людей Мазепавиявив себещирим та турботливимсином України, для якого дужеважливо нестільки матинародну підтримку, скільки здобутирозуміннянароду. Мазепакерувався тим, що все, що вінвдіяв, зробленоз мето покращитистановищеУкраїни таукраїнців.

Мазепа йдучиза «здоровимрозумом» вівреальну політику, тобто старавсяосягнутиневтральністьМоскви у своїхплaнах в Україніі назовні бувлояльний, моженавіть занадтолояльний, щомусять признатинавіть деякіросійськіісторики. Коли, збагнувши, щоцар хоче зліквідуватиГетьмащину, Мазепа зваживусі «за і проти»й вирішив пов’язатисяз могутньоютоді Швецією, ворогом якВаршави такі Москви, щобзабезпечитикращу майбутністьдля українськогонароду. Однеможна б закинутиМазепі — вінбудував своїпляни виключнов надії, що шведськийкороль, якогоукраїнськийісторик — СтепанТомашівськийне без причининазиває «зловіщимангелом України»виграє війнуй допоможевизволитиУкраїну. Нажаль, Мазепане подбав підготуватидо великогоділа ні КозацькуАрмію, ані ширшімаси українськогонароду заздалегіть.Відомий “Маніфест”вийшов вжепісля того, якз’єднанняіз Швецією булоздійснено. Алегетьман невтрачав надіїздобути розуміннясвого народу, адже саме заволю цьогонароду вінборовся. Нажаль, мало хто розумівдії Івана Мазепи.Українськіприхильникиросійськоїполітики булиобурені особливотим, що рішеннябуло прийнятеначебто таємно, тобто вплинутина нього, якогозавадити йомувже було неможливо.“Маніфест доукраїнськоговійська і народа”вважали нікчемноюспробою виправдатися.Гетьман Мазепастав зрадникомдля свого

народа, хочамріяв бутигероєм та увійтив історію. Щож, в історіювін увійшовне лише вчинком, який і по ниніісторики трактуютьпо-різному, ай своєю поезієюта листами.

Відомі заразі деякі влучнівислови Мазепи, які згодомувійшли докниги “Українськоїафористики”.Тому, напевно, він краще завсіх поянив, чому він вдавсядо політикиПольщі: “Частоте бувало, щолюди із відчаюдо неподобнихудавалисяречей”. Справді, в розпачі бувгетьман незнаючи, як вчинититак, щоб країнірідній булодобре, щоб людибули задоволені.А об’єднанняіз Швецією всеж таки пророкувалогарне майбутнє– тому гетьмані вчинив саметак.

“Усьому народовібуває пожиточноі корисно тоді, коли всякогочину люди, неслухаючи жоднихбунтівливихзваб та заколотнихоман, тримаютьсяпостійно одногосвого старшого, віддають йомущире своєпослушенствоі неодміннодотримуютьсяіснуючих порядків”.Мабуть, гетьманхотів наголоситина тому, що його, як старшого, повинні поважати, до нього требаприслухатися.Як вважає він– так правильно.Мазепа вважавсебе гіднимпредставлятинарод і прийматиза нього важливірішення. Вінбув готовийнести такувідповідальність.

“Та й що ж тоза народ, колипро свою користьне дбає і очевиднійнебезпеці незапобігає?”Можливо, такзавуальованоІван Степановичхотів показатилюдові, що самевід Росії іденебезпека, самеїї слід опасатися.А користь народові, на думку гетьмана, була від союзузі Швецією.

“Годі вступатив раду тому, кого не покликали”.Ця фраза, я думаю, відносиласядо порадниківМазепи, якінамагалисясхилити йогона сторонуросійськоїполітики. Алена той час гетьманвже прийнявостаточнерішення щодосвоїх подальшихдій, а погоджуватисяна умови ПетраІ в його планине входило.

Взагалі Мазепане був у засадіні москвофіломні ворогомМоскви, хочдобре знавтрагічну історіюукраїнеько-московськихвзаємин… Вінвважав за можливеспівжиття зМосквою назасадах Переяславськоїугоди БогданаХмельницького, бо така булареальна дійсність, що її він одержаву спадщину відсвоїх попередників,і, здавалосяце була єдинаможливість, у союзі й задопомогоюМоскви, здійснитиголовні українськінаціональніцілі — супротиПольщі й супротиТуреччини (іКриму). Не зважаючина трагічнінаслідки битвипід Полтавою, Мазепа ставсимволом прагненьукраїнськогонароду в нерівнійборотьбі засвою волю, щотак знаменитевисловив Вольтер: Україна завждипрагнула бутивільною.

Існує версія, що немало листівнаписав Мазепадо польськогокороля, обмірковуючитодішнє становищеУкраїни тависуваючи деякіпропозиціїщодо ймовірногосоюзу та співучастіу долі України.Але російськийісторик С.МСоловйов стверджує, що Мазепа неписав ніякихлистів до польськогокороля, бо цезасвідчив самчернець СоломонҐродський, якийпідробляв листиі приносив їхдо короля. Уберезні (1690 р.)чернець Соломонприбув з Українидо Польщі і, недоїжджаючипівмилі доВаршави, затримавсяу селі Солка, де найняв студента(Марецького), щоб він написавлисти від іменігетьмана Мазепи: один до короля, а другий догетьманаЯблоновського.В обох листахбуло написано, що він, Мазепа, зі всім ВійськомЗапорожськимхоче прийнятипідданствойого королівськоївеличности.За написаннялиста чернецьдав два єфимки, сам же підписавгетьмана ізапечатавпідробленоюпечаткою. Чернецьзістався уСолці, а студентпоїхав до Варшави, де, підпивши, почав хвалитися, як він заробивдва єфимки, ана доказ показавчорновик. Проце донесенокоролеві, якийнаказав привезтицього студентадо себе; той усвою чергурозповів, якбуло. Черезякийсь час доВаршави приїхаві сам Соломоні вручає листавід гетьманаМазепи. Однакпри конфронтаціїзі студентом, який показавчорновик, Соломонпризнався, щовін і перед тимприїджав зпідробленимилистами і щовін ніколи небув у гетьмана.Тобто ті листидо польськогокороля, згадкупро які інодіможна знайтив деяких історичнихпрацях, є лишефальсифікацією.До речі, польськийпосол Ян Окраса, що приїхав усерпні 1691 р. доМоскви длявияснення афериз Соломоном, потвердив урозмові з високимросійськимурядникомІваном І. Чаадаєвимфальшуваннялистів ченцемСоломоном.

Потерпівшипоразку в битвіпід Полтавоюз великимитруднощамий небезпеками, під загрозоюмосковськоїпогоні, що наступалаїм на п’яти, король шведівКарл XII і Мазепаз решткамисоюзного військадісталися дотурецькогокордону. 6 липнявони були вОчакові, а 1 серпняприбули доБендер, в околиціяких турецькийуряд призначивїм резиденцію.Гетьман Мазепаі члени йогоуряду, які еміґрувалидо Туреччини, не припинилисвоєї політичноїдіяльности, хоча про цемало відомостей.Звичайно, неможна недоцінюватидепресії, якаогорнула йхворого Гетьмана, що був уже наБожій дорозі,і, ще більш, йогопомічників.Занадто важкебуло становищеУкраїни, занадтосумна була їхняособиста доля.Вирвані з рідногоґрунту, маєтковозруйновані, позбавленісвоїх ріднихі близьких, щолишилися напоталу і помстумосковськогопереможця, вониопинилися підстрашною загрозоюекстрадикції, якої настирливодомагавсяросійськийуряд. Хоч Туреччинай не погодиласявидати Мазепута інших українськихеміґрантів, але небезпеказалишаласяй надалі. Щегірше було те, що старі суперечностій тертя поміжстаршиною іГетьманом, зодного боку, поміж Запоріжжямі Гетьманщиною, з другого боку, виходили наповерхню, і тов загостреномуй спотвореномуеміґраційноювузькістю, тіснотою тазлиднями вигляді.Дійшло до того, що серед запорозькоговійська почалисязаколоти протиГетьмана, якілише з великимитруднощамивдалося ускромити.Незабаром, щеза життя Мазепи, частина старшиниподалася доЯс, під протекціюмолдавськогогосподаря, ібули чутки, щовона має шукатицарської амнестії.В цей час всімвже було відомо, дні гетьманаМазепи вже булипораховані.Гетьман бувтяжкохворий, коли приїхавдо Бендер, івже не встававз ліжка. ІванМазепа упокоївсяв Бендерах, уночі з 21 на 22вересня ст. ст.1709 р.

В останні рокисвого життяІван Мазепаіснував підгнітом своїхпомилок. В Україніне стала кращежити, багатолюдей страждалояк і раніше. Втой час старомугетьмановібуло не до творчості.Лише зрідкавін листувавсяз друзями таоднодумцями, що залишилисяна батьківщині.

Тіло Гетьманапоховане булотимчасово припарафіяльнійцеркві с. Варниці.У своєму меморіялідо Карла XII з дня26 вересня 1709 р.старшина писала:«Боліємо наднеславнимпохорономЯсневельможногогетьмана Мазепи, що ті дорогітлінні останки, геройська душав яких наповнилавесь світ славнимивчинками, прийняламарна земляцього простогосела. Тому ВійськоЗапорозькезвертаєтьсядо св. Королівськогомаєстату зпроханням змогипоховати тлінніостанки свогоГетьмана врочистішев славнішомумісті, зокремав Ясах, у такзваному монастиріҐолія».

Року 1708 Києво-Могилянськаакадемія присвятиласвоєму великомупатронові ймеценатовіукраїнськоїкультури —гетьмановіІвану Мазепіакадемічнийтезис, що йогосклав молодийстудент філософіїІван Новицькийпід керуваннямпрофесора іпрефекта АкадеміїТеофана Проконовича, найвидатнішогоукраїнськоговченого тогочасу, а по-мистецькиоформив йогоодин з найкращихтогочаснихукраїнськихґраверів —Данило Ґаляховський.Моттом до цьогошедевра українськогограверствабарокковоїдоби були словаГорація:

Sifractus illabatur orbis

Impavidum ferient ruinae

(Horacii Carminum liber III, 3).

В’ється переможнострічка з цимивеликими словаминад сувороюй непохитною

постаттюЛицаря-Гетьмана, що стоїть звисоко піднесенимщитом, опертийна хрест — стилізаціяфамілійногогерба Мазепи,— серед апокаліптичнихвидив пожеж, руїн, смертей, загибелі немовбивізія близькогомайбутнього— українськогосвіту. Але«незломногомужа з могутнімгартом духане захитає вчесній постановіні рев юрби, щокличе до гріха, ні грізнийпогляд лютоготирана. Нехайлютує буревійна морі, нехайрокочуть громидовкруги, нехайувесь валитьсясвіт — він безтривоги впадесеред звалищ».

Без сумніву, Мазепа бувнезвичайноюлюдиною нетільки в анналахукраїнськоїісторії, алезвертав на себеувагу багатьохписьменників, мистців і дослідниківускладненнямта різноманітністюяк свого життятак і політичноїдіяльности.Висока освіта, товариськакультура, відвага, здатностіпоета, вродженаенергія, дипломатичнийхист — оце прикметидинамічноїособовостиМазепи, що заставилане тільки свійнарод слухатий цінити гетьмана, примусила іпротивниківйого шанувати.Зокрема Мазепа, як державниймуж, маючи завждиперед очимадобро України, умів знайтикомпроміс івихід у незвичайноскладних умовах, увійшов наісторичну аренуне як випадковалюдина, але якполітик європейськогомаштабу.