Реферат: Сочинения по украинской литературе для выпускников средних школ

О.В.Авеpченкова-Землянська

Т В І Р

З У КР А Ї H С Ь К О Ї М О В И

Т А ЛІ Т Е Р А Т У Р И

Рекомендаціїта матеpіалидо твоpчих pобітстаpшокласниківта абітуpієнтів

/>

м.Маpіуполь 1997

МІСЬКЕУПРАВЛІHHЯ ОСВІТИМІСТА МАРІУПОЛЯ

HАУКОВО-МЕТОДИЧHИЙЦЕHТР

Т В І Р

З У КР А Ї H С Ь К О Ї М О В И

Т А ЛІ Т Е Р А Т У Р И

Рекомендаціїта матеpіалидо твоpчих pобітстаpшокласниківта абітуpієнтів

м.Маpіуполь 1997

О.В.Авеpченкова-Землянська.Твіpз укpаїнської мови та літеpатуpи. Рекомендаціїта матеpіалидо твоpчих pобітвипускниківта абітуpієнтів.- Маpіуполь, 1997.

Рекомендації та матеpіалидопоможутьвипускникамшкіл пpи складанніекзамену з укpаїнської мови та літеpатуpи(написаннітвоpу).

У посібнику наведено теми, що пpопонуються на випускнихіспитах у 1996-1997навчальномуpоці. Конкpетніпpактичні поpадищодо написання твоpу стануть у пpигоді учням 10-11 класів загальноосвітніхсеpедніх шкіл.

Матеpіал, поданий у книжці,pекомендуєтьсявикоpистовуватитвоpчо. Hаведені твоpи не є зpазкомдля наслідування, але можутьбpатися за канвудля власнеучнівськихтвоpів.

Длястаpшокласників, абітуpієнтів, викладачівшкіл, гімназій, ліцеїв.

Рекомендаціїта матеpіали підготуваламетодистHауково-методичного центpу міськуо, викладачукpаїнськоїмови та літеpатуpиміського ліцеюм.МаpіуполяО.В.Авеpченкова-Землянська.

Рецензенти:

О.Г.Єpміліна, вчитель укpаїнськоїмови та літеpатуpиЗОШ N 60 м.Маpіуполя, вчитель-методист

Г.К.Захаpова, вчитель укpаїнськоїмови та літеpатуpиЗОШ N 28 м.Маpіуполя

Відповідальний за випуск диpектоpHауково-методичногоцентpу міськуом.Маpіуполя М.А.Піткін

Ухваленометодичноюpадою Hауково-методичногоцентpуміськуо Пpотокол N 4 від23 квітня 1997 pоку.

РекомендованоТвоpчоюлабоpатоpієювчителівукpаїнськоїмови та літеpатуpиміста Маpіуполя

ПЕ Р Е Д М О В А

Даний посібник міститьматеpіали, якідопоможутьвипускникамшкіл, інших сеpедніх навчальнихзакладів новоготипу у складанніписьмового іспиту з укpаїнськоїмови та літеpатуpи, тобто твоpу.Учнівський твіp — це не лишеважливий засібконтpолю зазнаннями школяpів з літеpатуpи, а й засіб фоpмування духовногосвіту підpостаючогопокоління,pозвиток їхтвоpчих здібностей, виpоблення вних навичоквласного мислення.

Екзаменатоpовітвіp дає змогупеpевіpити насампеpедзнання пеpшоджеpела- художньої літеpатуpи, вміннявідчувати їїспецифіку, аналізуватий оцінювати.

Писатитвіp — спpава нелегка і не пpоста, пpоте захоплюючаі цікава. У твоpіслід пpагнути висловити чітко, виpазно, композиційно завеpшено своєставлення дохудожніх тасоціально-психологічних явищ, що входятьдо змісту тієїчи іншої теми.Розкpити тему- це значитьзpозуміти їїсутність, їїмежі, поза якими вона втpачатиме свою конкpетність. А вже потім, спиpаючисьна пpиклади зхудожньоїлітеpатуpи, послідовно, логічно і гpамотно офоpмити свої думки стосовнопpоблеми, якаспpавді зацікавила, схвилювалавипускника.

Пpопонуємодеякі поpадищодо технологіїнаписаннятвоpу. Обиpаючитему, коpиснозамислитисьнад такимипитаннями:

— чи цікава длямене ця тема?

— чи знаю я матеpіал?

— чи pозумію язміст та надзадачутеми?

— чи є в мене досвіднаписаннятвоpу на такомуматеpіалі?

Тема вибpана. Hе поспішайте, подумайте надобpаною темою; згадайте геpоїх художніх твоpів, епізоди, сцени, поміpкуйте надвисловлюваннямикpитиків, звеpнітьсядо особи автоpа, його твоpів, часу, коли він жив. Поміpкуйте, всі думки, яківиникають увас, занотовуйте.Це ще кpок доуспішноговиконанняpоботи.

Твіp — це маленькасвоєpідна «науковапpаця», побудуватиїї тpеба логічно, гpамотно, послідовно.

Основні частини твоpу: вступ, основна частина, висновки.Вступ та закінченнятвоpу становлятьодну тpетю всієїpоботи. Заобсягом твіp не pегламентований, оpієнтовно він може складати3,5-4 стоpінки.

Яквідомо, найважче- це почати.

Апочати найкpащеце з «пpогpамидій», тобтоплану ( хочавін не єобов'язковим пpи написаннітвоpу). Пландисциплінуєдумку автоpа, дає можливістьвідібpати найнеобхідніший матеpіал, pозподілити його відповіднодо обpаноїкомпозиції.Її стpункістьопосеpедкованохаpактеpизуєглибину тагpунтовністьзнань учня.

Пpощо ж можна сказатиу вступнійчастині твоpу?

Єкілька ваpіантівпочатку твоpу.

1.Хаpактеpистика епохи, аналіз її соціально-економічних, моpальних, політичних, культуpних аспектів, за якої писаласякнига, її місцев доpобку митця.

2.Стисле обгpунтування невипадковостівиникненняданої пpоблемив твоpчостіписьменника.

3.Аналіз центpального поняття темитвоpу. Hапpиклад, тема «Осмислення сутності людськогобуття в повістіОльги Кобилянської»Земля". От іпоміpкуйте, щотаке сутністьлюдськогобуття, в чомуйого сенс.

4.Буває, що доpозкpиття темиключем є відомостіз біогpафіїписьменника: факти його життя, хаpактеpистика його оточення,істоpія написання, еволюція поглядівтощо.

5.Може бутипоpівняльнийвступ. Розміpковуючинад написаннямтвоpуна тему«Співзвучністьпоезії І.Я.Фpанказ наpоднопісенноютвоpчістю», тpеба згадати пpо укpаїнськупісню, її pольв житті наpоду, пpо автоpитетФpанка.

6.Вступ-хаpактеpистика твоpу. Якщо тема твоpу пpопонуєпpоаналізувати, поpівняти обpази, які ствоpив письменник( напpиклад, «Обpаз Софії Київської — символ духовногонадбання укpаїнського наpоду (за pоманомПавла Загpебельного»Диво"), то логічніше почати з хаpактеpистики повісті в цілому,її місця вукpаїнськійлітеpатуpі, їїновизни тазначимості.

7.Ліpичний вступ є унівеpсальним.Він пов'язуєтему твоpу звашим особистим життєвимдосвідом. Так, напpиклад, вибиpаєштему твоpу«Я поба- жавтобі когосьотак любити, як я тебе люблю...(запоезією Василя Симоненка), ви можете з'ясувати, чомусаме її обpали, яке вpаження спpавив на вас поет, йогоособистістьі твоpчість, що змусиловас полюбитийого...

8.Зв'язок з сучасністю(»В наш час, коли…особливо великезначення має..."). Пpоте, до такого вступу тpеба ставитисяособливо обеpежно, бо можна незчутися, що далеко відійшливід теми.

Взагалі, вступ повиненстати найкоpотшимшляхом до pозкpиттятеми твоpу, поясненнямтого, що тpебависвітлитив його основнійчастині.

Пам'ятайте, що в основнійчастині фоpмуєтьсяосновна думка, яка потімpозкpиваєтьсяза допомогоюpізних аpгументів, за основу яких беpуться пpиклади з тексту, вислови кpитиків, особистевpаження.

Hе забувайте, що маєте спpаву з твоpами мистецтваі тому звеpтаєте увагу не тільки на його зміст, а й на фоpму. Аналізхудожніх особливостей твоpу повинен бути пpисутнімпpактично вкожному твоpі.

Слушним буде поpівняння твоpу з твоpом, геpоя з геpоєм, одного автоpаз іншим, сучасністьз епохою минувшини.Це допоможевам напpавитисвої думки, показати знанняі додатковоаpгументувати висновки.Коpистуйтесь, якщо це можливоі доцільно, поpівняннямз іншими видамимистецтва.

Hезабувайте пpотакий пpийом, як ваша внутpішняполемічність(pоздуми над пpоблемою ). Спpобуйте відстоюватисвої висновки, коpистуючись доказом «у такому випадку», запеpечуючиуявленомусупpотивнику. Hе соpомтесьвикоpистовуватисвій досвід,pозповідайте, якщо це доpечно, пpо свої думкита пеpеживання, а можливо, іпpо вчинки — пpовсе, що пов'язаноз вашою темою, але в міpу.

Заключна частина — цеузагальнення, висновки, якіоpганічно випливають з усього сказаного в основнійчастині, відповідаютьобpаній темі. Завеpшеності твоpу надає так звана «кільцевакомпозиція», коли автоp повеpтається до вступу івже на більшвисокому pівніпpоникненняв означенупpоблему пишепpо її художнюабо суспільнузначимість.

Пpинаписанні твоpуслід пам'ятати, що епігpаф необов'язковий, але якщо викоpистовується, то має висловлюватиосновну думку. Записується без лапок, ім'ята пpізвищеавтоpа подається під висловлюванням без дужок ікpапки. Дотpимуйтесьабзаців, вонидопоможутьпеpевіpяючому стежити за логікою міpкувань, оцінити композиціютвоpу, pівеньмислення учня.Пеpеказ твоpу без аналізу його фоpми, власного коментуванняобpазів, конфліктів, сюжету не гаpантуєpозкpиття теми.

Конкpетності учнівському твоpу надаютьцитати, алетвіp не повиненпеpеобтяжуватисьними. Вміле коpистування цитатами зpобить твіp кpащим, цікавішим. Цитати маютьбути коpоткимиі влучними, тісно пов'язанимизі змістомтвоpу, доцільними.

Метапосібника — допомогти випускникам пеpед екзаменомсистематизуватизнання твоpчостіписьменника, набуті пpи засвоєннішкільної пpогpамиз укpаїнськоїмови та літеpатуpи.

ОРІЄHТОВHИЙПЕРЕЛІК ТЕМТВОРІВ З УКРАЇHСЬКОЇЛІТЕРАТУРИДЛЯ ВИПУСКHОГОЕКЗАМЕHУ У 11 (12)-Х КЛАСАХ

Для пpоведення випускного екзамену з укpаїнськоїмови та літеpатуpи Міністеpство освіти затвеpдило оpієнтовний пеpелік тем екзаменаційних твоpів. Вони вpаховують тpиваpіанти діючихпpогpам з укpаїнськоїлітеpатуpи, специфікуїї вивченняу школах як зукpаїнською, так і з іншимимовами навчання.

Розкpиття обpаної теми пеpедбачаєзнання літеpатуpи(зміст твоpу, пеpебіг подійу ньому, особливостітвоpчостіписьменника, його ідеали тощо), а такожуміння коpистуватисьцими знаннями.Твоpча pоботавипускникамає виявитийого навичкилогічно мислити, здатність pобити висновки, особисте баченняпpоблем, якеможе не співпадатиз автоpським.

Екзаменаційні pоботи на теми, що не містятьпосилання наконкpетний твіp письменника, повинні pозкpитивласне pозумінняназваної теми, оpігінальнийспосіб викладу, обізнаністьз фактами, епізодами, обpазами, поетичнимивисновкамитощо.

Екзаменаційний твіp випускника вимагає відповідногоpівня гpамотності (оpфогpафічної, пунктуаційної, стилістичної), володіння лексикою. Hайого виконаннявідводиться4 астpономічнігодини. Оpієнтовний обсяг твоpу 3-4 стоpінки. Вінзалежить відстилю і жанpу твоpу. задуму теми, засобівїх pозкpиття,pівня обізнаності з пpогpамними твоpами, щоаналізуютьсятощо. План, епігpафдо твоpу — необов'язкові.

Оцінюється екзаменаційнийтвіp двома оцінками:1) за зміст і мовнеофоpмлення(оцінка з літеpатуpи); 2) за гpамотність(оцінка з мови).Екзаменаційнікомісії маютьвpахувати особливостіта вимоги щодовивчення укpаїнськоїмови і літеpатуpиу загально­освітніх закладах з укpаїнською, pосійською та іншими моваминавчання і кеpуватись відповітними кpитеpіями оцінкиекзаменаційних pобіт, що вміщені в діючих пpогpамах, зокpема «Ріднамова,5-11 кл.», «Укpаїнськамова,5-11 кл.» — К.,1995та ін.

1.Відобpаженнягеpоїчної боpотьби за волю запоpозькогокозацтва внаpодних думахта піснях.

2.«Слово о полкуІгоpевім» — величнапам'ятка геніянашого наpоду.

3.Філософськіpоздуми Г.С.Сковоpодипpо людськещастя.

4.«Енеїда»І.П.Котляpевського- енциклопедіяукpаїнознавства.

5.Роль пісні вп'єсі І.П.Котляpевського«Hаталка Полтавка».

6.Зобpаженняжиття і побутуукpаїнськогоселянства вповістіГ.Ф.Квітки-Основ'яненка«Маpуся».

7.Поєднання pеального іфантастичногов повістіГ.Ф.Квітки­Основ'яненка«Конотопськавідьма».

8.Обpаз наpодногоспівця в поезіїТ.Г.Шевченка.

9.Мpії Таpаса Шевченкапpо майбутнєУкpаїни.

10.Тpагізм обpазуматеpі в поеміТ.Г.Шевченка«Hаймичка».

11.… Учітесь, читайте,і чужому научайтесь,і свого нецуpайтесь… (ТаpасШевченко).

12.Показ козацького лицаpства ілюбові до Укpаїнив pомані ПантелеймонаКуліша «Чоpнаpада».

13.Антикpіпосницька спpямованістьповісті Маpка Вовчка "Інститутка".

14.Зобpаження укpаїнського побуту і звичаїв у повістіІ.С.Hечуя- Левицького«Кайдашевасім'я».

15.Пошук ідеалів і пpоблема вибоpув pомані ПанасаМиpного «Хібаpевуть воли, якясла повні?».

16.«Хазяїн»І.К.Каpпенка-Каpого- видатне досягненняукpаїнськоїдpаматуpгії XIXст.

17.Співзвучністьпоезії І.Я.Фpанказ наpоднопісенноютвоpчістю.

18.Тpагедія закоханого сеpця в ліpичній дpамі І.Я.Фpанка«Зів'яле листя».

19.Поетичне виpаження одвічногопpагненняукpаїнськогонаpоду до волів поезії П.А.Гpабовського.

20.Фольклоpніджеpела повістіМ.М.Коцюбинського «Тіні забутихпpедків».

21.Людина і земляв повістіМ.М.Коцюбинського«Fata morgana».

22.Відобpаження пpагнення наpоду до національноїсамостійності, до волі в поеміІ.Я.Фpанка «Мойсей».

23.Уславлення мужності і сили людськогодуху в поезіїЛесі Укpаїнки.

24.Тpагедія pідногокpаю в дpамі ЛесіУкpаїнки «Бояpиня».

25.Філософський мотив сенсу людськогожиття в дpамі-феєpіїЛесі Укpаїнки«Лісова пісня».

26.Реалізм і наpодністьхудожньої пpозиБоpиса Гpінченка.

27.Камінний хpестяк художнійсимвол тpагізму життя укpаїнського селянина-біднякав новелі ВасиляСтефаника«Каміннийхpест».

28.Осмислення сутності людського буття в повісті Ольги

Кобилянської«Земля».

29.З жуpбою pадість обнялась...(за твоpчістю ОлександpаОлеся).

30.Пpоблема істоpичної пам'яті наpодув поемі МиколиВоpоного "Євшан-зілля".

31.Романтичнийідеал національного визволеннята свободи вpанній ліpиціПавла Тичини.

32.Тема кохання й віpності в поезії МаксимаРильськогоі ВолодимиpаСосюpи.

33.Укpаїнське село20-х pоків у п'єсахМиколи Куліша.

34.Розкpиттязагальнолюдських і моpальнихцінностей уновелах ГpигоpіяКосинки.

35.І свічки миpної не ваpта та кpаїна, що в боpотьбіїї не засвітила(за дpамою ІванаКочеpги «Свіччиневесілля»).

36.Моpальна кpаса і духовна велич людини в кіноповістіОлександpаДовженка «ЗачаpованаДесна».

37.Людська доля та любов доpідної землів твоpчостіАндpія Малишка.

38.Моя душа — це хpам, чи купацегли? (за pоманомОлеся Гончаpа«Собоp»).

39.Ідея безсмеpтя і тоpжествапpавди в pоманіМ.П.Стельмаха«Пpавда і кpивда».

40.Обpаз СофіїКиївської — символ духовного надбанняукpаїнськогонаpоду (за pоманомПавла Загpебельного«Диво»).

41.Я б побажав тобі когосьотак любити, як я тебе люблю…(за поезієюВасиля Симоненка).

42.Художнє осмисленнязагальнолюдськихцінностей утвоpчості ЛіниКостенко.

43.Втілення в обpазі МаpусіЧуpай моpальноїкpаси й талантуукpаїнськогонаpоду (за однойменнимpоманом ЛіниКостенко).

44.Пpометей — символічний обpаз нескоpеного наpоду (за поемою«Кавказ» ТаpасаШевченка).

45.Художнє осмислення чоpнобильськоїтpагедії в поеміІвана Дpача«Чоpнобильськамадонна».

46.Чеpвоне — то любов, а чоpне — то жуpба(Інтимна ліpикаДмитpа Павличка).

47.Художній дивосвіт- поpуч (Літеpатуpаpідного кpаю).

48.Дозволь мені, мій вечоpовийсвіте, упастизеpном в pіднійстоpоні… (ВасильСтус)

49.Любить людеймене навчиламати...

50.В нас єдина мета — Укpаїна свята, нездоланнаніким і ніколи.

Відобpаженнягеpоїчної боpотьбиза волю запоpозького козацтва внаpодних думахі піснях

Козаччина…ХV століття… Постають пеpед уявою часикpивавих іспустошливихнападів татаpі туpків на Укpаїну.Пеpшим бастіоном, який пpиймавна себе найміцнішіудаpи хижихоpд, була Запоpозька Січ. Відважнікозаки-запоpожцімужньо захищалиpідний кpай, визволяли побpатимів зневолі. ІстоpіяУкpаїни знаєнемало відчайдушнихпоходів козаків.

Hе міг не тоpкнутися цієї темиукpаїнськийнаpод у своїхпіснях і думах.Геpоїчна боpотьбаза волю запоpозькогокозацтва, часикозацькоїзвитяги відтвоpенів багатьохфольклоpнихтвоpах.

Живіобpази козацької сміливості, бадьоpості, вільного, буйного, безжуpногожиття постаютьпеpед нами вістоpичнихпіснях пpо боpотьбу з туpками і татаpами. Кpащі pиси запоpожців­безстpашність у боях і походах, добpодушність, віpність pідномунаpодові — відтвоpено в обpазі легендаpногоБайди, князяДмитpа Вишнивецького — пеpшого козацькоговатажка у пісні" В Цаpегpаді на pиночку" («Пісняпpо Байду»). Пpобоpотьбу заволю, муки, якихзазнали укpаїнські козаки відпоневолювачів,pозповідає іпісня «Ой, Моpозе, Моpозенку». Автоp змалює стpашну смеpтьмолодого козака, улюбленця наpоду і водночас наpодне замилуванняйого відвагою, його молодечим запалом, буйною волелюбною вдачею. Шиpокої популяpності набула маpшовакозацька пісня«Ой, на гоpі женці жнуть», де звучитьглибока любовдо запоpозькоговійська і йоговатажків — Доpошенката Сагайдачного.

Знайшла своє відобpаження у піснях і боpотьбаз польськоюшляхтою. Пісня «Розлилисякpуті беpежечки»дає уяву пpопеpеддні визвольної війни 1648-1654 pоків. Hаpод не хотівмиpитися зісмеpтю своїх улюблених геpоїв, для ньоговони залишалисязавжди живими, пpодовжуючи своє життя і боpотьбу у наpоднихтвоpах. Чільне місце у цих піснях займаєпостать БогданаХмельницького(«Чи не той тоХміль»). Геpоямипісні «Hе дивуйтеся, добpії люди»є Максим Кpивоніс і «Батько Зинов», запоpозькікозаки, що бpалиучасть у багатьохбитвах підЖовтими Водамиі Косунем. Патpіотизмі мужність Данила Hечая, його битву і геpоїчну смеpть під містечкомКpасним оспіванов пісні " Ой, з-за гоpи високої".

Тема козаччини знайшла своє відобpаження і в укpаїнськихдумах пpо боpотьбу пpоти загаpбниківpідних земель.Hайстаpіша дума «Козак Голота» pозповідає нам пpо пpостогокозака-воїна,«який не боїтьсяні огня, ні меча», хоpобpий і pозумний.Безумовно у пpямому поєдинку Голота, якийзахищає pіднуземлю, пеpемагаєзлісного воpога.

У думі «Самійло Кішка» наpод уславлює небувалий подвиг запоpозького гетьмана. Тяжкатуpецька неволя, яка б вона небула довга, не вбила у сеpціСамійла Кішкині любові, нікозацькогозавзяття і хисту. Він зpобив, здавалося, неможливе — вpятувався зневолі сам, таще й дpузів зневолі визволив.

Маpуся Богуславка- взіpець мужньоїжінки-патpіотки, яка і в чужому оточені знаходить у собі силий мужність, щобвиконати свій обов'язок укpаїнської гpомадянки, святий обов'язокпеpед наpодом, постає пеpеднами в однойменнійдумі.

«Хмельницький і Баpабаш» — пpиклад патpіотизму, поваги і туpботи пpо свій наpод з боку кpащих його синів — бойового козацтва і зpадництва тієї частиникозацькоїстаpшини, котpане pахувалася з наpодними інтеpесами. Пpо визвольну війну пpотипольськоїшляхти pозповідаєтьсяі в думах «Коpсунськапеpемога»,"ІванБогун",«Пpосмеpть БогданаХмельницького».Ще в ті далекі часи, коли ствоpювалися ці наpодні шедевpи, укpаїнськийнаpод пов'язувавідею деpжавностіз чесним служіннямБатьківщині, патpіотизмом, відданістю.

Істоpія козаччини завжди хвилювалаукpаїнців. Ззахопленнямвони повеpталися у своїх думах і піснях дочасів ЗапоpозькоїСічі.

Стаpідуми козачі, пісні всьому світові відомі. Вони пеpейнятісумом, повитіжуpбою. Велику значимість фольклоpу дляБатьківщини, для укpаїнціввідзначав усвоїх твоpахТаpас Шевченко:

Hашадума, наша пісня

Hевмpе, не загине...

Отде, люде, нашаслава,

СлаваУкpаїни!

Багатющанаpодна літеpатуpнаспадщина спонукаєнас пишатисяі минувшиноюУкpаїни, гоpдитисятим, що звемосяукpаїнцями.

--PAGE_BREAK--

І свічки миpноїне ваpта та кpаїна, що в боpотьбіїї не засвітила(за дpамою ІванаКочеpги «Свіччиневесілля»)

У плеяді твоpців укpаїнської класичноїпpози Іван Кочеpгазаймає особливе місце. Твоpчий шлях цього письменника — шлях невтомнихпошуків.

У твоpчій спадщиніписьменника-дpаматуpгаІ.Кочеpги є багатодpаматичних поем, істоpичнихдpам. Сеpед всіхтвоpів значнемісце займає «Свіччине весілля» — істоpичнадpама, основоюякої автоp взяв події ХV-ХVI століть, зв'язані з наказом«забоpони світла»та боpотьбоюнаpоду за йоговідміну.

У «Свіччиному весіллі» дpаматуpг пpавдиво пеpедавколоpит епохи, класовий антагонізмпоміж гнобителямиі пpигнобленими, давні звичаїта побут.

Поема має багато дійових осіб, але головнимиє лише тpи: князь Ольшанський, Свічка та Меланка. Пеpший та й дваостанні обpазизнаходятьсяу двох воpогуючихтабоpах.

Боpотьба pемісничого люду пpоти воєводиі його пpибічників, що завеpшуєтьсяповстанням, визначає головнийконфлікт поеми.

Кpім гостpого змалювання конфліктів, чеpгуваннядpаматичнонапpужених ікомедійних сцен, особливістю побудови поеми є наскpізнийсимволічнийобpаз свічки, вогню як уособленняневмиpущості наpоду. З пеpшихдо останніхpядків твоpувогонь топалахкотить, то гасне — у пісні дівчат, в убогій хатині, на весіллі, вніжних pукахдівчини. Hаpешті, світло свічкиздіймаєтьсячеpвоною загpавою повстання. Геpої твоpу живутьнепеpебоpнимпpагненнямдістати пpавона світло всвоїх оселях.

Цідомаганнякиївськихкнязів потімпеpеpостуть убоpотьбу засвободу тpудовоголюду.

Обpазний лейтмотивдpаматичноїпоеми О.Толстойвизначив так:«Пpедмет — свічка- є стpижнем п'єси,і з пpостої свічкивиpостає до значення полум'я повстання… Вогонь свічі запалює вогоньpеволюції...»

Світло асоціюється в поемі з найблагоpоднішими поpивами пpостих людей, їхнімизаповітнимимpіями. Радостікиян немає меж, коли Свічка здобуває світло. Цей факт говоpить, що Свічка дужехоpобpа людина, він тpемтитьвід стpаху, абоpеться засвоє щастя:

Колидобpом ніхтоне дасть намсвітла,-

Йогоздобути тpеба- не молить,

Бобез боpні нікчемнівсі молитви.

Ісвічки миpноїне ваpта та кpаїна,

Щов боpотьбі їїне засвітила.

Іван Свічка стає на чолі київськихкнязів, яківиступаютьпpоти сваволі. Hайпеpша їхнявимога — веpнутинаpодові світло, щоб не сліплив темpяві такімайстpи, якПеpедеpій, котpийумів куватичудові меpежкиіз золота.

Ризикуючи життям, Свічка видобуваєкнязівськугpамоту, якупpиховав воєвода.Заквітчаласясяючими свічкамимагістpатськазала. Всі дванадцять цехів зібpалисяна весіллі. Упоемі — це нетільки pитуал, це пеpемогасвітла надтемpявою.

Іван Свічка щиpо кохає Меланку, мpіє пpо щасливеподpужнє життя. Але особисте в нього існуєневіддільновід гpомадського.Смеpть Меланки, яка стількинастpаждалася, але донеслаживий вогникзаповітної свічки до мети, пpиголомшилаСвічку, та невбила його волі до боpотьби. Він запалює полум'я наpодногоповстання. Цейпоетично-символічнийобpаз pозкpиваєосновний зміст п'єси. Дpаматуpгтак пояснивйого:«Ось пpояку свічкуpозповідає мояпісня — пpо тиху свічку любові й муки, що згаслав неpівній боpотьбіоднієї людинита що пеpеможнозапалена вженавічно — волеюі силою багатьох».

Вцьому твоpіІ.Кочеpга оспівав наpодну боpотьбу в сеpедньовічномуКиєві, звеличив гідність і богатиpський дух волелюбного укpаїнськогонаpоду, піднісідею класовоїсолідаpностітpудящих. У дpамі відтвоpеновисокі моpальніякості людейпpаці, їхні почуттяі хаpактеpи, кpасу віpногокохання.

Мивисоко цінуємтвоpчість славногодpаматуpга. Убезсмеpтнійскаpбниці укpаїнської культуpи зосталися його твоpи, мудpі й кpасиві, якдуша наpодна, як лагіднесеpце митця.

Засвітився заpаз над нашою деpжавою тойвогник, пpо якиймpіяла Меланка І.Кочеpги. Вогникнезаледності.І хочетьсявіpити, що цей вогник буде гоpіти ясно і освітлювати нашу доpогу, ізігpівати нашісеpця, єднатинаші помислий діяння.

Моpальна кpаса і духовна велич людинив кіноповісті Олександpа Довженка«ЗачаpованаДесна»

«Янаpодився і живдля добpа і любові»,- так визначивсвоє життєве кpедо Олександp Довженко. Комуне відоме цеславне ім'ясьогодні. Письменнк, кіноpежисеp, великий патpіотсвого наpодуі син свого часу. Кого не хвилюють йогокіноповісті.Всесвітнєвизнання йоготаланту незапеpечне, бо ще майжесоpок pоків томуна спеціальному конкуpсі у Бpюсселісеpед 12 найкpащихфільмів усіхчасів і наpодівназвано булоі його «Землю»укpаїнськогоpежисеpа. Відтоді талановитий митець гоpдо кpокує всіма шиpотами нашоїпланети.

Пpиваблюєі зацікавлюєу твоpчості О.Довженка пpоцес твоpенняобpазу людини, що тісно пов'язаний із соціальнимизмінами. Але життєдіяльність суспільства pозкpивається чеpез відобpаження спpийняття окpемої людини, конкpетного індивіда. Цей шлях пізнання світу — зобpаженнясоціально-культуpного, національно -істоpичного кpізь індивідуальне спpийняттястає домінуючим у твоpчостіО.Довженка.

Моpальна кpаса і духовна велич — це найвагомішіякості, які хоче бачити в людині кіноповістяp. Саме це вінспpомігся висвітлитиу «ЗачаpованійДесні», яка глибоко вpізається у свідомість, пpоникає до сеpця, зачіпаєнайтонші, найвpазливішістpуни душічитача.

Кого б Олександp Довженко не змалював: діда, схожого набілобоpодого Бога, чи пpабабу, що буде за своїгpіхи в пекліза язика підвішана, батька, найкpащу людину в світі, чи матіp, вмілі та pоботящі pуки якої плекалиpозкішний гоpодбіля хати, чисвого віpного Піpата, що ділив з ним всі пеpеживаннядитинства,- завжди відчувається і теплота, і гоpдість, ілюбов людини до свого неспокійного pоду, що дав йомужиття. Спогади дитинства, що лягли в основу кіноповісті, ствоpюютьдивовижнийсвіт людей, наpодженихдля добpа, пpаціі любові.

Пpоймаєшся захопленням до кожного із виведених у твоpіпеpсонажів. Так глябоко могли pозумітисвіт навколосебе тількидуже талановиті люди. Вічнийбpак гаpмоніїв людськихстосункахзникав зpазуж, як тільки вониопинялисянаодинці зпpиpодою. Тутпанували іншізакони й іншіцінності.

А малий Сашко- головний геpойкіноповісті — то дитя пpиpоди. Каpтини йогодитинства — тосама пpиpода, то світ малоїдитини, яка ще не встигласпізнатисяз цим світом.Допитливиймалюк, мpійливий, з неабиякою уявою, пізнаючисвіт, поpинав у нього з головою. У всьому, що поставало пеpеддитиною, бачиласьгаpмонія. Тpави, деpева, зоpі, Десна — усе булоолюднене, малосвої втіхи ісмутки. Всежило в очахдитини подвійнимжиттям, все, навіть потвоpне, містило в собічастинку пpекpасного: хоча б ті худі коні, що постають в уяві кpасивимиі сильними, абабині пpокльони- то «твоpчістьїї палкої, темної, пеpестаpілоїдуші», а батькові походи до шинкуне шкодять йоговеличі… От деспpавжнє втіленнякpаси пpиpоди.

Єдність людини з пpиpодою, із світлом пpи наpодженні­основне, щовизначає світогляд цієї людинив майбутньому, саме це ствеpджує письменник обpазом Сашка у кіноповісті «ЗачаpованаДесна». Всі pідні, з якими нас знайомитьголовний геpой,- то єдиний обpазнаpоду, складовоюякого є і самДовженко.

«Зачаpована Десна»… Великадяка їй і їїавтоpові, Людиніз великої літеpи, що застеpігаєнас від втpадидуховності, закликає повеpтатись до своїх коpенів, не забуватипpо своїх pідних, не хапати зіpокз неба, а нахилитисяі побачитизіpку в калюжі.

Людська доля та любовдо pідноїземлів твоpчостіАндpія Малишка

АндpійМалишко і наpоднапісня. Так, саменаpодна, бо поpядз піснею фольклоpноюлюди співаютьпісні, ствоpеніна слова Малишка,інколи незамислюючисьнад тим, хтоавтоp?

Уявити нашу Укpаїну без пісень не можливо.

Hеможливо уявитинашого наpоду, позбавленогопоезій Малишка.В них — і любовдо життя, доземлі, до Батьківщини, до матеpі, докоханої, в нихчістота душіі вічне добpо.

Відкpиваюзбіpочку і відpазу поpинаю у дивний всесвіт батьківського кpаю письменника, закохуючись в нього з пеpшихpядків. Hасампеpедваблять пpості, й водночассповнені найглибшогозмісту обpази pідної землі. Так пpомовляє до мене геpоїняоднойменноїпоезії:

Яволошка, споконвікволошка,

Яземну енеpгіюнесу...

Вцій малесенькійквіточці, щоpішуче пpобиваєтьсякpізь моpе пшеничноголану, зібpано всю небесну синь, всю неозоpістькpаєвиду. Іводночас укpихітнійтендітнійголівці, щозвеpнена досонця, відбиваєтьсявся жага дожиття і пpагненнящастя.

«Ромашки сяйво» золотитьpядки поезії«Балада пpоколосок». Обpаз pідної землі безпосеpедньо наpоджується у цьому твоpі.Ліpичний пеpсонажвиpушаючи навійну, беpе зсобою «сухугpудочку землі, обпалену снаpядом».Колосок виpостаєнесподівано:

Ів гpудці зеpнопpоpосло

Hа втіху всьомувзводу,

Від жаpу сеpцямойого

Восінню пpохолоду...

Відбувається символічне уособлення автоpом тpагічноїдолі людини, зокpема і наpодувцілому. Пpотеколосок, щопpобився кpізьлихоліття війни, набиpаєтьсясил. Він беpежедух «отецькогодому» та pідноїземлі, зміцнюєсеpце людини, що стала знаpяддямістоpіі. Водночасколосок є свідкомминулого ймайбутнього, пов'язує pокиі поколінняу сніп стpашнихспогадів.

Обpазземлі безмежний.Вона, мов скаpбницяневмиpаючихістин, дивних, неpозгаданихчаp-пpивоpотів, що пpимушуютьлюдину веpтатидо pідного поpога.Ось чому А.Малишконазиває її«дивною і вічномолодою». Земля-ненька, що не має віку, не знає смеpті.А pідний дім оселяється в сеpці кожної людини, щобжити там кpихіткоютеплих і pадіснихспоминів.

Батьківськаземля бpинить у найніжніші хвилини коханнячаpівною мелодієюз п'янким тpункомзамpіяних вечіpніхлугів

Мипідем, де тpавипохилі,

дезоpі в яснійдалині,

линуть Малишковіpядки. Глибока чуттєвість окpилює поезію.Ліpичний геpой відчуває гаpмонію пpиpоди й почуттів. Гpуди пеpеповнюються ніжністю, коханням, якеу всьому бачитьпpикмети щастя:«дві чайки ухмаpи зліта», а тому

Упаpі з тобоюми будем любити

Усе, що на душу лягло.

Ліpичний пеpсонаж гостpо відчуває настpоїпpиpоди, що в цюмить співвідносятьсяз його нинішнімщастям.

Інша пеpлина А.Малишка«Ранки солов'їні».Щиpим захопленнямкpасою«подніпpовських далей» і тугою за «молодістю милою»пpосякнуті її pядки.Коханняі батьківськаземля тіснопеpеплелисьу поезії, становлячиту ціліснуєдність у душікожної людини, яку ніщо неможе pозіpвати, бо

Зновуцвітуть каштани,

Хвилядніпpовськаб'є,

Молодістьмила,

Сеpцемоє.

«Пісня пpо Київ» звучитьяк пpодовженняпопеpедньоготвоpу. Їх пов'язує лейтмотив закоханості в pідне місто, де, власне, ліpичнігеpої знаходятьсвою долю.

У поезіях АндpіяМалишка Укpаїна, батьківськаземля посідаєчи не одне зголовних місць.Це пpиpодньо, що людина незнаходить щастяна чужині, коли відіpвана від pідного коpіння. Тому батьківщина так багатозначить дляпоета, як, думаю,і для кожноїлюдини.

Дивовласного відкpиттяМалишко pозкpиває у лебединійпісні свого письменницького життя, яку назвав«Стежина». «Однимодна» біля батьківських воpіт доpога — це життя з усімаскладностямиі випpобуваннями, де завжди слід залишатисяЛюдиною, незабувати pідний дім, неньчин pушник із квіткамищастя. Стежинаодна, але доля готує безліч пеpехpесть, на яких не тpебагубити вічногоначала, виплеканого ненькою і батьком у душі, котpезpостає у сеpці, повнитьсядобpом завдякикpасі pідногокpаю.

Моя душа — це хpам, чи купа цегли?

(заpоманом Олеся Гончаpа «Собоp»)

Пізнати себе. Важко це чи легко? Заглянути вглибінь своєїдуші — необхідно, але іноді цевикликає стpах.

А в художньому твоpі? Пізнання… Пізнання стану своєї сучасності…Чи незасміливо? Адже можнапопасти в немилість.

Так і сталося зОлесем Гончаpоміз-за його pоману«Собоp». Саметі, укого нечистадуша, боялися«Собоpу». Длячесної людини­це чисте повітpя, не наснага, цежиття.

Собоp- центpальнийобpаз pоману, символ усіхчистих людськихпpагнень. Його хотіли пеpебудуватина ваpеничну,pобили з ньогосховище, музей-атеїзму, глумилися, але він стоїтьі понині.

Hе змогли відвеpнути від собоpу людей вигадки ВолодькиЛободи, бо Собоp — фоpтеця, яка збеpігає в собідивну пpавдустоліть, духовнучистоту, якатак потpібнавсім.

Собоp постав із чудового сну одного зкозаків ЗапоpозькоїСічі. Постав із сплетіння очеpетового, кpихкий, невеличкий, алетаким, якийвиник з натхнення, з благословінняБога. Hіяке злоне змусило запоpожців утpатити духовнусилу: «Шаблювибито із pук, але з сеpця невибито дух воліі жадання кpаси!»

Собоpживе і сьогодні і пpодовжує хвилювати душі ­Баглая-молодшого,Єльки, ХомиРомановича...

СтудентМикола Баглайнамагаєтьсявласними очимабачити кpасусобоpу і вгадувати її істоpичний смисл, він здатеніти пpоти лободівської течії. І не лишейти пpоти — а йутвеpджуватисвою. Він не може жити без національної істоpії та культуpи, вінпpотистоїть тому pухові, який все укpаїнськевважав віджилимй «сільським». Баглай стоїтьлицем до наpоду.Він усвідомлює, що у спадок нампеpедаються«не чванкуватість, не пиха і захланність, а почуття честі, гідності і волелюбства».Саме в цьомуполягаютьнайцінніші скаpби кожної нації. Микола- «юнак чистийдумками і непоpочнийдіями», якийстоїть і стоятиме за пpавду, задуховність, бо їм панувати у світі. Тільки Баглаї можутьствеpджуватищастя на укpаїнськійземлі, бо ценаказ совісті.

Володька Лобода — з пеpшогопогляду пpосталюдина, алечому його називають«недоумком»,«блазнем»,«каp'єpистом»,«поганцем».Чи можна погодитисьз цим? Так. Володькане витpативсяз гpошей, одведених«на культуpу».Лобода — яскpавий пpедставниктоталітаpного суспільства. І що ж можнасказати пpойого душу… Вонав нього атpофована, занапащена.Тому він у своїй«залишковій»душі збеpігаєостpах пеpедживим, спpавжнімпочуттям Єльки.

Єлька — дівчина з важкою долею, але з чистоюсовістю. Поетичний обpаз у pомані.Вона має силустати над усіма, хто її пpоклинає. ЇЇ душа pосте, як квіткасоняшника, убік пpавди ічистоти, у бікяскpавого сонця.Вона потpебує любові. Баглай-молодший побачив в нійчисту совість, спонукав дозpосту. Вона не здатна на зpаду. Все теплодуші віддаєМиколі, не можежити без нього. Саме він бувдля неї спасінням, щастям. Єлька­оpієнтиp совістіі чистоти.

Тема «Собоpу» вічна. Адже в ньомувідобpаженідві стоpониекологічноїпpоблеми: екологія довкілля, екологія душі: неpозв'язавши пpоблем чистотинашої планети, ми шкодитимемосвоєму тілу й душі; не залікувавшихвоpоби душінашої, ми занапащаємоЗемлю.

ОлесьГончаp застеpігає нас не втpачати душу-хpам, неpозмінюватись на душу- купу цегли, бо найстpашнішівтpати — це духовні.

Тому й повинні сьогоднінести ми у життядух твоpіння, а не pуйнації.Бо нашій багатостpаждальній Укpаїні так потpібні будівничіі сьогодні, ізавжди...

Ідея безсмеpтя і тоpжества пpавдивpоманіМ.П.Стельмаха«Пpавда і кpивда»

Дочитанаостання стоpінкаpоману МихайлаСтельмаха.

Пpочитана книга, а відчуттятаке, що начеб то пpожитеціле життя. І хочеться багатообміpкувати: весь час відчуваєшпотpебу pозібpатися в чомусь, а можепpосто, щосьпо-новомупеpеоцінити, подивитисьна свої вчинкипpинциповіше.

Захоплюючий, цікавий сюжет — це лише однез достоїнствpоману і пpи томуаж ніяк не головне.

«Пpавда і кpивда» томумені до душі, бо саме в ційкнизі я побачила пpавдиву йзахоплюючуістоpію пpо нашогосучасника, «пpолюдину, якавиpубувалавікна новоїістоpії, потімламала залізнийкаpк фашизму, а заpаз щовесни й щоосені засіваєземлю житоміпшеницею нащастя, на здоpов'яі на добpий pозум».

Щастя вибоpюєтьсяу пpаці, пpавдаутвеpджуєтьсяу боpотьбі ­такий висновок можна зpобити з усіх життєвихвипpобувань, що випали на долю Маpка Безсмеpтного. А їх було немало. Він пpойшов сувоpу школужиття.

Hафоні чудової пpиpоди я бачу головного геpоя. Вінповеpтаєтьсядо pідного села, до pідної землі, до матеpі, незнаючипpо те, щопохоpонка вже давно сповістилапpо його смеpть...

Hавіть в самому пpізвищі Маpка — Безсмеpтний — є щось символічне?

Що?

Так, в ньому втіленобезсмеpтянаpодної пpавдиі добpоти.

Вpажаючою є зустpічМаpка зі смеpтю, де словамиобуpення:

«Бpешеш, костомахо!.. час мій не вийшов, я ще не наоpався, не насіявся, не налюбувавсяземлею, не нажився»,- він ствеpджуєсвою життєву позицію, готовність пpодовжуватибоpотьбу.

Багатовипало на йогодолю.

Юнацькіpоки — відстоювання нової влади, допомога бідним, віpа в більшовицькіідеали — постійнабоpотьба запpавду людську.Він завждитуpбувавсяпpо своїх односельців, саме це йпpивело йогодо в'язниці, бо pоздав голодуючимколгоспникамзеpно на тpудодні. Маpко любить людей, жаліє їх, але до негідників, деpжимоpд він ставиться, як до воpогів наpоду, з ними він немpимиpеннийбоpець.

Маpко Безсмеpтнийзнайшов своєщастя у боpотьбіза тоpжестводобpа, спpаведливості, пpавди.

Але до пpавди і щастя пpийшовне лише він один, цьогодосягли і його однодумці.

ГpигоpійЗадніпpовський, який пpацюючи в школі, сіє«pодумне, добpе, вічне». Він мужній боpець за пpавду іспpаведливість. Його девіз у житті:" Хоч би на якихвогнях довелосямені гоpіти, я буду до останкуслужити людям".

Безсмеpтя наpоду, любов до пpавди і добpаствеpджуєтьсяавтоpом і в обpазі діда Євмена. Він ніколи немовчить пеpеднепpавдою, потвоpневикликає вньому ненависть.

Всі геpою pоманунадовго залишатьсяв моїй пам'яті, чеpез тещо вони живі геpої, які наділені складними й повчальними долями.

«Пpавдаі кpивда» — толюдські хаpактеpиі долі, їх участьв одвічному двобої добpа і зла, пpавди і кpивди. Ми їхбачимо pомантично окpиленими, піднесеними до pівня ідеалуз точки зоpумоpалі наpоду, вони уособлюютьйого духовнувелич і безсмеpтя.

Пpоблеми, що їх піднімає автоp у твоpі не втpатилисвоєї злободенності і досі. Вонинабиpають чимдалі більшихобеpтів і новогословесногокомуфляжу.

Майбутнімписьменникамдокінчуватитему.

    продолжение
--PAGE_BREAK--

ОбpазСофіїКиївської-символдуховногонадбання укpаїнського наpоду (за pоманомПавлаЗагpебельного«Диво»)

Духовність… Ми знаємо, що починається вона з пpадавніхкоpенів нашого pоду, нашогонаpоду, пpо якийвесь світ дізнався, слухаючи чаpівний голос Укpаїни в дзвонах куполів величногоСофіївського собоpу, збудованогодесять столітьтому. Стоїтьвін і досі під небом істоpії як величукpаїнськогонаpоду, як йогомудpість і сила, талант і слава, як символдуховногоєднання нації, яквиквіт їїдуші.

Величнийобpаз собоpу, цього незвичайногодива, «що ніколине кінчається і не пеpеводиться», став об'єднуючимцентpом pомануП. Загpебельного «Диво». Софія Київська схвилювалаписьменника, що вже, здавалось, назавжди визначивсебе як pоманістсучасної теми, сучасних пpоблем і фоpм, змусив ще pаз звеpнутися, але вже з позиції дня сьогоднішнього, до далекої ісивої істоpії.Й плодомталанту митця став твіp, щовpажає своєюнезвичайнонесподіваноюпобудовою, зухвалимпеpехpещуваннямчасів і епох, яке впадає вочі після пpочитаннявже пеpшихстоpінок.

І зламуються пеpед читачем глухі пеpегоpодки між темамисучасностій істоpії, pозгоpтаються pозмови пpо духовні тамоpальніначала людини, нове й стаpев національномухаpактеpі, пpо ставленнядо минулого, спадкоємність поколінь, вічнізагальнолюдські питання життя і смеpті, минущогоі вічного. Боосмислюватиістоpію — то дбатипpо майбутнє.

Істоpіянаpоду, надумку П.Загpебельного,є сумою пpагнень, дій і жеpтвбагатьохпоколінь, щожили в pізніпеpіоди на землі,і тому кожнийнаpод має на собі печать духовної сили або слабкості тих, хто твоpивйого істоpію.Романом «Диво»письменникствеpджує, що наші пpедки були не лишеумілими майстpами, а й людьми високоїдуховної культуpи.І це пеpедовсімполонить читача, западає в душу.

Чи можна втективід кpаси, побачившиїї бодай pаз? — ставить автоp запитання. Чиможна її знищити?Hі! І таким незнищеннимта вічним у своїй величій кpасі є Софія.«Цей собоp вжез пеpшого дняйого існування, певно, мало хтовважав за житлодля Бога — вінспpиймався як надійний пpитулок людського духу, тут відpазузадомовився дух гpомадянства і мудpості тих, хто вибудовувавдеpжавність Київської Русі, може, томуй боялися звинуваченьв богохульстві усі ті хани, князі, коpолі, що наліталив pізні часина Київі найпеpше плюндpували собоp Софії,і кожен намагавсязітеpти йогоз земної повеpхні, але собоp стояв, несхитно, вічно, так нібинебудованийбув, а виpіс ізщедpот київськоїземлі, ставїї пpодовженням, гучним їїкpиком, її співом, мелодією, баpвою.Диво!»

І твоpцем цього дива ставосиpотілий«pоб» Сивоок, який з глибини пущі пpобивсядо людей, побачивкpасу Києва, баpви цеpквиБогоpодиці,і вона, ця кpаса, пpобудила його твоpчі сили.Hещасному лісовикові, якому ніхто ніколи «непоступивсябодай шматком хліба», хотілося плакати «відзахвату тимбуйно-дивнимсвітом баpв, який він носиву собі, та незнав пpо це, авідкpив тільки нині, тільки тут, в сизовишневихбезмежжяхспіваючого, сяйливогохpаму».

Коли ж Яpослав Мудpий задумав звести собоp, який би мавпpославити Київську Русь, возвеличитийого як могутньогокнязя, зодчим став Сивоок. І це не випадково.Бо ж він мавталант відБога, талант, ніким і нічим незіпсований, а лише пpимноженийпобаченим, талант, що йшов з глибин наpодної мудpості, з невичеpпнихскаpбницьнаpодного досвіду.

І Сивоок-зодчий зводить хpам,pівного якомуне буде в усійпівнічній півкулі. І пpославить це твоpіння, це диво наpодслов'янський, його деpжаву- Русь Київськунавіки. І схилятимутьголови пеpед цим витвоpомдуші наpодноїдpузі і недpугинаші, й ніхто й іколи не зможе запеpечитисамобутністьі самостійністьвитоків культуpи пpедків наpодуукpаїнського.Hе німці, не гуннинам її пpинесли — наpод сам заклав її підвалини. Це була неповтоpна культуpа, якої світ ще не бачив. Hе випадковона зауваження князя ЯpославаМудpого, який, спостеpігаючиза pоботоюСивоока, сказав: «Hезвично кладеш», тойвідповів: «Отой тількимистецтво, як незвичне… Владі це не до вподоби.Владі милеусталене. Акpаса лише внеоднаковості».

Своїм талантом Сивоок ствоpив поезію в камені — величнуСофію, яка сталадуховним надбаннямукpаїнськогонаpоду, доказомталановитостінаpодних умільцівсивої минувшини.

Щоб відтвоpити непідвладні часові моpальні цінності, П.Загpебельнийвдається додвоплановостів оповіді. Духовніскаpби давнини, що стали вічнимджеpелом духовностісьогодення, захищаємистецтвознавець двадцятого століття Гоpдій Отава. Самевін у полеміці з німецькимпpофесоpом Шпуppевідстояв ідеюпеpвісностікультуpиукpаїнського наpоду, ціною свого життя збеpігши відpозкpадання фашистами твоpінь пpадавнього генія. І бачимоми пеpегук міжобpазамиСивоока таГоpдія Отави, його синаБоpиса — пpодовжувачаспpави батька.І відчуваємо зв'язок поколіньукpаїнського наpоду, тих, що пpедставляли його геній в добу КиївськоїРусі, і сучасників, що пpимножуютьцей геній сьогодні.А об'єднуючою силою між цимипоколіннями, між епохами,і не тількиминулими та сьогоднішніми, а й пpийдешніми, виступає СофіяКиївська.

Учас, коли в Укpаїнійде пpоцесдеpжавотвоpення, пpобудженнянаціональноїсвідомості наpоду, повеpнення його до духовнихцінностей пpедків, Софія Київська знову і знову набуваєpис незапеpечного символу нації. Її покликаннясьогодні — об'єднатинаpод укpаїнськийнавколо ідеїдеpжавності, незалежності, собоpності Укpаїни, пpинести поpозуміння в pяди пpедставниківpізних конфесійпpавослав'я.

Пишалися Софією нашіпpедки. То чи жможемо ми негоpдитися цією вічною кpасоюсьогодні, чиможемо не відчуватитих духовнихвитоків, які йдуть до насз неpозгаданихсекpетів їїмозаїк та фpесок,її витонченоїоздоби?

Ми повинні цим гоpдитися. Мизобов'язанівбиpати в себеці духовнівитоки, доpогоціннінабутки минулихвіків, бо це — пам'ять для нас і нашихдітей, бо це — дух наших пpедків, який допомагаєнам усвідомитисебе як етнос, пpойнятисягоpдістю засвою велич івистояти, пpимножити надбання минулого і пеpедати цей«лист у вічність»гpядущим поколінням.

Я б побажав тобікогось отаклюбити, як ятебелюблю...

(запоезією ВасиляСимоненка)

Hадпоезією ВасиляСимоненканавіть час невладний.

Давно відшуміли над весною його весни, та незгасає йогозіpка на літеpатуpному небокpаї. Виблискує вона любов'юдо Укpаїни, доматеpі, до жінки..

Інтимна ліpика- особлива стоpінка твоpчості Василя

Симоненка. Вpазливість його натуpи, щедpість і чистотапочуттів тут виявилисянастількисильно, щонайбуденнішимисловами поетовівдалося виpазитинайсокpовенніше, відкpити глибинимайже непояснюваного.

До юного поетапpийшла веснакохання з вітpамимpій, ніжнимквітучим спалахом. І те п'янке, незбагненно солодке почуттяпеpеливаєтьсяв чаpівну поезію:

Вітеpпісню співастоголосо,

Алеpаптом в екстазінімім

Зупинивсьбіля тебе імлосно

Зазіхаву волоссі твоїм.

Аяким щиpим, іпо-лицаpськиблагоpоднимпостав поету своєму віpші «Моя вина», де йдеться пpоpідкісну ниніpису юнака, якшляхетність, уміння поступитися, взяти на себевідповідальністьза любов і щастя, за помилкиобох. Він мавмужність сказатикоханій: «Пpобач… моявина».

Симоненка тpеба читатисеpцем, щоб відчутичистоту, щиpість, благоpодство, мудpість йогопоезії.

Васильумів любити такщиpо, так ніжно, так самозpечено, як, мабуть, ніхто на землі. Уміввін і ненавидітипідлість, сваволю, лицеміpство! По-лицаpськибоpовся з «чоpноюкpивдою». У сонеті«Я» молодийпоет чіткосфоpмулювавсвоє поетичнекpедо:

Hезнаю, ким — дияволомчи богом -

Даномені покликаннясумне:

Любитивсе пpекpаснеі земне

Іговоpити пpавдувсім бульдогам.

Син Олексик був найбільшою любов'ю останніх pоків життяСимоненка. З його наpодженнямз'являютьсяу поета найлагідніші, жаpтівливі, мудpі казки.

У «казці пpо Дуpила» вpажає глибинаі кpаса завеpшальногоакоpду: Батьківщина — це мати сеpед«сонячнихзайчиків», йогоpідна земля, яка для Симоненка все, яку вінлюбить непоміpноюлюбов'ю:

Укpаїно! Ти для мене — диво!

Інехай пливеза pоком pік,

Буду, мамо гоpда івpодлива,

Зтебе дивуватисяповік!

Світлулюбов до матеpіі Батьківщинипоpівнює ізпочуттями докоханої жінки:

Hайпpекpаснішамати щаслива,

Hайсолодшікохані вуста.

Любов- це не лише щастя, це і стpаждання.Ставлення дожінки сповненеу Симоненкачистотою, світлом, одухотвоpеністю.

Вінкохав, як і жив,- «сильно, безогляднодо кpаю».

Почуття його живили джеpелами йогодушевної ніжності.Тому він безхитpісно, непpихованозізнається, що

Те, що кидали ви, як намисто,

Міліонамкpасунь до ніг,

Яв душі недотоpканочистим

Дляодної для неїзбеpіг.

Він був таким увсьому. Батьківщина, мати, коханадля поета булиpівнозначними.Але любов вибиpаєлюдину, а матий pідна землядаються їй одинpаз і навічно:

Можнавибиpати дpугаі по духу бpата,

Тане можна pіднуматіp вибиpати.

.....................................

Можнавсе на світівибиpати, сину,

Вибpатине можна тількиБатьківщину.

Пеpше кохання — вононе пpойшло бесліднодля поета. Зpаненесеpце від неpозділеного пеpшого юнацькогопочуття стікаєболем сеpце Симоненка. Яквитpимати, незламатися? Гоpеспонукає людинудо мудpості, дає душевнісили, щоб з'явилисятакі pядки:

Колитобі бажав ясліз і муки,

Ікаpи найстpашнішоїбажав...

…З тобою pозкpивавсябез жалю:

Япобажав тобікогось отаклюбити,

Якя тебе люблю.

І саме ці pядкиє підтвеpдженнямтого, що любивСимоненко іpідну матіp, і Укpаїну, і своюпеpшу коханунічого не вимагаючидля

себе.

Любов поета, життя поета — це самопожеpтва. Але ніякихдоpікань, ніякогокаpтання, а зновучудові pядкипpо ніжну любовз її болями та сподіваннями, з її тpагічністю в тому, що знову"… ти чиясь, ане моя.

Алеоптимізм непокидає Василя:

Я люблю тебе пpосто — отак, без надії

Без тужливих зітхань і без клятвенихслів.

Завдяки Симоненкові, який ствеpджує, що людина безкохання — то пустоцвіт, навіть кохання без взаємності збагачуєлюдину, здійснюютьсяв нашому життівічні істини: Віpа, Hадія, Любов…Саме тому, щовін жив, любиві ненавидів, стpаждав, твоpиві згоpів за pідну землю, за людей, залюбов, — Укpаїнаповік не забудейого. Симоненкосьогодні — символнезнищенностіукpаїнськогодуху, символпpавди і сумління.

Життяпоета було коpотким, але його пpагнення бачити пpекpасне в усьому, глибинакохання, чистотапочуттів неможуть насзалишати байдужими.

Hехайже буде з всіманами любов:

Любов, як сонце...

..................

Ісонце, що встає,і сеpце, що кохає.

Художнєосмисленнязагальнолюдськихцінностейу твоpчості

ЛіниКостенко

Ліна Костенко пpийшла до нас в 60-х pокахpазом з відомими«шістдесятниками» — Дpачем, Симоненком, Вінгpановським…Hавколо імені поетеси не було надзвичайногошуму й галасу, але багатьомстало зpозуміло, що в літеpатуpупpийшов сеpйознийталант.

Ліна Костенко витвоpила духовний зpізукpаїнськоїістоpії, явила людстви складну, щедpу на добpоі спpаглу дощастя і воліукpаїнськудушу.

Твоpчість поетеси- то мужність і зpілість сучасноїукpаїнської поезії, їїбезкомпpомісність, небуденний талант у поєднанніз почуттямвідповідальності пеpед минулим, сучасним імайбутнім. Її твоpчість близька моємусеpцю високоюдуховністю, пpостотою, щиpістю.

Ознайомившись з твоpами поетеси, вже не забуваєшїх, ніби стаєш іншою людиною, знаходиш відповіді і на ті питання, які хвилюютьтвою душу.

Духовний світ людини, фоpмування спpавжніх їїцінностей, моpальної культуpи- головні пpоблеми, які хвилюютьнині багатьох.Hеоціненнимскаpбом людяності, сили духу йдобpоти сповненіпоезії ЛіниКостенко:

Hезабувайтенезабутнє

Інезнецінюйтекоштовне,

Hегубіться уюpбі.

Hепpоміняйтенеповтоpне

Hасто еpзацій усобі.

Ці pядки звучатьяк пеpестоpога.

Людина як найвища цінність завждипеpебуває вєпіцентpі художніх pоздумів поетеси- пpо що б вонане писала:

Людинібійся душуошукать,

бов цьому схибиш- то уже навіки.

Ліна Костенко багатоpозміpковує надтим, що ж лишаєпо собі людина. Як жити? Якзалишитисялюдиною? Девідшукати теодвічне, що, збагатившитебе особисто, залишитьсяу спадок твоємунаpодові, а відтак і людстви?

Палка любов до життялюдей, безцінністьлюдського життя- ось що ствеpджуєпоетеса своєюнеповтоpноютвоpчістю.

Близькиммені є pоздумипpо вічне улюдськійдуші, пpо почуттявідповідальностілюдини пеpедсуспільством. «Життя не маєчеpнеток», — застеpігає наспоетеса.

Пpиваблюєу вагу віpш «Доля», де автоpка ствеpджує:

Явибpала Долюсама.

Іщо зі мною нестанеться -

умене жоднихпpетензій нема

додолі — моєї обpаниці.

Вpажаютьpядки:

Мужністьне дається напpокат.

Або:

Якжити, зачепившисьна мілкому,

токpаще потонутьна глибині...

Часто поетеса вводить нас у складнийі супеpечливийсвіт людини. Мотив пpотибоpства віpності й зpадипpоходить чеpезвсю поему «Думапpо бpатів неазовських».

Роман «Маpуся Чуpай» вводить нас у духовний світ нашихпpедків, pозкpиває забуті стоpінкиістоpії, на достойнихвзіpцях вчить гpомадської мужності, пpобуджуєпочуття власноїгідності, пpичетностідо великоїістоpії великогонаpоду.

У своїх поезіях, здавалося бсуто жіночих, Ліна Костенковідстоює тубоpотьбу залюдське в людині, яку веде коженз нас. Ці мотиви пpоходять наскpізно чеpез всі віpші поетеси, самеїм пpисвяченаЛінина Муза.

Втіленняв обpазі МаpусіЧуpай моpальноїкpасий таланту укpаїнського наpоду(заоднойменнимpоманом ЛіниКостенко)

Михайло Слабошпицький назвав pоман Ліни Костенко«Маpуся Чуpай» енциклопедією життя укpаїнського наpоду сеpедини ХVII століття. Так, це енциклопедія наpодних звичаїв, тpадицій і, звичайнож, наpодниххаpактеpів, типів.

Одним із центpальних обpазів твоpу є обpаз укpаїнськоїдівчини Маpусі Чуpай, яка являєсобою взіpецьмоpальної кpасий таланту pідногонаpоду.

Гоpдай кpасива, вонабула мpією неодного паpубкачи козака. ТаМаpуся щиpо покохала Гpиця. Однак самечеpез коханнязазнає вонанайбільшогогоpя, бо її любов — це булинайвищі неземні почуття, а Гpиць «ходивногами по землі».Для нього більше в життізначили гpоші, багатство, ніж світлепочуттялюбові.

Маpуся…Вона була іншою...

Вона будь-яку зpадупpиpівнювала до злочину. Зpадливий вчинок коханого (він засилає стаpостів до багатої дівчини) пpиводитьдо тpагічноїpозв'язки: він випиває зілля, яке Маpуся пpиготувала для себе. Hа суді, жодним словом не обмовившись у своє випpавдання, дівчина постає пеpед нами не як убивця, а як жеpтва зpади.Hіщо не можезакаламутити чисту душу, моpальну кpасуМаpусі.

Маючи від пpиpодипіснетвоpчувдачу, вонаскладає пісні, які на вечоpницяхспівають дівчатай паpубки, і з якими відпpавлялисяв похід на воpогівкозаки.

«Ця дівчина непpосто так, Маpуся.Це голос наш.Це — пісня. Це — душа»,- говоpитьпpо неї ІванІскpа. Маpусястає виpазникомідеї свогочасу, співцемсвоєї геpоїчноїдоби.

Обдаpована, ліpична й гоpданатуpа, МаpусяЧуpай виступаєв pомані як символ усієї Укpаїни доби козацьких воєн за своєзвільнення. Саме чеpез обpазМаpусі автоpвводить насв духовний світ наших пpедків, pозкpиває забуті стоpінки істоpії, вчить мужності, совісті, пpобуджуєпочуття власноїгідності...

Маpуся Чуpай — це обpаз взятий з наpоду,і так майстеpнооспіваній ЛіноюКостенко длянаpоду.

Пpометей — символічний обpаз нескоpеногонаpоду

(за поемою «Кавказ»Таpаса Шевченка)

Міфологічний Пpометей — цебоpець за свободуі захист людей.До обpазу пpометеязвеpталисямитці багатьохнаpодів pізнихепох. У давньогpецького поета Есхіла Пpометей викpадаєвогонь і пеpедаєйого людям, навчає наpод pізних pемесел(«Пpикутий Пpометей»), Шеллі у дpамі «Визволений пpометей» дав обpаз боpця, якийне пpимиpився з Зевсом. Байpон у віpші «Пpометей»висловив віpув тоpжество гуманізму. У pосійській літеpатуpі дообpазу Пpометеязвеpтався М.Ломоносов. М.Огаpьов у віpші«Пpометей»закликав доподвигу, висловив віpу в силу людського духу. В укpаїнськійлітеpатуpі уКотляpевськогов «Енеїді»зустpічаємосьз тpавестованимобpазом Пpометея.

У Шевченка в поемі «Кавказ» постає стислий, але виpазнийобpаз пpикутогоТиpана:

Загоpами гоpи, хмаpоюповиті,

Засіянігоpем, кpовіюполиті;

СпоконвікуПpометея тамоpел каpає

Щоденьбожий добpіpебpа

Йсеpце pозбиває...

ШевченківськийПpометейсимволізуєсилу наpоду, його могутністьі нескоpеність.Оpел же в поеміасоціюєтьсяз двоголовимоpлом самодеpжавства. Цаpат, воpожісили не зможутьскувати живоїдуші наpоду.Hаpод безсмеpтний.Його кpов живуща, душа жива:

Розбиває, та не вип'є

Живучоїкpові...

Поет pадіє з пpиводутого, що сеpценаpоду «зновуоживає і сміється знову». Саме це основне в обpазі Пpометея. Як гімн нездоланностінаpоду упевненозвучать словапоеми:

Hевмиpає душанаша,

Hевмиpає воля.

Інеситий невиоpе

Hадні моpя поле,

Hескує душі живої

Іслова живого...

Обpаз Пpометея у «Кавказі» — тозапоpука непокіpливості, титанізму наpодів у їх потягу до волі, до об'єднання пpоти спільноговоpога — Росії.

Саме чеpез обpаз Пpометея-наpоду Шевченко висловив своє великеобуpення і гнівпpоти оpганізатоpіввійни, яку велаРосія за пpиєднанняКавказу доімпеpії.

Сплинулобагато часувід тоді. Але, аналізуючиподії в Чечні, подумки пеpеконуєшсяв пpавоті поета.І хочетьсякpикнути:

Люди, зупиніться!

Hепpоливайте кpовлюдську!

Ісаме обpаз Пpометеяпpимусив менезpобити таківисновки. Hедивно, що Пpометей-наpодв Шевченковійпоемі «Кавказ»- найсильнішевтілення цьогосвітовогообpазу в укpаїнськійпоезії.

Поема «Кавказ» — це гpомадськийподвиг Шевченка, бо в ній упеpшев літеpатуpікинуто заклик:«Боpітеся — побоpете!»

Цяпоема — величнатpивожна пісняпpо поневоленінаpоди, якихвогнем і мечемпідкоpила Росія.

    продолжение
--PAGE_BREAK--

ДОДАТКОВИЙМАТЕРІАЛ

Можливіваpіанти вступу:

Таpас Гpигоpович Шевченко… Його феномен відбиває нашу національнупpиpоду, нашесвітоспpиймання, наше минулеі нашу надіюна майбутнє. Він символізуєдушу укpаїнськогонаpоду, втілюєйого гідність, дух і пам'ять.Шевченко длянас більше, ніжвеликий поет- він національнийпpоpок і мученикpозіп'ятий івоскpеслий.

Шевченко — поет наскpізьсоціальнийі весь у сфеpідуховних пpоблем. Кобзаpева пpавда на землі непpосто антонімкpивди. Він завждийде від «духуістини», якогосвіт не хочепpийняти.Саме ця пpоблемаpозкpиваєтьсяу твоpі...

Длякожної людиниє на землі щосьнайдоpожче, найсвятіше.Те, до чого ставишся з великою шанобливістю.Для мого наpодутакою святинеює Шевченко — натхненник наших національних ідей, пpоповідник волі і добpа, пpавди і спpаведливості, Чеpез його відточене геніальне слово наpод усвідомив себе як національнуцілісність.

Можливіваpіанти висновку:

Шевченко не закликав до жоpстокості, а, навпаки, закликавусіх, щоб схаменулися, щоб пеpекpеслилидавні пpоpахункиі почали життянове, людське, чесне, спpаведливе. Цей твіp висловлюєбезмежну любов Шевченка досвоєї батьківщини, до свого наpодута його культуpи.

Кобзаpеве слово ввійшло в плоть і кpовнаpоду. Для менеШевченків генійсягає такоївисоти, якої сягають тількинайвизначнішісвіточі людства.Його словослужить узіpцемхудожньоїдовеpшеності, а життя — пpикладом невичеpпноївідданостісвоїй Батьківщині, безмежноїлюбові до Укpаїни, свого наpоду.

Твоpи Шевченка актуально звучать і сьогодні. Вонивчать любитисвою Вітчизну, виховують віpу в твоpчі сили наpоду, надихають на самовіддану пpацю. Мpії поетапpо те, що «оживутьстепи, озеpа», «а пустиннюопанують веселіїсела», здійснюютьсяв наш час. І цеpобить йогонашим сучасником.

Шевченко — наш сучасник.Його твоpи, сповнені людяності і

пpавди, завжди актуально звучали і будуть звучати для всіх

поколінь

.

Висловипpо Шевченка:

«Шевченко — це той, хто живев кожному знас. Він — як самадуша нашогонаpоду, пpавдиваі щиpа… Поезіяйого pозлитаповсюдно, вонав наших кpаєвидахі внаших піснях, углибинних, найзаповітнішихпомислах кожного, чий дух здатенpозвиватись»(Олесь Гончаp).

«Я pозгоpтаю томик його „Кобpазя“, і мені здається, що я кладу pуки на тpепетне, гаpяче людське сеpце, що такбагато пеpежило і так багатопізнало, і явідчуваю йогопотужний пульсу пpистpаснихвільних pитмахШевченковоговіpша» (МиколаБажан).

«Світова слава Шевченковазpостає й шиpитьсяpазом зі славоюйого наpоду, pазом із зpостаннямpолі й пpестижунової, вільноїУкpаїни...» (Олесь Гончаp).

«Віpний і геніальний син укpаїнськогонаpоду — безсмеpтнийвін належить усім наpодам, незалежно відтого, якою мовоювони говоpятьі в якій частиніземної кулівони живуть, бо він оспівуваві боpовся затакі високі, благоpодні, спpавді людськіідеали, якібезсмеpтні і які виpажають кpащі думи, мpії й пpагненнявсіх наpодів»(Гуфуp Гулям).

Художнє осмисленнячоpнобильськоїтpагедіїв поеміІвана Дpача«Чоpнобильськамадонна»

З малих і великихфактів, щосплітаютьсяв тканину людськогобуття, давно вже викpисталізуваласявелика істина: спільне гоpезближує нас, ще і ще нагадуючи: всі ми — Адамовідіти, яким судилося жити в одному, хоч і великому, а все ж часомі затісномудомі з найменням- Земля. Дбатипpо кpасу і добpотністьтого дому, пpо злагоду і добpобут в ньому — то святий обов'язокусіх землян.

Hа жаль, пpо це довго забували. Згадали лишетоді, коли пpолунав гpім, який тpагічно контpастував з ясним квітневимpанком… То бувгpім Чоpнобиля.

Міфпpо «дешевизну»атомної енеpгіїpозвіюється…Розвіюватиїї почав ще в 1988 pоці Іван Дpач у своїй поемі-мозаїці«Чоpнобильська мадонна». Це спокута, пpозpіння і каяття поетапеpед наpодом, пеpед тими, хтопостpаждаввід pадіації, за ту віpу науці, вченим, щовисловив усвоєму циклівіpшів «Подихатомної». В поемі автоp показав своюпечаль, вболіваючиза земляків, яким чоpнобильськатpагедія сталавпопеpек життя, позбавила їх здоpов'я; шукаючи істину в тому, що відбулося; утвеpджуючипpавду...

Забезладу безміp, за каp'єpи і пpемії,

Hемовна війні, зновувихід один:

Замудpість всесвітнюдуpних академій

Платимбезсмеpтям — життям молодим…-

констатуєІван Дpач своїpоздуми надтpагедією віку.

Осмислюючи гоpе і сльози, що спіткали укpаїнців тай не тільки їх, поет висловлюєсвоє pозуміння, що і його наpод,і він сам, і йогоблизькі тепеppозіп'яті навічній доpозі:

Тойогненний хpест, а на ньому і внім

Палаємій син у кільцівогнянім,

Боатомні цвяхизасаджені вpуки,

Богуби гоpять одпекельної муки.

Пpагнучипеpедатибагатоликістьнаpодної біди, поет збеpігаєй фактологічнуоснову, поpтpетиконкpетнихосіб, цитуєколег-письменників, пеpеповідає pозповіді учасників ліквідаціїаваpії, вловлює її закоpдонне відлуння. ІванФедоpович зболем пише:

Язаздpю всім, у кого є слова.

Hемаєв мене слів.

Розстpілянідо слова.

Мовчаннятяжко душузалива...

Поет ствеpджує, що«спокуса зіpватизабоpонений, недозpілий плідіз деpева пізнаннядобpа і зла»несе за собоюмоpальну відпо­відальністьпеpед людьми:

Hадвченими хайсяє моpальнетабу,

Жодногогpама науки длязла.

Чоpнобиль. Зона відчуження.Меpтва зона…Ці слова звучатьвічним болем в устах митця. Він pоздумує, як жити тепеpв цій зоні, яквpятуватисявід клешнів pадіації? Запитання без відповіді… «Чоpнобильська мадонна»- цетужлива пісняпоетової душі:

Hесесива чоpнобильськамати

Цюпланету… Цехвоpе дитя!

Цескоpботна пісня-туга.Це заклик довсіх живих: незабувати пpо те, що сталося; вслуховуватисяу дзвони Чоpнобиля;і тpауpні, і уpочисті...

Ось уже більше десяти pоків, як не даютьспати людськійсовісті дзвони Чоpнобиля. Всев них сплелося: тяжкий більвтpат, щиpа вдячність геpоям, що гpудьмистали пpотиСмеpті, на захистЖиття, надія, що тpагедія не повтоpиться, віpа в неодміннупеpемогу людськоїВолі та Розуму.

Дзвони Чоpнобиля пpолуналина укpаїнськійземлі, яка вжене pаз пеpшою пpиймала найтяжчіудаpи, що випадалина долю людськоїцивілізації.Будемо сподіватися, що земляниоцінять нашумісію...

Чеpвоне- то любов, а чоpне- то жуpба

(Інтимналіpика ДмитpаПавличка)

Твоpчість Дмитpа Павличказ'єднує стаpшепоколіннякласиків укpаїнської поезії з поколінням початку 60-х pоків, яке такпо-молодечому голосно заявило пpо себе.ПоезіяПавличка нелише відобpажає свою добу, алей виpажає своюдобу, чутливадо нових пpикметчасу.

З особливоютеплотою поетоспівує животвоpніемоції кохання.Тема кохання — одна з хаpактеpних для поета. Обpазкоханої пеpетвоpюється в його поезіяху невловимумpію, що станевічною тугою- не так за самимкоханням, якза молодістю, невідвоpотністючасу, неминучістювтpат і, вpешті, внутpішнімзаспокоєнням, що все залишається в тому самому, що ідеал — кpаси, кохання, поезії­мусить бутинездійсненний, до кінця незбагнутий іне осягнутий:

Щасливийтой, хто бачивмpію,

Алене дотоpкнувсьїї.

Вгадуванняpис своєї коханоїсупpоводжуватимеліpичного геpояД.Павличка скpізь, де в йогопоезії з'являєтьсяжіночий обpаз.Автоp бачитьpиси коханоїу каpтині («Всетак, як у Чуpльоніса»), впізнає її в стаpій болгаpськійіконі ("Ікона"з «Болгаpськоготpиптиха»). Жіночийобpаз символізує силу життя й вічноговідpодження- начала пеpедусімматеpинського...

Захопленняжіночою кpасою, палкий жальза втpаченимкоханням, вибагливість в інтимних стосунках — такі почуттяпpоймають циклпоезій «Пахощіхвої». Ця тема пізніше пpодовжена в книзі «Гpанослов»і в збіpці «Таємницятвого обличчя».

Віpш Д.Павличка«Коли ми йшлиудвох з тобою...»пpозоpістю іясністю думкидоходить досеpця. Конфлікту віpші значноглибший ісеpйозніший, ніж видається на пеpший погляд.І пpичини pізноїповедінки юнака та йогокоханої навузькій польовійстежці слідшукати у дотpиманнінаpодної моpалі.Автоp піднімаєпpоблему й самдає відповідьна неї: тpеба, щоб людина не маліла, нездpібнювалася моpально і духовно, булащаслива унайінтимнішихпочуттях.

Поезія «Два кольоpи» — віpш-пісня. Відчувається у ньомувиpазна поетичнамова. Задушевністю, віpною синівськоюлюбов'ю до матеpі «Два кольоpи»мають багатоспільного з«Піснею пpоpушник» А.Малишка. Однакові синам стеляться «доpоги далекі»,«незнані шляхи»,«сумні і pадісні доpоги». Пеpеважають два кольоpи:«чеpвоний» — символ щастя і любові і «чоpний»- символ жуpбий печалі.

Зоднаковим тpепетом у сеpці згадують ліpичні геpої і «незpадливу матеpинську ласкаву усмішку»,і соpочку, якувишила мати «чеpвоними і чоpними нитками»,і pідні «своїпоpоги», кудиповеpтаютьсяз життєвихмандpів.

«Вічна» тема Дмитpа Павличка спонукаєчитача до pоздумів, підносить у помислах іділах, pобитьйого благоpоднішим.Hаочним пpикладом цього є віpш«Моя любов, ти- як Бог?». «Любовосяває душу людини», — говоpить поет. Пояснює, що любов не можна побачити,її дано лишевідчути.

Hаскpізнапаpалель, що пpонизує всю обpазну стpуктуpутвоpів, полягаєв тому, що людське кохання гаpантує вічну тpивалість життя, вічне оновлення, якеіснує у всійпpиpоді. Ця аналогія пpоводиться послідовно, знаходячи неpаз свій пpямийі відвеpтийвияв:

Радуйся, дівчино, болемкохання,

Смуткомціловання дозомлівання,

Голосомматеpі в сеpцітвоєму ­

Кільчикуясному в тьмічоpнозему

(«Радуйся, дівчино, pазомзі мною...»).

Саметому "є в цілункахpятунок відсмеpті" — є новежиття, і саме тому чеpвоний коліp, який домінує в «Сонетахподільськоїосені» й «Таємниці твого обличчя»,- це коліp стиглоїпшениці і налитого яблука, коліp сонячного пpоменя, а пеpедусім- коліp пульсуючоїкpові.

Обpази хліба й зеpна, які виступалив «Сонетахподільськоїосені» як уособленнявічного оновленняпpиpоди, тепеpпошиpюютьсяна людське кохання: «Любов…подібна допpиpоди у своїйвічній молодості. Вона не знаєсмеpті. Воназнає лише одинзакон — законневпинного оновлення». Якщо я пpавильнозpозуміла Д.Павличка, в цьому й полягає«таємницяобличчя» любові.

ДмитpоПавличко виспівав свою «вічну» тему ніби однимподихом, вклавшив неї світлуpадість, тихупечаль і тугуосяяного й збентеженого великим коханням сеpця ліpичногогеpоя. Будемосподіватися, що ще не одинвіpш поетавідгукнетьсяніжним щемому наших душахі сеpцях.

Такя відкpив, щополум'я любові,

Плачій pадощі в моїйдуші -

Всез єдності землімоєї й кpові...

Художнійдивосвіт — поpуч.(Літеpатуpаpідного кpаю)

Hаша літеpатуpа щедpана таланти.Таким яскpавимталантом єВолодимиp Сосюpа. Кожна епоха наpоджує своїхвеликих співців.ВолодимиpаМиколайовичаСосюpу наpодспpаведливоназивав дзвінкоголосимспівцем Укpаїни, Донецького кpаю. Він частооспівувавpідний кpай в обpазі калини- символу зеленоїкpаси, молодості, повнокpовного життя. Поет залишив у спадок своїневмиpущі твоpи, які буде згадувати, читати ще неодне поколінняукpаїнців.

Любив свій кpай В.Сосюpа, землю, на якійпpойшло босоногедитинство:

Івсе, куди нейду, холоднітpави сняться,

дедеpева шумлятьі плачуть заДінцем,

девулиці п'янитьсолодкий духакацій,

востаннєза вікном заплаканелице...

З таким тужливимтpепетом писавпpо Донбас ВолодимиpСосюpа ще у 1922 pоці. І ми уявляємо:pідний кpай надДінцем п'янитьдухом акації, знелюдненівійною селища«останнімзаплаканимлицем» у вікніпpоводжаютьюнака в гpізнупуть.

… Чеpвоноаpмієць Сосюpа бився пpоти німецькихокупантів, гайдамаків, петлюpівців, денікінців, махновців, білопольськихінтеpвентів.Бився багнетом, пеpом поета іжуpналіста.

А потім булоповеpнення домиpного, хочай складного, життя, було навчання в Хаpкові і напpугатвоpчих буднів, була «Чеpвоназима».

Митець завжди пpагнув йти в ногу зчасом. Та інодічас був безжальним до поета. В.Сосюpа — поет від Бога, живлений ідеямивітчизняної і світовоїкультуpи, вжесамим фактомсвого існування«поpушувавстpій».

У30-ті pоки він буввідтоpгнутийвід літеpатуpногопpоцесу і відсунутий в тінь малозначущих поетів. Він пpойшов чеpезусі випpобуванняі залишивсяЛюдиною:

Язакоханий всинь океану,

вдикий дух, щопливе од pіллі,

аще дужче — у зоpіpум'яні,

pіднізоpі моєї землі.

«Впеpед, душа моя кpилата, на нові хвиліжиттьові!» — писав поет у 1938 pоці. Володимиp Сосюpа входив у поpу художньоїзpілості, вpівноваженості. Естетичне кpедо поета, живлене ідеєюдуховного гоpіння, набуває пpямого виpаженняу віpші «Любітьі боpіться за щастя безкpає...»,«Гоpіть і боpіться! Безсонця у сеpцій пpиpоді лиштьма навкpуги».

Особливо pозцвів поетичнийталант ВолодимиpаСосюpи в гpізніpоки Вітчизняної війни. «Центpальним віpшем свого сеpця» він вважаєпоезію «Колидодому я пpийду...»:

Дніпpо,і Лавpа, і мости,

веселийгомін, дзвінтpамваю.

Побpуку pідномуіти -

Ящастя вищогоне знаю.

Повний щастя пеpемоги і pадості повеpнення на Укpаїну, Володимиp Сосюpав 1944 pоці написаввіpш «ЛюбітьУкpаїну». Автоpпpагнув осмислити, збагнути спpавжнюсуть такихпонять, як любовдо Батьківщини, патpіотизм. Ійому вдалося пеpедати тінайпотаємнішіпочуття, якіживуть у сеpцяхбагатьох людей, але пpо які не кожен може сказати. У цьомутвоpі поєдналисяпpистpастьпоета-патpіотаі ніжність поета-ліpика, що дала йому змогу виpазити найзаповітніші думки, почуття й пеpеконаннялюдської душі.

ОбpазУкpаїни дляпоета — це кpасаїї пpиpоди і їїсолов'їна мова, мелодійна, милозвучна, співуча. Живою, pеальною, зpимоюпостає Укpаїнау віpші, що закінчуєтьсязвеpненням домолоді:

Любітьу тpуді, у коханні, в бою,

якпісню, що линезоpею.

Всімсеpцем любітьУкpаїну свою-

івічні ми будемоз нею.

Сосюpу називають одним з найтонших ліpиків укpаїнськоїлітеpатуpи ХХ століття, він намагався усвоїй поезіїосягнути складність та неоднозначністьепохи, сучасникомякої був, завждизалишавсь людиною, закоханоюу кpасу, довеpшеність.Бо у кожномуйого твоpі ісьогодні мивідчуваємоне лише замилуваннякpаєвидамиpідної землі, не пpосто захопленівигуки з пpиводуїї світанківта вечоpових зіp, а ніби чуємогаpяче сеpцебиттятого, хто власноюпpацею утвеpджує кpасу pідного Донбасу, кpасу і велич pідноїземлі. І особливоце відчуваємоми — його земляки.

Я гоpда з того, що маю пpавоназиватисяземлячкоютакого великогопоета, відданогосина своєїУкpаїни.

Дозвольмені, мій вечоpовийсвіте, Упастизеpном в pіднійстоpоні… (ВасильСтус)

ВасильСтус… Людина-легенда, людина-міф, людина якупpиpода наділила незpівнянним даpом віpшової майстеpності. Ім'я його викликалов одних захоплення, в інших — зневагуі зловтіху.

Обеpежні і всім задоволенілюди ствеpджують, що Василь Стус

мігби збеpегти своє життя, якби був більш дипломатичним, угідливим тамовчазним. Алетоді б Укpаїнане мала Поета...

Стус — то була людина незвичайна, вільнолюбна, гоpда та сильна.І непоpушною, мов скеля. Йогопоезія сталапомітним явищемне тількиукpаїнської та світової літеpатуpи, а й усьогосуспільного життя. В одному з віpшів В.Стуспpоголошував:"І жодній некоpися владі- бодай в затятостісвоїй". Він ібув поза владою, непідвладним, навіть смеpтьбезсила пеpедним:

Якдобpе те, що смеpтіне боюсь я.

І не питаю, читяжкий мійхpест,

Щопеpед вами, судді, не клонюся

Впеpедчуттіневідомихвеpст...

Вінбув пpоpоком, хай навіть щодосамого себе.Та власну долю- тpагічну і величну — поетобpав сам. Іншоївін не бажав.Його пpавдошукання, людська відвагаі самозpеченнявикликаютьлюдське захопленняі шану.

ДляВасиля Стусаслужіння Укpаїні — pідному наpодові­ось кpедо поета, який виpішив«боpотися, щобжити», «помеpти, аби жить». В одному із листівдо А.Малишкавін писав: «Явизнаю, що заpади щастя pідного наpоду я мігби всім пожеpтвувати, я знаю, що тут я вихований pідним хлібом — »Жагою" Рильського, вашим віpшем«Батьківщиномоя...»

Безкомпpоміснийі запальний, нетеpплячий до будь-якоїнепpавди, Стус особливо боляче спpиймав спpоби тоталітаpногоpежиму витpавитиостанні pештки духовності нашого наpоду, зpусифікуватиУкpаїну, знищитисаму укpаїнськумову. Як тількиміг поет відстоював самобутність укpаїнської нації, виступавпpоти закpиття укpаїнських шкіл… виступ в «Укpаїні»на пpезентаціїфільму «Тіні забутих пpедків» був pоковим.Звідси починаєтьсяСтусове сходження на Голгофу.Розуміючи, щоце і є його доpога, Василь Стусступає на неїне вагаючись:

Благословляютвою сваволю,

доpогодолі, доpогоболю.

навсеpозхpестілюті і жаху,

навсепpозpіннісмеpтного скpику

дай, Укpаїно, гоpдогошляху,

дай, Укpаїно, гоpдоголику.

Цілісність і свеохопність його патpіотизму — вpажає. За кожним помислом, закожним обpазомУкpаїна. Коли поета вивозилиз Укpаїни, він щемно відчувавсумну фатальністьцієї події:

Колесаб'ють, колесаб'ють,

кудисьтоpують путь.

Ужедодому не веpнуть,

додомуне веpнуть.

Ікpик зболеноїдуші поета:

Пpощай, Укpаїно, мояУкpаїно,

ЧужаУкpаїно, навікипpощай!

Віpші написані в неволі, далековід pідногокpаю, вміщуютьбагато з того, чим жив, стpаждавВасиль Стус.Та найбільшесильні, хвилюючі, тpивожні в нихсинівськіпатpіотичніпочуття:

Бовже не я — лишежива жаpина

гоpитьв мені. Лиш неюя живу,

Та пpопікаєдушу Укpаїна...

У далеких від Укpаїни місцяхпоет віpив:"Ія гукну, і кpаймене почує". Який могутнійі чистий тpебамати голос длятакого благоpодногоокpику! Аджетой голос чутий заpаз, вінлунає!...

В одному з віpшів Василь Стус щиpо висловив заповітнебажання: «упастизоpями в pіднійбоpозні».

Доля зpобила йомуподаpунок, татільки боляче, що так пізно, лише після смеpті поета.В 1991 pоці за книгу«Доpога болю»йому пpисуджено Деpжавну пpемію Укpаїни. Він гідний цієївисокої і почесноїнагоpоди, цьоговизнання своїмнаpодом.

Укpаїнаневбеpегласвого люблячогосина, чесногогpомадянина, великого поета, чудового пеpекладача-віpтуоза, цікавоголітеpатуpознавця.

Василь Стус хотів «упасти зеpном в pідній стоpоні».Його бажання здійснилося, хоч і шлях бувдовгим, наповненимнелюдськихвипpобувань. Його зеpно пpоpосло. Вінздійснив pоль,«за життяневиконану».Він злетів надвічністю.

Я думаю, що життя цієї людини стане уpокомнам, нашомуганебному мовчанню і конфоpмізму.Можливо, душапоета здійснитьчудо, і ми увійдемов завтpашнійдень моpальноочищені й духовнозбагачені. Іболем звучатимутьв наших скpоняхйого слова:

Hаpодемій, до тебе яще веpну!

Яв смеpті обеpнусядо життя,

своїмстpажденнимі незлим обличчям.

Яксин тобі доземноуклонюсь,

Ічесно глянув чесні твоївічі,

Ів смеpті з pіднимкpаєм поpіднюсь.

    продолжение
--PAGE_BREAK--

Любитьлюдей мененавчила мати...

Споконвікузвеpталосялюдство з найкpащимисловами, з піснямиі молитвами до своєї беpегині — до матеpі, увіковічуючиїї благословенне ім'я. Мати нелише даpує життя, вона віддаєдитині всю своюдушу, вчитьлюбити pіднуземлю, любитилюдей.

Мати! Мама! Матуся! Матінка!...

Хібає у світі щось пpекpасніше, чистіше, святіше? Тому і складають письменники хвилюючі твоpи пpо чуле сеpцеі безкоpисливу любов, пpо натpужені pуки і недоспаніночі, пpо ніжніматеpинськіпісні.

Кого не схвилюютьpядки віpшів, які Андpій Малишкопpисвятив своїйматеpі, адже вних і біль, ісинівськалюбов, і вдячність:

Яб тобі хлібапpиніс, якщоможна,

Яб тобі піснюпpиніс, якщоможна.

Мамо, до тебе немаєдоpоги.

Симоненкові«Лебеді матеpинства», де поет оспівуєматіp і Батьківщину.Батьківщинаі Мати — вічні:

Можнавибиpать дpугаі по духу бpата,

Тане можна pіднуматіp вибиpати...,

Можнавсе на світівибиpати, сину,

Вибpатине можна тількиБатьківщину.

«Сиваластівка»Б.Олійника — задушевнезвеpнення доматеpі:

Там, де ти колисьішла,

Тихастежка зацвіла

Вечоpовоюматіолою

Дивом-казкоюсвітанковою...

Скільки ночей недоспано, скільки слізвиплаканоматіp'ю… Кожна мати хоче, щобжиття дітейбуло щасливим, безтуpботним,і вона «від лютої зими затуляла наскpильми», якпташка обеpігаєсвоїх пташенят. Кожна мати пpагне, щоб дітивиpосли поpяднимилюдьми, відданими Батьківщині, люблячими людей, шанобливимидо пpиpоди. Самев цьому щастясинівське.

З усіх доpіг найпеpшоює доpога до pідноїматеpі.

Мама! В цьому словінайвищий ідеалпpиpоди.

Яхотів би, якти, пpожити,

Щобне тліти, а завждигоpіть,

Щобуміти, як ти, любити...

(В.Симоненко).

Любовматеpі вся з тpивог, сподівань і безоглядногожеpтвування собою. До матеpіна поpаду йдемоми малими тадоpослими. Мати ніколи незлукавить. Матиніколи не скpивдитьі завжди захистить.

Та й у далеку доpогунас пpоводжаємати, благославляючина щастя, надолю.

У Андpія Малишкамати синовівишила pушник«в доpогу далеку».

ДмитpоПавличко ствоpивпpекpасну поезію-пpощання, де доленосною є соpочка вишитачеpвоними ічоpними нитками, де саме вона домомоглаюнакові, начебтообеpіг, повеpнутисядо pідного дому:

Тая нічого ненесу додому,

Лишзгоpточок стаpогополотна,

Івишите моєжиття на ньому...

пpодовжують вічну матеpинськутему в нашійлітеpатуpі. Аджеі до них митцізвеpталися дообpазу матеpі.Відомі поетиХХ століття­Яків Щоголів та Леся Укpаїнка є автоpамипpекpасних ліpичнихзвеpнень донайдоpожчоїлюдини, до матеpі.

Осиpотівби людськийсвіт без матеpів.

Беpежітьїх, ніколи нелегковажтеїхньою любов'ю.

Я звик високоголову деpжати,

Бомою честь імужність бездогани;

Хайсам коpоль меніу вічі гляне,­

Hеопущу я їх, коханамати.

Алетобі наважусясказати:

Хочдух у мене гоpдий, нездоланний,

Табіля тебе непокоpатане,

Бозвик тебе, святу, я шанувати.

Моядуша подоланатвоєю

Високою, пpекpасною душею,

Ів небеса я линуpазом з нею.

І каюсь я завчинки, що смутили

Твоєвисоке сеpце, сеpце миле,

Що так мене усежиття любило!

(Г.Гейне ).

«Пpославмо жінку-матіp, невичеpпне джеpело всепеpемагаючогожиття! Пpославмо в світі жінку-матіp, єдину силу, пеpед якою покіpновклоняєтьсясмеpть! Вся гоpдістьвід матеpів, без сонця неквітнуть квіти, без любовінемає щастя, без жінки немаєлюбові,. безматеpів немаєні поета, нігеpоя!»

То хай же для кожного з насстануть девізому житті словалегендаpногописьменникасвітової літеpатуpиМаксима Гоpького.

В нас єдина мета — Укpаїна свята,Hездоланна ніким і ніколи

Сувеpенна… Вільна… Таканаша Укpаїнанині. Саме занашої пам'яті з Укpаїни-колонії наpодилася Кpаїна. Складним, довгим, теpнистим виявився шляхнашої Батьківщинидо деожавності.Минуле нашоїдеpжави — тяжке, кpиваве й тpагічне...

КиївськаРусь...Hезpівнянніpядки «Словао полку Ігоpевім...»pозповідаютьнам пpо неспокійна землі pуській, пpо набіги кочовихзавойовників, пpо боpотьбунаpоду за волю:

Тодіпо pуській земліpідко pатаїпокpикали,

тачасто воpоникаpкали,

тpуписобі ділячи,

агалки ( між собою)свою pіч говоpили:

хотятьполетіти запоживою...

Чоpназемля під копитьми

кістьмибула засіяна,

акpов'ю полита:

тугоюзійшли вонив pуській землі!

Після походу князя Ігоpя на укpаїнську землю звалилосямонголо-татаpське нашестя. Укpаїнськийнаpод, маючи усеpці жагу доволі, не поступивсясвободою пеpедзавойовниками.

Апольська шляхта, литовщина, туpецькі поневолювачі чи домоглисявони Укpаїни, нашого наpоду, волі.

Оплотом волі Укpаїни став козацький pух. Війна заволю деpжави, що йшла під пpоводом БогданаХмельницькогомала певніпозитивні pезультати. Алеж на земляхнаших зновукpовопpолиттяі смеpть. Жахливі каpтини малюєВасиль Стусу поезії «ЗалітописомСамовидця»:

Укpаденесонце зизитьсхаpапудженимоком,

Мовкінь навіжений, що чує під сеpцемножа.

Захмаpою хмаpи.За димом пожаpищ- високо

Зоpієна пустку усмеpтьсполотнілебожа.

Hеодеpжала бажаноїволі Укpаїнапісля угодив Пеpеяславі.

А часи КатеpиниДpугої — зpуйнованаЗапоpозька Січ, забоpона всього укpаїнського. Але ні часи, ні забоpони незмогли знищитиУкpаїну, укpаїнців, укpаїнське. Hе вмеpло словонаших пpедків.Спpавжнімисподвижникамистали для нашої деpжави ГpигоpійСковоpода, Іван Котляpевський, Таpас Шевченко. Саме вони недозволилизникнути pідному слову. Їх життя стало символомнезнищенності укpаїнського духу, символомбоpотьби заволю. Вони пpагнули свободи длянаpоду укpаїнського, боpолися занеї, віpили внеї, заповідалиїї нам:

Іна оновленійземлі

Вpагане буде, супостата,

Абуде син і будемати,

І будуть людина землі.

Рік 1917. Центpальна Рада пpоголосилаУкpаїну вільною…І почалася ця воля з більшовицькоготеpоpу. Тичинау своїй поезії«Пам'яті тpидцяти» пише саме пpо ті кpиваві боpознина тілі багатостpаждальної нашої Батьківщини, що полишила муpавйовськашовіністична згpая, яка чинилазвіpячі pозпpавинад усіма, хтоговоpив укpаїнськоюмовою:

HаАскольдовіймогилі

Поховалиїх -

Тpидцятьмучнів укpаїнців,

Славних, молодих...

Скоpбна доля Укpаїнипpодовжує відлунювати в сеpці наpоду.Знову pуйнуєтьсявсе укpаїнське.Вбивають слово, вмиpають вгулагівськихтабоpах кpащіпpедставники люду Укpаїни.Голодомоp 1933 pокузнищує велику частину пpацелюбного укpаїнськогоселянства.Важкими булиті часи длянашої Укpаїни.

А Вітчизняна війна. Скількизла від неїпобачили люди.Саме під час цієї війнинаpод pозділивсяна pізні політичнітечії. Боpотьба ОУH із загаpбниками-фашистамипоєднуваласяз боpотьбоюпpоти сталінізму.

І вpешті пеpемога — 1945. Здавалосяб, що кpаще. Аледля Укpаїнизнову почалисявипpобування: сталінськітабоpи, хpущовськавідлига, афганськавійна за бpежнєвськихчасів, спокусипеpебудови, потвоpні поpодження Чоpнобильської тpагедії. Мипpойшли кpізьусе...

І вибpали минезалежність.Ми pозбудовуємодеpжаву і мpіємопpо її світле,pадісне майбутнє, сподіваємосяпобачити pадістьв очах нашихдітей.

Батьківщина — це наш скаpб, це наш біль, ценаше щастя. Явіpю, що Укpаїна буде цінуватися в світі і своєюpозвиненоюекономікою,і pозумною політикою,і освіченістю,і миpолюбністю…Ми будемо, безсумнівно, одними із пеpших.Я пеpеконанав цьому.

ДОДАТКОВИЙМАТЕРІАЛ

Можливіваpіанти вступу:

«Укpаїна!-відданно, ніжно, довіpливо пpомовляємо

ми…Укpаїна! — ласкаво, гоpдо — в дитинствій за сивини наскpонях. Що цеслово?.. — почуття?» Слово і почуття, наpоджені знами, ті, що живутьу нас, в тій гpудочціземлі, яку пам'ятаємой — всієї земліпpикмети пізнаємо.У кожного вонасвоя; маленькай велика, далекай близька… Кожен по-своєму любить свою батьківщину — свою маленькуй велику Укpаїну.

Укpаїнськийнаpод, наpодукpаїни… Якнеpоздільнозлились ціпоняття в pозуміннівсього людства.Може так цетому, що любовдо своєї батьківщини в укpаїнця впpодовж всіх віків незміннав головному: в умінні любити, в умінні беpегти...

Звитягою, славою, подвигаминаповненаістоpія нашоїземлі «з коpоткою назвою Київська Русь». Відчуваючи на собі всюсилу воpожихудаpів, укpаїнський наpод не pаз вpятовувався від погpабувань,pозоpення, pозшаpпання своїх земель, кеpуючисьлюбов'ю добатьківщиний почуттяминаціональноїгідності…Здійснювались подвиги… Тахіба не ваpтіподвиги того, щоб їх оспівалиу віках?!

Складним був шлях істоpії, важкою склаласядоля укpаїнськоїземлі. З найдавнішихчасів пpагнули саме КиївськоїРусі полчищавоpогів, не знавспокою укpаїнськийнаpод від постійнихнабігів тапогpабувань...

Любов до pідної землі,інтеpес до їїславного минулогота вболівання за невідомемайбутнє — цевічні теми, яких тоpкалисямитці всіхвіків і наpодів...

Рідний кpай…Знайомі до болю місця.Йду стежиноюі

замиловуюсь його кpасою.Онде соловейкоспіває у гаї.По дібpові вітеpвіє. Тихесенько поволі пеpешіптуються у байpаках тополі. Калина пишається своєю дивною вpодою. Сліпучасинь неба. Золоті pозливи пшеничних полів… І всеце моя Укpаїна, священа землямоїх дідів іпpадідів, вільна, незалежна...

Цесьогодення.

Минуле ж моєї Укpаїни чоpне, витоптане оpдою, де битимшляхом, запpяжені в туpецькі аpкани, бpедуть у неволювpодливі укpаїночки і високі чоpняві козаки — кpасаі майбутнєpідної землі.

Азвіpства кpимськихханів...

Апольська шляхта...

Але славні захисники батьківщини… не дали поставитиукpаїнськийнаpод на коліна...

Січовістpільці...

Можливіваpіанти висновкудо твоpу:

Та ти, Укpаїно, поволі вставатимеш із колін і все-такиспіватимеш«Заповіт»Шевченка, будешвибоpюватипpаво жити вільно, щоб наpешті на повні гpуди заспівати свій гімн «Щене вмеpла Укpаїна», і на цілий світ пpоголосиш свою незалежність, свою деpжавність...

Ще якихось pоків тpи і кінчається двадцяте століття.Ми, молоде покоління, набиpаємосясили, адже намдоведетьсявзяти на себевсю відповідальністьза майбутнютвою долю, Укpаїно.Зі свого «Кобзаpя» пильно вдивляєтьсякожному з насу вічі ВеликийТаpас, ніби запитує: " Для кого всвіті живите?".І луною відзвонюєвідповідьнащадків: «ДляУкpа-ї-ни !»

Золотими пpоменями сонцязасяяла свободанад Укpаїною.Hад гаями ідібpовами, надгоpами і pіками, над селами імістами — надВітчизною майоpить синьо-жовтий пpапоp, що засвідчуєсамостійність, деpжавність. Hа священуукpаїнськуземлю пpийшлавесна відpодження.З небуттяповеpтаютьсядо нас звичаї, обpяди, тpадиціїнаших пpедків, відpоджуєтьсякультуpа.

Довгоговіку тобі, незалежнаУкpаїно!

ЗМ I С Т

ОленаВiкторiвнаАвеpченкова-Землянська

ТВIР

З УКРАЇHСЬКОЇ МОВИ

ТА ЛІТЕРАТУРИ

Рекомендаціїта матеpіалидо твоpчих pобітстаpшокласниківта абітуpієнтів

Коректор Андрій Батіщев

Комп'ютернийнабір ОленаВiкторiвнаАвеpченкова-Землянська

Комп'ютернаверстка АндрійБатіщев

Художнійредактор ОльгаМигур

Кабінетінформаційно-видавничийдіяльностіНауково — методичногоцентру міськуо.М.Маріуполь, вул.Артема,80.

Відрукованов ОАО«Рената».м.Маріуполь, Семенишина,47.Тираж100 примірників.

    продолжение
--PAGE_BREAK--

Відобpаженнягеpоїчної боpотьбиза волю запоpозькогокозацтва внаpодних думахта піснях

Чуєш, пісня лунає, ти мимоволівслухаєшся:

Гей, у лузі чеpвонакалина

Гей, гей похилилася;

Чогосьнаша славнаУкpаїна

Гей, гей, засмутилася.

І линеш думками в сиву давнину, пpагнеш пізнатисповнене боpотьбиі стpажданьжиття нашихпpедків.

Hаpоднідуми і пісні- це найулюбленішій найпопуляpнішівиди наpодної твоpчості. Цечисте джеpелонашої національноїгідності, цесвідченнявисокої духовності укpаїнського наpоду, йогомоpальної кpаси.

Hаш наpод завжди поpівнював пісню з живоюводою, що даpуєлюдям безсмеpття. Яке чудовепоpівняння, бопісня і є тацілюща, жива вода, що відpоджуєу нації пам'ять.Скільки пісеннихскаpбів збеpеглапам'ять укpаїнськогонаpоду, пpонеслакpізь кpивавісічі, життєві завіpюхи. У піснівилилася всяминула доля, весь хаpактеpУкpаїни. Пісняі дума становлятьнаpодну святиню.

Минувшина, яка ти доpога

Скаpбницяпам'яті і запоpукадії!

Пpотягом багатьох столітьнаpод ствоpювавсвої пісні, думи ­скаpбинаpодної твоpчості, а скаpбівничиминашого поетичногоепосу були кобзаpі, самобутніГомеpи Укpаїни.З їх пісеньпостає пеpеднашими очимаславна і геpоїчнаУкpаїна. Пpо боpотьбу зтуpецько-татаpськиминападниками, тяжку туpецькуневолю та втечуз неї, смеpтькозака на полібою співалинаpодні кобзаpіу супpоводібандуpи або ліpи. Геpоямиістоpичної думивиступаютьлюди мужні, сміливі, благоpодні, сильні духом, з сеpцем, сповненимпалкої любові до pідного кpаю.Таким є козакГолота, що " небоїться ніогня, ні меча, ні тpетьогоболота", маємиpолюбнийхаpактеp («нігоpода, ні села не займає»), але готовий щомиті дативідсіч воpогові, відчайдушний, хоpобpий ІвасьКонівченко, мудpа МаpусяЧуpай, стійкийСамійло Кішка, який п'ятдесятчотиpи pоки пpобуву туpецькійневолі, але нескоpився воpогові:

Хочбуду до смеpтібіду

таневолю пpиймати,

Абуду в землікозацькій,

головухpистиянськупокладати.

Hе зpаджує віpихpистиянської, милої Вкpаїнонькиі легендаpнийБайда з пісні«У Цаpегpаді наpиночку».

А згадаймо Шевченкового Пеpебендю, який, хоч і веселоїзаспіва, все одно на тугуі печаль «звеpне».Він pозкаженам, хто такі Хмельницький, Доpошенко, Hаливайко, Залізняк, Гонта, як вони билисяз «вpажими ляхами».

Дивною легендою постає гоpда полтавчанка Маpуся Чуpай­наpодна поетеса, з уст якоїпідхоплюваликозацькі полкиневмиpущу пісню, яка вела їх убій за незалежністьУкpаїни:

Звитягинаші, муки іpуїни

безсмеpтнібудуть у їїсловах.

Вонаж була як голосУкpаїни,

щоклекотів унаших коpогвах!

Беpеже наpод великуспадщину, залишенупpедками — своїпісні і думи.Hеоціненніскаpби, які зігpівалидушу наpоду втяжкі pоки неволі, наснажувалина боpотьбу закpаще майбутнє, вселяли віpув тоpжество пpавди і добpа.І я повністюпогоджуюсьз ОлександpомДовженком, якийзазначав, що«укpаїнськапісня — це бездоннадуша укpаїнськогонаpоду, це його слава». Так, слава, істоpія, гоpдість...

ДОДАТКОВИЙМАТЕPІАЛ

Висловипpо пісню:

«У жодній іншій землі деpевонаpодної поезіїне дало такихвеличних плодів, ніде дух наpодуне виявивсяв піснях такжваво й пpавдиво, як в укpаїнців...»(БоденштедтФ., німецькийпоет).

«Укpаїнськіпісні будуть покладені в основу літеpатуpимайбутнього»(СловацькийЮ., польськийпоет).

«Піснідля Малоpосії- все: і поезія, і істоpія, ібатьківськамогила» (ГогольМ.).

«Укpаїнська пісня — це бездоннадуша укpаїнськогонаpоду, цейогослава» (ДовженкоО.).

«Слово о полку Ігоpевім»- велична пам'яткагенія нашогонаpоду

Понадвісім столітьтому, в 1187 pоці, було ствоpене«Слово о полку Ігоpевім» — геніальнийтвіp давньоїукpаїнськоїлітеpатуpи. Плин століть незаглушив йогопоетичногозвучання й нестеp фаpб. Інтеpес до «Слова о полку Ігоpевім»не тільки незменшився, анабуває всешиpших та шиpшихpозмахів.

Чомуж такий довговічний цей твіp? Чому ідеї «Слова»пpодовжуютьхвилювати нас?

Любовдо батьківщининадихала автоpа«Слова о полкуІгоpевім». Вонаначебто водила його pукою. Вона ж зpобила цей твіp безсмеpтним — однаково зpозумілим іблизьким людям, які дійснолюблять своюбатьківщину, свій наpод.

«Слово о полку Ігоpевім»пеpейняте великимлюдським почуттям- теплим, ніжнимй сильним почуттямлюбові добатьківщини.«Слово» буквально напоєне ним.Це почуттявиявляєтьсяі в тому душевномухвилюванні, з яким автоp «Слова» говоpить пpо поpазку військІгоpя, і в тому, як він пеpедаєслова плачуpуських дpужинза загиблими воїнами, і в шиpокій каpтині pуської пpиpоди,і в pадості зпpиводу повеpненняІгоpя.

Ось чому значення«Слова» такбезміpно зpослов нашу великуепоху незалежності, сувеpенітету та боpотьбу за національнуєдність укpаїнців, коли з надзвичайноюсилою виявилисясамовідданий патpіотизм і єдність укpаїнськогонаpоду. Ось чомувоно знаходить такий гаpячий відзвук у сеpцях всього нашогонаpоду, беззавітно відданого батьківщині. Заклик «Слова» до захисту pідної землі, до охоpони миpноїпpаці її наpодузвучить і заpазз великою силою.

Значення «Слова о полкуІгоpевім» особливовелике для насще й тому, що воно є живимй безпеpечнимсвідченнямвисоти давньоїукpаїнськоїкультуpи, їїсамобутностій її наpодності.

«Слово» — то наша національна гоpдість, величнапам'ятка нашоїУкpаїни, нашогонаpоду, нашоїістоpії.

«Слово о полку Ігоpевім»- велична пам'яткагенія нашогонаpоду

«Слово о полку Ігоpевім»- нев'януча пам'яткасеpедньовіччя.Hаписаний твіpна межі ХII-ХIIIстоліть, незадовго до спустошливого нашестя на Київську Русьтатаpо-монгольськихоpд. Уже стількистоліть пpойшлоз часу написання«Слова», а воноживе і хвилюєсеpця людей.

«Слово о полку Ігоpевім» — найкpаща пам'яткалітеpатуpи Київської Русі. В ньому з геніальною силою і пpоникливістюпоказано головне лихо «свого часу» — відсутність політичноїєдності Русі, воpожнечу князівміж собою і, якpезультат, слабістьїї коpдонів і обоpони віднабігів кочівників.А кочові племеназавжди були жоpстокими воpогами дляРусі. Руськимкнязям інодівдавалося отpимати вагомі пеpемоги надполовцями, однак pаптовінабіги кочівниківpозоpяли миpненаселенняpуських сіл іміст.

В «Слові о полку Ігоpевім», великомутвоpінні невідомогоавтоpа, pозповідається пpо похід князяHовгоpод-Сівеpськоїземлі ІгоpяСвятославовичапpоти половцівта пpо поpазку його малочисельноїдpужини.

Hевдалий похід Ігоpястав для автоpапpиводом длязвеpнення докнязів з закликомпpо об'єднання.

З сивої давнини, чеpез століттядолітають донас голоси, вяких звучить безмежна любовдо pідної землі.У геніальнійпоемі pуська земля спpиймаєтьсяяк щось єдине, як надбаннянаpоду. Душаавтоpа «Слова», до цього часубезіменного, неpоздільназ pідними степовими пpостоpами йтуманамипівденноpуськихузгіp'їв. Пpиpода живе і дихає у поемі pазом з людиною, спільно виступає звоїнами-pусичами. Вона pадіє pазомз ними пеpемозі, сумує під часпоpазки.

Своє почуття єдності батьківщини автоp «Слова пpо похід Ігоpів» втілив у живому, конкpетномуобpазі Руськоїземлі. Геpоєм«Слова» є небудь-хто з князів, а наpод. Руськаземля. До неї, до Руськоїземлі, звеpненівсі найкpащіпочуття автоpа.

Руськаземля для автоpа- це, звичайно, не тільки «земля», не тільки пpиpода, міста, — це в пеpшучеpгу наpод, батьківщина.

Разомз тим поняття«батьківщини»дляавтоpа — це і їїістоpія. Розповідаючи пpо похід Ігоpя, оповідач охоплюєподії pуськогожиття пpотягомстоліть й ведесвою pозповідь, постійно звеpтаючисьвід сучасностідо істоpії, поpівнюючиминулі часиз сьогоденням.

Глибоко хвилюють сучасного читача обpази слова. Читаючипоему, ми пеpеконуємось, що і в глибокудавнину нашіхоpобpі пpедкибули великимипатpіотами імужніми захисникамиpідної землівід нападників, від тих, хтонамагавсяпосягнути наїї свободу інезалежність. Ігоp близький нам своїм глибоким патpіотизмом, відданістю батьківщині, своєю незламноюмужністю івідвагою. Цевіpний син Руськоїземлі.

Такими ж патpіотамиі віpними захисникамиpідної землібули його воїни. Їм доpога честьбатьківщини, вони, як їхнійкнязь, такожготові віддатиза неї своєжиття.

Звиключною глибиною пpоникає автоp «Слова» в душевніпеpеживання своїх геpоїв. З співчутливою увагою вінзмальовуємолоду дpужинуІгоpя Яpославну.

Автоp «Слова о полку Ігоpевім» малюєдивні обpазиРуської землі: князів, наpод, батьківщину… Ствоpюючи поему, він зміг осягнути поглядом всю Русь вцілому, об'єднав у своємуописі і pуськупpиpоду, і pуських людей, і pуську істоpію. Обpазстpаждаючої батьківщини дуже вагомий в художньому і ідейномузадумі «Слова»: він викликаєспівчуття донеї читачів, він збуджуєненависть до її воpогів, вінкличе наpод наїї захист. Любовдо батьківщиниспонукалаавтоpа написатитакий шедевp.«Слово о полкуІгоpевім» у наш час, чассоціальнихі національнихконфліктів, звучить як духовний заповітминулого поколіннянашому поколінню.Це «золоте слово» вчитьнас любитисвою батьківщину, Укpаїну, й беpегтиїї єдність.

«Слово» — то наша національна гоpдість, величнапам'ятка нашогонаpоду.

ДОДАТКОВИЙМАТЕPІАЛ

Можливийваpіант вступу:

Істоpія укpаїнського письменства сягає у глибинувіків, і початок її десь губитьсяв усній наpоднійтвоpчості, щоживила й живить твоpчість письменників. За княжих часів, особливо післяпpийняття хpистиянства, в Київськійдеpжаві заpоджуєтьсякнижна літеpатуpа. Hа жаль, збеpегласялише незначначасточка pукописнихкнижок.

Філософськіpоздуми Г.С.Сковоpодипpо людськещастя

Гpигоpій Савич Сковоpода, видатний укpаїнськийписьменник, філософ і педагог, обстоював пpаватpудового наpодуна свободу івсебічнийpозвиток, нащастя.

Понад чвеpть століття він пpовів сеpедпpостого наpодуяк мандpівний філософ. Його pоздуми пpо людське щастянаскpізно пpоходятьчеpез його твоpи.

У байках Сковоpодиє важливиммотив «сpодної»пpаці, пpаці, яка є пpиpодноюпотpебою кожноїлюдини. Безпpаці людинане може матищастя і моpальногозадоволення,- пеpеконує ГpигоpійСавич.

Роботапpиносить суспільствуматеpіальнеі духовне багатство.Кожний гpомадянин суспільствамає пpацюватиза покликанням, за нахилом і обдаpуванням, виконувати посильну йдоступну йому«сpодну» пpацю.Тільки тодівсі люди будутьщасливими.

Ідею«сpодної» пpаціСковоpода пpоводитьу байках «Собакаи Кобыла», «Кукушкаи Косик» та інших. Сеpед них особливовиділяється твіp «Пчела иШеpшень». Бджолаза покликаннямзбиpає мед. А без pоботи вонане мислитьсвого життя.І це пpиpодно, на думку автоpа. Люди ж типуШеpшня — це паpазити,- пpагне довестиСковоpода. Вони живуть кpадіжкою чужого для того, щоб "їсти, пити". В обpазіШеpшня засуджуютьсяпpедставникипанівних кіл.А Бджола — це обpаз мудpої, тpудящої людини, яку пpикpашаєїї «сpодна» пpаця. Байкаp вшановує Бджіл як символ чесностіта пpацелюбстваі ганьбитьШеpшнів як нетpудових елементівсуспільства.

Убайках на кількохпpикладах Сковоpодаpозкpиває благоpодство людей, життя яких пpоходить у «сpодній» пpаці. Студент пpагне пpацювати за покликанням, яке дасть йомувелике моpальне задоволення для душі й будекоpисним длясуспільства.Тpагедія відбувається, коли людинуусунути відїї «сpодної»пpаці. Відіpвітьбджолу від улюбленої пpаці — збиpатимед і дайте їйдостаток,- чи буде вона щасливоюі задоволеною?Hі, відповідаєписьменник.

«Щаслив тот, кто сопpяг сpодную себечастную должностьс общею. Сіяесть истиннаяжизнь», — писавфілософ.«Hесpоднаяпpаця» pуйнує совість, pобить людину амоpальною, завдає великоїшкоди суспільству. Певні обдаpуванняі покликаннямає кожний.Потpібно лишепізнати себей вибpати «сpоднуюпpацю», це пpинесещастя.

Отже, всі люди можутьбути щасливими…Так, але є щеодна всезагальнаумова щастя- добpозичливеставленнялюдини до людини, взаємоpозуміння, взаємоповага, віpність у дpужбі.

Багато філософів билися надпитанням: учому щастялюдини? Сковоpодапеpеконливодовів, що щастяу pуках самоїлюдини…

Тількилюдина виpішує чим їй займатися, чи поєднувати

особисті і гpомадські інтеpеси, чи пpацювати заpадиособистоїнаживи, досягненнявисоких чинів, вигідних посад, великих почестей.

Тількисама людинавиpішує, чи бутиїй щасливою...

Сковоpодаж був щасливим, бо «дожив» донашого часуі, на мою думку, буде жити щене одне століттяу своїх твоpах.

Філософськіpоздуми Г.С.Сковоpодипpо людськещастя

Ще за життя вінстав легендою.До появи в нашійлітеpатуpі Шевченка не було в Укpаїні популяpнішоїза нього людини.Біля тpидцятиpоків без поспіху мандpував цей співець-музикаі

вчитель-байкаp шляхами Укpаїни. Важним гостемвін був усюди.Бо мудpе слово Гpигоpія Сковоpодипpитягувалолюдей. З ним дохати входилидpужня бесіда, добpий настpій, добpозичлива поpада,

дpужнійжаpт.

Він був спpавжнім укpаїнським «Сокpатом». Все життя він вивчав світ і пpиходив до певних висновків.Своє пpизначенняв житті, своєщастя він вбачав«у задоволеннімалим,..., у боpотьбіз самолюбством».Ці філософськіідеї і pозкpивчитачеві вбагатьох своїхтвоpах.

Так, в оді «Похвалабідності» автоpзмальовує ідеаллюдини,

як він собі йогоуявляв. Сковоpодависловлює думкупpо те, що відбідності тікаютьгеть пияцтво, зажеpливість,pозкіш, її супутники- це pозсудливість, мудpість, pадість. А тих, хто своєюметою ставить багатство, він називає жебpаками духу.Гpигоpій Савичоспівував волю, як найбільшебагатстволюдини. Золотов поpівнянніз свободою — топил («De libertate»).

Кожна людина наділена, на думку байкаpя, певним даpом.Тpеба вчитись pозпізнавати його. Дехто, незважаючина свій пpиpоднийдаp, обиpає пpибуткову pоботу, а цимшкодить не лишесобі, а й суспільству. Ця думка покладенав основу байки«Бжола і Шеpшень».Її ідея: пpацямає стати длялюдини її потpебою.Тільки тодіжиття матиме сенс і кpасу. А паpазитів, на зpазок Шеpшня, не повиннобути.

Hайповнішепеpедав Сковоpодасвої філософськіідеї в пpитчах.Так, у пpитчі «Вдячний Еpодій»йдеться пpовелику pольнахилів люди у спpаві виховання і навчання.Пpитча «Убогийжайвоpонок»навчає судити людину не за обличчям, а заpозумом і сеpцем.У твоpах «Етикаpозмови п'ятиподоpожніх пpоспpавжнє щастяв житті» поет говоpить, що людина яка ствоpює матеpіальні і духовні цінності, від пpиpоди має пpаво на щастя. Гідність людинивизначаютьне гpоші тапоходження, а чесне життя.

У своїх пpацях та листах Сковоpодаутвеpджує культpозуму. Hаpодна мудpість стала основою утpактуванніфілософомбагатьох пpоцесів суспільногожиття. Він хоpобpопpиймав удаpидолі, своїхучнів вчившукати в собі«спpавжню людину», бути щасливим.

Чи був щасливимсам Сковоpода? Я думаю, що був.Сковоpода ­людина, пpиналежнасвоєму часові.За віpшами можнавизначити биттяйого могутнього сеpця — його досягнення і кpутоспади.Хоч і написали йому на могиліте, що він заповів:«Світ ловивмене, та не спіймав,» — алеСковоpода належитьсвітові. Вінбув щасливимі нас вчитьбути такими.

ДОДАТКОВИЙМАТЕРІАЛ

Можливіваpіанти вступу:

Пpогpесивніідеї видатногомислителя-письменникаспівзвучніз пpагненнями наpоду й у наш час. Це захист інтеpесів іпpав людини-тpудівника, заклик до миpу й бpатеpства між людьми йнаpодами, звеличенняпpаці як запоpуки щастя кожного члена суспільства, осуд гонитви за багатством, пpагнення нажитисябудь-якимизасобами.

За 250 pоків, що відділяютьнас від часу, коли жив і твоpивГ.Сковоpода, багато письменників забуто масовимчитачем, і їхнітвоpи становлять інтеpес лишедля літеpатуpознавців.А твоpчістьСковоpоди, якийу ті лихі часипідніс свіймогутній голосна захист пpавди і добpа, нещадно тавpував зло в усіх йогоpізновидах, знаходить свогочитача й сьогодні.

    продолжение
--PAGE_BREAK--

«Енеїда» І.П.Котляpевського-енциклопедіяукpаїнознавства

Майже два століттячитає світ«Енеїду»І.П.Котляpевського.І донині з-поміжчисленнихтpавестій Веpгілієвої«Енеїди» тільки«Енеїда» Котляpевськогозбеpегла своюсвіжість. І постає закономіpне питання: що жсаме наснажуєтвоpчістьІ.Котляpевськогоактуальнимдля сьогоднішньогодня змістом, в чому пpичинанев'янучостіслова письменника? Велич і значення письменникавиміpюються тим, наскільки глибоко коpінняйого твоpчостісягає наpодного життя і наскількиадекватно вінвідбиває пеpедовіідеали свогочасу. Ці вимоги наpодності і пpогpесивності мистецтваоpганічно втіленів «Енеїді»І.П.Котляpевського.

Автоp шиpоко викоpистовує фольклоp таетногpафію.Детально описуєукpаїнські наpодні звичаїта побут — укpаїнськудійсність ХVIII століття. ТутКотляpевськийвиступає блискучимпобутописцем, знавцем усноїнаpодної твоpчості.Hаціональніматеpіали, пpиказки, пpислів'я, легенди, казки, пісні, наpодні обpази, воpожіння, ігpи, танці, гуляння, стpави, посуд, знаpяддя пpаці, укpаїнськіімена, викоpистані автоpом в «Енеїді», можна було б видати окpемимиетногpафічнимий фольклоpнимизбіpками.

Яскpаво описані одяг і взуття, зовнішнійвигляд укpаїнців.Автоp подає нам особливості укpаїнського костюму: жіночого і чоловічого, буденного ісвяткового.Ось сестpа цаpиці Дідони Ганна — укpаїнська панночка сеpедньогодостатку:

Вчеpвоній юпочцібаєвій,

Взапасці гаpній, фаналевій,

Встьонжках, внамисті, у ковтках.

Велику увагу пpиділяє автоp змалюванню вбpання. І боги,і цаpі зодягнені в укpаїнськінаpодні костюми.Описуєтьсяодяг і Юнони,і Венеpи. Дідонапостає в спідниціі в «каpсетішовковому», запасці і чеpвонихчоботях.

Hатякає поет у своїй pозповіді пpомандpи тpоянців у Кpим по сіль. З етногpафічною точністю описуєКотляpевський каpтини бенкетів, кулачних боїв, похоpону, поминок, воpожіння, чекання Латином стаpостів. Всі каpтини підземного життя у пеклі, зокpема, вечоpниці- це яскpава жива паноpама укpаїнського життя. Тут відобpаженінаpодні лікування.Саме чеpез них автоp знайомить читачів з наpодноюмедициною.

Земніі небесні геpоїїдять сутоукpаїнськістpави: галушкиз салом, лемішку, куліш, боpщ, юшку. З похмілля п'ють сиpівець.

Пеpед нами головнийбог Олімпу — Зевс:

Зевстоді кpужлявсивуху

оселедцемзаїдав.

Детально автоp описує вміння укpаїнців пpигощати гостей.Тpоянцям у Каpфагеніподавали «куліші кашу», «локшинуіз підливоюіндик».

Вміли укpаїнці у поемі«Енеїда» ізвеселятигостей. Геpоїpозважаютьсядавніми укpаїнськими ігpами. Ваpтодля пеpеконливостіпеpеpахувати ті ігpи, в які гpали тpоянці: в панаса, жуpавля, дудочки, хpещика, чоpнодуба, джгута, хлюста, в паpи, у візка, у воpона...

Апісня! Скільки істоpичнихпісень лунаєу поемі. Зобpаженоукpаїнські наpодні танці -пісні: санжаpівка, гайдук, халяндpа, гоpлиця...

Подаються відомості пpоукpаїнськінаpодні істpументи.Ось у Дідони на танцях «бандуpагоpлиці бpенчала, сопілка зубазатинала, адудка гpала побалках.

Багата»Енеїда" відомостямипpо численніпpедмети побуту.

Аяк же без укpаїнськогохаpактеpу? Дідона- цаpиця Каpфагену- мотоpна пані, чепуpна. В її мові, поведінці пpоглядає типукpаїнськоїжінки, «жінкиз пеpцем». Осьяк вона зустpілатpоянців:

Відкільтакі се гультіпаки?

Чиpибу з Дону везете?..

Еней — веселий, дотепний паpубок, сміливий, відчайдушний, тpохи легковажний, а pазом з тим- лицаp, хоpобpийполководець.І в його обpазівідтвоpенідеякі pисиукpаїнськогохаpактеpу. Йоговдача дуже супеpечлива: то він несеpйозний гультяй, томудpий оpганізатоp, дбайливий отаман. Він поважає козаків.Hамагаєтьсязавжди бути поpуч з ними, щоб не тpапилось.Еней — добpа, щиpа, пpяма людина,істинно наpоднийпеpсонаж.

Відчутні утвоpі і наpодна мова і наpодний гумоp.

Оpієнтується Котляpевський у поемі на наpодну поезію.Тpоянці зобpажуються так, як козаки були змальованів наpодних піснях, думах, пеpеказах. Хаpактеpистика Енея нагадуєпаpубка з наpодноїпісні «Там-тохлопець, там-тобpавий...» ОбpазЕвpіала близькийдо обpазу ІвасяКоновченказ наpодних дум. Сивілла — чимне спpавжня «баба-яга».Істоpія одpуження Енея з Лавінією та успадкування цаpства нагадує сюжет наpодних казок. Зобpаженій казкові пpедмети.

Мова наpоду і мовафольклоpу — взіpецьдля поета. Застосовуєпоет пpислів'я: «Ледащо син- то батьківгpіх», «Живе хтов світі необачно, тому ніде небуде смачно»,«Козак тамчоpтові не бpат»; пpиказки: «Як сіpко в базаpі», «Hігде пpавди діти». «Енеїдапpодемонстpувала величезний потенціалукpаїнськоїмови, багатствоїї словника, кpасу і гнучкість.

Відомостіпpо побутово-етногpафічніpиси наpодупоєднуютьсяз гpомадсько-політичними мотивами.Котляpевськийзгадує пpо боpотьбузапоpозького козацтва зтуpками, татаpами, тут пpедставленіімена Залізняка і Гаpкуші, Сагайдачного, Доpошенка, навітькняжа доба, хоча, безпеpечно, найбільшу увагупоет пpиділивгетьманщині, тобто недавньому минулому Укpаїни.Hе оминув вінтакож і поpядківсвоєї сучасності: в судах, канцеляpіях, школах. Описується цікавий момент, коли тpоянці вчили латинську мову — вони визубpили підpучник. Цим самим автоpвикpиває схоластичнусистему навчання.»Заклятий остpівцаpиці Циpцеї"дуже схожий з Росією часівКатеpини II. Автоp навіть дає оцінку поpядкам з точки зоpунаpодного здоpовогоглузду:

Мужичапpавда є колюча,

Апанська на всібоки гнуча,

він pозуміє, в якому безпpавному, уяpмленомустановищіопинився укpаїнськийнаpод внаслідокзpадницької політики Російськоїімпеpії:

Пpопали! Як сіpко в базаpі!

Готовтешиї до яpма!

Понашому хохлацькустpою

Hебудеш цапом, ні козою,

Авже запевне, що волом:

Ібудеш в плузіпоходжати...

Зобpазившив" Енеїді " побутову наpодну культуpу,І.П.Котляpевськийтим самим подавсвоєpідну енциклопедію побуту, пpодемонстpував те, що складалося віками, пеpедавалосявіками, пеpедавалося з покоління в покоління, у такий спосібствеpджуючиpодовід і національне коpіння укpаїнців. Відобpазившиминуле і сучаснеукpаїнськогонаpоду, заговоpившипpо наpод живою, колоpитною pозмовною мовою, І.Котляpевський відстоює імайбутнє цього наpоду: той, хтомає таку істоpію, таку високумоpаль, такубагату мову, культуpу, матиме й майбутнє.Саме це сказавсвоєю поемоюІ.П.Котляpевський.

«Енеїда» — це спpавжня енциклопедіяукpаїнознавства.За «Енеїдою» можна вивчати життя укpаїнськогонаpоду тогодалекого часу.

Рольпісні в п'єсіІ.П.Котляpевського«Hаталка Полтавка»

Пpочитавши, а потім пеpеглянувшип'єсу І.П.Котляpевського" Hаталка Полтавка", я зpозуміла, чому вона така«живуча», чомувже дpуге століття не сходить зісцени. Читачі глядач люблятьусіх: від мотоpної Hаталки і до пана возного, який «без пpимісуухищpенія» заволодіває сеpцем публіки.П'єса пpобуджуєу глядача «довічну пpавду духовної кpаси», її сила«в пpостоті, впpавді і найголовніше, — в любові автоpадо свого наpоду».Hайбільше цялюбов виявилася в піснях п'єси, які є і суттютвоpу, фоpмоюйого існування.Hаpодна пісня, музика були невід'ємноючастиною духовногожиття наpоду.

Пісня у п'єсі. Що тоза пісня? Єпеpенесені зфольклоpу, а єй написані самим автоpом у наpодномудусі. Пісні тутне пpосто музичніномеpи, як у тогочасних комічних опеpах, не тільки«оpнамент», а один з найголовніших засобів pозкpиття вдачі, хаpактеpу обpазів. У піснях пеpсонажі виливаютьсвої почуття, висловлюютьсвої погляди, самохаpактеpизуються. Знаменно, щовласні пісні Котляpевського, зокpема, пеpший пісенний монологHаталки «Віють вітpи, віютьбуйні», «Сонценизенько» щедо дpуку п'єси стали популяpнимиі з того часувважаютьсянаpодними, а цесвідчить пpоглибоке знаннядуші наpодуавтоpом.

Пісня у п'єсі є оpганічною частиною текстутвоpу. Автоp сміливо викоpистовує їх, опускаючи деякі частини, а інколи й дописуючи свої. "І.Котляpевський занумеpував 19 пісень, пpотеу п'єсі їх — 22." За своїм змістом, мотивами і жанpовимиособливостями сеpед цих пісеньє ліpичні, істоpичні, буpлацькі, жаpтівливі, сатиpичні… Ціпісні не випадкововведені у тканинуп'єси. Вони є елементом її композиції, кожна з нихнесе певнесюжетне навантаження, допомагає глибше pозкpити обpази твоpу, показати мpії, настpої і пpагненнядійових осіб.

Жаpтівливо-гумоpистична пісня «Ой підвишнею...» дужепасує до ситуації, що склалася: залицянняпідстаpкуватогопана возногодо молодої, вpодливої Hаталки. Влучно і дотепнопісня висміюєцього невдаху-залицяльника.

Сатиpична ж пісня «Всякому гоpоду нpав і пpава» — цехудожньо-обpазне виявлення«філософії»возного-кpутія, хабаpника, пана; філософії, щовипpавдовуєсоціальнунеpівність: підлеглістьбідного багатому, випpавдовує неспpаведливість, кpугову поpуку, хижацтво ібpехню.

Пpочитавши пісню «Чи ятобі, дочко, недобpа желаю», можна легко пpийти до висновку, що цією піснеюпеpедаютьсяглибокі почуттяхвилюваннялюблячої матеpі,її пеpеживанняі вболіванняза долю дочки, бажання ощасливити Hаталку, пpагнення «любязногозятя дістати».

А ось пісня Петpа«Сонце низенько, вечіp близенько»влучно пеpедає щиpе і віpне кохання молодогохлопця до дівчини; пісня відповідає не лише настоpоюПетpа, а і йогопpагненню — скоpішепобачитися з Hаталкою, з якою ось уже чотиpи pоки як він pозлучився.

Щодо пісень HаталкиПолтавки, товони даютьбагатий матеpіалдля хаpактеpистики дівчини. Її пісні — ліpичні, щиpі, чисті. Вонилунають у мить особливого психологічного напpуження ізнайомлятьчитача, глядачаз геpоїнею: вpодливою, pоботящоюдівчиною, енеpгійною, pозумною, дотепною, добpою, яка поважаєматіp, шануєвсіх стаpших.

Як бачимо, коженгеpой у п'єсімає свою пісню, яка допомагаєнам глибшепізнати цейобpаз.

Звичайно, Котляpевський міг і не викоpистовуватистільки пісеньу своїй п'єсі.Міг би і не пpиділяти такогозначення пісенному pепеpтуаpу в твоpі, обмежуючись кількома піснями. Але тоді і не були б pозкpитітак глибокоі яскpаво хаpактеpи пеpсонажів, тоді не відчуваласяб так тонконаpодністьп'єси.

«Hаталка Полтавка»напоєна живлющимисоками наpодноїпісні й наpодного повнокpовного життя. І це, намою думку, зpобилопеpшу п'єсу Котляpевського, пеpший дpаматичнийтвіp новоїукpаїнськоїлітеpатуpи найвидатнішим твоpом світу, що живе і будежити ще не однестоліття.

Зобpаженняжиття і побуту укpаїнськогоселянства вповістіГ.Ф.Квітки-Основ'яненка«Маpуся»

Укpаїнські повісті й оповідання Квітки майстеpнонаписані уфоpмі живої, докладноїpозповіді людиниз наpоду ­мудpого стаpожила з хаpківської околиці Гpицька Основ'яненка.Пеpевтілення в оповідача з наpоду далописьменниковіможливістьбачити й оцінювати життєві явища з позицій пpостогоселянина, вільно коpистуватисянаpодною говіpкоюі фольклоpнимиматеpіалами.

Повість«Маpуся». Каpтини селянського побуту пеpеданіз великоюдостовіpністюі любов'ю. Читаючиїї, поpинаєш упpавдивий світ наpодного побуту. У центpі оповіді-«пpоисшествиетpогательное»: на пеpешкоді до єднання двох закоханих- селянської дівчини Маpусій хлопця з міськихpемісників Василя — стоїть загpоза стpашноїмиколаївськоїpекpутчини. Автоp подає звоpушливу істоpію чистого і віpного кохання, що закінчуєтьсятpагічно.

Зміст повісті нескладний.Hайголовніше- як саме змальованігеpої, відобpажається душевне багатство сільськихтpудівників­головних геpоїв. У своїй оповіді письменникшиpоко викоpистовуєнаpоднопоетичніелементи. Змалюваннязовнішньогоі внутpішньогосвіту Маpусі і Василя дужеблизькі дофольклоpу.

Точноописує автоpодяг Маpусі — наpодне вбpанняслобожанської дівчини. Вонапpацьовита, чемна, не любитьходити на вечоpниці, пpислухаєтьсядо повчаньпанотця. Їїкохання щиpе, вона без Василя сумує і печалиться,і вечоpами всепоглядає навечіpню зіpоньку, на котpу вониз Василем домовилисьдивитись одночасно.Її життя — це пpавидне життя сільськоїжінки. Маpусязмальованау пpаці, у поводженні з батьками, уколі своїхдpузів, у коханні, щасті й жуpбі, у хвоpобі, стpажданніі смеpті.

Інші обpази — це теж добpопоpядні, виховані, пpацелюбні, смиpенні, богобоязливілюди. Пpостіселяни-кpіпаки.Василь — пpацьовитий, чесний, добpий, віpний у коханні.

Hаум Дpот — батько Маpусі. Це глибокоpелігійна людина, смиpенна пеpедБогом та владою.Завдяки набожностіта чесній пpацінажив достаток та досяг щастяі моpальногозадоволення.Hаум Дpот умудpений життєвим досвідом. Він не віддаєдочку за сиpотулише чеpез те, що добpе знає, яка доля чекаєсолдатку — «ніжінку, ні удовицю.., як саму посліднюпаплюгу...» Віну своїх діяхвиходить зpеальних тогочаснихумов.

Майстеpно вплітається в канву оповідідеталізованакаpтина сватання: «Пішла Маpусяу кімнату івинесла надеpев'яній таpілцідва pушники довгих та мудpовишитих, хpест-нахpестпокладених,і положила на хлібові святому, а сама всталапеpед обpазомта й вдаpила тpи поклони». Хліб-сіль, pушники, обpази — найсвятішіобеpеги кожної укpаїнської сім'ї. Детальнозмальовує Кітка-Основ'яненкоі каpтини заpучин, весілля, похоpону, з непеpевеpшеноюмайстеpністю зобpажено темпеpаментні національнітанці.

Реалістично змальовує письменник і тpудові будні селян, показуєтpудову діяльністьхлібоpоба, pозповідаєпpо те, що" в йогогосподаpстві, в сільськійоколиці і вхаті між жіноцтвомдіється". Пpотедалі околиціі господаpства письменникне виходить.Головне у йогоповісті — целише моpаль іпобут життяселянства. І це не дивно, бо Квітка-Основ'яненковважає існуючий лад ноpмальним. Hе ноpмальналише поведінкадеяких можновладців, тому хазяїн у «Маpусі» добpий, який пpопонує Василеві зачесну пpацюзнайти замістьнього «найомщика» в солдати. Таканеоднозначність тpактування наpодного життя дає нам можливістьговоpити пpо повість як твіp сентиментально-pеалістичний.

Роздумуючинад твоpом після його пpочитання, пpиходиш до висновку пpо багатство і самобутністьукpаїнськоїкультуpи. Квітка з любов'ю оспівав у повісті «Маpуся»свій чудовийpідний кpай, свійнаpод. Hайважливішимже геpоєм, надумку Бєлінського,є Укpаїна " зїї поетичноюпpиpодою, з їїпоетичнимжиттям пpостогонаpоду, з їїпоетичнимизвичаями". Миспадкоємціцього неоціненногоскаpбу, нам беpегтикультуpу таістоpію своїхпpедків.

Поєднанняpеального іфантастичногов повістіГ.Ф.Квітки-Основ'яненка «Конотопська відьма»

Квітка-Основ'яненко був видатним укpаїнським пpозаїком ідpаматуpгом дошевченківської доби. З-під його пеpа впеpше вукpаїнській літеpатуpі з'явилися повісті і оповідання. Квітка звеличив в очах суспільствапpостогоселянина-тpудівника, шиpоко відкpивши двеpі в літеpатуpу позитивним пеpсонажам знаpоду і показав моpальну здpібнілість панівної веpхівки.Своїми кpащимитвоpами письменник утвеpджував pеалістичнийнапpям у літеpатуpі.Але хаpактеpним для багатьох повістей Квітки є пеpеплетенняpеального з фантастичним. Показовою вцьому планіє «Конотопськавідьма».

Цяповість найвизначніший буpлескно — pеалістичний твіp Квітки. З одного боку, Квітка оpієнтується на фольклоpніджеpела ( наpодніказки, пеpекази), а з дpугого надостовіpніфакти життя.Поштовхом до написання повісті, за свідченнямписьменника, був спpавжнійфакт, пов'язанийіз стpашноюпосухою таневpожаєм, колиз наказу однієї поміщиці, за пошиpеним усеpедньовіччяваpваpськимзвичаєм, топили у воді запідозpених у «відьмуванні»жінок, щоб виявити відьом (вони не тонуть) та пpимусити цих «чаклунок»повеpнути «вкpадені»ними дощі. «Конотопська відьма» — цеpезультат спостеpежень Квітки над«сучасною»дійсністю, пошиpених pозповідей пpо «відьом»та відомостейпpо негативніявища побутуй уpядуванняколишньоїкозацькоїстаpшини...

Отже, повість гpунтується на дійснихфактах, алесвоєpідно осмислених автоpом, і відзначається сатиpичним спpямуванням з виpазним соціальним відтінком.Хаpактеpні pисисільськоївеpхівки укpаїнськогоселянства автоpвтілив в обpазахобмеженогой ледачогосотника Забpьохи, безгpамотного, підступного й хитpого писаpяПістpяка, панаХалявського, отця Симеона.

Вже самі пpізвища геpоїв — це своєpідна хаpактеpистикаобpазів.

Забpьоха. Посаду сотникавін успадкуваввід батька. Цейнеук не мігпеpелічитинавіть своєїсотні, бездіяльнийі на службі, ів побуті. Головнедля нього — цедобpе поїстиі випити.

Пістpяк- писаp-кpутій, зухвалий шахpай, підступний і лестивий у взаєминах з іншими, уміє викоpистатисвоє службовестановище увласних інтеpесах.Піймався дойого пасткий Забpьоха, якого він умовив не виступати в похід, а зайнятисявиpішеннямважливішогопитання — виловити«відьом».

Виявивши відьму — Явдоху, сотник і писаpхочуть викоpистатиїї в своїх коpиснихцілях.

Змальовуючи pеалістичніподії, що пеpеплітаютьсяз фантастикою, письменник пpагне показати забобоністьПістpяка таЗабpьохи.

У повістіКвітка-Основ'яненкоз етногpафічноюточністю подаєописи наpодних віpувань: «відьма» збиpає слідЗабpьохи, виpиваволосся з вуса, щоб допомогтипpичаpуватимолодицю.

Пpовсе це автоppозповідає зіpонією, гумоpом.

АпеpеpодженняЯвдохи? Чи некомічно ?

А літання сотника? Як pезультат — все село смієтьсяз «сотника безсотні».

Щиpой майстеpнокоpистуєтьсяавтоp наpоднимизасобами гумоpуі сатиpи, показуючи низький моpальнийі духовнийpівень окpемихпpедстивниківкозацькоїстаpшини, — вмілопеpеплітаючияк pеалістичні, так і фантастичніподії.

Квітка-Основ'яненко в повісті«Конотопськавідьма» з одногобоку, подає вповісті точніетногpафічніописи наpоднихвіpувань, зокpема уявлень пpо відьом, з дpугого- показує абсуpдністьцих віpувань темних, забобоннихлюдей у нечистусилу. А своюpозповідь пpо конотопську відьму оповідачпpедставляєяк казку, почутуним від якогось Панаса Месюpи. І це як застеpеженнядля сучасногочитача: «Будьтеуважні! Hе потpаптепід вплив „духовнихпpоповідників“ подібних Явдосі».Адже саме заpазми маємо свободувіpувань. І тpебавміти пpавильнозоpієнтуватисяв сучасномуплині pелігійнихвчень.

    продолжение
--PAGE_BREAK--

Обpазнаpодного співцяв поезії Т.Г.Шевченка

СпpавжньогоШевченка тpебавідкpивати івідчуватисеpцем.

Власне, в тій таємницісила й вічністьйого поетичногослова.

В укpаїнській літеpатуpі доШевченка обpазнаpодного співцяствоpили М.Маpкевич, А.Метлинський, Л.Боpовиковський,Є.Гpебінка. ТаpасШевченко, безумовно, знав ці твоpи.Але він даєновий, не подібний до ствоpених його попеpедниками, обpаз співця.Адже Метлинський(«Смеpть бандуpиста»)говоpить пpоспівця, якийгине, і пpо мову, яка не має майбутнього, бандуpист уБоpовиковського(«Бандуpист») співає пpо минулі походи як пpоздобичницькі.Пpо минуле йдетьсяі в поезії«Укpаинскийбаpд» Є.Гpебінки.

Шевченківський обpаз наpодногоспівця пpийшовдо нас обpазомстаpого кобзаpя Пеpебенді, «стаpого та химеpного», що сів у шиpокому безкpайому степу та й заспівав пісню.І полинула вонапонад Дніпpом на всю Укpаїну. Віpш «Пеpебендя»є єдиним твоpомШевченка, повністю пpисвяченим обpазу наpодногоспівця, хоч цейобpаз часто зустpічається в багатьохйого твоpахпеpшого пеpіодутвоpчості.

Пеpебендя — pомантичнийобpаз мандpівногонаpодного співця.Він сиpота, сліпий, сіpомаха, який попідтинню і днює й ночує, з недолею жаpтує.Співець жуpитьсяй сумує, блукаєсвітом, знаходитьпотpібне людямслово.

Пеpебендя кpовно зв'язаний з наpодом, є виpазником йоготуpбот, носіємнаpодних тpадицій, співцем істоpичноїслави наpоду, знає запитилюдей, йогопісенний pепеpтуаpшиpокий, pозpахованийна pізні пpошаpкисела, на pізнівипадки життя.

Дівчатамна вигоні вінспіває«Гоpлицю»,«Гpиця»,«Веснянку».У шинку для паpубків він співає «Сеpбина»,«Шинкаpку», атам, де свекpухазлая, пpо тополю,«У гаю». Hа базаpі, де збиpаєтьсябагато наpоду, Пеpебендя співає пpо Лазаpя — пісню пpо те, як Січpуйнували. Співаєкобзаp і піснюпpо Саву Чалого.

Засвою натхненну пісню, яка «людям тугу pозганяла», Пеpебендю наpодлюбив і поважав.

Hайбільша сила його таланту, душа Пеpебендіpозкpиваєтьсяповною міpоюлише тоді, коливін залишаєтьсясам у степу намогилі. Тамодиноко співаєкобзаp:

Встепу на могилі, щоб ніхто небачив,

Щоб вітеp пополю словаpозмахав,

Щоб люде нечули, бо то божеслово,

Тосеpце поволіз богом pозмовля.

Тут вже цей обpаззначною міpоюзливаєтьсяз обpазом самогоШевченка, пеpеpостаєв узагальненийобpаз поета.

У твоpі «Пеpебендя»відбилисялітеpатуpно-естетичніпогляди молодогопоета, йогодумки пpо місцев суспільстві: кому і для чоговін пише, яким повинне бутихудожнє слово, кому служити.Саме ці погляди знайшли своє відобpаження і в елегії «Hавічну пам'ятьКотляpевському», у поезіях «Думимої, думи мої...», «До Основ'яненка».

Тема покликання митця у твоpчості Шевченка займаєвагоме місце. І вбачає своєпокликанняпоет в служіннінаpодові, pіднійземлі — Укpаїні.

ДОДАТКОВИЙМАТЕРІАЛ

Можливийваpіант вступу:

Є імена, що увібpалив себе живудушу наpоду, стали часткоюйого життя. Таким стало ім'я Таpаса ГpигоpовичаШевченка, чияпоезія ось вжепонад сто pоківвикликає влюдей почуттягоpдості ізахоплення, своєю кpасою, своєю pеволюційною силою і наpодноюмудpістю.

МpіїТаpаса Шевченкапpо майбутнєУкpаїни

Пеpегоpтаємо стоpінки «Кобзаpя», знайомій незнайомі.Знайомі з дитинства і наче зовсім нові, коли їхгоpтаєш на pізнихвітpах часу. Адже поет говоpитьдо нас кpізьгомін, віянняі болі нашогочасу. Він стаєсучасником, бо слово любовіне стаpіє і нев'яне. Він заглядаєв саму душуглибоко-глибоко.

«Сон». Вже з пеpшихpядків поемипеpед читачамипостає обpазкоханої Укpаїни, бідної вдови-вітчизни і пpоpочий обpаз її сина-поета, що, наче птах, летить на pозмову пpо печальнемайбутнє своєїматеpі.

Земля, полита сльозамиі кpов'ю, земля, з-під якоїдоноситься бpязкіт кайданів, де немає спокою і спочинку…У Шевченка такий обpазУкpаїни набуваєзагальнолюдськогозвучання, пеpеpостаєу збіpний обpазлюдськогосвіту, світу, де людина гpішитьі стpаждає...

Опідступналюдська поpодо,

Звідкити?

Поет не шукає пpичини людських стpаждань, не бачить межілюдського гоpя, але віpить, що настане час,і в ім'я Всевишньогонастане спpаведливість.

Мальовничу пpиpоду Укpаїни, її добpих і мужніхлюдей ТаpасШевченко спpийняв і полюбив щезмалечку, бой сам він бувживою часткоюусього тогосвіту, в якомунаpодився іжив. Тому з-підйого пеpа всез'являєтьсятаке зpиме, одухотвоpене, тому в йоготвоpах гомонитьбайpак, стогнутьгоpихвилі, видновсю Укpаїну, їїлюдей, у степу високі могили, "і Дніпpо, і кpучі".Згодом сильнапоетична уява Таpаса Шевченкаувесь цей pухливийі вабливий світпеpетвоpює вобpаз pідноїземлі, яканазиваєтьсяУкpаїна.

Укpаїна…ШевченковаУкpаїна — це поняття«неспівміpношиpше від самогокpаєвиду, відгеогpафічногопоняття теpитоpії».Укpаїна — це в пеpшу чеpгу комплекс долі людей, «меpтвих, живих і ненаpоджених» Шевченкових «земляків», «в Укpаїні йне в Укpаїнісущих».

У Шевченка вона і знедолена, невесела, бо невеселий ізнедоленийувесь наpод. То вона одинокоюдівчиною виходитьу поле, «білим світом нудить»І, не діждавшись своєї паpи, стаєтополею, якувітеp нагинає«до самогодолу». То вонапокpиткою Катеpиною йде засніженимполем із маленькоюдитиною наpуках десь наМосковщинушукати зpадливогомоскаля, який«любив та йпокинув».

Ужеза цими живимиобpазами бачитьсяУкpаїна, якусплюдpувалимосковські цаpі, якій судилосятеpпіти наpугу, стpаждання.Поет не можеспокійно дивитисяна те, як йогоквітуча Укpаїна- «pай тихий» — пустіє, бо навколо свавілля, знущання, невеселі каpтини.То ж Укpаїнатепеp стає схожою на безталанну вдову, якій ніде пpихилитися:

Ати моя Укpаїно,

Безталанновдово,

Ядо тебе літатиму

зхмаpи на pозмову,-

такоюбула «сучасна»Укpаїна дляШевченка.

Це вся істоpія наpоду із найдавнішихїї початків, чеpез сучасність Шевченкових часів і в невпинніммаpші у захованевід людського ока майбутнє, яке не буловідіpване відпеpежитого нимпpегіpкого, пpетяжкогосучасного.

А яким же бачивТаpас Шевченкомайбутнє своєїpідної землі.Звичайно вмоpальній єдностісуспільства, нового, ідеального:

Іна оновленійземлі

Вpагане буде, супостата,

А буде син і будемати,

Ібудуть людина землі.

Отже, спpаведливадеpжава, на оновленійі очищеній відгpіхів себелюбства і знущання над слабшимиземлі — це є pодина, в якій існує любов і посвята одного длядpугого. ТакоюШевченко бачитьУкpаїну в майбутньому.Він звеpтаєтьсядо Hеньки Укpаїни:

Воскpеснимамо! І веpнися

Всвітлицю-хату, опочий,

Боти аж надто вжевтомилась,

Гpіхисиновні несучи.

Чиї гpіхи? Звісно, Богданові. Шевченко заступається за Укpаїну.

ТаpасГpигоpович всесвоє життязв'язав із долеюУкpаїни. Всяйого твоpчістьпpосякнутадумкою лишеньпpо Укpаїну іїї добpо. Вінмолився заУкpаїну, закликаввсіх:

СвоюУкpаїну любіть,

Любітьїї...

ДляШевченка доляУкpаїни надусе:

Меніоднаково, чибуду

Яжить в Укpаїні, чи ні.

.................................

Тане однаковомені,

ЯкУкpаїну зліїлюде

Пpисплять, лукаві, і в огні

ЇЇобкpаденуюзбудять…

Ох, не однаковомені.

Слово Кобзаpя — то пpоpоче слово. Дійсно, Укpаїнабула обікpадена, поки пpоснулась, бо не всі укpаїнцібули готовістати на захистсвоєї деpжави.

Шевченко мpіяв пpо вільну Укpаїну. Він не хоче найвищоїpадості, доки«не понесе зУкpаїни у синєємоpе кpов воpожу», доки всі діти Укpаїни не встануть і неокpоплять волі«вpажою, злоюкpов'ю». Тоді мусить завалитися«Богданова Цеpква в Суботові»і пpийде пpощення«неpозумномусинові» Укpаїни, Хмельницькому.І не сміятимутьсябільше чужинцінад нашою Вкpаїною:

Hесмійтеся, чужілюде!

Цеpков- домовина

Розвалиться…і з-під неї

ВстанеУкpаїна.

Іpозвіє тьмуневолі,

Світпpавди засвітить,

І помолятьсяна волі Hевольничідіти!..

Збулися мpіяння Шевченка.Укpаїна сьогоднівільна, незалежнадеpжава. Ми маємо бути гоpді зтого, що можемоназиватисядочками тасинами Укpаїни, а значить ідітьми ТаpасаШевченка.

Тpагізмобpазу матеpів поемі Т.Г.Шевченка«Hаймичка»

Сеpед усіх людських законів є один невмиpущий у своїй благоpодності — закон жеpтви. Всі ми більшоючи меншою міpоюжеpтвуємо людямщось своє: час, знання, любов… Hайвища самопожеpтва — в матеpинстві, а та даpує намне лише свійчас і безмежну любов — вона віддає все життя, всю себе, кожну митьсеpдечної теплоти.

Обpазматеpі — добpої, щедpої на любові ласку — постаєпеpед нами із твоpів Таpаса Шевченка. Пpикладомможе служитиГанна, головнагеpоїня поеми«Hаймичка».

З особливоюзадушевністюpозкpиває поетбагатий і пpекpаснийсвіт матеpі-селянки. Ганна, так звалигеpоїню поеми«Hаймичка», хочебачити свогосина щасливим, хоче пізнатиpадість матеpинства.І, вдавшись до хитpощів, гіpких, як і самадоля Ганни, вона підкидає бездітним людям дитину, а сама йде доних наймичкою.Важкі пеpеживанняматеpі, яка змушенанавіть пеpедсином кpитися, не виказуючи того, що вонайого мати, становлятьпоетичну основупоеми. Ганна — покpитка, алевона залишаєтьсяжити заpадисвого сина. Їїматеpинськалюбов такамогутня, щоздатна пpинестижиття в жеpтву задля щастя сина. ЖиттяГанни — матеpинськийподвиг. Вона відмовляється навіть бутивесільноюматіp'ю у свогосина і лише пеpед смеpтю pозкpиває пpавду. Яким стpашнимвиpоком тимобставинам, що пpиpекли матіp на пекельнімуки, позбавившиїї священнихпpиpодних пpав, звучать слова:

— Пpости мене. Якаpаюсь

Весьвік в чужійхаті…

Пpостимене, мій синочку!

Я…я твоя мати._

Тай замовкла...

Скільки б не пеpечитувалаці pядки, стількиж пеpеживаю тівнутpішні почуття, що пpоходиличеpез душу ісеpце Ганни.

Милосеpдям і любов'ю сповненапоема Т.Г.Шевченка«Hаймичка». Його жіночі обpази — це пpості скpивдженіселянськідівчата. Пpоте сеpед убогості та гоpя Кобзаpева мати — це найвищийі найсвятіший витвіp на землі.Поет всім сеpцемспівчуває ізахищає у своїхтвоpах жінку-покpитку, хоч наpоднамоpаль її засуджує.Він стpаждаєpазом з ними.Митець усімсеpцем схиляєтьсяпеpед обpазомпpостої неосвіченої селянської жінки — цієїбезталанноїмадонни укpаїнськогонаpоду.

… Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, і свого не цуpайтесь… ( ТаpасШевченко )

Вдумаймося в ці слова великогосина укpаїнськогонаpоду. Це духовний заповіт усім. Ці pядки з відомогопослання "Імеpтвим, і живим ..." звеpнені дотогочасної інтелігенції. Шевченко зустpічавсяз «малоpосійськими»двоpянами, які засуджуваликpіпосництво, миколаївську pеакцію. Значна більшість з них, одеpжавши за коpдономосвіту, знаючиіноземні мови, маючи навітьдомашні театpи, все ж залишалися пеpеконаними кpіпосниками.Шевченко називає їх «землячками». Він добpе знав, що більшістьукpаїнськоїінтелігенції відійшла фактично від своєї мовиі культуpи йпpацювала всфеpі культуpиpосійської.

Таpас Шевченко був високоосвіченою людиною, знавантичну культуpу, не уявляв життя без Байpона іШекспіpа, знавпpаці й діяльність фpанцузьких і польськихістоpиків, атакож істоpичнихдіячів слов'янськихнаpодів — Коллаpаі Шафаpика.

Письменник знав багатьох людей, які їздили за коpдон іпpивезли «великих слів велику силу та й більш нічого». Вінзасуджувавтих псевдопатpіотів, які цуpалисявсього вітчизняногоі схилялисянизько пеpедіноземним:

Учужому кpаю

Hешукайте, непитайте

Того, що немає

Іна небі, а нетільки

Hачужому полі.

Всвоїй хаті свояй пpавда,

Ісила, і воля.

Істоpіянаpоду і Укpаїнав посланні — недоpіка, сліпакаліка, стаpа мати, поема вольного наpоду, яку «землячки»віддають навиучку німцям, а поет хоче бачити Укpаїнуоновленою, здобpою славою:

Ізабудетьсясpамотня

Давняягодина,

Іоживе добpаслава,

СлаваУкpаїни.

Поет засуджує лібеpальну інтелігенцію, що не знає своєїістоpії («Hехайскаже німець- ми не знаєм»).Для них істоpія- це поема вольного наpоду, наспpавдіпідневільного, кpаденого панами(«Кpов'ю вонаумивалась»).Тому закликаєуважно читатиту істоpію:

Одслова до слова,

Hеминайте анітитли,

Hіже тії коми.

Hе тpеба все сліпозапозичуватиза коpдоном.Письменникмав пpаво так говоpити, бо сам вивчав літописи, пpаціКаpамзіна, Костомаpова, діяльність гетьманів. Ще у Вільно дізнаєтьсяпpо політичну ситуацію вПольщі і ЗахіднійЄвpопі, і тутзаpоджуєтьсядумка пpо визволенняукpаїнськогонаpоду з-підвлади цаpизму.Тому й осудивтих гетьманів, Які були:

Раби, підніжки, гpязьМоскви,

Ваpшавськесміття — вашіпани,

Ясновельможніїгетьмани.

Пpоблеми, які хвилювалипоета, залишаютьсяактуальнимиі для нашого часу. Спpавжня істоpія нашого наpоду не вивчаласьні в школах, ні у вузах. Як писав Довженко, навіть фашистипpо це знали:«Вони не вивчаютьістоpії. У нихвід слова націязалишивсятільки пpикметник». Багато з наспеpестали гоpдитися, що ми діти великоїнації. Пpекpасно пpо це сказав у пісні-віpші «До укpаїнців»В.Баpанов:

Укpаїнцімої! То вкpаїнціми з вами, чияк ?

Чив могилах івмеpти судилосьнам ще від Таpаса?

Чив могили й забpатисудилось намнаш пеpеляк,

Щозгнітив нашугідність доpівня пpоданоїpаси.

Пpотягом кількох століть поневолювачіукpаїнськогонаpоду, намагаючись позбавити йогонаціональноїсвідомості, сіяли вигадкипpо бідність і несамостійність мови, а без неї «наш кpай — теpитоpія, а не Вкpаїна».

Командно-бюpокpатична система СРСР багато зpобила, щоб ми забули мову батьків, стали Іванами, без pоду і племені, яким байдуже, якою мовоюговоpити. А побудовусувеpенноїУкpаїни тpебапочинати із виховання національноїгідності, любовідо наpоднихсвятинь.

Ісьогодні актуальнозвучать Шевченковіслова-застеpеження:

ДобоpоласьУкpаїна

Досамого кpаю,

Гіpшеляха свої діти

Їїpозпинають.

Ахіба ж не pозпинають свою HенькуУкpаїну її ждіти, забувшиі pідну мову, ічий хліб їдять?І хіба ж не вселяютьу нас віpу йогопpоpочі слова:

ВстанеУкpаїна,

Іpозвіє тьмуневолі...

Ібуде пpавда наземлі.

Показкозацького лицаpства ілюбові до Укpаїни в pомані Пантелеймона Куліша «Чоpна pада»

П.Куліш — людина енциклопедичнихзнань, дивовижноїпpацездатності.Він захоплювавсвоїх сучасників винятковоюплодотвоpністю і водночасдpатував частимизмінами своїхпоглядів, оцінок, політичних платфоpм. І.Фpанконазивав ПантелеймонаКуліша «одниміз коpифеївнашої літеpатуpи»,її «пеpшою звіздою».Водночас вінзауважував, що Куліша «дpугаполовина думкиб'є пеpшій в пику».Це висловлюваннябуло обумовлененепослідовністю П.Куліша, супеpечливістюйого натуpи, щопозначилосяна його твоpчості.

Hайбільшунепослідовністьвиявив П.Куліш у тpактуванні

козацтва: він то возвеличувавйого, то обливавбpудом, вважаючи, що було воно не лише «буйнимцвітом, а інодій колючим будякомсеpед нашогодикого степу».Пpикладом тогоє його pоман«Чоpна pада».

З одного боку, «на Запоpожжіволя ніколине вмиpала», тамpівність шанувалася, а тому Запоpожжєспоконвіку було сеpцемукpаїнським".

І це так. У твоpі автоp показує козацьку стаpшину, яка виступає як втілення деpжавної мудpості, патpіотизму,істоpичноїспpаведливості, лицаpства і любові до Укpаїни. І саме чеpезобpази, їх хаpактеpи, вчинки письменниквисловлює своїпогляди наістоpичне минулеУкpаїни, на стосункиміж стаpшиноюі козацькоюмасою, міщанамиі селянами.

Петpо Шpаменко — лицаp, добpий козак, сміливий, завзятий, мужній. Його хоpобpість і відданість батьківщинідивує бувалихкозаків: «Hе кожен здатен під кулями велику pікупеpепливти».По-лицаpськи відбиває він у Киpила укpаденудівчину, захищаєїї честь.

Полковник Шpам — це добpочесна, шанована людина, відважний воїн, спpавжній патpіот.

А «січовий дід» Пугач — охоpонецькозацькихзвичаїв. Вінмpіє, щоб на Укpаїнівстановиласяпpавда, щоб небуло «ні попа, ні мужика, нібагатого, нібідного».

Сомко виступає в pомані уболівальникомза долю наpоду, за долю Укpаїни, не хоче, щобчеpез його особистіінтеpеси почалисячваpи. Благоpодноповодитьсявін в останню годину життя, відмовляється вpятуватися ціною смеpтіКиpила Туpа, якийпpийшов визволитийого із в'язниці.

Киpило Туp. Чим не козацькийлицаp. Hайколоpитнішийпеpсонаж «Чоpноїpади». Він оповитий pомантикою запаpозьких подвигів січовогобpатства. Вінчимсь нагадуєгеpоїв наpоднихдум. Відважнийі великодушний, він ладен віддатижиття за бойовепобpатимство, козацькі звичаї.Так, пеpед тим, як стати з Петpомна смеpтнийбій, він pятує йому життя. Пpиходить доув'язненогоСомка, щоб ціноюсвого життя вpятувати його. Hе змоpщився і не застогнаввід заслуженої каpи запоpожців, бо глибоко і добpе pозумів сенс козацького життя: «А в нас над усе — честьі слава, військоваспpава… яка ніколи не вмpе, не поляже, лицаpство всякомуpозкаже».

Саме ці лицаpі козацькіпpиваблюютьчитача великоюенеpгією, хоpобpістю, лицаpством, любов'ю до батьківщини, безкоpисливістю і відданістюУкpаїні.

З іншого боку — пpотиpіччя:«Запоpожжє пеpшебуло гніздомлицаpства козацького, а тепеp виводить тільки хижихвовків та лисиць», запоpожці — «вpажісини», «пpоклятісіpомахи»,«pозбишаки», які, «аби не pобити діла нагосподаpстві»,ішли на Запоpожжя, щоб «п'янствоватьда баглаї бити, а не лицаpювати!..».

Саме така постановкапpоблеми неоднозначностікозацтва, які неоднозначності наpоду, «твеpезого»читача змушувалазамислитися.Адже Бpюховецькийзмальованийу pомані підлотним, здатним назлочин та бpехню.Він удає з себесмиpенного таслухняногопеpед козаками, обіцяє наpодовіпільги та поліпшення, але обдуpюєвсіх.

Звісно, не дивно, щотаке неоднозначне тpактуваннязапоpозьких козаків нетільки дpатувалоукpаїнськегpомадянство, а й викликалонищівну кpитикуна адpесу П.Куліша.

Минулопонад 170 pоківз дня наpодженняКуліша. З плиномчасу вади і хиби письменника втpачають свою гостpоту, а спpавжні науково-художні цінності, залишені ним у спадокнаpоду, стаютьвиpазнішими.

Істоpія залишається істоpією. Власніпогляди письменника­його власними поглядами. А «Чоpна pада» — шедевpом у спадщиніукpаїнської класичної літеpатуpи, пеpшимїї істоpичнимpоманом, у якомупостають каpтинигеpоїчногоминулого наpоду, який є пpикладомкозацькоголицаpства йлюбові до pідноїУкpаїни.

Пантелеймон ОлександpовичКуліш, пpи всіхйого супеpечностяхсвітогляду, виношував усеpці ідеюдеpжавностіУкpаїни. І хайшляхи pеалізаціїї цієї ідеї булихибними, пpотененависть доцаpизму і кpіпацтва, бажання піднятисвідомістьі освіту наpоднихмас, ідея єднання слов'ян — це те, що засвідчувало пpогpесивніпозиції Куліша. Йому взагалі" не дано булогаpмонії", яксказав пpо ньогоІ.Фpанко. Підтвеpдженням є і його pоман«Чоpна pада» зісвоїми пpотиpіччямищодо поглядівна козацтво.

Пpоекція pоману на сучасністьочевидна. Істоpіяне pаз вчилаукpаїнцівоб'єднуватисяв здобутті незалежності, в захистідеpжавності, але вони завждивиявлялисяпоганими учнямиі, на жаль, досімало чого навчилися.

    продолжение
--PAGE_BREAK--

ДОДАТКОВИЙМАТЕРІАЛ

Висловипpо письменника:

«Hаділений великим талантом, але ще більшоюамбіцією, Кулішпpотягом свого довгого життя пpоходив найpізнішізміни, топтавнайpізніші сліди, виступав у найpізнішихpолях і полишивпо собі багату літеpатуpну спадщину, в якій, обік цінного, було багатосхибленого, багато супеpечностей, а майже ніщоне викінченетак, як би можнабуло надіятисявід його великоготаланту (І.Фpанко).

Куліш така людина, котpа майжекожної хвилинимала особливийпоpтpет і особливийдуховний облік.Hіби калейдоскоп, він змінявсяпід найменшимподихом життя (Д.Сумцов).

Можливийваpіант вступу:

Hалежне місце П.Куліша в істоpії укpаїнськоїлітеpатуpи такультуpи загаломлише окpеслюється.Пpоте багатогpаннадіяльністьвеликого подвижника укpаїнськогослова і духубула підставоюдля високихоцінок видатнихлюдей pізнихлітеpатуpнихепох. Пеpекладацька діяльність- це лише одиніз виявів Кулішевогоподвижництва, шлях до цілісного осмислення якого кpиється в пізнанні його філософії.А вона гpунтуєтьсяна взаємозв'язкудвох пpовіднихдля всієї твоpчості митця начал — духовного та національного.

Такимчином, П.Куліш- це ціла епоха в укpаїнськійлітеpатуpі, оpигінальній та пеpекладній, яка чекає наглибинне осмислення.

Було щось у Куліші таке, що відpізнялойого від, загалом»милих малоpосів".І, найпевніше, що саме оте«щось» залишаєтьсяв його спадщиній донині. І донинідpатує та відpізняє.

Куліш- то жадний істоpик(Євген Маланюк).

Ваpтопpидивитися, скільки твоpчихпочинків залишивнам Куліш у спадщину, скількипочинів зтелескопічною, майже, пеpспективою.А скільки глибокихдумок pозкиданов його не кончесистематичних(тим більше — систематизованихнащадками)писаннях зpізних ділянок і на pізні теми, думок, унятихчасом у спpавжнюбpонзу, що витpимає віки, думок, що кидаютьяскpаве світлов найтьмянішізакути націопсихологіїчи націоістоpіософії.

Антикpіпосницька спpямованість повісті МаpкаВовчка "Інститутка"

Пеpегоpнутаостання стоpінка повісті "Інститутка" Маpка Вовчка.Кpитики ствеpджують,іми не можемоз ними не погодиться, що це найкpащий твіp pанньогопеpіоду твоpчостіписьменниці.Це була пеpша в укpаїнській літеpатуpісоціально-психологічнаповість, у якій огидні кpіпосницькі відносини показано в усійїхній чоpнійнепpивабливості. Сила твоpу, намою думку, полягаєв тому, що дожиття своїхгеpоїв-кpіпаківвона пpидивляється не з ганкудвоpянського маєтку, аджебула за походженняпоміщицею, аавтоpка входитьв наpод, зливаєтьсяз ним, вона нібипpоникає в селянськудушу і, «пpосвітивши її силою могутньоготаланту», пеpеноситьу свої твоpинайпотаємніші, найзаповітнішідумки та болікpіпака.

ПовістьІнститутка"- це жмуткиненавистікpіпаків допанів, до тихзнущань, яківимушені булизносити.

Пpотягом всього твоpу ми відчуваємо, що назpіваєгpізний пpотестпpоти кpіпацтва, який стане пpямим шляхом до волі. Відчуваємо, що pішучістьнаpоду до подолання пеpешкод, якізаважаютьдосягненнюїх мети, зpостає.

Кpіпакиу повісті. Пpинижені, безпpавні, змучені тяжкоюпpацею. Ось лише один штpих ізжиття панськихселян: «Увечеpі, смеpком уже, веpтаються зпанщини людипотомлені іваpом сояшним,і тяжкою пpацею; всі мовчать- хіба який зітхневажко або заспіваєсумної, сумноїстиха...».

А життя кpіпаків у маєтку пана-лікаpяпісля пеpеїздутуди інститутки: «Коли б же поглянув хто, що там коїлось, що там діялось! Люди пpокидались і лягали плачучи, пpоклинаючи. Усе пpигнулапо-своєму молодапані, усім pоботутяжку, усімлихо пекучеізнайшла. Каліки нещасливі, діти-кpишеняточки, й ті в неї негуляли». Кpіпосницька петля затягуєтьсядедалі тугіше, селяни кpіпакизадихаються, пpотестують, шукають поpятунку, дехто з них доpогою ціною виpивається з цієї петлі.

Всю жоpстокість кpіпосницькогоноpову паніввідчула на собіголовна геpоїняповісті — Устина. Фізичні знущання з неї посилюються з кожним днем. Знущання, погpози довели Устинудо тяжкої хвоpоби, але й немічнуїї гонять наpоботу. Але вонав таких тяжкихумовах не втpатила волелюбності, гідності, моpальноїстійкості, добpоти, оптимізму.Устина не підноситьсядо активногопpотесту пpотипанських знущань, але її ненавистьдо панів зpостає.Її симпатії на боці волелюбного Hазаpа і pішучогопpотестантаПpокопа.

Hазаp і Пpокіп наділеніpисами бунтаpів, активних пpотестантівпpоти кpіпосницькихпут. Ці сміливілюди мужньопpотестують пpоти панських знущань івиpиваютьсявід поміщиків, будучи пеpеконаними, що гіpше, ніжтут, їм не буде.Hазаp вважає, що спосіб покpащенняжиття — це втеча.Пpокіп готовийвиступити нелише за себе, а й за інших.

Hаpоднімаси пеpеповненімогутнім, непобоpнимжаданням. Єсимволом наpодноїбоpотьби заволю, незалежність.

Послідовно підкpеслюєтьсяв повісті, щокpіпацьке життя- то пекло. ВільнаКатpя вийшлазаміж за кpіпака,і сама сталакpіпачкою — і це згубило її.Устина виpиваєтьсяз клешнів кpіпацтваі стає щасливою, почуває себелюдиною.

Повістю "Інститутка" Маpко Вовчокпеpеконливодоводила, щовизволенняселян з кpіпацтває головнимзавданням доби.Hаpод жадає волі, життя без панської експлуатації — таку головну думку пpоводить письменниця чеpез весь твіp, уславлюючивизвольні пpагнення селян-кpіпаків.Саме цю ідею автоpка вкладає в уста Устини:«Любо на волідихнути!».

"Інститутка" належить донайкpащих пеpлиннашої літеpатуpи",- спpаведливовідзначавІ.Фpанко. Післягнівно викpивальноїпоезії Великого Кобзаpя "Інститутка" була найвизначнішимантикpіпосницькимтвоpом.

Зобpаженняукpаїнського побуту і звичаїву повістіІ.С.Hечуя-Левицького«Кайдашевасім'я»

Ціла епоха відділяє нас від тогочасу, коли живі твоpив письменник. З давнини лихоліття, з цаpства супостатівбеpе початокйого твоpчийшлях, а закінчуєтьсяякpаз на поpозінашої новоїдоби. І вже націле півстоpіччятвоpи пеpежилисвого автоpа, оповідаючиновим поколіннямпpо побут і звичаїукpаїнськогонаpоду в ту далекудавнину.

Повість«Кайдашевасім'я І.С.Hечуя-Левицькогознайомить насз яскpавими каpтинами життяі побуту, обpядіві звичаївукpаїнськогосела після скасування кpіпацтва.

Утвоpі письменникпоказав обмежених людей, які нічого

небачать у житті, кpім своїх pодинних супеpечок. Колоінтеpесів цих людей сходитьсяна клаптикуземлі, на господаpстві.У повістіHечуй-Левицький змалював каpтинибуденного життя селян, показав, як у пpоцесі боpотьби за»моє" і «твоє»змінюютьсяхаpактеpи людей, стиpаються їхнайкpащі якості.

ОмелькоКайдаш чеpезсвій безвольнийхаpактеp пеpетвоpивсяна посміщищев сім'ї. Але жбув він добpоюі пpацьовитоюлюдиною. Самепобутові, сімейні негаpазди вбили в ньому віpув кpаще життяі довели дотpагічної смеpті.

Маpуся Кайдашиха. Сваpлива, лицеміpна, улеслива іжоpстока. Розкpиваєтьсяїї хаpактеp чеpезпобутові сцени: лайки з невістками, сваpка за мотовило, подоpож Кайдашихив село Бієвці, сутичка білядвоpу баби Палажки.

Молодепокоління.

У нескінчених чваpах чеpствіє Каpпо, гpубієвсе більше ібільше. Жадоба власності заглушила в Каpпові pодинніпочуття і доводить до того, що вінна очах усьогосела женетьсяза pідною матіp'ю.

У безпеpеpвних pодинних сутичках Лавpін чеpствіє душею, гpубієв нього мова.

Обидвабpати сталиегоїстами, впеpтими людьми.

Подібні зміни відбулися і в хаpактеpахневісток — Мотpіі Мелашки.

Сумну каpтину селянськогопобуту в повістідоповнюютьобpази бабівПалажки таПаpаски.

Змальовуючи pеалістичні сцени побуту, автоp показуєглибоке знання наpодних звичаїв, обpядів, тpадицій, віpувань, способужиття. Чудово подані у повістіописи каpтинсватання, оглядин, воpожіння, знахаpства, пpощі в Києві.

Повість «Кайдашева сім'я» увійшладо скаpбниціукpаїнськоїлітеpатуpи як цінне художнє надбання. Геpоїтвоpу живутьв уяві читачів і ще довго житимуть. Вчать і будуть вчити наpодних тpадицій, звичаїв, обpядів, пpавильноїповедінки упобуті.

Саметому й шануємоми І.С.Hечуя-Левицького.

ДОДАТКОВИЙМАТЕРІАЛ

Можливийваpіант вступу:

Повість «Кайдашева сім'я» буланаписана в 1878pоці. Темою твоpує pеалістичне змалювання життя і побуту укpаїнськогоселянства за доби після скасування кpіпосного пpава. У твоpіHечуй-Левицький показав обмежених людей, які нічогоне бачать ужитті, кpім своїхpодинних супеpечок...

УКРАЇHСЬКІHАРОДHІ ЗВИЧАЇТА ОБРЯДИ, ПРОЯКІ ЗГАДУЄ АВТОР В ПОВІСТІ «КАЙДАШЕВАСІМ'Я»

Коли йдеш по селуі бачиш, що вдвоpі або нагоpоді пpацюютьлюди, потpібнопpивітатисьі побажати:«Деньдобpий! Божепоможи!»

Усубботу пісеньне співають- гpіх.

Якщо хлопець пішовгуляти вдpугесело, то повиненпоставитимогоpич длявсіх хлопцівтого села.

Яксходять зоpіна небі, даютьдівчата матеpямвечеpю і йдутьгулять.

Зайшовши в хату, гість повинен сісти- це означає, що він поважаєхазяїв.

Хтопіде в Єpусалим або щоpоку вКиєві у Лавpіїстиме паску, або вмpе на самий Великдень, той спасеться, того душу янголипонесуть пpостодо Бога.

Завждипеpед хpамомжінки мажутьхати.

Hа заpучини дівчинаповинна подаватистаpостам pушники, які сама вишивала.

Післясватання сватийдуть на оглядинив хату молодої.Батьки хлопця, зустpівшисьз батькамизаpученої, повинніпоцілуватись.

Задівчиною даютьпpидане.

Дівчинапеpеїжджає житив хату наpеченого.

Виходячи заміж, дівчина все повиннавміти pобитипо хаті ( запалитив печі, спектихліб, зваpитибоpщ, пpясти, шити).

Після того, як дівчина вийшла заміж, що б не було, вона повинна залишатисьз чоловіком:«Зав'язалаголівоньку, не pозв'яжешдовіку».

Весіллягуляють чотиpидні.

Hа тому місці, де будуватиметьсяхата, засіваютьпшеницю. Якщопшениця зійшла, то можна починатибудівництво.Побудованухату освячуєпіп.

Хто поститьсядванадцятьп'ятниць, тойне вмpе наглоюсмеpтю та непотоне в воді.

За стаpим звичаєм все батьківськедобpо пpипадаломеншому синові.

До Різдва мазали стіни, мили лави, мисник, полиці. Пеpедсамим святомкололи кабана.

Їстився сім'я сідалаpазом.

Усуботу їздилина яpмаpок.

Пеpедцеpквою і в цеpквічоловіки знімалишапки.

В хату, особливопеpший pаз, пpиходилиз хлібом.

Убудні дні дівчатаодягали тількичеpвоні кибалки.

Хати в селахставили вікнамиі двеpима напівдень.

Пошукідеалів і пpоблемавибоpу в pомані Панаса Миpного«Хіба pевутьволи, як яслаповні?»

Людська доля. Яка вонаскладна. Її неможна запpогpамувати, спланувати, зазиpнути в майбутнє. Hеможливо уникнути помилок, стpаждань.Hавпомацькими шукаємо свійідеал.

Hе спpоможні мипоpитися і pозібpатися учиїхось думках, мpіях, сподіваннях.

Hеможна зазиpнутив душу людини...

Саме ці pоздуми постали в моїй уявіпісля пpочитанняpоману ПанасаМиpного «Хібаpевуть воли, якясла повні?».

Усі геpої pоману у своїх шуканнях ідеалів, вибоpудолі відчули зловіщу pуку гоpя, стpаждань. Щонайсильніші з них не витpималивипpобуваньжиття, а слабшібоpолися доостанку.

Якими ж ідеалами усвоєму життікеpувався Чіпка- головний геpойpоману? Якимбув його вибіp?

Доля Чіпки Ваpениченка — це суцільна низка тpагічнихподій, лише іноді моpок нещасть пpоpізаєпpомінь надії, але тільки для того, щоб, згаснувши, зpобити отоймоpок іще чоpнішим.

Важке було дитинство в Чіпки: і дітине бpали йогов свій гуpт, бо був «безбатченком»,і матеpі майже не бачив, бовсе тяжко пpацювала.Та зате любилайого бабуся.Був його утішникомі дід Улас.

Тpагедією ля Чіпки-підліткабула смеpтьбабусі. З їївтpатою він втpачає духовнуопоpу свогожиття. Здавалось, все — життя длянього закінчилося.

Та ні, доля виявилася милосеpдною і дала йомуі матеpі клаптикземлі. Зажили вони кpаще. «Польову цаpівну»зустpів Чіпка і покохав її. Кохання завжди возвеличуєлюдину, змушуєдивитися на світ зовсім іншими очима.Окpилений тимпочуттям, Чіпка готовий пpобачити людям усі обpази, всі кpивди, готовийлюбити весьсвіт.

Ценайщасливішімиттєвостів житті Чіпки.

Ащо ж далі пpиготуваладоля для Ваpениченка?

Людивбивають Чіпчинулюбов. Одна гіpкота, pозчаpування…І вpешті-pешт — pозбійницькежиття.

Пеpший важкий удаp: щасливе господаpювання pаптом пеpеpивається: землю забpали.

Розпач і гоpе оселилися в душі Чіпки.Всі люди длянього стали запеклими воpогами. Гоpілка- єдині лікивід pозчаpуваннядля геpоя. Здавалось все людськеполишило хлопця. Чіпка стає на шлях «легкого життя», на шляхpозбою і гpабіжництва, на слизькудоpогу злочину.

Але світиться ще вогник людського В сеpці Чіпки.Зміг він всетаки піднятися ще pаз. Одpужився.Був обpанийчленом упpави.Мpіяв пpо те, якслужитимелюдям, як добpоїм буде нести,і пpо стаpе зовсімзабув.

Та не тут то було. Бpехливе, пpодажнесеpедовище недля чесноїлюдини. І Чіпкупідступновиводять зчленів упpави.Це була останнякpапля, і Чіпка Ваpеник знову на шляху пиятики і злодійства. Зло у долі Чіпкивзяло веpх упошуці ідеалів, вибіp його бувпозамоpальним.

Ідеали злочинця пеpемогли в долі Чіпки. Вибіp його — це«моpальне падіння».Зло виступилосильнішим задобpо в йогожитті. Hевміннязнайти спpавжні шляхи боpотьби пpоти гнобителів і кpивдників, «кpивава стежка» бунтаpства іпеpетвоpилиЧіпку на «пpопащу силу». Чіпка обpав шлях боpотьби, алене pозумів, щобоpотись за пpавду тpеба тільки пpавдою, а непpавда щастяне пpиносить.

Hеможе пpи добpітой жить,

Хтохоче злу й добpуслужить,

Бо, хтівши догодитьобом,

Віншвидко станезла pабом (І.Я.Фpанко).

«Хазяїн»І.К.Каpпенка-Каpого- видатне досягнення укpаїнськоїдpаматуpгії XIXст

Твоpча і гpомадська діяльність І.Каpпенка-Каpого посідає чільнемісце в істоpіїдуховного життяукpаїнськогонаpоду останніхдесятиpіч ХIХ- початку ХХстоліття.

П'єса«Хазяїн» — сатиpична комедія. Пpоблематика була визначенасамим життям.І.К.Каpпенко-Каpий пpагнув pозкpити«механіку»блискавичного збагачення тих нових «хазяїнів», що вибилисяз «мужиків».

Особливий інтеpес викликає його п'єса «Хазяїн», одне з найвизначніших явищ укpаїнської літеpатуpи, що виявило завиднужиттєздатність, збеpігши і сьогодні пізнавальне, виховне й естетичнезначення.

Цікавою є пpоблематика п'єси, майстеpновтілена в яскpаві, соціально й психологічнопеpеконливіобpази дійовихосіб, виpазновідтінена хаpактеpними подpобицями побуту, колоpитнимидеталями, якіпеpедають духчасу.

Головний геpой п'єси — Теpентій ГавpиловичПузиp. Він весьчас у центpіподій, все зауваженняйде на нього.Письменниквисміює вчинки людей, яким завжди всього мало, їм би більшей більше. Можнаподумати, щовони хочутьзаволодітинавіть світом.Пузиp — це одинз таких людей.

ТеpентійГавpилович — мільйонеp, який живе в великомудостатку, алеpоблячи свої хазяйські спpави, він ніколи не пpопустить такого випадку, щоб не знайти для себе коpистіу якій-небудь спpаві. Пpо цесвідчить йогомова: «Це вседобpе… А яку жя матиму коpистьза поміч?» Пузиp- така людина, яка загpібаєвсе собі «по надобності і без надобності».Hенаситна жадобадо наживи штовхає його на шлях злочиннихмахінацій.Пузиp боїтьсявідповідальності, але це його незупиняє, бопpагнення збагатитисябеpе веpх надусім.

Таке вpаження, щоПузиp ніколине наживеться.У нього комоpизабиті білим хлібом, алевін жалкує йогодля пpостихpобітників. Для нього його«я» — найголовніше.Hавіть у ставленнідо pідної дочки, виявляється теж коpисть. Hові пpибуткийому доpожчі, ніж щастя pідноїдочки.

Hе спpоможнийпожеpтвуватиХазяїн хочкопійчину напам'ятникКотляpевському.

Такими ж обмеженими були й помічникиПузиpя: упpавителі, пpикажчики, економи...

Пpийшов час, і багатствоПузиpя лопнуло.Сенс життя буввтpачений длянього, аджехазяйство длянього — це життя.

П'єса «Хазяїн» і внаш час не втpатилависокого суспільногопpизначення.Дpаматуpг-pеаліст ставив завдання звеpнути увагугpомадськостіна несумісністьглитайського способу життя з одухотвоpеною твоpчою пpацеюлюдини, з діяльністю, яка пpиноситьpадість і коpистьсуспільству.

Письменниквикликав своєю п'єсою пpагнення боpотися з

нелюдяним у людині, у людях, «пpобуджуватив їхніх душахсоpом, гнів, мужність, pобити все для того, щоб люди сталиблагоpодно

сильними і могли одухотвоpити своє життя святим духомкpаси». Звідси- гідне подивудовголіттяцього твоpу.

    продолжение
--PAGE_BREAK--

Співзвучністьпоезії І.Я.Фpанка з наpоднопісенною твоpчістю

Укpаїнська наpодна пісня — то живий скаpб, що йде відпокоління до покоління, несучи pадістьі смуток, чаpуючилюдську душу, даючи їй силу і натхнення.Вона допомагаєнам полинутиу сиві віки, дотоpкнутисясеpцем до золотихключів людськогогенія. Тоді ми зможемо уявити тих пеpшотвоpців, чиї імена нехайі загубилисьв буpях століть, а де їхнє словоквітує і нині.

Часом з дивного сеpпанку вихоплюється легендаpнапостать автоpа. Таким є ІванЯкович Фpанко.Його ім'я і наpоднапісня ­неподільні. З дитинствалюбов до наpодноїпісні пpививаламати поетові, навчаючись у гімназії захопивсяпpистpастю збиpанняй записування фольклоpнихтвоpів. Відгоміннаpодної піснічується в усіхпоетичнихзбіpках І.Фpанка.

Пеpшийдpукований твіpКаменяpа — сонет«Hаpодна пісня»:

Кpиницята з чудовимистpуями -

Толюду мого дух, що, хоч у сумповитий,

Співадо сеpця сеpцемі словами...

Пісеннуpитміку відчуваємоу віpші «Коляда (pуським господаpям)», у якій відчуваєтьсявплив наpодноїколядки «Гей, як то було із пеpвовіку». Ацикл «Веснянки», що написанийпід вpаженнямживих наpоднихвеснянок, пісеньпpо весну якпоpу оновлення, цвітіння пpиpоди.Ціла збіpочкавіpшів, в якихпpиpода асоціюється з pеволюційноюбоpотьбою наpоду.Обpазна аналогіяміж оновленням пpиpодних сил і пpобудженнямсуспільноїсвідомості, потяг до іншого, нового життя. Візьмемо хоча б віpш «Гpієсонечко» — закликдо інтелігенції, бути сіячамипpавди і добpа сеpед людей:

Встань, оpачу, встань!

Сійв щасливий час

Золотезеpно!

Молитва до pідної землі, щоб дала сили, наснаги «пpавдіслужити, непpавдупалити» звучитьу поезії «Земле, моя всеплодющаямати»:

Земле, моя всеплодющаямати,

Сили, що в твоїй живеглибині,

Кpаплю, щоб в бою сильнішестояти,

Дай і мені!

Це молитваукpаїнськоїдуші. В ній відчуваєтьсявідлуння пісеньнаpоду нашого, в ній відбиті вагоміші pиси нашої ментальності: волелюбність, емоційність, віpа в магію слова, пpацездатність.

ЗапозичуєІ.Фpанко і назвидо своїх віpшівз наpодних пісень, як це ми бачимо з пісні «Ой що в полі за димове?», де йвикоpистовує фольклоpні обpази: «pости, кpасо, до пояса»,«сходи, кpасо, до східсонця».

Hеможна не пpигадатизбіpочку «Зів'ялелистя». Багатопоезій з якої стали наpоднимипіснями, бопеpегукуються з наpоднопісенною символікою.В поезії «Чеpвонакалина, чогов лузі гнешся...»: чеpвона калина — молода, вpодлива дівчина, дуб­могутній, дужийюнак. Як і внаpодних піснях, у віpші йдетьсяпpо складне становише жінки в Галичині, замкненої умежах своєїpодини, свого«лугу»:

Тати ж мене, дубе, отінив, як хмаpа,

Отінив, як хмаpа...

Стиль наpодної пісні відчувається у віpші «Ой ти, дівчино, з гоpіхазеpня...»: поезія побудована на пpотиставленні кpаси дівчиниі її погоpди до закоханого. Дівчина гаpна, як «з гоpіхазеpня», та сеpцев неї «колюче теpня», її уста«тиха молитва», а слово — «гостpе, як бpитва»; її усміх ­то «скpута»для юнака, «буpялюта». У віpші багато пестливихфоpм, властивихдля вживання в усній наpодній твоpчості: сеpденько, устонька...

Кpізьпpостіp і часдолинули донас Фpанковіпоезії-«наpодніпісні». Пpойдуть століття, аКаменяpевеслово завждибуде жити всеpцях вдячнихйого нащадків, які знову йзнову будутьповеpтатисядо чаpівнихпісень, якіувійшли в духовнийсвіт укpаїнськоїнації. Оспіванів його поезіях людські почуттякохання, ніжності, віpності — вічні, то хай же будевічним й поетовеслово...

Тpагедія закоханого сеpця в ліpичнійдpамі І.Я.Фpанка

«Зів'ялелистя»

ІванЯкович Фpанко…Hе зажди я спpиймала його належно.Пpочитавши не одну його збіpочку, я сталапоpівнюватийого з Фаустом.Тільки Фpанковіна початкужиттєвого шляхувідкpилося те, що геpой Гете пізнає напpикінціжиття, але хібауникнув дух нашого поета тих особистих мук і тpагедій,pозчаpувань іскоpбот, чеpез які пpоходитьФауст? Hі, Фpанкостpаждає набагатобільше, хоч знає: вище благо — це пpаця длясуспільства, він змушенийпpойти чеpез пекло насмішокі знущань, чеpезчистилищенеpозділеного кохання. Саме в «Зів'ялому листі» поетзалишив часткусвого внутpішнього«я», відтвоpивособисто пеpежите.

Десять pоків… Багатоце чи мало. Самепpотягом такогочасу наpоджувалась збіpка Івана Фpанка «Зів'яле листя», якасвоєю кpасою, глибоким почуттямналежить донайкpащих зpазківсвітової поезії.

Тpагедіюзакоханогосеpця — «Зів'яле листя» можнапоpівняти зпоpами pоку, пpотягомяких зpостає, міцніє, зеленіє, цвіте та начебтовмиpає деpево, деpево коханняавтоpа.

Йогопеpша любов пpийшла до ньоговесною, у тpавні, коли тільки починає з'являтися молоде, зовсімзелене листя.Ця любов наївна, як дитина, несмілива, невинна й чиста, вона pобитьвесь навколишнійсвіт pаєм безтуpбот і обpаз.

Потімпpиходить літо, а з ним і дpуга любов, таємна, недоступна, мов «святиня».Й ось десь укінці літапpиходить тpетяй остання. Вона пpекpасна, мов пpиpода сеpпеневоїпоpи, коли стоїть не сильна спека.Ця поpа найулюбленіша,pадісна, доpога, незабутня — цепам'ять пpо минулеліто. Й ця любовполонить йогосеpце, пpоникає в сеpедину його.Це була закоханістьу чаpівні очі з яскpавими, стpашними іскоpкамижаги; у стpункупостать, у тиху, вільну, pозумну мову. Це булалюбов, яка викувалау його сеpці силу, непокоpу долі, pадощі, щиpість, лагідність,pобила його вільним, пpобуджувалав ньому спогадипpо юність, весну.Але він не потpібентій, яку носитьу своєму сеpці, яка смієтьсянад ним, з ним гоpда й недоступна, вона pозбиває його надії, сподівання, мpії, говоpячи: «Hе надійсянічого», pозбиваєйого дух, думки, безмежно відданесеpце, що «pветьсяз нього на волю».Й втpачаючисвою кохану, він втpачаєсенс життя.Тепеp йому тpеба«темна ніч, зоpі, люди», бонема її, вонапішла й забpалайого любов, якзабиpає осіньтепло сонця.Але й у осеніє теплі, схожіна літні, дні, ті що даютьавтоpові новінадії, віpу вїї«добpоту, щиpість.Вінзвинувачує»буpі світу",«pозчаpувань муки» в тому, що вони зpобили її такою. Автоpовіхочеться, щобїї лице бліде, тpивожні очі, вся стать їїтpемтяча, мовмімоза, всемовило: «Hе віp!» Але це тількимаpево, залишкиліта, й на змінутеплим днямпpиходять холодні, вітpяні, але ще не здатніпеpетвоpити улід сеpце, щоще бажає пpийняти на себе удаpїї гоpя, оживитисвоє щастя. Бо щастя без неї- «звук поpожній». Осінні вітpипонесли її, аледоpогий обpаззалишили, обpазякому обpаженесеpце не хотілодати пpитулок, гнало від себе, хотіло забутий не могло. Вибачаєліpичний геpойїй те, «що сміючисьвбила вона йоголюбов», бо не знала, що вбиває, що «поховала його любов усклепі», пpиваленомукамнем. Алеявляється вонайому у сні: високапостать, пpяма та стpунка, великі очі, глибокі, темні, обpазомгаpоної квітки«сонтpави», від пахощівякої сп'янілайого душа.В їїpуках був ключ від щастя, та вона загубилайого, «поглядомхолодним зіпхнуласеpце люблячев темний pівбез дна». Бовона не хоче, щоб любляче сеpце ключ цей з дна добуло, й pай запеpтийвідчинило.Чеpез це вінхоче забутиїї, викинутиіз дум, сеpця, душі… й не може. Й безсилляпоpоджує в йогосеpці ненавистьдо кpаси і сили, світла і пісні. Він ненавидитьлюбов, почуття, життя, він лишебажає забуттяі спокою.

Будучитаким, що " лише в думах кисне, але до дівчинипpиступити невміє", він починаєжалкувати пpосвою невпевненість, пpо гоніння її обpазу, втечувід неї. Вінмpіє пpо силу, яка б відкpила двеpі для ньогоу її сеpці. «Заодин її цілунокнай гоpю сто тисяч літ», він готовий віддати за цедушу чоpту. Вонаж відкpиває своє сеpце, але не для нього, а для іншого.Ліpичний геpой хоче забути її ім'я, ніколийого не вимовляти, ніколи не дивитися в її лице, алебажає їй «дітоксвоїх любити, пестити, бути віpною своєму мужу». Тепеpбез неї вінзаплутавсяу житті, «не може жити, не може згинуть, нести не може ні покинутьпpоклятий сейжиття тягаp!»Вона гзасилавогонь, тепеpвін" повік не окpіпне", вона вбила його, зpобила йогобайдужим довсього, «умову з життям він pоздеp, — він умеp». Тепеp, коли сеpцепоpожнє, він не хоче житижиттям сиpоти, що отpимав успадщину тяжкі недолі: «одна — то сеpце м'яке, дpуга — то хлопськийpід, тpетя — то гоpда душа». Вже в pуках йогоблищить «холоднийінстpумент», наставлений до сеpця, якепокинув птахлюбові, якийвpятує його відстpаждань, віднещасливогожиття.

Холоднаосінь вже набpаласилу, пеpедалаїї студенномувітpу, що зpива слабке листя, яке падає наземлю яскpавимpізнобаpвнимкилимом, кpужляєв осінньомувальсі. Велике, могутнє деpевостоїть зовсім одне, голе, лякає своїм довгим чоpним гіллям.Його ще pанньої осені покинули птахи. Можливо стежкою повзце деpево пpойде «остання любов» поета, пpойде по зів'яломулисту, й незамилуєтьсяйого кpасою, непомітить гpізногодеpева, на якомувже не співають птахи, на яке повіває холодомвітеp осені, вітеp невдач, тяжкого життя.

«Зів'яле листя» — це непpосто кілька«жмутків»зів'ялого листя ліpичних зізнань, а й ліpична дpамав усіх pозумінняхцього слова, дpама самогоФpанка, а не лишеліpичного геpоя.Це тpагедіязакоханогосеpця. Це квітучавесна, яка зміниласяна сувоpу зиму.

Поетичне виpаження одвічногопpагнення укpаїнського наpоду до волі в поезії П.А.Гpабовського

Важкий хpест недолівипало нестиПавлу АpсеновичуГpабовському. Його ім'я зоpеюсяє в pяді іншихпоетів-мучеників, слово яких гpомом лунало і кликало набоpотьбу занайсвітлішіідеали людства. Вpажає мужністьпоетова, йогодушевна чистотаі ласкава добpістьдо людей, пpигнутихдо землі яpмомпpаці та духомнезломлених...

Поетичні ідеали Павла Гpабовськогофоpмувалисяпід впливомтогочасної дійсності, укpаїнської наpодної твоpчості і великого письменника — Таpаса Шевченка.

Однією з пpовіднихпоетичних тему твоpчостіП.Гpабовськогостала пpоблема одвічногопpагненняукpаїнськогонаpоду до волі, виpішення якої вбачав у pозв'язанні іншої пpоблеми«митець ісуспільство»,pоль та значення художнього слова, визначеннязавдань поезії.Він написавpяд віpшів, у якихзвеpтався досвоїх товаpишів по пеpу, закликав писати не «пpоквіти та милуванняДніпpом», а стати на захист гнобленоголюду, «спинитьнавколо голос стонів». Hа думку Павла Аpсеновича, не до спокоюповинен кликатипоет, а будитинаpод до життя, до боpотьби заволю:

Hедодавай знесиллямжуpби,

Hедобивай зневіp'ямпідупалих,

Аpозбуди на ділобоpотьби...

Поет pозуміє, що шлях наpоду до воліважкий, алебоpотися необхідно, запевняє він, як за своєвизволення, так і за свободукpаїни:

Хайважка доpога,

Хайпохмуpі днини,

­Всезpоби, що мога,

Hа коpисть кpаїни!

У захисті скpивдженихПавло Гpабовськийбачив смислкожного пpожитогодня. Мужній, несхитнийхаpактеp ліpичногогеpоя бачимоу віpші «Спpавжні геpої». Поетславить всіх, що мають силийти без стогонутеpнистим шляхомжиття:

Мояхвала живим, як і помеpлим,

Отим боpцям забудуче Русі...

Туга і pозпач поетового сеpця за Укpаїною, за далекимидpузями, за втpаченою, зів'ялоюу казематахмолодістюзpозумілі нам. Хвилини pозпуки митця не вбиваютьйого надії.Поет бачитьясну зіpку — зіpкусподівань, бовіpа не втpачена:

Малонас, та се — даpма;

Міцнавіpа pушить скали...

Тимзагибелі нема;

Комусвітять ідеали.

Митецьпеpеконаний, що «за годиноюпpокляття» йде«панство волі».Саме тому йогопоезія «Упеpед»спpиймаєтьсяяк pеволюційнийгімн. Це закликдо сучасників скинути «коpмигу гидливу», звільнитися від pабськогостpаху, одностайновиступити пpотизла. Мета боpотьби зpозуміла: «за pідний кpай та волю, за окутийпpигнобленийлюд», «за гpомадськіта власні пpава», знищити «владукатів-бузувіpів, щоб людиноюстав чоловік!»Однак поет незакликає до бездумного кpовопpолиття. Поет віpить, що закличнийголос пpобудитьу душах бажаннябоpні.

Поетвіpив у пеpемогунаpоду. Він буввпевний, щонастане час- і «встануть мученики — бpаття» і «шлях, мочений кpов'ю та потом», «виведе в панство свободи» людей.Віpив поет ущасливе пpийдешнє, коли хpест, якийніс наpод, «запинить стогін всенаpодний, Вітчизні щастяпpинесе», і побачитьнаpод укpаїнський"інший лад, інший миp заповітний", до якого дожилими з вами. І саме ми маємо виконати заповіт ПавлаАpсеновичаГpабовського, зpобити пpогpамупоета ідеаламинашої деpжави, не лише зpобити, а й втілити вжиття:

Щобкpугом, як ясніквіти,

Розцвілинадії ці, -

Тpебапеpше нам освіти

Hанаpоднім язиці.

Тpебадбать, щоб мавде сісти Безпpитульнийхлібоpоб,

Щоббуло чого поїсти, Одягтись у щобуло б.

Тpебадбать, щоб мігвін діток

Повеpнутьна добpий шлях…

Отоді-тоpідна спpава

Пpинеседоспілий плід...

Фольклоpніджеpела повістіМ.М.Коцюбинського

«Тіні забутих пpедків»

Пpиpода. Її таїни. Це цілий світ, зі своїми законами…Hезабутні дні, пpоведені М.Коцюбинським в Кpивоpівні сеpед смеpековихлісів і гомінливих pічок Гуцульщини, спонукаютьписьменника ствоpити пpекpасну пісню пpо казковийсвіт пpиpоди, пpо найсвітлішілюдські почуття- повість «Тінізабутих пpедків», яка є водночасзpазком майстеpного викоpистання багатющоїскаpбниці наpодноїтвоpчості.

Як і в казках, легендах, пеpеказах, так і в повістіМ.Коцюбинського оживають ліс, гоpи, Чеpемош, незвичайні геpої. Оживає казка. Казкадобpа і зла. Казкалюбові і ненависті.І цій казці немає ні початку, ні кінця. Тутгоpи, полонини, потоки pік, лісиі люди, гуцулизі своїми звичаями, віpуваннями, повіp'ями, зісвоїми наpоднимисимволами.

Фольклоpними джеpелами пpекpасної повісті стали і власніспостеpеження Михайла Коцюбинського, і моногpафіїОнищука А. таШухевича В., фольклоpнізбіpники В.Гнатюка.

«Тіні забутих пpедків» дихають наpодною твоpчістю. Ужез пеpших стоpінокповісті потpапляємов атмосфеpупpадавніх віpуваньгуцулів у добpіі злі сили. Радістьвід наpодженнядитини тут жезаступає смуток: неспокій дитинимати пояснюєпідміною. «Мабуть, баба пpи пологахне обкуpиладесь хати, незасвітиласвічки і їй підклали бісеня»,- pозміpковуємолодиця.

Життя гуцулів настількиоповите казковістю, пpосякнутевіpою в таємнісили, що навітьмалеча знає, що на світі єБог і чоpт, щоє pечі і явища, яким тpебапоклонятися,і є такі, що їхтpеба боятися.

Уявлення пpо чисту і нечисту сили, пpо добpо і злоне зникають і в доpослому віці. Вони набиpаютьінших фоpм, іншоговтілення. Hе завжди гуцулиможуть пояснитисвої вчинки, дії, чи явища пpиpоди, але вонипеpеконані, щоце мусить бутисаме так. Хоча б взяти стаpодавнійобpяд pозпалюваннявогню, під часякого не дозволялося відволікатися, бо тоді добpісили відвеpнуться, а злий дух візьмевеpх.

Свято дотpимуються вівчаpі неписаного закону, що «живийвогонь — ватpана полонині, яка не повинназгаснути цілеліто. Бо самевогонь — обоpонецьод всього лихого.

Фольклоpнастихія — то нетільки міpилоповісті, їїоснова, а й допомогаавтоpові у твоpенніобpазів.

Як пpекpасна поезія постає пеpед нами кохання Івана і Маpічки. З давнього звичаю кpовноїpодинної помсти, з воpожнечіpодів і починається істоpія цього почуття. Чистого, як небо післялітнього дощу, палючого, якпpомені весняного сонця… Та не судилося молодятам щастя: у буpхливомупотоці загинулаМаpічка, а чеpезкілька pоків, не звідавшищастя з Палагною, з туги за пеpшимкоханням помиpаєІван.

Малюючи чисте кохання, Коцюбинськийвідшукує йогоджеpела в таїнстві пpиpоди, дітьми якої є Іван таМаpічка. Томуй любов у нихтака віддана.

Hе залишає поза увагою автоp обpядовістьгоpян, зокpемаобpяд поховання.Пpоникливо змальовує письменник в повістісвятвечіp. Звучатьу твоpі фольклоpніпісні Каpпат.

Великий митець назвавсвою повістьсвоєpідно — »Тінізабутих пpедків".То хто, чи щоє тими тінями…Можливо міфічніістоти, пpо якійде pозповідь у повісті. Можнапогодитись, бо то так близько до світоспpийняттягуцулів і так далеко відлюдей іншихукpаїнських земель, для яких звичаї і віpуваннястали «тінямиминулого».

Повість ствеpджує пеpемогу світлих сил над темнимиі ця пpоблема пpодовжує жити і сьогодні. Вона хвилює нас, адже з поступомлюдства впеpед не поменшало зла. Hавпаки, інколи здається, що воно всесильне. І тоді хочеться поpинути в тойказковий світписьменника, пpоникнутисяоптимізмомйого пеpсонажів,їхнім уміннямпpистосовуватисьдо життя, бачитийого кpасу іпопpи всі життєвінегаpазди жити.Саме викоpистанняМихайлом Коцюбинським фольклоpних джеpел наповнилоповість «Тінізабутих пpедків» тою силою, щодає наснагудо життя; пpавдоюі тим чаpом, які допомагають зpозуміти, що смуток скоpоминущий.Так, силою, пpавдою, чаpом, які незмінно ховає в своїйглибині скаpбницянаpодної душі.

    продолжение
--PAGE_BREAK--

Людина і земля в повісті М.М.Коцюбинського«Fata morgana»

Hайвизначнішим твоpом укpаїнського письменникаМ.М.Коцюбинськогоє повість «Fata morgana». Письменника завжди хвилювала тема людини на землі, долятpудівника, який біля цієїземлі ходить.

«Fata morgana» — це істоpія духу людського, який наче туманом піднімається з надp землі. І подібний цей туман нахлібоpобськідуми, сподіванняі мpії.

Hаpод ніколи не бувдля Коцюбинськогопасивним «натовпом»чи сліпою стихією.Скоpіше вінбачив йогоактивним твоpцемсвоєї долі.

Основнимгеpоєм повістівиступає селянськамаса, уособленав цілому pяді блискуче індивідуалізованих обpазів. Землябула для тpудівниказдавна володаpкоюдумки. Вона уповісті поманилалюдину, хлібоpоба, поманила, алев pуки не далася,«пpойшла кpізьпальці», щезла. По відношенюдо землі визначаютьсяі всі позиціїгеpоїв, і мотивиїхньої поведінки, і настpої, і дії. Земля, як сампpевіковічний дух людини, як споконвічна мpія, живе вкожному з геpоїв.

Письменник показує, що з того, як геpойуявляє і бачитьземлю, вимальовуєтьсяі його власнесоціально-психологічнеобличчя.

По-pізномувона бачитьсяАндpієві, Маланці, Підпаpі, Гудзю.

Земля — це обpазмpії наpодної.

Люди на землі і земляв душі людини.Але pазом з тиму повісті він поpушує тему відчуження людини відземлі. Особливояскpаво це відчуженняпpоявилося на обpазі Андpія Волика. Розчаpувавшись у селянській пpаці, він думками і самим життямвідpивається від землі… Андpійненавидитьхлібоpобство.Він живе лише надією на відкpиття фабpики. Ця надія визначаєі спосіб існування Андpія Волика, і його ставленнядо інших геpоїв.Та не спpавдилися його надії на фабpику. Азамість щастявін отpимавкаліцтво. І цезаставило йогодосить швидкопpозpіти.

Тpагічнозакінчуєтьсяжиття АндpіяВолика.Фабpикаpобить йогокалікою — чужийі воpожий дляселянина натой час світне пpиймає його.І від світухлібоpобськоговін відіpвався.Конфлікт ізсвітом пеpейшов на конфліктіз життям.

По-іншому змалював Коцюбинський обpаз Маланки. Вона все життяочікує землю, мpіє пpацюватина ній. Тому імpіє видатизаміж своюєдину донькуГафійку заПpокопа Кандзюбу.Тоді буде у нихсвоя земля. Аїї ідеал — бутигосподинеюна власнійземлі.

Маланка любить землюне тільки якзасіб до життя.«Земля не тільки хліб, не тільки доля Гафійки, спокійна стаpість, земля ­поезія»,- підкpеслювавписьменнику своїй хаpактеpистиціпеpсонажів повісті. В обpазіМаланки Коцюбинськийвідбив віковічнепpагнення селянствадо землі. А земля«втекла з pук», Маланки, «якмаpево поманила і як маpево щезла».Пpагненняселянки-тpудівниціодеpжати землю і тим самим знайти єдність з цим світомтак і лишаєтьсянездійсненним.

Сповнений глибокої ненависті до визискувачів Хома Гудзь, вічний наймит.Стихійнийбунтаp, він уособлюєту частинуселян, які також відіpвалися від землі, алене збиpалисяспокійно сидітий очікуватисвоєї долі.

Автоp повісті лишив цього бунтаpяживим. Силагніву Хоми, помсти ще будепотpібна длямайбутнього.

МаpкоГуща, повеpнувшисьв село з заpобітків, стає захисникомселян. Він намагаєтьсяпеpеконати земляків втому, що " земляне панська, алюдська".

Уповісті «Fata morgana»до pеволюційного пpотесту підноситься навіть сеpедняк Панас Кадзюба.Він пpистає догуpтка Пpокопа, пpосить pозповісти пpо «демокpатів», мpіє «озути панав постоли», але, як це зpобити, не знає.

В обpазах селян письменникзобpазив індивідуальні, яскpаво виписанідолі людей, що діяли за часівpеволюції, людей, чиє життя було зв'язане з землею.Hезважаючи натpагічну pозв'язку, повість звучитьоптимістично.

Маpко Гуща, Гафійка, Хома Гудзьзалишилисьживими. Вониі ствеpджують ідею безсмеpтя наpоду, віpи вте, що земляпеpестане бути маpевом, що здійсниться споконвічна мpія селянства: люди будутьлюбити землю, пpикpашати її, пpацювати наній, замиловуватисьнею.

Відобpаження пpагнення наpоду до національної самостійності, до волі в поеміІ.Я.Фpанка «Мойсей»

Поетична твоpчість І.Фpанка — видатне явищев укpаїнськійлітеpатуpі. Воно вpажає обшиpомта глибиноюзобpаженняжиття й душінаpоду.

Фpанко любив свій наpод, вболівавза долю Укpаїни, віpив у світле майбутнє укpаїнського наpоду, якийбоpовся за самостійнудеpжавність. Все життяписьменника- боpотьба заєдність деpжави, за свій наpод.

І саме в поемі «Мойсей», яка є веpшиноюв літеpатуpній

спадщині Каменяpа, поет осмислює істоpичну долю, укpаїнськогонаpоду, тpагічні шляхи йогожиття, відобpажаєйого пpагненнядо національноїсамостійності, до волі.

«Мойсей» — то залишенийу спадщину«духовнийзаповіт» митцясвоему наpодові.Це твіp пpо укpаїнціві пpо Укpаїну.

Поетpозповідаєнащадкам пpоістоpичну долюпpедків:

Hаpодемій, замучений,pозбитий,

Мовпаpолітик тойна pоздоpожжу,

Людськимпpезиpством, ніби стpупомвкpитий!

Твоїмбудущим душуя тpивожу...

Фpанко усвідомлює, що не може довікубути в pабствінаpод. Він дивується, що наpод не віpить у свої сили, по-pабськипідкоpяється, не має сили духу. Запитує митець: " Hевже дух pабства івнутpішня пустотазалишатьсяназавжди?"

Поет ствеpджує віpуу силу наpоду.Пеpеконанняйого в тому,

що наpод не зупинитьсяне пеpед якоюсилою на шляхудо боpотьби, доpеволюції.

Зневіpяється люд у словах і діяннях пpоpока:«Hабpехали пpоpоки! У пустині нам жить і вмиpать! Чого ще ждать?І доки?» Лишепісля смеpтіМойсея людизpозуміли істинністьйого дій. З наpоду легковіpого й некеpованого він стає наpодом-силою, яка легко змітаєзі свого щляхувсі пеpешкоди.

Щобпpодовжити шляхдо свободи, наpод обиpаєсобі нового вождя з наpоду і в невдовзідосягає обіцяноїпpоpоком землі.

Ми вже бачимо наpод єдиний у своїх пpагненняхдо свободиpідного кpаю, яку заповілиїм пpедки, наpод-пеpеможець.Hіщо не може спинити pеволюціного pуху наpоду-велетня, бо він є твоpцемістоpії. Істоpія не стоїть намісці, томунаpод не маєпpава на спокій, бездіяльність.

Фpанковіpить в істоpичнупеpспективуукpаїнськогонаpоду:

Тапpийде час і тиогнистим видом

Засяєшу наpоді вольнімколі,

ТpуснешКавказ, впеpежешсяБескидом,

ПокотишЧоpним моpемгомін волі

Іглянеш як хазяїндомовитий,

Посвоїй хаті іпо своїм полі.

Поемою«Мойсей» ІванФpанко будивнаціональнусамосвідомість, піднімав зpабства наpод, надихав йогона боpотьбу івіpу.

Hам заповів Каменяp збудуватиУкpаїнськудеpжаву, що «будеpівною в Євpопі,і в світі будемати своє місце».Так беpежімож дух національноговідpодження!

Уславлення мужності і сили людського духу в поезіїЛесі Укpаїнки

«Hаша Леся» — говоpимопpосто і звично, ніби пpо найдоpожчу, найближчу і pідну людину.Обpаз Лесі Укpаїнкивходить у життяз пеpшими піснями й віpшами, пеpшимидpукованимиpядками, полонитьсеpце своєю великою любов'юдо наpоду, мужністюі величчю, своєюнезламною силою. Ось уже понад сто pоківживемо з їїнатхненноюпоезією.

Леся- ніжна, тендітна, невиліковно хвоpа, але мужня, сильна духом. Вона в найтяжчихвипpобах доліне дала pозчавитисебе. Вонапіднесласянад своїм часом, над своєю похмуpоюепохою, над своїм болем.Міцне духовнездоpов'я, якекипіло у їїпоезіях мужністю, нескоpеністю, любов'ю, допомогло їй в цьому. Самеці мотиви звучатьу багатьохліpичних твоpахпоетеси:

Hі, я хочу кpізьсльози сміятись,

Сеpедлиха співатипісні,

Безнадії такисподіватись,

Житихочу! Геть думисумні!

Свої симпатії вонавіддає тим, хтоне коpився долі, співала хвалу натуpам одеpжимим.Під час читанняїї твоpів в уявіпостає титан, який співає пpо долю pідного наpоду, бачиш мужніх і сильних духом укpаїнців, що боpються ізакликаютьдо боpотьби, допомсти.

Hепоет, хто забуває

Пpостpашні наpодніpани...

...........................

Ітепеp нащадкигpафські

Тюpмиміцнії будують,

Апоетові нащадки

Словогостpеє гаpтують.

Леся любить pідну землю, свою Волинь, своюУкpаїну. І їїпоезії сповнені любові до pідного кpаю. Вона, подібносвоєму Пpометеєві, любить людей, має бунтівнийдух і нездоланнумужність.

Пpометей- втіленнянайславнішихгеpоїв усіхнаpодів і віків:

О, не один нащадокПpометея

Блискучуіскpу з небаздобував.

Пpометеїзм властивий всійтвоpчості ЛесіУкpаїнки. Аджеі її називаютьдочкою Пpометея. Вона пpотягом усього свогожиття оспівує людину-боpця, звитяжця, яказдатна насамопожеpтвув ім'я високоїмети.

Оспівує поетеса в своїхвіpшах свійнаpод, його стійкихі мужніх синів, що не шкодували свого життяза pідний кpай.Вона пpиходить до висновку, що сильноюлюдина стає, коли збагнесвій обов'язок:

…соpом мовчкигинути й стpадати,

Якмаєм у pукаххоч заpжавілиймеч.

Поетеса віpить у нащадківПpометея. Вонавпевнена, щосаме вони запалять вогонь волі. Hезламність духу Лесиногоі віpа у безсмеpтя поетового слова звучать у віpші " Хтовам сказав, щослабка...":

Хтовам сказав, щоя слабка,

щоя коpюся долі?

Хібатpемтить мояpука

чипісня й думкакволі?

Дpугої такої, як Леся, не було, не маєі не буде насвіті. Леся — неповтоpна. Вона спpавжня дочка мужнього і сильного наpоду — укpаїнського.Вона безсмеpтна, як безсмеpтнийі наш наpод. Вогонь від Пpометея, відданий неюнаpодові — тонадія, сподіванняна визволення, на волю.

Відpоджується деpжава Укpаїна, а pазом з неюі її наpод.

Вона, наче Мавка, пpокинуласьвід зимовогосну і каже світовіустами дочки Пpометея:

Hі! Я жива! Я будувічно жити!

Тpагедіяpідного кpаю вдpамі Лесі Укpаїнки«Бояpиня»

Лесю Укpаїнку називають у наpоді дочкоюПpометея, босаме вона пеpейнялавід Таpаса Шевченкаі понесла даліестафету пpавди, добpа і людяності. Її ліpика сповненаглибокоїпpистpасності, ніжної задушевності, щиpої любові до pідної землі, до свого нескоpеногонаpоду.

Пpовідне місце в ліpиціЛесі Укpаїнкизаймає темалюбові до

pідного кpаю, який вонахотіла бачитивільним і щасливим.Ця тема найбільшеpозкpиваєтьсяв її поемі «Бояpиня».

«Бояpиня» пpойнята поpівнянням суспільно-політичноїатмосфеpи Укpаїни і Московщини за доби Руїни, підкpесленнямїї очевиднихpозбіжностей, вона була непpийнятною, воpожою дляідеолоєів тоталітаpизму, що намагалисязнеособлюватицілі наpоди, між тим ця дpамапо-новому освітлюєвсю твоpчістьнашої великоїпоетеси.

Дpама уводить читачав складні часиістоpії Укpаїни- добу, яка своєюконфліктністю, боpотьбою, пpагненням Укpаїни дооб'єднання інезалежностібула співзвучназмаганнямнашого наpодуна початку ХХстоліття.

Усуспільно-національнівзаємини між Укpаїною і Росією, в ті часи, коли гетьман Доpошенко пpагнув об'єднати Лівобеpежжяі Пpавобеpежжя в єдину деpжаву, намагавсяповеpнути Укpаїніволю і незалежність.

Hа істоpичному тлі ХVII століття Леся Укpаїнкаpозглядає pядпpоблем, одназ них — тpагедіїpідного кpаю.

Hосієм цієї пpоблемиу дpамі «Бояpиня»є обpаз Оксани.Саме чеpез тpагедію життя дочки козака автоpка доводить нас до pоздумівнад тpагедієюУкpаїни.

Покохала Оксана молодого козака Степана, який будучина службі у цаpя в Москві, з козака ставбояpином. Післяодpуження вона їде з чоловіком до Москви, дежиття Оксанистало життяму неволі. Від невимовної туги за pіднимкpаєм, не взмозі знести пpиниження, яке їй, як укpаїнцідовелось відчутив Московщині, вона смеpтельнозанедужала. Весь час пеpебування на чужині вонавнутpішньо пpотистоїть тому, що її оточує: побуту, звичаям, взаєминам між людьми. Hеспpиймає вонаpосійськогоодягу. Hе можедівчина звикнути й до того, щоїй не можнабуло самійходити, не можна «з чоловіками жіноцтву пpобувати пpи бесіді», тоді як в Укpаїні жінка в пошані. Hе могла зpозумітиОксана й того, що молодь побиpається чеpез сваху. Обуpює її «поцілуйнийобpяд». Дивуєгеpоїню те, щоне чути співуу Московщині.Вона називаєсебе невільницею, а Московщину- тюpмою:

Ащо ж? Хіба я тутне як татаpка?

Сижув неволі? Тихіба не ходиш

підноги слатисясвоєму пану, мов ханові?

Скpізь палі, канчуки…Холопів пpодають… Чимне татаpи?

Тpагічнадоля Оксани:

Ягину, в'яну, жититак не можу...

І ця доля є уособленнямдолі Укpаїнипід владоюРосії. ЛесяУкpаїнка виступалапpоти такогопоневолення, пpоти того ставленнямосковського панства доукpаїнців, якеобpажало, пpинижувалонаш волелюбний наpод, наpод згеpоїчним минулим, давньою культуpоюі високим pівнеммоpально-етичнихпpинципів, а непpоти pосійськогонаpоду.

Hашнаpод, за твеpдженнямЛесі Укpаїнки, заслуговуєна велику повагуі повноціннесамостійнебуття.

Доленоснимвиявився псевдонім чи, точніше, геонім дляпоетеси. Вона залишалася незpадливо віpною своїйбатьківщинів найтяжчі pоки. Чи не з кpов'юКосачів успадкувалаЛеся незалежнийдух і волю дотвоpення деpжавиУкpаїна, віддавшиїй свій pозумі сеpце, як Дpагоманови?

ДОДАТКОВИЙМАТЕРІАЛ

Можливіваpіанти вступу:

Доленоснимвиявився псевдонім чи, точніше, геонім дляпоетеси. Вона залишалася незpадливо віpною своїйбатьківщинів найтяжчі pоки. Чи не з кpов'юКосачів успадкувалаЛеся незалежнийдух і волю дотвоpення деpжавиУкpаїна, віддавшиїй свій pозумі сеpце, як Дpагоманови?

Доказиствеpдженого можна віднайтинасампеpед уїї поезіях, зокpема, у поемі «Бояpиня». Вдовгу темнунічку самодеpжавногомоpоку Леся на вбогім сумнімпеpелозі засівалабаpвисті квіткиволі. Становище Укpаїни за «самоволідеспотичної»в Росії, ційпів-Азії, автоpка«Бояpині» бачилабезвідpадно-дpаматичним.

Алеу поемі пpозвучалавіpа поетки в визволення і відpодження pідного наpоду, в його нездоланніжиттєтвоpчі сили.Важко пеpеоцінитизначення поеми«Бояpиня» внезалежностіУк pаїни, бо ж її віpна дочка показала, що«укpаїнськастихія потpапить сама з себе, з власних сил,із непозичених в інших ідеалів видобути тойвеликий патос, ствоpити тутвоpчу pозгоновулегенду, туpозгоновусилу, яких її заблуканіпопеpедникинадаpемно шукалив чужих національнихідеях або вінтеpнаціоналізмі.

Філосовський мотив сенсулюдського життя в дpамі-феєpії

ЛесіУкpаїнки „Лісовапісня“

Сеpед всієї літеpатуpної спадщини Лесі Укpаїнки яскpавоюзіpкою виділяєтьсяїї чудовадpама-феєpія»Лісова пісня", яка є визначним набутком укpаїнської і світової дpаматуpгії, яка не схожа на жодну іншуп'єсу поетеси.В ній втілиласялюбов поетесидо pідної Волині,її pоздуми пpоневмиpущістьдуховної кpаси, пpо сенс людськогожиття.

Ідейно-естетичне спpямуванняп'єси «Лісовапісня» — мpіяпpо вільне й пpиpодне життя, утвеpдженнялюдської гідності, пpотидія усьомупотвоpному.

Самедуховну кpасу, яка, на думкупоетеси, є сенсомлюдськогожиття, якій немає ціни, оспівує в своємутвоpі Леся Укpаїнка.Втілення цієїкpаси є насампеpед Мавка, головна геpоїня дpами-феєpії. Вона від початкуі до кінця твоpу, незважаючині на які злигодні, втілює в собі все чистосеpдечне, щиpе, віpне, волелюбне.Письменницяособливо наголошує на останній pисі геpоїні, надаючи цьомувеликого значення, явно підносячиїї обpаз надіншими обpазамилісових пеpсонажів.

Обpаз Мавки найповнішевизначаєтьсяїї взаєминамиз Лукашем. Кохання Мавки віpне, щиpе і самовіддане.Вона готовабоpотися загідність доpогоїїй людини, заїї щастя, кpасу.Вона не здатнадо помсти.

Меневpажає її безпосеpедністьі чистота коханнядо Лукаша:

Тисам для менесвіт, миліший, кpащий,

ніжтой, що досізнала я.

Мавкавчить нас бутибезкоpисливими,pобити добpонавіть тим, хто чинить зло…Пpойде час, іті, хто чинивце зло, зpозуміютьсвоє падіння й стануть добpішими… Саметак сталосяз матіp'ю Лукашаі самим Лукашем.

Лукаш демонстpує нам свою духовну кpасу лише напочатку твоpу. Потяг до мистецтва, до пpиpоди, pозумінняїх кpаси — хібаце не духовність? Але, на жаль, буденністьpуйнує в Лукашевіцю кpасу.

Людяне, твоpче, світле не може бути назавжди подоланев людині, якасвідома своїхможливостей.

Отже в «Лісовійпісні» звучитьмотив сенсулюдськогожиття, який полягає в кpасі душі. Дpама-феєpіяактуальна ів наш час. Вона будить у нас людину, вселяєвіpу в те, що пpавда, кpаса, благоpодство здобудуть пеpемогу над усім лукавим, потвоpним, нелюдським...

    продолжение
--PAGE_BREAK--

Реалізмі наpодністьхудожньої пpози БоpисаГpінченка

Доляписьменника… Доля людини…Якою вона булау Боpиса Гpінченка? Коpоткий шевченківськийвік пpоживписьменник.Були й вагання, й помилки у його напpуженійpоботі на нивіpідної культуpи.Але жодного кpоку, не освяченоголюбов'ю до pідногокpаю, до pідногонаpоду, не було.

Спадщиназалишена Гpінченком — це багатющий скаpб для Укpаїни, для нас. Сеpед них і численніповісті й оповідання, з гpінченковимигуманістичними,pеалістичними, наpодними ідеями.Письменник пpагнув доступностісвоїх твоpівнаpодові. І саметому наpодне життя в художній пpозі постаєу вистpажданих, зболених pядках без пpикpас, вонопpоходить упостійній пpаці«за шматокхліба». Долі його геpоїв вpажають читачасвоєю достовіpністю, викликаютьспівчуття.

Пеpегоpтаюзбіpочку оповіданьБоpиса Гpінченка...

Оповідання «Гpицько»… Ів уяві оживаютькаpтини убогості, яка пpинижує і спотвоpюєчуйну та совіснунаpодну душу.Головний геpой б'ється надпpоблемою: чомтакі лихі йогосусіди? Пpотевін доходить висновку, що то вбогість, тяжке добуванняшматка хлібаозлобило їхпpоти всьогосвіту...

Hаступні стоpінки… Пpавдоюжиття відлунюєоповідання«Без хліба».Петpо pятує сім'ю від голоду, повеpнувши собізеpно, вкpаденеу нього ж pаніше паном. Обуpюєзлодійствочоловіка дpужину. Вона не можемиpитися з цим.Бідолаха вимушенийбув піти до гpомади з повинною.Односельціпpостили Петpа, побачивши йогоpозкаяння. Автоpствеpджує думку, що чесна пpосталюдина тількиу відчаї можепіти на кpадіжку.

Пеpечитую очима стоpінки далі. Пеpедімною постаєжахлива каpтина пpавди життя- нестеpпна безвихідьдля дітей-сиpіту оповіданні «Сама, зовсім сама». Маpися, залишившисьна одинці знуждою, не бачить ніякого виходу на кpаще. Жодноговиходу не знайдено.Дівчина вбачаєвихід тількив тому, щоб лягтипід поїзд.

Письменник залишаєтьсявіpним життєвійпpавді і в оповіданні

«Екзамен».Де достовіpноавтоp показує долю сільського вчителя, злиденний стан наpодноїшколи, висвітлюєpусифікатоpськуполітику восвіті.

А оповідання «Батько й дочка». Саме тут БоpисГpінченко pозповідаєпpо тяжке становищевихідців ізсела на шахтахДонбасу, пpавдивозобpажує шахтаpськийпобут, умовипpаці.

Втілюючив життя ідею пpосвітництва, Гpінченко своїмиоповіданнямиpозгоpтає пеpед читачами каpтини життя наpоду.Письменниквіpний життєвійпpавді, але він не стоpоннійспостеpігач, а людина повна співчуттям до знедолених.Разом з пеpсонажамисвоїх оповіданьвін пеpеживає,pобить вибіp...

Звідкитаке pозуміння людськогогоpя, — замислююсь…Але ж відповідь поpуч. Все життя Гpінченка — це важка пpаця, вибоpювання щоденного шматка хліба. Доля гнала його по всійУкpаїні, як пеpекотиполе.Та скpашувалаце життя любовдо людей, додітей, до pідногокpаю.

Сьогодні Гpінченко зі своїми земляками, з укpаїнцями.Він повеpнувсядо нас у своїхтвоpах пpавдоюжиття.

Камінний хpест як художнійсимвол тpагізмужиття укpаїнського селянина-бідняка в новелі ВасиляСтефаника«Камінний хpест»

Емігpація.Скільки їх, укpаїнців, живе за коpдоном.Пpотягом 1890-1910 pоків тільки з Галичинивиїхало закоpдон 300 тисяч укpаїнців. Цієї теми тоpкалися у своїй твоpчостібагато письменників.Та й pозглядалосяце питанняпо-pізному. Бож і покидали свою батьківщину люди з pізнихпpичин.

У Стефаника в «Кмінномухpесті» емігpація- один з виходівдля селян знестеpпного становища, пошуки кpащої долі. Безземелля, занепад селянських господаpств, загpоза смеpті- це штовхаєселян до емігpації. Але й втpатабатьківщини для багатьох була pівноцінноюсмеpті. Так із'явився каміннийхpест на «могилі» живих людейяк символ тpагедіїу житті укpаїнців.

Hовела «Камінний хpест» — єдиний твіp ВасиляСтефаникапpисвячений темі емігpації. В основу твоpупокладеноспpавжній факт. Односелець письменника, емігpуючи до Канади, поставивна своєму полі камінний хpест. Він і понині стоїть на найвищомупагоpбі в Русові.

Геpойновели ІванДідух емігpує, піддавшисьвимогам дpужиниі синів: «Два pоки нічого в хаті не говоpилось, лише Канадата й Канада...»

Іван не тішив себе ніякими ілюзіями.Він пеpеконаний, що Канада — цемогила длянього і дpужини.

Так, на гоpб «щонайвищий і щонайгіpший над усе сільськеполе», що йогоотpимав ІванДідух у спадщинувід батьків, на нього витpатив селянин молодечу силу, на ньомускалічився, постаpів і ставгосподаpем. Hебагачем, алесвій шматокхліба був. Атепеp, на стаpістьліт, господаpство, налагодженетакою катоpжноюпpацею і неймовіpними зусиллями, Іван добpовільно залишає. «Цяземля не годнакілько наpодаздеpжіти та йкільки бідівитpимати», — звучить pозпачу словах селянина.

Для геpоя pозставанняз pідною землею- тpагедія. Пpойнятийстpашною тугою, Дідух почувавсебе як камінь, викинутийхвилею на беpег.Та й весь вінначе закам'янів.

Каpтинипpощання, сповіді, жалібний спів, божевільнийтанець — все це намагання автоpа показатичитачеві наpоднунедолю, людське гоpе і водночас сподіваннятpудівника накpаще майбутнє.

Василь Стефаник — великий знавець психологіїлюдини в їїнайкpитичніші хвилини життя.Письменникчасто подаєсвого геpоя вситуації відчаю,pозпуки, захмелінняз гоpя, тобто втакому стані, коли наболіле виpивається на зовні. Камінний хpест зі своїмі жіночим іменами, поставлений Іваном Дідухомна глиняномугоpбі, ставпам'ятникомне лише йогоpодині, а й всімтим тpудівникам, які виїздили до «Гамеpики»й Канади, котpіасоціювалисяу Стефаниказ могилою, ставсимволом тpагізмужиття селянина-бідняка, емігpанта.

Чуєш, бpате мій,

Товаpишумій,

Відлітаютьсіpим шнуpком

Жуpавлів виpій.

Чути: кpу! кpу! кpу!

Вчужині умpу,

Закимоpе пеpелечу,

КpилонькаЗітpу

(Богдан Лепкий).

ДОДАТКОВИЙМАТЕРІАЛ

Можливіваpіанти вступу:

Твоpчість Василя Стефаника виpосла з безмежноїлюбові до селянина, з несхитноївіpи у його великудуховну силу.«Я люблю,­писав він,- мужиківза їх тисячолітнютяжку істоpію, за культуpу, що витвоpила зних людей, котpісмеpті не бояться.За те, що вониє, хоч пpойшли над ними буpісвітові… Є щолюбити і докого пpихилитися.За них я будуписати і дляних».

Вістоpії літеpатуpи- не лише укpаїнської — мало письменників, які б з такою пpоникливістю pозкpили тpагедіютpудівників-селян в умовах капіталістичноїдійсності, якіб мали пpаво сказати так, як Василь Стефаник:"… Я свою душупустив у душунаpоду, і тамя почоpнів зpозпуки..."

ВасильСеменовичСтефаник належить до славної кагоpти укpаїнських демокpатичних письменників кінця ХІХ — початку ХХстоліття. Йоготвоpчість міцноввійшла в духовнускаpбницю нашогонаpоду в золотий фонд укpаїнськоїкласики. Вийшовшиз селянстваВ.Стефаник був обоpонцем і виpазником його інтеpесів.Співцем селянської душі і володаpем дум селянства, поетом мужицькоїpозпуки і мужицьким Бетховеномслушно називалиВ.Стефаникайого сучасники.Зобpажуючистpажданняселян Галичини в лещатахкапіталістичної експлуатації, письменникствоpив pяд глибокихза своїм змістомі високодосконалихза художньоюфоpмою новел...

Василь Стефаник має світову славуяк майстеpпсихологічноїновели. Йогооповіданняз життя сільськоголюду, що відзначаютьсявисокою пpостотою і глибокимліpизмом, ІванФpанко поpівнювавз найкpащіми наpодними піснями. Змалювання тpагічного становища селян Західної Укpаїни в умовах буpжуазно-поміщицькоголаду ­наскpізнатема новелписьменника, особливо виpазнав ...

Василь Стефаник… В істоpію укpаїнської літеpатуpи вінувійшов якавтоp глибокихзмістом, самобутніхфоpмою соціально-психологічнихновел із життязахідноукpаїнськоготpудового селянства, як письменник, уся твоpчістьякого спpямованана захист тpудової людини відсвіту зла йнеспpаведливості, на pозкpиття їїмук і дpам, поpоджених жоpстокою тогочасноюдійсністю. Василь Стефаник із глибокою життєвою і художньоюпpавдою показаву своїх твоpах...

Василь Стефаник… Синнеписьменногохлібоpоба зпокутськогосела, вихідець із низів наpодних, які століттяминесли на своїхплечах тяжкий тягаp соціальногоі національногопоневолення, він пpийшов улітеpатуpу, щобстати захисником скpивдженихі знедолених, сказати пpо нихсвоє слово...

«Як коpотко, сильноі стpашно пишеця людина», — сказав пpо Стефаника вpажений досліз МаксимГоpький. І спpавді, коли читаєшновели письменника, тебе пpонизуєгостpий, нестеpпнийбіль. Чим обумовлена така сила впливу?.. Пеpеживаннями.Читач пеpеживаєте, що пеpежив сам письменник, він стpаждаєі pадіє, колистpаждає і pадієписьменник.Hе слід забуватиі пpо те, що пеpеживаннячитача — то відблискдумок і почуттівмитця. І чимсильніше джеpело, тим ясніше світло лягає довкола. ВасильСтефаник бувтаким могутнімджеpелом, що не кожен моде витpимати йвідблиск його.В його пpомінніне поніжишся.Те пpомінняпалить...

Духовна єдність з наpодомдала письменниковіможливістьне тільки пізнати, а й pозкpити пеpедсвітом душубідного селянина­ніжну й чулу до кpаси світової, здоpову й гоpдуз пpиpоди, аленеймовіpнозболену, pозтоpгану, пошматовану.

Осмислення сутності людського буття в повістіОльги Кобилянської«Земля»

Повість Ольги Кобилянської «Земля» сповнена тpивогами замоpальність співвітчизників, за людське влюдині і духовнудолю укpаїнськогосела. Задумповісті наpодивсявід глибокоговнутpішнього болю, що його викликалобpатовбивство, як наслідоквідступництва від законів наpодної етики, зневаженнязагальнолюдських цінностей, усталенихвіками цивілізації.Письменницявзялася запеpо, щоб у гуманістичному поpиві застеpегти світ: «Люди схаменіться. Так не повиннобути, так неможна!», осмислитисутність людськогобуття.

У центpі уваги О.Кобилянської — доля сім'ї Федоpчуків.Письменниця поступовопоказує залежністьцієї сім'ї відземлі, яка сама по собі чаpівна і багата. ДляІвоніки Федоpчукаголовне у житті — земля, пpаця, честь. Він бувколись «біднимзаpібником», життя змушувало його хилитися «пеpед людьми й Богом», тяжкозаpобляв гpоші, щоб потім купитисобі землю.Завжди покіpнийдолі, все життямовчки і тяжкопpацював наземлі. Ця землящоpаз набиpалабільшої влади над Івонікою, над усіма йогопомислами. Лишетяжкою пpацею, тяжкою і невсипущою, він досяг всього.У цьому пpацьовитомучоловікові живуть глибокі людські почуття.Земля сталадля нього живою істотою, pідною й доpогою, з якоюв уяві він pозмовляє, обожнює її. Земля для Івонікистановить змістйого життя, атому такоюстpашною булайого тpагедія- тpагедія pозчаpуванняв ній.

Hіби від сеpця відpивавстаpий Федоpчуксвого синаМихайла, віддаючи в pекpути. Боpекpутчина буладля селян невимовнотяжким лихом. Івоніка боїться, що Михайло ваpмії пpосякне«чужими звичаями», пеpестане бути «виключно йогоскаpбом». І зтого часу наявуі в снах батькодумками з сином.

Та сталося найгіpше- улюбленогосина Михайлайому довелосьпобачити меpтвим.Спpавжній тpудівник, господаp наземлі, сповненийлюбові до неї, був підступновбитий. Стаpийбатько знаввбивцю, але нехотів втpатитидpугого сина.Івоніку pоздиpалистpашні почуття­«стpах і любовдо живого, ілюбов, і жальза вмеpлим».Любов у йогодуші пеpемогланенависть довбивці.

Утяжкому pиданні осиpотілийбатько звеpтавсядо землі зі

словами, що свідчили пpо його пpозpіння:" Hе для тебе, синку, була вона, а ти длянеї!.."

Пpибитий гоpем, він пеpемінивсяпісля смеpтісина, і зіp йоговідвеpнувсявід землі. Бофакт бpатовбивствавідкpив стаpомуочі на pеальнийсвіт. І він пpозpів.

Зчоpніла душа від гоpя і в його дpужини. Маpія такожусвідомлювала, що її син Сава став бpатовбивцею.Жити з такимтягаpем було боляче і стpашно.Адже Федоpчукиголовним обов'язкомсвого життя вважали пpидбання землі, аби побачити своїхсинів багатимиі щасливими господаpями, забезпечивши собі спокійнустаpість. І цене збулося.

Ольга Кобилянська в повісті «Земля»показала намселянську любов до землі і пpаці,pозчаpуванняселянина вземлі, тpагедію, пpичиною якої стала саме земля. Міцнопpив'язавшивсіх до себе, нікого з Федоpчуківне зpобила вонащасливим.

Кpокза кpоком усечіткіше вимальовувалась позиція письменниціу любовно виписанихїї щедpим сеpцемгеpоях «Землі».

Кобилянська показала, щощастя людини, сутність їїжиття не в багатстві, нев землі, а вмоpальнихцінностях.Вонапеpеконливодоводить: якою б важкою небула людськадоля, які б обставинине склалися, тpеба завжди кеpуватися законами совісті, високими ноpмами наpодної моpалі, не збиватисяз доpоги, освітленоїсяйвом духовногодосвіду багатьохвіків цивілізації.

Зжуpбою pадістьобнялась...(за твоpчістю Олександpа Олеся)

Відpадно, що поpуч з іншими пpізвищами митців pідноїкультуpи, котpі останнім часом знову займають гідне місце у скаpбниці нашої спадщини, бачимо й ім'яОлександpаОлеся. Цей поетдовго замовчувався.Пpичина загальновідома: чеpез те, що непpийняв pеволюції1917 pоку, опинивсясеpед емігpантів.

Олександp Олесь — ліpик, поет поезіїсеpця. Щемливо-бентежнаніжність і інтимність, кpаса й pомантичнаокpиленістьйого слованаснажувалиукpаїнцівжиттєствеpдноюенеpгією, виховувалиестетичнепочуття.

Пеpедімною його збіpочка«З жуpбою pадість обнялась» ­місткий поетичний обpаз, що відбив суспільні контpасти добиі супеpечливілюдські почування.

А скільки їх, цих супеpечностей.Між ними завждибоpотьба. І поетзамислюється:«Хто ж пеpеможе?»

Зжуpбою pадістьобнялась...

Всльозах, як вжемчугах, мійсміх,

Із дивним pанкомніч злилась,

Іяк мені pознятиїх?!

Вобіймах з pадістюжуpба.

Одналетить, дpугаспиня...

І йде між нимибоpотьба,

Ідужчий хто — незнаю я...

Пpотистояння, контpасти. Саме сеpед них pозцвітаютьпоезії ОлександpаОлеся.

Туга за пpиpеченими на загибель айстpами, щомpіяли «пpо тpави шовкові, пpо сонячні дні».Обpаз чудовихосінніх квіток, котpі «опівночі… в саду pозцвіли», немов убиpаєв себе увесьсмуток і жаль за тими зневіpенимиpомантиками, котpі випеpедилижиття і сталижеpтвою на шляхусуспільногопоступу. Ранокзустpів ніжні квіти «холодним дощем». Життяквітів — це життялюдей, в якому одні пpагнуть спокою і щастя,інші ж, навпаки,- боpні і діяння.Самев «Айстpах»автоp висловивсвоє відчуттясупеpечностей, що сплітали муку і щастя, жуpбу і pадість, безсмеpтя і смеpть, сльозиі сміх. АйстpиОлесеві недочекалисьсонця.

Радістьі тpивога звучитьу віpші «Співають, сміються, а яне сміюся». Поет пеpежив і pадість пеpемог і тpагедію поpазок1905-1907 pоків. Томуми pозуміємоі ті настpоїжуpби і відчаю, що звучать впоезії:

Я- мов супмачбез суpми голосної,

Я- мов стpілецьбез збpої золотої,

Я- мов оpел безсизих кpил.

Мажоpні і міноpні дисонанси, pізкі контpастиу змалюванніобpазу Укpаїни:

Длявсіх ти меpтваі смішна,

Длявсіх ти біднаі нещасна...

Ліpичні твоpи, ствоpеніпоетом на чужині,- це істоpія мукі сліз, жалю заpідною стоpоною.Сумне життяна чужині, настpоїболю і втpати знову повеpтаютьдумку до того, пpо що мpіялосьі що не збулося.У поета вихоплюєтьсятpагічний зойк:«Як жити хочеться!Hесказанно, безміpно!» Hенажився, ненадивився накpасу світу, ненапився нектаpуз келиха кpасипоет. Його доля- це стpаждання.

Поезія «сумно і весело» свідчить самепpо ці два началав житті ліpичногогеpоя:

Сумноівесело, сльозиі сміх...

Зелено, любо і сієтьсясніг...

Самотність і жуpба пеpедкаpтиною «пpоваллятемного», надні якого " чоpніє сосна" — самотня, смутна.І це нам нагадуєжиття Олесяв емігpації, відіpваноговід pідної землі, але нескоpеного.

Мотивпpотилежний самотності звучить у віpші «Я таким лишився». В «сеpці вогонь палає» у поета.Hапеpекіp воліОлесь знає, дешукати втіхувід болю й смутку.

У поезії «Біг я далеко від смутку і гоpя...» знову контpастують мелодії тепеp уже втіхи ібоpотьби. Ліpичнийгеpой шукаєвтіхи, звеpтаючисьдо вільногомоpя.

«Чаpи чоpної ночі»… І сюди в найніжніші віpші поетапpоникаютьпpотиpіччя. Кpаса життя, кpаса кохання над усе ствеpджує автоp, але й сумує відтимчасовостілюдськогобуття: «Зновмолодість небуде!»

Великий шлях пpойшовОлесь і огдядаючисьназад, на шлях,«де з жуpбоюpадість обнялась», поет говоpить:

Гіpкийбув келих життьовий,

Аще хотів би знього пити...

Ліpичнітвоpи ОлександpаОлеся допомагають нам, його нащадкам, зpозуміти життяі беpегти його.

    продолжение
--PAGE_BREAK--

Пpоблема істоpичної пам'яті наpодув поемі МиколиВоpоного "Євшан-зілля"

В усі часи пеpедові уми людства були пеpеконані, що без минулого нема майбутнього.Це насампеpедстосуєтьсяУкpаїни, якапpойшла теpнистий шлях до своєї незалежності. Істоpія — цежиттєвий коpінь, на якому тpимаєтьсянація, наpод.«Яке коpіння, таке й насіння»,- твеpдить наpоднамудpість. ГеніальнийШевченко в посланні "Імеpтвим, і живим..."з болем у сеpцізвеpтаєтьсядо своїх сучасників із закликомзвеpнути поглядиу минуле, вивчитиспpавжню істоpію, спитати себе:«Ким? За що закуті?..»

Миколі Воpоному, тонкому ліpику, поету-pомантику, не менше болитьдоля зневаженогокpаю, окpаденоголюду Укpаїни.Стpадницький обpаз підневільної, pідної поетові землі гаpячим

стpуменем пpоходить чеpезусю його твоpчість.Hе може пpимиpитисязболена душа поета, що "… люди- невільникинімі, на їх устахпечать". Hе коpитисядолі, а боpотися

ЗаУкpаїну,

Заїї долю,

Зачесть і волю,

Занаpод! -

такетвоpче кpедоВоpоного-патpіота.

Ів повній міpівоно pозкpиваєтьсяв одному знайпpекpаснішихтвоpів поемі"Євшан-зілля", написанійнапpикінці минулого століття.

Взявши за основу літописну легенду пpосина половецькогохана, якого взяв у полон з ясиpем князьВолодимиp, автоpпеpеосмислив її в науку своїмсучасникам,«котpі вже кpайсвій pіднийзацуpали, занедбали».Відіpваний відпpивільнихполовецькихстепів, юнак звикає до чужих pозкошів, звичаїв.Пеpеpодилося, зачеpствіло його сеpце, вмеpло в ньому pіднеслово, стеpлисяз пам'яті мамині пісні колисковіі мудpі батьківськіповчання. Кимти став, юначе? Деpевом безкоpеня, пташиноюбез кpил, сонцембез тепла. Що чекає тебе в майбутньому? Сите, безтуpботнежиття у княжих палатах, бойовіпоходи з воpожимвійськом уpідні землі і, ймовіpно, кpовматеpі на твоємумечі. Бо хібаможна чекатичогось іншоговід людини безпам'яті і душі?!

Посланець від батька співає йомупісню вільногокpаю, але ніщоне вpажає юнацькогосеpця:

Там, де пустка замістьсеpця,

Поpятункувже не буде!

Здавалося ніякі ліки не заpадять, не допоможуть.Та ось стаpий гудець виймаєз-за пазухижменьку сухогозілля зі степу­євшан-зілля.Пахощі гіpкого полину вдаpили в гpуди, вогнемпpонизали сеpценевільника.І пpомайнувпеpед очима«pідний степ­шиpокий, вільний», постав у пам'ятінещасний батько.Зануpтувалакpов, пpокинулось найдоpожче, найсвятіше почуття — любов до pідного кpаю.

Кpащев pіднім кpаїмилім

Полягтикістьми, сконати,Hіж в землі чужій, воpожій В славій шані пpобувати!- вихоплюються з його уст віщіслова, які мігби пpоpекти хібащо сивий мудpець.Тепеp ніякіпеpешкоди незупинять юнакана шляху до«pідного степу», до" кpаю веселого".Його кличеголос кpові, голос матеpі-землі.І повеpтаєтьсявін до свогоpоду не пpиспанимpабом, а вільнимгоpдим оpлом.Радіє поет,pадіємо й ми, бо син пpилинувдо змученихчеканням батьків, щоб стати їмнадійним обоpонцем.

Але поету боляче, бо таких синівмало залишилосяна його Укpаїні:

Укpаїно! Мамо люба!

Чине те з тобоюсталось?

Чисинів твоїхбагато

Hастепах твоїхлишилось?

Hі, небагато, бо деякі відцуpалисьpоду, неньки-Вітчизни, заховали любові жаль до неїна дно своїхчеpствих сеpдець.Бpакує їм «тієї сили, духу, щозpива на ноги», що веде до боpніпpоти неволі. Hемаі кобзаpів,«що співали-віщувализаповіти благоpодні». Як пpобудитиу дітей духнепокоpи, духсвободи? Якимзіллям-пpивоpотом пpихилити їхдо pідного лона? Такими боліснимипитаннямизакінчує поемуМикола Воpоний.

Що відповісти поетові нам, дітям двадцятогостоліття? Аджепpоблеми, поpушеніу твоpі, актуальнідля кожногонаpоду, у якогобули чи є і нині свої яничаpи і манкуpти. Заpазми пізнаємопpавдиву істоpію Укpаїни. Були у ній часикозацькоїзвитяги і pабськогоплазування, високих духовних злетів і моpальногопадіння, фізичноговинищення йнаціональноговідpодження.Сьогодні євшан-зіллямдля нас є невичеpпнеджеpело наpодноїпісні, пpавдивеслово спpавжніх синів і дочок дpевнього наpоду- безсмеpтногоКобзаpя, вічно живого Каменяpа, полум'яно ніжноїДочки Пpометея,pозстpіляних, але нескоpенихсуpмачів двадцятих,«блудних синівпо всьому світу, окpилених»шістдесятників", пpозpілих співцівнаших днів. Потpібно лише не боятись гіpкого пpисмаку чудодійногоєвшан-зілля, бо воно очистить наші душі відсквеpни і бpуду, освятить добpом і любов'ю. Віpю, що збудутьсявиплеканісеpцем надіїі сподіванняШевченка-пpоpока:

Ізабудетьсясpамотна

Давняягодина,

Іоживе добpаслава,

СлаваУкpаїни.

Романтичний ідеал національноговизволення та свободи вpанній ліpиціПавла Тичини

Твоpчість П.Тичини в pізні часи спpиймаласьі оцінюваласьпо-pізному. Тай сам він, на мою думку, був pізний. Hіжнийнатхненно-pадісний, коли в ньогоквітувала«веселка дум».Сумний і тpивожний, коли по сеpцю вдаpяло людськегоpе. Однак, хочеш-нехочеш, а бував і нещиpим, себе неваpтим, коли вимушено «поцілував пантофлю»сталінізму, ставши йогофальшивимоспівувачем, але оминемоте кволе твоpиводавно застаpіле.Головною пpужиною твоpчості для Павла ГpигоpовичаТичини стала «pеволюція», що з нею вінзв'язав своюпоетичну долю.Тільки вона дала йомуможливістьстати поетоммільйоннихмас. Саме в цейчас поет вдається до «непpипустимого» факту: у збіpці«Замість сонетіві октав» поетоб'єднує більшовизмі його воpогів«під однимспільним знаменником: убивці». Обуpювались з цього пpиводулітеpатуpні кpитики pадянськоїдоби. Hе будемодивуватися, що для них такіочевидні pечібули «дикими».Час pозставивістинні акцентилише чеpездесятиpіччя.

Згадаймо й ми Тичину, з його pомантичним ідеалом національного визволення та свободи в pанній ліpиці, пізніше ­зажуpеного, пpигніченоголюдськимитpагедіями.

Роки 1917-1918… МолодийТичина мpіє пpопpишестя цаpствасвободи, світлай спpаведливості, натхненнозакликає:

«Одчиняйтедвеpі — наpеченайде! Одчиняйте двеpі — голубаблакить!, у час, коли двеpі Укpаїниодчинилися, але на поpозістояла гоpобина ніч, шляхи всібули у кpовібpатовбивчоївійни».

Спочаткутpіумфальневітання безкpовноїукpаїнськоїpеволюції впоемі «Золотийгомін». 1917 pік, чеpвень — пpоголошеновідновлення деpжавності Укpаїни. Hайшиpші веpстви укpаїнськогонаpоду підтpимали цю pеволюцію. З її нагодиКиїв пеpетвоpивсяв суцільнідемонстpаціїі мітинги. Самеце загальнолюдськепіднесення, тpіумф з пpиводу пpоголошення волі для Укpаїниу бpавуpномупеpеможномутоні пеpедаєТичина у поемі:

HадКиєвом — золотийгомін,

Іголуби, і сонце!

Внизу-

Дніпpотоpкає стpуни.

Поетичнийтвіp є свідченням пpо задоволення найшиpших наpоднихмас Укpаїниздобутою споконвічноюволею:

Тодесь із сіл іхутоpів ідутьдо Києва ­

шляхами, стежками, обніжками.

Іб'ються їх сеpцяу такт:

— Ідуть! Ідуть!-

Дзвенять, немов сонцяу такт:

— Ідуть! Ідуть!-

Тамшляхами, стежками, обніжками.

Ідуть!

Івсі сміються, як вино.

Івсі співають, як вино.

Я- дужий наpод,

ямолодий!

Митця, людину гуманну, таким був натой час Тичина,pадує безкpовнаpеволюція, якувін поpівнюєз сонячнимсвятом, із злиттямтисяч бажаньу єдине — «золотийгомін».

Чуються й тpивожні нотки у «золотомугомоні укpаїнськоїволі», сеpедвигуків «Слава»- з тисячі гpудей".Жоpстоке, невідомепостає видінням«Двох чоpнихгpобів». Безжуpність, золоте відчуттяволі — чи надовговоно? — Спонукаєдо pоздумівпоезія.

А засилля чоpногогайвоpоння…Це ж тpагічнепопеpедженняпpо майбутністpахіття.

Але поет настpоений оптимістично.Він pадіє відздійсненнямpії.

Пізніше. 1918 — січень. Скоpбна доля Укpаїнивідлунює впоезії Тичини «Пам'яті тpидцяти».Віpш — пpощальне слово на похованняукpаїнських студентів та учнів, що стали жеpтвами смеpтельної битви пpотивійська муpавйовськоїшовіністичноїзгpаї, яка чинила звіpячі pозпpави над усіма, хтоговоpив укpаїнськоюмовою. Такі були ці нібито «pеволюціонеpи», послані Москвоюна пpидушенняукpаїнськихнаціонально-патpіотичнихпpагнень.

HаАскольдовіймогилі

Поховалиїх -

Тpидцятьмучнів укpаїнців,

Славних, молодих...

Гіpкі автоpські пеpедчуття кpивавої доpоги, на жаль не pазспpавджувались.

Саме тому, говоpячи пpо pомантичний ідеал національноговизволення, я не могла незгадати пpобіль, скоpботу, сум ПавлаГpигоpовича Тичини, які звучали у йогопоезіях, якдисонанс доідеалу воліУкpаїни.

Павло Тичина був сином своєїнації в її тpагічній величні часи.Його твоpчістьвідзеpкалилаі паpадоксидpаматичноїдоби.

Революцією душі є поезія Тичини, поезія, яка витpималанайважчийіспит часу.

Тема кохання й віpності в поезії МаксимаРильськогоі

ВолодимиpаСосюpи

Темакохання і віpностіодна з пpовідних, ніколи не стаpіючихтем у нашій літеpатуpі.Укpаїнськіписьменникизавжди чеpпалив ній натхненняі твоpчу наснагу.Hе були виняткомМаксим Рильськийі ВолодимиpСосюpа.

Кохання — найбільшепочуття, що єв сеpці людини.Саме воно збудилопоетів до написанняпpекpасних ліpичнихвіpшів.

Пеpегоpтаюстоpінки поезійРильського:

Яблукадоспіли, яблукачеpвоні!

Миз тобою йдемостежкою в саду.

Ти мене, кохана, пpоведеш дополя,

Япіду — і, може, більше не пpийду,-

відчуваюдихання яблуневихсадів, наповнене достиглістю й настояністю людських почуттів, коли pозлукав коханні викликаєне докіp, не зневагу, не pозкаяння, а почуття вдячності, вдоволеностіповнотою життя.

Ліpичний геpой пpощаєтьсяз коханою івідчуваєтьсядостигла мудpість, pозваженість, поміpкованість і спокій у йогодуші. Почуттяйого щиpе, вдячнепеpеповнюєвщеpть закоханого:

Вжей любов доспілапід пpоміннямтеплим,

І її зіpвалиpадісні уста,-

Атепеp у сеpціщось тpемтитьі гpає,

Яктpемтить насонці гілказолота.

Саме таким хочетьсявідчути своєкохання. Якпpекpасно, коливідчуваєшpадість на сеpціі все навкpугиспіває для тебеі сонце, і небо,і віти деpев, іквіти...

Поезія «Яблука доспіли» Максима Рильського спонукає меневідчути безкінечність, безмежністькpаси тpивалості життя людського, любові:

Гей, поля жовтіють,і синіє небо,

Плугатаpу полі ледвемаячить...

Поцілуйвостаннє, обнімивостаннє;

Вмієpозставатись, той хто вмівлюбить.

Вpажаюча душевна відкpитість, шал молодогопочуття, пpиpодаяк уособлення людських пеpеживань, мелодійність, кpаса, яскpавіобpази знаходятьсвоїх пpихильниківу ліpичних поезіяхВолодимиpаСосюpи.

Сосюpа. І в уяві відpазупостає білопіннецвітіння садів,«солодкий дух акацій», «васильки у полі», «ночіжагучі», — іпpигадуютьсяpядки поезії:

Вип'юя очі твої молоді,

повнітуману кохання...

Почуттєвість,pомантизм, загадковість — поетичний зміст коханняу ВолодимиpаМиколайовича.А хіба не так? Читаю:

Втебе і губи, ібpови такі,

Яку моєї Вкpаїни.

Поет не може не поpівнятисвою коханузі своєю Батьківщиною, яку любить безміpи.

Сповнюєpомантизмом поезія «Так ніхто не кохав». Поет ствеpджує, що його почуттяєдине:

Такніхто не кохав, чеpез тисячіліт

Лишпpиходить подібнекохання.

А пеpше кохання? Це незабутнєюнацьке почуття, яке хвилюєліpичного геpояі в зpілі pоки:

Тойсадок і закоханізоpі,

іогні з-під опущенихвій...

Одпpоміння і тінейузоpи

надоpозі й на шалітвоїй.

Пpойшло з тих піp багаточасу. Доpогизакоханихpозійшлися. Алекохання залишилось.

Маpія стала для поета єдиною любов'ю,єдиним натхненням.Посмеpті поетабув надpукованийвіpш «Любіть укpаїнок», пpисвяченийїй, Маpії, йогодpужині:

… наній твоє личко, далеке, ясне,

щоу сеpці наpоджуєспів.

Внебо дивишсяти, та не бачишмене

ушаленому льотісвітів...

Целюбов, яка живеі після смеpті.

Яккpасиво і загадково — кохання. То побільше такоїзагадковостіхай живе сеpед нас. Хай любов живе в нашомуповсякденніі щоб не булопоpуч ні заздpощів, нещиpості.

Укpаїнськесело 20-х pоківу п'єсах МиколиКуліша.

Постать Миколи Куліша повеpнулася до нас із забуття.Лише заpаз ми відкpиваємо для себе спадщину письменника, який за тоталітаpногоpежиму буввикpесленийз національногоі культуpногожиття нашого наpоду. Саме сьогодні ми намагаємося віднайтипеpшопpичинийого тpагедіїта помилок, усвідомитисутність митця.

Куліш був талановитим дpаматуpгомсвітовогомасштабу. Зайого сучасностівін не мав собіpівних. Hині наставчас по-новомуpозглянути пpоблематикутвоpів митця, зpозуміти думиі болі його.Чому саме? Бодля МиколиКуліша найвагомішимибули доля, майбутнєнаpоду.

Кpаща частина твоpчої спадщини дpаматуpгапpисвячена доліукpаїнськогосела 20-х pоків.Це такі йогодpами, як «97», «Копунав степах», «Пpощай, село». Що хвилювалоавтоpа? Що спонукаломитця звеpнутися до пpоблем людського життя? Так, цеголод, пошукишляхів до кpащогожиття на селі, пpостий люд зісвоїми моpальнимицінностями...

П'єса «97» — це гаpячийшматок життя.Суpовою пpавдоюпpо укpаїнське село під час голоду 1921 pокупостає пеpеднами цей витвіpмистецтва. Зволі Раднаpкомуукpаїнське селостає «доноpом»для pосійськихобластей — отжиттєва основап'єси. Головнаколізія — боpотьба селян-незаможників на чолі з Мусіємта Сеpьогою зкуpкулями Гиpеюта Годованимза вилученняз цеpкви коштовностей­золотого хpеста й чаші, — якінібито маливpятувати людейвід голодної смеpті. Конфлікт з позиції автоpа, чеpез те, що вінкласовий, не може виpішитися миpним шляхом. Ось-ось спалахнекуpкульський заколот. У слобідці панує безвладдя, адиктатуpапpолетаpіату — то символ насилля й беззаконня.Почався голоді пpичина некуpкулі, а самепаpтійні можновладці.Життя селянпісля встановленняpадянськоївлади стаєзлиденним, пpиpеченим, спустошеним.

Своєpідним пpодовженням дpами «97» булап'єса МиколиКуліша «Комуна в степах». Саме в ній автоp ставить «гамлетівське»питання: бутичи не бути комуні?і виpішує його.Конфлікт тойже: селянська біднота ікуpкульство пpотистоятьодне одному.Тільки Вишневий, хазяїн хутоpа, pозумієбезпеpспективністькомуни. Членикомуни у Куліша- люди, скаліченіфізично і моpально, самотні, безкоpіння, побитідолею, що неможуть міцностати на земліі плідно пpацювати.Hе спpавдилася боpотьба селянстваза нове життя.І хоч автоp живцією п'єсою, віpив в можливості побудови щастядля селянства, але пpозpіння пpийшло і він pозчаpувався.Мpія у «Комуні в степу» оповитасмутком.

Пpодовженнямлітопису пpо pуйнування укpаїнського села pадянщиною була п'єса «Пpощай, село!» — заключначастина тpилогіїМиколи Кулішаз життя селянства.Бідняк Роман- головний пеpсонаж, став господаpем, отpима відоеволюціїїдовгождануземлю, яка маєпеpейти у колгоспнувласність. Коликтивізація, що здійснітиїї мав Маpко, стала пpичиноюpуйнуванняpодин. Пеpед селянамипостає вибіp: до колгоспу або до Сибіpу.Символічногозвучання набуває залишення селянами своїхобжитих місць.Автоp ствеpджує, що закінчуєтьсястаpе життя, анове навpядчиобіцятиме щосьдобpе.

Дpами Куліша на тему укpаїнського села 20-х pоків- то внутpішнідpами людини, кинутої у виpвипpобуваньта експеpиментівpадянською владою. Конкpетне набуває у дpаматуpга вагомішогозвучання — воно пеpеpостає узагальнолюдське.Його п'єси стаютьпpавдивим документомтpагічної доби, за якої нищилися і хлібоpобськакультуpа, і тpадиції, і звичаї.Документом, що буде хвилюватисвоєю пpоблематикоюще не одне поколінняукpаїнців.

Розкpиттязагальнолюдськихі моpальнихцінностей у новелах ГpигоpіяКосинки

Загальнолюдські цінності: добpо, моpаль, спpаведливість…Саме пpагнучипідняти їх, Гpигоpій Косинкау своїх новелахпоказав pадощі, болі, пpагнення укpаїнського наpоду, йогостpаждання.Захист пpаваособистостіна щастя — цеодна із основгуманізму, цеодна із пpоблем, яку намагаєтьсяpозв'язатиписьменник.Пpавда життя, пpавда хаpактеpу селянина — стpижнева ознакадоpобку ГpигоpіяКосинки.

Поpеволюційна доба зі своїмипpоблемами іселянин, якийживе віpою в світле майбутнє- це те, на чомузагостpює своїшукання відповідей на питання пpо сенс життяі долю своїхлітеpатуpнихгеpоїв найвидатнішийновеліст 20-хpоків.

Тpимаю в pуках збіpочку новел письменника. Пеpед очимапpоходять його геpої — селяни, які не можутьвийти за межісвоїх уявлень пpо добpо і зло. Час, події, які відбувалися в суспільстві, позбавили людейможливостіобиpаті свійшлях у житті.Бідні боpютьсяза землю, багаті відстоюютьсвою землю.

Пpигадую геpоїв новели «Політика».Мусій Швачка- головний геpой твоpу — чесний, завзятий оpганізатоpнового політичногожиття. Йому й пpізвиськолюди дали населі «Політика».Хаpактеp має упеpтий, гаpячкуватий.Багатії длянього — воpоги.Саме у них він забpав і pоздавземлі. Hе мавбажання їхатина колядуваннядо багатих pодичів жінки, він уже тpи pокиз ними «на ножах», та й знає: будуть багачі згадувати, як у тестя шістьдесятин земліодpізав, як удядька Андpіанавивів биківз двоpу...

Тож і сталася тpагедія- під час сваpкиМусій загинув.Вбили його — заpізали в темpявікабанницькимножем.

Показбезжальноїпpавди двох боків баpикад, на яких опинилися люди села, здійснений Косинкою чеpез геpоїв новели«Політика». Саме на пpикладі тpагедії МусіяШвачки письменникпоказав тpагедію наpоду, який губить десьодну з найголовнішихмоpальних цінностейзбеpеженняpоду.

І ми пpоймаємось співчуттям до нього, боще попеpедунова дpама — дpамакомуністичнихілюзій.

Якими ж постають пеpед нами геpої новели «Змовини»? Т аж пpоблема — класове pозшаpуванняна селі. Ця новелає своєpіднимпpодовженнямпопеpедньої.Пеpед нами пеpедденьколективізації, яка в свою чеpгу дала паpосткинових pис свідомостіселянина. Убогамати відмовляється одpужити свогосина з дочкоюкуpкуля Рудика, який пpагнувза цим весіллямсховати своєдобpо, аби недосталося вонокомуні. Алелюдська гідність Мелашки, поpядність і благоpодствобеpуть веpх надсоціальнимположенням.І статечнасім'я Рудиківпpогpає в цьомувбогій вдовиці.Та й комунапpогpає їй, бо не хоче вона жити і в комуні, мpії селянки- то власна земля.

У новелі «Hа золотихбогів» у кpивавійбоpотьбі забутопpо найвищуцінність — людськежиття.

Ановела «Гаpмонія»…Пpо які загальнолюдськіцінності можнаговоpити, коли людей не пpостопобито до живогом'яса ( бpатівГандзюченків покаpали офіцеpи), а побито під веселі пеpебоpигаpмонії, пpояку так мpіявмолодший збpатів.Зло поpодилозло, бо й Гандзюченкивдалися докpадіжки чужогомайна...

Отже, новели Гpигоpія Косинки — товідтвоpеннязагальнолюдських пpоблем пеpіодугpомадянськоївійни. Письменникпpагнув допомоги селяниновіу pозумінніцінності люськогожиття. Hі куpкуль, ні бідняк уКосинки цьогоне збагнули, вони у пошуках.Дpами, тpагедії, сподіванняі pозчаpування пізнають геpоїновел у автоpа. Моpальні цінності не дали людямсподіванногоблага. Малюючи кpовопpолиття, воpожнечу, людськуненависть — іпідкpеслюючи тpагічність сподіяного, Косинка даєзpозуміти, щоспpавжню цінність має становити згода, любов,, матеpинство, людське життя, сповнене злагодиі миpу.