Реферат: Запорізька Січ у 18 столітті

Національнаакадемія внутрішніхсправ України

Інститутзаочного тадистанційногонавчання

РЕФЕРАТ

з історіїУкраїни

Тема:„ЗапорізькаСіч у 18 столітті”

Виконав: студентГордієв О.П.

група3 №03-055К

Київ –2004

ЗМІСТ

Вступ .....................................................................................................

3

Розділ 1. Запорозька Січ на початку 18 ст. ....................................

7

1.1 Вибори нового гетьмана ................................................................

7 1.2 Руйнування Січі .............................................................................. 8 1.3 Полтава ............................................................................................ 8

1.4 Смерть Мазепи ...............................................................................

9 1.6 Апостол. Рішучі пункти ................................................................. 9 1.7 Відновлення існування Запорозької Січі ..................................... 9

Розділ 2. Відновлення Січі та її участь у визволенні південної України та Криму ...............................................................................

10

2.1 Відновлення існування Січі ..........................................................

10 2.2 Смерть Апостола. Малоросійське правління .............................. 11 2.3 Участь у війні з Туреччиною ........................................................ 12

Розділ 3. Нова Січ ...............................................................................

14

3.1 Організація Січі ..............................................................................

14

3.2 Соціальна структура ......................................................................

15

3.3 Бунти “сіроми” ...............................................................................

17

3.4 Участь у війнах ............................................................................... 20 3.5 Утрата значення Січі. Заселення земель ...................................... 21 3.6 Ліквідація Січі ................................................................................ 23 3.7 “Задунайська Січ” .......................................................................... 25

Висновок ..............................................................................................

26

Використана література ....................................................................

29

Вступ

Козацтвовже з початкуXVI століття являлособою організованувійськову силу, до того ж кориснуі потрібнудержаві длязахисту границь.Тому, цілкомнакласти нанього свою рукуі перетворитиних у кріпаківдля магнатіві шляхти небуло можливим, а для державинедоцільним.Та й козацтвозовсім не булооднорідноюмасою. Порядз козачою біднотою,існували ікозаки, що вийшлиз православноїшляхти і володілибільш-меншвеликими маєтками, селами, хуторами, господарствов яких мало чимвідрізнялосявід господарствінших поміщиків.Крім того найбіднішіі середні козакимали різнізобов’язанняпо відношеннюдо тих козаків, що займалирізні посади— “ранги”. Вониповинні булинести різніповинності„на ранг”(полковників, сотників, осавулів), причому границя, що відокремлювалаповинності«на ранг» відповинностейстосовно носіїв„рангу” особисто, була дуженевизначеноюі мрячною.

Цевело до того, що серед козаківбулонемало незадоволенихіснуючим соціальнимпорядком, у тойчас як козачаверхівка, восновному, буланими задоволенаі прагнулатільки до рівняннясвоїх прав ізправами католицької(уніатської)шляхти.

Положенняж селян намонастирськихволодінняхяк католицьких, так і православнихмонастирівмало чим відрізнялосявід положенняінших селян.Єдине, що монастиріне мали своїмипосередникамипри реалізаціїповинностейіз селян євреїв, у той час, якдуже багатопоміщиків абоздавали в оренду(або на відкуп)євреям своїправа стосовноселян або вділових зносинахіз селянамиприбігали доєвреїв, як допомічників.

Урезультатітакихсформованихсоціальнихі національно-релігійнихвзаємин наУкраїні-Русіз’являєтьсяпрагненняспочатку відних звільнитися, а потім протиних і боротись.

Прагненнязвільнитися— привело довтечі за межідосягненняненависноголаду і створенняЗапорізькогоКозацтва; абажання цейлад змінитина всій Україні-Русі— до визвольноїборотьби, щопочалася наприкінціXVI століття.

Втікачіз України-Русіпочали групуватисяна нижньомуплині Дніпра, за порогами,і незабаромоформилисьу своєріднувійськовуорганізацію— «ЗапорізькаСіч». На відмінувід козаків, що жили в межахЛитовсько-Польськоїдержави їхназивали,«Запорізькимикозаками» або«Запорожцями», а усе військо— «МалоросійськимЗапорізьким».

Січвласне кажучибула лінієюзміцнень («засік»)з центром наодному з островівДніпра. У 80-х рокахXVI століття центрцей був на островіТомаковці; у90-х роках вінбув перенесенийна острів Базавлук.

УсяСіч являласобою збройнийтабір («Кош»), з виборним«кошовим отаманом».Кош поділявсяна «курені», з виборними«куріннимиотаманами»; ще нижче йшли«сотні» з виборнимисотниками.Іноді ж, у деякіперіоди, підрозділівнижче «куреня»не було і куріннийотаман одноосібнокерував усімкуренем безпосередньо.

Дисциплінапід час походівбула найсуворішаі підпорядкуваннясвоєму виборномуначальствубеззаперечне.Жінки в Січ недопускалисязовсім.

Джереламиіснуваннязапорожцівбули: війна, полювання ірибний лов, скотарствоі, зокрема, землеробство.

Запорожцінападали нататарськікочовища, грабувалиїх і вели худобу, коней і полонених.Нерідко насвоїх човнах- «чайках» вониспускалисяпо Дніпру вморе і розорялине тільки татарськіміста в Криму, але і містатурецькі наберегах ЧорногоМоря, доходячиіноді до самогоКонстантинополя.

Умирні періодивони займалисямирними промисламив околицях Січі(близьких ібільш віддалених).Почали виникатиспочатку тимчасовіпоселеннязапорізькихкозаків, а потімі постійні, уяких уже з’явилисяжінки, і козакижили там сімейнимжиттям, не втрачаючиоднак зв’язокіз Січчю.

„Поступовоставало притулкомі центром длякожного, комубуло нестерпнежиття на батьківщині, для всіх скривджених, котрі переселялисятуди зі спрагоюмести за себеі своїх братівна батьківщині”- пише літописецьтого часу.

Нічиєївлади над собоюСіч не визнавала, хоча Польсько-Литовськадержава і вважалаїх своєю територією,і запорожцівважали себеборцями і захисниками«віри православної»проти усіх, хтона неї замірявся.Тому їхнімиворогами булиі «бусурмане»— татари і турки,і поляки-католики, що намагалисяополячити йокатоличитиїхній народ, населенняУкраїни-Русі.

Формальновсі запорожцібули зовсімрівноправніі на підставіцього чистоформальноїознаки, українськішовіністи —сепаратистизображуютьСіч як ідеальнебезкласовесуспільство.Вони приписуютьйому не тількиідеальні прагненняборотьби «завіру православну»і справедливийу їхньому розуміннісоціальнийпорядок (щодійсно було), але також іконкретні планиствореннянезалежної«Української»держави (прощо ніяких історичнихдоказів у найбагатшійлітературій в історичнихпам’ятках немаєніякого сліду).

Щож стосуєтьсятвердженняпро «безкласове»суспільствів Січі, то цетвердженняшовіністів-сепаратистівспростовуютьчисленні історичнідокументи, щонезаперечнодоводять, щоокремі запорізькікозаки буливласникамивеликих маєтківпоза межамиСічі. Так, наприклад, зберегласяграмота польськогокороля, що у1574 році віддаву вічне і потомственеволодіннязапорізькому«шляхетному»(тобто, дворянськогопоходження)козаку ІвануОмеляновичувеликі земельніволодіння врайоні Черкас.Збереглисяі документипро великіземельні володіння, якими володілиі запорізькікозаки „нешляхетського”походження.Наприклад, Григорій Лобода, що купив цілесіло, козакВолевач, що мавземлі на Лівобережжіі багато інших.

Збереглисядокази, що заможнікозаки малиі залежнихселян.Так, у 1568 роцішляхтич Білозірзобов’язавсяповернутикозаку БогдануЗвенигородському, власниковісела Курилівки, його швидкихлюдей «кметівІвашка та Іванка»як значитьсяв зобов’язанні.

Самсклад Січі небув постійним, а, у значнійсвоїй частині, текучий.Не тільки козаки, але і православнашляхта йшлина більш-менштривалі термінив Січ, училисятам військовійсправі, бралиучасть у набігахі походах, апотім поверталисядо мирногосімейногожиття.

Літературніобрази Гоголяв його повісті«Тарас Бульба»дає правдивукартину того, що представляласобою Січ.І багатий власникхутора ТарасБульба, що пропивусе, останнійзапорожець, рівноправнів рішенні внутрішніхсправ Січі, алене можна з цьогоробити висновки, що вони булиодностайній у їхніх поглядахна те, як требавирішуватипитання соціальнихвзаємин. Наврядчи «власниксела» запорожецьГригорій Лобода, або запорожецьВолевач — власникибагатьох«місцевостей»погодилися, щоб хтось зазіхнувна їхні майновіінтереси.

Очевидно, що при наявностіприведенихвище неспростовнихфактах (а нихє безліч) твердженняпро безкласовістьСічі не відображаєсправжньоїкартини і маєпотребу в багатьохвиправленнях.

Алев питанняхнастроїв іустремліньнаціонально-релігійних, Січ, дійсно, була одностайна, ненавиділаполяків, татарі католиківі глибоко нехтуваласвоїх ренегатів— уніатів.

Ведучисвоювласну політику, Запорожці бралиучасть у війнахз татарами настороні поляків; але, не запитуючинічийого дозволу, співробітничалиі з ворогомПольщі — Москвою, коли останнявоювала з татарами.

Розділ1. ЗапорозькаСіч на початку18 ст.

1.1Виборинового гетьмана

6-голистопадав Глухові бувурочисто обранийгетьманомСтародубськийполковник ІванСкоропадський.Петром, що знаходивсяу Глухові, булапідписана йоголошенацарська грамота, що підтверджує“збереженнявільностейі перевагМалоросійських”.

Мазепаж у цей часзнаходивсяв поході зішведськимвійськом, щорухалося доміст Ромнамі Гадячеві назимовіквартири, дедля шведівМазепою булозаздалегідьзаготовленіхарчі і зведеніукріплення.

Небудучи упевнениму перемозіКарла і знаючинастрій і поводженнянароду, Мазепаспробував черезполковникаАпостола вступитив зносини зПетром, обіцяючийому сприятипоразці і навітьполонянкуКарла. Петрообнадіяв Мазепуй обіцяв навітьповерненняколишньогоположення, алепропозиціїМазепи не повіриві продовжувавпосилено готуватисядо рішучогозіткнення зКарлом. Крімтого, він призначивособливі грошовінагороди заузяття в полоншведів: двітисячі карбованцівза генерала, тисячу за полковника, п’ять карбованцівза солдата ітри карбованціза мертвогошведа. Багатокозаків і селяниловили шведів, особливо, коливони невеликимизагонами віддалялисядля пошуківфуражу. Збереглосяне мало розписокпро виплатуза це нагород, але всі дрібних.Очевидно, жоденгенерал абополковникзловлений небув.

Такпройшла зима1708-го року безособливо великихзіткнень, якщоне вважатиузяття шведамимістечка Веприк, у якому змушенийбув здатисяв полон російськийзагін у тисячучоловік.Шведи, в основному, сиділи в Ромнахі Гадячі, а російськаставка булав Лебедине, Сили росіянросли завдякипідкріпленням, що прибували; сили ж і запасишведів танули.16 тисячний загінгенерала Левенгаупта, що підходивдо Карла зпідкріпленнямиі великимиобозами запасівбув розбитийі знищений приселі Лісової(у Білорусії)і Карлу приходилосярозраховуватитільки на своїсили так наприйшли з Мазепою3-4 тисячі козаків.

Дотравня 1709 року, після тривалихдомовленостей, переговоріві обіцянок, Мазепі та Карлуудалося схилитизапорожціввиступити настороні шведіві вони, підпредводительствомкошового Гордієнкарушили на допомогуКарлу.

1.2РУЙНУВАННЯСІЧІ

Довідавшисьце, Петро блискавично, змішанимросійсько-козацькимзагоном, захопивСіч і знищивїї повністю.Командувалицією експедицієюполковник: Галаган (самколишній запорожець)і Яковлев. Запорожці, щоспались, біглина турецькутериторію ізаснували новуСіч на місцінинішньогоміста Алешки.

1.3 ПОЛТАВА

Карлже рушив напівдень наз’єднанняз запорожцямиі по шляху хотівузяти Полтаву.Коли це йомувідразу неудалося, вінпочав (на початкутравня) облогуцього міста, що продовжуваласябезуспішнопівтора місяцяі закінчиласявідомою Полтавськоюбитвою (27 червня)з підоспілимивійськамиПетра, що складалися, як з росіян, так і з вірнихкозацькихполків, з якимибув і, повернутийз посилання, полковникПалій.

Шведибили розбитінаголову.Карл XII і Мазепаз залишкамивійська біглина захід доДніпра, кинувшивсі обози йартилерію. Алев Переволочниїх наздогналиМеншиков ікозаки, і примусилиусе військо, що залишилося, до капітуляції.Врятувалисятільки Карлі Мазепа, щопереправилисячерез Дніпропершими, такневеликийшведсько-козачийзагін. Далібігли вони натериторіюТуреччини, уБендери, де ізатрималисятривалий час.

1.4 СМЕРТЬМазепы

ТутнезабаромМазепа вмері був урочистопохований усусідньомумонастирі.“Труну його, поставленана сани, везли6 пара білихконей, а за труноюйшли засмученійого однодумці”— описує йогопохорон “Літописець”.

1.5 АПОСТОЛ.РІШУЧІ ПУНКТИ

Улітку1727 року таємнийрадник Наумоводержав наказвиїхати в МалуРосію й організувативибори новогогетьмана. Попереднімна цю посадубув наміченийполковникДанило Апостол.Кандидатураця була дужеспівчутливоприйнята старшиною, тому що Апостолкористувавсязагальноюповагою і засвою хоробрістьу боях, і за своючесність усуспільнихсправах.

1жовтня 1727 рокувін був одноголоснообраний гетьманом, що з’їхавсядля цього вГлухові старшиною,і Наумов урочистовручив йомузнаки гетьманськогодостоїнства.І в той же деньАпостол бувприведенийдо присяги, якпише Літописець:“при громігармат і безугавнихвигуків народу”.

Розділ2. ВідновленняСічі та її участь

у визволенніпівденноїУкраїни таКриму

2.1Відновленняіснування Січі

ПриАпостолі ж, пойого клопотанню,імператрицяГанна Йоанівна(що змінилапомерлого 18січня 1730 рокуПетра II) дозволилазниклим в 1709 роціі, оселившимсяу володінняхТуреччини, запорожцямповернутисяна їхні старімісця. Зробленоце було незважаючина протестисултана, щовважав їх своїмипідданими.

Запорожціпід предводительствомкошового ІванаБілецького, усупереч забороніКримськогохана, прибулив Білу Церквуі присягнулина вірністьРосії, при чомуїм роздали наобзаведення5.000 карбованців.Після цьогодеякі відправилисяв Січ, а одруженібули розселенів Старому Кодакі, Новому Кодакіі по ріці Самарі.

Поверненнямзапорожцівбула остаточноліквідованамазепинськаепопея і закордоном залишивсятільки Орлик, що перекочувавзі Швеції уФранцію.

Деякечислостаршин, щобігли з Мазепою, повернулисяще раніш, у різнийтермін. Одніз них були цілкомпрощені, а інші(наприклад, племінникМазепи, Войнаровський)заслані в Сибір.

Паралельноз заходами щодоупорядкуваннявнутрішніхсправ, Апостолактивно бравучасть у заходахзагальноросійськогоуряду характерувійськово-політичного.Так у 1733 роціблизько 30.000 козаківі посполитихбули спрямованіна південь длястворенняукріпленоїлінії для захистувід набігівтатар. Лініяця йшла відДніпра до Дінця, починаючи трохипівденнішеІзюму (на Дінці)і упираючисьу Дніпро міжустями рік Пселі Орел. Роботиці не носилихарактеруважких виснажливихробіт на Ладозькомуканалі, на якомузагинуло багатотисяч козаків, а крім тоговони служилибезпосередньозахистові самоїУкраїни відтатарськихнабігів, що неприпиняються.Велися вонипід керівництвомсвоєї старшиниі робітникикоманди частозмінювалисяновими силами.А тому в пам’ятінародної проних не збереглосятаких важкихспогадів, якпро роботи наЛадозькомуканалі, у тяжкихумовах, далековід рідногокраю.

ПриАпостолі кривавовідбитий нападкалмиків, ДонДука-Овбо, щовторглись урайоні Ізюмув СлобідськуУкраїну і малинамір продовжитисвій набіг назахід, але булирозбиті козакамипід командоюполковникаКапниста.

Майжеодночасно зкалмицькимнабігом довелосякозачим полицямвоювати й умежах Польщі.У 1733 році післясмерті польськогокороля Августа— союзникаРосії, булазроблена спробапроголоситикоролем не йогосина, якогопідтримувалаРосія, а ставленикафранцузів —СтаніславаЛещинського.Щоб підтриматисвого кандидатаРосія ввелав Польщу війська, у тому числіі великий козачийзагін наказногогетьмана Лизогубаі полковникаГалагана. Козакиз особливоюнаснагою боролиз конфедератами— прихильникамиЛещинського.Як ті польськіпани втихомирювалиїхніх предків, так тепер вонивтихомирювалиполяків, виявляючиособливунепримиренністьдо уніатів, щоще недавно булиправославними.Похід цей бувдуже популярнийі козаки переможцямиповернулисяза Дніпро, післятого, як напольськомупрестолі бувоселений кандидатРосії. Дії козаківу межах Польщіпідбадьорилигноблене полякамиправославненаселення ізміцнило йогоопір католицько-польськійагресії і надіїна возз’єднанняз Росією.

2.2СмертьАпостола.Малоросійськеправління

--PAGE_BREAK--

ШестирічнадіяльністьАпостола булаперервана йогосмертю в січні1734р. Знову всталопитання провибір новогогетьмана ізнову з цимвибором Петербургне поспішав.До цього часуфактичнимсамодержцемРосії бувнімець-барон, що не особливосхвально відносивсядо автономіїМалої Росіїі тому, замістьзгоди на вибіргетьмана, зПетербургаприйшов указпро створення“МалоросійськогоПравління”— колегії з 6членів: тривеликоросиі три малоруси.Два з них, одинвеликорос іодин малорус, називалися“головнимичленами” Цебули кн. Шаховськийі генеральнийобозний Лизогуб.

Указпропонував“МалоросійськомуПравлінню”у всій строгостідотримувати“Рішучих Пунктів”і дотримуватиповна рівністьміж членамималоросіянамиі великоросами.

Так, у 1734 р. у життіЛівобережжяпочався новийперіод — безгетьмана підкеруванням“МалоросійськогоПравління”, що тягся 16 років, до вибору новогогетьмана —Кирила Розумовськогов 1750 р.

2.3Участьу війні з Туреччиною

Першішість роківцього періодубули дуже важкі, тому що збіглисяз тривалоювійною з Туреччиною(1735 — 1740), підчас якої Українабула найближчимтилом, а крімтого в ці рокинаселеннябагато терпіловід страшноїбиронщини.

Крімтого козакиі запорожцібрали участьі у воєннихдіях.У 1735 р. 6.000 козаківі 2.000 запорожцівбрали участьу невдаломупоході ген.Леонтьева наКрим.

У1736 р., 4,000 козаківі 3.000 запорожців— в армії Минихаберуть участьв узятті Перекопу, Кинбурна іБахчисарая, столиці Кримськогоханства.

У1737 р. — козакиберуть участьу штурмі Очакова.

У1738-39 р. — 18.000 козаківі 4.000 запорожцівберуть участьу переможномуМолдавськомупоході Миниха, що вирішив долювійни і назавждивиключилиможливістьтатарсько-турецькихнабігів, відяких сторіччямистраждалаУкраїна.

Недешевообійшлася цяперемога івсієї Росіїй особливоРосії Мал-Україні.Крім великихвтрат убитуі пораненими, головну вагупостачаннявиючої арміїпродовольством, як найближчийтил, несла Україна, де в цей час дотого ж усі булотероризованобиронщиною.Починаючи відГенеральноїстаршини ікінчаючи останнімкозаком абоселянином усіхмогли бути вбудь-яку хвилинуарештованіі піддані катуваннюпо будь-якомубездоказовомудоносі.

Тількипісля смертіімператриціГанни Йоанівни(1740 р.) і падінняБирона усізітхнули полегшено, особливо, колиШаховськогопереміниванглієць ген.лейт. Кейт, людинасправедлива, що залишилав населеннякращі про себеспогади.

Розділ3. НоваСіч.

3.1 ОрганізаціяСічі.

Вадміністративно-територіальномувідношеннівесь районВійська Запорізького, був розділенийна “паланки”(області); спочаткуних було 5, а згодом— 8.

Центром“паланки” буласлобода —місцеперебуваннявсьогоадміністративно-військовогоапарата: полковник, писар, йогопомічник —“подписарий”і отаман “паланки”.

Цейапарат зосереджуваву собі усю владу: адміністративну, судову, фінансову, військову.

Завдякинапливу переселенцівз півночі, незабарому слободах, крім козаків, з’являютьсяі селяни-”посполиті”, що у “паланках”були організованів “громади”і мали, за прикладомкозаків, свогоотамана. Усіпосади — виборні, а вибори вироблялисящорічно (1 січня)на козацькихрадах, причомуправо участіу виборах на“посполитих”не поширювалося.Вони вибиралитільки свогоотамана. Перехідже з “посполитих”у козаки і назад, був вільним, як на Гетьманщинів перші десятиліттяпісля возз’єднання.

Віншому, всяорганізаціявлади на територіїСічі, була копієюорганізаціїЛівобережжя.

Адміністративнимі військовимцентром булаСіч, що складаласяз міцності іпередмістя.У міцності, навколо площі, на якій збираласярада, крім церкви, військовоїканцелярії, пушкарні, складів, майстерень, старшинськихбудинків ішколи, знаходилося38 “куренів,” —довгих бревенчатихбудівель-казарм.У передмістя— крамниці, шинки, часткимайстерні.Кожен бажаючийстати запорожцем, повинний бувз’явитисякурінномуотаманові, щойого запитував, чи вірить віну Бога і чиправославнувіру? Післяпозитивноївідповіді іхресного знамення, це підтверджуючого, його заносилив кошовий “компут”— список. Звичайнопри цьому мінялосяпрізвище, томущо і для Січі,і для тих, хтоприходив небуло бажано, щоб була відомайого біографіяі справжнєпрізвище.

Нацьому усіформальностізакінчувалисяі людина стававформальнорівноправнимсічовиком.Йому дозволялосяабо залишитисяв курені і нестигарнізоннуслужбу і виконуватирізні господарськіроботи, абознайти заняттяв кожній з “паланок”по власномувиборі, будучив Січ тількидля відбування“черги”, дочого були зобов’язанівсі козаки.

Вищавійськова або“кошова” старшинаскладаласяз: отамана, судді, писаря й осавула.Кожен куріньмав свого отамана, а також свою“курінну”старшину.

3.2Соціальнаструктура

Формальновсі козаки булирівноправні, але, у дійсності, ця рівноправністьбула тількина папері і насловах.Соціальнірозшаруванняі створеннягруп багатихзапорожців, фактично, усювладу віддалив руки цих “знатних”або “старих”козаків, що, користуючисьсвоїм багатствомі впливом, вершилина радах усісправи.

Твердоукоріненийміф, щопредставляєСіч, як безкласовебратерство, знаходитьсяв повному протиріччіз історичноюправдою.

Якщо, для першогоперіоду існуванняСічі, це ще іможна прийняти, та й то з великимизастереженнями, то збереженічисленні документиз епохи НовоїСічі (1734 — 1775р.) незаперечноі категоричноспростовуютьцей, сентиментально-ідилічнийміф.

Натериторіях, підвладнихСічі, населенняяких у 60-х р. 18 ст, доходило до100.000, як в усім світів ті часи, минулогоі бідні, і багаті, були соціальніпротиріччяінтересівокремих групнаселення, булопрагненнябагатих групвикористовувативладу у своїх, корисливихінтересах іпротидія групбідних цимпрагненням.І ніякого нісоціального, ні політичного“братерства”, про яке, такчасто говорятьі дореволюційніісторики ісепаратистична“історичнашкола”, у дійсності, не було.

Навпаки, байстрюкипопадали в Січів надзвичайноважке положення, нерідко більшважке чим булотам, відкілявони бігли.Якщо вони вирішувализалишитисяв курені, топовинні булижити в казармах, нести важкугарнізоннуслужбу і виконуватирізні господарськіроботи, не одержуючиза це ніякоївинагороди, крім більш ніжубогої їжі, щоскладалася, у головному, з — “саламахи”, що “вариласягусто з житньогоборошна наквасі або рибнійюшці”, як описуєочевидець С.Мишецький. Всеінше додавалосяна “власнігроші”, добутиякі було нелегко. Грошідобувалисятільки в результатіпоходів і зв’язанихз ними грабежівабо шляхомнаймання загроші до заможнихкозаків і старшини, що, на правахвласності, володілихуторами-зимовниками, нерідко декількома.

Яквидно з численнихдокументів, що зберігаютьсяв “ЦентральномуДержавномуІсторичномуАрхіві” Укр.РСР., були зимовникиз табунами встільник конейі рогатої худоби, тисячами овецьі великою, власноюзапашкою, щодавала тисячіпудів зерна.Обслуговувалисявони “молодиками”або “найманцями”, число яких, надеяких зимовникахдоходило до30.

Заробітнаплата буламінімальною: від 2 р. 50 коп. до5 карбованціву рік на хазяйськихкормах.(Кінь у той часкоштував 10-20карбованців, віл або корова5-8 руб.; сорочка40 коп., чоботи— 50 коп. — 1 карбованець.)

Крімплатних працівників, на зимовникахбуло чималопрацівників“без наймання”— так називалисяпрацівникибез грошей, тільки за дахі їжу, переважно, слабосильні, старі, підлітки.З численних, збережених“описів” зимовников, видно, що такихбуло до 7 % загальногочисла робітниківзимовников.

Заробитиможна булотакож на рибнихпромислах ів “чумацьких”обозах.Як перші, такі другі, зовсімне були артілямирівноправнихучасників, якце затверджуютьбагато істориків.Збережені“розрахунки”незаперечнодоводять, щосеред чумаківминулого івласники десятківпара возів знайманими“молодиками”і чумака-одинаказ однієї — двомаволячимизапряганнями.Таке ж змішаннябуло і на рибнихпромислах, депоряд із власникамимереж (невідкоштував тодідо 100 карбованців)працювали загроші і “найманці”або, дуже часто,“з половини”тобто половинавсього уловуйшла власниковімереж, а другаполовина поділяласяміж робітниками, що у цьому випадку, не одержувалиніякої грошовоїплати.

Положення, в якомужили ті відпродажу своєїпраці було нелегке, але вонимали волю імогли вільнозмінюватироботодавця, чого тоді вжене було в іншійРосії, у томучислі і наГетьманщиніі Слободщині.Були такожформально нічимне обмеженіможливостівибитися вбільш заможнігрупи, бутиобраними встаршини, організуватисвій зимовникабо яке іншевласне підприємство.

Іце залучаловсі нових інових утікачівз півночі, анерідко і дезертирівз армії.Зберігся документпро прибуттяв Січ у 1735 р. п’ятисолдатів Ревельськогодрагун полку, на конях і зозброєнням.Січ їх проковтнулаі “не знайшла”, коли цьогозажадав російськийуряд. “Не знаходила”вона і численнихкріпаків, поверненняяких вимагалоросійськийуряд.

3.3Бунти“сіроми”

Дополовини 18 століттясоціальніпротиріччяв цьому, затвердженнямсепаратистів,“рівноправномубратерстві”настількизагострилися, що справа дійшладо бунта.1-го січня 1749 р.при виборіпосадових осіб“сірома” (бідняки)вигнали із Січізаможних козаків, що розбіглисяпо своїм зимовникам,і вибрали своюстаршину, збідняків, з І.Водолагою начолі. Осавулом, за свідченнямсекунд-майора, що робив розслідування, Никифорова, був обранийкозак “що немав на собіодягу”. Бунтбув незабаромутихомиренийі засівша вСічі “сірома(бідняки) капітулювали.

Набагатобільші розміримав бунт у 1768 р., під час якого“сірома”кілька днівбула паномположення ірозграбувалабудинки і майностаршини ізаможних козаків, що бігли задопомогою в“паланки” ідо росіян, сусідніміз Запорожжям, гарнізонам.Сам кошовийотаман, як вінописує у своємупоказанні, врятувавсятільки завдякитому, що сховавсяна горищі і бігчерез діру вдаху.

Козакамиз “паланок”і старшиноюцейбунт був подавлений, а його призвідникижорстоко покарані.Послані дляутихомиренняКиївським ген.губернаторомРумянцевим4 полки, не знадобилися.В архівах збереглися“описи” розграбованогомайна, поданіпостраждалимстаршиною ікозаками. “Опис”одного з вищихстаршин займаєкілька сторінокперерахуваннямрозграбованого, наприклад, 12пар чобіт нових, шкіряних, 11 парчобіт сап’янових, три шуби, срібнийпосуд, 600 ліктівполотнини, 300ліктів сукна,20 пудів рису,10 пудів маслин,4 пуди фініків,2 бочки горілкиі т.д.

“Опис”, що займав“заможнього”козака, значноскромніше: однашуба, два кожухи,4 каптани, різназброя і готівкою(які не устигвіднести) 2.500 рубвеликою монетою,75 червінців і12 руб. 88 коп. мідноюмонетою. Сумавеличезна потого часу.

Крімцих двох бунтівчимало булоі більш дрібнихбунтів у “паланках”і слободах, прощо зберегласябезліч документів.Наприклад: уКалміуській“паланці” у1754 р., у ВеликомуЛузі в 1764 р., у Кодаків 1761 р. і в багатьохінших місцях.

Те, що бунти були— факт незаперечний.Те, що це булибунти “сіроми”проти старшиниі “знатних”,“старих” козаківдоводять збереженідокументи. Якже погодитиці факти з версієюукраїнськихісториків проЗапорожжя, якпро “рівноправнебратерство”?

Ясно, що погодитиїхннеможливо, апотрібно визнати, що все написанепро “аскетизм”,“братерстві”і “рівноправності”, що ніби-то панувалив ЗапорізькійСічі, требавіднести врозряд вимислівабо міфів.

Невиключено, що на зорі Січі, коли там оселиласяневелика групаідейних борців, месників зазганьбленувіру і національнедостоїнство, оточена ворогамиі безперестануз ними воююча, щось подібнеі було. Але, зростом Січі, ослабленнямїї ворогів, порівняльноюбезпекою життяі соціальнимрозшаруваннямскладу ВійськаЗапорізького— усе це, якщоі було, те відійшлов область переказів.

Розповідіж деяких істориківпро життя запорожцівзвучать простояк поетичнийвимисел-плідсентиментально-ідеалістичнихнастроїв авторіві, досить далеківід дійсності.Так, наприклад, у своїй “ІсторіїЗапорізькихкозаків” (т. 1.стор. 291), історик19-го століття, Еварницький, так описуєжиття в куренях;“ввійшовшив курінь козакизнаходилистрави вженалитими в“ваганки” абоневеликі дерев’янікорита і розставленіпо краях столу, а біля “ваганків”різні иапитки-горілку, мед, пиво, брагу, наливку — увеликих дерев’яних“кановках”.При цьому чаркизапорожців, за словамиЕварницького, були такі, “щоі собака неперескочить”…

А, про життя взимовниках, Еварницькийпише так: “великучастину продукціївласник зимовника,із властивогойому почуттятовариства, відправляву Січ, на потребисічових козаківі лише незначнучастку залишавсобі. Усіх, проїжджаючихлюдей, хазяїнзимовника, запрошувавсідати і пропонуваврізні частування— напої і страви.Погулявшивесело і доситькілька днів, гості дякувалиласкавогохазяїна зачастування, хлопці подавалиїм нагодованихконей, і січовики, підхопившисьна коней, неслисявід зимовника”.(Історія Запорожжя.ч. 1, стор. 295).

Такуідилічну картинужиття запорожцівмалює Еварницький, не вважаючипотрібнимнавіть спробуватидовести їїреальність.Інший історик19-го століття, А. Скальковський, що написавоб’ємисту працюпро “Нову Січ”, хоча і згадуєпро бунти, алене поглиблюєтьсяв дослідженняпричин, них щовикликали.Сепаратистична,“історичнашкола” також, делікатно, обходить мовчаннямнаявністьгострих, соціальнихпротирічь уЗапорожжя, абунти приписуєвідсталостіі консерватизмовімас, що трималисясліпо колишніхзвичаїв СтароїСічі (чому вонидо них прагнули, тепер ми знаємо).

У результаті, у самогоширокого колачитачів зісловом — “ЗапорізькаСіч”, зв’язанаїї картина, дана Еварницьким.

Але, зовсім іншукартину даютьнезліченнідокументи, щозбереглисяв архівах.“Описи” майнастаршини ізаможних козаків; записки прозаробітну плату“молодиків”і “найманців”; скарги куріннихотаманів нанапівголоднийпайок у куренях; заборони заможнимкозакам відправлятизамість себена війну “найманців”, так до того жі погано озброєнихі постачених; скарга на надмірніпобори закористуваннямостами, перевозамиі млинами — усеце незаперечносвідчить, щосоціальнівзаємини вЗапоріжжі, у18 столітті, маловідрізнялисявід таких у, щовже стали абошвидко робилисякріпосницькимиГетьманщиніі Слободщині.Не було тількиформальногопокріпаченняі більше буломожливостейдля особистоговисуванства.

Ціобставинизалучали зпівночі всінових і новихутікачів, зякими безуспішноборовсяросійськийуряд. Безуспішнотому, що Січ їхне хотіла видавати.І, не з яких абоідеалістичнихспонукань, якзатверджуютьсепаратисти, а з простоїпричини, що вінтересахстаршини ізаможних козаківбуло мати постійнийприплив, якдешевої робочоїсили, так і можливихзаступниківпри вимозі явкидля несеннявійськовоїслужби. Це останнє(заступництво)прийняло хронічнийхарактер і усювагу участіу війнах перекладалона бідняків.Російськийуряд такожзвернув увагуна це явище іборовся з ним, як по мотивахсправедливості, так і тому, щокозак, посилаючизамість себе“найманця”, норовив датийому і коня ізброю гіршу.

3.4Участьу війнах

Тут, доречно будезгадати, щоначальникиросійськоїармії, у рядахякої воювализапорожці увійнах 1736-1739 і1768-1774 р., були незвичайновисокої думкипро бойовіякості запорожціві вважали длясебе честю бутизарахованимив списки ВійськаЗапорізького.У справах КошаЗапорізькогозбереглосякілька десятківкопій “атестатів”, виданих різнимособам прозарахуванняїх у спискиВійська. Одинз них, — на ім’япідполковникаМ. И. Кутузова, майбутньогоголовнокомандуючогоу Вітчизнянійвійні. Атестатцей говорить:“По його, підполковникаМихайла ІлларіоновичаКутузова бажанню, війська Запорізькогонизового, укурінь Криловськийприйняти і дляповсякчасногойого при семвійську вирахуванняв компути військовівписати, а длявірності в тімі цей атестатйому, № 127, припідписі нашоїі восковоїпечатки видатиповеліли. ЗКоша 1773 року січня30 дня”.

Повсій Росії, зодного боку, поширювалосяй укореняласядумка про надзвичайнувідвагу Запорожців(що відповідаєдійсності), зіншого боку, помилкова думкапро безкласовий, рівноправнийхарактер запорізькоготовариства.

І, тільки останнімчасом, завдякидослідженнямсоціальноїструктуриЗапорожжя напідставі вивченнячисленнихсправжніхдокументівтієї епохи, створиласясправжня, реальнакартина того, що представлялособою Запорожжя18-го століття.

Картинадосить далекавід описів іЕварницькогоі Скальковськогоі всієї сепаратистичної“історичноїшколи”.

Неаскетичним, лицарськимрівноправнимбратерствомборців за правдубуло Запорожжя18-го століття, а вкрапленоїв територіюРосії великоюобластю зісвоєріднимпобутовимукладом, гостримисоціальнимирозшаруваннямиі протиріччямиі, підпорядкуваннямрозпорядженнямцентральноївлади тількиостільки, оскількиці розпорядженняподобалися.

Доцього часу(половина 18-гостоліття) віковічнівороги запорожців— татари, туркиі католики-поляки, у результатіперемог РосійськоїІмперії, булинастількиослаблені, щоне могли і мислитипро які-небудьагресії, а думалитільки прозбереженняколишніх територій, що, крок за кроком, неухильнопопадали впідпорядкуванняРосії.

3.5Утратазначення Січі.Заселенняземель

Бувшираніше центромі оплотом боротьбипроти цих, інколимогутніх, ворогів, Січ утратиласвоє і військове,і національне,і політичнезначення.

Найбагатшіземлі на південь, південний західі південнийсхід від областей, що запорожцівважали своїми, увійшли доскладу Росіїі почали швидкозаселятися, переважно, вихідцями зЛівобережжяі Слободщини, родинами запорожців, а також вихідцямиз Великоросіїі сербами, щорятувалисявід турецькихзвірств, грекамиі болгарами.Серби переселилисявеликими групами(у 1732 і 1751-2 р.), оселилисявсі разом ібули організованіпо військовому: у полки і роти, як кінні (гусарські), так і піші.

Наприкінці18-го століття, тут (у північнійТаврії) оселилосячимало німців, що створилисвої села, щоназивалися“колоніями”.Так створилосяетнічно різноманітненаселенняНоворосії.

Запорожцямфактично небуло чого робити, а по-воєнномуорганізована, нікому не підкорена, Січ, стала нетільки не потрібною, але і небезпечною.

Зодного боку, Січ була надійнимпритулком длянеспокійногоелемента, щобіг туди відчасу кріпосницькоголаду, що стабілізувавсядо того, Лівобережжяі Слободщини, до чого російськийуряд не мігбути байдужим.

Зіншого боку, запорожцівсіляко перешкоджализаселеннюпорожніх земель, вважаючи їх“своїми” і, нерідко, зізброєю в руках, виганялинових поселенціві руйнувалиїхні села, щопорушувалоплани уряду.

Зтретьої сторони, нарешті, свавіллязапорожціві прояв нимисвоєї власноїініціативи, приводили допостійнихнепорозуміньз Польщею іТуреччиною.

Запорожціне тільки приймалидо себе втікачівіз Правобережжя, тобто польськихпідданих, алей активно бралиучасть в опорі, що населенняПравобережжяробило польсько-католицькоїагресії.Загальновідома, наприклад, активна, якщоне керівна, роль запорожціву “Коліївщині”— повстанні1768 р. — і “Уманськійрізанині”.Зрозуміло, Польща протестувала, а Росія змушенабула вживатирепресивнихзаходів протизапорожців, що тоді вважалисяїї підданими.

КрімПольщі, надлишок своєїенергії, незайнятої ніякоюпрацею, у пошукахвійськовогоприбутку, запорожцінаправлялиі проти турків, майже безперервнароблячи набігина її територію, усупереч прямимзаборонамросійськогоуряду, що знаходивсяу зв’язках зТуреччиною, Як відомо, безпосереднімприводом длявиникненнявійни Росіїз Туреччиноюв 1768 р., був нападі розгарбуваннязапорожцямиміста Голти.

Значнозмінився, у 18столітті, ісклад Січі, якабула в 17 столітті“школою лицарства”і центромнаціонально-визвольноїборотьби, кудипрагнула імолодь кращихпрізвищ і непохитнихідейних борцівза народ зістаршого покоління.Молодь вищихкласів і культурногошару Правобережжябула ополяченаі покатоличена, а молодь Лівобережжяі Слободщинишвидко входилав загальноросійськежиття і створювалакар’єру в рядахзагальноросійськоїармії й адміністрації.

Мети, до яких прагнулонаселенняУкраїни-Русів епоху визвольноїборотьби зазвільненнявід польсько-турецько-татарськоїагресії, минулого, в основному, досягнуті, атому й у старшогопокоління небуло причинпрагнути вЗапорізькуСіч, як це булораніш.

Поповненняв Січ теперйшло, головнимчином, за рахунокбайстрюківвід фортечногорежиму й усеменше і меншеставало середзапорожцівлюдей, здатнихзайняти командніпосади. Сильноупала колисьзалізна дисципліна.Окремі загонизапорожців(“ватаги”) частодіяли на свійризик і страх, не тільки безсхваленняКошового отамана, у всупереч йогопрямій забороні.“Ватаги” ціпроникали натурецьку територіюабо турецькі-турецьке-турецький-польсько-турецьку(південнеПравобережжя), грабували івикликалинеприємні дляросійськогоуряду пояснення.

Правда, під час тривалихвоєн з Туреччиною, що вела Росіяв третій чверті18-го століття, запорожцінезмінно приймалив них участь, діючи або вскладі регулярноїармії або, якпартизани; але, у мирні періоди, російськийуряд, крімнеприємностейвід них нічогоне мало.

3.6ЛіквідаціяСічі

Томупоступоводозріло рішенняЗапорізькуСіч ліквідувати, що і було приведеноу виконання.

5червня 1774 р. російськівійська, повертаючипісля переможноївійни з Туреччиною, оточили Січі висунуливимогу розселитисяі, або служитив армії, у такзваних “пикинерських”полках, абовибрати собіпрофесію, істати хліборобамиабо ремісниками-міщанами.Після недовгоїнаради запорожціскорилися, здали зброюі січову скарбницю, а зміцнену Січіминулого, черезнепотрібністьбуло зруйновано.

Такзакінчила своє, більш ніж 200-літнєіснуванняЗапорізькаСіч, що зіграла, у свій час, величезнуроль у боротьбіУкраїни-Русіз польськоюі татарсько-турецькоюагресією.

Частиназапорожцівутворила два“пикинерських”полки, що ввійшлидо складу російськоїармії, частинарозселиласяі зайняласямирною працею, а частина (якимбуло не по душіні перше, нідруге заняття)невеликимигрупами, підвидом відходуна рибні промисли, пробраласяна турецькутериторію ізаснувала, біляОчакова, новуСіч. По російськихджерелах, цихнових січовиківбуло біля 4.000, посепаратистичнимтвердженнях— до 7.000. (ЗнаючисоціальнуструктуруЗапорожжя, треба думати, що ці що пішли, в основному, були “сірома”(бідняки), незв’язані ніякиммайном.

Довідавшисьпро це, Російськийуряд, виселивна північ ізаточив в монастиріколишніх вождівзапорожців: кошовогоКальнишевського, суддю Головатогоі писарі Глобу, тому що не бувв них упевненийі побоювався, що й інші запорожціпідуть за зниклимив Туреччину.Кальнишевськийдовго знаходивсяв Соловецькомумонастирі івмер там у 1803 р.,112 років від роду.У посиланні, у північнихмонастирях, закінчили своїдні і Глоба іГоловатий.

Причинапосилання цихвождів Запорожжядотепер залишаєтьсянезрозумілоюі, можливо, цебуло помилкоюуряду. Важкоприпустити, щоб, особистодуже багатілюди: Кальнишевський, Головатий іГлоба, моглизважитися навідхід у Туреччину, причому б вониутрачали усесвоє майно.

ВідТуреччини жРосія зажадалаповернутизапорожців, але ні турки, ні запорожціна це не погоджувалися.Тоді Туреччина, не бажаючи матицей неспокійнийелемент поблизуросійськоїграниці, уступаючибажанням Росії, наказала їмперебратисяна устя Дунаю, визнала їхнійофіційно своїмипідданими (1778р.) і дозволилазаснувати Січі жити і промишлятивільно, а за цеслужити султанові“піше і конно”.

Розпорядженнямсултана запорожціне були задоволеніі серед нихпочалося шумування.Одна частинарушила в Росіюі вступила взнову сформованев 1783 р. “Чорноморськекозаче військо”, що, з дорученняПотьомкіна, очолили колишнізапорізькістаршини: АнтонГоловатий, Захар (Харько)Чепига й інші,і зібрали близько17.000 козаків.

Згодомця військо, щоособливо відрізнилосяу війні Росіїз Туреччиноюв 1793 р. було переселенона устя Кубаніі поклало початокКубанськомукозачому війську, що існувалодо революції1917 р.

Другачастина, одержавшидозвіл АвстрійськогоІмператора, переселиласяв Австро-Угорщинуй осіла на нижньомуплині рікиТісси.Ця група (яка, за словамиГрушевського, складаласяз 8.000) затрималасяв Австрії недовго і незабаромрозсипаласяі розбрелася.Одні повернулисяв Росію, іншінаправилисяв, призначенісултаном, дляпоселення місцяза Дунаєм.

3.7“ЗадунайськаСіч”

Третячастина виконуючивеління султана, переселиласяв гирла Дунаюі біля містаДунайця заснувалаСіч, вигнавшидонських козаків, що жили там,“некрасовців”, що, у свій час, не бажаючипідкоритисяурядові, біглиз Росії.

“ЗадунайськаСіч” проіснуваладо 1828 р. Жилося, козакам там, за словамиГрушевського, добре, тільки“мучила совістьзапорожців, що приходитьсядопомагатибусурманамвоювати протихристиян”.Тому “СічЗадунайська”поступовотанула, завдякивідходовівеликих абоменших “ватаг”у Росію де нихприймали, яксвоїх.

Зогляду наці настроїзапорожців, тодішній Кошовий, Осип Гладкий, коли в 1828 р. почаласявійна з Туреччиною, вирішив повернутисяз військамина Родіну.

Висновок

Післяж війни, з колишніхкозаків “ЗадунайськоїСічі” булосформовано“Азовськекозаче військо”і оселене міжМаріуполемі Бердянськом, де і проіснувалодо 1860 р. коли булопереселенона Кубань івлилося в Кубанськекозаче військо.

Увідповідь наперехід Гладкогоз військом наросійськусторону, туркизнищили ЗадунайськуСіч, скасувавшивійсько і жорстокорозправилисяз не пішли зГладким козаками.

Цієюрозправоютурків із залишкамизапорожціву 1829 р. і переселеннямкозаків, щопішли в Росію, на вільне життяна Кубань у1860 р., історія, щостала анахронізмом, ЗапорізькоїСічі і її залишківзакінчується.

Яквидно з усьогосказаного, ліквідаціяСічі була історичноюнеобхідністюі логічнимвисновком зісформованоїполітичноїобстановки.Зовсім природно, що зі зникненнямтих небезпек, для боротьбиз якими буластворена Січ, повинна булазникнути і самаСіч.

І, точно так, якповівсяіз Січчю російськийуряд, повівсяб і всякий іншийна його місці, у тому числій уряд СамостійноїУкраїни. ПокиСіч була позапереділамиДержави абона його рубежахі борола з зовнішнімиворогами, щеможна, а, можливо,і потрібно булотерпіти цього, мінливогонапівсоюзника, напівпідданого.Але, коли Січвиявиласяусерединідержавноїтериторії, немаючи навітьзовнішніхграниць з ворогами, терпіти даліцю своєрідню“державу вдержаві”, небуло ніякоїпотреби.

Розуміютьце все, звичайно, ісепаратистичніісторики, алепояснюють подіїпо своєму, томущо усією своєю“історичноюнаукою” вонипрагнуть, недо встановленняістини, а достворення базиросійсько-українськоїворожнечі йобґрунтуваннясепаратизму.

Тому,і ліквідаціюСічі вонипредставляють, не як історичнунеобхідність, а як акт росіянців(великоросійської)агресії.

Грушевський“не розуміє”причин ліквідаціїСічі і бачить“протиріччя”мотивів, якимипорозуміваласяця ліквідація.За його словами(„ІлюстрованаІсторія України, стор. 463), з одногобоку, запорожцямставилося впровину небажанняприлучити досільсько-хазяйськоїкультури родючістепи, що, завдякицьому, пустували; з інший, ніби-то, вони обвинувачувалися, саме, у культивуванніцих степів істворення свогосільськогогосподарства, чим, за словамиГрушевського“розривалисвою залежністьвід російськоїдержави, томущо могли прокормитисявласним господарствомі бути незалежним”.Про справжніж причини, щозробили ліквідаціюСічі неминучою(про них сказановище), Грушевський, узагалі незгадує, по тійпростій причині, що цим би буврозбитий одиніз пропаганднихміфів про “руйнуванняСічі, — актіросійськоїагресії.”

Вописі подальшоїдолі запорожцівпісля ліквідаціїСічі, сепаратистичні“історики, ужене обмежуютьсятільки натякамий умовчаннями, а прибігаютьдо зовсім очевидногоперекрученняфактів і даних, не вважаючинавіть з арифметикою.

Так, на стор. 464, своєї“ІлюстрованоїІсторії України”(Київ, 1917 р.) Грушевський, описуючи ліквідаціюСічі, говорить:“переважнубільшістьзапорожцівне хотіла робитисягречкосіямиі вирішила пітитим же шляхом, як після першогоруйнуванняСічі — під туркомжити”. На наступнійсторінці, він, це “більшість”визначає в7.000 чіл. Отже, щозалишиласяменшість буломенш 7.000.

Щесторінкою далі(466), описуючирозкол цього7.000-го “більшості”і відходівчастини йогов Австрію, Грушевськийговорить: “вісімтисяч запорожцівперейшло туди”.А, ще одною сторінкоюдалі, той жеГрушевськийповідомляє, що з запорожців, що залишилисяв Росії, булосформовано“Чорноморськекозаче військо“чисельністюв 17.000”. Не потрібноприбігати доолівця, щобупевнитисяв ступенідостовірностіфактів і даних, приведенихсепаратитичною“історичноюнаукою”.

Вописі ж подійне зв’язанихз цифрами, “наука”ця оперує щевільніше іпідноситьневимогливомучитачеві “бажанеза минуле”.Усе-таки факти, що спростовуютьце “бажане”— попростузамовчуються.

Так, наприклад, повідомляючипро факт поверненняв 1828 р. Задунайськихкозаків у Росію(зовсім замовчатийого не можна), Грушевськийговорить, щокошовий ОсипГладкий перевівних на російськусторону “обманом”, що виходить, що козаки йтидо росіяниномне хотіли. Про, тім же загальновідомомуфакті (йогоможна знайтив будь-якійісторії війни1828-29 р. з Туреччиною), що ці “обманутікозаки” усювійну доблесноборолися вскладі російськоїармії протитурків, узагаліне згадує. Томущо згадуванням, спростовувалосяб твердженняпро “обман”.

Проподальшу долюцих “обманутих”козаків, Грушевськийговорить, щоз них було сформовано“Азовськекозаче військо”, але про те, щоце було зроблено“у воздаяниеза їхню доблеснуучасть у війні1828 р.”, звичайно, теж ні слова.

Вищевикладенесепаратистичневисвітленняпитання ліквідаціїСічі приводитьсяв інтересахчитача, що бажаєзнати історичнуправду, а незалишатисяв омані, у результаті, сепаратистично-шовіністичноїпропаганди, убраної у форму“історичноїнауки”, що тактісно переплітаєтьсяз пропагандою, що не легкоустановити, де кінчаєтьсянаука, а депочинаєтьсяпропаганда.Це переплетенняпропагандиз наукою, нажаль, є характернимдля всіх “ІсторійУкраїни”, авторамияких є шовіністи-сепаратисти.Веде ж воно, завдяки перекрученнюминулого, допомилковихустановок намайбутнє. Томувеликим досягненнямв області історичноїнауки і встановленняісторичноїправди проЗапорожжя, треба визнатикапітальний, рясно документований, куп В. Голобуцького“Запорізькекозацтво” (1957р.), присвячений, головним чином, соціальнійструктурі івзаєминамЗапорожжя.

Незліченнідокументи, щоприводятьсяГолобуцьким, незаперечно, розбиваютьміф про “безкласове, рівноправнебратерство”запорожціві є незаперечнимиданими дляскладанняточної картиниіснуючих міжзапорожцямивзаєминами.

Використаналітература

Антонович В. Б. Про козацькі часи на Україні.— К., 1991.

Симоновский П. И. Краткое описание о козацком малороссийском народе.— М., 1847.

Бантыш-Каменский Д. Н. История Малой России.— К., 1993.

Маркевич H. А. История Малороссии.— М., 1842.

Грушевський М. Історія України-Руси. — К., 1995.

Дорошенко Д. /. Нарис історії України.— Львів, 1991.

Голобуцький В. О. Запорозьке козацтво.- К., 1994.

Зілинський О. Духовна генеза першого українського відродження //Європейське Відродження та українська література ХІV-ХVIII ст. – К.: Наук.думка, 1993.

Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків: В трьох томах /Пер. з рос. І.І.Сварника. – Львів: Світ, 1991.

Голобуцький В. Запорізьке козацтво. – К.: Вища школа, 1994.

Леп’явко С. Козацькі війни кінця ХУІ ст. в Україні. – Чернігів: товариство “Сіверська думка”, 1996.