Реферат: Литовские статуты

Міністерствовнутрішніхсправ

Університетвнутрішніхсправ

Кафедраукраїнознавства

Р Е ФЕ Р А Т

на тему:

Литовськістатути – пам’яткинаціональногозаконодавства

Харків1998

Історіїправа відомічимало стародавніхпам'яток. Середних три Литовськістатути, одномуз яких — «Волинському»(1566 р.) — виповнюється430 років. Для нашоїдержави ціюридичні актимають особливезначення — вониє складовиминаціональногоправа давноминулих років.

Окупаціяукраїнськихземель Литвою, яка відбуласяу XIV століттіі продовжуваласябільше двохвіків, малахарактер прилучення, збирання земельруської держави, розбитої удільноюта татарськоюруїнами. Українськенаселеннявважало ВеликекнязівствоЛитовське своєюдержавою.

Щена початку XVIстоліття державаЛитовська немала кодифікованогозаконодавства, а правувалася, окрім краєвихустанов і привілеїв, за своїми місцевимизвичаями. Князівськийуряд мав намірзвести докупивсі «права», але здійсненняйого відкладалося.З ініціативоюкодифікаціївиступилошляхетство, яке саме набиралосили. Когопредставникина сеймі 1514 рокуподали великомукнязеві прохання, щоб дав писаніправа та

закони.На сеймі 1522 рокусправу булопорушено знову.Проект статутускладавсяюристами великокняжоїканцелярії.При цьомувраховувалисянорми звичаєвогоправа, СудебникаКазиміра 1468 року, а також привілеї1447, 1492 та інших років, римське, польськета германськеправо.

Дослідникицього статутувбачають такожйого зв'язокзі старим руськимправом, особливоз «Руськоюправдою». Більшістьвчених зійшлисяна тому, що самеЛитовська Русь, себто Білорусьі Україна, найбільшезберегла йрозвинуластароруськіправові норми.Підкреслюючинадзвичайнусхожість між«Руською правдою»й Литовськимправом, професориМаксимейкота Ясинськийпояснювалицю схожістьтим, що «Руськаправда» виникласаме на тімгрунті, де пізнішевиник і Литовськийстатут, тобтона КиївськійРусі.

Обміркованийна кількохсеймах, статутбув ухваленийвосени 1529 року.Він не друкувався, а для практичноговжитку переписувався.Через те в списках, що збереглисяй дійшли донашого часу, зустрічаютьсярізні неузгодження, поправки, додатки.Характерноюрисою статутує те, що писанийвін білоруськоюмовою.

ПершийЛитовськийстатут, відомийпід назвою«Старий», має13 розділів, поділених на264 артикули. Першийрозділ трактувавпитання проверховну владута ставленнядо неї населення.Другий — про«земську оборону», себто про організаціювійськовоїслужби. Третій— про шляхетськівольності.Четвертий —про суддів тапро суди. Всіінші містилинорми правацивільногой карного, атакож порядоксудового процесу.Статут був, безперечно, підсумкомпевної боротьбиміж панами-магнатамита шляхтою йфіксував тусукупністьправ і привілеїв, які здобуласобі шляхетськаверства. Шляхтібуло гарантовано:її не можнакарати безсудового публічногопроцесу; землюне можна одібратибез вини; відповідальністьшляхтича зазлочин встановлюваласялише індивідуально.Шляхта такождістала правоапеляції нарішення сулувоєводи абостарости досамого великогокнязя, маласвободу виїздуза кордон. Шляхетськіпіддані увільнялисявід усякихподатків іповинностей.

Заубивство шляхтичашляхтич платив100 коп. грошей«головщини»родині вбитогоі стільки ж«вини» — великомукнязю. За убивствож шляхтичахолоп плативголовою.

Процесзбільшенняшляхетськихправ і привілеїв, бажання шляхтизакріпити ціправа у кодексіпривели досхваленнясеймом новоїредакції — такзваного «Волинського»статуту 1566 року.Цей другийстатут мав вже14 розділів і366 артикулів.Система й розподіллишилися тісамі, але значнорозширенорозділ прошляхетськіправа й карнізлочини. Особливуувагу привертаєсудовий розділ.

Окрімсудів державнихта статутових, серед українськогой білоруськогонаселенняутворювавсянародний(громадський)суд, відомийпід назвою«копи». Копнийсуд стояв утісному зв'язкузі старим вічевимзібранням.Населенняпевної територіїскладало певногороду союз дляохорони себевід злочиннихелементів іборотьби зними. Коли хтосьпомічав злочинабо сам стававйого жертвою, то скликав«копу», себтовіче всіхправоспроможнихосіб своєїокруги, якімусили з'являтисясамі або присилатизаступників, щоб учинитислідство й суд.Звичайно, першікопні збори, що мали завданняпровести слідствопо гарячомусліду, складалисьз ближчих сусідіві носили назву«гарачої копи».Потім вже сходиласьвелика копа, де збиралисявсі члени округув урочистійобстановці, додержуючисьпевних обрядіві формальностейвідбувавсясудовий процес, виносивсяприсуд (на словахабо письмово), котра виконувалаприсуд.

Компетенціякопного судубула широка: до неї належалимайже карній цивільнісправи, якімогли виникнутисеред населення.До копного судумогли звертатисявсі станисуспільства.Копний судпередававсправу як довищої інстанції— до суду громадськоготуди ж можнабуло й апелюватина його вироки.

Більшістьдослідниківвідноситьпочаток копногоправа до часів«Руської правди», себто до XI—XIIстоліть, і взагаліпідкреслюєтісний внутрішнійзв'язок міжкопкими судамий громадськимивічевими судамистарої Русі

Кодифікаційнийпроцес ВеликогокнязівстваЛитовськогопродовжувавсяУ 1588 році затвердженонову, найбільшрозробленуредакцію статуту, відомий підназвою «Новий».В ньому найбільшпроглядаєтьсяврегулюванняфеодальнихвідносин. Зокремаформуваннякріпацькогопрошарку населенняКримінальнінорми спрямованіна захват рухомоїй нерухомоївласності.Земельне правоохороняломонополіюземельноївласностішляхти.

Цейстатут в протилежністьакт Люблінськоїунії 1569 рокузакріпивдержавно-політичнусамостійністьВеликого князівстваЛитовського.

Великезначення проведеноїтоді роботизнайшло відображенняв тому що кодифікованеправо на століттяпережило самеВелике князівствоЛитовське. Воноще в 1819 році друкувалосяяк збірникчинного законодавства.Для ЛівобережноїУкраїни вонобуло чинниммало не до половиниХIX століття.Такого б довголіттязаконодавству, що приймаєтьсязараз.

Література

Юридичний вісник України. / 1996 р. №4

Історія України. /- Х. 1997 р.