Реферат: Англія та Франція наприкінці XIX на початку XX ст 2

РЕФЕРАТ НАТЕМУ

Англіята ФранціянаприкінціXIX —на початкуXX ст.

ПЛАН

Англія та наприкінці XIX — на початку XX ст. Політичний та економічний розвиток. Занепад колоніальної могутності.

2.Франція наприкінціXIX — напочатку XXст. Еволюціядержавногоустрою та економічноїсистеми.

Використана література.

Англія та наприкінці XIX — на початку XX ст. Політичний та

економічнийрозвиток. Занепадколоніальноїмогутності.Ірландськапроблема.

НаприкінціXIX ст.Англія пережиланайбільш три­валуі тяжку кризу, що з 1873 р. охопилапромисловість, сільськегосподарство, торгівлю, фінанси.Впродовж 1870—1914рр. вонавтратила світовупромисловумо­нополію.Загальне промисловевиробництвокраїни за цейчас подвоїлося(але в світівоно зрослоу чотири рази).Замість третинисвітовоїіндустріальноїпродукції (якбуло раніше)на частку Англіїприпадала теперлише сьомачастина. Напочатку 80-х рр.її обігналиСІЛА, на початкуXX ст.— Німеччина.Англійськітовари втра­тиликонкурентоспроможністьу змаганні знімецьки­миі американськими.Однак Англіяще займалаперше місцеу світі за обсягомвивезеннякапіталу. їїторговель­нийфлот залишавсясвітовим перевізником(половинаамериканськихтоварів перевозиласяанглійськимисуд­нами), вонамала наймогутнішийвійськово-морськийфлот. Англійськийфунт стерлінгівзалишавсясвітовоюрозрахунковоювалютою.

/>Привладі, змінюючиодна одну, перебувалиЛібе­ральна(віги) чи Консервативна(торі) партії.Ліберальнапартія на чоліз УїльямомБенджаміномГладстономі Консервативнапартія на чоліз Дізраеліобстоювалиінте­ресивеликого капіталу, крім того, консерваторитакож представлялиінтереси великихземлевласників.Нама­гаючисьзалучити насвій бік масовоговиборця, лібералибули змушеніздійснюватисоціальніреформи. Консер­ваториосновну увагуприділялизовнішнійполітиці, хочі вдавалисяінколи до обмеженогосоціальногореформу­вання.

За ліберальнихурядів Гладстонабуло збільшенодер­жавнефінансуванняпочатковоїосвіти, запровадженоіспити привступі на державнуслужбу, а такожпарла­ментськуреформу: парламентськівибори сталитаємни­ми, азакон 1884 р. розширивколо виборців.Консерва­ториу відповідьскасувализаборону настрайковіпіке­ти, урівнялив правах робітниківі підприємцівперед су­дом, заборонилипрацювати дітямдо 10 років тощо.

Як консерватори, так і ліберализдійснювалиактивну колоніальнуполітику.Консервативнийуряд Солсберівстановивконтроль надСуецьким каналом, направив військана о. Кіпр, віввійну протибурських республік— Трансваалюі Оранжевоївільної держави, в 60-ті рр. протиАфганістану, завершив загарбанняБірми, Ма­лаккськогопівострова, Судану. Заліберальногоуряду Гладстонабуло окупованоЄгипет, розпочатовійну в Су­дані, захопленоУганду.

/>КолоніальнаекспансіяАнглії сталапричиноюангло-бурськоївійни (1899—1902).Бури, нащадкиголланд­ців, які переселилисяу ПівденнуАфрику, підкорилимісцеве населенняі понад двадесятиріччячинили опіранглійцям.Відкриття тутпокладів золотапідштовхнулиАнглію до підготовкиагресії протибурів. Бури, переко­навшисьу безпосереднійзагрозі їхнійнезалежності, ого­лосиливійну Англії, однак сили булинерівні і 1902 р.бури були змушеніпідписатимирний договір, за яким Трансваальі Оранжевавільна державастали англій­ськимиколоніями.Згодом вонибули об'єднаніз іншими англійськимиколоніями вПівденно-Африканськийсоюз, що ставанглійськимдомініоном1.

Серед внутрішніхпроблем найгострішоюбула ірланд­ська.У 60—80-ті рр. в Ірландіїпосиливсянаціонально-визвольнийрух. Ірландськабуржуазіявисунула про­грамусамоврядування(гомрулю) дляІрландії вмежах Британськоїімперії. В Ірландіїрозпочавсярух непокори.Ірландськафракція в палатігромад проводилаобструк­ціюдіяльностіанглійськогопарламенту.На початку 1886р. ліберальнийкабінет Гладстонарозробивпомірко­ванийплан гомрулю: в Ірландіїстворювавсямісцевий парламент, але найважливішіпитання внутрішньоїполі­тики маввирішуватиЛондон. Протей така поміркова­напоступканаштовхнуласьв Англії нарішучий опір.Навіть середлібераліввідбувся розкол.Уряд Гладстонапішов у відставку.

Монополізаціявиробництвав Англії призводиладо посиленняексплуатаціїробітниківі загостреннясоці­альнихпроблем. Організаторомруху робітниківза поліп­шенняїхнього економічногостановища булитред-юніо­ни, що об'єднуваливисококваліфікованихробітників.Посилиласятакож боротьбанеорганізованихробітників(мітинги тадемонстраціїбезробітних, страйки робітни­ківсірниковихфабрик, газовихзаводів Лондона, лондон­ськихдокерів). У країніформувався«новий юніонізм»— тред-юніонинизькооплачуваних, некваліфікованихробітників.1893 р. виникланезалежна відтред-юніонівРобітничапартія, що велаборотьбу заобрання в палатугромад представниківробітничогокласу.

Підприємцівирішили послабитивплив тред-юніонів.1900 р. під час страйкуна залізницідолини Таффза­лізничнакомпанія подалав суд на залізничників, вима­гаючивиплати збитків, що їх компаніязазнала відстрай­ку. Іншікомпанії почалинаслідуватиприклад залізнич­ноїкомпанії. Тодіза рішеннямКонгресу тред-юніонівна конференціїбуло заснованоКомітет робітничогопред-ставництвадля проведенняв парламентробітничихде- | путатів, щоб вплинутина законодавствокраїни і спини-1ти наступпідприємців.1906 р. Комітет бувпереймено- Іваний у Лейбористськупартію.

/>1Домініон— державау складі Британськоїімперії, щови­знавалаглавою англійськогомонарха.

З метою послабленнясоціальноїнапруженостімі­ністр економікиЛлойд Джордж(уряд лібералів)вніс 1909 р. законопроектпро максимальнийвік виходу напенсію — 70 років, запровадженняматеріальноїпід­тримкибірж працібезробітних, соціальнезабезпечен­няу разі хвороби,інвалідностітощо. Законопроектбуло затверджено.Проте соціальнеманевруванняЛлойд Джорджане дало помітнихрезультатів.Конфліктиро­бітниківз підприємцямитривали: у 1911—1912рр. страйкувалишахтарі, докери, моряки, залізничники, які вимагалипідвищеннязаробітноїплати, визнанняпрофспілок,8-годинногоробочого дня.

Не прийшлозаспокоєнняі в бунтівнуІрландію.Лібе­ральнийуряд, який залежаввід голосівірландськихдепутатів, упалаті громадприйняв законопроектпро гомрульІрландії, щопередавав усімісцеві справипід контрольірландськогопарламенту(за умови керівниц­тваЛондоном зовнішньоюполітикою, армією, поліцією,\ фінансами, податками).Противникипроекту вимагали, щоб до складумайбутньоїірландськоїдержави невходив Ольстер— північначастина острова, де концен­трувалисянайрозвинутішіпромисловіцентри. їхніпри­хильникистворили вОльстері збройнізагони, якіпідтрималаанглійськареакція. Протеофіцери англійськихвійськовихчастин, якіотримали напочатку 1914 р. наказвідправитисяв Ольстер, щобнавести тампорядок, відмовилисявиконати наказ.Ліберальнийуряд пішов нацоступки бунтівнимофіцерам.

Перша світовавійна фактичностала приводомдля відстрочкизакону прогомруль.

На початкуXX ст.міжнародніпозиції Англіїпо­гіршилися.В умовах загостренняборотьбиімперіалістівза ринки й колоніїбуло поставленепитання проїхній переділ, що загрожувалонасампередАнглії як найбіль| шій колоніальнійдержаві. Різкопогіршилисяангло-німецьківідносини, посилилосявійськово-морськесу­перництвообох держав, торговельнаконкуренція, бо­ротьба заколонії.

/>Докінця XIXст. Англіяздійснювалаполітику «блис­кучоїізоляції»: керівництвокраїни вважало, що супе­речностіміж континентальнимидержавамигостріші, ніжміж Англієюта її суперникамиз континентальноїСвропи. Черезце у разі конфліктуз Росією чиФранцією Англіямогла розраховуватина підтримкуНімеччини чиАвстро-Угорщини, а тому вона невідчувалапотре­би зв'язуватисебе союзнимизобов'язаннями, що можуть нтягнутиїї у війну зачужі інтереси.

/>Розпалюючисуперечностіміж великимидержава­ми, Англія забезпечуваласобі свободудій. Острівнепо­ложенняі могутнійморський флотгарантуваливід на­падуна її територіюз боку будь-кого.Необхідністьбо­ротьби протисвого головногоконкурента— Німеччи­ни— змусила Англіювідмовитисявід попередньоїполі­тики іформувати блокиз іншими державами.1904 р. Англія іФранція досяглиугоди з основнихколоніаль­нихпроблем: Франціяприпинялапротидію Англіїв ко­лоніях, зокрема в Єгипті, а Англія визнавалаза Фран­цієюправо на загарбанняМарокко. 1907 р. булопідпи­саноангло-французькуугоду, що дісталаназву Антан­ти.Англіята Росія поділиласфери впливув Ірані, Аф­ганістаніта Тибеті. Цезробило можливимангло-російсь-кеспівробітництвопроти Німеччини.

За наявностіфранко-англійськоїугоди, угод міжАнглією й Росієюзавершувалосястворенняангло-фран-ко-російськогосоюзу — Антанти.Загалом Антантаяк військовийсоюз сформуваласялише під часПершої світовоївійни.

Франція наприкінці XIX — на початку XX ст. Еволюція

державногоустрою та економічноїсистеми.

Після франко-німецькоївійни 1870—1871 рр.еконо­мічнестановищеФранції булодосить складним, оскіль­ки вонасплатила контрибуціюв розмірі 5 млрдфранків. Щескладнішоюбула політичнаситуація. Монархічні

угрупованняборолися завладу. Національнізбори, зібрані1871 р., складалисяпереважно змонархістів.

Першимпрезидентомреспублікибуло обраномонар хістаТьєра.Вимогибільш твердоїполітики з бокумс нархістівзмусили йогопіти у відставку.

1875 р. Установчізбори прийнялинову КонституціїСтаття провстановленняреспубліканськоголаду була прийнятабільшістю лишев один голос.Президентотри­мувавширокі права, аж до розпускуПалати депутатів, він обиравсяна сім роківна об'єднанихзборах членівобох палат.Виконавча владаналежала президентуі Раді міністрів.Сенат обиравсяпредставникамимуніципалі­тетів; він був противагоюПалаті депутатів.Палата депу­татівобиралася начотири рокизагальнимтаємним го­лосуваннямгромадян, якідосягли 21-річноговіку. Жін­ки, військові булипозбавленівиборчих прав.Ця кон­ституціяпроіснуваладо 1940 р.

Монархістине втрачалинадії змінитиКонституціюі встановитимонархію, ареспубліканціпрагнули зміц­нитиреспубліку.На парламентськихвиборах 1876 р.більшість упарламентіздобули республіканці.Саме тоді 14 липня(день здобуттяБастілії) булооголошеносвятом Французькоїреспубліки, а французьканаціональнапіс­ня «Марсельєза»стала державнимгімном. Республікан­цідобилися прийняттязакону проамністію учасниківПаризькоїкомуни, легалізаціїпрофспілок.

Проте, оскількизросли податкина основнучастину населення, як наслідок, популярністьпоміркованихрес­публіканцівупала.

Зростанняневдоволенняполітикоюреспубліканціввикористовувалимонархічнонастроєніофіцери, земле­власники.Цьому сприялиполітичнікризи, що виникалиу Франції в80—90-ті рр. Дужегострою булакриза, по­в'язаназі спорудженнямПанамськогоканалу: будів­ництвовиявилосяскладнішим, ніж передбачалося, до того ж підрядчикирозкрадаликошти. Цравліннятова­риства, що здійснювалоспорудженняканалу, випустилона продаж великукількістьдодатковихакцій. Щоб отри-! мати на це дозвіл, воно підкупилосенаторів, депутатів, державнихчиновників, міністрів, витратившина хабарі кількамільйонівфранків. Справанабула розголосу, про­те основнихвинуватцівне було покарано.«Панама»уві­йшлав історію яксинонім брудноїафери, підкупу, ха­барництваі корупції.

1894 р. Франціястала свідкомще однієї політичноїісризи. Військовийсуд засудивна довічнеув'язненняка­пітанаАльфредаДрейфуса, євреяза національністю, звинуваченогоу розголошенніНімеччинівійськовихсекретів французькоїармії. ЗасудженняДрейфуса буловикористанореакційнимиелементамидля шовіністич­ноїта антисемітськоїпропаганди.Згодом сталовідомо, що Дрейфуєпостраждавневинно і бувзасудженийумис­но. «СправаДрейфуса»розкололакраїну на дватабори.

ПисьменникЕміль Золяопублікуваввідкритоголи­ста президентуреспубліки, в якому вінзвинувативГен­штаб, суді свідків убрехні. За цеЗоля засудилизаочно до штрафуй арешту, алевін устиг емігрувати.Справу булопередано допарламенту.НаселенняФранції підтри­мувалоабо «дрейфусарів», або «антидрейфусарів».Лише 1906 р. Дрейфусабуло цілкомреабілітовано.

Справа Дрейфусастала останньоювеликою спробоюмонархічнихкіл дискредитуватиреспубліканців.1899 р. було створенокоаліційнийуряд республіканців, який очоливВальдек Руссо.

ЗростанняпромисловостіФранції наприкінціXIX — напочатку XXст. порівняноз Англією, Німеччиноюі СІЛА уповільнилося, що було наслідкомфранцузько-німецькоївійни: виплатоюконтрибуції, втратою Ель­засуі Лотарингії, а також бідністюїї природнихресурсів. Зарівнем промисловогорозвитку воназаймала четвер­темісце, за рівнемконцентраціїбанківськоїсправи Франціяйшла попередуінших країн, хоча на піднесеннібули металургійна, текстильнапромисловості.

/>Франціяневпинно розширяласвою колоніальнуекспансію: їївійська захопилиТуніс, Індокитай, Мада­гаскар, Сомалі, частинуГвінеї, Судану, Мавританії, Да­гомеї, ВерхнюВольту, Конго, Чад.

Посиленнянапруженостів німецько-французькихвідносинахзмушувалоФранцію шукатипримиренняз Англією. 1899 р.було укладеноангло-французькийдо­говір пророзмежуванняСудану.

РезультатомнаступногозближенняАнглії і Франціїстало укладення1904 р. «сердечноїугоди», щоперед­бачаларозмежуваннясфер впливув колоніальномусвіті. Франціяотримала «право»на загарбанняМарокко. Цепризводилодо надзвичайногострих конфліктівз Німеч­чиною, але підтримкаАнглії та Росіїдала змогуФранції нав'язатисултану Мароккодоговір пропротекторат1.

З 1902 і до1912 р. при владіперебувалаРадикальнапартія — найвпливовішапартія Франціїна той час. Ра­дикалибули противникамиклерикалів2, виступали задемократизаціюреспублікиі задоволенняекономічнихта соціальнихвимог народу, заборонилидіяльністьде­яких релігійнихкатолицькихоб'єднань, добилисявід­окремленняшколи від церквиі церкви віддержави, за­провадилиобов'язковийвихідний день, пенсійнезако­нодавство, соціальнезабезпеченняв разі інвалідностітощо.

Вибори1912 р. принеслиперемогу правимсилам на чоліз поміркованимреспубліканцемРай мономПуан-каре, якийочолив уряд.1913 р. він був обранийпрези­дентомФранції. Навибори він йшовпід гасломпідготов­кидо війни протиНімеччини.Франція прийнялазакон про трирічнуслужбу в армії, що означалопрактичнупід­готовкудо війни.

ВбивствонапередодніПершої світовоївійни соціа­лістаЖана Жореса, найрішучішогоборця протиміліта­ризму, свідчило, щоправлячі силиФранції булиготові втягнутифранцузькийнарод у кривавудраму.

!Протекторат— одна зформ колоніальноїзалежності, за якої залежнадержава зберігаєдеяку самостійністьлише у внут­рішніхсправах, а питаннязовнішніхвідносин таін. вирішуєдер-жава-метрополія.

2Клерикали— прихильникиполітичногонапряму, якідома­гаютьсяверховенствацеркви та духовенствав політичномута культурномужитті.

ВИКОРИСТАНАЛІТЕРАТУРА

Архипов Дмитрий Борисович. Краткая всемирная история. Наукометрический анализ / РАН; Институт аналитического приборостроения. — С.Пб.: Наука, 1999. — 189с.

Белоножко Сергей Владимирович, Бирюлев Илья Михайлович, Давлетов Александр Рашидович, Космина Виталий Григорьевич, Нестеренко Людмила Алексеевна, Турченко Федор Григорьевич. Всемирная история. Новое время. 9 класс: Учебник для сред. общеобразоват. заведений — 2-е изд. — К.: Генеза, 2002.

Всемирная история: Великая Французская революция / И.А. Алябьева (ред.кол.). — Минск: Харвест, 2001. — 512с.

Баландин Рудольф Константинович. Всемирная история: 500 биогр.: Знаменитые правители, полководцы, нар. герои, мыслители и естествоиспытатели, политики и предприниматели, изобретатели и путешественники, писатели, композиторы и художники всех времен и народов / Р. К. Баландин. — М.: Современник, 1998. — 315

Всемирная история: Возрождение и Реформация / И.А. Алябьева (ред.кол.). — М.; Минск: АСТ, 2000. — 1000с.

Всемирная история: Учебник для студ. вузов / Георгий Борисович Поляк (ред.), Анна Николаевна Маркова (ред.). — М.: Культура и спорт, 1997. — 496с.