Реферат: Життя та діяльність митрополита Петра Могили

зісторії Українина тему:

Життята діяльністьмитрополитаПетра Могили.

Виконала:

студентка

Ікурсу

ф-туіноземних мов

групиЯЄ-12

КоломієцьОльга Андріївна.

ПЛАНРЕФЕРАТУ:

І.Суспільні умовина Україні вчаси життя тадіяльностіПетра Могили(перша половинаХVІІст.).

ІІ.Історичнезначення життята діяльностіПетра Могили.

ІІІ.Життя та діяльністьПетра Могили:

Родина Могил.

Встановлення дати народження Петро Могили (версія Олеся Білодіда).

Освіта, яку одержав Петро Могила (версія Олеся Білодіда).

Києво-Печерський монастир, Лаврська школа.

Краківський сейм, роль, яку на ньому відіграв Петро Могила. Результати сейма.

Петро Могила – митрополит київський:

а)затвердженняПетро Могилина посадумитрополитом;

б)Софійськийсобор;

в)богослужебнікниги;

г)Лиθоς.

Київська колегія.

Заповіт Петра Могили.

ІV.Мої думки прозначення діяльностіПетра Могилидля розвиткуукраїнськоїосвіти.

ЖиттякиївськогомитрополитаПетра Могилидля багатьохлюдей ще й сьогодніє неабиякоюзагадкою. Складноюі суперечливоюбула доля цьоговизначногоцерковногота культурногодіяча, що полишивнеабиякий слідв історії Украіни.Про Могилунаписано багатопраць у нас іза кордоном.Його діяльність, як правило, аналізуєтьсяв трьох аспектах: громадсько-політичному, культурномута релігійному.

Час, у який жив ідіяв ПетроМогила, бувчасом крутогоісторичногоповороту в доліукраїнськогонароду, зв'язанногоз національно-визвольнимрухом і підготовкоюкультурно-історичнихумов для соціальнихта просвітницькихреформ. Він бувгромадяниному широкомурозумінні цьогослова. Незважаючина свою високуцерковну посаду(все ж такимитрополит), Петро Могилане замикавсяу мурах монастиря, а розумів церкву, як один із засобівполітичноїй ідеологічноїборотьби. Зодного боку, як представниклегальноготабору, своєюдіяльністювін давав простірдля розвиткунаціонально-визвольногоруху в Україні, а з другого –використовувавусі свої легальніможливостіі зв'язки з РіччюПосполитоюдля поліпшеннядолі українськогонароду. Це буласкладна діпломатичнагра, багатокому незрозуміла, можливо, й зараз.

Зіменем ПетраМогили пов'язанерозгортаннясистеми вищоїі середньоїосвіти в Україніта Росії, якане просто копіювалазахідноєвропейськішколи, але ймогла конкуруватиз ними. Він бувфундаторомі творцем першогов усій СхіднійЄвропі вищогонавчальногозакладу –Києво-МогилянськоїКолегії, щостала попередницеюУкраїнськоїАкадемії таКиївськогоУніверситету.

Однієюз важливихсторін йогодіяльностібула організаціяі розвитоккниговидавничоїсправи. Віннадав роботіЛаврськоїдрукарні такогорозмаху йгуманістичногозмісту, якогоне знала досіісторія книгодрукуванняв Україні. Однимз перших вінпочав вводитикнигодрукуваннякнижною українськоюмовою тогочасу, значнопідняв престижі авторитетслов'янськихвидань.

Меценатукраїнськогомистецтва.письменникі публіцист, він залишивблизько 20 творівцерковно-теологічного, полемічного, просвітницького, філософськогота моралізаторськогохарактеру.Зокрема, йомуналежить розробкаі обгрунтуванняобрядів, характернихдля життяукраїнськогосуспільстватого часу, скажімр, ритуалу вінчання.

Мабуть, Українськаправославнацерква за всюсвою історіюне знала постатібільш знатнішоїі колоритнішої, ніж митрополитПетро Могила.За порівнянокороткий часвін зумів надатиїй чіткоїорганізаційноїструктури, підніс освітудуховенства, висунув ідеалтворчогоздисциплінованого, чернецтва, здійснив реформуцерковногообряду, розробивдогматику, забезпечившиїї необхідноюновітньоютеологічноюлітературою.

Але, раніш, ніж оцінюватийого вчинкита значенняйого діяльностідля православноїцеркви, Україниі, звісно ж, українськогонароду, требазвернутисядо життя цієїлюдини, побачитиза яких умові обставинрозвиваласяця особистість.

РодинаМогил належаладо давніх знатнихродів Молдавії.Могили велисвій родовідвід Муція Сцеволи, чиї нащадкиначебто перейшлиз Риму до Греції, а звідти вМолдавсько-вольськіземлі. Правда, в історії є йінше свідоцтво, згідно з якиммолдавськийвоєвода СтефанІVнарік Могилоюгерольда Пуригуза його сміливістьі відданість, а також за те, що у битві зугорцями 1486 р.був добримпагортом (могилою), на яку він спирався.

ПетроМогила – синмолдавськогогосподараСимеона Могилий угорськоїпринцеси Маргарет.Внаслідокдвірцевихінтриг йогобатько загинуву жовтні 1607 р. –його отруїлизмовники. Післясмерті батькаПетро Могилаз матір'ю переїхавна західніукраїнськіземлі.

Ащо стосовнодати народженняПетра Могили, то різні історикивисловлюютьрізні думикз цього приводу.Найбільшийбіограф і дослідникдіяльностіПетра МогилиС.Голубєв встановлює, що петро могиланародився 21грудня 1596 р.Цю дату С.Голубєввстановлюєна підставіпанегіриків, що складалисястудентамиКолегії в деньйого ім'янин,і де говориться, що він “народивсянезадовго досвята РіздваХристового, а саме 21 грудня, в день пам'ятикиївськогомитрополитасв.Петра, начесть якогойому й даноім'я (Петро)”1.А інший історик, науковий діячі дослідниктворчості ПетраМогили ОлесьБілодід в своїйпублікації“Загадка ПетраМогили” надаєнові свідченняпро дату народженнямитрополитата його освіту.Він намагаєтьсядовести, що прорік народженняПетра Могилинемає достовірнихданних. Підкреплюючисвою версіютим, що на місціпохованняфундатораКиєво-Могилянськоїакадемії небуло ніякогонадгробка чимогильної плитиз написом, навідміну відбагатьох духовнихосіб чи ктиторів, що були похованів Успенськомусоборі і прощо є докладніархівні записи.Він переконаний, що монашеськесмирення (засвідченнямсучасників, Петро Могиланавіть осивна тілі волосяницю, щоб приборкуватисвою плоть)було причиноютого, що вінбув похованийяк рядовийчернець, підфундаментомсобору безжодного написуна місці поховання.1718 року страшнапожеже знищиларяд будівельна територіїКиєво-Печерськоїлаври. Вона непошкодувалай Успенськогособору. Вогоньзжер Лаврськубібліотеку, перетворивна попіл усіцерковні архіви.Зрештою будівлій собор з часомвідновили. СамПетро І пожертвувавна відбудовуЛаври соліднусуму грошей.А от Бібліотекай архіви пішливід нас назавжди, особливо тіречі, що існувалив одному примірнику.Але це так, доречі.Спираючисьна свої дослідження, О.Білодід приходитьдо висновку, що Петро Могиланародився у1574 році(Білодіду довелосьпроробитититанічнупрацю, розбираючистаровинніписьмена, щобз'ясувати це).АрхімандритомКиєво-Печерськоїлаври став у54 роки, митрополитомКиївським –у 59 років і померна 73 році свогожиття. Підтвержуєце Олесь Білодіді тим, щопортретиПетра Могили, що збереглисядо наших днів, особливо той, що на фресцівідбудованоїним церквиСпаса на Берестовізображуютьлюдину вжедосить похилоговіку.

Цявстановленадата народженнядодає Могилі22 роки життя, а це значить, що київськийперіод своєїдіяльностівін розпочинавне молодоюлюдиною, а вжемаючи всі необхіднідля цього дані.За плечима умолдавськоговоєводича булидовги рокинавчання вуніверситетахЗахідної Європита військоваслужба. І сумнівив цьому, на думкуОлеся Білодіда, мусять самісобою відпасти.

ТакожО.Білодід висловлюєряд думок пронеточністьдеяких свідченьстосовно освітиПетра Могили.Він пише, щовсі дослідникисходилися натому, що П.Могиламав блискучузахідноєвропейськуосвіту й своеювченістю тапрогресивнимипоглядаминабагато випереджавсвоїх сучасників.

Девін її здобув?

Черезвідсутністьточних данихщодо цього ряддослідниківвисуває різнігіпотези. Насампередврни базуютьсяна тісних ідружних зв'язкахсім'ї Могил зіЛьвівськимбратством тайого школою, на традиціїаристократичнихродин Молдавіїта Польщі посилатисвоїх дітейна навчаннядо західноєвропейськихуніверситетів.Панегіристивідзначали, що Петро Могилаз дітинствавиявив великулюбов до науки, а М.Смотрицькийсвідчив, що віну юнацькі рокивже знав грецькуй латинськумови.

Хочніяких документальнихданих про ценемає, але майжевсі біографиП.Могили більш-меншодностайнів тому, що початковуосвіту вінздобув у Львівськійбратськійшколі, а закінчивїї у закордоннихуніверситетах.Але при конкретизаціїдумки про закордоннуосвіту ПетраМогили узахідноєвропейськихкраїнах черезбрак достовірнихданих зновувиникали різнорідніздогади. Відомийбіограф ПетраМогили С.Голубєв, спираючисьна пануючийу ті часи звичайпосилати своїхсинів “длязавершенняосвіти в колегіїта університетиза кордон”, на“самий укладосвіти П.Могилиі випливаючийзцього характерйого діяльності”, а також на те, що “П.Могилабув знавцемзахідноєвропейськоїлітератури, дуже високоцінив освіту, здобуту в закордоннихшколах”, тасвідчення, що“в Україні бракосвіти духовенстваі відсутністьналежногонавчання молодідуже шкодитьправославію”і єдиним дійовимзасобом длявиправленняцього зла булоперенесенняна руську нивузахідної науки,- твердить, що“не можна відмовитиу вірогідностіданих про те, що П.Могилавідвідувавзахідноєвропейськінавчальнізаклади”1.РумунськідослідникиІ.Міхалческуі К.Ербичануу своїх твердженняхбули більшконкретними.Вони прямовеазували напаризьку Сорбонну.Про навчанняПетра Могилиу Франції писавВ.Щурат, зазнаючи, що київськийпросвітительнавчався увідомому єзуїтськомуколеджі Ла Флеш(“La Flиche”), слухав тамлекції у патераВарона разомз майбутнімвидатним філософомРене Декартом.В.Щурат своєтвердженнявисуває напідставі одноголиста латинськоюмовою, знайденогоу церковномуархіві селаБерески підЛіском Перемиськоїдієцезії, щомає назву “Magnaars disserendi de qualibet materia.”(“Велике мистецтвопоясненняматерії”). Листцей був написанийу ХVІІст., і його невідомийавтор, стаючина захист ПетраМогили зазначає:“Per summum nefasvituperatur. Varonem enim praeceptorem habebat eminentissimum”(“Великий гріхлаяти його. БонайславетнішийВарон був йоговчителем”).Намагаючисьякось перекинутимісток міжПетром Могилоюі Вароном таР.Декартом, В.Щурат пише:“Може й патріотичнімотиви велятьбіографамподавати П.Могилуза ученикапаризькоїСорбонни – тогоМогилу, що післясмерті свогобатька, опускаючиФранцію, мігмати найвище12 літ віку”2.

Оскількидокументальнихсвідчень прожиття ПетраМогили дужемало, вважаюза необхідненавести уривокз книги знатногокиївськогоісторика С.Голубєва“КиївськиймитрополитПетро Могилата його сподвижники”.“Після повідомленняпро участь вХотинськійбитві біографічнісвідчення проПетра Могилудо посвяти усан києво-печерськогоархімандритастають дедалірідшими йуривчастими.На їх основіможна вивестилише один доситьвірний висновок: після смертісвого опікунаС.ЖолкевськогоМогила задумавпереселитисяз Бельськоговоєводстваі у зв'язку зцим звертаєувагу на Київськуобласть. Вінпочинає частовідвідуватиКиїв, де у тойчас митрополичнукафедру займавйого друг, аможе й наставникІов Борецький,і купляє в околицяхміста помістя.Часті стосункиз Борецькимне полишаютьсябез впливу нарелігійніпогляди Могили, який почавбрати діяльнуучасть у справахвіри. Ця участьскоро досягаєвеличезнихрозмірів внаслідок послідуючійза цим суттєвійзміні у долімолдавськоговоєводича.Розуміємо вступйого на києво-печерськуархімандрію”.Після смерті21 березня 1627 рокупечерськогоархімандритаЗахарія Копистенськогона цю посадувиявився рядпретендентів.Але, незважаючина це, хоч інезначноюкількістюголосів, перевагабула наданаПетрові Могилі.У 1628 р. польськийкороль

СигізмундІІІ затвердивМогилу на ційпосаді. “Новийархімандрит,- відзначає усвоєму нарисіпро ньогоМ.Костомаров,- зразу ж виявивсвою діяльністьна користьмонастиря, завів нагляднад священнослужителямиу селах лаврськихмаєтків, малограмотнихнаказав учити, а впертих ісвоєвольнихпіддаватипокаранням: оновив церкву, не шкодуваввитрат на прикрашенняпечер, підпорядкувавлаврі Пустинно-Миколаївськиймонастир, заснувавГолосіївськупостинь, побудувавза свій рахунокпри лаврі богодільнюдля жебраківі задумав заводитипри Печерськомумонастирі вищушколу”. На тойчас повернулисяз різних університетівЄвропи посланіним, ще у йогоперші дні перебуванняв Лаврі, юнаки, які утримувалисяза кордономвласними коштамиПетра Могили.Вони й сталийого першимипомічникамив організаціїякісно новоїсистеми освітив Києві. Такбуло відкритов Лаврі школу, яка відразуж стала набагатоавторитетнішоюза Богоявленське(Братське) училище.Воно в ційконкуренціїмогло загинути.І це стривожиловисоких духовнихосіб, які справедливовважали, щоучилище требазберегти. Вонизвернулисядо Могили зпроханнямпорятуватинавчалинийзаклад. Архімандритвирішив об'єднатишколу з училищем.В такий спосібтворивсянайавторітетнішийцентр освітив усій Україні.Сам Могилавиділив власнікошти, на якібуло збудованоодин з навчальнихкорпусів наПодолі, утримувалисявикладачі йшколярі.

Викладанняу Лаврськійшколі велосялатинськоюта польськоюмовами, і створюваласьвона за зразкомпольських шкілвищого типу– колегій. Всьогов ній навчалосяпонад 100 учнів.Однак булонемало труднощіві незгод. З самогопочатку печерсько-лаврськііноки виступилипроти наданняшколі приміщень, які, до речі, відбиралисясаме у них. ВтімМогилою цейопір був знищенийскоро: він покаравнезговірливихіноків, усунувупертого ігуменаАрсенія й, поставившинового, уладнавз ним згіднузі своїмипередбаченнямисправу.

Тащойно розпочалосянавчання, яквиникли новіускладнення.Київське братство, козацтво піднялипитання прооб'єднанняКиївськоїбратської школита лаврської.Наприкінці1631 року 32 братчикиКиївськогобогоявленськогобратства склалиакт, у якомуМогила називавсястаршим братом, блюстителемі пожиттєвимопікуном братства.Прохання братствапідтримав іновий митрополитІсайя Копинський.А 12 березня 1632 р.до Петра Могилизвернувсягетьман реєстровихкозаків ІванКулага-Петражицькийз “Листомвійськовим”, у якому просивоб'єднати школи, обіцяючи зісвого боку їх“твердо захищати, охороняти йза них до самойсмерті стояти”.Вирішили об'єднатишколи в одну, яка отрималаназву Києво-Печерськоїколегії. ПетроМогила за згодоюбратства ставїї “старшимбратом”, “довічнимохоронцем інаставником”.

Минечас, і колегіястане на честьМогили — Києво-Могилянською,

азгодом і академією,яка відіграланайвизначнішуроль у розвиткуосвіти й наукияк в Україні, так і в Росії.А тоді, навесні1632 р., студенти-риторизаснованогоМогилою “гімназіума”склали і піднеслийому на Великденьпанегірик“Евхарістірон, або ВдячністьПетру Могилі”, у якому прославлялиМогилу як першого, хто дав православнійнауці, “досібезплідній”, справжню вченість.

Міжіншим, культурнай освітня діяльністьПетра Могилине обмежуваласялише турботоюпро Київськуколегію. Самеза його участюбули відкритіколегії у Вінниці, Кременці, Гощі.Багато зусильдоклав він ідо розвиткукниговидавничоїсправи в Україні.

Уквітні 1632 рокупомер польськийкороль СигізмундІІІ. В Краковізбирався сейм, на якому малорозглядатисяпитання пройого наступника.Старий і хвориймитрополитКиївський ІсайяКопинськийне міг рушитив таку далекудорогу. Радавищого духовенствавирішила послативід себе насейм П.Могилу.Прибувши туди, архімандритКиєво-Печерськоїлаври заявиввід імені всьогоукраїнськогонароду, що київськадепутація небратиме участів сеймі, якщонегайно не будеприйняте рішенняпро поверненняправославнихусіх захоплениху них уніатамимонастиріві церков. Післятривалої дискусіїсейм змушенийбув винеститаке рішення.Ось що зробилаодна людина, яка мала незламнусилу волі, гнучкийрозум і знаннядипломатичноїсправи. Княжичза походженням, мало мав собісуперниківза вихованням, був зразкомревної відданостів вірі й православ'ї– тільки одинМогила міг натой час такневтомно боротисяі так переможновийти з такоїнерівної боротьби.

Яккозацькі посли, так і делегаціядуховенствана чолі з ПетромМогилою виявлялинеабияку активністьна сеймі. Щобзабезпечитисобі більшість, королевичВладислав склавспеціальнийматеріал, уякому пропонувалосявирішити козацькіпитання, віддатиправославнимКиївську митрополію, повернути всіїї маєтки, монастирій навіть львівськеєпископство.

Однаквін міг набутисили лише післязатвердження“елекційним”сеймом. На ньомуй почалися йосновні дебати, що доходилимало не до бійок, особливо, колив суперечкувстряваликозаки. В діаріушікнязя А.Радзивілла1632 року зазначалося:“У понеділок(15 жовтня) козакина сеймі говорилипро унію зпрезирством, робили тисячіпротестів іпогроз і прицьому заявили: нехай Республікане доводитьїх до відчаю…Тут є багатопопів та іншихсхизматиків, які розпалюютьворожі партії.Ми застосовуємопроти них всінаші намагання, але до сих пірстановищедосить важке…”

Говорячипро попів, Радзивілл, очевидно, мавна увазі делегаціюправославногодуховенствана чолі з Могилою.Він дійсноразом з АдамомКиселем, ЛаврентіємДеревинськимі Вороничемпостійно виступавна засіданняхсейму, захищаючиправославних,і навіть особистозвернувся доновообраного13 жовтня короляВладислава.Той, зважившина ситуацію, задовольнивїх прохання, видавши “диплом”, яким гарантувавбільші праваі вигоди, ніжті, що були зазначенів “Меморіалі”.

“Диплом”надавав повнусвободу переходуяк з православ'яв унію, так і зунії в православ'я.Київськиймитрополитмав, як і раніше, висвячуватисявід Константинопольськогопатріарха.ВіддаваласьЛуцька єпархія, запроваджуваласянова у Мстиславі, заборонялосячинити всілякіобрази православнимлюдям.

КолиПетро Могиларазом з брацлавськимпідсудкомМихайломКропивницькимвітали Владиславаз обранням, тодякували йомуза рішення, підкреслюючи:“Розумно поглянувти на наші проханняі справедливорозсудив їх”.Тим часом козакиі православнедуховенство, очевидно, інспірованеоднодумцямиПетра Могили, в один з останніхднів сейму, зібравшисьразом, прийнялирішення усунутивід митрополіїІсайю Копинськогояк людину престарілуй хворобливу.Тут же, у Варшаві, митрополитомбуло обраноПетра Могилу.Правда, на випадок, коли б корольне побажавзатвердитиМогилу митрополитом, було обраной іншого кандидата– вінницькогопідстаростуМихайла Ласку, чия мати –Гулевичівна– віддала своюземлю під Київськубратську школу.Були такожобрані на єпископіюЛуцьку – князьОлександрПузін, на Мстиславську– ігумен ВіленськогоСвятодухівськогомонастиря іректор школипри ньому ІосифБобринович.

12березня 1633 рокуВладиславзатвердивмитрополитомПетра Могилуі видав йому“привілей”на це. При цьомукороль відзначив, що добре знаєМогилу, “колитой був ще у“світськомузванні” і коли“на очах йоговоював протиголовноговорога ПольщіОсмана, царятуркцького”.Королівськоюграмотою МогилівіддаваласяКиєво-Софіївськацерква, утримуваласяза ним і Києво-Печерськаархімандрія, доручавсянагляд заПустинно-Микільськиммонастирем.

Невдовзібуло отриманеблагословінняй патріархаконстантинопольського, причому патріархнадавав новомумитрополитузвання “екзархасвятогоконстантинопольськоготрону”.

НастановленняПетра Могилимитрополитому Києві викликалонезвичайнурадість. Ученикибратської школискладали йомугимни і панегірики.“Коли б ти задумав,- говоритьсядо нього в привіті,- відправитисяз Києва до Вільнаі до краївукраїнськихі литовських, з якими радощамизустріли б тебеті, коториминаповнені суди, темниці й підземнів'язниці занепорочну вірусхідну!?” Печатникиприсвятилийому віршовануброшуру, щонапечаталипід заголовком“Евфоніявеселобремячая”.

ПіслянаставленнямитрополитомПетро Могилаз новою силоюрозгорнувсподвижництвояк у галузіцерковній, такі освітній, будівничій, книгодрукуваннята ін.

Насампередпісля поверненнядо Києва вінзвернув увагуна вилученняв уніатів йупорядкуваннядавньої руськоїсвятині – Софійськогособору. Після“хозяйнування”уніатів цявелична будоваперетвориласяна пустку йпоступоворуйнувалася.Першим діломмитрополитабуло надатицеркві св. Софіївеличавоговиду і посвятитиїї для богослужіння; він називавїї “одинокоюокрасою православногонароду, головоюі матір'ю всіхцерков”. ПетроМогила намагавсявідновити давнюсвятиню Києваі разом з тиможивити в народіспоминку старовини.Таким чином, він відновивцеркву св.Василя; з руїн Десятинноїцеркви поставивнову каміннуцеркву, а підчастих робіт найшову землі домовинусв.Володимираі переніс їїдо печерськогомонастиря, щоблюди могли їїпоклонитися, відновив такожстару церквуСпаса на Берестові.

ПетроМогила звернувувагу на те, щов церковнібогослужебнікниги, якимитоді користувалисяв південнійта західнійРуси, вкралисянеправильностій суперечності.Це було тодітим гірше, щопротивникиправослав'явказували нацю обставину, як на слубусторону йстверджували, що в православнімбогослуженнінема одностайності: в одній книзіпро орден і сампредмет можутьбути одні вислови, а в другій –зовсім інші,і кожен священникможе вживатитого або іншогоспособу. Цимпротивникинамагалтсядоказати, щоцерква, не маючиодного голови, не зможе дотриматисяправильностів своїх богослужебнихкнигах, а тимсамим зверталина конечністьпідчинитисяпапі, як єдиномуголові. Могилапостановив, щоб у майботньомубогослужебнікниги не давалисяв печать безперегляду йпорівнянняз грецькимипершотворамиі без йогоблагословення.Він займавсяїх переглядомсам особисто.

ПетроМогила дужедбав, щоб завестиодностайністьу православнімбогослуженні, щоб священникияк слід виконувалисвої обов'язки, та щоб поправитиїх моральність.Для цього у1640 р. Могила назначивсобор у Києвіі на цей соборзакликав нетільки духовних, а й світськихлюдей, записанихв братствах; після йогопогляду насклад Церкви, світські людимали правоголоса у церковнихсправах. “Нашацерква, — писавМогила в своїмокружнім посланні,- лишиласянедоторканоюв догмах віри, але дуже попсованащо до обичаїв, молитв і благочестивогожиття. Багатоправославних, ходячи набогослужінняіноверців іслухаючи їхнауки, заразилисяєресю, так щоважко розпізнати: чи вони справжніправославні, чи тільки такназиваються?Інші ж, не тількисвітські, алей духовні, простопокинули православ'яі перейшли дорізних безбожнихсект. Духовнийі чернечий станпопав у нелад; недбалі настоятеліне стараютьсящо до ладу ізовсім ухилилисьвід прикладудавніх отцівЦеркви. В братствахпокинули ревністьі звичаї предківські; кожен робить, що хоче.” Могилазаявляв, що вінбажає повернутиукраїнськуцеркву до давньогоблагочестя,і думав, що цьогоможна досягтисобором духовнихі світськихлюдей. Дії тогособору не дійшлидо нас, та мабутьрезультатомйого нарадявилося новевидання “Требника­”в 1646 р. Цей “Требник”– подрібнийзбірник богослужень, довго служивпровідноюкнигою цілійРосії і відомийпід назвою“Требника ПетраМогили”. В “Требнику”Могила не обмеживсятільки викладоммолитв і обрядів, а ще додав донього поясненняй повчання, якпоступати врізних ситуаціях, так що цей “Требник”служив не тількипровидноюкнижкою длявідправи служб, але щей мавзначення научноїкниги длядуховенства.Ціль книгивиражена увступі, де сказано:“Книга ця печатаєтьсяне тільки длятого, щоб священникив своїх приходахкожного дня,іменно ж у неділюй дні свят, читалий пояснювалийого своїмприхожанам, але також, щобсвітські людиграмотні вчилисятаким способомхристиянськоїнауки, щоб родителівчили своїхдітей, а володаріпідвласнихсобі людей, атокож щоб ушколах усівчителі велілисвоїм ученикамвчити цю книжкунапам'ять”. Цейкатихізисспособом своговикладу послуживвзірцем дляусіх катихізисівпізніших часів.Він виложенийв питаннях івідповідяхі складаєтьсяз трьох частин: в першій розбираєтьсясимвол вірипісля членів, в другій – молитваГосподня, втретій – заповіді.

В1644 р. Могила написавтвір “Лiθоς”, який складавсяз трьох розділів: в першомуобговорюютьсятайни й обряди, в другому –церковнийустав, в третьому– дві головнідогматичнірізниці міжсхідною й західноюцерквами: походженнясвятого Духаі верховненачальствопапи. Взагалі, з оглядом назначення обрядів, Могила відрізняєєственніголовні признакивід додаткових.Єственнимивін називаєті, що при всякихзмінах форммають лишитисянепохибні, вонимістяться:

в матерії;

в формі або слові;

в інтенції (намірі) того, що відправляє службу Божу (богослуження).

Такимчином в тайніхрещеня водастановитьматерію, виголошенняслів: “хреститьсяна ім'я Отца, Сина і святогоДуха” – форму, внутрішнійнамір або бажаннятого, що сповнюєтайну, щобизвести ласкусв. Духа – інтенцію.Зовсім так самов літургіїєственну частинуїї становлять, крім внутрішнього н а м і р у священника: матерія, тобтохліб і вино, іформа, тобтоосвячуючі їїслова Спасителя:“прийміть, їжтей пийте від неїусі”. Весь ладбогослуження, в котрий прибраніабо влученієственні признаки, може змінятисяв різних церквах.Відповіднодо місцевостей, давніх звичаївіпереказів, можуть існувативсякі обряди.Обряди можутьв одній і тійсамій церквіпісля потребчасу змінюватися, доповнятисяй скорочуватися, та не інакше, як на основісоборів. Коженсвященник, зокрема, повиненточно виконувативсе, що постановляютьбогослужебнікниги, прийнятів той час. Такийбув поглядзнатного митрополитана весь ладзверхньгобогослуження.Він завзятовиступав протиримської церкви, але зовсім нез причин різницібогослужебноголаду, а за їїдогматичніпохиби, міжкотрими першемісце займаєпризнанняабсолютногоголови в особіримського папи.

Яктільки ПетроМогила зайнявпосаду митрополита, він реформувавКиївську братськушколу в колегію, заснував другушколу у Винниціі завів прикиївськімбратстві друкарнюта підчинивїх київьськомумитрополитові.Цим було нарушеностародавнійрозпорядокпатріярхаТеофана, післякоторого київськебратство підлягалотільки патріярсі.Але це буловиправданозробленимизмінами: заснуванняммонастиря ізміною школина колегію, ітим, що колегіюі монастирпідтримувавна свої власнікошти ПетроМогила. Монастирмав тіснийзв'язок із колегією.В ній містилисятільки монахи-наставники,їх всіх буловзято з ПечерськоїЛаври. Як вжеговорилося, Могила підтримувалколегію й монастирза власнийкошт: переписавна них дві лаврськихволості, подарувавколегії своєвласне селоПозняківку, крім цього часвід часу дававгрошові підмогина будівлі йгроші для вчителівй учнів. За йогоприкладом іпроханням, записана вбратство шляхтадопомогалаколегії всякимидарами і щорічновибирала старостівз-поміж себедля надзоруй допомоги впідтримці.Колегію булоутворено зазразком тодішніхвисших европейськихшкіл, за допомогоюсвідомих духовнихосіб, а такожсвітськихлюдей, котріб могли пильнуватиправоти східноїцеркви і своєюосвітою статина рівні з тими, від кого вониповинні булиохороняти правасвоєї церквидорогою законай втолоковування.Ідеалом Могилибув такий українськийчоловік, котрийби, зберігаючисвою віру йсвою мову, водночасрівнем своєїосвіти і своїмидуховнимиздібностямистоявна рівні з поляками, з якими долязв'язала йогов державнихвідносинах.До того ідеалупрямували йспособи вихованняй навчання, прийняті Могилою.

Знауковогопогляду колегіяділилася надві конгрегації: висша і низшу.Низша конгрегаціяв свою чергуділилася нашість класів: ф а р а або а н ал ь о г і я, де вчили одночасночитати й писатитьома мовами: слов'янськоюй грецькою; ін ф і м а — клас початковихвідомостей; за ним клас гр а м а т и к и і клас си н т а к с и м и:в обох класахнавчали граматичнихправил трьохмов — слов'янської, латинськоїі грецької, пояснювалий перекладаливсякі твори, робили мовніпрактичнівправи, вивчаликатихізис, арифметику, музику й нотнийспів. Далі –слідував клас п о е з і ї, де викладалипоетику і писаливсякі можливівправи у віршованні, як українською, так і латинською.За поетикоюслідував клас р и т о р ик и, де учнівчилися складатипромови. Висшаконгрегаціяскладаласяз двох класів: ф і л о с оф і ї, якувикладали післяАристотеля, приладженогодо викладанняу західнихлатинськихпровіднихкнижках, і поділяласяна три частини: логику, фізику(теоретичнетолкованняявищ природи)і метафізику.У цьому класінавчали такожгеометрії таастрономії.Другим найвищимкласом було

бо г о с л о в і є. Його вивчалипісля системиТоми Аквіната.В цьому ж класівикладалигомілетикуй учні тренувалисяв написанніпроповідей.

Усінауки, за виключеннямслов'янськоїграматики йкатихізису, викладалисялатинськоюмовою. Учнівпримушувалине тільки писати, але й раз-у-разговорити цієюмовою, навітьпоза колегією: на вулиці, вдома.В цих цілях дляучнів низшоїконгрегауіїбули видуманідовгі листи, вложені в покровець.Хто сказавщо-небудь непо латинськи, тому давалицей лист, вписувалитуди ім'я учня, що провінився.Учень носивсей лист, докине міг віддатийого кому-небудьіншому, хтоговорив не полатинськи.Першість, щонадавали латинськіймові, післязаснуванняколегії, навелона неї небезбечнубурю. Між православнимирозійшласячутка, що колегіянеправославна, що наставникиїї, вихованіза кордоном, заражені єресю, що в ній викладаютьнауки по провіднимкнижкам іновірців.Навчають найбільшелатинськоюмовою, мовоюіновірців, ачинять це тому, щоб відвестимолодь з дорогивіриїхніхбатьків! Громадалегко присвоюваласобі подібніпогляди. Людизвикли до тоїгадки, що латинськоюмовою відправляютьбогослуженняі говорятьвороги їхньоївіри, ксьондзи,і тому вважалививчання тієїмови неправославнимділом. Могиламав чималопротивників, але це булиневчені й негіднісвого санупопи, великукількість якихвін усунув зїхніх місць.Крім того несприяли йомувсі сторонникиІсаї Копинського, котрий, як видно, сам говоривпро неправослав'ясвого суперника, що усунув йогоз метрополії.Лиха слава проПетра Мтогилуі його науковийзаклад пошириласяміж козаками, які були готовіжорстоко розправитисяз тими, коговважали ворогамивіри. І справді– діло дійшлодо того, що одногоразу ватаганароду, підпроводом козаків, майже накинуласяна колегію, бажаючи спалитиїї і повбиватинаставників.“Ми, — писав опісляСильвестерКоссів, тодішнійпрефект київськоїколегії, — висповідалисяй чекали щонами станутькормити дніпровихосетрів, та нащастя Бог, бачучинашу невинністьі піклуючисьпро просвітуукраїнськогонароду, розігнавхмару пересудівй просвітивсерця наших земляків. Вонипобачили в нассправжніх синівправославноїцеркви. І з тогочасу поселенціКиєва та іншихміст не тількиперестали насненавидіти, але стали щоразувіддаватибільше своїхдітей і величатинас Гелікономі Парнасом”.Ця подія, щозагрожувалаколегії, трапиласяу 1635 році. В тімсамім році, коли минуланебезбека, СильвестерКоссів видавтвір “Екзегезисїили АпольогіюКіевскихїшколї”, в ньому вінзахищав спосібнавчання, прийнятийв колегії. Першість, що надавалилатинськіймові, виправдовувалив очах ПетраМогили і наставників, яких він обравза тогочаснихобсавин. Українці, що навчалисяв колегії, жилипід польськимволодарствомі готувалисядо життя всуспільстві, пронизанимпольським ладомі польськимимпоглядами. Вцьбму суспільствіпанувала іглибоко укоріниласядумка, що латинськамова є найголовнішоюознакою освіти,і хто кращеволодіє латинською, той гіднішийзватися освіченоюлюдиною. Українськешляхетствоу той час дужеквапилосяпозбутися своєїнародності, тому що русини-українціне були у великійпошані в поляків.Ті, що переходилив католицтво, з гордістювважали себеполяками. Щобусунути це, українцям, якізберігали своювіру й народністьпотрібно булоприсвоїти тізвичаї і признаки, які давалиправо на пошану, яка лічилаосвіченійлюдині. Латинськамова в тодішніхсуспільськихгуртках була, звісно, не тількидля релігійнихсуперечок зкатоликами, тому що у тічаси про “високі”предмети неговорили інакше, як латинськоюмовою, латинськамова вживаласьу судах, сеймах, сеймиках і навсяких громадськихсходинах. Вколегії учнінавчалися йтренувалисялатинськоюмовою, неюпроводилиськласові й публичнідиспути. Томуодна сторонанаволдила різніпротивні православ'юдокази, що булитоді в ззвичаюу католиків, друга заперечувалаїх і оборонялаправослав'я.Таки диспутине обмежувалисятільки предметомвіри, але простиралисяй на всякіфілософічніпредмети. Зорганізаціїдиспутів мибачимо, що Могиланамагавсявиставити протикатолицтваучених і зручнихборців за українськуцеркву, що вмілиб поражативорогів їхньоювласною зброєю.Відповіднотим практичнимпоглядам, ПетроМогила надавтакож цейсхоластичнийхарактер усійнауковій освіті, що набираласямолодб в колегії.Головною особливістюсхоластичногоспособу науки, що існувалав західнійЕвропі в середніхвіках і ще панувалав ХVІІст., було те, щопід наукоюрозуміли нестільки кількістьі обсяг предметів, підлягаючихвивчанню, скількиформу або способи, що служили дляправильногорозкладу, відносині значенняпредмету. Малознати та гарновміти користуватисьмалим запасомзнань – це буламета освіти.Звідти нескінченийряд формул, зворотів ікласифікацій.Цей спосіб, якпоказав віковийдосвід, малодопомагаврозповсюдженнюнаукових предметіві давав змогутак званомувченому пишатисясвоєю мудрістю, коли він, насправді, був зовсімнгеуком абомарнував час, труд і здібностіна вивченнятого, що буломало пригіднедля життя ікраще було бзовсім забути.Тай цей спосіб, при всіх своїхвеликих недоліках, мав однак ідобру сторонув свій час. Вінпривчав головудо розумовогопроцесу, служив, так сказатиб, розумовоюгімнастикою, що готувалалюдину займатисяпредметамизнання з науковоюправильністю.Не можна сказатит, щоби в західнійЕвропі в часиМогили не буловже іншогоспособу науки,інших понятьщодо знання, але ці засновкинової освіти, що так швидкоі блискучоповели розумлюдський довеликих винайденьв обсязі природнихнаук і до яснішогопогляду напотреби розумовогоі матеріальногожиття, булидалекі і майжене торкалисятодішньюїПольші, дармащо ще сто роківтому вона булародинним краємКоперніка. ДляПетра Могилице було зовсімприродньозупинитисяна тім способінавчання, щопанував в краю, де він жив ідля якого готувавсвоїх українськихпитомців. Тимбільше, що спосібцей після йогопереглядувідповідавйого найближчійзадачі: виховатипоколінняоборонцівукраїнськоївіри й українськоїнародностів польськійгромаді.

Післяпогляду напросвіту, освіта, що давала колегіяМогили, повинноздаватися дужеодностороннім: учні, що скінчиликурс в колегії, не знали законівприроди настільки, наскільки вонибули відкритій дослідженітодішнімипередовимивченими назаході; малосвідомими вонибули і в географії,історії, науціправа. Та доволібуло й того, щовони стоялине нижче освіченихполяків. Та щобкрім того оцінитище й важливістьзробленоїПетром Могилоюзміни в розумовімжитті українськогонароду, требапоглянути натой стан, в якомуперебувалорозумове життяна Україні дотого, і тодійого заслугапокажетьсявельми значною,і успіх йогозаходу безмірноважливим усвоїх наслідках.В краю, де протягомвіків панувалиумови ліннощі, де широкі верствинароду перебувализ огляду насвої поняттямайже в первісномустані, де духовніодинокі провідникиякого-небудьрозумовогосвітла махінальноі недбало виконувалиобрядові форми, не розуміючиїхнього значення, не мали поняттяпро єство релігії, де приймалисятільки слабіпочатки освіти, придушуванінерівною боротьбоюз чужинськимі неприязнимладом освіти…В краю, де українськумову, українськувіру і навітьукраїнськепоходженнянапятновувалипечатю темноти, нечемностіі негідностіз боку пануючогоплемені – в тімкраю наразз'являютьсясотні українськихмолодців ізздобуткомтодішньоїосвіти, і вонине соромлятьсяназиватисяУкраїнцями, вони виступаютьіз здобутоюнаукою дляоборони своєївіри і народності!

Хочакиївська колегіянадавала перевагулатинськіймові із шкодоюгрецької. Всетаки вона працювалай над розвиткомукраїнськоїмови й письменсива.Учні вироблялипроповідіукраїнською.Ті, що виходилиз колегії усані священників, могли научатинарод, а братськіммонастирі неминула ні однасвяточна служба, коли б незчисленномународові, зібраномув храмі, неговорилисяб проповідіабо не пояснювавсякатихізисправославноївіри. Проповідуванняз того часустало звичайнимявищем в українськихцерквах, у Московщиніпроповідб булаявищем майженечуваним. Учнікиївськоїколегії займалисятакож віршованоюлітературоюі мали до неїособливе вподобання, але після польськихвзірців писалисилабічнимрозміром, яквиявилося, зовсім не відповіднимприроді українськоїмови, що до наголосу.Головний женедолік тодішніхвіршописців-це те, що вонирозуміли підпоезією тількиформу, а не зміст.

Учніскладали святочнівірші найбільшна Різдво Христовеі співали, ходячипо домах. Ціверші переймаві зберегавнавіть народ, хоч вони й різковідрізняютьсявід народнихсвяточнихпісень своєюнезручністю, дивоглядністюі недостачеюпоезії.Проби учнівкиївськоїколегії в драматичнійпоезії маливелике значенняй важливі наслідки, тому що вонив майбутньомустали зародженнямукраїнськоготеатру. Початокдраматичноїпоезії в Києвібуло положено“вертепами”.Так звалисямаленькі переноснітеатри, якіучні носилиз собою, переходячиз хати до хатина свято РіздваХристова. У тихтеатрах дійовимиособами булиляльки, а учніза них розмовляли.Предметамивистав булирізні подіїз іторії різдваі молодостіХриста. Таківертепи існувалидуже довго, і, мабуть, у давнічаси вони малочим відрізнялисявід пізніших.Крім виставрелігійни, увертепах (якможна здогадатисяз прикладупізніших часів), для забавиглядачів, представлялирізні яви знародногощоденногожиття.

Зацією первісноюформою слідували“дійства” абовистави, взятіз священноїісторії, дез'являлисьрізні уособленіпоняття. Таківистави найбільшпопулярнимибули в єзуітів, а потім вжеперейшли докиївськоїколегії.

Мова, якою писалитоді учні київськоїколегії своїпроби, буладуже віддаленавід живої мовинародної і буламішаниноюслов'янськоїмови з українськоюі польською, з великою кількістюрізниз високопарнихвисловів. Требавідмітити, щопісля ПетраМогили книжковаукраїнськамова почалапотроху відчищуватисявід польонізмів,і виробляласянова книжнамова, що послужилаосновою нинішнійросійськіймові. В українськихкомічних творахмова книжнанаближаласядо мови народноїукраїнської.

Ворогиправослав'якожного випадкунамагалисяробити колегіївсяке лихо. В1640 році Могилав своім універсаліскаржився нате, що “намісниккиївськогозамку, потакуючизлобі ворогівколегії, навмисненаслав свогоповновласника, який порозумівсяв корчмі з деякимиіншими людьмиі напав на учняГоголевського, винив його уякійсь поганійсправі, а намісникбез подальшогослідства катувавйого”. Це булозроблено з тимнаміром, щобучні, наляканніподальшимрозслідуванням.Розбіглися.Ця подія буланастількиважлива, щоПетро Могилабув приневоленийїхати на сеймі просити відпольськогоуряду провногозахисту длясвоєї школи.

Вжетоді ПетроМогила, як вінсам писав, втративбільшу частинусвого майна.Воно пішло на уладженняшколи й церкви.Його власністьі власністьпечерськогомонастиря зтрудом моглиприспорюватидоходів наутриманняколегії, томущо вони булиспутошені тонабігами татарськими, то межиусобицямиз козаками.Отже митрополитбув приневоленийпросити допомогиу різних братств.Крім усьоговсього, віндуже старався, щоб підтриматисвоє улюбленеділо. В своїмдуховнім заповіті, написаним, швидше за усе, тоді, як вінчув себе близькимдо смерті, вінговорить: …”Вбачаючи, що упадок святоївіри в українськімнароді походитьне з чого іншого, як з цілковитоїнедостачіосвіти й науки, дав я обіцянкуБогові моєму– все своє майно, що я дістав відбатьків, і все, що не залишилосьби тут з доходів, призбируванихз порученихмені святихмісць, з маєтно-збурениххрамів Божих, з яких залишилисясумні руїни, по чати на засновинишкіл в Києві”…Колегію вінназиває в заповітісвоїм единственнымъзалогомъ,і, бажаючи “залишитиїї укоріненоюв потомственнівремена”, якпосмертнийдар відписуєїй 81000 польськихзолотих, цілусвою бібліотеку, четверту частинусвого срібла, деякі цінніречі і. На вічнийспомин просебе, свій срібниймитрополичийхрест і саккос.

Визначнийполітичнийі культурнийдіяч, меценат, філософ, письменник– таким увійшовв нашу історіюПетро Могила.Виснаженийхворобою, чекаючисмертної годинивін складавзаповіт. Звичайнож, основне місцев ньому відводилосяйого улюбленомувитвору – колегії, що вже за життямитрополитастала називатисяКиєво-Могилянською.

ПетроМогила померостанньогодня 1646 року, встигнувшинавести ладу всіх своїхпаперах, розподілитивсе, що мав. Цесаме той випадок, коли можнасказати: людинапідготуваласядо смерті іпоставилалогічну крапкув своїх земнихдіянніх. Тривалийчас у Київськійакадемії щороку31 грудня відбуваласяпанахида, наяку збиралосявсе вище духовенствоміста. Академіясвято береглапам'ять просвого великогоблагодійника.

Йогопоховали навказанномуним самим місціу великій печерськійцеркви білялівого криласа.Він заповів, щоб йому неставили ніякихмонументівчи надгробків.Пам'ятникомПетрові Могилілишилася славетнаакадемія.

Тепертреба поставитилогичну крапкуй зробити деякийвисновок. Намою думку, ПетроМогила добрерозумів значеннядуховної культурив житті українськогонароду. Самезавдяки йомубув зробленийзначний кроку розвиткувищої освітина Україні. Зйого ім'ям пов'язанерохгортаннясистеми вищоїта середньоїосвіти в Україніта Росії, якане просто копіювалазахідноєвропейськішколи, але ймогла конкуруватиз ними. Він ставфундаментаторомі творцем першогов усій СхіднійЄвропі вищогонавчальногозакладу –Києво-МогилянськоїКолегії, щостала попередницеюУкраїнськоїакадемії таКиївськогоуніверситету.

Українськийнарод завждигаряче підтримувавсвою вищу школу, пов'язуючи знею великісподіванняу боротьбі занезалежність.Під час визвольноївійни, коливирішувалисьі закріплювалисьу міжнароднихугодах такіжиттєво важливідля Українипитання, якдержава і націонільнінезалежність, свобода віросповіданнятощо, чільнемісце середних віджводилосьКиєво-Могилянськійколегії. В статтяхЗборівського(1649 р.) і Білоцерківського(1651 р.) договорівтвердилося:“…КолегіяКиївська маєзалишитисяпри колишніхправах, згідноз старовиннимипривілеями”.1

ДіяльністьПетра Могиливідігралазначну рольу розвиткувітчизняноїосвіти, наукиі культури, сприяла пробудженнюсвідомостіукраїнськогонароду, усвідомленнюним своєї гідності.

ВИКОРИСТАНАЛІТЕРАТУРА:

Олесь Білодід “Загадка Петра Могили Київ, старовина. — 1993 — №3 — С. 5-39

Історія України в особах ІХ-ХVІІ ст. — Вид-во Укр., 1993. — 396 с. (С. 255-265)

Грушевський М. “З історії релігійної думки на Україні” — К., Освіта, 1992, — С. 94-102

Костомаров М. “Історія України в життєписах визначних її діячів”. — Львів, 1918, — 493 с. К.: Україна (репринт) С. 193-234

Хижняк З.І. “Києво-Могилянська академія”. – 2-е вид., перероб. і доп. — К: Вища школа, 1981 — С. 39-53

Слабошницький М. “З голосу нашої Кліо”. — К.: Фірма “Довіра”; 1993. — 225 с.; С. 202-205