Реферат: Салічна правда

ДЕРЖАВНАПОДАТКОВААДМІНІСТРАЦІЯУКРАЇНИ

національнаакадЕМІЯ ДЕРЖАВНОЇПОДАТКОВОЇСЛУЖБИ україни
Контрольнаробота

з предмету“Історія державиі права зарубіжнихкраїн”

Тема 3

Виконав:

студент групи ПБЗ – 11

СемеренкоЮрій
Ірпінь2003

1. Салічнаправда – правовапам’ятка франкськогосуспільства.

На початкуIX ст. франкськадержава перебувалав зеніті своєїмогутності.Охоплюючитериторію майжевсієї ЗахідноїЄвропи і немаючи на своїхкордонах супротивникау рівного їйпо силі, воназдаваласянезламною інепорушною.Проте вже тодівона несла всобі елементизанепаду тарозпаду. Створенашляхом завоювань, держава являласобою; конгломератнародностей, нічим, крімвійськовоїсили, непов’язаних.Зламавши надеякій часмасовий опірпоневоленогоселянства; франкськіфеодали втратиликолишню зацікавленістьу єдиній державі.У цей час економікакраїни, маланатуральнийхарактер. Відповідноне, було тривалихстабільнихгосподарськихзв'язків міжокремими районамибудь-які іншічинники, спроможністримати дробленнякраїни. Франкськедержава завершиласвій-цілях, розвитку — відранньофеодальноїмонархії — додержавностіперіоду феодальноїроздробленості.

Найважливішимджерелом правау франкськіймонархи булитак звані варварськіправди — записизвичаєвогоправа, варварськихплемен. Такізаписи звичаєвогоправа наприкінціV початку VІ ст.були в багатьохплемен, якірозселилисяна територіїколишньоїРимської імперії.НаприкінціV ст. складенийбув запис звичаєвогоправа вестготів(Судебник короляЕвріка), дещопізніше — звичаєвогоправа бургундів- БургундськаПравда. НаприкінціV століття абопочатку VI з'явиласяСалічеськаПравда. Бувстворений такожзапис звичаєвогоправа рипуарськихфранків — РипуарськаПравда. Алеманимали свою АлеманськуПравду, бавари- Баварську, сакси — Саксонськуі т. п. Панувавпри цьому«національний», а не територіальний.

З усіх «варварськихправд» особливуцінність дляісторико-правовоїнауки являєСалічеськаПравда, оскількиїї зміст відображаєсоціально-економічніі політичніпроцеси ранніхетапів розвиткукласовогосуспільства, держави і права.СалічеськаПравда змальовуєдуже архаїчнівідносини всередовищіфранків, якістоять на порозікласовогосуспільства.Це джерелосвідчить просильну майновудиференціацію, про початокрозпаду родовихі общиннихзв'язків.

У той же часвона є найважливішимдокументомдля вивченняземлеробськоїобщини, майновихвідносинранньофеодальногоперіоду, праві обов'язківфранків — общинниківі членів родовоїспілки, стародавньогоі вкрай примітивногосудоустроюі судової процедури.

У СалічеськійПравді, як управовомудокументі, немає ще однозначногопоняття власності.До рухомихречей, які.знаходилисяу власностіокремих осібабо сімей, застосовувавсятермін «свій», на відміну відтерміна — «чужий».

Рухоме майноу франківбезперешкодновідчужувалося, передавалосяв спадщинуодному з членівсім'ї померлогоабо родичу збоку матерічи батька. Більшістьприписів СалічеськоїПравди присвяченоохороні прававласності нарізні рухоміречі. У них зусіма подробицямирозглядаютьсявипадки крадіжкикрупної рогатоїхудоби, а такожовець, кіз, собакта ін.

По значнійчастині домашнього, майна тягнеза собою штрафу 200 солідів, рівнийпокаранню завбивство вільного.Все це свідчитьпро те, що, присадибнаділянка перейшлав приватнувласність.

Про перехідорної ділянки- аллоду в приватневолодіннясвідчить різнеставлення вСалічерькійПравді до орноїземлі, а такождо лук, пасовищ, лісів, якізалишаютьсяще в общиннійвласності.СалічеськаПравда караєсамий фактпорушення межіорного полябез дозволухазяїна, передбачаючипокарання запроїзд по чужомуполю в 3 соліди, за приораннячужого поля15 солідів, запосівна чужомуполі — 45; солідів.Якщо ж стороннялюдина вступалана виділенуділянку общинноїлуки, це не вважалосязлочином. Більшетого, якщо вонаскосила траву, то втрачалалише сіно накористь власникалуки.

У СаліческійПравді нічогоговоритьсяпро купівлю-продажуземлі. Інститутспадкуванняземлі тількизароджувався.Земля передаваласяв спадщинучоловічимнащадкам померлого.В титулі «Проаллоди» навітьне ставитьсяпитання — комупередаваласяорна ділянказемлі, якщо впомерлого небуло синів.Очевидно, вонаставали вилучениммайном, абопереходилародові.

Про існуванняу франків общинноївласності наземлю свідчатьі інші титулиСалічеськоїПравди, зокрема«про переселенців».Переселитисяна територіюобщини «чужому»можна було лишеза згодою всіхчленів общини.Якщо хоча бодин із нихвисловлювавсяпроти, переселенецьповинен бувпокинути общину.Характерно, що граф, якийвиконуваврішення общинногосуду про виселення«чужинця», повинен бувз'явитися нев будинокпереселенця, а на ту ділянкуземлі, яка буланим оброблена.СалічеськаПравда зналаінститут придбаноїдавнини. Якщопротягом рокуй одного дняжоден із членівобщини не висловивсяпроти поселення«чужинця», йогоземлеволодінняпочинало охоронятисязаконом. У цьомутитулі СалічеськоїПравди по сутісанкціонуєтьсяприсвоєнняобщинної землінаближенимикороля, оскількизабороняєтьсявисловлюватипротест протипереселенця, якщо на те буласпеціальнаграмота. Протестуючийпроти королівськогорозпорядженняприсуджувавсядо штрафу в 200солідів.

Сім'я у франківмала патріархальнийхарактер, алевлада батькане була безмежною.Вона нагадувалабільше суворудовічну опікунад дружиною, дочкою абосином. Опіканад сином припиняласяпо досягненніним і 2 років.

Шлюбу і сім'їв СалічеськійПравді присвяченезначне числостатей. Шлюбупередувалаугода між сім'яминареченогоі нареченої.Обов'язковобула потрібназгода батьків.Крадіжка чужоїнареченої тяглаза собою відшкодуваннязбитку нареченомув сумі 15 солідів, крадіжка чужоїдружини караласяштрафом у 200солідів. Заборонялисяшлюби з: родомродичів і свояками.Такі шлюбиоб'являлисянедійсними.Шлюби з рабамитягли за собоюутрату свободи, просте співжиттяз рабинею штрафу15 солідів, ізвільною — 45 солідів.Жінка, яка вступалав шлюб із рабом, об'являласяпоза законом,її майно надходилов скарбницю, родичі моглибезкарно убитиїї. Раб як і інші«варварськіправди», СалічеськаПравда судовекерівництводля суддів.Водночас вонане є збірникомсистематизовановикладенихправових норм, які стосуютьсявсіх сторінранньокласовогосуспільства,її неповнота, фрагментарність, безсистемність- результаттієї правовоїоснови, на якійвона укладалася.

/Зафіксувативсе розмаїттязвичаїв булонеможливо.Особливо якщоврахувати, щозаписувалисявони у форміконкретнихюридичнихказусів, узятихбезпосередньоз життя.

Предметно-наочнаформа правовоїнорми у «варварських.правдах» відповідалаконкретно-образнійправосвідомостігерманців, дляяких мова юридичнихабстракційбула далекоюі незрозумілою.Роль правовогоритуалу булапов'язана ізсамим характеромранньофеодальногосудочинства, яке ще не знаєсформованогопорядку публічного, державногозахисту життяй інтересівокремої особистості.«Варварськіправди» несутьна собі тягарстарих, родоплеміннихвідносин, відображаютьще племіннусвідомістьгерманців, Уцих пам'ятникахправа особистістьне відділенавід колективу, а правоздатністьлюдини визначаєтьсяналежністюдо роду, общини, великої сім'ї.Поза цими колективамилюдина не маланіяких прав.

Вигнанняз общини, роду, сім'ї залишалосяодним із найтяжчихпокарань, передбаченихСалічеськоюПравдою.

З племінноюсвідомістюварварів бувпов'язаний іперсональнийхарактер діїнорм, зафіксованиху «варварськихправдах».

Записуючисвої звичаї, германці прагнулизберегти своюплемінну спільністьперед лицемреальної загрозиЇЇ краху. Звідсий особливостісудових процедурз їх публічнимиритуальнимидіями, які повиннібули демонструвативірність варварівсвоїм споконвічнимтрадиціям, звичаям.

принцип діїправа, так щов державі франківзастосовувалосяне лише правосалічеськихфранків, алей варварськіправди іншихплемен.

іншим джереломправа були актикоролів, якімістили різногороду загальніположення. Ціакти іменувалисяедиктами, декретами, розпорядженнями, а пізніше — капітулами, або капітуляріями.За допомогоюкапітуляріївсувалисяпрогалиниСалічеськоїПравди, а такожРипузрськоїі БаварськоїПравді Крімкапітуляріїв, спрямованих; на надолуженняПравд, видавалисятакож капітуляріїсамостійногозначення. Вонимали більшуніверсальнезначення, ніжперші, розповсюджуючисвою дію на всютериторіюкраїни і навсіх жителів.Королівськіукази (едикти, декрети, капітулярії)починаютьз'являтися щепри Хлодвігу, але їх числозначно зростаєза Каролінгів, особливо великевоно було приКарлові Великому.Зводи капітуляріїв, складені приватноюособою, з'явилисявперше в 827 році.

Найважливішезначення вякості джерелаправа малаСалічеськаПравда. Упорядкування- СалічеськоїПравди відносятьдо царюванняХлодвіга, Цейпочатковийтекст був доповненийпізніше ярикоролях ХільдебертіІ і Хлотарі І(VI ст.). СалічеськаПравда має насобі значнісліди первіснообщинноголаду, із якогощойно вийшлов той час франкськесуспільство;

Основнийтекст СалічеськоїПравди являєсобою розрізненийі безсистемнийзапис звичаїв, які склалисяв основномуще до утворенняФранкськоїдержави, а такожтих звичаїв, які виниклив період формуваннякласовогосуспільствай утвореннядержави. Томуїї зміст відображаєтой соціальнийі правовий лад, який характеризуєперехід відпервіснообщинноголаду до класовогосуспільства.Вона розкриваєпроцес розкладупервіснообщинноївласності івиникненняприватноївласності, рістмайнової нерівності.

Одне з їїосновних завдань- захист приватноївласності, якаприйшла назміну колективнійвласності.

який одружувавсяна вільній, піддававсяколесуванню.СалічеськаПравда приписуєвеликий штрафза викраденняжінки, борючисьпроти старогерманськогозвичаю «умикання»дружин. Незаміжняжінка в германцівкористуваласядеякою самостійністю.Джерела, наприклад, не містятьякихось данихпро стороннюопіку.вдів.Проте, на певнеобмеження правудів указуєСалічеськаПравда. Вонане могла, наприклад, удруге вийтизаміж без дозволусуду і сплатипевної суми родичам померлогочоловіка, інакшеїї новому чоловіковіпогрожувавштраф у 63 соліди.Особливістюстарогерманськогозвичаєвогоправа було те, що жінка малавласне майно, придане., якеїй надававчоловік у якості«шлюбногодарунку». Алежінка не моглані продавати, ні даруватисвоє придане після її смертівоно переходилодітям. СалічеськаПравда нічогоне говоритьпро розлучення.З інших джерелвідомо, що розірванняшлюбів допускалосяза взаємноюзгодою подружжя.Згодом підвпливом церквирозлученнябули заборонені.

2. Види злочиніві покарань заСалічною правдою.

Основна увагав СалічеськійПравді приділяєтьсязлочинам іпокаранням.

Під злочиному СалічеськійПравді розумієтьсяобраза, шкода, заподіянаособистостіабо майну іншого, порушення«королівськогомиру». Відповіднопід покараннямрозумієтьсявідшкодуваннямза образу, зашкоду, своєріднийвідкуп відможливої помстиз боку скривдженогоабо його родичів.А також штраф, що сплачуєтьсяза порушення«Королівськогомиру».

Для злочиніві покарань заСалічеськоюПравдою характернітакі риси:

1. Як правило, кровна помстаі вигнання зобщини у виглядіосновногозасобу примусупри первіснообщинномуладі заміняютьсясистемою штрафів.Проте ще зберігаються пережиткипервіснообщинноголаду: а) якщовбивця не взмозі сплатитиштраф за вбивство, то він розплачуєтьсясвоїм життям; б) найближчіродичі берутьучасть у сплаті«вергельду»(штрафу) і в йогоодержанні; в)у випадку оголошеннялюдини позазаконом, вонапідлягає вигнаннюз общини іззабороною комуб то не булоприймати її.

2. Розмір штрафувстановлюєтьсяв залежностівід соціальногоі правовогостановищазлочинця іпостраждалого, а також відстаті і вікупостраждалого.Там, де для рабапередбачаласястрата, вільналюдина сплачувалаштраф.

3. СалічеськаПравда не встановлюєзагальнихпринципів для кваліфікаціїзлочинів і призначеньпокарань.

Проте аналізїї статей дозволяєвиділити деякізагальні принципи:

а) суб'єктамизлочинів булине тільки вільні, але й за лежнілюди (мети) іраби;

б) відповідальністьперед королемза порушення«Королівськогомиру» наступалаз 12-ти річноговіку;

в) покарання, як правило, не: залежало відпровили іпризначалосялише за кінцевийрезультат дії, яка спричиняєшкоду особистостіабо майну.

Але в рядівипадків припризначенніпокараннявраховувавсяхарактер наміруі тяжкістьзаподіяноїшкоди. Заподіяння«злого» намірутягло за собоютяжке покарання.Наприклад, закрадіжку іззакритогоприміщенняпередбачавсяштраф утричібільший, ніжза крадіжкуз відкритогоприміщення.

Каралосятакож підбурюваннядо крадіжкиабо до вбивства.

Обставиною, що обтяжуєпокарання., було вбивство«юрбою».

4. Завертаєна себе увагунадмірна тяжкістьматеріальногопокарання.

Найнижчийштраф за крадіжку, складав 3 соліди, а за вбивство- 200 солідів. Якщомати на увазіте, що вартістьбика становила2 соліди, а корови— 3 соліди, тоці штрафи булинадто обтяжливі.

Виникнувшипри родовомуладі, штрафив умовах переходувід колективноївласності доприватноїстають ефективнимзасобом захиступриватноївласності йособи імущихлюдей, знаті, яка феодалізувалася.

Аналіз СалічеськоїПравди дозволяєвиділити таківиди злочиніві покарань.

1. Злочинипроти особи, до; яких відносятьсяубивства, зґвалтування, нанесеннякаліцтва, обмова, образа, викраденнявільних людей, зазіхання начесть, гідністьі свободу.

2. Злочинипроти власності, серед якихособлива увагаприділяєтьсякрадіжці, пограбуванню, підпалу і заподіяннюшкоди майну.

Особливимзахистом користуєтьсямайно, що знаходитьсяв будинку і наобгородженійділянці. Крадіжказі зломом абоз обгородженоїділянки караласяпідвищенимштрафом. Привстановленнірозміру штрафувраховуваласятакож вартістьвикраденого: у випадку крадіжкиречі поза домомна суму 2 динариштраф становив15 солідів, насуму 40 динарів- 35 солідів.

3. Злочинипроти порядкувідправленняправосуддя: неявка в суд, лжесвідченняй ін.

4. Порушенняприписів короля.Наприклад, якщокороль видававкомусь грамотуна право поселенняв якомусь селі, то той, хто цьомупротивився, карався штрафому 200 солідів, тобтов такому ж розмірі, як за вбивство.

Основнимвидом покарання, що застосовувавсядо вільнихлюдей, був штраф.Він діливсяна дві частини; одна йшла потерпіломуабо його найближчимродичам, а друга, в розмірі 1/3 штрафу, надходила накористь державив особі короля.Крім того, вусіх випадках, пов'язаних іззлочинами противласності, передбачалисяповерненняі сплата вартостізнищеногомайна.

У випадкупокарання увигляді оголошенняпоза закономпередбачаласятакож конфіскаціямайна.

Основнийтекст СалічеськоїПравди не знаєдля вільнихтакого видупокарання якстрата, членоушкодженняі тілесні покарання.Страта, членоушкодження(кастрація), тілесні покарання(удари батогом)застосовувалисялише до рабів.Страта в найболіснішихформах застосовуваласяі при придушенніповстань селян.

Казуїстичнийхарактер СалічеськоїПравди виключавчіткі формулюваннязагальнихположень, якістосувалисяб усік злочиннихдій. Але з аналізуряду конкретнихскладів злочинів, виділених уСалічеськійПравді, можназробити висновок, що у франківвже існувалипоняття формипровини — наміруі необережності, замах на злочин, співучасті, обставин, якіобтяжують абопом'якшуютьзлочин.

Судовийпроцес. Процесза СалічеськоюПравдою носивзмагальнийхарактер, основнимирисами якогобули:

а) здійсненняцивільногоі карного процесув однаковихформах;

б) порушеннясправи лишез ініціативипозивача абопостраждалого;

в) рівні правасторін і проведенняпроцесу у виглядізмагання сторін;

г) суворе дотримання встановлених процесуальнихформ (формалізм).

Процес починавсяз виклику вустановленійформі і присвідках обвинувачемобвинувачуваного.Неявка будь-якоїіз сторін напроцес караласяштрафом. Відштрафу звільнявсялише той, хтоподавав поважнупричину длянеявки (королівськаслужба, хвороба, смерть когосьіз близьких).

Розглядпочинався звислуховуванняобвинувача, який повиненбув висловлюватиобвинуваченняв суворо встановленійформі, що дозволялообвинувачуваномувідповіститільки «так»або «ні». У випадкупозитивноївідповідіобвинувачуваногосуд відразувиносив рішення.У протилежномувипадку суддявирішувавпитання пропорядок наданнядоказів.

Доказом фактувчинення злочинувільною людиноюбула затримказлочинця намісці вчиненнязлочину, йоговласне визнанняі показаннясвідків. Длятого, щоб знятиз обвинувачуваногообвинувачення, СалічеськаПравда передбачалатри види доказів: співприсяжність, показаннясвідків і ордалії(«суд божий»), у формі випробування«казанком», нагадуючи прицьому «іншізаконні засоби»доказування.

Найбільшпоширеним видомдоказів буласпівпрйсяжність, що застосовуваласядля підтвердженняприсяги (клятви)обвинувачуваногов тому, що він.не чинив того, у чому йогообвинувачують, Співприсяжники- це звичайнородичі, друзіабо сусідиобвинувачуваного, які на відмін)від свідківне були очевидцямифакту, а лише«свідкамидоброї слави»обвинувачуваного.За СалічеськоюПравдою повиннобуло бути 12співприсяжників.

Своєю присягою, яка здійснюваласяв суворо визначеній, формі, порушенняякої вело допрограваннясправи, вонипідтверджували, що обвинувачуванийу силу властивихйому якостейне міг вчинитиприписуванихйому діянь, іщо не може бутисумнівів учесності іправдивостійого присяги.

Неправдивісвідчення, також як і відмовасвідка з'явитисяв суд, каралисяштрафом у розмірі15 солідів.

Поширенимвидом доказубули ордалії(«суд божий»), при яких злочинустановлювавсяза допомогоюбожественноїсили— бога, який немов бивказував злочинця(«бог шельму, мітить»), Найчастішедля цьоговикористовувалисявогонь, кип'яченавода і залізо.СалічеськаПравда знаєлише один видордалії — випробування«казанком»— тобто за допомогоюкиплячої води.Випробуванняполягало втому, що рукуобвинувачуваногоопускали вказанок ізкиплячою водоюі потім зав'язували, приклавши допов'язки печатку.Після закінченнятрьох днів їїрозв'язували,і, якщо на руціне було опіку, то обвинувачуванийвважався таким, що не здійснювавзлочину, в якомуйого звинувачували.

Основнимзасобом одержаннявизнання приобвинуваченнірабів булокатування.

Якщо обвинувачуванийпогоджувавсяз вироком суду, йому дававсяпільговийтермін длясплати штрафу, після закінченняякого у випадкунесплати штрафупозивач (обвинувач)звертався задопомогоюграфа. Останнійразом із 7 рахінбургамиповинен буввідправлятисядо будинкуобвинувачуваногоі конфісковуватийого майно насуму, яку вінповинен бувсплатити. Увипадку незгодиобвинувачуваногоз рішенням судурахінбургів, обвинувачуванийзнову викликавсяв сотенний судчерез 40 днів, а потім, у випадкуйого неявкиабо відмовивиконати вирок, обвинувачповинен бувпротягом 14 дніввикликати йогона суд короля.Виклик на судкороля такожздійснювавсяв суворо установленійформі. У випадкунеявки на судкороля абовідмови виконатийого рішення, король об'являвобвинувачуваногопоза законом.Після цьогоі сам винний,і усе його майноставало власністюпозивача. По-іншомузакріплюєСалічеськаПравда правона землю, якоюволоділа сім'я, розрізняючиприсадибнуділянку, орнуземлю, луки, ліси. Тут багаторазовозгадуєтьсяобгородженаділянка, прицьому передбачаєтьсязначний штрафза підпал ізруйнуванняогорожі.

Житлу в СалічеськійПравді надаєтьсяособливе значення.Сюди приходитькредитор, щобвимагати боргпозивача, щобвикликативідповідачав суд: Каранане тільки крадіжкав межах будинкуабо подвір’я(високим штрафому 45-63 соліди), алей просте проникненняна територіювілли післязаходу сонця, крадіжка знападом івитребуваннямсторожовихсобак, увезеннямна возі позивача.

3. Залежністьпокарання відкласовогостановищапотерпілогоі злочинця.

Суб’єктикримінальнихправовідносин.СалічеськаПравда формальновизначиларівність усіхперед законом(закон охоплюєдії усіх). ВодночасСалічеськаПравда; відображаючикласове розшаруваннясуспільства, закріплюєсформованусуспільнунерівністьі при визначеннінаслідківзлочиннихзазіхань виходитьіз класового-становищапотерпілого,і іноді одночасноі з класовогостановищазлочинця.

Розмір штрафувстановлюєтьсяв залежностівід соціальногоі правовогостановищазлочинця іпостраждалого, а також відстаті і вікупостраждалого.Там, де для рабапередбачаласястрата, вільналюдина сплачувалаштраф.

Убивствотягло за собоюштраф на користьрідних убитого- вергельд (ціналюдини), і йогорозмір визначавсяв першу чергусоціальнимстановищемубитого. Завільного — 200, 100солідів, закоролівськогоохоронця, графа-600 солідів, а завбивство римськогоколона — 63 соліди.За раба сплачувалося35 солідів хазяїнуна відшкодуванняпонесеногоним збитку.

Покараннярізнилося такожі в залежностівід суспільногостановищазлочинця. Рабамзагрожувалитілесні покаранняі навіть смертьза такі злочини, за які вільнісплачувалитільки штрафи.

Особливимстановищему даних правовідносинахвідзначаласяжінка. За словеснуобразу жінкистягалосязначно більше, ніж за образучоловіка. Завбивство жінкинакладавсявергельд утричібільший, а завбивство вагітноїжінки — у чотирирази більший, ніж за вбивствочоловіка. Цесвідчило провелику повагу, якою користуваласяжінка в суспільствіфранків.

Використаналітература:

Всеобщая история государства и права. Под редакцией К. И. Батыра, М., «Былина», 1995.

Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн.: Харків. Право, 1999.

Федоров К.Г. Історія держави і права зарубіжних країн. К.:1994.

Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн. К.: Вен турі, 1994.