Реферат: Приватні колекції антикваріату - як збереження чи втрата культурної спадщини України
Приватні колекції антикваріату — як збереження
чи втрата культурної спадщини України
Приватні колекції антикваріату — як збереження
чи втрата культурної спадщини України
Колекціонування — вид хобі який існував у всі віки і у всіх державах. Колекціонують все: марки, монети, живопис, археологію, ікони, кераміку, зброю. За останні роки в Україні збільшилося число колекціонерів. Мати вдома антикварні речі стало пристойно. Багато людей купують антикварні речі для того щоб просто вигідно вложити гроші. Та є люди, які люблять свою історію, заощаджують на всьому, щоб придбати в колекцію монети або листівку якої немає, Колекціонери, які збирають антикваріат сильно і чесно люблять свою Батьківщину, свою історію
Образливо що у всіх державах люди вільно, не ховаючись, збирають предмети старовини, особливо холодну зброю, та в нашій державі це заборонено. Адже завдяки “фанатикам” колекціонерам, не дивлячись на суворі закони перших десятиліток радянської влади, вдалося зберегти до наших днів відносно велику кількість орденів, медалей і солдатських георгіївських хрестів дореволюційної Росії, а також документів, фотографій та інших речей.
Є також державні музеї, які зберігають культурну спадщину країни: проводять виставки, за певну суму демонструють свої надбання населенню.
Ось тут і виникає питання: що доброго роблять колекціонери для суспільства, адже їхні експонати мало хто може бачити, і яка користь державі від приватних колекціонерів? Одні, особливо працівники музеїв, твердять що колекціонери просто знищують і розпродають історичні та декоративно-прикладні витвори мистецтва. Що всі раритети вивозяться за кордон, а самі колекціонери, лише заробляють гроші. Самі ж колекціонери говорять, що саме вони зберігають культурно-історичну спадщину держави, і якби вони мали більше прав, то ще більше користі принесли би суспільству.
Не будемо заперечувати, антикваріат вивозять за кордон, це ми нерідко бачимо по телебаченню, іноді читаємо в пресі. Для незнаючих людей ці речі – дійсно раритети. Але насправді, у більшості випадках, це сміття, мотлох, як називають колекціонери антикваріату. Ці речі непотрібні музеям, тому що такими речами у них повністю заповнені фонди, також не потрібні вони і колекціонерам – бо не являються великою цінністю. Справжні колекціонери антикваріату намагаються з за кордону привезти речі на Україну, через те, що там їх більше, і тому ціна дешевша ніж у нас ( в доказ цього можна привести аукціонні каталоги Європи). З такими перевезеннями виникають проблеми на кордоні, навіть Українському. Закон України “Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей”( Міністерство культури і мистецтв України ст. 21, 29, 35). Та стаття 44 Митного кодексу України. Хоча такі речі потрібно пропускати без перешкод, адже яка різниця де будуть знаходитися ці раритети, в музеї чи у приватного колекціонера, головне що вони знаходитимуться в Україні .
Вже два роки Рівненський краєзнавчий музей запрошує на “ Музейні гостини” колекціонерів з Рівненської міської громадської організації “ Товариство колекціонерів “Антикваріат давнього міста “. Від цього всі лише задоволені: і музей ,і глядачі, які можуть побачити те, чого немає в музеях, і колекціонери, які зайвий раз зроблять собі рекламу. Потім музей і колекціонери обмінюються подарунками; колекціонери, за бажанням, своїми речами адже це для свого міста, музей грамотою, яка буде дуже приємна колекціонеру. Дуже радує те, що в Рівному таке взаєморозуміння між державним музеєм і приватними колекціонерами старожитностей. А ще добре, що в місті є таке товариство: Рівненська міська громадська організація “Товариство колекціонерів “Антикваріат Давнього міста” засновником і президентом якого є Литвинчук Олександр Дмитрович. Основна мета створення Товариства – є задоволення та захист своїх законних, соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних та інших спільних інтересів.
Для досягнення поставленої мети Товариство в межах, визначених діючим законодавством України та своїм Статутом, вбачає основне завдання у створені науково обгрунтованих, високохудожніх експозицій та виставок різноманітних культурних цінностей, що сприяє відродженню національної та духовної культури, формувань високих естетичних смаків народу, задоволенню культурних потреб і організацій відпочинку населення. (Статут “Товариства колекціонерів “Антикваріат Давнього міста”. Пункт 2.1; 2.2).
І не тільки на “Музейних гостинах” в 2004 і в 2005 роках проводили колекціонери свої виставки. Також вони проходили на “Майдані Незалежності” в 2003, в Рівненському драматичному театрі в тому ж 2003. На “День міста” в 2004р. разом з антикварним магазином “Акваріус” В 2005 Товариство провести виставку запросив музей-заповідник “Козацькі могили”.
Нажаль, на таких виставках люди не можуть побачити колекції холодної зброї, адже відразу виникає питання де взялася така колекція, адже купувати і продавати холодну зброю в Україні заборонено законом, який залишився ще від колишнього Радянського Союзу. На всіх Європейських біржах ( антикварні ринки) холодна зброя вільно продається, і непотрібно її нищити ( робити тупою), чи вибивати якісь номери, непотрібно ніякого офіційного дозволу ( у нас такого ще немає і невідомо коли буде)
Великі проблеми є і в самих приміщеннях музеїв, особливо в районних центрах – вони в аварійному стані (прикладом може бути Кременецький краєзнавчий музей в Тернопільській області ). В фондах цього музею зберігається велика кількість стародруків, які нищаться через велику вологість, бо в музеї аварійна ситуація із теплопостачанням. Держава коштів на ремонт не виділяє уже років сім. Ось тут і можна було б зберегти іще деякі книги, якщо продати їх шляхом аукціону приватним колекціонерам-букіністам, а на виручені кошти зробити ремонт. Та немає закону, який дозволив би провести такий захід і Міністерство Культури і Мистецтв України навряд чи дасть згоду. Ось тут і пригадується українська народна приказка “ Що згорить — те не зогниє, що зогниє — те не згорить”
Щодо проведення антикварних аукціонів, то у Європі вони проводяться у багатьох містах, а в Україні ж лише час від часу тільки в Києві, і то ціни на таких заходах високі і нереальні. Також в Європі у багатьох містах існують антикварні ринки ( біржа). У нас же такі ринки існують лише в Києві і у Львові. Колекціонери Рівного хотіли би таку біржу раз в місяць проводити і в своєму місті, та немає місця для проведення такого заходу, а головне дозволу на це відповідних структур. Але ж виручені кошти могли б іти до міського бюджету, на культурний розвиток міста. І багато людей могли би приходити на ці ринки просто подивитися, бо на них справді цікаво. Можливо дехто захотів би собі щось придбати, адже це своє, рідне, це своя культура. Багато хто з молоді замість того, щоб сидіти в барі, почали би щось колекціонувати, цікавитися історією.
Ви скажете –“ І знову всі цікаві речі осядуть в приватних руках і мало хто і коли їх побачить”.Так, нажаль, державні музеї не мають змоги витрачати такі кошти, і платити за речі, за які може заплатити приватний колекціонер антикваріату.
Державні музеї, в нашій державі, навіть не можуть обмінятися речами які існують в двох екземплярах у фондах, і нищаться там.Адже у приватних колекціонерів є також “подвійні” речі, які б зацікавили б музей.
Щоб приватні колекції побачили люди ,і з них була користь для суспільства, потрібно створювати муніципальні музеї на базі цих колекцій. І, повірте, багато колекціонерів на це погодяться. Потрібно лише вірно розробити закон, щоб держава узгодила його з колекціонерами. Такі музеї діють в Європі та в інших розвинутих країнах світу.
Ви скажете – “При чому тут Європа? Чому завжди Європа? Невже неможливо придумати щось своє?.. А хіба Україна це не Європа. І що поганого в тому, що людина цікавиться своєю історією, культурою, державою, мистецтвом. Адже приватний колекціонер знаходить ці рідкісні речі, купує їх за свій кошт, економлячи на своєму бюджеті, реставрує їх, і зберігає для майбутнього покоління. А це ж, загалом, і для держави в цілому. І нехай ці речі, можливо, побачать лише його діти, та це вірна запорука того, що з них уже не виросте погана людина. Адже дитина виховуватиметься в пошані до свого рідного, до своїх батьків, дідів, до своєї культури. А це також позитивно для України в цілому.
А якщо зробити так, як в Європейських країнах, зробити приватні музеї, то на скільки можна підняти культуру України в цілому.
Я бачив з яким захопленням діти на антикварних виставках роздивляються предмети старовини, як у них загоряються очі від цікавої історії того чи іншого предмету. Адже, створивши такі музеї, стане можливим прямо в них проводити уроки ” історії України”, де педагогам зможуть допомагати, за бажанням, і самі колекціонери. І тоді діти зрозуміють “ Чиїх батьків ми діти”, і не продадуть за кордон ікону своєї бабусі, або річ, яка в родині, як пам’ять, передається із покоління в покоління.