Реферат: Буковина - історичний огляд

Чернівецька область сьогодні:

Промисловість

Сільське господарство

Історія Буковини

Розвиток українських земель.

Стан Буковини

Одяг та побут буковинських людей

Джерелалітератури

Чернівецькаобласть України- унікальнийкрай, у якомупоєднані історичнадоля ПівнічноїБуковини ічастини Бессарабії.Утворена область7 серпня 1940 рокувозз’єднаннямпівнічноїчастини Буковиниі Хотинськогоповіту Бессарабії.Розташованийна перехрестімагістральнихшляхів Центральної, Південної таСхідної Європи, цей клаптикукраїнськоїземлі, в силусвого геополітичногостановищатривалий часперебував ускладі іншихдержав. Післярозпаду Галицькоїдержави землісучасної Чернівецькоїобласті потрапилипід владу Угорськоїкорони. Згодом,(середина XIV ст.)тут виниклоМолдовськекнязівство, яке невдовзіпотрапило увасальну залежністьвід Туреччини.У кінці XVIII напочатку XIX ст.ці землі входилидо складу — Австро-Угорської(Буковина) іРосійської(Бессарабія)імперій.

/>

ГербгерцогстваБуковина вскладі Австрійськоїімперії бувнаданий привілеємцісаря Франца-Йосифа9 грудня 1862р. Щитрозтятий, праваполовина червоного, ліва — лазуровогокольорів. Вщиті — чорнаголова тураз червонимиочима та тришестикутнірозетки.

Якщоавстрійськийуряд був дещопоміркованішимі розсудливішимщодо долі народівсвоєї поліетнічноїдержави, тоцарський режимздійснювавжорстоку русифікаціюспрямовануна нищенняісторичноїта національноїпам'яті. Певніавстрійськікола навітьвиношувалиідею створенняСполученихШтатів ВеликоїАвстрії, побудованоїза федеральнимнаціонально-територіальнимпринципом(передбачавсяй український«штат»). Але крахімперії у першійсвітовій війніне дав здійснитисяцьому задумові.За мирним договоромАвстрія змушенабула відмовитисявід своїх володіньна користьРумунії. Буковинськіта бессарабськіукраїнці внаслідокцього більшніж двадцятьроків перебувалив складі Румунії.

Процеснаціонально-державногосамовизначеннябуковинськихукраїнцівзростав і міцнів, на всю силузаявивши просебе на багатотисячномуБуковинськомувічі 3 листопада1918 року, на якомуконституційнимшляхом на настійнівимоги представниківселянства булопроголошенеприродне правоукраїнцівБуковини насвоє державнесамовизначенняі «прилученняавстрійськоїчасти українськоїземлі до України».Це фактичнобула першавимога народупро створенняєдиної соборноїУкраїнськоїдержави. Бессарабськіукраїнці, яквідомо, своєправо нанаціонально-державнесамовизначенняздобувализбройною боротьбоюу Хотинськомуповстанні усічні 1919 року.

 Історіографіячасів тоталітарногорежиму абодискредитувала, або замовчувалазначенняБуковинськоговіча. І лише вумовах незалежноїУкраїни відновленоісторичнуправду, чіткоокресленоісторичне іправове значеннявіча в процесісоборностіукраїнськихземель. Прикладсвоїх попередниківбуковинціповторили наВсеукраїнськомуреферендумі1 грудня 1991 року, під час якого92.18% його учасниківпроголосувализа незалежністьУкраїни. Навітьу селах, де румунита молдованискладаютьбільшістьнаселення(с.Бояни — 88.6%, С.ВаляКузьмін — 63.1% таін.), за суверенністьУкраїни віддалисвої голосибільше 90% учасниківреферендуму.
Характерноюособливістюобласті єполіетнічнийсклад її населення.Але протягомвіків, незалежновід того, підвладою якогокороля чи царяне перебувалиб наші землі, тут не відбулосяжодної міжнаціональноїсутички. Протягомвіків виробиласяздорова народнаетика доброзичливостіу національнихстосунках, дородинних взаєминвключно.

/>

Найменшаз областейУкраїни. І знову- Карпати. Плюс- Хотин. Плюс — Чернівці, девиступав Ліст, жили Федьковичта Кобилянська…та й взагалі, Чернівці — яклюбили казатиколись — це маленькийПариж. Або маленькийВідень. Ще єваріант з маленькоюВенецією. Говорили, що возчикифіакрів в Чернівцяхсперечалисяпро творчістьКрауса, вулиціпідміталибукетами троянд, а книгареньтут було більше, ніж кав*ярень.
Навіть якщосьогодні всеі не зовсімтак, до нашихднів існуєфеномен чернівецькоїполіетнічності.
Область займаєпівденну частинуПрикарпаттяміж Дністромта Прутом. АБуковиною цейкрай зовутьтому, що в місцевихлісах ростебагато буків.А бяки не ростуть.:-)

Важливезначення векономічномуі соціальномурозвитку областівідіграютьліси. Загальнаплоща лісівскладає 258 тис.га. Основнимилісоутворюючимипородами єялина, бук, ялицяі дуб. Середнійвік насаджень- 60 років.

Мінералогічніресурси Чернівецькоїобласті включаютьродовища мінеральнихвод та грязей.Відомо понад60 родовищ мінеральнихвод типу "Іжевська",«Мацеста»,«Боржомі» та«Нафтуся».

Здійснюєтьсяпромисловийрозлив столових/ лікувальнихвод (15 родовищ): Буковинська, Брусницька, Кельменчанка, Хрещатик тощо.Особливимпопитом користуєтьсявода Брусницькогородовища, якамістить сірчано-водневіта содовігідро-карбонатно-хлоридно-натрієвікомпоненти, що визначаютьїї лікувальнівластивості.
Твариннийсвіт областінараховує 303види хребетнихтварин. Тутможна зустрітимешканцівсередньоєвропейськихшироколистихлісів — оленяблагородного, козулю європейську, черепаху болотну, представниківСередземномор'я- жабу зелену, саламандруплямисту, атакож — мешканцівсибірськоїтайги — глухаря, тетерука. Єчимало ендеміків- білка карпатська, тритон карпатський.З долин річокдо субальпійськихчагарниківперекочовуєна літо бурийведмідь. З хижаківзустрічаютьсякуниці, тхори, рисі, вовки.

У лісах, садах, на поляхі водоймищахживуть майже200 видів птахів.Більшість ізних — мешканцілісів. Це — численнівиди горобиних: дятли, голуби.Заболоченімісця населяютьлиски, кулики, чаплі, лелеки.Зустрічаєтьсягірська плиска, сойка, гірськийщеврик, карпатськийглухар.
Річкита ставки областінаселяють 50видів риб. Найбільшчисленні — зродини короповихі окуневих.

Чернівецькаобласть — цеблагодатнийрайон багатопрофільноголітнього ізимовогогірсько-спортивноготуризму, масовогопізнавально-оздоровчоговідпочинку, а також бальнеологічноголікування. Тутпоєднуютьсяживописнігірські ландшафтита мальовничіліси передгір'я, численні річкий джерела лікувальнихмінеральнихвод, заворожуєкраса лісіві гірських лук, багатих намисливськуфауну, грибиі ягоди. Не можутьне причаруватизразки традиційногонародногобудівництвай ужитковогомистецтва — живі носіїсвоєрідностібуковинськогофольклору.

Промисловість
У структуріпромисловоговиробництварегіону найбільшупитому вагумають харчовапромисловість, машинобудуваннята металообробка, електроенергетика, деревообробнапромисловість.Область даєсьогодні майже100% загальноукраїнськоговиробництванафтоапаратури.У структурівиробництватоварів народногоспоживаннячастка продовольчихтоварів складає60%. Загалом урегіоні насамостійномубалансі перебувають205 промисловихпідприємств, окрім того, функціонує385 малих промисловихпідприємств.

Сільськегосподарство

У 1999 роціваловий збірзерна у регіонісклав близько303,0 тис. т, цукровихбуряків — 303,1 тис.т, насіння соняшника- 3,2 тис. т, картоплі- 346,3 тис. т. Булотакож вироблено56,1 тис. т м'яса,329,2 тис. т молокаі 172,5 млн. штукяєць. На початок1999 року в областіпрацювали 584фермерськихгосподарства.

ПеріодКиївської Русізавершив процесформуванняєдиної етнічноїспільностісхідних слов'ян, що здобуланазву давньоруської.Зовнішнімоформленнямїї етнокультурногота політичногоєднання сталовиникненнядержави — КиївськоїРусі, її населеннябуло поліетнічнимі етнографічнескладним заструктурою: адже воно включалоне тількирізноетнічнівкрапленняв цілому таіншоетнічнісубстрати ускладі слов'янськогонаселення(зокрема балтські,іранські, романські, угро-фінськітощо), а й територіально-племіннікомпоненти.

Починаючиз XI ст. головнимкомпонентометнічностінаселенняРуси-Українистають етнотериторіальніутворення —історично-етнографічнірегіони та їхніскладові: етнічніта етнографічніземлі. Кожнез територіальнихутворень складалосяза своєріднихумов та у різніперіоди, відXI до XVIII ст. Про першіз таких утвореньзгадували щедавньоруськілітописи, відокремлюючиіз загальноїспільностіРустію, Галицькуземлю, Надбужжя, Холмщину (Забужжя), Підляшшя (Підлісся), Перемишлянщину, Надросся, Переяславщину, Київщину, Надпоріжжя, ПідкарпатськуРусь. Згодом, з XII—XIII ст., історичнідокументифіксують й іншіземлі та міжземельніутворення: Червону Русь, Покуття, Поділля, Волинь, Чернігівщину, Полісся, а упізніші часи, з XIV—XVI ст. — Запоріжжя, Бессарабію, ПівнічнеПричорномор'я, Берестейщину, а відтак, уXVII—XVIII ст. — Донщину, Гетьманщину, ЗадунайськуСіч, Слобожанщину, Новоросію, Таврію, Кубанщину.

Процесформуваннярегіональноїетнічностіподіляєтьсяна три основнихетапи. Першийохоплює VI—X ст.і пов'язанийіз етноплеміннимиутвореннями, що виявилося, зокрема, у їхсамоназвах.Останні свідчатьпро усвідомленнялюдьми їхньоїпричетностідо окремихплемен, племіннихсоюзів абосубетнічнихутворень ускладі окремихплемен. Адженаселенняранньосередньовічногоперіоду називалосебе полянами, деревлянами, сіверянами, дулібами, волинянами, бужанами, уличами, тиверцями, білими хорватами, русами. Спільноюїхньою назвоюнаприкінціпершого періодустає етнонім«русь (русичи, руські люди)».

Другийетапвідбуваєтьсяу XI—XIV ст. з процесомдробленнядержави наокремі етнотериторіальнічастини, головноюодиницею середяких була земля.Вона являласобою територіально-політичнеутворення, щона першомуетапі залишалосязалежним відцентральноїкиївськоївлади, а в міруздобуття «княжогостолу» набувалабільшої самостійностій навіть незалежності.Однією з першихі головнихтаких земельстала Київщина, що зароджуваласяна етнічномугрунті Русі, а відтак і Галичина, Чернігівщина, Сіверщина, частковоПереяславщина, ПідкарпатськаРусь, Холмщина, Перемишлянщина, Берестейщина, Підляшшя, Волинь, Поділля, Надбужжя.

Здобуттяокремимитериторіальнимиутвореннямистатусу земліфіксувалосяофіційнимидокументами— грамотами, що означалоїх відноснусамостійність.Тривалістьтакої самостійностівідбиваласяна етнокультурнихособливостяхнаселенняземлі, спричинившисьдо поступовоїтрансформаціїземлі якполітично-територіальногоутворення ветнічну землю.Про етнокультурнусвоєрідністьетнічної земліписав відомийетнограф XIX ст.Микола Симашкевич:«Мешканці, щоїї населяли, вважалисянібито окремоюнацією і томумали свої особливізакони та звичаї, свої, так бимовити, національніправа й переваги, своїх особливихправителей, котрі титулувалисякнязями, господарямита дідичамиземлі».

Самостійністьземель булавідносною, оскільки Київрегулював уних політичнеуправління, нерідко з цієюметою змінюючив них правителів.Щодо економічнихзв'язків, товони ніколине обмежувалисякордонамиземлі, а виходилидалеко за межіне тільки свогокраю, а й КиївськоїРусі. Показовимив цьому планіє «торжища»на київськомуПодолі, відкритіархеологами, що являли собоюколонії длякупців як всіхсхіднослов'янськихземель, так іземель скандинавських, візантійських, германськихтощо.

Поширенняміжземельнихекономічнихзв'язків позитивнопозначалосяна формуваннісхожих етнокультурнихрис населенняРуси-України, незважаючина досить усталенулокальну, власнеземляцькусвоєрідністьетнічності.Головним проявометнокультурноїінтеграціїбуло поширенняспільногоетноніма —русичі таетнополітоніма— Русь (КиївськаРусь). Отже, структураетнічностідругого етапу, хоч і мала розмаїтуваріативність, відзначаласяй багатьмаспільнимиознаками.

РегіональнасвоєрідністьетнічностінаселенняУкраїни різкоокреслюєтьсянатретьому етапі— XV—XIX ст. — у зв'язкуз колонізацієюїї окремихземель сусіднімидержавами: Угорщиною, Великим князівствомЛитовським, Річчю Посполитою, Австро-Угорщиною, Туреччиною, Румунією, Росією, Чехо-Словаччиною, а згодом, у XVI—XVIIIст., — колонізацієюукраїнцями«вільних»,«слободних»земель ПівденногоСходу та Сходу.

Колонізаціяокремих українськихземель іншимидержавами інародамитериторіальнерозмежувалалюдність України, стримуючипроцес їїетнокультурноїконсолідаціїі формуючиводночасрегіональністькультури. Аджебудь-яка держава, що заволоділачастиною України, відзначаласясвоєрідністюі політичногоустрою, ісоціально-економічногорозвитку, інаціональногоскладу, і релігії.Все це разомсприяло локалізаціїетнокультурноїспільностімешканцівУкраїни, етнічністьяких урізноманітнюваласяй внаслідокміграції вУкраїну населенняз країн-колонізаторів: угорців, поляків, румунів, євреїв, росіян та ін.

Прослідковуєтьсятака закономірністьформуванняісторично-етнографічнихрегіонів піддією усіх зазначенихчинників: чимміцнішимивиявлялисяетноізоляційнібар'єри, чимтривалішимивони були, тимрозмаїтішоюбула етнічнаструктуранаселення, ічим більшенесхожою виявляласякультура, привнесенана українськийгрунт, тим виразнішоюставала етнічністьрегіону, вирізняючисьіз загальноукраїнськоїетнічності.Етнічністьрегіонів набувалакрайових ознак, причому зазвичайв структурівсіх їхніххарактеристик: у формуваннікрайових самоназв, регіональноїсамосвідомості, зональних формтрадиційно-побутовоїкультури, мовнихдіалектів таантропологічнихгруп.

Колонізаціяукраїнськихземель відбуваласябез врахуваннякордонів колишніхземель, міжземельнихоб'єднань абоетноплеміннихсоюзів, хочапоодиноківинятки й були.По суті, не змінилисяетнокультурнікордони ПідкарпатськоїРусі, захопленоїУгорщиною; Буковини, щоколонізуваласяу різні часирізними країнами.Інші колонізованічастини Українине відповідаликолишнімтериторіальнимодиницям. Такимчином створювавсяінший образй інші кордонинового територіальногооб'єднання, вмежах якогодавалися взнакий давні, часомнавіть архаїчнікордони: чи тодавніх земель, чи то стародавніхплеміннихутворень.

Отже,історичносклалося так, що на територіїУкраїни формуваласяскладна системарізноманітнихісторично-етнографічнихта етнокультурнихрегіональниходиниць:одні з нихповторюваликордони літописнихсхіднослов'янськихплемен, інші— союзів племен, треті — земель, четверті —кордони колонізованихсусіднімикраїнами районів, п'яті — межіновоосвоєнихукраїнськимнаселеннямземель.

Певнезначення дляетнорегіональноїрозмаїтостімала такожгеографічнасвоєрідністькраїни, її великіприродні області: рівнинна, гірська, поліська, вмежах якихісторичнорозселялисярізні племінніутворення.Навіть якщоїхні мешканцімали відміннупервинну культурнуоснову, тривалопроживаючив однаковихприроднихумовах, згодомнабували схожихкультурнихрис з іншимиплеменами цієїприродної зони.Така етнокультурнатрансформаціяз часом визначилазональністьрегіональноїкультури, щозалежала щей від характеруміжплемінних, міжземельнихабо міжетнічнихспілкувань.

Звичайно, природно-географічніумови малисуттєвий впливна етніку, зокремана традиційно-побутовукультуру, етнічнийхарактер, ментальність, заняття людей, обумовлюючитаким чиномдодатковусистему своєрідноїлокальностікультури. Нерідкотраплялосятак, що населеннякраю, мешкаючитривалий часза однаковихісторичнихумов, суттєворізнилося заприроднимиумовами. І навпаки, проживаючив схожих природнихумовах, відрізнялосяза історично-культурнимиознаками.

Отже, усе розмаїттятериторіальноїетнічностінаселенняУкраїни, щоформувалосяісторично тапід впливомприроднихчинників, можнаподати у виглядітакої системирізнорівневихетнотериторіальниходиниць:

1.Природно-історичніобласті;

2.Історично-етнографічнірегіони;

3. Історичнізони;

4. Етнографічнірайони.

Природно-історичнаобласть — найбільшусталена одиниця, оскільки визначальнимядром у ній єгеографічнесередовище.Саме воно відбилосяна формуванніспільних рису заняттях ікультурі, якправило, кількохетноплеміннихутворень абоземель. ВУкраїні можнавиділити чотириосновні природно-історичніобласті:Полісся, Карпати, Лісо-Степ (Рівнину)та Степ. Кожназ областейподіляєтьсяв свою чергуна низку зон.Скажімо, Полісся— на Західне(Волинське), Центральне(Київське) таСхідне (Чернігівське); Карпати (назвапоходить відімені давніхплемен — карпів, котрі булирозселені взахідних районахУкраїни) — наПередкарпаття, власне Карпатиі Закарпаття; Рівнина — наЛівобережжя(Дніпра) і Правобережжя; Степ — на Східний(Донбас), Центральний(Таврію) і Західний(Буджак).

Історично-етнографічнийрегіон — цеетнотериторіальнеутворення врамках усьогоетносу, що заісторичноюдолею та етнічнимобразом населенняє самобутнім.Його назвизафіксованів історичнихдокументах, крайовій символіціта в історичнійпам'яті людей.Це — основнаодиниця в системірайонування, оскільки пов'язанаіз давнім етнічнимкорінням, грунтуючись, як правило, наплеміннійоснові, оскількиїї історично-етнографічніособливостівизначалисяі певною своєрідністюприродних умов.

В Україніісторичносклалося п'ятнадцятьісторично-етнографічнихрегіонів:Середня Наддніпрянщина, Полісся, Волинь, Поділля, Галичина, ПідкарпатськаРусь (ПідкарпатськаУкраїна), Буковина, Покуття, ПівденнаБессарабія, Таврія, Крим, ЗапорізькаСіч, Донщина, Слобожанщинаі Сіверщина.

Наукраїнськомуетнічномугрунті нинізбереглосяп'ять етнографічнихгруп:гуцули, бойки, лемки, поліщукита литвини.

Отже, внаслідокпоетапногорозвитку етнічностісклалася надзвичайнорізноманітнаїї структура, у первіснихзасадах якоїспостерігаласястрокатістьархеологічнихкультур таетноплеміннихкомпонентів, а наступнінашаруваннядодали етнорегіональнурозмаїтістьта іншоетнічнівкраплення.

Строкатістьта багатошаровістьетногенетичноїоснови населенияУкраїни стверджуєйого антропологічнийсклад, сформованийна базі морфологічноготипу східнослов'янськихплемен, якімешкали напівдні СхідноїЄвропи, з включенняміншоетнічнихсубстратів.Уцілому населенняУкраїни належитьдо великоїєвропейськоїраси,тяжіючи до їїпівденноїгілки. Останняутвориласяшляхом взаємодіїрізних антропологічнихтипів. Так, носіїямної культури, що жили наЛівобережжі, належали досхідної гілкиіндоєвропейців— індоіранців; носії культуриЗакарпаття— до північнихфракійців; мар'янівсько-бондарихинської— до угро-фінів; нарешті, носіїтшинецько-комарівськоїкультури, зокремабілогрудівської(її племенанаселяли лісостеповусмугу ПравобережноїУкраїни — відСередньогоДніпра до Збруча), належали дослов'ян. Власневони і склалиядро східнихпраслов'ян —протоукраїнців.

На такійстрокатійетнорасовійоснові формуваласьукраїнськалюдність, алез певнимирегіональнимиваріаціями.Антропологічнийсклад населенняцентральноукраїнськихобластей (СередняНаддніпрянщина, Поділля, Слобожанщина)відчував впливдавньогоірано-скіфськогота сармато-аланськогоморфологічногосубстрату, ана південнійКиївщині, Черкащиніта Полтавщині— певної монголоїдноїдомішки (передусімполовецької).Карпатськаобласть (північнісхили Карпатта Закарпаття)відзначається, так би мовити, найбільш європеоїднимкомплексомрис морфологічноїбудови, близькимдо сусідніхслов'янськихі неслов'янськихгруп ЦентральноїЄвропи та Балкан.

У формуванніукраїнськогонаселеннявідчуваєтьсяпомітний впливфракійськогосубстрату. Тесаме стосуєтьсянижньодніпровсько-прутськоїобласті (Буковина, Південна Полтавщината Дніпропетровщина), долучивши сюдий іранськийсубстрат. Валдайськаж, або деснянська, область (північнірайони Київщинита задеснянськірайони Чернігівщини)виявляє давніриси морфологічноїбудови з домішкамибалтськогоморфологічногокомпонента, до речі, присутньогоі в деяких іншихрегіонах України: на Волині, ЗахідномуПоліссі, Прикарпатті.Ці давні рисисягають неолітичноїдоби, що можебути ще однимдоказом тезипро формуванняядра східногослов'янства, зокрема, і націй території.Усе розмаїттяантропологічногоскладу населенняУкраїни становитьп'ять антропологічнихобластей і, власне, п'ятьантропологічнихтипів: центральноукраїнський, карпатський, нижньодніпровський, деснянський, або валдайський, та волинський.

Буковина— історично-етнографічнийрегіон України, що формувавсяна стику різнихземель, державі народів, бувтривалий часвідірванимвід українськогоматеринськогоетнорегіону.З XII ст. вона входиладо складу Галицького, згодом Галицько-Волинськогокнязівств, уXIV ст. була підкоренаУгорщиною, аз 1359 р. стала складовоюМолдавськогокнязівства, пізніше — Румунії.

Етнічнаісторія Буковинисягає Шипинськоїземлі, що зберігаласвою автономіюі в складіМолдавськогокнязівства.В грамоті короляВладислава1433 p. вона визначаєтьсяяк земля, щолежить поза«землею Волоською»— «межи нашоюземлею Руською(Галичиною) йземлею Волоською».У середині XVст. автономіюШипинськоїземлі булоліквідованоі поділено нацунати (волості).Хотинськийта Чернівецькийцунати сталивідомі підназвою «Буковина».Нині вона включаєЧернівецькуобласть.

Щодоназви «Буковина», то вперше воназ'являєтьсяв грамотахмолдавськихгосподаріву XIV ст. і пов'язаназ природноюособливістюкраю — буковимилісами.

Етнічнийсклад населенняБуковини формувавсяна слов'яно-українськійоснові протягомтривалого часу.Починаючи зXV ст. на її територіїз'явилися євреї.Це були в основномувихідці з Польщі, котрі концентрувалисяв Чернівцяхта невеличкихмістах Буковинизгідно з прийнятоюурядом Росіїсмугою осілості.Значний міграційнийпотік становилив XVI ст. і молдавани, шукаючи наБуковині таНаддністрянщиніпорятунку відрепресій турецькихзагарбників.Пізніше, у XVIII ст., на Буковинупереселяютьсяросійськірозкольники: потомки донськихкозаків, щозазнали поразкив Булавинськомуповстанні, —некрасівці, а також липовани.Останні переселялисяздебільшогоз-за Дунаю, згодомз Бессарабії, а частково ізвнутрішніхгуберній Росії.

Середпевної категоріїнауковців щене так давнопобутуваладумка, нібитосправжня історіяПівнічної іБуковини почаласялише в XIV ст. Вонипосилалисяна давню легендупро молдавськогогосподаряДрагоша, якийбуцімто підчас полюванняу 1352 p.забрів на Буковинуі застав їїнезаселеною, вкритою дрімучимилісами, де панувалилише звірі таптахи. З тогочасу, говоритьлегенда, почалосязаселеннялюдьми цьогокраю.

Посилаючисьна цю легендуі користуючисьтим, що письмовіджерела простародавнюісторію ПівнічноїБуковини майжевідсутні, буржуазно-націоналістичніісто­рикивисунули антинауковутезу про те, щодо приходу нацю територіюволохів – предківмолдаван іруму­нів – вонапустувала іпочала інтенсивнозаселятисята процвітатитільки в складіМолдавськогокнязівства, починаючи зXIV ст. Ця теорія, яка особливопропагуваласяв періодкоролівсько-румунськоїокупації краю, розрахованана приниження, а то й повнезапереченняролі корінногослов'янськогонаселення взагальномуісторичномурозвитковіі, зокрема, вісторії ПівнічноїБуковини.

Післявозз'єднанняПівнічноїБуковини зУкраїною почавсяінтенсивнийпроцес створенняджерелознавчоїбази для написаннясправжньоїнаукової іс­торіїкраю. З цієюметою в областібуло організованоряд археологічнихекспедицій, науковці проводилина­укові дослідженняв галузі етнографії, лінгвістики, зокрема в топоніміці, ретельно вивчалидавні літописита інші письмовіджерела. Особливихуспіхів добилисяархеологи, якідосліджуютьпам'ятки матеріальноїкуль­тури, щозберігаютьсяв землі. ПіслязакінченняВели­кої Вітчизняноївійни в Чернівецькійобласті проводи­лидослідженняархеологічніекспедиціїнаукових уста­новМоскви, Ленінграда, Києва, Львоваі Чернівців, у яких бралиучасть таківідомі радянськівчені, як лауре­атДержавноїпремії, докторісторичнихнаук, старшийнауковий співробітникІнститутуархеологіїАН СРСР Т. С. Парсек, ленінградськіархеологи, доктори історич­нихнаук П. Й. Борисковськийі П. О. Раппопорт, член-кореспондентАН УРСР С. М.Бібіков, відомільвівськідослідники, доктори історичнихнаук М. Ю. Смішкота О. П. Черниші багато інших.Спільнимизусиллямивчених різнихнаукових установна археологічнихкартах РадянськогоСоюзу «білапляма», якоюбула територіяПівнічноїБуковини начас возз'єднання, була ліквідована.Тут відкритопонад 1,5 тисячіпам'яток археології, котрі переконливосвідчать, щона берегахДністра, Прутуі Черемошу людиз'явилися щена зорі своєїіс­торії. З тогочасу існуваннялюдських поселеньна територіїПівнічноїБуковини неприпинялося.В світлі новихнаукових данихтеза буржуазнихісториків пропізнє заселенняБуковини виявиласьбездоказовою, ан­тинауковою, такою, що невідповідаєісторичнійдійсності.

Післяобробки археологічнихматеріалівбуло встановлено, що давнімижителями СередньогоПодністров'яі БуковинськогоПрикарпаттябули слов'яни.Більше ніж в500 пунктах Чернівецькоїобласті відкритітипові слов'янськіпоселення,існування якихприпадає начас від першихписьмовихзгадок прослов'ян підїхнім власниміменем «склавіни»(VI ст.) і до XIV ст.включно (до VIст. н. е. слов'янизгадувалисяяк венеди).

Залишкистародавніхслов'янськихукріплень-городищзавжди викликалиінтерес у населення.Про укріпленняскладено багатолегенд і народнихпереказів, пам'ять про нихнаселеннязберігає доцього часу втопоніміч­нихназвах «городище»,«замчище»,«таборище»,«око­пи», «шанці»та ін.

Слов'янськіукріпленняна сторінкахдавньоруськихлітописівназвані градами.Так наші предкиназивали укріплення, незалежно відтого, яку рольв житті населеннявони відігравали.Гради східнихслов'ян до IX ст.ще не були містами, тобто центрамиремесла і торгівлі.Мешканціукріплень-градівзаймалися восновномусільськимгосподарством.«Всеграды… делаютнивы свои иземли свои...»– засвідчуєлітопис життяслов'ян серединиХ ст.

НатериторіїЧернівецькоїобласті такожвиявлені типовіслов'янськігради. В процесіархеологічноговивчення виявилось, що кожне городищемає свою власнубудівельнубіографію, своюісторію. Розкопкибуковинськихградів далиможливістьдослідитирізнотипніконструкціїдерев'янихукріплень, вивчити системуїх оборони, характер забудови, зібрати матеріалипро заняттяі суспільнівідносининаселення.

З результатамививчення слов'янськихархеологічнихпам'яток ПівнічноїБуковини знайомлятьнауково-популярнікниги видавництва«Карпати»—«Дорогамипредків» (1968 р.),«ПівнічнаБуковина –земля слов'янська»(1969 р.) та «Зустрічз легендою»(1974 р.). Тепер авторпропонує читачамнову книжку, в якій розповідаєтьсяпро найновішівідкриття, продослідженняслов'янськихукріплень, котрі функціонувалив теперішніхГрозинцяхХотинського, ЛомачинцяхСокирянського, ДобринівцяхЗаставнівськогота РевномуКіцманськогорайонів Чернівецькоїобласті напередодніутворенняКиївської Русі.

Матеріалидослідженняцих укріпленьє важливимнауковим внескомдо історіїсхідних слов'ян,їх науковезначення визначаєтьсянасампередтією обставиною, що до недавньогочасу слов'янськігородища VIII-IX ст.на захід відДніпра булимайже невідоміархеологам.Розкопане вселі Зимномуна Волині слов'янськегородище VI–VIIст. залишалосяєдиною пам'яткоютакого типуна територіїміж Дніпромі УкраїнськимиКарпатами. Вархеологівз'явилися навітьсумніви щодонаявностіслов'янськихгородищ другоїполовини Ітисячоліттян. е. на ПравобережжіУкраїні Томувиявлення ідослідженняслов'янськихгородищ у СередньомуПодністров'їі БуковинськомуПрикарпаттідозволяє допевної міризаповнитипрогалину вісторії багатогранногожиття східнихслов'ян.

/>

БУКОВИНА.Кiнець ХIХ — початокХХ ст.

Дiвочийкостюм.Сорочка з суцiльнимиширокими рукавами, пришитими поосновi, оздобленаполiхромноювишивкою. Кептарвишитий барвистимивiзерункамикольоровоювовною. Опинка, шо обгортаєстегна, з доморобноїшерстної тканини, заткана ниткамижовтого тажовтогарячогокольору. Головнийубiр — «кода» — зроблений зкартону, обшитоготканиною, прикрашенийбiсером, квiтами, стрiчками. Зверхуприкрiпленийпучок тирси(ковили). Рiзноколiрнескляне намисторясно вкриваєпогруддя ташию. Шкiрянi черевикижовтого кольору, на гудзиках, красиво орнаментованi.

Парубоцькийкостюм.Довга тунiкоподiбнасорочка з доморобногополотна, шоодягаласяповерх штанiв, пiдперезанашироким шкiрнимпосом. Кептарта сердак оздобленiаплiкацiєю iзшкiри, сукна тавишивкою. Вузькi«холошнi» штаниз бiлого полотнавишитi на холошах.Одяг був надзвичайноколоритним, багато прикрашавсярiзноколiрноювишивкою, плетивом, аплiкацiями зшкiри, металевимипiстонами. Парубоцькiкапелюхи булиоздобленi квотами, рiзноколiрнимистрiчками, перомта iн. Постоли«моршенi»,«заклебученi», прив'язанi доноги «волоками».

ДЖЕРЕЛАТА ЛІТЕРАТУРА
І.Архів Інформаційногоцентру УМВСЧернівецькоїобласті.
2. ВойновськийП. Моє найвищещастя: Спомини.- К.: В-во ім. ОлениТеліги, 1999.304с.
3.Державний архівЧернівецькоїобласті.
4. ЖуковськийА. ІсторіяБуковини// Час. — 1992. — 21 лютого.
5.З архіву автора.
6.Король К. Мояголгофа. — Чернівці: Троянда, 2000.
7.РадянськаБуковина. — 1990. — ІЗ червня.
8.Рубанець М.Білокриницькаголгофа //Людинаі світ. — 1990. — № 10.-С.4,12-9.ХолодницькийВ.Ф. З історіїпереселеннябуковинськихнімців у 1940-1941 рр.//Науковий вісникЧернівецькогоуніверситету:36. наук. праць.Вип. 73-74. Історія. — Чернівці: Рута,2000. — 284 с.
10. Центральнийдержавний архівгромадськихоб'єднань України.