Реферат: Період гетьманщини України

тема:

А. Брестськиймир УНР

Перед лицемнеминучоїпо­разка останньоюнадією ЦентральноїРади була чужоземнадопомога. Узагалісимпатії Радисхилялися вабік Антанти,і з самого початкувона наполегливодомагаласявизнання 5 членів,і особливоФранції. Алереакція Франції, яка рішучестояла за відновлення«єдиної танеподільноїРоси», буланеоднозначною.Проте 22 грудня1917 р. виник цілкомновий набірможливостей, коли Ленінрозпочав мирніпе­реговориу Брест-Литовськуз Центральнимидержавами, заявивши проте, що він репрезентуєвсі народиколишньоїРосійськоїімперії. Щобне дати більшовикампредставлятива мирних переговорахУкраїну, ЦентральнаРада вирядиладо Бреста власнуделегацію. 9лютого 1918 р., лишеза кілька годиндо, того як надійшлазвістка провідступ ЦентральноїРади з Києваперед військамиМуравйова, зпредставникиу Бресті підписалиугоду з Центральнимидержавами, йсутність зводиласядо того, щоЦентральнідержава визналинезалежністьУкраїни ізобов'язалисяна­дати ЦентральнійРаді військовудопомогу запоставки неювеликої кількостіпродуктів дляцих держав.

Черезкілька днівпісля підписанняугоди в Брест-Литов­ськунімці з австрійцямирозділилиУкраїну насфери впливуі введи на їїтериторію своюмогутню армію, що налічувалапонад 450 тис.чоловік. Заякихось тритижні більшовики, які, за їхнімже висловом,«принесли набагнетах зпівночі радянськувладу» і якіпротягом свогонетривалогоперебу­ваннявстановилиу Києві царствотерору, булизмушені тікати.Але це ще незначило, щоповерненняЦентраль­ноїРади з німецькимивійськами 2березня всіпалко ві­тали.

Її політикавикликаларозчаруваннямайже в усіхверствах населенняУкраїни. Неукраїнцізасуджувалирозрив зв'язківміж Україноюта Росією, незаможніселяни не отрималиочікуваноїземлі, у заможнихселян і великихземлевласниківнаціоналізаціяїхніх володіньвикликала лють, а всі разомзасуджувалиЦентральнуРаду за введенняв країну жорсто­кихнімців. Зі свогож боку німцітеж утрачалитерпець домолодих імалоспроможнихполітиків, якіпереважалив Цен­тральнійРаді. Вони швидкопересвідчилися, що вона не малапрактичноніякого адміністративногоапарату длязбору тих мільйонівтонн продуктів, що їх так відчайдушнопотребу­валиголодні німецькіта австрійськіміста. Безперервнікризи, сутичкий дебати міжсоціалістичнимипартіями уЦентраль­нійРаді переконалинімців у тому, що «молодіукраїнськіутопісти»неспроможніправити. Тому28 квітня, якразколи ЦентральнаРада складалаконституціюУкраїнськоїдер­жави, дозали ввійшовнімецький загіні розпустивзбори. Наступногодня ЦентральнаРада впала.

Б. Гетьманськийпереворот.Політика урядуСкоропадського.

До весни 1918 р.широким верствамнаселенняУкраїни вженабридли революціяй хаос. Закономірно, що ці настроїпереважалисеред маєтнихкласів, заможнихселян, дрібнихпідприємцівта бізнесменів, фабрикантів, великих землевласників, вищих прошарківчиновництва, що складали20% усього населенняУкраїни. Австрійціта німці наУкраїні такожвсіляко прагнуливідновитипорядок і прискоритививезенняпродуктів. Томуміж 24 і 26 квітняпредставникицих груп таємнодомовилисязамінити ЦентральнуРаду консервативнимукраїнськимурядом на чоліз гетьманомПавлом Скоропадським(титул «гетьман»мав викликатиасоціації зквазимонархічнимитрадиціями, пов'язанимиз ко­зацькимигетьманами).

Нащадок давньогороду козацькоїстаршини й одиніз найбільшихна Україніземлевласників, Скоропадськиймав високийстатус за царськогорежиму — служиввійськовимад'ютантомМиколи II і підчас війни бувавторитетнимгенералом. Зпочатком революціївій ук­раїнізувавсвоє військовез'єднання і, коли ЦентральнаРада відкинулайого послуги, був обранийтитулованимкомандувачемселянськогоополчення«вільних козаків».З приходом довлади цього«малоросійського»аристократа, який раптомзгадав про своє«українськекоріння», вре­волюціїна Українінастав новийетап, що характеризувавсянамаганнямивідновитиправопорядокта скасувати«соціалістичніексперименти»ЦентральноїРади.

29 квітня, на з'їзді, скликаномув Києві Союзомзем­левласників, на який з усієїУкраїни прибуло6500 делегатів, Скоропадськогоз ентузіазмомпроголосилигетьманом, за­кликавшийого «врятуватикраїну відхаосу і беззаконня».Того ж дня вінразом о прибічникамиоголосив провста­новлення«УкраїнськоїДержави» (навідміну від«Україн­ськоїНародної Республіки»ЦентральноїРади). Нова де­ржаваґрунтуваласяна незвичайномупоєднаніймонархічних, республіканськихі, що особливохарактерно, диктаторськихзасад. Ь підданимгарантувалисязвичайні громадянськіпра­ва, причомуособливонаголошувалосяна святостіприватноївласності.

Скасовуючитакі нововведенняЦентральноїРади, як націоналізаціявеликих маєтківта культурнаавтономія, геть­ман увівокрему категоріюгромадян—козаків(які фактичнобули заможнимиселянами), сподіваючись, що вони станутьосновною соціальноюопорою режиму.Особливо впадалиу вічі широкіпрерогативисамого гетьмана: йому належаловиключне правовидавати всізакони, призначатикабінет, управлятизовнішньоюполітикою тавійськовимисправами й бутиверховнимсуддею країни.Однак ці претензіїна майже необмеженувладу не моглиприховати тогофакту, що владана Україніпрактичноналежала німцям, а не українцям.

Як цьогоналежало чекати, українськідіячі, більшістьяких булисоціалістамий членами ЦентральноїРади, різконегати­внопоставилисядо гетьманськоїдержави. Томуколи до участів гетьманськомууряді запросиликількох відомихукраїнців, майже всі вонивідмовилися.Це не лишалогетьмановінічого іншого, як звернутисяпри формуваннікабінету долюдей, не пов'язанихз українськимрухом, тим самимдавши підставудля звинуваченьу тому, що дойого уряду неввійшов жоден«справжній»українець. Уновому кабінеті, очолюваномупрем'єр-міністромФедором Лизогубом(бага­тимземлевласником), до якого входивлише один відомийукраїнськийдіяч — міністрзакордоннихсправ ДмитроДо­рошенко, бракувалонаціоналістів, проте він включавряд талановитихадміністраторів.

За якихоськілька місяцівна Україні буловідновленодійовий адміністративнийапарат. У провінціяхурядовці ЦентральноїРади замінялисяна досвідченихадміністра­торів, що називалисястаростамий призначалисяз місцевихпоміщиків абоземських урядників.У центральномууряді посадирозподілилисяміж професійнимичиновниками—пе­реважноросіянами чирусифікованимиукраїнцями.Щоправ­да, труднощі виниклипри формуваннідіючої армії, оскільки німціне підтримувалиствореннявеликої військовоїсили,

здатної кинутивиклик їхньомупереважаючомувпливові. Незабаромна повну силустала діяти(хоч і з неоднаковоюефективністю)поліція, доякої, як і доармії, ввійшлобагато колишніхцарських офіцерів.

Якщо ЦентральнаРада мала офіційнідипломатичністо­сунки лишез Німеччиною, Австро-Угорщиноюта Оттоманськоюімперією, тоГетьманатобмінявсяпосольствамиз 12 країнами.Його зовнішняполітика була, головним чином, спрямованана укладеннямирного договоруз РадянськоюРосією (підписаного12 червня 1918 р.) тана безпліднісуперечки зАвстро-Угорщиноюнавколо питанняпро анексіюсхідно галицькихземель та Холмщини.

Особливовражають досягненняуряду у створеннісисте­ми освітніхзакладів. Нарівні початковоїшколи буловипуще­но кількамільйонівпримірниківукраїномовнихпідручників, а в більшостішкіл уведеноукраїнськумову. Було заснованоблизько 150 новихукраїномовнихгімназій, утому числі усільськихрайонах. У жовтнів Кам'янці-Подільськомувідкрився новийукраїнськийуніверситет.Було такожзасно­ванонаціональнийархів та бібліотекув понад 1 млитомів. Вершиноюосвітньоїдіяльностіуряду сталостворення 24листопада 1918р. УкраїнськоїАкадемії наук.

Але якщо режимСкоропадськогоміг похвалитисясвоєю здатністюуправляти, атакож рядомконкретнихдосягнень, торазом із тимна ньому страшнимтягарем висілифатальні політичніпрорахунки.Усі вони випливалинасампередіз того коладрузів, якихсобі вибравгетьман. По-перше, його компрометувалазалежністьвід німців, очевидна метаяких зводиласядо економічноїексплуатаціїУкраїни. По-друге, гетьман бувтісно пов'язанийз маєтнимикласами, якінама­галисяскасувативпровадженіреволюцієюзміни. Скоро­падськомуставилися накарб такі вкрайнепопулярнізаходи, як «каральніекспедиції», організованіпоміщикамиза до­помогоюнімецькихвійськ дляпомсти надселянами, котрірік тому конфіскувалипоміщицькіземлі. По-третє, багато українціввважали, щоСкоропадськийзанадто прихильнийдо росіян. Підчас його пануванняУкраїна, якапорівняно зРосією булаострівцемстабільності, стала не лишепритул­комдля величезноїкількостіпредставниківколишньоїцарсь­коїверхівки, а йцентром намаганьвідбудувати«єдину та неподільнуРосію». Чиновницькіпосади булизайняті росі­янами, які не приховувалисвого несмакудо українськоїдержавності, а більшістькабінету складаличлени російськоїпартії кадетів.

Основною опороюгетьманськогорежиму булипоміщики, бур­жуазіята старе чиновництво, значною міроюзрусифіковані, яких насампередцікавили стабільністьта звичні нормижиття. До на­ціональноїідеї вони ставилисябайдуже.

Гетьманатмав не тількивузьку соціальнубазу, але вонаще й не відповідалапроголошеномуП. Скоропадськимкурсу на розбу­довунаціональноїдержавності.Однобічнаорієнтаціяна імущі кла­си, потреба задовольнитиапетити австро-німецькихокупантівзу­мовили такусоціально-економічнуполітикугетьманськогоуряду, яка велане до консолідаціїсуспільства, а до поглибленнярозколу. Спробиповернутипоміщикамземлю, обов'язковапередача селя­намиврожаю у розпорядженнядержави, збільшеннятривалостіробочого дняна промисловихпідприємствахдо 12 годин, заборо­настрайків (заучасть у страйкахув'язнення додвох років, великі штрафи)сприяли, формуваннюопозиції, якадосить швидкопе­рейшла доактивних дій.У липні—серпні1918 р. піднімаєтьсяантигетьманськахвиля страйковогоруху (припинилироботу май­же200 тис. залізничників).У цей час наКиївщині, Чернігівщиніта Катеринославщиніактивізуєтьсяселянськаборотьба протиоку­пантівта гетьманщини.Повстанськізагони налічувалиу своїх ла­вахпонад 40 тисячосіб. ПоразкаНімеччини увійні позбавилаУкраїнськудержаву опорита гарантастабільності.Спроби гетьма­назмінити орієнтири(офіційне скасуваннядержавноїсамостій­ностіУкраїни, проголошенняфедеративногосоюзу з небільшовицькоюРосією, створенняуряду «українськогоза формою, алемос­ковськогоза змістом»)вже не могливрятуватиситуацію. 14 грудня1918р. військаДиректоріївступили доКиєва і П. Скоропадськийбув змушенийзректися владиі незабаромвиїхав за кордон.

Отже, спробаконсервативнихполітичнихсил шляхомвста­новленняавторитарноїформи правліннястабілізуватиситуацію вУкраїні зазналаневдачі. Окреміуспіхи П. Скоропадськогота його однодумціву сфері освіти, економіки, міжнароднихвідно­син немогли кардинальнозмінити ситуаціюна краще. Склад­нийклубок внутрішніхта зовнішніхпротиріч виявивсясильні­шимза гетьманськувладу.

Основнимипричинамипадіння гетьманатубули: залежністьстабільностідержави відавстро-німецькихзбройних формувань;

відсутністьчисленноїдієздатноїрегулярноїукраїнськоїнаціональ­ноїармії; реставраціястарих порядківта відродженняархаїчних форморганізаціїсуспільногожиття; посиленнявпливу на дер­жавнулінію гетьманаросійськихконсервативнихкіл; вузькасо­ціальнабаза; підкореннясоціально-економічноїполітики інте­ресампанівних верствта окупаційноївлади; наростаннясоці­альноїнапруги таформуванняорганізованоїопозиції.

Із самогопочатку сталавикристалізовуватисяопозиціяСкоропадському.В серединітравня відбувсяряд нелегальнихз'їздів українськихпартій, на якихсвоє несхваленняуряду висловилипредставникитаких професійнихгруп, як залізничники, телеграфісти, селяни й робітники.Виник коор­динаційнийосередок опозиції, названий Українськимнаціонально-державнимсоюзом, на чоліякого став В.Винниченко.Антигетьманськийкурс узяла іншавпливова ор­ганізація—.Всеукраїнськийземський союзна чолі з С.Петлюрою. Спочаткуці групи велипереговоризі Скоро­падськимпро шляхи проведеннябільш ліберальноїй національнеорієнтованоїполітики, тазгодом вони.взялися підійматипроти ньогоповстанця.

Українськихселян не требабуло особливопідбурюватидо повстанняпроти уряду, що конфіскувавїхній врожай, повернув землюбагатим поміщикамі послав у їхнісела «каральніекспедиції».Незабаром повсій Українівибухнулистихійні йдосить значніселянськізаколоти. Узапеклі боїз німецькимивійськамикинулися загониозброєних селян(зброя тодібула легкодоступною)на чолі з ватажкамиз місцевихжителів, щочасто булианархістськінастроєнимиі яких на козацькийкшталт називалиотаманами абобать­ками. Цісутички набираливеличезнихмасштабів: зокрема, уЗвенигородськомуй Таращанськомуповітах Київськоїгубернії селянськевійсько в 30—40тис. чоловік, спорядженедвома артилерійськимибатареями й200 кулеметами, завда­ло німцямвтрат у 6 тис.чоловік. Напочатку серпнябільшовикиУкраїни зробилиспробу піднятиповстання, таза два дні зазвалипоразки черезвідсутністьпідтримкинароду.

На початкуосені сталоочевидним, щоЦентральнідержави от-отпрограютьвійну. І тутгетьман бувзмушений пітина поступки.Але наприкінціжовтня новаспроба залучитидо кабінетувидатних українськихдіячів провалилася.Кидаючись ізбоку в бік увідчайдушнихпошуках підтримки, Скоропадсь­кийпішов на останнійризик: 14 листопада1918 р. він призначивновий кабінет, що майже повністюскладався зросійськихмонархістів,і проголосивАкт федерації, за яким зобов'язавсяоб'єднати Українуз майбутньоюне більшовицькоюросійськоюдержавою. Цейсуперечливийкрок було зробленоз метою. завоюватипідтримкунастроєнихпроти більшовиківросіян та переможноїАнтанти. Тогож дня українськаопозиція утворилаальтернативнийуряд — Директоріюна чолі з двомадавніми суперниками— Винниченкомта Петлюрою— й відкритопроголосилавиступ протигетьмана.

Повстання, підняте Директорією, швидко ширилося.Сотні й тисячіселян під проводомотаманів стікалисядо Білої Церквина захід відКиєва, що слугувалаштабом антигетьмапськихсил. Незабаромце сповненеентузіазму, але слабкодисциплінованенерегулярневійсько налічувало60 тис. чоловік.Ще важливішимстало те, що набік Директоріїперейшли деякіз найдобірнішихзагонів гетьмана, як, зокрема, січові стрільціпід командуваннямЄвгена Коновальцяй начальникайого штабуАндрія Мельниката Сірожупашіадивізія, збільшившитаким чиномкількість їїрегулярноговійська до 40тис. 21 листопадаповсталі оточилиКиїв, і післятривалих переговорівз метою за­безпечитивихід німецькоїзалоги 14 груднянімці залишилимісто, забравшиз собою Скоропадського.Того ж дня силиДиректоріїтріумфальноввійшли доКиєва й про­голосиливідновленняУкраїнськоїНародної Республіки.

Гетьманатпроіснувавменше восьмимісяців, протягомяких реальнавлада перебувалав руках німців, а його власнийвплив був обмеженим.Спочатку вінзміг здобутисобі певнупідтримкузавдяки обіцянкамвідновитиправопорядок, якого прагнулавелика частинанаселення.Проте він неспромігсяналежним чиномпідійти дорозв’язаннядвох основнихпи­тань, що їхпоставилареволюція наУкраїні, — питаньсоціально-економічноїреформи танаціональноїнезалежно­сті.Спроба відновитистабільністьшляхом поверненнядо­революційногосоціально-економічногоустрою, насампередна селі, буланайсерйознішоюпомилкоюСкоропадського.В національномупитанні йогоуряд займавдвоїсту позицію: маючи на своємурахунку великідосягнення, як, зокрема, українізаціяосвіти й культури, він, однак, змушувавукраїнськихнаціоналістівдивитися нанього як науряд «українсь­кийза формою, алемосковськийза змістом».

Проте, якзауважує ідеологсучасногоукраїнськогокон­серватизмуВ’ячеславЛипинський, Гетьманат мавширше значення.Воно полягалов ознайомленній навіть залученніна підтримкуідеї українськоїдержавностідеяких представ­никівзначно русифікованоїсоціально-економічноїверхівки України.А це в свою чергусприяло розширеннюсоціальноїбази цієї ідеїпоза вузькийпрошарок українськоїінтелігенціїна чисельніший, надійнішийі продуктивнішийклас «хліборо­бів», тобто заможнихселян і володарівмаєтків. Відтак, якби Скоропадськийутримався, то, на думку Липинського, він привернувби на бік українськоїдержавностінайпродук­тивнішенаселеннякраїни, не залишаючиїї в залежностівід «ідеологічноїсекти», як вінназивав національнесвідому українськуінтелігенцію.

Використаналітература:

Історія України/ Львів: Світ, 1998.

Бойко О.Д. Історія України. – К.: 1999.

Лановик Б.Д., Матейко Р.М., Матисякевич З.М. Історія України: За ред. Б.Д. Лановика. К.: 1999.

Субтельний Орест.Україна: історія –К.: Либідь,1993.