Реферат: Виникнення та формування українського етносу

ДЕРЖАВНАПОДАТКОВААДМІНІСТРАЦІЯУКРАЇНИ

Контрольнаробота з предмету“Історія України”.

Тема: “Виникненнята формуванняукраїнськогоетносу”

Виконав:

студент групи ПБЗ – 11

ІсаєнкоОлександр

1.автохтонністьукраїнськогонароду. історичніконцепції йогоформ.

Найпершісліди людськихпоселень наУкраїні сягаютьза 150 тис. років.Мандруючи доберегів Чорногоморя черезКавказ і, ймовірно, Балкани, першіпоселенці всеще зберігалиознаки примітивногопоходження.Вони мали не­значногооб'єму мозок, низький лоб, масивні щелепита великі зуби.Зате ходиливипроставшись, а їхні надзвичайновправні рукивже цілкомсформувалися.Близько 40 тис.років до н. е.в серединіостанньогольодовиковогоперіоду з'явивсякроманьйонець(або гомо сапієнс)— особина, відякої похо­дитьсучасна людина.Вона була порівняновисокою назріст, прямоходячою,із значно розвинутимирозумовимимож­ливостями.Пристосовуючисьдо холодногосуворого кліма­ту, до труднощіву добуванніпожкви, ці люди, що жили з мисливствата збиранняплодів, винайшлинебачене роз­маїттятехнічнихнововведень, таких як зброяі знаряддя зкременю, риболовнігачки, гарпуни, житла із шкурта кісток.

Близько 10тис. років дон. е., коли відступивостанній льодовик, лишивши післясебе характернийдля сучасноїУкраїни ландшафт, людина сталамінятися дедалішвидше. Так, уперіод неоліту, який тривавна Україні з6 до 2 тис. роківдо н. е., людствозазнало глибшихзмін, ніж запопередні 2—Змлн років. Хочцей періодзветься неолітом, тобто новимкам'яним віком, він мав малоспільного зкаменем. «Рево­люційне»значення неолітичноїцивілізаціїполягає насам­переду тому, що людизнайшли докоріннонові способидобуванняпоживи. Замістьзбирання плодіві полюваннявони нарештісамі навчилисяпродукуватипоживу.

Вважають, що землеробствовперше виниклона Україні умежиріччі Бугута Дністра, коли на рубежіV і IV тисячолітьдо н. е. розвинулисяперші у СхіднійЄвропі землеробськіобщини. Замістьблукати у пошукахздобичі, людиосідали насвоїх полях.Такз'являлисяпоселення.Землеробство, на від­мінувід полюваннята збиранняплодів, вимагалопорівнянобільшої робочоїсили, сприяючитим самим зростаннюнасе­лення.Водночас поступововиникали примітивніформи суспільно-політичноїорганізації.

Найбільшвідомі ранніземлеробськіплемена натериторіїсучасної Українипов'язують зтак званоютрипільськоюкультурою, щорозвинуласяу долинах Дністра, Бугу і Пруту, сягнувши згодомДніпра. У періодсвого розквітуміж 3500 та 2700 рр. дон. е. трипільціжили великимиселами по 600—700чоловік. Вони, як правило, мешкали у довгихта вузькихспільних оселях, де кожна сім'язаймала власну, розгород­женуна кімнати, частину житлаз окремою глинобитноюпіччю. Родовідвони вели полінії батька.Орнамент начереп'яномупосуді, що являвсобою поєднанняхарактернихплавних візерунківжовтого, чорногой білого кольору, свідчить промагічні ритуалита віру в надприроднісили, що панувалив культурітрипільців.

Проте цякультура малай свій практичнийбік. Перший наУкраїні механічнийпристрій —свердло дляпророблюванняотворів у каменіта дереві —зявився у людейтрипільськоїкультури. Великезначення маловпровадженнядерев'яногоплуга, завдякичому землеробствостало більшнадійним, ніжмисливство, способом добуванняпоживи. Ще однимново­введенням, ймовірно, запозичениміз Азії, булозастосуванняпершого металу— міді.

Сьогоднімало що відомопро занепадтрипільськоїкуль­тури. Якприпускаютьархеологи, зростаннянаселенняштов­халотрипільськіплемена допереходу нанові негостинніземлі. Деякіз них просувалисявглиб степів, а ті, що жили вдолині Дніпра, йшли на північ, у непрохідніліси Поліссяй далі. На 2000 р. дон. е. трипільськакультура яквиразне цілепересталаіснувати. Частинутрипільцівпідкорили йасимілю­валивойовничістепові племена, решта знайшлазахист у північнихлісах.

Кочовики.Простягнувшисьмайже на 6 тис.км від Манчжуріїаж до Угорщини,Євразійськістепи утворюютьнайбільшурівнину наЗемлі. І хоч укількох місцяхїї перетинаютьгори Тянь-Шаню, Уралу і Карпаг, завдяки численнимперевалам цюрівнину порівнянолегко перейтиз кінця в кінець.На заході, водній із найбільшблагодатнихі родючих їїчастин, лежитьУкраїна. Цягеографічнаобставинавідіграланадзвичайновелику рольв її історії, та нерідко цярівнина ставалацентром життякочових племенЄвразії.

Скотарство, що спиралосяна вигодівлюстад одомашне­нихтварин, остаточносформувалосяв степах близько3000 р. до н. е. Протягоммайже двохтисячолітьмайбутні кочовикивели напівосілежиття, займаючись, поряд із випасомсвоїх стад уЄвразійськомустепу, й землеробством.Десь близько1000 р. до н. е. скотаріперетворилисяна справжніхкочовиків істали мандруватистепами в постійнихпошуках пасовиськ.Переходячиз місця на місце, вони набувалинових особливихякостей, найважливішоюз яких булавойовничість.Щоб оборонятистада й захоплюватинові пасовиська, життєво необхіднимбуло вміннявоювати. Частісутички з ворогом, потреба організуватимаси людей дляподоланнявеличезнихвідстанейсприяли появіплемінноїзнаті. Скотаріз'явилися порівнянорано в українськихстепах. Близько3000 р. до н. е. лівийберег Дніпразайняли племенаямної культури, пригнавши зсобою зі сходутабуни коней, на яких вонище не навчилисяїздити. За нимипротягом багатьохнаступнихстоліть переміщувалисяінші скотарськіплемена. Безперервніміграції — цятипова особливістьранньої історіїУкраїни, — ймовірно, відбувалисячерез перенаселе­ністьстепів на північвід Каспію.Сильніші племенавитіснялислабші з їхніхпасовиськ, аці останнівідступалина периферіюЄвразійськогостепу. Так хвилямиодне за однимкотилися назахід скотарськіплемена.

Кіммерійці.Лише десь між1500 і 1000 рр. до н. е.людина опанувалапросту, на першийпогляд, технікуїзди верхи.Кіммерійці—перші кочовівершники, щоз'явилися вУк­раїні, є такожі першими їїжителями, назваяких дійшладо нас. Не хтоінший, як Гомер, оповідаючиу своїй «Одіссеї»про північнеузбережжяЧорного моря, називає його«землею кіммерійців».Це, напевно, іє найдавнішаписемна згадкапро Україну.Але нічого, крім назвилюдей, що населялиземлі, які в тічаси вважалисяпохмурим краємсвіту, Гомерне говоритьпро кіммерійців.Багато вченихтримаютьсядумки, що кіммерійцівийшли із своїхпрабатьківськихземель у ниж­ньомуПоволжі, перекочувалинизовинамиПівнічногоКав­казу й десьблизько 1500 р. дон. е. з'явилисяна Україні.Проте іншівідкидаютьгіпотезу проміграцію йстверджують, що кіммерійцібули коріннимнаселеннямУкраїни. Такчи інак­ше, кіммерійцінаселяли межиріччяДону й Дністрааж до 7 ст. до н.е. Трохи згодом, під натискомінших кочовиківзі сходу, вонивідійшли доМалої Азії.

Вичерпнийаналіз небагатьохнаявних ниніджерел схиляєісториків доцілого рядувисновківстосовно цих«споживачівкобилячогомолока», як їхназивали греки:1) кіммерійцібули першимина Україніскотарями, щоперейшли докочового способужиття; 2) вониопанувалимистецтво їздина конях і їхнєвшсько складалосяз вершників;3) завдяки контактаміз майстернимиоброблювачамиметалів наКавказі вонизапо­чаткувалина Україні добузаліза; 4) зростанняролі кіннихвоїнів зумовилозанепад великихродів і виникненнявій­ськовоїзнаті.

Скіфи.Скіфи, які напочатку VII ст.до н. е. з'явилисяв українськомустепу, не лишилисяпоза увагоюбільш роз­виненоїСередземноморськоїцивілізації, про що свідчатьтакі слова ізСтарого заповіту:«Ось іде народіз північноїкраїни… держитьлук і короткийспис, жорстокийвін. Вони незжалять­ся.Голос їх реве, як море, скачутьна конях, вишикувалися, як одна людина…народ здалеку…народ давній…мови якого тине знаєш… сагайдакйого, як відкритадомовина, всівони люди хоробрі…він зжере твоєжниво і хлібтвій, знищитьсинів і дочоктвоїх, зжереовець і корівтвоїх, зжеревиноград твійі смокви твоїі зруйнує мечемміста твої, наякі ти покладаєшнадію». Розорившибагато країнБлизькогоСхо­ду, скіфинарешті осілиу степах ПівнічногоПричорномор'я, створивши першена терені Українивелике політичнеоб'єднання.

У 5 ст. до н. е.«батько історії»грек Геродотвідвідав Скіфіюй описав їїнаселення. Це, без сумніву, були індоєвропейці, представникиіраномовнихкочовиків, щоти­сячоліттямипанували уЄвразійськихстепах. Геродотописав кількатипів скіфів.На правомуберезі Дніпрамешкали скіфи-орачі— землеробськіплемена, щобули коріннимимешканцямицього краю і, напевно, взялисобі назву відкочовиків, котрі їх підкорили.Деякі історикивважають, щовони були предкамислов'ян. Політичнавлада зосе­реджуваласяв руках «царських»скіфів — кочовиків, що вважали себенайчисленнішимий найкращимиі змушувалиінших скіфівта нескіфськіплемена Українисплачуватиїм данину. Заїхніми зазіханнямистояло велике, добре озброєней дисциплінованекінне військо.Щоб розвиватив собі войо­вничіінстинкти, скіфські воїнимали звичайпити кров пе­ршоговбитого ворога, робити з ворожихчерепів прикрашенізолотом і срібломчаші, зніматискальпи. Безжаліснідо ворогів, цікочовики буливідданими вдружбі, якуцінували понадусе.

Скіфськесуспільствобуло значноюмірою дитямсвоєї епохи.Родовід ішовпо батьківськійлінії, майноділилося міжсинами, а полігаміябула нормальнимявищем. Разоміз померлимчоловіком частовбивали й ховалийого молодшихжінок. Як свідчатьрозкішні похованняскіфських царіву кур­ганах, що й досі трапляютьсяв українськихстепах, багатімогили племінноїзнаті й водночасубогі могилипростих людей, суспільно-економічнерозшаруваннястало доситьпомітним явищемсеред «царських»скіфів. Крімнаграбова­ногоу війнах, основнимджерелом багатствдля них слугу­валаторгівля згрецькимиколоніями уПричорномор'ї.Своїм торговимпартнерам скіфипропонувалитовари, що нимизгодом уславиться, українськаземля: збіжжя, віск, мед, хутро, рабів. За цевони отримуваливина, ювелірнівироби, іншіпредмети розкошів, до яких у нихуже розвинувсявеликий апетит.Про це свідчатьсвоєрідніприкраси, над­звичайнооригінальнеза своїм стилемдекоративнемистецт­воз характернимидля нього мотивамитваринногосвіту. Воно звеликою майстерністювідображаєпластику оленів, левів, коней, що вражаютьграційністюй красою.

За доби скіфівУкраїна сталаважливою, хочі віддаленоючастиною античноїцивілізаціїСередземномор'я.Через грецькіколонії уПричорномор'їскіфи ввійшлиу контакт ізгрецькою цивілізацієюй навчилисяцінувати її.Водночас контактизі світомСередземномор'явтягувалискіфів і в йогоконфлікти. У513 р. до й. е. величезневійсько перськогоцаря Даріязахопило землінинішньоїУкраїни. Проте, вдавшись достратегії«спаленоїземлі», скіфизмусили йогоганебно відступити.НаприкінціV — на початкуIV ст. до н. е. скіфипішли на західі підкорилифракійців наДунаї. Ця перемогавиявилася дляних. зовсімнепотрібною, бо віч-на-вічзвела їх з ФіліппомМакедонським, батьком АлександраВеликого. У 339р. до н. е. македонцізавдали страшноїпоразки кочовикам.Це стало початкомкінця скіфів.Десь через 100років більшучастину скіфівзавоювали йасимілювалисар-мати — іншемогутнє племякочовиків зісходу. Тількизалишкам удалосясховатися вКриму, де їхні"нащадки прожилидо 3 ст. н. е.

Сармати.Майже протягом400 років, від 2 ст.до н. е. до 2 ст. н.е., у степахПівнічногота СхідногоПричорномор'япанували сармати, які прийшлиз Волги. Спочаткувони мирнозмішувалисяз такими жіраномовнимискіфами, а такожгреками, щожили у ПівнічномуПричорномор'ї.Проте під тискомворожих племензі сходу сарматиставали дедаліагресивнішими.Зрештою вонипідкорилискіфів, по­глинувшиу своїй масівелике числопростого люду.Як і всі кочовіволодарі українськихстепів, сарматистановили неєдине одноріднеплем'я, а слабопов'язаний союзспорідненихі часто ворогуючихміж собою племен, таких як язиги, роксолани таалани. Кожнез цих сарматськихплемен праг­нулодо пануванняна Україні.Оскільки намаганняці співпализ тривалимий всеохоплюючимипереміщеннямиплемен, щоназиваютьсяВеликим переселеннямнародів, і оскількиУкраїна знаходиласяу центрі цихбезладнихміграцій, сарматичасто суперничализ іншими племенамита, бувало, навітьпоступалисяїм владою. Нарешті, у II ст. н. е., їхостаточнознищили страшнанавала гуннівзі сходу, наско­кигерманськихготів і впертаоборона риї^іляпна заході.

З наявнихнині розрізненихданих про сарматіввипливає, щоза своїм зовнішнімвиглядом іспособомгосподарюваннявони нагадувалискіфів, а такожінших іраномовнихкочо­виків.Один сучасниктак описуваваланів: «Вонивисокі на зріст, вродливі ісвітловолосі, а лють в їхніхочах вселяєжах». Носиливони довгіпросторі штани, шкіряні камізельки, взуття з м'якоїшкіри та шапки.Основнилшпродуктамихарчуваннябули м'ясо, молокота сир. Жиливони у шатрах, що напиналисяна дво- чи чотириколіснівози. Особливовражає у сарматівта велика роль, яку відігравалив їхньому суспільствіжінки. Переказуючилегенду, заякою сарматипоходять відсоюзу амазонокзі скіфами, Геродот повідомляє, що сарматськіжінки жили якколись амазонки: вони полюваливерхи, бралиучасть у війнахнарівні з чоловіками, а також одягалися, як чоловіки.Дані археологіїсвідчать проте, що сарматськихжінок ховалиразом зі зброєюі що вони нерідковиконувалифункції жриць.

Коливійна не моглазадовольнитивсіх матеріальнихпотреб, сарматиторгували. Їхнікаравани мандрувалиу най­дальшікраї, з якихвезли до Танаїсу— сарматськоїстолиці, розташованоїна р. Дон, китайськийшовк, кавказькийкришталь, напівкоштовнекаміння з Іранута Індії. Надумку Страбона, грецькогогеографа таісторика, контактиз греками йримлянамизавдали сарматамбільше шкоди, ніж добра. «Нашспосіб життязіпсував цихлюдей, ро-ширившисеред них такіпороки, як пристрастьдо розкошіві плотськихутіх, негідніпрагнення, задоволенняяких робитьїх дедаліненажерливішими».Незабаром назміну сарматамприйшли іншікочовики, але'сармати булиостаннімін­доєвропейськимнародом, щоз'явився зісходу. Післяних Євразійськістепи майжена ціле тисячоліттястануть во­лодіннямитюркськихнародів.

2. основніетапи розвиткуукраїнськоїнародності

РОЗМІЩЕННЯСЛОВ'ЯНСЬКИХІ УКРАЇНСЬКИХПЛЕМЕН

Одночасноз антами починаютьвживати назвуслов'ян. Вониразом з гунамипосуваютьсяна захід. У III-VIст. ст. західніта південніслов'яни опануваливже ті землі, на яких засталаїх історія, ав VII ст. назва«анти» остаточнозникає, її заміняєім'я слов'ян.

В Vст. слов'янивибираютьсяв походи наБалканськийпівострів, переходятьДунай, нападаютьна границіВізантійськоїімперії. Щобзахиститисявід слов'ян, Візантія будуєнизку фортецьпо Дунаю, напівніч відБалканськогохребта. Проте, вона не булав силах зупинитирух слов'ян. У40-50-х роках VI. ст.слов'яни починаютьоселятися заДунаєм. Там уVII ст. засталиїх болгари. Підтиском народів, які проходилиз Азії на захід, слов'яни приходятьу рух і подаютьсяна північ, на'захід. Частинаїх осідає всмузі лісівПоділля, Київщини, Волині, Чернігівщини.Частина подаєтьсядалі на Карпати, на горішню р.Тису. М. Грушевськийзазначив, щоз кінця VI ст.Прикарпаттябуло вже зайнятеукраїнськимиплеменами. І.І.Срезневськийписав, що насхилах Карпат, в Ужгороді, населеннямовою, народністю- рідні брати«малоросіян».Звідти на північнийсхід сягаютьвони Галичини, Буковини. ЧастинаСемигороддябула заселенаукраїнцями.У XIII ст. семигородськідокументизгадували горуРусь, Руськийторг. Про рухукраїнськихслов'ян з півдняна північ свідчить, між іншим, назвапритоки Дніпра- «Десна», себто«права». Якбивони йшли зпівночі напівдень, Деснабула б з лівогобоку, вони немогли б назватиїї «правою».

«Повістьвременних літ»подає перелікслов'янськихплемен так, яквони жили в XIстолітті. «Себо токмо словенескязьік в Ру-си, поляне: деревляне, ноугородци, полочане, дреговичи, север, бужане, зане седошапо Бугу, послеже вельгаяне».Кількома рядкамивище читаємо:«Поляком жежиущем особеякоже рекохом, сущим от родасловенска, йнарекошасяполяне, а деревлянеот словен же, й нарекошасядревляне; радимичибо й вятичи отляхов. Бястадва брата влясех, — Радим, а другий Вятко,- й приведешаседоста Радимна Сожю, а прозвашасярадимичи, аВятко седе сродом своимпо Оце, от негоже прозвашасявятичи. Й живяхув мире поляне, й деревляне, й север, й радимичи, вятичи й хрвате.Дулеби живяхупо Бугу, гденьіне вельїняне, а улучи й тиверциседяху по Днестру, приседяху кДунаеви.»

Віншому місці«Повість» кажетак: усі племенамали своє княжіння- «в полях, а вдеревлях своє, а дреговичисвоє, а словенесвоє в Новегороде, а другеє наПолоте полочане.От них же криви-чи, иже седят наверх Волги, йна верх Двиньй на верх Днепра, их же град єстьСмоленск; тудебо седят кривичи.Таже север отних».

Уцьому спискуподано племена, від яких походять: українськийнарод (поляни, сіверяни, деревляни, дуліби, що звутьсяпізніше бу-жанита волиняни, уличі, тивєрціта хорвати), білоруськийнарод (дреговичі, кривичі, полочанита радимичі)і великоруський(словени тав'ятичі). Сіверянижили на Лівобережжі- по Десні таСейму, поляни- по середньомуДніпру, деревляни- по Тетереву, Ужу та Горині, на Волині — дулібиабо бужани, «денині волиняни», на долішньомуБозі. Вони жзвуться бужанами, бо живуть пор. Возі, та волинянами.Можливо, ГАІОто були триокремі племена.Уличі жилипонад Дністромта Богом, а тивєрці- між Богом таПрутом. Щодохорватів, тоочевидно тутлітопис маєна увазі білиххорватів, яків XI ст. входилидо складуВелико-Моравськоїдержави і відяких походять-українці східньоїта західньоїГаличини.

Утой же час назвиокремих племензустрічаютьсяв творах різнихчужинецькихписьменників.В IX ст. анонімнийавтор, якогоцитує теж анонімнийбаварськийгеограф IX ст., перелічувавплемена — волинян, бужан, сіверян, уличів. В X ст.КонстантинПорфіророднийтеж перелічувавплемена: кривичів, дреговичів, сіверян, древлян, уличів, вербіянта лензініян.Останні двіназви незрозумілі.У тому ж X ст. АльМасуді писав, що одне з головнихплемен — волінана,і називав їхньогоцаря Маджака."Таким чином,ім'я слов'ян, які в VII сторіччізамінили назвуантів (останнійраз слово «анти»зустрічаєтьсяв 602 році), зникаєв ІХ-Х ст. ст. Йогозаміняють назвиокремих племен.

ВХ-ХІ сторіччяхзалишилисянатяки на пересуненняплемен. Збереглисяназви долішньогоДніпра — Білобережжяі частиничорноморськогопобережжя — «Лукомор'я».На долішньомуДніпрі бувторговельнийосередок — Олешя, пізніше — Олешки.Були українськіколонії в Криму, в Корсуні, пригирлі Кубані, в Фанагорії.Тільки існуваннямміцного українськогоосередку можнапояснити появув XI ст. Тьмутороканськогокнязівства.На існуваннязначного українськогонаселення наЧорномор'ївказує «Повістьвременних літ».Про уличів тативерців літописецьв XI ст. пише так:«Уличи й тиверциседяху бо поДнестру, приседяхук Дунаеви. Бемножество их; седяху бо поДнестру олидо моря й сутьградьі их досего дня, да тося зваху отГрек ВеликаяСкуфь». Такимчином виявляється, що від «множества»уличів та тиверцівзалишилисятільки городища, а вони подалисяна північ. Напересуненняплемени полянвказує пояснення«Повісти» напоходженняназви полянвід поля, степу, де жили вонираніш, а за літописцяжили вже в лісовійсмузі. Останнійрух, який зафіксувала«Повість» — цеприхід із Польщі, від ляхів, двохбратів — Радимата В'ятка з родамисвоїми й оселенняїх — Радима наСожу, а В'яткана Оці.

Середусіх цих українськихплемен провіднезначення набуваютьполяни, з їхнімголовним містомКиєвом, якийвиріс на місці, безперервнозалюдненому, починаючи зчасів палеоліту(Киршгівськастоянка, прояку згадувалосявище). Можливо, що тут бувДанпртштадирГотських часів.У всякому разі, від VI сторіччятут уже буломісто, як свідчатьархеологічнідослідження, а від VII ст. містоце вже згадуєтьсявірменськимписьменникомпід назвоюКуяр.

ПОБУТУКРАЇНЦІВПЕРЕДДЕРЖАВНОЇДОБИ

Яксвідчать решткипоселень українцівVII-VIII сторіч, жиливони здебільшоговеликими гуртами.Житлами служилинапівземлянкиз грубами, здерев'янимистінами, обмащенимиглиною, абохати з сіньмита двома світлицями, що нагадуютьпляном сучасніукраїнськіхати. Біля житлабули глибокіями для переховуванняпродуктів.Недалеко відпоселень бувалимогильникиз безкурган-нимимогилами, зрешткамитрупоспалення.Подібні поселеннязустрічаютьсяпо всій Україні.Цікаво, що підвівтарноючастиною Десятинноїцеркви в Києвізнайдено решткиподібної хати, старшої відДесятинноїцеркви, кінцяX століття.

Українськіпоселення малиукріплення- городища звисокими землянимивалами та глибокимировами. Розміщалисявони переважнона високихберегах рік, на рогах, якіз двох-трьохбоків оточенібули річкою.

Повсіх українськихземлях залишилосябагато городищ: у Київщині — 400, на Волині — 350, на Поділлі — 250, на Чернігівщині

— 150, уГаличині — 100. Цігородища булирізного розміру.Одні були невеликій служили захистомодного села,інші були укріпленимзамком вождя, треті, великі, служили захистомдля кількохосель. Городища, однак, не тількизахищали населеннявід ворогів, а й були також: адміністративнимиосередкамицілої великоїокруги, деякіж з них, переважнорозташованіна великихріках, відігравализначну ролюв торгівлі. Укожному племінномуоб'єднанні булизначні городовіцентри: у полян- Київ, Вишгород, у сіверян

— Чернігів, Новгород-Сіверський, Любеч, у деревлян- Турів, Малин,Іскоростень, у дулібів — Бузьк, Волинь (біляГородка), у білиххорватів — Белз, Червень.

Баварськийгеограф IX ст.(уривок збереженийу рукописі XIст.) писав, щобужани мали230 міст, уличі- «народ численний»- мали 318 міст, волиняни — 70.Передаючи ціцифри, М. Н. Тихомировдодає, що вонинадто малі: тиверці, наприклад, мали 149 городищ.

Середцих міст буливеликі, значнівже в VIII ст. Київмав вулиці, майдани, палацикнязів. У ньомубуло багаторемісників, були майстерні.3 ним міг змагатисябагатствомЧернігів, детеж вироблялиювелірні речі.Галич, Луцьк(Лучеськ), Перемишльявляли собоюзначні торговельніміста.

Археологічніджерела даютьможливістьуявити собіголовні заняттянаселення. Цебуло рільництво(на що вказуєхліборобськийінвентар), скотарство(були корови, коні, свині, вівці, птиця).Населення зналоганчарство, ткацтво, обробкузаліза, іншіремества. Важливемісце посідалополювання надикого звіра.Тоді було багатотурів, зубрів, лосів, оленів, а також тваринз дорогоціннимхутром: білок, куниць, лисіврізних типів, а головне — бобріву річках. Крімтого, було багатодиких бджіл,і здобуваннямеду та воскувідігравалозначну ролюв житті. Усі ціприродні багатствапритягали увагучужоземнихкупців і втягалилюдність Україниз далеких часіву торговельнийвир.

Територію українських племен перерізували важливі річковішляхи, які зв'язувалиїх з культурнимикраїнами всьогосвіту. Першийвеликий торговельнийшлях, що зв'язувавкраїни Сходуз Европою — бувВолзький.

УVII ст. арабськийхаліфат розгорнувшироку торговельнудіяльністьі включив досвого колафінські країнисхідньої Европи, казкову Біярмію.В лісах північноїЕвропи водилосябагато цінногозвіра: горностаїв, соболів, куниць, чорнобурихлисів та ін.Хутра цих звірівбули у великіймоді на сході, в країнах арабськогосходу, у Візантіїта Евроиі. Ціхутра сталивід VII ст. головнимпредметомекспорту. Пророзмір цієїторгівлі свідчатьскарби, якіскладаютьсяз дорогоцінногосхідньогосрібла та арабськихдиргемів. Диргеминадзвичайнозручні длядатуваннязнахідок, бобули чиннітільки за життяхаліфа, приякому їх карбовано.Ці монетніскарби охоплюютьдобу від VII доVIII сторіччя нашоїери. Крім арабів, торгівля охоплювалаІндію, а далі- Китай.

Волзькийшлях проходивпоза українськоютериторією, але великіпритоки Дніпра- Десна, Сейм, Сула, Ворскла, Псьол та інші- зв'язувалиДніпро з СіверськимДінцем, Доном, Волгою, Каспійськимморем. Де волоком, де по річках, арабські купціпотраплялив басейн Дніпра,і свідкамиінтенсивноїторгівлі зарабами залишалисявеликі скарбидиргемів. Наострові Ґотляндізнайдено 67 000дир-гемів, вКиєві — кільказнахідок по2-3 тисячі диргеміву кожній, у Могилевів одній знахідці- 1300 диргемів, ус. КопіївціВінницькоїобласти — 500 диргеміві ін. Крім арабськихмонет, знайденоза-хідньоевропейські: французькі, німецькі, англійськіта інші. Арабськіписьменникибагато оповідалипро слов'ян(українців), про торгівлюз ними. Вониписали, що українськікупці приходилий до Багдаду, Закавказзя, навіть доОлександрії.Арабськийписьменниккінця VIII ст. Мохаммедбен Істак писав, що ці товариспрямовувалидо, Тегерану.

Тойже письменникписав, що зКаспійськогоморя йшов іншийшлях, який провадивна Слов'янське(Озівське) морерікою слов'ян(Дон), очевидно, на Україну.

У846 році арабІбн-Хурдадбег, завідувач поштив Ірані, у своїйславетній«Книзі шляхівта царств»змальовувавінтернаціональнийхарактер торгівліцієї доби. ІмперіяКарла Великогота його спадкоємцівбула зв'язаназ імперієюТанга, Китаєм.Шляхи величерез Райн, Дунай, Хозарію, Волгу, Каспійськеморе, осереднюАзію, Самарканд.Купці, що йшлицим шляхом, розмовлялирізними мовами: перською, грецькою(румійською), арабською, франкською, еспанською, слов'янською.

Важливийшлях був прокладенийпізніше, колиарабська торгівлявже занепала.Це так званий«великий шляхз варяг у греки»: з Чорного моряДніпром, з верхів'ївДніпра на верхів'яЗахідньоїДвіни, р. Ловаттюна озеро Ільмень, Волховом наозеро Нево(Ладозьке), рікоюНевою на Балтицькеморе. Цей шляхзв'язував Візантіюзі Скандинавією, південь з північчю.З Візантіївезли дорогоціннітканини, вино, ювелірні вироби, золотий посуд, приправи, овочі.Візантійськаторгівля захоплювалаширокі колаукраїнськогонаселення. Вбідних похованняхзнаходятькавалочкипаволок, якимиприкрашалиодяг, кульчики, скляні намистатощо.

Крім«великого шляхуз варяг у греки»існували інші: Двін-ський — від Ризькоїзатоки ЗахідньоюДвіною на Дніпро, Німанський- з Німана Прип'яттюна Дніпро. ВГродні бувзначний осередок, від якого збереглисямогильники, рештки княжогопалацу.

Одночасноз «шляхами зварягів у греки»існував шлях, який перетинавУкраїну з сходуна захід. Вінішов з Каспійськогоморя Волгою, волоком на Дін, СіверськимДінцем, волокомдо приток Дніпра- Сейму, Десни, або через Псьол, Ворсклу. ПеретинаючиДніпро, він вівна захід Прип'яттюабо суходоломна Краків, Прагу, Ре-ґенсбурґ.Цим шляхомвезли на західсхідні товари, а з заходу — мечі, зброю, металевийпосуд, полотно.

Такчерез Українупроходили двімагістралі, що сполучалипівніч з півднем, захід — із сходом, арабів та Візантію- із Скандинавією,Індію та Китай- з імперієюКарла Великого.

Роляукраїнськихплемен не булапасивною вцьому торговельномувирі. Вони необмежувалисятранзитноюторгівлею, авносили своє: насамперед- хутра, на якібув однаковийпопит і в Арабськомухаліфаті, і уВізантії, і вЗахідній Европі.Вони експортувалимед та віск, наякі був тежвеликий попит, бо мед ішов навсякі солодощіта питво, а віск- на освітленняцерков та житлабагатих людей.Поставляливони й «челядь»- рабів.

РЕЛІГІЙНИЙСВІТОГЛЯДУКРАЇНЦІВ

Релігійнежиття українськихплемен булодуже складне.Перед запровадженнямхристиянствакожне плем'яшанувало своїхбогів і маловласні культи, але з процесомтворення державивідбуваєтьсяоб'єднання цихбогів. Головнібули: Дажбог, бог сонця, Велес- бог худоби, Сварог, Хоре, Стрибог, Мокоша, Смарагд таінші. Згодом, коли наприкінціX ст. Володимирпрагнув об'єднативсі українськіплемена, вінвстановивспільний длявсіх культПе-руна.

ЗхристиянізацієюУкраїни зникливідомості проголовних богівпоганськогопантеону ізалишилисятільки натякина існуванняпевних місць, де відбувалисяритуальні дії.Очевидно, були«капища» — наце вказуютьспоруди з каменюбіля княжогодвору в Києві.С. Я. Грабовськийпише, що булознайдено вКиєві решткивеликого храму, неподалік відДесятинноїцеркви. Вінзгадує і «культовийбудинок» вБілгороді.

НаприкінціX ст., за відомостями, мало місценищення «капищ».Збереглисяде-не-де статуїбогів. СтатуюСвятовида, чиСвітовидазнайдено в р.Збручі. Вонамала 4 обличчяпід однієюшапкою. На нижчомуярусі булибарельєфи жіноку хороводі тачоловіків умолитовнихпозах. Знайденостатую в с. Липицібіля Рогатина, з 4 головами. Ус. Буші на Поділлізнайдено каміньз рельєфноюпостаттю людиниз келехом. УДрогобичізнайдено фрагменткаменя із зображеннямголови та рук.

Урелігійнихвіруванняхукраїнцівіснували двітечії: обожненняприроди в різнихформах та культроду. Для українцявся природабула населенамасою різнихбожеств: польовики, лісовики, водяники, русалки, мавкита інші живуть, мовляв, у річках, болотах, у лісах і можутьприймати образтварин. Рослиниуявляли як живіістоти. У зв'язкуз таким поглядомна природуіснували різноманітніобряди, свята, пов'язані зізмінами весни, літа, осени, зими. Вони перейшлий до християнськихсвят у формірізних обрядів: коляди, щедрування,«маслениця», веснянки, гагілки, Купала тощо.У цих святахвідбиваєтьсястаровиннийхліборобськийта скотарськийпобут.

Другугрупу становитькульт роду. Цейкульт заповнювавусе життя. Накожному кроцівідчуваласяприсутністьпредків, «дідів», зокрема підчас народин, весілля, смерти.

Існувалавіра в життяпісля смерти.Мерців палилиабо погребали, з ними покладалиїжу, зброю. Узаможних убиваликоня, жінку чиневільницю.Насипали горбки,іноді дужевисокі — кургани.За рік улаштовувалитризну на могиліз великою учтою.

Прийняттяхристиянстване знищилопоганськихобрядів, навпаки- багато з нихперейшло дохристиянства, зберігши своювнутрішню суть, хоч вони булий пристосованідо християнськихсвят. Старіпоганськіуявлення збереглисяв масі пісеньобрядових, сезонових, пов'язаних зрізними видамипраці.

Важливоюрисою релігійнихуявлень поганськоїдоби булажиттєрадісність, ясність. Українціне мали у своємупантеоні жорстоких, суворих богів.Вони жили одним, спільним життямз веселою, радісноюприродою Україниі відчувалиїї ласку.

Цюлагідністьукраїнськоївдачі і відчуванняна кожномукроці зв'язківз природоюяскраво виявленочерез 200 роківпісля охрищенняу «Слові о полкуІгореві», просякнутомудохристиянськоюпсихологією,o Українці збереглицю життєрадіснулагідністьпісля прийняттяхристиянства,і до них не моглиприщепитисяаскетичніправила візантійськоїЦеркви. До Церквивовк перенеслицю єною життєрадісність, яка бурхливовиявляласяв мистецтві, красі орнаментів, церковнихмозаїк та мініятюр, що прикрашалиЄвангелії.

ПЕРШІСПРОБИ ДЕРЖАВНОГООБ'ЄДНАННЯУКРАЇНЦІВ

Історіязастає слов'яну стадії розкладуродового ладуі формуванняплемен. Провіду племенахналежав «луччим»або «нарочитим»людям, представникамвизначнихродів, що здобулипошану своєюдіяльністю.Вони збиралисяна «віча» — ради, де вирішуваливажливі питанняжиття племени, війни та миру.На випадоквійни вониобирали вождя-князя, а згодом князізалишалисяй на мирні часи.Проте, владаїхня, необмеженапід час війни, за мирних часівбула обмеженавічем. Прокопійписав, що слов'янамиі антами «неправить одинмуж, але здавнаживуть вонигромадськимправліннямі всі справи, добрі чи лихі, вирішуютьспільно».

Різніджерела збереглиімена першихкнязів українськихплемен, якінамагалисяоб'єднати підсвоєю владоюбільші частинислов'ян. Так, у380-х роках антськийкнязь Бож абоБоз воювавпроти ґотів, які напали наантів. Йогосамого, йогосинів та 70 старшинґоти взяли вполон і стратили.Але державаантів залишилася.Між 480-558 рокамиця державаздобуває характервійськовоїорганізації.У ній формуєтьсякерівна групаз воєначальників, заможних людей, з яких складаєтьсярада. Сила державиантів примушуєВізантію рахуватисяз нею. Вонапростягаєтьсявід Дунаю доДону. Ця державазагинула піднавалою аварів.Цар Мезамиру 550-х роках бувубитий, а людністьне захотілакоритися аварамі покинула своюземлю.

Другавелика державапостала наВолині. Аль-Масудіписав так: «Зцих племен однев старовинумало владу, його царя звалиМаджак, а самеплем'я звалосяВалінана». Цьомуцареві, якмогутнішому, корились іншіплемена.

Державуволинян, прояку згадувавАль-Масуді у40-х роках X ст., В.О. Ключевськпйвважав союзомдулібів. Вінписав так:

«Мизастаємо усхідніх слов'янна Карпатаху VI ст. великийвоєнний союз, який можнапоставити напочатку нашоїісторії: вонапочалася з VIсторіччя наггівнічно-східніхсхилах і передгір'яхКарпат.»

Довгийчас після тогоми не бачимоспроб заснуватидержаву, якаоб'єднувалаб різні племена.Навпаки, бачимобагато племіннихкнязів. Дужецікаве оповідання«Повісти временнихліт» про заснуванняКиєва трьомабратами — Києм, Щеком та Хоривом.Пам'ять про нихзалишиласяв назвах самогоміста Києвата гір — Щека-виціта Хоревиці.Легенду цюзаписав ще уVII ст. вірменськийписьменникЗеноб Глак. Віноповідав прозаснуванняКиєва — Куарав землі «полунян»(полян) Куаром, Ментеєм і Хореаном.Зберіг літописзгадку про те, як «Кий княжашев роде своем»,їздив до Царгородаі «якоже сказають…велику честьприял от царя».В леґенді ційє зерняткаправди, боархеологічнідослідженнявиявили в Києвітри окреміміста, які булиоб'єднані лишеза княжої доби.

Полянине були єдинимплеменем, щомало князів.У X ст. був племіннийкнязь у деревлянМал, якого вонихотіли одружитиз Ольгою післясмерти Ігоряв 945 році. Послидеревлян казалиїй, мовляв, «нашикнязи добрисуть, иже распаслисуть Деревськуземлю», — протиставляючиїх іншим князям.Неясно згадує«Повість» проТура, князятуровського.Очевидно, племіннимикнязями булиРадим та В'ятко, які вивелирадимичів тав'ятичів «зляхи». Найдовшезберігалисяплемінні князіу в'ятичів: щеВолодимирМономах ходивна князя в'ятичівХодоту.

Можливо, що всі ті князі, яких переліченов договорі згреками Ігоря(серед якихнемало слов'янських: Предслав, Володислав, Улеб), — були тежплеміннимикнязями.

У IXст. згадуєтьсяв різних джерелахпро якесь об'єднання«русів» напівнічнихберегах Чорногоморя. Так, у житіїсв. СтепанаСурожського, біля 800 p., є оповіданняпро напад наСурож (пізн.Судак) руськогокнязя Бравлина, чудесне наверненняйого та йогодружини нахристиянство.Оповіданняце дуже неповне, але вельмиважливе. Ім'якнязя — слов'янське,і це дає підставивважати, що оті«руси» булислов'янами, себто українцями, зі своїм племіннимкнязем.

Напочатку IX ст., за перших десятирічйого, у житіїсв. Юрія Амастридськогоє згадка тежпро «руського»князя, якийнапав на Амастридуй охристився.Можна припустити, що обидва князівиходили зякогось неназваногоосередку наберегах Чорногоабо Озівськогоморя.

Звичайно, всі наведеніфакти уривчасті.Коли писалисялітописи, вжене було цихкнязів, а головне- метою літописівбуло показатиєдність князівськоїдинастії, яку.намагалисявести від Рюрика,існування жмісцевих українськихкнязів не відповідалоцій меті. Важливоте, що з-поміжусіх згаданихвище спробоб'єднати племенав єдину державу, з одного боку,і існуваннямісцевих князів, з другого, — більш-меншміцна держававиникла тількиу полян, а осередкомїї став Київ.Виникла вонана території, яка вже не разставала важливимосередкомжиття, силоюрізних умов, сприятливихдля життя, господарства, торгівлі. Задоби, яка передувалапостанню Київськоїдержави — у VII-VIIIвв. — Придніпров'япереживалонадзвичайнеекономічнепіднесенняу зв'язку з розквітомторгівлі зІраном, Візантією, арабами. У VII ст.на Придніпров'їмісцеві майстривиробляютьречі високоївартости: посуд, зброю, прикраси, в яких засвоюютьсяй перетоплюютьсячужоземнівпливи, і творитьсясвоя культура.

НАЗВА«РУСЬ»

УVIII ст. чужоземніджерела починаютьвживати дляпозначеннянаселенняпівденнихукраїнців, переважноплемен полянта сіверян, назву «Русь».З бігом часувона дедалібільше поширюєтьсяі серед візантійських,і серед арабськихписьменників.

ПоходженняЦІРЇ назвиявляє найбільшузагадку історіїУкраїни, якадо цього часуне може вважатисяцілком вирішеною.У цьому питаннііснує багаторізних гіпотез.Головні з нихтакі: слово«Русь» — фінськогопоходження(В. Татіщев, 1739p.), хозарського- (Еверс, 1814), угорського(Юргевич, 1867), литовського(Костомаров,I860), византийскихотношений.єврейського(Барац, 1910), кельтського(Шелухин, 1929). Алеголовні теоріїдві: варязьката українська

Варязькатеорія базуєтьсяна припущенні, що «руссго»фіни називалиодне з племеннорманів-шведів.Нормани у VIII-IX ст.ст. почали походина узбережжяЗахідньоїЕвропи. Вонижорстоко руйнувалиоколиці, алеіноді осідалий засновувалидержави. Такбуло у Франції(Нормандії), нао. Сицилії, згодом- в Англії. У тойже час прийшливони до східньоїЕвропи, заволоділиНовгородом, а також пройшлирізними шляхамив Україну й тамзаснувалидержаву.

Одниміз доказів цієїтеорії вважаютьте, що КонстантинПорфіророднийу 949 р. подав назвиДніпровихпорогів — «руські»і «слов'янські».Перші близькідо північногерманськихмов. У своїхтворах вінвзагалі відрізняє«русів» і слов'ян.

Другийарґумент той, що фіни називалишведів «Roots!» — непереконливий, бо тяжко припустити, щоб для назвискандинавів? варягів користалисяб терміном зфінської мови.

М.Грушевськийрозглядаєставленнясправи у скандинавськихсаґах, які багатознають проКиїв. У них ніколине ототожнюютьварягів з Руссю.Русь для нихчужа земля.

Навпаки,існує багатопідстав длятого, щоб вважатиназву «Русь»місцевогопоходження.Арабські письменникизнали «Русь».Ібн-Даста, географі подорожникX ст., цитувавстаршого відсебе письменникаДжайхані, якийоповідав про«Русію». У «Словникутюркських мов»Махмуда аль-Кашгарі, складеномув 70-х роках XI ст., подано мапу, на якій русипоказані напівніч відпеченігів, аще далі, на північвід них — слов'яни.У цьому розміщенніважливе відокремленняслов'ян новгородськихвід русів-українців.

Дужецікаві відомостісповіщає«псевдо-Захарій», сирійськийписьменник.У нього е виписказ сирійськогодокументу 555року про «Русь»: це, мовляв, «рослий, могутній нарід», який мешкавпо Дінцю, напівнічний західвід Озівськогоморя, себтоприблизно уПридніпров'ї.

ІбнХордадбех, начальник поштАрабськогохаліфату, писаву 860 р. в «Книзішляхів та держав», якою користалисяпротягом 200 років, що «руси — плем'яз слов'ян». Авторкниги 983 р. «Країнисвіту», в якійвін використовувавджерела IX ст., неперевершенийщодо точности, описував країнуРусь так: «Віднеї на схід — печеніги, напівдень — Дунай, на захід — слов'яни, на північ — пустеля.Південна йпівденносхіднямежа її лежитьвід Дніпровоїлуки до гірДінця та Дону.»

Такимчином, східніджерела неототожнювалиРусь із скандинавами.Не ототожнювалий візантійські.Патріярх Фотій, з приводу нападуРуси на Царгороду 860 році, називавїх росами абоскитами, а неварягами, якихгреки зналидобре.

Ціуявлення сучасників, що мали відомостіпро Русь, знаходятьпідтвердженняв топоніміціУкраїни. Назвипритоки Дніпра- Рось, притокиРоси — Росава, Осколу — Рось, на Волині річкаРоска, у гирліДону містоРосія. Тож назви«Русь», «Рос»вживали виключнодля позначенняУкраїни.

Запізніших часівтермін «Русь»стосувалипереважно доКиївськогокнязівства,і він деякоюмірою був синонімомКиївщини. УХІ-ХІІІ ст. 'літописистрого відокремлювалиРусь — Київськекнязівство- від іншихкнязівств.«Поїхати наРусь» означалопоїхати наКиївщину. Під1149 роком Новгородськийлітопис записав:«йде архиепископНовгородскийНифонт в Русь», себто в Київ.Року 1165 Новгородськийлітопис (третій), зазначає щеточніше: «ходиигумен Юрьевский(новгородськогоманастиря)… вРусь, в Киевград».

Такебуло розумінняслова Русь ів Суздальщині.Року 1180 Суздальськийлітопис нотував:«йде князьСвятослав… споловин поганими, с черниговцьіиз Руси на Суздальратью». Року1155 пише Іпатіївськийлітопис: «ЮрийВолодимирович…йде из Суздаляв Русь й придеКиєву». Щехарактеристичнішийвираз того жлітопису стосовностолиці Суздальськоїземлі — Володимира: до Володимираприходили купці«из Царгорода, й от иниіс стран, из Русскойземли й ачеЛатинин». Руськаземля поставленаміж Царгородомі латинськимзаходом.

Термін«Русь» не поширивсяна північніземлі навітьтоді, коли Київськадержава охопилаїх. Навпаки, цей термін дужедовгий часвживався наЗахідній Україні,, у топоніміціПрикарпаттята Закарпаття, через каганат.Літопис відзначиву 915 році, що «придошапеченеги первоена Русскуюземлю». На цейраз вони незалишилисяна Україні, апройшли наДунай. Лишепісля розгромухозарів Святославомпеченіги твердооселилися впричорноморськихстепах.

Такібули сусідиУкраїни, з якимивона перебувалав стосункахна світанкусвоєї історії, які впливалина її культуруй утворювалипередумовидля її дальшогорозвитку. Українськийнарод багатодістав у спадщинувід своїхпопередників.То була з економічногопогляду певнатрадиціяхліборобсько-скотарськогопобуту, з культурногопогляду — традиція, що зв'язувалаУкраїну з ЗахідньоюЕвропою, головне- з її південнимикраїнами. Багатонародів пройшлоз Азії на західчорноморськимистепами, аленіколи, хоч якажахлива буваланавала, вонане винищувалавсього населення.Не було миті, коли б поривавсязв'язок міжстаршими мешканцямита новиминасельниками, між носіямистарої та новоїкультури. Такпередавалисявід одногонароду до другогогосподарськітрадиції, звичаї, культурнізв'язки, такпростягалисянитки від неолітичноїтрипільськоїкультури доУкраїнськоїдержави.

Сучаснийстан археологіїдає право твердити, що українськийнарод — автохтонсвоєї землі, який жив насвоїй території, починаючи знеоліту. Обширнугрупу неолітичнихплемен IV-III тисячолітьдо Р. X. мс? жнавважати запредків українців, але до цьогочасу не можнасказати з певністю, від якого гаменеолітичногопле-мени вонипоходять.

Найяснішийзв'язок міжукраїнськимнародом таносіями культуриполів поховань, яку датуютькінцем І тисячоліттядо Р. X.

Поляпоховань доходятьдо нижньогоДністра(Лука-Врубле-вецька)на заході, а насході — до Полтавськоїта Сумськоїобластей.Зустрічаютьсявони також уМолдавії.

Поляпоховань викликалидеякий чассумнів дослідниківщодо національностилюдей, які залишилиїх. Перший, хтов 1901 'році відкривїх — В. В. Хвойка- в селах Черняхів, Зарубинці, Ромашки наКиївщині, відразувизнав їхслов'янськими.Сучасні археологи(М. Ю. Брайчевський, А. Л. Монгайтта інші) твердовідносять їхдо слов'янських.Спірним залишаєтьсяпитання прохронологічнумежу: до якогочасу існувалаЧерняхівськакультура? В. В.Хвойка датувавкінець її IV-Vсторіччям нашоїери. М. Ю. Брайчевськийвідноситькінець культуридо VI-VII сторічнової ери, алеце ще не можнавважати доведеним.

Характеристичнебагатстворимських монету могилах полівпоховання. ЗапідрахункомА. Монгайта, до1955 року знайденобіля 800 монет.Це свідчитьпро торговельнізв'язки носіївцієї культури.Про це ж свідчатьі численніфібули т. зв.«провінціяльно-римсько-го»типу.

Важливіпам'ятки культуриЗарубинецької(Зарубин, Переяславськогорайону) таКорчуватівської(Корчувате — недалеко відКиєва, на правомуберезі Дніпра).Ця культураохоплює великуплощу: від басейнуДесни, Сейму, Сули, Псла — допритоків Дніпра, як от Тясмин, Рось, Тетерів.У могилах знаходятьрештки і трупоспа-лення,і трупокладення, а також біднийінвентар: фібули, дармовіси, скляні буси, посуд гарноїтехніки з блискучоюповерхнею.Датуються цімогили від IIст. до Р. X. до II ст.по Хр. Знайденочимало o поселеньта городищ — переважно нависоких берегахрічок.

Використаналітература:

Лановик Б.Д., Матейко Р.М., Матисякевич З.М. Історія України: Навчальний посібник/ За ред. Б.Д. Лановика. К. – 1999 р.

Бойко О.Д. Історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Видавничий центр “Академія”, 1999 р.

Історія України/ Керівник авт. кол. Ю. Зайцев. – Львів: Світ, 1998 р.

Субтельний Орест. Україна: історія. – К.: Либідь, 1993 р.