Реферат: Цивілізаційний потенціал виявився у розвитку Трипільської культури

Дніпропетровський національний університет

Фізико-технічний факультет

Реферат

по курсу «Історія України»

на тему: Цивілізаційний потенціал виявився у розвитку Трипільської культури

Виконав: ст. гр. ТЛ-07-1

Гавриленко Димитрій Сергійович

Перевірив: доц. Яценко Віталій Якович

Дніпропетровськ

2007

План

Вступ

1 Спрага до першоджерела

2 Український космос у люстрі трипільського орнаменту

A) ПІД ЕГІДОЮ ВСЕСВІТУ

Б) ОБРАЗ РОДЮЧОСТІ

В) ОБРАЗ ЗАХИСТУ

Г) ПИСАНКАРСТВО

Д) ХЛІБОПЕЧЕННЯ

3 Лінгвістична історія

4 Трипілля – вікно у початок історії

Висновки

Вступ

В даному аналітичному огляді я поставив за мету показати те, що творці Трипілля стояли біля витоків цивілізації на планеті Земля. Вони сформували культуру сучасної України, дали людству численні винаходи та удосконалення.

Наші предки жили у гармонії з природою. Вони спостерігали за нею, аналізували, робили висновки. На основі цих спостережень вони вчилися, черпали ідеї, творили.

Трипільці-орії (орій-орати) це не лише ті хто орав землю, це ті хто учив інших орати цю землю. Бо в перекладі з санскриту або сенсарі (мова богів – чому її так називали невідомо; швидше за все тому, що на цій мові написані Рігведи, або Риквіди – священні гімни аріїв, гімни богів) орій (арій) – це людина великих знань, учитель; це людина, яка володіла секретами землеробства, писемності, будівельної справи. Між трипільцями-українцями є багато спільних особливих рис. До особливих рис слід віднести космізм, пошук сенсу буття, творчість, прагнення до краси і гармонії; ненасильство, доброзичливість і інтернаціоналізм; передбачливість, надію на себе; виховання через знання і працю, наявність особистої точки зору, самостійність і мистецтво досягнення мети, вміння долати перепони, тягучість, працелюбність, впертість і пошук змістовності в усякій роботі.

Все це доводять численні історичні факти, які описані в моїй роботі.1

Всяке знання несе на собі відбиток тої особистості, яка володіє цим знанням, а тому всі розділи людського знання в тій чи іншій мірі суб'єктивні. Серед усіх наук найбільш суб'єктивні – суспільні, а серед них – історія. Виникає нова держава, змінюється суспільний лад, змінюється господар на троні – і знову переписується історія, в якій все, що «приємно торкається вух» залишається і зростає до велетенських розмірів; а все «неприємне» знищується, таврується, отримує ярлик «наговору, брехні, дилетантства, фальсифікації».

Фальсифікація історії нашого народу відбувалась багаторазово. І одною з таких фальсифікацій є «Повість врємєнних лєт» Нестора-літописця, який чудово знав історію навколишніх народів і чомусь зовсім «забув» історію Русі до Рюриковичів. Була собі благословенна земля, де серед лісів і боліт жили первісні «тубільці» – слов'яни, які вийшли на берег Дніпра та й побудували золотоверхий Київ, бо з'явились на історичній арені Рюриковичі. Всі розуміють, що на пустому місці сам по собі храм не зроста, але тим, хто несе корону і скіпетр держави, цікава лише своя слава і своя воля, яку б не затьмарювали славні імена і події минулого, особливо, якщо останні були сумними і трагічними.

І все ж історія зберегла доволі фактичного матеріалу, на якому можливо, хоча б в деякій мірі, хоча б фрагментарно відновити наше минуле. Історія кожного народу – це водночас і історія розвитку суспільства в цілому. І, щоб відновити візерунок тканини буття народу, іноді достатньо лише поглянути навколо втраченої частини цієї тканини.2

1 Спрага до першоджерела

Трипільська культура була відкрита чеським археологом Вікентієм Хвойкою більше ста років тому на Правобережжі України. Ця подія мала велике значення для вченого світу. З-під землі вдалося дістати пам`ятки культури, настільки відмінної від звичних нам зразків «первісного» суспільства, що можна було переписувати всю історію сучасної цивілізації.

Дослідженнями десятків археологів було доведено, що на великих територіях від Дунаю до Дону уже в ті прадавні часи, за кілька тисячоліть до цивілізацій Шумера і Єгипту, жили предки українців, яких умовно називали «трипільцями»- хлібороби і скотарі.

Колос, звичайно ж, устояв. Історія сучасної цивілізації, з її завоюваннями, помпезними соборами і кривавими революціями, не похитнулася. Та перша крапля, що підточувала камінь людської зарозумілості, упала на, здавалося б, непорушний граніт. Зовсім поряд з великим мегаполісом столиці України – Києвом, було знайдено зразки матеріальної культури, що гармонічно співіснувала свого часу з навколишнім світом.

Зразки ці свідчили, що ми тільки починаємо підкрадатися у своєму розумінні ролі і місця людини на Землі, до того рівня мислення, який побутував у період, названий дослідниками кам`яним віком. Швидше за все, це трапилося не випадково в час, коли здіймалась на ноги сучасна антропологія, а в суспільстві почали міцнішати голоси з закликом пильніше подивитися на ще не втрачені знання малодосліджених народів віддалених куточків планети. Матриця планетарного знання почала поступово все більше відкриватися для всіх спраглих до знань з першоджерела.

Дивним чином фрагменти культурної спадщини давніх трипільців легко і гармонійно укладалися до концепції знань арійських племен Індії і мали безліч прямих паралелей з системами знань великої кількості давніх культур різних куточків світу: від Гірського Алтаю у Росії до пустелі Сонора у Мексиці.

Спроби науково вивчати культуру давнього Трипілля неминуче приводять до традиційних спекуляцій термінами і поняттями. Предмети матеріального вжитку і зразки духовного життя давніх людей намагаються оцінювати з точки зору сучасних уявлень про всесвіт. Та зрозуміти світ наших мудрих предків можна тільки перейнявши їх систему координат, їх спосіб мислення і їх прозірливий погляд на світ. У цьому зв`язку надзвичайно цікавими видаються порівняльні дослідження різноманітних подібних культур як далекого минулого, так і найближчого сучасного.

Предметом вивчення у нашому випадку виступають різноманітні речі хатнього вжитку, як то черепки, горщики та інша кераміка, виконана, як зараз би сказали, у модерновому ключі. Малюнки і зображення при уважному погляді не можуть не вразити нас глубиною і якимось прихованим змістом, над разгадкою якого б`ється уже не одне покоління археологів, етнографів та антропологів. Ці дослідження у своїх розгадках виходять з того величезного значення яке надавалося1в давні часи зображенню. Поза всяким сумнівом, і вчений світ це однозначно підтверджує, що необхідність надати символу зовнішню подобу з означуваним предметом і штовхала цих людей на створення зображень речей, на які хотіли справити магічну дію.

Помилки і вкрай негативні результати досліджень західноорієнтованих антропологів полягали в їх позиції «оцінювача» чужого способу життя. Часто такі дослідження виходили з пріоритету власної культури і переваги західного способу життя. Таке ставлення, що виявлялося у певній мірі неприкритого расизму і пихатої зарозумілості, здатне тільки на створення відразливого враження про західні цінності. А що, якщо ми помиляємося? Що якщо давні, незнайомі нам цивилізації знаходилися на набагато вищому рівні інтелектуального розвитку, аніж ми зі своїми чадними авто і пральними машинами?

Дуже небезпечною помилкою вважає французький антрополог Клод Леві-Строс виведену ним «формулу хибного еволюціонізму». Принципову відмінність давніх культур від сучасних технічно розвинутих цивілізацій він бачить не у тому, що ті не развивалися, а у тому, що історія їх розвитку не супроводжувалася кумуляцією винаходів, але орієнтувалася на збереження первісних способів установлення зв`язку з природою. Набагато більш вірогідним видається складний і мудрий спосіб життя наших предків, аніж неуцький погляд на їх життя як на «часи дикунства».

Зараз уже багато дослідників дописемних цивілізацій відверто говорять про те, що «у багатьох відношеннях архаїчна культура …виявляється набагато складнішою, ніж сучасна. Обряди, норми поведінки, статевовікова культура, системи родства тощо у давнину були побудовані невимірно складніше, ніж тепер, так що сучасна людина зіштовхується лише зі слабкими пережитками цих явищ, зміст яких тому часто буває від неї прихований».1

2 Український космос у люстрі трипільського орнаменту

A) ПІД ЕГІДОЮ ВСЕСВІТУ

Вишивана сорочка, плахта, тканий пас, рушник, ліжник, килим, ряднина, доріжка, половик. Прадавні духовні захисники українців-русинів. У народних орнаментах архаїчного типу, що прикрашають речі, збереглася язичницька символіка. Спробуємо розглянути в ретроспективі духовний зміст і значення давніх виробів, проаналізувавши причини їх виникнення. Пізнати це — значить, проникнути в давні сподівання народу про заможне, гармонійне життя під егідою космосу.

--PAGE_BREAK--

Що примушувало оздоблювати, освячувати символічними знаками, орнаментами свої побутові речі? Мабуть, найважливіші життєві турботи — пошуки їжі та захист здобутків. Тому всю символіку можна поділити на два види: ту, що сприяє добуванню харчу, родючості поля, і ту, яка оберігає людину, результати2 праці. Але на речах, у побуті часто поєднуються символи родючості і захисту в єдиній, цілісній картині космосу.

Ці турботи відбилися у міфах. Коротко викладемо зміст прадавнього індоєвропейського космосу. У центрі — трійця богів. Їх ми виразно бачимо на славетному Збруцькому ідолі. У горішній частині фігури — бог неба, заплідник і захисник. То слов'янський Перун, який був рівновеликим грецькому Зевсові і римському Юпітерові. В центрі постаті зображена сестра і дружина — слов'янська богиня родючості Мокош (Деметра, Юнона). Внизу бачимо слов'янського бога підземелля Волоса — брата Перуна (грецького Ада, римського Плутона). Волос охороняє нагромаджене предками надбання — внуків, худобу, землю, будівлі, скарбницю.

Існує давній вислів, котрий розуміють як міфопоетичний образ родючості наших грунтів: мати сира земля. Цей же вираз у давніх індійців звучить так: мати сур'я земля (сур'я означає сонце). Його слід розуміти як матір — родючість землі, що залежить від сонця — наочного представника неба. У нас індоєвропейське слово сур'я видозмінилося за співзвучністю на лексему сира, тобто вогка. Адже лише на вологій землі проростає зерно.

Трійцю богів (поза Збруцького ідола) охоплює змій — персоніфікація ріки життя. Він захищає внутрішню цілісність космосу від зовнішнього хаосу. Він забезпечує вічний колообіг людських душ — на землі, під землею, на небі, знову на землі. Так безупинно повторюється зміна поколінь.

Образ змія-охоронця проявляється також на зображеннях загальної картини античного космосу, хоч і не так яскраво. Змій увійшов у світобудову пращурів українства під впливом індійської, єгипетської, фінно-угорської міфології. Тому не можна зіставляти повну картину космосу слов'янської міфології, користуючись тотожними критеріями. Зокрема, в античній архітектурі змій перетворився в орнамент по обводу карнизів — символ невпинного руху.

Б) ОБРАЗ РОДЮЧОСТІ

Збирачі-мисливці одержували їжу від природи майже в готовому для вживання вигляді. Поки всі зайняті пошуками здобичі, в домівці залишалися матері — стерегти родинне вогнище. З тих давніх пір збереглися скульптури голих огрядних матрон — богинь родючості.

В результаті великої виробничої революції мисливці перейшли до здобування продуктів від землеробства і тваринництва. На території України і Молдови у IV-III тис. до н.е. виникла перша розвинена хліборобська культура. Її відкрив 1896 року київський археолог В.В. Хвойка. Названа вона трипільською за місцем першої знахідки поблизу Трипілля Обухівського повіту Київської губернії.

Вироби цієї культури відрізняє весь науковий світ, хоч у ті стародавні часи схожі землеробські ареали з дещо подібними речами були у всій Європі.

Етноси періодично мігрували територією розташування трипільської культури. Але, як доводять археологи, з тих давніх пір земля тут1 оброблялася безперервно. Очевидно, стала частина населення підтримувала досягнення матеріальної і духовної культури трипільців. Остання грунтувалася на індоєвропейській міфології. Таким робом, збереглися до сьогодні її старовинні образи.

Трипільці у своїх великих селищах залишали багато побутових і сакральних глиняних виробів. Серед останніх — невеличкі жіночі фігурки. Землероби, як і мисливці, зображали богинь родючості голими. Та богині орачів-оріїв мали на поверхні тіл особливі символічні знаки. Ці знаки відображають глобальний міфологічний погляд на відношення неба до землі. Саме воно спричиняє всезагальну світову родючість.

На місці грудей богинь накреслювалася подвійна спіраль. На животі або на лоні малювався ромб, перехрещений на чотири долі. У кожну клітинку втискали (до випалювання, в сиру глину) по одній хлібній зернині.

Грудна спіраль є небесним символом: хмара — блискавка, що надсилає на землю молоко-сім'я-дощ. Ромб зі злаками уособлює зоране та засіяне поле. Це також родюче місце богині, плід у її лоні.

Поєднання обох символів означає шлюб стихій неба і землі. Небо — батько, земля — мати.

Окрім цих двох символів, на стегнах, боках і сідницях усіх трипільських фігурок зроблені навскісні та спіральні надряпини. Вони виражають символ захисту родючості, але про це мова нижче. Можна гадати, подібні "ієрогліфи" наносилися не лише на постаті богів, а й на тіла спражніх трипільських жінок. Радше, їх татуювали, бо клімат центру Європи не дозволяв обмежуватися малюнками, як це досі роблять жителі тропічних країн.

На вищому етапі розвитку наших пращурів магічна семіотика переноситься на одяг. Тисячоліттями зберігається давній символ плодовитості: чарівний розкреслений ромб — щедра нива. У стародавній Греції встановлювалися Елівсинські містерії. Навесні — на честь богині родючості ярого зерна Деметри, восени — во славу її дочки богині озимини Персефони. Під час обох містерій жрець лив воду на землю, імітуючи небесне запліднення її дощем.

1970 року в Москву і Санкт-Петербург привозили музейні експонати зі столиці Кіпру Нікосії. Серед них був глек з однією ручкою і носиком — прототип сучасного чайника. Носик зроблено у вигляді жінки, яка тримає у правиці невеличкий глечик без дна. Через нього можна лити воду з великого глека. Гадаю, це ритуальний предмет Елівсинських містерій. Носик глека формою нагадує ще й морду бика. Це образ бога неба Зевса, який, ллючи дощ, запліднює матір-землю.

Показовий одяг Деметри. Поверх сукні вона носить фартух у клітинку, розкреслений подібно трипільському ромбові.

В Україні з найдавніших давен виготовляють плахту — верхню декоративну спідницю. Віра в чудесні властивості цього картатого одягу, який сприяє родючості в найширшому розумінні, дійшла до нас рядками правічних ритуальних пісень.1

Греки ревно берегли таїну національної родючості. На тих самих Елівсинських містеріях під загрозою смертної кари заборонялося перебувати чоловікам, гетерам, а також будь-кому з чужоземців. Допускалися лише добропорядні матрони, причому за рекомендаціями. Це засвідчує відома комедія Аристофана «Жінки на святкуванні». Елліни побоювалися, щоб сторонні не пізнали загадки перетворення мертвого зерна в живий паросток, щоб не розкрили місцеву таємницю запліднення і не наврочили, не нашкодили національному здобуткові. Згідно з міфом, дочка Деметри Персефона була викрадена володарем підземного світу її дядьком Аїдом. Там він з нею одружився і Персефона пізнала таємницю підземного життя.

До нас дійшло відлуння цього дивного старовинного звичаю — зберігання національного здобутку. Почесному гостеві з чужого, але дружнього краю жінка в ритуальному вбранні підносить хліб-сіль на рушникові, прикрашеному споконвічною символікою. Жінка щиро передає в добрі руки долю врожаю і надр землі, всенародного добробуту.

Творчість землі, заплідненої небесною вологою, збагачується теплом променистого сонця. Його рух передається двома супутниками. Античні напівбоги-близнюки Діоскури везуть на колісниці по небу бога сонця Геліоса. Лівий — вранішній, правий — вечірній.

Образ богині родючості з двома супутниками був поширений по всій Європі. На Україні-Русі богиню заміняли древом життя у вигляді пишної квітки (часто у вазоні), — в поєданні з двійкою коней, козлів, півнів. Лівий, вранішній — зеленого або синього кольору, правий, вечірній — жовтого чи червоного.

Богиня-квітка освячує найважливішу в хаті річ — вогнище, руську піч. За нею постійно стежить господиня. Це її гордість. Час від часу вона підбілює символ родинного багаття. На видному, чільному місці хазяйка малює квітку.

Другий важливий предмет у хатині — ліжко. Його накривають ліжником, на якому вишиті орнаменти у вигляді тих самих ромбів, що сприяють родючості. Для подружнього ложа це найприродніший символ. Але родючість треба захищати, тому над ним з давніх-давен заведено вішати зброю — лук, меч, кинджал, шаблю, рушницю…

Язичницький ромб досі несвідомо відтворюють у національних орнаментах усіх регіонів України-Русі та священницьких ризах християн.

На фелоні зі спини нашивають два знаки: вгорі — навпроти серця — хрест або розп'яття, а внизу — на рівні колін — повернутий на 45 градусів квадрат. Останній називають кустодія, що означає варта і нагадує про хресну страту Ісуса.

Про це розповідає легенда. Коли Христос умер на хресті, тіло було знято і покладено в печері та привалено великим камнем. Смерть настала в п'ятницю. А в суботу вся варта мала йти на свято Паски. Вона звернулася до прокурора Іудеї1

Понтія Пілата із застереженням: не залишати страченого без нагляду, бо учні Ісуса можуть викрасти тіло і об'явити, що він воскрес із мертвих і вознісся на небо.

Пілат наказав опечатати камінь. Чотири воскові печатки лягли на центрах чотирьох сторін кам'яного входу, утворивши язичницький ромб. Тож фелонь знаменує перемогу духа над тілом. Одягаючи її, священик пов'язує хаотичний світ пастви з небесним ладом.

В) ОБРАЗ ЗАХИСТУ

Мисливець може, пропустивши здобич, надолужити прогаяне наступного разу. Володар же землі, орач повинен постійно докладати не тільки фізичні сили, а й духовні. День і ніч думати про врожай. Молити небо про своєчасний дощ. Він шукає духовні образи, сподіваючись на допомогу. Знаходить метафори серед зрозумілих понять — частин власного тіла (голови, грудей, живота, лона і фалоса), серед людських фізичних і духовних стосунків. Образи захисту себе і здобутків своєї праці орій шукає у зовнішньому світі. Щоб захистити село або лан, він робить навкруги канаву. Це не дозволить проникнути злим силам у чистий космос польової культури. Пригадайте бурсака-філософа Хому Брута з гоголевського «Вія», який захищався від відьми чарівним колом.

Відрізняючи своє від чужого, людина знайшла духовну межу у вигляді ріки життя, що відокремлює внутрішній космос від зовнішнього хаосу. Майже у всіх народів світу вона асоціюється на землі зі змієм, який виходить на поверхню після дощу; на ближньому небі — з веселкою, що виграє проти сонця різнобарвною лускою після життєдайної грози; на далекому, зоряному небі — з Чумацьким Шляхом.

Тією рікою життя пливуть душі померлих дідів до богині родючості, а вона посилає ці душі в лоно матерів, щоб відродити їх у тілах онуків. Недарма існує звичай називати онуків іменами дідів.

    продолжение
--PAGE_BREAK--

Ріка життя захищає як особисто кожну людину, так і місцевість, яку займає родина, громада, народ. Особу береже одяг, а пас закріплює її. Етнографи свідчать, що карельські чаклуни носили пас із зміїної шкіри.

Відкриті місця тіла прикрашають захисні талісмани, обереги — кільця, намисто, сережки. Усі особисті прикраси, в тому числі вишивки на одязі, мають свої, притаманні лише даному, певному, етносові відмінності.

У кімнаті охоронними предметами є доріжки, половики, килими, рядна. А багато предметів поєднують водночас і захисні і плодотворящі властивості у єдиний космос. Так, на посуді поруч зі знаком родючості (квіткою або плодом) обов'язково присутні огортаючі захисні смужки чи змійки.

Зовнішнім захистом будинку є дах, який імітує небо. Лиштва вікон та дверей вартує від проникнення злих сил з боку двору.Рамки картин також символізують річку життя, якою пливуть квіти-душі, або1 луску світового змія. Захист усієї садиби — тин. Оберіг села — уже згадана канава, а міста — вал, кріпосна стіна.

Звернімося до вишивки на лицевому боці сорочок — теж лиштви. Вона виражає як родючість (розкреслене поле), так і захист у вигляді двох смужок, що оберігають відкритий комір і серце.

Така вишивка з'явилася дуже давно. У Музеї історичних коштовностей України знаходиться фігурка чоловічка з Мартинівського скарбу (VII ст.). Він розставив ноги, а руки тримає на стегнах. А на грудях його сорочки зображена ця сама вишивка. Фігурка дуже схожа на зображення балтійського бога Перкунаса (Вільнюський історико-краєзнавчий музей), який сидить на кам'яному небесному троні і метає перуна (блискавку).

Порівнюючи положення ніг обох скульптур, можна стверджувати, що мартинівський «танцюрист» насправді не танцює, як припускає В. Василенко (1977 р.), а сидить на небесному троні. Гадаю, що це Перун — слов'янський бог неба і чоловік богині родючості Макоші.

У Фракії, на Північному Кавказі, на Київщині знаходили медальйони IV-VII ст. із зображенням подібних чоловіків із розкаряченими ногами, розведеними руками, які вписані в коло всесвіту. На сорочках — подібні вишивки. Мабуть, це той же Перун. Ось як давно існує українська вишиванка!

Пасок підтримує одяг і захищає від проникнення холоду та злих сил хаосу, затримує тепло, зберігає внутрішній космос. На тканих вовняних пасках повторюється не тільки мотив захисту, образ змія, але й мотив родючості: лежачі ромби — орані поля у супроводі небесних коней. Коні зображено фрагментарно, без тулубів, тільки самі ноги у вигляді шевронів: двоє передніх ніг (лапки відкриті) і двоє задніх (лапки закриті). Ноги — як атрибут вічного невпинного руху сонця, зірок, часу, життя.

Доріжка на долівці імітує смугастого змія — обережника. Спіралевидний килимок також символізує змія, але того, що згорнувся у клубок і вартує поріг.

Повна картина космосу зображується на килимах. Тут і богині родючості, і змій-охоронець, і квіти, що символізують душі предків. А все це — у геометризованих формах, у вигляді трикутників і ромбів.

Язичники очікували дарів од шлюбу богів неба і землі. Європейське християнство пропонувало давнім русам добувати свій хліб насущний своєю працею, не очікуючи допомоги язичницьких богів. Любов і повага до ближніх і з Богом душі забезпечує лад та згоду в громаді, сприяє розвиткові вільної людини.

Язичницька символіка збереглася у народній пам'яті досі, але за тисячоліття загубився її таємний зміст. Залишилася лише зонішня форма.

Нині ми виявилися позбавленими духовних орієнтирів. Тому люди прагнуть до звичаїв, що збереглися у народі.

І по домівках, і по церквах заведено прикрашати ікони вишитими рушниками. То є символ захисту вищої духовності. Тут помітний зв'язок православ'я з язичництвом: християнство колись подолало віру перших орачів (оріїв). Церква освячує старовинне, оригінальне українське мистецтво, яке відображає власне обличчя нації, власну цивілізацію — серед культур індоєвропейських народів.

Г) ПИСАНКАРСТВО

Та чи не найбільше орнаментальної символіки трипільців зберегло наше писанкарство, яке свої витоки бере з витворених їхніх ритуальних керамічних яєць-торохкалець із ранньотрипільського селища Лука-Врублевецька ранього етапу, писанок-торохкалець часів Київської Русі. Отже, ще 6 тисяч були перші зразки праписанок, виліплених з глини. Власне, тільки проаналізувавши символіку й семантику писанкових орнаментів усієї України у порівнянні з трипільськими знаково-образними системами, ми маємо всі підстави стверджувати, що писанкова мова українців успадкована від трипільців. Ті ж символи Хреста, Кола, Хреста в Колі, Сварги, Ромба, Безконечника, Спіралі, 7-8 кутної зорі (народні майстрині їм дають свої назви, розробляють нові сюжети, оперті на традиційні мотиви) світославні трипільці означили на своїх храмах, житлах, посуді, антропоморфній пластиці. Отже, генетична пам’ять українців уберегла для прийдешніх поколінь священні символи Світоосягнень їхніх прапращурів – трипільців.

Д) ХЛІБОПЕЧЕННЯ

У нашому народному хлібопеченні на пошану свят Сонячного циклу – Коляди-Різдва, Великодня, Купала, Калити – з тіста витворюються, як на трипільському посуді, архаїчні символи Хреста, Сварги, птахів, древ, зірок – і тут кожна деталь сюжету наповнена космогонічним змістом. Художні ритуальні хліби у весільному обряді, що об’єднує багато дійств, пластично і композиційно уподібнені астральним силам й цілком приховують у собі магічну дію. Коровай та інші ритуальні весільні хліби – лежень, дивень, борона, шишки, птахи (ними одаровували коровайниць) – бгалися жінками літнього віку в обов’язковому ритуалі: їх двоє або четверо піднімали тричі над собою діжу з тістом. Цей ритуал відтворено трипільцями в гончарній пластиці – скульптурна композиція з Луки-Врублевецької (етап А). 1

3 Лінгвістична історія

Як і образотворча мова гончарства, ткацтва, вишивки, писанкарства, різьбярства, так і словесно-логічна українська мова, мова літератури, поезії, народної пісні одночасно бере початки свого формування в глибинах праісторичної доби. Відомий етнолог і мовознавець Платон Лукашевич (“Корнеслов греческого языка”, 1869) писав: “… розглядаючи важливіші закони слов’янської мови, також закони всесвітнього чаромантія, зворотнього читання слів і ін., я почав більше і більше стверджуватися в тій думці, що Першомова роду людського, тобто та, на2 основі якої витворилися інші мови, не загинула зовсім… Багатобічні дослідження і обміркування остаточно потвердили, що це є малоросійська мова, яка має цілком тонічну чи музикальну граматику й інші особливі, надзвичайно важливі властивості.

Згодом дослідник-лінгвіст Михайло Красуський у праці “Древность малороссийского языка» (1879, Одесса) цю тему розглибить: “Занимаясь долгое время сравнением арийских языков, я пришел в убеждение, что малороссийский язык не только старше всех славянских, не исключая так называемого старославянского, но и санскритского, греческого, латинского и прочих арийских”.

У масштабній монографії “Мова Трипільської культури” (2002) доктором філологічних наук Юрієм Мосенкісом проаналізовано великий масив індоєвропейських мов. Автор доводить: “Вивчене системне функціонування доіндоєвропейського (трипільського) субстрату в українській мові – як на фонетичному рівні,… так і на лексичному рівні, де субстратна лексика має (прикладом, у творах Т.Шевченка, як і у фольклорі) особливе смислове навантаження, що сягає через давньослов’янські вірування до міфологічних уявлень носіїв Трипільської культури. Мова Трипільської культури – той індоєвропейський компонент слов’янських мов, який відрізняє слов’янські мови від інших індоєвропейських і зближує їх з давнім субстратом Східного Середземномор’я”. І доповнює ракурс: “Українська мова зберігає не лише численні трипільські слова, а й багато власних назв, особливо назв річок, успадкованих від часів Трипільської культури.” 1

4 Трипілля – вікно у початок історії

Трипільська культура—унікальне явище в історії людства. Вона відіграла безпрецедентну роль у становленні цивілізації на планеті Земля. Невдячне людство поки що як слід не оцінило цивілізаційної ролі Трипільської культури, яка була локомотивом історії протягом 2,7 тисячоліть, починаючи приблизно з 5500 року до н.е.

Це вже було не первісне суспільство, а суспільство з атрибутами цивілізації. Трипільська цивілізація — це, перш за все, землеробська економіка. Саме в Трипіллі відбулася повна і остаточна перемога відтворюючої економіки, що було проявом тріумфу неолітичної революції. Впровадження землеробства у всій Трипільській ойкумені стало фундаментом цивілізації. Високою культурою землеробства людство зобов'язане Трипільській культурі (у Молдові і Румунії її називають Кукутені). За всю історію ніщо не мало такого суттєвого впливу на життя людини, як перехід до рільництва. Без свідомого вирощування рослин з допомогою достатньо ефективних знарядь праці, яке забезпечувало створення надлишків продуктів харчування, була б неможливою поява цивілізації. Трипільці подолали споконвічний страх людини перед голодом — і це було їх найвидатнішим досягненням. У Трипіллі люди вперше звільнились від постійних турбот про їжу і в них з'явилося дозвілля для будівництва осілих поселень, виготовлення посуду,.2занять мистецтвом, розвитку міфологічних уявлень Здійснивши перехід до відтворюючих технологій ведення господарства, трипільці поєднали землеробство з тваринництвом. Вони вирощували пшеницю, ячмінь і овес, розводили велику рогату худобу, свиней, овець і кіз, а биків і коней використовували як тяглову силу. Орали трипільці ралом, а жали серпами з дерева і рога з кременевими вставками, на яких були вирізьблені зубці. У них були сани і вози (є певні свідчення цього).Трипільці першими в історії вирішили продовольчу проблему, першими почали будувати справжні будинки, як правило, двоповерхові, в яких вперше з'явилися двері й горище, стіл, табуретки й стільці.

Носії трипільської культури виготовляли мальовану кераміку, неперевершені шедеври якої мовою символів та знаків промовляють до нас з глибини тисячоліть, зачаровуючи своєю могутньою первісною магією.

У трипільців були каменярні, гончарні майстерні, плавильні печі та горни. Вони постійно вдосконалювали технології обробки кременю. Високого рівня у трипільців досягли металургія і металообробка. Для виготовлення інструментів і прикрас з міді використовували досконалі методи кування і лиття.

Гончарство у трипільців виділилося в окрему галузь, ними було винайдено повільне гончарне коло, постійно вдосконалювалася технологія виготовлення посуду. Вражає та обставина, що посуд був стандартизований: об'єм всього посуду був кратним чоловічій пригорщі (приблизно 84 грама).

Ще одне нововведення трипільців — ткацтво. У трипільців з'явився перший ткацький верстат. Одяг трипільців був красивим і різноманітним. Чоловіки носили ткану сорочку, пов'язку на стегнах, багато прикрашений пасок, а жінки — сукні з тканини, прикрашені вишивкою, кістяними і мідними бляшками. Взуття — від сандалів до чобіт—трипільці шили з відмінно виготовленої шкіри.

    продолжение
--PAGE_BREAK--

Різке зростання господарської активності, нагромадження багатства і необхідність захисту від зовнішньої небезпеки призвели до концентрації розрізнених сімейних господарств у селища велети з кількістю населення до 10 тисяч жителів, а в Тальянках — до 20—30 тис. жителів. І тут трипільці були першими. Започаткований ними радіальний метод забудови і дотепер використовується у містобудуванні. Характерною для трипільських міст є наявність вулиць та тротуарів. По суті, трипільці здійснили «міську революцію». Укріплене поселення із складною суспільною ієрархією — це вже місто.

Отже, у трипільців були всі три необхідні умови, що роблять людину відносно незалежною від природи, а отже, формують основи цивілізації — це поява нових видів ефективних знарядь праці, отримання надлишків продуктів харчування і будівництво осілих поселень.

Трипільці виготовляли товари для внутрішнього обміну і для експорту. Мабуть, ці обмінні та «експортно-імпортні» операції здійснювало багато людей, що зумовило зростання обсягів товарно-торговельних відносин. Носії Трипільської культури суттєво наблизилися до переходу на товарно-грошові відносини. Роль грошей у них могли виконувати стандартизовані кременеві і мідні знаряддя, а також кремінні гальки і великі кремінні пластини (вони знайдені у скарбах і не використовувалися у виробничих цілях).

Трипільці були за крок до створення держави і за крок до створення писемності. Цей крок зробили не вони, а шумери, єгиптяни і китайці. Хоча є певні підстави 1вважати трипільські поселення-велети державами (принаймні, протодержавами). Отже, якщо існували протоміста(селища-велети), то існували й протодержави. Чим більше з'являється наукової інформації, тим все менше залишається підстав для примітивного трактування соціальної структури трипільського суспільства як суто родоплемінного устрою. Життя великих «міст» (протоміст), тим більше відомих нині конгломератів з поселеннями-супутниками навколо них, неможливе без наявності чіткого адміністрування.

Звичайно, основним осередком громади була родина. Сім'ї, пов'язані родинними узами, утворювали рід. Рід входив до більш широкого об'єднання, яке поселялося в певному кварталі чи секторі міста. Це об'єднання входило до складу громади всього поселення. Отже, якщо існувало кілька рівнів організації громади, то, крім загальних зборів жителів поселення, мав бути спеціальний адміністративний орган, відповідальний за вирішення всіх поточних питань організації життя міста, так би мовити, систем життєзабезпечення, а значить була неминучою ієрархія вождів і «управлінців». Частина жителів повинна була займатися наведенням порядку, охороною території і угідь, до цього додайте наявність ремісників і жерців, які також були певним чином організовані. Завдяки інтенсифікації рільництва у трипільців уперше виділилися групи людей, зайнятих в інших галузях господарства (ремісники, гончарі, ткачі, ковалі). Все це свідчить про наявність поділу праці, спеціалізації і кооперації в трипільському суспільстві, що є цивілізаційною ознакою. Сам факт спільного проживання великої кількості людей в одному поселенні породжував функцію управління, з якої виростає держава (на першому етапі її становлення). Там, де існують управлінські функції, існує управлінський апарат, а це вже держава (чи, принаймні, протодержава). Суттєва деталь: важко собі уявити, яких організаційних зусиль і коштів вимагав процес переселення трипільців з одного велетенського поселення в інше. Цей «проект» важко було б здійснити навіть в сучасних умовах.

Однією з основних ознак цивілізації є писемність. Чи була у трипільців писемність? Поза сумнівом, процес формування писемності в Трипіллі відбувався, але, ймовірно, не встиг завершитися. Незаперечним є той факт, що у трипільців була розвинута знакова система. Символіка трипільців налічує не менше 300 окремих знаків та блоків. Трипільський орнамент — це і є трипільська «писемність». В орнаментуванні трипільського посуду немає нічого випадкового, для нього спільними були схеми розпису.

Як небезпідставно вважають Т.Ткачук і М.Відейко (М.Ю.Ві-дейко. Трипільська цивілізація. К., 2002, стор. 90—92) в даному випадку ми маємо справу з початковими фазами виникнення ієрогліфічної писемності, для якої розвинутий набір знаків є чудовою базою. Для завершення процесу створення писемності трипільцям лишалося, на думку Т.Ткачука, зробити небагато — збільшити частоту використання основного масиву знаків та довжину записуваної інформації і перейти з посудин на глиняні таблички. До сказаного слід додати наявність у трипільців об'ємної знакової системи — глиняних «жетонів», конусів, півсфер, циліндрів, кульок для лічби. В Східній Румунії на енеолітичному поселенні Тертерія знайдені 1глиняні кружальця («жетони») з ідеомографічними написами, які свідчать про наявність у трипільців протописемності.

Викликає подив і захоплення духовний світ трипільців. Трипільська цивілізація мала розгалужену систему міфологічних вірувань, уявлень, ритуалів та обрядів. Там були культові споруди. Боги трипільців були покликані не карати людей, а допомагати їм (перш за все, зібрати високий врожай). Є підстави вважати, що ідея безсмертя людської душі виникла у трипільців. Є підстави стверджувати, що пантеон Древнього світу почав формуватися у Трипіллі. Трипільська Богиня-Матір потім стала Інанною, Ісідою, Деметрою, Кібелою і т.д. Глиняні зображення матері з дитиною біля грудей не потребують коментарів. Цей символ став основним у християнстві, а також символ Богоматері в позі Оранти.

Я систематизував і перерахував відомі науці факти, більшою чи меншою мірою визнані нею. Зараз у дослідженні Трипільської цивілізації настав новий етап, пов'язаний з перенесенням акценту із збору нових даних (при всьому незаперечному їх значенні) на їх концептуальне, світоглядне та історико-культурне осмислення. Трипільську культуру не можна зводити до археологічного феномену. Питання про Трипільську цивілізацію є не тільки археологічним, а й етнокультурним питанням. Культура — явище цілісне, у її вивченні не повинно бути монополії археології. Важливу роль у вивченні Трипільської культури повинна відіграти історична етнографія та лінгвістика. Інколи етнографічні аргументи важливіші за археологічні.

Для адекватного концептуального осмислення фактів необхідно розвіяти міфи, якими окутане питання про походження Трипільської культури, про її місце, роль і значення у всесвітній історії. Міфами є гіпотези про близькосхідне, семітське та балканське походження трипільців.

Вже нагромаджено достатньо фактів і аргументів для розвінчання ортодоксальних уявлень про початок цивілізації як «світла зі Сходу». Настав час ламати стереотипи і здійснити нові географічні відкриття стосовно витоків цивілізації. Всі мапи найдревніших цивілізацій закінчуються Південним Причорномор'ям. Настав час вписати Північне Причорномор'я, тобто територію нинішньої України, до карти найдавніших цивілізацій людства. Північне Причорномор'я -— той котел, в якому варилася «каша» найдавніших цивілізацій. Визнання цього факту можна знайти в публікаціях деяких наших (В.Даниленко, І.Черняков, Ю.Шилов, А.Кифішин, Б.Михайлов) і західних дослідників. Так, Г.Кларк та С.Піггот у монографії «Праісторичні суспільства» (Лондон, 1956), визнаючи прабатьківщиною індоєвропейців степи між Карпатами та Кавказом, пишуть: «Оці степовики понад 5500 років тому колонізували Месопотамію, Іран, Індію та інші країни Древнього Сходу. Вони принесли туди коня, вози й хліборобство… Коли звертаємося тепер до найважливіших областей найдавнішого хліборобського населення, то знаходимо більше зв'язків із Трипіллям, ніж зі Стародавнім Сходом». Зверніть увагу на красномовне визнання: в Трипіллі жило найдавніше хліборобське населення.

Отже, настав час поставити питання про Циркумпонтійську (Навколочорноморську) зону цивілізацій. Все більше дослідників доходять висновку, що прабатьківщиною індоєвропейців були степи Північного Причорномор'я, тобто територія нинішньої України. Зокрема, так вважає видатний англійський дослідник проблеми походження індоєвропейців Дж.Мелларі (J.P.Mallory. InSearchoftheIndo-1

Europeans: Language, ArcheologyandMyth. — London1991). Відомі англійські археологи У.Брей і Д.Трамп пишуть, щоіндоєвропейці є мовною сім'єю, походження якої, ймовірно, пов'язано із степами(У.Брей, Д.Трамп. Археологический словарь. — М., 1990, переклад з англійської). До сказаного слід додати: із степами Північного Причорномор'я.

Прасемітизуючи Трипілля, Л.Залізняк виключає трипільців та інших найдавніших хліборобів з кола індоєвропейських народів. Робиться це на підставі хибного твердження про те, що хліборобами могли бути семіти та інші народи Близького Сходу, а індоєвропейцями стали скотарі (Л.Л.Залізняк. Первісна історія України. — К., 1999). Спосіб ведення господарства не є етнічною ознакою, з часом він змінюється. З тексту й контексту І тому «Давньої історії України» (К., 1997) випливає, що Трипільська культура не має індоєвропейських етнічних ознак. А яких? Семітських?

Давайте звернемося до фактів. Західні семіти — пращури арабів — прийшли із Аравійського півострова в обжиту шумерами Месопотамію (шумери не були семітами), встановивши там в 2316 р. до н.е. панування Аккаду на чолі з Саргоном. Сталося це через 3 тисячі років після виникнення Трипільської культури (вже після її занепаду). Східні семіти (іудеї) з'явилися на історичній арені лише через тисячу років після західних. Про яке семітське походження Трипільської культури взагалі може йти мова, якщо трипільці з'явилися на 3 тисячі років раніше семітів?

Викликає сумніви гіпотеза про балканські корені Трипільської культури. Споріднені з трипільцями племена жили потойбіч Дністра, на Дунаї і на півдні Балкан. Однорідні хліборобські племена на великому обширі вступали в безперервні стосунки між собою, а також були у взаєминах з хліборобськими племенами, що населяли тоді Малу Азію. Явище розписної кераміки йшло поруч з землеробством. Мальована кераміка — феномен великого європейського терену: це своєрідний неолітичний глобалізм.

Трипілля—Кукутені народилося із лона місцевих неолітичних племен, які зазнавали впливу південних сусідів-хліборобів, але йшли шляхом самобутнього розвитку. Саме недооцінка ролі автохтонного неолітичного населення в творенні Трипільської культури є вадою багатьох досліджень. Предтечею Трипільської культури була буго-дністровська культура. В.Даниленко у монографії «Неоліт України» (К., 1969) аргументовано довів, що появі Трипільської культури передував досвід трьох тисяч років неолітичних племен, а її зародок з'явився в Буго-Дністровському басейні. Починаючи із VII тис. до н.е. тутипроживали люди, які мали мотики, серпи та зернотерки й будували не тільки землянки, а й прямокутні хати із печами на камінній основі, а також приручали тварин. Автохтонні неолітичні племена Буго-Дністровського басейну увійшли до основи раннього Трипілля.

Якщо копнути ще глибше, то корені Трипілля треба шукати в палеолітичних стоянках України, зокрема Кирилівській (Київ), Мізині (Чернігівська область) та Межирічах (Черкаська область). В Мізині на дивовижно витонченому браслеті із кістки мамонта знайдено найдавніший у світі меандровий орнамент (XVIII тис. до н.е.), з яким споріднений трипільський орнамент та українські вишиванки й писанки. Мізинські, трипільські й українські горщики є надзвичайно схожими. Не випадковим є той факт, що найбільша кількість палеолітичних поселень знаходиться на території України. Отже, культурно-історична пам'ять українського народу сягає глибини XX тисячоліть.1

Так і хочеться спитати деяких наших дослідників: чому ви шукаєте корені трипільців всюди по світу замість того, щоб шукати їх в рідній землі? Чому ви шукаєте корені трипільців у Східному Середземномор'ї, Малій Азії, Анатолії, в Фесалії (північній Греції, де знайдено подібні поселення і мальований посуд), на Балканах? Чому ви шукаєте наше коріння у них, а не їхнє у нас? Ще треба розібратися, хто кого «колонізував» і куди спочатку прийшли «прибульці».

    продолжение
--PAGE_BREAK--

До такої постановки питання прийшли деякі наші й західні дослідники. Так, Дж. Мелларт, виділяючи західні схили і долини гір Загроса на Близькому Сході як одного з центрів зародження цивілізації, пише, що в Зарзі, в горах Загроса знайдені матеріали, що дозволяють говорити про прихід носіїв цієї культури з півночі — можливо із руських (читай причорноморських. — В. Ч.) степів (Дж. Мелларт. Древнейшие цивилизации Ближнего Востока. М., 1982, стор.19; книга видана в Лондоні в 1965р.). В книзі Дж. Мелларта мова йде про X тис. до н.е. До речі, саме з цими місцями дослідники пов'язують виникнення хліборобства біля 8000 років до н.е. («История человечества». Москва, 2002, переклад з німецької, стор.42). На жаль, в «Истории человечества» немає навіть згадки про Трипільську культуру.

До речі, однією з гіпотез стосовно того, звідки переселилися в Месопотамію шумери, є гіпотеза про те, що прабатьківщиною шумерів були причорноморські й приазовські степи, про що, зокрема, свідчать протошумерські написи Кам'яної могили в пониззі Дніпра(А.Кифишин. «Древнєє святилище Каменная могила. Опыт дешифровки протошумерского архива XII—ХІІІ тысячелетий до н.э.» К,.2001). У Древньому Шумері одна з одиниць об'єму становила 840 грам — 10 пригорщей. Малоймовірно, щоб факт спорідненості шумерської міри об'єму з трипільською був випадковим.

Найвищою у праісторичні часи була культура індоєвропейської спільноти, прабатьківщина якої — степи між Карпатами та Кавказом. Саме ця індоєвропейська спільнота відіграла вирішальну роль у формуванні хліборобства.

Одним з небагатьох, кого не засліпило «світло зі Сходу», є В.Сафронов. Він шукає витоки цивілізації не на Близькому Сході, а на Балканах. Позитивно оцінюючи такий напрямок пошуку, не можна погодитися з твердженням В.О.Сафронова («Индоевропейские прародины», Горький, 1989), що Балканська Вінча була найпершою в світі індоєвропейською цивілізацією, хоча б тому, що вона виникла на тисячоліття пізніше, ніж Трипільська цивілізація, яка виросла із буго-дністровської археологічної культури, що була однією з найперших хліборобсько-скотарських культур Європи. Отже, Східна Європа — це Стара Європа, а Західна Європа — це Нова Європа.

Народ не існує без етнографічних ознак. Етнографічні ознаки якого етносу або хоча б праетносу має Трипільська культура? В.Хвойка вважав трипільський етнос протослов'янським, що був гілкою арійського племені. Зауважу, що індоєвропейці і арійці — це один і той же етнос на різних територіях. В XIXст. всіх індоєвропейців вчені називали арійцями. Якби В.Хвойка писав про трипільців у наш час, то він, мабуть, вжив би термін "індоєвропейці".

В.Хвойка був переконаний, що Трипільська культура — це культура місцевого походження. Але згодом широкого вжитку набула гіпотеза про немісцеве походження Трипільської культури. Жодних переконливих доказів на користь цієї гіпотези не існує. Чи варто поправляти В.Хвойку там, де він правий? Геній схоплює суть проблеми відчуттям, навіть не маючи достатньої кількості даних.1

Отже, трипільське населення було автохтонним, місцевим, жило на цій землі споконвіку, а не прийшло із Сходу (це не виключає наявності серед нього «прибульців»). Відомий дослідник Трипільської культури Т.Пассек ніколи не висловлювала думки, що «прибульці» прийшли на трипільські терени й підкорили місцеве населення. При цьому вона наголошувала на існуванні міжплемінних зв'язків місцевого населення із населенням Південно-Східної та Малої Азії.

В.Даниленко допускає можливість впливу іззовні (зокрема, стосовно майстерності обробітку землі), але він був тільки поштовхом для розвитку хліборобства в неолітичного населення Буго-Дністровського басейну. Цей імпульс місцеве населення отримало тоді, коли воно стало на шлях переходу від привласнюючого господарства (збирання, мисливства) до господарства відтворюючого (хліборобства, скотарства), починаючи з VII тис. до н.е.

Широкого розповсюдження набув міф про те, що демографічний вибух погнав перших хліборобів із Близького Сходу на береги Дністра та Дніпра. Про який демографічний вибух у ті далекі часи з надзвичайно низькою щільністю населення може йти мова? Якщо «демографічний вибух» погнав населення Близького Сходу на колонізацію Європи, то чому шумери згодом колонізували Месопотамію? До Шумеру на Близькому Сході не було такої масштабної, могутньої і динамічної цивілізації, як Трипільська культура. Але Трипільська культура склалася за 2 тисячі років до появи Шумеру. Розквіт Шумеру розпочався після занепаду Трипілля. Все, що було, було після Трипілля.

Міф про те, що колонізація Європи Сходом була викликана демографічним вибухом, перекочовує із видання у видання. Не вдалося уникнути цієї вади і Бодо Харенбергу, автору суперфундаментального видання «Хроника человечества» (Москва, 2000, переклад з німецької. — Мюнхен, 1994): «Колонізація Старого Світу, що розпочалася в західній частині Сходу, була викликана демографічним вибухом і розвитком торгівлі. На початку V тисячоліття до н.е. обробіток землі і пов'язана з ним духовна культура через Грецію розповсюдилася в Центральну Європу» (стор.22). Що можна сказати з цього приводу? Як могло землеробство розповсюдитися в Центральну Європу в V тис. до н.е., якщо вже в середині VI тис. до н.е. Трипільська культура спиралася на розвинене землеробство, а до цього, починаючи із VII тис. до н.е., тут проживали племена, які мали мотики, серпи та зернотерки. Ймовірно, що землеробство приблизно одночасно виникло в різних регіонах Землі, там, де росли дикі пращури культурних рослин. Висновок академіка М.І.Вавилова про наявність диких родичів культурних рослин у Передній Азії був перетворенийна догму, відповідно до якої тут виникли і первісні центри землеробства. Суть справи в тому, що тільки в горах змогли зберегтися ці ендеміки, а не на рівнинній території України.

Трипілля треба підняти з глибини на висоту. Наведу характерний приклад недооцінки Трипільської культури. Автор «Хроники человечества» пише: «В період неолітичної революції, що тривала біля семи тисячоліть, були закладені матеріальні й духовні основи культур Месопотамії, Єгипту, Китаю, Японії, Стародавньої Америки» (стор.17). Зверніть увагу: тут відсутня будь-яка згадка про Трипільську культуру на території України, Молдови, Румунії. Акцентуючи увагу на тому, що хліборобство виникло на Близькому Сході у VIII тис. до н.е., Бодо Харенберг зауважує: «Майже одночасно обробляти землю почали в Східній Азії, Мексиці і Перу» (стор. 17). І знову 1відсутня згадка про Трипільську культуру, про Україну. Не помічають впритул. Автору слід було б додати: майже одночасно обробляти землю почали в Трипіллі — Кукутені.

І все-таки треба віддати належне автору «Хроники человечества». На відміну від інших видань він згадує про Трипільську культуру: «Високим розвитком відзначалася Трипільська культура на території України, Молдови, Румунії» (стор.23). При цьому він не наголошує на тому, що Трипільська культура сформувалася в середині VIтис. до н.е., інакше розсипалась би ортодоксальна схема, відповідно до якої на початку Vтис. до н.е. хліборобство розповсюдилося з Близького Сходу в Центральну Європу.

Д.Гуменна не заперечує, що хліборобство прийшло до нас із Сходу, як культурне явище, але не вірить в «переселення звідти якихось племен із своїми мішками насіння, із коровами на налигачах, із готовою технікою домобудівництва, із керамічною піччю навіть» (Д.Гуменна. Минуле пливе в прийдешнє. Розповідь про Трипілля. Нью-Йорк, 1978, с.53).

Навіть відчайдушно сміливий у своїх висновках Ю.Шилов, категорично заперечуючи проти семітизації Трипільської культури, погоджується з гіпотезою про її близькосхідне походження (Ю.О.Шилов, Джерела витоків української етнокультури XIXтис. до н.е. — IIтис. до н.е. К., 2002, с.21). Виникає запитання: хто ж тоді прийшов на територію нинішньої України, Молдови і Румунії із Близького Сходу? Там тільки шумери й хети не були семітами, бо, ймовірно, прийшли туди з Північного Причорномор'я й Приазов'я (але пізніше). Чому тут, на а нашій землі, не могла виникнути хліборобська культура? Чому наштовхується на глуху стіну несприйняття теза про те, що місцеве, автохтонне неолітичне населення стало на шлях відтворюючого господарства в контексті великої неолітичної революції?

Питання про витоки загальнолюдської цивілізації є проблемою планетарної актуальності, а не національної амбітності. Як свідчать новітні дослідження, індоєвропейський корінь земної цивілізації знаходиться на території сучасної України. Цей факт визнають такі авторитети світової науки, якР.Г.Боне, П.Сікес, В.Сулліван, Р.Бергер, Р.Проч, Е.Анаті, Г.Кларк, С.Піггот. Всесвітньо відомий російський академік Б.Рибаков стверджує, що Трипільська культура була найбагатшою в Європі творами мистецтва, що вона передує появі богів «Ригведи», грецької міфології, Зевса і Олімпійців. Трипільське мистецтво Б.Рибаков вважає ключем для світорозуміння індоєвропейців. Він стверджує, що є всі підстави вважати, що «Ригведа» зародилася на берегах Дніпра. Росіянин Б.О.Рибаков у своїй монографії «Язычество древних славян» (М., 1981) простежив традиції трипільської культури аж до Київської й Московської Русі, а українські вчені з Інституту археології НАН України не визнають автохтонності трипільської культури, заперечують належність її носісіїв до індоєвропейського етносу і на цій основі вважають недоречніною постановку питання про те, що українці є нащадками трипільців (принаймні, якщо не прямими, то в культурно-історичному сенсі).

Трипільська культура, по суті, була першою цивілізацією людства. Тут виникла найдавніша хліборобська цивілізація. Тут люди пекли хліб, плавили метал, будували житло, приручили бика і коня, винайшли сани і воза. На території України містяться найбільші трипільські поселення: Талянки, Небелівка, Майданецьке, Доброводи, Вільховець. Це найбільші міста (протоміста) тогочасного світу. Вони1виникли за 500—1000 років до виникнення шумерських і єгипетських міст, більш ніж за 1,5 тис. років до Вавилону.

Як правило, Трипільська культура трактується як периферійна. Задумаємося: якщо Трипільська культура в межиріччі Дністра і Дніпра була периферією б близькосхідної чи балканської землеробської культури, як прйнято вважати, то чому найбільші міста виникли тут, а не там? Якщо Трипілля — периферія, то де був центр? Трипілля — Кукутені в V—IV тис. до н.е. — це й був центр. У IVтис. до н.е. Трипілля було носієм найрозвиненішої цивілізаціїу Європі.

Навіть Д.Гуменна, книга якої є гімном Трипільській цивілізації, вважає, що Трипілля входило у масив велетенського світового хліборобського простору як його найдальша периферія. Дивно: найдальша периферія, але з найбільшими містами, із складним соціальним устроєм, з найвищим рівнем культури землеробства, з грандіозним багатством творів мистецтва, з розвинутими світоглядними та міфологічними уявленнями. Так не буває.

Трипільська цивілізація назавжди залишиться загадкою. її унікальність, зокрема, полягає в тому, що одна й та ж культура 3000 років розвивалась на одній і тій же території завдяки наявності сприятливих умов і постійності населення.

    продолжение
--PAGE_BREAK--

Основними причинами занепаду Трипільської цивілізації, ймовірно, були зміна клімату (він став більш посушливим та суворим) і падіння родючості землі внаслідок інтенсивного ведення господарства, що зумовило перехід трипільського суспільства до скотарства, що не виключало допоміжної ролі землеробства. Скотарі Північного Причорномор'я — це пізньотрипільські племена, яскраво представлені пам'ятками усатівського типу (кінець IV— початок IIIтис. до н.е.). Аналогічна культура була і в Румунії. Це є свідченням того, що трипільська культура не зникла, а трансформувалась в культуру з іншою формою господарства.1

Та на початку четвертого тисячоліття нова планетарна катастрофа, що запам’яталась Біблейським потопом (3700 р.д.н.е.), викликала наступне велике переселення оріїв — трипільців. Двома великими потоками, оминаючи Чорне (Руське) море йшли наші пращури на південь. Частина племен, що отримала назву сумерів, дійшла до Дворіччя (Шумерії), а частина через Малу Азію і Палистан (Палестину) дійшла до Єгипту.

На початку IV тисячоліття до нашої ери з північного Причорномор’я в Дворіччя (нині територія Іраку) прийшли орійці – сумери. Їхали вони на возах, запряжених кіньми і волами, що було «дивом» для місцевих жителів. Лише боги можуть запрягати і керувати рухом тварин, вважали семіти, що в своєму розвитку знаходились на рівні пастухів кочового упорядкування життя. І назвало місцеве населення прибульців богами з гори Меру, священної гори орійців, у підніжжя якої мешкали люди, а на самій горі жили боги.

Прибульці привезли з собою орійські традиції, культуру, мову і віру. Історик В.Шнайдер у книзі «Вавилон є всюди» зазначає, що сумери – шумери були першими цивілізованими людьми. Вони принесли з собою писемність, культуру, торгівельні відносини, чим і завоювали світ.

Професор Лондонського університету Л.А.Ваддел у книзі «Оріянська оригінальність алфавіту» (США, 1968 р.) доводить, що творцями Першоалфавіту були сумери – оріяни. Він подає літери А, В, F, Н, І, К, Х та ін., як їх винахід. 2

Подібний алфавіт мали і етруски. А, D, Е, F, К, L, М, Н, Р та ін.Але за твердженнямсамих шумерів писемність до Месопотамії принесли сумери – прибульці з півночі. За дослідженнями археологів – шумерознавців Даниленка і Кіфішина, які досліджували петрогліфи « Кам’яної могили», протосумерський клинопис виник ще до Трипільських часів і датується IХ – VIII тисячоліттям до н.е.

Сумери лишили людству пам’ятки визначної архітектури, сліди якої знаходимо в руїнах прадавніх міст по берегах Тигру і Євфрату, бібліотеки, святині, школи.

Прийшовши з Придніпров’я, вони перетворили Месопотамію (месія, месії, що прийшли з Дворіччя) в Рай на землі. Для зрошення садів і ланів вони побудували іригаційні канали, розвинули гуманістичний світогляд, вірування і обряди.

Прийшовши на благодатні родючі землі, сумери за класичною трипільською технологією почали будувати глиняні ліплянки – хати, обмазуючи їх глиною з кізяком. В подальшому сумери досить швидко освоїли будівництво багатоповерхових будинків і палаців з місцевого каменю і побудували міста-царства з назвами зрозумілими і нинішнім українцям: Ума, Кута, Кіш, Ур … В селах, навколо міст, жили кошами (від санскритського кша – я»). Кошовий називався «кші», а вчителі – «уммії» (умільці, умники). На чолі шумерських селищ стояв старшина, якого називали «татес», або тато. Як і в Україні дівчата сумерів одягали вінки з стрічками, а царицю називали Нінту – ненька.

Сумери Месопотамії продовжили традиції Трипільської цивілізації і створили наступну тисячолітню Шумерську цивілізацію, яка проіснувала до другого тисячоліття д.н.е… Білолиці і синьоокі, русоволосі сумери змішались з місцевим населенням і після шумеро – аккадського потопу 2064 р.д.н.е. (а можливо ще після Ноєвого, за Біблією, в 2637 р.д.н.е.) на території Дворіччя виникло нове державне утворення Вавилон (за назвою столиці). Після потопу частина сумерів повернулась на Прабатьківщину і в подальшому відома під назвою кіммерів, частина розселилась в околицях гори Арарат. Змішавшись з місцевим населенням сумери дали початок нинішнім вірменам – сумерам, а також племенам, що під проводом Фарри і його сина Авраама рушили до Палестини, де і отримали назву «Га-іврі», або прибульців з того берегу, євреїв.1

Висновки

Коли шукають корені народів, які жили на землях України, так чи інакше звертаються до Трипільської цивілізації. Трипілля — це перший хліб, перший метал, початок планетарного землеробського світогляду на теренах, які нині називаються Україною. Творці Трипілля стояли біля витоків цивілізації Європи і зробили дуже вагомий внесок у формування сучасної культури України.

Виявляється, що Трипільська культура, є першою європейською і в той же час світовою культурою. 2

Тож, аналізуючи численні витвори народного мистецтва, доходимо висновку: вся народна культура українців із глибини тисячоліть і по сьогодні – то хрестоносно виузорена Космічна сила, вкладена в орнаментальні лінії, гармонію кольорів, динаміку ритмів, довершеність художніх засобів, – є світлодайна всуціль. Космотеїчна.

У знакових системах трипільського розпису та фігуративної пластики, які успадковувала генетична пам’ять українців, заховане осердя нашого народного світогляду. Ним з правіків формувався, вигранювався і животворив великий Український Стиль Світоосягання і Світовозвеличування. Він уберіг наш народ на перехрестях історичних доріг окремішньою ідентичністю. 1

Список використаної літератури та джерел

1.Черняков І. Трипільська цивілізація у спадщині України. — К., 2004. —28-39 с.

2. Шевцов В.Ю. Русь. – Дніпропетровськ, 2007. –8, 22-23 с.

3. Крутько С.П. Атлас стародавніх цивілізацій. – К. 2004 – 48-51, 80-84, 120 с.


еще рефераты
Еще работы по историческим личностям