Реферат: Грушевский

У кожногонароду є своїісторичніпостаті першоївеличини, якихне в змозі прикритипил віків, які не можутьзламати їхкайдани можновладцівчи оббрехатидіячи псевдонауки.До таких велетнівукраїнськоїнаціональноїкультури, політичноїдумки і діїостанніх двохстоліть безперечноналежать ТарасШевченко, ІванФранко та МихайлоГрушевський.Саме з їхнімиіменами, їхньоютворчою спадщиноюнасампередпов’язаніідеї відродженняукраїнськоїкультури, науки, громадськоїдумки, відродженняісторичноїсвідомостій національноїгідності народу.Всі вони належалидо революційногокрила українськоїінтелігенції, яка ніколи необмежувалаполе своєїдіяльностісуто національнимипроблемами, а поряд з усвідомленнямнеобхідностіборотьби занаціональневизволення, прагнули домогтисяй визволеннясоціального.

Саме ці великіпостаті українськогонароду билина сполох зприводу майжецілковитоїрусифїкаціїна Сході, колонізаціїабо онімеченняна Заході, особливов міських та“інтелігентних”прошаркахнаселення.Вийшовши знародних над, вони кликалиінтелектуальнісили нації йтив народ і тамшукати джереланаснаги дляборотьби занаціональневідродження,“щоб українствожило власнимі повним життям”.

Саме їхнійприклад, їхнясамопожертваі непримиреннапозиція революційнихдемократівбудили свідомістьнароду, кликалийого до боротьбиза державність.На такому грунтівеликої історичноїсвідомостіі виріс генійМ.Грушевського– невтомногодослідникаісторії такультури українськогонароду, поборникайого соборності, злуки розшматованихімперіалістичнимисилами всіхукраїнськихземель.

Але якщопостаті ТарасаШевченка йІвана Франка, хоч і в заідеологізованійретуші, в ціломуне підлягализабороні, тоМихайла Грушевського, якщо і згадували, то неодмінноз негативнимиярликами. Йогонаукова, культурницька, педагогічна, громадськата політичнадіяльністьнеодмінноподавалисьу викривленомувіддзеркаленні.Протягом десятилітьгеніальноговченого і відомогополітичногодіяча неодміннозображувалибуржуазнимнаціоналістом(хоч він бувсоціалістом-революціонером),ідеологом інатхненникомукраїнськоїконтрреволюції(хоч насправдівін був одниміз вождів українськоїреволюції тафедералістом), ворогом Радянськоївлади (хоч вінвиступав занайширше, алерівноправнеспівробітництвоз нею), агентомавстро-німецькогоімперіалізму(хоч він бувйого непримиреннимворогом), заклятимворогом українськогонароду (хоч вінзалишався йоговірним сином до його раптовоїсмерті), фальсифікаторомісторії України(хоч нічогоглибшого ідостовірнішогоза його історичнідослідженняна цій цариніми досі не маємо).

Безцінні науковіпраці М.Грушевськогобуло вилученоз усіх бібліотекреспубліки, а їхні бібліографічніраритети похованоу спецсховищах.Лише в останніроки частиназ них побачиласвіт.

Хто ж такий –Михайло СергійовичГрушевський? Яким він бачивсебе сам, якиммаємо сприйматийого ми?

НародивсяМ.Грушевський17 (29) вересня 1866 рокув невеликомумісті Холмі(тепер Хельмна територіїПольщі), де йогобатько вчителюваву греко-католицькійгімназії, хочсам сповідувавправославнувіру. У своїйкороткій“Автобіографії”славетнийісторик згодомвідзначив, щойого родиназ ХІІІ ст. “загніздилася”в Чигиринськомуповіті – в самомусерці України.Багато з йогопращурів Грушів(згодом Грушевських)були церковнимислужбовцями, допоки йогодідові Федоруне вдалосяперебратисяпід Київ, досела Лісники.

Батькомайбутньогоісторика, СергійФедорович (1833– 1901), здобув світськуосвіту в Киеві, викладав славістику.Його підручникцерковнослов’янськоїмови став офіційнимвиданням, нимшироко користувавалисяв усій Російськійімперії. Мати– Глафіра Опакова– також походилаз родини служителівкульту. 1869 рокутрьохрічнийМихайло разомз батькамипереїхав наКавказ, у 1880 – 1886рр. навчаєтьсяу Тифліськійгімназії.

У гімназичніроки майбутнійісторик зачитувавсякнигами М.Костомарова, П. Куліша, М.Максимовича, які йому дістававбатько – шкільнийінспектор.Батько всілякозаохочувавпотяг сина доісторичнихзнань, передплачувавдля нього “Киевскуюстарину”, дедрукувалосячимало полемічнихстатей пропоходженняРусі, історіюУкраїни, козаччину.Мабуть, підвпливом цихперших історичнихстудій юнийгімназист удалекому Тифлісімріє, якнайскорішеповернутисяна Україну і, по суті, ще востанньомукласі визначаєсвоє майбутнє.У липні 1886р. вінзвертаєтьсяз листом доректора УніверситетуСвятого Володимира, що в Києві, зпроханнямзарахуватийого на історичневідділенняісторико-філосовськогофакультету.

Дослідницькінахили студента, його постійнийінтерес доісторії Українипривернулиувагу видатногоісторика, професораВолодимираАнтоновича.Під його керівництвом М. Грушевськийнаписав чималокоротких статей, оглядів, есе.Вінцем йогонаукових пошуківстудентськогоперіоду сталаперша глибоканаукова розвідка“История Киевскойземли от смертиЯрослава доконца ХІVвека”, за якуавтор одержавзолоту медаль.

По закінченнюуніверситетськогокурсу талановитогомолодого дослідниказалишають прикафедрі історії.

ПрихідГрушевськогов науку збігсяз кампанієюжорстокогопереслідуваннявсього українськогов царськійРосії. Згодомвчений писавпро ті часи:“…по числуписьменнихРосія стоїтьна однім з останніхмісць поміжіншими краЇнами.А поміж різнимикраями РосіїУкраїна такожналежитьдо гірших, найменшеосвічених”.

Значносприятливішимибули умови длянаціональноговідродженняна західноукраїнськихземлях. Прагнучиутримати підсвоєю короноюклаптиковуімперію, цісарськийуряд Австро-Угорщини, на відміну відцаризму, певноюмірою сприявпослабленнюнаціональнихутисків. Отожсаме Галичинастає центромтяжіння усіхнаціонально-свідомихсил. Там створюютьсявогнища відродженняукраїнськоїкультури. Величезнуроботу в цьомунапрямі проводитьІван Франко.Саме навколонього гуртуютьсянайкращі силиукраїнськоїінтелігенції.

1894 року МихайлоГрушевськийочолює щойноутворену кафедрувсесвітньоїісторії у Львівськомууніверситеті, яка зосереджуєсвої науково-педагогічнізусилля навивченні проблемісторії СхідноїЄвропи. Тогож року вченийу великому заліУніверситетуСвятого Володимираблискуче захищаємагістерськудисертацію.

Роки професорствау відомому вЄвропі Львівськомууніверситетістали дляГрушевськогошколою змужіння.І як талановитоговикладачаісторії Українита ряду іншихдисциплін, іяк глибокогодослідникаісторії свогонароду. Тут жевиявляютьсянеабиякі йогоздібності якгромадськогодіяча. Переїхавшидо Львова, М.Грушевськийактивно співпрацюєв науковомутовариствіімені Шевченка(НТШ), активнозалучає донього талановитихстудентів, учителів, молодихнауковців. Самеспівпраця вНТШ зближуєМихайла Грушевськогой Івана Франка.З 1897 року Грушевськийочолює Товариствоі спільно звеликим Каменяремвдосконалюєйого організаційнуструктуру, розширює сферуйого діяльності, докладає великихзусиль, щобукраїнськідослідженнянабрали міжнородногорозголосу.

Мабуть, одномувченому ніколине вдалося бвидати понад100 томів “ЗаписокНауковоготоваристваімені Шевченка”, якби він незгуртувавнавколо себеталановитихмолодих дослідників, кожен з якихстав помітнимявищем в українськійнауці і культурікінця ХІХ –поатку ХХ століть.

Незважаючина підступиідейних противників, польськогошовіністичногобюрократичногоапарату, науковихнедоброзичливців, діяльністьмогутньоготандема ІванаФранка та МихайлаГрушевськогодає надзвичайноплідні результати.Виходить рядлітературнихта публіцистичнихчасописів, постійнимиавторами якихстають ЛесяУкраїнка, МихайлоКоцюбинський,Іван Нечуй-Левицький, Ольга Кобилянська…1898року нарештіз’являєтьсяперший томфундаментальної“ІсторіїУкраїни-Руси”, невдовзі виходитьдруком томдругий, 1900 року– третій…

Але царськівласті не дозволилирозповсюджуватиці томи ні наСлобідській, ні на НаддніпрянськійУкраїні. Загадковимизалишилисядосягненняукраїнськоїісторичноїнауки й дляЄвропи. Великимкроком на шляхуподолання цьогонезнання сталозапрошення М. Грушевськогодо Парижа, девін прочитавкирс лекційз історії Українив російськійвільній школі.З метою розширеннянаукових контактіввчений відвідуєЛондон, Лейпціг, Берлін, де знаходтьоднодумцівсеред відомихвченних-істориків.

Революція1905 року в Росіїі певна відлигав національнійполітиці, щонаступилазгодом, покликалиМ. Грушевськогона дорогу йогосерцю Наддніпрянщину.Після відвіданняХаркова, Києва, Одеси, Санкт-Петербургавін схиляєтьсядо поверненняв Київ, де пройшлийого студентськіта ад’ютантськіроки. Тут мешкалаі його сестраГанна Сергіївна.Але й післяпереїзду набереги Дніправчений зберігаєякнайтіснішізв’язкизі Львовом.Його дім повулиці Паньківськійшвидко перетворивсяна своєріднийнауково-бібліотечнийі музейнийцентр, дверіякого завждибули гостинновідкриті дляпатріотівукраїнськоїнауки такультури.Продовжуючипрацювати надголовною капітальноюпрацею свогожиття, вченийдуже швидкопідготуваві видав популярнукнигу “Простарі часи наУкраїні. Дляпершого початку”, а згодом –розраховануна більш підготовленогочитача –“Ілюстровануісторію України”.Цей період бувнадзвичайноплідним щодонаукової роботивидатногоісторика. Виходитьвелика кількістьйого статейяк українською, так і російськоюмовами. Вінобгрунтовуєнеобхідністьвідкриттяукраїнськихкафедр, впровадженняуніверситетськоговикладанняукраїнськоюмовою, пишекнигу про історіюукраїнськогокозацтва, ведешироку лекторськудіяльність.

Початокпершої світовоївійни заставродину Грушевськиху Карпатах.Шлях додомувиявився складнимі небезпечним– через Відень, де були давнізнайомі й друзі.Вони допомоглиродині перебратисяв Італію, якана той час щене знала, начийому боцівона воюватиме.Звідти черезРумунію, якаприєдналасядо Антанти, в1916 р. повернувсяв Київ. Та місцевавлада зустрілаприїзд історикахолодно і знедовірою. Напідставінаклепницкогозвинуваченняу “симпатіяхдо Австрії”його булозаарештованой ув’язненов Лук’янівськув’язницю.Щоправда, підтиском масовихпротестів уКиєві, Петроградіі навіть Нью-Йоркувласті зрештоюзвільняютьвидатноговченного зв’язниці, але депортуютьразом із дружиноюй донькою Катериноюдо Симбірська.

Лютнева революція1917 р. звільнилаМ. Грушевськогоз-під наглядуцарської охрани.Він негайноповераєтьсяна Україну іпоринає в політичнежиття.

Мабуть, самечерез те, щойого діяльністьу Галичині йНаддніпрянськійУкраїні позгуртуваннюукраїнствабула підпорядкованапоширенню йогоокремішницькихідей щодо розбудовинезалежноїУкраїни, самена Грушевськогой випала нелегкадоля очолитине лише ЦентральнуРаду майжевідразу по їїпостанню, а йувесь той великийпотік до волій визволенняз-під московськогоярма 1917 – 1920 років.

Грушвськийбув великимпатріотомУкраїни й українства, але ж він буввеликимдемократом-державником, соціалістом, якого не моглизасліпитинаціоналістичнізбочення. Вінпослідовновиступав протинаціонального, зокрема міжслов’янськиминародами, роз’єднання, проти пропагуванняідеологічнихнаціоналістичнихкрайностей, але ж він, прозрівшипісля трагічнихподій початку1918 р., послідовновиступав іпроти “московськоїорієнтації”.Він закликавсвоїх сучасниківвизволитися“від “персьогообов’язку”супроти Московщини”.Він проводиввеличезнуроз’яснювальнуроботу: виступавна мітингах, у пресі, постійнорозтлумачуючипитання федералізму,історії відносинмїж Україноюі Росією, правоукраїнськогонароду на державністьзгідно з Переяславськимиугодами.

В нього булобагато друзів, прихильників, та було чималой завзятихворогів. Причомуне лише непримиреннихполітичнихсупротивниківМ.С.Грушевськогоз “білого” або“червоного”табору, що обстоювали“єдину, неділимуРосію” з відповіднимидо цих кольоріввідмінностямиїї “облаштування”.Його опонентамибули й діячі, що уособлювалиальтернативуГрушевськомуу самому українськомувизвольномурусі. Адже далеконе всі з навітьнайближчихйого соратників, скажімо в УкраїнськійЦентральнійРаді і її уряді, поділяли поглядисвого лідераз усіх питаньісторії, теоріїі практикирозбудовиукраїнськоїдержавності.

Перебуваючина чолі Центральноїради майже відсамого початкуїї заснуванняі до розгонуавстро-німецькимиокупантами, М. Грушевський, за визнаннямйого сучасниківзначно “полівів"у своїх політичнихпоглядах. Водночасвін вважає, щоавторитетомученого і політичноголідера вбережемолоді силисоціалістів-революціонеріввід поспішних, необдуманихекстриміськихкроків. Такайого позиціявикликалагостру критикуне тільки збоку відвертонаціоналістичнихелементів, алей поступовців, недавніхдрузів-лібералів.Але попри всіці закиди авторитетГрушевського-політиказалишавсявеликим.

Після розпадуЦентральноїради 28 квітня1918 року, наступногодня в залі засіданьРади зібралисянезаарештованідепутати, похапцемзатвердиликонституцію, внесли змінидо земельногозаконодатстваі проголосилиМ. ГрушевськогоПрезидентомУкраїнськоїНародної Республіки(УНР), якої вжене існувало.Саме в цей часпід наглядомнімецькихвійськовихчастин на Софійськійплощі булоназвано гетьманомУкраїни ПавлаСкоропацького, який узяв насебе тимчасово“усю повнотувлади”.

Увеь періодГетьманщинипрофесор перебуваву підпіллі. Щераз його побачили22 січня 1919 рокуна Софійськійплощі, де урочистопроголосилиакт злуки Унрі ЗУНР. Але вже 6 лютого військаДиректорії, яка посталазамість Гетьманщини, здали КиївЧервоній Армії.В останні днісвого перебуванняна Україні М.Грушевськийпробував створитиДиректоріїопозицію, якоюмав стати Комітетзахисту республіки.

Опинившисьпід загрозоюарешту, М. Грушевськийїде закордон.

На початку 1921р. українськаделегація наРизьких переговорахпередає Грушевськомузапрошенняповернутисяна Україну.Вчений вступаєу переговориз головою РаднаркомуУСРР Х. Радковським,і у березні1924 р. родина Грушевськихповертаєтьсяна Україну.

Незадовгодо цієї подіїГрушевськогобуло обраноакадемікомУкраїнськоїакадемії наук.Він повертаєтьсяна Українупрацювати.Протягом 20-хроків навколоМ.Грушевськогостворюєтьсяшкола дослідниківрізних напрямківісторії, культури, літературиукраїнськогонароду, відтворюютьсяакадемічніінституції: він очоливакадемічнукафедру історіїукраїнськогонароду; створивнауково-дослідницькукафедру історіїУкраїни; налагодивконтакти ізнауковим зарубіжнимсвітом. Такимчином, вченийоб’єднує навколосвоїх Історичнихустанов (такуназву отрималивсі комісіїі кафедра) більшніж 200 вчених.На базі історичнихустанов почалаформуватися“Київська”школа Грушевського.Він також відроджуєнаукови історичнийжурнал “Україна”, створюєсоціолого-етнологічнийжурнал “Первіснегромадянство”, та суспільно-літературний“За сто літ”.

Високий рівенькваліфікаціївчених давализмогу здійснитисядавнішній мрії вченого провідкриття двохнауково-дослідницькихінститутів– Історії Українита Первіснообщинногосуспільстваі народноїкультури. Алездійснитисяцим мріям такі не судилося.Наприкінці 1920-х років почалися“чистки” середукраїнськоїінтелигенції.Було “реорганізовано”, тобто знищеноусі комісіїГрушевськогота науково-дослідницькукафедру. В 1933-1934було звільнено, а пізніше репресованомайже всіхвчених Грушевського.

Сам вчений в1931р. переїхавдо Москви, дейого фактичноінтернують, ставлять підпостійнийнагляд ДПУ, часто викликаютьна допити, аледають можливістьпрацювати вархівах. Нібивідчуваючинаближеннякінця, вчений, незважаючина значну втратузору, продовжуєінтенсивнопрацювати.Восени 1934 р. дружинаісторика МаріяСільвестрівнадомогласядозволу накороткочаснупоїздку доКисловодська, щоб трохи підлікуватичоловіка. Підчас перебуванняв санаторіїдля вчених М.Грушевськийраптово помер.

Як було вжесказано вищеМ. Грушевськийналежав до тихнебагатьохвидатних вчених, які не тількисамі зробиливеличезнийвнесок але йстворили своївласні науковішколи. При чомуГрушевськийстворив навітьне одну адвіісторичнішколи. За місцемїх створеннята діяльностів сучаснійукраїнськійісторичнійнауці їх умовноприйнято називати“львівською”і “київською”.Фактично ж вонивідповідаютьльвовському(1894-1914) і київському(1924-1930) періодамжиття Грушевського.“Львовськаісторична школаГрушевського”дала країніакадеміка ІванаКрипякевича(пізніше вінтакож створивсвою школу),Івана Джиджору, Мирона Кордубу, Степана Томашивського,Івана Кривецького, Василя Герасимчука…-всього біля20 чоловік.

До Київськоїшколи належатьА. Баранович(історик), Т.Гавріленко(етнограф, фольклорист), С.Глушко (ісорик), П. Глядковський(етнограф, фольклорист), Е. Грушевська(дочка, історик, етнограф), В.Євфимовський(історик, архівіст), В. Игнатенко(історик, відомийу 20-х роках бібліограф), М. Карачківський(історик), В.Костащук (історик, галичанин), Д.Кравцов (історик), П. Нечипоренко(історик, архівіст), О. Павлик (історик, галичанин), Ф.Савченко (історик, особистийсекретарМ.Гушевського), О. Степанишина(історик), Н.Ткаченко (історик), Л. Шевченко(етнограф, онукабрата Т.Шевченка), В. Юркевіч (історик)та багато інших..

Науково-педагогічнай публіцистичнаспадщинаМ.Грушевськогоне обмежуєтьсяйого капітальнимипрацями, трактатами, статтями, численнимикурсами лекцій, які він читавз університетськихкафедр. Дбаючипро поширенняісторичнихзнань, ученийпоряд з ужезгадуванимвузівськимпідручникомнаписав ще йдві книжки дляшколярів.

А взагалі загальнийвнесок М. Грушевськогоу розвитокукраїнськоїнауки неоцінимий.

У теперишнійчас У будинкуМузея исторіїКиєва постійнопрацює виставка“Цель, смысли счастье жизни”, велике місцев якій відведеноспівробітникамі учням ВеликогоУкраїнськогоІсторика.

12.10.1999