Реферат: Інтеграція України до ЄС. Шляхи і перспективи розвитку
--PAGE_BREAK--· Обмеження щодо подальшого нарощування експорту· Проблеми імпорту
Хронічна
деф
і
цитн
і
сть торгівлі.
Дані графіку свідчать, що негативне сальдо України у торгівлі з ЄС постійно зростало впродовж 1994 — 1998років, зменшившись лише1999року порівняно з1998р. на600млн дол. Зменшення торгівельного дефіциту1999р. стало і наслідком фінансової кризи в Україні, що призвела, зокрема, до відчутного знецінення української гривні, а відтак-до відносного подорожчання імпорту в умовах нестійкої платоспроможності українських імпортерів.
Слід зазначити, що торговельний дефіцит з розвиненими країнами— нормальна річ для трансформаційних економік, адже його можна компенсувати надлишком на решті ринків; торговельні дефіциті спричинені, як правило, посиленим імпортом так званих "інвестиційних товарів"—машин, устаткування тощо, необхідних для модернізації виробництва. За логікою системної трансформації країна, використавши цей імпорт за призначенням, здатна згодом компенсувати тимчасовий торговельний дефіцит. На жаль, Україна досі недостатньо використовувала цю можливість. [3]
Відсутність помітних зрушень у товарній структурі.
Зростання обсягів торгівлі з ЄС було досягнуто без будь-яких істотних зрушень у товарній структурі. Відкриття європейських ринків Україна використала для нарощування експорту тих продуктів, які вже у минулому мали досить високі експортні квоти, спираючись на технологічну базу і а ноу-хау радянських часів. З-поміж експортної палітри металургії та хімії Україна експортувала до Європи надто вузький асортимент простих виробів з невеликими ступенем обробки. Отже, зростання обсягів продажу цих капіталоємних товарів у ЄС було досягнуто не завдяки нарощуванню їхнього виробництва, а лише через переорієнтацію поставок з внутрішнього ринку та ринків колишнього СРСР на решту світу .
Головні носії експортного буму України до ЄС-це металургія (чорні та кольорові метали й вироби з них), одяг, продукція основної хімії та овочі. Саме за рахунок цих продуктів експорт України зростав щороку двозначними темпами. Структурні зрушення в структурі імпорті полягали у зростанні питомої ваги перероблених продуктів харчування;
натомість імпорт машин та устаткування—певна річ, через поглиблення загальної економічної кризи -відчутно скорочувався.
Саме остання тенденція й стала на заваді широкому використанню імпорту на цілі модернізації. Лише у гнучких галузях промисловості— харчовій та легкій-останнім часом можна спостерігати ознаки пожвавлення виробництва, зокрема через використання на підприємствахімпортованих інвестиційних товарів.
Решта ж галузей досі на змогла опанувати сучасні технології. Скепсис європейських партнерів щодо здійснення інвестицій у важку промисловість України пов'язаний з добре відомими хронічними валами підприємницького клімату в країні-неусталеністю законодавства, поширенням корупції та втручанням державних органів в діяльність компаній. Внаслідок цього несприятливі зрушення в галузевій структурі промисловості на користь енергоємних виробництв тільки закріпилися. [16]
Обмеження щодо подальшого нарощування експорту.
Структурні вади, притаманні українській промисловості, у свою чергу ускладнюють подальше нарощування обсягів експорту України до ЄС та, власне, підводять експортний потенціал до межі вичерпання. Одним з головних структурних викривлень є в цьому плані так званийімпортний компонент в експорті. Традиційний український експорт є надто енергоємним. Відтак, Україна неспроможна експортувати свої традиційні товари без збільшення (або принаймні збереження незмінним) імпорту енергоносіїв. Високий ступінь концентрації експорту (коли обмежена кількість товарних груп або товарів мають високу питому вагу у загальному обсязі) змушує країну продовжувати енергетичний імпорт. Звідси виникає замкнене коло, що далося взнаки вже1999року: скорочення енергоімпорту призвело до падіння обсягів випуску в металургії, а це, серед іншого, спричинило істотне падіння обсягів експорту металів.
Інше глибинне структурне викривлення звернуло на себе увагу завдяки поширенню антидемпінгових процесів проти українського експорту. У січні2000року експерти ОЕСР звинуватили українських та російських виробників сталі у недотриманні міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та свідомому заниженні цін збуту на ринках США та ЄС. Попри вкрай низьку ефективність виробництва (витрати на виробництво однієї тони сталі в Росії та Україні становлять в середньому 19,5години проти4,1години в країнах ОЕСР) обидві країни «спромоглися» пропонувати сталь власного виробництва за цінами суттєво нижчими за такі, що відповідають т.зв. домінуючим ринковим умовам (prevailing market conditions), а відтак вважаються прийнятними на міжнародному ринку сталі. Свідоме ,заниження цін є безперечним порушенням узгоджених правил торгівлі та засад міжнародної конкуренції. Зрозуміло, що ці дії дають підстави для запровадження проти порушників антидемпінгових розслідувань. [4]
Погляд на чинники, що уможливили такий несприятливий для України перебіг подій, недвозначно свідчить про їхній зв'язок з глибинними структурними викривленнями, притаманними теперішній системі господарювання в Україні. Недотримання міжнародних стандартів обліку стало можливим завдяки втечі підприємств у взаємну заборгованість, використанням грошових сурогатів та бартеру у розрахунках та «заощадженню» коштів шляхом невиплати заробітної плати працівникам. Якщо українські виробники досягають низької собівартості своєї продукції саме завдяки цим особливостям, то так звана абсолютна конкурентоспроможність чорних металів на ринку ЄС відразу стає сумнівною. За таких умов, крім того, неможливо з'ясувати, чи є рівень цін, за якими йдуть розрахунки на українському внутрішньому ринку, економічно виправданим. Часто навіть і самі ціни не піддаються відстеженню. Ясно одне: за існування системи неплатежів та бартеру прозорості, а відтак справжнього використання конкурентних переваг України у торгівлі з ЄС бути не може. Що довше в Україні існуватимуть означені викривлення, то важче буде країні аргументовано спростовувати закиди в демпінгу через порушення міжнародних стандартів обліку. Найбільш уразливими при цьому залишатимуться саме чутливі товари (зокрема метали), частка яких складає майже60 %експорту України до ЄС. [10]
Проблеми імпорту.
Можливості України збільшувати закупівлю вкрай необхідних інвестиційних товарів з ЄС обмежується подорожчанням імпорту через знецінення національної валюти, що відбулося внаслідок фінансової кризи вересня-грудня1998р. Помісячні обсяги імпорту товарів з країн «решти світу» починаючи з вересня1998року, були помітно меншими, ніж у відповідні місяці торік. По лютий1999року включно Україна так і не спромоглася відновити минулорічний обсяг імпортних надходжень зі світових ринків поза межами СНД.
З огляду на зазначені вище структурні вали українського господарства стає зрозумілим, що Україна повинна будь-що вдосконалити товарну структуру імпорту—зберегти в ньому наукоємкі товари та скоротити справді некритичний імпорт готового продовольства, автомобілів т.ін. Наразі в країні, не в останню чергу завдяки вже згадуваному пристосуванню гнучких виробництв харчової та легкої промисловості, виникла сприятлива кон'юнктура для конкуренції вітчизняних виробників з імпортними поставками.
2.3. Програми Європейського союзу для України.
Програма
ТАСІС.
Найвищої оцінки й уваги заслуговує допомога з боку ЄС у формі різних програм, найбільш значимими з який є ТАСІС. Субсидії направляються, насамперед, для надання технічної допомоги, передачі ноу-хау, консультацій, що йдуть на підготовку кадрів у керуванні, бізнесі, енергетику, транспортній і фінансовій службі.
У липні 1999 р. Комісія передала в Європарламент доповідь про проміжні підсумки реалізації програми ТАСІС. Це перше повномасштабне дослідження подібного роду за весь період існування ТАСІС, тобто з 1991 р. по дійсний час. Основна мета доповіді — інформувати Європейський Парламент і держави-члени про ефективність програми, різних її механізмах і впливі на хід реформ у країнах партнерах. [17]
Для підготовки доповіді була сформована спеціальна робоча група, що збирала, обробляла й аналізувала величезну кількість даних. Інформацією служили звіти незалежних експертів по моніторингу програми ТАСІС. Доповідь нараховує більш 70 сторінок тексту і близько 1000 сторінок різних додатків. При підготовці доповіді автори прагнули з'ясувати, чи відповідає програма ТАСИС установленим критеріям, тобто актуальність, ефективність, вплив на хід ринкових реформ і політичних перетворень у країнах партнерах, відкритість і ін. Експерти прийшли до наступних висновків:
1. Форма технічного сприяння програми ТАСИС була і є єдино розумною і реальною формою надання підтримки новим державам. Ці країни продовжують мати потребу в широких інвестиціях, і пріоритети в реалізації фінансування лежать у сфері створення ринкової інфраструктури і формування демократичного суспільства. Одним з нових напрямків програми стали так називані «проекти СОТ», покликані сприяти інтеграції нових незалежних держав у світову економічну систему.
2. Невдачі і перешкоди на шляху реалізації ТАСІС порозуміваються низькою швидкістю реагування на потреби країн-партнерів, відсутністю стратегічного планування, відсутністю досвіду роботи експертів і консультантів у країнах перехідного періоду, мовний бар'єр довгий час гальмували процес повномасштабної діяльності ТАСІС. У свою чергу бюро ТАСІС скаржиться на слабку інформаційну підтримку з боку керівних структур країн-партнерів.
3. На основі проведених досліджень і численних опитувань представників урядових структур і інших сфер, що впливають на прийняття політичних рішень у країнах-партнерах, автори доповіді прийшли до висновку, що вплив ТАСІС на процес прийняття рішень в Україні був особливо відчутний на початковому етапі реалізації програми. В останні роки він знизився, що порозумівається наступними причинами: відсутністю активного діалогу між керівництвом ЄС і урядами, а також складністю доступу до матеріалів і документів, що відображають процес прийняття рішень у країнах-партнерах.
4. Дослідження показало, що найбільша віддача спостерігалася при реалізації проектів за участю нових інститутів, що розраховують на придбання нових навичок і досвіду в таких областях як міграційна політика, митна служба, розвиток центрів підтримки малих і середніх підприємств, комерційні і центральні банки, служба зайнятість і ін.
5. Автори доповіді відзначили також те, що програма ТАСІС сприяла росту «національних кадрів», тобто розвитку в країнах-партнерах навичок і досвіду в області консалтингової діяльності і передачі ноу-хау.
У цілому були зроблені наступні висновки:
°ТАСІС вніс істотний вклад у процес створення демократичних інститутів і формування ринкових відносин в Україні.
°Ефективність ТАСІС стримує безліч недоліків планування і реалізації, зокрема, вимогами до системи фінансової звітності. Останнє пояснюється необхідністю строго контролювати витрати бюджетних засобів ЄС.
°Висновок – виявляти більше «гнучкості» у даному питанні і вирішувати питання розподілу коштів по проектах згідно конкретних умовам.
Спеціальна делегація, що складається з членів Європарламенту, що відвідала Україну з ознайомлювальним візитом, склала наступний звіт про діяльність і ефективність бюро ТАСІС в Україні. У ньому були зазначені слабкі сторони діяльності ТАСІС, необхідні інновації в її роботі, важливість врахування специфіки регіону, збільшення фінансування безпосередньо об'єктів проекту. Були зроблені наступні зауваження:
° Організацію і керування програмою ТАСІС варто розосередити і спростити, а процес затвердження проектів і виділення коштів – прискорити.
° Більше залучати місцевих партнерів до підготовки і реалізації проектів.
° Варто розширити коло повноважень місцевих бюро ТАСІС, що могли б координувати роботу європейських і українських партнерів ТАСІС, здійснювати моніторинг по регіонах і місцевих проектах.
° Місцеві бюро ТАСІС могли б служити інформаційною базою, опорним пунктом для представництва ЄС в Україні, представників держав-членів ЄС, західних кампаній, що виявляють ділову зацікавленість до даного регіону.
° Важливо домогтися рівнобіжної взаємодії проектів, що могло б сприяти реалізації одночасно декількох великих проектів тим самим, підвищити концентрацію зусиль і зняти частину адміністративних витрат.
° Необхідно більш чітко визначити коло обов'язків консультантів, робота яких оплачується з бюджету ТАСІС. А також у більшому ступені залучати до роботи місцевих партнерів. По загальній думці, не менш важливо проводити моніторинг проектів і після їхнього фінансування ТАСІС.
° Необхіднопереглянути одне з правил ТАСІС, відповідно до якого лише до 15 % фінансування направляються на устаткування. Що недостатньо в багатьох випадках, оскільки регіональна інфраструктура не розвинута і вимагає великих технічних потужностей. [10]
Програма Іногейт.
14-16 травня 1999 р. в Брюсселі відбулися 4-і по рахунку засідання робочої групи по програмі Іногейт. Програма Іногейт — міждержавна програма постачання нафти і газу в Європу. Була розроблена в рамках програми ТАСІС для сприяння країнам СНД, що потерпають від наслідків енергетичної кризи. Вона почала діяти в 1995 р., відповідно до рішення Ради Міністрів ЄС, прийнятому на листопадовій сесії в Брюсселі.
Програмою передбачається створення системи нафто- і газопроводів, що зв'язувала б між собою країни колишнього Союзу і держави Західної Європи. [1]
Одночасно буде зважуватися задача постачання енергоресурсами країн СНД, крім того, експортери з Закавказзя і Середньої Азії одержують великі можливості виходу на західні ринки. Програма Іногейт розглядається як підготовчий етап для переходу до широкомасштабних інвестицій з боку приватних кампаній і міжнародних фінансових організацій. У робочу групу увійшли представники ведучих нафтових кампаній. Серед проектів Іногейт — підготовка будівництва нафто- і газопроводів, що прямо зв'яжуть республіки Середньої Азії і з республіками Закавказзя через Каспійське море експорт енергоресурсів із Середньої Азії і Каспійського басейну в країниЗахідної Європи. Сприяння по програмі Іногейт буде надаватисяі країнам-експортерам, і транзитним країнам, у тому числі Вірменії. Азербайджану, Білорусії, Грузії, Казахстану, Молдові, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану й Україні. У доповненні до цього Болгарії, Росії, Румунії і Туреччині наданий статус оглядача. У засіданні робочої групи брали участь, крім зазначених країн, представники Всесвітнього Банку, ЕБРР, Міжнародного агентства по енергетиці, Секретаріату Європейської енергетичної хартії й інших фінансових і міжурядових організацій.
Крім програм комерційної чи освітньої користі, ЄС проводить ряд програм гуманітарного напрямку, ціль яких допомогти людям, які опинились в тяжких умовах внаслідок конфліктів або природніх катаклізмів. [22]
2.4. Інвестиційна діяльність ЄС в Україні.
В галузі іноземного інвестування країни ЄС значною мірою займають вичікувальну позицію. Лише три країни на середину 1999 р. мали вкладення капітал в українську економіку в сумі понад 100 млн. дол. США: Німеччина — $ 165,9 млн. або 10,0 % всіх іноземних інвестицій і Україну, Нідерланди -$ 160,2 млн. (9,7%) Великобританія — $ 130,9 млн. (7,9%). При цьому, наприклад, інвестиції провідного партнера — Німеччини — порівняно з кінцем 1997 р. навіть зменшилися на 17 млн. дол. Практично немає великих інвестицій у виробничий сектор, що значне обмежує реальне значення таких капіталовкладень для української економіки.
На практиці оцінка внесків сторін інвестиційного співробітництва є досить складної і не має однозначних рішень. По-перше, при оцінці в конвертованій валюті й оцінці в українській валюті можуть бути отримані різні співвідношення внесків сторін. По-друге, використання світових цін і цін українського ринку також веде до неоднозначних результатів. При цьому кожна сторона зацікавлена збільшити свій внесок у спільне підприємство.[10]
Нижче в таблиці показані обсяги інвестицій країн ЄС в галузі економіки України, так і інвестиції України в пріоритетні галузі економіки європейських країн світу. Для більшого розуміння стану інвестиційного клімату й обстановки на Україні узятий розрахунковий період 1-ої половини 2000 року.
продолжение
--PAGE_BREAK--Таблиця 2.4. Прямі ІнвестиціїЄСв Україну і з України по галузях економіки (тис. дол. США)
Обсяг прямих інвестицій ЄС в Україну на 01.07.00
Обсяг прямих інвестицій ЄС з України на 01.07.00
Харчова промисловість
503082.10
14.47
Внутрішня торгівля
389130.13
813.93
Машинобудування і металообробка
336048.42
8152.82
Фінанси, кредит, страхування, пенсійне забезпечення
197741.10
4287.97
Хімічна промисловість
131523.62
3992.55
Охорона здоров’я, фізична культура і соціальне забезпечення
115285.10
17173.33
Будівництво
88634.65
11200.57
Транспорт
75303.19
61765.10
Промисловість будівельних матеріалів
70814.70
36.12
Сільське господарство
55917.56
0.49
Зв’язок
49959.48
-
Загальна комерційна діяльність
46887.68
-
Деревообробна і целюлозо-паперова промисловість
46524.45
-
Виробничі види побутового обслуговування населення
46123.65
4.17
Кольорова металургія
37073.34
1336.15
Легка промисловість
35376.00
26.05
Паливна промисловість
35000.17
3684.81
Чорна металургія
33135.25
4704.73
Зовнішня торгівля
20419.56
380.96
Тут і далі приведені галузі економіки України, у підприємства яких здійснені інвестиції.
Основними формами залучення інвестицій були грошові внески — 56.4 млн. дол. (69.8 % вкладеного обсягу) і внески у формі спонукуваної і нерухомості — 37.6 млн. дол. (27.3 %).
Капітал нерезидентів зменшився на 18.5 млн. доларів США. Найбільші обсяги інвестицій вкладені нерезидентами з Нідерландів — 49.7 млн. дол., Німеччини — 35.0 млн. дол., З’єднаного Королівства — 28.3 млн. дол., Ліхтенштейну — 17.5 млн. дол. Найбільший інтерес в інвесторів щодо вкладення капіталу у викликають такі галузі економіки України як харчова промисловість — 98.1 млн. дол. (20.4 % у загальний обсяг), внутрішня торгівля — 57.1 млн. дол. (15.8 %), машинобудування і металообробка – 56.9 млн. дол. (13.6 %), фінанси, кредит, страхування, пенсійне забезпечення — 39.7 млн. дол. (8.0 %), хімічна промисловість — 41.5 млн. дол. (5.3 %).[13]
Зрозуміло, що міри, необхідні в умовах реформування української промисловості, мають потребу в технічній, науково-практичній і матеріальній підтримці, що далеко не завжди можливо в умовах економічної кризи. Тому важливим кроком у даному напрямку є залучення і захист інвестицій у цю сферу. Відповідні повноваження і компетенція Співтовариства і держав-членів дають можливість установити сприятливий клімат для внутрішніх і іноземних інвестицій шляхом створення умов для їхнього захисту, руху капіталу, а також обміну інформацією про можливості інвестування. З цією метою між державами-членами й Україною при необхідності підписуються угоди про залучення і захист інвестицій, виключенні подвійного оподатковування, формуванні стабільної і незалежної законодавчої бази й умов в області підприємницької діяльності, а також про обмін інформацією, про закони, положення й адміністративну практику в області інвестицій взагалі і зокрема, під час проведення торгових ярмарків, виставок, торгових тижнів і інших заходів.[3]
Як відомо, основна умова співробітництва, особливо міжнародного, — відкритість дій сторін, що є запорукою здорових відносин на основі взаєморозуміння. Особливо це торкається підприємницької діяльності, де відсоток ризику залежить від ступеня відкритості, публічності спільної діяльності. З цією метою Україна і ЄС створюють умови для відкритого і конкурентноздатного підписання контрактів на товари і послуги, у тому числі шляхом проведення так званих тендерів.
Особливо проблема збільшення інвестицій і розвитку торгівлі стосується гірничодобувної промисловості і сировинних ресурсів. Складність її очевидна, оскільки необхідно організаційно точно забезпечити цю область співробітництва. Тут важливі не тільки обмін інформацією про розвиток гірничодобувної промисловості, кольорової металургії (хоча без відкритості, вірогідності інформації в цій області неможливий її розвиток взагалі), але і розробка правових основ співробітництва, причому на основах взаємовигідності. [25]
В висновку до цього розділу можна сказати, що безумовно, вже сьогодні країниЄСперетворились на важливого партнера України у розвитку економічних зв’язків. Про це, зокрема, свідчать дані статистики, які показують значне збільшення торговельного обороту між ними в останні роки. Зовнішньоторговельні стосунки країни з ЄС відзначаються неабияким динамізмом. Український експорт до цих вимогливих ринків протягом 7 років (1992—1999 р.р.) зростав щороку більш як на десять відсотків, деколи сягаючи навіть 16 % зростання. Це безперечна ознака досить швидкої переорієнтації експортного сектору та зовнішньої торгівлі України на Захід. Однак існує ціла низка проблем торговельних стосунках України з країнами ЄС.
В галузі іноземного інвестування країни ЄС значною мірою займають вичікувальну позицію. Особливо проблема збільшення інвестицій і розвитку торгівлі стосується гірничодобувної промисловості і сировинних ресурсів.
Розділ ІІІ. Перспективи співробітництва України з ЕС, та шляхи його прискорення.
3.1. Проблеми у відносинах України і ЄС.
На відмінувід інших центрально-східноєвропейськихкраїн, які мають з Європейським Союзом угодипроасоційоване членство, а більшість з них уже розпочали безпосередніпереговори про вступ до нього, вУгоді про партнерство і співробітництвопрямо нейдеться про перспективи приєднання України до ЄС. Не визначено перспективи набуття Україною повноправного членства в ЄвропейськомуСоюзі ів Спільній стратегії ЄС щодо України. ухваленій на Гельсінському саміті Євросоюзу 11 грудня 1999 року.Разомз тим у цьому документі Європейський Союз вперше визнав "європейські прагнення України" іпривітав її “проєвропейський вибір". Ухвалюючи Спільну стратегію щодо України, розраховану на чотирирічний термін, Європейська Рада визнала, що успішна та стабільна Україна якнайліпше відповідає інтересамЄвропейського Союзу, було, зокрема, підкреслено, що повне виконання Угоди про партнерство і співробітництво є передумовою успішної інтеграції України в економіку Європи тадопоможе Україні утвердити свою європейську ідентичність.[26]
Таким чином, незважаючи на те, що Спільнастратегія засвідчила політичну неготовність Європейського Союзу до розгляду на цьому етапі питанняпро майбутні перспективи України щодо членства в ЄС, вона запропонувалановісфери і можливостідля поглиблення співпраці, які, за умови їх відповідного використання, відкриютьУкраїні дверідо Європейського Союзу.
Очевидно, що сучасні слабкієвроінтеграційні позиції України та її невідповідність політичним і економічним критеріям для вступу до ЄС є закономірним результатом непослідовності і зволікання у здійсненні реформ — роки тупцювання на місці залишили Україну позадутих країн Центральної і Східної Європи, які наполегливо здійснювали складні ринкові перетворення. Домінування «декларативної» і брак "імплементаційної" культури в органах виконавчоївлади, слабка інституційна і функціональна закріпленість пріоритетностіполітики європейської інтеграції у повсякденній діяльності Уряду, неефективні механізми міжвідомчої координації і моніторингу виконання ухвалених рішень, низький рівень фахової підготовки і знань державних службовців навіть вищої ланки того, що стосується європейської інтеграції, негативно впливають на реалізацію Угодипро партнерство і співробітництво та Стратегії інтеграції до ЄС.
Успіхи української дипломатії і заслужене визнання позитивної ролі України в підтриманні регіональної безпеки виявилися недостатніми, аби компенсуватибрак структурних реформ всередині країни. Не можна вважати серйозним аргументом пояснення розриву між намірами і деклараціями, з одного боку, та їх імплементацією, з другого, передовсім у сфері європеїзації українського законодавства, лише тяганиною парламентських процедур чи, тим паче, «неконструктивною опозиційністю» Верховної Ради.[27]
Корпоративна закритість системи державного управління, високий рівень корупції, слабкість демократичних інституцій і нерозвиненість громадянськогосуспільства, утиски свободи преси, політичні проблеми, що викликали критику Ради Європи, відсутність стабільного національного консенсусу з ключових питань внутрішнього розвитку і зовнішньої політики утворюють вкрай негативнетло для відносин України з ЄС і загрожують перетворити Україну на країну-аутсайдера.
Подібні загрози і непевності є ів сфері економіки.Наявне правове поле й інституційна інфраструктура не створюють достатньої безпеки для інвесторів і кредиторів, сприяють виникненню торговельних суперечок і обмежують потенціал регіонального економічного співробітництва.
Основнимиформами співробітництваУкраїни та Європейського Союзу сьогодні єтехнічна допомога, торгівлята інвестиційна діяльність. За обсягами технічної допомогиз боку ЄС Україна займає друге після Росіїмісце серед колишніх радянськимреспублік. Головними пріоритетамитакої допомоги, що здійснюється в межахпрограмиТАСІС є ядерна безпека тазахистдовкілля, реструктуризація державних підприємств, розвиток приватного сектора. Це показує приведена нижче Таблиця 3.1.
Таблиця 3.1.
Програми та шляхи економічного співробітництва ЄС з Україною.
<img width=«715» height=«831» src=«ref-1_305160770-37797.coolpic» v:shapes="_x0000_s1085 _x0000_s1086 _x0000_s1087 _x0000_s1088 _x0000_s1089 _x0000_s1090 _x0000_s1091 _x0000_s1092 _x0000_s1093 _x0000_s1094 _x0000_s1095 _x0000_s1096 _x0000_s1097 _x0000_s1098 _x0000_s1099 _x0000_s1100 _x0000_s1101 _x0000_s1102 _x0000_s1103 _x0000_s1104 _x0000_s1105 _x0000_s1106 _x0000_s1107 _x0000_s1108 _x0000_s1109 _x0000_s1110 _x0000_s1111 _x0000_s1112 _x0000_s1113 _x0000_s1114 _x0000_s1115 _x0000_s1116 _x0000_s1117 _x0000_s1118 _x0000_s1119 _x0000_s1120 _x0000_s1121 _x0000_s1122 _x0000_s1123 _x0000_s1124 _x0000_s1125 _x0000_s1126 _x0000_s1127 _x0000_s1128 _x0000_s1129 _x0000_s1130 _x0000_s1131 _x0000_s1132 _x0000_s1133 _x0000_s1134 _x0000_s1135 _x0000_s1136 _x0000_s1137 _x0000_s1138 _x0000_s1139 _x0000_s1140 _x0000_s1141 _x0000_s1142 _x0000_s1143 _x0000_s1144 _x0000_s1145 _x0000_s1146 _x0000_s1147 _x0000_s1148 _x0000_s1149 _x0000_s1150 _x0000_s1151 _x0000_s1152 _x0000_s1153 _x0000_s1154 _x0000_s1155 _x0000_s1156 _x0000_s1157 _x0000_s1158 _x0000_s1159 _x0000_s1160 _x0000_s1161 _x0000_s1162 _x0000_s1163 _x0000_s1164 _x0000_s1165 _x0000_s1166 _x0000_s1167 _x0000_s1168 _x0000_s1169 _x0000_s1170 _x0000_s1171 _x0000_s1172 _x0000_s1173 _x0000_s1174 _x0000_s1175 _x0000_s1176 _x0000_s1177 _x0000_s1178 _x0000_s1179 _x0000_s1180 _x0000_s1181 _x0000_s1182 _x0000_s1183 _x0000_s1184 _x0000_s1185 _x0000_s1186 _x0000_s1187 _x0000_s1188 _x0000_s1189 _x0000_s1190 _x0000_s1191 _x0000_s1192 _x0000_s1193 _x0000_s1194 _x0000_s1195 _x0000_s1196">
Стосовно торгівлі, то в 2000 році на частку ЄС припадало 18 % зовнішньоторгівельного оборотуУкраїни(16,1 % товарногоекспортута 19,8 % імпорту). Сьогодні ЄС є найбільшим торговельним партнером України після колишніх радянських республік.Товарнаструктура торгівлі України з ЄС подібна до структури торгівлі ЄС з іншими країнами СНД (за винятком Росії, враховуючи її традиційну спеціалізацію на експорті сировинних товарів -нафтита газу). В експорті України до ЄС переважають вироби знизьким ступенем обробки, тодіяк машин татранспортного обладнанняУкраїна продає надто мало. Імпорт з ЄС представленийпереважно промисловими товарами, машинами та транспортним обладнанням.
Водночас питома вага України в зовнішньоторговельному обороті ЄС незначна: на її частку припадає лише 0,42 % загальної торгівлі ЄС. Обсяги прямих іноземних інвестицій країн ЄС в Україну також дуже малі як порівняно з іншими країнами Центральної та Східної Європи, так і враховуючи потреби України в капіталовкладеннях, і не мають істотного значення для національної економіки. Ця ситуація пояснюється високим рівнем ризикованості операцій на ринку України, що робить її малозначущим і непривабливим економічним партнером та інвестиційним ринком для Європейського Союзу.[21]
Такимчином, сучаснийстан економічних відносин міжУкраїною таЄСможна назвати «торговельною моделлю співробітництва". Її характерноюрисою є те, що структура зовнішньої торгівлі України визначається порівняльними перевагами, що сформувалися ще тоді, коли Україна була частиною радянського економічного комплексу. Така ситуація виникла внаслідок цілої низки об'єктивних та суб'єктивних причин, а саме:
1. В Україні тільки розгортається процес визначення того, які фірми та товари мають формувати зовнішньоторговельний профіль країни в середньо- та довготерміновому періодах.
2. Економічна криза гальмуєвихід на світовий ринок в ціломута європейськийзокрема і утвердженняна них потенційно конкурентоспроможних українських підприємств.До того ж нагромадження взаємноїзаборгованості міжпідприємствами перешкоджає розвитку нормальної кооперації, безчого неможливо забезпечитивипуск кінцевої продукції. Слід ще окремовідзначити, що самеекономічна криза є причиною того, що Україна не може (за невеликим винятком)повністю використати квоти, встановлені ЄС на ввезенняукраїнськихтоварів.
3. ІнтеграціяУкраїни в європейськуекономікузначною мірою гальмується структурою виробництва, успадкованою від СРСР, у минуломуУкраїна спеціалізуваласяпереважно на випускупроміжноїпромислової продукції, тоді яквиробництво кінцевих товарів знаходилосяза межами республіки.
4. Архаїчна структура промисловості України залишається практично без змін. У ній традиційно переважають матеріало- та енергомісткі виробництва, наприклад, важке машинобудування, хімічна та будівельна промисловість, виробництво сільськогосподарської техніки та тракторів тощо. Високо-технологічні виробництва сьогодні не визначають промисловий профіль країни. Ось чому значна частина українських виробів малоконкуренто-спроможні або й зовсім неконкурентоспроможні на світових ринках.
5. Європейський ринокдосить насичений товарами з низькимступенем обробки, промисловими товарамиспоживчогопризначення та сільськогосподарською продукцією.А саме ці товарисьогодністановлять основну часткуукраїнського експорту. Насиченість ринкуЄС виробами традиційногомашинобудування, що їх випускаєвітчизняна промисловість, означає, що утвердження України наринку ЄС як виробника складної продукції об'єктивно вимагає активізації інноваційного процесу в країні.
б. Українським експортерам ще явно бракує досвіду діяльності на зовнішніх ринках. Часто-густо міжнародне співробітництвогальмується недостатньоюпідтримкою виробниківз боку відповідних міністерств та відомств. До того ж можнаназвати численнівипадки, коли Українавтрачала вигідні можливості внаслідок неефективної системи вироблення та реалізації економічної політики в цілому.
продолжение
--PAGE_BREAK--3.2. Шляхи прискорення входження України до ЄС.
У зв’язку з викладеними фактами можна сформулювати і основні завдання зовнішньоекономічної політики України у відносинах з країнами ЄС :
1.Якомога повніша реалізація у відносинах з ЄС та його країнами-членами загальних принципів торговельно-економічного співробітництва, викладених в Гельсінському Заключному акті Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ), Паризькій хартії для нової Європи, документах Мадридської та Віденської нарад НБСЄ, Бонської Конференції НБСЄ з економічного співробітництва, у Гельсінському документі НБСЄ “Виклик змін”,Європейській енергетичній хартії, Декларації Люцернської конференції (квітень1993р.), а також зафіксованих в Угоді про партнерство і співробітництво між Європейськими співтовариствами та їх державами-членами і Україною від14червня 1994року. Тимчасовій угоді про торгівлю та питання, пов’язані з торгівлею, між країнами західноі Європи і Україною 1 червня1995року.
2. Своєчасне і комплексне здійснення економічних та політичних заходів, що є необхідними для початку переговорів з країнами Західної Європи щодо створення в перспективі в їх відносинах зони вільної торгівлі.
З. Здобуття послідовної підтримки з боку ЄС та його країн-членів у питанні якнайшвидшого приєднання України до Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ) /Світової організації торгівлі (СОТ), одержання якнайширшого доступу до Загальної системи преференцій з країнами Західної Європи, грунтуючись на визнанні України країною з перехідною економікою.
4. Вирішення питань, пов’язаних з можливістю приєднання України до окремих європейських програм інтеграційного характеру, насамперед у сферах енергетики, транспорту, науки і техніки, інформатики, сільського господарства,
окремих галузей промисловості, охорон» навколишнього середовища, освіти.
5.Забезпечення безперешкодного недискримінаційного доступу основних експортних товарів і послуг України на ринки країн — членів ЄС.
6.Здобуття стабільної фінансової підтримки і технічної допомоги для успішного проведення ринкових перетворень в економіці України, насамперед якомога більш динамічних і безболісних структурних зрушень і формування міжнародно-конкурентоспроможної економіки.
Питання про можливе набуття статусу асоційованого члена ЄС має розглядатися в майбутньому не як самостійне завдання, а як можливий альтернативний варіант розвитку відносин з країнами Західної Європизалежно від досягнутих результатів адаптації до вимог ЄС і ефективності розвитку відносин в рамках СНД.[26]
Безумовно, було б невиправданим ставити всі ці завдання одночасно, оскільки у цьому разі навряд чи вдасться виконати хоча б одне із них. Отже, необхідно виділити окремі етапи розвитку взаємних економічних відносин. Таких якісно різних етапів можна визначити, принаймні, три.
Перший етап створення передумов для розвитку співробітництва, в який Україна вступила в 1994 році. На цьому етапі головна увага має бути зосереджена на таких проблемах.
Насамперед слід вирішити завдання успішного проведення внутрішніх економічних перетворень в Україні з метою створення ринкового середовища, здатного до взаємовигідного співробітництва з ЄС та його країнами-членами та інтеграції в європейські економічні структури.
Необхідно також створити організаційні макроекономічні передумови для майбутнього включення в європейські економічні структури (насамперед заохотити створення здатних до масштабної міжнародної кооперації великих фірм, фінансово-промислових груп).
Ще одним завданням початкового етапу є гармонізація законодавства України, що регулює зовнішньоекономічні відносини та створює для них загальне економічне середовище, до вимог системи ГАТТ/СОТ і початку пристосування до вимог гармонізованого та уніфікованого законодавства ЄС.[27]
Важливе значення має визначення пріоритетних галузей і секторів української економіки, що володіють або можуть володіти конкурентними перевагами у європейській економіці, динамічне нарощування їх експортного потенціалу, в тому числі за рахунок залучення кредитів та прямих інвестицій з країн—членів ЄС.
Паралельно з цим потрібен розвиток договірних відносин з країнами Західної Європи, виборювання більш вільного доступу на його єдиний ринок, в тому числі шляхом отримання відповідних квот стосовно певних експортних товарів, імпорт яких до з країн Західної Європи обмежується, одержання доступу до так званої Загальної системи преференцій Європейських співтовариств від 1971 року.
Слід опрацювати питання про можливість вибіркового підключення до тих проектів європейського співробітництва та інтеграції, де Україна вже сьогодні здатна дотримуватись жорстких міжнародних вимог і стандартів й використання такого підключення з метою апробації конкретних механізмів взаємодії України з європейськими економічними структурами.
Нарешті, слід подбати про найбільш раціональне використання фінансової допомоги ЄС з метою подолання тимчасових ускладнень з платіжним балансом України, забезпечення критичного імпорту, реальної макроекономічної стабілізації на основі переходу до розвитку виробництва, створення інституційної основи ринкової економіки та динамізації прогресивних структурних зрушень.[1]
Лише ефективне вирішення основних завдань першого етапу зробить правомірною постановку нових, більш складних завдань на другому етапі — етапі прискореної адаптації і початку входження в європейські економічні структури, що може зайняти 6-10 років. Головним змістом другого етапу має стати:
прискорений вихід і закріплення на спільному з країн Західної Європи українських виробників товарів і послуг у пріоритетних міжнародно-спеціалізованих сферах і секторах української економіки;
· істотне розширення і поглиблення процесу вибіркового входження України в європейські економічні структури, насамперед через розвиток великих інтернаціоналізованих фірм, фінансово-промислових груп, і створення тим самим передумов для майбутньої комплексної інтеграції в європейські економічні структури в цілому;
· значна диверсифікація форм економічної і науково-технічної взаємодії з особливою увагою на розвиток стійких і комплексних форм міжнародної науково-технічної і виробничої кооперації;
· за умови досягнення принципової згоди ЄС на створення в перспективі з Україною зони вільної торгівлі—проведення переговорів з країнами ЄС і досягнення комплексної угоди щодо поступового створення зони вільної торгівлі, що передбачала б повне скасування мита та аналогічних податків і зборів, кількісних та будь-яких інших адміністративних обмежень на шляху вільного переміщення товарів і послуг, застосування національного режиму внутрішнього оподаткування до товарів і послуг іншої сторони;
· прийняття гармонізованих правил щодо регулювання взаємних економічних та науково-технічних стосунків; досягнення приблизної адекватності законів України та країн Західної Європиу таких сферах: митне законодавство, законодавство про компанії, банківську справу, бухгалтерський облік компаній та податки, інтелектуальну власність, охорону праці, фінансові послуги, правила конкуренції, державні закупки, охорону здоров’я та життя людей, тварин і рослин, навколишнє середовище, захист прав споживачів, непряме оподаткування, технічні правила і стандарти, законодавство та нормативні правила стосовно ядерної енергії, транспорт;
· поступове створення передумов для подальшої лібералізації економічних зв’язків—у сфері переміщення капіталів та робочої сили з підвищенням ступеня координації зовнішньоекономічної та загальноекономічної політики.
Нарешті, на третьому етапі — етапі комплексної інтеграції в європейські економічні структури (його можлива тривалість — 10-20 років) можна було б вирішити найбільш складні проблеми інтеграції економіки України в цілому в європейські економічні структури. [21]
Слід зазначити, що конкретний зміст цього віддаленого етапу зараз визначити непросто: він буде значною мірою залежати від результатів попередніх етапів і загального геополітичного становища в європейському та євразійському регіонах в майбутньому.
Оцінюючи перспективи економічного співробітництва України і ЄС та його країн-членів, слід особливу увагу приділити двом ключовим проблемам.
Перспективи економічної взаємодії України з ЄС та його країнами-членами залежать насамперед від раціональності експортної політики України відносно цього регіону. Це має бути ядром всієї зовнішньоекономічної політики країни. Щоб бути ефективною, вона має будуватися на принципі селективного розвитку на базі використання конкурентних переваг, якими володіє економіка України сьогодні і реально може володіти в майбутньому, з урахуванням специфічних потреб і вимог єдиного європейського ринку.
В результаті реалізації експортної політики має відбутися суттєве збільшення питомої ваги країн Західної Європив експорті України — з нинішніх 11 % до, принаймні, 18-20 % в 2005р.[20]
Причому на початку цю проблему доведеться вирішувати в несприятливих умовах відсутності чітко вираженої довгострокової профілізації українського експорту на основі міжнародної спеціалізації виробництва і стійких ніш на єдиному ринку ЄС. За таких умов головним завданням буде забезпечення швидкої реакції на поточні наявні можливості збільшення експорту. При цьому українські виробники експортних поварів і послуг мають змогу спиратись на істотно менший рівень оплати праці в країні, що створює передумови для політики цінової конкуренції по технічно нескладних виробах та окремих технологічних операціях з підвищеним рівнем трудомісткості в переробній промисловості, включаючи лету ( в тому числі на основі переробки давальницької сировини), деревообробну промисловість, збирання електронних та електротехнічних виробів з імпортних комплектуючих, окремі види виробництва в чорній і кольоровій металургії. Передумовою використання цих можливостей є, однак, врегулювання з країнами Західної Європипитань, пов’язаних із необгрунтованим в численних випадках застосуванням до України антидемпінгових процедур.
Важливим напрямом експортної політики на першому етапі має бути розширення або якісний розвиток тих обмежених “плацдармів” на ринку країн Західної Європи, які було завойовано в минулі роки.
З метою нарощування експорту в країни ЄС на першому етапі певну роль можуть відіграти створені на території України підприємства за участю інвесторів з країн Західної Європи. Це особливо стосується галузей переробної промисловості.
В подальшому буде закладено основи селективного розвитку виробничо-експортного потенціалу України на довгострокову перспективу. При цьому досягнуто стійкої міжнародної конкурентоспроможності по окремих видах виробництва товарів і послуг, де Україна володіє або володітиме в недалекій перспективі конкурентними перевагами.
Стратегія виходу на ринки країн Західної Європимає поєднувати сировинний напрям (при досягненні якомога більш високого ступеня переробки вихідної сировини) з напрямом проникнення на ринки продукції з високим ступенем обробки на основі ретельно проведеної діагностики конкурентоспроможності українських товарів і послуг на ринку країн ЄС.[26]
Важливим перспективним завданням має стати вихід на ринки країн ЄС з принципово новими виробами: в галузі ракетної та авіаційної техніки (особливо виробництва важких транспортних літаків), середнього та великого машинобудування, приладобудування, окремих виробництв електронної та електротехнічної промисловості, виробництва зварювальної апаратури. Разом з тим є можливості закріпитися на єдиному ринку країн ЄС як постачальника певного класу судів, сільськогосподарських машин. Важливою, якщо не вирішальною, передумовою для цього буде використання технологічного потенціалу підприємств ВПК: як тих, що перепрофілюються, так і діючих.
Пріоритетним напрямом реалізації експортного потенціалу України у відносинах з країнами ЄС повинно стати перетворення у провідні експортоорієнтовані галузі виробництв, безпосередньо пов’язаних з реалізацією науково-технічних досягнень, де Україна має безумовний пріоритет (порошкова металургія, надтверді і високоякісні матеріали із заданими властивостями).[27]
Досить серйозні можливості існуватимуть для значного розширення експорту послуг, насамперед науково-технічних, інжинирингових, туристичних (особливо за рахунок включення в європейську туристську систему таких регіонів, як Карпатський та Крим), транспортно-експедиційних. Повинно відбутися істотне збільшення обсягів продажу ліцензій на запатентовані технічні рішення і ноу-хау, насамперед у тих сферах, де Україна не має реальних можливостей їх використання у власному виробництві або таке використання недостатньо ефективне.
Разом з пріоритетною увагою щодо ефективної експортної політики необхідно зосередитись і на прогресуючому впровадженні в практику взаємних економічних відносин їх найбільш сучасних форм, що ведуть до тісної взаємодії економічних потенціалів України і країн ЄС. Тут насамперед мова йде про розвиток міжнародної промислової і науково-технічної кооперації.
Звичайно, за нинішніх умов основні потенційні можливості для розвитку кооперації України з країнами Західної Європиможуть концентруватися лише в досить обмеженій кількості галузей науково-технічного співробітництва. Головним завданням стосовно науково-технічної кооперації України з країнами Західної Європиє підключення України до робіт, що виконуються в рамках програми науково-технічної інтеграції у галузі високих технологій “ЕВРІКА” і міжнародних науково-технічних програм ЄС, спрямованих на вирішення фундаментальних науково-технічних проблем і досягнення на цій основі якісно нового рівня виробничого потенціалу, участь у створенні і роботі міжнародних дослідницьких центрів.[10]
При цьому необхідно враховувати той факт, що в ЄС останнім часом у галузі науково-технічної політики спостерігається тенденція до більшого урахування потреб ринку і до орієнтації на можливості практичного застосування наукових розробок. В зв’язку з цим важливим напрямом співробітництва України з країнами Західної Європиможе бути встановлення кооперативних зв’язків як з відомими фірмами і науковими центрами, так і з невеликими та середніми компаніями, в тому числі “венчурними”, що займаються питаннями розробки окремих передових технологій та їх швидким впровадженням у виробництво. Проте на перших фазах налагодження такої взаємодії можливе лише вибіркове застосування моделі науково-виробничої кооперації, при якій сфера виробництва буде представлена головним чином фірмами з країн Західної Європи.
На жаль, розвиток промислової кооперації, яким би привабливим він не виглядав як альтернатива розірваним виробничим зв’язкам з державами колишнього СРСР, за нинішніх умов не матиме інтенсивного характеру через значний загальний технологічний розрив та недосконалість господарського механізму в Україні. Хоча навіть за цих умов значно більші можливості для такого співробітництва могли би створити на території України технопарки і технополіси, про які було багато розмов і майже нічого не зроблено на практиці. Проте інтенсивне розгортання в окремих пріоритетних сферах науково-виробничої кооперації, при якій в процес співробітництва будуть значно ширше залучатися і конкурентоспроможні виробничі підприємства України, раціонально розглядати як перспективне завдання, вирішення якого дуже тісно пов’язане з формуванням в Україні міжнародно-конкурентоспроможного сектора економіки. Тільки це дасть змогу підприємствам і фірмам України утвердитись як надійні партнери по кооперації і увійти у великі інтернаціональні виробничі та науково-виробничі системи.
Механізм реалізації зовнішньоекономічної політики України стосовно ЄС та його країн-членів має охоплювати комплекс договірно-правових інструментів як багатостороннього, так і двостороннього характеру, включаючи договори про взаємний захист і заохочення інвестицій, про запобігання подвійному оподаткуванню, про допомогу у правових питаннях, про захист інтелектуальної власності, стосовно розвитку співробітництва у сферах науково-технічної, сільськогосподарської, енергетичної, промислової політики, політики розвитку транспорту і зв’язку, охорони навколишнього середовища, співробітництва в галузі інформації.[24]
Іншим важливим блоком цього механізму повинна бути належна інс-титуційна основа співробітництва. Вона має включати не лише міждержавні макроекономічні структури (Раду з питань співробітництва та Комітет з питань співробітництва, що складається відповідно до Угоди про партнерство і співробітництво з членів Ради Європейського союзу та з членів Комісії ЄС, з одного боку, та членів Уряду України — з іншого), але й низку, так би мовити, секторальних органів для налагодження ефективного співробітництва з окремих напрямів.
Більше того, такий механізм навряд чи буде дійовим без мережі спільних інституцій, створених на основі приватного права: спільних торгових палат, спільних комітетів та асоціацій ділового співробітництва України та країн – членів ЄС, торгових домів України в провідних країнах Західної Європи, які займалися б просуванням на відповідні ринки українських товарів і послуг, міжнародних фінансово-промислових груп, в яких з боку ЄС могли би виступати відомі банківські структури, фінансові та інвестиційні установи країн-членів ЄС.[26]
Нарешті, будь-які проекти розвитку взаємного співробітництва України з ЄС та його країнами-членами будуть лише добрими побажаннями, якщо не буде знайдено реальних джерел фінансування заходів з налагодження такої взаємодії, зі структурної адаптації економіки України до вимог ЄС. Такі джерела не варто шукати лише на поверхні, наприклад в активізації вже існуючих потоків фінансової і технічної допомоги країн країнами Західної Європи та ЕС в цілому. Хоча й тут є невикористані резерви. Так, Україні варто було б прагнути до налагодження тісних ділових стосунків з кредитно-фінансовими установами типу Європейського інвестиційного банку, який, до речі, вже надавав кредити для структурної перебудови економіки ряду країн Центрально-Східної Європи.
Але найбільші можливості криються в сфері потенційних приватних інституційних інвесторів, що вимагає від нас прийняття заходів стосовно створення в Україні сприятливих умов для діяльності філій та представництв банків країн Західної Європи з наданням їм повною мірою національного режиму, стимулювання створення в Україні за участю капіталу країн країнами Західні Європи спільних банків, а також небанківських фінансових установ — страхових компаній, інвестиційних і взаємних фондів тощо, зокрема через можливе створення спеціальних (вільних) економічних зон.
Певну роль у залученні зовнішніх ресурсів може відіграти і розвиток системи портфельного інвестування з країн Західної Європи, зокрема через випуск акцій та інших фінансових інструментів (зобов’язань), що можуть поширюватись на території ЄС під гарантії найбільш відомих банківських та небанківських фінансових установ.
Проте марно сподіватися, що проблеми фінансування можна вирішити насамперед за рахунок зовнішніх джерел. Основну увагу слід приділити розвитку конкурентоспроможного і потужного внутрішнього фінансового сектора з перспективою транснаціоналізації провідних українських комерційних банків і поширення їх діяльності на регіон ЄС, насамперед у зв’язку з реалізацією спільних економічних програм України та Європейського союзу і його країн-членів.[27]
Безумовно, підхід до організації “прориву України в Європу” має бути обов’язково комплексним. Окремі, навіть самі собою дуже важливі, заходи (як, наприклад, укладення міждержавних договорів з ряду питань) навряд чи здатні принести істотні досягнення. Без системних конкретних перетворень вони здатні лише імітувати певну активність України в згаданому напрямі. Майбутнє покаже, чи здатна Україна піти далі міжнародне-правових декларацій у відносинах з ЄС і створити справді ефективний і взаємовигідний механізм економічної співпраці.
В висновку к цьому розділу треба сказати, що перспективи економічної взаємодії України з ЄС та його країнами-членами залежать насамперед від раціональності експортної політики України відносно цього регіону. Стратегія виходу на ринки країн ЄС має поєднувати сировинний напрям з напрямом проникнення на ринки продукції з високим ступенем обробки на основі ретельно проведеної діагностики конкурентоспроможності українських товарів і послуг на ринку країн ЄС. Важливим перспективним завданням має стати вихід на ринки країн ЄС з принципово новими виробами: в галузі ракетної та авіаційної техніки, середнього та великого машинобудування, приладобудування, окремих виробництв електронної та електротехнічної промисловості, виробництва зварювальної апаратури. А також впровадження і розвиток середньо- і довгострокових програм інтеграції України в ЄС.
продолжение
--PAGE_BREAK--