Реферат: Гетьмансьтво України: Іван Мазепа (Гетманство Украины. Иван Мазепа)
Іван Мазепа
Із часувстановлення над Козацькою Україною зверхності Москви остання прагнула ввестипряме управління. Зі свого боку козацька верхівка, ще за доби Руїни розчарованапропольською й протурецькою політикою, більше не ставила під сумнівнеобхідність підтримувати зв'язок з Москвою. І все ж козацькі гетьманивиступали за збереження того, що лишилося від прав, гарантованих Переяславськоюугодою 1654 р. Вони сподівалися, що, виявляючи лояльність до Москви,переконають царів у своїй надійності й дістануть згоду на автономію.
Іван Мазепа(1687—1708).
<img src="/cache/referats/13195/image001.gif" align=«left» hspace=«12» v:shapes="_x0000_s1027"><img src="/cache/referats/13195/image003.jpg" align=«left» hspace=«12» v:shapes="_x0000_s1026">Вирішальний етап у стосунках міжГетьманщиною та Москвою настав за гетьманування Івана Мазепи — одного знайвидатніших і найбільш суперечливих політичних діячів України. НародивсяМазепа 1639 р.у знатній українській родині, щокористувалася великою повагою у Війську Запорозькому. Він дістав досить високуосвіту. Провчившись у Київській колегії,Мазепа перейшов до колегіїєзуїтів у Варшаві й згодом вступив на службу до польського короля. Це надавалойому можливість багато подорожувати країнами Західної Європи, а такожвиконувати обов'язки королівського посланця в КозацькійУкраїні.У 1669р., повернувшись на Правобережжя, Мазепа вступає на службудо гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка. Виконуючи свою першу дипломатичнумісію, він потрапляє в полон до запорожців, які видають його гетьмановіЛівобережної України Іванові Самойловичу. Тонкий політик, Мазепа намагаєтьсяперетворити потенційно катастрофічну для себе ситуацію на особистий тріумф.Своєю досвідченістю в міжнародних справах і бездоганними манерами він переонує Самойловича зробити його довіреною особою. Ці ж риси допомагають Мазепівстановити контакти з високопоставленими царськими урядовцями. У 1687 р., колизмістили Самойловича, його наступником булообрано не кого іншого, як Мазепу,підтриманогоросійськими вельможами.Протягоммайже всього 21-річного гетьманування Мазепа проводив традиційнудля гетьманів Лівобережної України політику. З небаченою послідовністю він(зміцнює становище старшини, роздавши їй понад тисячу дарчих на землі. Незабуває він і про власні інтереси. Завдяки щедрим дарам від царя Мазепанакопичує близько 20 тис. маєтків і стає одним із найбагатших феодалів Європи.Людинадосвідчена й витончена. Мазепа скеровуєзначну частину своїх особистих прибутків на розвиток релігії та культурнихустанов. Ревний покровитель православ'я, він будує по всій Гетьманщині цілунизку чудових церков, споруджених у пишноту стилі, що його часом називаютьмазепинським, або козацьким, барокко. ЗаМазепиного гетьмануванняКиєво-Могилянська академія змогла завдяки його підтримці спорудити нові корпусиі збільшити до 2 тис. кількість студентів. Крім того,вінзаснував багато інших шкіл і друкарень, щоб «українська молодь могла в повну мірусвоїх можливостей користуватися благами освіти».
Протеякщо київські спудеї та духовенство складали на його честь захоплені панегірики,то селяни й козацька чернь мало що доброго могли сказати про нього. Йоговідкрита й послідовна підтримка старшини збуджувала повсюдне невдоволеннясеред народних мас та настроєних проти старшини запорожців. Потенційно вибуховаситуація виникла у 1692 р… коли Петро Іваненко-Петрик. писар, котрий мавширокі політичні зв'язки, втік на Січ і став піднімати там заколот проти гетьмана.Оголосивши, що настав час повстати проти старшини, яка «смокче народну кров і«визволити нашу батьківщину Україну з-під влади Москви», Петрик у своїх намаганняхутворити незалежне Українське князівство заручається підтримкою кримськихтатар. Проте коли замість допомоги татари повернули проти нього й сталиграбувати населення, популярність Петрика серед народу похитнулася й повстаннязгасло.
Гіднеподиву піднесення Мазепи від в'язня до гетьмана, його здатність тримати впокорі ненаситну й підступну старшину водночас із проведенням політики, щопоклала початок добі бурхливого культурного та економічного розвитку.— все цедосягнення першорядної ваги. Та найбільш вражаюча риса Мазепи як політикаполягала в умінні захищати як власні, так і загальноукраїнські інтереси,зберігаючи водночас добрі стосунки з Москвою. Коли в 1689 р. на трон зійшовмолодий і енергійний Петро I, гетьман ужевкотре застосував свій незбагненний дар чарувати можновладців. Він надавав царюактивну допомогу в грандіозних походах на турків і татар, кульмінацією якихстало здобуття у 1696 р. Азова — ключової турецької фортеці на Азовському морі.Старіючий гетьман також постійно давав недосвідченому молодому монархові порадиу польських справах: згодом між ними виникла тісна особиста дружба. Козацькіполковники із сарказмом зауважували. що «цар скоріше не повірить ангелові, ніжМазепі», а російські урядники заявляли. що «ніколи ще не було гетьманакориснішого і вигіднішого для царя, як Іван Степанович Мазепа».
Завдякиблизьким стосункам із Петром 1 Мазепа зміг скористатися великим козацькимповстанням, що вибухнуло на підлеглому полякам Правобережжі у 1702 р. Післятого як цей район знову було заселено, польська шляхта спробувала вигнати звідтикозаків. Правобережне козацтво на чолі з популярним у народі полковником СеменомПалієм підняло повстання: перелякані польські урядники повідомляли, що Палійхоче «піти слідами Хмельницького». Сили повстанців уже налічували 12 тис. колидо них приєдналися інші козацькі ватажки — Самійло Самусь. Захар Іскра. АндрійАбазин. Незабаром перед повстанцями впали такі польські твердині, як Немирів.Беріичів та Біла Церква. З утечею на захід польської шляхти схоже було на те.що розгортається щось на зразок меншого варіанту 1648 року. Однак у 170му роціполякам удалося відвоювати значну частину втрачених земель і взяти Палія воблогу в його «столиці» Фастові. Саме в цей час у Польщу вторгається найбільшийворог Петра I— король Швеції Карл XII.Скориставшися замішанням. Мазепа переконує царя дозволити йому окупуватиПравобережжя. Знову обидві частини Наддніпрянської України були об'єднані, ізаслугу здійснення цього міг приписати собі Мазепа. Щоб гарантувати себе відзагрози з боку популярного в народі Палія. Мазепа за згодою Петра Iнаказує заарештувати того й заслати доСибіру.
Проте напочатку XVIII ст. у взаємовигідних стосунках із царем, що їх Мазепа так спритнопідтримував, з'являється напруженість. У 1700 р. вибухнула велика Північнавійна. У виснажливііі 21-річній боротьбі за володіння узбережжям Балтійськогоморя головними супротивниками виступали російський цар Петро І 18-річний корольШвеції Карп XII — обдарований полководець, але кепський політик. Зазнавши рядукатастрофічних поразок на початку війни, Петро I, цей палкий прихильник західних звичаїв, вирішуємодернізувати армію, управління й суспільство взагалі. Значно зміцнюваласяцентралізована влада, пильніше контролювалися всі ділянки життя, відмінялисятакож «застарілі звичаї». В межах цієї політики під загрозу потраплялагарантована у 1654 р. традиційна автономія Гетьманщини.
Під часвійни цар висунув перед українцями нечувані раніше вимоги. Козаки впершеповинні були воювати виключно за інтереси царя. Замість того щоб захищати своюземлю від безпосередніх ворогів — поляків, татар і турків, українці були теперзмушені битися зі шведськими арміями у далекій Лівонії, Литві чи Центральній Польщі.У цих походах стало до болю очевидним те, що козаки не могли рівнятися зрегулярними європейськими арміями. Рік у рік їхні загони поверталися з півночі,зазнавши втрат, що сягали 50, 60 і навіть 70 % складу. Коли, намагаючисьузгодити дії своїх військ, Петро Iпоставив начолі козацьких полків російських і німецьких командирів, моральний дух козаківзанепав. Чужоземні офіцери ставилися з презирством до козацького війська, якевважали гіршим і часто використовували просто як гарматне м'ясо. Коли поповзличутки про наміри Петра І реорганізувати козаків, старшина, положення якої булопов'язане з військовими посадами, занепокоїлася.
Війнавикликала ремствування також серед українських селян і міщан. Вони скаржилися,що в їхніх містах і селах розмістилися російські війська, які завдавали утисківмісцевому населенню. «Звідусіль,— писав цареві Мазепа,— я отримую скарги насвавілля російських військ». Навіть гетьман став відчувати загрозу, коли пішлипоголоси про наміри царя замінити його чужоземним генералом чи російськимвельможею.
Невдоволення,що врешті штовхнуло Мазепу шукати іншого покровителя, було пов'язане з питаннямзахисту України. Коли польський союзник Карла XII Станіслав Лещинський ставпогрожувати нападом на Україну, Мазепа звернувся по допомогу до Петра I. Цар, чекаючи наступу шведів, відповів: «Яне можу дати навіть десяти чоловік; боронися, як знаєш». Це було для гетьманаостанньою краплею. Петро Iпорушивзобов'язання обороняти Україну від ненависних поляків, що являло собою основу угоди1654 р., і український гетьман перестав вважати себе зобов'язаним зберігативірність цареві. 28 жовтня 1708 р., коли Карл XII, котрий ішов на Москву,завернув на Україну, Мазепа, в надії запобігти спустошенню свого краю, перейшовна бік шведів. За ним пішло близько З тис. козаків і провідних членів старшини.Умови, за яких українці приєдналися до Карла, були встановлені у пакті,підписаному наступної весни. За надання військової допомоги та провізії Карлобіцяв захищати Україну й утримуватися від підписання миру з царем аж доповного звільнення її від влади Москви та відновлення її давніх прав.
Петро Iдізнався про «вчинок нового Іуди Мазепи звеликим здивуванням». Через кілька днів після переходу Мазепи до шведів нагетьманову столицю Батурин напав командуючий російськими військами на Українікнязь Меншиков і вирізав усіх жителів: 6 тис. чоловіків, жінок і дітей. Звісткапро бойню в Батурині й терор, що його розпочали на Україні російські війська,заарештовуючи й страчуючи за найменшою підозрою в симпатіях до Мазепи, змінилаплани багатьох із потенційних прибічників гетьмана. Тим часом Петро Iнаказав старшині, що не пішла за Мазепою, обратинового гетьмана, й 2 листопада 1708 р. ним став Іван Скоропадський. Страхітливийприклад Батурина, жорстокість російських військ сіяли жах серед українців,водночас протестанти-шведи викликали в них настороженість. Тому велика частинаукраїнського населення не захотіла підтримати Мазепу. Вона воліла почекати йпобачити, як розвиватимуться події. Як не дивно, але єдиною значною групоюукраїнського населення, що таки стала на бік гетьмана, були запорожці. Хоч воний часто сварилися з ним за потурання старшині, та все ж вважали Мазепу меншимзлом порівняно з царем. Але за це рішення вони мали дорого заплатити. У травні1709 р. російські війська зруйнували Січ, а цар видав постійно діючий наказстрачувати на місці кожного пійманого запорожця.
Протягомосені, зими й весни 1708—1709 рр. військові сили суперників маневрували,прагнучи знайти для себе стратегічно вигідні позиції та заручитися підтримкоюукраїнського населення. Нарешті 28 червня 1709 р. відбулася Полтавська битва —одна з найважливіших битв у європейській історії. Переможцем у ній вийшов ПетроI, у результаті чого провалилисяплани Швеції підпорядкувати собі Північну Європу. Росія ж тепер забезпечилаконтроль над узбережжям Балтійського моря й почала перетворюватися на могутнюєвропейську державу. Щодо українців, то битва поклала кінець їхнім намаганнямвідокремитися від Росії. Тепер остаточне поглинення Гетьманщини міцніючоюРосійською імперією було тільки питанням часу. І справді, Петро Iвважав англійське поневолення Ірландіїпридатною моделлюдля здійснення своїх намірів щодо України.
Втікаючипісля поразки від переслідування російської кінноти. Мазепа і Карл XII знайшлипритулок у Молдавії, що належала Туреччині. Тут, біля міста Бендери, 21 вересня1709 р. вбитий горем 70-річний Мазепа помер.
Література:Орест Субтельний, “Україна, Історія; І Мазепа”