Реферат: Барокова культура в Україні

Зміст

Вступ

Літературнебароко на Україні

Виникненняі розвитокбароко

Бароков Російськійімперії

Бароковінадгробки вУкраїні

Барокоі рококо наземлях України

РозумБароко – явищескладне і суперечливе

Література

Вступ

1.Самепоняття літературногобароко ввійшлов науку лишенедавно, післяпершої світовоївійни. Поняття«бароко» прикладалираніше лишедо сфери пластичнихмистецтв(архітектури, скульптури, малярства).Пізніше помітили, що й стиль іншихмистецтв (музика, література)має спільніриси із стилеммистецтв пластичних.Та й досі наукане закінчиладослідженнябароковоїлітератури.Найменше зробленов слов’ян; лишепольська тачеська бароковалітературапорівняно добредосліджена.Для освітленняукраїнськоїбароковоїлітературизроблено лишеперші кроки, хоч матеріалзібрано почастивже давно.

2. Немаючи певногопогляду наукраїнськубарокову літературу(17 — 18 ст.), стараукраїнськаісторія літературине могла помітитив її формі тазмісті ніякоївнутрішньоїєдності, тавважала черезте її основніриси простоза вияв якоїсьособистоїсваволі, примхи, чудернацтваавторів. Незважаючина виразнийхарактер світоглядубароковихписьменників, старі історикиукраїнськоїлітературита культуриміряли ідеологічнийзміст бароковоїлітературимасштабамивласного часу.Тому цю літературузасуджували, як «далеку віджиття», чужуінтересамнароду, «схоластичну», нікому не потрібну.А щодо форми, то її засуджувалияк переобтяженуподиву гіднимичудернацтвами, недоладну, безпораднуй т.д. До мотивівцього сувоporoзасудженняприєднувалосяще й те, то моваукраїнськоїбароковоїлітературизробилася післямовної реформиКотляревського«перестарілою», архаїчною, тазнову ж таки— «ненародною».

3. Хочнаука вже досягнулавеликою міроюєдності щодохарактеристикибароковогостилю в йогоконкретнихрисах, але пануєще чимала розбіжністьу розумінніосновних, провіднихмотивів, щозумовлюютьхарактер бароковогостилю. Ще й досідуже розповсюдженерозуміннябароковоїкультури яккультури католицькоїпротиреформації.Таке розумінняпроходить безуваги повз тойфакт, що й протестантськікраїни та народирозвинули —іноді доситьблискучу —барокову культуру.На Україні, якпобачимо, православнікола далекобільшою міроюбрали участьу твореннібароковоїкультури, зокремалітератури, ніж католицькі.Вже ближчийдо правди поглядтих, хто вбачаєв бароковійкультурі «синтез», поєднаннякультур середньовіччя(«ґотики») таренесансу. Бо, справді, культурабароко, невідмовляючисьвід досягненьепохи ренесансу, повертаєтьсябагато в чомудо середньовічнихзмісту та форми; замість прозороїгармонійностіренесансузустрічаємоа бароко такусаму скомплікованурізноманітність, як у ґотиці; замість можливоїпростоти ренесансузустрічаємов бароко ускладненістьґотики; замістьантропоцентризму, ставленнялюдини в центрусього в ренесансі, зустрічаємов бароко виразнийповорот дотеоцентризму, до приділенняцентральногомісця зновуБогові, як усередньовіччі; замість світськогохарактерукультури ренесансу, бачимо в часибароко релігійнезабарвленнявсієї культури— знову, як усередньовіччі; замість визволеннялюдини від путсоціальнихта релігійнихнорм, бачимов бароко зновупомітне присиленняролі церквий держави. Але, як уже сказано, бароко де вчому переймаєй спадщинуренесансу: зокрема, воноцілком приймає«відродження»античної культури; воно, щоправда, цю культурурозуміє інакше, аніж ренесанс, та робить спробуз’єднати античністьз християнством; бароко невідмовляєтьсяі від тієї уваги, яку ренесансзвернув наприроду; лишеця природа єдля нього важливаяк шлях до Бога; бароко не відкидаєнавіть культу«сильної людини», лише таку «вищу»людину вонохоче виховатита й справдівиховує дляслужби Богові.Але те, що своєріднедля культури, та зокрема длямистецтвабароко, що надаєбароко йоговласногоіндивідуальногохарактеру, це— рухливість,«динамізм»бароко; в пластичномумистецтві це— любов до складноїкривої лінії, на відміну відпростої лініїта гострогокута чи півколаґотики та ренесансу; в літературіта житті — цепотреба руху, зміни, мандрівки, трагічногонапруженнята катастрофи, пристрастьдо сміливихкомбінацій, до авантюри; в природі барокознаходить нестільки статикута гармонію, як напруження, боротьбу, рух; а головне —бароко не лякаєтьсянайрішучішого«натуралізму», зображенняприроди в їїсуворих, різких, часто неестетичнихрисах, — поручіз зображеннямнапруженого, повного життя, знаходимо вбароко і якесьзакохання втемі смерті; бароко не вважаєнайвищим завданняммистецтвапробудженняспокійногорелігійногочи естетичногопочуття; длянього важливішезворушення, розбурхання, сильне враження.З цим змаганнямрозворушити, схвилювати, занепокоїтилюдину зв’язаніголовні рисистилістичноговміння бароко, його прагненнясили, перебільшень, гіпербол, йогокохання в парадоксіта любов дочудернацького, незвичайного«ґротеску», його любов доантитези та, мабуть, і йогопристрастьдо великихформ, до універсальності, до всеохопливостііз своєріднимирисами барокозв’язані й тінебезпеки, щозагрожуютьбароковійкультурі та, зокрема, бароковомумистецтву: цечасом надтовелика перевагазовнішньогонад внутрішнім,«чиста» декоративність, за якою зникаєабо відходитьна другий планглибший сенста внутрішнійзміст; ще небезпечнішезмаганняперебільшити, посилити всякенапруження, всяку протилежність, усе вразливе, дивне, чудне,— це приводитьбароко до надмірногозамилуванняв мистецькійгрі, в мистецьких, поетичнихіграшках, учудернацтві, в ориґінальності, а то й ориґінальстві; твори барокочасто перевантажені, переобтяжені, переповненіформальнимиелементами; цьому сприяєі школа поетикиренесансу, щопередала бароковсю витонченістьантичноговчення пропоетичні формита поетичнізасоби («тропиі фігури»). Впевних галузяхлітератури(напр., проповідь)маємо перевагудекламації, театральність.

Нетреба, одначе, забувати, щобарокове мистецтвота бароковапоезія зокремапризначеніне для іншогочасу, а самедля «людейбароко». Чужийдля нас стильбароковоїпоезії, якимі ми можемозахоплюватисяяк витонченимконсеквентнимта розкішним, був для «людинибароко» справдізворушливим, захоплювавїї, промовлявдо її естетичногопочуття, а черезце й до її розумута серця. Любовдо натуралізму, до зображенняприроди такожі в її «низьких»елементах, доконкретного, за яким барокозавжди бачилодуховне, божественне,ідеальне, привівбарокове мистецтвота поезію і доуваги до занедбаноїдоти народноїпоезії, до фолкльору.В поезії барокомаємо першийпідхід до«народності».І бароко знайшложивий інтереста симпатіюсеред народу: не дивно, щонадзвичайносильні впливибароко залишилисяв усій народнійпоезії та народномумистецтвіЄвропи й досі.

4. Зокрема, не треба зменшуватизначення епохибароко дляУкраїни. Це бувновий розквіт— після довгогопідупаду —мистецтва такультури загалом.В історії народівепохи розквітумають не лишесуто історичнезначення; вонинакладаютьпевний відбитокна всю дальшуісторію народу, формуючи національнийтип або залишаючина довгий часпевні риси вдуховній фізіономіїнароду. Так, здається, булоі з епохою барокона Україні.Бароко залишилотут багатоконструктивнихелементів, якіще збільшиввплив романтики, що в багатьохрисах спорідненаз бароко (див.про це в розділіVII). Розуміється, конструктивніелементи, якібароко залишилов українськійкультурі, невсі позитивні; багато з нихможна вважатий неґативними.Але культурабароко немалоспричиниласядо сформуванняукраїнської«історичноїдолі».

5. Звичайно, культура бароконе вичерпуєтьсятими «формальними»рисами, про якіми говорилидосі. Але духовнийзміст окремихісторичнихепох здебільшогохарактеризуєне лише однаякась духовнатечія, а кільканапрямів, щогрупуютьсяколо двох полярнопротилежнихпунктів духовноговсесвіту. Такі в епоху бароко: одним з полюсівбула природа, другим — Бог.Епоха бароко, з одного боку,— епоха великогорозквітуприродознавствата математики(бо основа пізнанняприроди длялюдини бароко— міра, числота вага), а з іншогобоку — епохарозквіту богословії, епоха спроббогословськогосинтезу, епохавеликої релігійноївійни («тридцятилітньої»), епоха великихмістиків. Людинабароко абовтікає до усамітненняз своїм Богом, або, навпаки, кидається ввир політичноїборотьби (аполітика бароко— політикашироких всесвітніхпланів та жадань), перепливаєокеани, шукаючинових колоній, береться допланів поліпшитистан усьоголюдства чи тополітичною, чи то церковною, науковою, мовною(проекти штучнихмов) чи якоюсьіншою реформою.

В ідеаліобидва длялюдини барокоможливі шляхиведуть до тієїсамої мети: через «світ»(природу, науку, політику і т.д.) людина приходитьзавше до тогосамого — доБога, хто надтодовго залишивсяу світі, тойлише заблукаву ньому. Отже, якщо культураготики принциповорелігійна танавіть церковна, якщо культураренесансупринциповосвітська (хочби її творилиі духовні), культурабароко муситьмати обидві— релігійнута світськусфери; але можлива— і реальнозустрічаєтьсянерідко — бароковакультура звеликою перевагоюабо й виключнимпануваннямрелігійноїсфери. Такуперевагу зустрінемо, до речі, й наУкраїні.

Літературнебароко на Україні

І. Літературнебароко на Україніє явищем 17 — 18 ст.Бароко в сферіпластичнихмистецтв інодіназивали «козацькимбароко». Бездостатньоїпідстави: бокозаки зовсімне були єдиноюкультурно-продуктивноюгрупою на Українітих часів. Щеменше підставназивати літературнебароко «козацьким»: українськіписьменникитих часів булиздебільшогоне козаками, а ченцями. Тай споживачілітературинавряд чи булиголовне козаками.Але українськебароко — нетаке універсальнеявище, як барокоЗаходу. В ньомуми маємо значнуперевагу елементівдуховних надсвітськими.Ще більшу знайдемо, мабуть, лишев чехів. Світськихелементів небракує цілком: маємо й світськулірику, і новелу,і — хоч і лишевипадкові —світські елементив драмі», нарешті— маємо світськухроніку, лист, науковий трактат.Але «духовний»елемент переважаєв змісті. Зовсімбракує типовогодля барокоприродознавчоготрактату: спочаткубракувало місця(високої школи), що плекала бцей ґатуноклітератури, а пізніше (в 18ст.) українці-природознавцізнайшли длясебе ґрунт лишев чужій (російській)науковій літературі.

2. Своєй чуже сполученів українськійбароковійлітературів не зовсімзвичайнихформах. Україна, як ми бачили, не мала виразноїта характерноїренесансовоїлітератури.Отже, просяканнясвітськихелементів улітературу, зокрема — знайомствоз античністю, почасти йшловже в часи барокота не мало характеруборотьби, революціїпроти церковноїтрадиції. Античністьприходила наУкраїну вжепісля примиренняїї з християнством, у формах барокового, християнсько-міфологічногосинтезу: томупомалу, але безопору починаєтьсярозповсюдженнявжитку міфологічнихобразів: релігійналірика стоїтьпід охороноюантичних «муз»; Пресвята Дівастає «Діаною», хрест порівнюютьз тризубомНептуна, в містичнихтрактатахз’являються«амури» та«купідони»і т. д. Барокоприйшло безвеликої літературноїборотьби іприйнялося, як нова рослинана плодючомуґрунті. Єдиний, може, хто мігби боротисяпроти бароко,Іван Вишенський, сам у своїйлітературнійформі був добароко дужеблизький (див.далі) та радшесприяв йогоуспіхові саместилем своїхтворів. Вишенськийлише не прийнявби поєднанняхристиянстваз античністю,«синкретизму».

3. Колипочинаєтьсяукраїнськебароко? Це питанняскладне не лишедля України: бароко, почавшисяв південнійЄвропі в половині16-го віку, у деякихкраїнах лишепомалу пробивалосякрізь традиціюренесансу. НаУкраїні першимписьменником, у якого знаходятьсяриси бароковогостилю, є ІванВишенський.Його довгіперіоди нагромадженняпаралелізмів, сміливі антитези, стиль промовцячи ліпше пророка, майже неймовірненагромадженняформальнихприкрас (що уцього геніальногописьменниканіколи не закривають, не усуваютьз поля увагизмісту) моглиб дозволитинам прилучитийого твори долітературибароко, колиб джерела йогостилістикине були зовсімінші: це святеПисьмо та отціцеркви, найбільше, мабуть Златоуст.Щоправда, Вишенський, мабуть, знавуже бароковийстиль (з польськоїполемічноїлітератури)та де в чомуміг його йнаслідувати.Але ідеологіяйого теж зовсімне барокова: це не програмасполученняцінних елементівренесансу зістарою традицією, а програмаповного поворотудо чистої традиції.Але цікавийприклад «бароковості»Вишенськогоперед барокохарактеризуєспорідненістьбароко з українськимдуховним стилем; так само характернийє й бароковийхарактер деякихсторінок пишного«пізньовізантійського»стилю Галицько-Волинськоголітопису.

Справжнійпочаток бароко— це МелетійСмотрицький, це проповідіта почастивірші КирилаТранквіліонаСтавровецького, а повна перемогабароко — утвореннякиївськоїшколи. Найбільшимикультурно-політичнимиуспіхами, яківідіграливелику рольв історіїукраїнськогобароковогописьменства, були: відновленняправославноїієрархії 1620 р.та заснуваннякиївської школи1615 р. і її реформи, проведеніМогилою (1644 р.) таМазепою (1694 р.). Інові ієрархи,і професориАкадемії булиголовнимирепрезентантамибароко. Бароко, що почалосяякось непомітно, панує надзвичайнодовго та тримаєтьсянадзвичайновперто. Майжевесь 18 вік вукраїнськихшколах вищоготипу навчаютьбароковоїпоетики таплекають бароковупоезію. В основіне виходитьза межі традиції(хоч дуже рішучийреформаторв окремих питаннях)останній великийукраїнськийписьменникепохи барокоГр. Сковорода.Але з ним літературнебароко не дожевріло, а догорілоповним полум’ямдо кінця тавраз згасло.Згасло разомз притаманноюукраїнськомубароко літературноюмовою: на змінуприйшла мованародна.

Останнійперіод бароков деяких країнахутворив власнийстиль, стильпізнього барокоабо «рококо».Цей двірський, легкий, граціозний, але разом ііграшковий, легковажнийстиль на Україніне розвинувся.Бо в середині18-го сторіччяна Україні небуло свогодвора, пани, щойшли за модою, великою міроюрусифікувалися,і лише десьдалеко на півночіпочинав придворі цариціЄлизаветискладатисьстиль українськогорококо, що знайшоввираз та почастивідгомін лишев українськійліриці, переробкахта музичнихобробках народнихпісень та небагатьохспробах власноїтворчості, безлітературнихпретензій тазначення.

4. Українськебароко, як пізнішеромантика, булоепохою засвоєнняне лише сучасного, а й старого: наздоганялипрогаяне застоліття; теперпоприходилина Україну йчисленні перекладилітератури, яку власнетреба назватисередньовічною, та навіть твориотців церквив новому мовномуодягу. Так буваєзавжди в епохилітературногорозквіту; такпізніше Шекспірапринесли наУкраїну романтиката реалізм. Іяк на Шекспірадивились очимаромантики чиреалізму, так, мабуть, сприймализа часів барокой твори старихепох очима тасерцем бароко.Науці ще требарозвідати, яклюди українськогобароко дивилисяна твори старихчасів, що їмпринесло бароко.

5. Барокозмінювалося, розвивалосяза порівнянокороткий чассвого панування: від початківдо пишногопізнього бароко(що дістало врізних країнахнавіть різніназви, здебільшогоза іменамиголовнихпредставниківцього стилю:«ґонґорізм»,«марінізм»,«преціознийстиль» і т. д.)в кінці до рококо.На Україні цейрозвиток небув дуже рішучимта дуже помітним.Десь після 1680року українськалітературапережила періоднадзвичайнопишного, переобтяженогоформальнимиприкрасамистилю (напр. І.Величковський, Стефан Яворський), але не бракувалой «поміркованих»поетів, а головне— духовні письменникилише як винятокдоходять дотакого літературногорадикалізму, на який здатнісвітські поети.А потім прийшовполітичнозумовленийпідупад, щорідко сприяєлітературномурадикалізмові.

Затепоетика українськогобароко зналареформи, і доситьрадикальні, в конкретнихпитаннях поетики.Одну з найрадикальнішихреформ у теоріївіршуваннязробив Сковорода: але вона невстигла прищепитися, як скінчиласявся бароковалітература.

6. Українськебароко не знаєвсієї різноманітностіжанрів (ґатунків)бароковоїлітератури, зокрема бракуєбагатьох світських.Багатьом жанрамне давали розвинутисяобставини, ізокрема неможливістьдрукувати цітвори: так, небуло великогороману; длярозповсюдженняпереписуваннямвін не надавався.Майже не буловеликого епосу, навіть і перекладів(про виїмкидивися далі),і він міг биз’явитися, якбибула змогадрукуватися.Отже, далі маємоговорити про:1) лірику, 2) епос,3) повість, 4) драму,5) проповідь,6) хроніку, 7) трактат.Деякі ґатункивсе ж розвинулисянадзвичайношироко.

Бароковалітературана Українізалишаєтьсяще певною міроюанонімною, хочкількістьвідомих намавторів велика.Є багато авторів, про яких минічого, крімімені, не знаємоабо знаємо дужемало.

7. Дужецікавою проблемоюбароковоїукраїнськоїлітературиє мова. Вонатак само залишаєтьсяпринциповослов’янською, як і в попереднійперіод. Але, нажаль, вона, увібравшив себе великукількістьелементівнародної мови, не підлягланіяким певнимнормам. Томуми зустрічаємовеликі ухилито до українськоїнародної мови, то до польської, то — лише в 18 ст.і то рідко — доросійської,іноді натомістьзбільшуєтьсястихія церковна.Мова варіюєзалежно відґатунку творуабо навіть йогоокремої частини: в певних сценахдрам мованаближаєтьсядо народної; це наближенняпомітимо і вжартівливихпіснях; наближеннядо польськоїмови характернедля творів зшляхетськихкіл (напр., «гербовнівірші»). Деякічужі українськіймові формизробилисяконвенційними, бо українськіформи здавалисяне доситьлогічними.Так, дуже частіформи дієслівминулого часуна польськийзразок: «писалем, писалесь» іт. д., мабуть, поширилися, бо здавалося, коли затратилисястарі форми(«писалъ есмь, писалъ еси»і т. д.), нелогічнимта не доситьзрозумілимуживання тієїсамої форми«писав» длявсіх трьохосіб. Подібнихприкладів єкілька. Але відцерковнослов’янськоїмови московськоготипу українськамова відходилавсе далі, такщо все частішимистають «переклади»з однієї мовина другу тапереробкиукраїнськихтворів при їхдруку в Москві(що зіпсувалодля нас чималотворів нашоїбароковоїлітератури, що їх лише вМоскві друковано).Певне наближеннядо російськоїмови відбуваєтьсяв 18-му ст., але цеє наближенняросійськоїмови до української: кількістьукраїнців середперекладачів(вже в 17 ст.) в урядах, на духовнихпосадах, а пізнішев університетахбула така значна, що українськіелементи значноюкількістюприйшли доросійськоїканцелярської, судової, шкільноїмови. Може, бувпевний елементнаціональноїсамоохоронив тому, що Котляревськийцілком відмовивсявід старої(барокової)українськоїмовної традиції, до якої такнаблизиласяросійська мова, та почав утвореннянової літературноїмови на цілкомновій основі: на основі народноїмови. Це бувкінець українськоїбароковоїлітератури, що вже віджиласвій час, і початокнової українськоїлітератури.

Виникненняі розвитокбароко

Бароко(іт.barocco —вибагливий, химерний) —стиль у європейськомумистецтві у16-18ст. Батьківщинабароко — Італія, де у визначнихмистецькихцентрах (Римі, Мантуї, найменшеу Венеції іФлоренції)виробили першізразки бароков архітектурі, скульптурі, живописі. Зависновкаминауковців — бароко кризовийстиль, що виникаєна хвилі кризигуманізмуі народженняманьєризму.Але це не відкидалобажання насолоддарункамижиття, мистецтваі природи, широкоговикористаннянасилля, работоргівлі, винищеннянезвичнихкультур чиідейних течійяк в самій Європі, так і за її межами(Контрреформація, мільйони винищенихіндіанцівАмерики, засилляінквізиціїтощо). ЯкщоВідродженнямало незначнепоширення вкраїнах замежами Італії, то з доби барокопочалася справжнянавала західноєвропейськоїцивілізаціїна відомий світі включенняв орбіту своїххижацькихінтересіввіддаленихкраїн і континентів(доба Великихгеографічнихвідкриттів, хижацька колонізаціяАмерики, ПівденноїАзії тощо).

Засновникомбароко в Італіівважають МікеланджелоБуонаротті(1475-1564). Саме вінпідсилив архітектурувелетенськимордером, широко використовувавкарнизи, подвоєнняпілястрта колон, тіснівуархітектурнихелементів танадлюдськийрозмір. Скульптурніта архітектурнітвори геніяй досі справляютьвраження скорботи, напруги, нервовості, хоча зберігаютьчітку побудову, симетрію іпотойбічну, майже неможливукрасу.

Характернапишнота, парадність, яскравістькольорів, контрастність, екстравагантністьорнаменту, асиметріяконструкцій.В архітектуріпанують сильніконтрастиоб'ємів, перебільшенапластика фасадів, світлотіньовіта кольоровіефекти. Живописі скульптуравідзначаютьсядекоративно-театральнимикомпозиціями, тонкою розробкоюколориту іефектів освітлення, ускладненоюпластикою, парадністю.У музиці —поява опери.

Стильдомінував уєвропейськомумистецтві в17столітті.Вдеяких країнахбароковий стильзахопив кінець16 і половину18 століття (Італія, Польща, Австрія, Україна, ЛатинськаАмерика). Представникамицього стилює П. П. Рубенс, А. ванДейк (Фландрія), в живописуКортона, Караваджо, вархітектуріЛ. Берніні(Італія), В. Растреллі(Росія), в літературіП. Кальдерон(Іспанія), А. д'Обіньє(Франція), М. В. Ломоносов(Росія), в музиціперіод барокотривав з 1600до 1750, представникамиякого є Монтеверді, А.Вівальді, Й. С. Бах, Г. Ф. Гендель.

Бароковиникло і набуловеликого розвиткув Італії, замінившипрості і ясніформи мистецтваРаннього іВисокого Відродження.Пов'язане здворянськоюкультурою часіврозквіту абсолютизму, бароко булопокликанепрославлятизнать і церкву.Але в ньомувідбилися іпрогресивніідеї, зумовленітогочасноюборотьбою занаціональнуєдність в різнихкраїнах Європи.Поряд з цимбароко відкрилонові можливостідля мистецтва, що особливояскраво виявилисяв синтезі мистецтв, в створенніграндіознихміських і парковихансамблів тощо.

Кращіпредставникиіталійськогобароко: архітекторі скульпторЛоренцоБерніні, архітекториФранческоБорроміні іКарлоФонтана, Ювара, живописціП'єтрода Кортона, ДжорданоЛука, А. Маньяско, Дж. Б. Тьєполо.Здобуті в ІталіїдосягненняБ. лягли в основуподальшогорозвитку мистецтваІспаніїта її американськихколоній, а такожНімеччини, частково Франції, Фландрії, Польщіта Українив її складі, Австріїта Чехословаччинив її складітощо.

Демократичнугілку бароков живописууособлювалитвори Караваджота його послідовників, СальватораРози та ін.

Особливостилем барокопереймалисяєзуїти. Бароко, завдяки їхзусиллям, поширилосятодішнім світомі навіть інодіназивалосястилем єзуїтів.Воно досяглоАмерики і Філіпін, Китаю тощо.Відомо, що єзуїтиоселилися ів Китаї. Знавціі майстри бароко, вони познайомиликитайськихмайстрів зістилістикоюбароко, якоюзацікавивсясам імператорЦянлун. Длянього і побудувалибарокову садибуна європейськийзразок з палацом, фонтанами всаду, бароковимипавільонамиі лабіринтом.Збереженігравюри, щозафіксувалибарокову садибуз садом в Китаї

Барокомало свої регіональніособливості.Томубароко Мексикиніколи не сплутаєшз бароко Португаліїабо Австріїчи України.Звичайно, головнийнапрямок задавалиіталійці таєзуїти, томустиль барокодещо помилковоназивали «стилемєзуїтів». Хочасаме єзуїтизробили барокосвоїм характернимстилем та будувалисобори та монастирісаме в бароковомустилі.

Правдоюбуде ствердження, що в бароковомустилі були дванапрями-барокосвітське (палацизнаті та королівськихродин, монументиволодарівкраїн) та барокоцерковне (релігійніспоруди відмонастирівдо поодинокихкаплиць).Напрямиіснували окремо, але постійнозбагачувалиодин одногосхожими засобамиобробки тавикористанняматеріалівчи декору.Томув 18 ст. зала церквинагадувалапишну залупалацу і навпаки, що помічалий сучасники.

Бароков Російськійімперії

ВРосіїрозвиток Барокобув пов'язанийіз зростаннямі зміцненнямдворянськоїдержави. Цілкомсправедливойого поділяютьна ранішнє(1713-1741) та розвинене(1741-1760ті рр.). Яскравимизразками ранішньогобароко Росіїбули Меншиковськийпалац у Кронштаті(сильно перебудований, майже зник якбарокова пам'ятка), Петропавлівськийсобор у фортеці(збережений), Меншиковськийпалац на Васильївськомуострові (реставрований, філія музеюЕрмітаж), Петергофта Меньшиковськийпалац в передмістіОранієнбаум, деякі спорудиОпександро-Невськогомонастиря(потім однойменноїлаври), Костянтинівськийпалац у Стрельні(реставрований).

Рисибароко притаманніі репрезентативнимпортретам.Вельможі поданів розкішнихшатах, як важливідержавні діячічи військові.Особливобагато подібнихпортретів булостворено вперші рокицарюванняімператриціКатериниІІ (худ. Рослєн, портрет графаЧернишова З.Г., худ. Лампі, портретПотьомкінав лицарськихобладунках).Риси інтимностіі неупередженостіможна знайтилише в портретахжінок або дітей(Іван Вишняков, портрет СариФермор).

Російськебароко, навідміну відзахідноєвропейського, не мало містицизму.Видатнимипам'ятникамиросійськогоБароко. є палацу Пушкіно (кол.ЦарськеСело (музей-заповідник)), Зимовийпалац, Смольниймонастир, Нікольськийвійськово-морськийсобор та іншібудови стилюбароко Санкт-Петербурга, створеніВ. В. Растреллі, С. І. Чевакінськимі Д. В. Ухтомським-зразкирозвиненогобароко.

ВМоскві напичудмало зразківрозвиненогобароко в архітектурі.Осьдоля деяких.Світські зразкибароко — палацімператриціАнни в Аненгофі, Лефортово (арх.Б.Растреллі, не існує). Дерев'янийбароковий палацШеремєтєвав Кусково(так звані СтаріХороми) розібранічерез помилкив розрахункахта загрозузавалитися.Їх місце зайнявнинішнійодноповерховийпалац в стиліранішньогокласицизму.

Палацв Ясенєво-реставрованолише «по аналогіямбароко», тобтоновостворенабудівля зауявою сучасноговиконроба.

Цікавимзразком барокоє палац Апраксіних(збудовано в1766-69 рр). Згодомпалац придбалародина Трубецьких(«Трубецькі-комод»).

Майжеєдиною цілкомзбереженоюпам'яткою релігійноїархітектуридоби барокоє ЦеркваКлимента ПапиРимського вЗамоскворіччі, якого шануютьі православні.Вибудуванана кошти канцлераБестужева запроектом ПьєтроТрезіні (1742-1747 рр).

Назахідні земліУкраїни барокоприйшло рано— в перші роки17ст. Католицькагромада Львовавже у 1644р. маладивний зразокіталійськогобароко — Стрітенськийкостел босихкармелітів(збережений).АрхітекторДжованніБаттіста Джизлєнімайже точноскопіював храмКарлоМадерно у Римі, побудованийтам у 1603 р. Зберігсяй Петропавлівськийкостел і монастиру Луцьку, побудованийархітекторомз Венеції ДжакомоБріано у 1606-1610 рр.Не вщухає захопленняй від костелуСв. Трійці вмістечку Олика, побудованийРадзивіллами, де працювалиБ. Моллі та Я.Маліверна щев 1635-1640 рр. (збіднілий, пошарпаний, але збережений).А будуть щецерковні бароковівелетні в Барі, Городенці, Бучачі, Микулинцях, Золочеві, Вінниці,Ізяславі, Кременці, Почаєві.Шедеври барокодонині стоятьу Львові, Бердичеві, Кам'янці-Подільському, Наварії, Угневі, Підкамені, Богородчанах.

Назвемолише три па'мяткинеперевершеногосвітськогобароко — палацу Підгірцяхз бароковиміталійськоготипу парком(1640рр-реставрується)та палац у селіОброшино. Останнійй понині дивуєзбереженоюскульптуроюбрами, скульптуроюАтласу на службовомуприміщенніта бароковимсадовим фасадомпалацу. Перебудовапарадногофасаду в стилімодерн лишепідкреслилакрасу бароковихзалишків брами, огорожі тасходинок.

У18 ст. в Україні, переважно вКиєві, Переяславіта Львові, в стилі українськогобароко булистворені видатніспоруди та ціліархітектурнікомплекси.Найвизначнішимиз них є: Духовнаакадемія вКиєві (Й. Шедель,1732—40), Ковнірівськийкорпус в Києво-Печерськійлаврі (С.Ковнір, 1721—73), надбрамнацеркваКирилівськогомонастиряв Києві (І.Григорович-Барський,1760), Соборсвятого Юрау Львові (Б. Меретин,1745—70), ратушав Бучачі(Б. Меретин, 1751), церква в Почаєві(Г. Гофман, Ф.Кульчицькийта М. і П. Полейовські,1771—91). У композиціїцих будівельпомітне прагненнядо зовнішньогоблиску, парадності, до розвиненоїархітектурноїдекорації —вибагливіфронтони, соковиті ліпніорнаментита майоліка.Колони, півколонита пілястриархітектурнихордерів у томучи іншому трактуванніфасадівзаймали провіднемісце.

Вукраїнськомуживописі стильбароко позначивсянасиченістюкомпозицій, вишуканістюй декоративністю.Персонажі наіконах і портретахзображаютьсяв дорогій одежі, типаж і аксесуариукраїнізуються(«Св. ПараскеваП'ятниця», 1701, майстра Пилипенказ с. Високого, розписи Рутковичав церкві Скварявита Кондзелевичав Богородчанах).В портретіпомітне прагненнядо імпозантностіпози, небуденногооточення (портретвоєначальникаГригорія Гамаліїв Київськомумузеї українськогомистецтва).Риси піднесеностіі декоративностіяскраво виявилисяу скульптуріратушів Бучачі, рельєфахдзвіниці Софійськогособору в Києві.Риси бароковиступаютьтакож у розписахТроїцькогособору Густинськогомонастиря(кінець 17 ст.) тапізніше Троїцькоїцеркви Києво-Печерськоїлаври, виконанихпід керівництвомА. Галика. Туткомпозиціїсповнені динамікий руху, а персонажіподані в природнихпозах, в золототканійі багато орнаментованійодежі.

Барокояскраво відбилосяв різьбі дерев'янихіконостасівсередини 18 ст., які являлисобою величнідекоративнікомпозиції, що ніби золототканимизавісами закриваливівтар(іконостасПокровськоїцеркви в селіВеликіСорочинціПолт. обл., 1732, таін.), а також уювелірнихвиробах (келихи, блюда, оправиєвангелій тощо)і в книжковійграфіці, гравюрах

Бароковінадгробки вУкраїні

Прикрасоюдеяких бароковихкостьолівУкраїни булибароковінадгробки.Теманечаста вобговоренняхпро твори мистецтва, а дарма.

Меморіальнапластика одназ характернихрис доби барокоі класицизму.НадгробокОлександраВанка Лагодовського16 століттярозмістилиу Львівськійгалереї мистецтвза його значущімистецькіякості.

ПроврятованийВозницькимБорисом Григоровичемнадгробок дітейродини ПонінськихскульптораКанови тепервідомо й широкомузагалу.

Алеє твори, що випализ поля зорудослідників.Серед них єзначущі. Так, в місті Жовквазберіглисядва надгробкироботи АндреасаШлютера, знаковоїпостаті в мистецтвібароко. Зберегти, вивчити і зробитикопії тих надгробків- завданняневідкладне.

Барокоі рококо наземлях України

Будиноку стилі барокона Хрещатик,27 у Києві. Зруйнованийпід час Другоїсвітової війни.

Пізнєбароко поступовогубило своїнайкращіриси: монументальність, творче використанняордеру, різноманітністьпланів споруд.Вбудівництвоприйшли митці, важко залежнівід замовників, бо головнимимеценатамита користувачамибароко стаютькоролівськіродини, магнати-тирани, могутня тареакційнацерква.

Замовниксвого палацув ПразіАльбрехтВальдштейну 1624-1630 роках майжене втручавсяв будівництво.ТомуіталійськіархітекториДж.Пьєроніта А.Спеццатворили у відноснійтворчій свободі.Апалац Вальдштейнастав неперевершенимзразком бароков Празі 17ст.АрхітекторБ. Растреллі(1700-1771) зазнававтаких утисківвід імператриць, що по декількаразів перероблявпроекти Зимовогопалацу абодзвінниціСмольногомонастиря.Дзвінницюйому так і недовелося побудувати, а Зимовийпалац вибудувалилише зовні.

Накопичиласявтома від постінихпошуків новихоздоб, засобівздивувати (Відьма(Роза), бородатаматір — Хоседе Рібератощо).Орнаментита прикрасив творчостівийшли на першімісця.Особливоце позначилосяу Франції, депозиції барокозавжди булислабкі. А Франціяз кіця 17 ст. стаєзаконодавцеммод. Барокопоступовоперероджуєтьсяу рококо-хвилястілінії, мушлі, кола та овалиі перенасиченістьоздоб. В інтерьєрірококо майженеможливознайти прямулінію. Барокозахворіло нарококо передсвоєю смертю.

Важливимизразками рококов архітектуріУкраїні сталиспоруди БернардаМеритина.Йогокостел місіонерівв Годовиці щемає всі ознакипізнього бароко.Аплан та зовнішніоздоби соборуСв Юра у Львовімайже цілкомналежатьрококо.Проміжнупозицію займаларатуша в Бучачі.Аджеїї тимпан начеохопленийполум'ям ліпнини, характернимвиплеском стилюрококо.Тимпанівподібного родунеможливозустріти а нідо рококо, а ніпісля.Хвилясту, нервову темурококо підтримувалий неспокійніскульптуриЙоанна Пінзеля, наче хворі насудоми.Дивуютьі кам'яні ліхтаріна парапетахкостелів уНаварії таГодовиці.Подібнимліхтарям місцелише в приватномусадку чи насходинкахрококовогож парковогопавільйону.

Важливішимзразком рококов архітектурістала й будівляєзуїтськогоколегіумута костелу вКременціТернопільськоїоб. (архітекторПавлоГижицький1743р). Яскраві фарбифасадів, чотири башти, дивовижнісходинки зкам'яними ліхтарямироднять спорудуз парковимпавільйономбільше, ніж іззразками бароков Олиці, Луцьку, Микулинцях, Старому Чарторийську.Декор і фарбиколегіуму — відрококо, і лишевеличний разміркостелу — відбароко.

Рококояк стиль наукраїнськихземлях вивчениймало. До стилюпомилкововідносять усе, що не зовсімсхоже на бароко, навіть в українськихенціклопедіях.Українськієнціклопедіїчасів СРСРдавно потребуютьревізії тапереробки.

Єбагато прикладів, коли в соборіабо в музеїзбережена лишеодна пам'яткастилю рококо, наприклад,іконостас абопосуд. Сама жбудівля ранішняабо пізня зачасом створення.На Україні немапам'яток рококо, де б в інтер'єріуся оздобаналежала цілкомдо рококо, якце в деякихінтер'єрахпалаців Франціїчи Німеччини(Боффран, овальназала готелюСубіз в Парижі1730 рр., зали Новогопалацу ФрідріхаДругого в Потсдамі, плафон в апартаментахкоролеви палацуРеалє, Неаполь).РококоУкаїни ще чекаєна своїх прискипливихдослідників

Письменникита поети в епохубароко сприймалиреальний світяк ілюзію тасон. Реалістичніописи частопоєднувалисяз їх алегоричнимзображенням.Широко використовувалисяв цю добу символи, метафори, театральніприйоми, графічнізображення(рядки віршівутворюютьмалюнок), насиченістьриторичнимифігурами, антитезами, паралелізмами, градаціями, оксюморонами.Існує бурлескно-сатиричневідношеннядо дійсності.Для літературибароко характернепрагнення дорізноманіття, підсумовуваннязнань про світ, всеохоплюваність, енциклопедизм, який інодіобертаєтьсяхаотичністюта колекціонуваннямсміховин, намаганнямдослідити буттяв його контрастах(дух та плоть, морок та світло, тимчасове тавічне). Етикабароко тяжієдо символікиночі, теми тлінуі марноти, життя-сну(Ф. де Кеведо-і-Вільєгас, П. Кальдерон).Відома п'єсаКальдеронатак і зветься:«Життя є сон».Утворилисяжанри- галантно-героїчнийроман (Ж.де Скюдері, М.де Скюдері), реально-побутовийта сатиричнийроман (Фюретьєр, Ш.Сорель, П.Скаррон). Барокояк стиль давдекілька різновидиів, течій: маринізм, гонгоризм(культеранізм), консептизм(Італия, Іспания), метафізичнашкола та эвфуїзм(Англія).

Діїроманів частопереносятьсяу вигаданийсвіт античності, у Давню Грецію, палацові кавалерита дами предстаютьу вигляді пастухів, виникла й окреманазва пасторалі(Оноред’Юрфе, «Астрея»).В поезії розквітлипримхливістьабо вигадливість, складні метафори.Розповсюдилисьтакі форми, яксонет, рондо, кончетті(невеличкийвірш з обов*язковоюдотепною думкою), мадригали.

БарокоЗаходу породилов сфері романувидатнихпредставників- Г. Гріммельсгаузен(роман «Сімпліціссимус»), у сфері драми— П.Кальдерон(Іспанія). В поезіїуславилисьВ.Вуатюр (Франція), Д.Маріно(Італія), донЛуіс де Гонгора-і-Арготе(Іспанія). Носіямибароко Росіїв літературібули С.Полоцький, Ф.Прокопович, ранішнійМ.Ломоносов.ВІспанії бароковатечія в літературіодержала назву«гонгоризм»на честь помітногопредставника(дивись вище).

РозумБароко – явищескладне і суперечливе

УXVII століттізакладалисяоснови новогоєвропейськогораціоналізму.Менш відомете, що тоді жформуваласяй оновленаірраціональнасистема мислення.Розум уславлювавсяголосно, урочисто, демонстративно.

ДвозначнийепікуреїзмБароко формуєдивні характери, породжує майжефантастичнихлюдей, подібнихдо описуваниху педагогічномутрактаті Дж.Локка джентельменів, що живуть урозкішних, алескупо опалюванихапартаментах,їдять зі срібнихтарелів, алераз на день, ходять середзими в легенькомувзутті.

Багатов чому загадковіі дивакуватібаракові характериполишили свійслід і в українськомумистецтвіXVII-XVIII ст.

Середетапів розвиткуукраїнськогобароко слідвиділити таківіяння, спричиненідобою: аскетичні, мілітаристичніі кончетистські, лібертичні.

Багатієм-аскетом, фанатичнимподвижникомідеї людськоїсолідарностій водночасволодаремчислених “замків”й “городів”зображено, наприклад, знаменитогозапорозькоговатажка у нещодавнознайденомуЮ. Мициком анонімному“Короткомуописі Сірковихдіянь”. Могутньогогромадськогодіяча й видатногоповководцятут названо“хробакомбожим”, а очолювананим Січ порівнюєтьсяз монастиремабо церквою.Смиренне, самовідданеслужіння визвольнійідеї Сіркоставить поднадусе:

ВЗапорожжі, наДикому Полі, де бистріїводи,

Всічах жив, островах, мав там замкисобі й городи.

Непрожиток, авідпочинокз воєнної праці,

Неспочинок, амонастир мав, коляштор попризнаці.

Іне тілько неможе тут бутьспокусна білоголова

Алей думка про теєнелюба, не плиней розмова.

Утакому пуританськомудусі змальованой портрет Б.Хмельницькогоу “РозмовіВеликоросіїз Малоросією”С. Дівовича. Цюдраматичнупоему написано1762 року, тобточерез 100 роківпісля “Короткогоопису Сірковихдіянь”, а ідеалгероя-ченця, всевладногоаскета, людини, що вершить долюсвіту, а самавдовольняєтьсямалим, зневажаючицілком доступніїй земні блага, залишився тимже.

ДляС. Дівовичанепересічністьвдачі великогогетьмана виявляєтьсяне лише в громадськійдіяльності, а й в особистомужитті, не позбавленомудеяких аскетичнихрис:

Гетьманвеликомудрий, моторний ісміливий,

Невтомнийу потребах, упраці умілий,

Готовийтяжари вінвоєнні носити,

Жар, холод, нестаткиуперто терпіти,

Пізнавшимноготруднів життті непокої,

Втрудах усякізміни, такожперебої,

Вінмало дбав просебе, хотівдогодити

Громадій Вітчизні іїх захистити.

БогданХмельницькийбув взірцемдля багатьохосвіченихукраїнців. Ітому не дивно, що багато хтоз авторів вкладавсвої моральніконцепції вйого уста. Показоващодо цьогознаменита“Милість Божа”(1728) ІнокентіяНеруновича, де у формігетьманськогозаповіту викладаєтьсяціла системажиттєвих правил.

Можнаприпустити, що І. Нерунович, як і пізнішейого однодумецьС.Дівович, засуджувавзахопленнясучасної йомукозацькоїстаршини розкішнимжиттям, вважаючице за зрадуідеалів козацькоїдемократії.Тільки цимможна пояснити, чому лише водному з восьмипунктів “заповітуХмельницького”козакам нерадиться нехтуватидостатком, дбати про хазяйство(бо ж інакше,“де коня добути, рушницю узятичи іншії прибориз чого придбати”).

Іншіпункти маютьвиразно полемічнийхарактер: “міцнішеміж собою умирі живіте”,“шукайте славу, гроші в ніщозавше майте”,“що є, задовольніться, тримайтесьтакого: нічимне ображайтев житті братасвого”, “ в життіне купцюйте”,“дітей своїх, як тільки відправлятьнауки, такоїнаучайте козацькоїштуки”, “своюподяку Боговіпосилайте, велику милістьвідтак величайте!”.

Створенийу першій чвертіXVIII століттяфіктивний“заповітХмельницького”має виразнобароково-пуританськийхарактер.

Вінпослідовнообмежує природнепрагненнялюдини до достатку, розкоші, насолод, привілеїв, різноманітнихжиттєвих благі пропагуєідеал самообмеження, самовіддачігромадськимсправам таінтересам.Програма, слідсказати, сувора, але благороднаі мудра в головнійсвоїй думці: найпрекраснішев людині – їїрозуміння свогодуховногопризначення, відтак – свідомезапереченняв собі егоїзмутваринноїпожадливості,“боротьба зсобою”, тобтозі своїми стихійнимипристрастями.

З іншогобоку, у XVIII століттівже з’явилосячимало людей, які вважали, що життя даєтьсялюдині “одинраз” і томуслід взяти віднього якомогабільше насолоді радощів, незважаючина всілякіхитромудрітеорії. Схоже, що до колаукраїнськихлібертинцівXVIII століттяналежав і М.Довгалевський, який на своїхлекціях, читаниху стінах Київськоїакадемії в1736-1737 роках, навчавстудентів, що“нікого з простихлюдей не можнавважати щасливим, а щастя вимірюєтьсяшляхетнимпоходженням, посадою табагатством”.

Алетаких сміливихпроповідниківситого благополуччяв ту “добуржуазну”добу було нетак уже й багато.Навіть відомікиївські багатіїне виставлялина людські очісвої достатки.У середовищі, в якому вонижили, це могловикликати лишеосуд, бо українськеміщанствотривалий часдотримувалосьідеалів поміркованого, скромного і“простого”життя. Його“пуританство”пояснюєтьсяісторичнимиобставинами,і насампередтим, що населенняміст єдналосяв цехи, які засвоїм устроєммали багатоспільного зцерковнимибратствами.Тут високоцінувалисягромадянськідоброчинності, готовністьжертвуватив ім’я громади, бути скупимщодо себе, алещедрим, колийшлося провіру, Вітчизну, національнукультуру, бідниходновірців.У такому психологічноактивному, алене досить освіченому, середовищівідданістьтрадиціямнерідко межуєз консерватизмом.Адже завждилегше відкинутиякусь новацію, аніж передбачитиусі її можливінаслідки.

В своїхшуканнях сенсужиття мислителіXVII століття Л.Баранович зісвоїми “пуританськими”віршами, К. Саковичі його дивніфілософеми, йшли від ідеалуземних насолодсвоїх попередниіквдоби Ренесансудо нового, одухотвореного, християнськогоаскетизму.

Наведенихприкладів, мабуть, ужедосить, абидійти висновку, що в XVII століттінадійних механізмівпсихологічногозахисту відсвітоглядних“штормів” унауці не було.Вони лише починалиформуватисьі відпрацьовуватисьі не могли оберегтидуші людей відіржі зневіри, а літературнихгероїв – відфілософськогосамогубства.

Тодіж, у XVII столітті, у філософівСхідної таЗахідної Європивиникає такожінтерес допоєднанняформальноїлогіки, математичногомислення зживою цікавістюдо загадковихявищ, зокремавидінь, одкровень, що виникаютьпоза нашимбажанням, нібинесамохіть, у забутті, дрімоті, мріях, наявуабо у снах. Виразнісліди захопленнятлумаченнямпідсвідомо-сновиднихсимволів устародавньомуКиєві знаходимо, наприклад, упершому східнослов’янськомупідручникуз філософії(1620 р.), написаномупоетом К. Саковичем.Він вважає, щоуві сні триваєактивна роботамозку, і самев цей час створюютьсянадзвичайносприятливіумови для розвиткудумок, бо, “вночідумка звільняєтьсявід усіх деннихтурбот, пов’язанихіз зовнішнімичуттями, й можевільніше розглядатиті речі, яківона вденьмислила розібрати, але через різніперешкоди втой час, колиїх сприймала, не моглацезробити”.

Такимчином сновидіння– також мислення, але таке, щооперує загадковимиі неясними длярозуму образнимиформами. У “Трактатіпро душу” (1625 р.)К. Сакович зновувисловлюєхарактернудля мислителядоби Барокодумку, що сновиднафантазія –частина аналітичноїдіяльностімозку і маєбагато спільногоз логічниммисленням:“Сприйнятіфантазієюподібності, послані загальнимчуттям, в нійміцніше затримуються,і уважнішевипробовуються.Не лише вдень, а й уночі, ввісні вона розбираєці подібностій відтворюєбагато спільнихречей, особливоколи подібностіприходять донеї від чуттів, афектованихабо любов’ю, або страхом”.І далі – дивовижнеспостереження, що випереджаєна 200 років думкуІ. Франка проподібністьвиявів фантазіїу сновидінняхі поетичнійтворчості.Звідси поети, створюючифантазії, понавигадуваличислених нечуванихі небувалиххимер, ахеронів, церберів”.

У віршахсамого К. Саковичаважко знайтифантасмагоричнісюжети й образи.Очевидно, вінмав на увазіне себе й своїпоетичні твори.Певна химерністьі вишуканаумовність буливластиві поетичномумисленню йогодруга МелетіяСмотрицького.Він – цілкомможливий адресатнаведених слів.Але найкращебуло б проілюструватиїх віршами І.Орновського.Знайомлячисьз його віршем-трактатом“Піднесення”, одразу потрапляєшв атмосферуфілософськоїдумки XVII століття.Складаєтьсявраження присутностіна якомусьтиповому длятого часу диспуті(у даному разі– самого поетазі слухачемкурсу філософіїКиєво-Могилянськогоколегіуму, небожем гетьманаМазепи, ІваномОбідовським)з проблемраціоналізму.Що твердитьспіврозмовникпоета, невідомо, а от сам вінрозвиває відомутезу Беконаі Локка, згідноз якою розумсам собі створюєвсілякі труднощі.

Важкопереоцінитиісторичнезначеня віршівІ. Орновського.Перед нами –перші крокиукраїнськоїфантасмагоричноїпоезії, якаохоче використовуєархетип “пташиного”сприйняттясвіту, що дрімаєв глибинахпідсвідомості.Такий стильпоетичногомислення утворюєтьсязавдяки поєднаннюобразноїпродуктивностісну й поетичноїтворчості іреалізується, як правило, утворах умовно-фантастичногочи міфо-поетичногожанру.

У XVIIстолітті такіфантасмагорії, як у Орновського, зустрічаютьсяне часто. А оту XVIII століттімотив уявногоширяння середхмар у моментосяяння бувуже доситьпопулярнийв українськійпоезії, що свідчитьпро підсиленняв ній фантастичногоначала. Те, щоеволюція йшлав цьому напрямку, засвідчує, зокрема, й “Поетика”М. Довгалевського, де серед настановщодо написанняліричних творівзнаходимо йтаку: “ Десятийспосіб: якщопоет пише, щовін завдякиякомусь невідомомубув спрямованийабо піднесенийдо небес і незнає, де він, що говорить, що бачить. Цейспосіб написанняод є найкращимі найбільшепоширенним”.Отже, на початкуXVIII століттяірраціональнийстан імітувавсячи викликавсяцілком свідомо.Він став простолітературнимприйомом. Тодіж, у XVIII столілтті, зловживанняним з боку тих, хто перетворювавпоезію на піднесенемарнослів’явикликалопротести йкпини з бокулітераторів.Так, звертаючисьдо музи в “Одіна перший деньтравня 1761 року”, юний поет-класицистІгнатій Максимовичпросить їїпокинути “тьмуглибоку” (царствоЕреба, підсвідомості)й цуратисядемонічноокриленихпоетів. Вінпише так:

Небійтеся тих, хто вище грому

Взеніт наміривсялетіть

Ісподіваєтьсяпри тому,

Щоможе витриматьполіт.

Зтобою ті небудуть знатись,

Щов небі хочутьпотоптатись,

Умирі хай тебелишать!

Азабажай дружитиз нами,

Мивласними живемтрудами,

Отожнам гуслі приладнать.

Такимчином, можнавизначити певнухронологіюрозвитку вукраїнськійпоезії мотивудемонічногоширяння в захмарномусвіті, осяяньі фантасмагоричнихвидінь.

— 1693 рік.Книжка ІванаОрновського“Слеза дорогогокаміння”. Першіблискучі зразкиліричноїфантасмагорії.

— 1736-1737 роки. Курслекцій з поетикиМитрофанаДовгалевського, що засвідчиввеличезнупопулярністьфантасмагоричного“способу”написанняліричих творів.

— 1761 рік. “Ода наперший деньтравня 1761 року”.Сатиричнівипади молодогопоета-класицистана адресу любителівдемонічнихосяянь у поезії.Новий «яснийі гармонійний»художній смакпочинає боротьбуз “тьмою глибокою”поетики Бароко.

Література

Українськарадянськаенциклопедія/ За ред. М. Бажана. —2-ге вид. — К.,1974—1985.

Малийсловник історіїУкраїни /Відповідальнийредактор ВалерійСмолій. —К.: Либідь, 1997.

Нарисиісторії архітектуриУкраїнськоїРСР. К., 1957

АлпатовМ. В. Всеобщаяистория искусства, т. 2. М.—Л., 1949

ВельфлинГ. Ренессанси барокко. Пер.с нем. СПБ, 1913

Историярусского искусства, т. 1. М., 1957

Программыпо историиукраинскогоискусства.Академия архитектурыУССР. К., 1956

ВипперБ.Р.«Архитектурарусского барокко», М, «Наука», 1978.