Реферат: Археологія Закарпаття
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ1 Кам’яний вік.АрхеологіяЗакарпаття
1.1 Раннійпалеоліт
1.2 Пізнійпалеоліт
1.3 Мезоліт
1.4 Неоліт
РОЗДІЛ2 Енеоліт-бронза.АрхеологіяЗакарпаття
2.1 Епохаенеоліту
2.2 Епохабронзи
РОЗДІЛ3 Раннє залізо.АрхеологіяЗакарпаття
РОЗДІЛ4 Ранньослов’янськийта давньослов’янськийперіоди. АрхеологіяЗакарпаття
4.1 Ранньослов’янськийперіод
4.2 Давньослов’янськийперіод
4.3 Епохавеликого переселеннянародів
РОЗДІЛ5 Міста Закарпаттяяк об’єктиархеологічногодослідження
РОЗДІЛ6 Археологічнедослідженнязамків, палацівЗакарпаття
6.1 Археологічнедослідженнязамків
6.2 Археологічнедослідженняпалаців
ВИСНОВОК
ВИКОРИСТАНАЛІТЕРАТУРА
ВСТУП
Актуальністьдослідження.АрхеологіяЗакарпаттяє важливимелементомісторичногодослідженняобласті. Закарпаття– це один ізважливих регіонівУкраїни, котриймає свої особливостіяк з точки зоругеографічногорозташування, так і з сторниісторичногорозвитку. Дослідженняцього регіонунеможливе беззалученняархеологічнихджерел.
ТериторіяЗакарпаттязнаходитьсяна межі Східної, Центральноїта Півднено-СхідноїЄвропи. І самеархеологічнідослідженняможуть дативідповіді надеякі питанняз маловідомоїісторії Закарпатськогорегіону. Наданий моментархеологіяЗакарпаттяпотребує глибокогодослідженнята вивчення.
Впродовжстоліть натериторіїрегіону проходятьміграційніпроцеси археологічнихкультур. З однієїсторони територіяЗакарпаттястає об’єктомпроникнення, а з іншої сторонина цій територіїформуютьсяокремі культури.
Томуархеологічнідослідженняісторії Закарпаттяє важливим інеобхіднимнапрямком длявсебічноговисвітленняісторичногорозвитку регіону.
Мета:дослідитиісторію Закарпаття, використовуючиматеріалиархеологічнихдосліджень.
Об’єкт:історичнийрозвитокЗакарпатськогорегіону.
Предметдослідження:археологічнедослідженняЗакарпаття.
Методидослідження:методи аналізу, поірвняльно-історичний, хронологічнийта типологічний.
Завдання:
здійснити пошук, аналіз та систематизацію наявних джерел та історіографію літератури;
проаналізувати періоди та етапи археології області;
виявити, простежити і з’ясувати на основі сучасних наукових досліджень історію археології Закарпаття.
Структурадипломноїроботи: дипломнаробота складаєтсьязі вступу, шістьохрозділів, якіподіляютьсяна підрозділи, висновку, додатківта використаноїлітератури.
У першомурозділі охарактеризованийкам’яний вік, його хронологічнірамки та розкопки.
У другомурозділі розкритозміст епохиЕнеоліту табронзи і хронологічнімежі цьогоперіоду.
У третьомурозділі данахарактеристикаперіоду ранньогозаліза і хронологічнийчас.
У четвертомурозділі розглянуторанньо-слов’янськийта давньослов’янськийперіоди.
У п’ятомурозділі розібраноархеологічнедослідженняісторичнихміст Закарпаття.
Шостийрозділ розкриваєархеологічнідослідженнязамків, палацівЗакарпаття.
Дипломнаробота містить87 сторіноктеоретичногоматерілу.
РОЗДІЛ1 Кам’яний вік.АрхеологіяЗакарпаття
1.1Ранній палеоліт
Періодпалеоліту єпочатком появилюдини й формуваннясучасногофізичного типуі датуєтьсяпонад 3 млн. р.тому. Протягомпалеоліту (гр.палайос –стародавній, літос – камінь)людина опанувалавогонь, виготовилаперший одягі побудуваласвоє першежитло. Періодпояви людиний формуваннясучасногофізичного типу.Протягом палеоліту(гр. палайос — стародавній, літос — камінь)людина опанувалавогонь, виготовилаперший одягі побудуваласвоє першежитло. Процесзасвоєннялюдьми великихпросторівЄвропи обумовленийльодовиками, що періодичнонасувалисяз півночі наконтинент.Міжльодовиковіперіоди відрізняютьсям'яким кліматом.Основні заняття: збиральництвой полювання.Знаряддя працівиготовлялисяз каміння, кістки, рогу, деревини.Були вони примітивніі ледь забезпечувалипрожитковиймінімум. Розходженняв техніці обробкикаменю сталоосновою длярозробки періодизаціїпервісноїісторії.
Сучаснідані відносятьпояву людинина Землі до 5 — 4 млн. років тому.Нійі-Г-ьи: давнірештки людини, названої homo habilis(лат. людинавміла), буливиявлені ЛуїсомЛікі і йогопослідовникамив Південно — Східній і СхіднійАфриці (Танзанія, Ефіопія). Поручіз решткамикісток знайденаобробленагалька (чоперита чопінги). ЗАфрики, черезМалу Азію іБалкани людинапроникає тарозселяєтьсяв Європі, і 1 млн.років томуз'являєтьсяу ВерхньомуПотиссі.»
У ранньомупалеолітіВерхнє Потисся(1 млн. — 150 тис. роківтому) заселяєтьсяпітекантропами(гр. пітекос — мавпа, антропос- людина). За данимиамериканськогодемографаЕ.Діві їх булоблизько 125 тисяч.Ріст до 170 см, ходапряма (homo erectus ), обсягмозку до 900 куб.см, могутні надбрівнідуги. Однак, була відсутняважлива ознакалюдини – виступпідборіддя..
На початкупалеолітурельєф регіонузазнав істотнихзмін: відбулосяпідняття Карпатна висоту більше1000 м й утворилосяВерхньотиськеозеро. З початкомльодовиковоїепохи (до Карпатльодовик недійшов) різкозмінюєтьсяклімат, флората фауна.
Вагоміуспіхи закарпатськоїархеологічноїнауки у вивченнідавньої історіїнаселенняпівнічно-східноїчастини Карпатськоїулоговиниприпадаютьна 70-90-ті рр. XX ст.Цьому сприялокілька факторів.Оцінивши ключовийхарактер деякихархеологічнихпам'яток Закарпаття, що знаходилисяна стику двохкультурнихзон — центральноїі східноєвропейської, сюди прибулипрацюватикілька археологічнихекспедиційпровіднихдослідницькихцентрів. Давньокам'янийвік вивчалапалеолітичнаекспедиціяПриродничогомузею АН УРСР(керівник — В.Гладилін), палеоліті мезоліт — експедиціяІнститутусуспільнихнаук АН УРСР(О. Черниш, Л.Макевий), неоліт- експедиціяІнститутуархеологіїАН СРСР (В. Титов), енеоліт — експедиціяЛьвівськогоуніверситету(М. Пелещишин)[2, с. 14-17].
Все жнайбільшісистематичніпольові дослідженняархеологічнихпам'яток краюпроводили триекспедиціїУжгородськогоуніверситету(Е. Балагурі, В. Котигорошко), Природничогомузею АН УРСРта Ужгородськоїгрупи ІнститутуархеологіїАН УРСР (з 1985 рокугрупа в складівідділу археологіїІнститутусуспільнихнаук АН УРСР).На початку 70-хроків на Закарпаттірозгорнулосяграндіознеза масштабомбудівництво, пов'язане звеликими землянимироботами, асаме: спорудженнянафтопроводу«Дружба», кількохвіток газопроводу( «Уренгой –Помари-Ужгород»,«Братерство»,«Союз»), Транскарпатськоїшосейної дороги, меліораціїземель на рівниннійі передгірськихзонах. Всі ціроботи вимагалив зонах проведенняземляних робітневідкладнихохороннихрозкопок, акошти отримувалисьвід тих організацій, які вели будівництво.Так було, по-перше, вирішено фінансовийбік справи, по-друге, даломожливістьвперше на теренахкраю проводитирозкопки широкимиплощами (по3-4- тис. кв. м. культурноїплощі), охоплюючироботами майжевсі періодидавньої історіїЗакарпаття.
Окрімпалеолітичноїта палеолітичноїекспедицій, які вивчалипам'ятки виключнокам'яного віку, науковці університеті Ужгородськоїгрупи досліджуваливсі пам'ятки, які траплялисяна об'єктахновобудов. Томуподальшій оглядвиконаних робітзручніше розглядализа здобуткамиекспедицій, а на разі розглядуокремих історичнихрас.
Екскурсрозпочнемоз палеоліту, розкопки якоговиявлені у80-ті роки XX ст…світове значеннямало ранньопалеолітичнемісцезнаходженняв Королеві, яказнаходитьсяна 20-метровійтерасі (стоянкиВиннички, ГострийВерх), які вивчалипольових розкопок, починаючи з1974 р. ця пам'ятказа кількістю14 нашаруваньчасу ашель — мустьє з чіткістюгеологічноїстратиграфії, виразностіматеріаліввід ашеля домустьє і пізньогопалеоліту немаєсобі рівнихв Центральнійта СхіднійЄвропі.
До мустьєрськоїдоби нині зарахованопонад 40 місцезнаходжень.До цінних стояноквіднесеноКоролево, ЧорнаІ. IX. Рокосово, Діброва та ін.Серед знайденихзнарядь праці: двох боковічоппери, зубчастіпили, сікачі, скребла. Заготовкиобкладенілеваллуазькимивідщепами, подібниминуклеусами; знаряддя праці, рубилами, листоподібнимиі іншими дрібнимизнаряддями(3). Памяткамидля вивченняпалеоліту, впершу чергу, були стратифікованіпам'ятки КоролеваІ, Королева IIта пізньопалеолітичнікомплексиБерегова І зМалої гори. Атакож стоянкана високомулівому березір. Тиса, в кар’єрідля добуваннящебеню, на горіСергейл, що євисокою ранньочетвертинноютерасою давньоговерхньотиськогоозера. Відкрилаїх і досліджувалав 1976р. ЗакарпатськапалеолітичнаекспедиціяІнститутуархеологіїАН УРСР. Розкопкидали можливістьвиявити знахідкиашельськогоі мустьєрськогошарів з кількомагоризонтами.Серед знахідокнижнього шару– масивні від-щепи, знаряддятипу хоперів, нуклеусом, робила, а у верхньому– вироби мустьєрськихтипів з проявамилеваллуазькоїтехніки.
Середінших пам’ятників, відкритихЗакарпатськоюекспедицієюможна відмітитиЧорну І, де зібраніматеріалилеваллуазькоготипу; НовоселицюІ, ІІ, Хижу І, ПлешкиІІ, на яких такождослідженіматеріалилеваллуазькоготипу. Більшістьзнахідок зандезиту. МісцезнаходженняДіброво, ЧорноїIV, Хижі IV, ЗаставноїІІ, Онковиць, Горян, Радванськоїгори ІІ, Виноградово, Берегово, Виселичноїгори, Шаян ІІ,Ільниця, БілаЦерков, Становиць, Солотвино І,ІІ, Плешки таінших пунктівдали колекціївиробів з креміню.
Важливимнауковим внескому розвитокпитань кам'яноговіку Закарпаттяслід вважатиспробу визначитиперіодизаціюі хронологіюпалеоліту.Підготовленадослідникамикультурологічнаколонка дозволиладати відомостіпро давньокам'янудобу. Сьогоднідо ранньогопалеолітуЗакарпаттязарахованопам'ятки ашельської(850-150 тис. роківдо н.е.), мустьєрської(150-40 тис. років дон.е.). до першоївіднесеномісцезнаходженнята стоянкиКоролево І, Рокосово І, Рокосово II, Раковець[1, с. 17-19].
1.2Пізній палеоліт
Наступнийетап у розвиткукультури, господарстваі соціальноголаду людства– період пізньогопалеоліту –тривав від 35до 10 тис. роківтому. Періодвідчутногострибка вантропогенезі, поява людинисучасного типу(homo erectus). З'являєтьсяродова організація- матріархат.Невпорядковані(ендогамні)статеві стосункизаміняютьсяекзогамними.Чоловік і дружинаповинні походитиз різних родів.Це явище малогруповий характер, тому рід вівсяза материнськоюлінією. Мати- захисницявогнища й добробутуродини, роду.Сформованіуявлення прожінку — праматірвідбились увиготовленніритуальнихстатуеток.
Зароджуєтьсяпервісна релігія: тотемізм (віра, що кожна родовагрупа має загальногопредка — тотем), анімізм (вірав душу) і магія(здійсненнявизначеногоритуальногодійства длядосягненнябажаного).
Епохапізнього палеолітуу ВерхньомуПотиссі представленабільш ніж 50стоянками(Королево, Барца, Сена, Цейковой ін.). У ході їхніхдослідженьзібрані скребачки, різці, навершясписів, гарпуниз кістки, голки, прикраси.
В основігосподарствазберігаєтьсязагінне полюванняна великихтварин (мамонти, зубри, олені)і збиральництво.
Під часпошукових робітЗакарпатськапалеолітичнаекспедиціявідкрила двапізньопалеолітичнімісцезнаходженняв районі с. БіганьБерегівськогорайону. Вонорозташованона площі виноградника, в межах селана склоні Багенськоїгори. Тут напівнічно-східномусхилі зібраноблизько 300 кременевихвиробів, якіскладаютьсяз нуклеусів, пластин, відщепів, скребків, різців, масивногонуклевидногознаряддя.
Другиммісцезнаходженнямв цьому районіявляєтьсямісце- знаходженняДідова гора, розташованепоряд з біганськоюгорою, південно-західнішес. Бігань. Тут, на північномусхилі гори, навершині, зібранікременевівироби, якіскладаютьсяз відщепіввідбійника, долото видногознаряддя, уламкимікро пластинок.
Цінними, хоч і допоміжними, виявилисянововідкритіпізньопалеолітичнімісцезнаходженняБерегово II, МукачевоІ, Біганськагора, Заставне, Шаян та ін. Щостосуєтьсявікових рамокто зробленаспроба віднестиїх до ранньоговюрма з виділеннямтрьох стадіййого розвитку.
Картографуванняпізньопалеолітичнихмісцезнаходжень(Ганьковиця, Дубриничі, Лумшори, Голубине, Ділове та ін)свідчить проте, що людськіколективипізнього палеолітууспішно заселялине лише передгірську, але й гірськучастину Закарпаття.Гіпотеза проте, що гірськачастина булазаселена лишев епоху середньовіччя, яку запопадливопоширювалидеякі угорськіісторики, обґрунтовановтратила свійсенс [1, с. 20].
1.3Мезоліт
Епохамезоліту (гр.месос — середній, літос — камінь)визначаєтьсязакінченнямльодовиковогоперіоду йустановленнямлюдської сучасності-голоцену. Зникаютьвеликі тварини(мамонти, шерстистийносоріг, бізонта інші), формуєтьсясучасна фауната флора. Полюванняна швидконогихтварин ускладнюється, що визначилопояву першоїмеханічноїзброї далекогобою -лука, а узв'язку з цимвідбулосямасове знищеннятварин. Останнєобумовилозростання ролізбиральництвай прирученнятварин.
Появабільш надійнихспособів існування, значне поліпшенняклімату сприялизбільшеннючисельностінаселення тайого розселенню.Дослідникимезоліту вважають, що саме в цюепоху починаєскладатисяплемінна організація.
З 1973 рокурозпочалосявивчення мезоліту.Тоді була створенакомплекснамезоліто-неолітичнаекспедиціяІнститутусуспільнихнаук АН УРСР, яку очоливЛ.Г.Мацкевий.протягом 15-тироків роботиекспедиціїбуло відкритоі частководосліджено38 мезеолітичнихмісцезнаходженьі стоянок.
Найбільшцінні матеріалибуло отриманопід час розкопокстоянок Кам'яниціII, Кам'яниці У(Ужгородськогорайону), що дозволилопровестиетнокультурнийподіл мезолітуЗакарпаттяна пам'ятки згеометричними(Кам'яниця У) ібез геометричних(Кам'яниця II)мікролітів.Як показалидослідження, пам'ятки мезолітуна Закарпаттірозташованінерівномірно.Найбільше їхфіксуєтьсяв передгір'ї(22), в Притиськійрівнині (7), Берегівськійкотловині (4)та в районіВігорлато-Гутинськогохребта (2) (6). Пам'яткитипу Кам'яницяУ близькі достоянки Сексард-Паланк(Угорщина),
У ВерхньомуПотиссі відкритобільше 50 стоянокIX — VI тис. до н.е.(Л.Мацкевий) — Кам'яниця, Угля, Ворочево, Перечині інші. У ходірозкопок цихпам'яток зібранозначний речовийматеріал. Восновному цезнаряддя праціз кременю, обсидіану, андезиту йбазальту.
Спостерігаєтьсяудосконаленнятехніки обробіткукаменю, що знайшловідображенняв появі мікролітів- вкладишів дляріжучих знарядьі макролітів- попередниківкам'яних сокир.Кремінь і обсидіаннадходили уВерхнє Потиссяз Токайськихгір, андезиті базальт — місцевіпороди.
.* і
Рухливийспосіб життя, недовговічністьстоянок зв'язаніз полюваннямяк основнимспособом життяразом із збиральництвом.Пам'яткидуховного життяй мистецтвамезолітичногонаселенняВерхньогоПотисся відоміслабо, але можнаприпустити, що вони були.
Унікальноюрелігійноюпам'яткою мезолітуна територіїУкраїни є Кам'янаМогила в степуМелітопольськогор-ну Запорізькоїобл., інтерпретованадослідникамияк храм магій.У гротах і напіщаних блокахвеличезногопагорба знаходилосябіля тисячірізноманітнихзображень(бики, коні, мамонти, олені й ін.) Храмвиник ще в епохупізнього палеоліту.
За данимиросійськогодемографа В.Є.Ларічева територіюЗемлі в мезолітізаселяли 2,5 млн.чоловік.
Л. Мацкевийна основіспостереженьвисловив думкупро існуванняв Закарпаттів добу мезолітудвох основнихетнокультурнихспільнот. Допершої групивін відніспам'ятки з деякимипалеолітичнимиіндексами, додругої — комплексиз виражениминовими тенденціямимезоліту. Першагрупа розташованав північно-західній, друга в південно-східнійчастині краю.Як вважає дослідник, матеріалирозкопок далиправо говоритипро співіснуванняна Закарпаттів ІХ-VІ тисячоліттяхдо н.е. мезолітичнихі неолітичнихспільнот. Першізаймали передгірськузону, другі — низину, тобтозони, придатнідо мисливства, рибальства, збиральствата землеробстваі тваринництва.Знаходячисьв центрі Європи, мезолітичніпам'ятки краюувібрали в себерізноманітніриси сусідніхз Закарпаттяметнокультурнихспільнот, щовимагає подальшихпольових досліджень.
На основіодержаногоматеріалу уЗапоні (ур. Малагора), Серне(ур. Кіш мезев)дослідникувдалося визначити, що ранні пам'яткиновокам'яноїдоби на Закарпаттіналежали носіямстарчево-крішськоїкультури, щодатується врамках 5100-4500 рр.до н.е. [4, с. 12].
1.4Неоліт
Заключнастадія кам'яноговіку — неоліт(гр. неос — новий, літос — камінь)-період коріннихзмін в економічномуй громадськомужитті первісноїлюдини. НазванийГ. Чайлдомнеолітичноюреволюцією.
Хоч неолітЗакарпаттядосліджувавсяв попереднійчас (друга половинаXIX — перша пол. XXст.), але такихвеликих замасштабамиробіт, які буливиконані в70-80-х роках ранішене було. Вониперевищуютьрозміри дослідженихплощ іншихепох. В ці рокибуло відкритобіля сорокапоселень неолітуі енеоліту, пам'ятки якоговивчав МихайлоПотушняк. Нимпроведенірозкопки вДякові (ур.Мондичтог), Дерцені (ур.Мала гора), Баркасові(ур. Нодь мезев), Запоні ( ур. Малагора, Ково домб), Ужгороді (Дравці), Серне, Рафаїлові, Малих Геївцях, Концові та ін.Як правило, поселеннянеоліту розташовувалисяна берегахрічок, водоймищ, займали окраїниболіт, схилиневисокихпагорбів.
Розкопкив Дякові, Серне, Рафаїлові, запоні, Тарнівцях, М.Геївцях дозволиливиділити новукультуру —мальованоїкераміки(4500-4000рр. до н.е.).Виявилося, щовона не входилав зону поширеннялінійної кераміки, а існувалапаралельноз нею на суміжнихтериторіяхКульту Кріш, на думку М. Потушнякаїї замінилакультура мальованоїкераміки, кореніякої тіснопов'язані зрегіоном балкан.
Характеристикаперіоду.
1. Перехідвід привласнюючихдо виробляючихформ господарства:
землеробство(культиваціяпшениці, ячменю, проса) і скотарство(прирученнясобаки, вівці, кози, пізнішебика та свині).
2.УтвореннякультурноїспільнотиПресескло — Старчево — Караново- Кріш у другійполовині VI тис.до н.е., становленнягосподарсько– культурноготипу мотичногоземлеробства; складання наїї фінальномуетапі у ВерхньомуПотиссі (першаполовина V тис.до н.е.) культурилінійно — стрічковоїкераміки.
3.Удосконаленнятехніки виготовленнякам'яних знарядьпраці (шліфування, полірування, пиляння тасвердліннякаменю); знаряддямнадаєтьсябажана форма.Використовувалисьрізні породикаменю, алепереважавкремінь і обсидіан.
4.З'являютьсянові види знарядьпраці: сокири, тесла, кам'янімотики, серпи, зернотеркита ступки.
5.Формуєтьсякерамічнийпосуд; виникаютьпрядіння йткацтво, плетутьсярибальськісітки.
Створюються постійні поселення з великими будинками для цілого роду чи великої матріархальної родини.
Видозмінюються ідеологічні уявлення, удосконалюється культ матері; ускладнюється поховальний ритуал [17, с. 13].
--PAGE_BREAK--
РОЗДІЛ2 Енеоліт-бронза.АрхеологіяЗакарпаття
2.1Епоха енеоліту
Епохаміді чи енеоліт(гр. енеос — мідь, літос — камінь)охоплює V — поч.II тис. до н.е. — періодзначних зміні в природномусередовищі,і в людськомусуспільствіЄвразії.
Новийкліматичнийперіод (субореальний)характеризуєтьсязбільшеннямсередньорічнихтемпературі підвищеноюпосушливістю.
Основнимизаняттями міцностають землеробствой скотарство.Зароджуєтьсяорне землеробствоз використаннямтяглової сили- бика. Даніпалеоботанікивідзначаютьзначний впливлюдини на флору.Різко зменшуєтьсякількістьокремих видівдерев (граб, ліщина й інші), збільшуєтьсякількість пилкузлакових ісупутніх їмчагарниківі рослин, характернихдля пасовищ.Відзначаютьсяшари вугілля, що свідчатьпро масовевипалюваннялісів.
До великихісторичнихподій енеолітувідноситьсяперший великийподіл праці- відокремленняскотарів відземлеробів.Худоба стаєновим джереломнагромадженнябагатств. З цимявищем безпосередньопов'язаний часвеликих переселень.У першу чергу, це стосуєтьсявиникненняямної культурно- історичноїспільнотискотарів. Вонапротягом кінцяIV — початку III тис.до н.е. упроваджуєкурганнийспосіб поховання.
Другаісторичнаподія, що відноситьсядо початку IIIтис. до н.е. -виникненняранньомінойськоїкультури — попередниціпершої європейськоїцивілізації- кріто — мікенської.
Крімперерахованихвище основнихрис енеоліту, особливо наголошуємона появі першихвиробів ізметалу (міді, золота) призбереженнідомінанти увиготовленнізнарядь праціз каменю.
Періоденеоліту ВерхньогоПотисся припадаєна III — початокII тис. до н.е. Населенняпроживало вдовгостроковихпоселенняхбіля воднихджерел (Підгорб, В.Геєвці, В.Рашковцій ін.). Житлапредставленіназемнимибудівлямикаркасно — стовповоїконструкції(10 -12 х 4,0 — 4,5 м). Опалювалисьвогнищем абоглинобитноюпіччю; на пізньомуетапі поширюютьсянапівземлянки.
Своїхнебіжчиківенеолітичненаселеннярегіону ховалов ґрунтовихмогилах з рядовимрозташуваннямна незначнихпідвищеннях.Кістяки у витягнутомустані; чоловікина правомубоці, жінки — на лівому. Орієнтаціяголовою на східабо захід. Інвентарбідний. На пізньомуетапі енеолітуз'являєтьсякремація.
Речовийматеріал: кераміка, кам'яні сокири, ножі, навершястріл і списів, прикраси (браслети, підвіски, кільця); мідні знаряддяй зброя: сокири, чекано [4, с. 14].
2.2Епоха бронзи
Заключнийетап первіснообщинноїформації, появакласових суспільству Європі (мінойськай мікенськацивілізації).Завершуєтьсяперший великийсуспільнийподіл праці, що почався венеоліті. Різкепосиленнянерівномірностіекономічногой соціальногорозвитку, щообумовленовиділеннямцентрів кольоровоїметалургії(Піренеї, Альпи, Апенінськийпівострів, Балкани, Карпати).Усе більшогозначення набуваєвидобутокмідних і олов'янихруд, розробказолотоноснихродовищ, плавкаміді, бронзи, золота. Кольороваметалургія, що пройшла рядетапів (холоднеі гаряче куванняміді та її лиття)завершуєтьсялиттям бронзи.
У періодсередньоїбронзи (1700 — 1380 рр.до н.е.) починаєтьсявиготовленнямечів, знарядьпраці (серпи, сокири), на пізньомуетапі (1200 -900 рр. дон.е.) — порожнєлиття (поножжя, шоломи, панцирі), виготовленняскла.
Можнаговорити, щов епоху бронзивідбуваєтьсядругий великийсуспільнийподіл праці- виділенняметалургійноговиробництвай склоробствав окремі ремесла.
Створенняметалургійнихцентрів і виробництвотоварів приводитьдо розширенняміжрегіональноїторгівлі йобміну. У їхнійоснові булимідь, олово, бронза, золото, вироби з них, а також сіль, оксамит, морськіраковини, намиста.
Посиленнясоціальноїдиференціації, значення патріархай вождя підкреслюєтьсяпоховальнимипам'ятками йчисленнимискарбами. У цейчас збройніконфлікти сталиповсякденнимявищем у життінаселеннябагатьох регіонівЄвропи. На цевказують повсюднезведення городищі значна кількістьзброї на пам'яткахта в складіскарбів. У результатівійн створилисявсі умови дляпіднесеннявождів.
Бронзовийвік Європи(злам III — II — початокІ тис. до н.е.) неприніс істотнихзмін у способивиробництвазасобів існування, але у виготовленнізброї булодосягнутозначних висот.Зрілого йодноманітноговираженняздобуває релігійнийсимволізм.
Епохабронзи ВерхньогоПотисся (1900 — 900 рр.до н.е.) генетичнопов'язана зпізньоенеолітичнимикультурамиКарпатськоїзони (Баден, Коцофені).Характеризуєтьсязбільшеннямщільностінаселення йзасвоєннямпередгірськоїзони під тискомносіїв сторонніхкультур.
У данийчас, завдякидослідженнямЕ.А.Балагурі, в регіоні відомодекілька сотеньпоселень періодубронзи. В основному, вони розташованіуздовж невеликихрічок. Площапоселень 0,5 — 1,0га. Житла наземніі напівземлянки, рідше будувалисяземлянки; розміри8-30 кв. м. Опалювалисязазвичай вогнищем.
В основіпоховальногообряду — біритуалізм.Могильникигрунтові, інколипідкурганні(Лесне, Зняцево).Пізній етапепохи бронзихарактеризуєтьсяурновими похованнямив ґрунтовихмогильниках(Беркес, Станово, Рашковці й ін.)
Розглянутийперіод значноюмірою характеризуєтьсямасовим закопуваннямбронзових ізолотих виробів.У регіоні нараховано331 скарб з 15000 речей, загальною вагою10 тонн. їхнєкартографуваннявказує на зониособливоїконцентрації: ПівнічнаТрансільванія, північно — східначастина Саболч- Сатмарськогокомітату Угорщиний долина р. Латориці, що виходитьдо Верецькогоперевалу.
Основнимигалузями господарствабули орнеземлеробство(пшениця, ячмінь, просо) і скотарство(дрібна й великарогата худоба, конярство); вумовах передгір'їввідгінне.
Значнакількістьскарбів, знахідкиматриць длялиття озброєння, знарядь праці, прикрас (Барца, Спішске Штверток, Дякове й інші), бронзоливарськихпечей (Медведівці)- усе це характеризуєВерхнє Потиссяяк один із найбільшихцентрів кольоровоїметалургіїЄвропи.
Сукупністьпам'яток (городища, могильники, скарби, виробничіоб'єкти) є надійнимиаргументамидля твердженняпро наявністьсоціальноїстратифікаціїу верхньотиськомусуспільствіперіоду бронзи[8, с. 27].
РОЗДІЛ3 Раннє залізо.АрхеологіяЗакарпаття
3.1 Першийетап ранньогозаліза
Завершальнийперіод бронзий початок ранньогозалізного вікуЗахідної їїПівденно-СхідноїЄвропи визначаютьсяпам'яткамигальштатськоїкультурно — історичноїспільноти.
Вивченняпам'яток ВерхньогоПотисся ранньозалізногоперіоду приводитьдо висновку, що цей регіонбув північноюокраїною фракійськогомасиву Карпатськоїкотловини.Етнокультурніімпульси, якісприяли утворенню(на загальнійгавській основі)двох спорідненихкультурнихгруп -куштановицькоїй Саніслеу — Нір (серединаVI — IV ст. до н.е.), різніза значеннямі силою впливу.Перша групав період свогоформуванняпотрапила підпомітний впливз півночі (збоку лужицькоїкультури), адруга — з Потисся.
У процесірозвитку обидвігрупи відчуваликультурнийвплив фракоскіфськихгруп, інтенсивністьякого у різнихобластях регіонубула різноКуштановицькагрупа, яка займаласхідну, найбільшвіддалену йзачинеі частинуВерхньогоПотисся, потрапилапід меншийчужоріднийвплив, кордонина півночі тасході проходилиза Карпатами, а на півдніпростягаливздовж правобережжяТиси, яка булаконтактноюзоною з групоюСаніслеу Нір.Західний кордонкуштановицькоїгрупи не визначенийу зв'язку недостатнімступенемдослідженостіпоселень івідсутністюпоховальнікомплексівна сусіднійтериторії. Томусловацькідослідникине виділяюпам'ятки СхідноїСловаччинидо окремоїгрупи, алевідзначаютьпрояв міцновпливу з бокуальфельдськоїгрупи та групиСаніслеу — Нір, що складає єдиїх відмінністьвід старожитностейкуштановицькоготипу.
У ціломуВерхнє Потиссясередини VI — IV ст.до н.е. являлособою єдн культурно- господарськуобласть. Відмінністьу типах могильниківі окремі деталяхпоховальногообряду, приєдності способупоховання, пов'язаі ймовірно, з племіннимиособливостями.У соціальномувідношеннісуспільстіВерхньогоПотисся ранньозалізногоперіоду булородо — племінним, з сімейне общиноюяк основоювиробництва.Провідні галузігосподарстваземлеробствота скотарство.Металургіяперебувалана рівні домашньоговиробництва.
На данийчас у ВерхньомуПотиссі відомопонад 200 такихпоселень (Дяково, Заставне, В.Паладьй інші). Вонискладалисяз 8 -10 жител (землянки, напівземлянки, пальові), обігрівалисьвогнищами чиглинобитнимипечами. Організовуютьсямайстерні длявиготовленнязнарядь праці(с. ХмільникІршавськогор-ну). З Токайсько- Земплінськихгір надходивкремінь і обсидіан.
Матеріальнакультура. Кераміка: столовий ікухонний посуд, фігурки (неолітичні«венери»), пряслиця, намисто, зернотерки, конуси.
Орнамент: складні геометричнівізерунки, меандри; пластика.
У становленнівиробляючогогосподарстватісно переплелисязовнішні йвнутрішніфактори. Переважалиперші, що проявилосяв проникненніз півдня Балканнових групнаселення(носії культуриКріш — Старчево), що принеслиу верхньотиськесередовищеземлеробство, скотарствой виробництвокераміки.
Свою назвуодержала запоселеннямв 15 км від м. Зальцбурга(Австрія). Цяепоха (XII — сер. Vст. до н.е.) характеризуєтьсяпоявою й запровадженняму повсякденнежиття заліза, зростаннямкількостікурганнихмогильників, посиленнямторгових зв'язків.
Значнучастину Східногальштатскоїобласті займаєтериторія зіпам'ятками, якіодержали назвустарожитностейфракійськогогальштату. їхнєпоширенняохоплює Карпатськуулоговину, атакож середнюта нижню течіїПруто — Дністровськогомежиріччя.
Означенатериторіябезпосередньопов'язана зформуваннямпрафракійськогоетносу і йогорозвитком вісторичнийчас. Більш конкретнодослідники(КТоредт, Е.А.Балагурі, Г.І. Смірновай інші) пов'язуютьформуванняпрафракійцівіз культуроюҐава. Культурабула виділенаГ.А. Можоліч(1957 р.) і названаза урновимипохованнями, відкритимибіля с. І Ґава(Саболч — Сатмарськаобл. Угорщини).У її формуваннібрали участьноси І місцевихкультур середньобронзовоїепохи (Піліні, Отомань) і сторонніплемена іззаходу. На першомуетапі свогоіснуваннякультура Ґавазаймала ВерхнєПотисся і басейнр. Кереш. З X ст.до н.е. поширюєтьсяв Трансільваніїі проникає заСхідні Карпатив Пруто — Дністровськемежиріччя(пам'ятки типуГоліграда).[24; с.31-33]
Проживалиносії культуриҐава в невеликих(0,5 — 1,5 га) селищахуздовж водоймищ.Житлами служилинапівземлянки(8-16 кв.м) і наземнібудівлі (20 -1 40 кв.м), опалювалисьвогнищами іглинобитнимипечами (Дяково, Вовчанське,І Олешник йінші).
У важкодоступнихмісцях, зазвичайна верхівкахгір, зводилисягородища, укріпленівалами й ровами.їх площа 2-10 га(Шелестово, Арданово).
На противагумідним рудамі компонентамдля одержаннябронзи (оловосвинець) залізніруди широкопоширені вприроді. Залізодобувалосяв давнину збурих залізняків, озерних і болотнихруд. Порівняноз міддю й бронзоюодержати залізодоволі важкоу зв'язку знеобхідністювисокої температуріплавки. Рідкезалізо, дляякого необхідно1528 градусів, давніметалургинезмогли освоїти.Виплавлялосятістоподібнезалізо, у виглядікриць вагою1 — 8 кг, що одержувалисиродувнимспособом, притемпературі1100 — 1350 градусівза допомогоюхутр, що нагніталикисень. Далікричне залізовуглецювалоашляхом кількаразовихпроковуваньі перетворювалосьу сирцеву стальШляхом загартування(обвуглерожування)їй надавалисьнеобхіднівластивостдля виробництвазброї й знарядьпраці.
Більшвисокі механічнівластивостізаліза, доступністьруд, а отже, ійого дешевизнау порівнянніз бронзою, забезпечиливитісненнякаміння та мідіяк основнихкомпонентіву виготовленніжиттєво — необхіднихречей.
Залізнасокира, леміші чересло зробилипереворот уземлеробстві, а меч і захисніобладунки сталиповсякденнимозброєннямєвропейськихплемен.
Один ізнайбільш ранніхпредметів, виготовленихіз заліза, знайденийу північнійчастині Карпатськогоареалу, сокира- кельт із кургануXII ст. до н.е. біляс. Лепуш (Румунія).Але це булилише першіпробні кроки, що завершилисяповсюднимпоширеннямчорного металув Карпатськомубасейні.[32, с.240 ]
У 1844р. білям. Мукачева натериторіїсучасноїЗакарпатськоїУкраїни буловиявленнопохованнялюдини в прямокутномукам’яному ящикув супроводіжменьки срібнихмонет, що імітувалатетрадрахмиФіліпа II Македонськогоі його синаОлександраВеликого. Часпоховання- IIст. до н.е. Це булаперша знахідкав північно-східнійчастині Карпатськоїулоговини, якапоклала початокбільш-меншсистематичномунауковомудослідженнюцього типупам’яток. Протепочатковийстан археологічноїнауки того часуне дозволивналежно оцінитиі правильноінтерпретувативиявлену знахідку[29, с. 17].
РОЗДІЛ4 Ранньослов’янськийта давньослов’янськийперіоди. АрхеологіяЗакарпаття
4.1Ранньослов’янськийперіод
Ранньослов’янськіпам’ятникиЗакарпаттявходять вгеографічнийрегіон ВерхньогоПотисся. ПідВерхнім Потиссямрозуміютьтериторію, розташованув південно-східнійчастині Карпатськогобасейна, в верхнійтечії р. Тиси.Питання прочас заселенняслов’янамиВерхньогоПотисся, в томучислі і нинішніхтериторійЗакарпатськоїобласті напротязі тривалогочасу в історичнихі лінгвістичнихнауках вивчається.
В другійполовині XIX міснийлюбитель-археолог, етнограф іісторик ТиборЛегоцькийвідкрив рядпам’ятників, поклав началоїх дослідженьв Закарпатті: могильникив Зняцеві, вЗакарпатті, в ЧервеневіМукачівськогорайону.
Систематичневивчення слов’янськихпам’ятниківЗакарпаттяпочалися післяоб’єднанняЗакарпаттяз УкраїнськоюССР (червень1945 р.).
Їх вивченнямзаймалисянаукові співробітникиЗакарпатськогокраєзнавчогомузею, УжгородськогоГОС університетаі інститутуархеологіїАН УССР. В 1960 р.ранньослов’янськіпам’ятникидосліджує С.І. Пеняк, а в 1974 р.В. Г. Котигорошко.Зібрані і обробленіархеологічніджерела послужилиосновним матеріаломдля написанняісторії ранньослов’янськогонаселенняЗакарпаттяVI – IX ст.[25, с.45 ]
4.2Давньослов’янськийперіод
І, нарешті, ще один важливийісторичнийперіод, якийу 70-80-ті роки поповнивсяновими археологічнимифактами. Йдетьсяпро ранньослов'янськіі давньоруськіпам'ятки другоїполовини першогоі перших столітьдругого тисячоліттянашої ери. їхвідкриттязмінило існуючіконцепції прочас заселеннякраю давнімислов'янами.Через відсутністьджерел вважалося, що між пам'яткамипершої половиниІ тис. н.е. тадонедавнавідомих давньослов'янськихпам'яток VIII — IX ст…існував хронологічнийрозрив. Йоговдалося заповнитинововідкритимипоселеннямив Галочі, Холмоку, Берегові, Перехресті, Дідичному, Чепіта ін., які датуютьсяVI — VII ст. н. е. На поселенняхв Галочі, Береговівперше відкритопівквадратнінапівземлянковіжитла з чистоюліпною керамікоюпразького(корчакського)типу, що дозволилоїх пов'язатиз появою першихслов'янськихплемінних групу ВерхньомуПотиссі. Вонидатуютьсяпочатком VI ст.н.е.
Великуцінність длявивчення історіїдавніх слов'янЗакарпаттяпредставляютьнововідкритіпоселення VIII- IX ст. н.е. їх врівнинній іпередгірськихзонах краюзафіксованопонад сорок(Боржава, Мужієво, Яноші, Братово, Затисівка, Клиново, Петрово, Корятняни, Палло, Паладь, Комірці, Катівці, Баркасово, Клячаново таін.). Цікаво, щомайже білякожного сучасногосела, де проходилирозкопки, виявленосередньовічніпоселення ХІ-ХШст… Засвідченопонад двадцятьтаких поселень, серед яких: Братово (ур.Весетфалу), Шом (ур.Брумер), Олейник (Круглуеполе), Шаланки(ур.Фюзеш), Зняцево(Бовцкош варош), Добронь (ур.Золотийгорб), Холмок(Теплиці), Радванка(вербунки) таін. На жаль, ціпоселення непіддавалисяархеологічнимдослідженням.А між тим вонивіддзеркалюютьпевний пластдавньоруськоїкультури, якасформуваласьу краї на базіранньослов'янськогонаселення VІ-Хст. в кінці ХІ-ХШст., розпочалосязаселенняПритиськоїрівними мадярами, що невдовзіпривело донівеляціїматеріальноїкультури двохрізних за характеромекономічнихсистем — осілоїземлеробноїі кочівничо-скотарської.Вивчення цьогопроцесу — цезавдання новоїплеяди дослідників.[25, с.48-49]
4.3Епоха великогопереселеннянародів
Охороннірозкопки, щопроводилисяв 70-80-х роках уЛацканові, Малих СелменцяхУжгородськогорайону та БратовіВиноградівськогорайону, окрімвище згаданого, засвідчилиіснування щедвох видівритуалу похованняпшеворськихплемен на Закарпатті, а саме: ямково-урнового(Братово) ірозсіяногодвох варіантів: під курганнимнасипом (Пацканьово)та на майданчику(Малі Селменці).Розсіюваннякальцинованихкісток, очевидно, застосовувалосяпід час груповихпоховань. Згаданівиди поховальногоритуалу наЗакарпаттідатуються ІІ-ІVст. н.е. Нововідкритіпоселення, якістали відомимиу братові, берегові, Матієві, Оросієві, Галочі, Холмокута ін., набагатозбагатили базупро матеріальнежиття та побутносіїв пшеворськоїкультури. Цятема, ще не закритаі чекає свогоподальшоговивчення.[3, с.22]
продолжение
--PAGE_BREAK--
РОЗДІЛ5 Міста Закарпаттяяк об’єктиархеологічногодослідження
УЖГОРОД
Вже анемонабіла розцвіла.
Причепурилисьвисілки та села
Ні, цене Ужгород –околиці Марселя
В обіймахніжних леготуй тепла.
ПетроМідянка
Однієюз таємницьсучасногоЗакарпаттяє походженняназви йогоадміністративноїстолиці – містаУжгород. Ще йсьогодні науковціламають пераі голови надетимологією, а тим часоммісцеві мешканцііз задоволеннямрозкажутькілька версій, чому саме «Ужгород».Справа має іполітичнийпідтекст. Українцівисувають своюверсію, угорціборонять иншу.Сьогодні жнапевно знаємолише одне. «Хреснимбатьком» міставважають арабськогомандрівникаі географаАль-Ідрісі.Саме він залишиву 1154 р. найдавнішузгадку промісто, коли назамовленнясицилійськогоправителяРожера ІІ розпочавствореннягеографічногоатласу світу.У творі цьоговидатногонауковця вонобуло поданепід назвою«Гункбар» або«Унгу». З часомця назва перетвориласьна Ужгород.Хоча і заразбагато хтопереконаний, що назву містудала саме річкаУж, яка протікаєчерез йогоцентр, або ж цепросто угорськийпереклад слова«замок». Періодичноз’являютьсянавіть такіекзотичніверсії, як походженняназви від іменіпосла римськогоімператорадо правителяплемені гунів.
Щоб потрапитина перехрестяміж залізничнимта автобуснимвокзаламиУжгорода, минаємопл. ФедораКорятовича, котру вартовсе ж оглянути.Перша її назва– Галькова.Вона посталана лівому березіМалого Ужа, боу цьому місцірічка зміниласвоє русло івода нанеслабагато гальковогокаміння. Сьогоднімайже ніщо невказує на їїславне минуле.А от давнішетут відбувалисьперші міськіярмарки. Рішенняпро їх проведеннязатвердив щекороль ЛюдовикІ Великий. У1853 р., після перенесенняосновної частиниторгових рядівв инше місце, влада вирішилаперетворитиплощу на парк.Терен засадилидеревами, встановилилавки. Однак, коли післярозпаду Австро-Угорщиничиновникизалишили місто, площа перетвориласьна небезпечнемісце, де збиралисьпереважномісцеві марґінали.Довший час тутбула стоянкафіакрів і колодязь, водою з якогоїї щотижнямили. У 1921 р. чехословацькавлада надалаплощі ім’я Ф.Корятовича.Зараз площанаповненачисельнимикрамницямиі має місце дляпаркування.
Щодо рівняприбиранняУжгород, принаймнідо кінця ХІХст., мало чимвідрізнявсявід инших малихміст Центрально-СхідноїЕвропи. Лишераз на тижденьбригада з кількохлюдей березовимимітлами намагаласьнавести лад.Очевидно, щоїх зусиль булозамало. Угорськийпоет ШандорПетефі писав, що «… Ужгороддуже поганемісто. Брудней неохайне.Якраз таке, якп’яна людина, котра впалав калюжу й тепербрудна хитаючисьіде додому».Що змінилосьвідтоді – вирішуватисучасномумандрівнику.
ВулицяКорзо. В історичнихджерелах вулиця, що з’єднуєсучасну площуФ. Корятовичата вул. А. Волошина, мала назвуМостова, а пізнішеїї назвали начесть відомогоугорськогописьменникаі педагога Ф.Казінці (Kazinczy Ferenc).Тут мешкалипереважнозаможні ремісники.Сьогодні цеодне з найулюбленішихмісць для прогулянокмешканців ігостей Ужгорода.Після численнихперебудов їїархітектурнеобличчя сформувалосьпереважнонаприкінціХІХ – на поч.ХХ ст. Останнімчасом місцевавлада оновилабільшістьфасадів, однакза гарним фасадомчасто приховуєтьсяне менш неповторнаатмосферадвориків ізакутків.
Власнекажучи, у перекладіназва Корзоі означає місцедля прогулянок, променаду.Раніше вулицябула місцем, де розмістиласьвелика кількістьмаленькихкрамниць. Середвласників булобагато євреїв.Місцеві модницімогли задовольнититут найвибагливішібажання і мрії.Після вдалоїпокупки їїможна буловідсвяткуватив одній з численнихкаварень. Вулицяпровадить убік Пішохідногомосту, який єще однією візитноюкарткою Ужгорода.[13, с.2-3]
Перш, ніжпіти звичнимдля більшоституристів шляхом, варто зупинитисьна перетиніКорзо з вулицеюА. Волошина, дестоїть будинок, що, на першийпогляд, можеі не привернутиувагу пересічногоперехожого.Збудована збілої силікатноїцегли, спорудає знаменитимв минулому«Білим кораблем», що свою назвуотримала нетільки відкольору стінбудинку, алей від назвикорчми, якувідкрили туту 1780 р. Нагоріоблаштувалигостьові покої, що органічнодоповнювалипослуги закладу.Будинок і корчманалежали державі, але для якіснішогоуправліннябудинок передавалиу приватнекористування.На жаль, відстарої архітектурисьогодні залишилисьлише літературніспогади. Останнюперебудовуздійснив арх.М. Мегер у 1902-1903 рр., а вже 4 січня1909 р. будинокзгорів. Ця подіянавіть спонукаламіську владусерйознішепоставитисьдо організаціїпожежної безпекиу місті. Сьогоднітут житловийбудинок, крамниціі каварні.
Будинокпожежної командив Ужгородірозташувавсяна вул. Тургенєва,2. Це одна з будівель, що упродовждесятилітьне змінює свогопризначення.Хоча першочерговоце були військовіказарми ім.Франца Йосифа.Пожежі булидля міста другимпісля повенейлихом. У 1852 р. тутзапровадилиперші протипожежніправила, згідноз якими коженгосподар мавмати на власномуподвір’ї бочкуз водою. Невиконанняпостановикаралось великимштрафом.
ВулицяА. Волошиназаслуговуєна окрему увагу.Залишивши нахвилину мандрівкудо Пішохідногомосту, вартозвернути біля«Білого корабля»праворуч іоглянути їїпам’ятки. Ранішеця частинавулиці маланазву Маломостова, бо провадиладо Малого моста, перекинутогочерез один зрукавів Ужа– Малий Уж. Поприсвою «дрібну»назву, вулицяславна своїми«великими»справами. Учислі першихвона булазабрукована.У 1855 р. цю традиціюпоширили наинші вулиці, доповнившиними частинуважливоготракту Кошіце– Мукачеве. Умісці виходувулиці на площуФ. Корятовичастоїть будинок, будівництвоякого розпочалосьу 1909 р. Згодом уньому розмістилисяготель і ресторан«Берчені». Натой час закладвважався однимз найпрестижнішихі у ньому збираласьмісцева аристократія.
Повернувшисьдо перехрестяліворуч, побачимоРимо-католицькийкостел Св. Юрія(Георгія) (вул.Волошина, 9) –одну з найдавнішихпам’яток міста.Припускають, що історію цієїбудівлі можнарозпочинатиз 1619 р., коли володарміста ЮрійДругет (1583-1620), повернувшисьв лоно католицькоїцеркви підвпливом архієпископаПейтера Пазманя, зруйнувавлютеранськуцеркву і вирішивна цьому місцізбудуватикатолицькийкостел. Ужепісля йогосмерти наступникМіклош Берчені(Bercsйnyi Miklуs) продовживзапочаткованіроботи. Сучасного, необароковоговигляду споруданабула лишеу 1762-1766 рр. під опікоюархідияконаЕмеріха Хорвата.У 1763 р. над її оздобоюпрацював відомиймайстер ЯношЛукач. Необароковийвівтар з полотномвідомого вУжгороді майстраЛукача ЙожефаКраккера (1717-1779)було завершеноу 1895 р. У 1820 р. на вежікостелу встановилигодинник. Післяпожежі 1857 р. йогозамінили нановий, якийпрацює і сьогодні.Костел і фігураДіви Марії наподвір’ї ліворучвід входу щасливовитримали всівійськовілихоліття.Щоправда, совєтськавлада такизакрила храм, а фігуру знищила.Лише у 2000-2001 рр.святиню і скульптурувідновили.
Бунтівнийпам’ятник. Натеперішнійплощі Ш. Петефіраніше стоявпам’ятникпрезидентовіЧехії Т. Масарику.У 1938 р. монументдемонтувалиугорці і перевезлидо словацькогоміста Міхайлівці, а потім у Братиславу.1945-го німці перевезлийого у німецькемісто Пасау.Після війнипам’ятникповернувсядо Чехії. Алейого виглядмуляв очі комуністамі його зновудемонтували.Громадянизаховали йогоі повернулина п’єдесталлише у 1968 р. Ужеяк «учасникаантикомуністичногозаколоту»пам’ятникпокарали, переплавившина сталеливарномукомбінаті. У2002 р. у сквері біляВеликого мостувстановленоновий бюстпрезидента(ск. Й. Вайце).
БудинокГізелли (вул.Волошина, 13). До1859 р. у місті небуло жодноїцерковної школидля дівчат, хоча бажаючихнадати добруосвіту длядочок не бракувало.Ініціятиваствореннязакладу належалакатолицькомуєпископу МіхаюГаасу. Будівля, що зберегласьдо нашого часу,є результатомперебудов1903-1907 рр. У школі, де мешкалотринадцятьдівчат, навчалирукоділлю, музиці, розвивалиу вихованокестетичнепочуття. Своюназву школаотримала відімени Св. Гізелли– дружини угорськогокороля ІштванаСвятого. Післясмерти чоловікаГізелла відмовиласьвід світськогожиття, пішлау монастир іпо смерті булабеатифікована.Її скульптурана фасаді засовєтськихчасів стала«в’язнем сумління».Влада її простозамурувалаі лише у 1996 р.справедливістьвідновлено.Зараз тут музичнеучилище ім. І.Задора.
Сьогодніуже ніщо ненагадує, що намісці найвищоїспоруди довоєнногоУжгорода, асаме приміщенняВасиліанськогомонастиря(сьогодні одногоз корпусівУжгородськогоуніверситету), стояла будівляГрецької церкви– ще одногосвідченнянаціональногорізнобарв’яміста. Грекиприбули доУжгорода удругій половиніXVII ст. з містаТокай, що в Угорщині.На відміну відгрецьких емігрантівв Галичині, якіторгуваливином, головнимзаняттямзакарпатськихгреків булаторгівля вовною.Наприкінцістоліття їмналежало шістькрамниць. Саметоді частиназ них, об’єднавшизусилля, придбализемельну ділянкудля будівництвахраму. Як згадуєкраєзнавецьЙосип Кобаль, церква малагарні дзвони, один з якихбуло відлитоаж у Венеції.Греки маливласний цвинтар.Однак, поступово, через конкуренціюз боку єврейськихторговців вонипочали втрачатипозиції. З часомвід славнихродів Графіоді, Паун, Коста, залишилисьлише спогади.Останній грецькийсвященик –Світозар Боляричзалишив містоу 1879 р. 22 вересня1900 р. будівлю іземлю придбалаМукачівськагреко-католицькаєпархія. Післячергової, нищівноїпожежі у 1906 р. булоприйнято рішенняпро цілковитуперебудовухраму і започаткуваннямонастиря.Урочисте закладеннянаріжногокаменю відбулось29 жовтня 1911 р. Позакінченнібудівництваі аж до початкуПершої світовоївійни це буланайвища спорудаУжгорода. Шляхомвеликого народногоздвигу і щоденноїпраці монахів1 вересня 1937 р. туторганізованокласичну гімназіюз українськоюмовою навчання.Монастир славивсябагатою внутрішньоюоздобою таактивною діяльністювласної друкарні.Рештки будівліперебудувалиі прикрасилифресками ЙосипаБокшая. У листопаді1938 р., після приєднанняУжгорода доУгорщини, гімназіюзакрили. У 1947 р.совєтська владаліквідуваламонастир, пристосувавшийого приміщеннядля потребуніверситету.
Пройшовшикілька кроківдалі, потрапимона вулицю І.Ольбрахта.Зараз вонаносить ім’язнаного чеськогописьменника, однак її першаназва – Підвальнийряд. З оглядуна те, що вонапролягла уздовжсхилу замковоїгори, тут зручноі винахідливорозташуваливинні підвали, яких, за деякимиповідомленнями, було у містіблизько ста.До початкуДругої світовоївійни сюдиприходилимешканці, щобу затишнійатмосфері, закелихом знаменитихзакарпатськихвин провестикілька годинвихідного дня.Місцеві вина, знані в иноземнихджерелах як«угорські», завжди булипредметомактивногоекспорту. Ісьогодні багатомешканцівЗакарпаттявиробляютьвино для власноговжитку і напродаж. Черезсвою невисокуціну і добруякість виназавжди булиособливо популярними.До впорядкуванняімпорту вину ХІХ ст. особливодоклаласьродина графівШьонборнів.Щоправда, у1891 р. закарпатськівинороби пережилитрагедію. ЗАмерики сюдипотрапилафілоксера –хвороба, яказнищила майжевсю лозу. Місцевимвиробникамдовелось розпочинативсе спочатку…[36, с.5-6]
Ужгородськийзамок є тимоб’єктом, щоприваблюєкожного, хтохоча б на одиндень прибувдо міста. Цювеличну спорудупомітно вжена під’їздідо міста. Вонадомінує надстарою частиноювже хоча б тому, що стоїть наприродній горізаввишки понад30 м. Як і загаломпро місто, першузгадку профортецю залишивзгаданий ранішеАль-Ідрісі.Однак, свійтвір він написаву ХІІ ст., а сучасніархеологічністудії засвідчують, що вже принаймніу VII-IХ ст. на Замковійгорі було укріпленегородище білиххорватів.Середньовічнахроніка «Діянняугорців» пов’язуєзаснуваннязамку з іменемлегендарногослов’янськогокнязя Лаборця.Згідно з відомостями, останній щасливоправив своїмнародом аж дочасу, коли племенаугрів, зазнавшинищівної поразкивід печенігівта у пошукахнової землідля поселення, перейшли Верецькийперевал у Карпатахі оточили замок.Побачившибезперспективністьопору, Лаборецьнамагавсяврятувати життявтечею. Однак, нападники такиназдогналийого і вбили.З того часурічку на теренахсучасної Словаччини, де загинувкнязь, називаютьЛаборець. Переможцівлаштувалиу замку гучнуучту.
Арпадовичі– династіяугорськихкнязів (889-1001) такоролів (1001-1301). Їїзасновникомє Арпад, якийоб’єднав племенаі заснувавУгорську державу.До найвизначнішихїї представниківналежить ІштванІ Святий (997-1038), щозапровадивхристиянствоі здійснив рядважливих реформ.Ласло І Святий(1077-95) і КоломанКнижник (1095-1116) відомітим, що за їхчасів державадосягла найбільшогопіднесення.За правлінняАндраша ІІ(1205-35) була видана«Золота булла», згідно з якоюфеодальнаверхівка країниотримувалазначні привілеїі права, що зчасом спричинилофеодальнуроздробленістькраїни. Поприте, що Арпадибули суперникамикиївськоїдинастії ігалицько-волинськихкнязів, частиназ них були одруженіз донькамируських князів.
Передзануренняму світ черговихлегенд та оповідок, якими оповитийзамок, вартооглянути йогопоглядом військовогоінженера. Фортецямає формунеправильногочотирикутниказ масивнимибаштами накожному розі.Загальна площаобороннихспоруд у ліпшічаси сягала2,5 гектари, а доцього ще й додававсязамковий двірі гарний паркна шість гектарів.Кожний наступнийгосподар намагавсяпідлаштуватифортецю длявласних потребі одночасномаксимальнозміцнити їїфортифікації.У 1384 р. кам’янімури перебудували.У XVI ст. на теренахсучасної північноїУгорщини, Словаччиниі Закарпаттяна запрошенняВіденськоївійськовоїради працювалагрупа італійськихінженерів. Самеїх залучилидля наступноїперебудовисистеми укріпленьз огляду нанебезпеку збоку турецькоїімперії. ПрореконструкціїУжгородськогозамку свідчатьдати, залишеніна мурах. Першу– рік 1558 – віднайдемона вежі за перекидниммостом. Одразупід нею видніютьсячотири шпаки– герб родиниДругетів. Иншадата – 1698 – розміщенана південнихворотах.
Пізнішероботи провадилисьу 1653-1656 рр. Із трьохбоків фортецяоточена вирубаниму скелі ровом, а з четвертого, північно-східного,– урвищем. Ширинарову – 15-20 м, глибина5-10 м.
Найбільшіперебудовивиконали удругій половиніXVIII ст., коли муривже втратилисвоє первісневійськовезначення. Тодіміст замінилизвичайнимнасипом. Головнийзамковий палац, побудованийу стилі ренесансу, нараховуєзагалом сорокприміщень. Увнутрішньомудворі зберігся32-метровий колодязь.Раніше на бастіонахрозташовуваласьартилерія, якатримала підобстріломпідступи дофортеці. Нажаль, військовілихоліття іпізніші перебудовипризвели дотого, що сьогоднівід первинноговнутрішньогодекору замкузалишилисьлише окреміфрагменти водній з аркадгалерей. Церозписи насвітську тематику, виконані віталійськійтехніці сґрафіто.Гарне враженнязалишаютьпізніші розписи, що збереглисьв одній з кімнатзамку. У серединіХІХ ст., за часівперебуванняв замку греко-католицькоїсемінарії, цеприміщенняперетворилина каплицю таприйомну ректор.
Міцнімури замку булиб нічим, якбине особливостіжиття йоговласників.Після того, якнавесні 1241 рокуУжгород тафортецю здобулимонголо-татарськізагони ханаСабудая, почаласьісторія йогоперебудови.Першим це зробивнадорішпан(палатин) АбаОмодей, якомунаприкінціXIII ст. угорськийкороль АндрашIII подарувавмісто і фортецюза вірну службу.
Однак, найдовше – бомайже 370 років– власникамизамку був рідДругетів (1322-1691).З правліннямодного з них– графа Другета– пов’язуютьмоторошнулегенду проБілу Діву. Запереказами, вона була йогодочкою. Під часворожої облогивійськамипольськогокнязя Ю. Любомирського, дівчина закохаласьу молодогошляхтича, якийразом з иншимипослами провадивпереговори.Почуття булотакої сили, щовона розповілачужинцю провсі стратегічнітаємниці замку.Очевидно молодикповівся незовсім шляхетно, бо батько такидовідався прозраду донькиі наказав замуруватиїї живцем водній із стінфортеці. Кажуть, з того часу, особливо увітряні ночі, приміщенняфортеці наповнюютьсячудернацькимивідголосами, подібними настогін.
На подвір’їперед фортецеює залишки фундаментівнайдавнішоїу місті церквиСв. Юрія. Першазгадка про неїпоходить з 1248р. Коли володарямизамку сталиіталійськіфеодали Другети, вони перетворилихрам на родиннуусипальницю.У XVI ст. його перебудувалиі розширили.Саме у цій святині24 квітня 1646 рокуза активноїучасти графиніАнни Другеті під керівництвомПетра Парфеніябуло укладеноунію ПравославноїЦеркви з престоломСв. Петра. Їїпідписалиправославнісвященики іеґерськийєпископ Ю. Якушич.У 1728 р сталасьвелика пожежа, храм згорів, а у 1762 р. його розібралиостаточно. У1996 р. громадаУжгорода великимзібраннямвідзначиларічницю укладенняунії.
У 1644 р. Ужгородськийзамок пробувализдобути військатрансільванськоговолодаря ДьордяІ Ракоці. Начолі військастояв йогокаштелян ЯношБаллінг. Тодішнійпан УжгородаЯнош Другету страху передпереважаючимисилами ворогавтік до Польщі, а оборону залишивна відповідальністьсвого каштеляна.Фортецю втриматине вдалось, аїї залога незабаромприсягнулана вірністьновому власнику.У 1679 і 1684 роках замокзнову бралиштурмом. Цьогоразу військаІмре Текелі– керівникаиншого антигабсбурзькогоі антикатолицькогоповстання.
У червні1703 року військоповстанців-куруців, яке очоливтрансільванськийкнязь ФеренцII Ракоці, підійшлодо Ужгорода.Попри швидкеопануваннямістом, арміїне вдалось знаскоку здобутифортецю. Невеликийавстрійськийгарнізон добрезахищався. Лишеза допомогоюновоприбулихвійськовихзагонів, у числояких входилиі верховинціна чолі з ІваномБецою, ФеренцII Ракоці 24 лютого1704 року прийнявкапітуляціюзамковогогарнізону.
До речі, з постаттювидатногополководцяі політичногодіяча ФеренцаІІ Ракоці пов’язанокілька цікавихісторій. Кажуть, що в першомупереможномубою проти австрійціву вирішальниймомент до ньогопідлетів сокіл, що приніс удзьобі шаблю.Турул, а саметак тюркськоюзвучить назвацього птаха,і сьогодні взамку. Згідноз легендою, саме цей птахвважаєтьсябатьком прародичівугорськогонароду.
У 1685 р. новимправителемУжанськогокомітату ставполковник графМіклош Берчені.Замок діставсяйому у спадокпісля смертипершої дружини.Граф і йогодруга дружина– красуня КрістінаЧакі, перетворилифортецю ізоборонної нарозкішну резиденцію.Після ремонтустін і приміщеньнова господиняперевезла дозамку великучастину свогопосагу. Фортецянаповниласькартинами, дорогими меблями, килимами. Замокстав улюблениммісцем зустрічеймісцевої богеми.Попри великурізницю у віці(майже 20 р.), шлюбцієї пари вважалипросто зразковим.Витонченістьі ерудованістьКрістіни доповнювавграф, який знавкілька мов іцікавивсяполітикою. Підчас угорськогоповстання М.Берчені одразуж став на бікповстанців.Він провадивактивну дипломатичнудіяльність.У замку побувалипосли Франції, Росії і Польщі.На замовленняграфа хорватськийархітекторна прізвищеСтубіч провівостанню перебудовуфортеці. Нажаль, післяпоразки повстанняМ. Берчені бувзмушений емігруватидо Туреччини.Вірна дружинавирушила навигнання разомз чоловіком.
Тим часом, місто, а з нимі залога фортеці, переживаливажкі часи. У1710 р. Ужгород, які значну частинуЗакарпаття, охопила епідеміячуми. Окрімтого, військовінегараздизначно ослабилипозиції повстанців, адже 15 травня1711 року вонизазнали остаточноїпоразки. Урядовівійська увійшлив Ужгород ігарнізон фортецісклав зброю.З того часузамок почаввідіграватиу житті містадругоряднуроль. Післятого, як у 1715 р. М.Берчені відмовивсявід амністії, яку йому запропонувававстрійськийуряд, аж до 1762 рокуу замку розташовувавсяавстрійськийгарнізон. Військовічастково знищилийого внутрішнюоздобу, перетворившиприміщенняна звичайніказарми. Шістьдесятилітьпо тому імператрицяМарія Терезія, яку в краї називали«матір’ю русинів», передала всіспоруди греко-католицькомуєпископату, який перенеслиз Мукачевого.Спершу фортецюпланувализробити резиденцієюєпископа. Однак, кошторис перебудовивиявився надтовеликим, і у їїприміщенняхвідкрили духовнусемінарію. Вонапроіснуваладо літа 1945 р., колисовєтськавлада, розпочавшиліквідаціюГреко-КатолицькоїЦеркви на теренахЗакарпаття, перетворилафортецю навійськовіказарми, а з1947 р. передалапід експозиціюЗакарпатськогоісторико-краєзнавчогомузею.
Післявідвіданнязамку і скансену, до центру містанайзручнішеможна дістатись, пройшовши внизвулицею Капітульною.Раніше вонаназиваласьЗамковою. Тутпереважномешкали ремісникиі прислуга.Однак, одразупісля того, якна вулицірозташуваласябудівля дорадчогооргану єпископа– Капітули, тачисленні церковніспоруди, воназмінила своюназву. Післяпереїзду єпископав инше місценавколишнібудинки продовжувализаймати священики, перетворившиоколицю насвоєріднугреко-католицькудільницю.
Другоюза значеннямархітектурноюпам’яткоюУжгорода вважаютьКафедральнийХрестовоздвиженськийГреко-Католицькийсобор та Єпископськурезиденцію.Історія будівництвасобору почаласьтоді, коли правительЯнош Х Другетзапросив доУжгорода у 1640р. чернечийорден єзуїтів.Він щедро наділивмонахів землеюі видав багатогрошей на будівництвосвятині. За цеченці зобов’язалисьмолитись засвого доброчинця.Попри різніпригоди і труднощі, а також смертьу 1645 р. самогоЯноша Другета, його дружина, хорватка запоходженням, Анна Якушичзробила всеможливе, щобу 1646 р. святинябула готовадо урочистоговідкриття.Спочатку колегіальнацерква ВоздвиженняЧесного Хрестабула невеликою.У 1732-1740 рр. її перебудувалиу стилі бароко.У 1773 р., після едиктупапи КлиментаXIV про ліквідаціючернечогоордену єзуїтів, монахи залишилиУжгород. Післянедовгогопоневірянняприміщенняхраму передалиу власністьгреко-католицькоїєпархії. АрхітекторФ. Гілебранддо 1779 р. закінчивйого перебудовуяк кафедральногособору. Саметоді в інтер’єріз’явився теперішнійвівтар (майстерФранциск Тек,1799 р.) та инші предметидекору. ІмператрицяМарія Терезіящедро доклаласьдо підтримкисвятині, подарувавшиєпископу АндріюБачинськомудорогі шатиі предметицерковноговжитку. Самена її честьвідбулосьосвячення храму15 жовтня 1780 р. – удень народженнямонаршої особи.Над додатковимоздобленнямхраму почерговопрацювалиєпископ ВасильПопович (1846 р.), художник ФердинандВидра. Найбільшізміни буловпровадженоз ініціативиєпископа ІванаПастелія. У1812 р. велика грозапошкодила однуз дзвіниць.Попри те, до1877 р. роботи підкерівництвомархітектораЛасло Фабрібули завершені.Зовнішні зміниу виглядіприбудованихкоринфськихколон і годинниківна вежах наблизилибудівлю достилю пізньогобароко. У 1939 р. надоздобою плафону«ВоздвиженняЧесного іЖивотворящогоХреста» і шестикруглих фресок«Отці церкви»працював відомийзакарпатськийхудожник ЙосипБокшай, якийводночас єавтором вітражіву вікні захристіїі виконаноїу сецесійномустилі каплицієпископа.
З шестибічних вівтарівдва прикрашеніобразам роботиБокшая («ПресвятаБогородиця»).Вівтар «СвятеСерце Христове»виконав ЮлійВіраґ. На святоВоздвиженняу 1926 р. були посвяченітри нові дзвони, вилиті фірмою«Акорд». Влітку1928 р. провелионовлення обохвеж і позолотилихрести. Ще ранішеу лівій вежівстановилидзвін «Іван»вагою в однутону, а у правій– тритоннийдзвін. ПісляліквідаціїГреко-КатолицькоїЦеркви храмбуло переданоПравославнійЦеркві. За часівсовєтськоївлади багатопам’ятнихтаблиць зруйнували, похованняпограбували.Лише 7 січня1991 р. після кількарічноїборотьби храмповернувсядо давніх господарів.
Заразу криптах храмуспочиває багатодостойниківГреко-КатолицькоїЦеркви. 28 червня2003 р. тут перепоховалимощі єпископаТеодора Ромжі.Після приєднанняЗакарпаттядо СССР владазмушувала йогозректись віри, однак владикарішуче відмовлявся.Тоді на ньоговчинили замах,інсценізованийпід автомобільнуаварію. Однак,єпископ вижив.Вже у лікарні, за особистимрозпорядженнямнайвищогокерівництва, до нього підіслали«медсестру», яка за допомогоюотрути кураревбила його. У2001 р. під час своговізиту в Українупапа Іван ПавлоІІ беатифікувавТеодора Ромжуяк мучениказа віру.[13, с.32-35]
Порядз Кафедральнимхрамом стоїтьбудинок Єпископськоїрезиденції.Його будівництворозпочалосьза рішеннямЯноша Х Другетамайже водночасіз церквою.Фундаментзаклали у 1641 р.Тут розташовуваласьєзуїтськаколегія і школа– перший вищийнавчальнийзаклад Закарпаття.За своїм освітянськимзначенням йогопорівнюютьіз знаменитоюКиєво-Могилянськоюакадемією. У1644 і 1685 рр., коливорожі військаплюндрувалимісто, важківипробуваннявипали і надолю колегії.Однак, кожногоразу її відбудовували.У 1773 р. будівлюколегії передалидержавнійскарбниці івона стоялапусткою. 1 серпня1775 р. вже новийвласник – Мукачівськагреко-католицькаєпархія перейнялаприміщенняі цінну бібліотеку.З часом резиденціябула багатооздоблена (арх.Лука Фабрі,1878 р.) і вражалавідвідувачівсвоїм інтер’єром.У її приміщеннівідбувалисьважливі події.Одне з останніхоновлень будівліі прилеглоїдо неї територіїпроводилосьу 1937 р. будівельникомДезидеріємБоніславськимза проєктомЕміліана Еґреші.
Окремуцінність становилабібліотекаколегії з 1858 книг.Єпископ АндрійБачинськийоточив її особливоютурботою іпостійно поповнював.Перед Першоюсвітовою війноюзбірка налічувалапонад 20000 томів.У 1949 р. приміщеннябудівлі займалиоргани НКВС.Пізніше бібліотекупередалиУжгородськомудержавномууніверситетові.
БудівляколишньогоужгородськогоЖупанату (пл.Жупанацька,3) збудована у1809 р. Її фасад ідосі прикрашенийгербом комітату.Раніше тутмістиласьміська адміністрація.Будинок, збудованийу формі літери«П», був свідкомвеликої кількостизнаменнихподій. У йогоприміщенніприйняли рішенняпро вуличнеосвітленняміста, а 10 лютого1878 р. член УжанськогокультурноготоваристваЛойок Зеканьпродемонструвавприсутнім діютелефонногоапарату. Неоминули стінжупанату інайважливішіполітичніподії. У 1848-1849 рр.він став однимз центрів угорськоїнаціональноїреволюції. У1919 р. тут відбулосьзасіданняРуської НародноїРади, де ухвалилирішення проприєднаннякраю до Чехословаччини.9 травня 1920 р. убудинку оголосилипро створеннятовариства«Просвіта».Григорій Жаткович– перший губернаторЗакарпаттяз 1919 по 1921 рр., такожурядував уцьому будинку.Зараз приміщеннявикористовуютьяк музей творіввидатногохудожникаЙосипа Бокшаята инших митцівкраю.
Порядз жупанатомвисочіє будівляРеформатської(Кальвіністської)церкви, якаувінчана восьмикутноюбулавою. Післячисленнихдискусій міжкатоликамиі реформатамиостанні отрималиу 1767 р. можливістьзаснувативласну громаду.1789 р. імператорЙосиф ІІ дозволивпобудуватихрам. Будівлювиконано упсевдоготичномустилі і завершеноу 1796 р. У 1854 р. проведеноостанню великуреконструкцію.
Щоб вповнівідчути неповторнуатмосферупередвоєнногоміста, варто, спустившисьз гори, вийтина вулицю О.Довженка, якаще в 20-30-х рр. запланом чеськоївлади забудованаоригінальнимиі водночасфункціональнимибудинками устилі знаменитогоконструктивізму.Дійшовши доНародної площі, можна оглянутиколишній будинокНародної ради(арх. А. Крупка).Сьогодні цебудівля обласноїдержадміністрації.Звідси залишаєтьсялише кількакроків до НабережноїНезалежности, яка допровадитьнас до Пішохідногомосту. Як повноціннавулиця вонаіснує лише з1923 року, колирозпочалисьроботи з регуляціїтечії річкиу межах Ужгорода.Це дало змогувивільнитина правобережжізначні площізаболоченихземель і віддатиїх під забудову.Частину грошейна цю реконструкціючеській владівиділив французькийуряд Ж. Клемансо.Перша названабережноїбула на честьодного з найбільшвідомих художниківПідкарпатськоїРуси – I. Рошковича.У совєтськічаси її перейменувалина Ленінградську.Нинішня названарешті майжеаполітична.
До цікавихспоруд НабережноїНезалежностивідносятьбудівлю колишньоїчеської жандармерії, де зараз розмістивсямедичний факультетУжгородськогонаціональногоуніверситету, приміщенняНаціональногобанку (1934-1936 рр.) (вул.Пушкіна, 1), збудованогоу стилі пізньогоконструктивізмуз цікавимискульптурнимиформами, і будинокколишньоїугорськоїгімназії дляхлопців, виконанийв 1912 р. у еклектичномустилі (заразЗОШ ім. Т. Шевченка).Окрасою набережноїє найдовша вЕвропі (2,2 км)липова алея, яку було висадженоще у 1928 році.
У свійчас на набережнійбуло встановленомонумент совєтськимсолдатам. Ужгородціз гуморомстверджують, що його розібраличерез особливістькомпозиції, у якій один звояків експресивноцілив гранатоюу бік місцевогокомітетукомуністичноїпартії. Заразна набережнійє пам’ятникА. Волошину.
Ужгородськімости –- Пішохідний, Підвісний, Підзамковий, Залізничний, Радванський, Об’їзний таБоздочиський– це не лишеважлива системаміських комунікацій.Більшість зних збудованівже у ХХ ст. Однак, деякі віддавнає цікавою частиноюісторії. Спокійнийна перший поглядУж у давнинурозливавсякількома рукаваминастількипотужно, щофактично припиняврух між право-та лівобережнимидільницями.Саме тому близько1333 р. була здійсненаспроба впорядкуватиі приборкатирусло річки.Перша згадкапро міст в Ужгородіналежить до1320 р. А у 1631 р. у містііснувало вжепринаймні двавеликих мости.За підтриманняїх технічногостану відповідаливласники, однакремонти здійснювалисьза кошти, отриманіз податку городяні перевізників.Митниця стоялабіля кам’яногоПішохідногомосту з бокусучасної площіЄ. Фенцика. Зачасів самоврядностимито вибиралавже державнаскарбниця. Тактривало аж до30 вересня 1907 р., коли платускасували.
Повені– одвічна інайбільшаприродна проблемаЗакарпаття.Инколи стихіябула такоїсили, що цілковиторуйнуваламости, і тоді, попри великийризик, людейі товари доводилосьперевозитина човнах. Самепід час повені1893 р. дерев’янийПішохіднийміст був знищений.Більша частинасьогоднішніхтранспортнихмостів спорудженіабо перебудованіпісля Другоїсвітової війни.
Найбільшзнаменитийз мостів –Пішохідний,є одним з улюбленихмісць відпочинкумешканців ігостей Ужгорода.Потрапити донього можнавулицею Корзоабо з вулиціА. Волошиначерез Театральнийпровулок. Дільницяміж сучаснимивул. Волошината площею буларозбудованакоштами чеськоговзуттєвогокороля Баті.Упритул доготелю «Корона»стояв йогобудинок з гарноюкрамницею.Зараз тут магазин«Барвінок».У цих околицяхчудові краєвидиі гарна атмосфера.За умови, якщовода під мостомне замутненачерез дощі, щопройшли у горах, можна помилуватисьфореллю, щоинколи навітьвискакує наповерхню плеса.
Про дотепністьмешканцівУжгорода свідчитьфакт, що поблизькийресторан «НадУжом» молодьлагідно називає«Над Гадом».Поблизу каварніросте трьохсотлітнійясен. Щоправда, більшістьвідвідувачів, прогулюючисьмостом, навітьне здогадуються, що, споглядаючиводяне плесо, перебуваютьза два крокивід місцевої«стіни смерти».Власне кажучи, це мур, якийзміцнює берегправоруч відмосту. Мешканцірозповідають, що тут постійнотраплялосьбагато нещаснихвипадків. Надодаток, стінууподобалисамогубці, котрі з неїстрибали дорічки. Щоправда, поза випадкамиостанніхзакарпатськихповеней, в иншийчас утопитисьу цьому місцібуло б важко, адже річка дужеобміліла.
ПлощаЄвгена Фенцика(1844-1903), що прилягаєдо мосту, названана честь знаногозакарпатськогописьменникаі політичногодіяча. За совєтськихчасів вона маланазву Театральна, тому багатомешканців інадалі воліютьпослуговуватисьсаме тією версією.Архітектурнеобличчя площісформувалосьпереважно удругій половиніХІХ ст. Прилеглістьдо Пішохідногомосту робилоїї важливоютранспортноюартерією іодночасногарним відпочинковимосередком.Зрештою, і заразвона сповненагомоном людськогоспілкуванняу різноманітнихкаварнях ілітніх павільйонах.Сьогодні характерплощі визначаютькілька давніхспоруд, першістьсеред якихутримуютьбудівлі колишньогоготелю, синагогиі театру.
Готель«Корона» булозбудовано у1910 р., хоча згадкипро існуванняна цьому місціиншої будівлівідносять докінця ХІХ ст.Тоді однойменнийготель і ресторанпровадив власникМано Фюреді.Сучасники дужехвалили йогозаклад за чистоту, охайність ідобру кухню.Щороку на святоСв. Павла дляперших осібміста і краютут відбувалисясвітські бали, під час яких, окрім доброгонастрою, здобувалисьпотрібні знайомстваі вигідні контракти.Тут же відбулисьперші кінематографічнісеанси фірми«Брати Лендвайі Арпад Ревес».Влітку на літньомумайданчикучасто виступалимандрівнітеатральнітрупи. Полюблялибудинок і політики, які влаштовувалимітинги і зустрічіз виборцями.Сьогодні уприміщеннібудинку розташованаУжгородськаім. А. Волошинафілія МАУП.
Театр(пл. Є. Фенцика)виник в Ужгородіпісля того, яку 1864 р. місцеваінтелігенціязапочаткувалаакцію збираннякоштів на будівництвостаціонарногожитла для музиМельпомени.Процес сильнозатягнувсячерез вибірземельноїділянки і лишеу 1906 р. міськауправа такиприйняла остаточнерішення. Щоправда, активний супротивчинили депутати-євреї, котрі вважалибудівництвотеатру неприпустимоблизьким доприміщеннясинагоги. Попривсе, театр такирозпочав роботуі навіть давпритулок місцевійєврейськійаматорськійтрупі. Виставиставилисьугорською, українською, чеською, словацькоюі навіть ромськоюмовами. З 1921 до1929 рр. тут діявукраїнськийпрофесійнийтеатр, яким трироки керуваввидатний режисері актор МиколаСадовський(Тобілевич). З1988 р. у приміщенніпрацює ляльковийтеатр.
Важливоюпам’яткою, щосвідчить проминуле єврейськогосвіту Ужгорода,є будівля синагоги(пл. Фенцика,10). Її справедливовважають найгарнішоюіудейськоюбожницею Закарпаття.Будівлю зведеноу 1904 р. у нео-мавританськомустилі із використаннямновітнього, як на той час, залізобетонуза проєктомархітекторівД. Паппа і С.Ференца. Зовнівона прикрашенажовтою та червоноюклінкерноюцеглою. Синагогашвидко сталаважливим центромкультурногоі релігійногожиття місцевоїєврейськоїгромади. У середині50-х рр. ХХ ст. їїприміщенняпереобладналипід філармонію.
Першізгадки проєвреїв Закарпаттяналежать щедо XVІ ст. Більшістьз них прибулиз територіїсусідньоїГаличини. Другахвиля еміграціїспостерігаласьу середині ХІХст., а у 1910 р. їхчисельністьсягнула 128 тис.В Ужгородіголовним заняттямиєвреїв булишинкарство, торгівля іремесло. У 1718 р.міська общинаостаточноорганізуваласьі обрала керівників.У 1868 р. громадаподілиласьі з її числавиокремилоськрило прихильниківреформаторськогоруху неологів.Перед Другоюсвітовою війноюєвреї мали наЗакарпатті30 синагог. Згіднозі статистикою1935 року, вонискладали 1/7 частинувсього населеннярегіону. Багатшаверхівказакарпатськогоєврействаналежала переважнодо реформаторськоїгрупи. У дуженезручне становищеєвреї потрапилиміж 1938 і 1939 рр. Тодімісто поділилиміж Чехословаччиноюта Угорщиноютаким чином, що більшістьєвреїв фактичномешкали в Угорщиніа найголовнішеїх кладовищеопинилось вЧехословаччині.
У квітні1944 р. більшістьзакарпатськихєвреїв булизнищені занаказом німецькихнацистів, якимактивно допомагаламісцева владаі, зокрема, тодішніймер УжгородаЛасло Мегай.Згідно з йогоособистимрозпорядженням, майже всі члениужгородськоїгромади упродовжоднієї добибули відправленіу концтабірАушвіц і знищені.
На лівомуберезі містає площа Ш. Петефіта прилеглийдо неї парк, уякому встановленопам’ятник поета(ск. Б. Ференці).З протилежногобоку площізберегласьбудівля (№ 20)колишньогоготелю «ЧорнийОрел», в якомупоет зупинявсяу 1847 р. Зараз цедитяча музичнашкола.
На Православнійнабережній, що упритулприлягає доУжа, стоїть щеодна сакральнапам’ятка, вартауваги. Православнуцеркву збудованоу 1930 р. за проєктомсвященика В.Коломацькогона пожертвувеликої княгиніАнастасії дляувіковіченняпам’яти російськихсолдат, що загинулина Закарпаттіу роки Першоїсвітової війни.Православнагромада в містіорганізуваласьлише у 1921 р., хочаперші емігрантипочали прибуватище з серединиХІХ ст. Головниминатхненникамидругої хвилібули політичнівтікачі, якізалишили Росіюпісля большевицькогоперевороту1917 р. Чисельністьросійськоїеміграціїсуттєво зросласаме післявходження містадо складуЧехословаччини.Влада намагаласьактивно залучатиемігрантівдо суспільноїта економічноїдіяльности, максимальнозадовольнитиїх культурніі духовні потреби.Багато росіянпереїхали наЗакарпаттяв совєтськийчас. Більшістьз них живутьу містах. Будівляцеркви залишаласьдіючою аж досередини 50-хрр., коли їїперетворилина склад, а потімна музей атеїзму.Сьогодні цезнову діючийправославнийхрам.
Недалековід площі Ф.Корятовичапролягає вул.Цегольнянська.Саме там є будівляЦеркви ПреображенняГосподнього.Вона збудованау 1802 р. за проєктомархітектораФрідґоффера(J. Friedhoffer) і до 1949 р. належалагреко-католицькійгромаді. Підцерквою є просторийсклеп, де ховалисвящениківі членів родинЧерських іЛяховичів. Усередині інтер’єрприкрашалирозписи Й. Бокшая.Навколо храмурозбили гарнийпарк. У 1949 р., післятого, як Греко-КатолицькуЦеркву ліквідували, будівлю передалиПравославнійЦеркві. Певнийчас тут бувобчислювальнийцентр університету.У 1991 р. будівлюостаточнопередали православнійгромаді яккомпенсаціюза відхід зєпископськоїрезиденціїна вулиціКапітульній.Інтер’єр храмувиконано востанні роки.У церковномуподвір'ї зберегласькаплиця, депоховано видатноговченого ігромадськогодіяча МихайлаЛучкая.
Закарпатськіфараони (вул.Бачинського).На теренахсучасної України, та й, зрештою, за її межами, Закарпаттявідоме як одинз найбільшихрегіонів компактногопоселенняромів. За приблизнимипідрахункамиїх чисельністьнаближаєтьсядо тридцятитисяч. Їх предкиоселились нацих територіяхнаприкінціXVII ст. Це булишатрові роми, котрі займалисьрізноманітнимиремеслами. Вониприбули з територіїсучасних Румуніїі Угорщини.Сьогодні найбільшігромади живутьв Береговому, Сваляві, Королевому, Мукачевому.В Ужгороді ромиоселились впівнічно-західнійчастині міста(дільниці Радванка, Шахта), де створилисвоєрідниймікроклімат.НаприкінціXVIII – на поч. ХІХст. вулицю Циганськуперейменувалина вул. Фараонів.Мотивація владибула доволіпростою. Згідноз місцевимиуявленнями, роми прибулив Европу з Єгипту, тому місцевіжителі логічновважали, щовони були підданимидавніх фараонів.От і з’явиласьв Ужгородівулиця з незвичайноюназвою. Самев цій дільниці1 грудня 1926 р. буловідкрито першув Европі ромськушколу. Трагічнимперіодом життягромади ставчас Другоїсвітової війни.Як і євреїв, нацисти зарахувалиромів до категорії«недолюдей».Значна частиназ них загинулив концентраційнихтаборах смерти.
Спостереженняза сьогоднішнімжиттям громадиможе змінитистереотипніуявлення проромів. Частиназ них яскраводемонструєсвою заможність, инші живутьна межі бідности.Инколи окреміпредставникицього вільногоі веселогонароду створюютьйому недобрийімідж. Особливу«славу» довшийчас мав «знаменитий»електропоїзддо Солотвиного, у якому подорожнімогли легковтратити гроші, піддавшисьна різноманітніциганські«фокуси».
Ромськаміграція зІндії буладоволі тривалою.Ії кульмінаціяприпадає напочаток II тис.н. е. і пов’язаназ поразкою уміжусобнійвійні в 1192 році, коли великакількість людейобрала вигнання, рятуючись відрабства. Ромискладали касту«дом», яка включалапрофесійнихспіваків, танцюристів, музикантів.У Европі їхпояву впершезафіксованоу хроніці угорськогокороля АндрашаІІ (1219). У Чехії –це 1399 рік, колив Австрії з’являються«сікаnу cerny». ВУгорщині корольСигізмунд(1387- 1437) близько 1417року погодивсянадати ромамохоронні грамоти.На основілінгвістичногота історико-архівногоматеріалувстановленоміграційнийшлях цьогонароду:Індія-Персія-Туреччина-Греція-Болгарія-Сербія-Румунія-Угорщина-Чехія-Німеччина-Франція.
У 1956 р. натериторії СССРпроводиласькампанія з«прикріплення»ромів. Їм надавалипомешканняі здійснюваликонтроль завідвідуваннямидітьми школи.Однак, це немало успіху.Серед закарпатськихромів відсотоклюдей з доброюосвітою надалінадзвичайномалий. А це одназ головнихпричин бідностита неприйняттяїх суспільством.Попри всівипробування, сьогоднішнягромада залишаєтьсяактивною. Вонавидає власнугазету www.romaniyag.uz.ua, працює національно-культурнетовариство.
Кальварія– саме такуназву має найстарішеміське кладовищеУжгорода, щодавніше називалосьЦерква, а потім«Даібоц». КраєзнавецьЙосип Кобальзвернув увагу, що окремі вченісхильні приписуватицю назву видозміненомузвертанню «ДайБоже». Иншітвердять, щов минулому тутмогло бутиязичеськекапище. Так чиинакше, місцедля головногоужгородськогокладовищаобрано не випадково.З гори, на якійвоно розмістилось, відкриваєтьсячудова панорамана місто, і навітьвидно кордоніз Словаччиною.До 1759 р. на горіросли виноградники(тоді її навітьназивалиВиноградною), поки міщанинДавид Петц неподарував свійземельний наділгромаді.
Однак, фактичнимпочатком кладовищаслід вважати1826 р., коли з ініціативимісцевогоплебана ЙожефаЛінці булозапочаткованобудівництвооднієї з чотирнадцятирозташованихна кладовищікаплиць. У 1830 р.за проєктомархітектораЯкоба Ламавпорядкованоголовну алею, що з’єдналакаплиці в єдинулінію і пристосувалацю «дорогу»для проведенняпопулярнихтут відпустів.Кальварія ємісцем спочинкутаких знанихмісцевих достойниківяк поет ГаборДойка (Dayka Gбbor)(могила до нашихднів не збереглась), художниківАдальбертаЕрделі, ЙосипаБокшая, історикаПетра Сови.Піднявшисьдорогою, несподіваноопиняємосьу престижнійдільниці приватнихвіл, а на тлімогил і новітньоїархітектуриоригінальновиглядає будівляЛабораторіїкосмічнихдослідженьУжНУ.
Ранішепоряд з Ужгородомбуло село Горяни.Зараз це вжепередмістя.Тут стоїть одназ найвідомішихпам’яток сакральноїархітектурикраю – церкваСв. Анни (Музейнийпровулок). Пам’яткав Горянах маєважливе значення.Точних відомостейпро початокїї будівництванемає. Дотепервчені сперечаютьсяпро її походження.Довший часпанувала думка, що першу, давнішучастину храму– ротонду Св.Миколая, булопобудованов ХІІІ ст. Инколивисловлюютьдумку, що ініціативабудівництваналежить монахамордену йоанітів, що прибули доУгорщини післядругого хрестовогопоходу. Томузакарпатськусвятиню порівнюютьз аналогічнимиротондами натериторіїУгорщини. Сьогодніцерква є поєднаннямдавньої ротондиі пізнішоїприбудови. Напочатку ХХ ст., під час ремонту, в її південно-східнійчастині виявилифрески XIV-XVI ст.Можливо, частиназ них була виконанаіталійськимимайстрами назамовленняЮрія Другета.Храм є унікальноюпам’яткоюсакральноїархітектури, на прикладіякої можнапрослідкувати, як у місцевомумалярствіорганічнопоєдналисьсхідні і західноевропейськімистецьківпливи.[36, с.40-44]
ВІД УЖГОРОДАДО МУКАЧЕВОГО
На відстані20 км від Ужгородау напрямкуМукачева єцікаве селищеСереднє. Першазгадка про цепоселенняналежить доXIV століття, аленемає жоднихсумнівів, щовоно має значнодавнішу історію.Згідно з легендою, перші мешканціу пошуках місцядля оселеннядовго не могливизначитись.Аж нарештіоселились усамій серединіуподобанихраніше ділянок.У цій історіїє частина правди, бо селище дійснорозташованемайже посерединіміж Ужгородомі Мукачевим.
Як колись, так і сьогодні, Середнє – однез найбільшихселищ Закарпаття.Лагідний кліматсприяв розвиткуна навколишніхтеренах виноградарства.Справа розвиваласьнастількиуспішно, щомісцеві феодалидля забезпеченнясвоїх інтересівнавіть запроваджувалиобмеження навиробництвоі продаж селянамивласного вина.Жителі активноборонили своїправа. На початкуXVIII ст. багато зних приєдналисьдо армії повстанцівкуруців. Відсередини XVII ст.і аж до нашогочасу місцевівина залишаютьсяпредметомактивногоекспорту. Продавність традиційзасвідчуютьрештки виннихпідвалів XVI ст.
Будівництвозамку на місцісучасногоселища розпочавтаємничий ордентамплієрів, що їх иноді щеназивають«храмовниками».Його назвапоходить відфранцузького«temple» – храм. Неймовірнобагатий завдякивдалому провадженнюгосподарськихсправ, він викликавзаздрістьнедоброзичливціві був предметомнападів. У 1312 р.монахи залишилиЗакарпаттяі їх місце посілигоспітальєри, а кільканадцятьроків пізніше– ченці орденусв. Павла.
Тим часом, на початку XIVст., після придушенняфеодальноїзмови протикороля КарлаРоберта Анжуйського, останній подарувавці землі своїмсоюзникам –представникамвірних йомуродів, зокремавихідцям зФранції таІталії. Таксім’ї Другетів, Дебреценінадовго оселилисьна Закарпатті.Здавалось, щомісця вистачитьусім. Однак, уборотьбі заСереднянськийзамок зійшлисьінтереси Другетівта сім’ї Палоці.Після багаторічноїміжусобноїборотьби замоквсе ж залишивсяу власностіПалоці. Долярозпорядиласьтаким чином, що останнійпредставникцього родузагинув у 1526 р.у фатальнійдля угорцівбитві з туркамипід Мохачем.
Недовгопісля тогоСереднє потрапилоу власністьшляхетськогороду Добо, якийпоходив із селаДоборуське.Серед них найбільшоїслави зазнавІштван Добо, який під часавстро-турецькоївійни 1552 р. бувучасникомгероїчноїоборони міста-фортеціЕгер, де двітисячі захисниківпівтора місяцятримали облогубагатотисячноїтурецькоїармії. КапітанІ. Добо частобував у Середньому,і силами полоненихтурків у 1537 р.відремонтуваві укріпив фортецюі розбудуваввинні підвали.У XVII-XVIII ст. Середнянськийзамок ще кількаразів змінюваввласників употоці численнихавстро-турецькихі австро-угорськихконфліктів.Під час повстаннякуруців 1703-1711 рр.твердиню сильнопошкодили.Окрім того, замок остаточновтратив свійсенс як обороннаспоруда, почавзанепадати, його ремонтомсебе ніхто необтяжував.
Особливістю, яка вирізняєСереднянськийзамок з-поміжинших закарпатськихтвердинь, є тойфакт, що в йогоархітектуріможна віднайтироманські риси.Він єдиний ззакарпатськихзамків розташованийна рівнині, утой час як більшістьобороннихспоруд краюзбудовані наузгір’ях. Залишкифортеці добрепомітні з дорогиУжгород-Мукачеве.
Залишкиосновногоелементу оборони– донжону, вказують, що раніше замокбув трияруснимз балочнимиміжповерховимиперекриттями.Кладка йогостін бутова.Для зміцненняфортеці стіниз двох боківохайно облицюваликамінням, щозробило будівлюелегантнішою.Висота баштдосягала 20 метрів, товщина стін– 2,6 м. Колись зметою безпекивхід було піднятодо другогоярусу по центрусхідної стіни.До нього малиб провадитидерев’янісходи. Як припускають, другий ярусмав три приміщення, в одному з якихбули сходи, якими захисникипіднімалисяна третій ярус.На партерімогли бутикомори, арсеналі в’язниця.Замок захищавсядвома обороннимилініями, залишкияких проглядаютьсяі сьогодні. Запершою з них– дерев’яною, проходилоподвійне кільцевалів і ровів, заповненихводою. У подвір’яможна булопотрапити черезпрохід у південно-західнійчастині фортечноїстіни. Частинадороги, що велабезпосередньона подвір’я, добре проглядаласьз вікон південноїі західної стінзамку. Головнароль у системіоборони Середнянськогозамку відводиласязахідній іпівденнійстінам, з якихконтролювавсявхід у подвір’язамку. У цихстінах збереглосьнайбільшевікон-бійниць.
На жаль, сьогодні цявелична спорудає цілковитоюруїною і переживаєне найліпшічаси. Частинустін та иншихукріпленьмісцеве населеннярозтягнулодля власнихгосподарськихпотреб, а владі, схоже, ніколиопікуватисьвласним історичнимминулим. Отожвам не залишитьсянічого иншого, як напружитивласну уявуі спробуватиперенестисьу минуле цьогозагадковогомісця.[37, с.11-14]
МУКАЧЕВО
Останніархеологічнідослідженняпереконливозасвідчили, що перші людиоселились намісці Мукачевогоще в часи неоліту.Принаймні щеу XI-VI ст. до РіздваХристовогона горі Тупчаіснувало поселеннялюдей. Однак, першу писемнузгадку промісто зустрічаємоу хроніці «ДіянняУгорців». Вокремих джерелахмісто згадуєтьсяяк Munkach. Однак, вповніМукачеве розвинулосьлише у ІХ століттіяк поселеннябілих хорватів.У 1086 р. фортецюзруйнувалиполовці, а у1241 загони ханаБатия. Певнийчас теренаминавколо Мукачевоговід імениукраїнськогокнязя ЛьваДаниловичауправляв ІшпанГергель. У 1376 р.королева Ержебетвидала грамотупро запровадженняу місті власноїпечатки, щозначно посилилойого позиції.У 1445 р. володардомінії і замкурегент УгорщиниЯнош Гуньядінадав Мукачевомумаґдебурзькеправо. Середнаселення, крімукраїнців іугорців, у серединіXVIII ст. з’явилисьнімці. Від кінцяXVII ст. спостерігавсязначний напливєвреїв. У ХІХст. останні вжескладали значнучастину населенняміста. Утворивсяповажний хасидськийосередок, а до1925 р. існувалавідома своїмивчителямигімназія згебрайськоюмовою навчання.Мукачеве довшийчас було головнимконкурентомУжгороду нелише за торговельну, але й політичнупершість. ОднакУжгород завждигеографічнобув ближче дополітичнихстолиць, а совєтськавлада, перейнявшивід чеськоїпрекрасніадміністративнібудинки, остаточновизначиласьна користьміста над Ужем.
Назва«Мукачево»залишаєтьсяпредметомрізних спекуляцій.Принаймні одназ них все ще єнайвідомішою.Можна почути, що гора, на якійстоїть замок, насипана штучно, коштом великихзусиль і мукпростого люду.Звідси нібитоі виводитьсяназва Мукачево.Насправді цеміф. Гора, щовисочіє 188 м. надрівнем моря,є цілком природного, вулканічногопоходженняі мучилися знею лише ті, хто пробувавздобути замокштурмом «Якщовійськовемистецтво, природа і Богна моєму боці, то мені і гарматине страшні, аза умови сприятливогорозташуваннязірок – століттяпроживу». Такимє напис на стінісхідного бастіонузамку, виконанийза наказомДьордя РакоціІ.
У минуломуголовним завданнямцієї фортецібув нагляд іконтроль зашляхом із Угорщинив Галичинучерез Верецькийперевал. Післянападу військполовецькогохана Кутескаі монголо-татарфортеця зазналасуттєвих ушкодженьі король ЛаслоІ Святий (1077-1095)наказав укріпитиїї стіни. У 1321 р.монарх КарлРоберт запросивіталійськихмайстрів дляїї подальшоїрозбудови.Одним з найкращихвласників вісторії замкубув племінникугорськогокороля ЖиґмунтаЛюксембурзького, подільськийкнязь ФедірКорятович(1394-1414). Князь перебравсяна Закарпаттяз Поділля післятого, як програвміжусобнуборотьбу звеликим литовськимкнязем Вітовтом.Корятовичпершим встановивна мурах гармати.Навколо горивикопали рів, який наповнювавсяводою, і оточилиїї дубовимчастоколом– що його власнеі називають«паланкою».На внутрішньомуподвір’ї збудувалиоборонну вежу– донжон. Важливезначення дляперетворенняфортеці нанеприступнутвердиню малооблаштуванняна її подвір’їкриниці глибиною85 м, яка, до речі, вважаєтьсяоднією з найглибшихв Україні.
Криницямає свою легенду.Кажуть, що попривсі зусиллявода в ній з’явиласьлише за посередництвомчорта, що запропонувавволодаревісвої послугив обмін на мішокзолота. Князьвирішив скористатисьтим, що чорт невказав, якогорозміру маєбути мішок.Тому післяпояви води йомувидали кількамонет. З лютіта сорому чортстрибнув укриницю і зтого часу страшитьз її глибиничудернацькимизвуками всіх, хто хоче напитисьводи.
КнязьФ. Корятовичне залишив пособі нащадків, тому після йогосмерти у 1414 р.замок повернувсяу власністьдержави. У 1445 р.Мукачево отрималомаґдебурзькеправо. Наступніправителіпроводилиреконструкціютвердині. Більшістьробіт завершеноу 1569 р. На початкуXVI ст. на теренахУгорщини вибухнулоповстання підкерівництвомхороброгоофіцера прикордонногозамку ДьордяДожа. Охопиловоно і Мукачівщину.Після розгромуповстанняфеодали в жахливийспосіб стратилиДьордя. Йогоживцем спалилина розпеченомутроні.[11, с.28-30]
У XVI-XVII ст.Мукачівщинастала теренамиборотьби міждержавою Габсбурґіві Трансільванією.У той час фортецюкілька разівнищили, перепродувалиі навіть віддавалипід заставу.У 1629 р. відновлювальнимироботами керувавкапітан замкуІоан Баллінг.Врешті, у 1633 р. за200 тисяч форинтівїї придбавтрансільванськийкнязь ДьордьI Ракоці. У 1648 р.справу реконструкціїпродовжиладружина князяЖужанна Лорантфі.Два герби, вирізьбленіу камені, що єнад входом добашти верхньогозамку та у приміщеннімузею, належатьїй і зображаютьпоєднані гербиТрансільваніїі герб родуЛорантфі. Фортецяупродовж багатьохроків залишаласьвласністюродини. Почерговоїї успадковувалисин князя ДьордьII Ракоці і внукФеренц I. Князьбув активнимучасникоманти-австрійськогоповстання. Коливоно зазналопоразки, багатьохзмовниківстратили. ФеренцI відкупивсявід влади за400 тисяч форинтів.Його помилували, він відійшоввід політичноїдіяльностиі з часом помер.Влітку 1676 р. йоговдова, дочкахорватськогобана (королівськогонамісника)Ілона Зрініопинилась передзагрозою втратимаєтку, якавиходила з бокулідера курцівграфа ІмреТекелі. Врятувалостановищеволодарки їїодруження зграфом у 1682 р.Однак, довговтішатисьспокійнимсімейним життямІ. Текелі недовелось. У1686 році великийвізир КараМустафа на чолібагатотисячноготурецькоговійська спробувавоволодітиВіднем. З цьоговирішив скористатисьі князь, якийтакож виступивпроти австрійськогомонарха. Алетурецька кампаніяпровалилась.Розлючені туркиспочатку ув’язнили, а потім інтернуваликнязя. Тим часом, Мукачівськийзамок взялав облогу дванадцятитисячнаавстрійськаармія генералаЕнеаса Капрари.Оборонцівтвердині булонебагато. Поприпропозиціїздати замок,Ілона Зрінівідмовилася,і на знак того, що боротиметьсядо кінця, наказалавивісити накожному кутізамку стяги.Ілона буласправжнімприкладомхоробростиі самопожертви.Із десятирічнимсином – майбутнімкерівникомнаступногоповстанняФеренцем ІІРакоці, воначасто з’являласяна бастіонахпід час артилерійськихбомбардувань, доглядала запораненимивояками. АвстрійськийімператорЛеопольд І, незадоволенийходом облоги, призначив новимкомандувачемгенерала АнтоніоКараффа. Однак, це не змінилоситуації. Колиавстрійськівійська тимчасововідступили,Ілона направиласвоїх людейв сусідню Галичинуі продала тамвласні коштовностідля фінансуванняподальшоїоборони. Загаломборотьба тривалатри роки. Щобзапобігтиподальшимжертвам, у 1688 р.було підписаноакт про капітуляцію.Після її підписанняІ. Зріні малоне закінчиласвоє життя ужіночому монастирі, куди її насильноспровадилиавстрійці. Лишеу 1693 р. її обмінялина генералаЗіґберта Гайстера, котрий потрапиву куруцькийполон. Ілонадожила вікуна вигнанні, біля свогочоловіка. Тимчасом, австрійськийімператорЛеопольд I наказавзруйнуватичастину укріпленьМукачівськогозамку. У такомупереробленомувигляді віні зберігся донаших часів.
Традиційносильні анти-австрійськінастрої, щопанували середмісцевої угорськогоаристократії, швидко розрослисяу чергове повстання.Його керівникомстав ФеренцII Ракоці. Національнийгерой угорцівнародився 27березня 1676 р. Післясмерти своєїбабки ЖофіїБаторі у 1680 р., чотирирічнийФеренц малоне позбувсяродинногоспадку, котрий«добра бабця»заповіла орденуєзуїтів. ІлонаЗріні, матиФеренца, задопомогоювірних їй людейзуміла такивідстоятиспадщину сина.Після відомоїоборони мукачівськогозамку австрійцірозділилиФеренца і йогосестру з матір’юі намагалисьвиховуватиїх у прихильностідо імперії.Однак, спробапровалилась.Потрапившипід вплив МіклошаБерчені, ФеренцІІ Ракоці розпочавактивну боротьбупроти австрійськоївлади. В обмінна підтримкувін пообіцявселянам, у випадкуперемоги, звільнитиїх від кріпацтва.З карпатськихтеренів ГаличиниФеренц запросивп’ятсот верховинців, що приєдналисьдо повстанців.Саме з цих українцівсформувалиособисту охоронукнязя, котрувін з гордістюназивав Gens fidelissima –«найвірнішийнарод». Мукачівськийзамок зновустав центромборотьби. Підтримкаповстаннявимагало значнихкоштів, томупроблему часткововирішили зарахунок продажув Европі солі, видобутої зшахт у Солотвино.Під захистоммукачівськихмурів і 75-тисячноїармії куруціву 1705 р. князь навітьзаснував власниймонетний двір.Саме у той часдля зміцненняі перебудовитвердині запросилифранцузькогоінженера Демюссе.
Аби знайтисоюзників уборотьбі протиАвстрії, ФеренцІІ Ракоці провадивактивну дипломатичнуполітику. Йогопредставникидіяли на теренахФранції, Росії, Швеції і Туреччини.У 1707 р. Ракоціуклав таємнийдоговір ізросійськимцарем ПетромІ. Держава куруцівпроіснувалааж до часу, колиугорські феодаливідкинулипитання ліквідаціїпанщини. Цеодразу викликалорозчаруванняселян-повстанців.Більшість ізних залишилисвого керівника.Цим одразу жскористалисьавстрійці. Уфатальній битвіпід Тренчийномповстанціврозбили. А у1711 р., після недовгоїоблоги, військаздобули Мукачівськийзамок. За Сатмарськиммирним договором1711 р. Ференцу IIРакоці гарантувалиповну амністіюі право володіннямаєтками увипадку відмовивід політичнихпереконань.Та князь визнавтаку пропозиціюганебною ізакінчив своєжиття у 1735 р. навигнанні. Йогоостанки спочиваютьв кафедральномусоборі містаКошіце, що уСловаччині.
Післяпоразки угорськоїпартії австрійськийцісар Карл ІVу 1728 р. передавзамок і містоу власністьЛотара Францафон Шьонборна.Замок до 1787 р.перетворилина в’язницю.За нею закріпиласьлиха слава.Инколи в’язницюназивали австрійськоюБастилією.Одного разуу в’язниціспалахнув бунт.Окрім важкихумов утримування, певний періодчасу в’язнівгодували лишеморквою, томузгодом виступназвали «морквяним».Лише терміновозадіяні дляпридушенняповстаннядвісті солдатзмогли заспокоїтиситуацію.
Серединших знанихперсон, в різнічаси тут утримувалиугорськогопросвітителяФ. Казінці, російськогореволюціонераі філософа М.Бакуніна, борцяза грецькунезалежністьО. Іпсіланті, французькогопосла КамілаТурно. Цікаві, але гнітючіспогади післявідвідин замку12 липня 1847 р. залишивугорський поетШ. Петефі. В’язнівзвільнилиповстанціугорськоїреволюції1848-49 рр. На знакцього на схилахгори посадилилипу – «деревосвободи», якаросла до часусильного урагану1960 р.
У 1896 р., начесть тисячолітньогопереходу угорськихплемен у Середньо-Дунайськунизовину, в’язницюу замку офіційнозакрили. За часїї існуваннячерез ці казематипройшли понадвісім тисячв’язнів. Міністерствоюстиції Угорщинипередало Мукачівськийзамок у розпорядженняМіністерствафінансів. Черезвтрату єдиногогосподаря вінпочав руйнуватись.У XX століттіфортецю пристосовувалидля потребчехословацькоїта угорськоїармій. У 40-50-х рокахпевний час тутперебувалиоргани НКВС, а потім їїперетворилина школу механізаторів, курси голівколгоспів іпрофтехучилище.З 1993 р. це Краєзнавчиймузей.[36, с.38-42]
ТАЄМНИЦЯКОРОНИ СВЯТОГОСТЕФАНА
У ХІХ ст.Мукачівськийзамок ставмісцем, де впродовжтрьох місяцівзберігалинайбільшусвятиню Угорськоїдержави – КоронуСвятого Стефана.Цю реліквіюинколи називаютьсимволом минулогоі сьогоденняоб’єднаноїЕвропи. Коронаскладаєтьсяз двох частин.Одна з них – цеподарунок дляугорськихкоролів відПапи римськогоСильвестраІІ, а друга –підтвердженнявлади відвізантійськогоімператора.Корона пережилабагато різнихпригод. Під часнаполеонівськихвоєн виниклазагроза захопленняміста Буда.Тому у 1805 р. коронупід охороноюзагону капітанаЙожефа Шпленівивезли і доберезня 1806 р.зберігали умукачівськомузамку. В ХХ ст.реліквія зновузалишила Угорщинуі лише у 1978 р.повернуласьна визначенеїй місце у приміщенніУгорськогонаціональногомузею, а з 2000 коронаперебуває упарламенті.
Більшістьпам’яток Мукачевогорозташованіуздовж мальовничогоі охайногоБульвару Миру.На його початкукілька роківтому встановилипам’ятник св.Кирилу і Мефодію(ск. О. Андялоші), що має символізувати1100 річницю заснуванняМукачевого.Місцеві жителівже встиглискласти пропам’ятник шереганекдотівпереважнополітичногохарактеру.
МіськаРатуша побудованав 1906 р. за проєктомархітектораПала Тоасо устилі модерн.За свідченняммісцевих краєзнавців, у час закладаннянаріжногокаменю у спеціальнійкапсулі замурувалилист, якийповідомляв, що на той часу місті мешкалипонад чотирнадцятьтисяч людейі було 1553 будинки.На горішнійвежі ратушіє годинникмайстра ЙосифаШовінського.Завдяки складномумеханізмовіменший дзвіноголошує провідлік часучерез кожні15 хвилин, великийсповіщає прогодини. Нещодавноу приміщенніратуші з’явивсяще один «монумент».Це пам’ятник«Невідомомубандитові», який є свідченнямнепростогошляху політичногостановленнясучасної України.Одразу порядз будівлеюРатуші стоїтьпам’ятниксовєтськимвоїнам і партизанам(авт. П. Юсов).Обеліск встановленоу 1945 р. Його історіямає свою таємницю.Перед війноюу місті діялафабрика, котравироблялазнаменитіспортивні лижі.Власником бувзнаний майстерДюла Чокнаді.Совєтська владаконфіскувалапідприємство.Однак робітникивідмовилисьвиходити нароботу безсвого «експлуататора».Влада поступилась, але змусиламайстра перерахуватиусі заробленівід військовогозамовленнягроші на спорудженнямонументувизволителям.
З проспектуМиру черезгарну брамуможна потрапитина подвір’яперед «БілимБудинком», знаного такожяк кам’яницяродини Ракоці.Палац зазнавнайбільшихперебудов іпристосуваньдля потребродинної резиденціїу середині XVIIст. Особливодо цього приклавсяДьордь І Ракоціпісля того, яку 1633 р. став управителеммукачівськогозамку. З 1726 р. цімаєтностівідійшли увласність родуШьонборнів.Сьогодні будівляє результатомпоєднаннястилів ренесансуі бароко. Насвоєму початкувона мала розмір26х19 метрів і їїоточувалавідкрита галерея.Свою назву«Білий будинок»отримав черезбілі зовнішністіни з елементамичервоних прикрасна кутах. Пізнішівдосконаленняна замовленняграфа ЕрвінаШьонборназапровадивавстрійськийархітекторБалтазар Ньюмені вони щасливодотривали донашого часу.Особливо ефектновиглядає бароковийпортал і відкритісходи, що провадятьдо центральноговходу.
Поряд, на Площі Світувстановленопам’ятниквидатномуживописцю, засновникуреалістичноїшколи угорськогоживопису ХIХст. МіхаєвіМункачі (1844-1900) Особуцього художникавідносять донайважливішихпостатей угорськогомистецтва. Нажаль, щоб досягтияскравости, більшістькартин вінґрунтувавбітуменом –темно коричневоюфарбою. Час їїнищить. Поприте, що найціннішіполотна маляразберігаютьу спеціальнихсховищах, можетрапитись так, що за півстоліттябільшістьтворів просто«згорять».
Майженаприкінціпроспектустоїть римо-католицькийКостел св. Мартина, спорудженийу 1904 р. на місціготичної будівлі.Це одна з найголовнішихсвятинь міста, хоча б з тогоогляду, що св.Мартин є покровителемміста.
На внутрішньомуподвір’ї, ліворучвід входу зберегласьстара каплиця.На початкуіснуванняпервинноїбудівлі храмувона слугувалайого вівтарноючастиною. Найбільшумистецькуцінність становлятьфраґментирозписів ікам’яної пластики, які збереглисьдо наших часівз XIV ст. Фрескидоповнюютьдекор навколострілчастихвузьких віконі зовнішніконтрфорси.Ззовні, праворучі ліворуч відвходу до храму, між контрфорсамизбереглисьстародавніепітафії вірників.
Святомиколаївськиймонастир наЧернечій горі– це видатнапам’ятка сакральногомистецтва.Народні переказистверджують, що засновникамимонастиря уХІ ст. були монахи, які примандрувалисюди з-надДніпровськихкруч. Вони викопалипід Чернечоюгорою, що затри кілометривід монастиря, печери. Опікунад монастиремздійснюваладочка князяЯрослава Мудрого– Анастасія, яка була дружиноюугорськогокороля ЕндреІ. Однак, вповнімонастир розвинувсяза часів правлінняФедора Корятовича.Князь надавйому значнуматеріальнуі моральнудопомогу. Посмерти, у 1414 р.меценат бувпохований укриптах монастиря.Легенда розповідає, що якось, колиФ. Корятовичполював поблизугори, на ньогонапав страшнийзвір – «шарканьз дванадцятьмаголовами імногими крилами».Лише молитвадо Св. Миколаяврятувалаволодарю життя.Одразу післяперемоги надпотворою передкнязем з’явивсяангел, якийвказав йомуна вершинугори. Післяцієї пригодиволодар давобіцянку збудуватитам святиню.
У 1458 р ігуменоммонастиря бувмонах Лука, зякого почалосьлітописаннясвятині. Спочаткумонастирськацерква буладерев’яною.У 1657 р. загоникнязя Ю. Любомирськогозруйнувалиїї разом змонастирем.Однак, святинювідбудували.У 1661 р. єпископЗейкан віддаврозпорядженняпро початокбудівництвакам’яної церкви.Роботи провадивмайстер зіЛьвова СтефанП’яменс. Плануванняі оздобу виконалиу візантійськомустилі. Монастирбув частковозруйнованийпід час повстанняФеренца ІІРакоці. Монастирськацерква простояладо 1826 р., коли черезпоганий станїї розібрали.Сучасний їївигляд належитьдо кінця XVIII –початку ХІХст. Будівництвоздійснювалосьпід керівництвомархітектораДмитра Даца.У 1862 р. монастирзнову горів, однак черезтри роки реконструкціювсе ж було закінчено.У 1906 р. художникЮ. Віраґ, котрийвступив до чинуСв. Василія, упродовж трьохроків розробивкресленняіконостасуі вівтарів ірозмалювавстіни і плафонцеркви композиціями«Проповідісв. Мефодія»і «Славословіє».
Монастирзавжди провадивсеред населеннявелику просвітницькуроботу. Святинябула і залишаєтьсяважливим осередкомкультури імистецтва. Уминулому монастирськабібліотеканалічувалапонад шістьтисяч книг.Вони надходилизі Львова, Острога, Києва. До сьогодніна терені Закарпаттязберігаєтьсябагато ціннихпримірниківслов’янськоїписемности.Між ними і знамените«ЗакарпатськеЄвангеліє»(1401 р.).
Иншасторінка вжитті монастирянастала післяпочатку Другоїсвітової війни.За часів окупаціїкраю гортистами, монахи-василiяничерез своючітку проукраїнськупоставу зазналивеликих переслідувань.Неугоднихченців спровадилиза межі Закарпаття, а деяких заарештували.З-поміж них інастоятеляо. А. Станканця, мукачівськогоігумена о. А.Мондика. Дев’ятероченців булоінтернованона територіюРумунії. Нацьому лиха незакінчились.Після приходусовєтськоївлади, в ніч з21 на 22 березня1947 р. до монастиряувірвалисьпрацівникиНКВС. Монахибули заарештовані, а їхнє місцепосіли інокиМосковськогопатріархату.[23, с.16-19]
ЧИНАДІЄВЕ
Першівідомості проЧинадієвепоходять з ХІІІст. Тоді йогоназва звучалаяк Сент Міклош.Сьогоднішнімешканці Чинадієвогозвичні до приїжджихгостей і привітноналаштовані.Вони охочедопомагаютьмандрівникуу пошуках місцевихпам’яток. Уцентрі селищазбереглисьзалишки укріпленогопалацу XIV-XV ст., збудованогобароном П. Перені.На відміну відбільшостифортець закарпатськогокраю, ця не маласуто оборонногозначення ірадше буласвідком частихміжусобнихконфліктів.У 1657 році її серйознопошкодилипольські війська.Під час нацистськоїокупації замокперетворилина в’язницю.Сьогодні будівляприватизованаі новий господарнамагаєтьсявдихнути життяу старі мури.Цікаво, що у1900 р. з нагодиодруження своєїдочки граф Ф.Шьонборн запропонувавлюдям збудуватидля них на вибірнову церквучи школу. Громадаобрала школу.
ГоловнимитуристичнимипринадамиЧинадієвоговсе ж справедливовважають мисливськийпалац родиниШьонборнів-Бухгаймів.Палац будувалияк літню і мисливськувідпочинковурезиденцію(арх. З. Грессерсон)на замовленняграфа ЕрвінаФрідріха Шьонборна.Найбільше вінпослужив графуФрідріху-КарлуШьонборну-Бухгайму.До нашого часубудівля зберегласьіз незначнимизовнішнімиі внутрішнімизмінами. Будинокп’ятикутний, масивний, здвома кутовимикруглими трияруснимивежами. Стінивиконано безнадмірнихархітектурнихдеталей. Попериметрузамку, над вікнамидругого поверху, розташованодекоративністрільниці.Додатковоюоздобою можнавважати численнікомини будівлі.Розповідають, що раніше убудинку існувалидва підземнихходи, які сполучалиприміщенняпершого поверху.В архітектуріпалацу втіленоцікаву ідею.Кількість йоговікон – 365 – відповідаєкількості дніву році; 52 кімнати– кількостітижнів, а 12 входів– кількостімісяців. Оригінальнозапланувалиі ставок. Вінпередає обриситогочаснихкордонів Угорщини.
Красай архітектурнадовершеністьоселі була їїщастям, приваблювалачисленнихгостей і друзівродини. Повоєннаісторія маєтку– це процесйого перетворенняна курорт. Засовєтськихчасів тут відкрилисанаторій«Карпати», якийпрацює і сьогодні.Нові господаріне залишилинадто багатовід його внутрішньоїоздоби, знищившидовершеністьі витонченість.Залишки вишуканогоінтер’єру можнапобачити водній із залсанаторію таокремих музеяхЗакарпаття.[15, с.50-55]
БЕРЕГОВЕ
Цілкомприродно івірно, що своєрідне містоми вважаємоцентром світу.Палоці ГорватЛайош Береговечасто називають«УкраїнськоюУгорщиною».Довший часпровадилисьпереговорипро створенняокремого угорськогонаціональногорайону. Мандрівникможе наштовхнутисьтут на проблемукомунікаціїз місцевимижителями. Більшістьмешканців, особливо старшепокоління, послуговуєтьсявиключно угорськоюі орієнтуєтьсяна угорськийчас.
Місторозкинулосьна мальовничомуберезі річкиВерке, поблизугірських пагорбів, вкритих виноградниками.За припущеннямиписьменникаП. Ференца, колисьці землі становилиприкордонняРимської імперії.Сумнівна, алегарна легенда, впровадженадо літературиМіхаєм Томпою(1817-1868), розповідає, що місто посталона тому місці, де мітичнийпастух на ім’яСас знайшову ямі, яку розрилипід час бійкидвоє биків, сімкорит золотаі вирішив збудуватихрам.
Першізгадки промісто походятьз 1063 р. Після смертикороля БейлиІ (1046-1061) його володіннябули поділеніміж його трьомасинами. Відімені останньогоз них – Ламперта, поселенняназвали ВіллаЛамперті. Датазаснуванняміста дискутується.Одні дослідникивказують на1063 р. Згідно иншихвідомостей, початок йдез 1141 р., коли корольпереселив сюдисаксів, і томумісто отрималоназву Лампертхаза.У 1241 р. поселеннязруйнувалитатари. Дляпідтримкиколоністів, у 1247 р. жителіотримали відкороля БейлиIV статус королівськогоміста і тимчасовезвільненнявід податків.Розквіт припавна період правліннякороля ЛюдвігаВеликого ікоролеви Ержебет.Після черговогозапрошенняна ці теренипереселенцівз Саксоніїчисло їх настількишвидко зросло, що в 1504 р. містовже мало назвуБерегсас. Разомз иншими, жителітяжко пережилипоразку короляЛайоша ІІ підМогачем. Юнацькіроки у Мукачевомуі Береговомупровів майбутнійпольськийкороль СтефанБаторій. Пізнішеці землі отримаву власністьтрансільванськийкнязь ГаборБетлен. У 1657 р., якпомсту за війну, яку проти Польщіпровадив ДьордьРакоці ІІ, містоспалили військакнязя Ю. Любомирського.
22 травня1703 р. на центральнійплощі містакріпак із с.Тарпа ТамашЕсе розгорнувзнамено анти-австрійськогоповстаннякуруців підпроводом ФеренцаІІ Ракоці. Напрапорі булонаписано «CumDeo pro Patria et Libertate» («З Богомза Вітчизнуі Свободу»). 24травня 1703 рокуу поблизькомуселищі Вилокповсталі здобулиблискучу перемогунад австрійськимивійськами. Намісці, де відбуласьбитва, на лівомуберезі Тиси, встановиливеликий пам’ятникзагиблим героям.Після поразкиповстанняБерегсас передалиу власністьграфа КарлаШьонборна-Бухгайма.Епідемії тифуі дизентеріїзменшили кількістьнаселення, ітому було запрошенонових переселенцівзі Швабії.
Місцевенаселенняактивно долучилосьдо революції1848-1849 рр. У 1869 роцімісто отрималоправо обиратидепутатськийкорпус на чоліз бургомістром.У 1880 р. у Берегсасісталася величезнапожежа, якарозпочаласьбіля будівлікомітатськогоуправлінняі знищила практичновсе. Сім’я місцевоголікаря Ліннеравзяла величезнігрошові позикипід заставусвоїх виноградниківі місто «одяглиу камінь». Вулицівиклали бруківкоюі обладналигасовими ліхтарями.У 1919 р. ця тихапровінція зновуспричиниламіжнароднийскандал. У містістворили УгорськуЧервону армію.Влади Румуніїй Чехословаччини, намагаючисьне допуститипоширенняреволюційнихідей, зайнялиці території.Після підписанняСен-Жерменськогомиру містостало частиноюЧехословацькоїреспубліки.Саме тоді Берегсасі отримав теперішнюназву Берегове.
Другасвітова війназавдала мешканцямчимало лиха.Особливо постраждалаєврейськагромада. Сумнийзнак, встановленийна будинку, дестояла синагога, а зараз розташованобудинок культури, свідчить, щоу 1941 році 250 місцевихєвреїв булиарештованій видані німцямна територіїокупованоїПольщі. А у квітні1944-го решту осібєврейськоїнаціональности(близько восьмитисяч осіб)поліцаї загналив ґетто на територіїмісцевої цегельні.Усе їхнє майноконфіскували, а людей відправилидо концтабору.З 1946 р., після приходусовєтськоївлади, сталінськийрежим, бажаючипомститисьмісцевим угорцямяк союзникамГітлера, провіврепресії середмирного населення.Значну кількістьчоловіків-угорціввивезли напримусовіроботи у віддаленічастини СовєтськогоСоюзу. Лишечерез багатороків вонизмогли повернутисьна батьківщину.У 1990 р. було проведенореферендумпро перейменуванняміста на Берегсас.Однак це рішенняне знайшлопідтримки вукраїнськомупарламенті.
ПлощаФеренца ІІРакоці остаточносформуваласьна початку ХХст. Колись вонабула огородженадвометровоюстіною з бійницямиі мала назвуЯрмаркової.До числа їїнайцікавішихпам’яток належитьримо-католицькийКостел ВоздвиженняЧесного Хреста– одна з найкращихпам’яток сакральноїготики. Йогопочатки сягають1418 р. Окрім військовихдій, ця будівляпостраждалау 1565 р. від прихильниківпротестантськогонапрямку. Грабувалихрам і турки,і татари. Сьогодніза рахунокподовженогонефу і характерноговівтаря, вежі-дзвіниціі численнихконтрфорсівхрам робитьгарне враження.Його внутрішняоздоба органічна.За рахуноквдалого проєктухрам використовуєгру світла настінах дляпідсиленняестетичногоефекту. Південнийпортал виглядаєбагатшим зарахунок дрібнішоїпрофіліровки.Під час будівництвакостелу у йогопівнічну стінувмурували двікапітелі, що, як припускають, могли належатидо иншої святині.Одна з них прикрашенаголовою людини, инша – левом, що лежить. Багатофраґментівмають чіткіознаки романськогостилю, що є великоюрідкістю дляинших теренівсучасної України.У 1657 р. святинябула пограбованавійськами князяЮ. Любомирського.У 1686 р. під часугорськогоповстання йогоохопила пожежа.У 1839 р. проведеночасткову перебудовупід керівництвомарх. АльбертаТіхлера. Останняреставраціяпроводиласьу 1975-1978 рр. На подвір’ївстановленоцікавий пам’ятниккоролю Св. Іштвану.
Графськийпалац (1629 р.) ГабораБетлена спорудженона місці колишньогокатолицькогомонастиря, знищеногореформаторами.Це невелика, одноповерховаспоруда з мезоніном, збудована вбароковомустилі. Фасадприкрашаютьшість колоні напис «Бетлен,1629». Підвал підосновною спорудоюзберіг початковуґотичну стелю.Свого часу піднаписом бувще й герб родиниБетлен. На жаль, поза окремимиелементамиїї зовнішньогодекору віддавньої величізалишилосьнебагато.
Повернувшисьна площу пл.Ференца РакоціІІ, зупинимосьна хвилинуперед будівлеюколишньогокасино Берегівськоїжупи, що булазбудована у1841 р. і стала центроммісцевогокультурногожиття. Першийбудинок поставза ініціативиТомаша Етвеша, а сьогоднішнясецесійнакам’яниця (1912р.) – це наслідоктворчостиархітектораДюли Бешенського.Саме тоді площаотримала кам’янепокриття, аперед Другоюсвітовою війноюїї засадилияпонськимивишнями – сакурами.Особливо популярнимибули літературнівечори, на одномуз яких був присутнійвідомий угорськийписьменникЖігмонт Моріц.На жаль, у червні2005 р. дах будинкубуло пошкодженосильною пожежею.
На перетиніпл. Л. Кошута,1 і пл. Героївварто оглянутизбудовану впсевдоготичномустилі ЦерквуРеформатів.Як дослідивмісцевий краєзнавецьЛаслов Зубанич, храм був побудованийу час поширенняна терени Закарпаттякальвінізму.Цей напрямокпротестантизмуі сьогодні маєнайбільшугромаду вірниківсаме у Береговому.Один з першихїї священиків– Балаж Радан, став жертвоюнападу католиків.Після численнихперебудов ізмін ХVIII ст. у 1775р. він був перебудованийі набув сучасноговигляду. 2 травня1918 р. храм зновузгорів. Лишеу 1921 р. відлилинові дзвони, а навесні 1922 р.храм відбудували, встановившиновий органфірми «Рігер».Загалом місцевапротестантськагромада налічуєблизько 4500 осіб.
Навпротицеркви стоїтьдомінуюча наплощі будівлязбудованогоу 1908-1909 рр. за проєктомФеренца Яблонськогоі будівничихІштвана і ФеренцаКопасів – будинокЖупного суду.Совєтська владаперетворилаприміщеннясуду на заводточної механіки, допровадившидо майже цілковитоїруйнації. Площубуло перейменованона пл. Визволення, а потім В. Лєніна.Лише у 1993 р. воназмінила своюназву, про щосвідчить пам’ятнатаблиця настіні будівліколишньогосуду. У 1909-1910 рр. порядз Жупним судомпостав престижнийготель «Роял».
Цікавой імпозантновиглядає дещовіддалене відцентру містаприміщенняУкраїнськоїгімназії, депам’ятні таблиціна її фасадізасвідчують, що свого часутут працювалитакі видатнінауковці іпедагоги, якВ. Пачковський, Ф. Потушняк, Томаш Міхайі ЛіннерБерталан.[36, с.11-15]
ВИНОГРАДІВ
Тут кочовімадяри в доломанах, Напіврусинив збиваннях-сукманахЛаштують спритнопаклі тютюну, Балакають протурків та війну.
ПетроМідянка Середусіх районівЗакарпаття, Виноградівський– найтеплішийі має добріумови длягосподарськоїдіяльности.Тому не дивно, що віддавнатут мешкалилюди. Уже наприкінціІ тисячоліттядо н.е. тут жилифракiйцi-даки, котрі витіснилиплемена кельтів.Вони збудувалина берегахрічок оборонніпоселення.Найбільшогорозквіту цядержава сягнулаза царів Буребiстиі Децебала.Легіони римськогоімператораМарка УльпiяТраяна (98-117 р.), розгромившиці племена, зруйнувалиодне з найбільшихгородищ, якезнаходилосьпоблизу сучасногосела Мала Копаня.
Від початкуХ ст. свою владунад цими землямивстановилиугорці. Севлюш– саме так звучаланазва Виноградова, відомого щей під назвоюУгочей. Однак, статус повноцінногоміста воноотримало лишеу 1262 р. з рук короляСтефана V. Королівськаграмота надаваламешканцямгромадянськісвободи, правообрання радоюстарости (судді), священика; встановленощотижневийторг і ярмарок, який у святковідні був безподатку. Додатковожителі звільнялисьвід митногоподатку порічці Тиса, податків збудівництвамлинів, виловуриби і полюванняу лісах. За такіпривілеї городянисплачуваликоролю єдинийподаток у деньсвятого Мартина.З часом позиціїжителів сталинастількисильними, щовони самостійновидавали дозвілна оселеннямагната на їхтеренах. Системапривілеївотримала назву«Севлюшськеправо». Багатоинших містпрагнули отриматитакі ж привілеї.У 1329 р. король КарлРоберт надавмісту маґдебурзькеправо. Виноградівшвидко перетворювавсяна важливийторговий ікультурнийцентр. Сюдиприбуваютьгромадськідіячі, буяєжиття. Саме натериторіїВиноградівщинисвященик-просвітникБенедек Ком’ятіуперше переклавугорською мовоюЄвангеліє. Ау приміщеннітеперішньоїшколи №3 1 травня1892 р. дав свійперший концертмайбутнійвідомий угорськийкомпозиторі громадськийдіяч БейлаБарток. Турбувалисьжителі і прооблаштуванняміста. Одразупри головнійдорозі, привході до школи№3 є ліхтар, якийзасвідчує, щогазове освітленняу Виноградовізапровадилище у 1898 р.
Першізгадки проВиноградівськийзамок зустрічаютьсяу 903 р. у «Хроніці»Аноніма. Дехтоз істориківсхильний вважати, що тут тривалийчас міг перебуватиозброєнийпідрозділ, щовідповідавза безпекувантажів ізсіллю, які перевозилипо р. Тиса. Старіплани замкудають підставиприпускати, що його почалибудувати щеу XIV ст. Доводилосьзустрічативідомості, щозамок спланувавфеодал БекеБоршо у 1307 році.У 1399 р. корольЖиґмунт Люксембурзький(1386-1437) передав фортецюу власністьбарону П. Перені.На місці дерев’яногоукріпленняновий господарзвів кам’янутвердиню. Однимз архітекторівфортеці бувАрістотельФіораванті.На головнійбрамі тодівикарбувалигерб, річку, рибу і головнувежу фортеці.На жаль, у битвіпід МагочемГабор Перенізагинув. Певнийчас фортецяналежалаченцям-францисканцям, які перетворилиїї на монастир.Тоді тут зберігалисьмощі св. Й. Капістрана(1386-1456) – бернардинськогоченця, канонізованогопапою БенедиктомXIII у 1724 р. Невтомнийпроповідникхрестовогопоходу протиєретиків ітурків, цеймонах самотужкизібрав 60-тисячневійсько і воювавпроти турківна теренахУгорщини. Уперіод реформації, Янош Переніперейшов набік протестантіві розпочавутиски монастиря.У 1672 р. фортецясерйозно постраждалавід військовихдій і з тогочасу не відбудовувалась.
Недалековід центруміста, на вул.Копаницькій, у глибині рештокстаровинногопарку, якийрозбили у 1848 р., стоїть невеликадвоповерховабудівля. Цеколишній палацбаронів Перені, збудованийу XIV ст. Упродовжвіків йогонеодноразовопереплановувалиі зараз у зовнішньомудекорі домінуютьриси, характернідля стилю бароко.На фасаді зберігсярельєфний герброду Перені.Урочистоїмонументальностибудівлі колисьнадали цікавийдах і кутовівежі, завершенібарочнимибаштами. Нажаль, сьогоднівід цих оздобзалишилисьлише окреміфрагменти.Зараз у приміщенніпалацу розташовуєтьсярайонний відділосвіти. Праворучвід входу, нафасаді можемопобачити пам’ятнудошку, встановленуна честь ЖігмондаПерені.
РодинаПерені своїмкорінням сягаєще ХІІ століттяі походить змістечка Перен.Її представникибули відоміпри угорськомукоролівськомудворі й займалитам відповідальніпосади. В кінціXIV століття корольКарл Робертподарував їмза заслугизамок Нялаб, а також значніволодіння уВиноградові.З поміж найвизначнішихпредставниківродини на особливуувагу заслуговуєпостать ЖігмондаПерені. Меценаті патріот, ставвидатною постаттюугорськогоповстання1848-1849 рр. У 1849 роціугорський уряд, витісненийвійськамиГабсбурґівз Буди, перебравсядо Дебрецена.Саме там, у квітні1849 р. спільно здворянськимизборами булоприйнято ДеклараціюНезалежностиУгорщини. Історичнийдокумент відімені верхньоїпалати дворянськихзборів підписавїї голова ЖігмондПерені. Власне, цей підпис істав йому смертнимвироком. 24 жовтня1849 року австрійцізасудили істратили ЖігмондаПерені у Буді.Там він і похований.У 1906 р. у Виноградовійому встановилипам’ятник. Зачасів правлінняна ЗакарпаттіЧехословаччини, погруддя знялиі заховали впідвалі місцевогокраєзнавчогомузею. Лише у1999 р., за ініціативимісцевої угорськоїгромади, справедливістьбуло відновленоі пам’ятникповернувсяна властивемісце.
КатолицькийКостел оо.Францисканців, що стоїть уцентрі міста, уперше згадуєтьсяу 1516 р. Тоді нимопікувалисьдва десяткимонахів. Спочаткухрам мав ґотичнийхарактер, однаку 1556 році будівлюзруйнували.Лише у 1668 роцікостел відбудувалимонахи орденасв. Франциска.Пожежа 1747 р. спричиниласьдо черговоїперебудови.У сучасномуВиноградовіинколи можнапочути чутки, що між фортецеюі монастиреміснував таємнийпідземний хід, однак віднайтийого нікомуна разі не вдалося.У часи економічногорозквіту містахрам, крімсакральногохарактеру, виконував рольгромадськогоцентру. Тутгородяни збиралисядля вирішенняжиттєво важливихсправ. З вежікостелу вартовийслідкував, чине наближаютьсявороги. У 1748 роцієпископ Баркоціз міста Егерпередав спорудукатолицькійгромаді. У пам’ятьпро цю подіюнад головнимпорталом встановилийого герб. Сучасніфрески на стелікостелу з’явилисьу ХІХ ст. Вартозвернути увагуна залишкиґотичних фрагментівбіля вівтаряі склепінь. Аждо 1989 р. святинябула закритаі лише в останніроки відновиласвою діяльність.
У центрістоїть і будівляКостелу оо.Бернардинців.Його заснуванняспеціалістивідносять доперелому ХІІІ-ХІVст. У ХVІІІ ст.було здійсненозначну перебудову.Сьогодніоригінальнимизалишилисьлише порталисвятині. Самена них і вартозосередитисвою увагу, бо, на жаль, костелзачинений іпотрапитивсередину майженеможливо.[9, с.44-49]
ХУСТ
Місторозташованебіля мальовничогопідніжжяхарактеристичнихгір у тому місці, де зливаютьсярічки Ріка іТиса. У письмовихджерелах містовперше згадуєтьсяу Х-ХІ ст. У ХІІст. після татарськихнападів і частковогознелюдненнявоно було заселенепереселенцями, котрих спровадивкороль ҐезаІІ. У 1329 р. корольКарл Робертнадав йомупривілеїкоролівськогоміста. У подальшому, Хуст, як і йогозамок, пережиливелику кількістьпригод, постійнопереходячивід одноговласника доиншого. У 1939 р. накороткий часмісто сталостолицею КарпатськоїУкраїни, яку21 січня 1939 р. проголосили420 делегатівкраю на чоліз А. Волошиним.Одночасно вониприйняли рішенняпро об’єднанняз Великою Україною.Однак, черезполітичніпричини церішення не буловтілене у життяі Хуст відійшовдо складуЧехословацькоїдержави. Щоправда, багато мешканцівЗакарпаттяпозитивнооцінюють тойчас. Уряд в Празідбав про новихпідданих. У20-х рр. у містізбудувалиокружний дім, гімназію, лікарню, офіцерськекасино. Владасприяланаціонально-культурномурозвитку громадян.Місто страждаловід стихійнихлих. Зокремазначну йогочастину довелосьвідбудовуватипісля катастрофічноїповені 1933 р. Допочатку Другоїсвітової війниу місті перебував45-піхотний полкчеської армії, знаний як«Румунський».
Невідомо, яким чиномсклалась бподальша доляХусту, якби неполітична кризакінця 30-х рр. Передзагрозою угорськоїокупації місцевіукраїнці виявилисвій характеру місцевостіКрасне Поле, що неподалікміста. У 1939 р. тутвідбувся великийбій між воїнамиукраїнської«КарпатськоїСічі» і переважаючимиугорськимивійськами. Недивлячись намалу чисельність,«січовики»зустріли ворогапотужною обороною.Лише шляхомвеликих втратворогам вдалосьздолати сміливців.
Мабуть, жодне містоЗакарпаттяне має такоїкількостилегенд про своєпоходження, як Хуст. Одразубіля мосту, прив’їзді з бокуВиноградова, стоїть скеля, що характернасвоїм червонимвідтінкомґрунту. Кажуть, що за часівтатарськихнападів місцевийвоєвода на ім’яХуст убив наній власногосина, прийнявшийого за татарина.Усвідомившипомилку, володарнаклав на себеруки. Кров батькаі сина перемішалисьі навічно зміниликолір цьогокаменю. Жителіинколи охочерозповідаютьинші, не меншекзотичніверсії походженняназви міста.Одна з них, нав’язуючидо місцевоголандшафту, говорить, щоколись чортовізаманулосявискочити зпекла. Він пробивголовою землюпосеред гарноїквітучої рівнини.Але чорт мавна кінці хвостакитицю, і неюзачепився заземлю. Як вінне смикався, вийняти її невдавалося. Тодівін напруживусі сили, рвонуві відірвавчастину хвоста.З болю дідькозарепетував:«Йой, хвуст, хвуст, хвуст!»Луна покотиласядолиною і зтого часу намісці, де вискочивчорт, стоїтьгора, а самумісцевістьлюди прозвалиХустом. За иншимилегендами, назва Хуст(угорськоюHUSZT) походить відперших літерсусідніх короннихміст: H (Hosszъmező– Довге Поле),U (Visk – Вишково),SZ (Sziget – Сігет), T (Tйcső– Тячів).[37, с.15-18]
Руїнимісцевого замкувисочать надмістом на горі, висотою понад150 м. Перша згадкапро нього походитьз 1191 р. Він витримавтатарськуоблогу 1241 р., у1594 р. напад ханаГірея, у 1661 р. –напад турецькоїармії. За чассвоєї складноїісторії замоккілька разівперебудовували.В’їзні воротаз південно-східногобоку захищалабашта, спрямованагострим кутомназовні. У дворібули господарськіі житлові споруди, резервуаридля накопиченняводи, тут розташувалисьпалацові спорудита инші приміщення.Задля безпекиоблаштувалиглибокий колодязь.Инколи замоквикористовувалияк в’язницю.У XV ст. корольМатяш подарувавзамок разомз солекопальнямисвоїй дружині, королеві БеатрисіАрагонській.Найбільшоїрозбудови замокзазнав у XVI – напочатку XVII ст.У 1661 р. знанийтурецькиймандрівникі поет ЕвліяЧелебі, перебуваючиу складі турецькогопосольства, захопленопорівнювавцю твердинюз відомою фортецеюІскандер. Урізний періодзамком володіликоролі ЖиґмондЛюксембурзький, Ладислав (Лайош)ІІ (1516-1526). Згодом,її володарембув угорськиймагнат ІштванБочкої, а післянього – трансільванськийкнязь ГаборБаторі. У XVІстолітті їїпродали задвадцять тисячканцлеру МігалюТелекі. ХVІІстоліття підчас володінняродини Редеїнастав розквітхустськогозамка. ФеренцРедеї у 1657 роцібув обранийкнязем Трансільванії.Коли на початкуXVІII ст. вибухнулоповстання підпроводом ФеренцаІІ Ракоці, йогосподвижникЕмеріх Ілошваїпробрався дозамку, хитрістюпереманив насвій бік замковусторожу і заволодівфортецею. Перебуваючипід враженнямвід такогонеймовірногорозвитку подій, російськийпосол у ВідніПетро Голіцинповідомив прозахопленнязамку у Хустіцаря Петра І.Фортеця сталаважливим стратегічнимоб’єктом уповстаннікуруців. У XVI-XVIIст. з розвиткомвогнепальноїзброї замокпостійнореконструювалиі зміцнювали.У його верхнійчастині буварсенал, внизу– льохи, з якихпровадиликілька підземнихходів. Замокмав колодязь, глибиною 160 м.Угорська шляхтаактивно користалаз його мурівяк центру дляборотьби занезалежністьвід австрійськоїімперії. Післяпоразки куруцівтут розташувавсяавстрійськийгарнізон. Однак,3 липня 1766 р. замокспіткалакатастрофічнаневдача. Підчас потужноїгрози блискавкавлучила у льох, де зберігалипорох, і фортецязлетіла у повітря.МайбутнійімператорАвстрії ЙосифІІ особистоприбув, щобоглянути наслідкилиха. Саме віні прийняв рішенняпро переведеннявійськовогогарнізону доМукачевого.Фортеця ще разпостраждалау 1788 р., і зновувід сильноїгрози. По томузамок у Хустівже ніколи невідбудовували.До нашого часузбереглисьлише руїнизовнішніхворіт, пороховоївежі, бастіонів, стін по периметру.Сьогодні ті, хто піднімаютьсяна його верхнєподвір’я, можутьнасолодитисьгарними краєвидамидолини рік Тисита Ріки.
Вартооглянути готичнийкостел Кальвіністів(Єлизаветинськуцеркву). Своговигляду будівлянабула у першійполовині XV ст.Ззовні вонаоточена захисниммуром. Пізнішіперебудовине спотворилиїї. Костелскладаєтьсяз трьох частин:ізольованоїбашти, нефу іпов’язаноїз ними апсиди.Після реставраціїу 2004-2005 рр. тут булизнайдені залишкифресок XV ст.
На відмінувін инших місткраю, у Хустічастково зберегласьавтентичнаєврейськагромада. Сьогоднівона єднаєтьсянавколо Синагоги.Цій будівліблизько 150 років.Це єдина синагогау Закарпатті, яка майже неприпиняла своєїдіяльности.Під час Другоїсвітової війнитут зберігалиречі євреїв, яких вивезлинацисти. У совєтськічаси будівлюкілька разівпробувалиперетворитина клуб місцевоївзуттєвоїфабрики. Заразсинагога діюча, хоча і перебуваєу стані ремонту.Більшістьгромади складаютьстарші люди, які дбайливозберігаютьпам’ять проминуле.
Серединших архітектурнихпам’яток цікавимидля мандрівникає залишки місцевої«чеської дільниці», яка була збудованана початку ХХст. Вона розташованау районі теперішньоїсередньої школи№1. Ще однієюпам’яткоючеського перебуванняу місті є будинокміської ради, збудованийу 20-ті роки длядіяльностиокружногоуряду.
Перебуваючиу Хусті, вартоздійснити огляднавколишніхтеренів, якімають важливезначення длявсього Закарпаття.«Долина нарцисів»– одна з них.Щовесни, у половинітравня, за п’ятькілометріввід міста, вурочищі Кіреші, на висоті 180-200 мнад рівнемморя, на площіу кілька гектаріврозквітаютьтисячі квітів.Легенда каже, що мітичнийНарцис блукавцими краямиі задививсяу потічок Хустець, що тече середмальовничоїдолини. Водабула чиста іпрозора. Нарциспобачив себеу ній, як у дзеркалі, закохався ізалишивсяназавжди. Доводилосьчути, що колисьнарциси навітьдопомоглимісцевим жителямвистояти уборотьбі противорогів. Колиостанні захопилизамок, люди, ніби в знакпокори, зробилидля них подушки, напхані квітами.Це був хитрийпідступ, бонарцис маєсильні снодійнівластивості,і, хто засне натакій подушці, може більшене прокинутись.[11, с.22-24]
ТЯЧІВ
Тячів– невелике, симпатичнемісто у Хустськійкотловині, направому березірічки Тиса, за136 км на південнийсхід від Ужгорода.Воно населенепривітнимилюдьми, маєгарну атмосферу.Майже черезмісто проходитьукраїнсько-румунськийкордон. Черезвідносно невеликуширину річкимісцеві рибалкиспокійно ловлятьрибу в територіальнихводах сусідньоїдержави.
Докладнийчас його заснуванняне встановлено.Під час археологічнихрозкопок виявлено, що поселеннятут існувалиуже принаймнівід VІ-ІІІ ст.до н.е. У документахрізних історичнихепох трапляютьсяназви: Thechew (1336), Techew (1406),Teczyo (1453), Thewche (1459), Tetso (1851). У літописахТячів впершезгадуєтьсяу 1329 р. у грамотіугорськогокороля КарлаРоберта, деразом з Хустом, Вишковим, ДовгимПолем і Сігетомбув віднесенийдо статусукоролівськихміст. Усі населеніпункти звільнялисявід податків, а також грошовихпоборів і повинностейна користьмісцевих феодалів.У 1406 і 1453 рр. подальшікоролівськіграмоти підтвердилипопереднірішення. 1551 р.населенняодержало правовільно користуватисяземлею, випасатихудобу у королівськихлісах, ловитирибу, провадитибезмитну торгівлю.Першу нотаткупро герб містадатовано 28 червня1701 року.
Тячівславний видатнимипостатями. З1914 р. тут працювавзнаний угорськийхудожник ШимонГоллоші, якийбув керівникомМюнхенськоїхудожньої школиі засновникомтворчого осередкухудожниківу Нодьбані(Угорщина). Починаючиз 1904 року, вінразом із своїмиучнями щорокувиїжджав ізМюнхена наетюди у Тячів.У 1914 році художникпереніс доміста майстерню, котра була налівому березіТиси, біля підніжжягори Нересен.Сьогодні набудинку, де живмитець, встановленомеморіальнудошку. 1 травня1992 року у центріміста громадавстановилабронзове погруддямитця, виготовленеугорськимскульпторомЕміке Товтом.
На жаль, Тячів завждибільше, ніжинші містакраю, страждаввід закарпатськихповеней. Одніз найтяжчихз них сталисьу травні 1913 р. івосени 1937 р. Тодізагинуло багатолюдей. У травні1970 р. вода зновупрорвала дамбуі ринула доцентру міста.За дві годиниТячів повністюзатопило. Особливийгероїзм у порятункулюдей виявилиБ. Косенко іШель Куно. Напам’ятку протой рівень водийого позначилина пам’ятникунеподалік відмісцевої районноїполіклініки(вул. Жовтнева).Наступні великіповені сталисьу 1993 р. і 1998 рр.
Містомає три цікавісакральніпам’ятки –реформатський, римо-католицькийі греко-католицькийхрами, і всівони розташованіу межах головноївулиці.
У 1556 р. будівлюримо-католицькогокостелу, що бувзаснованийще у ХІІ ст. королемЛадіславомВеликим, вжеяк Реформатськийпередали прихильникамкальвінізму.Його стелявикладенаяскраво розмальованимкахлем. Храмреконструювалиу 1748 і 1810 роках. Дозахідногофасаду прибудованотрияруснудзвіницю ізшатровим покриттямта годинником.Стіни храмуукріпленоміцними контрфорсами.Неф перекритодерев’янимкесоном ізрозписамисередини ХVІІІст. До 1944 р. тутбула найбагатшабібліотекаМараморощини.На стінах храмує дві стели зіменами вірників, які загинулиу Першій і Другійсвітових війнах.
Греко-католицькаЦерква ПокровиПресвятоїБогородицізбудована у1852 р. Однак, першізгадки про неїпоходять з 1801р., коли вонаще була дерев’яною.Сучасні ікониі вівтар виготовленоу будапештськихмайстернях.На вежі церквивстановленодва дзвони: один роботимайстра Ф. Егрі(1924 р.), другий дзвінпоходить з м.Арад у Румуніїі початковобув відлитийдля кафедральногохраму в Сигеті.У 1948 р., після заборониГреко-КатолицькоїЦеркви святинюпередали православнійгромаді.
Тячівмає кількамонументів, які прикрашаютьі урізноманітнюютьйого ландшафт.Одразу прив'їзді до містаз боку м. Хустна вул. Л. Кошутана честь 150-тоїрічниці з днянародженняТараса Шевченкаспорудженопам’ятникпоету. У містітакож є погруддяугорськогопатріота ЛайошаКошута. На цьомумонументі такожвідзначенорівень водипід час повенітравня 1970 р. Уцентрі містастоїть погруддясовєтськоготанкіста Вайди, який загинувпід час боївза визволенняміста в 1944 році.[15, с.40-47]
СОЛОТВИНА
Свою славупоселенняздобуло завдякипокладам солі, яку люди почаливидобуватище у прадавнічаси. Селищерозташованена правомуберезі Тиси, між гірськимихребтами Склавані Магура, упритулдо українсько-румунськогокордону. У літературіинколи зустрічаютьсястарі назвиСолотвина –Акнаслатина, МарамароськаСолотвина, СлатинськіДоли. Найдавнішізгадки проселище походятьз XIV ст. Початокпромисловоговидобуваннясолі перетворивйого на важливийгосподарськийі політичнийцентр. У середньовіччіі навіть у новийчас сіль розглядаласьяк реальнагрошова одиниця, тому правителіУгорщини, тай инші можновладці, приділялирозвитку Солотвинивелику увагу.
Сьогоднішнєселище, окрімсолекопів таЗакарпатськоїобласноїалергологічноїлікарні, славнесвоїми майстринями-килимарницями.Про добробутмісцевих мешканцівта їх сусідівсвідчать будинки, майже коженз яких сміливоможна назвативитвором мистецтва.Инколи складаєтьсявраження, щомешканці знають, як з-під землі, окрім солі, видобути щей гроші, хоча, за достовірнимипоголосками, в окремих випадкахце наслідкиприбутків, отриманих відвиробництванеліцензійноїпродукції.Однією з важливихтуристичнихрозваг є місцевийаналог Мертвогоморя – солене«Озеро Кунігунди».Щоб насолодитисьцілющою купіллю, влітку на вихіднідо нього прибуваєкілька тисячосіб. Згідноз легендою, мандруючи ізсвоїм батькомкоролем БелоюІV королівнаКунігундакинула в однуз місцевих шахтсвій перстень.Коли вона вийшлазаміж і переїхаладо Польщі, перстеньзнайшли у селищіВєлічка підКраковом місцевісолекопи.
З архітектурнихпам’яток Солотвинаможна відзначитиЦеркву Св.АрхистратигаМихаїла (1895 р.). Щев 1751 р. джерелазгадують проіснування уселищі дерев’яноїцеркви, однаку 1784 р. вона повністюзгоріла. Теперішняцерква – цедобротна мурованабазиліка, якузакінчили у1936 р. стараннямитаких доброчинців, як єпископВеликовараданськийМихайло Павел, про що свідчитьпам’ятна таблицярумунськоюмовою передвходом. У 1946 р., під час гоніньна Церкву, їїтодішній парохІван Маринабув засудженийсовєтськоювладою на 25 роківкаторги.
У жовтні1976 року в Солотвинійпочала діятипідземна лікарняна 260 ліжок. Тоділікарня малавсесоюзнепризначення,і лікарнянімісця булипропорційноподілені міжусіма республіками.На глибиніпонад 200 метрівтут лікуютьастму і туберкульоз.У підземнихвідділенняхпостійна температура22-23 градуси, відноснавологість –20-26 відсотків, повітря асептичне, вміст мікробіву ньому у 5-7 разівменший, ніж наповерхні, немаєрадіації івпливу електромагнітнихполів. Власнекажучи, лікуєсаме повітря, насичене біологічноактивним аерозолем.Соляний масивмає 85 кілометрів.
Дорогоювід Тячева доРахова у селіДілове вченимиВіденськоїцісарсько-королівськоїакадемії наукАвстро-Угорськоїімперії буловстановленогеодезичнийзнак, що символізує«Географічнийцентр Европи».Латинськоюмовою тут викарбуваніслова – Locus Perennis.Dilicentissime cum libella librationis quae est in Austria etHungaria confectacum mensura gradum meridionalium et paralleloumierumEuropeum. MD CCC LXXXVII. (Постійне, точне місце.Дуже точно, зіспеціальнимапаратом, якийвиготовленийв Австрії йУгорщині, зішкалою меридіаніві паралелей, встановленийЦентр Европи.1887.) Трохи далівже совєтськісоцреалістивстановили, як альтернативу, стелоподібнетворіння. Нещодавнодо того додалося«архітектурнетворіння»українськогопоходження.[36, с73-77]
РАХІВ
«… Якбиви знали, якийце дивовижний, майже казковийкуточок, згустозеленимигорами, з вічношумливимигірськимиріками, чистийі свіжий, начевчора народився.Ноша, звичаї…гуцулів-номадів, які проводятьусе літо зісвоїми стадамина вершинахгір, — настількисвоєрідні йбарвисті, щопочуваєш себеперенесениму якийсь новий, незнаний світ...»М. Коцюбинський
Рахів– найвисокогірнішемісто України(820 м. н. р. м.). Найнижчайого вулицялежить на висоті400 м, а найвища– на висоті1000 м. Иншою особливістюміста є те, щотут занотованоодну з найбільшихв Україні кількістьгроз з блискавками(43 на рік).
Рахівбере свій початоку 1447 р. Доводилосьчути окремідумки про якогосьмітичного Раха, який заснувавмісто. Однак, більшістьмісцевих краєзнавціввсе ж переконані, що назва Рахівпоходить відслова «рахувати».Звичайно ж, гроші. Усі розповідіпро відважніватаги та їхніпригоди опертіна реальнихфактах, бо окремусторінку вжитті Раховавідіграваликонтрабандисти.Вони активнокористали зтого факту, щомісто завждибуло природнімкордоном міжГаличиною іЗакарпаттям.Свого часу тутпроходивпольсько-угорський, потім польсько-чехословацький, а зараз українсько-румунськийкордон. Однеслово, людизавжди маличим займатись.
Окрімтого, містозавжди булоосередкомрізного ґатункуопришківськихватаг, більшістьз яких становилимешканці Верховиниі селяни-втікачіз Галичини.Найславнішимпроводирембув ОлексаДовбуш. Цейкарпатський«Робін Гуд»залишив по собіпомітний сліду фольклорівсього регіонуУкраїнськихКарпат.
Історичнадовідка засвідчує, що в 1782 році уРахові збудувалиперший дерев’янийміст черезТису. У той часпоселенняперетворилосьна центр економічного, політичногоі культурногожиття у верхів’їТиси. Величезнимпоштовхом досоціально-економічногорозвитку краюстало будівництвозалізниці, якабула здана вексплуатацію15 серпня 1895 року.На її будовіпрацювалокілька тисячіталійців таспеціалістівз инших країнЕвропи. Частиназ них, закохавшисьу місцевихкрасунь, залишилась, урізноманітнившиі без того строкатеетнографічнеобличчя Гуцульщини.
Першасвітова війнаі революціяпісля неї докотилисьі до цих місць.5 січня 1919 рокув с. Ясіня утвореноГуцульськуреспублікуна чолі зі СтепаномКлочураком, яка протрималасядо 11 червня 1919року. Для ліквідаціїреволюційнихнастроїв містозайняли румунськівійська. Нащастя, післявоєннідоговори включилиРахів до Чехословаччини, котра своїмліберальнимправліннямзробила длякраю багатодоброго. У 1939 р.Рахів зайнялиугорські війська.За часів німецькоїокупації містозазнало значнихвтрат.
Останнєвелике гуцульськесело передЯблунівськимперевалом –Ясіня. Ранішевоно було відомесвоєю знаменитоюгуцульськоюархітектуроюі внутрішнімдекором хат.На околицяхЯсіні розташованінайвищі гориукраїнськихКарпат. Це знаменитаГоверла, Петросі Близнеця.Саме тут, якщопощастить, можна віднайтигірську квітку– едельвейс, що є символомчистоти, вірностиі кохання. Цяквітка зображенана прапорірахівськогорайону. Впершев історичнихджерелах селозгадуєтьсяв 1505 р. Тоді вононалежало феодалуДрагфі, а у 1583перейшло увласністьякогось Карольї.Очевидно, щоне всім подобаласьвлада пана, бобагато місцевихжителів активновступали вопришківськіватаги. Одниміз знаменитихповодирів бувватаг Пинтя.У XVII у селі проводилисьактивні спробинімецькоїколонізації.Чисельністьпереселенцівсягала півторитисячі осіб.
Цікавоює історія походженняназви села.Легенда каже, що гуцул наім’я Іван Струквипасав допізньої осенив цих місцяхсвої отари.Якось йогораптово заставвеликий сніг, що засипав усістежки. Він бувзмушений залишитиотару і повернутисьдодому. Колинавесні він, разом з сином, повернувся, то виявив, щоотара не лишезбереглась, але й з’явивсяприплід. Напам’ять проце він власнимкоштом збудувавкаплицю, а такожхату із найбільшогоясеня. Пеньцього деревабув такий великий, що довколанього могливільно сістидванадцятьлюдей. У долиніІ. Струк заснувавсело і назвавйого Ясіня. Ужезгодом на місцікаплиці збудувалицеркву.
Ясіняпереживаларізні часи.Особливо невдалимбув 1927 р., колисело спочаткупостраждаловід сильноїповені, а потімзгоріло. Багатомешканців селастали основою«КарпатськоїСічі». Вониактивно боролисьз нацистамиі комуністамиу роки Другоїсвітової війни.Тут активнодіяло підпілляУПА. Слід додати, що Ясіня знанаі своїми людьми.З цього селапоходить легендарнийСтепан Клочурак(1895-1980) засновникі президентГуцульськоїРеспубліки(1918 р.), міністр вуряді КарпатськоїУкраїни, політв’язеньсталінськихГУЛАГ-ів (1945-1957). Поприбуремне минулерахівчани зповагою ставлятьсядо воїнів совєтськоїармії, про щосвідчить станпам’ятниківв центрі міста.
Міжгірськийрайон Закарпатськоїобласти – одинз найбільшсамобутніхі славний, передовсім, своїми знаменитимикраєвидами.Однак, найбільшимйого діамантом, який виблискуєу короні Закарпаття,є Національнийприродний парк«Синевир».Найкоштовнішимі найважливішимскарбом паркусправедливовважають знаменитеСиневирськеозеро. Воноутворилосячерез перекриттярічкової долинизсувами нависоті 989 метрівнад рівнем моряу післяльодовиковийперіод. Улоговиназаповниласьводою трьохгірських струмків, а розмір озераі його глибинапродовжуютьпостійно змінюватисьв залежностівід кількостиопадів. Хочаіснує і поетичнепоясненнявиникненняозера. Посерединіводойми є маленькийострівець. Занароднимипереказами, це вершинакаменя на могилідівчини Синьі хлопця Вир.Їхньому коханнюзавадили злілюди. Заздрісникискинули парубказ гори. Зоставшисьсама, юнка виплакалацілий ставоксиніх сліз.Потім і самакинулася зкручі в озеро.Середня площаозера – 4-5 га, глибина – 8-22 метри.У прозорій, холодній водідобре почуваєтьсявже рідкіснадля инших теренівКарпат форель.
Для шукачіворигінальногоцікавим будевізит у місцевийМузей лісосплавуна Чорній Ріці.Музей є закладомпросто неба, частково розташованийна воді і єгідротехнічноюспорудою XІХстоліття. Вонавикористовуваласядля сплавулісу, зв’язаногоу дараби (бокори, плоти). Її складне, як на той час, технічне йархітектурневирішеннябазувалосьна досвідітрадицій народногобудівництва.Вправністьзакарпатськихмайстрів відомаза межами краю, а створені нимишедеври культових, житлових, адміністративнихта инших спорудвражають неповторноюкрасою.
Весною2005 року, коли ябув в Невицькому, по територіїзамку бродилодекілька групоктуристів. Цікавлятьсявсе-таки замковоюархітектуроюв Україні. Дрібничка, а приємно. Іособисто моядумка: Невицькийзамок, незважаючина напівзруйнованийстан, є однимз найцікавішихзамків Закарпаття.[23, с.18-25]
продолжение
--PAGE_BREAK--
РОЗДІЛ6 Археологічнедослідженнязамків, палацівЗакарпаття
6.1Археологічнедослідженнязамків
Невицькийзамок
Якщо їхатиз Ужгорода доЛьвова черезУжанськийперевал, то за12 кілометрівна північ будесело Невицьке.По правий біквід траси випобачите нависокій горі( 260 метрів надрівнем моря)шатровий даходнієї з вежстаровинногоНевицькогозамку. Під часархеологічнихрозкопок назамковій горібули знайденібезліч предметів, що засвідчуютьте що тут селилисьлюди ще за царяГороха. Булизнахідки кам’янихсокир добинеоліту (ІV тис.до н.е.), прикрасі зброї добибронзи ( ІІ тис.до н.е.), керамікибільш пізніхчасів і ще безлічрізних речей.
Саме черезВерецькийперевал, зруйнувавшиукріпленняв Невицькому, прорвалисьмонголо-татарив Угорщину в1241 році. Першіписьмові згадкипро Невицькевідносятьсядо кінця ХІІІстоліття. Тодіж ймовірно йпочинаєтьсязведення намісці землянихукріпленьдерев’яноїфортеці.
В 1279 роціугорськийкороль ЛадиславIV (Ласло IV) даруєземлі Ужанськогокомітату одномуз трансільванськихвоєвод – ФінтіАба (Обо). Йогонащадки володілизамком до початкуХIV ст. й значнозміцнили його.Але вони вв’язалисьв міжусобнуборотьбу заугорськийкоролівськийтрон і в 1317 роцібули змушенітікати на територіюГалицько-Волинськогокнязівства.Правити угорськимиволодіннямистав Карл ІРоберт, а Невицькийзамок переходитьу власністьЯна Другета– вірногокоролівськогослуги. Власність– власністю, але замком з1317 року володілине Другети, ачергова опозиціяКарла І. Лишепісля її поразки, в 1322 році, новийволодар змігзайняти Невицьке.Так як дерев’янийзамок дужепостраждавв міжусобнихсутичках, ЯнДругет починаєзводити новумуровану фортецю, будівництвоякої розтягнулосьмайже на століття.Була побудованафортеця по типуіталійськихзамків, що посуті продовжувалилінію розвиткудерев’яно-земляниходнобаштовихзамків.
Цитатаз книги „ІсторіяУкраїнськоїархітектури”2003 р. „Первіснеядро оборонногокомплексу нагірській терасіпоблизу с.Невицьке– монолітнаспоруда з вузькимвнутрішнімподвір’ям.Форма плану, зумовленаділянкою, наближаєтьсядо овалу, відякого відтятозахідну частину.Зовнішні розмірикомплексунаближаютьсядо розмірівзамку в Олеську(26 х 58 м). Над однимз приміщеньу південно-східнійчастині замкувисочить квадратнав плані чотирияруснадозорна башта, яка ззовні невиступає зплощини мурів, а з боку подвір’явписана в житловийкорпус. Формаплану свідчить, що це найдавнішачастина замкубула пристосованалише для веденняфронтальноговогню, а захистомслужили переважноприродні перешкоди, міцність інеприступністькам’яних мурів, тобто оборонаще значноюмірою залишаласяпасивною”.
Другетиволоділи замкомв Невицькомуна протязідекількохстоліть. Родинаїх була вельминепосидюча.Представникиїх роду частовстрявали врізні чвари, як міжнародніта міжкнязівські, так і суто родинні.Часто одинпредставникроду воювавз іншим, а Невицькечасто змінюваловолодарів.Інколи другетівськічвари втихомирюваликоролі, а в 1602 роцінавіть папаРимський втручавсяв їх війну. Заучасть в контрреформаціїй підтримкуєзуїтів, Ватикандопомагає ДердюІІІ Другетустати власникомНевицькогозамку. З цим незмирилисьпротестантськітрансільванськікнязі й військаДердя ІІ Ракоців 1644 році захоплюютьНевицьке. Замокбув зруйнованийй з того часубільше невідновлювався.На протязідекількохстоліть замокпродовжувавруйнуватись.
В книзі„Замки ПідкарпатськоїРусі”( авториД.Поп та І.Поп)можна прочитати, що в 30-ті рокиХХ століттяна стіні північноїчастини замкаще можна булобачити залишкифресок. Заразвід тих фресокне залишилосьй сліду. В тійже книзі є осьтака інформаціяпро замок вНевицькому:„Невицькийзамок займавважливе стратегічнеположення. Зйого стін можнабуло контролювативихід з Ужанськоїдолини, по якійпроходив торгівельнийшлях з Угорщиничерез Ужоцькийперевал вГалицько-Волинськекнязівствой Польщу. Томуй не дивно, щодля свого часуНевицький замокбув сильнимукріпленням.Будівники замкувміло використовуваливулканічнийпагорб й створилина його вершиніпотужне длясвого часуфортифікаційнеукріплення.В комплекс йоговходили замковіспоруди й системаукріплень, якуутворюваливали, рови йстіни з баштами.Зовнішній валнапівкругомохоплювавзамок, за якимвиритий глибокийрів, далі розташованийвнутрішнійвал, на якомузведена кріпоснастіна з чотирмабаштами, якірозташованіна відстані30-40м одна відодної, тобтов межах прицільноїстрільби здовжстін. Три баштимають напівовальнуформу, однатрикутну. Зпівденно-західноїсторони головнікріпосні спорудиз’єднуютьсядвома паралельнимистінами з в’їздноюбаштою шестикутноїформи, створюючиархітектурнуформу, близькудо барбакана.На башті-барбаканізбереглисяамбразури”.
В 70-80 рокиХХ ст. на територіїзамку розміщувавсятуристичнийцентр. Заразцентр той нефункціонує, хоча існуютьплани про йоговідновлення.Ще за радянськихчасів буловлаштованешатрове укриттядвох башт, відякого на однійз башт майженічого не залишилось.Залишиласьще якась незрозуміламеталева конструкція, що використовуваласьмабуть длятренуванняальпіністів.[див. дод.4]
Ужгородский(р.Ужгород) — XII–XVIII ст., розташованийв старій частиніміста. Самийдавній пам’ятниквійськовогомистецтва іархітектури.У дворі замкав наслідокархеологічнихрозкопок знайденізалишки готичногохраму серединиXIIстоліття. [див.дод.1]
Мукачівський(м.Мукачево)замок «Паланок»- пам’ятникфортификационноїархітектуриі історії XII–XVIIст. На горівулканічногопоходженняв далекі часиіснували різніземляні і дерев’яніукріплення.В IX–Xст. тут буласпорудженаневелика укріпленістьдля охорониза КарпатськимиграницямиКиївської Русі.[див. дод.2]
Чинадіївськийзамок(м.Чинадієво)був побудованийв ХVст. барономПерені. В 1657р.замок був доситьсильно пошкодженийпольськимивійськами князяЛюбомирського.Пізніше замоквиконувавфункцію в’язниці.[див. дод.3]
Боржавскийзамок — спочаткутут стояв дерев’янийзамок Боршо, в якому жилипідлеглі болгарськогокнязя Салана.В 903 м. після триденноїоблоги нимоволоділивенгерськіплемена. Пізнішена місці дерев’яноїукріпленостібула побудованакам’яна. Післятатаро-монгольскогонашестя наЗахідну Европув 1241-1243 рр. замокпочав занепадати.Під час турецькихнападів наЗакарпаттяв 1566 р. Він бувповністю зруйнований.
РуїниКвасівськогозамку. Це бувзвичайнийрицарськийзамок. З кріпостіконтролювалисухопутний«соляний» шляхі вихід із Боржавскоїдолини. В ХVI ст.володар замкуПавел Мотузнайбагато разівграбував місцевихселян і феодалів.В результатіцього венгерськийдворянськийсейм в 1564 р постановивзруйнуватизамок, а багатствоволодаря конфіскуватив пользу держави.[див. дод.5]
Середнянськийзамок. Самотнябашня охроняєтаємниці своїхперших володарів- рицарів орденатамплієрів.Говорят, щосаме тут вонизаховали своїскарби. Венгерськийкороль по просьбіфранцузькогоимператораФіліппа Красивогонаказав зруйнувативсе укріплення.Після розпадуордена в 1312р. замокперейшов дорук монахівордена СвятогоПавла. Під часвизвольноївійни венгерськогонароду в 1703-1711рр.замку булинанесені значніпошкодження.Ще одним историчнимфактом із исторіїзамку залишаєтсьяте, що його володарембув відомийвенгерськийгерой ІштванПор. [див. дод.6]
ЗалишкиБронецькогозамку. Найбільшвідомі середвсіх замківЗакарпаття.Перші згадкипро замок датуються1273 р. В грамотівенгерськогокороля ЛаслоІV сказано, щозамок був відібранийу ворогів йгобатька. [див.дод.7] Хустськийзамок ХІ-XVІІІст. В 1191р. венгерськікоролі закінчилибудувати укріплення, будівництвоякого йшлобільше стороків. Після1526р. замок перейшовдо Трансільванськогокнязівства.В 1709р. в замковівідбувсяспільнотрансільванськийсейм брибічниківФеренца ІІРакоці. В 1766р. Підчас великоїгрози над Хустомблискавкавдарила в пороховубашню замкуи значна частиназамку булазнищена.Замокрозташованийнедалеко відсанаторіюНарцисс навїзді в Хустсо стороныТячева. Поворотв «Долину нарциссов», а чуть дальшедорога до санаторію.Від санаторіюйти хвилин 15на вершинузамкової гори.Частина стінзамку доситьдобре збереглась.З вершини горивідкриваетьсявид на долинуТиси і Хусту.Замок такожвидно з берегівр.Тиси.
РуїниВиноградівськогозамку – вже вХІ ст. тут стоялоукріплення.В 1399 р. ЖігмундІ дарує замокбарону П.Перені.На месці дерев’яногоукріпленняновий володарьзводить кам’януукріпленостьВ ХVст. сім’яПерені передаєзамок монахам-францисканцям, які перетворютьйго в монастир.Під час релігійнихвійн в 1566 роціполк королівськихвійськ Австрійськоїімперії підкомандуваннямгенерала Текелешіштурмом оволоділизамком і зруйнувалийого. [див. дод.8]
РуїниКоролівськогозамку – на місцістарого слов′янськогогородища венгерськийкороль ІштванV наказав побудуватикоролівськиймисливськийбудинок, де вдругій половиніХІІІ ст. БейлаІV заклав кам’янийзамок для укріпленняграниць держави.В 1405 р. замок бувпереданий родуПерені. Післяантигабсбургськоїзмови, в якійприймала участьсім’я Перені, по наказу імператораЛеопольда Ізамок бувзруйнований.В даний часзалишилисьтільки частинистін. На однійіз стін розташованатабличка сназвою замку.Замок добревидно здалеку, бо він знаходитьсяна возвишенності, на берегахр.Тиса. На вершинузамкової горипіднятисядосить важко– схили дужекруті. З вершинивідкриваєтьсявид на долинуТиси, місцевігори, ЧорнуГору (Виноградово).Поряд з замкомрозташованадерев’янацерква.
ЗалишкиВишківськогозамка — першіспогади профортецю відносятьсядо кінця ХІІІст. (1281 р.). Вонавиконувалароль охорониводяного шляхупо Тисі, по якомййшла із солотвинськихшахт кам`янасіль. [див. дод.9],[36, с.71-77]
6.2Археологічнедослідженняпалаців
ВіллаШенборнів(санаторій«Карпати», Мукачівськийрайон). Побудованийв 1890 році, в стиліРомантизму.будинок маєбільше 300 вікон.Поряд вокзалі парк виконанийв стилі романізму…[див. дод.10]
Палац«Перені» вм.Виноградово.Побудованийв 14 ст. Двухяруснийпалац в стилібарокко. Нафасаді розташованийродовий герб.Всі присадибнібудови, а такожрозташованийпоряд парквиконаний втому ж стилі.[див. дод.11]
Палац«Довгаїв»розташованийв с.Довге, Иршавскийрайон. Побудованийв 15 ст. Пізнішебув перебудованийв стилі класицизму.[див. дод.12]
Палац«Ракоці»(м.Мукачево).Палац розташованийпрактично вцентрі міста.Зараз там розташованахудожная школа.[див. дод.13]
ПалацДругетів(руїни, Ужгород-Горяны).
Палацсімї Бетленівзнаходитьсяв м.Берегові.Побудованийв 1629 році. Однояруснапобудова встилі барокко.[див. дод.14]
Палац«Плотені»(ВеликіЛази, Ужгородськогорайону).
«Білийпалац» (Мукачево)- один из найбільшцінних пам’ятниківпалацовогобудівництвав Закарпатті, минулий палацграфів Шенборнівв Мукачеві. РідШенборнівволодів вМукачівськімкраї на протязі200 років великимиугіддями, якимибув наділенийв 1728 р. німецькимимператоромКарлом, займавшимв той же частрон короляВенгрії. Палацвиник шляхомперебудовитак названогоБілого Дому, побудованогоу другій половині17ст. трансильванськимикнязями династіїРакоці і до1711 р. служившогоїм городськоюрезиденцією.[11, с.47-53]
ВИСНОВОК
Вроботіна основі матеріалівновітніх комплекснихархеологічнихдослідженьвисвітленішляхи та часдавнього населенняЗакарпаття, дана характеристикаособливостейсуспільногоустрою та основнихетапів розвиткукультури, висвітленіпитання походження,історичноїдолі, етнічногообличчя тахарактерувзаємозв’язкукультур натериторіїЗакарпаття.
Археологічніматеріализасвідчуютьскладністьпроцесу історичного розвиткуцього регіону, розкриваютьтісні зв’язкинаселенняЗакарпаттяз іншими культурамиЦентральноїта СхідноїЄвропи. А такождають підставудля ствердженняпро те, що населенняЗакарпаттязберегло своюсамобутність.
Найранішимтехнологічнимперіодом вархеологіїє кам’яний вік.В цей періодметал людинібув невідомийі всі знаряддявиготовлялисяз каменю. Цейперіод характеризуєтьсяособливимирисами адаптаціїлюдини до оточуючогосередовища.
Періоденеоліту табронзи характеризуєтьсязростаннямвідносноїосілості населеннята винайденнябронзи, а такожзавершилисяпроцеси першогосуспільногорозподілупраці.
Залізнийвік розпочавсяблизько 1000 р. дон.е. В ньому можнавідзначититакі історичніявища: технологічнийперелом у виготовленізнарядь праціі зброї, виникненняперших ранньодержавнихутворень танайяскравішихкочових утворен.
Ранньослов’янськийта давньослов’янськийперіоди даютьзмогу простежитиі проаналізуватикультуру, побуті матеріальнежиття племен.На даний часці періодипотребуютьглибшого дослідження.
АрхеологиУкраїни ставлятьі по можливостірозв’язуютьпроблеми, щостосуютьсядавньої, середньовічноїісторії і культуринаселення, щопроживало натериторіїЗакарпатськоїобласті. Головноюнауково-дослідноюаархеологічноюустановою єІнститут археологіїАкадемії наукУкраїни, якийкоординуєархеологічнідослідженняі підготовкукадрів високоїкваліфікації.
Археологічнапам’ятка євсенароднимнадбанням іохороняєтьсядержавою, пошкодженняархеологічнихоб’єктів караєтьсязаконом.
ВИКОРИСТАНАЛІТЕРАТУРА
Археологічні пам’ятки Прикарпаття і Волині кам’яного віку,- К.: Наукова думка, 1981;
Археологія Прикарпаття, Волині і Закарпаття (кам’яний вік),- К.: Наукова думка, 1987;
Археологія Прикарпаття, Волині і Закарпаття (ранньослов’янський і давньоруський періоди),- К.: Наукова думка, 1990;
Археологія Прикарпаття, Волині і Закарпаття (енеоліт, бронза і раннє залізо), — К.: Наукова думка, 1990;
Академія наук УССР: «Актуальные проблемы исторыко археологических исследований (копія)» К.: Наукова думка, 1987;
Аулих В.В., Багрий Р.С. и др. Археология Прикарпатья, Волыни и Закарпатья // К.: Наукова думка, 1999 г. – С. 187.
Балагури Э.А: Археология Украинской ССР. – К. 1985|;
Балагури И.Э. Культуры раннего периода эпохы бронзы Закарпаття. – К., 1990;
Балагурі Е.А. Дослідження стародавньої історії Закарпаття. Ужгород, 1972;
Балагурі Е.А., Бідзіля В.І., Пеняк С.І. «Давні металурги українських Карпат», Ужгород: Видавництво «Карпати», 1978;
Балагурі Е.А., Пеняк С.І., Закарпаття – Земля словянська, — Ужгород: Видавництво «Карпати», 1976;
Березанская С.С., Отрощенко В.В. и др. Культуры эпохи бронзы на територии Украины // К.: Наукова думка, 1986. – С. 164.
Бідзіля В.І. Історія культури Закарпаття на рубежі нашої ери.- К., 1971;
Винокур І.С., Гуцал А.Ф., Пеняк С.І. Довідник з археології України // К.: Наукова думка, 1984. – 222 с.
Генич В. Очерки по истории советской археологи. – К., 1987.
Гладилін В.Н. Ранній палеоліт // Археологія Української ССР. – К., 1985. – Т1;
Грибович Р.Г., Мацкевой Л.Г. и др. Археология Прикарпаття, Волыни и Закарпатья. (Каменный век) // К.: Наукова думка, 1987 г. – С.129.
Котигорошко В.Г. Городища рубежа нашей эры в Верхнем Потисье // SA – 1989. – С. 230.
Котигорошко В.Г. Исследование Малокопанского городища в 1995 – 1996 гг. // Carpatica – Карпатика. Ужгород, 1998. – С. 110.
Кулаковская Л.В. Мустьерские культуры Карпатского бассейна.- К., 1989;
Мацкевий Л.Г. Мезоліт Закарпатської області.Ужгород, 1995;
Мацкевой Л.Г. Мезолит запада Украины // К.: Наукова думка, 1991. – С. 144.
Науковий вісник Ужгородського університету. Випуск 5. – Ужгород Видавництво «В. Падяка», 2002;
Пам’ятки Гальштатського періоду в межиріччі Вісли, Дністра і Прип’яті // К.: Наукова думка, 1993. – С. 320.
Пеняк С.І. «Ранньослов’янське і давньоруське населення Закарпаття VI – XIII ст., К.: Наукова думка, 1980;
Пеняк С.І., Попович І.І., Потушняк М.Ф. Розкопки в зоні новобудівництва Закарпаття // АО, 1976р. – М., 1977.- С. 352;
Пеняк С.І., Потушняк М.Ф. Розкопки курганів в Закарпатті, Ужгород, 1978, — С. 102;
Словник-довідник з археології /за ред. М.О. Гаврилюк, К., 1996;
Смирнова Г.І. Гальштатське городище Закарпаття.- 1966.- №14.- С. 397-400;
Телегин Д.Я. Памятники эпохи мезолита на територии Украинской ССР // К.: Наукова думка, 1985. – С. 183.
Федоров Г.Б. Дневная поверхность // М., 1989.
Формзов А.А. Страницы историии русской археологии // М.: Наука, 1986. – С. 240.
Шовкопляс І.Г. Археологічне дослідження на Україні, (1917 – 1957), К., 1957;
Шовкопляс І.Г. Основи археології, К.,1971;
Чмихов М.О., Кравченко Н.М., Черняков І.Т. «Археологія та стародавня історія України». Курс лекцій, К., 1992;