Реферат: Культура початку ХХ ст Українська музика
УКРАЇНСЬКАМУЗИКА
Українськийнарод має славународу дужемузичного.Українськапісня, здобулаcобі визнанняв цілому світі.Подорож українськоїкапели, з хоровимспівом у 1919 танаступних рокахпо Європі таАмериці булазагальнимтриумфом слов'янськиххорів звичайноза українцямивизнаваласяпершість. Українськіселяни, співаючибез усякоїнауки, керуючисьвродженоюмузичністю, ніколи не співаютьв унісон, а зразурозбиваютьсяна різні голосиі кожен ведесвою партію.Українськийцерковний співє, мабуть, одниміз країцих усвіті зі своїмистародавнімирозспівамий новішимикомпозиціямимайстрів церковногоспіву, славнихкомпозиторівкінця XVIIIтапочатку XIXст.
Однимз видатнихукраїнськихкомпозиторівбув МиколаЛисенко. Беспосередніучні і послідовникиЛисенка невиходили замежи тих, зрештою, провінціальнихкордонів вокальноїмузики, в якихмимоволі замкнувукраїнськумузику Лисенко.Але українскімузики з цимобмеженнямочевидно немогли миритися.Коли безпосередніучні Лисенкаще містилисяв межах вокальноїмузики, то їхнісучасники, алеучні іншихчужинних шкіл, виразно вважалипотрібним тімежі вокальностіпереступити.Засвоїти українськіймузиці побічвокальнихосягнень такожінструменталізм, а разом із тимзасвоїти побічмалих і великіформи, всі родисимфонічноїта камерноїмузики — фортепіановіта оркестрові,—одним словом, вивести українськумузику на широкудорогу творчостіу всіх галузяхукраїнськоїмузичної продукції, стало головнимзавданнямсучасності.
Вжесучасники учнівЛисенка, ті, щоне в нього вчилися, зробили рішучийкрок у томунапрямі. Цебули Яків Степовий(1883—1921) і П а в л оСениця (род.1879). Степовий —родом із Харкова(справжнє прізвище— Якименко), вихованецьпридворноїкапели, до якоїпопав змалку, а потім — Петербурзькоїконсерваторії, яку скінчивпо класу теоріїкомпозиціїРимського-Корсакова.В своїй творчостіСтеповий тежголовним чиномтримався вокальноїмузики малихформ із пануванняммінору. Такійого «Барвінки»— серія соловихспівів, дуетіві тріо в звичайномудля українськоїмузики мелодійномустилі, ліричногозмісту. Наступнийкрок у творчостіСтепового —це збірник«Пісні настрою»на слова Олеся.Це, власне, продовження«Барвінків», але тут ужезамість епіко-ліричноїпростоти приходятьмодуляціямелодійноїлінії й доситьвибагливімоменти гармонії.Далі Степовийнаписав доситьбагато романсіві взагалі солоспівівна слова різнихпоетів. Але, незадовольняючисьсамою вокальноюмузикою, в якійвін все ж повнішевиявився, Степовийдав уже серіюфортепіаннихтворів камерногохарактеру, асаме невеличкіп'єси, як „Ргеlude”,„Іmpromtu”, „Valse”, „Menuette”тощо. Правда, в цих речахчуються впливито Чайковського, то Гріга, торізних модерністів, але важливо, що Степовийне залишаєтьсячистим вокалістом, хоч із натуримав до тогонахил.
Щерішучіше, ніжСтеповий, ставна шлях інструменталістаПавло Сеницяучень Московськоїконсерваторії, де теорію композиціїпроходив підкеруваннямЯворсько, Сеницятеж заплативданину вокальніймузиці, написавшибільше півсотніромансів тадуетів, тріо, квартетів наслова, різнихпоетів. Але, коли у Степовоюще головнітвори вокальні, то у Сеницібільші й характернішітвори вже інструментальні то й іноді увеликих формах. Такійого “Українськасимфонія” дляоркестру, оркестрова увертюра, стру-
ний квартет для фортепіано, для віолончелі, для скрипкитощо. Коли Степовий у своїх фортепіанових творах зраджуєще певний еклектизмто Сениця всвоїх інструментальнихтворах виявляєвласну індивідуальність у малюнку мелодійі тематицітвору, мистецькуумілість — укомбінаціїсвоїх тем. СеницюМ. Грінченкоуважає за найбільш серйозного з усіх композиторівпіслялисенківськогоперіоду.
Тезначення, щов РосійськійУкраїні дляповоротнихточок у сучаснійукраїнськіймузичній творчостімають Степовийі особливоСениця, в АвстрійськійУкраїні маєїхній сучасникСтаніславЛюдкевич (нар.І879), що музичнуосвіту закінчуваву Відні та уЛейпцігу підпроводом Греденерата Замлинського.Людкевич тежплатив спочаткуданину вокальніймузиці, алескоро перейшовдо вокально-інструментальнихтворів, в якихполягає йогоголовна сила, Він виступаєяк майстервеликих форм, між якимивизначаютьсяйого симфонічнапоема в чотирьохчастинах — “Кавказ”- для хору таоркестру йчимало іншихвокально-інструментальнихтворів. Людкевич, власне, першийпоклав крайтому дилетантизмові, що панував умузиці АвстрійськоїУкраїни, і, якталановитийхудожник, умієпровести оригінальнітеми тонко, по-художньому, переплітаючи“гармонійніфарби” з “контрапунктичнимивізерункамимелодії”. АлеЛюдкевич виступаєі як чистийінструменталіст(головним чиноміз т. зв. “програмовою”музикою) в такихтворах, як варіаціїна фортепіаноз оркестром, фортепіаннетріо тощо. Людкевичмає нескінченуоперу “Бар-Кохба”.
МолодшагенераціякомпозиторівколишньоїАвстрійськоїУкраїни слідомза Людкевичемсвідомо направляютьсвою творчістьу бік інструментальноїмузики. Особливоміж сучаснимикомпозиторамиЗахідної Українивизначаютьсякомпозитори, що кінчили своюмузичну освітув Празі, в чеськійконсерваторіїу проф. ВітезславаНовака.
Такождо празькоїшколи належитьНестор Нежанківський(1893 – 1940) – син ОстапаНежанківського, автор фортепіаннихтворів: прелюді фуга, варіації, мала сюіта, паскалія тощо, фортепіаннетріо, полонезта сімфонічнаоркестровка.Музичнимимодерністамиє Зиновій Лиськота Микола Колесса(син філаретаКолесси), нарештінаймолодші– Роман Сімовичта СтефаніяТуркевич –Лісовська. Цевже учні празькоїшколи, головнимчином Новака,і всі вони ємайстрами-інструменталістамиозброєнимипрофесійноюосвітою; вонибез старогогалицькогодилетантизмуспільно направляютьсвої зусилляна створеннямодерноїінструментальноїмузики. Більш-меншв тому напряміпрацюють йАстон Рудницькийучень берлінськоїшколи. Це – головнітворчі силив Західній вчаси її недовгоїприналежностідо бувшої ПольськоїРечі Посполітої.
Ворганізаціїмузичної освіти, музично-співочихІ доброчиннихкультурнихтовариств“Просвіта”(1868). “Руська бесіда”(1870), “Торбан”(1870), “Боян” (1890). Товариства“Боян” діялиу Києві (1904. керівникиМ. Лисенко, О.Кошиць) й Полтаві(1905).
УЛьвові 1903 р. заснованамузична школа(з 1907 р.— Вищиймузичний інститут, з 1939 — державнаконсерваторіяім. М. В. Лисенка).У 30-х роках діялидев'ять філіймузичногоінституту — уБориславі, Дрогобичі, Стрию, Тернополі, Яворові таінших містах.
Давнітрадиції маємузично-театральнакультура Львова.Тут 1842 р. відкривсяприватнийміський театрС. Скарбека, один з найбільшиху Свропі (ниніу цьому приміщенні— Українськийдержавнийакадемічнийдраматичнийтеатр ім. М.Заньковецької).На його сценідебютуваливихованціЛьвівськоїконсерваторіїС. Крушсльницька, М. Менцинський, О. Мишуга, О. Руснак, Ф. Лопатинська, О. Носалсвич, виконавськамайстерністьяких набуласвітовоговизнання. У1900 р. розпочавдіяльністьВеликий міськийтеатр (з 1939 р.—Львівськийтеатр опериі балету, з 1956 —ім. І. Франка).До здобутківтеатру належатьопери “Золотийобруч” Б. Лятошинського(за повістю І.Франка “ЗахарБеркут”), “Ернані”Дж. Верді, балети“Сойчине крило”А. Кос-Анатольського,“Створеннясвіту”А.Петрова. Доцієї групи належить ВасильБарвінськийзі своїмиінструментальнимитворами, головним чином камерногохарактеру, якфортепіановіпрелюдії, концерт“Мініатюри”тощо, два фортепіаннітріо, фортепіаннийсексет, струннийквартет, сімфонічнітвори, як рапсодія, увертюра тощо.Дає Барвінськийтакож і вокальніречі з дужеорігінальноюобробкою народнихпісень. Віннавчався наюридичномуфакультетіЛьвівськогоуніверситету, філософськомуфакультетіКардовогоуніверситету(Прага), закінчивПразьку консерваторію.У Львові очолювавВищий музичнийінститут іконсерваторію.У 1948—1958 рр. зазнаврепресій. Утворчості В.Барвінськоговідчутні мотивиімпресіонізму.Композиторплідно працюваву різних жанрах.Його творчаспадщина —вокально-інструментальніетнографічнікартини “Українськевесілля” длямішаного хору, квартету солістіві оркестру, хорові твориакапела(“Шевченковахата”, “Колосися, ниво” на словаБ. Лепкого), солоспіви дляголосу у супроводіоркестру (“ПсаломДавида” наслова П. Куліша”, “Ноктюрн” і“Сонет” наслова І. Франка)та ін.
Уперіод першоїсвітової війниз'являютьсястрілецькіпісні.Вонивідображаютьідеї національно-визвольногоруху на західно-українськихземлях. Стрілецькіпісні (патріотичні, маршево-похідні.жартівливіта ін.) грунтуютьсяна народнихй козацькихтрадиціях. Длясічових стрільцівписали пісніІ. Франко, О.Маковей, Д. Макогон, Б. Лепкий, Л. Лепкий, Р. Купчинський.Музику створюваликомпозиториФ. Колесса, В.Барвінський, М. Гайворонський, Л. Лепкий. Р.Купчинський, Н. Нижанківський, М. Леонтович.Найпопулярнішапісня січовихстрільців —“Ой у лузі червонакалина” (1915). Поетичнийобраз «червоноїкалини» сприймаєтьсяяк символ духовноїєдності українськогонароду, розмежованогоу ті часи кордонамидвох імперій- Росії та Австро-Угорщини.Пісня побутувалаяк народна.Існує вона ів музичнихобробках різнихкомпозиторівта виконавців.
Поприусі суперечностідоби в українськіймузиці поширювалисяідеї національногой соціальноговизволення.І навіть заумов радянськоївлади, яка укультурнійполітиціорієнтуваласяна розвитокінтернаціональногобільшою мірою, ніж національного, українськадемократичнамузика зберігалатрадиції національноїєдності.
Українськікомпозиторизверталисядо здобутківвітчизняноїгуманістичноїлітератури, передусім дотворчості Т.Шевченка, І.Франка, ЛесіУкраїнки.
Музичнушевченкіанузбагатили С.Людкевич(кантата-симфонія“Кавказ”, 1902—1913, кантата “Заповіт”,1934, 1955), Я. Степовий(“Прелюд пам'ятіТ. Шевченка”,1912), К. Стеценко(музика до вистави“Гайдамаки”,1919—1921, кантата«Шевченкові»,1922).
Чільнемісце у музичнійфранкіаніпосідає кантатаК. Стеценка“Єднаймося”.На тексти поезійІ. Франка написаноблизько 200 композицій.Франківськатема відображенау симфонічніймузиці, оперномуй балетномужанрах, вокально-ліричнихкомпозиціях(Я. Степовий, А. Штогаренко, М. Вериківський, В. Борисов таін.).
Українськамузика 20—30-х роківпозначенаінтенсивниминоваторськимипошуками. У1923—1928 рр. діялореспубліканськеМузичне товариствоім. М. Леонтовича, яке певний часзберігалосвоєріднуавтономію.Навколо товариствагуртувалисякомпозитори-новатори, які орієнтувалисяна поєднаннянаціональнихтрадицій ідосягненьєвропейськоїмузичної культури.Традиції українськогоавангардузапочаткувавВ. Лятошинський(1894—1968). Він репрезентувавнапрям модернізмув українськіймузиці, створиву європейськомустилі оперу“Золотий обруч”(1930). Новаторськітенденціївиявилися утворчостікомпозиторівВ. Косенка (1896—1938), М. Вериківського(1896—1962), автора першогоукраїнськогобалету “ПанКаньовський”(1930).
УГаличині новітнінапрями культивувалиД. Січинський(історико-романтичнаопера “Роксолана”— не закінчена(оперу завершив у 90-х роках композиторМ. Скорик.)).НеоромантикБ. Кудрик (1897—1950),ІмпресіоністР. Сімович (1901—1984) та ін. Значнийвнесок у розвитокнаціональногохорового мистецтва20-х років зробилиЯ. Калішевський(1856—1923), Б. Левитський(1887—1937), П. Козицький(1893—1960), Н. Городовенко(1885— 1964), Г. Верьовка(1895—1964), Ф. Соболь(1895—1973).
Одночаснопосилювавсяідеологічнийконтроль надтворчістюмузикантівз боку тоталітарноїдержави. Урядовоюпостановою1932 р. ліквідованаАсоціаціяСучасних Музик(АСМ), об'єднаннякомпозиторів, які орієнтувалисяна новаторськізахідноєвропейськімузичні течії(експресіонізм, конструктивізм, джаз). Товариствоїм. М. Леонтовичабуло реорганізованоу Всеукраїнськетовариствореволюційнихмузикантів(1928—1931); утвориласяАсоціаціяпролетарськихмузикантівУкраїни (1928 —1932), Спілка композиторівУкраїни (1932—1937), республіканськеХорове товариство(1959, у 1975—1991 рр.— МузичнетовариствоУкраїни). Зазналирепресій чималодіячів музичноїкультури, утому числінародні співці-кобзарі.
Розвитокпаралельноїкультури вУкраїні присталінізміаналізує ВільямНолл — дослідникУкраїнськогоНауковогоІнститутуГарвардськогоуніверситету.На його думку, репресія музичноїкультури, які репресіїінших культурнихелементів, включає і знищення,і створення.Те, що було знищене, це довго створюванецивільне суспільство.Те, що створене,- паралельнакультура. Третійтип репресій- створення іпідтримкапаралельноїкультури. Цсвелика мережаінституцій, які поширювалиполітичнукультуру влади.Музика паралельноїкультури створена, щоб замінитирепресованумузику.
Культурапочатку ХХ ст.
Українськамузика
Реферат з історії
учениці10 А класу
Узинської гімназії
ШевчукАльони
2004