Реферат: Основы риси романтизму

Інститутміжнароднихвідносин

Національногоуніверитетуімені ТарасаШевченка

РОБОТА НАТЕМУ:

ОСНОВНІРИСИ

РОМАНТИЗМУ

Студентки1 курсу

ВідділенняМЕВ

1 групи

СоловковоїОксани

КИЇВ – 98

Где приютдля мира уготован?

Где найдетсвободу человек?

Старый векгрозой ознаменован,

И в кровиродился новыйвек.

(Ф.Шиллер)

Термін “романтизм”першочерговозастосовувавсяв літературі, головним чиномромано-германськихнародів, а пізнішеохопив музикута образотворчемистецтво. Цедозволилотрактуватиромантизм якпереважнохудожній напрямок.Однак вже в19ст. починаютьговорити про“романтичнітенденції”у філософії,“економічнийромантизм”,“романтичніілюзії” в соціалізмі, тобто трактуватийого як загальнокультурнийрух, а не лишенапрямок чистиль.

Те, що романтизм об‘єднуваврізноманітніявища, напрямки(прогресивнийй реакційний,“епіко-міфологічний”та “лірико-іронічний”, національніформи романтизмуі т.д.) – утруднюєвиділення вньому сталогоінваріантногоядра.Однакіснують фундаментальніфактори цілісностіромантизму, що знайшливідображенняу спільностіцого суттєвихознак. Це передусім– спільністьсоціокультурноїситуації, спільністьсвітосприйняттята світосвідомість.

Головнасоціокультурнапередумовацілісностіромантизмускладаєтьсяв тому, що буланаслідкомВеликої Французькоїбуржуазноїреволюції.Подібно дотого, як революціяознаменувалакорінний переворотв соціальномужитті, романтизмпозначає собоюреволюцію вкультурі.

Однак романтизмвиник не напустому місці.Він мав попередниківв особі Руссо, який у століттяРозуму заговоривпро першочерговістьчуттів, просвоєрідністьта неповторністькожної людини.В якості найважливішихджерел потрібновказати такожна філософіюФіхте з їїабсолютизацієютворчої свободи, й Шопенгауераз ідеєю сліпого, нерозумногобажання, щостворює світза своєю сваволею.Ці ідеі булицікавимита близькимиромантикам, так само якшукання широкогокола музикантів, живописців, в творчостіяких пробивалисяпаростки нового, відмінноговід класицизмубачення світута задач мистецтва(Жироде, Гро, Бетховен).

Розвитокромантизму— розпадаєтьсяна три головніетапи: передромантизмкінця XVIII ст., романтизмпершої половиниXIX ст. і неоро­мантизмкінця XIX — початкуXX ст. Головнимипредставникамипередромантизмув Англії булипоети ДжеймсМакферсон(1736-1796), автор відомоїзбірки поем“Твори Осіана, сина фінгала”; Томас Чаттертон(1752-1770), автор циклувіршів прожиття Брістоля15 ст., та представникитак званогоготичногоромана – ГоресУолпол, КлараРів, УїльямБекфорд, МетьюЛьюїс, АннаРедкліф. Ванглійськомунеоромантизміпровіднимипредставникамибули РобертСтівенсон, Рейдер Хаггард, Джозеф Конраді Артур Конан-Дойл.Походженнятерміна «романтизм»досить складнеі в різні історичніепохи змістцього термінаістотно змінювався. Сучасне розуміннясутності романтизмуіде від трактуванняйого в естетиціГегеля.

Класикимарксизму-ленінізмупов'язуютьприроду й художнідосягненняєвропейськогоромантизмукінця XVIII—початкуXIX ст. з падіннямфеодалізму.

К. Маркс і Ф.Енгельс розглядалиромантизм яквираженнясвоєрідноїреакції основнихсуспільнихгруповань нарезультатифранцузькоїреволюції1789—1794 років таідеологіюєвропейськихпросвітителівXVIII ст.

О. М. Горькийписав, що романтизмяк настрій єскладним ізавжди якоюсьмірою нечіткимвідображеннямусіх відтінків, почу­вань танастроїв, щоохоплюютьсуспільствоу перехідніепохи, про­теголовна йогонота — це очікуваннячогось нового, тривога передцим новим, поспішне, нервозне прагненняпізнати ценове. І далі О.М. Горький зазначав, що в романтизміслід розрізнятидва різко відміннінапрями: пасивнийромантизм, якийнамагаєтьсяабо при­миритилюдину з дійсністю, прикрашаючиту, або ж відвернутивід дійсностідо безплідногозаглибленняу свій внутрішнійсвіт, до ду­мокпро «фатальнізагадки життя», про любов, просмерть, і актив­нийромантизм, якийпрагне посилитиволю людинидо жит­тя, пробудитив ній протестпроти дійсності, проти будь-якогогніту її.

Таким чином, виходячи зоднаковогопрагнення довираженнянеприйняттядовколишньоїдійсності, реакційніромантикифактич­новідривалисявід дійсності, протиставляючиїй ідеалізованіпа­тріархальнівідносинисередньовіччя, тоді як прогресивніроманти­ки, навпаки, усісвої надіїпокладали намайбутнє.

Незважаючина винятковускладністьта суперечливість, роман­тизму цілому маєряд визначальнихрис та ознак.Йому притаман­нітак звана світоваскорбота, романтичні«два світи», підкресле­нийінтерес довнутрішньогосвіту людини, гротескно-сатиричнезо­браженнядійсності тапроникливевідтворенняприроди..

Романтична«світова скорбота»була одним звиражень глибо­когорозчаруванняв результатахфранцузькоїреволюції іпов'яза­ногоз нею Просвітництва.Відомо, що переважнабільшістьідеоло­гівПросвітництващиро вірилав близьке настанняцарства розумута загальногодобробуту.Майбутнє буржуазнесуспільствовимальо­вувалосяїм у щонайрадужнішихбарвах. Результатиж французь­коїреволюції, щона неї покладалисятакі величезнісподівання, цілковитоперекреслилиілюзії просвітителів.ПроповідуванеідеологамиПросвітництвацарство розуму, загальногодобробуту ймиру обернулосяна практицінескінченнимизагарбницькимивійнами, царствомгендлярства, бездушностіта егоїзму.

Саме томурозчаруванняромантиківнабуло особливоїгостроти, почалопереростатиу настрої цілковитоїбезнадії таглибокоговідчаю — у «світовускорботу». Цейвідчай підкріплювавсявтратою уявленьпро перспективисуспільногорозвитку: станвнут­рішньогобродіння тахаосу сприймавсяяк закономірнийдля світу, ашляхи розвиткуцього несталогосвіту — таємничимий непізна­ванними.

Відчуття«світовоїскорботи», всвою чергу, вело до романтич­ноговідчуття двохсвітів — переконаностіу цілковитомурозладі мріїта реальності.У пошуках новихпозитивнихідеалів романтикизвертаютьсядо історії тамистецтва, релігії і народноїтворчості, доприроди та доекзотичнихкраїн — до всього, що різко контрас­туєз безбарвністюта убозтвомсучасної дійсності.

Заперечуючикласицизм іпросвітницькийреалізм, їхнюрегла­ментаціюта умоглядність, романтикипрославляютьсамоцінністьокремої людськоїособистості,її цілковитувнутрішнюсвободу.Від­штовхуючись-відШекспіра, романтикирозкриваютьдивовижнускладністьта суперечливістьлюдської душі,її одвічнуневичерп­ність.Заглибленістьу внутрішнійсвіт особистості, пильний інтересдо могутніхпристрастейта яскравихпочуттів, довсього надзви­чайного, тяжіння доінтуїтивногота неусвідомленого- характерніриси романтичногометоду в усіхмистецтвах.

Якщо теоретикикласицизмувиходили зпрагненнянаслідуватиприроду, торомантикивиходять зпрагненняперетворитиприроду. Вонистворюють свій, особливий світ, на їхню думку, величнішийі прекрасніший, ніж світ реальний.У цьому й полягаєсуть їхньогоучення про двасвіти. З уявленнямпро два світипов‘язанийполум‘я­нийзахист романтикамицілковитоїтворчої свободимитця від будь-якихрегламентаційі будь-якихнорм.

Надзвичайносвоєріднимявищем у поетиціромантизмубула. й так званаромантичнаіронія, головнимитеоретикамиїї виступалиписьменникитакі, як ФрідріхШлегель, КарлЗольгер і Жан-ПольРіхтер. До методуромантичноїіронії широковдавалися майжевсі провідніромантики, азгодом і деякіпредставникикритичногореалізму, наприкладАнатоль Франс.В основі романтичноїіронії лежитьрізке контрастовепідкреслюваннявідносностівсіх і будь-якихобмежень вособистомута в суспільномужитті. Усі ціобме­женняромантикизображуютьяк бездумненасильствонад природ­нимплином життя, як результатглупоти тадурості людей.Природ­нийрух життя ламаєусі ці штучніперепони, ітой, хто намагаєтьсявтиснути природнийплин в закам‘янілірамки, сам опиняєтьсяу смішномустановищі.

Заслугиромантиківу розвиткусвітовогомистецтва важкопе­реоцінити.Вони розширилий оновили старіхудожні форми, розро­билижанри історичногороману, фантастичноїповісті, ліро-епічноїпоеми, новіформи драми, досягли небувалоїмайстерностів лірич­нійпоезії.

Поряд з художнімивідкриттямивеликої античноїлітературивід Гомера доОвідія, що наснажилигеній титанівпізньогосеред­ньовіччята доби Відродження(Данте, Шекспіра, Рабле, Сервантеса), проклали шляхдо художньогодослідженнядіалектикидуші, разом зхудожнімивідкриттямифранцузькогокласицизмута доби Просвітництва, романтизм — спадкоємецькращих традиційлітературиминулого, зісвого боку, багато в чомусприяв великимдосяг­ненняммистецтвакритичногореалізму.

Як відомо, найвидатнішіпредставникиреалістичногомистецтва дорізних прийомівпоетичноїобразності, виробленоїв художнійсистемі романтизмузверталисяне лише в порусвого «учнівства», а й у періодитворчого апогею, коли вони вжецілком опанувалиувесь арсеналсвоїх реалістичнихвиражальнихзасобів. Річтут не в тім, як переосмислювалисьці образи вхудожній структуріреа­лістичногоцілого, не втому, якої новоїідейно-художньоїфункції вонитут набували.Привертає увагупередусім тойфакт — певнівідкриттяромантичногомистецтва небуло “знято”розвиткомреа­лізму, вонифункціонувалий далі в “неперетвореному”вигляді в новійхудожній системі.Як прикладможна назватибагато рисБальзаковогоВотрена; сповненудинамізмуяскраву, контрастовуобразністьФлоберової“Саламбо” –роману, що поєднуєу собі ви­користаннябагатьох реальнихісторичнихданих з романтичноюконцепцієюантичності.

Майже длявсіх видатнихписьменниківпершої половиниXIX ст., які починалисвій творчийшлях з позиційпрогресивногоромантиз­му, характернийпоступовийперехід дометоду критичногоаналізу. Такатворча еволюціяГ. Гейне, О. Пушкіна, Т. Шевченка, М.Лєр­монтова, Ш.Петефі.

Отже, відкидаючисучасну романтизмовідійсність яквміщення всіхвад, він втекаєвід неї, здійснюючиподорожі в часіі просторі.Втеча за просторовімежі буржуазногосуспільствавиступало втрьох основнихформах, а саме:

Відхід в природу, яка була або камертоном бурхливих душевних преживань, або втіленням ідеалу свободи та чистоти (звідси зацікавленість селом, критика міста, інтерес до духовності народу, вираженої у фольклорі).

Романтизм “заглядає” в інші регіони, екзотичні країни (східна тема в творчості Байрона, картинах Делакруа).

У випадку відсутності реальної териториальної адреси втечі він консруюється в уяві (фантастичні світи Гофмана, Вагнера).

Другий напрямоквтечі – відхідвід дійсностів інший час. Незнаходячи опорив теперішньому, романтизмрозриває природнийзв‘язок часів:

ідеалізує минуле, особливо середньовіччя, патриархальний образ життя, ремісничий устрій, лицарський кодекс честі;

конструює майбутннє, вільно манипулюючи часовим потоком.

Третійнапрямок втечіромантика –відхід у власнийвнутрішнійсвіт, в усікуточки свого«Я». В життісерця романтикивбачаютьпротилежністьбезсердечностізовнішньогосвіту (казкиГофмана, Гауфа).

Романтизмяк певний типкультури врізних країнахмав свої націонльніособливості.У Німеччині, роздрібненійбільш як на 360великих і малихсувереннихдержав – королівств, курфюрств, рицарськихволодінь, усяінтелектуальнаенергія виплеснуласяв галузб теорії, що знайшловідображенняв філософсько-естетичнихшуканнях, художнійлітературі, роботі славнозвісноїшколи Ієнськихромантиків.В українськійментальностіромантичнийсвітогляд, формуванняякого відбувалосяна основінаціональнихособливостей, знайшов своєяскраве вираженняу «філософіїсерця» П. Юркевича, в художнійреальностіМ.Гоголя таТ.Шевченка, впошуках витоківнаціональноїсамосвідомостічленів Кирило-Мефодіївськогобратства, П.Куліша, М.Максимовичата ін.

ЛІТЕРАТУРА

1.Ф.І.Прокаєв; Б.В.Кучинський;І.В.Долганов.

«Зарубіжналітература», К.1987.

2.Детскаяэнциклопедия.Для среднегои старшеговозраста. Издание2. Том 11. «Язык.Художественнаялитература».Москва, «Просвещение»,1968. – 528с.: ил.

3.Бичко А. К.та ін.

Теоріята історіясвітової тавітчизняноїкультури: Курслекцій. – К.: Либідь,1992. – 392с.

4.Культурологияв вопросах иответах. Учебноепособие. Ротов-на-Дону:«Феникс», 1997 –480 с.