Реферат: Психологізм дитячих оповідань у творах Івана Франка

--PAGE_BREAK--Франко ніколи не забував важких років шкільної науки з безглуздим збурінням, пронизливим фізичним знущанням за найменшу провину. Обдарований природним розумом, доброю пам’яттю, він не відчував труднощів навчання. Та пригнічувала задуха шкільних приміщень, учителі-схоласти. «Науку подають в теперішніх школах,- писав франко у статті «Наші народні школи та їх потреби»,- не для того, щоб обрадувати чи навчити робітника потрібному і людському знанню, але тільки на те…, щоб умовити в нього покірність теперішнім несправедливим порядкам і утвердити його в темноті».
Письменник виявляє глибоке матеріалістичне розуміння науки, рішуче критикував поповіство і всих тих, хто замість наукових знань пропагував релігійні догми, затуманюючи ними голови учням. «Ви повинні знати, що наука, хотячи бути наукою, мусить відкинути віру…», — писав Франко. Люди науки повинні говорити народові глибоку правду без всяких фраз і моралізацій. «Оставте фрази і моралізації попам, котрі ними присолюють і приперчують свої догми! Наука не знає ніяких догм і не потребує за тим нічого присолювати ані приперчувати».[3, c.86,92-93]
Яка молодь, таке майбутнє народу», — твердив Франко і працював над тим, щоб молоде покоління було готовим до боротьби за революційне оновлення суспільства. Письменник мріяв про нове соціалістичне суспільство, «часи будучі, невідомі». крізь простір і час до нас линуть Франкові слова:
А як мільонів куплений сльозами,
День світла й волі засвітає,
То чень в новім, великім людськім храмі
Хтось добрим словом і мене згадає.
У своїх статтях він чітко визначав свої вимоги щодо освіти і виховання дітей та молоді як майбутніх борців за щастя народу, вимагаючи відокремлення школи від церкви, доступності знань всім трудящим. Його діяльність в галузі дитячої літератури якнайтісніше пов'язувалася з суспільно-політичними поглядами і йшла в двох напрямках: як критика і теоретика та як автора дитячої книжки.
Починаючи з 1890 р., Франко активно працює в галузі літератури для дітей. Франко розповідає у своїх творах про талановитих, допитливих, наділених багатою фантазією, дітей, які позбавлені догляду, гинуть або живуть «не так, як у людей».[1, c.9-11]
Франка не тільки згадують, з гордістю називаючи провісником щастя, дружби і свободи, а й вдумливо вивчають його спадщину, починаючи з ліричних поезій і казок в молодших класах середньої школи і закінчуючи творами, що завоювали всесвітнє визнання в середніх та старших класах. Чимало його творів, уривки з них доступні дошкільнятам.
Видатний український революційно-демократичний письменник все своє життя присвятив найпрекраснішому, що може бути,- боротьбі за щастя свого народу. Сорок років трудився на ниві рідної культури. За цей час написав близько 6000 художніх і публіцистичних творів, наукових досліджень. Вічним Революціонером, Титаном праці ввійшов він у вітчизняну і світову культуру.
І дивлячись на такий дорогий подарунок, що він лишив нам у вигляді своїх творів, можна лише дивуватися і приклонятися перед його духом та жагою до життя і запитувати себе «А скільки він ще міг створити шедеврів?», адже недарма кажуть що оцінити втрату можна тільки втративши. Це несправедлива данина часу і боротися з нею безглуздо, та ми можемо читати та перечитувати, кожного разу заново переживаючи долі героїв оповідань разом з автором, адже в кожному з них Франко лишив маленьку часточку своєї душі.
На Личаківському кладовищі у Львові на могилі Івана Франка височить єдиний у своєму роді пам'ятник- на ньому каменяр, що розбиває молотом гранітну скелю. Письменник і став «каменярем», що розбивав скелю неправди і соціальної несправедливості вогнем слова, активною революційною пропагандою.[5, c.12; 2, с.78]
Мабуть, тим визначається геніальність письменника, що його твори і через століття хвилюють, залишаючись не лише художнім літописом минулого, а й животворним джерелом естетичного збагачення кожного нового покоління, засобом виховання особистості.
2.2 Психологізм дитячого оповідання «У кузні»
Відомо, що велике значення для становлення таланту молодих письменників мають їх автобіографічні твори. Для Франка найбільш «особистим» є оповідання «У кузні», тобто і найбільш інтервертним за стилем і самим близьким до серця письменника.
В ньому автор змальовує картини його раннього дитинства — майбутнього письменника, осяяного добротою батька, людини чесної, розумної, порядної, справжнього майстра своєї справи. Франко-дитина зростає між розмовами у кузні, там він знайомиться з персонажами майбутніх своїх творів, селянами, робітниками, там вбирає в своє серце сердечний біль свого народу. Оповідання Франка «У кузні»- про силу впливу дитячих вражень на все подальше життя людини, значення для її виховання родинного вогнища.
В даному оповіданні, як вже було сказано Франко змальовує — себе, в образі дитини — сина коваля. Тож маємо основний вузол оповідання а саме психологізм відносин «син-батько». Через призму історичних та національних умов життя тодішньої України, основного народу, представниками якого були-селяни здебільшого хлібороби та ремісники, ковалі, теслярі, бондарі.
Тут також можна прослідити вплив оточуючого світу на дитячу психіку, психологію взаємовідносин з сім'єю тощо. Адже саме у дитячому віці найбільш гостро людина сприймає оточення та світ навколо, коли ще немає психологічних бар'єрів, комплексів, повністю сформованого психологічного типу особистості. Давно відомо що дитину-людиною робить лише життя серед людей, а наскільки людина буде по сторону доброго чи поганого залежатиме вже від оточуючих, від того яку вони сторону гарного або злого несли по життю та передали через виховання –дитині. Тобто маємо основну філософсько-теологічну лінію психологізму твору, а саме формування психологічного портрету дитини за допомогою архетипів та психотипів сім'ї та суспільства загалом.[7, c.53-57]
Наступним моментом аналізу твору буде виявлення автобіографічних рис у творі. Сам Франко, говорить про це оповідання наступне: «На дні моїх споминів, десь там у найглибшій глибині, горить огонь. Невеличке огнище неблискучого, але міцного огню освічує перші контури, що виринають із темряви дитячої душі».[4, c.170-172,175] Франко дуже яскраво описує для читачів ту важливість спогадів дитинства на власному прикладі. Як проніс він крізь життя той вогонь, який зародився в ньому в дитинстві, і далі абзац закінчується словами «Се вогонь у кузні мого батька». Проаналізуємо, психологізм даних уривків, перед нами постає— дитина, внутрішній світ якої переповнений враженнями того вогню у кузні батька, це чи найяскравіше враження дитинства. Тут вибудовується лінія взаємовідносин з батьком і через них до праці-ковальського діла а так до самого місця де така праця велася-кузні. Для дитини батько, кузня, дім ототожнюються в образ домашнього вогнища де виховують його з великою любов'ю та увагою, де дитину батько допускає до свого дорослого світу тяжкої праці при цьому знаходячись поруч і контролюючи вплив на несформовану дитячу свідомість тої не зовсім зрозумілої дитині-атмосфери складного життя. Отже психолгізм оповідань у контексті психологічного підходу представляє нам світ взаємовідносин дитина-батько, увібрання дитиною в себе основних засад життя і роботи батька, його головних людських принципів та якостей. У контексті художнього підходу перед нами постає яскраво змальована емоційна природа відчуттів та вражень, які по своїй унікальності притаманні винятково дитячому психологічному типу та вдало вписані в психологічний портрет дитини.
Маємо також опис слідкуючих вражень, які представляє нам автор: «Я слухав тих оповідань, як фантастичних казок про далекі, зачаровані краї. Борислав з його страховищами, дикими жартами та дикими скоками фортуни, з його дивним промислом, дивним способом праці та дивним народом заповнював мою фантазію».[4, c.181] Отже влив на дитячу свідомість почутого та побаченого у кузні, був досить значний. Так з вищесказаного ми бачимо, як спираючись на розповіді інших людей дитина теоретично будує той непізнаний, але описаний іншими світ підключаючи свою фантазію та також ту ступінь осмислення почутого, яку дитина мала на той час. Цю рису автор привніс із власної автобіографії і наділив нею сповна внутрішній світ дитини за допомогою художніх прийомів наділив внутрішній світ дитини своєрідними інтервертними рисами.
Так дане оповідання показує формування архетипу поведінки у хлопчика-Франка через батька-Франка, батько описується у оповіданні майстром свого діла, отже і син наслідував його приклад у своєму подальшому житті тільки на теренах письменництва. Також ми можемо прослідити таку рису, як розвиток світогляду дитини- його батьком, на фоні всього оповідання дитина знаходиться поруч з батьком, його роботою у кузні, спілкуванням батька з іншими людьми. Тобто світосприйняття дитини вже не обмежене стінами рідного дому, та спілкуванням тільки з рідними, вона бачить тяжку роботу, велику масу зусиль та праці яких треба докласти на шляху до здійснення мети праці(на приведених прикладах ковальської справи в оповіданні — виготовлення сокир, колес, тощо). Вже дитина має наглядний досвід того факту, що отримати «шмат хліба» потрібно важко і сильно працювати, докладати силу зусиль, а задарма нічого не буває. Це дуже важливий виховний момент при формуванні архетипу поведінки людини, особливо її відношення до праці, а також закріплення основ трудової діяльності людини взагалі. Слідуюча риса твору це психологізм взаємовідносин та спілкування з іншими людьми у дитини на прикладі батька:
«Батько нерадо слухав тих оповідань про Борислав. Він так зжився зі старими порядками сільського життя, що в тім новім бориславськім розгардіяші чув щось нове, вороже дотеперішньому життю. Він не давав по собі знати того, не осуджував і не обурювався, як дехто з завзятих прихильників старосвіччини, але коли вичерпався запас новин, радо звертав розмову на інші, переважно моральні теми. Батько пильний і тямучий робітник, любив кпити собі з дармоїдів та фушерів, з роззяв та галапасів»[6, c.53-57].
Тобто батько відстоював свою точку зору моральності життя, висміював людські вади типу «дармоїдів та роззяв», причому робив це дуже толерантно надавши кожному гостю висловитися, причому намагався своє осмислення представити з мірою критики та сатири. І ця риса архетипу поведінки передалася дитині, так Франко у свої оповіданнях де є критикуючи моменти та рядки завжди намагається додати художніх барв оповіданню за допомогою сатиричних зворотів.
Батько посіяв у душі свого сина перші зерна сердечної діяльності, прищепив любов до праці й трудівника, власним прикладом учив дбати про загальне добро. В розповідях і притчах Якова Франка, звернених до відвідувачів кузні чи й до малого Івася, завжди просвічуватися його девіз «з людьми і для людей». Так наприклад, це видно у таких рядках оповідання «Йшлося до коваля, як у гості, як до сусіди, а не як до ремісника, щоб зробив те, що треба тай бувай здоров, я тебе не знаю, ти мене не знаєш. Батько такси ніякої за роботу не мав, «що людьом, той мені», а нема готових, той підожде. Але любив щоб у кузні було весело, гамірно».
Тепер ми можемо прослідкувати який слід лишили по собі ті далекі дитячі враження вже у внутрішньому світі дорослого Франка, так згадуючи пізніше про батькову кузню і її відвідувачів, І.Франко скаже про себе: «Сорок літ вже минуло від тої пори, як у невеличкій кузні в нашій слободі останній раз лунав ковальський вербель, відіграний батьковою рукою молотом по ковалі. Скільки змінилося за той час! Не лише у кузні, але майже з усього, що було тоді основою тихого, патріархального життя в нашім закутку, не лишилося майже ані сліду. А тодішню веселість та жвавість у многих із ковальської веселої компанії, погасила доля ще далеко перед їх смертю. І, певно, в ту пору ніхто з них не думав, що та кузня, і та компанія в ній, і той її дружній, радісний настрій лишаться живими та незатертими в душі маленького, рудоволосого хлопчика, що босий, у одній сорочці сидів у куті коло вогнища.
На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний огонь. У ньому пролизуються сині, червоні та золото-білі промені, жевріє, мов розтоплене вугілля, і яриться в його глибині щось іще більше, промінясте. І мені здається, що запас його я взяв дитиною в свою душу на далеку мандрівку життя. І ще він не погас і досі».
2.3Психологізм дитячого оповідання «Грицева шкільна наука»
У оповіданні «Грицева шкільна наука» (1883) Франко осуджує антипедагогічну систему австрійської школи. У цьому оповіданні автор змалював образ психологічний портрет дитини, де центральною проблемою виступає неможливість отримання кваліфікованої освіти через бідність. Психологізм портрету дитини поєднує риси інтервертності та екстравертності, де ектравертність добре виражена у більшому співвідношенні аніж у портреті дитини попереднього оповідання.
У цьому оповіданні Франко висміює систему навчання часів іноземного панування в Галичині.
Неможливо було тоді пробитись дітям з народу до світла науки, а кому й пощастило попасти до початкової школи, то їх учителі гнали «йти свині пасти», як це було й з Франком. Одні через шкільні умови змушені були кидати навчання, а інші, прагнучи вибитися з темряви, гинули в розквіті молодих сил.
У оповіданні перед нами предстає хлопчик Гриць, якого батько відправляє до школи вчитися, звернімо увагу на шкільний процес описаний у оповіданні:
«Почалася наука. Професор говорив щось, показував якісь дощечки, що на них були намальовані якісь гачки та стовпаки; хлопці час від часу кричали щось, як професор показував яку нову дощечку, а Гриць нічого того не розумів»[1, c.330-331].
Тобто маємо філософсько-теологічний вузол проблеми це відсутність головних умов та засад викладання, та освітня «відсутність» шкільного процесу. Так професор будував його на свій власний розсуд, учні такі, як Гриць дійсно мало чому могли навчитися. Вони не мали навіть основ для розуміння, не мали уявлення, як складати букви в слова, і як їх правильно читати, вимовляти. Професор не переймався тим фактом, що дитина уперше прийшла до школи, не має розуміння шкільних наук, і навчити розумінню учнів намірів не мав. Так Гриць ніколи «не міг спізнати букви, котре ш котре т. Букви мішалися перед очима. Про читання вже ніщо й говорити. Чи причина тому була в його непонятливості, чи в кепськім навчанні професора, сього не знати; то тільки певно, що, крім Гриця, таких «туманів вісімнадцятих» між тогорічними школярами було 18 із 30, і всі вони під час того шкільного року робили собі блискучі надії, як то буде гарно, як вони увільняться від щоденних різок, позаушників, штурханців, і як покажуть знов у понім блиску свої поваги на пасовищі». Перед нами картина психологізму дитячого оповідання де спираючись на психологічний підхід ми бачимо дитину, яка не розуміє свого місця та мети у школі. Де в її внутрішній світ мало що позитивного увійшло з боку описаного способу викладання освіти. Так коли діти піддавалися фізичному покаранню з боку професора за найменшу провинність, яке професор називав «неуцтвом». Цей гіркий досвід здобування освіти викладений у творі, як найкраще зображує вплив фізичної кари на сприйняття освіти, як такової. В психіці дітей руйнувалися всі засади зросатання талантів та іскри цікавості до нового, тому що процес навчання ґрунтувався не на закріпленні та роз'ясненні шкільного матеріалу у процесі обговорення, а на основі фізичних знущань над дитиною що погано розуміла шкільний матеріал.
У свідомості дитини всі прояви таланту до наук глушив «голос» інстинкту самозбереження, а потім хвилі «дитячої агресії» через які шукав виходу психологічний біль від фізичних знущань, про це нам кажуть такі рядки: «А вже хто як хто, а Гриць запевне найбільше й найчастіше думав про се. Проклятий буквар, що його він за час цілорічної натуги над науковим питанням пошарпав і пофатилив трохи не на січку, прокляте «а баба галамага» і прокляті професорські причинки та заохоти так надоїли йому, що він аж вихуд та поблід і ходив увесь час, мов сновида».
Письменник описуючі «Метод» навчання, посилює в нас відразу до такого педагогічної практики де є різка вчителя, фізичні знущання бо за сосбою вони викликають лише відразу до школи, та зламу архетипу поведінки дитини, її прагнення до нового. «І всі вони під час того шкільного року заєдно робили собі блискучі надії, як то буде гарно, коли вони увільняться від щоденних різок, позаушників, штурханців, «пац» (биття тростиною по долоні) та «попідволосників» і як покажуться знов в повнім блиску своєї поваги на пасовищі». Схоластична наука була не для Гриця, від неї він став «туманом вісімнадцятим».
    продолжение
--PAGE_BREAK--