Реферат: Іван Кочерга
ІванКочерга
(1881 —1952)
НародивсяІван Антонович Кочерга 6 жовтня 1881р. в містечку Носівка на Чернігівщині всім'ї залізничного службовця, що зумовляло часті переїзди. Лише 1891p. їхняродина оселяється на постійне проживання в Чернігові, де 1899р. він закінчуєгімназію. Відтак їде до Києва і вивчає право на юридичному факультеті. Позакінченні університетських студій в 1903р. повертається до Чернігова і стає на службу чиновником у контрольній палаті. З 1904р виступає з театральними рецензіями на сторінках чернігівських газет. 1910р. пише першу п'єсу(російською мовою) «Пісня в келиху» (вперше поставлена в ХарківськомуНародному театрі лише 1926р. в перекладі П. Тичини під назвою «Легенда пропісню», п'єса успіху не мала). Нова п'єса — «Дівчина з мишкою» (рос. мовою,1913) мала помітний, хоч і скандальний успіх. 1914р. І. Кочерга переїхав вЖитомир. П'єси російською мовою «Зубний біль сатани» (1922) та «Викуп(Весільна поїздка Марусі)» (1924) завершують певний етап драматургічногорозвитку, в цей період творчого життя письменник починає писати українськоюмовою. 1925p. він завершує роботу над п'єсою «Фея гіркого мигдалю». 1927р. —пише нову п'єсу «Алмазне жорно». 1928р. — кілька п'єс, безпосередньопов'язаних тематикою і проблематикою з тогочасною дійсністю. В цей період І.Кочерга з посади ревізора житомирської робсельінспекції переходить працюватилітредактором у міську газету «Робітник», а згодом — у «Радянську Волинь». Він пише комедію «Натура і культура» (1928), драму-феєрію «Марко в пеклі»(1928) і низку так званих «кооперативних» п'єс, типових для 20-х роківагіток. Вистава «Марко в пеклі» у харківському Червонозаводському театрі(режисер В. Василько) мала успіх, але до самої п'єси рецензенти поставилисястримано. В 1929p. в Житомирі відбулися гастролі Другої державної українськоїопери Правобережжя (липень-серпень), театру української Музкомедії і драмипід керівництвом Д. Гайдамаки (жовтень-листопад) та інших колективів іокремих виконавців. І. Кочерга, який в попередні роки лише зрідка виступав упресі, активізує свою критичну діяльність. З 14 липня по 9 серпня 1929p. віндрукує в газеті «Робітник» 11 лаконічних, але глибокозмістовних рецензій навистави театру української опери — це чи не більше, ніж за всі 1922 — 1928pp. Він пише чимало п'єс: драматична поема «Свіччине весілля» (1930; іншаназва «Пісня про Свічку»), водевіль «Ліза чекає погоди...» (виданий 1931р.),п'єса «Майстри часу» (інша назва «Годинникар і курка», 1933). Драматичнапоема «Свіччине весілля» була поставлена лише 1935р. в Запоріжжі й тількипісля цього почала тріумфальний хід по сценах десятків театрів. П'єса «Майстричасу», незважаючи на те, що спочатку була відхилена українським реперткомом,на Всесоюзному конкурсі драматургічних творів у 1934p. дістала (під назвою«Годинникар і курка») третю премію. 1934р. І. Кочерга переїздить до Києва, депоринає в активну громадську, критико-публіцистичну та творчу роботу.Продовжує художню розробку проблемних філософських питань, працює і надкіносценаріями, перекладами. З початку Великої Вітчизняної війни живе в Уфі,де редагує газету «Література і мистецтво» й працює в Інституті літератури АНУРСР. У цей період створює кілька невеличких п'єс, які, часом дотепні,по-своєму правдиві, не стали, однак, досягненнями автора. Дещо пізнішенаписані твори «Чаша», 1942; «Досить простягти руку», 1946. В одноактівці«Зубний біль сатани» реалізований задум п'єси, який автор нотував ще в 10-хроках. Повернувшись 1944р. до Києва, І. Кочерга пише романтичну драму «ЯрославМудрий» (1944, друга редакція — 1946). Драма задумана як історична трагедія,але деяка ідеалізація самого образу князя не дозволила автору домогтисяпо-справжньому трагедійного звучання твору. Як романтична ж драма «ЯрославМудрий» є високим досягненням в українській літературі. У повоєнні рокиосновні творчі сили письменник віддає роботі над драматичною поемою про Т. Г.Шевченка «Пророк» (1948). Помер Іван Антонович Кочерга 29 грудня 1952р. Виявивши свій талант як майстер гострого сюжету, в розвитку якогоокреслювалася певна значуща авторська ідея, драматург створив видатнуфілософську драму — п'єсу «Майстри часу». Історичними драмами «Свіччиневесілля», «Алмазне жорно» та «Ярослав Мудрий» він не тільки говорив прославне, хоч і складне, нерідко — тяжке минуле нашого народу, але й бувсуголосним своїми думками та ідеями змаганням і потребам сучасного йому дня.