Реферат: Акціонерне товариство та проблеми його становлення в Україні

--PAGE_BREAK--В 2003 році в Україні функціонували 11319 відкритих акціонерних товариств, сумісним власником яких є держава, а також 33 національні акціонерні та державні холдінгові компанії, які створені в процесі приватизації і корпоратизації майна державних підприємств.
Загалом вітчизняні акціонерні товариства ще недостатньо використовують основні переваги акціонерної форми господарювання: випуск цінних паперів зареєстрували тільки 63% загальної кількості акціонерних товариств. Разом з тим сумарний випуск акцій зростає постійно і досяг 99,3 млрд. грн… переважно це акції підприємств, тоді як доля фінансово-банківського сектору складає 9,2%. Третина акцій (31,6%) випущена закритими товариствами, тобто вони мають обмежене коло обігу.

1.3. Акціонерна власність – внутрішня основа формування і функціонування соціального ринкового господарства
Процес виникнення, функціонування і розвитку акціонерної власності охоплює тривалий період історії, коли траплялися суттєві зміни даної форми власності під впливом еволюції форм організації підприємств взагалі і акціонерних товариств, які є економічними формами реалізації відповідних видів і форм власності.
Суперечність між потребою в більших розмірах капіталу і обмеженими можливостями його концентрації, яка притаманна таким формам підприємства, розв’язується через виникнення підприємств акціонерної форми, тобто акціонерної власності.
Акціонерне товариство – це більш життєздатна форма організації підприємства, тому як акція не дає права її володарю вимагати повернення вкладу в капітал акціонерного товариства.
Саме ця обставина обумовлює економічну природу:
1.                 акціонера або власника, а не як кредитора;
2.                 акції як інструменту власності, а не кредита;
3.                 акціонерного товариства як по перевазі не кредитного інституту, а як суб’єкту власності.
Розвиток акціонерної форми підприємства означає розвиток акціонерної власності, яким супроводжується ускладненням її змісту, механізму і форм реалізації. Це пов’язано зі зміною структури суб’єкта акціонерної власності – її еволюцією від одноособового (індивідуального) до асоційованого суб’єкту.
Одноособовий та груповий суб’єкти виступали реальними власниками акціонерного капіталу через володіння контрольним пакетом акцій, що забезпечують можливість прийняття рішень з питань функціонування корпорації в інтересах її індивідуального або групового володаря.
В подальшому характерними є дві основні тенденції:
·                    перша – «диверсифікація участі» — перехід від участі певної групи володарів в акціонерному капіталі окремого акціонерного товариства до участі в декількох корпораціях. З’являються нові елементи в структурі суб’єкта акціонерного товариства – банки, страхові, інвестиційні фонди.
·                    Інша тенденція пов’язана зі збільшенням чисельності суб’єктів корпоративної власності: в володінні акціонерним капіталом великих корпорацій починають приймати участь не одна група, а цілий ряд суб’єктів.
Таким чином, акціонерна власність представляє найбільш розвинену форму приватної власності: асоційовану приватну власність як органічну єдність двох якостей відношень привласнення – приватного та загального.

2. Проблеми становлення акціонерного товариства
2.1. Тенденції розвитку акціонерних товариств
Ефективне функціонування акціонерних товариств визначається такими обставинами, що одні обумовлені самою сутністю акціонерного товариства, інші – умінням вести його виробничу, комерційну і господарську діяльність.
Перша група обставин: ступінь правової захищеності прав акціонерів від некоректних дій управляючих, наявність реальної можливості контролю господарської діяльності та управління з боку акціонерів. Так, зміни Статуту, розмірів статутного капіталу, вибори керуючих органів, затвердження річних результатів діяльності, реорганізація і ліквідація товариства – це компетенція зборів акціонерів. Дані чинники створюють умови для проведення ефективної інвестиційної політики за рахунок широкого залучення коштів внутрішніх і зовнішніх акціонерів.
Друга група обставин – скорочення витрат виробництва, підвищення якості виробів, що випускаються, оптимальна маркетингова політика – це впливає на ефективність діяльності будь-якої виробничої чи комерційної структури.
В процесі створення, а потім і функціонування акціонерне товариство зацікавлене в високому рейтингу як внутрішньому, так і зовні держави, що обумовлено необхідністю розширення кола акціонерів, отримання кредитів і підтримки високої вартості акцій на фондовому ринку. Саме для цього складається бізнес-план.
Важливим аспектом функціонування акціонерного товариства є дивідендні політика корпорації. До економічних відносин на виплату дивідендів відносяться фінансові обмеження, що пов’язані з потребою в розвитку, технічному переоснащенні та реконструкції фірми, тому як виплати дивідендів готівкою знижують обсяги прибутку, які можуть бути спрямовані на ці цілі. Корпораціям, які серйозно займаються розвитком, потрібні значні кошти, вони не можуть постійно виходити на ринок для залучення коштів за рахунок емісії цінних паперів. Тому самий ефективний шлях – контролювати виплату дивідендів, щоб мінімізувати фінансування за рахунок зовнішніх джерел.
Позаекономічні обмеження з виплати дивідендів полягають в першу чергу в законодавчих та договірних обмеженнях. Джерело виплати дивідендів – прибуток і не дозволяються грошові виплати дивідендів за рахунок акціонерного капіталу. Дивіденди у вигляді акцій виплачуються в тому випадку, якщо необхідно задовольнити акціонерів і одночасно забезпечити можливість для інвестицій. Виплата дивідендів акціями чи виплата готівкою впливають на баланс корпорації, змінюється не розмір власного капіталу, а його структура.
2.2. Проблеми оптимізації структури фінансових ресурсів акціонерних товариств
Для здійснення статутної діяльності акціонерні товариства формують активи, від користування якими очікується економічна вигода в майбутньому. Майбутня економічна вигода, що пов'язується з вико­ристанням активу, являє собою потенціал, що увійде прямо чи опосередковано у потік грошових коштів чи їх еквівалентів. Активи підприємства відображають­ся у балансі, причому тільки в лівій його частині, тобто це основні й оборотні засоби, і є реальним капіталом, що використовується для забезпечення статутної діяльності. Пасив, власне, відображає джерела фінансування цього капіталу, тобто що і кому підприємство заборгувало наданий момент за той реальний ка­пітал, яким воно розпоряджається. Усі ці зобов'язання забезпечуються корпора­тивними цінними паперами (акціями та облігаціями), кредиторською заборго­ваністю (в тому числі забезпечену векселями), зобов'язаннями перед банками (у вигляді підписаних кредитних договорів), зобов'язаннями за розрахунками з бюджетом (у вигляді відповідних податкових декларацій), зобов'язаннями за розрахунками з оплати праці (у вигляді підписаних трудових договорів) тощо.
У зв'язку із множинністю джерел фінансового забезпечення акціонерні
товариства стикаються з необхідністю аналізу всієї їхньої системи, перш ніж
буде прийнято рішення щодо доцільності одного з них чи їхньої комбінації
при фінансуванні інвестиційного проекту.
Величина фінансових ресурсів кількісно характеризує фінансові можливості будь-якої підприємницької структури незалежно від сфери діяльності, галузевої спрямованості чи організаційно-правового статусу. Можливості фінансового забезпечення розвитку статутної діяльності акціонерного товариства ви­значаються об'ємом коштів, які воно здатне генерувати чи залучити із зовнішніх джерел. Грошові ресурси, залучені під прогнозований раніше процес розвитку, концентруючись у відповідні фонди зі встановленим порядком створення і використання, перетворюються на фінансові ресурси. Згодом фінансові ресурси через купівлю основних і оборотних засобів перетворюються на капітал.
Щоб виявити сукупність грошових ресурсів, які акціонерне товариство змогло залучити на певну дату (зокрема на кінець року) і дослідити їх структуру, необхідно розглянути пасив балансу. Підсумок пасиву дасть нам загальну суму фінансових ресурсів, а його статті відобразять нам їхній склад. Пасив відображає сформовані в минулому фінансові ресурси, які матеріалізовані в активі. З цією метою проаналізуємо консолідований баланс вітчизняних акціонерних товариств за період 2000-2003 років.
Оскільки ряд вітчизняних акціонерних товариств мають пільги з надання до Держкомстату річної фінансової звітності, то не видається можливим дослідити структуру фінансових ресурсів усіх товариств. Крім того, з аналізу виключено групу малих підприємств, структура фінансового забезпечення яких значно відрізняється від групи основних акціонерних товариств. З урахуванням зазначених обмежень, нами було проведено аналіз балансів основної групи акціонерних товариств, кількість яких за період 2000—2003 рр. становила від 7463 до 15038. Результати проведеного дослідження наведено в табл. 1.
Як видно з табл. 1, основна позитивна тенденція полягає у зростанні питомої ваги статутного капіталу і зменшенні величини непокритого збитку. Особливого значення ця тенденція отримує в світлі нового Цивільного кодексу, серед принципових нововведень якого є стаття (п. З ст. 155), яка містить вимоги щодо приведення у відповідність величини статутного капіталу і чистих активів акціонерного товариства. Відтепер значний вплив на можливість існування товариства мають результати його фінансово-господарської діяльності. Акціонерне товариство повинно після закінчення фінансового року порівню­вати вартість чистих активів із розміром статутного капіталу. Якщо вартість чистих активів виявиться меншою від розміру статутного капіталу, товариство зобов'язане зменшити останній. У випадку, коли вартість чистих активів стає меншою від мінімального розміру статутного капіталу, встановленого законом, товариство підлягає ліквідації.
Така ситуація може виникати у випадках, коли акціонерне товариство має значні розміри вилученого, неоплаченого капіталів та непокритого збитку при незначній величині додатково вкладеного, іншого додаткового та резервного капітанів. Здійснити зменшення статутного капіталу (р. 300 ф. №1 «Баланс») потрібно до величини власного капіталу (р. 380 ф. №1 «Баланс»). З урахуванням вимог п. 3 ст. 155 Цивільного кодексу та п. 18 «Положення про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного фонду акціонерного товариства», у редакції рішення ДКЦПФР від 16.10.2000 р., у результаті такого зменшення статутний капітал, а отже, і чисті активи, не повинні бути меншими за мінімальний розмір статутного капіталу, встановлений законом.

Таблиця 1. Структура фінансових ресурсів акціонерних товариств, %
Статті пасиву
Роки
2000
2001
2002
2003
І. Власний капітал
46,91
48,06
49,25
46,46
Статутний капітал
18,22
20,14
20.43
21,09
Додатковий вкладений капітал
3.88
3,08
2,61
2,19
Інший додатковий капітал
33,44
30,54
31,99
23,96
Резервний капітал
1,00
0,96
1,04
1,16
Нерозподілений прибуток (Непокритий збиток)
(9,12)
(6,11)
(6,65)
(1,53)
Неоплачений капітал
0,42
0,46)
0,12
0,34
Вилучений капітал
0,09
0,09)
0,09
0,07
II. Забезпечення наступних виплат і платежів
1,26
1,47
1,58
1,85
III. Довгострокові зобов'язання
6,03
5,72
5.59
7,38
Довгострокові кредити банків
2,18
1.81
1,75
3,04
Інші довгострокові фінансові зобов'язання
1,31
1,35
1.33
1,54
Відстрочені податкові зобов'язання
0,27
0,20
0,22
0.32
Інші довгострокові зобов'язання
2,27
2,36
2.28
2,48
IV. Поточні зобов'язання
45,57
44,45
43,24
44,05
Короткострокові кредити банків
2,06
2,65
3,05
4,21
Поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями
0,40
0,54
0,55
0.85
Кредиторська заборгованість
43.11
41,25
39,64
38.99
V. Доходи майбутніх періодів
0,22
0,30
0,34
0,27
Разом
100
100
100
100
Кількість підприємств, шт.
15038
13100
7463
10714
У разі, якщо чисті активи (власний капітал) будуть меншими від статутного капіталу і при цьому меншими, ніж 1250 мінімальних заробітних плат, виходячи зі ставки, що діє на момент створення акціонерного товариства, зменшувати статутний капітал буде неможливо й товариство доведеться ліквідувати. Причому законом передбачена саме ліквідація, а не реорганізація в іншу організаційно-правову форму. Для акціонерних товариств у такій ситуації Цивільним кодексом виключена можливість збільшення статутного капіталу (внесення учасниками додаткових вкладів), як це передбачено для товариств з обмеженою відповідальністю.
Таким чином, в даному випадку метою державного регулювання фінансів акціонерних товариств є законодавче забезпечення вимоги, згідно з якою відбувається закріплення гарантійного характеру статутного капіталу, що повинен визначати мінімальний розмір майна, який гарантує інтереси кредиторів. На акціонерні товариства тепер дивитимуться крізь призму величини його статутного капіталу, а ситуація, коли товариство з мільйонним розміром статутного капіталу не має чистих активів, стає неможливою.
Низькою залишається питома вага довгострокових зобов'язань у структурі боргового капіталу вітчизняних акціонерних товариств, частка якого за період 2000-2003 рр. становила від 5,59 до 7,38%. Попри збільшення основних показників роботи національної банківської системи в цілому, її потенціал не спроможний задовольнити потреби зростаючої економіки. Хоча банки в змозі підтримувати поточну роботу підприємств, вони не спроможні забезпечити попит на довгострокові інвестиції з боку реальної економіки. Незважаючи на те, що активи банків істотно перевищують активи усіх інших професійних інвесторів, їхніх ресурсів не вистачає для фінансування зростання української економіки. Саме для фінансування довгострокових інвестиційних проектів акціонерні товариства останнім часом розпочали активну діяльність на борго­вому сегменті фінансового ринку, використовуючи з цією метою такий фінан­совий інструмент, як корпоративні облігації.
У структурі поточних зобов'язань позитивним є зростання частки банківських кредитів, за рахунок яких відбувається заміщення кредиторської заборгованості в структурі фінансових ресурсів. Проте слід зазначити, що частка кредиторської заборгованості залишається досить значною. Такий стан справ може пояснюватись тим фактом, що залучення зовнішнього фінансування в непрозорих умовах корпоративних відносин різко підвищує ризик недружнього поглинання — через скупку акцій, кредиторську заборгованість і банкрутство. Тому утворення штучної кредиторської заборгованості з концентрацією вимог у афілійованих осіб використовується як превентивний захід для уникнення недружнього поглинання.
Таким чином, враховуючи те, що на сучасному етапі довгострокові пози­ки і кредити вітчизняними банками практично не надаються, обрана модель фінансування активів акціонерних товариств являє собою співвідношення власного і позикового (короткострокового) капіталу. Іншими словами, оптимізація структури фінансових ресурсів відбувається виходячи з цих позицій. Подальше розміщення акцій українських акціонерних товариств на західних фондових ринках (як і на вітчизняному) допоможе Україні створити власне незалежне інвестиційне поле. Особливо актуальним цей процес є сьогодні, коли інтерес західних інвесторів до нашої країни зростає і купівля українських акцій розглядається як позитивна та перспективна. За сьогоднішніх умов об'єктивні фактори функціонування ринку, такі як капіталізація, відкритість, ліквідність, відходять на другий план, а головне місце посідає належність акцій емітенту з України.
    продолжение
--PAGE_BREAK--Емісія акцій — відносно дешеве джерело фінансових ресурсів, які не обтяжені борговими зобов'язаннями, що безпосередньо впливає на збільшення величини статутного капіталу і чистих активів акціонерного товариства. Згідно п. 1 ст. 155 Цивільного кодексу України, закріплюється гарантійний характер статутного капіталу, величина якого визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Реальна величина майна, на яку можуть розраховувати кредитори в якості забезпечення за зобов'язаннями товариства, визначається саме величиною чистих активів. Таким чином, збільшення величини власного капіталу підвищить кредитоспроможність вітчизняних акціонерних товариств, що дозволить у подальшому оптимізувати їх структуру капіталу шляхом випуску довгострокових облігацій і залучення довгострокових банківських кредитів.
Проте за сучасних умов перешкодою у здійсненні ефективної політики управління структурою фінансового забезпечення є низька ліквідність цінних паперів, а саме цей фактор дозволяє акціонерним товариствам швидко реагувати на зміну умов фінансового ринку, змінюючи структуру капіталу через операції купівлі-продажу власних цінних паперів на первинному та вторинно­му ринках. Тому без становлення ефективно організованих сегментів ринку акцій і корпоративних облігацій передчасно говорити про ефективність управління структурою капіталу вітчизняних акціонерних товариств.
2.3. Роль фінансових посередників в організації інвестиційної діяльності акціонерних товариств
На сьогодні в Україні небагато фінансових посередників, хоча, за прогнозами, їх кількість і роль в економіці мають зрости. Фахівці обґрунтовують це тим, що процес формування ринкових відносин в Україні нетривалий, а також тим, що обсяги заощаджень у державі, а звідси і попит на фінансових посередників, також невеликий.
Статистика свідчить, що з усіх підприємств акціонерної форми, які зареєстровано в Україні, 20,5 % концентруються саме у фінансовій сфері. За обсягами виробництва частка акціонерного сектору у цій сфері становить 25,9 % після про­мисловості (56,1%) та  будівництва (29,4 %). [4]
Вивчаючи роль фінансових посередників в інвестиційному процесі, слід наголосити на двох аспектах: 1) фінансові посередники можуть діяти в особі акціонерного товариства на ринку інвестицій; 2) акціонерні товариства, які діють у різних галузях народного господарства, можуть користуватися послугами фінансових посередників для здійснення ефективної інвестиційної діяльності.
Фінансові посередники — це сукупність фінансових установ (банки, страхові компанії, кредитні спілки, пенсійні фонди тощо). Ці установи акумулюють кошти фізичних та юридичних осіб, у тому числі і шляхом випуску цінних паперів, а потім на комерційних засадах надають ці кошти позичальникам (мал.2)
Головна роль фінансових посередників полягає у тому, щоб ефективно розміщати капітал індивідуальних інвесторів, а це, у свою чергу, сприяє економічному розвиткові.
Мал.2. Субєкти та інструменти фінансового посередництва
 SHAPE  \* MERGEFORMAT <lock v:ext=«edit» aspectratio=«t»><shape id="_x0000_s1027" type="#_x0000_t75" o:divferrelative=«f»><fill o:detectmouseclick=«t»><path o:extrusionok=«t» o:connecttype=«none»><lock v:ext=«edit» text=«t»><shapetype id="_x0000_t67" coordsize=«21600,21600» o:spt=«67» adj=«16200,5400» path=«m0@0l@1@0@1,0@2,0@2@0,21600@0,10800,21600xe»><path o:connecttype=«custom» o:connectlocs=«10800,0;0,@0;10800,21600;21600,@0» o:connectangles=«270,180,90,0» textboxrect="@1,0,@2,@6"><img width=«612» height=«134» src=«dopb129993.zip» v:shapes="_x0000_s1026 _x0000_s1027 _x0000_s1028 _x0000_s1029"><lock v:ext=«edit» rotation=«t» position=«t»>
Банки
Пенсійні фонди
Страхові компанії
Фінансові компанії
Інвестиційні компанії
Інвестиційні фонди
Пайові інвестиційні фонди
Корпоративні інвестиційні фонди
Благодійні компанії
Кредитні спілки
Довірчі товариства
   

<img width=«40» height=«62» src=«dopb129994.zip» v:shapes="_x0000_s1031"> 
Державна
Акціонерна
Приватна
  <img width=«40» height=«74» src=«dopb129995.zip» v:shapes="_x0000_s1033">  

Приватизаційні  папери
Векселі
Державні, муніципальні і корпоративні облігації
Акції
Інвестиційні сертифікати
Ощадні сертифікати банків
Казначейські зобов’язання держави
Похідні цінних паперів (опціони, ф’ючерсні угоди тощо)
Спеціалізовані джерела детальніше характеризують функції фінансових посередників[5]:
1.                 Перерозподіл капіталу: акумуляція невеликих грошових заощаджень ве­ликої кількості людей у більші грошові фонди з метою надання кредиту компаніям. Тут важливу роль відіграють банки.
2.                 Зниження ризику: невеликі вкладення індивідуальних інвесторів у більш диверсифікований портфель цінних паперів (наприклад, у трастові фонди).
3.                 Перетворення ліквідності: посередництво у спільній діяльності тих, хто бажає здійснити короткотермінові вкладення, і довготривалих позичальників (наприклад, житлово-будівельних кооперативів і банків).
4.                 Зниження видатків: мінімізація вартості угод через надання зручних і відносно недорогих послуг із зведення дрібних вкладників і великих позичальників.
Фінансові консультації: надання рекомендацій та інших послуг як вкладникам, так і позичальникам.
Фінансові посередники можуть виконувати спеціалізовані функції, притаманні лише їм. Наприклад, банки, у тому числі й акціонерні, крім усіх вищезазначених, виконують функції, пов'язані з організацією розрахунків платіжного обороту. Саме ця функція зумовлює вибір об'єкта інвестування, диверсифікацію активів, моніторинг і контроль за інвестиційними ризиками. Ці особливості ви­пливають з нормативно-правових актів щодо банківських структур. Насамперед із Міжнародних стандартів банківського регулювання (нормативів Базельського комітету), які встановлюють обмеження на вкладення банків, інвестицій у цінні папери (не вище ніж 50 % власного капіталу), висувають вимоги щодо короткострокової та довгострокової ліквідності та платоспроможності. А також перелічені особливості діяльності банків ґрунтуються на досвіді співпраці з конкретним позичальником, на стані відносин з ним та кредитній історії. Щодо другої групи фінансових посередників, пенсійних фондів та страхових компаній (ідеться передусім про недержавні), то, крім загальних функцій, вони також виконують специфічну — соціальну функцію, яка забезпечує цільові виплати, насампе­ред пенсійні. Таку функцію ці фінансові посередники виконують за істотної допомоги держави шляхом встановлення для них податкових пільг, які і стимулюють залучення фінансових ресурсів. Третя група фінансових посередників — інвестиційні фонди — характеризується такою специфічною функцією, як на­дання послуг інформаційного характеру та формування портфеля колективних інвестицій шляхом акумулювання дрібних інвестиційних капіталів. Відбір об’єктів інвестування, моніторинг та контроль за інвестиційними ризиками відбувається на підставі аналізу інформації, яка надходить з фондового ринку та ЗМІ. Ця інформація стосується емітентів цінних паперів, вартості фінансових активів тощо. Інвестиційні фонди, на відміну від банків, не вступаючи у безпосередні відносини з емітентами, можуть надати таку інформацію в об'єктивнішому вигляді. У свою чергу, банки, які купують цінні папери у емітентів, іноді оцінюють їх вартість із власної суб'єктивної точки зору.
Перелічені організаційно-правові форми фінансових посередників (див. рис 1) групуються за такими ознаками:
1) установи, що приймають внески у де­позити (банки);
2) установи, що займаються договірними заощадженнями (пен­сійні фонди, страхові компанії);
3) інші інвестиційні фонди (пайові трастові фонди інвестиційні трастові фонди тощо).
Перелік фінансових посередників був би неповним без брокерів, торгівців цінними паперами — дилерів. За дани­ми на 2004 рік, в Україні діяло 904 торгівці цінними паперами.[6] Також до фінансових посередників, що виконують додаткові функції, належать фондові і валютні біржі, депозитарії цінних паперів, реєстратори цінних паперів, розрахунково-клірингові центри, інформаційно-консультаційні центри.
Таким чином, фінансові посередники можуть бути представлені у вигляді банківських установ і небанківських. Небанківськими фінансовими посередниками чи інституційними інвесторами відповідно вважають решту фінансових посередників, а саме: довірчі товариства, кредитні спілки, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії, інститути спільного інвестування. Фахівці зауважують, що формування інституційних інвесторів в Україні є важливим для розвитку ринку цінних паперів і економіки в цілому, адже інститути спільного інвестування, а також пенсійні фонди здатні акумулювати значні кошти і стати потужним дже­релом інвестиційних ресурсів в економіку нашої держави.[7]
Щодо акціонерних товариств, які діють в інших галузях і звертаються по допомогу до фінансових посередників при інвестуванні, то причинами цього спів­робітництва можуть бути такі:
1.                 Фінансові посередники мають значно виший рівень професійного інвестиційного менеджменту.
2.                 Саме фінансові посередники спеціалізуються на управлінні інвестиціями.
3.                 На ринку інвестицій застосовуються достатньо складні фінансові інструменти, про які недосвідчене акціонерне товариство може не знати.
4.                 Для венчурних акціонерних компаній використання послуг фінансових посередників може призвести до зниження інвестиційного ризику.
Із вищевикладеного випливає, що представниками акціонерного сектору можуть бути акціонерні банки, страхові компанії, інвестиційні фонди та інші акціонерні товариства як закритого, так і відкритого типу, які за специфікою своєї діяльності однозначно є суб'єктами ринку фінансових послуг. Акціонерні товариства можуть бути і споживачем, і виробником цих послуг одночасно. Тому активний розвиток і функціонування ринку фінансових послуг в Україні, зростання ролі фінансового посередництва є важливими передумовами успішної діяльності акціонерних товариств. Фінансове посередництво в інвестиційній діяльності набуває останнім часом великого значення. Тому акціонерне товариство, приймаючи управлінські рішення щодо інвестування, має враховувати і цей аспект.

3. Заходи, які проводить держава для усунення проблем функціонування акціонерних товариств
Шляхи удосконалення внутрішнього контролю в акціонерних товариствах
Формами фінансово-господарського контролю є попередній, поточний і наступний контроль. Критерій розмежування цих форм полягає у зіставленні часу здійснення контрольних дій із процесами формуван­ня й використання централізованих і децентралізованих грошових фондів.
Відповідно до пункту 5.1.1. рішення Державної комісії з цінних паперів від 11.12.03 №571 до організаційної структури системи внутрішнь­ого контролю товариства входить служба внутрішнього аудиту, яка повинна здійснювати поточний контроль за фінансово-господарською діяльністю товариства. Служба внутрішнього аудиту повинна відповідати за своє­асне виявлення та запобігання відхиленням, які перешкоджають законному та ефективному використанню майна та коштів товариства. Зокрема, до компетенції служби внутрішнього аудиту повинні належати повноважен­ня щодо:
·                    контролю за організацією та функціонуванням системи бухгалтерського обліку;
·                    контролю за відповідністю даних бухгалтерського обліку фактичній наявності активів, їх належним збереженням;
·                    експертизи фінансової та операційної діяльності;
·                    підготовки оглядів діяльності товариства та розробки рекомендацій щодо підвищення її ефективності. Заз­начене рішення має рекомендований характер.
Як свідчить світова практика, підрозділ внутрішнього контролю (внутрішнього аудиту), зокрема ревізійної роботи, повинен займатися оцінкою функціонування системи внутрішнього контролю, виявленням ризиків.
Система внутрішнього контролю — це політика і процедури внутрішнього контролю, прийняті управлінським персоналом суб'єкта господарювання з метою забезпечення (наскільки це можливо) правильного й ефективного ведення господарської діяльності (в тому числі дотримання політики управлінського персоналу), збереження активів, запобігання шахрайству та помилкам, а також виявлення їх, забезпечення точності і повноти облікових записів, своєчасної підготовки достовірної фінансової інформації. Система внутрішнього контролю охоплює й інші питання, безпосередньо пов'язані з функціями облікової системи.
Підприємницький ризик характеризується як небезпека потенційно можливої, імовірної втрати ресурсів або недоодержання доходів у порівнянні з варіантом, розрахованим на раціональне використання ресурсів у даному виді підприємницької діяльності.
Кожному ризику відповідає свій прийом керування ризиком. Кваліфікаційна система ризиків містить у собі категорії, групи, види, підвиди і різновиди ризиків.
У залежності від можливого результату (ризикованої події) ризики можна розділити на дві великі групи: чисті і спекулятивні.
Чисті ризики означають мож­ливість одержання негативного чи нульового результату.
Спекулятивні ризики полягають у можливості одержання як позитивного, так і негативного результату.
Систему контролю потрібно організувати таким чином, щоб контроль здійснювався не за певний період, а щодня, щохвилини, і тоді він зможе охопити все інформаційне середовище підприємства.
Комплектність персоналу, що здійснює функції контролю, є найважливішою характеристикою системи внутрішнього контролю. Кадрові проблеми підприємства відображаються на системі внутрішнього контролю. Так, часта зміна бухгалтерів веде до того, що функції обліку й контролю виконуються людьми, що не мають достатнього досвіду й роблять через це більше помилок. Нові керівники й посадові особи можуть бути не повною мірою ознайомлені із системою обліку підприємства й робити технічні й інші помилки.
Побудова логічно стрункої й універсальної системи методик контролю можлива через їх моделювання. Для вирішення проблеми неефективності доцільно покласти в основу моделювання методик внутрішнього контролю соціопсихологічні особливості дій персоналу підприємства. Результативність розробки та досягнення профілактичного ефекту від застосування методик контролю прямо залежить від підготовчих етапів, пов'яза­них з обґрунтуванням їх інформаційної бази. Суть їх зводиться до:
·                    дослідження мотивації господарських порушень;
·                    побудови загальної моделі механізму формування господарського порушення;
·                    типізації господарських порушень;
·                    побудови окремих моделей різних типів господарських порушень.
Для досягнення мети передбачено вирішення таких завдань:
1.                                         Дати характеристику окремої моделі типу господарських порушень.
2.                                         Розкрити суть типів господарських порушень.
3.                                         Формалізувати елементи окремих моделей типів господарських порушень.
    продолжение
--PAGE_BREAK--