Реферат: Розробка заходів щодо рекламної стратегії Прямоточного гідроагрегату

--PAGE_BREAK--3.2.4 Виставкова діяльність ДП завод «Електроважмаш» Виставки — це, мабуть, один з найцікавіших комунікаційних засобів, адже участь в експозиції стоїть на службі всіх складових комплексу маркетингу. Не дивлячись на те, що фахівці вважають участь у виставці відносно недорогим способом просування продукції, воно вимагає чималих витрат і зусиль.
У 2008 році ДП завод «Електроважмаш» пропонується взяти участь в двох виставках:
1) “Енергетика — <metricconverter productid=«2008”» w:st=«on»>2008” — 9-а Міжнародна виставка енергетики і електротехніки.
Дата проведення: 23.05.2008-25.05.2008. Місце проведення: р. Алмати, КЦДС «Атакент». Виставка проходить в рамках Промислового форуму в Алмати.
Основні тематичні розділи:
-    Промислова енергетика; атомна енергетика; гідро-, тепло-, електроенергетика; нетрадиційна і мала енергетика; комунально-побутова енергетика
-    Устаткування і технології для використання нетрадиційних і поновлюваних джерел електроенергії (енергії вітру, сонця), енергетичне устаткування і технології
-    Електричні машини, прилади і апарати
-    Казани, пальники, котельне і допоміжне устаткування, теплообмінні апарати, опалювальні системи
-    Високовольтні і низьковольтні ізолятори
-    Турбогенератори, турбіни, компресори, допоміжне устаткування
-    Силові кабелі і лінії
-    Засоби передачі електро- і теплоенергії, управління режимами електричних і теплоснабжающих систем
-    Системи управління, приводи
-    Силова електроніка, електронні і електротехнічні елементи і компоненти
-    Промислова автоматизація; прилади і засоби вимірювання, контролю, управління і автоматичного регулювання, програмне забезпечення
-    Енерго- і ресурсозберігаюче устаткування і технології.
-    Безпека і надійність експлуатації устаткування, засобу діагностики технічного стану
-    Світлотехніка, енергозбережні освітлювальні прилади
-    Дослідження і розробки
2) “Elenex Africa <metricconverter productid=«2008”» w:st=«on»>2008” — 19-а африканська виставка по енергетиці, електротехніці і освітленню.
Дата проведення: 11.09.2008-15.09.2008. Місто: Йоханнесбург. Організатор: Негус Експо Інтернешнл.
Elenex Africa — головний виставковий захід в енергетичній галузі ЮАР і всього африканського континенту. Виставка є найбільш відомою спеціалізованою виставкою енергетичної промисловості не тільки в Африці, але і в світі. Багато всесвітньо відомих компаній і холдинги вважають престижним бути представленими на «Elenex Africa».
Ще більшу динамічність виставці «Elenex Africa» додає одночасне проведення виставки «Electra Mining Africa», тематика якої присвячена гірській і електротехнічній індустрії.
Основні тематичні розділи:
-      Вироблення, передача, розподіл електроенергії
-      Енергетичне і електричне устаткування
-      Апаратура
-      Ремонт виробничого устаткування
-      Контрольно-вимірювальна техніка
-      Системи автоматизації і економії електроенергії
-      Альтернативні джерела енергії
Численність виставок завжди дає можливість:
-      — встановити ієрархію намічених ринків і з'ясувати, які виставки проходять в наявних напрямах і в потрібних регіонах;
-      — проаналізувати ці ринки;
-      — знайти альтернативні рішення на випадок утруднень.
Участь у виставці — один з найдорожчих засобів маркетингової програми. Принаймні, витрати на рекламу в розрахунку оцінної вартості на одного відвідувача значно нижче, ніж в яких-небудь інших видах реклами. [26]
Розцінки оренди виставкових місць, що існують на сьогодні на світовому ринку виставкових послуг зведені до таблиці 3.2.
Вартості представлені з урахуванням вартості одного квадратного метра виставкової площі:
-      до 40 кв.м — 370 у.о. за кв.м;
-      40 кв.м і більше — 335 у.о. за кв.м;
-      60 кв.м і більше — 300 у.о. за кв.м.
Таблиця 3.2 — Вартість оренди виставкового приміщення
Оскільки «Прямоточний гідроагрегат» достатньо габаритний, то для досягнення необхідної презентабельності і наочності стенди повинні мати відповідний розмір. По досвіду участі в минулих виставках мінімальна площа необхідна для розміщення стендів підприємства повинна бути 300 кв.м.
З урахуванням розміщення рекламних, технологічних і інших об'єктів, а також вимог безпеки при великому скупченні людей, габарити виставкового майданчика повинні бути збільшені на 40%. Виходячи з цього необхідна площа складе 300*1,4=420 кв.м. Вартість необхідного місця складе 420*300 у.е.= 126000 у.е…
Кращим доказом успішної виставки буде відкриття в регіоні представництва підприємства ДП завод «Електроважмаш». Якщо кінцева мета — продаж продукції, то непрямим показником може служити кількість розданих прайс-листів, інформаційних матеріалів. Проте слід пам'ятати, що термін дії цієї реклами може розтягнутися на декілька місяців.
Виставки в регіонах проводять Торговельно-промислові палати, а також мережі експоцентрів.
Важливою компонентою комунікаційної функції виставки є можливість провести прес-конференцію. Слід наперед продумати, навіщо вона потрібна, скільки чоловік візьме в ній участь, хто виступатиме, коли її потрібно проводити і т.д. ЯкщоДП завод «Електроважмаш» зацікавляться місцеві ЗМІ, особливо радіо або телебачення, до інтерв'ю потрібно підготуватися з особливою ретельністю: продумати не тільки формулювання і тему бесіди, але і питання іміджу підприємства.
3.3           Розрахунок ефективності рекламної стратегії «Прямоточного гідроагрегату» Розробку рекламної стратегії «Прямоточного гідроагрегату» не можна проводити без урахування стратегічного курсу підприємства направленого на збільшення об'ємів виробництва і випуску продукції на експорт, поліпшення якості продукції, збільшення прибутковості, пошук нових контрактів і забезпечення виконання вже укладених договорів, раціональне використання всіх видів ресурсів.
Рекламна діяльність в рамках маркетингової стратегії проводитиметься у вигляді рекламних компаній (РК). Процес розробки рекламної кампанії представлений на рисунку 3.2.
РК передбачає рівномірний розподіл рекламних заходів в часі, тобто чергування через рівні інтервали однакових об'ємів трансляції по радіо, на телебаченні, однакові розміри публікацій в ЗМІ.

 SHAPE  \* MERGEFORMAT <img width=«603» height=«903» src=«dopb386864.zip» v:shapes="_x0000_s1165 _x0000_s1166 _x0000_s1167 _x0000_s1168 _x0000_s1169 _x0000_s1170 _x0000_s1171 _x0000_s1172 _x0000_s1173 _x0000_s1174 _x0000_s1175 _x0000_s1176 _x0000_s1177 _x0000_s1178 _x0000_s1179 _x0000_s1180 _x0000_s1181 _x0000_s1182 _x0000_s1183 _x0000_s1184 _x0000_s1185 _x0000_s1186 _x0000_s1187 _x0000_s1188 _x0000_s1189 _x0000_s1190 _x0000_s1191 _x0000_s1192 _x0000_s1193 _x0000_s1194 _x0000_s1195 _x0000_s1196 _x0000_s1197 _x0000_s1198 _x0000_s1199 _x0000_s1200 _x0000_s1201 _x0000_s1202 _x0000_s1203 _x0000_s1204 _x0000_s1205 _x0000_s1206 _x0000_s1207 _x0000_s1208 _x0000_s1209 _x0000_s1210 _x0000_s1211 _x0000_s1212 _x0000_s1213 _x0000_s1214 _x0000_s1215 _x0000_s1216 _x0000_s1217 _x0000_s1218 _x0000_s1219 _x0000_s1220 _x0000_s1221 _x0000_s1222 _x0000_s1223 _x0000_s1224 _x0000_s1225 _x0000_s1226 _x0000_s1227 _x0000_s1228 _x0000_s1229 _x0000_s1230 _x0000_s1231 _x0000_s1232 _x0000_s1233 _x0000_s1234 _x0000_s1235 _x0000_s1236 _x0000_s1237 _x0000_s1238 _x0000_s1239 _x0000_s1240"><lock v:ext=«edit» rotation=«t» position=«t»>
Рис. 3.1 — Процес розробки рекламної кампанії

Можна виділити наступні основні елементи змісту РК:
1)  Дослідження ринку;
2)  Планування концепції РК;
3)  Медіаплан (вибір рекламних засобів, частоти виходу рекламних повідомлень і розрахунок бюджету РК);
4)  Виробництво рекламних продуктів;
5)  Оцінка ефективності РК.
Після складання плану РК розробляються всі її елементи, перевіряється можлива ефективність вибраної мети, ідеї.
Пропозиції по вдосконаленню рекламної діяльності на ДП завод «Електроважмаш» слід розділити на декілька основних напрямів.
По-перше, виготовлення якісної рекламної поліграфічної продукції для забезпечення виставкової діяльності.
По досвіду проведення виставок енергомашинобудування встановлено середню кількість відвідувачів для одного виставкового місця за період експозиції 10000-15000 чоловік. Охочі одержати рекламну поліграфічну продукцію складають приблизно 50% від загального числа відвідувачів. По ступеню популярності на першому місці стоять поліграфічні вироби з утилітарними властивостями (календарі, плакати). Буклети із спеціальною інформацією затребуються гірше. Попит розподіляється таким чином:
-      календар – 55%;
-      плакати – 25%;
-      буклети – 20%.
Ціни на виготовлення рекламної поліграфічної продукції для забезпечення виставкової діяльності, які були встановлені в результаті проведених маркетингових досліджень ринку поліграфічної продукції України і ближнього зарубіжжя зведені в приведені нижче таблицях 3.3; 34; 3,5; 3.6 відповідно (всі ціни вказані в у.о.).

Таблиця 3.3 — Ціна календаря плакатного типа
Таблиця 3.4 — Ціна буклетів формату А5
Таблиця 3.5 — Ціна буклетів формату А4
Таблиця 3.6 — Ціна плакатів
На підставі приведених даних можна оцінити витрати на виготовлення рекламної поліграфічної продукції для забезпечення однієї виставки. З приведених вище даних про затребуваність поліграфічної продукції при проведенні виставок приймемо потрібне число одиниць 5000÷7500, з них 2750÷4125 – календарі, 1250÷1875 – плакати, 1000÷1500 — буклети. При остаточному виборі врахуємо те, що недостатність при експозиції роздаточного матеріалу погано позначається на іміджі. Дані про вибрану кількість і ціни зведемо в таблицю 3.7.
По-друге, публікація реклами в спеціалізованих виданнях.
Таблиця 3.7 — Витрати на поліграфічну продукцію
Зі всієї великої кількості спеціалізованих видань присвячених енергетиці і енергомашинобудуванню для розміщення рекламних матеріалів були вибрані:
1) “Діловий вісник” — виробничо-практичний журнал Торговельно-промислової палати України (повнокольорове видання формату А4, виходить 12 разів на рік).
2) Аналітичний журнал «Світова енергетика» — професійне видання, яке глибоко і різносторонньо аналізує діяльність учасників національних і міжнародних енергетичних ринків (www.worldenergy.ru).
    продолжение
--PAGE_BREAK--
    продолжение
--PAGE_BREAK--4.4 Мікроклімат
Оптимальні мікрокліматичні умови сполучення параметрів мікроклімату, що при тривалому і систематичному впливі на людину забезпечують збереження нормального функціонального і теплового стану організму без напруги реакцій терморегуляції.
Для роботи з комп'ютером необхідне дотримання оптимальних мікрокліматичних умов. Оптимальні мікрокліматичні умови — сполучення параметрів мікроклімату, що при тривалому і систематичному впливі на людину забезпечують збереження нормального функціонального і теплового стану організму без напруги реакцій терморегуляції.
По енерговитратах організму робота за комп'ютером відноситься до категорії Іа (легкої фізичної) тому, що робота здійснюється сидячи, не вимагає систематичної фізичної напруги чи підняття і переносу важких предметів (витрати енергії при виконанні роботи до 120 ккал/год.).
Оскільки робота оператора характеризується напруженою розумовою працею, то згідно ДНАОП 0.00-1.31-99 і з урахуванням категорії роботи повинні виконуватися параметри мікроклімату, приведені в таблиці 4.2.

Таблица 4.2 – Оптимальні параметри мікроклімату
Оптимальні параметри мікроклімату в приміщеннях забезпечується завдяки СНиП 2.04.05-91 [ 40 ] за допомогою опалення, вентиляції і кондиціонування повітря.
4.5 Виробниче освітлення
Ще одним фактором для забезпечення нормальних умов праці є освітлення. В залежності від джерел світло може бути природним, штучним та комбінованим.
Відповідно до ДБН В.2.5-28-2006 [33] для освітлення приміщення обране нормативне значення коефіцієнта природної освітленості (КПО), перераховано його для умов експлуатації об'єкта проектування з урахуванням поясу світлового клімату, а також визначене нормативне значення мінімальної освітленості при штучному освітленні. Ці параметри визначаються видом освітлення, що вибирають у залежності від найменшого розміру об'єкта розрізнення або виду виконуваної зорової роботи, а також характеристик фону і контрасту об'єкта розрізнення з фоном. Обрані значення зазначених параметрів занесені в таблицю 4.3.
Для визначення нормованого значення КПО для умов Харківської області скористаємося формулою 4.1
еНIV = еНIII*m*c, (4.1)
де еНIV — значення КПО для 4 пояса світлового клімату;
m — коефіцієнт світлового клімату, обумовлений у залежності від району розташування будинку на території країни (m = 0,9)-для IV світлового клімату;
c — коефіцієнт сонячності клімату, с=1(тому що вікна виходять на північ).
еНIV = 2 × 0,9 × 1 = 1,8%
Дотримання вимог до освітлення у приміщенні ДП завод « Електроважмаш» що наведені у таблиці 4.3, приводить до зниження стомлювання очей, підвищення продуктивності праці, перешкоджає погіршенню зору.
Таблиця 4.3 –Вимоги до виробничого освітлення
4.6Шум
Шум – це один з найбільш поширених на виробництві шкідливих факторів. Шум на робочому місці користувача ПЕОМ виникає через різноманітні периферійні засоби (принтери, сканери і т.д.). Відповідно до ГОСТ 12.1.003-83*[38] та ДНАОП 0.00-1.31-99[36], в приміщенні на робочому місці користувача при вирішенні задач потребуючих концентрації уваги рівня звуку не повинні перевищувати 50 дБ(А). Для зменшення рівня звука приймається демпфіруючи матеріали (гумові прокладки і т.п.).На ГП завод « Електроважмаш» рівень звуку в офісах дорівнює 48 дБ(А).
4.7Електромагнітні випромінювання
Негативним впливом застосування комп'ютерної техніки є електромагнітне випромінювання, що виходить від моніторів комп'ютерів, а саме від електронно — проміневої трубки, що є складовою частиною більшості моніторів як найбільш оптимальні заходи по зниженню шкідливого впливу комп'ютерної техніки на людину необхідно запропонувати наступні заходи:
— встановити на монітори комп'ютерів захисні екрани-сітки;
— забезпечити циркуляцію і надходження свіжого повітря в приміщення шляхом установки кондиціонера;
— встановлювати в приміщенні монітори так щоб їх задня частина, що випускає максимальне випромінювання була спрямована в стіну а не в якому разі на інших співробітників.
Клас приміщення по небезпеці поразки електричним струмом відноситься до рівня приміщення без підвищеної небезпеки — основними заходами захисту від поразки струмом є: захисне заземлення, організація безпечної експлуатації електроустановок та інші. [ 39 ].
4.8 Міри безпеки
Вiддiл оснащений 3 комп'ютерами. Дані технічні засоби є однофазними споживачами трьохфазної мережі перемінного струму з глухозаземленною нейтраллю частотою 50 Гц, напругою 380/220В відповідно до ГОСТ 12.1.029-80.ССБТ [39].

4.9 Пожежна безпека
По категорії пожежонебезпеки підрозділі ставляться до виробництв категорії В (адміністративний будинок) згідно НАПБ Б 07.005-86 [41], тому що в приміщеннях перебувають тверді негорючі матеріали (пластмаса, папір, дерево й т.д.), ступінь вогнестійкості – III (будівля зроблена збетону) відповідно до ДБН В.1.1-7-2002.[40]
Причини, які можуть викликати пожежа [41]:
-несправність електропроводки й приладів;
-коротке замикання електричних приладів;
-коротке замикання електричних ланцюгів;
-перегрів апаратури;
-недотримання правил пожежної безпеки.
Система запобігання пожежі:
-контроль і профілактика ізоляції;
-наявність плавких вставок і запобіжників в електронному устаткуванні;
-для захисту від статичної напруги використається заземлення
До організаційних мір пожежної профілактики ставиться навчання персоналу правилам пожежної безпеки. Відповідно до ГОСТ 12.1.004-91[42] „Бюро охорони інтелектуальної власності” оснащено:
·   пожежною сигналізацією (тепловий сповіщувач диференціальної дії типу ДПС-0,38, сигнальна димова пожежна установка типу СППУ-1);
·   схемою плану евакуації із приміщень у випадку пожежі.
4.10 Охорона навколишнього середовища
Охорона навколишнього середовища – система заходів, яка направлена на підтримку раціональної взаємодії діяльності людини з навколишнім природним середовищем, що забезпечує збереження та відновлення природних ресурсів.
З-н України „Про охорону навколишнього середовища”, що був прийнятий 25 червня 1991 року, визначає правові, економічні, соціальні основи охорони навколишнього середовища. Задача закону полягає в регулюванні відносин в області охорони природи, використанні і відтворенні природних ресурсів, забезпеченні екологічної безпеки.
Тверді виробничі відходи Бюро охорони інтелектуальної власності та раціоналізаторської роботи -папір, канцелярські відходи-складають окремо й направляють спеціалізованим організаціям на переробку.
В цілому створені на ДП завод «Електроважмаш»умови праці відповідають прийнятим нормам, забезпечують комфортність і безпеку праці, а значить,і високу працездатність працівників.

5 ЦИВІЛЬНА ОБОРОНА
Цивільна оборона України — це державна система органів управління, сил i засобів, для організації забезпечення захисту населения" від~наслідків надзвичайних. ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.
ЗавданняЦивільноїоборони:
•                    Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походження i вжиття заходів для зменшення збитків та втрат у разі аварії катастроф, вибухів, великих пожеж i стихійних лих.
•                    Сповіщення населення про загрозу i виникнення надзвичайних ситуацій у мирний i воєнний час та постійне формування його про наявну обстановку.
•                    Захист населения від наслідків стихійних лих, аварій, катастроф, великих пожеж i застосованих засобів ураження.
•                    Організація життєзабезпечення населення під час аварій катастроф, стихійного лиха та у воєнний час.
•                    Організація та проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лиха та в осередках ураження.
•                    Створення систем анализу i прогнозування управління, оповіщення i зв'язку, спостереження i контролю за радіоактивним забрудненням, хімічним i біологічним заражениям, підтримання їх готовності для сталого функціонування у надзвичайних ситуаціях мирного i военного часу.
•                    Підготовка i переподготовка керівного складу Цивільної оборони, її органів управління та сил; навчання вмінню населения застосовувати засоби індивідуального захисту i діяти у надзвичайних ситуаціях.
В данному розділі дипломної роботи розглянуто захист населення у paзi ядерної аварії.
Радіаційні аварії – це аварії з викидом (виходом) радіоактивних речовин (радіонуклідів) або іонізуючих випромінювань за межі, передбачені проектом для нормальної експлуатації радіаційно небезпечних об’єктів, в кількостях більше встановлених меж їх безпечної експлуатації [ 45 ].
При аварійному викиданні в атмосферу радіоактивних речовин можливі такі види радіоактивного впливу на населення [ 44 ]:
а)      зовнішнє опромінення при проходженні радіоактивної хмари;
б)      внутрішнє опромінення при вдиханні радіоактивних аерозолів (інгаляційна небезпека);
в)      контактне опромінення внаслідок радіоактивного забруднення шкіри i одягу;
г)       зовнішнє опромінення, зумовлене радіоактивним забрудненням поверхні землі, будівель, споруд та ін.;
д)      внутрішнє опромінення при використанні забруднених продуктів харчування i води.
Розрахункові дані та результати прямих вимірювань рівня радіації i дози опромінення мають бути основою для вжиття заходів захисту населення від зовнішнього i внутрішнього опромінення, в тім числі й профілактичне застосування стабільного йоду.
Основою розробки заходів захисту населення в умовах радіоактивного забруднення при ядерній аварії є рекомендації Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) 1988 р., а також норми радіаційної безпеки України (НРБУ—1997).
Враховуючи рівень радіації, а також прогноз можливих аварійних викидів радіоактивних речовин та метеорологічні дані, приймається рішення про проведення таких термінових і невідкладних заходів захисту в умовах ранньої фази радіаційної аварії:
·                   обмеження перебування населення на ввдкритш місцевості;
·                   евакуація у разі загрози здоров'ю;
·                   проведення йодової профілактики;
·                   тимчасова заборона вживания продуктів харчування і води із зони радіоактивного забруднення.
Крім цих заходів у період ранньої і пізньої фази проводяться довгострокові заходи:
·                   тимчасове виселення;
·                   евакуація — переселення на постійне місце проживання;
·                   обмеження вживання води і продуктів харчування забруднених радіоактивними речовинами;
·                   заходи захисту при виробництві продукції тваринництва, рос-линництва і лісогосподарської діяльності;
·                   дезактивація території і будівель;
·                   інші заходи: гідрологічні, протиповіневі, обмеження лісокори-стування, полювання, рибної ловлі, перебування у полі при проведенні сільськогосподарських робіт.
Критеріем для прийняття рішення про заходи захисту населення на ранній і середніх фазах після аварії є дози зовнішнього і внутрішнього опромінення з установленими двома рівнями радіаційного впливу — нижнім і верхнім — згідно з рекомендацією МАГАТЕ 1 НРБУ—1997.
При прогнозованому опроміненні, що не перевершуе нижнього рівня, заходи, не проводяться. Якщо прогнозоване опромінення перевищує нижній рівень, але не досягае верхнього рівня, то проведення вказаних заходів може бути відкладене.
Якщо прогнозоване опромінення досягає або перевищує верхній рівень, то обов'язково необхідно проводити заходи, навіть якщо вони пов'язані з порушенням нормальної життєдіяльності населення і об'єктів.
Якщо наявні заходи захисту не забезпечують безпеки населення, необхідно проводити його евакуацію.
Щоб реально оцінити можливість проведення евакуації, необхідно враховувати: період року, погодні умови, стан доріг, наявність транспорту, кількість населення, яке підлягає евакуації, місця для евакуації, наявність житлових приміщень та ін.
3 метою зменшення впливу іонізуючого опромінення на людей всі заходи мають бути спрямовані на зменшення потрапляння радіоактивних речовин в органи дихання, травлення і на поверхню тіла.
Тому необхідно:
– на підставі інформації про радіаційну обстановку підрозділами радіаційної розвідки формувань цивільного захисту і відділу з питань НС та цивільного захисту населення нанести дані радіоактивного забруднення господарства (села) на карту-схему;
– визначити необхідну кількість людей, робочих змін, тривалість їх роботи, враховуючи допустимі дози опромінення і фактичний рівень радіації та умови перебування людей у приміщеннях, техніці на полі;
– інформувати населення про стан радіаційної обстановки та небезпеку радіаційного опромінення;
розробити, впровадити і контролювати дотримання населенням режимів поведінки;
– обмежити перебування людей на відкритій місцевості; розмістити людей в житлових, виробничих приміщеннях чи захисних спорудах;
– провести герметизацію житлових i виробничих приміщень, дверей, димарів, вентиляційних отворів на час розсіювання радіоактивних речовин у пoвiтpi й формування радіоактивного за-бруднення території;
– провести йодову профілактику захистити органи дихання підручними засобами;
– використовувати засоби індивідуального захисту органів дихання i шкіри, виходячи з приміщень, під час проведення польових poбiт, догляду за тваринами й обслуговування техніки;
– евакуювати населення;
– регулювати доступ у район забруднення;
– організувати санітарну обробку населення при забрудненні шкіри й одягу радіоактивними речовинами вище встановлених норм;
– провести дезактивацію поверхневого забруднення радіоактивними речовинами продуктів харчування (обмивання, видалення поверхневого шару);
– воду використовувати iз захищених джерел водопостачання, на робочих місцях запас води має бути по <metricconverter productid=«3 л» w:st=«on»>3 л на людину на час робочої зміни;
– продукти використовувати з герметичних складських при-
міщень, погребів, iз щильно закритих діжок, герметичної скляної
i металевої тари;
– харчову продукцію з присадибних ділянок, з лісу i рибу використовувати, тільки попередньо перевіривши на радіоактивне забруднення;
    продолжение
--PAGE_BREAK--– свіжі овочі та фрукти перед вживанням в їжу старанно промити водою, з капусти зняти три-чотири верхні листки;
– бажано перевести населення, насамперед дітей, на харчування продуктами привезеними з чистих територій;
– періодично проводити дезактивацію внутрішніх поверхонь житлових i виробничих приміщень, обмітати стелю i стіни, протирати меблі, пилососити або вибивати на вулиці килими, доріжки, матраци, ковдри, верхній одяг, проводити вологе прибирання в приміщеннях;
– провести дезактивацію будівель, присадибних ділянок, коло-дязів, доріг, залучивши для цього формування цивільного захисту;
–                   проведення йодової профілактики.
Йодовоа профілактика проводиться наступним чином:
1. Дорослим i дітям старшим 5 poків рекомендуеться <metricconverter productid=«0,25 г» w:st=«on»>0,25 г на один прийом, дітям віком 2—5 років — <metricconverter productid=«0,125 г» w:st=«on»>0,125 г, до 2 років — <metricconverter productid=«0,04 г» w:st=«on»>0,04 г.
2. Максимальний захисний ефект може бути в paзi завчасного або одночасного надходження радіоактивного йоду i прийняття його стабільного аналога.
3. 3axиcнi властивості препарату значно знижуються, якщо його буде застосовано через більш як 2 год після потрапляння в організм радіоактивного йоду. Але й за таких умов прийняття стабільного йоду ефективно захищає щитовидну залозу від опромінення при повторному потраплянні радіоактивного йоду.
4.Одноразовий прийом таких доз йодистого калію забезпечує високий захисний ефект протягом доби. В умовах тривалого надходження в організм радіоактивного йоду необхідні повторні прийняття препарату, щоб підтримувати високі захисні властивості.
Щоб поглинуті дози радіації не перевищували допустимих норм опромінення, необхідний контроль опромінення. Для цього введені допустимі дози опромінення у воєнний час:
1)                при одноразовому опроміненні (до 4 д1б) — 50 Р;
2)                при багаторазовому опроміненні за 30 д1б — 100 Р;
3)                за 3 місяці — 200 Р;
4)                за 1 рік — 300 Р; у мирний час:
5)                за нормальних умов за 1 рік — 0,5 бер;
6)                для населения — аваршне опромінення за рік — 10 бер;
7)                для персоналу АЕС — у нормальних умовах за рік — 5 бер;
8)                для персоналу АЕС — аварійне опромінення за рік — 25 бер. Передбачені перевищення допустимої дози опромінення згідно із законом України «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань № 15/98-ТЗД»:
9)                для населення 0,1 бер за рік (1 мЗв);
10)           для персоналу АЕС до 2 бер за рік (до 20 мЗв).
Нормами радіаційної безпеки встановлено три категорії опромінюваних осіб: А, Б, В.
Для категорії А — встановлена граничнодопустима доза за рік, а для категорії Б — межа дози за рік.
В Україні природний радаційний фон — від 0,01 до <metricconverter productid=«0,03 м» w:st=«on»>0,03 м Р/год.
Поглинута доза опромінення за рік у середньому складається із таких опромінень: природного фону — 200 мбер, будівельних матеріалів— 100 мбер, медичної радіодіагностики ірентгенотерапії 150 мбер та інших джерел опромінення — 50 мбер.
Граничнодопустима доза— це найбільше значення індивідуальної еквівалентної дози за рік, яке за рівномірного впливу протягом 50 років не призведе до небажаних змін у здоров'ї персоналу.
Межа дози — гранична еквівалентна доза за рік для обмеженої частини населення. Межа дози встановлюється в 10 разів меншою від граничнодопустимої дози для запобігання необгрунтованого опромінення цього контингенту людей.
Особи, які за попередніми розрахунками одержали одноразову дозу зовнішнього або сумарно зовнішнього і внутрішнього опромінення всього тіла більше 5 граничнодопустимої дози (ГДД), або при одноразовому надходженні в організм радіоактивних речовин більше 5 ГДД, повинні бути направлені на медичне обстеження в спеціалізований лікувальний заклад.
Для жінок віком до 40 років вводиться обмеження опромінення на область тазу, яке не повинно перевищувати 10 мЗв за будь-які два місяці, доза вагітних жінок не повинна бути більшою 5 мЗв за період вагітності.
Таким чином, заходи проводимі при радіаційному забрудненні теріторії, направлені на збереження здоров’я людей, які отримали радіаційне опромінення, або попередження опромінення, ліквідації наслідків ядерної аварії під час та після неї.

ВИСНОВКИ
Процес управління маркетинговою діяльністю на основі концепції брендінгу на підприємстві починається з визначення концепції управління маркетингом, що є обов'язковим складовим елементом місії компанії.
Аналогічний процес зміни відносини до маркетингової діяльності відбувається в даний час і на українських підприємствах. В остаточному підсумку, успіху доможуться ті компанії, що раніш інших зрозуміють необхідність і важливість маркетингового підходу в організації власної діяльності.
Управління маркетинговою діяльністю, як будь-який процес управління, має наступні складові частини:
-                   маркетинговий аналіз і аудит;
-                   стратегічне і поточне планування;
-                   організація процесу управління маркетингом;
-                   контроль за здійсненням маркетингових заходів.
Маркетинговий аналіз і аудит –складовий елемент процесу управління маркетинговою діяльністю, що постачає інформацію на всі етапи процесу управління і є деталізованим дослідженням внутрішнього та зовнішнього середовища підприємства, його сильних і слабких сторін. Серед основних інструментів маркетингового аналізу й аудиту варто назвати: техніко-економічний аналіз діяльності підприємства, аналіз макро- і мікросередовища підприємства, SWOT-аналіз, маркетингові дослідження ринку.
Інформація, отримана в результаті всебічного аналізу діяльності підприємства, використовується на етапі формального планування. Компанії розробляють три види планів: річний, довгостроковий і стратегічний.
Стратегічне планування є першою сходинкою в процесі планування і містить у собі визначення місії компанії, формулювання цілей і задач, функціональні плани. Поступово процес стратегічного планування спускається до лінійних підрозділів компанії та набуває характеру поточного планування.
Після закінчення процесу планування і визначення необхідних ресурсів підходить черга процесу організації маркетингової діяльності на підприємстві. Цей процес неможливий без чіткого визначення маркетингових функцій кожного підрозділу та єдиного центру управління маркетинговою діяльністю на підприємстві. Як правило, ця роль покладається на спеціальні маркетингові підрозділи, що організуються відповідно до цілей, задач і специфіки діяльності компанії.
Результати, отримані в результаті проведення маркетингових заходів, збираються й аналізуються спеціально призначеним маркетинговим контролером. Це фахівець веде постійний процес зіставлення отриманих і запланованих результатів. На підставі зроблених їм висновків, маркетингова діяльність піддається перегляду й вдосконаленню.
У даній роботі організація управління маркетинговою діяльністю на підприємстві піддана глибокому аналізу і перегляду.
За допомогою методу SWOT-аналізу виявлені основні можливості і загрози, сильні і слабкі сторони ВАТ «Чернігівський МК». Застосована методика дозволила визначити готовність компанії до реалізації маркетингової стратегії на підприємстві як «помірну».
Проведений аналіз дозволяє рекомендувати ВАТ «Чернігівський МК» організувати єдину службу маркетингу і провести перші маркетингові заходи: виготовлення і поширення безкоштовних зразків рекламно-інформаційного характеру, а також рекламну компанію в спеціалізованих виданнях.
Слід зазначити, що весь приріст валового доходу від впровадження запропонованих заходів і частина власних ресурсів компанії, буде використано на створення єдиної служби маркетингу. Однак, на думку автора, найбільш істотним результатом впровадження зазначених заходів варто вважати загальне зростання конкурентоспроможності компанії, отримане як наслідок методично правильного підходу до організації маркетингової діяльності.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІНФОРМАЦІЇ:
1 Интеллектуальная собственность в Украине: правовые основы и практика.- Науч.- практ. изд.: Вит./Под общ.ред. А.Д. Святоцкого.-
Т.3: Промышленная собственность /Г.А.Андрощук, С.А.Довгий, З З.С.Дробязко и др.; Под ред. В.Л.Петрова, В.А.Жарова.-К.: Ін Юре, 1999.-672 с.-
2 Святненко.В.Ю. Промисловий маркетинг: Навч.посіб.-К.: МАУП, 2001.- 264с.: іл.-
3 Интеллектуальная собственность в Украине: правовые основы и практика. — Науч.- практ. изд.: Вит./Под общ. ред. А.Д.Святоцкого.-
Т.1: Право интеллектуальной собственности / С.А.Довгий, В.С.Дробязко, В.А.Жаров и др.; Под ред. В.М.Литвина, С.А.Довгого.- К.:Ін Юре
4 Войчак А.В. Маркетинговий менеджмент: Підруч.- К.: Вид-во КНЕУ, 1998
5 Гаркавенко С.С. Маркетинг: Підруч. для вузів.- К.: Лібра, 1998
6 Герасимчук В.Г. Маркетинг: теорія і практика: Навч.посіб.-К.: Вища шк.,1994
7 Основы маркетинга: Пер. с анг. / Ф.Котлер, Г.Армстронг, Дж.Сондерс, В.Вонг. — 2-е изд.- К.; М.; СПб.: Издат. дом «Вильямс», 1998
8 Долинская М.Г. Маркетинг и конкурентноспособность промышленной продукции. — М.: Изд-во стандартов, 1991
9 Евдокимов Ф.И., Гавва В.М. Азбука маркетинга: Учеб. пособие.- 3-е изд., перераб. и доп.-Днепропетровск: Сталкер, 1998.
10 Лавров С.М., Злобин С.Ю. Основы маркетинга промышленных объектов. — М.: Внешторгиздат, 1989.
11 Леонов И.Г., Аристов О.В. Управление качеством продукции. — М.: Изд-во стандартов, 1990.
12 Маркетинг / Упоряд., вступ. ст. А.І.Кредисова. — К.: Україна, 1994.
13 Маркетинг і стратегія конкуренції: Навч. посіб. / Є.В.Савельєв, В.П Дяченко, В.Є Куриляк. — К.: НМК ВО, 1993.
14 Маркетинг инновационного процесса: Учеб. пособие / Н.П Гончарова и др. — К., 1998.
15 Маркетинг промышленных товаров: Пер. с англ. / Общ. ред. и предисл. В.И.Седова. — М.: Прогресс, 1998.
16 Ноздрева Р.Б., Цыгичко Л.И. Маркетинг: как побеждать на рынке.- М.: Финансы и статистика, 1991.
17 Організація маркетингу на промисловому підприємстві. — К.: Асоц.«Україна», 1990.
18 Прауде В.Р., Білий О.Б. Маркетинг: Навч. посіб.- К.: Вища шк., 1994.
19 Промисловий маркетинг: Теорія та господарські ситуації: Підруч. / За ред. А.О.Старостіної.- К.: Іван Федоров,1997.
20 Романов А.Н., Корлюгов Ю.Ю. Маркетинг: Учебник / Под ред. А.Н.Романова. — М.: Банки и биржи; ЮНИТИ, 1996.
21 Савельев Є.В. Маркетинг нового продукту. — К.,1994.
22 Старостіна А.О. Маркетингові дослідження. Практичний аспект. — К.; М.; СПб.: Вид. дім «Вільямс», 1998.
23 Твисс Б. Управление научно-техническими нововведениями: Пер. с англ. — М.: Экономика, 1989.
24 Управлiння створення нової продукції в системі маркетингу / За ред. Г.П.Олабіної та ін.- К., 1994.
25 Эванс Дж., Берман Б. Маркетинг: Сокр. пер. с анг./ Авт. Пред. И науч. Ред. А.А.Горячев.- М.: Экономика, 1993.
26 Котлер Ф. Основи маркетингу: Пер. с англ./Общ.ред. і вступ. Ст. Е.М. Пеньковой. — М.: Прогресс, 1990.
27 Конституція України.
28 КЗпП України.
29 Закон України «Про охорону праці» від 21.11.2002р.
30 Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасливого випадку на виробництві і професійного захворювання, що можуть спричинити собою втрату працездатності».
31 ГОСТ 12.0.003-74*. ССБТ. Опасные и вредные производственные факторы. Классификация. – Введ. 01.01.76.
32 ГОСТ 12.2.006-87 ССБТ. Безопасность аппаратуры электронной сетевой и сходных с ней устройств, предназначенных для бытового и аналогичного общего применения. Общие требования и методы испытания.
33 ДБН В.2.5 – 28 – 2006. Державні будівельні норми. Природне і штучне освітлення. – К.: Мінбуд. України, 2006 – 80с.
34 ДНАОП 0.03-3.18-88 Санітарні норми та правила для робітників обчислювальних центрів.
35 ДНАОП 0.00-1.21-84 Правила технічної експлуатації електроустановок споживачів і правила техніки безпеки при експлуатації електроустановок споживачів.
36 Гост. 12.1.029-80. ССБТ Средства и методы защиты от шума.Классификация.- Введ. 01.07.01.
37 СНиП 2.04.05-92. Нормы проектирования. Отопление, вентиляция и кондиционирование. М.: Стройиздат, 1988.
38 ГОСТ 12.1.003-83. ССБТ. Шум. Общие требования безопасности. – Введ. 01.07.89.
39 ГОСТ 12.1.030-81.ССБТ. Электробезопасность. Защитное заземление. Зануление.-Введение 01.01.82.
40 СНиП 2.04.05. -91. Строительные нормы и правила. Отопление. Вентиляция и кондиционирование воздуха .- М.: Стройиздат, 1992.-110 с.
41 НАПБ Б 07.005-86. Плжежна безпека. Загальні вимоги.
42 ГОСТ 12.1.004-91. ССБТ. Пожежна безпека. Загальні вимоги.
43 Закон України «Про охорону навколишнього середовища».
44 Стеблюк М.І. Цивільна оборона: Підручник.- К.; Знання, 2006.-487с.
45 Депутат О.П., Коваленко І.В., Мужик І.С. Цивільна оборона. Навчальний посібник ⁄ За ред. Полковника В.С.Франчука.- Львів, Афіша, 2000-336с.

ДОДАТОК А
Баланс підприємства
  Таблиця А.1 – Актив підприємства     продолжение
--PAGE_BREAK--    продолжение
--PAGE_BREAK--<img width=«590» height=«829» src=«dopb386854.zip» v:shapes="_x0000_s1047 _x0000_s1048 _x0000_s1049 _x0000_s1050 _x0000_s1051 _x0000_s1052 _x0000_s1053 _x0000_s1054 _x0000_s1055 _x0000_s1056 _x0000_s1057 _x0000_s1058 _x0000_s1059"> 

Рис.1.2-Фактори, що впливають на різноманітні потреби
1.1.3 Структура промислового ринку
Будь-який товарний ринок є елементом внутрішнього ринку країни. За характером споживання придбаних товарів ринок поділяється на промисловий і споживчий. За призначенням об’єктів ринкових відносин у сучасному розвиненому товарному товарному господарстві налічується понад 20 видів ринків, зокрема, засобів виробництва, технологій і науково-технічних досягнень, інформації; споживчих товарів; землі; капіталів, валюти і цінних паперів; робочої сили та ін. Усі вони мають певну специфіку, особливості реалізації товарів, проте органічно взаємопов’язані.
Промисловий ринок охоплює систему ринків. Основними з них є такі:
·                         засобів виробництва;
·                         технологій;
·                         науково-технічної продукції;
·                         інтелектуальної власності;
·                         інформаційного продукту;
·                         промислових послуг;
·                         патентів та ліцензій.
Ринок засобів виробництва – це сукупність економічних відносин між виробниками і споживачами ТВП у сфері обігу.
Основними організаційними формами ринку засобів виробництва є товарні біржі, торговельно-посередницьки фірми, комерційні центри, лізингові компанії, аукціони, ярмарки, страхові фонди.
На товарній біржі відбувається постійна, організована за певними правилами широкомасштабна оптова торгівля за зразками, стандартами і пробами. З цією метою визначаються середні норми якості товарів. Потреба у товарних біржах зумовилась розширенням торгівлі окремих товарів, насамперед сировини і сільськогосподарської продукції.
Реалізація товарів на біржі має певні особливості:
·                    відсутні наявні товари і гроші;
·                    угоди укладаються на однорідні масові товари (бавовну, цукор, зерно, метал, нафту та ін.).
За зразками групуються партії товарів з однорідними, рівноцінними властивостями. Угоди укладаються, як правило, на певний строк: продавець зобов’язується поставити покупцеві товар у певний строк за узгодженою ціною. На товарній біржі найпоширеніший шестимісячний строк. Наприклад, бавовну купують, як правило, у липні, а поставляють у грудні того самого року.
У класичному розумінні товарна біржа – це об’єднання торговців чи біржових посередників, які спільно сплачують витрати з організації торгів, встановлюють правила торгівлі, визначають санкції за їх порушення.
Розширення масштабів промислового ринку і його значення відбиває реальні зміни в економіці, пов’язані зі збільшенням обсягів промислових послуг і розвитком таких видів економічних відносин, як інформаційний ринок, консалтинг, ринок цінних паперів, торгівля, ринок патентів та ноу-хау поряд із розвитком традиційного ринку суто промислового виробництва.
1.1.4 Учасники промислового ринку та їх взаємодія
На промисловому ринку продаж і закупівля товарів виробничого призначення здійснюється здебільшого між підприємствами та організаціями, зокрема промисловими, торговельними, транспортними, будівельними, а також бюджетними установами, банками, страховими та інвестиційними компаніями, громадськими та не комерційними організаціями.
До основної групи учасників промислового ринку ( ринку організацій ) належать підприємства, які купують для власних потреб, перепродують чи здають в оренду ТВП, і без розвитку цих підприємств неможливе ефективне функціонування ринкової економіки, вони зображенi на рисунку 1.3.
Розвиток ринкових відносин передбачає вільну торгівлю, як засобами виробництва, так і науково-технічними розробками, у тому числі й науково-технічними ідеями. Досвід промислово розвинених країн свідчить, що одним із важливіших чинників структурної перебудови в умовах кризи і переходу до стабілізації виробництва є створення і правове регулювання ринку інновацій, на якому права на об’єкти промислової власності є твори. Концепція розвитку національної системи охорони прав на об’єкти промислової власності передбачає вдосконалення законодавчо-нормативної бази у сфері надання та захисту прав на винаходи і корисні моделі. Розвиток патентної системи сприяє поширенню результатів інтелектуальної діяльності у формі товарів, у тому числі через торгівлю патентами та ліцензіями.
  <img width=«172» height=«484» src=«dopb386855.zip» v:shapes="_x0000_s1094 _x0000_s1089 _x0000_s1088 _x0000_s1087 _x0000_s1086 _x0000_s1076 _x0000_s1081 _x0000_s1078 _x0000_s1075 _x0000_s1077 _x0000_s1068 _x0000_s1067 _x0000_s1066 _x0000_s1065"> <img width=«172» height=«481» src=«dopb386856.zip» v:shapes="_x0000_s1093 _x0000_s1091 _x0000_s1090 _x0000_s1096 _x0000_s1080 _x0000_s1074 _x0000_s1073 _x0000_s1072 _x0000_s1064 _x0000_s1063"> <img width=«160» height=«400» src=«dopb386857.zip» v:shapes="_x0000_s1092 _x0000_s1085 _x0000_s1084 _x0000_s1083 _x0000_s1082 _x0000_s1079 _x0000_s1071 _x0000_s1070 _x0000_s1069 _x0000_s1062 _x0000_s1061 _x0000_s1060">  

Рис.1.3-Учасники промислового ринку
В Україні наявний значний потенціал у сфері нових технологій, нових конструкторсько-проектних розробок зі світовим рівнем якості. Це стосується передусім авіа — і ракетобудування, біотехнологій та медицини, створення нових матеріалів і їх обробки.
Другу групу учасників промислового ринку становлять державні установи, які закуповують чи орендують товари, необхідні для виконання основних функцій управління.
Третьою групою учасників промислового ринку є некомерційнї організації ( школи, лікарні, в¢язниці, спортивні заклади, молодіжні організації тощо ).
Наведемо основні поняття, що стосуються промислового маркетингу.
Патент:
·                    це документ про надання винахідникові виключного права розпоряджатися своїм винаходом;
·                    це монопольне виключне право на використання винаходу, який вважається інтелектуальною власністю
Інтелектуальна власність ¾ це не материальні цінності, а результат творчої діяльності людини. Інтелектуальну діяльність поділяють на промислову власність (винаходи) і твори науки та мистецтва, що охороняються авторським правом.
Промислова власність ¾ це результат людської інтелектуальної діяльності, до якої належать винаходи, нові технології, промислові зразки, нові художньо-конструктивні рішення.
Ліцензія – це дозвіл на впровадження і використання іншою особою чи організацією винаходу, технології, технічних знань та промислового досвіду, секретів виробництва, торговельної марки, необхідних для виробництва комерційної чи іншої інформації протягом певного часу за обумовлену винагороду. Правовою формою видачі ліцензії на використання об¢єктів промислової власності є ліцензійний договір.
Сукупність правових норм, регулюючих відносини, пов'язані із створенням і використовуванням об'єктів права промислової власності, відносяться до сфери дії патентного права.
Патент юридично закріплює за його власником право на переваги, що надають можливість не тільки покрити витрати, необхідні для створення і освоєння нової техніки, але і одержати прибуток від використовування нового технічного засобу. Сам характер патентної монополії стимулює науково-дослідні роботи, пошук нових рішень, що дозволяють обійти «чужий» патент, створення нових способів рішення задачі, виявлення нових галузей вживання вже відомих способів і т.п. Наявність патенту дає можливість продавати вироби на зовнішньому ринку за вищими цінами, не побоюючись конкуренції товарів капіталістичних монополій. Патентування винаходів виключає можливість копіювання і безкоштовного використовування науково-технічних досягнень.
Патент гарантує свободу виробництва і захищає капіталовкладення, будучи при цьому ефективним юридичним інструментом, що використовується підприємцями в конкурентній боротьбі для завоювання домінуючого положення на ринках. Вживання технічних новин дозволяє понизити собівартість продукції, поліпшити її якість і, таким рбразом, одержати додатковий прибуток в порівнянні з тією, яку одержать конкуренти, не володіючі правами на такі досягнення. От чому підприємцю так важливо одержати монопольне право, що надається патентом, на ісполь зованіє новини. Вказана перевага існує до тих пір, поки винахід невідомий конкурентам.
Право завжди повинне бути формалізованим, тобто вираженим в певній формі. Тому з формально-юридичної точки зору джерела права — це офіційно визнані форми, в яких здійснюється встановлення, зміна або відміна правових норм. Іншими словами, джерела права — це способи юридичного виразу права.
Джерелами права є:
–закони, тобто нормативно-правові акти, що приймаються органами законодавчої влади;
—      підзаконні нормативні акти, видавані органами виконавчої влади у виконання і розвиток діючих законів;
—      правові звичаї і судові прецеденти, а також міжнародні угоди. В Україні основною формою встановлення правових норм є нормативно-правові акти, що повною мірою відноситься і до питань регулювання правовідносин в області охорони промислової власності.
1.2 Існуючі засоби до формування стратегії маркетингу
1.2.1 Суть і принципи маркетингу Виникнення маркетингу тісно пов'язане з виникненням обміну і виникненням ринку. Маркетинг — це робота з ринком ради здійснення обмінів, мета яких — задоволення людських потреб і потреб.
Основу діяльності маркетингу складають такі заняття, як розробка товару, дослідження, налагодження комунікації, організація розподілу, встановлення цін, розгортання служби сервісу.
По відношенню до ринку маркетинг має 2-сторонню структуру, а саме: маркетинг, здійснюваний продавцями, і маркетинг, здійснюваний покупцями.
У літературі основна увага приділяється маркетингу, здійснюваному продавцями. Можна також визначити маркетинг як «комплекс заходів у області досліджень торгово-збутової діяльності підприємства, по вивченню всіх чинників, що роблять вплив на процес виробництва і просування товарів і послуг від виробника до споживача».
Маркетинг (від англійського market — ринок) — комплексна система організації виробництва і збуту продукції, орієнтована на задоволення потреб конкретних споживачів і отримання прибутку на основі дослідження і прогнозування ринку, вивчення внутрішнього і зовнішнього середовища підприємства-експортера, розробки стратегії і тактики поведінки на ринку за допомогою маркетингових програм. У цих програмах закладені заходи щодо поліпшення товару і його асортименту, вивчення покупців, конкурентів і конкуренцію, по забезпеченню цінової політики, формуванню попиту, стимулюванню збуту і рекламі, оптимізації каналів руху товару і організації збуту, організації технічного сервісу і розширення асортименту сервісних послуг, що представляються.
Маркетинг як породження ринкової економіки є в певному значенні філософією виробництва, повністю (від науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт до збуту і сервісу) підпорядкованою умовам і вимогам ринку, що знаходяться в постійному динамічному розвитку під впливом широкого спектру економічних, політичних, науково-технічних і соціальних чинників. Підприємства-виробники і експортери розглядають маркетинг як засіб для досягнення мети, фіксованої на даний період по кожному конкретному ринку і його сегментам, з найвищою економічною ефективністю. Проте це стає реальним тоді, коли виробник має в своєму розпорядженні можливість систематично коректувати свої науково-технічні, виробничі і збутові плани відповідно до змін ринкової кон'юнктури, маневрувати власними матеріальними і інтелектуальними ресурсами, щоб забезпечити необхідну гнучкість в рішенні стратегічних і тактичних задач, виходячи з результатів маркетингових досліджень. За цих умов маркетинг стає інструментом планування виробничо-комерційної діяльності підприємства, складання експортних програм виробництва, організації науково-технічної, технологічної, інвестиційної і виробничо-збутової роботи колективу підприємства, а управління маркетингом — найважливішим елементом системи управління підприємством.
Забезпечення ефективного розвитку і функціонування, як великих підприємств, так і молодих фірм в умови ринкової системи господарювання в даний час є складною комплексною проблемою. В першу чергу це стосується таких її сторін, як менеджмент і маркетинг.
Як показує практика, в умовах трансформації вітчизняної економіки в ринкову маркетинг нерідко є найбільш «вузьким місцем». При неефективній маркетинговій системі незатребуваними залишаються гнучкість і ресурсні можливості виробничої, фінансової і інших підсистем фірм.
Маркетинговий підхід – загальновизнаний напрям в створенні і реалізації фірмами продукції і послуг різного напряму. У країнах з розвиненою ринковою економікою маркетинговій сфері приділяється велика увага, оскільки неефективна маркетингова система підприємства може привести не тільки до втраченого прибутку, але і прямим збиткам. Маркетингова система як підсистема організаційного управління існує в будь-якій фірмі, проте, ступінь її розвитку і ефективності може мати значні відмінності. У організаційному відношенні в крупних і середніх фірмах ланка маркетингової системи, що управляє, – спеціальні служби і підрозділи. У малій фірмі це може бути безпосередньо один з керівників.
На багатьох вітчизняних підприємствах в даний час поволі реалізуються справжні маркетингові заходи і дослідження. Проте, на ряду з цим відсутній нерідко відсутнє правильно розуміння самого поняття «маркетингова діяльність», «маркетингова система», «управління маркетингом», «маркетингової управління», як про цілісну підсистему управління фірмою. Об'єктивні причини цього пов'язані з тим, що маркетинг стикається і перетинається з самими різними сторонами діяльності підприємства, але в теж час не дублює їх [3].
Маркетинг, в широкому сенсі цього поняття, розуміється як система реалізації наступних принципів: орієнтація на споживача, економічна ефективність як основа діяльності фірми; координація зусиль всіх служб і підрозділів для досягнення поставленої мети. Тут маркетинг бере на себе деякі функції менеджменту.
Маркетинг і менеджмент є основою будь-якої діяльності будь-якого підприємства або фірми. Функції менеджменту і маркетингу відображають різні об'єкти їх додатку (персонал, фінанси, будівництво, страхування, торгівля, виробництво, інвестиції, інновації, проекти, інформація, знання і ін.), а так само різні концепції, що відображають технологічні аспекти самого менеджменту і маркетингу як способу управління (методологічні, організаційні, інструментальні, інформаційно-правові, інформаційні і ін.). Ми знаємо, що в менеджменті один з підходів в управлінні носить назву «маркетинговий», що має на увазі маркетингове управління фірмою, підприємством, тобто це таке управління, яке орієнтоване на споживача, відповідно до їх потреб, потреб, запитів. Але, на жаль, не в багатьох навчальних посібниках, статтях можна знайти чітке визначення понять «маркетингової управління» і «управління маркетингом».
    продолжение
--PAGE_BREAK--За логікою приведених вище міркувань буде доцільно дати визначення цим двом поняттям:
— управління маркетингом;
— маркетингове управління.
У теорії і практики ведення маркетингової діяльності ці два поняття нерідко наділяються рівноправними характеристиками і виконують однакові функції. Отже, спробуємо розібратися, в чому ж схожість і відмінність цих понять (див. таблицю 1.2).
Отже, управління маркетингом – це цілеспрямована діяльність по регулюванню позицій фірми на ринку, по засобах планування, організації, обліку, контролю, виконання кожної фази позиційно-діяльнісної поведінки фірми, з урахуванням впливу закономірностей розвитку ринкового простору, конкурентного середовища для досягнення прибутковості і ефективності діяльності суб'єкта на ринку [4].
Сфера управління маркетингом, займаючи певне місце в загальній системі маркетингових знань, включає аналіз, планування, контроль за проведенням заходів, розрахованих на встановлення, зміцнення і підтримку вигідних обмінів за допомогою рішення певних задач організації, таких як отримання прибутку, зростання об'єму збуту, збільшення частки ринку і т.д.
Зі всього вищесказаного можна зробити наступний висновок, що поняття «управління маркетингом» і «маркетингове управління» входять в набір інструментів менеджменту і витікають із загального поняття управління підприємством.
Такі функції управління як цільова установка, прогнозування, планування, є, по суті, обґрунтування і ухвалення управлінських рішень, що реалізовуються в рамках інформаційно – аналітичних завдань, маркетингу. Не всі менеджери здатні самостійно вирішити ці питання, і в складних випадках це маловірогідно [5].
Таблиця 1.1 — Порівняльні характеристики
У крупних і середніх підприємствах ці завдання покладаються на спеціальні організаційні ланки – маркетингові підрозділи, служби. Вони виконують роль внутрішніх консультантів, здійснюючи підготовку рішень (для цього можуть притягуватися і зовнішні консультанти). Взаємини менеджменту і маркетингу визначаються таким чином. З одного боку, до ним можна відноситься як до двох окремих суміжних сфер. З іншого боку, маркетинг можна розглядати як частину менеджменту, орієнтовану на відстежування макроекономічного середовища, зовнішніх чинників, внутрішніх змін, вироблення адекватної реакції на них у вигляді індикативних управлінських рішень.
Чим складніша система управління підприємством, тим доцільніше чітке розділення завдань менеджменту і маркетингу. Тоді процес ухвалення рішень стають більш спостережуваними і керованими, а самі рішення обгрунтованими і адекватними [6].
Менеджмент може бути орієнтований на людину і на проблему. У першому випадку найважливішою стороною менеджменту як виду професійної діяльності суб'єктів (менеджерів) є уміння управляти персоналом. У другому випадку йдеться про ділову інтуїцію, яка визначається умінням менеджерів здійснювати (самостійно або за підтримкою фахівців) постановку і рішення задач управління. При цьому менеджмент фірми може розглядатися як адекватна і своєчасна її реакція на зміни макроекономічної ситуації, зовнішні і внутрішні зміни у фірмі. Зокрема, якщо менеджмент розуміють як управління бізнесом, то в будь-яких умовах він повинен бути націлений на витягання прибутку.
Маркетинг в широкому розумінні пов'язаний саме з другим випадком. При цьому відмінність між менеджером і фахівцем з маркетингу має конкретний сенс: фахівець ухвалює індикативні (рекомендаційні) рішення, а менеджер – директивні (безпосередньо виконувані). Таким чином, в конкретних випадках один і той же суб'єкт може виступати в різній якості [7].
Можна виділити наступні основні складові цієї програми:
-  визначення цілей маркетингу;
-  маркетингові дослідження;
-  вибір цільових ринків;
-  організація маркетингу;
-  розробка комплексу маркетингу;
-  розробка стратегії і плану маркетингу;
-  управління маркетингом.
Маркетингова програма повинна забезпечити:
—  надійну, достовірну і своєчасну інформацію про ринок, структуру і динаміку конкретного попиту, смаки і переваги покупців, тобто інформацію про зовнішні умови функціонування фірми;
—  створення такого товару, набору товарів (асортименту), який більш повно задовольняє вимогам ринку, чим товари конкурентів;
—  необхідна дія на споживача, на попит, на ринок, що забезпечує максимально можливий контроль сфери реалізації.
У чому ж полягають основні принципи маркетингу? У основі діяльності виробників, що працюють на основі принципів маркетингу, лежить девіз: проводити тільки те, що вимагають ринок, покупець. Початковим моментом, лежачим в основі маркетингу, виступає ідея людських потреб, потреб, запитів. Звідси суть маркетингу гранично коротко полягає в наступному: слід проводити тільки те, що, безумовно, знайде збут, а не намагатися нав'язати покупцю “неузгоджено” заздалегідь з ринком продукцію.
1.2.2 Місце маркетингу в системі управління підприємством Маркетинг викликає до себе інтерес і застосовується більшістю компаній перш за все тому, що дозволяє вирішувати ринкові проблеми найбільш раціональним шляхом, максимально використовувати і оптимально сполучати виробнику власні можливості і можливості ринку засобів виробництва для отримання високих прибутків, планувати свою діяльність на ринку з урахуванням передбачуваних тенденцій його розвитку [8].
Промисловий маркетинг використовується підприємствами, що діють не тільки у сфері виробництва, але і у сфері звернення. Він постійно еволюціонує, при цьому істотно міняються погляди на нього, вживані підходи, прийоми і методи.
Концептуальна суть маркетингу полягає в тому, що він розглядається перш за все як система управління виробництвом, а також реалізацією товарів і послуг, орієнтована на ринок. Це означає, що в основі ухвалення управлінських рішень і їх оцінки лежить інформація про обумовлений ринок, де безпосередньо реалізується товарна продукція.
Промисловий маркетинг складається з двох основних напрямів.
Перший напрям — це управлінський маркетинг («маркетинговий менеджмент»). Він формує «образ мислення» в управлінні промисловим (посередницьким) підприємством. Головна його мета полягає в максимально повному обліку і задоволенні вимоги ринку товарів виробничого призначення і ділових послуг [9].
Для досягнення цієї мети всі функції підприємства (виробнича; комерційна; фінансова; кадрова; наукова і т. д.) орієнтовані на виконання комплексу завдань, що відображають цільові установки, стан і перспективи розвитку ринку, а також наявні і потенційні можливості підприємства. Відповідно до цього будуються організаційна структура і система управління підприємством, розробляється корпоративна філософія, формується корпоративна культура.
Другий напрям — функціональний маркетинг — це система діяльності підприємства на самому ринку. Функціональний маркетинг формує так званий «образ дії» господарської структури.
Даний напрям припускає формування і розвиток гнучкої системи просування і реалізації товарів виробничого призначення і ділових послуг.
Система діяльності підприємства на ринку включає наступні основні аспекти:
— розробка нової продукції і вдосконалення товарів виробничого призначення, що випускаються, пошук нових функціональних додатків;
— формування і адаптація моделей пропозицій, що включають як відчутні (основні, допоміжні, додаткові товари), так і невідчутні (основні, допоміжні, додаткові послуги) елементи;
— дія на покупців (споживачів, торгових посередників) за допомогою інструментарного комплексу по формуванню і стимулюванню попиту, участі в альянсах, реклами, паблік рилейшнз і т.д.;
— здійснення гнучкої цінової політики;
— проведення успішної конкурентної політики;
— управління каналами руху товару та інші, які разом складають унікальну композицію способів, використовуваних в різному поєднанні для раціонального досягнення поставленої корпоративної мети [10].
Виходячи з сказаного, можна скласти наступне визначення: промисловий маркетинг — це багатофункціональна система постійного пристосування до ринку товарів виробничого призначення і ділових послуг, що змінюється.
Промисловий маркетинг має безліч типів і видів. Кожен тип і вид промислового маркетингу припускає використання специфічних прийомів організації і здійснення ринкової діяльності.
Щоб реалізувати промисловий маркетинг на практиці, необхідно, щоб на підприємстві була змінена філософська концепція виробничо-комерційної діяльності і здійснений перехід від традиційної орієнтації на вимоги виробництва до орієнтації на вимоги ринку. Ці дві стратегічні орієнтації по ряду аспектів тісно зв'язані між собою. Проте в умовах перетворення ринку виробника в ринок споживача, яке відбувається по більшості галузевих напрямів, потрібен відповідний світогляд на значення, роль, місце і суть виробничо-комерційної діяльності з соціально-економічних позицій [11].
Важливо відзначити, що орієнтація на споживачів — це вищий ступінь в діяльності промислового підприємства. Її суть полягає в тому, щоб не обмежуватися рішенням задач внутрісистемного характеру, а встановлювати кінцеву мету, пов'язану в першу чергу із задоволенням попиту і очікувань покупців.
Також слід зазначити, що промисловий маркетинг по відношенню до маркетингу споживчих товарів і послуг має ряд відмінностей і особливостей.
У основі маркетингу товарів виробничого призначення лежить перш за все облік вимог не окремих осіб, а виробництва і характеру підприємницької діяльності. Це означає підвищену прагматичність господарської діяльності, яка виражається через раціональність, оптимальність, жорсткість, узгодженість, підвищену відповідальність і т.д.
Реалізація промислового маркетингу передбачає системний підхід, при якому послідовність, комплексність і узгодженість дій повинні утворювати стрункий технологічний процес, починаючи від задуму товару виробничого призначення (або моделі пропозиції) і закінчуючи його використанням інституційними споживачами.
Управління маркетингом на підприємстві здійснюється двома шляхами [12]:
1) З допомогою формування і розвитку організаційної структури маркетингових підрозділів, що здійснюють взаємозв'язану функціональну діяльність.
2) З допомогою розробки і здійснення комплексу маркетингових програм і планів (стратегічних, оперативних), що визначають виробничо-комерційну діяльність підприємства на ринку.
Дослідження маркетингової діяльності в крупних промислових компаніях економічно розвинених країн свідчать про необхідність комплексного здійснення низки організаційно-економічних і виробничо-технічних заходів. Серед них можна виділити найбільш важливі:
— створення розгалуженої ієрархічної товаропровідної мережі, що включає автоматизовані транспортно-складські системи, крупні регіональні торгово-розподільні комплекси з філіалами і центрами технічного обслуговування;
— створення ефективної і гнучкої системи посередницьких структур;
— побудова єдиної інформаційно-обчислювальної мережі, заснованої на застосуванні сучасних засобів зв'язку, персональних комп'ютерів і інтерактивних терміналів для автоматизації обліку виробничих і торгових операцій;
— використання сучасних локальних, регіональних і національних телекомунікаційних систем і відповідних інформаційно-обчислювальних центрів;
— створення автоматизованих баз даних, що забезпечують функціонування інтегрованої системи планування виробництва, обліку продажів і управління товарними запасами в товаропровідній мережі;
— впровадження автоматизованої системи розробки, введення і контролю дотримання взаємозв'язаних норм, нормативів і стандартів в сферах виробництва, розподілу і споживання продукції.
Виходячи з вищевикладеного, можна зробити висновок, що організація маркетингу на підприємстві, а вже тим більше управління маркетингом, представляється процесом трудомістким, таким, що вимагає знань, умінь і навиків не в окремій вузькій ситуації, а в цілому, інтегрованому маркетинговому просторі. Очевидно, що успішна робота на ринку неможлива без продуманого маркетингу. Компаніям доводиться все більше уваги приділяти збору і аналізу значних об'ємів кількісної і якісної інформації, одержаної з різнорідних джерел. Зробити цю роботу ефективною можна лише за допомогою її автоматизації.
Останніми роками на основі накопичення практичного досвіду і узагальнення теоретичних досліджень стає очевидним, що процес створення систем управління маркетингом промислових підприємств містить складний безперервний ланцюг інженерно-економічних завдань, що вимагають об'єктивного і конкретного рішення. Ці завдання досить складні і відповідальні: визначення якнайкращих структурних схем, відповідних алгоритмів і режимів їх функціонування, необхідних технічних засобів і т.д. повинно бути здійснено на стадіях, передуючих безпосередньому створенню системи управління на підприємстві.
Структурну схему системи управління маркетингом підприємства можна представити у вигляді підсистеми, що управляє, за допомогою якої здійснюється оптимальне управління об'єктом, і інформаційної підсистеми, призначення якої — забезпечення процесу управління всією необхідною інформацією [13].
Виходячи з особливостей маркетингу як об'єкту управління, слід зазначити, що все-таки це інформаційний комплекс. Проте створення інформаційної підсистеми неможливе за відсутності певних відомостей про завдання, що відносяться до побудови інших підсистем. В першу чергу це відомості про основні принципи, на яких базується розробка кожної з підсистем; окрім цього, заслуговує уваги і ширина діапазону пов'язаних з цими підсистемами питань, які повинні враховуватися при створенні інформаційної підсистеми. Сюди можна віднести: суть головних фінансово-економічних, виробничих і збутових механізмів, що визначають результуючі властивості маркетингу як об'єкту управління; побудова відповідних математичних моделей; структуру і функції вживаних алгоритмів оптимального управління і т.д.
Таким чином, ми визначили, що маркетинг є інформаційною структурою виробництва. Основою для вирішення завдань маркетингової діяльності підприємства і відповідних управлінських дій є спеціальна інформація. Повний комплекс маркетингових досліджень фірми по кожному виду товару охоплює всі етапи, пов'язані з його виробництвом, збутом і споживанням. Очевидно, що інформаційний простір, породжений такою діяльністю, по своїй структурі різнорідно. Це можуть бути як дійсні облікові дані підприємства, так і деяка модельна (тобто штучна) інформація або експертні оцінки, одержані в процесі проведення досліджень.
    продолжение
--PAGE_BREAK--Управлінські рішення ухвалюються на основі висновків, зроблених в результаті обробки маркетингових даних. Для цього необхідне використання сучасних інформаційних технологій. Одним з нових перспективних напрямів в таких технологіях є оперативна аналітична обробка даних і створення інформаційних сховищ. Саме ці області автоматизації і є найбільш актуальними при розробці маркетингових систем. При розробці промислових систем виникають певні труднощі. Звичайно вони виникають із-за невідповідності теоретичного розуміння проблем і можливостей їх автоматизованого рішення. Маркетингова інформація, як правило, має якісний характер, тому важко виділити і визначити ті кількісні показники, які можуть бути розраховані [14].
Управління маркетингом може здійснюватися з позиції різних підходів:
1) концепція вдосконалення виробництва затверджує, що споживачі благоволитимуть товарам, доступним за низькими цінами, і, отже, завдання керівника — удосконалювати економічну ефективність виробництва і знижувати ціни;
2) концепція вдосконалення товару виходить з того, що споживачі надають перевагу товарам високої якості і, отже, великих зусиль по збуту не вимагається;
3) концепція інтенсифікації комерційних зусиль базується на тому, що товари організації не купуватимуть в достатніх кількостях, якщо не спонукати споживачів до цього за допомогою значних зусиль у сфері збуту і стимулювання;
4) концепція маркетингу будується на твердженні, що фірма повинна виявити за допомогою досліджень потреби і запити точно обкресленого цільового ринку і забезпечити їх бажане задоволення.
Практична діяльність маркетингу робить великий вплив на людей, виступаючих як покупці, продавці і пересічні громадяни. Як її цілі висуваються такі, як досягнення максимально можливого високого споживання, досягнення максимальної споживчої задоволеності, надання споживачам максимально широкого вибору, максимальне підвищення якості життя.
Інтерес до маркетингової діяльності посилюється у міру того, як все більше число організацій у сфері підприємництва усвідомлюють, що саме маркетинг сприяє їх успішному виступу на ринку.
У ринковій економіці, за логікою економічних законів, підприємство повинне забезпечити собі певний рівень доходів. Таким чином, воно може існувати тільки в тому випадку, якщо весь час розвивається, йде в ногу з прогресом. Маркетинг і є, насправді, уособлення такої активної позиції.
Кожне підприємство володіє певними ресурсами — фінансовими, виробничими, кадровими і т.д. Ці ресурси воно повинне мобілізувати і направити на те, щоб використовувати існуючий ринковий потенціал найбільш рентабельним чином, що забезпечує акумуляцію засобів, що робить можливим існування підприємства і його розвитку. При цьому воно повинне вести відбір і орієнтуватися на такі ринки, які володіють хорошим потенціалом для реалізації необхідного об'єму продажів і отримання необхідного прибутку [15].
1.3 Особливості рекламної політики та планування об¢ємів випуску на пiдприэмствi 1.3.1 Планування маркетингової діяльності на підприємстві
На етапі планування йде вибір елементів маркетингу, які об'єднуються в найбільш оптимальний, з погляду поставлених цілей, комплекс (“4Р”), а також розподіл фінансових коштів в рамках бюджету маркетингу.
Залежно від адресата програма маркетингу може бути для вищого керівництва або низових ланок. Для вищого керівництва програми короткі і стислі, виділяють тільки найбільш важливі напрями подальшої роботи. Для низових ланок вони деталізовані, докладні і включають конкретні системи маркетингових заходів.
По термінах маркетингові програми можуть бути короткострокові, середньострокові, довгострокові.
Залежно від круга охоплюваних завдань програми діляться на звичайні і цільові. Звичайні передбачають рішення питань по всіх напрямах маркетингової діяльності фірми. Цільові програми направлені на реалізацію окремо виділеного, особливого завдання (наприклад, розробку нового товару або освоєння нового сегменту ринку).
Маркетингова програма складається після завершення серйозного науково-практичного дослідження: аналіз маркетингового середовища, комплексного вивчення ринку, вимог споживачів до товару, кон'юнктури ринку, його місткості і ринкового попиту, системи ціноутворення, рівня і динаміки цін, фірм-конкурентів, контрагентів і нейтралів, форм і методів збуту, особливостей поведінки покупців і мотивів ухвалення рішення при покупці, оцінки виробничих ресурсів і збутових можливостей підприємства.
Структура маркетингових програм може бути різною, проте, суть її, як правило, типова.
Програма маркетингу не може бути реалізована без відповідного бюджету. У практиці маркетингу використовуються різні методи визначення бюджету маркетингу. Найбільш поширені з них представлені на рис. 1.3
 SHAPE  \* MERGEFORMAT <img width=«644» height=«216» src=«dopb386858.zip» v:shapes="_x0000_s1097 _x0000_s1098 _x0000_s1099 _x0000_s1100 _x0000_s1101 _x0000_s1102 _x0000_s1103 _x0000_s1104 _x0000_s1105 _x0000_s1106 _x0000_s1107 _x0000_s1108 _x0000_s1109 _x0000_s1110"><shapetype id="_x0000_t75" coordsize=«21600,21600» o:spt=«75» o:divferrelative=«t» path=«m@4@5l@4@11@9@11@9@5xe» filled=«f» stroked=«f»><path o:extrusionok=«f» gradientshapeok=«t» o:connecttype=«rect»><lock v:ext=«edit» aspectratio=«t»><imagedata src=«149645.files/image008.wmz» o: croptop="-65515f" cropbottom=«65515f»><img width=«638» height=«210» src=«dopb386859.zip» v:shapes="_x0000_i1025">
Рисунок 1.4 — Методи визначення бюджету маркетингу
Фінансування від можливостей здійснюється за принципом «скільки ви можете виділити». Такий метод застосовується фірмами, орієнтованими на виробництво, а не на маркетинг. Абсолютна довільність виділень конкретних сум, їх непередбачуваність з року в рік і як наслідок – неможливість розробки довгострокових маркетингових програм, планування комплексу маркетингу і всієї діяльності фірми.
Метод фіксованого відсотка. Визначення бюджету шляхом відповідності з торішнім відсотком продажів, з рівнем передбачуваних продажів наступного року. Це відсоток в основному заснований на рівні продажів в цілому по галузі, на досвіді компанії або встановлюється довільно. Відсоток прибули. Використовується подібно до методу «відсотка від продажів», за винятком того, що процентний вираз набуває прибутку – за минулий рік або передбачувана наступного року.
Метод відповідності конкуренту. Гроші розподіляються в кількості, відповідній витратам головних конкурентів. Інакше цей метод називається методом самооборони.
Метод максимальних витрат припускає, що на маркетинг необхідно витрачати якомога більше засобів.
Метод на основі цілей і завдань вимагає чіткої системи точно сформульованих цілей і завдань. Суть методу зводиться до підрахунку витрат, які належить провести в рамках окремих заходів, що забезпечують досягнення відповідної мети.
Метод обліку програми маркетингу припускає ретельний облік витрат на досягнення конкретної мети, але не самих по собі, а порівняно з витратами при інших можливих комбінаціях засобів маркетингу, тобто при реалізації інших «ланцюжків» альтернатив» маркетингової стратегії [16].
Діяльність будь-якого підприємства направлена на досягнення тих, що стоять перед ним цілей. Ці цілі є початковим моментом при розробці планів і програм маркетингу, процес виконання яких повинен забезпечити точне просування до намічених рубежів. Оцінка ж ступеня виконання намічених цілей і програм забезпечується за допомогою системи маркетингового контролю.
Контроль маркетингу – постійна, систематична і неупереджена перевірка і оцінка положення і процесів у області маркетингу. Процес контролю звичайно протікає в 4 стадії:
-     встановлення планових величин і стандартів – цілі і норми;
-     з'ясування реальних значень показників;
-     порівняння;
-     аналіз результатів порівняння.
Етапи процесу маркетингового контролю направлені на своєчасне виявлення всіх проблем і відхилень від нормального просування до поставлених цілей, а також на відповідне коректування діяльності підприємств, щоб наявні проблеми не переросли в кризу. Конкретними ж його завданнями і цілями можуть бути: встановлення ступеня досягнення мети, з'ясування можливостей поліпшення, перевірка того, наскільки пристосовність підприємства до змін умов навколишні середовища відповідає потрібною.
Система маркетингового контролю припускає здійснення окремих видів контролю, призначених для спостереження і оцінки ефективності діяльності фірми, виявлення всіх недоліків і вживання відповідних заходів.
Контроль результатів направлений на встановлення збігу або неспівпадання основних запланованих показників реально досягнутим результатам по економічних (збут, частка ринку) і неекономічних (відношення споживачів) критеріях. Контроль може бути направлений як на комплекс маркетингу в цілому, так і на окремі складові його елементи.
1.3.2 Організаційна структура служби маркетингу підприємства Термін «маркетинг» – в буквальному розумінні процес просування на ринок – не відображає повною мірою внутрішньої подвійності процесу і акцентує «активнішу» строну маркетингу порівняно з «аналітичною». Щоб охарактеризувати цю подвійність, застосовують терміни «стратегічний» і «операційний» маркетинг. Стратегічний маркетинг є процесом аналізу, який включає аналіз потреб, сегментацію ринку, аналіз конкурентоспроможності, і в ув'язненні, вибір стратегії розвитку підприємства. Операційний маркетинг є процесом вибору цільового сегменту з подальшим складанням плану маркетингу і застосуванням комплексу маркетингових комунікацій на вибраних сегментах ринку, виходячи їх бюджету маркетингу [17].
Управління маркетингом припускає побудову організаційної структури служби маркетингу. Для встановлення реальних зв'язків виробника з ринком перш за все необхідно добитися, щоб організаційно-управлінська структура підприємства, кожна його господарська одиниця орієнтувалася на маркетингову діяльність, що припускає створення маркетингової служби і організацію її роботи.
Маркетингова служба підприємства є підрозділом, що діє на основі принципів і методів маркетингу. Основні завдання маркетингової служби – комплексне вивчення ринку, аналіз ситуації, виробничо-сировинних і товарних ресурсів підприємства; вибір ринку; розробка і здійснення стратегії і тактики маркетингу; розробка маркетингових програм і забезпечення їх виконання; обгрунтування рекомендацій по управлінню якістю товару, послуги; розробка комплексу маркетингу (товарної, цінової, збутової політики і політики формування попиту і стимулювання збуту) і забезпечення його раціонального функціонування.
Успішне функціонування маркетингової служби підприємства припускає комплексну діяльність економічного, валютно-фінансового, плануючого, техніко-виробничого, збутового і дослідницького характеру, що зумовлює високі вимоги до рівня теоретичної підготовки персоналу цієї служби.
При обгрунтуванні орієнтації маркетингових служб необхідно враховувати вимоги до їх функціонування. Створювані структури повинні забезпечувати гнучкість, адаптивність і мобільність системи; прямий і зворотний зв'язок між маркетинговою і іншими функціональними службами підприємством; відносну простоту структури; відповідність структури маркетингової служби ступеня її ефективності і об'єму продажів підприємства, специфіці асортименту вироблюваної продукції і послуг, числу і об'єму ринків збуту і їх характеристикам.
Основні елементи, якими управляє служба маркетингу, — це:
— вибір цільових ринків;
— цілі маркетингу;
— організація маркетингу;
— структура маркетингу;
— керівництво планом маркетингу.
Процес вибору цільового ринку (певної групи споживачів) включає два рішення, пов'язані з його розмірами і особливостями. Можна вибрати дуже великий цільовий ринок (практикуючи масовий маркетинг) або його невелику частину (використовуючи сегментацію ринку). У першому випадку розробляється узагальнений план маркетингу, в другому – він спеціально пристосовується для певної групи людей. Необхідно також визначити конкретні особливості споживачів в цільовому ринку, наприклад підлога, сімейний стан, рівень матеріального добробуту, і настроювати план маркетингу саме на таких людей.
Цілі маркетингу більше орієнтовані на споживачів, ніж на цілі, встановлені вищим керівництвом. Наприклад, служби маркетингу цікавляться тим, який образ фірми і її окремих товарів (послуг) сформувався у споживачів. Цілі збуту відображають заклопотаність лояльністю до торгової марки (здійснення повторних покупок), зростанням через впровадження нових товарів (послуг) і вихід на незадоволені сегменти ринку. Цілі по прибутку встановлюються у відносному вимірюванні або по сукупному прибутку. А найголовніше те, що маркетологи повинні створити відмітну перевагу – таку маркетингову програму, щоб примусити споживачів віддавати перевагу саме даній фірмі, а не її конкурентів [18].
Організація маркетингу – це структурна побудова для управління маркетинговими функціями, що встановлює підлеглість і відповідальність за виконання тих або інших завдань.
Основні завдання відділу маркетингової інформації відповідно до основних стратегічних цілей фірми і її поточних завдань, відбитих в бізнес планах і документах про установу даного підприємства відділ маркетингової інформації в своїй повсякденній діяльності зобов'язаний реалізовувати наступні основні завдання:
Забезпечення керівництва фірми необхідною маркетинговою інформацією на користь розробки стратегії і тактики розвитку і ринкової поведінки фірми. Відділ зобов'язаний при необхідності уточнювати і доповнювати вказану інформацію, а також виконувати всі необхідні роботи по аналізу і оцінці різного роду поточних і перспективних ринкових ситуацій.
Проведення всього комплексу ринкових досліджень, пов'язаних з ринком, товаром і споживачами як по затвердженому плану досліджень маркетингу, так і по спеціальних вказівках керівництва і за завданнями інших підрозділів фірми. Для визначення цілей і функцій відділу маркетингу необхідно провести повний аналіз діяльності фірми і виявити вузькі місця і диспропорції в її функціонуванні. На підставі одержаних даних побудувати гіпотезу дозволу даних проблем силами створюваного відділу маркетингу, тобто розробити план маркетингу. Виходячи, із стратегії маркетингового розвитку і з цілей відділу маркетингу ми можемо побудувати гіпотезу про раціональну структуру відділу маркетингу.
Маркетинг, як система управління, і як особлива діяльність зокрема повинна забезпечувати:
— надійну, достовірну інформацію про ринок, структуру і динаміку потреби і попиту, смаки і бажання споживачів, тобто інформацію про зовнішні умови функціонування підприємства;
— створення таких товарів (розробка таких послуг) і асортименту, який відповідає вимогам ринку, краще, ніж товар (послуга) конкурента задовольняє попит, вирішує проблему споживача;
— необхідна дія на споживача, на попит, на ринок, що забезпечує максимально можливий контроль над сферою реалізації.
У сучасних умовах просто необхідно, щоб підприємство (об'єднання, фірма) в цілому створило систему управління своєю діяльністю, яка дозволила б якнайповніші використовувати його ресурси і можливості з урахуванням вимог споживача і ринку. При цьому вплив маркетингу на всьому життєвому циклі виробу (послуги) повинен бути таким, що визначає. Шляхом вивчення ринку і споживчих властивостей товарів (послуг), необхідних споживачу, потрібно встановити і довести до кожного працівника підприємства інформацію про споживчі властивості виробу (послуги), тобто повинні бути використані принципи маркетингу, які дозволяють надавати дію на проектування, технічну підготовку виробництва, хід виробничого процесу, збут. Разом з тим ці принципи зачіпають і економічний аналіз виробництва з урахуванням методології, уміння вивчати ринок, оцінювати якість і конкурентоспроможність продукції (товарів, послуг), розробляти і здійснювати стратегію виходу на ринок, систему заходів по підтримці об'єму збуту.     
Виходячи із запропонованої нами концепції маркетингу фірми, пропонуються наступні функції і завдання служби маркетингу (таблиця 1.3).
Таблиця 1.2 — Функції і завдання служби маркетингу
    продолжение
--PAGE_BREAK--

    продолжение
--PAGE_BREAK--2.1.1 Технiко-економічна характеристика ГП завод «Електроважмаш» До складу підприємств входить ряд спеціалізованих виробництв:
Виробництво турбогенераторів і крупних машин постійного струму у складі 4 виробничих цехів, загальна площа яких складає 82480 квартир м. В цьому виробництві встановлено важке унікальне металоріжуче устаткування:
-токарное вантажопідйомністю до 160 т;
-токарно-карусельное діаметром планшайб від 1000 до <metricconverter productid=«7500 мм» w:st=«on»>7500 мм;
— подовжньо – строгальноє з довгою столу <metricconverter productid=«8000 мм» w:st=«on»>8000 мм;
— горизонтальне – розточувальне з діаметром шпінделя до <metricconverter productid=«200 мм» w:st=«on»>200 мм;
— роторно-фрезерне вантажопідйомністю від 5 до 250 т.
Виробничий процес виробництва турбо – гідрогенераторів є комплексом технологічних операцій, зокрема:
-гидростатическая опресовування в казанах «Мікафіл» (Швейцарія), що дозволило поліпшити якість опресовування ізоляції;
-пайка наконечників стрижнів турбогенераторів на установці ТВЧ, що підвищило якість паяння;
-штамповка сегментів турбо – гідрогенераторів на пресах – автоматах «Аїда» (Японія);
-обработка валів роторів турбогенераторів на роторно-фрезерному верстаті «Вотан» (Німеччина) вантажопідйомністю 200 т, що підвищило якість обробки пазів і продуктивність праці в два рази;
— балансування і випробування роторів турбогенераторів на підвищених оборотах на установці розгінно-балансування «Шенк» (Німеччина) вантажопідйомністю до 90 тонн.
Потужність виробництва в рік:
-по турбогенераторам – 3900 МВт;
-по гідрогенераторам – 460МВт;
-по крупним машинам постійного струму 18-26 габаритів – 87 штук.
Штампувальне виробництво загальною площею – 17263 квартири м.
Таблиця 2.2-Площі заводу
Таблиця 2.3-Виробничі потужності
2.2 Аналіз фінансової стійкості підприємства
Методика проведення фінансового аналізу передбачає наступні етапи:
1. Аналіз наявності і використовування власних оборотних коштів.
2. Аналіз ліквідності балансу і платоспроможності підприємства.
3. Аналіз капіталу підприємства.
4. Аналіз майнового стану.
5. Розрахунок фінансової стійкості.
6. Комплексний аналіз прибутку.

2.2.1 Аналіз наявності і використовування власних оборотних коштів
Аналіз забезпеченості підприємства оборотними коштами починається з їх фактичної наявності, яка визначається як різниця між IП і IА (табл. 2.4).Дані для розрахунків приведені у балансі підприємства (ДОДАТОК А)
Таблиця 2.4 — Розрахунок забезпеченості підприємства оборотними коштами
З таблиці 2.4 видно, що на підприємстві «Електроважмаш» в 2006 році відбулося зменшення власного капіталу і необоротних активів. Наявність власних оборотних коштів з кожним роком зменшуються, це свідчить про уповільнення оборотності оборотних коштів. Наступний етап – аналіз структури оборотних коштів, виходячи з IIА (табл.2.5)
Таблиця 2.5- Структура оборотних коштів
Проаналізувавши структуру оборотніх засобів, можна зробити наступні висновки:
1.С кожним роком відбувається збільшення кількості запасів, що є негативною тенденцією, а в 2007 в порівнянні з попередніми роками товари на складах уменшаються, це свідчить про те, що підприємство дає свої товари в кредит.
2. У 2005 в порівнянні з 2006 і в 2007 в порівнянні з 2006 роками збільшилася дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги це говорить про те що підприємство «Електротяжмаш» збільшує об'єми продукції.
3.Зменшення кількості грошових коштів в 2006 в порівнянні з 2005 говорить про те, що підприємство стало мати свій в розпорядженні меншу суму грошей, що є негативною тенденцією, а в 2007 в порівнянні з 2006 відбувається збільшення кількості грошових коштів, це є позитивною тенденцією.
Для аналізу також використовують такі показники:
1)                            тривалість 1 обороту оборотних коштів: (середня вартість оборотних коштів * тривалість периода/ виручку від реалізації)
(2.1)
2005: (396155,5*365)/127532,1=1133,81
2006: (363961*365)/105431=1260,03
2007: (362406*365)/197099=671,13
2)                            коефіцієнт оборотності активів: (виручка від реализации/ середньорічну вартість майна (валюту балансу))
(2.2)
2005: 127532,1/225231,6=0,57
2006: 105431/234066=0,45
2007: 197099/307605=0,64
3)                            Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості: (виручка від реалізації/середньорічної вартість дебіторської заборгованості)
(2.3)
2005: 127532,1/15247,8=8,36
2006: 105431/22375=4,71
2007: 197099/44586=4,42
4)                            Показник тривалості обороту дебіторської заборгованості: (кількість днів в періоді/коефіцієнті оборотності дебіторської заборгованості)
(2.4)
2005: 365/8,36=43,66
2006: 365/4,71=77,49
2007: 365/4,42=82,58
Спочатку розрахуємо коефіцієнт оборотності запасів: (собівартість реалізованої продукції/середньорічної вартість запасів підприємства)

(2.5)
2005: 79104,8/55929,3=1,41
2006: 73587/81656=0,9
2007: 127870/130698=0,98
Тепер розрахуємо показник тривалості обороту запасів: (кількість днів в періоді/коефіцієнті оборотності запасів)
(2.6)
2005: 365/1,41=258,87
2006: 365/0,9=405,56
2007: 365/0,98=372,45
5)                Тривалість операційного циклу: (період оборотності дебіторської заборгованості + період оборотності запасів)
(2.7)
Тепер є всі дані, щоб розрахувати тривалість операційного циклу:
2005: 43,66+258,87=302,53
2006: 77,49+405,56=483,05
2007: 82,58+372,45=455,03
6)                Коефіцієнт оборотності основних засобів: (собівартість продукції/середньорічної вартість основних засобів)
(2.8)
2005: 79104,8/396155,5=0,2
2006: 73587/363961=0,2
2007: 127870/362406=0,35

Таблиця 2.6
Зведена таблиця коефіцієнтів оборотності оборотних коштів
З даних цієї таблиці можна зробити висновок, що при порівнянні 2004, 2005 і 2006 років в 2005 році підприємство функціонувало краще, ніж в 2004 і 2006.
Тривалість одного обороту оборотних активів в 2006 році збільшилася в порівнянні з 2005, і зменшилася в 2007.Это значить, що грошові кошти в оборотних активах в 2006 році повільніше перетворюються на гроші ніж 2005, а в 2007 ще швидше ніж 2005.
Зменшення коефіцієнта оборотності активів в 2006 році говорить про зменшення грошових одиниць реалізованої продукції, а в 2007 році відбувається збільшення оборотності активів, це говорить про збільшення грошових одиниць.
З кожним роком зменшується коефіцієнт дебіторської заборгованості, це показує, що дебіторська заборгованість в меншій кількості, раз перетворюється на гроші.
Збільшення показника тривалості дебіторської заборгованості показує збільшення кількості днів для погашення кредиту, узятого дебіторами. І це є негативною тенденцією.
Зменшення показника тривалості операційного циклу показує, що в 2007 році потрібне на 28 дні менше для виробництва, продажу і оплати продукції підприємства, а в 2005 році на 181 дні більше.
Низький рівень показника коефіцієнта оборотності основних засобів як в 2005 і 2007 роках свідчить або про недостатній рівень реалізації, або про високий рівень вкладень в ці активи.
2.2.2 Аналіз ліквідності балансу і платоспроможності підприємства Аналіз ліквідності балансу передбачається в порівнянні засобів по активу, згрупованих по ступеню їх ліквідності і розміщених в порядку зменшення їх ліквідності, із зобов'язаннями по пасиву, згрупованих по термінах їх погашення і розміщених в порядку зростання таких термінів.[21]
Залежно від ступеня ліквідності активи підприємства розділяються на наступні групи:
Л 1 — самі ліквідні активи, вони визначаються:
стр.220+230+240.                                             (2.9)
По 2005: 145+714,2=859,2
По 2006: 20+250+396=666
По 2007: 20+912+64=996
Л2 – бистрореалізуємиє активи, вони визначаються:
стор. (130+140+150+160+170+180+190+200+210) (2.10)
По 2005: 14107,4+3778+334+6667,4+66,9+8580,4=33534,1
По 2006: 14153+3804+334+8848+7661+66+5866=40732
По 2007: 15781+3619+10522+2655+25395+66+6014=64052
Л3 — поволі реалізовувані активи, вони визначаються:
стор. (110+100+120+250+270) (2.11)
По 2005: 21972,1+16071,8+390,8+8,3=38443
По 2006: 30783+32916+1295+10=65004
По 2007: 59744+51554+6808+17=118123
Л4 – поволі реалізовувані активи, вони розраховуються:
Л4=А1. (2.12)
По 2005:152395,3
По 2006:1276664
По 2007:124434
Пасиви балансу групуються по ступеню настання терміну їх оплати.
П1 – найтерміновіші зобов'язання, вони розраховуються:
(стор. 530 Би) (2.13)
По 2005:7969,5
По 2006:13717
По 2007:17860
П2 – короткострокові пасиви, вони розраховуються:
(стор. 620-530+430+630) (2.14)
По 2005:56410,5-7969,5=68441
По 2006:83127-13717=69410
По 2007:152927-17860=135067
П3 – довгострокові пасиви, вони розраховуються
(стр.480+430+630) (2.15)
По 2005:0
По 2006:0
По 2007:0
П4 – постійні (стійкі) пасиви, вони розраховуються
(стр.380) (2.16)
По 2005:168821,1
По 2006:150939
По 2007:154678
Усі розрахунки ліквідності груп активів приведені у таблиці 2.5.
Таблиця 2.7 -Аналіз ліквідності балансу
<img width=«2» height=«14» src=«dopb386863.zip» v:shapes="_x0000_s1164">
По 2005 року: По 2006 року: По 2007 року:
Л1<П1 Л1<П1 Л1<П1
Л2<П2 Л2<П2 Л2<П2
Л3>П3 Л3>П3 Л3>П3
Л4<П4 Л4<П4 Л4<П4
З цих нерівностей можна зробити висновок, що баланс 2005 і 2007 років не є абсолютно ліквідним.
Найчастіше на практиці використовується аналіз ліквідності за допомогою фінансових коефіцієнтів.
Розрахуємо коефіцієнти ліквідності:
Коефіцієнт загальної ліквідності розраховується
(Л1+Л2+Л3)/(П1+П2) (2.17)
По 2005:(859,2+33534,1+38443)/(7969,5+68441)=0,95
По 2006:(666+40732+65004)/(13717+69410)=1,28
По 2007:(996+64052+118123)/(17860+135067)=1,2
Проміжний (уточнений) коефіцієнт ліквідності розраховується:
(Л1+Л2)/(П1+П2) (2.18)
По 2005: (859,2+33534,1)/(7969,5+68441)=0,45
По 2006: (666+40732)/(13717+69410)=0,5
По 2007: (996+64052)/(17860+135067)=0,43
Коефіцієнт абсолютної ліквідності розраховується:
Л1/(П1+П2) (2.19)
По 2005: 859/(7969,5+68441)=0,01
По 2006: 666/(13717+69410)=0,01
По 2007: 996/(17860+135067)=0,01
Дані розрахунків ліквідності підприємства занесені до таблиці 2.6.
    продолжение
--PAGE_BREAK--Таблиця 2.9-Розрахунок коефіцієнтів ліквідності
Для того, щоб визначити платоспроможність підприємства розраховують показники платоспроможності.
1.Показник поточної платоспроможності розраховується по формулі:
(стр.040+045+220+230+240-620 Би) (2.20)
По 2003: 145+714,2-56410,5=-55551,3
По 2004: 20+250+396-83127=-82461
По 2005: 20+912+64-152927=-151931
2. Коефіцієнт забезпечення власними засобами, розраховується
((стор. 380-080)/260) (2.21)
По 2003: (168821,1-152395,3)/72828=0,23
По 2004: (150939-127664)/106392=0,22
По 2005: (154678-124434)/183154=0,17
3. Коефіцієнт покриття, розраховується:
(стр.260/620) (2.22)
По 2003: 72828/56410,5=1,29
По 2004: 106392/83127=1,28
По 2005: 183154/152927=1,2
Алгоритм показників платоспроможності приведений в таблиці 2.10
Таблиця 2.10- Алгоритм розрахунку платоспроможності підприємства
З алгоритму платоспроможності можна побачити, що у підприємства по всіх трьох роках поточна платоспроможність.
2.2.3 Аналіз капіталу підприємства Дані, які приводяться в пасиві балансу, дозволяють визначити, які зміни відбулися в структурі власного і позикового капіталів, скільки привернуто в оборот підприємства довгострокових і короткострокових засобів, тобто пасив показує, звідки узялися засоби, направлені на формування майна підприємства.
У першу чергу при аналізі необхідно визначити, які засоби є основним джерелом формування активів підприємства, який напрям зміна частини власного капіталу.
Для цього необхідно розглянути структуру капіталу і його динаміку. (табл.2.8).

Таблиця 2.11- Структура капіталу і зобов'язань підприємства
Розглянувши структуру капіталу можна сказати, що в 2006 році в порівнянні з 2005 у підприємства зменшився об'єм власного капіталу, а в 2007 в порівнянні з 2006 збільшився, що є сприятливою тенденцією, оскільки для банків і інших інвесторів більш надійно, якщо частка власного капіталу у клієнта вища. Збільшення поточних зобов'язань з 2005 по 2007 роки є негативною тенденцією, тому що підприємство не в змозі відповісти за своїми поточними зобов'язаннями.
2.3 Аналіз маркетингової діяльності підприємства
Електричні машини, розроблені об'єднанням, відповідають кращим світовим стандартам, а деякі не мають аналогів не тільки в Україні, але і в країнах ближнього і далекого зарубіжжя.
2.3.1 Стратегія маркетингу. Проблеми формування ринку
З метою збереження і розширення ринків збуту продукції, формування портфеля замовлень на 2008 р. і подальші роки особливе значення придбаває стратегія маркетингу об'єднання на внутрішньому і зарубіжному ринках.
Різними аспектами маркетингу в об'єднанні займаються в переділах своєї компетенції:
— провідні фахівці конструкторських підрозділів інституту;
— відділ зовнішньоекономічних зв'язків;
— відділ бартеру і взаєморозрахунків.
Введений інститут керівників-проектів, супроводжуючих вироби від стадії проектування до реалізації і упровадження.
Для проведення маркетингу і розширення ринків збуту продукції підприємства використані напрацювання Торгової палати р. Харкова, «Укрінтеренерго», «Укренергопроєкта» і «Укргидропроєкта» України, «Технопромекспорта», «Енергомашекспорта» Росії, ЗАТ «Силові машини» Росія і «Енергомашекспорт» України.
Об'єднання використовує наступні напрями маркетингу:
— встановлення прямих контактів із споживачами продукції підприємства;
— задоволення запитів замовника;
— проведення систематичного аналізу ринку в частині потреби і цінової політики;
— вивчення як внутрішнього, так і зовнішнього ринків (Додаток №2);
— участь у виставках;
— випуск рекламних матеріалів;
— залучення інвесторів для проведення консолідованого маркетингу.
Встановлені ділові зв'язки з потенційними замовниками:
— ПО НКМЗ р. Краматорськ;
— ПО ДЕВЗ;
— ПО «південмаш»;
— ГХК «Луганськтепловоз»;
— Київенерго;
— Днепрогидроенерго, Днестренерго;
— Міністерство палива і енергетики України;
— НАЕК енергоатом;
— АООТ ХК «Коломенській завод»;
— завод ним. Малишева;
— ВАТ «Брянський машинобудівний завод»;
— ПО «БЕЛАЗ»;
— АТ «Сумський завод ним. Фрунзе», АТ «Мотор Сич».
Програмою виробництва 2008 р. визначені основні споживачі виробів, що випускаються, зокрема для залізничного, міського транспорту, енергетичних об'єктів внутрішнього і зовнішнього ринку.
Визначений комплекс заходів по оновленню номенклатури і розширенню виробництва, ринків збуту продукції і послуг(Додаток №3), що випускається
2.3.2 Аналіз конкуруючих фірм
Основними конкурентами об'єднання на ринку виробників турбо-, гідрогенераторів і унікальних електричних машин є в основному російські підприємства:
— АТ «електросила» /г.Санкт-Петербург/,
— «Сибелектротяжмаш» /г. Новосибірськ/,
— «Уралелектротяжмаш» /г. Екатерінбург/.
Серед виробників крупних електричних машин, тягової електроустаткуванні (ел. двигуни, генератори для тепловозів, електровозів, міського електротранспорту) конкурентами є російські підприємства:
— «завод Турбогенератора» /г. Лисва/,
— «Южелектромаш» /г. Нова Каховка/.
У далекому зарубіжжі конкурентами по виробництву турбо-, гідрогенераторів є фірми:
— «Сименс» /Німеччина/,
— АВВ /Швейцарія/,
— Джек Альстом /Франція/,
— AEJ /Англія/.
Всі фірми володіють високою технологією виробництва, мають висококласне устаткування.
2.3.3 Рекламна політика підприємства
Орієнтоване на ринок і конкуренцію розвитку об'єднання нерозривно пов'язано з успішним менеджментом в питаннях маркетингової стратегії, використовування різних форм реклами.
Цьому ми надаємо особливе значення. За останні роки об'єднання бере участь в міжнародних, регіональних, міських і спеціалізованих виставках (ОЕЗ, Болгарії, Литві, Німеччини, Росії, України і ін.).
— Розміщення рекламного матеріалу в різних виданнях.
— Участь у форумах, конференціях, семінарах;
— Виступ з доповідями на міжнародних науково-технічних конференціях.
Взяли участь в міжнародній виставці «Експо-2000», «Експо-2001» (Ганновер), міжрегіональній виставці «Машинобудування 2000», «Машинобудування-2001», «Національному Сорочинськой ярмарку», бізнес-зустрічі "Інвестиції в економіку р. Харкова", міжнародному форумі «Енергоринок України», національній зустрічі «Україна 10 років незалежності», міжнародній торговій виставці «Експо-Балкане» р. Варна, Болгарія, енергетичному форумі в р. Ялта, р. Київ.
Розміщені рекламні матеріали про виробничу діяльність об'єднання у виданнях:
1. Буклет для виставки в Ганновері.
2. Харківська область сьогодні.
3. Машинобудування металургія 2001.
4. Каталог «Харків-2001».
5. «Золоті сторінки».
6. «Золота книга».
7. Журнал «Зроблено в Україні».
8. Журнал «Лідери» присвячений 55-річчю НВО «Електротяжмаш».
9. Журнал «Міжнародна енергетика» присвячений 55-річчю НВО «Електротяжмаш».
Публікація статі в газетах: «Час», «Вечірній Харків», «Голос України» і ін.
Виступ по обласному і республіканському телебаченню і радіомовленню. Реклама продукції випускається об'єднанням освітлена в друкарських виданнях Росії, Білорусь, Болгарія і ін.

3. РОЗРОБКА РЕКЛАМНОЇ СТРАТЕГІЇ ТА ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ КОРИСНОЇ МОДЕЛІ ДП ЗАВОД „ЕЛЕКТРОВАЖМАШ”
3.1 Визначення патентоспроможності та розробка документів на прикладі „Прямоточного гідроагрегату”
Патентоспроможність — це властивість, якої набуває винахід, в разі відповідності умовам надання правової охорони винаходу, корисній моделі, промисловому зразку та іншим об'єктам промислової власності згідно з чинним законодавством держави
Корисна модель відповідає умовам патентоспроможності, якщо вона є новою і промислово придатною.
Корисна модель визнається новою, якщо вони не є частиною рівня техніки. Об'єкти, що є частиною рівня техніки, для визначення новизни винаходу та конструкції для визначення новизни корисної моделі можуть враховуватись лише окремо.
Рівень техніки включає всі відомості, які стали загальнодоступними у світі до дати подання заявки до патентного відомства або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету.
Правила розгляду заявки на корисну модель визначають коло джерел інформації, які містять загальнодоступні відомості: опубліковані описи до охоронних документів, викладені заявки, вітчизняні друковані видання і друковані видання СРСР, депоновані рукописи, статті, огляди, монографії тощо, звіти про науково-дослідні роботи, пояснювальні записки до дослідно-конструкторських робіт та інша конструкторська, технологічна і проектна документація, яка є в органах науково-технічної інформації, нормативно-технічна документація, матеріали дисертацій, виданих на правах рукопису тощо.
Для одержання правової охорони необхідно здійснити аналіз корисної моделі на відповідність умовам патентоспроможності. Визначення патентоспроможності полягає у визначенні її критеріїв, тобто новизни та промислової придатності корисної моделіу який буде створено.
Аналіз новизни здійснюють шляхом порівняння сукупності ознак корисної моделі, що передбачається, з сукупністю ознак виявленого найбільш близького аналога (прототипу).
Корисна модель є промислово придатною, якщо її може бути використано в промисловості, сільському господарстві, медицині чи іншій сфері діяльності.
Аналіз можливості використання корисної моделі здійснюється на основі відомостей про його призначення, відомостей про засоби і методи, за допомогою яких можливе здійснення корисної моделі, а також відомостей про те, що реалізація вказаного призначення дійсно можлива в разі здійснення корисної моделі.[22]
3.1.1 Корисна модель як об'єкт правової охорони
3.1.2  Корисна модель як службовий твір
Ч. 1 статті 462 ЦК встановлює, що набуття права інтелектуальної власності на корисну модель засвідчується патентом.
Суб'єкт майнових прав інтелектуальної власності на службовий винахід, визначається у ч. 2 ст. 429 ЦК, яка говорить про об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, а також відповідно у ст. 9 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (далі — Закон про винаходи), яка присвячена праву на одержання патенту на службовий винахід роботодавцем.
Слід зазначити, що ст. 429 ЦК передбачає, що в разі створення об'єкта у зв'язку з виконанням трудового договору, особисті немайнові права належать працівникові-творцеві, а майнові права належать спільно працівникові-творцеві та роботодавцю, якщо інше не встановлено договором.
Наведені норми законів та ЦК стосуються майнових прав інтелектуальної власності на корисну модель, створену працівником, але мають різний понятійний апарат та не співпадають за колом правовідносин, що регулюють, а тому виникає необхідність їх поглибленого правового аналізу з метою правильного застосування.
Отже, почнемо з визначення об'єкта регулювання. Так, ст. 429 ЦК, говорячи про об'єкт права інтелектуальної власності, оперує поняттям «об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору». В той же час, ст. 9 Закону говорить про «службовий винахід». Ст. 1 Закону, визначаючи поняття «службового винаходу», відносить до нього три категорії об'єктів, створених винахідниками-працівниками: 1) створені у зв'язку з виконанням службових обов'язків; 2) створені за дорученням роботодавця; 3) створені з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання роботодавця.
Чи охоплюються ці категорії винаходів (корисних моделей) поняттям «об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору», що містить ст. 429 ЦК?
Ст. 21 Кодексу законів про працю України, даючи поняття трудового договору, вказує, що за ним працівник зобов'язується виконувати певну роботу з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові. Таким чином, виконанням трудового договору з боку працівника є виконання роботи, що є його трудовою функцією, яка може бути визначена як в самому трудовому договорі, так і в локально-нормативних документах роботодавця (зокрема, посадовій інструкції чи положенні), додержуючись правил внутрішнього трудового розпорядку, в тому числі виконуючи встановлений режим праці та відпочинку.
Виходячи з цього, можна зробити висновок, що норма ЦК, яка аналізується, охоплює перші дві категорії службових винаходів, оскільки доручення роботодавця в межах спеціальності, професії працівника стає його трудовим обов'язком, а тому його виконання здійснюється в межах виконання трудового договору. Що ж стосується третьої категорії службових винаходів (створені з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання роботодавця), то вони залишаються поза межами об'єкта регулювання ст. 429 ЦК.
Віднесення до службових винаходів, створених з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання роботодавця, має на меті охоплення тих винаходів, що не підпадають під створені у зв'язку з виконанням службових обов'язків та за дорученням роботодавця. В тому числі, якщо створено винахід поза робочим часом або не в межах трудових обов'язків.
    продолжение
--PAGE_BREAK--Підсумовуючи вказане вище, можна зробити висновок, що ст. 429 ЦК може застосовуватись лише щодо винаходів, створених на виконання службових обов'язків та за дорученням роботодавця. А відносини стосовно винаходів, які створені з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання роботодавця, регулюються лише Законом про винаходи.
Частина 2 ст. 429 ЦК встановлює презумпцію, що майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать роботодавцю і працівнику спільно, що право на одержання патенту на службовий винахід належить роботодавцю.
Виходячи із ч. 1 ст. 462 ЦК, яка встановлює, що набуття права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, засвідчується патентом, можна говорити, що «право на одержання патенту», що міститься в Законі про винаходи по суті є правом на набуття права інтелектуальної власності на винахід. Саме власник патенту є носієм майнових прав інтелектуальної власності. Звідси випливає, що норми ч.1 ст. 9 Закону про винаходи, першого речення ч.1 ст. 8 регулюють ті ж самі правовідносини по відношенню до винаходів, створених у зв'язку з виконанням трудового договору, а тому виникає конкуренція норм.
Норма ч. 2 ст. 429 ЦК не носить відсилочного характеру та не встановлює можливості зміни її спеціальним законом. Вона дозволяє змінити порядок розподілу прав лише за договором між роботодавцем та творцем-працівником; Враховуючи те, що ЦК прийнятий пізніше, ніж Закони, і ЦК має вищу юридичну силу порівняно із Законами, оскільки згідно з ч. 2 ст. 4 ЦК він є основним актом цивільного законодавства України, пріоритет повинен надаватись нормі ч. 2 ст. 429 ЦК, порівняно з ч.1 ст. 9 Закону про винаходи.
               Отже, ч. 2 ст. 429 ЦК встановлює, що якщо роботодавець і творець не домовились про інше, то майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать їм спільно. Що стосується порядку реалізації спільного права, то тут мають застосовуватись абз. З ч. 2 ст. 28 Закону про винаходи, оскільки ч. З ст. 429 ЦК встановлює, що законом можуть встановлюватись особливості здійсненнямайнових прав інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору. Тобто, кожен із суб'єктів спільних майнових прав інтелектуальної власності, якщо інше не обумовлено між ними, може використовувати винахід на свій розсуд, але розпоряджатись майновими правами чи надавати дозволи іншим особам на використання винаходу можуть лише за взаємної згоди.
Необхідно зауважити, що ст. 429 ЦК, визначаючи суб'єкта майнових прав інтелектуальної власності, регулює правовідносини між роботодавцем і працівником, починаючи з моменту виникнення права інтелектуальної власності. Говорячи про винахід, цим моментом є дата публікації відомостей про видачу патенту.
Що ж стосується відносин між цими суб'єктами до моменту виникнення права інтелектуальної власності, то вони ЦК не врегульовані. Ці відносини регулюються частинами 2, 3,4, 5 ст. 9 Закону про винаходи, які встановлюють умови набуття права інтелектуальної власності (права на одержання патенту) роботодавцем.[23]
Умови набуття роботодавцем права на одержання патенту на винахід:
1.Винахідник подає роботодавцю письмове повідомлення про створений ним об'єкт з описом, що розкриває ясно і повно суть винаходу.
2.Протягом 4-х місяців роботодавець повинен вчинити наступні дії:
а)      прийняти одне з таких рішень:
— подати заявку на одержання патенту до Укрпатенту;
— передати право на одержання іншій особі;
— зберігати винахід як конфіденційну інформацію.
б)      укласти з винахідником письмовий договір щодо розміру та умови виплати винагороди, відповідно до вигоди, яка може бути одержана роботодавцем.
В разі, якщо роботодавець не виконає дій, вказаних в п. а) чи б), а також якщо роботодавець протягом більше, як 4-х років зберігав винахід як конфіденційну інформацію і не використовував його, то право на одержання патенту переходить до винахідника чи його правонаступника, тобто винахідник буде єдиним суб'єктом права інтелектуальної власності на винахід (в тому числі і майнових прав). Роботодавець, не виконавши умов для набуття ним майнових прав інтелектуальної власності на винахід, втрачає свою частку права.
Якщо ж роботодавець виконав вказані у ч. З ст. 9 Закону про винаходи умови і приймає рішення запатентувати винахід, то враховуючи ч. 2 ст. 429 ЦК, він зобов'язаний включити до кола заявників і винахідника, в разі, якщо винахідник за договором не передав йому свої майнові права інтелектуальної власності.
Виникає питання, якщо роботодавець приймає рішення зберігати винахід як конфіденційну інформацію, то чи означає це, що не виникають права інтелектуальної власності на винахід?
Винахід, який зберігається як конфіденційна інформація, є об'єктом правової охорони та підпадає за своїм змістом під визначення такого об'єкта права інтелектуальної власності, як комерційна таємниця, правовідносини з приводу якої регулюються гл. 46 ЦК.
Слід зазначити, що на відміну від винаходу, який є результатом творчості, комерційна таємниця є не лише певним ідеальним об'єктом, результатом творчості. Для того, щоб результат творчості став комерційною таємницею як об'єктом правової охорони і як об'єктом права інтелектуальної власності необхідна наявність додаткових умов, які містяться у ч. 1 ст. 505 ЦК:
—  це має бути інформація, яка є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з таким видом інформації;
—  вона повинна мати комерційну цінність;
—  є предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності.
Таким чином, винахід при додержанні цих умов стає таким об'єктом права інтелектуальної власності як комерційна таємниця. Хто ж є суб'єктом майнових прав інтелектуальної власності на неї?
Ч. 2 ст. 506 ЦК встановлює, що майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором.
З цієї норми виходить, що оскільки роботодавець приймає рішення про збереження винаходу як конфіденційної інформації, то він буде суб'єктом майнових прав інтелектуальної власності на комерційну таємницю, якщо інше не встановлено в договорі між роботодавцем і винахідником.
Тобто має місце конкуренція норм, оскільки ч. 2 ст. 429 ЦК презюмує спільну приналежність майнових прав. Отже, яку норму необхідно застосовувати?
На мою думку, в цьому випадку діє норма ч. 2 ст. 506 ЦК, оскільки ст. 429 ЦК регулює відносини з приводу об'єкта, створеного у зв'язку з виконанням трудового договору. Тобто ця стаття регулює відносини стосовно тих об'єктів права інтелектуальної власності, які за своєю суттю є результатом творчості, створюються. Як зазначалося вище, комерційна таємниця як об'єкт права інтелектуальної власності є інформацією, що має певний статус (відповідає певним вимогам) і не завжди ця інформація може бути результатом творчості, оскільки ч. 2 ст. 505 ЦК говорить, що комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру. Тобто комерційна таємниця є особливим видом об'єктів права інтелектуальної власності як і, наприклад, зазначення походження товару.
Отже, ч. 2 ст. 505 ЦК є спеціальною нормою стосовно визначення суб'єкта майнових прав інтелектуальної власності на комерційну таємницю, а тому саме роботодавець буде суб'єктом майнових прав інтелектуальної власності на винахід, що зберігається як конфіденційна інформація.
Після закінчення створення службового винаход автори повинні повідомити про це роботодавця в письмовій формі. Розробляється повідомлення про створення об’єкта промислової власності.        
При передачі прав на службовий винахід розробляється договор між роботодавцем і автором про передання права на одержання патенту на корисну модель, створену у зв’язку з виконанням трудового договору.
3.1.3 Вимоги щодо оформлення документів на корисну модель
Бібліографічні дані джерел інформації в документах заявки наводяться таким чином, щоб можна було знайти це джерело інформації.
В даннiй дипломнiй роботi розглядаэться оформлення документiв на корисну модель «Прямоточний гідроагрегат» (ДОДАТОК Б).

3.2           Розробка заходів щодо рекламної стратегії «Прямоточного гідроагрегату» Складання плану маркетингу — свого роду фундамент, на якому будується ефективне управління. Планування маркетингу базується не стільки на аналізі наявної інформації, скільки на прогнозуванні майбутніх її змін, а прогнозування, як відомо, завжди зв'язане з вірогідністю погрішності. Від того, наскільки добре компанія знає сегмент ринку, в якому працює, безпосередньо залежить життєздатність плану маркетингу.
Перед тим, як сформулювати цілі маркетингу ДП завод «Електроважмаш», слід сформулювати «вищі» потреби, тобто цілі бізнесу даного підприємства, які створять контекст пропонованого плану маркетингу і визначать ті загальні параметри, в яких належить працювати.
Грунтуючись на проведеному аналізі господарської діяльності ДП завод «Електроважмаш» можна сформулювати стратегічний курс підприємства.
Сьогодні стратегічний курс ДП завод «Електроважмаш» направлений на збільшення об'ємів виробництва і випуску продукції на експорт, поліпшення якості продукції, збільшення прибутковості, пошук нових контрактів і забезпечення виконання вже укладених договорів, раціональне використання всіх видів ресурсів.
    продолжение
--PAGE_BREAK--Визначивши стратегічні цілі, слід перейти до складання власне плану маркетингових заходів. Маркетинг-план покликаний забезпечити чітку постановку цілей функціонування всього підприємства або окремого структурного підрозділу, а також стратегії і тактики їх досягнення.
В процесі маркетингового планування будуть визначені наступні стратегії:
-      товарна;
-      цінова;
-      збутова;
-      комунікаційна (PR, сейлз промоушн (Sales Promotion), виставкова діяльність, реклама).
Товарна стратегія ДП завод «Електроважмаш» є певним курсом дій і наперед обдуманими принципами поведінки направлені на рішення задачі забезпечення спадкоємності рішень і заходів по формуванню асортименту, підтримці конкурентоспроможності товарів, знаходженню оптимальних товарних ніш (сегментів). Окрім цього сюди входить розробка і здійснення стратегії дизайну, маркіровки, обслуговування продукції. Товарна стратегія служить для керівництва ДП завод «Електроважмаш» свого роду покажчиком загальної спрямованості дій, здатних скоректувати поточні ситуації.[24]
Товарна стратегія ДП завод «Електроважмаш» напрям оптимізації товарної номенклатури і визначення асортименту товарів, які створюють умови для стабільної конкурентоспроможності і ефективної діяльності підприємства.
Товар, будучи ключовим елементом комплексу маркетингу і беручи участь практично у всіх маркетингових потоках в плані маркетингу, є одним з основних ресурсів при розробці і реалізації плану.
При розробці плану маркетингу ДП завод «Електроважмаш» необхідно враховувати характер попиту на товар, ступінь диференціації товару, стратегію виведення нового товару, життєвий цикл товару і товарної лінії, позиціонування товару, особливості бренду, а також ступінь нестійкості товарної лінії. Виведення нового товару виділяється як окремий чинник, оскільки успіх у виведенні на ринок нових товарів багато в чому обумовлений адекватним планом маркетингу.
Коли приходить час боротьби з новими конкурентами і захисту свого прибутку, крупні, такі, що займають міцне положення на ринку, компанії мають тенденцію до використання одного і того ж набору цінових стратегій: зменшують витрати або період введення нового товару на ринок, чи ж різноманітять пропозиція товарів, випускаючи з уваги кращу стратегічну “зброю” – сучасні цінові стратегії.
Не дивлячись на те, що більшість компаній розглядають цінові рішення як важливі, такі, що вимагають пильної уваги з боку вищого керівництва, найчастіше вони або носять тактичний, а не стратегічний характер, або є відповіддю на ініціативу конкурентів.
Ефективна цінова стратегія компанії повинна бути чимось більшим, ніж різка у відповідь реакція на зміну ринкових умов. Будь-яке цінове рішення повинне відображати, по-перше, фундаментальну цінову стратегію, по-друге, сегментацію ринку, по-третє, еластичність ринку, по-четверте, рівень витрат, по-п'яте, потенціал конкурента, оскільки знання своїх конкурентів дозволяє компанії з більшим ступенем вірогідності прогнозувати їх у відповідь реакції, що враховуються при розробці цінових стратегій, по-шосте, компетентність керівництва компанії.
Фундаментальна цінова стратегія ДП завод «Електроважмаш»
 Цінова стратегія ДП завод «Електроважмаш» повинна мати право “вирішального голосу” в ухваленні рішень з питань захоплення нових ринків або утримування тих, що існують.
Безумовно, кожна компанія, незалежно від часу роботи на тому або іншому ринку, індивідуальна і має специфічні структуру і рівень цін, але все таки існує якийсь стандартний набір цінових стратегій, найбільш ефективних для учасників ринку, що зарекомендували себе. Найбільш часто використовувані цінові стратегії представлені нижчим.
Класичні цінові стратегії “старожилів” ринку:
1) Відкрита цінова конкуренція
2) Уникнення цінової “прозорості”
3) Стратегія пов'язання цін
4) Цінова диференціація
5) Утримання споживачів контрактами
6) Пропозиція пакету товарів
7) Система подвійного ціноутворення
8) Ступінчасте зниження цін по пропонованому асортименту товарів
9) Введення безкоштовних послуг для урівноваження позиції з конкурентом, що використовує систему знижок.
Щоб уникнути напруженості і ризику при зміні постачальників або швидкому збільшенні їх числа споживачі вважають за краще виплачувати старим, таким, що займає міцне положення на ринку компаніям-постачальникам значну цінову премію. Якщо ж споживачі не дають згоди ДП завод «Електроважмаш» на виплату цінової премії, останній слід маскувати реальний рівень ціни її складною структурою.
Підприємство, будучи лідером на одному ринку, наприклад регіональному, може займати вельми скромні позиції другом. Одночасне лідерство на всіх товарних і регіональних ринках рідко. Відмінності в займаних долях ринку, а відповідно, і ступені впливі на останній є перешкодою для розробки ефективної глобальної цінової стратегії компанії. Саме тому структура ціни повинна бути гнучкою і адаптивною, тобто здатної мінятися відповідно до реального положення ДП завод «Електроважмаш» на тому або іншому ринку.
3.2.1 Сегментація ринку і цінова еластичність
Як правило, компанії сегментують ринок в цілях максимізації прибутку. Максимізація прибутку є результатом реалізації цінової диференціації, успіх якої залежить від точності і якості сегментації ринку. Диференціація цін ґрунтується на наявності серед потенційних і реальних покупців окремих груп, що по-різному реагують на зміну цін. Тому цілком виправдано формування для кожного сегменту окремої ціни.
Правильно провести сегментацію ринку можна тільки в тому випадку, якщо виявлена причина відмінностей між сегментами, оскільки саме вони впливають на сприйняття цінності товару споживачем, купівельні звички і готовність покупця купити товар за даною ціною.[25]

3.2.2 Збутова політика
Будь-якої збутової канал виконує певний набір функцій:
-    вивчення результатів сегментації ринку і планування реклами;
-    укладення договорів із споживачами або посередниками;
-    облік і контроль виконання договорів;
-    розробка плану відвантаження товарів клієнтам;
-    визначення каналів збуту;
-    організація прийому, зберігання, упаковки, сортування і відвантаження товарів клієнтам;
-    інформаційне, ресурсне і технічне забезпечення збуту товарів;
-    стимулювання збуту;
-    встановлення зворотного зв'язку із споживачами і регулювання.
Виконання розглянутих функцій веде до виникнення комерційних потоків розподілу між учасниками процесу обміну, направлених у взаємно протилежних напрямах. Всього в каналі збуту можна виділити потоки п'яти типів:
-    потік прав власності: перехід прав власності на товари від одних власників до інших;
-    фізичний потік: послідовне фізичне переміщення товарів від виготівника через посередників до кінцевого споживача;
-    потік замовлень: замовлення, що поступають від покупців і посередників і направляються виготівникам;
-    фінансовий потік: різні виплати, рахунки, комісійні, які рухаються від кінцевого користувача до виготівника і посередників;
-    потік інформації: цей потік розповсюджується в двох напрямах — відомості про ринок рухаються у бік виготівника, відомості про пропоновані товари за ініціативою виготівника і посередників прямують у бік ринку.
Важливі питання стимулювання збуту товару, які пов'язані з мотивацією. Мотивація включає всі види маркетингової діяльності: розробка концепції маркетингу, інформаційне забезпечення, дослідження ринку, стимулювання підвищення конкурентоспроможності товару, організація діяльності всіх підрозділів фірми з позицій маркетингу, реклама, рух товару, планування і контроль маркетингу. Засоби на мотивацію по кожному напряму можуть підрозділятися на дві частини: 1) на оплату всіх витрат за рішенням даного завдання (наприклад, оплата маркетингових досліджень, реклами і т.п.) і 2) на додаткову оплату або преміювання працівників будь-яких підрозділів фірми, що беруть участь в реалізації концепції маркетингу. Наприклад, конструктори ДП завод «Електроважмаш» одержують зарплату і премію за виконання своїх завдань, але якщо вони ще виконали роботу з урахуванням вимог концепції маркетингу, то повинні стимулювати додатково і за це. Виконувати будь-яку роботу з орієнтацією на споживача дуже важко, тому якість і напруженість праці необхідно стимулювати.
Регулювання — функція менеджменту по вивченню змін чинників зовнішнього середовища, що роблять вплив на ефективність функціонування системи менеджменту фірми, і вживанню заходів по доведенню параметрів системи менеджменту до вимог зовнішнього середовища.
Головними чинниками зовнішнього середовища, що впливають на ефективність функціонування системи менеджменту фірми, є наступні:
-    темпи науково-технічного прогресу у області діяльності фірми;
-    нові потреби споживачів і їх претензії по товарах, що випускаються;
-    ринкова стратегія конкурентів;
-    державна політика у області зовнішньоекономічної діяльності;
-    цінова політика;
-    інші чинники інфраструктури ринку, макросередовища фірми і інфраструктури регіону.
Фірма оцінює дію чинників зовнішнього середовища по трьох напрямах:
-    зміни, які впливають на різні аспекти поточної діяльності фірми;
-    чинники, що представляють загрозу для поточної діяльності фірми.
-    відстежування ринкової стратегії конкурентів;
-    чинники, що представляють додаткові можливості для досягнення поточної і стратегічної мети фірми.
Результати аналізу перерахованих чинників вносяться після ретельного обгрунтування в план маркетингу підприємства і її ринкову стратегію. Таким чином встановлюється зворотний зв'язок в циклі управління.
3.2.3 Комунікаційна стратегія ДП завод «Електроважмаш» Поняття «public relations» (PR, піар), у перекладі з англійського «відношення, зв'язку з громадськістю». На поточному етапі будь-яка поважаюча себе компанія вибудовує відносини з різними шарами суспільства (потенційними замовниками) за допомогою комерційних PR-технологій.
У ідеалі комунікативна політика ДП завод «Електроважмаш» повинна включати все: PR, рекламу, маркетингові ходи. У реальності ці три напрями існують окремо один від одного і перетинаються тільки на стадії узгодження.
На думку окремих фахівців маркетингу, паблік рилейшнз стає новим, п'ятим елементом маркетингу, доповнюючи продукт (product), ціну (price), просування (promotion), місце (place) і стаючи новим «р» — «public relation».
Таким чином, перед ДП завод «Електроважмаш» на сучасному етапі коштує два завдання у області паблік рилейшнз: перше — встановити контакти між трьома суспільними групами: замовниками (покупцями, споживачами), акціонерами і службовцями; друге — просування підприємства і його продукції на ринках продажу за умов жорсткої конкуренції. Крім того, керівництву ДП завод «Електроважмаш» все частіше приходить думка, що йому потрібно більше знати про громадськість і її окремі групи, інтереси яких можуть кардинально вплинути на функціонування підприємства.
Щоб споживач став прихильником, товар повинен бути представлений йому у всій своєї відчутності, а продаюча компанія — стать органічною частиною навколишньої дійсності. Результат роботи PR — це те, що залишається в голові у споживача після покупки товару.
Інструменти PR різноманітні: від конкретної і цілком регламентованої прес-конференції до такого ефемерного поняття, як чутки. Практично кожна дія, кожен рух ДП завод «Електроважмаш» є навмисним або ненавмисним внеском у формування громадської думки. PR складається з того, як, наприклад, представники підприємства поводяться при укладенні договорів або на засіданні кредитного комітету банку.
По відношенню до ДП завод «Електроважмаш» PR представляється як вид комунікацій у вигляді планованих зусиль, направлених на встановлення доброзичливих відносин між організацією і громадськістю.
Основними напрямами діяльності маркетингової служби ДП завод «Електроважмаш» у області паблик рилейшнз є проблеми енергоспоживання, охорони і збереження природних ресурсів, охорони навколишнього середовища, здоров'я, безпеки і добробуту суспільства, якості і безпеки продукції і послуг і тому подібне.
ДП завод «Електроважмаш» повинне здійснювати PR діяльність, направлену:
-      власний персонал;
-      постачальників;
-      клієнтів;
-      органи місцевого самоврядування регіонів;
-      різні контролюючі органи;
-      законодавчі органи;
і т.п.
PR – діяльність припускає задіювання:
-    ЗМІ;
-    непрямої реклами;
-    виступ і інтерв'ю представників організації;
-    проведення виставок;
-    прес-конференцій;
-    ювілейних заходів;
-    чуток.
Будь-які PR акції вимагають детального планування реакції тих, на кого вони направлені. До внутрішніх, засобам PR комунікацій належить заводська преса (статті керівництва, публікація щорічних звітів про роботу підприємства), дошки оголошень, внутрішнє відео, безпосередні комунікації з керівниками підприємства за допомогою корпоративних вечірок, поздоровлення працівників підприємства з днем народження, а також чутки.
Витрати на одне поздоровлення з днем народження або святом можна визначити шляхом нескладних підрахунків. Визначимо вартість одного поздоровлення як суму вартості листівки, витрат на друк і витрат на розсилку.
Вартість листівки складається з вартостей макету, плівок і інших допечатних і післяпечатних робіт. У таблиці 3.1 представлені найбільш запрошувані клієнтами поліграфічних фірм види продукції.
Таблиця 3.1 — Вартість виготовлення вітальних листівок (з конвертом)
З таблиці видно, що вартість виготовлення однієї листівки — 0,091 у.о. Вартість пересилки одного поздоровлення при використанні послуг “Укрпошта” — 0,85 грн. або 0,16 у.о. Вартість друку одного поздоровлення на листівці, використовуючи лазерний друк — 0,18 у.о. Тепер можна визначити витрати на одне поздоровлення — 0,431 у.о.
Середньосписочна чисельність персоналу ДП завод «Електроважмаш» складає 6209 чоловік. З урахуванням необхідності 3-х поздоровлень за рік на людину (день народження і 2 загальнонародних свята) потрібна кількість листівок для персоналу складе близько 18000 штук. Якщо додати необхідність поздоровлення клієнтів і постачальників, то потрібна кількість виросте до 20000 штук.
Звідси прогнозовані витрати на PR діяльність складуть:
20000*0,431 у.е.= 8620,00 у.е
Сейлз промоушн (Sales Promotion) — (від англ. sale — продаж, promotion – просування) — дії по просуванню продукції, стимулюванню збуту; заохочення праці торгових працівників з боку компанії-постачальника товарів преміями, подарунками. Службі маркетингу ДП завод «Електроважмаш» в своїй діяльності слід користуватися положеннями Міжнародного кодексу просування товарів Міжнародної торгової палати (ICC International Code of Sales Promotion — набір рекомендацій у області маркетингових стратегій, які можуть використовуватися країнами при розробці національних законів у області маркетингу; прийнятий в 1973 р.).
Таку ефективну форму маркетингових комунікацій як стимулювання збуту ДП завод «Електроважмаш» слід використовувати для:
— ознайомлення потенційного споживача з продукцією, підштовхнути його до переговорів про постачання;
— зробити існуючих клієнтів постійними користувачами.
Як показує досвід, поєднання стандартних прийомів реклами з прийомами стимулювання збуту (сейлз промоушн) дозволяє підприємству отримати добрий результат. Рівні продажів можуть значно збільшитися. Сейлз промоушн на постійних клієнтів ДП завод «Електроважмаш» може приймати форми невеликого відстрочення платежів.